Консультація для батьків
«Природно-екологічне виховання дітей дошкільного віку»
Ефективність формування екологічної компетентності дитини великою мірою залежить від середовища, в якому відбувається її життєдіяльність ,екологічно-розвивальне середовище в широкому розумінні – це єдність природного , предметного, соціального та середовища внутрішнього «Я». Воно забезпечує набуття дитиною досвіду контакту з природним оточенням та спілкування з дорослими (педагогами, батьками).Це неперервна, педагогічно зумовлена спільна діяльність дітей, а також дітей і дорослих. У ній останні своєю поведінкою, щирою увагою, почуттями, словами навчають малюків взаємодії з природою.
Навколишнє середовище, в якому розвивається дитина, може бути різним: підтримувальним, насиченим, комфортним, розвивальним, а подеколи навіть ворожим. Щоб сформувати екологічну компетентність дитини, дорослий має сам орієнтуватися в цих проблемах (глобальних, регіональних, місцевих) мати сформоване почуття громадянської відповідальності за стан природи, бажання та дієву готовність до її збереження.
Сьогодні, в умовах технічного прогресу існує небезпечна проблема, яку слід проаналізувати. Сучасні діти, особливо це стосується маленьких громадян, багато часу проводять біля телевізорів, кмп’ютерів і, звичайно, такий спосіб життя становить певну небезпеку для них. Дитина живе у штучному середовищі. Маючи з наймолодшого віку мобільний телефон, ком’ютер, електронні іграшки, вона воліє більше бувати вдома. Так у дитини втрачається можливість взаємодіяти з природними об’єктами, її прогулянки переважно обмежуються територію біля будинку, дитячим майданчиком, вона не отримує достатньо вражень, дихає забрудненим повітрям. На жаль дорослі часто не розуміють причин захворювань дітей, а їх кількість дедалі зростає.
Спілкування з дітьми показує, що дошкільнята часто не можуть відрізнити яблуню від груші, тополю від каштана, а трав’яні рослини різних видів для них просто «трава».Природу, на їхню думку, можна побачити на дачі, для них вона є чимось далеким від їхнього життя, незрозумілим.
Дорослі не привертають уваги дітей до того, що поряд з людьми живе безліч різноманітних тварин і рослин. Багато малят відчувають страх перед природою, для них вона чужа, сповнена таємниць. Малюки постійно чують застереження дорослих: «Пісок брудний», «Жук може вкусити», «Жаба бридка» тощо. Діти нерідко бачать, як дорослі на їх очах без вагань байдуже чавлять комах, ламають гілки дерев, захаращують місця відпочинку. Можна не сумніватися у тому, що дитина наслідуватиме їхню поведінку, і в таких випадках будь – які педагогічні технології безсилі, адже у свідомості малюків існує майже нездоланна перепона – приклад поведінки батьків, найавторитетніших для них людей. Діти стають байдужими до страждань, бою і смерті живих істот.
Саме тому зважаючи на це педагогічний процес з формування екологічної компетентності дошкільнят відбувається на території дошкільного навчального закладу де створені клумби, газони.
До природної складової розвивального середовища належить також груповий куточок природи. Кожен його об’єкт має сприяти екологічному вихованню дітей, бути орієнтованими на розвиток дитини, спонукати її до діяльності: пізнавальної, естетично-споглядальної, морально-ціннісної, практично-спрямованої. З огляду на це , кімнатні рослини розташовані на рівні очей малюка, щоб забезпечити доступ до них з усіх боків.
У процесі мовленнєвої діяльності дітям пропонується придумати казки, оповідання на екологічну тематику: «Зламане деревце», «Пригоди маленького мурашки», «Чому в рибки сумні очі?» тощо.
В іграх дітей якнайширше використовується природні об’єкти: каштани, жолуді, шишки, камінці, мушлі тощо.
Усе це у комплексі сприяє створенню насиченого розвивального екологічного середовища, повноцінній життєдіяльності дітей.