Потреба економіки у фахівцях, здатних широко використовувати знання, уміння і навички, отримані у навчальному закладі, детермінує модернізацію всієї системи професійної (професійно-технічної) освіти. Завданням закладу професійної (професійно-технічної) освіти стає підготовка конкурентоспроможних професійно мобільних фахівців, які володіють навичками швидкої адаптації до умов неперервного оновлення виробництва, методами контролю, взаємозамінності, удосконалення організації праці, а також методами, які підвищують якість кінцевого продукту виробництва.
У зв’язку з цим ключове значення для діяльності закладів профтехосвіти мають інноваційні педагогічні технології. На сучасному етапі розвитку професійної освіти підвищуються вимоги до теоретичного обґрунтування педагогічних технологій, а також вимоги до педагогів ЗП(ПТ)О, які повинні самі вміти мислити і діяти творчо та розвивати ці ж якості в учнів.
Термін «технологія» походить від грецьких слів «techne» – мистецтво, майстерність, вміння, і «logos» - вчення, наука. Спершу його використовували в системі технічних знань для означення наукової дисципліни, яка визначала сукупність даних про різноманітні засоби обробки сировини, напівфабрикатів і виробів у галузі виробництва. Пізніше цей термін отримав широке розповсюдження і в інших сферах суспільного життя: політиці, економіці, освіті.
Технологія передбачає мистецтво володіння процесом, певну послідовність операцій з використанням необхідних засобів (матеріалів, інструментарію та алгоритму дій), тобто у процесуальному розумінні технологія має дати відповідь на запитання: «Як досягти результату діяльності (з використанням чого і якими засобами)?».
Технології в галузі навчання принципово відрізняються від промислових технологій. Основна відмінність полягає у більшій гнучкості перших, центром ваги яких, вихідним і кінцевим результатом, є людина, а основним параметром виміру виступає рівень її розвитку.
За визначенням П. Лузана педагогічна технологія – це цілеспрямована організація педагогічного процесу, яка відображає науково обґрунтований проект логічно структурованої системи педагогічної взаємодії для гарантованого досягнення запланованих результатів навчання.
Головна ідея технологізації освітнього процесу полягає у перетворенні педагогічного процесу в закладі освіти на цілеспрямований процес діяльності всіх його суб’єктів.
Теоретичне і практичне значення педагогічної технології полягає у тому, що вона є ще одним системоутворювальним чинником освітнього процесу і освітньої діяльності, забезпечує їхню цілісність, особистісну і соціально-економічну значущість.
Об’єктами технологізації в освітній діяльності є: цілі, зміст, організаційні форми сприйняття, переробки і представлення інформації, взаємодії суб’єктів освітньої діяльності, процедури їх особистісно-професійної поведінки, самоуправління і творчого розвитку.
Відповідно до продуктів технологізації освітнього процесу належать особистісні соціально і професійно важливі алгоритми і стереотипи поведінки, мірою доцільності і ефективності яких слугує успішність і конкурентоздатність випускників закладу.
Основними характеристиками (критеріями) технологій навчання є:
- системність (взаємозв’язок і гармонізація цілей, змісту і дидактичного процесу);
- науковість (відповідність сучасним досягненням педагогічної науки, науковим критеріям, наявність психолого-педагогічної основи, цілісної теорії чи окремих наукових положень);
- концептуальність (опора на конкретну наукову концепцію або систему уявлень);
- відтворюваність (алгоритмізація конкретних дій, визначеність етапів, кроків, операцій, що забезпечують реалізацію мети і легке відтворення технології будь-яким суб’єктом освітнього процесу);
- діагностичність (наявність діагностичних цілей і відповідних результатів за оптимальних затрат на їх досягнення);
- ефективність (встановлення відповідності діагностично заданої мети одержаним результатам);
- вмотивованість (побудова пізнання як системи пізнавальних завдань і проблемних ситуацій, спрямованих на формування внутрішніх мотивів учіння і самостійності учнів);
- алгоритмічність (чітка послідовність і порядок виконання дій на основі внутрішньої логіки дидактичного процесу, однозначність виконання передбачених процедур та операцій);
- інформаційність (наявність способів і засобів збору, обробки і передачі інформації для одержання нових відомостей про досліджуваний об’єкт);
- оптимальність (оптимізація дидактичного процесу, його економічність, досягнення запланованих результатів у найбільш стислі строки);
- законовідповідність (встановлення відповідності знань про способи і засоби організації технології навчання законам і закономірностям функціонування дидактичного процесу).