Етапи Голокосту
1.ПОПЕРЕДНІ ПОДІЇ
Колони радянської піхоти перетинають кордон з Польщею 17 вересня 1939 року (Джерело)
23 серпня 1939 року був підписаний договір між СРСР і Німеччиною (пакт Молотова-Ріббентропа), секретний протокол до якого передбачав розподіл Польщі.
1 вересня 1939 року німецька армія вторглася до Польщі
17 вересня 1939 року Червона армія перейшла польсько-радянський кордон і зайняла Західну Україну і Західну Білорусію.
Радянська влада усіляко перешкоджала проникненню єврейських біженців з Польщі та Німеччини на радянську територію. У лютому 1940 року Центральна імперська служба у справах єврейської еміграції під керівництвом Р. Гейдріха звернулася до Переселенського управління при РНК СРСР з пропозицією про організацію переселення євреїв з Німеччини на радянську територію: в Біробіджан і Західну Україну. Радянська влада категорично відмовила.
Начальник Переселенського управління Е. Чекменьов писав наркому закордонних справ В. Молотову 9 лютого 1940 року: "За погодженням уряду СРСР з Німеччиною про евакуацію населення на територію СРСР евакуюються лише українці, білоруси і росіяни".
Лист Чекменьова Молотову, 9 лютого 1940 року (Джерело)
Іда Камінська, вважалася однією з найбільш талановитих єврейських актрис свого часу. Коли почалася війна, Камінська зуміла перебратися з Варшави до Львова (Джерело)
За переписом 1939 року єврейське населення України становило 1 млн 532,8 тис. осіб.
На територіях Східної Польщі, анексованих Радянським Союзом в 1939 році, проживали 1,270 тис. євреїв.
З осені 1939 року і до початку радянсько-німецької війни, незважаючи на всі перешкоди, які чинились радянськими прикордонниками, 300 тис. єврейських біженців з Польщі проникли на радянську територію.
Багато з них були вислані, деякі ув'язнені, але частина з них отримала радянське громадянство і залишилися в приєднаних районах.
У червні 1940 року до складу УРСР увійшли анексовані у Румунії Північна Буковина, а також Хотинський, Аккерманський і Ізмаїльський повіти Бессарабії. У них проживало близько 278 тис. євреїв.
Згідно з даними більшості істориків, на 22 червня 1941 року єврейське населення України становило 2,5 мільйона євреїв.
Учні початкової школи "Сафа іврія". 3 клас. Чернівці, 1932 рік (Джерело)
22 червня 1941 року Німеччина вторглась на територію СРСР. Німецький наступ було швидким. З 22 червня по 5 липня 1941року німці окупували Литву і більшу частину Латвії, майже всю Західну Білорусію і Мінську область, більшу частину Західної України, включаючи Рівне, Львів і Тернопіль.
У перші дні війни на прифронтових територіях панував хаос. Стрімкий наступ німецької армії став головним фактором того, що більшість єврейського населення, особливо з прикордонних районів, не встигло евакуюватися. Радянська влада не вживала жодних заходів із спеціальної евакуації євреїв. Рада з евакуації при РНК СРСР в листі 27 червня 1941 року визначила групи цивільного населення, що підлягали першочерговій евакуації: сім'ї кваліфікованих робітників і інженерів, військових, радянських і партійних працівників, співробітників НКВС, дитячі будинки. Євреїв організовано евакуювали, тільки якщо вони належали до перерахованих категорій. 5 липня радянський уряд прийняв заходи по організації евакуації; були відкриті евакопункти на шляху проходження біженців.
Багато євреїв не хотіли їхати в евакуацію, тому що були переконані, що радянська пропаганда перебільшує жорстокість німців до євреїв, зіграли свою роль спогади про поведінку німецької армії в Україні в 1918 році, коли німецькі військовослужбовці лояльно ставилися до євреїв.
Евакуюватися зуміло не більше 10-12% єврейського населення західних областей.
Чим східіше розташовувався район, тим пізніше він був захоплений німцями і тим більше євреїв встигло виїхати на схід. Евакуація євреїв зі старих радянських областей, особливо з індустріальних центрів, проходила більш успішно. Зуміли евакуюватися, піти самостійно або були мобілізовані в армію три чверті євреїв Києва, 85% - Харкова і Дніпропетровська, 90% - Гомеля.
Близько 1 мільйона євреїв евакуювалися на Схід з областей в межах СРСР до вересня 1939 року. Але, ще 1 мільйон залишився. Всього під німецькою та румунською окупацією виявилося 2,700,000 євреїв СРСР.
Евакуація населення (Джерело)
Колона біженців в СРСР, після німецького вторгнення, 22 червня 1941 року (Джерело)
Спогади
Рибалкіна Міна Іссаковна
"16 октября, я со своей семьёй: отец, мать, брат 13-ти лет, сестра с ребёнком 1 месяц от роду и ещё сестра с двумя детьми: 5-ти лет и 10 месяцев, а муж – на фронте, и ещё сестра с ребёнком 1 месяц – все мы последним эшелоном эвакуировались из Горловки. Путь был долгим и ужасным. Дороги уже были почти закрыты, пропускали первым долгом военные эшелоны, а нас держали на перегонах, а к ним только подъезжаем, как начинается бомбёжка. Мы вынуждены бросаться с вагонов под поезд, откос. А если не бомбили, так строчили из пулемёта. Закрывали детей своими телами. А после отбоя возвращались в теплушки. Ехало нас в каждой, по 30 человек. Были двойные нары, а последние – печь-буржуйка. Еды почти не было. На полустанках "охотились", где, что попадется после разбитых военных и гражданских эшелонов. Видела своими глазами горящие вагоны и даже трупы обгоревших людей. Когда проехали фронтовую полосу, стало легче, на эвакопунктах получали обеды: суп из манки и кусочек хлеба, своих запасов не было, так как брали с собой 8 кг вещей на человека. В вагоне было очень холодно, но даже в таких условиях под бомбёжками родилась девочка – прибавился один пассажир. Приняли нас только через месяц..."
(Джерело)
2.ЕТАПИ ВИНИЩЕННЯ
22 червня 1941 року, коли Німеччина напала на Радянський Союз, можна вважати початком заключного етапу гітлерівської політики "остаточного вирішення" єврейського питання, етапу фізичного знищення євреїв. З окупацією України одразу почалося винищення євреїв. Радянські євреї стали її першими жертвами, потім пішло винищення євреїв в інших країнах Європи. На території України період німецької окупації і період винищення євреїв були відносно короткочасними (від одного до трьох років). Більшість євреїв загинули в перші півтора роки окупації, а в багатьох місцях - вже в перші тижні і місяці війни.
Депортація євреїв з міста Дрогобич (Джерело)
Кандидат історичних наук, засновник і співголова Російського науково-просвітницького центру "Голокост" Ілля Альтман виділяє наступні етапи:
22 червня 1941року (напад на СРСР) - січень 1942 року (Ванзейська конференція)
лютий 1942 - осінь 1943 року (ліквідація гетто і робочих таборів в німецьких зонах окупації)
зима 1943/1944 - осінь 1944 року (переведення уцілілих євреїв в концтабори і повне звільнення від євреїв окупованої території СРСР).
Науковий співробітник Інституту Яд-Вашем (Єрусалим, Ізраїль), автор фундаментальних досліджень з історії Голокосту Іцхак Арад зазначає, що винищення євреїв на окупованих територіях почалося в день вторгнення в СРСР і не припинялося до повного вигнання німецьких загарбників.
Ці акції ділилися на три періоди:
I. Період з 22 червня 1941 до лютого 1942 року – нацисти ліквідували переважну більшість євреїв рейхкомісаріату Україна.
II. Другий період: з весни 1942 року до кінця 1942 року – були знищені майже всі євреї дистрикту Галичина, генерального округу Волинь – Поділля, а також воєнної зони.
III. Третій період: січень 1943 - кінець літа 1944, до відступу німців з усіх окупованих територій – винищували всіх євреїв, які ще залишалися живими. Останні вбивства були приурочені до початку німецького відступу.
Мати з двома дітьми, прибула на місце збору євреїв міста і очікує свою участь. Лубни, Україна,16 жовтня 1941 (Джерело)