Розглянемо дві історії (не з життя людей і нібито зовсім не пов'язані із нашою темою), обговоримо, яке відношення вони мають до людей, і зробимо власні висновки.
Сир Камамбер (Camembert) схожий на сир Брі. Обидва ці сира походять із різних регіонів Франції. Вони виробляються із вершків коров'ячого молока за допомогою сичужного ферменту. Після чого їх обмазують масою, яка містить велику кількість особливої плісняви. Ця маса пізніше утворює їстівну корку на поверхні сиру. А продукти життєдіяльності плісняви проникають у сир і змінюють його смак і консистенцію.
Так ось, десь у середині чи наприкінці 2010-х виробники Камамберу забили на сполох – сиру Камамбер приходить кінець. Точніше, сир залишиться, але його особливий смак і консистенція зміниться, і вже змінюється.
При виготовленні цього сиру використовується особливий вид плісняви. Як і інші види плісняви, це мікроскопічні грибки. Ті, що використовуються для сиру Камамбер, отримали наукову назву Пеніциліум Камамберті. І ось ці грибки масово вимирають.
Вчені довго намагалися з'ясувати причину. Може, якась хвороба. Може, якийсь вірус. Може, радіація чи щось ще. Але ніщо з цього не підтвердилося. Умови життя грибків Пеніциліум Камамберті були ідеальними. Нарешті вчені дійшли чіткого висновку – саме ці ідеальні умови життя і вбивають грибків. Точніше, грибки самі вимирають, втративши "сенс життя".
Так, люди почали виробляти цей сир саме з цією пліснявою дуже давно. Але лише в останні 150-200 років, із розвитком мікробіології, вони зрозуміли, що ця пліснява є мікроорганізмами, і навчилися відділяти їх від організмів, які є зовсім іншими, або трохи іншими – вивели "чисту культуру" цих грибків. І створили для них ідеальні умови – повна стерильність, жодних інших мікроорганізмів, завжди достатньо їжі і вологи, завжди свіже повітря і комфортна температура.
Уявіть собі – все, що треба для життя, доступне. Немає ворогів, які намагаються знищити цих грибків, немає хвороб, немає конкуренції з боку подібних грибків або тих же самих грибків (бо всього ж вдосталь), та ще й повний комфорт. І ось саме відсутність необхідності боротися за виживання, як проти інших мікроорганізмів, так і проти несприятливих умов, і докладати до цього зусилля, і зламало у цих грибках волю до життя і бажання розмножуватися.
Вони ще розмножуються, але все рідше. Їх популяція скорочується. Виробники Камамберу вже шукають заміну. У них вже є варіанти. Але цю заміну одразу відчують цінувальники цього сиру, бо цей сир вже не буде таким, яким був.
Цей експеримент провели у 1960-х, спочатку із пацюками. Його результати вразили, і вчені подумали, що може то через дуже невелику кількість індивідуумів. Тому повторили експеримент з мишами. Миші набагато менші, тому вчені, на доступній їм території для експерименту, змогли залучити набагато більшу кількість мишиних індивідуумів, ніж там вміщалося пацюків. До того ж, мишине життя протікає швидше. Але результати були такі ж, тільки ще драматичніші.
Суть експерименту. У доволі просторій кімнаті тваринам створили райські умови: місця для домівок, місця для фізичної активності, розваг і спілкування, годівнички із завжди свіжою і різноманітною їжею у достатній кількості, поїлки із завжди свіжою водою. Свіже повітря, достатньо сонячного світла, регулярне прибирання, ідеальна санітарія, запобігання інфекціям. Достатньо "будівельний матеріал" для гнізд. Авжеж, ніяких котів чи інших потенційних хижаків. І у цей рай запустили кілька пар тварин – достатню кількість, щоб запобігти виродженню тварин через інцест.
Авжеж, тварини почали швидко розмножуватися. При цьому вони багато спілкувалися між собою, багато бігали і взагалі насолоджувалися життям. Але згодом темп розмноження уповільнився, а потім і зовсім зупинився. Ще було достатньо місця для нових родин і їх дітей. Було доволі місця щоб побігати, пограти, поспілкуватися, або навпаки, усамітнитися на якийсь час. Авжеж, було достатньо їжі і води, підтримувалася санітарія, комфортна температура і вологість – експериментатори про це подбали.
Тварини почали ділитися на групи і спілкувалися переважно у цих групах, вороже ставлячись до представників інших груп. З'явилися ізгої, які були небажані у жодній з груп. Кожна тварина вважала своїм обов'язком напасти на ізгоя і пошкрябати чи покусати його, тому всі ізгої увесь час були пораненими, але вони не об'єднувалися і не усамітнювалися, а тягнулися до "спільноти", яка їх жорстко відганяла від себе. Час від часу когось із ізгоїв вбивали, але це не відлякувало решту ізгоїв.
І з'явилася група, яких дослідники назвали "красиві". Точніше, це була не група, а окремі індивідууми, які майже не спілкувалися з іншими тваринами, не займалися сексом, і більшість часу займалися собою – їли, пили, розважалися, відпочивали і причепурювалися – вичісували і вилизували свою шерсть. І інші тварини уникали спроб спілкуватися із "красивими", бо такі спроби закінчувалися агресивною відсіччю.
Стабільна кількість тварин тривала недовго. Незабаром популяція почала скорочуватися. Тварини утворювали менше пар, у парах було менше дітей, або й не було зовсім. Спочатку вчені думали, що може таки тваринам стало тісно, і через це почалося скорочування популяції. Може, то тільки вченим здавалося, що місця ще було вдосталь, а тварини так не вважали? Може, коли тварин стане менше, вони знов почнуть розмножуватися, чи популяція хоча б стабілізується?
Але ні. Стабілізації популяції не відбулося. Її скорочення продовжувалося. Ще через якийсь час народження нових тварин зовсім припинилося. а ті, що залишилися, все більше ізолювалися, почали обирати більш смачну, але менш корисну їжу, і помітно зменшили фізичну активність. Тривалість їх життя теж почала помітно скорочуватися. Так продовжувалося аж доки не вмерла від старості остання тварина.
Чому так сталося? Ані пацюки, ані миші, не розповіли. Найбільш імовірне припущення – їх вбило комфортне життя.
Авжеж, ми можемо вважати, що те, що відбувається із одноклітинними організмами чи гризунами, не слід напряму поширювати на людей. Так, зараз ми знаємо, що у тварин є соціальне життя. Воно також є у рослин. І навіть у бактерій є. Вони обмінюються інформацією через різні сигнали, а бактерії ще й обмінюються генетичними кодами, і не тільки в межах одного виду, але й між зовсім різними видами.
Але ж у людей спілкування набагато складніше. І люди знають набагато більше. І обмін інформацією набагато розвиненіший, такий, що дозволяє передавати знання через покоління, а також поширювати інформацію майже миттєво.
Авжеж нам не загрожує доля Пеніциліум Камамберті, пацюків і мишей?
Але подивіться уважніше на тенденції у людському суспільстві. Хижі тварини практично перестали загрожувати людям (за виключенням поодиноких випадків, які всіх жахають) вже кілька сотень років. Людське населення Землі почало швидко зростати у результаті досягнень науки, які забезпечили подолання найнебезпечніших хвороб, вдосталь їжі (так, багато людей ще вмирають від голоду, але той голод здебільшого має політичні причини – корумповані диктаторські режими, які знищують економіку власних країн заради власного збагачення і перебування у владі). Розвиток технологій зробив життя значно комфортніше. Ще у 1990-ті роки вчені прогнозували (авжеж, на підставі спостережень), що до кінця 21-го сторіччя населення Землі може перевищити 20 мільярдів. Але нещодавно щось змінилося. Так, населення ще зростає, але далеко не всюди. Є місця, де воно вже помітно скорочується, а у решті місць його зростання уповільнилося. За останніми прогнозами, у другій половині 21-го сторіччя населення Землі почне скорочуватися, і до кінця цього сторіччя вже буде помітно менше, ніж поточні 8 мільярдів.
Ми скоротили фізичну активність. Нам пропонують виправдання, і ми їх охоче сприймаємо. Ми уникаємо холоду і спеки, навіть на короткий час. Бо цінуємо комфорт.
Ми обираємо розваги, які не потребують наших власних зусиль і активної участі. Насправді, ми не розважаємося, нас розважають. А коли ми самі пробуємо розважатися, нерідко виходить так, що краще б не пробували.
Ми обираємо не ту їжу, яка корисніша, а ту, яка смачніша і зручніша, і завжди доступна. Авжеж, нас довгий час дурили щодо корисності такої їжі, але ж ми охоче повірили, хоча інформація про те, що корисно, цілком доступна всім. Не всі дають собі клопіт її знайти.
От і маємо епідемію ожиріння, епідемію сердцево-судинних захворювань, епідемію раку, епідемію деменції. А ще тенденцію скорочення тривалості життя у деяких країнах із найкомфортнішим життям. Ще й епідемію самогубств, у якій лідують країни з найкомфортнішим життям. А ще "чайлд-фрі", "моє тіло – моє діло". А ще "різноманітність, рівність, інклюзивність" разом із оскаженілими нападами на тих, хто думає трохи не так, як ми. Не нагадує експеримент з пацюками і мишами?
Ми не можемо змінити світ. Але ми можемо подбати про себе і своїх близьких і періодично виходити із зони комфорту. Комфортне життя вбиває.
На цій сторінці не буде резюме.
Кінець сторінки "Комфортне життя вбиває"
Ще сторінка "не по темі":