ГОЛОКОСТ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ВИМІРИ КАТАСТРОФИ

Голокост від куль

1.ОСОБЛИВОСТІ "ВИРІШЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ" В УКРАЇНІ

Мати зі своїми дітьми серед інших євреїв містечка на місці збору. Лубни, Полтавська область, Україна. 16 жовтня 1941 рік (Джерело)

Головною формою "вирішення єврейського питання" на території райхскомісаріату Україна стали масові розстріли: так званий "Голокост від куль", тобто, коли знищення почалося без підготовчих етапів, людей не депортували до таборів смерті, як в інших країнах Європи, а розстрілювали фактично біля своїх домівок, на околицях населених пунктів або в рівчаках. Євреїв знищували в душогубках, кидали в шахти в степових краях України, в глибокі колодязі, замуровували у великих підвалах, дітей та поранених засипали живими в могилах разом з убитими. Так, розстріл в Києві в Бабиному Яру було здійснено на десятий день окупації міста. Тут не було створено гетто, євреям не встигли повісити спеціальні знаки. Їх зігнали до місця розстрілу і знищили. В інших місцях спочатку був масовий розстріл, після чого заганяли залишившихся євреїв в гетто, а після цього - нова акція. Були випадки, коли всі етапи дотримувалися, але при цьому вони не були розтягнуті в часі, а все відбувалося за дуже короткий проміжок часу.

Лише частина українського єврейства з Західної України в 1942 році потрапила до таборів смерті, передусім до Белжеця. Нацисти не приховували факти знищення євреїв, все це відбувалося публічно, відкрито і, що найстрашніше, часто при досить великому скупченні людей.

Спогади

Нюня Докторович, 10 років

"В 1941 году, когда немцы заняли местечко Калиновка, Винницкой области, они погнали всех евреев на работу. Они нас мучили и били нагайками, они нам давали листья с деревьев и траву. Трех евреев запрягли в повозку, они должны были на себе тащить немцев. У них не было сил, их убили. В 1942 году нас загнали в гетто. Мы не могли оттуда выйти. Там многие умерли от голода. Потом выгнали на стадион. Молодых убили, а стариков и детей погнали в лес. Нас там окружили цепью, кричали "юде", начали убивать. Детей кидали в яму. Я убежал. За мной погнался немец. Я влез на дерево. Он меня не заметил. Я видел, как убивали всех евреев, и три дня шумела кровь в земле. Мне было тогда 10 лет, а теперь мне 12".

(Джерело)

Безпосереднім знищенням євреїв на теренах СРСР займалися йнзацгрупи.

Айнзацгрупи - оперативні військово-розвідувальні частини Служби безпеки (СД), створені німецьким нацистським керівництвом в рамках військ СС для ліквідації населення, знищення військовополонених на окупованих територіях. Поділялися на зондер- (нім. Sonderkommando) та айнзатцкоманди (нім. Einsatzkommando), підпорядковувалися Головному управлінню імперської безпеки Німеччини (РЗГА), долучалися до армійських частин Вермахту. Створені у вересні 1938 року, діяли на окупованій німецькими військами території Чехословаччини, а потім в Польщі. Кожна айнзатцгрупа налічувала від 800 до 1,2 тис. добровольців СС, гестапо і СД. Усі вони проходили короткотермінову спецпідготовку, навчалися тактиці каральних "акцій" щодо великих груп людей.

Свідчення

Всі розпорядження і накази командири айнзацгруп, як правило, отримували в усній формі. Ось свідчення Карла Егера, одного з учасників наради Гейдриха, начальника Головного управління імперської безпеки Німеччини, з керівниками айнзацгруп 17 червня 1941 року:

"Нас було приблизно 50 офіцерів СС ... Я пам'ятаю, Гейдріх проголосив, що як тільки почнеться війна з Росією, всі євреї на східних територіях будуть знищені в обов'язковому порядку".

(Джерело)

Солдати з айнзацкоманди спостерігають, як євреї риють собі могилу перед розстрілом. СРСР (Джерело)

Чоловіки-євреї, на ринковій площі, заарештовані німецькими солдатами. Житомир 7 серпня 1941року (Джерело)

Також, в геноциді євреїв на окупованій території СРСР брала участь армія - вермахт, яка проводила акції знищення євреїв відразу після захоплення того чи іншого населеного пункту.

Існувала угода між армією і Гейдріхом: айнзацгруппи виконують своє завдання - тотальне знищення євреїв і інших ворожих елементів, а армія зобов'язана надавати повну підтримку в організації постачання і обслуговуванні цих підрозділів. Крім того, відповідальність за вбивство полонених євреїв - радянських військовослужбовців (чого не робилося з євреями - військовополоненими з інших країн) також покладається на німецьку армію. Військова влада видавала накази про створення гетто і про депортацію євреїв в них, про "переселення євреїв до іншої місцевості", що в дійсності означало доставку євреїв до місця розстрілу. Непоодинокими були випадки, коли німецькі військові частини самі брали участь у розстрілах євреїв, виконували різні допоміжні функції: оточували гетто напередодні розстрілу і місця знищення, брали участь в облавах.

Часто до акції знищення євреїв долучалась місцева поліція, що формувались з місцевого населення на добровільній основі. Полекуди, євреїв знищувала саме місцева поліція без будь-якої участі німців або їх було дуже мало.

В окупованій Європі в більшості випадків діти змішаних шлюбів не знищують, на захоплених землях СРСР з початку 1942 року нацистська влада вирішила, що якщо один з чотирьох дідусів та бабусь єврей, то батько або мати - євреї і їх нащадок - єврей, і вони всі підлягають знищенню. Були спеціальні акції зі знищення напівкровок.

Свідчення

Жителька с. Вовча Гора Ференс (Станішевська) Єлизавета Григорівна

“У Чорному Острові німці з’явилися 7 липня 1941 року. Війська прийшли зі сторони Миколаєва. Добре пам’ятаю, як по шосейній дорозі йшли три танки, а за ними - німці. У центрі містечка, на місці селищної ради, зробили управу, в якій перебував головний німець - гебістскомісар і жандарми, теж німці. Були й наші, що стали допомагати фашистам - шуцмани. Серед них - П. Ярусевич, А. Грузицький, які відзначалися особливою жорстокістю. У селищі до війни було дуже багато євреїв, десь відсотків 65. Коли почалась війна, багато хто втік хтозна й куди, але більшість із них залишилися. Спочатку німці їх не чіпали, тільки наказали пришити до одягу жовті зірки - на спині і на грудях. Майже всі євреї були ремісниками, німцям вони були потрібні. Гетто у селищі не було. Вже на початку 1942 року їх почали вбивати. Спочатку зводили потроху у підвал жандармерії. А потім вели на єврейське кладовище, що знаходилось на північній околиці містечка, примушували копати велику могилу, вишиковували нещасних перед могилою і стріляли з автоматів. Німці євреїв не розстрілювали - все робили місцеві шуцмани. Коли їх гнали дорогою до кладовища, ми бачили, як поліцаї їх б’ють прикладами в плечі, по ногах, по голові; люди були понівечені, майже роздягнені, одні йшли мовчки, інші плакали і кричали. Розстрілювали всіх: старих, молодих, дітей, мужчин, жінок. Дорослі перешіптувались між собою, що земля на могилі розстріляних євреїв подекуди ворушиться, з неї проступає кров, а це означало, що серед мертвих у могилі були і живі люди. Після німців у селищі з євреїв нікого не лишилось, усіх вибили".

(Джерело)

Місцева допоміжна поліція конвоює євреїв до місця розстрілу. Кривий Ріг, 1941 рік (Джерело)

Більше тисячі євреїв з м. Лубни, яким було наказано зібратися для "переселення", у відкритому полі, незадовго до того як вони були знищені айнзатцгрупами, 16 жовтня 1941 року (Джерело)

Айнзатцгрупи «А» у складі групи армій "Північ" і «В» у групі армій "Центр" вступили на територію СРСР відразу за гітлерівськими військами вже в перші дні німецько-радянської війни. На території України, Брянської області, в Криму і на Північному Кавказі діяли айнзатцгрупи «С» (Північ) під орудою оберфюрера СС Раша - у складі зондеркоманд 4-а і 4-б, айнзатцкоманд 5 і 5-б, а також айнзатцгрупи «Д» (Чорноморське узбережжя) на чолі з бригаденфюрером СС Олендорфом у складі зондеркоманд 10-а, 10-б і айнзатцкоманд 11-а, 11-б і 12, підпорядкованих групі армій "Південь". Їх головним завданням яких було тотальне знищення євреїв.

У жовтні 1941року у зв'язку зі "збільшенням обсягу роботи" в РЗГА створили особливий командний штаб для загального керівництва "акціями" айнзатцкоманд.

За приблизними підрахунками, жертвами діяльності айнзатцгруп на території СРСР стали 2 мільйони осіб. Лише айнзатцгрупи «С», що діяла на території України, знищила 975 тис. осіб.

2.МІСЦЯ НАЦИСТСЬКОГО ТЕРОРУ

Єврей з Дрогобицького гетто (Джерело)

"Акції зачисток", які проводили айнзатцгрупи після вступу німецьких військ, першими на території України відбулися на Галичині. У Львові особливі команди 4-А та 4-Б вдалися до погромів та арештів у перші дні після окупації. Звинувативши в загибелі в’язнів радянських тюрем комуністів і євреїв, вони викликали сплеск юдофобії у певної частини населення міста. Протягом тижня у Львові внаслідок погромів, ініційованих нацистами, було вбито 6 тис. євреїв.

З приєднанням дистрикту "Галичина" до Генерал-губернаторства відбувся "перехід від тотальних убивств у районах, де господарювали військові, до планомірного знишення за директивами, розробленими відомством Гіммлера".

У листопаді 1941 року у Львові було створено єврейського гетто. Одночасно постали гетто в інших містах і містечках Галичини. "Остаточне вирішення" єврейського питання відбувалося у таборах і гетто Дрогобича, Борислава, Тернополя, Болехова, Сколе, Стрия, Камінки, Винників, Острова, Зборова, Куровичів, Яктрокова, Ляцків, Плугова, Козака та ін. населених пунктів. Загалом жертвами нацистської політики Голокосту в Галичині стали 610 тис. євреїв.

Одним із перших актів катастрофи на окупованих німцями українських теренах стала "Бердичівська трагедія", коли у містечку протягом серпня-листопада 1941 року було розстріляно, закопано живими і напівживими близько 30 тис. місцевих євреїв.

Всього лише за місяць айнзацгрупи знищили 3,5 тис. євреїв у Вінницькій і 22,5 тис. у Кам’янець-Подільській області. У гетто на території цих двох областей у 35 місцях примусового утримання перебувало 106 тис. євреїв. Місцем масових страт у квітні 1942 року став П’яничанський Ліс під Вінницею, де після облав на місцевому стадіоні було зібрано і знищено близько 10 тис. євреїв. Всього на Вінниччині окупанти вбили понад 105 тис. євреїв, у т.ч. етапованих з окупованої румунськими військами Бессарабії й Буковини, а на Кам’янець-Подільщині - 13,1 тис.

Свідчення

П.І.Андрухів с. Великожванчик, Дунаєвицький р-н, Хмельницька область, квітень 2005 р.

"Того суботнього дня 31 серпня 1941 року, надвечір, посильний управи прийшов до мого батька і сказав йому, щоб він взяв лопату та йшов в урочище "Табори". Як виявилося пізніше, місцева шуцманерія зібрала таких пристарілих біля сорока чоловік. Їх примусили копати дві ями приблизно розмірів 4м х 6м і глибиною 1,8 м при місяці всю ніч. В кожній із них були зроблені збоку земляні сходи. Біля восьмої години ранку мати послала мене віднести батькові поїсти. Коли я вийшов на дорогу, то помітив колону по 2-3 єврея, яких вели німці з шуцманами, біля "Сокілецької" криниці. Колона розтягнулась приблизно на 200 метрів. Їх гнали з криком, штовхали чобітьми, підганяли псамивівчарками. Я непомітно дібрався до урочища !Табори", дві ями вже були готові, викопані. Сільські люди, які їх копали, були відведені в сторону. Коли привели колону, приїхала машина з вмонтованим на ній кулеметом. Неподалік від викопаних ям, за скиртою соломи, євреїв примусили роздягнутись. Одежу скидали в одне місце, а речі і коштовності, про які було сказано взяти ще в містечку, скидали на розстелені простирадла в другому місці. Потім, роздягнутих, сім’ями підводили до ями на розстріл. Кожний розстріл із кулемета німці запивали. Було дуже страшно".

Джерело: ВІДРОДЖЕННЯ ПАМ’ЯТІ: СПОГАДИ СВІДКІВ ТА ЖЕРТВ ГОЛОКОСТУ. ВИПУСК № 6. – Дніпропетровськ : Інститут «Ткума», 2015. – 172 с.

Розстріл євреїв Вінниці. айнзацгрупою. На звороті фотографії був напис від руки - "Останній єврей Вінниці", 1941 рік (Джерело)

Міст у новому містечку Острога, яким євреїв вивозили до місця розстрілу в жовтні 1942 року (Джерело)

На території Західної Волині німецькому терору передували спровоковані та зрежисовані нацистами локальні єврейські погроми за участю місцевого населення у Кременці, Тучині, Тарговиці, Вишневиці, Людвиполі, Межиріччі. Перша хвиля антиєврейських акцій влітку 1941 року забрала життя 15 тис. євреїв з Острога, Луцька, Дубна та Рівного. У листопаді 1941 року тільки у Рівному нацисти розстріляли 21-23 тис. євреїв. До кінця 1942 року було вбито 150 тис.євреїв, що складало 3/5 єврейського населення краю.

Зазвичай стратам євреїв передувала процедура проведення "реєстрації", про необхідність якої повідомлялося спеціальними оголошеннями в публічних місцях. Реєстрація була рівноцінною підписанню вироку: табори і гетто ставали проміжними пунктами на шляху до газових камер і ровів, в яких розстрілювали нещасних.

Братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айзантцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва. Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж "просто зайвими". За роки окупації це місце стало некрополем для 100-150 тис. цивільних (переважно євреїв) і радянських військовополонених.

У довоєнному Києві жило 224 тис. євреїв, тобто 26,5% населення міста. Понад три чверті євреїв Києва зуміло покинути його до того, як 19 вересня 1941 року в нього увійшли німці.

Бабин Яр - глибокий яр, в якому в 1941 році було знищено тисячі євреїв (Джерело)

Оголошення німецького командування, з наказом всім євреям Києва з'явитися в установлене місце, 28 вересня 1941 року (Джерело)

19 вересня 1941року війська Вермахту увійшли до Києва. Разом із Вермахтом у місто увійшли айнзатцгрупи СД. На них покладалося очищення армійських тилів від "небезпечних елементів" та придушення будь-якого опору. В Києві діяла айнзатцгрупа «С», зокрема, зондеркоманда 4а. Разом із ними прибув штаб головнокомандувача СС і поліції "Росія-Південь", два батальйони зі складу поліцейську полку "Південь". Згодом у Києві з’явилася айнзатцкоманда 5. Саме ці підрозділи СС та поліції здійснювали масові розстріли євреїв у Бабиному Яру.

За кілька днів вибухнули будівлі у Київській цитаделі та на Хрещатику. Вибухи стали зручним приводом для окупантів провести показову каральну акцію. У підривах звинуватили євреїв. Насправді ж організаторами цих вибухів були радянські диверсанти. Перші арешти і розстріли відбулися вже 27 вересня. 28 вересня в Києві з’явилися оголошення, в яких наказували всім євреям міста зібратися о 8 ранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова. За неявку німці погрожували розстрілом. По місту ходили різні чутки, в тому числі й, що євреїв збираються вивезти в Палестину, і тому багато хто вирішив піти.

Свідчення

З повоєнного допиту Георга Бідермана, який у вересні 1941 року служив гауптвахмістром поліції, у штабі 3-ї роти 9-го резервного поліцейского батальйону

"в той час в розпорядження штабу оперативної групи було надано взвод військ СС чисельністю приблизно 35 осіб (...) взвод військ СС постійно їздив на страти (...) Усе, що в Києві було - було призначено на ці страти, в тому числі, природно, ЕК 4а [айнзацкоманда – ІП] і наш 1-й і 3-й взводи. Перед початком страт я повинен був для всіх заготовити продовольство, особливо для взводу військ СС. Було придбано велику кількість алкоголю, в тому числі ром, коньяк і шампанське (...)"

(Джерело)

"Дорога смерті", якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі - на вул. Кагатну, потім по вул. Табірній. Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру. Людей змушували роздягатися та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.

Свідчення

Зі спогадів Діни Пронічевої, 30 років

"...Гитлеровские войска 19 сентября 1941 года заняли Киев и уже с первого дня начали грабить и убивать евреев...

Мы жили в страхе и ужасе. Когда я увидела на улицах города плакаты и прочитала приказ: "Всем евреям Киева собраться у Бабьего Яра", о котором мы понятия не имели, сердцем почувствовала беду... Поэтому я одела моих малышей, младшей 3 года, а старшему 5 лет, упаковала их вещи в небольшой мешок и отвезла дочь и сына к моей русской свекрови.

Потом взяла больную маму и вместе с ней, согласно приказу, ушла на дорогу, что ведёт к Бабьему Яру.

Евреи шли сотнями, тысячами. Рядом со мной брел старый еврей, с длинной бородой. На нем был одет талес и тфилин. Он тихо бормотал. Он молился точно так же, как мой отец, когда я была еще ребенком. Впереди меня шла женщина с двумя детьми на руках, третий уцепился за её юбку...

Маленькие дети плакали...

Русские мужья провожали своих еврейских жен.

Русские женщины провожали своих еврейских мужей.

Когда мы приблизились к Бабьему Яру, послышались стрельба и нечеловеческие крики...

Когда мы вошли в ворота, нам велели сдать документы, ценные вещи и раздеться. Один немец подошел к маме и сорвал с ее пальца золотое кольцо. Только тогда мама сказала: "Диночка, ты - Проничева, русская. Ты должна спастись. Беги к своим малюткам. Ты должна жить для них".

(Джерело)

Кияни ідуть в Бабин Яр. 29 вересня 1941 року. Німецький офіцер-автор фото підписав його: "Остання земна путь євреїв" (Джерело)

Німецькі солдати риються у речах євреїв, розстріляних у Бабиному Ярі, 29 вересня 1941 року (Джерело)

Того дня, 29 вересня, німці встигли до 18.00 розстріляти близько 22 тисяч. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул. Табірній і вбили наступного дня. Потім німецькі сапери підірвали схили, щоб засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.

За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. У "Донесенні про події в СРСР" від 02.10.1941 сказано: "Зондеркоманда 4а в співпраці зі штабом групи і двома командами поліційного полку "Південь" 29 і 30.9.41 стратила в Києві 33 771 єврея".

Про продовження розстрілів свідчать німецькі документи. Так, приміром, у "Донесенні про події в СРСР" № 111 від 12.10.1941 говориться наступне: "Загальне число страчених зондеркомандою 4а тепер перевищило 51 000". Згідно з німецькими документами розстріли в Києві безперервно продовжувалися до середини листопада 1941року. Основну масу розстріляних у цей період становили євреї.

Свідчення

Зі спогадів Гені Баташової, 17 років

"Крім проходу до Бабиного Яру жодної дороги не було. Уздовж неї росли дерева, а поміж ними суцільним коридором стояли німецькі автоматники із собаками.

Після здачі документів і майна німці накидалися на людей, б'ючи їх палицями…

Люди вже не йшли - вони бігли, збиваючи одне одного з ніг. Обличчя в них були наче в божевільних...

Постріли було чути все голосніше.

Тепер не було жодних сумнівів - нас женуть на розстріл!

Ліза і мама плакали. Ми з Грицем немов закам'яніли. Мама весь час намагалася захистити нас від ударів.

(…)

Ми опинилися на галявині з притоптаною травою. Це було пекло в повному розумінні цього слова.

На протилежному боці галявини, з усіх боків оточеної німцями, височів земляний насип. За ним безугавно цокотіли кулемети. Проходи у насипу були прориті під гострим кутом, щоб ніхто не міг бачити, що там далі відбувається...

Я бачила зовсім молодих людей, які просто на очах сивіли. Хтось дико реготав, хтось сіпався в істериці, багато хто видавався здерев'янілими, наче все, що відбувається довкола їх не обходило. Мов живі статуї, вони стояли в черзі перед проходами геть голі, щоб зробити кілька своїх останніх кроків.

Я вже була в такому ж стані. Мені все було байдуже...

"Не знаю, скільки б мені лишалося жити, якби не побачила дівчинку з нашого будинку. Це була тринадцятирічна Маня Пальті.

Вона так само, як і я, загубила всіх своїх рідних. Її безпорадність, що буває в дівчат такого віку, сповнені жахом очі мовби повернули мені сили.

Світлі зінниці, білява коса Мані підказали, що треба робити.

(…)

Давай спробуємо врятуватися, - сказала я, - ми з тобою схожі на слов'янок.

Неподалік стояв поліцай. Ми підбігли до нього, попросили допомогти, пояснювали, що ми росіянки, прийшли випадково, з цікавості.

Я бачу, що ви не жидівки, - сказав він. - Жиди чи не жиди - марш до яру!"

Ми втекли до роздягнених людей. Кружляли майданом, усе ще сподіваючись на диво. Приголомшена криками, стріляниною, я вдивлялась у вічі поліцаїв, шукала співчуття.

На німців жодної надії у мене не було. Нарешті я побачила одного поліцая. Я відчула у ньому щось людське. Ми побігли до нього.

"Мені байдуже, хто ви, - тихо сказав він. - Я допоможу вам".

Один з гітлерівців жестом показав, що можна сісти в автомашину, що ми і зробили. Водій прикрив нас якимсь одягом і поїхав у напрямку до центру міста. Водій вивіз нас на вулицю Мельника і відпустив…"

(Джерело)

Свідчення

Обер-штурмфюрер СС Хефнер, який обидва дні контролював діяльність розстрільних команд військ СС після війни на допиті згадував:

"У перший ранок страту в урочищі Бабин Яр у різних місцях яру здійснювала рота військ СС батальйону особливого призначення і поліцейські з поліцейського полку "Росія-Південь".

Євреї гуськом підходили до ями. Перші євреї були відведені в яму солдатами військ СС. Вони повинні були там стати на коліна і притому таким чином, щоб вони зігнули спину до колін, нахилили голову і склали руки.

Стрілець ставав за ними і з близької відстані здійснював з автомата постріл або в потилицю або в мозочок. Після того як перші євреї були розстріляні, в яму гуськом приходили інші євреї. Вони повинні були ставати на коліна на порожні місця, залишені вже розстріляними, і були розстріляні таким же способом".

(Джерело)

Військовополонені засипають землею ділянку Бабиного Яру, де лежать розстріляні євреї (Джерело)

Валентин Пінкерт, убитий в Бабиному Яру (Джерело)

Масові розстріли у Бабиному Яру та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі проводилися і пізніше, аж до визволення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії. У 1941 -1943 роках у Бабиному Яру розстріляно 621 члена ОУН, серед них і відому українську поетесу Олену Телігу разом із чоловіком.

У різних публікаціях даються різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру - приблизно від 70 тисяч до 150 тис. осіб. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі радянською владою наводилася оцінка близько 100 тис. осіб, згідно з висновками спеціальної державної комісії для розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.

За даними історика, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру Віталія Нахмановича, за весь час німецької окупації у Бабиному Яру були розстріляно 90-100 тис. людей, з них приблизно 65-70 тис. євреїв.

У військовій зоні винищення євреїв теж набуло особливої інтенсивності з середини 1942 році. У Запорізькій області до березня 1942 року було вбито 8,5 тис. євреїв. У жовтні 1942 року нацисти розстріляли 3 тис. дітей від змішаних шлюбів з євреями у Мелітополі. Протягом 1941-1942 рр. гітлерівці знищили на території Сталінської області 16 тис. євреїв, Дніпропетровської - 18 тис., Ворошиловградської - 2 тис., Сумської - 1 тис., Полтавської - 14 тис. Харківської - 12 тис., Херсонської - 3,5 тис., Чернігівської - 3 тис. євреїв. У Криму жертвами катастрофи стали 30 тис. євреїв і караїмів. Загалом на Лівобережжі і в Криму нацисти вбили 112 тис. осіб єврейської національності.

Свідчення

Петраш О.Д. про розстріл євреїв 4-5 листопада 1941 року в с. Софіївка, Дніпропетровської області, свіідком якого був

"Частину двору церкви німці загородили колючою проволокою і там, час від часу, утримувались військовополонені. В кінці жовтня там розмістили групу євреїв, можливо на початку листопада. Скільки днів їх там утримували, не знаю. А так жорстоко і безжалісно розстрілювали - 4-го чи 5-го листопада. Як потім дорослі говорили, страшно про це згадувати, відбирали групу, заставляли роздягатись, ставили на край ями і розстрілювали. Наступну групу заставляли засипати яму з тілами загинувших, а потім їх ставили біля наступної ями, і все повторювалось. Всіх цих нещасних було приблизно до 50. Ям було три чи чотири. А з дівчатами (17–18 років) відбулось просто чудо. Коли їх поставили на край ями разом з іншими євреями і почали стріляти, то одна другій крикнула «Падай!» і потягнула її за руку. Вони впали в яму, а зверху на них впали розстріляні. Другу, що пізніше падала, здається, навіть куля зачепила. Не знаю, через скільки часу і як вони з ями вибрались і через пусте місце за дорогою навпроти церкви прийшли до хати моєї бабусі. Залишити у себе вона не могла, дуже людне місце, основна дорога – і машини, і мотоцикли, і підводи з німцями. Тому вона з дочкою Ольгою (здається, 1914 року народження) одягли їх, і бабуся ввечері привела їх до сина з невісткою, і так вони у нас перебули, поки все якось заспокоїлось. Приблизно днів через 10-12, коли все, якщо можливо так вважати, заспокоїлось, моя мама, Петраш (Павліченко) Любов Юхимівна, домовилась з сусідом і він цих двох дівчинок в підводі під сіном чи соломою відвіз їх до сусіднього села. А далі так, від села до села, їх благополучно доправили в Білорусь до родичів".

Перед розстрілом. Лубни, Полтавська область,16 жовтня 1941 року (Джерело)

Єврейське гетто у Юзівці (Донецьк), 1942 рік (Джерело)

Всіх 3 тис. євреїв гетто у Юзівці було розстріляно або отруєно у спеціальних газових автомашинах. Одна з перших акцій відбулася на Пасху, 6 квітня 1942 року, коли кілька сотень осіб було отруєно газом у вантажівках. Серед жертв були чоловіки, жінки та діти, які окремими групами по 60 осіб без жодної селекції навантажувалися на машини. Розстріли здійснювали підрозділи німецької жандармерії, в той час як місцева допоміжна поліція забезпечувала охорону периметру, готувала та прибирала місце страти тощо. Гетто було ліквідоване в ніч з 30 квітня на 1 травня 1942 року, коли на його територію увірвалися німці та поліцаї, зібрали всіх євреїв та вивезли на вантажівках до шахти 4-біс на Калинівці, де вони всі були вбиті та скинуті у шурф шахти. Після ліквідації гетто всі будинки на території кар’єру були зруйновані допоміжною поліцією. Тільки одиницям євреїв вдалося врятуватися втечею.

Заарештовані євреї Одеси, 1941 рік (Джерело)

На території румунської Трансністрії політика Голокосту здійснювалася значною мірою за німецьким сценарієм. Першим заходом румунських окупантів стала реєстрація чоловіків віком від 18 до 50 років, відокремлення євреїв та їх наступне перепровадження до в’язниць і таборів.

Масовий терор розгорнувся тут на повну силу після того, як 22 жовтня 1941 року стався вибух у румунській комендатурі. За наказом коменданта міста генерала Тресторіану на майданах і вулицях Одеси було повішено і вбито 5 тис. осіб. Наприкінці жовтня були здійснені масові розстріли євреїв у с. Дальник неподалік від Одеси. Щоб конвеєр працював інтенсивніше, румунські офіцери запропонували "прискорений метод". 28 тис. євреїв було заживо спалено в попередньо облитих пальним артилерійських складах на Люстдорфській дорозі.

Свідчення

Спогади Михайла Заславського, родина якого згоріла живцем, й сам він мало не загинув

"19 жовтня 1941 року фашистський румунський офіцер прийшов до нас додому, з ним двоє солдатів і українець-перекладач, і нам переклали: "Жиди, збирайтеся - 20 хвилин, щоб зібратися!" Що мама могла - зібрала. Коли ми вийшли, всі сусіди з нашого будинку вже стояли коло воріт. Я озирнувся - біля кожних воріт стояли сусіди з інших будинків: пацани, з якими я грав у футбол, з якими я виріс, сусіди. В очах у людей стояло німе запитання: "За що?!" Нас відправили в 121-у школу, то була нова школа, чотириповерхова. Там нас протримали до ранку. Наступного дня під гавкіт собак, під удари прикладів нас всіх гуртом погнали у в'язницю по Старопортофранківській. Обабіч дороги стояли жителі, мої товариші, однокласники, їхні батьки, які теж нічим не могли допомогти, теж були здивовані. Але були і покидьки, які підбігали, виривали з наших рук поклажу. Нас пригнали до в'язниці. Загнали по 16 людей в камери, призначені для одного-двох, не розбираючи, усіх - жінок, людей похилого віку або дітей. Не пускали ні в туалет, нікуди. Всім, перепрошую, довелося прямо там випорожнюватися - а я вже хлопець був, 16 років, а там молоді жінки...

22 жовтня, о 16 годині, підірвали будівлю комендатури на Маразліївській. Винними були, звичайно, євреї. На ранок погнали нас у порохові склади. Щойно ми зайшли - а я ніс п'ятирічного братика на плечах, - його вмить стягли з моїх плечей, я отримав в спину страшний удар, і мене відкинули в той бік, де стояли чоловіки і люди старшого віку. Нас відправили в найдальший склад. Згодом я почув звук двигуна. Під'їхала машина, все це облили бензином або горючою сумішшю і підпалили. Коли все запалало, край будівлі прогорів і виникла дірка. Я кинувся в цю дірку. Одразу запрацював кулемет на вишці. Я чув зойки. Чув падіння тіл. Я озирнувся - і побачив, що інші склади також горять, і полум'я вихором б'є в небо. Переді мною лежало кукурудзяне поле, качани вже зібрали, тільки стовбурці стирчали. Між ними я добіг до лісової посадки. Там і упав, як то кажуть, намертво.

Пролежав до вечора. Увечері городами, "задами", як кажуть в Одесі, вибрався - оскільки я добре знав своє місто, я ж був хлопчисько, який усюди "пірнав". Пробрався до польського кладовища, там і заночував".

(Джерело)

"Трансністрійським Майданеком" прозвали с. Богданівку Доманівського району, де було створене єврейське гетто для 55 тис. осіб. Лише 1 тис. з них вижила. Ще 20 тис. загинули в таборах і гетто, розташованих у селах Маренівка, Маренбург, Новоселівка, Владимирівка, Молдавка.

Свідчення

Клинова Філіпа Борисовича, 1912 року народження

"…На 21 декабря 1941 года в лагере (Богдановка) числилось 54 тысячи человек согласно записей старосты лагеря Шойхета Копыля…

17 или 18 декабря 1941 года полиция по чьему-то указанию подожгла два барака, в которых было более двух тысяч человек. Все они сгорели, только незначительной части удалось спастись. Примерно за два дня до расстрелов лагерникам было запрещено выходить брать воду из реки Буг для питья. 21 декабря 1941 года на рассвете был окружен один из бараков, откуда выводились парами, примерно по пятьдесят человек, и под конвоем направлялись к опушке лесопосадки совхоза, там их раздевали догола, а затем направляли к оврагу за лесопосадкой, ставили по 10-15 человек на колени и с расстояния пятнадцать метров расстреливали…

…Так происходило ежедневно по 24 декабря, затем был сделан перерыв на три дня ввиду рождественских праздников… С 28 декабря и по 10 января в таком же порядке начались массовые расстрелы, к этому времени последовал лицемерный приказ голтинского префекта о прекращении массовых расстрелов. Таким образом, на 10-15 января 1942 года было расстреляно около 52 тысяч человек, а спустя две недели умерло от голода и истощения около двух тысяч человек…

…Я лично сам выводился 13 раз к оврагу на расстрел. В овраг падал преждевременно и вечером с рабочей бригадой уходил. Шесть человек моей семьи были расстреляны на моих глазах, я же попал в рабочую бригаду в составе 127 человек, которые остались в живых".

(Джерело)

Довоєнні фотографії з сімейного альбому родини Пізорскіх. Всі вони загинули в районі Одеси в 1941 році (Джерело)

Пам'ятник дітям, розстріляних у Бабиному Яру. Київ (Джерело)

Українське єврейство, яке на початок війни було найчисельнішим в Європі (до 2,8 млн осіб), зазнало найбільших втрат. Унаслідок Голокосту на теренах України було знищено, за різними оцінками, від 1,5 млн до 1,9 млн євреїв (приблизно 36% світового єврейства і 75 % від усіх євреїв, знищених на окупованій території СРСР). Це становить приблизно чверть від усіх загиблих євреїв Європи.

3.ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Що стало головною формою "вирішення єврейського питання" на території райхскомісаріату Україна?
Чому винищення євреів на території України назвали "Голокост від куль"? Чим він відрізнявся від інших країн?
Завдяки яким обставинам нацистам вдалося проводити в життя плани "Остаточного рішення єврейського питання"? Чому накази про виконання цього рішення, що йдуть зверху, беззаперечно виконувалися на всіх рівнях і етапах?
Яке було призначення айнзацгруп? Які методи використовувалися цими групами для досягнення поставлених цілей?
Чому стало можливим жорстоке і безжалісне знищення єврейського населення на окупованій території СРСР в роки війни?
Чим політика Голокосту в Західній Україні відрізнялась від решти окупованих територій України?
Як Ви думаєте, які були мотиви, за якими добровільно служили в поліції, жандармерії, у військах СС тисячі жителів окупованих територій Радянського Союзу? Що спонукало їх брати участь в переслідуванні і знищенні євреїв?
Владика Борис Гудзяк пояснив, як християни мають сприймати трегедію Бабиного Яру та інших військових злочинів. "Бабин Яр - це трагедія всього людства. Бо в ньому була потоптана людська гідність і перекреслена найвища цінність - людське життя".

Завдання:

Чому Владика наголошує саме на християнах?
Які норми християнської моралі потурали нацисти?
Німці, які здійснювали розстріли євреїв були християнами, чому ж, на вашу думку, вони порушили християнську мораль?

27-28 вересня 1941 року на стінах будинків Києва з'явилося оголошення:

"Все жиды города Киева и окрестностей должны явиться в понедельник 29 сентября 1941 года к 8 часам утра на ул. Мельника - Доктеривской (возле кладбища). Взять с собой документы, деньги, белье и прочее. Кто не подчинится этому распоряжению, будет расстрелян. Кто займет еврейские квартиры или разграбит себе вещи с тех квартир, будет расстрелян".

Завдання:

Про що могли подумати євреї Києва, прочиташи ці оголошення?
Від чийого імені було видано це оголошення і чому воно мало силу?
Чому більшість евреїв Києва виконали цей наказ?

Прочитайте спогади артистки київського театру юного глядача Діни Пронічевої:

"Русские мужья провожали своих еврейских жен. Русские женщины провожали своих еврейских мужей. Когда мы приблизились к Бабьему Яру, послышались стрельба и нечеловеческие крики. Я начала понимать, что здесь происходит, но маме ничего не говорила.

Когда мы вошли в ворота, нам велели сдать документы, ценные вещи и раздеться. Один немец подошел к маме и сорвал с ее пальца золотое кольцо.

Я видела, как каждый раз раздевается очередная группа мужчин и женщин, стариков и детей. Всех подводят к открытой яме, и автоматчики расстреливают их. Затем подводят другую группу...

Я своими глазами видела этот ужас. Хотя я и находилась не совсем близко от ямы - до меня доносились страшные крики обезумевших людей, приглушенные детские голоса: "Мама, мама..."

Завдання:

Які події описує Діна Пронічева?
Що, на вашу думку, відчувала Діна?
За допомогою інтернету, знайдіть інформацію про подальшу долю Діни Пронічевої, з'ясуйте яким чином їй вдалося врятуватись.

Page updated

Google Sites

Report abuse