Сьогодні ми з вами розглянемо картину, подивіться і скажіть:
Яка пора року на картині?
Що намалював художник?
Це звичайний вихідний чи свято? Яке саме? Розкажіть що ви знаєтн про це свято.
Придумай назву картині.
Розгляньте картинки та скажіть:
В саду моєму сливи зацвіли
І яблуньки готуються до цвіту.
Маленькі груші в ріст уже пішли,
І стільки в тому щастя, стільки світу!
Дивлюсь на це і радістю живу,
А в серці світло, щастя веселкове.
Краса не просто в казці… Наяву.
І все довкіл чарівне і чудове.
Усе цвіте, бо це ж весна, весна!
Усе радіє світові дзвінкому.
Пора прекрасна, ніжна і ясна.
Як не радіти світові ясному!
Краса безмежна у моїм саду,
В повітрі ароматів ціла злива.
І я натхненна по весні іду,
Закохана у цілий світ, щаслива…
Як ви гадаєте, які дерева можуть рости в саду?
Чим пахне весняний сад?
Які звуки можна в ньому почути?
Діти, подивіться на картини, що ви бачите?
Які дерева ви впізнали на ілюстраціях?
Яку назву можемо дати цим ілюстаціям?
Опишіть яке небо?
Складіть розповіть за картиною з 3-4 речень.
Сильний вітер до землі
Гне дерева молоді,
А вони ростуть, міцніють,
Вгору тягнуться, радіють.
Віє вітер нам в лице,
Заховалось деревце
Вітерець все тихіш – тихіш,
Деревце все вище, вище.
4. Читання казки "Зайчик і весна"
Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.
— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.
Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.
Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.
— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.
— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.
Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.
— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!
Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.