Творчість Баха, яка відрізняється великим охопленням жанрів, узагальнила досягнення музичного мистецтва епохи бароко. Великий національний митець, Бах поєднав традиції німецького протестантського хоралу з традиціями та надбаннями музичних шкіл Австрії, Італії, Франції. 

        Композиторська творчість Баха сприймається в нерозривному зв'язку з його практичною діяльністю в церкві. Переконаний протестант, Бах написав багато духовної музики, яка пройнята глибоким релігійним почуттям і філософською заглибленістю. Образи його творів досягли величезних ідейноемоційних концепцій і передають широкий спектр людських почуттів: радість, захоплення, тріумф, драматизм, скорботу, трагедійний пафос. Його «Пасіони», Меса h-moll, кантати, інструментальні обробки протестантських хоралів – визнані шедеври світової музичної класики.  

              Бах добре знав сакральне значення чисел: число «З» – священне число Християнства. У Біблії говориться про три дари волхвів Христу як Богу, Царю та Спокутній Жертві; три хрести на Голгофі, три дні смерті Христа, три богословські чесноти: Віру, Надію, Любов. У тональностях з трьома знаками Бах часто писав тріо-сонати, потрійні фуги, хорали неодноразово присвячував Святій Трійці; число «6» – шість «робочих» днів, протягом яких Бог створив світ. У творчості Баха зустрічаються цикли, що складаються з шести п'єс: шість англійських сюїт, шість французьких сюїт, шість партит, шість сюїт для віолончелі, шість Бранденбурзьких концертів. 

        В епоху бароко музикознавці розробили систему-теорію афектів, яка поясняла виразний характер тональностей, найбільш часто вживаних в композиторській практиці. Бах показував своє емоційне ставлення до музичного образу через вибір тональностей: C-dur – тональність тверда, непорушна, ясна; D-dur - бравурна, героїчна, яскраво колоритна, тріумфальна; G-dur – радісна; А-dur, E-dur, Fis-dur тональності світлі, ніжного пасторального характеру. Тональність h-moll, якій Бах віддавав перевагу, вважалася «пасіонною», напружено-пристрасною, пов'язаною з образами страждання, розп'яття. Найбільш сумними, часом драматичними були тональності c-moll,  f-moll, g-moll, b-moll. Для вираження піднесеної скорботи, траурності використовувались es-moll, b-moll. З поняттям «триєдності» (Трійці) асоціювався Es-dur з його трьома бемолями. Тональність Cis-dur використовувалася для вираження радісного весняного настрою, As-dur - для емоції світлого почуття.  

        Більшість клавірних творів Баха, виданих за його життя, зобов'язані своєю  появою його глибокому інтересу до музичної освіти. Написані вони в основному як вправи для навчання власних синів та інших обдарованих учнів. Під рукою Баха ці вправи перетворились в музичні перлини. Відомо, що автор прагнув продемонструвати учням поліфонічну техніку і прийоми співучого виконання мелодійних голосів. 

        У цьому сенсі справжній шедевр винахідливості є його 15 двоголосних інвенцій і стільки ж триголосних інвенцій-симфоній. Ці невеликі твори розташовані у своєрідному порядку –  кожній двоголосній інвенції відповідає триголосна і таким чином п’єси утворюють цикл, що нагадує цикл прелюдії з фугою. Всі інвенції демонструють різні типи контрапунктичного письма, різні  типи мелодики, різні емоційні образи. 

        Монументальний двотомний цикл, відомий під назвою «Добре темперований клавір», містить 48 прелюдій і фуг, розташованих попарно «малими циклами» (прелюдія і фуга в одній тональності) в висхідній послідовності по хроматичній гамі для кожної мажорної та мінорної тональності. Цикл, написаний у 1722 та 1744 рр., справедливо вважається одним з вищих досягнень музичного мистецтва. Створюючи його, Бах ставив перед собою мету – ознайомити виконавців, що грають на клавірі, з усіма 24 мажорними та мінорними тональностями (багато тональностей з великою кількістю ключових знаків в ті часи не вживалися). Вираз «добре темперований» відноситься до нового принципу настроювання клавішних інструментів, при якому октава стала поділятись на 12 рівних частин - півтонів. Бах показав безсумнівні переваги нових рівномірно темперованих клавішних інструментів.  «Добре темперований клавір»  – тип поліфонічного циклу, в якому обидві частини взаємно відтіняють одна одну – вільному розгортанню прелюдії протистоїть добре упорядкований принцип розвитку фуги. 

        Протягом майже всієї своєї композиторської діяльності Бах невпинно працював над жанром сюїти, поглиблюючи її зміст та удосконалюючи її форму. Баху належать три збірки клавірних сюїт, по шість в кожній: 6 «Французьких  сюїт», 6 «Англійських сюїт», 6 «Партит». 

        «Французькі сюїти» найясніші по композиційному задуму, нескладні за змістом. В них відчуваються зв'язки зі звичними формами побутової музики. Прозорість фактури, простота клавірного стилю вказують, що ці твори були, мабуть, призначені для виконання в домашній обстановці. У «Французьких сюїтах» Бах точно дотримувався встановленої схеми: всі шість сюїт починалися алемандою, за нею йшли куранта та сарабанда, завершувався цикл жигою. Керуючись змістовними особливостями циклу, композитор наблизив алеманду до прелюдії, жигу до фуги. Сарабанда стала осередком ліричних емоцій. Бах додав менуети, гавоти, полонези та інші п'єси, контрастні за образним та емоційним строєм до сарабанди та жиги.  

        В «Англійських сюїтах» та «Партитах» відбувся подальший процес розширення змістовності та образної сфери. Цей процес характеризувався прагненням до збільшення ролі контрастів. Стиль, прийоми і манера викладання стали більш віртуозними та концертними. Починаються «Англійські сюїти» та «Партити» великими нетанцювальними вступними п'єсами імпровізаційного складу, різноманітними за матеріалом і фактурою: прелюдією, увертюрою, фантазією, токатою, симфонією.  

        Жанр клавірного концерту, творцем якого справедливо вважається Бах, виник на основі перекладень для клавіру італійських скрипкових концертів. Всі 7 клавірних концертів Бах спочатку створив для скрипки, а вже потім переклав їх для клавіру. Головним підсумком пошуків композитора в цій області став «Італійський концерт», створений у 1735р., назва якого вказує на його походження і дана особисто Бахом. Твір написаний для клавіру з двома мануалами без оркестрового супроводу. Принцип концертності відчувається у великій розвинутості голосів клавірної фактури. Композиція спирається на традиції концертів Вівальді – це тричастинний цикл зі швидкими крайніми частинами та ліричною, повільною середньою частиною. 

        Кілька видатних творів Баха написані у  формі варіацій. Це  –  «Гольдбергваріації», Канонічні варіації, «Арія в італійському стилі», «Сарабанда з варіаціями», хоральні партити для органу. У Баха чимало творів,  форма яких заснована на варіаційному принципі: Пасакалія та фуга, одна з частин «Капрічіо на від'їзд улюбленого брата». 

        «Гольдберг-варіації» – найвеличніша спадщина світової клавірної музики, «енциклопедія стилю Баха». Темою Гольдберг-варіацій стала раніше написана сарабанда з другого нотного зошита Анни Магдаліни Бах. Коло образів варіацій – справжній «космос» творчості композитора. Побудова варіаційного циклу  складна - це дивовижна взаємодія різних форм. Вasso ostinatо, яке проходить крізь всю композицію, надає циклу риси старовинних варіацій типу пасакалії.  

        Протягом життя Бах був відомий як першокласний органіст. Він написав багато прелюдій, фуг, фантазій, токат, пасакалій для органа. Створив незакінчену «Органну книжечку» – збірку з 46 коротких прелюдій, де продемонстрував різні техніки створення хоральної музики. Все життя Бах не лише складав музику для органу, але й консультував майстрів при створенні музичних інструментів, займався перевіркою та налаштуванням нових органів. 

         У другій половині XVIII ст. виконавство все більше виділяється в самостійну область музичної діяльності, відповідно в ньому поглиблюється інтерпретаторська спрямованість. Це істотно змінює і психологічну, і естетичну орієнтацію виконавця, стає головним приводом для появи та поширення редакцій нотного тексту. Також є  і ще одна причина  появи редакцій – педагогічна. В навчальному процесі починає користуватися попитом методична література, редаговані, роз'яснювальні нотні видання. 

        Редакції клавірних творів Баха залишили видатні музиканти: К.Черні, Б.Муджелліні, Ф.Бузоні, Б.Барток, Г.Бішоф, Г.Келлер, А.Кройц, Л.Ройзман, Е.Петрі, І.Браудо, М.Копчевський, М.Кувшинніков, Л.Ландсгоф, С.Діденко, В.Мержанов, Л.Хернаді та багато ін. Вони розглядають інтерпретаційні проблеми з самих різних аспектів музичної творчості Баха, допомагають учням розкрити зміст творів композитора.