Голокост в Данії

З 1628 року статус євреїв Данії був закріплений на законодавчому рівні. Вони були повноправними громадянами країни. У роки Першої світової війни в Данії знаходився офіс Всесвітньої сіоністської організації. У передвоєнні роки в Данію ринув потік єврейських біженців, в тому числі діти, які прибули в рамках "Молодіжного сіоністського руху" і "Молодіжної алії". Однак, у зв'язку з жорсткістю політикоюл прийому іноземних біженців в 1934 - 1938 роках, велика частина з 4,5 тис. євреїв, які шукали притулку в Данії, залишла країну.

Таким чином, до початку Другої світової війни єврейське населення Данії становило 7,8 тис. осіб, з яких близько 6 тис. були громадянами країни, а решта - біженцями.

Після приходу в Німеччині до влади Адольфа Гітлера правлячі кола Данії балансували між Великобританією і Німеччиною. У 1939 році був підписаний датсько-німецький договір про ненапад. Втім, більшість в Данії розуміла його ілюзорність, що підтвердили подальші події.

9 квітня 1940 року німецькі війська розпочали операцію "Везерські навчання", без оголошення війни напали на Данію. Уряд і король наказали збройним силам не чинити опір агресору і капітулювали. Вся німецька операція по окупації Данії зайняла кілька годин.

Король Крістіан Х зберіг свій трон, а уряд Данії, парламент і національні суди продовжували функціонувати. Навіть цензуру радіо та преси здійснював уряд Данії, а не окупаційна німецька цивільна та військова влада. Почався період так званної "м'ягкої окупації".

У перші роки окупації датські чиновники неодноразово заявляли німецькій окупаційній владі, що в Данії немає жодної "єврейської проблеми". Німці визнали, що обговорення "єврейського питання" в Данії - це вибухонебезпечне питання, яке могло б зруйнувати відносини між Данією та Німеччиною і, в свою чергу, спричинити негативні політичні та економічні наслідки для Німеччини. Таким чином, з 1940 по 1943 роки статус євреїв Данії залишався незмінним, єврейська громада, до якої належали і єврейські біженці з інших країн, перебувала під повним захистом уряду і не піддавалася обмеженням і переслідуванням, як в інших окупованих країнах.

Наприкінці 1941 року, під час візиту міністра закордонних справ Данії Еріка Скавеніуса до Берліна, німецькі органи влади почали наполягати на тому, щоб Данія вирішила свою "єврейську проблему". На фоні цієї події датська антисемітська газета почала нападки євреїв країни, що призвело до спроби підпалу Великої синаги в Копенгагені. Уряд Данії діяв рішуче: суди наклали жорсткі штрафи та тюремні вироки на редакторів та паліїв. Цими діями уряд Данії ще раз показав нацистам, що не буде співпрацювати з ними у переслідуванні євреїв і не допустить цього на території своєї держави.

Громадськість Данії підтримала позицію уряду і одностайно виступала на захист євреїв. Так, наприклад, професор Х. Кох, керівник Об'єднання руху датської молоді, у відповідь на підбурювальні антисемітські статті в нацистській пресі Данії заявив, що усілякі інспірації проти євреїв Данії повинні бути категорично припинені, оскільки дотримання правосуддя і справедливості по відношенню до євреїв означає одночасно збереження датської демократії і законності. Король Данії Крістіан X на знак солідарності з датськими євреями відвідав синагогу в 1942 році, де виголосив промову на захист єврейських громадян.

В 1942 році Генріх Гіммлер почав наполеглево наполягати на включенні датських євреїв в програму "остаточного вирішення" єврейського питання, але німецький уповноважений в Данії, колишній юридичний радник гестапо, Вернер Бест рекомендував не піднімати це питання і вимагати лише звільнення євреїв з державної служби. Німці хотіли відправити до таборів смерті єврейських біженців з Німеччини, яких в Данії налічувалося 1351 чоловік, але не могли цього зробити, оскільки вони були позбавлені німецького громадянства, і воно не могло бути їм повернуто відповідно до "Закону про громадянина рейху".

Однак в серпні 1943 року ситуація в Данії ускладнилася. У середині 1943 року датський рух опору посилив диверсійну діяльність. Протягом літа кілька загальнодержавних страйків призвели до збройних протистоянь між датчанами та німецькими військами. На фоні активізації опору та заворушень німецька окупаційна влада 28 серпня 1943 року пред'явила уряду Данії ультиматум: вони вимагали заборонити страйки, запровадити комендантську годину та смертну кару за саботаж.

Вважаючи ці умови неприйнятними та порушенням національного суверенітету, уряд Данії подав у відставку 29 серпня 1943 року. Данія перейшла під безпосереднє німецьке управління. Це означало, що захист, який уряд Данії забезпечував євреям країни закінчився.

В ніч з 1 на 2 жовтня 1943 року німецька влада запланувала здійснити депортацію датських євреїв до таборів смерті. Про майбутню операцію стало відомо датському підпіллю, за допомогою якого вдалося заховати, а потім переправити на рибальських човнах до нейтральної Швеції 7,220 євреїв і близько 700 неєвреїв - членів їх сімей.

Тих, кого не зуміли вивезти - 472 особи, німці депортували в Терезієнштадське гетто в Богемії, де з них загинули 49 осіб. Терезієнштадське гетто слугувало перевалочним пунктом на шляху до таборів смерті і служило прикладом зразкового гетто, яке можна було використовувати в пропагандистських цілях. Насправді, скупченість, погане харчування і відсутність елементарних санітарних умов в гетто призводили до хвороб і епідемій. У 1942 році тут померло 14,891 чоловік, або 50,4% в'язнів гетто.

Король Данії, Християн Х, разом з церковними лідерами країни, висловив протест щодо депортації євреїв. Навесні 1945 року, за сприянням шведського Червоного Хреста, очолюваного графом Ф. Бернадотом, євреї з Терезієнштадського гетто були переправлені до Швеції. Повернувшись в кінці війни в Данію, більшість євреїв знайшли своє майно недоторканим.

Завдяки контролю датського уряду, жоден датський єврей не потрапив в Аушвіц, більшість з них пережило війну. Всього під час війни в Данії загинуло близько 120 євреїв - менше 2% єврейського населення країни.

Порятунок євреїв датчанами, в якому поряд з підпільниками брали участь сотні простих людей (інтелігенція, рибалки, священики, поліцейські, лікарі, прості робітники) - унікальний випадок в історії Голокосту. Це стало національним протестом датчан проти нацистської Німеччини, торжеством демократії і боротьбою за збереження моральних людських цінностей.

Проявлені датчанами турбота і прагнення врятувати єврейську громаду своєї країни - це один з найяскравіших прикладів героїзму і гуманності в історії Другої світової війни і до цього дня викликають захоплення.

Існує легенда про те, що король Християн Х також носив жовту зірку на знак солідарності з датськими євреями. Ця історія вигадана (оскільки, датських євреїв ніколи не змушували носити відзнаки), проте вона передає всю велич образу датського короля, що став зразком мужності і відданості громадянам своєї країни.