Ставлення нацистів до радянських євреїв

Почавши Другу світову війну з нападу на Польщу 1 вересня 1939 року, нацисти поступово захоплювали в Європі одну країну за іншою. До агресії проти СРСР нацистська влада ніколи не пояснювала причини війни проти будь-якої європейської країни єврейським пануванням або єврейським впливом в ній. У перший же день нападу на СРСР в декларації Адольфа Гітлера, зачитаній Геббельсом по берлінському радіо 22 червня 1941 року, вказувалося, що це - ідеологічна війна. Її мета - не окупація будь-якої території СРСР, не підкорення народів цієї країни, а знищення жидо-більшовицької влади в СРСР.

Зокрема, А.Гітлер заявив:

"Виникла відома нам змова між євреями і демократами, більшовиками і реакціонерами, з єдиною метою - перешкодити створенню нової народної Німецької держави ... Ніколи німецький народ не відчував ворожнечі до народів Росії, проте іудейсько-більшовицькі правителі Москви намагаються протягом двадцяти років розпалити пожежу не тільки в Німеччині, але і у всій Європі. ... Нині настав той час, коли необхідно виступити проти цієї змови єврейсько-англо-саксонських паліїв війни і так саме проти єврейських володарів більшовицького московського центру ".

Адольф Гітлер, у якого ненависть до євреїв носила патологічний характер, вбачав в євреях особливий клас, який фактично панує в СРСР. Він стверджував, що комуністична ідеологія і Радянський Союз, влада в якому належить євреям, готуються до захоплення всього світу. Тому, одним із звинувачень щодо євреїв стало розв’язання ними Першої і Другої світових війн, що особисто знімало відповідальність з А. Гітлера та лідерів Рейху зокрема.

Численні публікації в німецькій пресі вказували, що "в цій війні підбурювачами є євреї", війна ведеться проти одного ворога – "єврея". Пояснювалося, що як організатор світової змови, євреї втягнули у війну Польщу, Голландію, Францію, Норвегію, а війна з найбільш "єврейською" державою – СРСР розглядалася як неминуча. В публікації "Два роки війни і два роки успіхів" зазначалося, що якби не "геній Фюрера", що випередив більшовицьких "підпалювачів світу" та напав на СРСР, "жидівський більшовизм" зруйнував би культуру, народи та надбання Європи. Особливо це стосувалося українців, які були перетворені в "жидівських і московських рабів".

Рятування тисяч жертв Голокосту було б неможливим без допомоги, яку з ризиком для власного життя та життя своїх рідних надавали євреям українці, росіяни та представники інших народів, які теж страждали від гітлерівської окупації. Разом з тим, знищення мільйонів людей нацистами було б неможливим без підтримки цих акцій загалом нечисельними поплічниками гітлерівців з боку місцевого населення та відносної байдужості більшості цього населення.

Байдужість більшості населення до винищення євреїв пояснюється історичним минулим і реаліями того часу: численні єврейські погроми на теренах Російської імперії, в яких місцеве населення брало участь, радянський тоталітарний режим, сталінські репресії - сформували особливе пасивне, пристосовницьке ставлення людей до будь-яких репресій, тим більше проти євреїв. Саме тому, нацисти застосовували антиєврейські заходи на радянській території в таких масштабах і такими жорстокими методами. В інших країнах (не рахуючи Польщі) вони на це не наважувалися.

Знищення мільйонів людей нацистами за підтримки цих акцій з боку місцевого населення стало можливим завдяки нацистській пропаганді на окупованих територіях. Нацисти широко використовували принцип "колективної відповідальності", покладаючи саме на євреїв відповідальність за сталінські репресії. Найбільшого ефекту їм вдалося домогтися на територіях Прибалтики, Західної Білорусії та Західної України, що відійшли до СРСР в результаті пакту Моло-това-Ріббентропа. І хоча серед репресованих напередодні війни місцевих жителів було чимало євреїв, в очах основної маси населення радянська влада асоціювалася з різким поліпшенням правового становища саме євреїв. В результаті - участь місцевих поліцейських формувань в масових розстрілах єврейського населення.

Окупаційні газети мали переконати читачів у тому, що злочинний характер сталінського режиму взагалі та сталінських репресій зокрема зумовлювався передусім “провідною роллю євреїв” у радянському керівництві на всіх щаблях влади та “нелюдською жорстокістю” євреїв – виконавців злочинних настанов більшовиків у складі, у першу чергу, НКВС та інших репресивних органів. Доприкладу, у багатьох газетах були поміщені матеріали про “злочини жидо-большевиків” у Вінниці, де гітлерівці організували масові похорони “замордованих через НКВС українців”.

Як слушно зауважувала дослідниця Ю. Смілянська, окупаційна преса не тільки “відбивала” події Голокосту, але й була одним із знарядь Голокосту. На окупованій території України нацисти доклали чимало зусиль до того, щоб не тільки примирити населення з “необхідністю” акцій знищення, але й зробити мешканців України активними учасниками “остаточного вирішення єврейського питання”.