Патріотичне виховання дошкільників за творами

Василя Сухомлинського

Той, хто забув колиску, з якої піднявся, щоб піти по землі,

хто байдужий до матері, що вигодувала та виховала його,

нездатен переживати високі патріотичні почуття.

В.О. Сухомлинський

У державній національній програмі «Освiта» («Україна ХХI століття») одним з основних принципів названа національна спрямованість освіти, що виявляється в органічному поєднанні національної історії та традицій, збереженні та збагаченні культури українського народу. Реалізація цього принципу пов'язана з утвердженням пріоритетів духовності, моралі, патріотизму.

Як відомо, дошкільний вік відрізняється підвищеною сприйнятливістю до соціальних впливів. Дитина, прийшовши в цей світ, вбирає в себе все людське: способи спілкування, поведінки, ставлення, використовуючи для цього власні спостереження, емпіричні висновки та умовиводи, наслідування дорослим. Рухаючись шляхом проб і помилок, вона опановує норми життя в людському суспільстві. Це робить дошкільний вік найбільш сприятливим для морального виховання.

Кожен народ з покоління в покоління передає свій суспільний і соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Народ завжди виступає в ролі вихователя молодого покоління, а виховання при цьому набуває народний характер. Тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайно впливову силу на формування національного характеру, національної психології людини, на його моральне становлення .

Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови і культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів світоглядної культури, вихованню поваги до народів світу.

Плекання національної свідомості й самосвідомості, прищеплення моральних ідеалів та ціннісних орієнтирів починається з раннього дитинства, з перших років життя дитини. Виняткову роль у цьому процесі відіграє формування переконань, норм, принципів, правил, звичок суспільної та особистої поведінки, передача традицій роду і народу, що у своїй єдності та взаємозв'язку становлять основу культури суспільства та кожної окремої людини. Суверенній Україні потрібні громадяни, які мають глибоко усвідомлену життєву позицію, налаштовані патріотично й водночас толерантно, з повагою ставляться до інших людей, їхніх національних культур, держав.

Одним із завдань української системи освіти є пробудження і виховання в кожній дитині, підлітка, юнака патріотичних почуттів, залучення до вищих цінностей:

- любові до батька й матері, родичів, своїх предків, рідної землі;

- любові до рідної мови, культури, народу, пошани до його історичного минулого, національних традицій і звичаїв;

- глибокого усвідомлення власної національної належності, відчуття єдності зі своїм народом;

- синівської любові до Батьківщини — України, готовності захищати її від посягань і працювати, творити задля її кращого майбутнього.

Успішність розв'язання цього завдання більшою мірою залежить від програм розвитку, навчання і виховання за якими працюють дошкільні, загальноосвітні, позашкільні, професійно-технічні, вищі навчальні заклади, а також зумовлюється ефективністю пошуку, розроблення й впровадження у практику освіти досконалих механізмів, методик і технологій громадсько-патріотичного виховання. Однак реалізація такого важливого соціального завдання ускладнюється тим, що традиційний підхід до виховання особистості через систему спільних зусиль навчального закладу, сім'ї та суспільства не завжди є ефективним.

До проблем виховання молодого покоління на засадах патріотизму в різні часи зверталися такі класики педагогічної науки, як Г. Сковорода, К. Ушинський, О. Огієнко, С. Русова, О. Духнович, А. Макаренко, В. Сухомлинський, Г. Ващенко та інші видатні вчені. Важливим внеском у вирішення цієї проблеми стали роботи сучасних світочів педагогічної думки О. Сухомлинської, О. Вишневського, О. Губко, П. Кононенка, Н. Косарєвої, В. Кузя, К. Чорної.

Особливо цінною для сучасної практики є педагогічна спадщина талановитого українського педагога-гуманіста, педагога-новатора і філософа В.О. Сухомлинського. Запропоновані ним форми і методи освітнього впливу на дитячу особистість актуальні й тепер. Вони знаходять безліч прихильників у виховних системах різних країн світу. Він вбачав пріоритет у формуванні нового покоління свідомої молоді, вихованні справжніх патріотів, що по-справжньому люблять батьківщину, горді за свій народ та його історичне минуле, відповідальні за його майбутнє.

Цю найважливішу закономірність виховання видатний український педагог В. Сухомлинський визначав по-своєму: виховувати маленьку дитину так, щоб у неї були цінності душі, які дісталися їй дорогою ціною. Саме в молодшому віці, коли дитина дуже чутлива до емоційних впливів і схильна до наслідування, створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкривати їй зміст народ­ної і світової культурної спадщини через мистецькі твори, етику людських взаємин, сформувати перший практичний досвід прояву рухів душі стосовно рідних та близьких людей, рідної домівки, отчого краю з його природою, історією і традиціями, рідної мови, — всього, з чого для кожного починається Батьківщина. Сьогодні, коли ми розбудовуємо свою незалежну державу, надзвичайно цінним є те, що В.Сухомлинський, виховуючи юних патріотів, пов’язав поняття Батьківщини з рідною оселею, матір’ю, Україною Видатний педагог розумів, що патріотизм як любов до Батьківщини є доцільним і життєво необхідним. У своїй книзі «Народження громадянина» Василь Олександрович переконливо довів, що основою громадянської свідомості особистості є патріотизм, любов до Батьківщини, свого народу.

Важливий висновок Василя Олександровича – виховувати патріотизм треба з раннього дитинства через розвиток позитивних емоцій. Виховання любові до Батьківщини – це виховання любові до сім’ї, до міста, в якому народився, до рідної української мови, до природи рідного краю, до України.

В. Сухомлинський переконаний, що справжній патріот не може бути байдужим до рідної природи, багатств нашої землі. Він вчив дітей, що свідома любов до природи України передбачає особисту причетність і турботу за збереження та примноження природних багатств рідного краю, нетерпимість і безкомпромісну боротьбу проти губителів природи, усвідомлення особливостей і основних екологічних проблем навколишнього природного середовища.

Отже робота педагога полягає у вихованні у маленьких громадян почуття обов’язку перед рідними, однолітками, самим собою, перед Батьківщиною. У творах В.Сухомлинського є все: бережне ставлення до сімейних оберегів, краса рідного краю, любов до свого народу, дбайливе ставлення до багатств рідної землі, збереження краси, створеною руками людини; про вміння помічати дива природи; про продовження свого роду; про прекрасну українську мову, з якої починається Вітчизна.

Наприклад, в оповіданні «Соромно перед соловейком», ми виховуємо у дітей, що краса природи пробуджує серце і надихає людей на хороші вчинки. Турбота про довкілля необхідна для збереження краси на землі. Оповідання «Який слід повинна залишити людина на землі?» нас навчає, що людина, з’явившись на світ, пізнає його і залишає свій слід, чи то відбиток маленької ніжки. Людина має продовжити свій рід, зробити багато гарних та корисних справ, це і є головний слід, який кожен має залишити після себе.

Наш педагогічний колектив працює над вивченням та впровадженням спадщини Василя Сухомлинського в роботу з патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Це спонукає вихователів до збагачення змісту своєї професійної діяльності ідеями Великого педагога. У роботі ми керуємося системою поглядів щодо формування особливого світу дитинства – світу добра, людяності, співчуття, справедливості, любові. Девізом всіх педагогів має бути вислів: «Виховувати серцем, через серце, для серця», адже найкращі людські почуття – любов, дружба, взаємодопомога, доброзичливість, відвертість – йдуть від серця.

Твори Василя Сухомлинського стали незамінними в нашій роботі, адже вони спонукають розум і почуття кожної дитини до аналізування вчинків літературних героїв, викликають бажання їх наслідувати, або навпаки, чинити по-іншому, збагачують лексику дітей, розвивають уміння вільно висловлювати свої думки. Провідні ідеї педагога дають підстави стверджувати, що ростити дитину можна лише з розумінням, любов’ю та чуйністю. Дитяче серце легко поранити, складно потім заживити рану. Дитина чутлива до добра і зла, до правди і неправди, і найголовніше, що слід утвердити в душі дитини, - це віра. Тепло свого серця дитина віддає тій людині, яка розуміє, співчуває їй. Дитяче серце відкривається тоді, коли ми обережно, лагідно доторкаємось до нього, оберігаємо його. Що ближче ми приймаємо до серця радощі і горе, то довірливіше відкриває дитина перед нами свої таємниці, частіше звертається до нас за порадою.

Працюючи з дітьми, ми намагаємося зродити радісним кожен день їхнього життя, прагнемо передавати їм тепло й любов свого серця, доброту душі. Намагаємось зробити кожний день неповторним, наповненим цікавими формами роботи:

- читання і обговорення художніх творів, казок під час заняття і прогулянок;

- інсценування творів В. Сухомлинського;

- складання розповідей і казок;

- бесіди на морально-етичні теми;

- хвилинки-добринки.

Ми намагаємося створювати атмосферу радості, доброзичливості, поваги та любові. Усе позитивне, що нам вдалося досягти в роботі з дошкільниками, - завдяки мудрим порадам Великого педагога, його безцінним, повчальним творам, зразку ставлення до дітей.

Патріотичні почуття формуються в дитини з раннього віку, формуються поступово, під впливом батьків, вихователів, навколишнього природного середовища. Ми навчаємо дітей любити материнську мову, свій дім, батьків і усіх людей, любити природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції своєї сім’ї і народу, людську працю. Проводячи роботу за творами В.О.Сухомлинського, доступних розумінню дітей, ми залучаємо батьків вихованців. «Якими б прекрасними не були наші дошкільні установи, найголовнішими «майстрами», що формують розум і думки малюків, є мати й батько» (т.2, с.275), - наголошував В.Сухомлинський.

Читаючи твори Василя Сухомлинського, його праці, щоразу захоплюємося його мудрістю та педагогічним талантом, його добротою, чуйністю, людяністю. Ми, звичайно, розуміємо, що повторити шлях Василя Сухомлинського неможливо, тож кожен з нас, педагогів, обирає власний педагогічний шлях, керуючись його гуманістичними ідеями на шляху до сердець своїх вихованців.