Голокост в країнах-союзницях Німеччини

У Другу світову війну Угорщина вступила на боці Німеччини. Перший Віденський арбітраж у 1938 році дозволив Угорщині, після проголошення незалежності Словаччини 14 березня 1939 року, почати окупацію частини Підкарпатської Русі. Від Чехословаччини були відокремлені та передані Угорщині південна частина Підкарпатської Русі (Карпатської України) і райони південної Словаччини, населені переважно угорцями. Другий Віденський арбітраж у 1940 році закріпив угорську владу у Північній Трансільванії. У 1941 році угорська армія взяла участь у вторгненні в Югославії (Операція "Ауфмарш 25"), в результаті якої Югославія припинила існування. Територія країни була розділена між союзниками Німеччини, зокрема, Угорщина отримала Воєводино (Бачка), Меджимур'є і північно-західну частину Словенії - до Угорщини.

За переписом населення, що відбулося в січні 1941 року, в Угорщині, включаючи анексовані області сусідніх країн, налічувалося 725 тис. євреїв. Це число не включає в себе 100 тис. євреїв, які перейшли в християнство, але в расовому відношенні все одно розглядалися як євреї. Третій єврейський закон (1941) ввів нове визначення поняття "єврей", засноване на більш жорстких расових критеріях, ніж закон 1939 року, в результаті чого євреями стали вважатися ще понад 58 тис. чоловік. Таким чином, за офіційною статистикою, єврейське населення Угорщини підвищилося до 803 - 850 тис. Урядова партія дотримувалася пронацистської антисемітської політики, а різні націонал-соціалістичні угруповання і партія "Схрещені стріли" вимагали ще більш жорстокою антиєврейською політики.

У 1941 році в Будапешті мешкало 184 тис. євреїв і 62 тис. вихрестів (хрещених євреїв), які відповідно до антиєврейских законів піддавалися репресіям.

Євреї, які були громадянами Угорщини перебували у відносній безпеці більшу частину війни. Однак, близько 18 тис. євреїв, що не були громадянами Угорщини, у липні 1941 року були оголошені владою "євреями іноземного підданства" і депортувані до Кам'янець-Подільського, де більшість з них були вбиті. У січні 1942 року в югославській області Бачка, угорські жандарми і солдати вбили 1тис. євреїв.

Для угорських євреїв ситуація погіршується з весни 1944 року. Після поразки німецьких військ під Сталінградом та інших битв, в яких загинули десятки тисяч угорських солдатів, регент Угорщини Міклош Хорті зробив спроби вийти з альянсу з Німеччиною. Для Гітлера це було неприпустимо, і в березні 1944 року Німеччина ввела війська в Угорщину, щоб силою змусити її зберегти лояльність. Гітлер призначив новий, вірний йому, уряд на чолі з прем'єр-міністром Стояї. Окупаційні сили супроводжувала зондеркоманда під командуванням Адольфа Ейхмана, уповноваженого розпочати в Угорщині здійснення "остаточного вирішення єврейського питання".

Вже в квітні 1944 року в північно-східних районах Угорщини почалася створення гетто, де до кінця місяця було сконцентровано близько 150 тис. В період з 15 травня по 9 липня було депортовано 437 402 євреїв, всі з яких, за винятком 15 тис. чоловік, були відправлені в Освенцим. Євреїв депортували вночі, дозволяючи їм брати з собою лише мінімальний запас їжі і деякі абсолютно необхідні особисті речі. Їх везли в товарних вагонах, які могли вміщати до 45 чоловік, але куди набивали по 80-100 чоловік. Тисячі людей похилого віку, хворих та дітей загинули дорогою.

Угорська громадськість в цілому не відреагувала на арешти і депортації євреїв. А. Мартон, католицький єпископ Алба-Юлії, який виступив в травні 1944 року на захист євреїв, зазнав переслідувань угорської влади.

Як тільки закінчилася депортація євреїв з провінції, почалися приготування до висилки євреїв з Будапешта. 15 червня 1944 року міністр внутрішніх справ Угорщини видав наказ про створення гетто в Будапешті. Згідно з наказом, під гетто було виділено 2 тис. будинків, позначених жовтими зірками і обгороджених стіною. Всього в гетто планувалося переселити 220 тис. Євреїв. 25 червня для євреїв Будапешта була введена комендантська година. Мешканців гетто почали депортувати у концтабори зразу після його заснування.

У липні Хорті зупинив депортації, все ще розраховуючи розірвати зв'язок Угорщини з Німеччиною. На той час, вся країна, за винятком Будапешта, вже була "вільна від євреїв". Близько 8 тис. євреїв вдалося утекти в Румунію, більшості - за допомоги членів молодіжного сіоністського руху. З липня по жовтень євреї Будапешта жили у відносній безпеці. Проте 15 жовтня Хорті публічно оголосив про свій намір укласти мир з США і Британією. У відповідь німці змістили уряд Хорті і віддали владу Ференцу Салаші і його фашистській антисемітській партії "Схрещені стріли".

У столиці "Схрещені стріли" негайно вдалися до терору. Близько 80 тис. євреїв були вбиті в самому Будапешті - їх розстріляли на березі Дунаю, а тіла скинули в річку. Ще тисячі євреїв змусили вийти на "марші смерті" у напрямку до австрійського кордону. У грудні, під час радянської облоги міста, 70 тис. євреїв були замкнені в Будапештському гетто, де тисячі померли від голоду, холоду і хвороб. Угорщина була звільнена радянськими військами в квітні 1945 року. У період Голокосту загинуло близько 568 тис. угорських євреїв (приблизно 70%).

Ряд іноземних дипломатів надали істотну допомогу в порятунку угорських євреїв. Серед рятівників євреїв відомі Рауль Валленберг, Карл Лутц, Хосе Артуро Кастельянос, Джорджо Перласка. Вони видавали євреям документи своїх держав, захищали їх від нацистів і врятували десятки тисяч чоловік. Угорський сурдопедагог Деже Каніжаі переховував єврейських дітей в Єврейській школі для глухих.

Станом на 1 січня 2016 року 837 громадян Угорщини були визнані Праведниками світу за участь у порятунку євреїв під час Голокосту.

Кореспондент "The New York Times" Анна МакКормік писала на захист Угорщини як останнього прихистку євреїв в Європі: "до тих пір, поки угорці могли відчувати себе господарями у своїх же будинках, вони намагалися приховати євреїв".

Відносно м'якшою до євреїв була політика в Румунії. Відсоток євреїв що залишилися в живих в Румунії був значно вище, ніж в Німеччині, Австрії і Угорщині.

У 1930 році в Румунії проживало 765 930 євреїв (4,2% загальної кількості населення). У межах старої Румунії проживало 263 192 єврея, в Бессарабії - 206 958 євреїв, на Буковині - 92 080 євреїв, в Трансільванії - 193 тис. Євреїв.

В 1939 році, після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад, Німеччина погодилася повернути Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину, що входили на той момент до складу Румунії. Німеччина також змусила Румунію повернути Північну Трансільванію Угорщини, а Південну Добруджу - Болгарії. Це викликало серйозні проблеми для євреїв, що жили на цих територіях. У Буковині і Північній Молдавії селяни і солдати виведених румунських військ зганяли свій гнів на євреях і вбили сотні людей. У той же час румуни, прагнучи догодити німцям, прийняли закони, що позбавляють громадянства більшість євреїв і забороняють шлюби між євреями і румунами. З поверненням зазначених вище територій Радянськму Союзу, Угорщині та Болгарії єврейське населення Румунії скоротилося до 342 тис.

Прем'єр-міністр Румунії Іон Антонеску хотів бачити Румунію без національних меншин, в першу чергу циган і євреїв: "Я нічого не досягну, якщо не очищу румунську націю. Не кордони, а однорідність і чистота раси дають силу нації: така моя вища мета".

В 1939 році євреї були позбавлені румунського громадянства. У 1940 році почалося обмеження прав румунських євреїв. Були заборонені шлюби між румунами і євреями, а потім пройшло декілька великих погромів. З початком війни 27 червня в Яссах відбувся масштабний погром. Вбивства здійснювалися румунською армією, жандармерією і місцевим населенням за сприянням німецької армії і членів айнзацгруппи Д.

У червні 1941 року Німеччина напала на СРСР. Румунія приєдналася до німців в надії знову захопити землі, які вони були змушені передати Радянському Союзу. Дійсно, Румунія захопила частину цих територій і офіційно перебрала владу на території між річками Дністром і Південним Бугом. Там утворилася адміністративна одиниця "Трансністрія". До 1944 року, за наказом Антонеску, з цих областей були вигнані 40 тис. євреїв. Деяких відправили в табори, інших - депортували.

Антонеску ставився до євреїв, що жили на різних територіях підконтрольних Румунією територіях, по-різному. Він закликав до знищення євреїв Буковини і Бессарабії, але не євреїв Румунії. Коли Румунія приєдналася до Німеччини у війні проти СРСР, Гітлер поставив Антонеску до відома про свій план знищити європейське єврейство; Антонеску висловив готовність сприяти здійсненню цього плану. Армії був відданий наказ брати під варту міських євреїв, а поліції - вбивати євреїв в сільських районах. Німецькі і румунські військові підрозділи, за сприяння айнзацгрупп, проводили операції з винищення євреїв Румунії: на першому етапі були вбиті 160 тис. чоловік, ще десятки тисяч українських євреїв були вбиті румунською армією і поліцією.

У вересні 1941 року Антонеску наказав депортувати 150 тис. євреїв до Трансністрії. Десятки тисяч з них загинули дорогою.

У 1942 році Антонеску почав сумніватися в здатності Німеччини виграти війну. Крім того, єврейські лідери в Румунії здійснювали на нього сильний тиск. Ці фактори переконали Антонеску скасувати наступну фазу антиєврейських заходів, на яку він спочатку погодився: депортацію більшості з решти 292 тис. євреїв до табору знищення Белжець. Замість цього він вирішив дозволити євреям покинути Румунію. Антонеску погодився на еміграцію 70 тис. євреїв в обмін на велику суму грошей. Однак Ейхман не дозволив цим планам здійснитися, і в підсумку до Палестини дісталося менше 5 тис. чоловік.

Після скасування рішення про знищення румунських євреїв, - єврейські організації в країні почали важку боротьбу за повернення депортованих до Трансністрії. В кінці 1943 року перші з депортованих євреїів, що вижили повернулися додому, інші повернулися в 1945 і 1946 роках.

15 березня 1944 року радянські війська форсували Південний Буг і за кілька днів просунулися до Дністра. За цей час єврейська комісія, яка прибула з Бухареста, зуміла вивезти до Румунії 2518 євреїв з Тирасполя і Балти; ще раніше в Ясси були доставлені 1846 єврейських сиріт з Трансністрії. До середини квітня вся територія між Південним Бугом і Дністром була звільнена радянськими військами.

У роки Катастрофи від рук нацистів та їх румунських поплічників на території Румунії (в межах 1939 рку) загинуло близько 420 тис. євреїв, здебільшого в Бессарабії, Північній Трансильванії, Північній Буковині, Південній Добруджі. Тільки третина євреїв Трансністрії пережила війну. Менша жорстокість румунських окупантів в порівнянні з німецькими сприяла тому, що в Трансністрії вціліло близько 70% всіх євреїв, що вижили під час окупації СРСР.