Голокост у Франції

3 вересня 1939 року Франція і Англія оголосили війну Німеччині. 10 травня 1940 року німецькі війська перейшли в наступ на західному фронті; збройні сили Франції і Англії зазнали нищівної поразки. 14 червня 1940 року в Париж увійшли німецькі війська. 16 червня 1940 року прем'єр-міністром Франції став маршал Франції Петен, уряд якого 22 червня 1940 року підписав перемир'я з Німеччиною, фактично капітуляцію.

Дві третини території Франції (північна Франція), включаючи Париж і узбережжя Атлантичного океану, опинилась під німецьким контролем (зона окупації). Частина території Франції - Ельзас і Лотарингія - були приєднані до Німеччини. Південна Франція ("вільна зона") - перейшла під владою нового французького уряду, створеного в місті Віші. Уряд Віші очолив маршал Філіп Петен. У той же час французький генерал Шарль де Голль, різко виступив проти капітуляції Петена, евакуювався на територію Великої Британії, де створив французький уряд у вигнанні і згуртував навколо себе інших французів, які прагнули звільнити Францію від нацистської окупації і колабораціоністського уряду Віші.

• 22 липня 1940 року уряд Віші переглядає норми закону про отримання французького громадянства, прийнятого в 1927 році: з 195 тис. колишніх іноземців, які отримали в той момент громадянство, 15 тис. осіб (близько 7.7%) було позбавлено громадянства, з них майже 6 тис. євреїв.

• Протягом серпня-жовтня 1940 року уряд Віші ухвалює низку "антиєврейських" законів: про те, що лікарська і адвокатська практика може бути дозволена тільки французьким громадянам (народженим від батька-француза і / або тим, які отримали громадянство до 1927 р.); закон, який скасував покарання за пропаганду антисемітизму.

• 3 жовтня 1940 року – "Статут про євреїв", який забороняв євреям займати посади в державній адміністрації, армії, системі державного управління, засобах масової інформації.

Позиція К. Валла не влаштовувала німців і вони домоглися його відставки. Натомість, в травні 1942 року комісаріат очолив Л. Дарк'є де Пеллепуа, який погодився на співпрацю з нацистами. Через два роки переслідувань і утисків євреїв, німці, спільно з урядом Віші, почали депортації.

Рішенням нацистських військових властей від 14 грудня 1941 року на єврейське населення було накладено штраф розміром в один мільярд франків, були розстріляні 53 єврея - учасника Опору і оголошено про депортацію тисячі євреїв.

У січні 1942 року Ванзейська конференція прийняла постанову про "остаточне вирішення" єврейського питання. Нацистська влада, в першу чергу гестапо, СС і СД, почали готуватися до здійснення грандіозної програми знищення європейського єврейства.

16-17 липня 1942 року була проведена операція "Весняний вітер" - найбільша облава в Парижі і околицях. Поліцейські зібрали приблизно 13 тис. євреїв "без громадянства" (в тому числі близько 4 тис. дітей) і перевели близько 7 тис. з них на стадіон Velodrome d'Hiver, де протримали кілька днів. Умови для заарештованих євреїв були важкими: їм дозволялося взяти з собою тільки одну ковдру, один светр, пару взуття і дві пари штанів. Заарештованим євреям давали лише воду і їжу, яку приносили представники Червоного Хреста і деякі лікарі і сестри милосердя, яким було дозволено пройти. На Велодромі був лише один кран з водою. По тим, хто намагався втекти, відразу ж відкривався вогонь. Деякі покінчили життя самогубством.

Після п'яти днів утримання на Велодромі в'язні були доставлені в пересильні табори "Дрансі", "Бон-ла-Роланд" і "Пітів'є", а потім - а звідти - на схід в табори смерті.

Уряд Віші також заарештовував і депортовував євреїв зі своєї зони: 26-28 серпня 1942 року серія облав у "вільній зоні", яка призвела до арешту і депортацій близько 7 тис. чоловік В цілому, протягом 1942 року було заслано на схід 42 тис. євреїв.

У листопаді 1942 року німецькі та італійські війська зайняли зону Віші. Італія взяла під свій контроль маленький район на південному сході Франції і захистила євреїв, які втекли туди в пошуках притулку від німців і уряду Віші. Італійці також відмовилися від запровадження в їх зоні будь-яких антиєврейських законів. Однак у вересні 1943 року, коли Італія спробувала здатися союзникам по антигітлерівській коаліції, німці захопили італійську частину Франції і почали арештовувати тамтешніх євреїв. Деякі євреї намагалися втекти на південь до Іспанії або на схід до Швейцарії, але шляхи до цих країн були вкрай небезпечні, і мало кому вдалося успішно їх пройти. Декого з євреїв сховали французи, з ризиком для себе і своїх сімей.

Лавалю, який взяв зобов'язання повністю співпрацювати з нацистами, довелося зіткнутися з протестами з боку французів, коли депортації євреїв стали включати в себе не тільки біженців, але і громадян Франції. У серпні 1943 року Лаваль відмовився позбавити французьких євреїв громадянства з тим, щоб прискорити їх депортацію. Однак, незважаючи на ці та інші незначні протести, депортації тривали і в 1943 році, і в 1944-му.

Велику роль у порятунку євреїв зіграли бійці Опору, як загального, так і єврейського. Оскільки, режим Петена допомагав німцям розшукувати євреїв і передавати у руки завойовників, то порятунок євреїв став одним із пріоритетних завдань опонентів режиму. Так, члени OSE – Товариства допомоги дітям під час депортацій намагалися рятувати дітей з таборів. У неокупованій частині Франції Товариство організувало мережу меддопомоги, де переховувало 600 дітей.

Підпільні єврейські організації, серед яких "Амело" і "Солідарність", створені емігрантами зі Східної Європи, до середини 1941 року допомагали нужденним, а потім почали рятувати євреїв. Їм допомагало французьке підпілля. Організації займалися отриманням фальшивих документів і рятуванням дітей депортованих батьків, розміщуючи їх у прийомних родинах, монастирях і на селі. Окремі особи намагалися втекти до Іспанії та Швейцарії. Переведенням євреїв через іспанський кордон займалися члени організації "Єврейська Армія", які належали до французького підпілля, разом з голландцями-нелегалами. Кордон вдалося перетнути 600 євреям. На півдні Франції діяло багато партизанських груп французького підпілля, до яких вступали єврейські біженці.

Велику роль у порятунку євреїв зіграла протестантська церква Франції, глави якої завжди засуджували переслідування євреїв у нацистській Німеччині. У місцях, де більшість населення становили протестанти, багато переховували євреїв. Наприклад, жителі протестантського села Ла-Шамбо-Сір-Лініон врятували тисячі євреїв, сховавши їх у своєму селі чи переправивши в інші населені пункти. Протестантський пастор південно-східного селища Ле Шамбон-сюр-Ліньйон (на території уряду Віши) Андре Трокме та його дружина Магда закликали прихожан переховувати по домівках, громадських установах, дитячих будинках, навколишніх поселеннях єврейських біженців і заклик був почутий. Єврейське підпілля потягами регулярно доставляло відповідний контингент. Значній частині біженців місцеві допомогли не лише переховуватися, але й перебратися до Швейцарії. Якщо євреям загрожувала реальна небезпека, то їх переводили до навколишніх лісів. Попри арешт пастора у лютому 1943 року і запроторення до концтабору, у містечку продовжувало переховуватися від 2,5 до 5 тис. осіб, переважно євреїв.