ПЕДАГОГІКА ІДЕЇ ДОБРА У СПАДЩИНІ

В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Доброта, людяність, порядність – це ті риси характеру, якими повинна володіти кожна людина, і якщо намагатися бути таким, то й проживеш щасливе життя. Кожна людина свою доброту виявляє і словом, і ділом

Сьогодні, як ніколи, гостро постають проблеми пошуку взаєморозуміння, виховання толерантності, утвердження добра і ненасильства в суспільстві. У житті, як і в казках, добро і зло, краса і потворність, жорстокість і милосердя часто опиняються поряд, і тоді саме від думок та вчинків людей, персонажів, залежить, що переможе – ненасильство чи жорстокість, добро чи зло. Із давніх-давен відомо, що бути добрим корисно. Доброзичливі люди добре почуваються і довше живуть. Доброю називають людину, яка несе людям любов, допомогу. Добрий не буває агресивним і ніколи не буде нав'язувати свою допомогу, залишаючи іншим свободу вибору.

У народній педагогіці поняття «добро» здавна пов'язувалося з такими категоріями, як людина, рід, діло, розум, доля, душа, серце. Наявність цього кореня у стародавніх іменах Добрил, Добромисл, Добряна теж не випадковість. Коли батьки так називали своїх дітей, вірили, що в їхньому житті пануватиме добро.

У стародавніх колядках, побажаннях, примовках люди зичили одне одному саме добра: «Доброго вам здоров'я», «Добрий вечір», «На все добре». У народі існували десятки прислів'їв, пов'язаних з поняттям «добро», наприклад «Добро – не лихо, ходить у світі тихо», «Доброму всюди добре». Шляхетну, добру людину в Україні називали не інакше, як добродій, що стало сьогодні формою шанобливого звертання.

Мислення та доброта, повинні стати звичайним станом для кожної людини. Вічне протистояння добра і зла завжди було в цен­трі уваги митців та мислителів. В. О. Сухомлинський належить до їх числа. Він не тільки зрозумів значущість цієї проблеми, а й зро­бив її основною для себе як для педагога. Видатний пелагог створив таку систему виховання, яка ґрунтується на любові та доброті.

В. О. Сухомлинський мав чітко виражену педагогічну позицію та власні роздуми про ідею добра як міру, із якою має підходити кожна людина протягом життя до роз’яснення й оцінювання людських відносин .

Добро − це зброя за справедливість та соціальні здобутки людей. Дитину потрібно виховувати ще з раннього дитинства, а тому своєчасно вчити бачити й оцінювати соціальне зло, даючи при цьому можливість морального зростання. Моральне зростання людини пов’язано з переоцінкою понять, відносин і продовжується все життя. Незадоволеність людини відносинами з іншими людьми − це процес її морального становлення. Ідея добра, праці на користь людям і справедливі відносини між ними пронизують педагогічні твори В. О. Сухомлинського.

Система видатного педагога, наділена здатністю оновлюватися в часі, так як побудована на основі християнського вчення − ідеї добра.

Поняття «доброта» учений пов’язує насамперед з радістю. За словами В. Сухомлинського, «доброта й ще раз доброта – це найтонші й наймогутніші корінці, що живлять дерево дитячої радості».

Добро наповнює життя людини сенсом, сенс який буде тебе супроводжувати протягом всього життя.

Важливо зазначити, що у працях В. Сухомлинського сформована і обґрунтована цілісна система виховання, яка ґрунтується на гуманістичних ідеях добра і краси. Так, як дитина пізнає навколишній світ здебільшого серцем, тому в неї потрібно зберегти й розвинути чутливість до всього людського, насамперед чутливість у самій собі.

В. Сухомлинський вважав, що нема й не може бути виховання у дусі гуманізму без людської любові й поваги до вихованців. Любов до дитини розумів не як інстинктивну любов, не облагороджену життєвою мудрістю, що завдає інколи дитині великої шкоди, а як людську любов, одухотворену глибоким знанням людського, розумінням усіх слабких і сильних сторін особистості – любов, що застерігає від нерозсудливих вчинків і надихає на вчинки чесні, благородні.

Український професор М. Чепіль зазначала, що гуманістичні переконання В. Сухомлинського є невідривними від його віри у могутню силу виховання. До структурних компонентів моралі, за В. Сухомлинським, належать моральна свідомість, діяльність, відносини. Моральна свідомість охоплює великий коло моральних почуттів, емоцій та уявлень про моральне і аморальне, моральні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації тощо. Основними структурними елементами моральної свідомості є етичні знання, ідеали, погляди, переконання, норми та ін. Стрижнем індивідуальної моральної свідомості є переконання, у формуванні яких беруть участь усі компоненти людської психіки: розум, знання, почуття.

Універсальним засобом виховання людських чеснот В. Сухомлинський вважав природу. Він писав: «Людина стала людиною, коли почула шепіт листків, дзюркотання струмочка і дзвін срібних дзвіночків жайворонка в літньому небі, шелест сніжинок і заметілі за вікном, ласкавий плескіт хвилі, святкову тишу ночі і, затамувавши подих, слухає сотні тисячі років чудову музику життя» .

Природа як основний засіб інтелектуального і духовного розвитку дитини займає особливе місце в педагогічній спадщині видатного педагога.

Краса природи відіграє велику роль у вихованні духовного благородства. Вона виховує в душі дитини здатність відчувати, сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця.

Активне спілкування з природою народжує і зміцнює у дитини безцінну якість − доброту. Але як же дати відчути малому радість перших відкриттів, коли він входить у дивний світ, що навколо нього? І чи зможе дошкільник засвоїти причинові зв'язки між явищами, зрозуміти залежність між природними об'єктами? Виявляється, може, і найпростіший шлях до цього − спостереження. Особливо подобається дітям спостерігати за тваринами. Тут дуже тонко зазначав В. Сухомлинський: треба розвивати в дитини дбайливе й турботливе ставлення до безпомічних істот, яких так легко образити, але, захистивши яких, відчуєш себе добрим і сильним.

Важливим джерелом розвитку творчої дитини Василь Олександрович вважав складання казок.

Педагогічні казки українського педагога ніби опосередковано, непомітно зовні, але активно й ефективно виховують у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку найкращі людські почуття щиросердності і любові до всього прекрасного, формують перші навички людяності у взаєминах між собою.

В. Сухомлинський створив «Кімнату казок». У ній він намагався відтворити казковий світ із його таємничістю і чарівними героями. Казка, на думку Василя Олександровича, – активна творчість, яка охоплює всі сфери духовного життя дитини, її розуму, почуття, уяви, волі. Діти розуміють, що казкові герої видумані, але носії добра і зла викликають у душі дитини чи схвалення чи осуд. Завдячуючи казці, дитина сприймає світ не тільки розумом, але й почуттям. Саме у ній вона знаходить реальну форму виявлення своїх духовних сил. «Казка, – завжди повторював В. Сухомлинський, – це, образно кажу чи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка – благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту, створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже в тому, що вона – творіння народу»

Ідею добра вчений пов'язує з патріотичним вихованням. Далекоглядними і донині актуальними є настанови В. Сухомлинського щодо взаємозв'язку виховання добра як моральної якості й ставлення майбутніх громадян до долі своєї Батьківщини.

Педагог говорив, що «патріотичне виховання дітей доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є: любов до рідної землі, народу й Батьківщини, любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї та родини, любов до рідної мови, шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу, праця на благо свого народу й батьківщини» [9, 256].

Сутність морально-патріотичного виховання полягає в тому, що людина утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі і в навколишньому житті. Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер і являють собою необхідний елемент людяності. Мотиваційну основу цього процесу складають різні чинники, але головним з них є віра в ідеали добра, правди, справедливості та прагнення наблизитися до них. Як зазначав В. Сухомлинський, що виховання патріотичної свідомості, почуттів, переконань неможливо відокремити від складного процесу формування особистості. Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, колискова пісня, Батьківщина, конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В. О. Сухомлинський великого значення надавав вихованню в дитини ніжного, чутливого, чуйного серця. Сім'я – це той різновіковий колектив, членом якого стає дитина з перших років свого існування і вплив якого відчуває упродовж довгих років. Саме в сім’ї, на його думку, дитина повинна навчитися пізнавати навколишній світ не тільки розумом, а й серцем: «Щоб дитина близько брала до серця і те, що хтось зламав гілку на дереві, і те, що маленьке пташеня випало з гнізда й безпорадно борсається в траві, і те, що в саду з’явилося невідомо ким викинуте нічиє кошеня».

Благополучна сім'я створює душевний комфорт, врятовує від нервових перевантажень не тільки дорослих, а й дітей. Дитина почуває себе рівноправним членом сімейного колективу: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, але враховують і її особисті інтереси та потреби.

Український педагог В. О. Сухомлинский підкреслював, що у хорошій сім'ї, де батько і мати живуть у злагоді, де панують тонкі стосунки добра, злагоди, взаємної поваги батьків, перед дитиною розкривається все те, на чому стверджується її віра в людську красу, її душевний спокій, рівновага.

Висновок. Отже, творча спадщина В. О. Сухомлинського переконує нас у різноманітності педагогічних підходів до формування особистості дитини. У період пошуків ефективних методів практична діяльність Василя Олександровича є надійним помічником вихователю у вирішенні цих найважливіших завдань.