«Спустошення» Любко Дереш

Спекотного серпневого дня журналіст, інвестор та професор, колишній працівник радянських закритих лабораторій опиняються на одній лінії подій, і кожен відчайдушно намагається переписати сценарій (свого життя? чужого життя? історії?) під себе.“Новий роман Любка Дереша «Спустошення» — про межу, з-за якої не повертаються”, — інтригує видавництво. “Реставрація імперії і проект надлюдини, воля і обумовленість, герої креативного класу і нова Орда, що жене своїх коней із розверзлих надр свідомості. Спустошення шириться світом…”

Пропонуємо ознайомитися з уривком роману:

На вулиці — січневий мороз. Сьогодні знову випав сніг, і вулиці вкриті білим порошком, на якому проглядаються чорні проталини. Гілки дерев всіяні білявим пухом. Здавалося, місто задимлене тишею — звичайно, місто таке ж шумне, як і завжди, але сьогодні в ньому звучить якась особлива біла мовчазність, стриманість, що заспокоює, налаштовує на медитативний лад. Вони вийшли з дому і без машини — та, присипана снігом, зараз ніби спить — подалися на прогулянку. Всередині з’явилося відчуття, наче він випав у позачасся — наче йому немає сьогодні місця в графіках і планах звичайних людей, сьогодні він — людина-невидимка, яка з дружиною (подружкою-невидимкою) вирушає на прогулянку. Розтягнутий светр прикривав їй поясницю, а Федір роздумував над бомжуватістю її зовнішнього вигляду. Чи могла б на її місці бути якась інша? Чи, все таки, вона — унікальна, і просто потрібен час, аби переконатися, що вони поєднані з нею на рівні реакцій в ядрі Сонця? Як дві зірки, в яких — украй драматичне притягання і фатальна доля, та які можуть бути щасливими, поки не озираються на цей фатум, не заглядають ані вперед, ані назад, а лише живуть тим, що є зараз. Може, це і є те міфічне щастя закоханості родом із небесного світу — бути з іншою людиною тут і зараз, знаючи, що життя їх неодмінно розлучить, що у них не може бути спільного майбутнього, однак поки вони разом, зараз — між ними є містика, між ними жива реальність, свобода, що зненацька може вилитись у шалену поїздку до Нью-Йорка, у Банґкок чи Ґваделупе: кудись, де не існуватиме, бодай кілька днів, тиску звичайних обставин, де вони будуть на рівні з першопрохідцями у манливому, незвіданому світі і де їхні стосунки наче існуватимуть на чистому листі. Адже є квант імовірності, що такі миттєві, ефемерні стосунки можуть вибухнути повним преображенням, нескінченним ланцюгом інтенсивних внутрішніх і зовнішніх трансформацій, врешті — упокоєнням на одному з небес цього світу, де все у них буде повністю влаштованим — побут, життя, родина і так далі, однак саме ця частина знаходиться вже за горизонтом подій. І вони гуляють, огорнуті цим серпанком ще не здетонованої ймовірності, можливості, потенційності вибухівки щастя, терористичного акту добре організованої групи купідонів, які через затишні філіжанки з капучіно, через маленькі подарунки на зразок теплих рукавичок або записничка ручної роботи зможуть перемогти всіх демонів лихих обставин. І він теж у це вірив — вірив несамовито, як ніколи — розхристаний, з розщіпнутою курткою, йому хотілося, щоб холод заіскрілої зими освіжив його, і щоб він зміг наповнитися її благоговінням. Вона йшла, замріяно роздивляючись сніжинки — і йому здавалося, що вона має бачити у них всесвіти.

Любко Дереш «Спустошення»

«Видавництво Аннети Антоненко»

м. Київ, 2017