Урок № 16
Інноваційна економічна модель підприємницької діяльності
1.Використання інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у підприємницькій діяльності. Обґрунтоване формулювання головної мети діяльності.
2.Оцінка ринкового середовища для пошуку альтернативних можливостей реалізації підприємницької ідеї.
3 Оцінка власних матеріальних та фінансових ресурсів Пошук зовнішніх джерел додаткових ресурсів. Аналіз потенціалу конкурентів.
Д/з (знайти інформацію та написати конспект відповідно до тезисів; дивитись сторінки на сайті , відповідні урокам)
Інноваційне підприємництво ‒ це особливий новаторський процес створення чогось нового, процес господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інновації. Воно пов'язане з готовністю підприємця брати на себе весь ризик зі здійснення нового проекту чи поліпшення існуючого, а також фінансову, моральну і соціальну відповідальність, що виникає при цьому. У загальному плані інноваційне підприємництво можна визначити як суспільний техніко-економічний процес, що приводить до створення кращих за своїми властивостями товарів, послуг чи технологій шляхом практичного використання нововведень.
Варто відзначити, що науковці в економічній літературі виділяють три основних види інноваційного підприємництва:
1. Інновація продукції, тобто процеси оновлення збутового потенціалу підприємства, що забезпечує життєздатність фірми, збільшення обсягу прибутку, розширення її частки на ринку, збереження клієнтури, закріплення незалежного становища, підвищення престижу, створення нових робочих місць та ін.
2. Інновація технології ‒ процес оновлення виробничого потенціалу, спрямований на підвищення продуктивності праці, економію енергії, сировини та інших ресурсів, що, у свою чергу, дає можливість збільшити прибуток фірми, удосконалити техніку безпеки, провести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно використовувати інформаційні системи.
3. Соціальні інновації ‒ загальний процес планомірного поліпшення гуманітарної сфери підприємства. Використання таких інновацій розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал підприємства на досягнення поставлених цілей, закріплює довіру до соціальних зобов'язань підприємства перед співробітниками і суспільством загалом.
На основі способу організації інноваційного процесу у фірмі економіст О.В. Сизоненко виокремлює три моделі інноваційного підприємства:
1. Інноваційне підприємство на основі внутрішньої організації, коли інновація створюється і освоюється всередині фірми її спеціалізованими підрозділами на базі планування та моніторингу, їхньої взаємодії за інноваційним проектом.
2. Інноваційне підприємство на основі зовнішніх організацій за допомогою контрактів, коли замовлення на створення й освоєння інновації розміщується між сторонніми організаціями.
3. Інноваційне підприємство на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли фірма для реалізації інноваційного проекту організовує дочірні венчурні фірми, що залучають додаткові фінансові та інші засоби.
Для здійснення безперервного інноваційного процесу підприємство мусить проводити різносторонньо спрямовану політику нововведень. Річ у тому, що інновації є результатом комплексу заходів наукового, організаційного, економічного, фінансового, технічного та іншого спрямування. Ці заходи дають потрібний результат, якщо їх запровадження буде відповідати логіці інноваційного процесу. Такі заходи є взаємозумовлені, і інноваційний процес потребує їх вчасної реалізації.
Тому інноваційна політика підприємства повинна охоплювати:
- обґрунтування і розробку планів та програми інноваційної діяльності, визначення пріоритетів та економічних розрахунків щодо діяльності нововведень;
- проведення спостереження, коректування на етапі розробки, перевірки, апробації інновації та її впровадження у виробництво;
- розробку заходів формування концепції інноваційного мислення персоналу, розгляд проектів розробки інновацій, сприйнятності для підприємства;
- формування концепції і проведення єдиної інноваційної політики, координацію інноваційної діяльності у всіх структурних підрозділах підприємства;
- забезпечення інноваційної діяльності фінансовими, кадровими, матеріально-технічними ресурсами, створення економічних передумов стимулювання інновацій, збудження інноваційної ініціативи, створення ініціативних груп для комплексного вирішення інноваційних планових завдань.
Фактори впливу на формування інноваційної політики підприємства:
Держава Держава створює передумови і сприяє розвитку пріоритетних напрямів науки техніки. Державні інтереси: розвиток економіки за інноваційним типом .
Ринок Зміни в ринковому середовищі: - інноваційний попит; - інноваційна прпозиція; - конкуренція; - ризики інновацій; - інтереси споживачів .
Підприємство-інноватор Власні інтереси: - продуктивність праці і капіталу; - ефективність виробництва продукту .
Інноваційна політика підприємства:
- самоокупність виробництва;
- самофінансування інновацій.
Малі підприємства сьогодні не можуть повноцінно виконувати роль стимулятора інноваційного розвитку в Україні через відсутність у чинному законодавстві визнання та закріплення цієї функції за малими підприємствами з визначенням відповідних важелів регулювання державою інноваційних процесів. Проблема залучення малих підприємств до інноваційної діяльності в Україні залишається невирішеною. За даними офіційної статистики, ступінь поширення інноваційних процесів у вітчизняному малому підприємництві помітно відстає від аналогічного показника у вітчизняній економіці в цілому та у малому підприємництві розвинутих країн світу. Необхідно зазначити, що основними проблемами розвитку інноваційної діяльності малих підприємств є:
– проблеми фінансового характеру: нестача власних коштів підприємств, ускладненість залучення фінансових ресурсів з ринкових джерел (зокрема, жорсткі умови кредитування, недостатня фінансова підтримка з боку держави);
– проблеми організаційно-комунікаційного характеру: нерозвинутість ринку технологій; незрілість інноваційної інфраструктури, що має надавати посередницькі, інформаційні, юридичні, експертні, фінансово-кредитні та інші послуги; недоліки нормативно-правової бази інноваційної діяльності; відсутність умов для налагодження коопераційних зв’язків з іншими суб’єктами інноваційного процесу;
– проблеми інформаційного характеру: відсутність або недоступність систематизованої інформації про нові технології, що мають потенціал комерціалізації, а також про стан та прогнозні оцінки кон’юнктури ринків збуту інноваційної продукції;
– проблеми внутрішньовиробничого характеру: низький інноваційний потенціал підприємства, нестача кваліфікованого технічного та управлінського персоналу на тлі незрілості консалтингової та інжинірингової інфраструктури;
– проблеми ринкового характеру: висока вартість нововведень, невизначеність строків інноваційного процесу, високий економічний ризик інноваційної діяльності, тривалі строки окупності нововведень, низький платоспроможний попит на вітчизняну інноваційну продукцію.
Низький рівень інноваційної активності малого підприємництва в Україні обумовлений загостренням інституціональних та ресурсних проблем інноваційної діяльності, а саме: фінансових, організаційно-правових, інформаційних та ринкового характеру .
Отже, роль підприємництва полягає насамперед в тому, що воно виступає каталізатором економічного розвитку. Ефективний розвиток інноваційного малого підприємництва в регіонах України можливий лише за умов формування адекватного механізму управління інфраструктурою інноваційного підприємництва, який враховує специфіку діяльності всіх видів інноваційних структур Залучення інноваційних процесів у розвиток малого підприємництва є перспективним і необхідним заходом у контексті сучасної ситуації щодо стану та розвитку малого підприємництва в Україні. http://ird.gov.ua/sep/sep20161(117)/sep20161(117)_110_LoyakL.pdf