Сторінка  інклюзивної групи "Ромашка"

У кожної родини свій рецепт щастя і свої способи подолання труднощів, що виникають на шляху його досягнення. Сім'я, в якій росте особливий малюк, живе в одні моменти - зовсім звичайним та повсякденним життям, в інші - унікальним і незрозумілим не лише для оточуючих, але й для друзів. Проте будь-яка сім'я, як живий організм, обов'язково реагує на порушення розвитку або хворобу дитини. Для того щоб пережити важкі моменти, нам іноді доводиться заперечувати очевидне. Здається, що так легше забути моменти, що спричиняють біль. Так працює захисний механізм нашої психіки. 

Всі батьки особливих дітей схожі в одному - їхнє життя поділене на два періоди - «до» й «після». І точкою відліку такого поділу стає момент, коли батьки дізнаються про діагноз. І цей момент дуже складний, стресовий - як для батьків, так і для всіх близьких. Хто така особлива дитина? Чим вона живе, які її потреби та що з нею відбувається? Яке майбутнє її очікує? Чи варто чекати відчутної допомоги та звідки? Чи зможе вона жити повноцінним життям і чи можна їй в цьому допомогти?

Повсякденне життя батьків - це невпинний догляд за малюком, виконання приписів лікаря та заняття з дитиною, спілкування та прогулянки, і всі ці, здавалося б, прості заняття вимагають величезних фізичних та емоційних ресурсів. Батьки стають супутниками особливого малюка, і в круговерті днів просто не встигають усвідомити, що ж із ними відбувається. Це постійний страх - за життя і здоров'я дитини, страх нашкодити, страх зірватися, страх втомитися та пропустити... Це також втома: від постійної напруженості, нерозуміння, щоденних турбот. Це тривога тому, що не знаєш, як діяти далі. Це почуття провини та гніву, багато гніву: «Чому це сталося саме зі мною?». Це жалість до самого себе та жаль, що ваше життя більше ніколи не буде колишнім.

Я та моя дитина

Ваша дитина - найголовніше, що є у вашому житті, вона найдорожча та найулюбленіша, найважливіша. І цей факт не повинен змінюватися від того, якою є ця дитина - звичайною або особливою. Ставлення батьків проєктується на дитину: вона буде відчувати себе такою, якою її бачите ви. Ваша невпевненість перетвориться на її замкнутість, ваша паніка - в її невроз, ваша любов - у її любов до себе та до вас. Що ви оберете? Не можеш змінити ситуацію - зміни своє ставлення до неї.

Системний підхід у допомозі сім'ям з особливою дитиною

У центрі уваги в такій сім'ї завжди знаходиться дитина з проблемами розвитку. Їй постійно потрібна всеосяжна підтримка та професійна допомога. Водночас життя інших членів сім'ї та їхні нагальні потреби, їхні проблеми та переживання відходять на другий план. Адже сім'я - це живий організм, який змінюється тоді, коли змінюється хоча б один з його складників. Це означає, що проблема одного стає проблемою всіх і кожного в цій родині. Тому неправильно допомагати тільки дитині з проблемами розвитку - допомоги потребують усі члени родини. Структура та функції сім'ї, взаємодія членів сім'ї, життєвий цикл сім'ї - як можна налагодити процеси, які завдання поставити, якої мети варто досягти і яка саме мета є закономірною на кожному окремому етапі розвитку. Все це необхідно знати для того, щоби зробити щасливим не кожного окремо, а всю сім'ю.

Життєвий цикл сім'ї. Кризи та їхнє подолання

Життєвий цикл кожної сім'ї індивідуальний. Але для всіх сімей характерним є одне - наявність криз. Яка причина таких сімейних криз? Хто є винним у таких сварках і чи можна вирішити ці проблеми? Звичайно, було б добре, і навіть чудово, якби біля сцени вашого сімейного життя сидів суфлер і підказував правильні слова та вчинки, здатні зміцнити, підтримати та зберегти сім'ю.

Життя для дитини або з дитиною

Зв'язок немовляти з мамою дуже тісний і зберігається не тільки під час вагітності. Підтримувати цей зв'язок життєво необхідно - ця близькість дарує дитині відчуття захищеності, безпеки. Насправді дитина повністю залежить від своїх батьків, але з часом ця залежність втрачає гостроту й у процесі підростання дитина стає самостійною. Дорослішаючи, вона відбудовує свої кордони та створює власні механізми спілкування зі світом і одночасного захисту від нього. У випадку з особливою дитиною цей зв'язок не розривається ніколи та навіть не стає згодом тоншим. Батьки постійно перебувають у полоні тисячі питань і думок про те, як складеться доля їхньої дитини, чи зможе вона реалізуватися, стати частиною соціуму. Під гнітом цих думок і турбот вони просто забувають про себе, свої потреби та перспективи, жертвуючи всім заради благополуччя дитини. В умовах тотальної опіки дитина ніколи не зможе стати самостійною. Тому важливо навчитися відпускати її, щоби вона самостійно пізнавала світ, нехай і своїми не зовсім звичайними методами. Але як же знайти точку балансу, в якій зійдуться реальні потреби вашої дитини і ваші як особистості? Як побороти постійне почуття провини та бажання постійно опікуватися, що породжується цим почуттям?

Що відчувають батьки особливих дітей

Те, що народження в сім'ї дитини з особливими потребами сприймається як катастрофа, - помилкове. Зовсім недоречно більшість батьків вважають своїх особливих дітей обділеними та нещасними. Насправді багато сімей, які потрапили в подібну ситуацію, пристосувалися до нових умов життя без допомоги професіоналів, знайшли власні методи якщо не поліпшення, то коригування ситуації. Але в цьому випадку оточенню такої сім'ї (родичам, друзям) важливо визнати, що ці люди мають право бути слабкими, мають право плакати, засмучуватися, опускати руки. Дійсно, у кожного свій спосіб впоратися з особистим маленьким горем. Висловлювати своє ставлення до ситуації через емоції - правильно. 

У всіх дітей - особливі сім'ї. Й у всіх сім'ях - особливі діти. Тому так важливо навчитися сприймати особливість один одного з повагою, формувати довірливі стосунки з різними членами сім'ї за різним сценарієм, сприймати членів сім'ї такими, якими вони є, не оцінюючи та не засуджуючи.