Керівництво

театралізованими іграми

Мета дошкільної освіти - сформувати базу особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупності чотирьох сфер життєдіяльності: «Природа», «Культура», «Люди», «Я».

Основне завдання дошкільної освіти - не стільки озброїти дитину системою галузевих знань, скільки наукою життя. Суспільству необхідні життєздатні, самостійні, практично вмілі, творчі люди з розвиненим почуттям відповідальності, гідності, совісті, тому пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості з перших років її життя.

Сфера «Культура» вводить дитину у світ практичної та духовної діяльності людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності, вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до надбань національної та світової культур, виховує духовні почуття.

Розв'язуючи це важливе освітньо-виховне завдання, весь педагогічний процес необхідно зорієнтувати на виховання в дітей художніх потреб, інтересу до прекрасного в природі, у найближчому оточенні, у повсякденному побуті; знайомлячи дитину зі світом краси й гармонії – світом мистецтва, пробуджувати в ній бажання займатися різними видами художньо-естетичної діяльності.

Основною діяльністю в дошкільному віці, у якій створюються умови для виховання таких важливих рис особистості, як готовність до прояву активності, ініціативи, власної позиції, створення радісного настрою, співпереживання, творчого ставлення до різних завдань, ролей, винахідливості є гра.

Особливе місце в системі ігор, що передбачені програмою виховання і навчання, займають театралізовані ігри.

Класифікація театралізованих ігор

Театралізовані ігри є різновидом сюжетно-рольових ігор. Вони мають спільну будову й ознаки: зміст, творчий задум, роль, сюжет, рольові та організаційні взаємини. Джерелом змістовності цих компонентів є навколишній світ.

Усі театралізовані ігри доцільно поділити на дві основні групи: режисерські ігри та ігри-драматизації. Режисерські ігри розрізняють за місцем і способом організації: настільні та стендові. Настільні ігри – це театр іграшок, театр картинок. Стендові – стенд-книжка, фланелеграф, тіньовий театр. Тут дитина чи дорослий сам не є дійовою особою, він створює сцени, веде роль іграшкового персонажа – об'ємного чи площинного. Він діє за персонажа, зображує його інтонацією, мімікою. Пантоміма дитини обмежена, адже вона діє з нерухомою та малорухомою фігурою, іграшкою.

Ігри-драматизації поділяються за способом зображення: драматизації з пальчиками, з ляльками бібабо чи маріонетками, драматизація як гра самої дитини, імпровізація – за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловлювань, міміки чи пантоміми.

Роль вихователя в організації і керівництві театралізованими іграми

Театралізовані ігри викликають у дітей жвавий інтерес і користуються незмінною любов'ю, бо діти бачать навколишній світ через образи, барви, звуки. Вони переживають події разом із героями ігор.

Тематика і зміст театралізованих ігор мають моральну спрямованість, яка міститься в кожній казці, літературному творі і повинна знайти місце в імпровізованих постановках. Це дружба, чуйність, доброта, чесність, сміливість. Дитина починає ототожнювати себе з цікавим для неї образом. Здатність до такої ідентифікації дає можливість через образи театралізованої гри непомітно впливати на дітей. Із задоволенням перевтілюючись в улюблений образ, малюк добровільно приймає і привласнює притаманні йому риси. Самостійне розігрування ролі дітьми дає змогу формувати досвід моральної поведінки, уміння діяти згідно з моральними нормами. На дошкільників впливають як позитивні так і негативні образи.

Оскільки позитивні якості заохочуються, а негативні засуджуються, то діти в більшості хочуть наслідувати добрих, чесних персонажів. А схвалення дорослими гідних вчинків створює у них відчуття задоволення, яке служить стимулом для подальшого контролю над своєю поведінкою.

Чимало тем, сюжетів відтворюють боротьбу, протистояння добра і зла за рахунок емоційної характеристики позитивних і негативних персонажів. Діти, поряд з позитивними героями, можуть наслідувати і негативних героїв, що буває досить часто. У театралізованих іграх проблема впливу негативного персонажа складніша, ніж при звичайному читанні літературного твору. І ось тут виникає запитання: чи зможе дитина виразно передати риси злих, хитрих, жадібних персонажів з достатньою іронією. Адже їх виконання може і не викликати засудження, а навпаки, спонукати до наслідування останнього. У цій ситуації вихователь може виконувати негативні ролі за допомогою різних лялькових персонажів, дібравши таке оформлення й виконання, щоб вигляд був непривабливим і не спонукав до наслідування. Негативну характеристику образу можна доповнити інтонацією.

Водити ляльок і говорити за них треба так, щоб викликати у дітей активну реакцію. Наприклад, нехай вони створюють різні перешкоди вовку на шляху до хатки, де живе бабуся Червоної Шапочки.

Ще одна проблема створення образу негативного героя – наслідки його вчинків. Іноді слід вдаватися до прийому творчої заміни кінцівки: негативних героїв можна перевиховати за активної участі дітей, показати дітям, як негативні персонажі пізніше робитимуть добрі справи.

Разом із тим, вихователю необхідно навчити дітей об'єктивно оцінювати свої вчинки, не лише наслідувати позитивне, але й контролювати свою поведінку.

Великий і різнобічний вплив театралізованих ігор на особистість дитини дає можливість використовувати їх як впливовий, але ненав'язливий педагогічний засіб, бо сам малюк зазнає при цьому задоволення, переживає радість.

Вихователь може створити дітям умови для самостійних театралізованих ігор, що буде сприятливим для наслідування ігрових образів. У процесі підготовки й розігрування спектаклю необхідно розмовляти поважно, лагідно та стежити, щоб діти відповідно поводились одне з одним, допомагали, виявляли наполегливість, витримку в реальній дійсності. Естетичний вплив на дітей здійснює виконане зі смаком оформлення спектаклю. Активна участь дітей у підготовці атрибутів, декорацій розвиває самостійність, ініціативу, творчість.

Якщо діти в кожній грі виконують хоч якусь роль, вони щоразу почувають себе дедалі більш розкутими, все частіше створюють нові нетрадиційні ситуації. Спостерігаючи, як деякі діти найбільш виразно виконують провідні ролі, усі інші наслідують їх, виходячи з власних здібностей. Через найбільш цікаві ролі мають пройти всі діти. Така власна практика й досвід є передумовою самостійної організації дітьми театралізованих ігор. Для цього об'єднується кілька дітей. Вихователь має створити умови для виникнення таких груп. Наприклад, в одному місці можна розкласти ширму, в іншому розмістити фланелеграф. Слід створити умови для тіньового театру й використовувати його в слушний час. Настільні театри влаштувати ще легше – згрупувати іграшки чи картинки за відомими дітям казками. Можна створити умови й для такого маловідомого й практично непоширеного в дошкільних закладах виду ігор, як імпровізація. Таку гру можна організувати, якщо трапився цікавий чи незвичайний випадок.

Не слід повторювати одну й ту ж гру. Щоразу треба шукати новий варіант або влаштовувати сюрприз під час гри. Несподівані ситуації, різноманітність у розігруванні сюжету, виконанні ролей зацікавлюють дітей, спонукають їх до власних пошуків і знахідок. І не потрібно більше ніяких стимулів для початку гри. Вихователь лише допомагає дітям в організації гри та виконує роль ведучого.

Ураховуючи, що театралізовані ігри здійснюють величезний психологічний вплив на формування духовного стану дитини, потрібно дуже зважено ставитися до вибору матеріалу. Зміст його має бути легким, динамічним, веселим, що імпонує дитячому сприйняттю. Цьому сприяє логіка розгортання події і, особливо, форма подачі текстів. Віршований текст полегшує передачу дій у казці, він швидше засвоюється, підказує правильне інтонування, виразніше передає перебіг усіх подій, більш мелодійний для слухача.

Створюючи нові сюжети, спроможні захопити дитячу уяву, треба йти від зразків, кращого в нашій дійсності - у світ фантазії, тим підкреслюючи велич вже відомих почуттів і дій у їхніх кращих проявах. Ставлення дітей до цієї форми роботи - особливе. Усі, без винятку, емоційно, радісно сприймають звістку про те, що можна погратись в ту чи іншу казку. Дітей приваблює перевтілення в образ певного героя казки, перевдягання в його костюм, переживання перебігу подій, нагода інтонаційного зображення. Усе це визначає бажання знати свою роль, знати слова героя. Це відіграє величезну роль для фізичного стану дитини: активізуються всі життєдайні процеси.

Розвиток творчої активності дітей у грі за сюжетом літературного твору

Дуже цікаві дітям ігри за сюжетом літературних творів. Однак у практиці дошкільного виховання намітилася тенденція до применшення їх педагогічної цінності. Переважають ігри-драматизації, які не дають змоги повністю реалізувати можливості для розвитку ігрової творчості. Поняття «гра за сюжетом літературного твору» ширше за поняття «гра-драматизація», і за наявності спільних характеристик вони суттєво відрізняються одна від одної. Як основи ігор-драматизацій використовуються невеликі твори і найчастіше – казкового жанру. Трансформація казки у гру здійснюється шляхом режисури: уточнення діючих осіб, їхніх діалогів та монологів, визначення послідовності подій, що зображуються, дій персонажів, виготовлення декорацій. Постановка гри-драматизації допомагає заучуванню рольової поведінки, що відбувається в процесі репетиції. Незалежно від того, укотре ставиться твір, сюжет гри, дії партнерів залишаються незмінними. Оскільки гра-драматизація є своєрідною виставою, дітям важливо, щоб були присутні глядачі. Таку виставу не можна проводити щодня, на її підготовку потрібен певний час.

У щоденній ігровій діяльності часто з'являються сюжети, що відображають події, описані в почутих оповіданнях та казках. Такі ігри виникають стихійно, з ініціативи самих дітей, поштовхом для цього є емоційні переживання, викликані під час читання літературного твору. Слова та дії не заучуються заздалегідь. Кожний учасник гри має можливість імпровізувати, створюючи певний образ, комбінувати в ігровому сюжеті знання змісту твору і власний досвід. Зміст казки або оповідання дозволяє намітити загальну сюжетну лінію гри, визначити характер рольової поведінки, стимулювати творчу уяву. У таких іграх найвільніше розвивається творча активність дітей, що обумовлює успіх подальшого формування творчої індивідуальності.

Зміст творчої активності дітей в іграх за сюжетами літературних творів визначають такі основні показники:

· ініціатива, тобто прагнення організувати гру, бажання і готовність

висловити свої почуття до літературних героїв та до змальованих подій в

ігрових образах, ігрових діях;

· самостійний вибір способів реалізації задуму гри і розвитку її змісту,

тобто окреслення плану гри на основі змісту літературного твору і

власного досвіду, зацікавлення грою інших, створення захопливої ситуації;

· виразність ігрових образів та дій, тобто емоційне втілення взятої на себе

ролі, вміння застосовувати відповідну міміку, вдаватися до пантоміми, інтонацій голосу при передачі характерів героїв літературних творів, їхніх дій і взаємодій;

· уміння пристосувати для гри різні предмети.

Ефективність формування творчої активності дітей залежить від ряду умов, насамперед, від особистості, творчого стилю, діяльності вихователя. Він сам повинен щиро любити книгу, володіти майстерністю художнього читання, умінням збудити пізнавальний інтерес у дітей, заохотити їх відобразити в іграх свої враження від прочитаного.

Велике значення має і добір літературних творів, бо не кожний з них може трансформуватися у гру. Ініціатива розвитку гри за літературним сюжетом виникає у дошкільників тоді, коли зміст захоплює їх, вводить у вир цікавих подій, примушує співпереживати з героями. Необхідно, щоб оповідання чи казка містили нескладні діалоги, які легко відтворити.

Суттєво важливим моментом є використання ілюстрацій, які допомагають дітям повніше сприйняти зміст твору, конкретизують образи, описані події, обстановку, в якій вони відбуваються.

Здійснення особистісно орієнтованого підходу шляхом урахування пізнавального та ігрового інтересів кожної дитини

Для цілеспрямованої роботи з формування творчої самореалізації і активності дітей в іграх за літературними творами необхідно вдумливо відбирати оповідання та казки. Матеріали досліджень дають право на висновок, що використання різних жанрів літературних творів при обігруванні їхніх сюжетів дає змогу найповніше врахувати пізнавальні та ігрові інтереси кожної дитини, успішно здійснювати особистісно орієнтовний підхід.

Відомо, що для малят казка є особливою формою дійсності - це реальність людських емоцій, почуттів у незвичайних, фантастичних умовах. Гострота сюжету, його чітка побудова, драматичний конфлікт, своєрідна логіка вчинків казкових героїв, простота та краса мови викладу, змістовність стислих діалогів – усе це створює умови для обігрування. Особливо цікаві для дошкільників казки, де матеріалом для фантазії стала повсякденна реальність.

Однією з умов формування творчої активності є активізація сприйняття дітьми змісту літературних творів. Тут від вихователя вимагається не лише майстерність художнього читання, а й уміння відійти від надмірної дидактизації процесу читання, знаходити нестандартні форми роботи з книгою.

Ефективними можуть бути такі прийоми:

· переказ від імені одного з героїв твору;

· малювання за темами казок і оповідань;

· переривання оповідання із складанням можливих варіантів;

· вигадування нових, захопливих історій, у яких діють герої вже

знайомого дітям твору, різних казкових сюжетів тощо.

Заохочуючи дітей до ігор за сюжетами літературних творів, педагог розвиває їх пам'ять, мислення, стимулює творчу уяву, фантазію, дарує радість спілкування з улюбленими героями казок та оповідань, вправляє у добрих справах та вчинках. Вчить доброти, чуйності, мужності. Але всього цього можна досягти не шляхом настанов та вказівок, а тільки у тісній співтворчості дорослого та дітей.

Вихователь тільки тоді зможе врахувати індивідуальні особливості кожного хлопчика та дівчинки, дати поштовх для розвитку їхніх природних здібностей, коли стане цікавим партнером в іграх. При цьому важливого значення набуває застосування прийому моделювання ігрових ситуацій і використання творчих завдань на основі змісту літературного твору, бо це стимулює виявлення творчої активності кожного дошкільника, формує фундамент для її подальшого розвитку.

Рекомендації щодо проведення і організації театралізованих ігор

у різних вікових групах

Послідовність і ускладнення змісту тем і сюжетів, вибраних для ігор, визначаються змістом і вимогами програми виховання в кожній віковій групі дитячого садка. Творчий розвиток теми починається з підготовки сценарію гри за сюжетом літературного твору. Далі передбачається імпровізація дітей на обрану тему.

Самостійність гри великою мірою залежить від того, чи знають діти зміст казки. І тут виникає запитання: як і коли знайомити дітей із змістом сценарію? Адже завдання вихователя - створити не виставу, а гру. Відома і сповна виправдана рекомендація – читання твору до початку гри – потребує обговорення і уточнення. «Прочитане стає зрозумілим, якщо воно досить добре проілюстроване. З цією метою краще за все показувати живі картинки на фланелеграфі чи на столі, можна також використовувати і театр іграшок чи ляльок бібабо. Таким чином, одночасно створюються зорові образи, демонструються способи їх емоційної виразності і гри».

Спочатку вихователю-ведучому краще самому читати текст, залучаючи дітей до промовляння окремих фрагментів, які повторюються. У наступних іграх активність дітей зростає в міру того, як вони оволодівають змістом тексту. Немає необхідності дослівно відтворювати текст. У процесі гри можна невимушено й тактовно виправити дитину, але так, щоб не загубити акторські знахідки. Читаючи віршовані тексти, можна підключити до гри охочих дітей, щоб вони брали участь у діалозі з вихователем, підігрували основній сюжетній лінії, імітували рухи, голоси, інтонації персонажів гри.

Майже кожній дитині хочеться зіграти роль. Але більшість дітей не володіють засобами виразності: маловиразні інтонації, одноманітні рухи породжують невпевненість, призводять до розчарування, зникнення інтересу до гри, а звідси -зниження її емоційного впливу на дітей.

Вправи на формування виразності рухів

«Із різноманітних засобів виразності програма дитячого садка рекомендує такі: у другій молодшій групі формувати в дітей прості образні уміння (наприклад, імітувати характерні рухи казкових персонажів-тварин); у середній групі використовувати художньо-образні засоби - інтонацію, міміку і пантоміму (жести, позу, ходу); у старшій групі удосконалювати художньо-образні виконавські вміння».

Мовлення вихователя в повсякденному житті, спілкуванні, читанні, декламації, театралізованій грі, яку він спочатку веде сам, є першим зразком для дітей. Потім проводяться невеличкі вправи з дітьми. Починати їх треба з молодшого віку. Малюки в захопленні від того, як вихователь водив персонажі, говорив, діяв за них і саме зараз буде слушно запропонувати дітям пограти так само. Для вправ діти можуть використати висловлювання персонажів: хто краще скаже? Але дітям цікавіше, коли вони не тільки говорять, але й діють як герої казок, тому, починаючи із середнього дошкільного віку доцільно використовувати вправи на формування виразних рухів.

Середня група

«Частини тіла»

Мета: показати дітям, як ми розмовляємо за допомогою жестів, учити володіти мовою жестів, вільно користуватися своїм тілом.

Треба показати, як плечі говорять: «Я пишаюсь»; як спина говорить: «Я дуже старий»; як голова говорить: «Так», «Ні».; як палець говорить: «Ходи сюди»; як рот говорить: «М-м-м. Я люблю це варення»; що робить вухо, щоб сказати: «Я чую пташку»; що робить ніс, коли нюхає квітку.

Вправа проводиться з підгрупою дітей, які стають у коло. Вихователь, стоячи у центрі, називає дію - діти показують її. Гуртом визначають того, хто найчіткіше передає відповідними рухами фразу дорослого.

«Лісова галявина»

Мета: вправляти дітей у виконанні простих імітаційних рухів, у визначенні типового у поведінці тварин.

Вихователь створює ігрову ситуацію: «Ось теремок. Цікаво, хто в ньому живе? Давайте подивимось, які звірята сюди прийдуть». Діти вибирають собі когось, а потім показують, як рухаються тварини. Для показу рухів викликають кількох дітей, що дає змогу їм самим порівнювати, у кого вийшло виразніше. Можна не називати тварин, а запропонувати дітям-глядачам відгадати, хто прийшов до теремка.

«Різна хода»

Мета: вправляти дітей у відтворенні різної ходи людей.

Показати, як іде старий дідусь; як спокійно іде людина; як біжить мала дитина. Якщо хтось відчуває труднощі, запропонувати пальцями на столі передати темп цього руху.

«Погода»

Мета: розвивати вміння рухами і мімікою передавати свої почуття. Показати, що відчуваєш:

коли на дворі дуже холодно;

коли йде теплий дощ;

коли палить сонце і спекотно і т.ін.

Старша група

«Різна хода»

Мета: вчити дітей передавати ходу людей у різних ситуаціях і станах.

Вихователь дає завдання показати: ходу людини, яка над чимось розмірковує; ходу дитини, що радіє з чогось; ходу людини, яка переходить по вузенькій дощечці струмок. Ускладнення полягає у тому, що діти повинні передавати зміни звичного ритму рухів, добирати відповідно до ситуації жести, рухати всіма частинами тіла.

«Три ведмеді»

Мета: визначити й передавати в русі типове для ведмедя, а також індивідуальні вікові відмінності; відтворювати емоційний стан персонажа.

Крім цих спеціальних систем вправ, слід використовувати будь-яку нагоду в повсякденному спілкуванні, у грі, щоб вправляти дітей у різноманітному інтонуванні звичних слів: «здрастуйте» (радісно, привітно, доброзичливо, похмуро, з образою), «до побачення» (зі співчуттям, надією на близьку зустріч), «дай» (упевнено, ввічливо, нетерпляче, ображено, прохально), тощо.

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки сказаного вище, можна зробити певні висновки.

Театралізована діяльність є ефективним засобом розвитку творчої особистості. У грі виховуються такі психологічні якості, які є передумовами фізичної і психічної готовності дитини до нормального переходу в наступний період життя.

Вирішується і проблема морального виховання дитини. Для того, щоб моральні норми виконувались дошкільником не тільки під впливом авторитету дорослого і використовувались як зовнішній аргумент у міжособистих відносинах, а стали б внутрішніми мотивами поведінки, необхідно підготувати підгрунтя для їх засвоєння. Таке психологічне підгрунтя складається шляхом організації практики взаємовідносин дітей у процесі театралізованої гри.

Успішна робота з театралізованої діяльності значною мірою залежить від вдалого керівництва і правильної організації театральних ігор.