08.05.2020

Війна! Війна! І знов криваві ріки! І грім гармат, і шаблі дзвін. Могили, сироти, каліки. І сум покинутих руїн. (Олександр Олесь)


Війна... Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині в Україні. Воїни-переможці проявили чудеса героїзму, стійкості, мужності, билися за кожний клаптик рідної землі, до останнього подиху, до останньої краплі крові, вистояли і перемогли.

Для України ціна тієї перемоги жахлива: мільйони людських життів, зруйнована економіка. Кожен другий воїн поліг у боях, кожен другий з тих, хто залишився у живих, був поранений. І сьогодні ми поговоримо про цю війну, долі людей, які були обпалені нею.

Велика Вітчизняна війна – визвольна війна проти фашистської Німеччини та її союзників, складова частина другої Світової війни 1939-1945 років – почалася після нападу Німеччини. Полум'я Другої світової, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, палахкотіло цілих шість років. У вир цієї трагедії було втягнуто 61 державу. Битви йшли на території 40 країн Європи, Азії та Африки, неосяжних морських і океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 55 мільйонів людей.

План нападу на Радянський Союз отримав назву «Барбаросса» на честь жорстокого німецького Імператора Фредеріка Барбаросса, який жив у ХVІ ст., командував лицарським військом і пролив багато людської крові. Назва «Барбаросса» визначає характер війни як жорстокий, винищувальний, руйнівний. Такою війна і замислювалась фашистською верхівкою. Але виконання цього плану було зірване героїчною боротьбою нашого народу.

22 червня 1941 року на світанку без оголошення війни німецькі війська віроломно напали на Радянський Союз.

Земля України, і люди стогнали під поганим чоботом фашистського звіра. Не можна забути ті жахи, що творили нелюди. Фашистські окупанти створили на території України понад 230 концтаборів і гетто. Сотні тисяч військовополонених жінок, дітей, літніх людей, інвалідів стали в'язнями. За час окупації України гітлерівці знищили понад 5 млн. чоловік, 2,4 млн. вивезли на роботи до Німеччини. Не міг терпіти народ такої наруги. Страшним був гнів народу. І малих, і старих переповнювала ненависть до фашистів.

Для нас війна – не тільки минуле, адже вона увійшла у кожен дім, у кожну сім'ю. Вона забрала, поглинула у своєму полум'ї мільйони людей, завдала народові розрухи, муки і гіркоти втрат, які й понині тривожать народну пам'ять.

Пам'ять – це мідна дошка, вкрита буквами, які час непомітно згладжує, якщо іноді їх не поновляти різцем. (Локк Д.)

. Після війни люди довго не могли звикнути до тиші. А потім навчилися цінувати її. Помовчімо хвилину і ми. Подякуймо думкою і серцем тим, хто ціною власного життя приніс нам мир на землю України.

Серед різноманітних історичних джерел Великої Вітчизняної війни, окремою групою стоять фронтові листи. Їх можна назвати найбільш людяними документами, які розкривають безліч різноманітних питань, але здебільшого висвітлюють духовний стан людини в важких умовах війни. Солдатські трикутники зі штампом польової пошти і сьогодні хвилюють спогадами про суворий час, викликають глибокі і світлі почуття.

Ці маленькі аркуші паперу були безцінним скарбом для кожної родини, яка жила надією на звістку, що підтверджувала, що їх чоловіки, сини, брати – живі і є надія на зустріч. Ці хвилюючі документи по праву завжди займатимуть почесне місце в історії Великої Вітчизняної війни, в історії великого народного подвигу. До них звертатимуться покоління, які не знатимуть, що таке війна. джерела пам'яті історичні документи фронтові листи фільми книжки музеї пам'ятники спогади учасників бойових дій пісні

Фронтові листи… В них відбились солдатські долі, подвиги на полях бою, велика ненависть до ворога, прагнення до Перемоги і, звичайно, любов. Любов до Батьківщини, до своїх друзів, до своєї родини.

У вересні 1943 року Радянська Армія визволила Гадяцький район Полтавської області. Через кілька днів одержали повістки у військкомат юнаки, які перед окупацією не досягли ще призовного віку. Пішов на війну дев'ятнадцятилітній Михайло Гавриш із села Мартинівки Гадяцького району. Попрощався з рідними, молоденькою вагітною дружиною Мотрею.

«Зі мною, – писав у першому листі додому Михайло Гавриш, – нема взагалі нікого з гадяцьких. Але я вже покомпаніював з лубенськими, лохвицькими, а також з київськими. Гарні хлопці, дружно б'ємо гітлерівців».

«Добрий день, мамочко! Спішу повідомити, що я живий, знаходжусь у медсанбаті на лікуванні. 13 червня рано-вранці дістав нещастя. Трішки зачепило правий бік голови. Але не дуже страшно, скоро повернусь у стрій…».

«Ось я знову на передовій. Цими днями вісім разів ходив в атаку, і завжди втікали фріци. Найближче були за 50 метрів, і то нічого не трапилося…».

«Настрій у мене поволі піднімається, – читаємо у наступному листі. – Уже власноручно знищив кількох ворогів. Раніше їх боявся, а тепер страху не маю, тільки ненависть».

«Не знаю, чи я щасливець, чи що зі мною, але за два з половиною місяці на передовій мене не поранило. Одяг, сумка збиті кулями, а мене не зачепило. У таких вогнях, як у нас були, і день прожити нелегко».

«У минулому листі послав фото. Це я з товаришами у столиці Австрії. Звернули увагу на орден Червоної Зірки на моїх грудях? Йде весна, настрій у мене чудовий. За мною не тужіть. Скоро, відчуваю, війні кінець. Розкажіть Василькові, що тато приїде, а то він і не знає, який я».

Солдат Михайло Гавриш став кавалером двох орденів Червоної Зірки і кількох бойових медалей.

З історичних документів ми дізнаємося, що у жовтні 1941 року в селі Єрківці Переяслав-Хмельницького району діяли дві підпільні комсомольськомолодіжні групи, очолювані комсомольцями, учнями місцевої середньої школи М.М.Яременком і В.Є.Бойком. Згодом ці групи виросли у партизанський загін імені М.О.Щорса. 3 учень

Пісні повоєнних років.

Пісня – це наша історія, наша гордість і слава. Під час війни пісні відіграли величезну роль. Вони допомагали воїнам зібрати сили і виграти останній бій, вони нагадували про рідних і близьких, заради яких потрібно було вижити. «Священная война» – музичний символ Великої Вітчизняної війни. «Прощайте, скалисте горы» – пісня, наче стрімка морська хвиля.

«Катюша» – пісня вірності.

«Песня о Днепре» – пісня-зброя.

«В лесу прифронтовом» – лірична пісня років війни.

«День Победы» – гімн Перемозі. (Звучить пісня «Священная война»)

Це були рядки пісні, які закликали своїх синів на боротьбу з ворогом. Це була суть їх гніву, це ж те, про що кожен з них думав! Пісня висловлювалася за всіх відразу, вона увібрала їх душевний вогонь, їх любов до Батьківщини і відданість їй.