Форми і методи патріотичного виховання

«Форми і методи патріотичного виховання

дітей дошкільного віку»

Нашій Батьківщині потрібні громадяни з усвідомленням своєї належності до роду, краю, держави, творчі особистості етнонаціонально усвідомлені в полікультурному просторі, здорові й духовно багаті. Виховати таких громадян, «виколисати» з дітей народ, носіїв і продовжувачів його духовності, – основне завдання української національної освіти.

Формування національної самосвідомості людини запізно починати в школі. Це потрібно робити вже в дошкільному закладі, бо саме в ранньому віці закладається фундамент особистості. Втрачене на цьому етапі надолужити дуже важко. Усвідомлювати своє українство діти повинні змалечку.

Патріотичне виховання дошкільнят включає передачу дітям знань, формування на їх основі ставлення до Батьківщини та організацію доступної віку діяльності. Базовим етапом формування у дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення ними соціального досвіду життя в своєму місті (селі, селищі), засвоєння певних усталених норм поведінки, взаємовідносин, залучення дитини до світу його культури. Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини - місця, де людина народилася.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

формування духовно-моральних взаємин;

формування любові до культурного спадку свого народу;

виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

почуття власної гідності як представників свого народу;

толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі - розвиток національних рис і якостей молодого покоління.

До ефективних методів і форм організації патріотичного виховання належать: екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць; розповіді вихователя; бесіди з цікавими людьми; узагальнюючі бесіди; розгляд ілюстративних матеріалів; читання та інсценування творів художньої літератури; заняття; ігри; розв’язування проблемних ситуацій; запрошення членів родин у дитячий садок; спільні з родинами виховні заходи; зустрічі з батьками за межами дошкільного закладу, за місцем роботи; участь у громадському житті міста та ін.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму. Якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках). Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об'єднує всі сторони особистості: моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату.

Якщо розглядати патріотизм через поняття «ставлення», можна виділити декілька напрямків:

ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

ставлення до державного устрою.

Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять тощо. Коли перебування у дошкільному закладі стає системою радісних дитячих спогадів.

Приязнь до дитячого садка пов'язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями. З цією метою вихователь організовує екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками. Діти також повинні знати на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл. Почуття і ставлення стають міцними, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят).

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв'язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, можна пройти пішки чи треба їхати. Добре, якщо батьки або вихователі зроблять фотографії дітей на вулиці, або зроблять кінозйомку прогулянки, а потім в групі подивляться фільм і розкажуть про цю вулицю.

Наступний етап - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Щоб діти «відчули» своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його.

Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, та ін. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності.

Назву країни закріплюємо з дітьми в іграх («Хто більше назве країн»,

«З якої країни гості», «Чия це казка», «З якої країни ця іграшка»), у вправах типу «Із різних назв країн визнач нашу країну», «Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі», «Як написати адресу на конверті» тощо.

Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання.

Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити. З відродженням державності України було визначено національно-історичну символіку: герб-тризуб - найдавніший геральдичний символ та синьо-жовтий прапор, кольори якого символізують вроду України, вдачу і долю українців, безкрайнє синє небо та жовті пшеничні поля

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Головна мета цих занять — пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою. Для її реалізації використовуємо спостереження, екскурсії, нескладні досліди, працю на ділянках, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки «екологічною стежиною», відпочинок «на веселій галявині» з проведенням цікавих ігор. Дошкільнята залюбки долучаються до природоохоронної діяльності. Доброю традицією - стало проведення заходів з участю батьків.

Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з «характером» українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Проводяться бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурси, використовуючи пісні, вірші, наочний матеріал. Дуже добре, якщо після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження.

Відповідь на запитання «Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?» - «На Ви» - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

Дуже важливим напрямком у патріотичному вихованні є залучення до традицій народу, до народної творчості.

Український народ має багаті традиції виховання дітей, молоді в патріотичному дусі. Так, у народній українській дошкільній етнопедагогіці знаходимо чимало прикладів того, що вже маленьку дитину виховували як вірного сина своєї Батьківщини. Такі мотиви простежуються вже в колискових піснях: «Рости, синочку, в забаву, козачеству на славу, воріженькам на розправу...».

Важливим є насичення предметно-просторового середовища, в якому перебуває дитина в умовах дошкільного закладу, предметами українського ужиткового декоративно-прикладного мистецтва (народними іграшками, керамікою, рушниками, вишиванкою, витинанкою, мальовками), та предметами народного побуту.

Вихователі повинні залучати молодих батьків до вивчення й використання народного досвіду виховання дітей, до освітнього процесу дошкільного навчального закладу через проведення нетрадиційних батьківських зборів, організацію обміну досвідом родинного виховання. Назвемо основні напрямки цієї роботи:

введення найжиттєздатніших народних звичаїв, традицій в освітній процес сучасного дошкільного навчального закладу;

залучення сучасних батьків до вивчення і використання у родинному спілкуванні кращих зразків мовленнєвої взаємодії з дітьми: українських колискових пісень, забавлянок, примовлянь, формул мовленнєвого етикету.

Виховання на сучасному етапі в Україні - виховання передусім національне. Людина без яскраво вираженого національного характеру — нецікава. Народ без національних рис - безлика, рафінована маса, схожа на дистильовану воду. Завдання українського дошкілля - виховувати творчу особистість, національно-свідомого громадянин