Німецькі танки на Єлисейських полях у Парижі, 14 червня 1940 року (Джерело)
3 вересня 1939 року Франція і Англія оголосили війну Німеччині. 10 травня 1940 року німецькі війська перейшли в наступ на західному фронті; збройні сили Франції і Англії зазнали нищівної поразки. 14 червня 1940 року в Париж увійшли німецькі війська. 16 червня 1940 року прем'єр-міністром Франції став маршал Франції Петен, уряд якого 22 червня 1940 року підписав перемир'я з Німеччиною, фактично капітуляцію.
Дві третини території Франції (північна Франція), включаючи Париж і узбережжя Атлантичного океану, опинилась під німецьким контролем (зона окупації). Частина території Франції - Ельзас і Лотарингія - були приєднані до Німеччини. Південна Франція ("вільна зона") - перейшла під владою нового французького уряду, створеного в місті Віші. Уряд Віші очолив маршал Філіп Петен. У той же час французький генерал Шарль де Голль, різко виступив проти капітуляції Петена, евакуювався на територію Великої Британії, де створив французький уряд у вигнанні і згуртував навколо себе інших французів, які прагнули звільнити Францію від нацистської окупації і колабораціоністського уряду Віші.
Територія Франції під контролем німецької військової адміністрації (Джерело)
Табір Грюз, де утримувалися євреї, які не мали французького громадянства, а також депортовані з Бельгії та Німеччини. Приблизно 1941 р. (Джерело)
Напередодні Другої світової війни у Франції проживало від 250 до 320 тис. євреїв. Більшість з них не мала французького громадянства, а переселилась до Франції після Першої світової війни, або була біженцями з Німеччини та окупованих ніацистськими військами країн Центральної та Східної Європи. Практично відразу ж після окупації євреї в окупованій зоні та на півдні Франції (неокупованій зоні), зазнали першої хвилі антиєврейських заходів. На території під нацистським контролем євреї втратили робочі місця, були обмежені у свободі пересування, і багатьох з них заарештували.
1 червня 1940 року німці вислали всіх євреїв з Ельзасу і Лотарингії. Вони оселилися в "вільній зоні".
У жовтні 1940 року до Франції з Німеччини були вислані євреї, які проживали в районах Рейнської області, Саарського вугільного басейну, Пфальцського намісництва. За наказом уряду Петена, ці люди разом з іншими іноземними євреями були інтерновані та доправлені до концентраційних таборів.
22 липня 1940 року уряд Віші переглядає норми закону про отримання французького громадянства, прийнятого в 1927 році: з 195 тис. колишніх іноземців, які отримали в той момент громадянство, 15 тис. осіб (близько 7.7%) було позбавлено громадянства, з них майже 6 тис. євреїв.
Протягом серпня-жовтня 1940 року уряд Віші ухвалює низку "антиєврейських" законів: про те, що лікарська і адвокатська практика може бути дозволена тільки французьким громадянам (народженим від батька-француза і / або тим, які отримали громадянство до 1927 р.); закон, який скасував покарання за пропаганду антисемітизму.
3 жовтня 1940 року – "Статут про євреїв", який забороняв євреям займати посади в державній адміністрації, армії, системі державного управління, засобах масової інформації.
Випуск паризької газети "Le Matin" від 19 жовтня 1940 з оголошенням про прийняття "Статуту про євреїв" (Джерело)
Плакат, розповсюджений в Марселі в липні 1941 року, в якому євреям наказано прийти на перепис (Джерело)
27 вересня 1940 року було опубліковано постанову окупаційної влади про проведення перепису єврейського населення. Згідно з цією постановою, євреїв розглядали радше як релігійну групу, ніж як націю: "євреями вважаються ті, хто належав або належить до єврейської релігії або у кого з числа бабусь і дідусів більше двох - євреї". Більшість євреїв через страх перед покаранням не наважилися ухилитися від участі в переписі. Всього було зареєстровано 287 962 єврея, з яких 53,8% проживали в районі Парижа, 6% - на інших окупованих територіях, 40,2% в "вільній зоні".
18 жовтня 1940 року було видано розпорядження німецької влади щодо обов’язкової реєстрації всіх підприємств, що належали євреям. На ці підприємства призначалася так звана тимчасова адміністрація.
26 квітня 1941 року окупаційна влада заборонила євреям всі види підприємництва (євреями визнавали і осіб, у яких була половина єврейської крові); 28 серпня 1941 року постанова про обов'язковий продаж власності, що належала євреям, причому грошима, отриманими в результаті продажу, колишні власники не могли розпоряджатися.
Посилюючи переслідування євреїв в окупаційній зоні, німці в той же час різко посилили тиск на уряд Віші з метою змусити його проводити жорсткішу антиєврейську політику і тісніше співпрацювати з ними. Уряд Віші частково поступився.
29 березня 1941 року Уряд Віші в Парижі створює Генеральний комісаріат з єврейських справ на чолі з Ксавьє Валла. Діяльність комісаріату, в основному, була направлена на перехід єврейської власності в руки арійців. К. Валла був прихильником обмеження громадянських прав євреїв, але противником нацистських планів "остаточного вирішення" єврейського питання. Тому, спочатку антиєврейські заходи, прийняті урядом Віші, були спрямовані проти євреїв, які не були громадянами Франції. Тисячі з них були відправлені на примусові роботи або ув'язнені.
2 червня 1941 року - Другий статут уряду Віші про євреїв, в якому уточнювалось кого можна вважати євреєм, подовжувався список професій, заборонених для євреїв, запроваджувались особливі квоти: не більше 2% євреїв в "вільних професіях" і не більше 3% для навчання в університетах.
У липні 1941 року статут дозволив префектам практикувати адміністративне інтернування не тільки іноземних євреїв, а й євреїв - французьких громадян.
Мовою документа
Закон 2 червня 1941 року про статус євреїв.
"Ми, маршал Франції, глава держави Франції, заслухавши Раду Міністрів, постановляємо:
Стаття 1
Розглядається як єврей:
Той, хто незалежно від конфесії, має три та більше бабусь і дідусів єврейської раси, або лише двох, якщо чоловік - сам від двох бабусь і дідусів єврейської раси.
Той, хто належить до єврейської релігії або належав до неї 25 червня 1940, і хто походить від двох бабусь і дідусів єврейської раси. Неналежність до єврейської релігії підтверджується перебуванням в одній з конфесій, визнаних державою до прийняття закону від 9 грудня 1905 року.
Стаття 2
Євреям заборонено доступ до державних службових посад та мандатів, перелічених нижче:
Глава держави, члени уряду, Державна рада, Рада Національного ордена Почесного легіону, Касаційний суд, Рахунковий суд, загальна інспекція фінансів, авіаційні інженери, апеляційні суди, суди першої інстанції, мирові судді, кримінальні суди Алжиру, всі присяжні, всі професійні юрисдикції, арбітри.
Посли Франції, генеральні секретарі міністерських відомств, генеральні директори, директори центральних адміністрацій міністерств, агенти департаменту закордонних справ, префекти, генеральні секретарі префектур, генеральні інспектори адміністративних послуг у Міністерстві внутрішніх справ, державні службовці усіх рангів.
Генерал-губернатори, губернатори та генеральні секретарі колоній, інспектори колоній.
Офіцери та унтер-офіцери сухопутних, морських і повітряних сил, члени органів управління військами, флоту і повітря, члени цивільних органів і керівники відомств, створені законами від 25 серпня 1940 р., 15 вересня 1940 р., 28 серпня 1940 р., 18 вересня 1940 р. та 29 серпня 1940 р.
Адміністратори, директори, генеральні секретарі в компаніях, які отримують пільги і субсидії від держави.
Стаття 5
Наступні професії заборонені для євреїв:
Банкір, посередник на біржах, рекламний агент, агент з надання послуг кредитування, торговець товарами, брокер; видавець, директор, менеджер, адміністратор, редактор, навіть в якості місцевого кореспондента, для газет або періодичних видань, за винятком публікацій строго наукового характеру; оператор, режисер, адміністратор, менеджер компаній з виробництва фільмів, сценарист, менеджер театрів або кінотеатрів; менеджер всіх компаній, пов'язаних з мовленням.
Другий антиєврейський статут (Джерело)
Арешт євреїв у Франції, серпень 1941р. (Джерело)
Позиція К. Валла не влаштовувала німців і вони домоглися його відставки. Натомість, в травні 1942 року комісаріат очолив Л. Дарк'є де Пеллепуа, який погодився на співпрацю з нацистами. Через два роки переслідувань і утисків євреїв, німці, спільно з урядом Віші, почали депортації.
Рішенням нацистських військових властей від 14 грудня 1941 року на єврейське населення було накладено штраф розміром в один мільярд франків, були розстріляні 53 єврея - учасника Опору і оголошено про депортацію тисячі євреїв.
У січні 1942 року Ванзейська конференція прийняла постанову про "остаточне вирішення" єврейського питання. Нацистська влада, в першу чергу гестапо, СС і СД, почали готуватися до здійснення грандіозної програми знищення європейського єврейства.
27 березня 1942 року були депортовані в табори смерті 1100 осіб. Розпорядження німецьких властей від 7 лютого 1942 року запровадило для євреїв комендантську годину від восьмої години вечора до шостої години ранку і забороняло їм змінювати місце проживання.
29 травня 1942 року німці ввели для євреїв відмінний знак, жовту зірку і почалися арешти великих груп людей.
Червень 1942 року - Служби СС отримують наказ скласти списки для арешту всіх євреїв в окупованій зоні.
2 липня 1942 року підписана угода про співпрацю між французькою поліцією і німцями задля "остаточного вирішення" єврейського питання і вийшов наказ заарештувати всіх євреїв в окупованій зоні.
Арешти, що проводяться, в основному, французькою поліцією, тривали все літо.
Жінки в Парижі носять жовту зірку (Джерело)
Стадіон Velodrome d'Hiver, 16-17 липня 1942 року (Джерело)
16-17 липня 1942 року була проведена операція "Весняний вітер" - найбільша облава в Парижі і околицях. Поліцейські зібрали приблизно 13 тис. євреїв "без громадянства" (в тому числі близько 4 тис. дітей) і перевели близько 7 тис. з них на стадіон Velodrome d'Hiver, де протримали кілька днів. Умови для заарештованих євреїв були важкими: їм дозволялося взяти з собою тільки одну ковдру, один светр, пару взуття і дві пари штанів. Заарештованим євреям давали лише воду і їжу, яку приносили представники Червоного Хреста і деякі лікарі і сестри милосердя, яким було дозволено пройти. На Велодромі був лише один кран з водою. По тим, хто намагався втекти, відразу ж відкривався вогонь. Деякі покінчили життя самогубством.
Після п'яти днів утримання на Велодромі в'язні були доставлені в пересильні табори "Дрансі", "Бон-ла-Роланд" і "Пітів'є", а потім - а звідти - на схід в табори смерті.
Уряд Віші також заарештовував і депортовував євреїв зі своєї зони: 26-28 серпня 1942 року серія облав у "вільній зоні", яка призвела до арешту і депортацій близько 7 тис. чоловік В цілому, протягом 1942 року було заслано на схід 42 тис. євреїв.
Французький поліцейський біля входу в табір Дрансі, серпень1941 року (Джерело)
Основні маршрути депортації до таборів смерті, 1942-1944 рр. (Джерело)
У листопаді 1942 року німецькі та італійські війська зайняли зону Віші. Італія взяла під свій контроль маленький район на південному сході Франції і захистила євреїв, які втекли туди в пошуках притулку від німців і уряду Віші. Італійці також відмовилися від запровадження в їх зоні будь-яких антиєврейських законів. Однак у вересні 1943 року, коли Італія спробувала здатися союзникам по антигітлерівській коаліції, німці захопили італійську частину Франції і почали арештовувати тамтешніх євреїв. Деякі євреї намагалися втекти на південь до Іспанії або на схід до Швейцарії, але шляхи до цих країн були вкрай небезпечні, і мало кому вдалося успішно їх пройти. Декого з євреїв сховали французи, з ризиком для себе і своїх сімей.
Лавалю, який взяв зобов'язання повністю співпрацювати з нацистами, довелося зіткнутися з протестами з боку французів, коли депортації євреїв стали включати в себе не тільки біженців, але і громадян Франції. У серпні 1943 року Лаваль відмовився позбавити французьких євреїв громадянства з тим, щоб прискорити їх депортацію. Однак, незважаючи на ці та інші незначні протести, депортації тривали і в 1943 році, і в 1944-му.
Бараки в таборі Майданек. Польща, дата невідома (Джерело)
Документальний фільм-свідоцтво про депортацію євреїв з пересильного табору Вестерборк в табори знищення
(Джерело)
За даними Асоціації синів і дочок депортованих з Франції євреїв під головуванням Сержа Кларсфельда, опублікованими в 1985 році:
75 721 єврей, серед яких 11 тис. дітей, були депортовані з Франції між березнем 1942 і серпнем 1944 року. Понад 90% з цих майже 76 тисяч євреїв було депортовано в Аушвіц. В тому числі:
У 1942 році 43 конвої були відправлені в Аушвіц-Біркенау; у 1943 році з 17 конвоїв 13 було відправлено в Аушвіц і 4 - в Собібор; у 1944 році з 14 конвоїв 13 було відправлено в Аушвіц і один в Каунас і Таллінн (конвой номер 73).
3 тис. чоловік померли в таборах для інтернованих у Франції, близько 1тис. євреїв було страчено на французькій землі (в якості заручників і / або учасників Опору).
У 1945 році під час звільнення з концентраційних таборів було звільнено 2566, що становить близько 3% з числа депортованих. Серед євреїв, депортованих з Франції, були громадяни таких країн:
- Польщі (близько 26 тисяч)
- Франції (24 тисячі, з яких понад 7 тисяч - це діти, які народилися у Франції від іноземних батьків)
- Німеччини (7 тисяч)
- СРСР (4,5 тисячі)
- Румунії (3,3 тисячі)
- Австрії (2,5 тисячі)
- Греції (1500 осіб)
- Угорщини (1200 осіб).
Близько 85% усіх операцій з арештів і депортацій було виконано силами французької поліції.
Таким чином, за час окупації всього загинуло близько 80 тис. євреїв, що становить близько 25% всіх євреїв, що проживали у Франції на момент початку війни. Три чверті євреїв (75%), які проживали в той час у Франції, вижили (в тому числі близько 85-90% євреїв мали французьке громадянство, і близько 50-60% серед іноземних євреїв). Для порівняння серед інших окупованих країн Західної Європи в Бельгії вижило близько 55% євреїв, в Нідерландах - близько 20% (в окупованих країнах Східної Європи відсотки ще нижче).
Факторами, що сприяли порятунку євреїв Франції, були політичні і географічні особливості країни. Важливу роль зіграла і зміна ставлення місцевого населення до переслідування євреїв, особливо в 1942-1943 роках, коли стали очевидні плани німців з "остаточного вирішення" єврейського питання і стала відома справжня мета депортацій. Крім того, у Франції активно діяли єврейські і неєврейських підпільні організації, які переховували євреїв. Рятуванням євреїв у Франції займалися священнослужителі різних конфесій, у тому числі мусульмани, пересічні громадяни, представники місцевих органів влади, іноземних дипломатичних установ, громадських організацій.
Французькі партизани - маки (Джерело)
Велику роль у порятунку євреїв зіграли бійці Опору, як загального, так і єврейського. Оскільки, режим Петена допомагав німцям розшукувати євреїв і передавати у руки завойовників, то порятунок євреїв став одним із пріоритетних завдань опонентів режиму. Так, члени OSE – Товариства допомоги дітям під час депортацій намагалися рятувати дітей з таборів. У неокупованій частині Франції Товариство організувало мережу меддопомоги, де переховувало 600 дітей.
Підпільні єврейські організації, серед яких "Амело" і "Солідарність", створені емігрантами зі Східної Європи, до середини 1941 року допомагали нужденним, а потім почали рятувати євреїв. Їм допомагало французьке підпілля. Організації займалися отриманням фальшивих документів і рятуванням дітей депортованих батьків, розміщуючи їх у прийомних родинах, монастирях і на селі. Окремі особи намагалися втекти до Іспанії та Швейцарії. Переведенням євреїв через іспанський кордон займалися члени організації "Єврейська Армія", які належали до французького підпілля, разом з голландцями-нелегалами. Кордон вдалося перетнути 600 євреям. На півдні Франції діяло багато партизанських груп французького підпілля, до яких вступали єврейські біженці.
Макі "Єврейської армії" в Еспінас, Пюї-де-Дом, під час окупації (Джерело)
Мати Марія (Єлизавета Юріївна Скобцова) (Джерело)
Відкрито засудили депортації євреїв окремі церковні діячі, а загалом церковники активно допомагали у рятуванні жертв нацизму. Багато єврейських дітей знайшли порятунок саме у католицьких і православних монастирях. Мати Марія (росіянка Єлизавета Скобцова) – черниця одного з паризьких монастирів, тимчасово переховувала євреїв, доки не знаходила їм більш надійне укриття. Збирала продукти й одяг для в’язнів пересильного табору Дрансі. Під її керівництвом виготовлялися фальшиві документи, був зав’язаний контакт з рухом Опору. У квітні 1943 року рятівницю заарештували та відправили до Равенсбрюку, де навесні 1945 року вона загинула разом з іншими єврейськими в’язнями.
Монах ордену капуцинів Марі-Бенуа організував у марсельському монастирі капуцинів товариство з рятування євреїв. Разом з групами руху Опору та єврейською організацію UGIF (Union Generale des Israelites en France) товариство забезпечувало тисячі біженців фальшивими паспортами й іншими документами, щоб люди могли втекти в Іспанію чи Швейцарію. Після перекриття доступу до швейцарського кордону, Марі-Бенуа допоміг євреям залишитися в італійській окупаційній зоні. Через невдалу спробу відправки кількох тисяч французьких євреїв у Північну Африку, П'єр-Марі Бенуа переїхав до Риму, але рятівну місію продовжив. Після нацистської окупації Італії, Марі-Бенуа під ім’ям падре Бенедетті став членом римського відділення підпільної організації Delasem - Делегації для допомоги єврейським емігрантам, яка допомагала євреям отримати підроблені документи, надавала нужденним притулок, їжу та матеріальну допомогу.
П'єр-Марі Бенуа (Джерело)
Група дітей, які отримали притулок в містечку Шамбон-сюр-Ліньон на півдні Франції. Шамбон-сюр-Ліньон, Франція, серпень 1942 року (Джерело)
Велику роль у порятунку євреїв зіграла протестантська церква Франції, глави якої завжди засуджували переслідування євреїв у нацистській Німеччині. У місцях, де більшість населення становили протестанти, багато переховували євреїв. Наприклад, жителі протестантського села Ла-Шамбо-Сір-Лініон врятували тисячі євреїв, сховавши їх у своєму селі чи переправивши в інші населені пункти. Протестантський пастор південно-східного селища Ле Шамбон-сюр-Ліньйон (на території уряду Віши) Андре Трокме та його дружина Магда закликали прихожан переховувати по домівках, громадських установах, дитячих будинках, навколишніх поселеннях єврейських біженців і заклик був почутий. Єврейське підпілля потягами регулярно доставляло відповідний контингент. Значній частині біженців місцеві допомогли не лише переховуватися, але й перебратися до Швейцарії. Якщо євреям загрожувала реальна небезпека, то їх переводили до навколишніх лісів. Попри арешт пастора у лютому 1943 року і запроторення до концтабору, у містечку продовжувало переховуватися від 2,5 до 5 тис. осіб, переважно євреїв.
Які фактори вплинули на темпи і методи знищення євреїв на території Франції?
Яка категорія євреїв першою зазнала переслідувань на території Франції?
Доведіть за допомогою фактів, що уряд Віші брав активну участь у переслідуванні євреїв.
З якою метою був створений Генеральний комісаріат з єврейських справ і чому полягала його діяльність?
Коли розпочалась депортація французьких євреїв до таборів смерті і які події передували депортації?
З якою метою була проведена операція "Весняний вітер" і якою була доля заарештованих євреїв?
Яку роль у рятуванні французьких євреїв зіграла Італія?
Яким, здебільшого, було ставлення французів до антиєврейської політики Німеччини?
Яку роль в порятунку євреїв відіграв Рух Опору і церква?