Українські композитори

Українське музичне мистецтво, яке відображає багатовікову історію народу, є невичерпною скарбницею національної духовної культури. Невід’ємною складовою її виступає фортепіанна творчість.

Кращі зразки сучасної української фортепіанної музики давно увійшли у концертну і педагогічну практику. Та сьогодні простір культурно-освітнього життя розширюється за рахунок повернення високохудожніх творів композиторів, спадщину яких було частково втрачено для широкого кола професіоналів та аматорів.

Зміст сторінки:

1. Лисенко Микола Віталійович

2. Стеценко Кирило Григорович

3. Степовий Яків Степанович

4. Леонтович Микола Дмитрович

5. Косенко Віктор Степанович

6. Нижанківський Нестор Остапович

7. Якименко Федір Степанович

8. Борткевич Сергій Едуардович

9. Барвінський Василь Олександрович

10. Лятошинський Борис Миколайович

11. Ревуцький Лев Миколайович

12. Людкевич Станіслав Пилипович

13. Шамо Ігор Наумович

14. Щуровський Юрій Сергійович

15. Дремлюга Микола Васильович

16. Колесса Микола Філаретович

17. Карабиць Іван Федорович

18. Скорик Мирослав Михайлович

19. Фільц Богдана Михайлівна

20. Сильвестров Валентин Васильович

Кирило Стеценко (1882-1922) – музично-громадський діяч, композитор і диригент, священик, педагог, учень і духовний спадкоємець М. Лисенка. Все своє життя присвятив музичній освіті. Працював виключно в жанрах вокально-хорової музики. Творчість композитора стала визначним явищем в українській музичній культурі. 

Яків Степовий (1883-1921) – український композитор, педагог і музичний критик. Він працював в жанрах вокальної та інструментальної музики. Одним із відомих вокальних творів – епіко-драматичний солоспів «Степ». Він навіть вплинув на походження псевдоніма композитора (його справжнє прізвище - Якименко/ Акименко). Твір увійшов до циклу «Барвінки», до якого також належить балада «Три шляхи» на вірші Т.Шевченка.  

Фортепіанна спадщина Степового охоплює твори великої форми (соната,  фантазія) і п'єси-мініатюри. Для образної сфери композитора характерні ніжна лірика («Елегія», «Прелюди») і сповнена радісного відчуття танцювальність («Мазурка», «Танець»). Фортепіанний стиль композитора відрізняється філігранною відточеністю деталей, лаконізмом музичного вираження, прозорістю фактури. Серед драматичних фортепіанних творів композитора – відомий «Прелюд пам'яті Шевченка», в якому домінує героїко-трагедійна образна тема. Творча спадщина Я. Степового залишила помітний  слід в історії української музики. Його твори використовуються в концертному і педагогічному репертуарі. 

Микола Леонтович (1877-1921) – видатний майстер хорової мініатюри, автор численних хорових обробок українських народних пісень, що увійшли до  золотого фонду української культури: «Щедрик», «Дударик», «Ой з-за гори кам'яної», «За городом качки пливуть» та ін. Хоровій обробці української народної пісні композитор присвятив майже все життя, досягнувши мистецьких вершин. Зразком для нього був творчий досвід М. Лисенка, а також хорові традиції  Б.Бортнянського. 

Віктор Косенко (1896 - 1938) – український композитор, піаніст, педагог. 

Закінчив Петроградську консерваторію по класу фортепіано, композиції та диригування. З 1918 по 1928 рр. працював викладачем фортепіано в музичній школі, а згодом у музичному технікумі в Житомирі. З 1934 р. в Київській консерваторії викладав класи фортепіано й камерного ансамблю. 

Під впливом музики Шопена, Скрябіна, Чайковського, Рахманінова написав велику кількість талановитих інструментальних мініатюр. У 1920-ті рр. композитором створено багато творів для фортепіано: мазурки, етюди, поеми, концертні вальси, романси, три фортепіанні сонати, соната для скрипки і фортепіано, соната для альта і фортепіано, соната для віолончелі і фортепіано, тріо ор. 17 («Класичне») для скрипки, віолончелі і фортепіано. 

Найповніше розкрився талант композитора в романтичних жанрах поеми  та етюду. Всі шість фортепіанних поем і дві Поеми-легенди ор.12  демонструють широкий спектр ліричних та драматичних почуттів. Назви поем, дані Косенком, дають яскраве уявлення про характер музичних образів: «Заклик», «Бажання», «Трагічна», «Фантастична».  

Цикл «Одинадцять етюдів у формі старовинних танців» ор. 19 узагальнює класично-барокові тенденції композитора, що виявляються в класичній чіткості обраних форм, прозорій, збагаченій поліфонічними прийомами фактурі, використанні жанрів музики XVIII ст. 

Фортепіанні сонати Косенка посідають помітне місце в українському педагогічно-концертному репертуарі. Їм характерна класична ясність форми, драматичний тематизм. 

Глибоке знання специфіки фортепіано, бездоганне володіння різноманітними піаністичними прийомами та ефектами фортепіанного звучання дали змогу  Косенку всебічно використати можливості інструменту й створити майстерні зразки української фортепіанної музики.  

Ім’я Косенка носить Житомирське музичне училище. 

Нестор Нижанківський (1893-1940) – український і польський композитор, піанист і музичний критик (батько - Остап Нижанківський). Навчався у Вищому музичному інституті Львова (наразі Львівська національна музична академія ім. М.Лисенка), Віденській академії музики та виконавського мистецтва та Школі вищої майстерності в Празькій консерваторії. Викладав у Львівській національній музичній академії. Виступав як піаніст та акомпаніатор.  

Нижанківський працював музичним критиком газети «Українські вісті», був співорганізатором і першим головою Союзу українських професійних музикантів.  

В творчому доробку композитора фортепіанні п’єси, хорові твори, романси, пісні, музика до театральних вистав, обробки українських пісень. Фортепіанним творам Нижанківського притаманні витонченість і різноманітність ліричних образів, повнозвучна і водночас прозора фактура, нескладні, проте наділені певною гостротою і насиченістю звучання, сміливість тональних зіставлень і гармонічних засобів. Серед найбільш відомих фортепіанних творів «Вальс», «Інтермеццо», «Спомин», п’єси для дітей.   

Багатогранна фортепіанна творчість Нижанківського мала виняткове значення для розвитку української культури та сприяла збагаченню педагогічного репертуару, що ґрунтувався на впровадженні національних та сучасних рис музичної мови. 

Федір Степанович Якименко (1876-1945) – український композитор, піаніст та музичний критик, автор першого україномовного підручника з гармонії, старший брат Я.Степового. 

З 1923 року Ф.Якименко жив за кордоном, спочатку в Парижі, а у 1923-1924 роках – у Празі, де займав посаду декана музично-педагогічного факультету в Українському Високому Педагогічному інституті імені М.Г.Драгоманова. Композитор працював переважно у жанрі камерно-інструментальної та фортепіанної музики, його твори було видано у Німеччині, Франції, Чехословаччині.

Поєднуючи у своїй творчості характерні особливості української та французької музичних культур, Ф.Якименко значно розширив горизонти української музики через своєрідне трактування імпресіоністичного напряму у вітчизняному музичному мистецтві.

У сфері фортепіанної музики композитор створив цілу низку високохудожніх опусів, музика яких сповнена мрійливості та вигадковості. Почесне місце займають п’єси, об’єднані спільною ідеєю або жанром. Таким є цикл з поетичною назвою «Розповідь мрійливої душі» (ор.39), роботу над яким було закінчено в Женеві. Цикл складається з 12 мініатюр програмного змісту, в яких поетично розкривається довколишня дійсність. 

Центральне місце у фортепіанному доробку композитора посідає цикл «Десять прелюдій» (ор.46). Створюючи прелюдії як самостійні за художнім змістом мініатюри, Ф.Якименко, водночас, мислив їх і як ланки крупнішого цілого, що й зумовило народження прелюдійного циклу. Це своєрідні нотатки різних проявів емоційності. Вони дають уявлення про фортепіанний стиль композитора раннього періоду, який характеризується досконалим володінням формою, схильністю до хроматизмів, змін ритмічного малюнку.

Твори раннього, найбільш плідного періоду творчості композитора: «Фантазія» (ор.26)– твір святково-піднесеного характеру з якравим, енергійним вступом концертного плану.

Пишністю мрій і фантазій відзначені п’єси «Примхи моря», «Мрії на березі моря», "Фантастичні ескізи" тв.25 «Уранія. Муза небес» 

П’єса «Весняні мрії» (ор.48, №3) належить до вершини фортепіанної творчості Ф.Якименка. В ній сповна виявилось тонке естетичне чуття митця. 

Сам композитор зауважував, що його фортепіанні твори «потребують надзвичайно тонкого нюансування – шляхетності, смаку, а також можливості гармонії душі автора та виконавця».

Сергій Борткевич (1877-1952) – композитор, піаніст і педагог. Народився в аристократичній сім’ї власника винокурного заводу. Мати, С. Ушинська-Борткевич, очолювала місцеве відділення Імператорської музичної спілки та ініціювала створення музичної школи і симфонічного оркестру в м. Харкові. У родині часто влаштовували музичні вечори.

Навчався у Харківському музичному училищі (тепер Харківський музичний фаховий коледж імені Б. М. Лятошинського) у класі фортепіано І. Слатіна та А. Бенша. 

Від 1902 гастролював містами України, Росії, країнами Західної Європи. 1904–1914 — викладач консерваторії Кліндворта — Шарвенка (діяла 1893–1960) в м. Берліні; одночасно проводив приватні фортепіанні курси.

Чудовий музичний талант завжди виділяв його твори із загального потоку красивих мелодій. Видатний дар приносив йому великі перемоги під час його гастролей. Однак всі ці радості змінилися гіркотою і розчаруванням, які принесло з собою буремне XX століття.

Успішно виступав піаністом у програмах студентських концертів. Виконав Концерт Ля-мажор Ф. Ліста в м. Мюнхені під керівництвом Ф. Вейнгартнера (1863–1942; Хорватія — Швейцарія). У консерваторії отримав премію імені Р. Шумана як найкращий студент-виконавець року й готувався до концерту в м. Берліні, проте через хворобу змушений повернутися до м. Харкова. 1904–1914 гастролював у Австро-Угорщині, Італії, Франції.

Вирізнявся як піаніст-віртуоз із тонкою інтелігентною грою і музичною індивідуальністю. У репертуарі — твори Ф. Ліста, Р. Шумана, П. Чайковського, А. Рубінштейна, С. Рахманінова, власні композиції.

Написав 74 музичні твори, з яких 15 вважають втраченими. Ноти композитора ще за життя видавали у провідних видавництвах Німеччини, Австрії, Угорщини.

Музика композитора — із власною і неповторною манерою творення мелодії; у ній поєднано впливи української та російської національних композиторських шкіл 20 ст. і пізнього німецького романтизму. Писав симфонічну та камерно-інструментальну музику.

У Відні неодноразово виконували його твори, зокрема симфонію № 1 «Моя Батьківщина» під керівництвом автора.

16.05.2001 відбувся перший концерт творів композитора у Національній філармонії України в м. Києві. Популяризувати музику митця розпочали диригент М. Сукач (нар. 1946) і піаніст М. Сук (нар. 1945; обидва — Україна). Його твори звучать у програмах фестивалів в Україні та за кордоном.

Твори Борткевича віднайдено завдяки пошуковій діяльності М. Баллана (Велика Британія), Б. Тадані (Індія), В. Калктмана (Нідерланди), А. Сольдано (Італія). 

Василь Барвінський (1888-1963) – відомий український композитор, піаніст, музичний критик, педагог, диригент, музичний діяч.  

Професійну музичну освіту здобув у Львівській консерваторії. Удосконалював свою майстерність у Празькій консерваторії як піаніст і композитор. Навчався на філософському факультеті Празького університету. Перший авторський концерт Барвінського відбувся у Празі, наступні – у Львові, Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі.  

Від 1915 р. він викладав у Музичному інституті ім.М.Лисенка і більше 30 років очолював його. В педагогічній діяльності він органічно об’єднав найцінніший спадок різноманітних львівських піаністичних традицій, а потім передав його багатьом музикантам наступних поколінь. Найважливішою підставою мистецького відтворення музики Барвінський вважав її переживання піаністом. Чим глибше та детальніше переживання,  тим краще виконання. Для галицьких музикантів стали нормою проголошені Барвінським гармонійні взаємовідносини: композитор – виконавць - слухач.  

Учні Барвінського працювали над поглибленням відчуття національносвоєрідної інтонації, розумінням фольклорних основ і українського характеру, створювали нові синтезуючи якості виконання, що стали істотною характеристикою Львівської фортепіанної школи. З його класу виросли концертні піаністи - Р.Савицький, Д.Гардинська-Каранович, О.Криштальський, його впливу зазнала М.Крушельницька. 

Серед фортепіанних творів Барвінського прелюдії, соната, Українська сюїта, варіації, 20 дитячих п'єс на теми українських народних пісень, Концерт  для фортепіано з оркестром f-moll, «Думка» та ін. Його твори друкувалися в Україні та за кордоном. Славетна українська піаністка Любка Колесса виконала фортепіанні мініатюри Барвінського під час першої трансляції Лондонського телебачення у 1937 р. 

Борис Лятошинський (1895-1968) – видатний український композитор, педагог, один із основоположників модернізму в українській класичній музиці. В історії світової культури його ім'я стоїть  поряд з іменами  Д. Шостаковича, Б.Бартока, К. Шимановського, А. Онеггера. Своєю творчістю, особливо симфонічними творами, він вписав музику України в європейський контекст. 

Лятошинський був також  відомий і як прекрасний піаніст та диригент. 

Авторський стиль композитора пройшов кілька етапів – від захоплення модернізмом до поступового спрощення, «демократизації» музичної мови в умовах ідеологічного тиску на митця за його надто сміливий авторський стиль. 

Лятошинський залишив значну композиторську спадщину. Серед творів для  фортепіано – «Слов'янський концерт», 2 сонати, «Відображення», Балада, Сюїта, 7 прелюдій, Концертний етюд, рондо та ін.   

Значну частину свого життя Лятошинський присвятив педагогічній діяльності. Серед його учнів  відомі українські композитори: І. Шамо, В.Сильвестров, І. Карабиць, Є. Станкович, Л. Грабовський, Л. Дичко та інші. 

Левко Ревуцький (1889-1977) – український композитор, педагог, музичний і громадський діяч, доктор мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. 

Творчий стиль Ревуцького позначився поєднанням європейської музичної лексики модерну з інтонаційно-гармонічним мисленням на основі українського народного мелосу. Йому притаманні життєствердна спрямованість, ліризм, широта і багатство емоцій. Композитор творчо розвинув методи Лисенка та Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX ст. Композитор започаткував нові напрями розвитку української фортепіанної музики (Соната, Прелюдії, Концерти для фортепіано),  новаторський підхід до вільної обробки народних пісень для голосу із супроводом фортепіано (цикли «Козацькі пісні», «Сонечко», «Галицькі пісні» тощо). Композитор використав національний мелос у масштабній формі – Симфонії № 2, що визнана як один із кращих зразків жанру свого часу. Пафос усієї творчості композитора – національна ідея, яка пронизувала кожен його твір як малої, так і великої форми. Стильові риси музики Ревуцького переважно романтичного напряму – від фольклоризму й до новітніх на 1920–30-ті рр. спроб імпресіонізму.  

Фортепіанні твори написані з тонким знанням виконавського апарату і відрізняються оригінальністю музичної мови й технічних прийомів.  

Видатні учні: М.Дремлюга, В. Гомоляка, Г.Майборода та П.Майборода, В.Кирейко, А.Филипенко, С.Жданов, П.Грабовський та ін. 

Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Він був редактором 20-томного зібрання творів М. Лисенка та здійснив фундаментальну редакцію опери «Тарас Бульба». 

Станіслав Людкевич (1879 - 1979) – видатний український композитор, перший професійний композитор Галичини, фундатор провідних музичних жанрів, насамперед симфонічного та інструментального; музикознавець, диригент, фольклорист, педагог, упорядник і редактор музичних видань, громадський діяч та публіцист.

Творчість Людкевича була тісно пов’язана з музичним життям Західної України. Серед однодумців митця – І. Франко, М. Павлік, Д. Донцов, І. Труш, Г. Хоткевич, М. Садовський, галицькі композитори та музиканти. Митець жив у час бурхливих соціально-економічних подій, змін політичних устроїв. При цьому Людкевичу за всіх складних обставин вдалося зберегти свою національну ідентичність, вірність мистецькому кредо, найвищий професійний рівень. Його ще називали «один з найвидатніших українських композиторів ХХ століття, у творчості якого поєднуються риси національного музичного стилю з особливостями пізньоромантичного стилю європейської музики»

Початкові спроби композитора були пов’язані з хоровими жанрами, обробками народних пісень (понад 100), солоспівами. Серед перших творів композитора постав також твір 19-річного Людкевича «Вічний революціонер» на слова Івана Франка, написаний і виконаний 1898 року до 25-річчя творчої діяльності Каменяра. 

Будучи одним із організаторів музичного життя Галичини, Людкевич у 1908–1914 і у 1918–1926 роках був директором та професором Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові.

Деякий час, на запрошення музичного відділу Української Народної Республіки, митець жив у Києві, де познайомився з талановитими видатними наддніпрянськими композиторами – М. Леонтовичем, К.  Стеценком, О. Кошицем. Людкевич вітав прийняття Четвертого Універсалу та незалежної Української держави. 

Людкевич – автор багатьох музикознавчих праць. Основна їх тематика: походження музики, зв’язок професійної музики з фольклором, поняття національного мистецтва, взаємозв’язок музики та слова, педагогічні засади та українська традиція музичного шкільництва, огляд тогочасного музичного життя і творчості.

Ігор Шамо (1925-1982) — відомий український композитор, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, Лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Закінчив спеціалізовану музичну школу ім. Лисенка, Київську консерваторію. Він є автором симфоній, фортепіанних творів, музики до кінофільмів та понад 300 пісень. Шамо – автор музики гімну міста Київ («Як тебе не любити, Києве мій!»). 

Шамо – композитор глибоко проникливого ліричного обдарування, видатний мелодист з яскравим образним мисленням. У своїх творах він спирається на інтонацію української  народної пісні та романсу. 

Шамо був прекрасним піаністом, розумівся на творчих потребах музикантів. Для фортепіано композитор писав музику оригінальну, захоплюючу, образно-яскраву, водночас, завдяки бездоганному знанню інструменту,  доступну і зрозумілу. Шамо належить до числа українських  композиторів, чиї твори наразі часто виконуються.  

Серед фортепіанних творів композитора найбільш відомі «Українська сюїта», «Класична сюїта», «Картини російських живописців», «Тарасові думи», «12 прелюдій», «Гуцульські акварелі». 

Юрій Щуровський  (1927-1996) - український композитор, викладач. Народився  в  родині  київського  лікаря. Після визволення Києва навчався в будівельному технікумі залізничного транс-порту,  заняття  в  якому  відбувались  у  вечірній  школі  при Київській  консерваторії.  Через  рік  став  студентом  класу композиції, гармонії та оркестровки Б. М. Лятошинського, сольфеджіо  —  Ф. І. Аерової,  фортепіано  —  Б. О. Милича. 

Напевно, немає в Україні музиканта, який би не долучився в юнацькі роки до музики Юрія Щуровського. Її мелодизм  увібрав  народно-пісенні,  романсові  інтонації, красу, виразність, душевна відкритість, щирість української народної  пісні. 

Фортепіанна спадщина Ю. Щуровського найбільш відома.  У  його  творах  органічно  поєднуються  інструктивні й художні завдання, образність змісту і досконалість засобів виразності. Програмність, ясність форми й музичної мови збуджують дитячу уяву. Це благотворно впливає на загальний  музичний  розвиток  учнів,  формує  художній  смак, виховує гармонічний слух, розвиває поліфонічне мислення. Прикметна особливість творчості Ю. С. Щуровського — її  органічний  зв’язок  з  українською  пісенною  інтонацією, мелодійність  музичної  мови,  глибока  ліричність. Доступність сприйняття музичних творів композитора — у їх програмності, яка дає імпульс творчій фантазії учнів. Особлива інтонаційна рельєфність музичної мови настільки виразна, що досягає майже реального бачення художнього образу.

Твори: симфонії, поеми, увертюри, струнний квартет, сонати для скрипки і фортепіано, твори для фортепіано й віолончелі, балет.

Микола Дремлюга (1917-1998) - композитор, музикознавець, педагог. Народний артист України (1993). Представник академічного напряму української музики. Прагнув до національної визначеності музичної мови. Симфонічним творам М.Дремлюги притаманні філософська глибина, ліризм і патетична піднесеність, витонченість музичних образів та досконалість музичної форми, звернення до народно-пісенних джерел. Розкрив нові виражальні можливості бандури, підняв її роль до академічного, концертного рівня. Написав перший в історії української музики концерт для бандури та симфонічного оркестру, який став обов’язковим твором на вітчизняних та міжнародних конкурсах бандуристів.

Композитору належить добірка творів для фортепіано: цикли – «З глибини» (4 поеми, «Зима» (8 прелюдій), «Весняна сюїта», «Фортепіанний альбом» (24 п’єси); токата на тему веснянки «А вже весна».

Микола Дремлюга написав Концерт для фортепіано з оркестром, коли йому було 28 років, у 1946 р. Але оркестрував його, тобто завершив, дійсно у 1963 р. Він написав цей Концерт як додаткову дипломну роботу, протягом двох тижнів. На захисті диплому композитор сам виконував цей віртуозний концерт. А партію оркестру на роялі грала студентка Рада Лисенко - онука М.Лисенка. Головою комісії тоді був запрошений з Москви піаніст Генріх Нейгауз. Він відзначив високу виконавську майстерність Миколи Дремлюги.  За весь час цей Концерт виконувався лише у 1965 році. Величезна подяка піаністу Роману Репці, диригенту Івану Остаповичу і всім музикантам, які так натхненно виконали цей Концерт 18.09.2023 року! Вони наповнили його душею, і вони його справжні співтворці!!!

Микола Колесса (1903-2006) – український композитор, диригент,педагог. Навчатися гри на фортепіано почав у Львові, потім продовжив у Відні. Закінчив клас композиції та диригування  Празької консерваторії, Школу вищої майстерності в Празі, факультет філософії та славістики Празького університету, медичний факультет Ягеллонського університету (Краків), музичний факультет педагогічного інституту ім. Драгоманова. 

Музика Колесси ґрунтувалась на українському карпатському фольклорі, на  основі якого композитор створив власний стиль, де синтезував національні традиції та досягнення професійного музичного мистецтва першої половини ХХ ст. Різноманітні за жанрами твори Колесси відзначаються яскравістю образно-емоційного змісту, чіткістю форми, художньою завершеністю. Для фортепіано композитор написав 2 сюїти («Пассакалія. Скерцо. Фуга.» та «Картинки Гуцульщини»), «Дрібнички», Сонатину, 3 коломийки, 4 прелюди, 3  п’єси для дітей, «Прелюдію та фугу» для органа. 

Іван Карабиць (1945 - 2002) – український композитор, диригент, музичногромадський діяч, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО, професор Національної музичної академії України.  

У 1959 - 1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі (нині заклад носить назву Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця). У 1971 р. закінчив Київську державну консерваторію за фахом «Композиція» в класі Лятошинського, в 1975 р. аспірантуру під керівництвом М.Скорика.  

Карабиць був засновником таких престижних форумів, як Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті В. Горовиця, Літньої академії, фестивалю «Київ Музик Фест». Він стояв біля витоків народження камерного ансамблю «Київська камерата", відродив популярні в столиці Літні музичні вечори. 

Твори композитора відрізняються експресивністю музичної мови та  пошуком індивідуального стилю, тяжінням до масштабних музичних жанрів. В творчості Карабиця переважає філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку). Стилістика композитора поєднує різні жанрово-стильові пласти  українського фольклору (дума, протяжна пісня, інструментальні награвання), національного професійного музичного мистецтва (знаменний розспів, кант, хорова культура бароко, стилістика Лятошинського), з надбаннями класиків ХХ ст. (Малер, Шостакович, Барток, Стравінський) і масовими жанрами. 

Для фортепіано композитор написав Сонатину, 24 прелюдії, велику кількість п’єс, Концерт для фортепіано з оркестром.  

Мирослав Скорик (1938-2020) – закінчив Львівську державну консерваторію, аспірантуру при Московській державній консерваторії. З 1963 р. у Львівській, а з 1966 у Київській консерваторії викладає теорію музики і композицію. З 1984 р. - професор Національної музичної академії України, завідувач кафедри композиції Львівської державної музичної академії. З 1968 р. - секретар Національної Спілки композиторів України, з 1989 - голова правління Львівської організації Національної Спілки композиторів України. З 2011 р. - художній керівник Національної опери України. З 2009 р. Мирослав Скорик є художнім керівником Молодіжного академічного симфонічного оркестру «INSO-Львів». 

Скорик – один з найяскравіших представників сучасного покоління композиторів. Його музика, поєднуючи в собі яскравий національний колорит, український та карпатський фольклор, сучасну музичну техніку, джаз, увійшла до репертуару багатьох українських і зарубіжних виконавців. Це, зокрема, три концерти для фортепіано з оркестром, сім партит для різних складів інструментів, цикл п'єс «В Карпатах», цикл п'єс «З дитячого альбому», Токата, 6 прелюдій та фуг, дві сонати для скрипки і фортепіано, численні композиції для двох фортепіано.  

Твори композитора виконуються в США, Канаді, Австралії, Франції, Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії, Словаччині, Росії, Грузії, Вірменії, країнах Балтії. Він часто виступає виконавцем своїх власних творів – як диригент і піаніст. 

Скорик – ініціатор і співзасновник багатьох міжнародних музичних фестивалів, серед яких «Музика українського зарубіжжя», «Дні американської й української музики у Львові», «Пам’яті жертв голодомору – композитори України», Міжнародний фестиваль сучасної музики «Контрасти». Очолював журі міжнародних виконавських конкурсів, Міжнародного фестивалю «Київ Мюзік Фест», Відкритого конкурсу української фортепіанної музики ім. Івана Карабиця в м.Бахмут. 

Богдана Фільц (1932) — український композитор і музикознавець, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премій ім. М.Лисенка, ім. В.Косенка (2003), мистецької премії «Київ» ім. А.Веделя. Навчалася у Вищому музичному інституті Львова (наразі Львівська національна музична  академія ім. М.Лисенка). 

Фільц є автором понад 400 творів. Значне місце серед них займають пісні  для дитячих хорів, твори для симфонічного оркестру, концерт для фортепіано з оркестром, п'єси для бандури, скрипки, фортепіано, хорові твори, солоспіви на слова Т.Шевченка, Л.Українки, В.Сосюри, А.Міцкевича, обробки українських  народних пісень, романси. 

В фортепіанних творах приваблює прагнення проникнути в багатства фольклорних, передусім, карпатських наспівів, використання широкої, кантиленної мелодики, розуміння музики як мистецтва краси, душевної гармонії, світлих піднесених почуттів. Фортепіанні композиції об’єднані  у цикли і мають програмне означення. Це «Музичні присвяти», «Шість візерунків», «Калейдоскоп настроїв», «Київський триптих», «Три п’єси для фортепіано на теми лемківських народних пісень», «Лемківські варіації» та ін.  У багатьох мініатюрах Фільц спирається на жанр пісні та танцю. Її творчість  продовжує стильовий напрямок, започаткований Л.Ревуцьким, В.Барвінським, Н.Нижанківським.  

Протягом ХХ ст. з успіхом використовувалися в педагогічній та концертній практиці твори Мар'яни Лисенко, М.Любарського, І.Берковича, Т.Шутенко, М.Сільванського, М.Степаненко, В.Вітвіцького, М. Скорика та ін. 

Валентин Сильвестров (1937) – один з найвідоміших українських  композиторів, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, лауреат премії ім. С. Кусевицького (США, 1967) та Міждународного конкурсу молодих композиторів «Gaudeamus» (Нидерланды, 1970). В 1960-ті рр. Сильвестров  входив до творчої групи «Київський авангард», представники якої  відкрили нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії та опановуючи сучасні композиторські техніки  західноєвропейської музики.  

В 1970-ті рр. композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. В музиці цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої, звернення до стилів минулих епох. Сильвестров – автор оркестрових, хорових, камерних творів, музики для кінофільмів.  Серед його творів для фортепіано – 3 сонати, сонатина, класична соната, «Тріада», «Елегія», «Дитяча музика», «Музика в старовинному стилі»,  «Віддалена музика», «Наївна музика», «Ноктюрн» та ін. 

Музика Сильвестрова з великим успіхом виконується в США, Англії, Голландії, Фінляндії, Німеччині, твори  видаються найбільшими європейськими  і американськими видавництвами. 

Український музичний архів

Українська класика

GoUkraine

Музей Соломії Крушельницької у Львові