Ранній класицизм

     Класицизм (від лат. Classicus - зразковий) – художній стиль і естетичний напрям в європейській культурі XVII-XIX ст. Найважливіші правила філософії класицизму – рівновага краси, достовірність життєвої правди, логічність, ясність задуму, завершеність композиції. Свій ідеал представники класицизму знаходили в зразках античного мистецтва, які вважали найвищим ступенем  естетичної досконалості.  

      Принципи та ідеї  класицизму в музиці  проявилась в увазі до збалансованості частин твору, ретельній обробці деталей, створенні основних канонів музичної форми. Саме в цей період остаточно сформувалася сонатна форма, заснована на розробці і протиставленні двох контрастних тем, визначився класичний склад частин сонати і симфонії.  

       Естетика класицизму справила дуже великий вплив на музику Франції, Італії, Німеччини, Австрії.  Представником раннього французького класицизму був композитор Е.Мегюль. Він написав кілька фортепіанних сонат, які є чудовими зразками раннього фортепіанного стилю, деякі з них нагадують сонати В.Моцарта. 

    Італійські композитори Б.Галуппі, П.Д.Парадізі, Д.Чімароза внесли багато нового в клавірне мистецтво. Їх творчість стилістично відрізняється від італійської клавесинної музики XVII-XVIII ст. і розробляє лінію інструментального стилю – класицизму. Ці музиканти створювали  в основному опери. Працюючи в області клавірної музики, вони привносили оркестрові фарби та засоби виразності з оперної творчості в свої клавірні твори і сприяли розквіту класичного інструментального стилю.      

          Еволюцію німецької клавірної школи в області класицизму можна простежити на творчості синів Й. С. Баха: Вільгельма Фрідемана, Йоганна Хрістіана, Карла Філіпа Емануїла. З усіх синів Й.С.Баха  найбільшу роль у розвитку клавірного мистецтва зіграв К. Ф. Е. Бах. Значну частину його  клавірної творчості становлять сонати, фантазії, варіації, рондо та понад півсотні клавірних концертів. Він користувався величезною популярністю у сучасників як композитор, виконавець, педагог і автор найвідомішої  методичної праці «Досвід про справжнє мистецтво гри на клавірі». Це дослідження було справжньою школою для музикантів XVIII - XIX ст. Й.Гайдн, В.Моцарт та Л.Бетховен ретельно вивчали твори Карла Філіпа Емануїла.  Бетховен  навчав по «Досвіду» своїх учнів, зокрема К. Черні. 

      Поява нових класицистських стильових тенденцій увійшла в протиріччя з  існуючим клавішним інструментарієм. Ні клавесин, ні клавікорд не могли більш задовольняти потребам часу. Вони були витиснуті до кінця XVIII ст.  новим інструментом – фортепіано. 

       Винахід фортепіано на початку XVIII ст. став поворотним моментом в  історії європейської музичної  культури. На рубежі XVII-XVIII ст. композитори і виконавці  стали гостро відчувати потребу в новому клавішному інструменті, який не поступався б по виразності скрипці. Більше того, був необхідний інструмент з великим динамічним діапазоном, здатним на яскраве fortissimo, ніжне pianissimo і  найтонкіші динамічні переходи. Ці мрії стали реальністю, коли в 1709 р. італієць Бартоломео Крістофорі, що займався музичними інструментами сімейства Медічі, винайшов перше фортепіано. Він назвав свій винахід «gravicembalo col piano e forte», що означає "клавішний інструмент, який грає ніжно і голосно". Ця назва потім була скорочена  і з'явилося слово «фортепіано». Будова фортепіано Крістофорі була проста. Інструмент складався з клавіш, молоточків  та спеціальних «повертачів». У такого фортепіано не було ні демпферів, ні педалей. Удар по клавіші примушував молоток ударяти по струні, викликаючи її вібрацію, зовсім не схожу на вібрацію струн  клавесина або клавікорда. Повертач  дозволяв молоточку йти назад  і  не залишатися притиснутим до струни, щоб не заглушати  вібрацію струни. Винахід Крістофорі поклав початок розвитку механіки англійської системи. Інші види механіки були розроблені Маріусом у Франції (1716) і Шретером у Німеччині (1717–1721). 

      Фортепіано Крістофорі в порівнянні з клавесином звучало  грубо і примітивно, тому про нього забули на багато років. У наступні роки поліпшення конструкції фортепіано було пов'язане з еволюцією клавішного механізму, введенням чавунної рами, педалей, збільшенням діапазону, зміною розташування струн. 

      З 1780 р. фортепіано повністю витіснило попередників. Важлива його відмінність – це здатність звучати не тільки тихо й голосно, але і робити крещендо і димінуендо, змінювати динаміку раптово або поступово. Найціннішим в фортепіано є здатність резонувати, широта динамічного діапазону і великий спектр тембрових фарб (фортепіано включає в себе діапазони всіх існуючих музичних інструментів). Винайдені  в XIX ст. дерев'яний корпус і сталева рама (рама фортепіано Крістофорі була дерев'яною) дозволили інструменту досягати майже дзвонового звучання на forte. Єдиний недолік фортепіано – неможливість впливати на звучання після натискання клавіші.  

       По довжині корпусу і якості звучання роялі підрозділяються на: 

- великі концертні довжиною понад 270 cм – максимальний діапазон тембру, тривалості та виразності звучання. Призначення: концертне виконання музики у великих і середніх залах, ансамблі з великим симфонічним оркестром,  студійний звукозапис; 

- малі концертні довжиною 225-250 cм – великий діапазон тембру, тривалості та виразності звучання. Призначення: концертне виконання музики в середніх залах, ансамблі малих складів, студійний звукозапис; 

- салонні довжиною 200-220 cм – великий діапазон тембру, тривалості та  виразності звучання. Призначення: концертне, аматорське виконання в музичних салонах, малих залах, навчання фортепіанному мистецтву; 

- кабінетні довжиною 180-195 cм – середній діапазон тембру, тривалості та виразності звучання. Призначення: аматорське музикування,  навчання фортепіанному мистецтву; 

- малі кабінетні довжиною 160-175 cм – малий діапазон тембру, тривалості та  виразності звучання. Призначення: аматорське музикування, навчання фортепіанному мистецтву; 

- мініатюрні міньйони довжиною 140-155 cм – мінімальний діапазон тембру, тривалості та виразності звучання. Призначення: задоволення ринкового попиту на інструменти малих розмірів.