Світить сонце в вишині,
Тобі світить і мені.
Землю нашу зігріває,
Сади світлом наливає.
Світить ясно у віконце
Золотава зірка — Сонце.
***
За сонцем хмаронька пливе,
Червоні поли розстилає,
І сонце спатоньки зове
У синє море.
***
Сонця тарілка весни,
Казкою сонце у сни,
В усмішці мами сіяє,
Землю святу зігріває.
***
Жабенята посмутились:
– Сонце у ставку втопилось…
Навкруги темніти стало,
І зірки зійшли над ставом.
Вранці сонечко з’явилось,
На ставочок подивилось.
Жабенята засміялись:
– Сонце з нами в жмурки гралось.
***
Тихо сонечко котилось,
Миле сонечко втомилось,
Склало ручки, склало лапки,
Лягло сонце спочиватки.
Щоби добре відпочити,
Білий світ теплом зігріти.
***
Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти.
Бабуся зіллячко несе.
***
Розпустило коси сонце,
Загляда до всіх в віконце:
Хто ще щічки не помив?
Хто зарядку не робив?
Хто не слухається маму?
Хто не склав свою піжаму?
Хто в цю пору іще спить?!
Будем сплюшку цю будить!
Звукова версія у виконанні Віталія Матвієнка (0,9 Mb)
ПРО ДВОХ ЦАПКІВ
З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно.
Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний й собі не схотів заждати, щоб перейшов білий.
Ступили обидва на кладку, зійшлись посередині та й ну один одного лобами й рогами бити! Бились, бились, та й скінчилося на тому, що обидва в воду попадали і потопились.
ДВІ КІЗОЧКИ
А дві кізочки-то були розумнішими. Стрілись вони на вузенькій стежечці. З одного боку і стежечки глибокий рів, а з другого - висока та крута гора. Розминутися ніяк не можна.
Постояли вони, постояли, подумали-подумали, а тоді одна кізочка стала на коліна, перевернулась на бік, лягла на стежці і притиснулась спиною до гори.
Тоді друга обережно переступила через неї, а та, що лежала, встала і пішла собі.