ІІ семестр 

10.01.2023

ПОНЯТТЯ ПРО РЕАЛІЗМ ТА ІСТОРІЯ ЙОГО ФОРМУВАННЯ. ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ РЕАЛІЗМУ ЯК ЛІТЕРАТУРНОГО НАПРЯМУ (ЗВ’ЯЗОК ІЗ ДІЙСНІСТЮ, АНАЛІТИЗМ, ТИПОВІСТЬ ОБРАЗІВ І СИТУАЦІЙ, РОЗКРИТТЯ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ЛЮДИНУ, КРИТИЧНИЙ ПАФОС, ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА, ПСИХОЛОГІЗМ ТА ІН.). ВЗАЄМОДІЯ РЕАЛІЗМУ З ІНШИМИ НАПРЯМАМИ ХІХ СТ. (РОМАНТИЗМОМ. НАТУРАЛІЗМОМ) - РЕАЛІЗМ

 Дев’‎ятнадцяте століття — одна з найцікавіших і найяскравіших сторінок у розвитку літератури світу: наприклад, реалізм як літературний напрям (особливо у прозі) розквітнув саме в середині цього століття. Письменники-реалісти вивчали мотиви поведінки та приватне життя різних людей, для того щоб зображати це життя об’‎єктивно й неупереджено, показуючи як позитивні, так і негативні його ознаки, порушуючи у своїх творах «низькі» та «брудні» теми — гроші, злочини, аморальні вчинки. Одним із найважливіших принципів реалістичного мистецтва є показ літературного героя в тісному зв’‎язку з оточенням, яке впливає на формування його характеру. Ретельно аналізуючи дійсність, різну соціальну поведінку, митці-реалісти створювали типи — узагальнені образи людей, характерні для певної групи суспільства чи соціальної групи (своєрідний аналог видів і підвидів у біології). Сьогодні ми спробуємо з’‎ясувати історію виникнення цього літературно-мистецького напряму та визначити його характерні ознаки.

Своїх класичних форм реалізм набув у Франції у 1830-ті рр., а згодом поширився рештою країн Європи. Сам термін реалізм з’‎явився значно пізніше, ніж саме явище: уперше його застосували маловідомі французькі письменники Шанфльорі та Л. Е. Е. Дюранті, утверджуючи принципи реалізму в збірці «Реалізм» (1857) та однойменному журналі (1850-1857).

Теоретично обґрунтували новий напрям Стендаль (у трактаті «Расін і Шекспір») та О. де Бальзак (у передмові до «людської комедії»).

На формування реалістичного світогляду вплинули філософія позитивізму, розвиток природничих і суспільних наук (економіки, соціології, психології).

У творах деяких письменників романтизм і реалізм тісно переплетено (наприклад, в «Айвенго» Вальтера Скотта гармонійно співіснують фольклорні елементи, інтерес до Середньовіччя, романтичні сюжет і герої та водночас конкретно-історичний підхід до зображуваного).

Словникова робота (запис до зошитів)

Реалізм (латин. realis — речовий, дійсний) — літературно- мистецький напрям, який полягає у всебічному відображенні взаємин людини й середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Позитивізм (латин. positivus — позитивний) — напрям філософії, у якому єдиним джерелом знань вважали конкретні науки. Виник у Франції у 1830-ті рр. Його започаткував французький філософ і соціолог Оґюст Конт (Комт). Позитивісти не визнавали абстрактних теоретичних міркувань, вважаючи неможливим за їхньої допомоги відображати справжнє життя. Своєю філософією вони оголосили конкретні науки, що спиралися на досвід людини.

Натуралізм (латин. natura — природа) — назва течії в європейській літературі та мистецтві, що виникла в 1870-ті рр. й особливо поширилася в 1880-1890-ті.

Найвідоміші представники літератури реалізму ХІХ ст.

Франція

Англія

Україна

Стендаль, О. де Бальзак, Ґ. Флобер, Ґі де Мопассан, П. Меріме, Е. Золя

В. М. Теккерей, Ч. Діккенс, Ш. Бронте

М. В. Гоголь («Мертві душі»),

Т. Г. Шевченко, Панас Мирний, І. С. Нечуй-Левицький, Б. Д. Грінченко та ін.

■ Література в усі часи свого розвитку не була відстороненою від дійсності, зображувала її й намагалася вплинути на неї.

■ У центрі реалістичної літератури перебуває людина.

■ Завжди існував конфлікт людини й суспільства, залежність людини від соціальних, природних і біологічних умов.

Опорний конспект уроку.

— Буржуазне суспільство потребувало інших форм художнього мислення і вираження, що зумовило перехід літератури в середині XIX ст. від романтизму до реалізму. Тепер письменники зосередили увагу на зображенні різних сфер буржуазного побуту, що породжував інший менталітет і вимагав іншого, реалістичного художнього вираження. Тому в європейських літературах XIX ст. поряд із романтизмом як художньою системою великого значення набуває реалізм: хоча деякий час ці течії розвивалися паралельно, проте романтизм домінував у першій половині століття, а реалізм — у другій. Золота доба багатосторінкової прози XIX ст. відбилася в соціально-психологічному, історичному, автобіографічному, філософському та інших реалістичних романах.

Принципи реалізму, звісно, не поділяли романтичного захоплення культом уяви, фольклором, історією та природою, звернення до надприродного й фантастичного, але відмежуватися взагалі від цього не могли, адже в житті завжди присутнє щось незбагненне й таємниче.

реалізм збагатив різноманітні стилі, одним із яких наприкінці XIX ст. став натуралізм (Еміль Золя). Натуралісти вважали, що витвір мистецтва має бути справжнім «людським документом» — вичерпним описом того чи іншого суспільного явища. Доля персонажів, їхня психологія залежать від спадковості (життєвий шлях, характер героя обумовлені його генами, спадковістю), середовища (персонаж є продуктом середовища, у якому формувався) й історичного часу. Натуралісти позбулися заборони на багато тем, які доти не заведено було описувати в літературі.

Ще в 1850-ті рр. у Великій Британії та Франції поширився естетизм («парнасці» Д. Ґ. Россетті, Дж. Рьоскін, В. Х. Пейтер та ін.). Письменники-естети проголосили красу головною цінністю, писали лише про вишукане, досконале, прекрасне і навіть вважали, що краса є вищою за мораль (найяскравіший представник — Оскар Уайльд).

У 1870-1880-ті рр. у деяких країнах набув поширення неоромантизм — повернення письменників до таких романтичних образів, як сильна самотня особистість, а також до тем екзотичних країн, пригод, таємниць (найяскравіші представники — Р. Л. Стівенсон, Р. Кіплінґ, Е. Ростан та ін.). Автори неоромантичних творів багато чого запозичили у реалізму (наприклад, мистецтво психологічного аналізування у зв’‎язку з оточенням).

Як бачимо, реалізм у XIX ст. не тільки посідав панівні позиції, а й значною мірою впливав на інші напрями літератури, готуючи ґрунт для появи нових стилів і течій.

Із найвидатнішими художніми творами XIX ст. ми ознайомимося в 10-му класі. Для того щоб зрозуміти та сприйняти будь-який мистецький твір, необхідні співпраця читача й автора, вдумливе літературознавче аналізування цього твору в історичному й естетичному контекстах, а також погляд із позицій загальнолюдських цінностей.

Історичний контекст передбачає визначення місця й ролі твору в історико-культурному, літературному процесах доби, його актуальність для свого часу, співзвучність сюжету історичній епосі. Естетичний контекст передбачає розкриття естетичних ідеалів автора, визначення художньої цінності літературного твору, його художньо-емоційної природи, особливостей поетики. Філософський контекст ґрунтується на ідеях позитивізму.

У XIX ст. література стає засобом пізнання людьми себе і навколишнього світу, набуває ідеологічного значення. Однією з ознак реалізму є тяжіння до правдоподібності, що виявляється в зображенні характерів, обставин, побутових подробиць. Важливу роль відіграє мотивація вчинків героя. Об’‎єктивована манера оповіді справляє враження саморозвитку подій і характерів, невтручання автора в їхній перебіг. Реалісти підкреслюють соціальну зумовленість суспільних відносин, тому й досліджують зв’‎язок людини із середовищем. Зрозуміло, що художній твір успішно витримує випробування часом, якщо сповідує загальнолюдські цінності, звучить актуально в різні часи та для різних народів.

реалізму як мистецькому напряму також відповідає певна система жанрів. Провідну роль у ній відігравали прозові твори (роман, повість, фізіологічний нарис), хоча розвивалася й поезія. У цей період з’‎являється соціально-психологічна проза, для якої є характерним зображення історії людської душі: коли письменник досліджує психологічну еволюцію героя, усі драматичні зміни його почуттів тісно позв’‎язані з тими соціальними умовами, у яких цій особистості доводиться жити.

Сприйняття творів інших видів мистецтва

Піднесення реалізму як художнього методу почалося в графіці. Неабияку роль відіграла у цьому творчість Оноре Дом’‎є, чиє мистецтво споріднене реалізмові О. де Бальзака. Дом’‎є зажив слави нещадною сатирою на короля Луї-Філіппа I і панівну буржуазну верхівку Франції. Його карикатури друкували в періодичних виданнях і розповсюджували окремими ліногравюрами. Виставлена у вітрині літографія Дом’‎є «Ґарґантюа» (карикатура на Луї-Філіппа I, який ковтає золото і «віддає» натомість ордени й чини) збирала цілі натовпи. Саме через цю гравюру художника покарали 6 місяцями в’‎язниці та великим штрафом. 1834 року в літографіях «Законодавче черево», «Всі ми люди, обіймемось!», «Цього можна відпустити на волю» Дом’‎є зобразив колективний портрет палати депутатів, викривши бездарність і жадібність, жорстокість і лицемірство влади заможних. Він же створив пронизане глибоким трагізмом зображення кривавої розправи влади над робітниками — «Вулиця Транснонен 15 квітня 1834 року». Заборона 1835 р. політичної карикатури змусила митця обмежитися побутовою сатирою.

Позиції реалізму в живописі середини сторіччя зміцнив Ґюстав Курбе. Довкола його творів «Каменярі» та «Похорон в Орнані» розгорнулися бурхливі суперечки. На першій картині фігури старого і молодого робітників, уся колірна гама полотна створюють враження сумного, безрадісного життя, заповненого одноманітною, виснажливою працею. На другій зображене «товариство» невеликого провінційного містечка Орнан, батьківщини художника, під час поховання на місцевому кладовищі. Контраст урочистості траурної церемонії й нікчемності людських пристрастей навіть перед обличчям смерті викликав і в критики, і в публіки бурю протестів, що зробило Курбе «знехтуваним»: 1875 року його картини не прийняли для експонування на Всесвітній виставці. Тоді художник власним коштом збудував скромне приміщення, назвавши його «Павільйон реалізму», і розмістив там 40 робіт, зокрема свою програмову картину «Майстерня художника». У каталозі до цієї виставки митець так обґрунтував принципи реалізму в мистецтві: «Бути спроможним виразити звичаї, ідеї, обличчя епохи, бути не тільки художником, а й людиною, отже, творити живе мистецтво — таким є моє завдання». Він став членом Паризької комуни, а після її розгрому був вимушений емігрувати до Швейцарії.

Жанр тематичної картини, написаної на сучасному матеріалі, стає основним для художників-реалістів, розвиваються також пейзаж і портрет. У другій половині XIX ст. центр реалістичного напряму в образотворчому мистецтві перемістився із Франції до Росії. Величезний внесок у реалізм зробили російські передвижники — учасники демократичного об’‎єднання Товариства пересувних художніх виставок, створеного 1871 р.: І. М. Крамськой, І. Ю. Рєпін, В. І. Суриков, В. Г. Перов, О. К. Саврасов, І. І. Шишкін, І. І. Левітан, А. І. Куїнджі. Вони збагатили образотворче реалістичне мистецтво психологізмом, майстерністю соціального узагальнення й поетизацією рідної природи.

Принципи реалізму в мистецтві XIX ст.:

■ тяжіння реалізму до об’‎єктивності, достовірності;

■ втілення в реалізмі як літературному напрямові діалектичного зв’‎язку між закономірно-загальним та індивідуально- особливим;

■ переважання індивідуальних стилів над загальними;

■ відмова від поділу стилю на «високий» та «низький» залежно від сфер зображення, а також від розмежування явищ на «естетичні» та«неестетичні»;

■ пізнавальне спрямування (зв’‎язки з історією, природознавством, соціологією, психологією);

■ аналітичний підхід до дійсності, намагання відтворити світ як складну єдність;

■ увага до проблем взаємодії людини і середовища, до типових характерів за типових обставин;

■ перенесення центру уваги на соціальну сферу;

■ переважання епічного першоджерела;

■ психологізація всієї атмосфери твору, його предметно- емоційного світу (портрет, інтер’‎єр, пейзаж тощо).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: уміти характеризувати реалізм як літературний напрям, називати найвідоміших його представників, наводити приклади реалістичних творів.

Індивідуальне (творче): підготувати повідомлення про О. де Бальзака 

12.01.2023

ОСНОВНІ ВІХИ ТВОРЧОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ СВІТОГЛЯДУ ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАКА - РЕАЛІЗМ

Андре Моруа, дослідник творчості Оноре де Бальзака, писав: «Бальзака вивчали в минулому й досліджуватимуть у майбутньому, як вивчають і досліджують світ, тому що він і є цілий світ». У справедливості цих слів ми переконаємося, ближче ознайомившись із біографією письменника та грандіозною епопеєю, справою всього його життя — «людською комедією».

— ХІХ століття — це тривожний час в історії Франції. Відбувається різка зміна політичних режимів. їх було 7. Змінюються не тільки політичні режими, а й цінності людей. Відбувається становлення нового суспільства — буржуазного. Сліпа влада золота та грошей руйнує людські душі. І це не могло не хвилювати митців.

Оноре де Бальзак

Творчість Оноре де Бальзака витримала перевірку часом. Про це свідчать масові наклади видань, численні екранізації його творів. Проте життя самого письменника виявляється не менш захопливим і повчальним, аніж його твори. Книгою Андре Моруа «Прометей, або Життя Бальзака» зачитувалося не одне покоління.

Вражає надзвичайна всеохопність таланту та працьовитість письменника: наприклад, 1829 р. Бальзак видав 5 романів, 1830-го — 11, 1831-го — 8, 1832-го — знову 11. Звичайна людина не встигне за цей час навіть переписати такий обсяг текстів, а потрібно ще й придумати та продумати кожну деталь, сюжет і загальну композицію. Як це йому вдавалося? Секрет — у розкладі дня. Сам митець зізнавався: «Працювати — це означає вставати опівночі, писати до 8-ї години ранку, поснідати за 15 хвилин і знову працювати до 5-ї, пообідати, лягти спати і завтра все почати спочатку. <...> Пишу весь час, а коли не сиджу за рукописом, обмірковую план, а коли не думаю над планом, то виправляю гранки. Оце і все моє життя». Насправді Бальзак певною мірою лукавив: він устигав усюди й усе: бувати у світі, підкорювати серця чарівних жінок, навіть зазнав слави дещо кумедного «денді».

Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 року в м. Тур у родині чиновника військового відомства, вихідця із селян. Його дитинство та юність минули поза рідною домівкою: спочатку в селі у годувальниці, потім у різних закритих пансіонах і школах, про які в нього залишилися найсумніші спогади. Родину пам’‎ятав мало, батькові на той час виповнилося вже 53 роки, мати ж, молода, енергійна, вродлива, на 32 роки молодша за батька, з головою поринула у вир кохання й аристократичного життя. Однак зі своїм сином була дуже суворою, що дошкуляло самолюбству Оноре, змушуючи жадати незалежності, грошей і визнання. До речі, батько змінив дідове селянське прізвище Бальса на аристократичне Бальзак. Утіху юнак знаходив лише в книжках, які, усупереч суворим правилам, він примудрявся діставати й уважно вивчати. Це були вільнодумні твори видатних просвітителів XVIII ст. й античних філософів.

Коли Бальзакові виповнилося 15, його родина переїхала до Парижа. Оноре навчався у школі правознавства та працював писарем в адвокатській конторі, тому що батько твердо вирішив зробити з нього успішного юриста.

Зламані долі, несправедливість, людські вади в хитромудрому переплетінні — чого він тільки не надивився в адвокатській конторі! Згодом цей неабиякий життєвий досвід виллється в яскравий образ Дервіля з повісті «Ґобсек».

Бальзака зовсім не приваблювала юридична кар’‎єра, і він, здобувши диплом бакалавра, повідомив про це батьків, заявивши, що хоче стати літератором. Після тривалих суперечок і сварок батьки надали синові дворічний випробувальний термін із мінімальною матеріальною підтримкою.

Бальзак починає писати з усім жаром серця. Перші твори виявилися невдалими. Молодий письменник спробував свої сили в різних жанрах, навіть у видавничому бізнесі, але закінчив із сумними результатами.

Тільки в 30 років, завдяки історичному роману «Шуани...», він стає відомим. А 2 роки потому — завдяки філософському роману «Шагренева шкіра» — Бальзак заживає європейської слави: тепер перед ним відчинені двері всіх аристократичних салонів.

«Для Бальзака,— писав ще один його біограф, Стефан Цвейґ,— Мідаса навпаки (усе, чого він торкався, перетворювалося не на золото, а на борги) — все і завжди закінчувалося фінансовим крахом.» Бальзак ще неодноразово пускався в авантюри (видавав газети й журнали, купував акції занедбаних срібних копалень, працював для театру), і все з однаковим наслідком: замість золота — борги, що поступово зросли до справді астрономічних сум.

Твори Бальзака один за одним виходять друком. І в письменника виникає задум об’‎єднати їх у грандіозну епопею «Людська комедія» (як «Божественна комедія» Данте), що увібрала б «усі типи людей, усі суспільні стани». Письменник хотів «утілити всі соціальні зрушення у такий спосіб, щоб жодна життєва ситуація, жодна особа, жоден характер, чоловічий і жіночий, жоден образ, жодна професія не опинилися в забутті!»

1832 року, після опублікування роману «Тридцятирічна жінка», Бальзак отримав листа від шанувальниці. лист було надіслано з Одеси, і підпис «Іноземка» заінтригував митця. Почалося листування, і згодом письменник дізнався, що таємнича особа — родовита й багата польська поміщиця, власниця маєтку в Бердичеві, російська піддана — Евеліна Ганська.

Листування тривало до 1848 р. Бальзак за цей час написав Ганській 444 листи. Це листування принесло письменникові велике кохання, але існувала й перешкода — Евеліна була заміжньою.

Покинути свого чоловіка вона не могла, адже Ганський був хворий. Та й після того, як овдовіла, вона зволікала зі шлюбом, боячись утратити свої багаті володіння. 18 років тривали чекання й поодинокі зустрічі закоханих то у Швейцарії, то у Відні, то у Дрездені, то у Санкт-Петербурзі. Двічі Бальзак відвідав Україну (1847, 1848-1850), жив у маєтку Ганських. Мальовничі села, родючі ниви, веселі селяни надихнули письменника на написання роману «Селяни», а також «Листів про Київ». «Усюди я бачив групи селян і селянок, які йшли на роботу або поверталися додому дуже весело, безтурботно і майже завжди з піснями»,— писав Бальзак.

Надмірна праця, нескінченні турботи та хвилювання підірвали здоров’‎я Оноре де Бальзака, і через 5 місяців після щасливого вінчання з Евеліною Ганською його не стало. Про цю сумну подію В. Гюґо, його товариш, написав так: «Добродій де Бальзак був одним із перших поміж великих, одним із кращих поміж обраних... Усі його твори складають одну книгу, сповнену життя, яскраву, глибоку, де рухається й діє вся наша сучасна цивілізація, втілена в образах цілком реальних.»

Про неабияку популярність «Ґобсека» Оноре де Бальзака свідчать кілька кінострічок, створених за цією повістю: художні фільми «Ґобсек» (СРСР, 1936, реж. К. В. Еггерт), «Помилка Оноре де Бальзака» (СРСР (Київська кіностудія ім. Олександра Довженка), 1989, реж. Т. В. Левчук), «Бальзак» (Франція—Італія— Німеччина, 1999, реж. Ж. Дайан), «Ґобсек» (СРСР (Молдовафілм) — Франція, 1987, реж. О. С. Орлов).

На вашу думку, які риси характеру були притаманні Бальзакові?

Очікувана відповідь (за асоціативним диктантом)

Талановитий, гуманний, пасивний, високоморальний, працелюбний, непрактичний, марнотратний, наполегливий, патріот, оптиміст, невтомний діяч, шукач шляхів досягнення мети.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: уміти розповідати про О. де Бальзака та його час

17.01.2023

Оноре де Бальзак «Людська комедія»: історія написання, художня структура, тематика і проблематика, образи 

— «Людська комедія» — багатотомна колекція зв’‎язаних між собою творів Оноре де Бальзака, у яких відображено в найрізноманітніших аспектах французьке суспільство часів Реставрації та липневої монархії. Деякі дослідники стверджують, що тогочасне суспільне життя — гонитву за успіхом, визнанням, кар’‎єрою, грошима — Бальзак оцінював як комедію, на противагу трагедії Великої французької революції кінця XVIII століття, що проголосила, але не здобула свободи й рівності для людей. Термін «комедія» Бальзак застосував у тому сенсі, що й деякі його сучасники, називаючи комедією великий епічний твір, подібний до Дантових «Пекла», «Раю», «Чистилища». Як невдовзі переконаємося, для Бальзака XIXстоліття стало трагедією втрачених ілюзій.

 Складання паспорта-характеристики твору

Автор

Оноре де Бальзак

Назва

«Людська комедія»

Жанр

Роман-епопея (роман-епопея або цикл романів, в яких зображуються значні історичні події, що висвітлюють різнобічне життя народу, класову боротьбу суспільства, складне поєднання дійових осіб.)

Задум автора

Містить 96 завершених творів

(оповідань, повістей, романів та есе.) і 48 незавершених творів

Тема

Художнє узагальнення життя французького суспільства 1816-1848 рр.

Ідея

Намагання пояснити закономірності дійсності, формування людини під впливом середовища

Головний мотив

Дії та вчинки людей, героїв Бальзака підпорядковані прагненню збагачення

Проблематика

Влада золота, багатства; кохання, вірність і зрада; батьки та діти; моральність та аморальність; чесніть та безчестя; працьовитість та лінь

Композиція

Має три частини: 1. «Етюди про звичаї» 2. «Філософські етюди» 3. «Аналітичні етюди».

Художня своєрідність

Принцип циклічності: персонажі переходять з одного твору в інший, одні й ті самі герої живуть і діють у різних творах як головні персонажі або як другорядні

Новаторство

1. Утверджує реалізм у літературі ХІХ століття.

2. Порушує «антихудожні теми»: збагачення і банкрутство, фінансові авантюри, боротьба навколо заповіту.

3. Створює новий літературний жанр — роман-епопею

— «Людська комедія» — унікальне явище у літературі.

«Людська комедія» в цифрах:

• 1834 р. (виник задум «Людської комедії»; є й інші дати.) — задумано 144 твори.

• Писав протягом 20 років.

• Написано 96 творів.

• В епопеї діє понад 2000 персонажів.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати повість «Гобсек».

19.01.2023

Оноре де Бальзак «Гобсек». Повість «Гобсек» 

у структурі «Людської комедії» 

— У «Передмові до «Людської комедії» Бальзак писав, що до нього зображували «чоловіків і жінок», він же зображує «чоловіків, жінок і речі». На останнє Бальзак звертав особливу увагу, адже речі — це той предметний світ, який оточує людину і свідчить про її суспільний статус, рівень освіти, про її культурні та духовні запити, про той соціальний світ, де людина існує.

Ця повість це не лише історія одного скнари, а й дослідження явища, діагностика хвороби суспільства, стосунки в якому базуються на грошах.

«Творча історія повісті» 

Перший варіант повісті, написаний 1830 р., мав назву «Небезпеки безпутнього життя». Того ж року цей нарис з’‎явився у першому томі збірки «Сцени приватного життя». У першому варіанті відзначалися позитивні риси лихваря Гобсека, котрий допоміг адвокату Дервілю, пробачив борг бідній дівчині Фанні Мальво, врятував сім’‎ю де Ресто від розорення, а у фіналі навіть став депутатом.

Другий варіант твору, написаний 1835 року, мав назву «Батечко Гобсек». Тут автор позбавив лихваря багатьох позитивних рис, змінив фінал, зосередивши увагу на маніакальній пристрасті героя до збагачення. 1848 року повість під назвою «Гобсек» увійшла до «Сцен приватного життя» «Людської комедії».

«Повість О. де Бальзака „Гобсек"»

 Складання паспорта-характеристики

Автор

О. Бальзак

Назва

«Гобсек». 

Ім’‎я головного героя повісті — Гобсек — не є випадковим. Воно означає те, що є сутністю героя — «глитай», «сухоглот», це цілком відповідає роду діяльності персонажа, який душить свої жертви жахливими процентами і проковтує їхні маєтки

Рік

1830

Літературний рід

Епос

Жанр

Соціально-психологічна повість

Стиль

Реалізм

Історія написання

Повість автор кілька разів шліфував, кожен варіант мав іншу назву: «Небезпеки безпутнього життя» — «Татусь Гобсек» — «Гобсек»

Тема

Відтворення впливу «золотого мішка» на внутрішній світ людини

Ідея

Гроші — це не причина зла, оскільки вони тільки умовність, яку вигадали люди; важливо, хто ними володіє та з якою метою використовує

Особливості

композиції

«Оповідання в оповіданні». Повість має три частини: історія оповідача, адвоката Дервіля; історія старого лихваря Гобсека; трагічна історія родини де Ресто

Конфлікт

Почуття — розум, буржуазне суспільство — талановита особистість

Сюжет

Повість містить три історії: перша — історія адвоката Дервіля, який хоче допомогти Каміллі вийти заміж за молодого графа де Реста, друга — розповідь про життя Гобсека, третя — історія родини де Ресто (графиня де Ресто віддала всі свої гроші коханцеві Максиму де Траю і тепер, щоб забезпечити своїх молодших дітей, йде на злочин)

Головні герої

Старий лихвар Гобсек, адвокат Дервіль, граф де Ресто, Анастазі де Ресто, Фанні Мальво

— Повість «Гобсек» — один із перших творів, які автор свідомо писав як фрагменти «Людської комедії». Тут з’‎явилися перші наскрізні герої Бальзака (Растіньяк, Б’‎яншон, Дервіль та ін.), які пройшли через подальші його повісті та романи.

Проблеми, до яких звернувся автор у повісті, були такими актуальними, що він не раз повертався до них, поступово шліфуючи свій задум.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знайти та виписати з повісті «Гобсек» цитати-висловлювання про владу золота.

31.01.2023

12 запитань

Запитання 1

Бальзак змалював Гобсека як:

варіанти відповідей 

негідника, злого генія, месника

жалюгідну жертву власної пристрасті

типового ділка-фінансиста

неоднозначну постать, філософа-циніка

Запитання 2

Гобсек був самотнім, бо...

варіанти відповідей

не мав родичів

не визнавав родина, а вони - його

золото витіснило всі інші цінності з його життя

його родина жила не у Франції

Запитання 3

На заваді одруження Ернеста де Ресто і Камілли де Гранльє стає:

варіанти відповідей

бідність героя

аморальна поведінка матері Ернеста де Ресто

документи Гобсека

заборона матері Камілли

Запитання 4

Оповідачами у повісті "Гобсек" є:

варіанти відповідей

автор і адвокат Дервіль

автор, адвокат Дервіль, Гобсек

автор і Гобсек

автор, Гобсек

Запитання 5

За заповітом Гобсек залишив своє майно:

варіанти відповідей

адвокатові Дервілю

двоюрідній онуці на ім′я Вогник

Ернестові де Ресто

Фанні Мальво

Запитання 6

Доброта Гобсека щодо Дервіля виявилася у тому, що лихвар...

варіанти відповідей

влаштував родинне щастя Дервіля

заповів Дервілю своє майно

позичив йому гроші під 15 відсотків

віддав йому майно графа де Ресто

Запитання 7

Комірчина Гобсека, в якій нагромаджені величезні багатства символізує:

варіанти відповідей

достаток і процвітання

знищену душу Гобсека

прагнення до кращого життя

бідність і ницість

Запитання 8

Під час розподілу Парижу "вершителями долі" Гобсеку дісталася можливість стежити за:

варіанти відповідей

фінансовими магнатами

матусиними синками, акторами, картярами

вищими чиновниками

судовим середовищем

Запитання 9

Улюбленою розвагою Гобсека було:

варіанти відповідей

грати у преферанс

переховувати свої статки

розглядати діаманти

вивчати людську особистість

Запитання 10

Хто кого в повісті викликає на дуель:

варіанти відповідей

Максим де Трай Дервіля

Гобсек Максима де Трая

Максим де Трай Гобсека

Дервіль Максима де Трая

Запитання 11

Який основний композиційний прийом використано в повісті О.де Бальзака «Гобсек»?

варіанти відповідей

«оповідання в оповіданні»

розповідь від першої особи

 незавершений фінал

несподіваний фінал

«різдвяна» кінцівка

Запитання 12

Яка ідея повісті О. де Бальзака «Гобсек»?

варіанти відповідей

зображення скупості як найгіршої людської риси

засудження влади золота як руйнівної сили

прославлення філософського погляду на життя

співчуття до самотньої людини

 засудження порушень біблійних заповідей

02.02.2023

Микола Васильович Гоголь

Життєвий і творчий шлях Гоголя і його трагічна доля досі являють собою загадку, яку розгадує не одне покоління дослідників.

Микола Васильович Гоголь народився (20 березня) 1 квітня 1809 року в містечку Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії, в сім'ї поміщика.

У Гоголів було семеро дітей, понад 1000 десятин землі і близько 400 душ кріпаків. У 1821 році Микола вступив до гімназії в Ніжині. Тут він не тільки вчиться — він займається живописом, бере участь у виставах, пробує себе і в різних літературних жанрах.

Закінчивши гімназію в 1828 році, Гоголь їде до Петербурга. Тут вперше чекало його жорстоке розчарування: скромні кошти виявилися у великому місті зовсім незначними, а блискучі надії не здійснювалися так скоро, як він очікував.

У 1829 році він видав під псевдонімом В.Алова романтичну ідилію «Ганц Кюхельгартен», героєві якої додані ті ідеальні мрії та прагнення, якими він був виконаний в останні роки ніжинської життя. Книга викликає глузливі відгуки. Він спалює нерозпродані екземпляри і їде до кінця літа в Німеччину.

Наприкінці 1829 року йому вдається визначитися на службу в Міністерство внутрішніх справ. Перебування в канцеляріях викликала у Гоголя глибоке розчарування в «службі державної», але зате забезпечили багатим матеріалом для майбутніх творів, що запам'ятали чиновницький побут і функціонування державної машини.

До цього часу Гоголь друкує ряд художніх творів і статей. Знайомиться з Жуковським, Плетньовим, Пушкіним, часто буває в Царському Селі. Виконує доручення по виданню пушкінських «Повістей Бєлкіна». Дає приватні уроки, викладає в патріотичному інституті.

В цей період виходять у світ «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1831-1832). Вони викликали майже загальне захоплення. У червні 1832 року Гоголь приїздить до Москви знаменитим письменником. 1833 для Гоголя виявився складним і напруженим. Одночасно з педагогічною роботою і працями з історії він пише повісті, які склали збірники «Миргород» і «Арабески».

Восени 1835 року він береться за написання "Ревізора", пізніше — «Мертвих душ». Сюжет обох творів був підказаний Гоголю Пушкіним. У червні 1836 року Гоголь їде до Німеччини, а кінець літа і осінь проводить у Швейцарії. Звістка про загибель Пушкіна застає його в Парижі. Гоголь приголомшений і відчуває роботу над «Мертвими душами» як «священний заповіт" поета.

Незабаром «Пригоди Чичикова, або Мертві душі» (1842) вийшли в світ. У 1842-1845 — період напруженої і важкої роботи над 2-м томом «Мертвих душ». Написання йде надзвичайно важко, з великими зупинками, подоланням душевної втоми і творчих сумнівів.

У 1845 році в стані душевної кризи і різкого загострення хвороби Гоголь спалює рукопис 2-го тому і починає роботу заново.

На початку 1852 року Гоголь повідомляє друзям, що 2 — й том «абсолютно закінчений». Але в останніх числах січня виразно виявилися ознаки нової кризи. Його терзає передчуття близької смерті.

(7) 19 лютого Гоголь сповідається і причащається, а в ніч на (12) 24 лютого спалює чистовий рукопис 2-го тому.

(21 лютого) 4 березня 1852 вранці Гоголь помер у будинку на Нікітському бульварі в Москві. Поховання відбулося на кладовищі Свято-Данилова монастиря в Москві, а в 1931-му прах письменника був перенесений на Новодівочий цвинтар.

Шинель Микола Гоголь 

09.02.2023

14.02.2023

Шинель Микола Гоголь

Рік написання – 1841.

• Історія створення – повість створена на основі анекдоту з аналогічним сюжетом.

• Тема – тема “маленької людини”, протест проти суспільних порядків, які обмежують особистість.

• Композиція – розповідь побудовано за принципом “буття”. Експозиція – коротка історія життя Башмачкіна, зав’язка – рішення про необхідність поміняти шинель, кульмінація – крадіжка шинелі і зіткнення з байдужістю влади, розв’язка – хвороба і смерть головного героя, епілог – звістки про примару, що краде шинелі.

• Жанр – повість. Трохи перегукується з жанром “житія” святих. Багато дослідників знаходять подібність сюжету з житієм преподобного Акакія Синайського. На це вказують численні приниження і поневіряння героя, його терпіння і відмова від мирських радощів, смерть.

• Напрямок – критичний реалізм.

Історія створення

В “Шинелі” аналіз твору неможливий без передісторії, яка підштовхнула автора до створення твору. Хтось П. В. Анненков у своїх спогадах зазначає випадок, коли в присутності Миколи Васильовича Гоголя був розказаний “канцелярський анекдот” про дрібного чиновника, який втратив свою рушницю, на покупку якого він довго збирав кошти.

Всі знайшли анекдот дуже смішним, а письменник спохмурнів і глибоко задумався, це було в 1834 році. Через п’ять років сюжет спливе в гоголівської “Шинелі”, художньо переосмислений і творчо перероблений. Така передісторія створення здається дуже правдоподібною.

Важливо відзначити, що написання повісті давалося письменнику важко, можливо, грали роль якісь емоційні, особисті переживання: закінчити її він зміг лише в 1841 році, завдяки тиску М. В. Погодіна, відомого видавця, історика і вченого.

У 1843 році повість була опублікована. Вона належить до циклу “Петербурзькі повістей”, стає заключною і найідейно насиченою. Ім’я головного героя автор змінював протягом роботи над твором Тишкевич – Башмакевіч – Башмачкіна).

Назва ж самої повісті зазнало кілька змін (“Повість про чиновника, що краде шинелі”) перш ніж до нас дійшов остаточний і найточніший варіант – “Шинель”. Критика прийняла твір спокійно, за життя автора воно не було особливо відзначено.

Тільки через сторіччя стало зрозуміло, що “Шинель” справила величезний вплив на російську літературу, на історичне розуміння епохи і формування літературних напрямів. Гоголівський “маленька людина” відбився у творчості багатьох письменників і поетів, створив цілу хвилю подібних, не менше геніальних, творів.

Тема

Твір побудований таким чином, що ми простежуємо все життя головного героя, починаючи від моменту народження (де згадується історія про те, чому його назвали Акакієм) і до самої трагічної точки – смерті титулярного радника.

Сюжет побудований на розкритті образу Акакія Акакійовича, його зіткненням з громадськими порядками, владою і байдужістю людей. Проблеми незначного істоти не хвилюють сильних світу цього, його життя, і навіть смерть ніхто не помічає. Тільки після загибелі справедливість восторжествує в фантастичною частини розповіді – про нічну примару, відбирає шинелі у перехожих.

Проблематика “Шинелі” охоплює всі гріхи ситого бездушного світу, змушує читача озирнутися навколо і побачити тих, хто так само “малий і беззахисний”, як головний герой.

Основна думка повісті – протест проти бездуховності суспільства, проти порядків, які принижують людину морально, матеріально і фізично.

Сенс фрази Башмачкіна “Залиште …, навіщо ви мене ображаєте? “- містить і моральний і духовний і біблійний контекст. Те, чого вчить нас твір: як можна ставитися до ближнього свого. Ідея у Гоголя в тому, щоб показати безсилля маленької особистості перед величезним світом людей, які байдужі до чужого горя.

Композиція

Композиція побудована за принципом житія або “ходінь” святих і мучеників. Все життя головного героя, від народження до самої смерті, є тим самим болісним подвигом, боєм за правду і випробуванням на терпіння і самопожертву.

Все життя героя “Шинелі” – пусте існування, конфлікт з громадськими порядками – єдиний вчинок, який він спробував здійснити за своє життя. В експозиції повісті ми дізнаємося короткі відомості про народження Акакія Башмачкіна, про те, чому його так назвали, про роботу і внутрішній світ персонажа. Суть зав’язки в тому, щоб показати необхідність придбання нової речі (якщо дивитися глибше – нового життя, разючих сміливих змін).

Кульмінація – напад на головного героя і його зіткнення з байдужістю влади. Розв’язка – остання зустріч з “значним обличчям” і смерть персонажа. Епілог являє собою фантастичну (в улюбленому гоголівському стилі – сатиричну і жахливу) історію про примару, який відбирає шинелі у перехожих і врешті-решт добирається до свого кривдника.

Автор підкреслює безсилля людини змінити світ і домогтися справедливості. Тільки в “інший” реальності головний герой сильний, наділений владою, його бояться, він говорить сміливо в очі кривдникові те, що не встиг сказати за життя.

Жанр

Розповідь про титулярного радника побудований за принципом житія святих. Жанр визначений як повість, завдяки масштабності змістовного плану твори. Оповідання про титулярного радника, закоханого в свою професію, стало своєрідною притчею, знайшло філософський підтекст.

Чи можна цей твір вважати реалістичним, враховуючи кінцівку. Вона перетворює твір у фантасмагорію, де перетинаються:

• химерні нереальні події;

• бачення;

• дивні образи.

Запис в робочі зошити!!!!

Автор: М. Гоголь

Перша назва: "Повість про чиновника, який крав шинелі"

Рік: 1842

Літературний рід: епос

Жанр: соціально-психологічна повість

Стиль: романтизм

Тема: розповідь про бідного чиновника Акакія Акакійовича, єдиною метою якого було зшити нову шинель.

Ідея: жодна людина, навіть дуже слабка й мізерна, не заслуговує презирства й знущання; зверхність принижує того, хто дає їй волю.

Головні герої: Акакій Акакійович Башмачкін, "люди з вусами" (грабіжники), генерал.

Сюжет: бідний титулярний радник, "маленька людина" Акакій Акакійович Башмачкін працює в одному з петербурзьких департаментів. Тим часом шинель Акакія Акакійовича зовсім зносилася, а полагодити її вже неможливо. Тоді Акакій Петрович починає готуватися до пошиття нової шинелі (купує матеріали, ходить на примірки...). Нарешті Шинель пошито, і Акакій Акакійович іде у новій шинелі на вечірку до колег. Коли він повертається додому, на нього нападають злодії та забирають нову шинель. Акакій Акакійович іде за допомогою до генерала, але той його навіть слухати не хоче. Невдовзі Акакій Акакійович помирає, а на генерала нападає мрець.

Риси реалізму у повісті "Шинель":

• опис служби героя;

• приготування героя до пошиття шинелі;

• внутрішня логіка розвитку персонажів;

• описання умов життя персонажів.

Риси романтизму у повісті "Шинель":

• наявність гротеску;

• поява привиду.

Поштовхом до написання повісті "Шинель" був почутий Гоголем анекдот. Один чиновник дуже любив полювати і докладав неймовірних зусиль, щоб купити нову рушницю. І ось він з новою рушницею пливе у човні. Рушниця непомітно падає у воду. Знайти і виловити її виявилося неможливим, а чиновник від переживань захворів лихоманкою.

Ф. Достоєвський сказав: "Усі ми вийшли з гоголівської "Шинелі"".

16.02.2023

14 запитань

Запитання 1

Що стало основою написання повісті Гоголя "Шинель"

  варіанти відповідей

Замітка в газеті

Анекдот

Розповідь

Запитання 2

Хто ж головним героєм повісті?

варіанти відповідей

 Титулярний советнік 9 рангу

 Дрібний чиновник

 Генерал

Запитання 3

Що означає ім'я головного героя?

варіанти відповідей

 Смиренний

 Незлобливий

 Відданий

Запитання 4

Скільки років було Акакію Акакієвичу?

варіанти відповідей

 30

 40

 50

Запитання 5

Яке улюблене заняття титулярного совітника?

варіанти відповідей

 Складання паперів

 Переписування паперів

 Редагування документів

Запитання 6

Що найбільше гнітило душу Акакія Акакієвича?

варіанти відповідей

 Відсутність пер

 Брак бумаги

 Стара Шинель

Запитання 7

Яким чином відшукав кошти титулярний совітник на нову шинель?

варіанти відповідей

 Виграв в карти

Економив на всьому: свічках, бумазі, теплі, їжі

Позичив у сослуживців

Запитання 8

Як швидко вдалось зібрати необхідну суму на шинель?

варіанти відповідей

 До року часу

 Рік

 2 роки

Запитання 9

Яка трагедія сталась з головним героєм?

варіанти відповідей

Загубив шинель

Його пограбували

Пррізали

Запитання 10

В кого шукав порятунку і допомоги Акакій Акакійович?

варіанти відповідей

 В генерала

 В губернатора

 Директора департаменту

Запитання 11

Що сталось з головним героєм після відвідування генерала?

варіанти відповідей

 Впав в розпач

 Захворів

 Зрадів

Запитання 12

Який герой зявляється в кінці повісті?

варіанти відповідей

 Мати

 Привид

 Батько героя

Запитання 13

Чим закінчується повість?

варіанти відповідей

 Смертю головного героя

 Його одужанням

 Пошиттям нової шинелі

Запитання 14

Яку тему підняв М.Гогол у првісті "Шинель"

варіанти відповідей

 Петербургу

 Маленької людини

 Людської долі

 Реєструйтеся на вебінар і завантажуйте подарунок – коротку інструкцію зі свторення вчител

21.02.2023

Микола Васильович Гоголь «Шинель». Особливості сюжету і композиції. Образ Башмачкіна та засоби його створення. Художнє новаторство М. В. Гоголя у розроблянні теми «маленької людини» 

Автор подає портрет героя на межі гротеску: «Чиновник не можу сказати, щоб дуже визначний, низенький на зріст, трохи рябуватий, трохирудуватий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, зі зморшками по обидва боки щік, із кольором обличчя, як-то кажуть, гемороїдальним..». Здається, Гоголь навмисно дібрав дня цього портрета всю негативну лексику: «підсліпуватий», «гемороїдальний» тощо. Що він хоче цим підкреслити? Своє презирство до Башмачкіна? Свою зневагу до нього? Ні, Гоголь гуманіст, людинолюбець, поважає всіх людей без винятку, у тому числі й «маленьких»,непоказних і невисокого чину. Причина в іншому — письменник привертає увагу читача и громадськості до «маленької людини», а якщо ширше — до цілого прошарку «маленьких людей», які жили в тогочасному суспільстві.

Робота з літературознавчим словником

«Маленька людина» в літературі — визначення досить різнорідних героїв, що об’‎єднуються тим, що вони посідають одне з найнижчих місць в соціальній ієрархії, і ця обставина обумовлює їхню психологію і суспільну поведінку: приниженість, відчуття несправедливості, уражену гордість. Це особа, задавлена бідністю, яка відчуває свою нікчемність, не обдарована непересічними здібностями, не вирізняється силою характеру, але при цьому добра, нікому не чинить зла, нешкідлива.

♦ Образ якого персонажа із вивченого вами раніше творів відповідає цьому визначенню? (Максима Максимовича М. Лермонтова.)

♦ Що спільного в образах Максима Максимовича і Акакія Акакійовича? Чим вони відрізняються?

Колективне складання порівняльної таблиці образів Максима Максимовича та Акакія Акакійовича

Максим Максимович

Акакій Акакійович

Спільне

Мають схожість в іменах: повторення батькового імені; самозречене виконання службових обов’‎язків; відсутність особистого життя, сім’‎ї; відсутність повноти життя; заховані почуття; покірність, вразливість; викликають співчуття у читача

Різне

Романтик, військовий, служить вітчизні, має чин капітана, хоробрий, відкритий, товариський, цінує загальнолюдські ідеали, гарний оповідач, прагне змін у житті

Занурений у власний світ, чиновник, служить департаменту, не має високого звання, сумирний, боязкий, замкнутий, самотній; його ідеал — красиві літери; згодом — шинель; мовлення бідне, примітивне; не прагне змін у житті

Висновок. «Маленька людина» в образі Башмачкіна більше принижена, обмежена і незахищена, ніж Максим Максимович з «Героя нашого часу» М. Лермонтова. Акакій Акакійович змінюється двічі: після пошиття нової шинелі та після смерті.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Уміти характеризувати героїв, порівнювати їх; виписати приклади прийомів сатиричного зображення у творі «Шинель».

2. Індивідуальне завдання. Повідомлення про Петербург часів Гоголя. Презентація пам’‎ятників, присвячених гоголівським творам («Ніс», «Шинель»).

23.02.2023

КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА ТЕМОЮ «РЕАЛІЗМ» - РЕАЛІЗМ

ВИКОНАННЯ ЗАВДАНЬ

Варіант І

Початковий рівень

1. Укажіть жанр твору О. де Бальзака «Гобсек».

А Новела;

Б. повість;

В оповідання;

Г нарис.

2. Хто з героїв твору О.де Бальзака «Гобсек» розповідає історію лихваря?

А. Адвокат Дервіль;

Б Ернест де Ресто;

В сам Гобсек;

Г віконтеса де Гранльє.

3. Хто підказав М.В. Гоголю сюжет комедії «Ревізор»?

А Г. Р. Державін;

Б І. А. Крилов;

В М. Ю. Лермонтов;

Г. О. С. Пушкін.

4. Що висміює М.В. Гоголь у комедії «Ревізор»?

А Звичаї петербурзьких дрібних чиновників;

Б. соціальні пороки і моральний стан суспільства;

В народну покірливість перед лицем чиновницького свавілля;

Г бідність провінційних міст Росії.

5. Ким працював у департаменті Акакій Башмачкін, герой твору М. В. Гоголя «Шинель»?

А Чиновником для письма;

Б рахівником;

В стряпчим;

Г поштмейстером.

Відповідь: А.

6. Хто (або що), за словами автора «Шинелі», є ворогом усіх службовців з маленькою платнею?

А Вуличні грабіжники;

Б колеги з високою платнею;

В. північний мороз;

Г голод.

Середній рівень

7. Установіть відповідність між описами і персонажами твору О. де Бальзака «Гобсек».

1. Червоні плями, що виступили на щоках молодої жінки, свідчили про ніжність її шкіри, але обличчя її мов припухло, а темні кола під очима, здавалося, вимальовувалися виразніше, ніж завжди. І все ж у неї було стільки природної сили, що ці ознаки нерозсудливого життя не спотворювали її вроди.

2. В неї була граціозна голівка, свіже личко, привітний вигляд: каштанове, гарно зачесане волосся, спускаючись двома круглими начосами на скроні, відтіняло блакитні, чисті, як кришталь, очі.

3. Цей дивний чоловік жодного разу не захотів побачити будь-кого з чотирьох жіночих поколінь свого роду. Він ненавидів своїх спадкоємців і не уявляв собі, щоб його багатством міг коли-небудь володіти хтось інший, крім нього, навіть після його смерті.

А Фанні Мальво

Б Гобсек

В Дервіль

Г Анастасі де Ресто

8. Установіть послідовність подій у творі М.В. Гоголя «Ревізор».

А Хлестаков нестримно вихваляється перед міськими чиновниками

Б Городничий зачитує чиновникам лист від Чмихова

В Хлестаков просить руки Марії Антонівни

Г Бобчинський і Добчинський приносять звістку про те, що в готелі зупинився чиновник із Петербурга

9. Запишіть ознаки жанру комедії у творі М.В. Гоголя «Ревізор».

Відповідь:1) висміювання суспільної і людської недосконалості; 2) використання різних видів комізму; 3) конфлікт із сатиричним забарвленням.

Достатній рівень

Прочитайте уривок із твору О. де Бальзака «Гобсек» і виконайте завдання 10, 11.

...Істота чудна, здатна на все і ні на що, його бояться і зневажають, він знає все і не тямить нічого, однаково може вчинити благодіяння і злочин. <...> ...Людина, яку може мучити клопіт, але не сумління, яку більше цікавлять відчуття, ніж думки, зовні — душа запальна, а насправді холодна, як лід...

10. Запишіть, про кого йдеться в уривку. Назвіть художній засіб, на використанні якого побудовано характеристику персонажа.

11. Стисло доповніть характеристику героя, про якого йдеться в уривку.

Високий рівень

12. Напишіть невеликий твір на одну з запропонованих тем.

А Тема згубної влади грошей у творі О. де Бальзака «Гобсек».

Б Як багато в людині нелюдськості! (За твором М.В. Гоголя «Шинель».)

Варіант II

Початковий рівень

1. Літературу якої країни представляє О. де Бальзак?

А Бельгійську;

Б німецьку;

В нідерландську;

Г. французьку.

2. Що було головною втіхою для героя твору О.де Бальзака «Гобсек»?

А Приниження недобросовісних боржників;

Б. проникнення у спонукальні причини, що рухають людством;

В подорожі різними країнами;

Г матеріальна допомога бідним, але чесним людям.

3. Що є епіграфом до твору М.В. Гоголя «Ревізор»?

А Цитата з повісті О.С. Пушкіна «Капітанська дочка»;

Б біблійний афоризм;

В. народна приказка;

Г цитата з трагедії В. Шекспіра «Гамлет».

4. Яку посаду займав Лука Хлопов?

А. Доглядача шкіл;

Б городничого;

В судді;

Г повітового лікаря.

5. До якого типу літературного героя належить головний герой твору М.В. Гоголя «Шинель»?

А Романтичний месник;

Б. «маленька людина»;

В скнара;

Г «слабка людина».

6. Який чин мав головний герой твору М.В. Гоголя «Шинель»?

А Таємний совітник;

Б. титулярний совітник;

В статський совітник;

Г колезький асесор.

Середній рівень

7. Установіть відповідність між описами і персонажами твору М.В. Гоголя «Шинель».

1. Спершу він називався просто Григорій і був кріпаком у якогось пана; Петровичем він почав зватися з того часу, як дістав відпускну і став випивати досить сильно в усякі свята, спочатку у великі, а потім, без розбору, у всі церковні, де тільки стояв у календарі хрестик.

2. Низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть з вигляду підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, із зморшками по обидва боки щік і з кольором обличчя, як то кажуть, гемороїдальним...

3. Головною підвалиною його системи була суворість. «Суворість, суворість і — суворість»,— говорив він звичайно і при останньому слові пильно дивився в обличчя тому, до кого говорив.

А значна особа

Б кравець

В Башмачкін

Г директор департаменту

8. Установіть послідовність подій у творі М. В. Гоголя «Ревізор».

А Хлестаков переїжджає з готелю до городничого

Б Городничий дає розпорядження навести лад у різних установах міста

В Поштмейстер зачитує лист Хлестакова до Тряпічкіна

Г Міські чиновники позичають гроші Хлестакову

9. Запишіть ознаки реалізму, властиві твору О.де Бальзака «Гобсек».

Відповідь: 1) зображення важливих аспектів життя суспільства (зображення поділу суспільства на багатих і бідних, роздуми про владу грошей); 2) змалювання представників різних верств населення, кожен із яких має типові і індивідуальні риси; 3) зображення характерів у всій їхній складності та суперечливості.

Достатній рівень

Прочитайте уривок із твору М. В. Гоголя «Ревізор» і виконайте завдання 10, 11.

Я всякий день на балах. Там у нас і віст уже свій склався: міністр закордонних справ, французький посланник, англійський, німецький посланник і я. І вже так утомишся, граючи, що просто ні на що не схоже. Як вибіжиш сходами до себе на четвертий поверх — скажеш тільки кухарці: «На, Маврушко, шинель...» Що ж я брешу — я й забув, що живу в бельетажі. У мене самі сходи коштують... А цікаво заглянути до мене в прихожу, коли я ще не прокинувся: графи та князі товчуться і дзижчать там, як джмелі, тільки й чутно: ж... ж... ж... Іншим разом і міністр...

10. Запишіть, кому належать ці слова і які риси характеру героя в них виявляються.

11. Дайте стислу характеристику названому герою.

Високий рівень

12. Напишіть невеликий твір на одну з запропонованих тем.

А Людина-автомат чи просто людина? (Образ Гобсека в однойменному творі О. де Бальзака.)

Б Трагедія «маленької людини» в повісті М. В. Гоголя «Шинель».

02.03.2023

Нова драма - XIX СТОЛІТТЯ 

Ми розпочинаємо цикл уроків, присвячених течії в європейській драматургії, що отримала назву «нової драми». Сьогодні ознайомимося з життям і творчістю норвезького драматурга Генріка Ібсена, який справив величезний вплив на розвиток драматургії й театру XX століття. На його досвід спиралися інші видатні драматурги — англієць Бернард Шоу і німець Герхарт Гауптман. Донині на сценах світу з великим успіхом ідуть вистави за п’‎єсами норвезького автора, його твори часто екранізують на батьківщині письменника та в інших країнах.

Наприкінці XIX — на початку XX століття у світовій драматургії розпочалася світоглядна криза. Розуміючи потребу змін, митці у своїх художніх творах та теоретичних статтях розробили принципи «нової драми», які протиставили канонам старої театральної системи. У цьому напрямі працювали драматурги різних країн: Г. Ібсен у Норвегії, М. Метерлінк у Бельгії, Б. Шоу в Англії, А.П. Чехов у Росії. Що ж таке «нова драма»?

«Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала дух всемогутнього й всепроникного наукового аналізу. Вона сприйняла безліч різноманітних художніх явищ, зазнала впливу різних ідейно-стильових течій і літературних шкіл, від натуралізму до символізму. «Нова драма» з’явилася під час панування «добре зроблених», але далеких від життя п’єс і від самого початку постаралася привернути увагу до найболючіших проблем. Біля витоків нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких зробив неповторний внесок у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії XX ст.

«Нова драма» почалася з реалізму, з яким пов’язані художні досягнення Генріка Ібсена, Кнута Гамсуна, Августа Стріндберга, Герхарта Гауптмана, Бернарда Шоу, Антона Чехова, але всотала в себе ідеї інших літературних шкіл і напрямків перехідної епохи, передусім натуралізму й символізму. Під гаслами натуралізму, що вимагав абсолютної точності, науковості й об’єктивності зображення, формувалася соціально-критична драматургія Августа Стріндберга й Герхарта Гауптмана, що стала одним з найважливіших відкриттів і завоювань реалістичної драми рубежу століть, хоча прихильність ідеям біологічного детермінізму часом і вносила в їхню художню творчість відому частку авторської сваволі й суб’єктивізму. У свою чергу, символізм із його реакцією відштовхування від натуралізму, заперечення й подолання його ідейно-теоретичних основ, спрямованістю до духовності, спробою абстрагуватися від конкретно-почуттєвих явищ і виразити сутність буття в алегорії, метафорі, іносказанні, істотно збагатив зображальні можливості реалістичного мистецтва Ібсена. Водночас у «новій драмі» знайшов своє місце й релігійно-містичний варіант символізму, у якому іносказання використалося не для узагальнення реальних процесів, а для натяку на те, що за спостережуваною дійсністю ховається дійсність духовна або метафізична. Цьому варіанту символізму віддали данину Август Стріндберг і Моріс Метерлінк.

І все-таки основна тенденція «нової драми» — у її прагненні до достовірного зображення, правдивого показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії — її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. «Нова драма» стимулювала відкриття нових принципів сценічного мистецтва, заснованих на вимозі правдивого, художньо достовірного відтворення того, що відбувається. Завдяки «новій драмі» й її сценічному втіленню в театральній естетиці виникло поняття «четвертої стіни», коли актор, який перебуває на сцені, немов не беручи до уваги присутність глядача, за словами К. С. Станіславського, «повинен припинити грати й почати жити життям п’єси, стаючи її діючою особою», а зал, у свою чергу, повіривши в цю ілюзію правдоподібності, із хвилюванням спостерігати за легко пізнаваним життям персонажів п’єси.

Характерні риси «нової драми»:

•    наближення до реального життя;

•    своєрідність конфлікту (неможливість розв’язання зовнішнього конфлікту приводить до того, що внутрішній конфлікт стає центром дії);

•    широке використання підтексту в мові персонажів п’єси;

•    відчуття впливу різноманітних літературних шкіл і течій (особливо натуралізму та символізму);

•    звернення до античності;

•    усвідомлення вагомої ролі режисера;

•    розробка нових жанрів (соціальна драма, психологічна драма, інтелектуальна «драма ідей»).

Отже, «нова драма» розробила жанри соціальної, психологічної та інтелектуальної «драми ідей»,

що виявилися надзвичайно продуктивними в драматургії XX в. Без «нової драми» не можна собі уявити виникнення ні експресіоністської, ні екзистенціалистської драми, ні епічного театру Брехта, ні французького «антитеатру». І хоч від моменту народження «нової драми» нас відокремлює вже понад століття, вона донині не втратила своєї актуальності, особливої глибини, художньої новизни та свіжості.

Принципи «нової драми» у творчості Г. Ібсена. В історії західноєвропейської «нової драми» роль новатора й першопрохідника належить норвезькому письменникові Генріку Ібсену. Його художня творчість стикається з багатьма літературними напрямками й не вкладається повністю в рамки жодного з них. В 1860-і роки Ібсен починає як романтик, в 1870-і стає одним з визнаних європейських письменників-реалістів, символіка в його п’єсах 1890-х років зближає Ібсена із символістами й неоромантиками кінця століття. Але в усіх його творах гостро звучить соціальна й моральна проблематика, далека послідовному символізму й неоромантизму. Ібсена з повного підставою вважають творцем психологічної драми й філософської «драми ідей», які багато в чому визначили художній вигляд сучасної світової драматургії.

Творчий шлях Ібсена охоплює більше півстоліття. В 1849 р. він написав свою першу романтичну драму «Катіліна», а слідом за нею — у національно-романтичному дусі — «Богатирський курган» (1850), «Воїни в Хельгеланні» (1857) і «Боротьба за престол» (1863). Вершиною його романтичної творчості стали філософсько-символічні драми «Бранд» (1866) і «Пер Гюнт» (1867), що поставили філософські проблеми призначення й морального обов’язку людини, і філософська драма, що примикає до них, на історичну тему «Кесар і Галілеянин» (1873), що проголосила ідею«третього царства» — світу волі, добра й краси, що йде на зміну язичеству й християнству.

І все-таки, незважаючи на величезне значення романтичної драми Ібсена, його головні художні досягнення лежать в області реалістичної драматургії 1870-1890-х років, що одержала заслужене визнання в читачів і глядачів в усім світі.

Відхід від романтизму намітився в Ібсена ще в 1860-і роки в «Комедії любові» (1862), ще в більшій мері в «Союзі молоді» (1869) — гострій сатирі на політичне життя Норвегії. У 1877 р. у п’єсі «Стовпи суспільства» Ібсен робить рішучий крок до створення соціальної драми, що піддає нещадній критиці духовний стан норвезького суспільства.

За період з 1877 до 1899 р. Ібсен створив дванадцять п’єс: «Стовпи суспільства»; «Ляльковий дім», «Примари», «Ворог народу», «Дика качка», «Росмерсхольм», «Жінка з моря», «Гедца Габлер», «Будівничий Сольнес», «Маленький Зйольф», «Йун Габріель Боркман», «Коли ми, мертві, пробуджуємося». їх прийнято ділити на три групи, по чотирьох п’єси в кожній. Якщо в п’єсах першої групи Ібсен основну увагу приділяє соціальним проблемам, то, починаючи з «Дикої качки», — морально-психологічним, наповнюючи зміст творів символічним змістом. При цьому він часто порушує строгу композицію, властиву його соціальним драмам, і більше, ніж колись, уваги приділяє пейзажу, що відбиває внутрішній стан героїв.

Вирішальною умовою виникнення «нової драми» у творчості Ібсена стало його звернення до проблем сучасної дійсності. Його перша соціально-критична драма «Стовпи суспільства», поглиблюючи сатиричні тенденції, закладені в «Союзі молоді», викриває пороки тогочасного суспільства, що перешкоджають людині «бути собою» і здійснити своє призначення.

У постановці проблеми й розв’язку конфлікту у своїй першій «новій драмі» Ібсен явно орієнтувався на художній досвід свого співвітчизника, письменника й драматурга Бйорнстьєрне Б’єрнсона (1832-1910), якого часто називають «піонером «нової драми» в Норвегії».

Проте критика Ібсена, починаючи з «Лялькового дому», більш радикальна, ніж у його попередника. Героїня «Лялькового дому», мила й безпосередня Нора Хельмер, здавалося б, зовсім далека від проблем громадського життя, вступає в непримиренний конфлікт із цим суспільством, називаючи його закони нелюдськими. Зробивши гірке для себе відкриття, що її ідилічне сімейне життя не більш ніж ілюзія й що довгі роки вона поклонялася нав’язаним їй суспільством фальшивим життєвим цінностям, Нора рішуче переосмислює своє минуле й приймає непросте рішення — покинути чоловіка й дітей, щоб наодинці із собою спокійно й тверезо розібратися, «хто ж правий — суспільство або вона сама».

Бернард Шоу, який побачив в Ібсені «великого критика ідеалізму», а в його п’єсах — прообраз своїх власних п’єс-дискусій, у статтях «Квінтесенція ібсенізму» (1891), «Драматург-реаліст — своїм критикам» (1894), а також у численних рецензіях, листах і передмовах до п’єс дав глибокий аналіз ідейно-художнього новаторства норвезького драматурга, сформулювавши на його основі своє уявлення про творчі завдання, що стояли перед «новою драмою». Головна особливість «нової драми», на думку Шоу, полягає в тім, що вона рішуче повернулася до сучасного життя й почала обговорювати «проблеми, характери й учинки, що мають безпосереднє значення для самої глядацької аудиторії». Ібсен поклав початок «новій драмі», і в очах Б. Шоу для сучасного глядача він куди важливіший, ніж великий Шекспір. Саме тому й необхідно здійснити реформу драми, зробити головним елементом драматургії дискусію, зіткнення різних ідей і думок. Б. Шоу переконаний, що драматизм сучасної п’єси повинен ґрунтуватися не на зовнішній інтризі, а на гострих ідейних конфліктах самої дійсності.

«У нових п’єсах драматичний конфлікт будується не навколо вульгарних схильностей людини, її жадібності або щедрості, образі або честолюбстві, непорозуміння, випадків і всього іншого, а навколо зіткнення різних ідеалів».

Ібсен увів дискусію й розширив її права настільки, що, поширившись і втрутившись у дію, вона остаточно з нею асимілювалася. П’єса й дискусія стали практично синонімами.

Риторика, іронія, суперечка, парадокс й інші елементи «драми ідей» покликані слугувати тому, щоб розбудити глядача від «емоційного сну», змусити його співпереживати, перетворити на «учасника» дискусії — тобто, не дати йому «порятунку в чутливості, сентиментальності», а «навчити думати».

Усвідомлення й виявлення Ібсеном глибокого внутрішнього протиріччя між «ідеалом» й «дійсністю», видимістю й сутністю навколишнього світу визначило художню структуру його п’єс про сучасність. Знаменита ретроспективна або «інтелектуально-аналітична» форма ібсенівської драми слугує «впізнаванню» таємниці минулого його героїв. Залишаючись за рамками безпосередньої дії, воно аналізується й викривається ними в процесі, що відбувається. «Впізнавання» таємниці різко порушує спокійний і благополучний плин їхнього життя. В Ібсена «експозиція», як правило, поширюється на всю її дію, і тільки в останніх сценах таємне стає явним. Викриття того, що було з героями в минулому, викликане подіями теперішнього часу, і чим більше читачеві або глядачеві відкривається таємниць їхнього минулого, тим ясніше причина, що викликала катастрофу. Коротше кажучи, за допомогою ретроспективної техніки Ібсен виявляє справжнє становище, сховане за оболонкою зовнішнього благополуччя. «Впізнавання» таємниці для нього найважливіший спосіб дослідження не тільки сценічних характерів, але й життя в цілому, у всьому багатстві її проявів, протиріч і можливостей.

У своїх п’єсах Ібсен прагне до абсолютної вірогідності дії. Він підкреслює, що його твори покликані «створити в читача або глядача враження, начебто перед ним сама теперішня дійсність», а від постановників вимагає, щоб їхнє сценічне втілення було «максимально природним» й «на всьому лежала б печатка справжнього життя». Вимога життєвої правди важлива й для мови ібсенівської драми. Драматург домагається того, щоб репліки героїв точно відповідали мовним формам дійсності. Ще важливіше для нього широке використання підтексту. У репліках героїв часто прочитується додатковий зміст, що проливає світло на складні процеси, яких і самі вони часом не усвідомлюють. Поряд з діалогом значеннєве навантаження в мовленні героїв несуть і паузи, роль яких різко зростає в пізніх п’єсах драматурга.

Свою художню форму «нова драма» Ібсена знайшла в «Ляльковому домі». У «Ляльковому домі» Хельмер дізнається про «вчинок» Нори, скоєний задовго до початку подій у п’єсі, у її останньому акті. Напруженість досягається не за рахунок захоплюючої інтриги, а головним чином завдяки тонкому аналізу справжнього стану героїні, що з тривогою очікує свого викриття.

У фіналі п’єси після дискусії з чоловіком Нора відкриває для себе новий шлях у житті. За словами Б. Шоу, завдяки дискусії у фіналі п’єси «Ляльковий дім» «підкорив Європу й заснував нову школу драматичного мистецтва».

07.03.2023

Генрік Ібсен біографія 

Генрік Ібсен є представником норвезької літератури. Він був одним із творців нової драми.

Роки життя: 1828 — 1906

Генрік Юхан Ібсен народився 20 березня 1828 в портовому місті Шієн, що на півдні Норвегії, в родині багатого комерсанта. Його батько в 1836 році розорився, і в 1844 році Ібсен залишив будинок і став працювати учнем аптекаря. Одночасно він займався журналістикою, писав сатиричні вірші.

В університеті Христианії Ібсен вивчав медицину, однак навчанню завадило захоплення театром. Завдяки створеній ним тираноборчеській драмі “Катіліна” (це його перша п’єса) і середземноморської ідилії “Богатирський курган” він отримав місце драматурга, режисера та керівника Норвезького театру в Бергені – перший національний театр.

У 1850 році він переїздить до Кристіанії (сучасне Осло) і стає професійним літератором.

В 1857-1862 роках Ібсен очолював столичний Норвезький театр. Генрік Ібсен став керівником норвезького театру, тому що він був норвежцем. На той час у країні діячі норвезької культури мріяли про культурницьку самостійність від датського впливу. Вони прагнули відродити давню норвезьку мову, поєднати національні традиції з новою норвезькою культурою. Тому було вирішено призначити керівником Норвезького театру норвежця за національністю. Найкращу кандидатуру виявили серед театральних діячів Бергена (де на той час працював Ібсен)..

1864 року Ібсен виїхав із Норвегії. Це добровільне вигнання тривало аж 27 років. Від’їзд Ібсена з Норвегії зумовлений розчаруванням драматурга в скандинавському русі.

Ібсен одружився із Сюзанною Торесен, яка стала його вірним другом на все життя. У них народився син.

Залишивши Норвегію, драматург розпочинає життя у добровільному вигнанні в Римі, Дрездені та Мюнхені. Тобто, з 1864 по 1891 роки родина письменника жила то в Італії, то в Німеччині. Збираючи матеріали для драми про Юліана-відступника “Кесар і галілеянин” (1873), Ібсен задумав сатиричну поему, яка в результаті стала великою драматичною поемою “Бранд” (1866), герой якої – цілісна людина, що не зупиняється ні перед якими жертвами для здійснення свого ідеалу.

Широка популярність у всіх скандинавських країнах прийшла після виходу поеми «Пер Гюнт» у 1867 році, у якій зберігається масштабність філософсько-символічної драми.

Основна тема п’єс “Стовпи суспільства” (1877), “Ляльковий дім” (1879), “Привиди” (1881), “Ворог народу” (1882) – невідповідність між показним блиском суспільства і його фальшивою внутрішньою суттю. З середини 1880-х років соціальна критика у драматурга слабшає, і в пізніх п’єсах ускладнюється підтекст, зростає тонкість психологічного малюнка, одночасно посилюються елементи символіки. Хоча тема “сильної людини” виступає на перший план, автор безжалісний до героїв, що реалізують своє покликання за рахунок життя і щастя інших людей: “Росмерсхольм” (1886), “Гедда Габлер” (1890), “Будівельник Сольнес” (1892), “Йун Габріель Боркман” (1896). В апогеї небувалого творчого розквіту влітку 1891 Ібсен повернувся до Норвегії. Незабаром після сімдесятиріччя він переніс кілька ударів.

Останньою його драмою з 26 стала п’єса «Як ми, мертві, воскреснемо» (1899), де він, без жодної поблажливості до себе, піддав нещадному суду свій творчий шлях.

1891 року Ібсен повернувся до Норвегії.

Помер Генрік Ібсен 23 травня 1906 року після виснажливої хвороби в Христианії (нині – Осло).

 Дом. завдання :Генрік Ібсен анкета письменника

09.03.2023

“Ляльковий дім” аналіз твору (паспорт)

Автор – Генрік Ібсен

Рік написання – 1879

Жанр – соціально-психологічна драма.

Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.

Ідея – заклик до збереження сімейних і відновлення загальнолюдських цінностей.

Проблематика: проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; «втрати ілюзій» під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої емансипації.

П’єса «Ляльковий дім» належить до  «реалістичного» періоду творчості Ібсена.

Конфлікт:

соціальний – зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами суспільства; сюжетний – таємниця і «кримінальний» учинок Нори як несвідомий виклик буржуазному життєустрою, його законам;

психологічний – «пробудження» і духовна боротьба Нори, її бажання по- справжньому розібратися в житті, усвідомити себе як особистість.

Особливості композиції. (3 дії) П’єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так поступово осягається внутрішня суть сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але заснованого на неправді й егоїзмі. Дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його поразкою.

Дія п’єси розгортається протягом 3-х днів.

«Ляльковий дім» – це розповідь про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не зуміли стати щасливими – класичний зразок соціально-психологічної драми.

Центральна тема п’єси “Ляльковий дім” – становище жінки в суспільстві

Сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму.

Проблематика «Лялькового дому» не вичерпується «жіночим питанням»: йдеться про свободу людської особистості взагалі. У п’єсі компрометується не так «чоловічий світ», скільки суспільство 1870-х років, його норми і установки, мертві закони буржуазного світу.

Композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.

«Ляльковий дім» головні герої

Елементи сюжету «Ляльковий дім»

Експозиція: переддень Різдва. Хельмер призначений директором Акціонерного банку.  Нора весела, безтурботна й щаслива.

Зав’язка: поява Христини (давньої подруги Нори), а потім Крогстада у Хельмерів. Христина за допомогою Нори одержує роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачає. Крогстад вимагає, щоб Нора вплинула на чоловіка.

Розвиток дії. Крогстад шантажує Нору. Танець Нори.  Хельмер одержує листа Крогстада.  Страх Хельмера за своє суспільне становище. Крогстад повертає боргове зобов’язання Нори.  Хельмер «пробачає»  Нору.

Кульмінація. Ідейна дискусія між подружжям. Нора заявляє про своє право самостійно мислити, а не приймати усе на віру, робити вибір, а не жити за чиїмись правилами, вільно висловлювати свої погляди, а не залежати від чужих думок.

Розв’язка. Відкритий фінал. Щоб знайти себе і «стати особистістю», Нора залишає будинок і дітей.

Символіка драми «Ляльковий дім»

«Ляльковий дім» – це дім фальшивих цінностей, за якими крилися егоїзм, духовна порожнеча, роз’єднаність людських душ. У цьому домі не жили, а лише грали у кохання, шлюб, сімейну злагоду і навіть людську гідність і честь.

Ялинка (була живою і красивою, і коли її зрізали поступово зав’яла) – подружнє життя Нори (ідеальні стосунки в родині були лише видимістю, насправді кожен із них, як Нора, так і її чоловік по-різному сприймали шлюб, і тому це призвело до трагічної розв’язки)

Мигдалеве печиво (спочатку їла ховаючись від чоловіка, потім – відкрито) – внутрішнє «я» Нори (героїня була для чоловіка лише «лялькою», але потім вона вирішила показати себе зовсім з іншого боку, на що не сподівався чоловік)

Образ Крогстада – неприємності (Нора грала з дітьми — і раптом зловіщою тінню з’явився Крогстад, який і розпалив вогнище у родині)

Образ тарантели – передчуття невідворотності катастрофи (Нора танцювала, переживаючи глибокі душевні страждання, вона зрозуміла, що наближалася страшна гроза; танок за контрастом підкреслив напругу душевних сил Нори, адже вона танцювала у той момент, коли вирішувала її доля)

Маскарадні костюми – ролі і маски героїв (зокрема Нори) у реальному житті (настане час, коли маски необхідно буде зняти, тоді настануть справжні неприємності, вирішити які швидко буде просто неможливо)

Втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”: 

а) внутрішня дія;

б) “дотекстова” зав’язка конфлікту;

в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору;

г) відкритий фінал.

Сюжет “Ляльковий дім” 

Дія відбувається в будинку Хельмера перед Різдвом. Нора повертається з міста з подарунками для сім’ї, чоловік докоряє її в марнотратстві: він лише недавно отримав посаду директора банку, і платню йому підвищать тільки через три місяці, а жити в борг для нього абсолютно неприйнятно. Нора, «марнотратчиця», «пташка», «білочка», як кличе її Торвальд, у відповідь тільки віджартовується, вона виглядає безтурботною і легковажною.

Приїжджає давня подруга Нори фру Лінне: після смерті чоловіка вона залишилася без засобів до існування і змушена шукати роботу. Нора розповідає їй, що, коли Торвальд був хворий, їй довелося зайняти грошей, щоб за порадою лікарів відвезти його на рік до Італії. Тепер вона змушена виплачувати борг, але розповісти про це Хельмеру не може: він думає, що гроші позичив батько Нори. Тепер вона змушена відмовляти собі у всьому і займатися дрібним підробітком.

В цей час до Хельмер приходить Крогстад – саме у нього Нора позичила гроші. Хельмер позбавив Крогстада місця в банку, і тепер той просить Нору вплинути на чоловіка, погрожуючи їй викриттям. До того ж Нора підробила підпис батька на векселі, і Крогстад знає про це.

Нора чесно намагається умовити чоловіка залишити Крогстада, але той не погоджується, до того ж на це місце він вже взяв фру Лінне. Зрозумівши, що нічого не вийшло, Крогстад залишає в поштовій скриньці лист для Торвальда, в якому описує ситуацію з боргом Нори. Нора вигадує всілякі приводи, щоб не пустити Торвальда до поштової скриньки.

Фру Лінне, прагнучи допомогти Норі, відправляється до Крогстаду: виявляється, колись вони любили один одного, але вона вийшла заміж за іншого, більш забезпеченого. Тепер фру Лінне пропонує «протягнути один одному руки»: їй хочеться жити заради когось. Крогстад щасливий і готовий навіть забрати свій лист, але фру Лінне вмовляє його не робити цього: вона вважає, що таємниця повинна розкритися.

Торвальд і Нора повертаються з різдвяної вечірки, і нещасливий лист нарешті витягується з ящика. Торвальд розгніваний, він називає дружину лицеміркою, брехухою, злочинницею, каже, що не довірить їй виховання дітей. Тут же служниця приносить ще один лист: Крогстад повернув розписку Нори. Торвальд щасливий, Нора для нього знову перетворюється на «невсипущу-пташку», «голубку». Однак Нора заявляє йому, що йде з дому: «Я була тут твоєї лялечкою-дружиною, як вдома у тата була татовою лялечкою-дочкою <…> Я думаю, що перш за все я людина, так само як і ти, або, по крайній міру, повинна постаратися стати людиною <…> я не можу більше задовольнятися тим, що говорить більшість і що говориться в книгах. Мені треба самій подумати про ці речі і спробувати розібратися в них ».

Таким чином, Нора, головна героїня драми Генріка Ібсена «Ляльковий дім», протестує проти «чоловічих» законів у суспільстві.

Генрік Ібсен зображує головну героїню п’єси «Ляльковий дім» з повагою та захопленням.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/lyalkoviy-dim-analiz

14.03.2023

12 запитань

Запитання 1

П'єса "Ляльковий дім" - це

варіанти відповідей

 соціально-психологічна драма;

 п'єса-дискусія;

 сатирична комедія

Запитання 2

Прототипом Нори у п'єсі "Ляльковий дім" є:

варіанти відповідей

 актриса Елеонора Дузе;

 одна з приятельок Ібсена;

 письменниця Лаура Кілер.

Запитання 3

Нора позичила гроші, щоб...

варіанти відповідей

 урятувати батька;

 мати привабливий вигляд та красивий одяг;

 урятувати чоловіка.

Запитання 4

Торвальд Хельмер показав себе, яким він є насправді, коли...

варіанти відповідей

 отримав листа від Крогстада;

 дізнався про кохання Ранка до Нори;

 дістав підвищення по службі

Запитання 5

"Злочин" Нори має спільне зі "злочином":

варіанти відповідей

 Хельмера;

 Фру Лінне;

 Крогстада

Запитання 6

"Заборонений плід" для Нори - це...

варіанти відповідей

 імбирне печиво;

 мигдалеве печиво;

 кава та шоколад.

Запитання 7

Хто така Фру Лінне?

варіанти відповідей

 мама Хельмера;

 дружина Крогстада;

 подруга дитинства Нори.

Запитання 8

Яких слів не дотримався Торвальд Хельмер -...

варіанти відповідей

 звільнити Крогстада;

 "Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе"

 "Я простив тобі."

Запитання 9

Напередодні якого свята відбуваються події?

варіанти відповідей

 перед Різдвом;

 перед Новим роком;

 перед Великоднем.

Запитання 10

Фру Лінне більше не допомагала Норі, тому що зрозуміла,..

варіанти відповідей

 що Нора їй більше не подруга;

 що Норі краще самій зізнатися чоловікові;

 що кохає Крогстада.

Запитання 11

"... ти не той, за кого я тебе вважала."

Ці слова говорить... і звертається до...

варіанти відповідей

 Фру Лінне до Крогстада;

 Нора до Ранка

 Нора до Торвальда.

Запитання 12

Який фінал п'єси Г.Ібсена "Ляльковий дім"?

варіанти відповідей

 Нора йде від чоловіка та забирає усіх трьох дітей.

 Нора йде від чоловіка і залишає йому на виховання дітей.

 Нора, зібравши речі, йде від чоловіка

16.03.2023

Бернард Шоу 

Бернард Шоу

Джордж Бернард Шоу — видатний англійський драматург, театральний критик, громадський діяч. Його драматургія стала одним із найпомітніших явищ літератури кінця ХІХ — першої половини ХХ ст. Він єдина людина, яка одночасно удостоєна і Нобелівської премії з літератури, і премії «Оскар» за сценарій фільму «Пігмаліон». Про це — на сьогоднішньому уроці. 

Бернард Шоу народився 26 липня 1856 в Дубліні. Його батько був торговцем зерном, а мати – співачкою. У Б. Шоу були дві сетсри, але матір майже не приділяла дітям уваги.

Навчався в католицькій і протестантській денних школах Дубліна. Про протестантську школу в нього залишилися болючі та важкі спогади, адже там застосовували тілесні покарання.

У 1871 р закінчивши школу, він став працювати в компанії, яка торгувала земельними ділянками. Навчатися в університеті він не міг через брак коштів. Через рік зайняв посаду касира, але через чотири роки, зненавидівши роботу, переїхав до Лондона (1876): де жила мати, після розлучення з батьком. Йому було 20 років і він вирішив зайнятися самоосвітою, відвідував столичні бібліотеки та музеї, багато читав. Зацікавився журналістикою і літературою.

З 1882 р став цікавитися соціальними проблемами, а 1884 вступив в «Фаіанське суспільство», створене для поширення соціалістичних ідей, якому присвятив 27 років свого життя, виступаючи з лекціями.

З 1884 року твори Бернарда Шоу почали приймати у видавництво. Він починає писати про театр, публікується в тижневику «Уорлд», «Пелл-Мелл газет», пише музичні рецензії в «Стар», а з 1890 стає штатним музичним критиком в «London World» (вів колонку, присвячену театру).

Через 5 років Шоу стає театральним критиком в лондонському журналі «Сетердей рев’ю».

У 1890 р він читає лекцію на засіданні «Фабіанського товариства», яку присвятив творчості Ібсена, а через рік пише критичну статтю «Квінтесенція ібсенізму», яка стала маніфестом нової драми.

Успіх Б. Шоу принесли його критичні статті.

1892 написав першу п’єсу «Будинок вдівця». Виходять романи «Нерозумний шлюб», «Любов артиста».

Протягом подальших шести років Бернард Шоу пише 9 повнометражних п’єс і одну одноактну: «Серцеїд» (1893), «Професія місіс Уоррен», «Зброя і людина» (1894), «Кандіда» (1897), «Обранець долі» (1897 ), «Поживемо-Побачимо» (1899). П’єси Шоу в постановці Джона Ведренна і Харлі Гренвілл-Баркера 1904-1907 рр. були настільки популярними, що в ці роки 701 спектакль був поставлений за його творами.

Далі були написані «Людина і надлюдина» (1905), «Дон Жуан у пеклі», «Майор Барбара», «Пігмаліон» (1913).

Під час Першої світової війни Бернард Шоу активно займається політикою, пише великий нарис «Війна з точки зору здорового глузду», в якому критикує Англію і Німеччину, закликає до переговорів, критикує сліпий патріотизм.

У повоєнні часи видає п’єси «Будинок, де розбиваються серця», «Назад до Мафусаїлу» (1922), «Свята Іоанна» (1924).

У 1925 отримав Нобелівську премію. Він її прийняв, але відмовився від грошей.

У віці за 70 в 30-их рр. Шоу багато подорожує (Індія, Південна Африка, Нова Зеландія, США, СРСР).

Б. Шоу писав до глибокої старості. Останні п’єси «Мільярди Байанта» і «Вигадані байки», він написав в 1948 і 1950 р

У віці 94 років, 2 листопада 1950 знаменитий драматург помер.

Бернард Шоу особисте життя

Особисте життя англійського драматурга склалося дуже вдало. Протягом 45 років він щасливо прожив зі своєю дружиною Шарлоттою Пейн-Таунзенд, з якої обвінчався в 1898 році. Затьмарювало цей союз лише відсутність спільних дітей.

Бернард Шоу з дружиною Шарлоттою Пейн-Таунзен

Шоу пережив свою вірну дружину на 7 років. Він заповідав спалити його тіло і змішати з прахом Шарлотти та розвіяти по їхньому саду.

Найвідомі твори Бернард Шоу: “Пігмаліон” (1913), “Дім, де розбиваються серця” (1919), “Візок з яблуками” (1929), “Свята Іоанна” (1923), «Майор Барбара», «Цезар і Клеопатра», «Людина і надлюдина».. У цілому Б. Шоу написав 47 п’єс. 

Відомі цитати Бернарда Шоу:

“Тепер, коли ми навчилися літати по повітрю, як птахи, плавати під водою, як риби, нам не вистачає тільки одного: навчитися жити на землі, як люди.”

“Я готовий пробачити Альфреду Нобелю винахід динаміту, але тільки диявол в людському обличчі міг вигадати Нобелівську премію.”

“Моя слава зростала з кожною моєю невдачею”

Джерело: https://dovidka.biz.ua/bernard-shou-biografiya-skorocheno

Бернард Шоу: письменник, драматург, блискучий памфлетист, театральний та музичний критик, романіст, він завжди багато читав, подорожував і спілкувався, при цьому ставився з іронією і поблажливістю до людських вад і життєвих перешкод, мав неперевершений парадоксальний гумор.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Знати зміст п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон».

21.03.2023

Бернард Шоу «Пігмаліон». Специфіка втілення античного міфу у п'єсі «Пігмаліон». Ідеї «одухотворення» людини і життя засобами мистецтва, збереження національної культури, розвитку мови 

Справді, вихідною точкою написання твору «Пігмаліон» для драматурга був однойменний античний міф про скульптора, який зневажливо ставився до кохання. Але Шоу далекий від думки про відтворення образів і ситуацій античного міфу, навпаки, вони парадоксально змінені в його п’‎єсі У ролі Галатеї постала неосвічена дівчина Еліза Дуллітл, що торгувала квітами, а роль скульптора грав професор фонетики Генрі Хіггінс. Б. Шоу створив драму-дискусію, у якій головну увагу він приділяє моральним та філософським проблемам: чи дозволено людині втручатися в долю іншої людини, чи має вона моральне право змінювати її навіть тоді, коли маєш найкращі наміри?

1. Чому Галатея-Еліза не задоволена результатами експерименту? 

(Професор Хіггінс змінює особистість Елізи, але він зовсім не замислився і, звичайно, не подбав про те, як вона буде жити далі. Герой порівняв себе із творцем — Богом. Фонетичний експеримент Хіггінса, по суті, здійснився за принципом «людина для фонетики», а не «фонетика для людини». Природні сили, що були приспані в Елізи, виявилися набагато більшими, ніж на це міг розраховувати професор фонетики.)

2. Коли ми почали читати п’‎єсу, чого ми очікували? 

(Мабуть, що Хіггінс закохається в Елізу. Утім, кохання не сталося, сам автор, напевне, був проти щасливої розв’‎язки. На жаль, таких парадоксів у житті більше, ніж у міфічному варіанті.)

“Пігмаліон” аналіз твору

Автор – Бернард Шоу

Рік написання – 1912 (Шоу написав п’єсу за 4 місяці)

Жанр – роман у п’яти діях

Тема – духовне пробудження людини за допомогою мистецтва слова, творчості.

Ідея п’єси “Пігмаліон” полягає в тому, що навіть бідна і неосвічена людина може стати культурною і прекрасною, якщо буде трудитися!

У творі драматург утверджує декілька важливих ідей: про природну рівність людей і їхню класову нерівність, про талановитість людей з народу, про можливість подолання соціальної прірви через прищеплення мовленнєвої культури, про неприпустимість будь-яких експериментів над людиною.

Провідний мотив твору – пробудження людини.

Головні герої «Пігмаліон» :

квіткарка з нижчого стану на ім’я Еліза Дуліттл;

її батько, який працює сміттярем;

полковник Пікерінг;

вчений Генрі Хігінс;

 місіс Хілл з дітьми (дочка і син на ім’я Фредді).

“Пігмаліон” сюжет та композиція

Цей твір про професора фонетики Генрі Хігінса, який уклав парі зі своїм товаришем, полковником Пікерінгом. За умовами парі, Хігінс мав за 6 місяців навчити квіткарку Елізу Дулітл вимові та поведінці, яка характерна для аристократичного суспільства, щоб на світському прийомі її прийняли за герцогиню. Еліза старанно навчалася і справила на присуніх феєричне враження. Але що робити дівчині після закінчення цього експерименту, як повернутися до її життя, коли вона знає про краще?

Назва п’єси є іронічною алюзією на античний міф про скульптора Пігмаліона, котрий створив настільки досконалу статую дівчини, що богиня Афродіта погодилася, на прохання Пігмаліона, закоханого у створений ним образ, оживити статую.

Твір складається з 5 розділів. Елементи сюжету:

експозиція – несподівана зустріч різних людей біля собору під час дощу;

зав’язка – парі Пікерінга і Хіггінса щодо “створення герцогині з квітникарки”;

розвиток дії – навчання Елізи. Перетворення обшарпанки на герцогиню

кульмінація – нічна розмова після тріумфу Елізи.

розв’язка – “герцогиня бунтує проти професора”. Усвідомлення Елізою нового становища. Остання розмова Хіггінса та Елізи. Відкритий фінал

“Пігмаліон” проблематика

Основні проблеми підняті у п’єсі: природна рівність людей, культура мови, духовний розвиток.

У «Пігмаліоні» Шоу поєднав дві однаково хвилюють його теми: проблему соціальної нерівності та проблему класичної англійської мови.

Б. Шоу особливо яскраво зміг у своєму творі висвітлити проблему нерівності людей в умовах суспільства. У кінці твору Еліза, вже освічена, залишається ні з чим, як була до цього, тільки з трагічним усвідомленням свого матеріального становища і тонким почуттям безмежної несправедливості до людей з нижчого стану. У підсумку дівчина повертається в оселю Хіггінса, але її вже там цінують і приймають як рівну, “свою”, як повноцінну особистість.

П’єса має і повчально-виховну цінність, що стосується освіти. Адже правильна освіта і виховання відіграє далеко не останню роль в житті будь-якої особистості.

Сам Шоу мету своєї п’єси визначив наступним чином: «” Пігмаліон “- це насмішка над шанувальниками” блакитної крові”…

Головна ідея п’єси: вищі класи відрізняються від нижчих тільки одягом, вимовою, манерами, освітою – і ці соціальні прірви можуть і повинні бути подолані. Талант Хіггінса і благородство Пікерінга дійсно роблять з квіткарки герцогиню, і це можна розуміти як символ майбутнього суспільного прогресу і розкріпачення, до якого закликали Шоу і його однодумці.

Для утвердження в суспільстві справедливості, стверджує драматург, головне – перемогти злидні і неуцтво. Позбавлення Елізи від цих бід зміцнюють кращі якості особистості, притаманні їй і колись – порядність, почуття власної гідності, душевну чуйність, енергію. На менш сильні характери, начебто Дулиттла-батька, бідність діє руйнівно. Хіггінс, який в ході «експерименту» сприяв духовному звільненню Елізи, робив це ненавмисно, він не в силах стати вище чисто егоїстичних міркувань. Душевна черствість Хіггінса, нездатного на розуміння і повагу до Елізи, уособлює бездушність англійського суспільства, і в цьому трагізм фінальної ситуації п’єси.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/pigmalion-analiz-tvoru

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підібрати цитати до аналізу образу Елізи Дуліттл.

23.03.2023

Динаміка образу Елізи Дулітл - IІ семестр

— На думку Б. Шоу, людина, яка не знає літературної мови, не може грамотно висловлювати думки, ніколи не досягне успіху в житті та кар’‎єрі. П’‎єса «Пігмаліон» показує читачеві, як завдяки освіті може кардинально змінитися життя людини. Утім, розпочавши з проблем фонетики, автор вивів читача на проблему особистості, її духовного розвитку. Він показав, що навіть освічена, розумна людина навряд чи змогла б вийти за межі свого соціального стану. А якщо вона і знайшла б у собі сили для цього, то цей процес був би непростим і болісним. І в цьому ми переконаємося на сьогоднішньому уроці.

Літературний диктант

1. Як Бернард Шоу у передмові до п’‎єси «Пігмаліон» тлумачив свій задум щодо цього твору? (Як пропаганду фонетично правильної англійської мови.)

2. З яким давньогрецьким міфом перегукується і назва, і зміст п’‎єси Бернарда Шоу? (З античним міфом про Пігмаліона та Галатею.)

3. Де відбувається зустріч квіткарки і професора? (Біля церкви, на вулиці.)

4. Чому присвятив своє життя професор Хіггінс? (Дослідженню фонетики англійської мови.)

5. Визначте жанрову специфіку твору «Пігмаліон». (Це драма-дискусія.)

6. Хто і з ким укладає парі? (Професор Хіггінс з полковником Пікерінгом.)

7. У чому полягало парі? (Професор Хіггінс за кілька місяців зробить з неосвіченої квіткарки герцогиню.)

8. Яким є фінал п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон»? (Відкритим.)

9. Що Еліза говорить про себе, дискутуючи з Хіггінсом, і в чому вона бачить сенс свого життя? (Вона хоче, щоб її поважали, любили. «Я теж людина, а не бруд під вашими ногами».)

10. Як можна назвати урок, який у книжці п’‎єси дає Еліза професорові? (Урок гідності.)

Аналіз образу Елізи Дуліттл

♦ Знайдіть та зачитайте портрет головної героїні на початку п’‎єси.

«Її ніяк не можна назвати привабливою. Волосся її якогось мишачого кольору, який не зустрічається в природі: тут явно необхідні вода й мило. Без сумніву, вона по-своєму охайна, проте поряд із дамами рішуче здається замазурою. Риси обличчя у неї непогані, але стан шкіри залишає бажати кращого; крім того, помітно, що вона потребує послуг дантиста».

♦ Якою постає героїня у ІІІ дії?

«Еліза, вишукано вбрана, справляє, увійшовши до кімнати, враження такої непересічної шляхетності та вроди, що всі присутні мимоволі встають. Уловивши гіггінсові вказівки, вона із завченою грацією підходить до місіс Гіггінс. Еліза вимовляє слова з педантичною правильністю й дуже милою інтонацією».

Робота з таблицею «Еволюція Елізи: від квіткарки до леді»

Еволюція Елізи: від квіткарки до леді

Еліза-квіткарка

Що стало?

Бідна, неохайна, неосвічена, її вимова далека від літературної, вона робить помилки у вимові звуків, використовує просторіччя, має вульгарні манери

Чарівна леді

Що стало?

Уміння спілкуватися, грамотно говорити, елегантність та чарівність зовнішнього вигляду, вишуканість та невимушеність манер, познайомилася з музикою, літературою, мистецтвом

Що залишилося незмінним?

Що стало?

Почуття власної гідності, незалежність, рішуче бажання змінити своє життя, прагматичність, доброта

Висновок. Б. Шоу показує еволюцію Елізи-Галатеї. Безграмотна квіткарка → «майже леді» → справжня леді. Хоча зовні головна героїня змінюється кардинально, проте вона зберігає позитивні людські якості.

Б. Шоу створив драму не про кохання, а про силу творчості, про духовне пробудження людини під впливом мистецтва, про можливість здобуття особистістю внутрішньої краси й свободи.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до контрольної роботи.

23.03.2023

Контрольна робота за творчістю Г. Ібсена та Б. Шоу - IІ семестр

І варіант

Початковий і середній рівні

1. Засновником «нової драми» драми вважають:

а) А. Чехова; в) М. Метерлінка;

б) Б. Шоу; г) Г. Ібсена.

2. П’‎єса «Ляльковий дім» — це:

а) сатирична комедія; в) п’‎єса-дискусія;

б) соціально-побутова драма; г) соціально-психологічна драма.

3. Нора, героїня драми Г. Ібсена «Ляльковий дім», вісім років приховувала, що:

а) її шантажує Крогстад;

б) змушена віддавати великий борг;

в) закохана в доктора Ранка;

г) витратила батькові гроші.

4. Визначте, які риси характеру не притаманні Торвальду Хельмеру:

а) жорстокість та егоїзм;

б) хвальковитість та лицемірство;

в) компромісність та розуміння;

г) самовпевненість та кар’‎єризм.

5. Риси характеру, властиві головній героїні п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон»:

а) легковажність, безсоромність;

б) пихатість, зарозумілість;

в) почуття власної гідності та природна моральність;

г) цинізм та кар’‎єризм.

6. Основна проблема п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон»:

а) кохання і сім’‎я; в) доля таланту в мистецтві;

б) освіта й виховання; г) кар’‎єризм та підприємливість.

Достатній рівень

7. Визначте ознаки «нової драми» у творі Б. Шоу «Пігмаліон».

8. Схарактеризуйте один із образів (з творів цієї теми.), який вам найбільше запам’‎ятався.

ІІ варіант

Початковий і середній рівні

1. «Ібсенізм» — це...:

а) дотримання положень «старої драми»;

б) пародіювання творів Ібсена;

в) копіювання творів Ібсена;

г) дотримання положень «нової драми».

2. Основна проблема п’‎єси «Ляльковий дім» — це проблема:

а) батьків і дітей; в) становлення жінки як особистості;

б) вірності та зради; г) влади грошей.

3. Нора, героїня драми Г. Ібсена «Ляльковий дім», позичила гроші, щоб:

а) мати привабливий вигляд, красивий одяг;

б) урятувати чоловіка;

в) урятувати батька;

г) дати дітям гарну освіту.

4. Яким є насправді Торвальд Хельмер, він показав, коли:

а) отримав листа від Крогстада;

б) дістав підвищення по службі;

в) дізнався про кохання Ранка до Нори;

г) у Нори не виходив на репетиції танець тарантела.

5. Головна героїня п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон» Еліза, яку професор Хіггінгс випадково зустрів на вулиці, вирізнялася:

а) не зовсім чесним ставленням до покупців;

б) пихатістю, грубістю;

в) жахливою вимовою;

г) лагідністю, відкритістю, гарними манерами.

6. Про що замислювався Хіггінгс із п’‎єси «Пігмаліон», коли розпочинав ек- перимент?

а) Про те, що скаже батько дівчини;

б) що буде робити Еліза далі;

в) що скажуть у вищому світі;

г) як зробити з квіткарки герцогиню.

Достатній рівень

7. Визначте ознаки «нової драми» у творі Г. Ібсена «Ляльковий дім».

8. Порівняйте античний міф про Пігмаліона із твором Б. Шоу.

Високий рівень (спільний для обох варіантів)

Виконати одне із завдань.

1. Напишіть твір-есе за темою «Значення досконалого володіння мовою для успішного життя»(за твором Б. Шоу та на основі особистих спостережень за сучасним життям).

2. Продовжте історію Нори із п’‎єси Г. Ібсена «Ляльковий дім».

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Підготувати повідомлення або презентацію про життя та творчість Шолом- Алейхема.

2. Творче завдання. Підготувати повідомлення про долю єврейського народу на початку XX століття.

04.04.2023

Рей Бредбері біографія американського письменника, відомого по антиутопії «451 градус за Фаренгейтом», циклу оповідань «Марсіанські хроніки». Рей Бредбері життя і творчий шлях прожив насичене, увійшовши в історію літератури.

Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Вокігані, штат Іллінойс.

Під час Великої депресії в 1934 році родина Бредбері переїхала в Лос-Анджелес, прийнявши запрошення родича сім’ї. Там Реймонд в 1938 році закінчив середню школу. Три наступні роки свого життя юнак провів, продаючи газети на вулицях Лос-Анджелеса, оскільки грошей на вищу освіту не було.

Бредбері вперше спробував себе в літературі в 12 років, коли написав продовження до «Великого воїна Марса» Е. Берроуза.

Перша його публікація – це вірш «Пам’яті Вілла Роджерса». Рею тоді було 18 років.

У 1937 році Бредбері вступив в лос-анджелеську «Лігу наукових фантастів». Розповіді Бредбері почали публікуватися в дешевих журналах.

У 21 рік він отримав перший гонорар за публікацію свого твору.

У той час Бредбері багато працював, поступово відточуючи літературну майстерність і формуючи індивідуальний стиль. У 1939-1940 рр. він видавав мімеографічний журнал «Футура фантазія». До 1942 року Бредбері остаточно перестав продавати газети і повністю перейшов на літературний заробіток, створюючи до 52 оповідань на рік.

У 1946 році в книгарні Лос-Анджелеса Бредбері зустрів Сусану Маклюр (Мегі), яка стала згодом любов’ю всього його життя. 27 вересня 1947 Меггі і Рей уклали шлюб, у них народилося чотири дочки.

Після одруження Рея Бредбері дружина матеріально забезпечувала родину, щоб Рей міг спокійно працювати.

Перший роман Рея Бредбері Марсіанські хроніки» було видано у 1950 р.

Бредбері написав 11 романів, найбільшу популярність з яких отримали ранні роботи: «Марсіанські хроніки» (1950), «451 градус за Фаренгейтом» (1953) і «Вино з кульбаб» (1957). dovidka.biz.ua Також письменник створив 21 п’єсу і 28 сценаріїв для кінофільмів

Рей Бредбері був автором і ведучим циклу телепередач з 65 міні-фільмів за мотивами його оповідань. Цикл називався «Театр Рея Бредбері» і виходив з 1985 по 1992 рік.

Після 1963 Бредбері продовжив публікувати нові оповідання, але також активно сконцентрувався на іншому жанрі -драмі.

Деякі зі своїх ранніх оповідань Бредбері в 1984 році перевидав в спеціальному збірнику «Спогад вбивства», а пізніше опублікував детективний роман «Смерть – справа самотня». Бредбері отримав безліч нагород в галузі літератури і мистецтва в цілому.

Навіть у літньому віці письменник продовжував писати. У 79 років Бредбері переніс інсульт, після чого останні роки життя був прикутий до інвалідного крісла.

Бредбері помер після тривалої хвороби 5 червня 2012 року в Лос-Анджелесі у віці 91 року.

Цікаво!

Скільки творів написав Рей Бредбері? Він автор близько 400 літературних творів різних жанрів: оповідань, романів, віршів, есе, п’єс для театру і радіо, кіно- й телесценаріїв.

Наукова фантастика – жанр літератури, яку представляє письменник Рей Бредбері.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/rey-bredberi-biografiya-skorocheno

06.04.2023

451 градус за Фаренгейтом 

«451° за Фаренгейтом» аналіз

АНАЛІЗ ТВОРУ

Роман «451 градус за Фаренгейтом» розповідає про тоталітарне суспільство, в якому книги знаходяться під забороною і підлягають спалюванню. «451 градус за Фаренгейтом» аналіз твору (тема, ідея, проблеми, жанр, головні герої, історія написання) буде корисний учням 9 класу при підготовці до уроку з літератури.

«451° за Фаренгейтом» Бредбері аналіз (паспорт)

Назва твору ” 451 за Фаренгейтом” означає температуру при якій заграється папір.

Автор – Рей Бредбері

Рік написання – 1953

Жанр – роман антиутопія

Тема – Побудова суспільства в майбутньому. Тяжке прозріння людини в тоталітарному суспільстві

Ідея – Читання книг, освіта врятує світ від загибелі

Провідні мотиви твору “451 градус за фаренгейтом”: книги та читання, пожежі, тоталітарний контроль, інакомислення.

Проблематика – Знецінення культури, тотального контролю, інакомислення, натовп і влада

Символіка – механічний пес — символ тоталітаризму, репресії, він нагадує про покарання за незгоду з суспільством, за намагання вибитися із «загального кола

«451° за Фаренгейтом» головні герої

Гай Монтеґ, пожежник

Мілдред Монтеґ, дружина Гая, здатна зробити донос владі на чоловіка

Кларіса, молода дівчина, подруга Гая

Фабер, професор, друг Гая

Брандмейстер Бітті, капітан пожежників

Всіх героїв роману можна розділити на дві групи: тих, які читають книжку і тих, які не читають.

Мілдред не читає, постійно дивиться телевізор, забула навіть, де і коли вперше зустрілася зі своїм чоловіком, не має про що з ним говорити, не хоче мати дітей, вимагає грошей;

Місіс Фелпс не читає, поміняла трьох чоловіків, байдужа до кожного,“у мене немає дітей, та й хто, будучи при своєму розумі, захоче їх мати”?;

Місіс Бауеллс не читає, “це не так страшно: дев’ять днів з десяти  діти в школі, а коли вони приходять додому, я заганяю їх в вітальню і вмикаю телевізор, це як закинути брудний одяг у пральну машину” 

Фабер читає, “мені аж болить  від того, що відбувається”, допомагає  Гаєві Монтегу врятуватися «радіопередавач, читає Біблію»;

Кларіс Маклелен читає, як і вся її сім’я. з нею цікаво поговорити навіть про найменші дрібниці “як вам не соромно, ви ні в кого не закохані”(про кульбабу, про дощ), вміє дружити 

брандмейстер Бітті читає, вважає себе невинним, бо люди самі перестали читати, продовжує цитату про Рідлі(“з божою поміччю, Рідлі, ми сьогодні запалимо таку свічку, якої їм не загасити довіку”, “світ спокійно обходиться без книг”, цинізм переходить у відчай, прагне смерті).

Гай Монтег спочатку з одними, потім з іншими “я не хочу робити тільки те, що мені скажуть, я не хочу переходити на чиїсь бік”

«451° за Фаренгейтом» композиція

«451° за Фаренгейтом» історія написання

За зізнанням письменника, задум роману «451° за Фаренгейтом» виник, коли він дізнався про спалення бібліотеки в Олександрії. Ця подія має як мінімум чотири передбачуваних датування, а сам Бредбері говорив про неї як про те, що трапилося «3000 років тому». Чому саме «451° за Фаренгейтом»? Тому, що саме за цієї температури починає горіти папір.

Цей роман Рей Бредбері писав на взятій напрокат друкарській машинці в публічній бібліотеці Лос-Анджелеса. В основі тексту невидана розповідь «Пожежний» (1949), а також оповідання «Пішохід».

Роман був написаний 1953 року, і в ньому описано уявне майбутнє Америки. Утім, коли читаєш, виникає враження, ніби це майбутнє уже настало. Найжахливіше й надивовижніше те, що великий фантаст і вигадник Бредбері нічого не вигадав. Усе описане вже було або є зараз.

«451° за Фаренгейтом» проблематика

Конфлікт суспільства і особистості.

Гай Монтаг вступає в конфлікт з суспільством, починаючи читати книги, замість їх знищення. Будучи пожежним, покликаним для їх знищення, він стає подвійним агентом – на завданнях, замість знищення літератури, він забирає деякі книги до себе додому. Герой виділяється серед інших людей зі свого оточення. Як біла ворона, він стає злочинцем через бажання дізнатися нове і мислити, тоді як суспільство розучилося думати.

Пропаганда і маніпулювання суспільством за допомогою ЗМІ.

Телебачення заповнює всі проблеми, які утворилися після заборони літератури. Засоби масової інформації стають прекрасним способом маніпулювання, вони «зомбували» населення, залишаючись єдиним каналом для отримання будь-якої інформації. Однак, все, що показують в екранних кімнатах, підноситься під вигідним ракурсом, а шанси помітити «щось недобре» в інформації, що подається зводяться до нуля через невміння мислити.

Проблема бездуховності так само народжується через відсутність книг і достатку «інформаційного фастфуду» телевізійних екранів, які на правах монополії беруть участь у вихованні населення. Моральні цінності, в результаті, замінюються споживчими.

Проблема історичної пам’яті. Література, яка зібрала всі відкриття та винаходи, все свідоме і обдумане століттями, є пам’яттю поколінь. Це збірка архівів усього створеного людиною з моменту появи писемності. У суспільстві, де книги заборонені, можливість збереження всього цього втрачається, що стає запорукою повного регресу для суспільства.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/451-za-farengeytom-analiz

11.04.2023

Тести 

ЗАПИТАННЯ 1

В якому році був написаний роман «451 за Фаренгейтом»? 

1951

1953

1954

ЗАПИТАННЯ №2

Жанр твору “451 за Фаренгейтом”:

фантастичний роман 

роман-фентезі 

роман-антиутопія 

ЗАПИТАННЯ №3

У творі Рея Бредбері показане суспільство минулого

сучасне Бредбері 

майбутнього в іншому вимірі 

ЗАПИТАННЯ №4

Що є в показаному Бредбері суспільстві найвищою цінністю? 

Наявність у власний кімнаті стін-телевізорів 

Наявність машини, будинка 

Наявність власної бібліотеки 

ЗАПИТАННЯ №5

Що значить цифра 451 в назві роману?

Температура, при якій запалюється папір

Температура, при якій запалюються будівлі з цегли

Кількість пожежників в описаному місті

ЗАПИТАННЯ №6

Яке суспільство описується у романі «451 за Фаренгейтом»? 

Яке зруйноване після 3 світової війни 

Суспільство, яке спирається на масову культуру і споживче мислення 

Суспільство, яке спирається на людей, здатних критично мислити 

ЗАПИТАННЯ №7

Головний герой роману «451 за Фаренгейтом» працює ...

професором

поліцейським

пожежником 

ЗАПИТАННЯ №8

Хто з героїв змусив головного героя переосмислити цінності? 

Мілдред Монтег, дружина героя 

Брандмейстер Бітті, капітан пожежників

Клариса Маклелан, сусідка

ЗАПИТАННЯ №9 

Робота пожежника заключається в тому, що вони ...

тушать пожежі, допомагають людям 

спалюють всі заборонені книги разом з житлами власників

спалюють небезпечні забруднені ділянки лісів

ЗАПИТАННЯ №10 

Хто доніс владі на пожежника Гая Монтега?

Мілдред Монтег, дружина героя 

Фабер, професор  

Брандмейстер Бітті, капітан пожежників

ЗАПИТАННЯ №11

Що сталося з Кларисою? 

Її було заарештовано 

Вона переїхала до їншого міста 

Її збив автомобіль 

ЗАПИТАННЯ №12 

Як повстанці намагаються зберегти для наступних поколінь літературну спадщину? 

Кожен зберігає рядки літературних творів в своїй пам’яті 

Мають таємне сховище книг 

Переписують вручну найкращі книги

13.04.2023

Чи можливий світ без книжок?

(за романом Бредбері “451 градус за Фаренгейтом”)

Розвиток суспільства, як ми знаємо, був поступовим. Книги є одними з найстаріших джерелом інформації. А саме передача інформації від однієї людини до іншої. Книги, їх написання та поширення – великий крок людства у новий розвинутий світ. Усі прекрасно знають, що книжки є джерелом великих знань, вони володіють величезним багажем досвіду минулих поколінь. І навіть не дуже важливо якою є книга: електронна чи паперова. Головне, який зміст має у собі книга.

Рей Бредбері, автор роману “451 градус за Фаренгейтом”, не здобував вищої освіти, його вчили бібліотеки, а саме – книги. І він став ні чим не гіршим за своїх однолітків, які вивчилися в університеті. Бредбері був надзвичайно розумною людиною. Його знаменитий роман про альтернативне майбутнє залишає читачів після його прочитання у роздумах.

Темою цього роману є побудова суспільства у майбутньому, прозріння людини в тоталітарному суспільстві, роль книги у житті кожної людини. Автор показує нам це на прикладі людей, які більше не можуть думати та приймати рішення самостійно, тобто люди стали дурними. Безглуздими людьми володіти набагато легше, бо ніякого опору проти влади не буде. У зв’язку з цим, держава запровадила тоталітарний режим і дозволила лише офіційні джерела інформації, а інші – знищити.

Головний герой якраз працював пожежником – він спалював книги, щоб ніякої згадки про яскраве минуле не було. Таких пожежників, як він, було багато, але тільки до нього дійшло, що щось коїться не так і треба це виправити. Він вирішив відбитися від загального натовпу. Коли Монтег прочитав першу книгу, до нього дійшло, що він знайшов причину, чому людство не має прогресу, бо люди не мають доступ до досвіду минулих поколінь. А цей досвід якраз передається через книги, тому суспільство зазнало деградації.

У творі також порушується тема сім’ї. У Гая Монтега була жінка, але вони не любили один одного. Крім того, він не зміг згадати коли і як вони зустрілися, наче це не мало великого значення. Проблема у тому, що емоційність теж була заборонена. Таких понять як кохання, сум, радість просто не існувало. Люди концентрувалися лише на самих собі, вони не зважали уваги на інших, не приймали їх як особистостей. Таким чином, Рей Бредбері хотів показати, що не можна жити лише споживчими мотивами, а ще й треба вміти освідчуватися та мати духовні цінності.

У нашому випадку, книги починають потрохи старіти, поступово, але це коїться. Багато хто намагається зробити так, щоб книги знов стали важливою невід’ємною частиною нашого життя, що дуже нам допомагає. Жах, який коїться у творі, нікому з нас не хотілося б відчути: однотипне, нудне, некорисне життя, яке не має, і не буде мати сенсу у майбутньому, якщо ти сам нічого не зробиш, щоб це змінити. Тому ми всі повинні старатися зробити світ кращим, щоб ми не допустили того, щоб ми стали лише чиїмись безглуздими інструментами.

18.04.2023

Ерік Вольф Сігал - Біографія, життя і творчість письменника

(16 червня 1937 р. - 17 січня 2010 р.)

Ерік Вольф Сігал народився 16 червня 1937 в Нью-Йорку в родині раввіна. Закінчив школу в Брукліні. Навчався в Гарвардському університеті (бакалавр, 1958; магістр, 1959: доктор, 1965).

Сігал був професором грецької та латинської літератури в Гарвардському, Єльському та Принстонському університетах. Він став почесним співробітником Вольфсон-коледжу Оксфордського університету. Як запрошений професор читав лекції в Мюнхенському університеті, Дартмутського коледжі і університеті Тель-Авіва.

У 1967 році написав для групи “Бітлз” сценарій анімаційного фільму “Жовтий Підводний Човен” (1968).

В кінці 1960-х років Ерік Сігал написав сценарій про романтичне кохання студента Гарварду і студентки Редкліффа, але не зміг його опублікувати. За пропозицією Луїса Уоллеса, літературного агента агентства Вільяма Морріса, він перетворив сценарій в повість. У1970 році повість “Історія кохання” стала бестселером і була перекладена 33 мовами. Однойменний фільм став лідером прокату 1971 року. За сценарій до фільму “Історія кохання” був удостоєний премії “Золотий глобус” (1971). У 1977 році опублікував книгу “Історію Олівера” - продовження “Історії кохання”.

Сігал є автором ряду наукових праць з давньої класичної комедії, перекладав комедії давньоримського комедіографа Тита Макцій Плавта (бл. 254-184 до н е.), досліджував творчість Евріпіда.

З 1975 року був одружений на Керен Маріанне Джеймс, мав двох дочок. Старша дочка – Франческа, стала журналісткою і письменницею.

Сігал, який страждав від хвороби Паркінсона, помер від серцевого нападу 17 січня 2010 року і був похований у Лондоні.

Твори Еріка Сігала:

• Історія кохання (1970)

• Сценарій щастя (1973)

• Історія Олівера (1977)

• Чоловік, жінка, дитина (1980)

• Однокурсники (1985)

• Сильнодіючі засіб (1988)

• Зберігаючи віру (Автодафе) (1992)

• Prizes (1995)

• Цілюща любов (1998)

Цікаві факти

• Книга “Історія кохання” вважається однією з найбільш читаних книжок XX сторіччя (стала бестселером і розійшлася накладом понад 30 млн примірників).

• У студентські роки, щоб заробити гроші, Ерік писав театральні огляди, допомагав у постановках п'єс.

• Ерік Сігал займався бігом. Майже щороку, в період з 1955 по 1975 рік, брав участь у Бостонському марафоні (кращий результат показав в 1964 році: з часом 2 години 56 хвилин 30 сек. Фінішував 63-м). Загалом він 40 разів брав участь в марафонах. Як спортивний коментатор коментував марафон на Літніх Олімпійських іграх 1972 і 1976 років для телекомпанії Ей-Бі-Сі.

• Письменник був поліглотом. Ще в ранньому віці він вивчив іврит, вільно володів німецькою, французькою, давньогрецькою і латинською мовами.

• Головний герой твору “Історія одного кохання” (1970) був змальований із його сусідів по кімнаті в Гарвардському університеті.

• Фільм, що вийшов услід за книгою, врятував студію “Парамаунт Пікчерз”, що знаходилася на межі банкрутства: вкладені у виробництво два мільйони повернулися двомастами мільйонами прибутку і семи номінаціями на “Оскар”, включаючи сценарну для Сіґела. Фільм Артура Гіллера “Історія кохання” став лідером прокату у 1970 році, але отримав лише одного Оскара - за музику, автором якої є Френсіс Лей. Музична тема твору набула світової популярності. З моменту виходу на екрани “Історія кохання” регулярно включається до списків найромантичніших фільмів.

20.04.2023

Домашнє завдання :

Тести 

12 запитань

Запитання 1

Ерік Сігал народився в 1937 р. в сім'ї...

варіанти відповідей

 рабина

 політика

 мистецтвознавця

спортсмена

Запитання 2

Після закінчення середньої школи в Брукліні, вступив до...

варіанти відповідей

Оксфордського університету

Кембриджського університету

Єльського університету

Гарвардського університету

Запитання 3

В Гарвардському, Єльському та Принстонському університетах працював професором...

варіанти відповідей

 права

 античної літератури

 філософії

 мистецтвознавства

Запитання 4

Яким видом спорту займався Ерік Сігал?

варіанти відповідей

 бігом

 великим тенісом

 біатлоном

плаванням

Запитання 5

Яке хобі було у Сігала?

варіанти відповідей

 грав на кількох музичних інструментах

 сам ілюстрував власні твори

 вивчав іноземні мови, був поліглотом

 грав у фільмах, знятих за його сценаріями

Запитання 6

Анімаційний музичний фільм "Жовтий підводний човен", сценарій до якого Сігал написав у 1968 році, присвячений...

варіанти відповідей

 групі "АВВА"

   група "Joy Division"

  групі "The Beatles"

  групі "The Doors"

Запитання 7

Який з творів Еріка Сігала став бестселлером у США, після чого був перекладений 33 мовами світу?

варіанти відповідей

 "Однокурсники" ("The Class")

  "Сценарій щастя" ("Fairy Tales")

  "Цілюща любов" ("Only Love")

  "Історія одного кохання" ("Love Story")

Запитання 8

Яка кіностудія, вклавши у фільм "Історія кохання" два мільйони доларів, врятувалась від банкрутства двомастами мільйонами прибутку?

варіанти відповідей

 Paramount Pictures

  Columbia Pictures

 Miramax Films

Warner Bros.

Запитання 9

Головний герой твору “Історія одного кохання” (1970) був змальований...

варіанти відповідей

 із сусідів письменника по кімнаті в Гарвардському університеті

 з брата Еріка Сігала

 з кращого друга письменника

  це автобіографічна історія

Запитання 10

Картина "Історія кохання" здобула 5 "Золотих глобусів".

Також кінострічка була номінована на 7 Оскарів. У якій із номінацій премії Оскар фільм отримав нагороду?

варіанти відповідей

 у всіх семи

 за сценарій

 за музику

за спецефекти

Запитання 11

"Історію кохання" з моменту її виходу на екрани регулярно включають до списків найромантичніших фільмів світу. А які актори стали виконавцями головних ролей?

варіанти відповідей

 Бред Пітт та Анджеліна Джолі

  Пенелопа Круз та Хав'єр Бардем

  Райан О'Ніл та Елі Макгроу

 Ніколь Кідман та Том Круз

Запитання 12

Після шаленого успіху кінокартини "Історія кохання", Ерік Сігал у 1978 році видав її продовження, яке також було екранізовано. Продовження Love Story

отримало назву...

варіанти відповідей

 "Історія Олівера"

 "Зберігаючи віру"

  "Сильнодіючий засіб"

  "Чоловік, жінка, дитина"

25.04.2023

“Історія одного кохання” аналіз твору

Автор – Ерік Сігал

Рік написання – 1969

Жанр – кіноповість

Тема : любов та відданість, життя та смерть. Історія кохання сина мільйонера Олівера до дочки італійського емігранта Дженніфер.

Ідея: драматичність кохання, людяність. Справжнє кохання допомагає долати негаразди і дає сили наповнювати змістом і ніжністю навіть останні дні життя.

Темі кохання автор приділяє значну увагу, адже саме в коханні найяскравіше виявляється сутність людини.

Цей твір показує, що коли людина щиро кохає, для неї не має значення ні врода, ні гроші, ні статус, вона може бути просто щасливою.

Головні герої:

Олівер Барретт IV – 20-річний студент-відмінник Гарвардського університету, спортсмен-хокеїст, спадкоємець багатої та відомої родини.

Дженніфер Кавіллері – звичайна дівчина, студентка музичного факультету Редкліффського коледжу. Дівчина не має високого статусу у суспільстві, оскільки є донькою італійського емігранта.

Філ Кавіллері (батько Дженні),

Олівер Баррет III (батько Олівера),

Елісон Форбс Барретт — мати Олівера.

Проблеми у творі “Історія одного кохання”: цінності життя, стосунків батьків і дітей, бідності й багатства, соціальної нерівності

Особливості композиції: кільцева композиція: твір починається і закінчується повідомленням про смерть Дженніфер, розділи твору – це окремі епізоди-спогади Олівера. Розв’язка на початку твору, основна частина – не як познайомилися, а як прощалися (за емоційною напругою).

“Історія одного кохання” сюжет

Олівер Барретт, кращий студент Гарвардського університету і син аристократичної родини, приходить в бібліотеку Редкліффского коледжу, щоб підготуватися до іспиту з історії. Там він випадково знайомиться зі студенткою Редкліффа Дженніфер Кавіллері. Дженні не відрізняється високим походженням і, за її власними словами, повний «соціальний нуль».  Молоді люди змагаються у дотепності і використовують студентський сленг. Але, судячи з гостроти їхньої розмови, героям уже не байдуже один до одного.

Спочатку словесна перемога за Дженніфер, але юнак ставить собі завдання – «отримати перемогу над цією кусючкою». Він запрошує Дженні на  хокейний матч із своєю участю

Попри все, Дженні і Олівер закохуються одне в одного.

Історія Дженні та Оллі – це історія двох молодих людей, які походять з двох різних світів.

Після закінчення коледжу вони вирішили одружитися, проти бажання батька Олівера, який перестає забезпечувати сина фінансово. Без фінансової підтримки пара намагається заплатити за навчання Олівера, бо його позбавляють стипендії.

Дженні працює вчителем приватної школи і отримує мізерну зарплатню. Вони знімають найдешевше житло і економлять на всьому. Але навіть в таких умовах вони щасливі. Закінчивши навчання Олівер отримує кілька пропозицій про роботу та займає посаду в респектабельній юридичній фірмі Нью-Йорка. Пара переїжджає до Нью-Йорка, вони щасливі, що можуть більше часу проводити разом. Олівер і Дженні мріють про народження сина. Після невдалих спроб, Дженні йде на обстеженні в лікарню. Лікарі повідомляють Олівера про те, що Дженні страждає на лейкемію, даючи зрозуміти, що “вона вмирає”.

Як наказав його лікар, Олівер намагається жити нормальним життям, не повідомляючи Дженні про її стан. Дженні все ж скоро дізнається правду. Її залишилось жити не довго…

Олівер відчайдушно шукає матеріальної допомоги батька. Замість того, щоб розповідати своєму батькові, на що ці гроші дійсно потрібні, Олівер обманює його. З лікарняного ліжка Дженні розмовляє зі своїм батьком про похоронні процедури, а потім просить Олівера помиритися з батьком. Вона каже Оліверу, щоб він не звинувачував себе і просить його бути з нею, перш ніж вона вмирає.

Коли пан Барретт усвідомлює, що Дженні хворіє, і що його син позичив для неї гроші, він негайно відправляється в Нью-Йорк. До того моменту, коли він доходить до лікарні, Дженні вмирає. Саме в лікарні відбувається примирення батька і сина.

27.04.2023

І варіант

Початковий та середнійрівень

1.Чим відрізняється класична література від масової?

Достатній рівень

2.Твори про ідеальне суспільство називають утопією. Доведіть, що роман Р. Бредбері – це антиутопія?

3.  Який настрій викликає роман

 Р. Бредбері, до яких роздумів спонукає?

Високий рівень

4.Напишіть твір на одну з тем:

1.« Чому люди спалюють книжки?

 ( За романом Р. Бредбері «451 за Фаренгейтом»).

 2. «Яку книгу ви хотіли б передати у спадок нащадкам, чому?

 3. Напишіть рецензію на роман

Р. Бредбері «451 за Фаренгейтом».

 ІІ варіант

Початковий та середній рівень

1.Що таке рецензія? 

 Достатній рівень

2.Схарактеризуйте образ пожежника Монтега з роману «451 за Фаренгейтом» ( виховання, життя, світогляд та його еволюція).

3.Про які зміни в житті людей майбутнього розповідає роман

Р. Бредбері?

Високий рівень

4.Напишіть твір на одну з тем:

1.« Чому люди спалюють книжки?

( За романом Р. Бредбері «451 за Фаренгейтом»).

 2. «Яку книгу ви хотіли б передати у спадок нащадкам, чому?

 3. Напишіть рецензію на роман

Р.Бредбері «451 за Фаренгейтом».

16.05.2023

І семестр 

13,15 вересня 

ТЕМА: ІСТОРИЧНІ УМОВИ ТА ПРОВІДНІ ІДЕЇ ПРОСВІТНИЦТВА.

Добі Просвітництва, що розпочалася в другій половині XVII ст. і тривала   до Великої французької революції, передували наукові відкриття, які змінили  уявлення людей про світ (геліоцентрична теорія Галілея, винайдення телескопа  та мікроскопа, теорія відносності Ньютона та ін.). У той час Західна Європа втратила релігійну цілісність — із католицизму виокремився протестантизм;  утвердилися різні політичні режими (від абсолютизму до конституційної   монархії), проте збереглося кріпацтво; почали формуватися капіталістичні   виробничі відносини, зміцнила свої позиції буржуазія.)

Просвітництво (др. пол. XVII — XVIII ст.) — це ідейний та інтелектуальний рух, що з’‎явився внаслідок боротьби буржуазії з феодалізмом та абсолютизмом  і ґрунтувався на вірі в силу людського розуму та знань.

Завдання :

- Назвіть основні роди літератури.

- Назвіть головні ознаки епосу, лірики й драми.

- Що таке літературний жанр?

- Назвіть жанри епосу.

- Назвіть жанри лірики.

- Назвіть жанри драми.

- Що таке літературний стиль? Які стилі вам відомі?

Провідні світоглядно-філософські концепції Просвітництва:

а) віра в перетворювальну силу ідей та освіти;

б) віра в гармонійну єдність розуму та Природи;

в) ідея «освіченого абсолютизму»;

г) концепція «природної людини»;

д) теорія «природного права».

Література Просвітництва:

а) класицизм;

б) просвітницький реалізм;

в) сентименталізм.

Просвітницький класицизм — стиль і напрям у літературі та мистецтві доби

Просвітництва, який уособлював буржуазно- революційні ідеали та прагнення.

Ґрунтувався на ідеях філософського раціоналізму, на уявленні про розумну

закономірність світу, про прекрасну природу; прагнув зображати піднесені

героїчні й моральні ідеали, суворо організовані логічні, чіткі й гармонійні

образи. Найвидатніші представники: Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Генрі

Філдінґ.

 20 вересня 

ТЕМА: ДЖОНАТАН СВІФТ «МАНДРИ ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА...» (ЧАСТИНА I). ІСТОРІЯ НАПИСАННЯ ТВОРУ. ПРОСВІТНИЦЬКІ ІДЕЇ У РОМАНІ.

Біографія Джонатана Свіфта.

Ірландія — «смарагдовий острів», що омивається теплою течією Ґольфстрім, 

із зеленими пагорбами й озерами, струмками й водоспадами, старовинними 

фортецями-палацами й давньою та самобутньою культурою, а також із

незліченними отарами овець, яких цілорічно випасають на соковитих луках.

Столиця Ірландії — Дублін, батьківщина Джеймса Джойса, Оскара Уайльда,

Семюела Беккета, Шеймаса Гіні.

Тут народився й знаменитий автор «Мандрів Лемюеля Гуллівера...» —

Джонатан Свіфт.

Англо-ірландський письменник Джонатан Свіфт був відомим у свій

час як громад- ський діяч, філософ, журналіст і проповідник. У літературі

зробив вагомий внесок у розробку сатиричного соціально-філософського

роману. Твір «Мандри Лемюеля Гуллівера» прославив його ім’я. Утілюючи дух

Просвітництва, роман актуально звучить і нині.

Джонатан Свіфт народився 30 листопада 1667 р. в м. Дубліні

(Ірландія). Батько майбутнього письменника помер того ж року, не побачивши

сина. Його вихованням займався дядько. Він дав племіннику найкращу освіту

в приватній школі м. Кілкенні. Пізніше Дж. Свіфт здобув вищу богословську

освіту в Дублінському університеті, Трініті-коледжі. У 1686 р. він отримав

ступінь бакалавра й продовжив навчання, щоб здобути ступінь магістра. Але в

той час почалися заворушення в Ірландії. А згодом Славна революція 1688 р.

змусила юнака переїхати до Англії. Його мати підшукала йому службу в

сера Вільяма Темпля, знатного вельможі й дипломата.

1692 р. юнак здобув звання магістра в Оксфордському університеті,

Хертфорд-коледжі.

У 1694 р. Дж. Свіфт прийняв сан священика й деякий час виконував

обов’язки пастора в маленькій ірландській церкві в селищі Кілруті.

10

Однак невдовзі повернувся до лорда В. Темпля. Перебування в його домі

справило значний вплив на формування світогляду митця. Дж. Свіфт мав змогу

стежити за розвитком політичних подій, дізнаватися про найсвіжіші новини, а

виконання обов’язків секретаря сприяло його особистому знайомству з

громадськими діячами. У будинку В. Темпля була розкішна бібліотека, де Дж.

Свіфт проводив багато часу. Із захопленням читав твори Гомера, В.

Шекспіра, Ф. Рабле, М. де Сервантеса та ін.

1700–1720-і роки — найбільш плідний етап у творчості письменника.

У цей час він спілкувався з представниками різних партій, уважно стежив за

діяльністю англійського уряду, виступав у пресі з гострою критикою державної

політики. Хоча Дж. Свіфт не мав права через духовний сан обіймати державні

посади, він фактично став одним із найвпливовіших громадських діячів

того часу, довіреною особою прем’єр-міністра та міністра іноземних справ.

Дж. Свіфт редагував тронні промови королеви, парламентські виступи

політиків, постанови тодішніх міністрів Англії, видавав журнал «Екзамінер».

Однак, незважаючи на популярність, митець жив у злиднях. Робота в

«Екзамінері» не давала прибутку, але його слово лунало по всій Європі. Дж.

Свіфта надзвичайно турбувала доля англійського народу. Тому він сміливо

висловлювався про стан суспільства й порушував актуальні проблеми у своїх

сатиричних памфлетах. Саме вони принесли письменнику популярність у

народі, але водночас у нього з’явилося багато ворогів серед урядовців,

чиновників, представників буржуазії та дворянства.

Один із найвідоміших памфлетів Дж. Свіфта — «Казка діжки» (“A Tale

of a Tub”) (1704). Назва твору пов’язана з англійським фразеологізмом “a cock-

and-bull story”, що перекладається як «нісенітниця», «заплутана історія»,

«дурниця». У передмові автор написав: «У моряків є звичай при зустрічі з

китом викидати в море пусту діжку, аби відволікти увагу від судна».

Корабель — символ держави, а бочка — це символ того, що відволікає увагу

суспільства від важливих проблем. У своєму памфлеті письменник виступив

проти безглуздих війн і політичної боротьби, які, на його думку, відволікають

увагу народу від нагальних питань.

У 1708–1709 рр. з’явилася серія «Бікерстафові памфлети» Дж. Свіфта, у

яких він виступив проти шарлатанства й брехні різноманітних астрологів, які

були дуже популярними в Англії.

У памфлетах Дж. Свіфт критикував парламентську систему Англії,

жорстку політику уряду, колоніальні війни, антинародні закони тощо. Королева

Анна розгнівалася на митця ще після «Казки діжки», її злякала надто смілива

Свіфтова критика існуючого ладу. Уряд теж боявся гострого слова

письменника, тому його вислали подалі від столиці до Дубліна, де

він із 1713 р. став настоятелем (деканом) собору Святого Патрика.

10

Популярність Дж. Свіфта зростала. Ірландський період став апофеозом

його діяльності. Дж. Свіфт гнівно протестував проти поневолення й зубожіння

ірландського народу, захищав його право на самостійність. Памфлети

«Скромна пропозиція», «Листи суконника» та ін. стали своєрідним рупором

ірландського народу, утіленням духу боротьби ірландців за свободу. Хоча

письменник нерідко виступав анонімно, проте всі знали, що автор памфлетів —

декан собору Святого Патрика. Англійський уряд наполягав на його арешті,

проте представники ірландської влади не наважувалися. Ірландці

влаштовували Дж. Свіфтові бурхливі овації під час богослужінь, оберігаючи

його від ворогів.

1726 р. вийшла друком книжка «Мандри Лемюеля Гуллівера» (“Travels

into Several Remote Nations of the World. In Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a

Surgeon, аnd then a Captain of Several Ships”).

У Фарнхемі (Англія) відбулася дуже важлива подія в особистому житті

Дж. Свіфта. У домі В. Темпля він познайомився з Естер Джонсон, донькою

служниці, і покохав її. Естер, яку Свіфт називав Стеллою, приваблювала його

надзвичайною добротою, скромністю та розумом. Вона була цікавою

співрозмовницею та відданою супутницею, супроводжувала письменника

протягом усього життя — і в злиднях, і в боротьбі, і в славі, і в поневіряннях.

Стелла вирушила за Дж. Свіфтом в Ірландію, потім вона переїжджала за ним

усюди, де б він не був. До самої її смерті (а вона померла 1728 р.) Дж. Свіфт

був щасливий з нею. Протягом 1710–1713 рр. він написав до Естер Джонсон та

її родички Ребекки Дінглі 65 листів, що згодом були опубліковані під назвою

«Щоденник для Стелли» (“The Journal to Stella”). Митець писав не тільки про

особисті переживання, а й про життя в Лондоні, про людей, яких зустрічав, про

те, що турбувало його в суспільстві. Дж. Свіфт тяжко переживав смерть

Стелли. Втрата коханої призвела до невиліковної хвороби й пришвидшила

смерть митця.

Дж. Свіфт помер у своєму рідному місті 19 жовтня 1745 р. Тисячі

ірландців проводжали митця в останню путь. Ім’я Дж. Свіфта назавжди

залишилось в історії світової літератури як символ боротьби за звільнення

людини й народу, боротьби за допомогою найдієвішого засобу — художнього

слова!

Своє майно він заповів витратити на спорудження лікарні. На його

пам&#39;ятнику викарбовано напис, який він сам склав заздалегідь:

Тут покоїться тіло Джонатана Свіфта,

Декана цього кафедрального собору,

І жорстоке обурення не може вже терзати його серце.

Йди, подорожній, і наслідуй, якщо можеш,

Ревного поборника справи мужньої свободи.

Історія створення «МАНДРИ ЛЕМЮЕЛЯ ГУЛЛІВЕРА» (1721–1726)

Історія виникнення роману «Мандри Лемюеля Гуллівера...» —

найголовнішої книги Свіфта, яку він писав протягом 5 років і на яку покладав

великі надії, нагадує детектив. Пізнього вечора 8 серпня 1726 року у двері

будинку відомого лондонського книговидавця Бенджаміна Мотта подзвонили.

Мотт відчинив, та, на його подив, за дверима нікого не було, лише на порозі

лежав якийсь згорток. розкривши його, господар знайшов лист, у якому не

відомий видавцеві Річард Сімпсон пропонував його увазі записки свого кузена

Лемюеля Гуллівера. Якщо цей твір сподобається, Мотт має повідомити за 3 дні

й тоді отримає рукопис повністю. Украй заінтригований видавець прочитав

записки за вечір і вже наступного дня погодився опублікувати рукопис. Цікаво,

що Свіфт подбав навіть про те, щоб рукопис переписала інша людина. Так з

XVIII ст. вирушив у мандри світом Гуллівер. Перше видання вийшло друком у

Лондоні (1726-1727). Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча

особливо популярні її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.

Коли був опублікований роман «Мандри Лемюеля Гуллівера» (1726 р.),

Англія здійснювала потужну колоніальну політику, приєднувала інші землі,

брала участь у війнах за перерозподіл територій. Країна прагнула розширити

межі свого панування, тому морські експедиції в пошуках нових територій

здійснювали нерідко за підтримки уряду. Звіти, спогади й статті про далекі

землі опубліковували на сторінках тодішньої преси, викликаючи інтерес у

широкої публіки. Дж. Свіфт вирішив використати для твору популярну

форму подорожі, поставивши в центр оповіді сучасну людину, яка прагне

пізнати світ.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати матеріал 

2. Прочитати 3,4,5 розділи першої частини твору.

3. Виписати цитати для характеристики образів Гуллівера та імператора

ліліпутії.

27 вересня 

Джонатан Свіфт. Мандри Лемюеля Гуллівера. Образ Гуллівера як втілення концепції нової людини

Джонатан Свіфт звертається до жанру пригодницького роману, вводить у текст елемент казки, змальовуючи в такий спосіб тогочасне суспільство.

Дещо в зображенні стосунків Гуллівера з ліліпутами зображено комічно, з м’яким гумором, однак окремі епізоди є відверто сатиричними за суттю.

Вікторина для найуважніших читачів

1) Які речі завжди брав із собою у плавання Гуллівер? (Книги.)

2) Яку науку вивчав Гуллівер? (Медицину.)

3) Як Гуллівер опинився на острові ліліпутів? (Через корабельну аварію.)

4) Чому Гуллівер не зміг піднятися після того, як опритомнів на берегу? (Бо був прив’‎язаний.)

5) Які науки добре розвинені в Ліліпутії? (Математика, механіка.)

6) Де виховувалися діти в Ліліпутії? (У закритих будинках.)

7) Що здивувало Гуллівера в країні Ліліпутії? (Не було бруду, безладу.)

8) У статуї правосуддя в Ліліпутії шестеро очей. Що вони символізували? (Всевідання.)

9) Як називалася країна, з якою воювала Ліліпутія? (Блефуску.).

10) Скільки часу тривала запекла війна між країнами? (36 місяців.)

11) Який наказ імператора відмовився виконувати Гуллівер? (Бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу.)

12) Що взяв із собою на згадку про маленькі країни Гуллівер? (Корів та овець, гроші, портрет імператора та інші дивні речі.)

Ми продовжуємо текстуальне дослідження роману Свіфта про Гуллівера, й сьогодні головний акцент робимо на характеристиці світу, до якого потрапив головний герой, та характеристиці Гуллівера як образу людини доби Просвітництва.

Герменевтична бесіда

- З чиєї точки зору перед читачем постає Ліліпутів? (Читач бачить Ліліпутію очима Гуллівера.)

 Як ви вважаєте, це бачення слід вважати об’‎єктивним чи суб'єктивним? Наведіть аргументи. («Вся місцевість здавалася суцільним садом, а обгороджені лани, приблизно сорок квадратних футів кожний, скидалися на квітники. Лани чергувалися з лісами, де найвищі дерева, на мою думку, були не більше семи футів заввишки. Ліворуч від себе я бачив місто, що нагадувало театральну декорацію».)

- Знайдіть у цій цитаті ключові слова, які доводять, що бачення Гуллівера збігається з авторським баченням. («Театральна декорація». Цим самим Свіфт ніби налаштовує читача не довіряти тому, що бачать очі Гуллівера, а до всього ставитися критично. Штучність, іграшковість, фальшивість відразу мають насторожувати мислячу людину, а саме на мислячих читачів-сучасників і розраховував Свіфт.)

Що було головною метою Гуллівера, коли він потрапив до ліліпутів? (Отримати свободу.) Яким чином він сподівався її отримати? Чому він обирає саме такий шлях? Як би ви поводилися в подібній ситуації? («Моя лагідність і добра поведінка так вплинули на імператора та його двір, а також на армію і весь народ, що я почав сподіватися незабаром дістати волю. Я докладав усіх зусиль, щоб підтримувати це прихильне ставлення до себе».)

- Як довго Гуллівер перебуває у ліліпутів? (9 місяців і 13 днів.) Чому? (Автор дає своєму героєві час детально вивчити новий для нього світ та пройти ряд випробувань, що мали його поставити перед дилемою - хто він: дійсно вільна людина чи раб?)

- Дайте оцінку епізоду обшуку Гуллівера. Чи не вбачаєте ви в цьому акті прояв приниження гідності людини? Чому він добровільно віддав свої особисті речі? Аргументуйте відповідь.

- Що з речей Гуллівера найбільше зацікавило імператора? Як ви думаєте, чому?

- Доведіть, що свобода, яку отримав Гуллівер за рішенням кабінету міністрів, насправді не була свободою в її демократичному розумінні. Проаналізуйте документ, у якому зазначено права та обов’‎язки Чоловіка Гори. Чи можна цей документ вважати документом демократичних прав і свобод людини? Чому? Поясніть роль гіперболи у змалюванні витрат на прогодування Гуллівера у кількості, що дорівнює можливості прогодувати 1728 ліліпутів? Цієї їжі багато чи мало? У чому тут, по-вашому, полягає парадокс і сенс глузувань Свіфта? (Гуллівер отримує рівно стільки, щоб не померти з голоду. Свіфт глузує з раціоналізму ліліпутів та надмірного захоплення культом розуму, який панував за доби Просвітництва.)

- Чому проти його звільнення виступив адмірал Скайреш Болголам? Чому він став «смертельним ворогом» Гуллівера?

- Чому секретар у таємних справах Релдресел представив Гулліверу як два найважчих лиха, що тяжать над Ліліпутією, - «гострі партійні чвари всередині країни і можливий напад надзвичайно могутнього зовнішнього ворога»?

- Яка з партій є провладною? (Слемексенів, хоча вона менша числом, ніж партія Тремексенів.) У чому сенс побоювань представників правлячої партії? Яку роль відіграє кульгавість спадкоємця трону й те, що один із його підборів вищий за інший? Поясніть сенс цієї алегорії з різною висотою підборів. (Слемексени бояться нестабільності, яку уособлює собою різна висота підборів спадкоємця та перехід влади до Високих Підборів, яким нібито симпатизує принц.)

- Що є головною причиною зовнішнього конфлікту Ліліпутії з Блефуску? (Конфлікт Тупоконечників з Гостроконечниками, що уособлює собою спочатку внутрішній релігійно-політичний конфлікт Ліліпутії, втечу Тупоконечників до Блефуску, яка стала прецедентом до війни між країнами, що вже триває 36 місяців (тобто 3 роки)).

- Розкрийте алегоричний підтекст воєнного конфлікту між Ліліпутією та Блефуску. (Під Ліліпутією Свіфт мав на увазі не тільки конкретну сучасну йому Англію, до чого схиляється більшість дослідників, а й будь-яку імперію, сутністю зовнішньої політики якої є прагнення розширення своїх володінь у будь-який спосіб. Хоча сучасники сприймали цю фантастичну країну як карикатурне зображення Англії з жорсткою антилюдяною внутрішньою політикою та загарбницькою імперською зовнішньою політикою і вбачали у конфлікті Ліліпутії з Блефуску відображення релігійного конфлікту між Англією та Ірландією, посилаючись на те, що Блефуску теж острів. Проте вже ряд мислячих сучасників Свіфта вбачали у зображенні війни між двома фантастичними країнами багаторічний конфлікт між Англією і Францією, що намагалися задовольнити свої імперські амбіції («ось серед оцих міжусобиць нам загрожує напад війська з острова Блефуску, другої великої держави світу, майже такої ж великої й могутньої, як імперія його величності».)

Сьогодні ж ми сприймаємо алегорію війни між Англією і Блефуску як узагальнене художнє відображення воєнного конфлікту імперій, що намагаються утвердити своє владарювання на щонайбільших територіях у будь-який спосіб, знаходячи для виправдання конфлікту в очах світової спільноти найбезглуздіші аргументи (наприклад, з тупого чи гострого кінця розбивати яйце).

Сама назва «Блефуску» наштовхує на міркування в просторі етимології цієї назви, утвореної від слова «блеф» (англ. bluff - обман: 1. Прийом у грі в покер: гравець, що має погані карти, але діє так, щоб суперники вважали його карти виграшними; 2. Вигадка, ілюзія, обман, розрахований на створення хибного уявлення; дія, що вводить в оману або розрахована на те, щоб когось залякати).)

- Яка з проблем, по-вашому, є більш вагомою - внутрішня чи зовнішня?

- Чим став Гуллівер для ліліпутів у війні з Блефуску? Доведіть геніальність і простоту його плану щодо захоплення ворожого флоту Блефуску. Чому ініціативу створення і виконання цього плану Свіфт віддає Гулліверу, а не адміралу Болголаму? Аргументуйте.

- Чому Гуллівер потрапив у немилість до імператора Ліліпутії? Розкрийте узагальнюючий сенс стосунків Гуллівера з владою. (Гуллівер «рішуче відмовився бути знаряддям поневолення незалежного й відважного народу». «Моя відверта й сміливо висловлена думка настільки суперечила намірам і поглядам його величності, що він так і не зміг пробачити мені. Він дуже тонко дав це зрозуміти на державній раді, де, як переказували мені, наймудріші підтримували мене принаймні своєю мовчанкою; зате інші, мої таємні вороги, не могли втриматися від деяких висловлювань, що відбились- таки на мені, хоч і посередньо. Відтоді його величність і ворожа мені кліка міністрів розпочали інтригу проти мене, яка через два місяці ледве не спричинилася до моєї загибелі. Ось як мало важать найбільші послуги, зроблені монархам, коли на другу шальку терезів покласти відмову догоджати їхнім примхам».)

- Чи може порядна, ініціативна, освічена, віддана, законослухняна людина досягти високої посади і визнання в Лілпутії?

- Чому Гуллівер воліє віддатися на милість моря, ніж нового покровителя, блефусканського імператора? («вирішив не покладатися більше ні на монархів, ні на міністрів, якщо є змога обійтися без їхньої допомоги»)

- Розкажіть про порятунок Гуллівера. Чому він не залишився з родиною, а знову подався у море? Які алюзії з творами світової літератури у вас виникли? Як ви вважаєте, яку думку втілив Джонатан Свіфт, дозволивши своєму головному героєві розпочати наступну мандрівку? («Я пробув з дружиною та дітьми тільки два місяці, бо невгамовне жадання бачити чужі країни штовхало мене на нові пригоди, і я не міг усидіти вдома довше. Я залишив дружині півтори тисячі фунтів готівкою і найняв для неї гарний будинок у Редріфі. Решту свого майна, частково в грошах, частково в товарах, я взяв із собою, сподіваючись збільшити свої статки».)

Виникають алюзії з циклом арабських казок про Синдбада-мореплавця, яким увесь час рухала невситима жага подорожей і пізнання оточуючого світу та бажання збагатитися. Дозволяючи своєму героєві знову вийти в море назустріч пригодам, Джонатан Свіфт спонукає головного героя, скоріше, до мандрівки, яка має завершитися віднайденням самого себе, набуттям цілісності й рівноваги Гуллівера, яких він так і не знайшов. Цим самим Свіфт показав нездоланну прірву між ідеалами Просвітництва та можливістю їх практичного втілення у життя, оскільки людина залишається комплексом вад, яких їй належить позбутися.

 Ми розглянули з вами фантастичну історію Гуллівера - героя роману Джонатана Свіфта «Мандри до різних далеких країн світу Лемюеля Гуллівера, спершу лікаря, а потім капітана кількох кораблів» (1726 року). Роман Свіфта написаний у традиціях меніпеї, в якій абсолютна свобода сюжетної вигадки мотивується «ідейно- філософською метою - створювати виняткові ситуації для провокації і випробування філософської ідеї - слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М.М. Бахтін). На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Гуллівери. Проте насправді перед читачем постають чотири різні грані однієї особистості, освіченої людини доби Просвітництва, яка шукає себе і сенс свого життя у жорстокому, ворожому їй світі, сповненому зла і вад.

Інтерактивна вправа «Сенкан»

Лемюель Гуллівер.

Витривалий, відважний.

Мандрує, дізнається, дивується.

Разом з головним героєм читачі замислюються над людським та суспільними вадами.

Мандрівник

V. Домашнє завдання

Виконати завдання 

Уявіть себе мандрівником, який потрапив до Ліліпутії. Розкажіть ліліпутам про свою Батьківщину. Поміркуйте, що може вразити їх у вашій розповіді. На знак правдивості ваших слів присягніться так, як прийнято в Ліліпутії)

Підготувати біографію Йогана Вольфганга Гете 

Практична робота.

Кроссенс.

Просвітництво.

Дж. Свіфт. "Мандри Гуллівера". 9 кл.

1 - Англія, звідки почалася доба Просвітництва;

2 - Дж. Свіфт, одна з найбільших постатей епохи;

3 - зустрічі й дискусії просвітників;

4 - розум - один із найбільших критеріїв доби;

5 - книги, джерело інтелектуального розвитку (також одне з улюблених занять Гуллівера - читання; возив із собою книги);

6 - фантастичний (у т.ч. роман Свіфта, мандри до вигаданих країн);

7 - нещадна критика недолугих законів та державного устрою;

8 - нещадна свіфтівська (просвітницька) сатира;

9 - роман Дж. Свіфта "мандри Лемюеля Гуллівера"

29.09.2022

Опрацювати матеріал 

https://dovidka.biz.ua/yogann-gete-biografiya-korotko/

Йоганн Вольфганг Ґете (1749–1832). Поезії «Вільшаний король», «Травнева пісня», «Прометей». 

«Травнева пісня» — це справжній вибух радості, яка охопила поета, коли він закохався у Фредеріку Бріон. Поет переносить на природу свій радісний настрій і таким чином витворює власний автопортрет. Ліричний герой Гете постає в органічному злитті з природою. Лірика Ґете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв. Водночас у нього з’‎являються твори, де вже не природа, а сам ліричний герой є для себе джерелом духовної сили, морального закону і самодостатності. Тож зараз мова піде про поезію «Прометей», в основі сюжету якої — конфлікт Прометея із головним богом-олімпійцем — Зевсом.

Завдання : Виразне читання твору Ґете «Прометей»

Порівняльний аналіз образу Прометея в Есхіла та Ґете

Есхіл (трагедія «Прометей закутий».)

Прометей в античній літературі постає як благодійник та заступник, борець, альтруїст, що мужньо страждає заради щастя прийдешнього покоління

Ґете («Прометей».)

У творчості Ґете з’‎являється образ бунтаря, який протестує проти будь-якого тиску й тиранії. Його Прометей — це творець, майстер, художник, втілення нестримної творчої енергії

Висновок. Ґетевський Прометей, на відміну від есхілового, не страждалець, а богоборець, творець та наставник первісних людей, який уболіває за їхню долю. Він не володар над людьми, а мудрий учитель. 

Літературний диктант

1. У поезії «Травнева пісня» показано закоханість у... (життя, дівчину).

2. Якій поезії Ґете притаманний дух бунтарства? («Прометей».)

3. Яким розміром написана поезія «Прометей»? (Вільним.)

4. Які два мотиви звучать у поезії «Травнева пісня»? (Замилування весняною природою і щасливі любовні переживання.)

5. Балада — це... (невеликий ліро-епічний твір із драматично напруженим сюжетом).

6. Тема балади «Вільшаний король». (Страх людини перед таємничими силами природи.)

7. Які два плани має балада «Вільшаний король»? (Реальний і фантастично- міфологічний.)

8. Лірика Ґете пов’‎язана з традиціями... (народної поезії).

9. Задум балади «Вільшаний король» пов’‎язаний із.. (данськими народними баладами).

10. У якій формі побудована балада «Вільшаний король»? (У формі діалогу батько — син, вільшаний король — маленький хлопчик.)

11. Яким розміром написана поезія «Травнева пісня»? (Ямбом.)

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Виразно читати, аналізувати вірші Ґете.

04 жовтня 

ЙОГАНН ВОЛЬФҐАНҐ ҐЕТЕ «ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ». РОЛЬ Й. В. ҐЕТЕ В ІСТОРІЇ ПРОСВІТНИЦТВА. МІФОЛОГІЧНИЙ ЗМІСТ ОБРАЗІВ ВІРША «ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ» - ПРОСВІТНИЦТВО

Майбутній письменник Йоганн Вольфґанґ Ґете народився в місті Франкфурті-на-Майні. Одним із предків Ґете по материнській лінії був видатний німецький художник XV-XVI ст. Лукас Кранах Старший, про що сам поет не знав. Мати прищепила синові любов до складання історій, стала прикладом сердечної теплоти та мудрості, а батько намагався надати дітям більше можливостей, аніж мав колись сам, зокрема — повноцінну освіту. Коли Йоганнові виповнилося 4 роки, бабуся подарувала йому ляльковий театр, що сприяв розвитку фантазії хлопчика. Він також відвідував ярмарки й міські святкування. Завдяки великій родинній бібліотеці Ґете рано познайомився з «Іліадою» Гомера й «Метаморфозами» Овідія, прочитав у оригіналі твори Верґілія.

У 14 років Ґете вперше закохався у старшу за себе дівчину, проте їх розлучили. Про ці переживання він написав у автобіографії «Із мого життя». Ґете навчався в лейпцизькому університеті, але хвороба змусила повернутися додому. Одужавши, Ґете продовжив навчання в університеті Страсбурґа, де здобув звання доктора права. Саме у Страсбурзі Ґете познайомився з письменником Йоганном Ґотфрідом Гердером, який сприяв зміні поглядів молодого поета. разом вони очолили літературно-політичний напрям — «Буря й натиск».

Дослідники умовно поділяють творчий шлях Ґете на два періоди: до 1775 р., пов'язаний із рухом «Бурі й натиску»; після 1775 р., пов'язаний із веймарським класицизмом.

рух «Бурі й натиску» — це рух передової молоді, для формування якого важливе значення мав культ людини, проголошений французьким мислителем Жан-Жаком Руссо. До цього руху, крім Й. В. Ґете та Й. Ґ. Гердера, належали Ф. Шиллер, Я. М. Р. Ленц, Ф. М. фон Клінґер. Теми ідеології «Бурі й натиску» — природа, пристрасть, геній, свобода, а в мистецтві — безпосередність, яскраве вираження почуттів. Демократичність цього руху полягає в тому, що героями літературних творів стали представники нижчих соціальних групп — бюргери, домашні вчителі, солдати. У творах Ґете бунтарське заперечення феодальних порядків превалювало над позитивними ідеалами.

Світ поезії Ґете надзвичайно широкий. Уся гама людських почуттів, моральні проблеми, думки про мистецтво, філософські роздуми — теми його поезії. Проте в ліриці переважає тема кохання.

Вірші про кохання пов'язані з оспівуванням природи. Стан природи й почуття людини зливаються в ліриці Ґете. Його ліричний герой — повноцінна людина, відкрита всім враженням буття, не позбавлена вад і помилок, проте ця особистість здатна духовно зростати. Перу Ґете належить майже 1600 ліричних творів, що складають окремі цикли. «Зезенгейські пісні» — цикл «Бурі й натиску» із ліричним шедевром — «Побачення і розлука». як і в інших віршах цього циклу, тут немає внутрішніх конфліктів, переважає ідилічний, проте хвилюючо-радісний тон (ліричний монолог-гімн «Пісня про Магомета», «Прометей», низка поетичних творів, у яких висловлено думку, що дар, отриманий від природи, художник має застосувати для того, щоб підкорити природу своїм художнім прагненням).

1775 р.— нова межа в діяльності Ґете та знайомство з Шиллером. їхня творчість стала початком нового напряму в німецькій ліриці — веймарського класицизму. Своє завдання письменники вбачали в тому, щоб обробити сучасний життєвий матеріал у дусі класичної гармонії. Веймарський класицизм — суперечливий художній експеримент, що спробував відродити красу гармонії у світі, сповненому потворності й дисгармонії. якщо в період «Бурі й натиску» Ґете стверджував необхідність безпосередньої єдності художника й природи, то тепер він рішуче змінює свої погляди: природа, на думку Ґете, відділена від мистецтва великою прірвою. Митець має спочатку зрозуміти предмет, для чого він спершу його розглядає, відкриває потаємну сутність і тільки тоді відтворює в узагальнених і символічних образах.

Задум «Фауста» виник у поета 1773 р., коли Ґете виповнилося 23 і він уже зажив неабиякої популярності в Німеччині. У «Фаусті» відбито бунтарський дух тодішньої передової німецької молоді, поривання самого Ґете. Текст усього твору опубліковано 1832 р., уже після смерті письменника.

1775 року Ґете запросили до Карла Авґуста, герцога Саксен-Веймар-Ейзенаху. Поета призначили першим міністром герцога, надали титул таємного радника. Дослідник творчості Ґете М. М. Вільмонт так пояснив мотиви цього вчинку: «Від'їжджаючи до Веймара, Ґете плекав надію домогтися радикального поліпшення суспільних відносин хоча б на невеликому клаптику німецької землі, у володіннях Карла Авґуста, для того, щоб цей клаптик землі послугував зразком для всієї країни і проведені там реформи стали прологом загальнонаціональної перебудови німецького життя». Переконавшись в утопічності таких сподівань, Ґете поступово обмежив свою державну службу, залишаючи за собою лише театр і навчальні заклади. Проте, оселившись у Веймарі, залишився там до кінця свого життя.

1806 року Йоганн одружився з Крістіаною Вульпіус. До того часу вони вже мали кількох спільних дітей.

1832 року Ґете застудився під час заміської прогулянки в екіпажі й невдовзі помер. Поета помістили до герцогської усипальниці поруч із прахом Шиллера.

В останні роки життя будинок Ґете у Веймарі став місцем паломництва шанувальників мистецтва. Особистий секретар поета Еккерман останні 10 років занотовував висловлювання поета щодо життя, мистецтва, історії, завдяки чому ми маємо змогу ознайомитися з майже 1000 афоризмів Ґете.

Прокоментуйте висловлювання відомих людей про Ґете та афоризми самого поета.

■ Ґете — найбільший велетень людського слова (І. Я. Франко).

■ Мудрішого автора я не знаю. Може, і не читав у житті (В. С. Стус).

■ розумні люди — найкраща енциклопедія (Й. В. Ґете).

■ І велика людина — це, зрештою, просто людина (Й. В. Ґете).

■ З-поміж тих, хто свариться, винним завжди є розумний (Й. В. Ґете).

■ Сподіватися завжди краще, аніж впадати у відчай (Й. В. Ґете).

Пригадайте, які балади бувають за змістом. (Страшні, історичні, любовні, сімейно-побутові, розбійничі.)

Сьогодні перед нами — страшна балада, отже, її сюжет має бути напруженим, сповненим драматизму. Що, на вашу думку, страшного в баладі Ґете? Чим вона лякає читача? (Співіснуванням реального і фантастичного, яке втручається в реальне життя.)

Як побудова балади підкреслює напруженість, драматизм, ілюструє боротьбу зі страшним? (Формою полілогу трьох осіб.)

Чи справді ця балада страшна? Чи насправді трагічний кінець балади пов'язаний саме з потойбічним, фантастичним явищем? Від чого помирає хлопчик? (Він був дуже хворим: «Чогось боїться і мерзне син».)

Чому хлопцеві ввижається вільшаний король? (Це плід його хворобливої уяви від споглядання чудернацьких хмар туману і марення хворого)

Який вигляд має вільшаний король? Як він звертається до хлопчика, що обіцяє йому?

Чи бачить батько вільшаного короля? Звідки нам про це відомо?

Чому батько наляканий? («В руках його хлопчик бідний кричить»: трагічний кінець пояснено цілком реалістично.)

ДОДАТОК ДО УРОКУ 

ЦЕ ЦІКАВО!

Йоганн Вольфґанґ Ґете багато зробив для популяризації ідей Просвітництва в Україні. Особливо тісними були його зв'язки з Харківщиною, де готувалося відкриття першого університету. Ґете був зацікавлений ідеєю добору викладацького складу для університету, особисто займався цим питанням (університет було відкрито 1805 р., а вже з 1803 р. Ґете листувався з попечителем Харківського навчального округу С. Потоцьким щодо добору професорів і викладачів).

Ім'я Ґете було популярним у Харкові: ученого-просвітника було обрано почесним членом Ради Харківського університету, він був одним із перших претендентів на посаду ректора. Для Івана Франка Ґете — один із найяскравіших європейських письменників, художні пошуки якого привели до кардинальних змін у характері художнього мислення, відкриття нових незвіданих горизонтів образного освоєння дійсності. Називаючи Ґете «найбільшим поетом нашого часу», український критик бачить у його творчості невідому раніше оригінальність та здатність представити незаангажовано найрізноманітніші аспекти сучасного йому життя, які також містять об'єктивне зображення всіх верств тогочасного німецького суспільства, і відтворення «щоденних, звичайних речей».

Творча спадщина німецького просвітителя не обійшла стороною українську культуру, справивши на неї вагомий вплив і привнісши в літературний процес України нові обрії в осмисленні людини й світу. У ХІХ ст. Ґете перекладали П. Гулак-Артемовський (переспів балади «рибалка»), І. Франко (численні статті, нариси, огляди творчості Ґете; перша передмова до перекладу та переклад першої частини «Фауста»); у ХХ ст. — Д. Загул, М. Рильський, М. Бажан, М. Лукаш, І. Вирган. Відомий письменник-емігрант І. Качуровський, ім'я та твори якого нещодавно повернуто із забуття, провів дослідження «Відгуки творчості Ґете в поезії Ю. Клена».

Значним був також вплив Ґете на творчість українських письменників. Так, тема перемоги щирого кохання, зображена у творі Ґете «Герман і Доротея», знайшла відображення у творі М. Макаровського «Наталя, або Дві долі разом», традиція роману виховання («літа Вільгельма Майстера») — у творах Шевченка «Художник», «Близнецы», а доля Маргарити («Фауст») відобразилась у долі Оксани («Слепая» Шевченка).

Йоганн Вольфґанґ фон Ґете більш ніж 30 років (з 1797 р.) виконував функції міністра в невеликій тюрінґській державі. Його обов'язком було й керування бібліотеками. На початку 1798 р. Ґете підготував документ, де виклав вимоги до організації роботи бібліотеки: забезпечення контролю за збереженням фондів, ведення обліку нових надходжень та книговидачі, постійний розклад роботи. Він же запровадив умову: книги в забрудненому стані до бібліотеки не приймати! Привілейовані кола висловлювали великі протести з приводу такого нечуваного нахабства, але їм довелося підкоритися.

06 жовтня 

ІДЕЯ КОХАННЯ І ЩАСТЯ, ОЗНАКИ ФОЛЬКЛОРУ В «ТРАВНЕВІЙ ПІСНІ» Й. В. ҐЕТЕ. НОВЕ РОЗУМІННЯ ПРИРОДИ В ЛІРИЦІ ПОЕТА. ВОЛЕЛЮБНІ МОТИВИ ТА ПРОТИСТОЯННЯ ОБРАЗІВ ПЕРСОНАЖІВ У «ПРОМЕТЕЙ» Й. В. ҐЕТЕ. 

ОБРАЗ ПРОМЕТЕЯ - ПРОСВІТНИЦТВО

Кохання і природа (то зворушливо-ніжні, то бурхливі), нестримні поривання душі, дивовижні й прекрасні явища життя — ось теми віршів геніального поета Й. В. Ґете. У центрі цих поезій — сам автор, який водночас є духовно активним і чутливим ліричним героєм, завжди готовим до зустрічі з дивом: він не просто споглядає реальність, а перетворює її на яскраві, захопливі враження.

Перевірка домашнього завдання

Висловіть свої враження від балади Й. В. Ґете «Вільшаний король» та її художніх особливостей. D За словником символів з'ясуйте значення фольклорних образів твору. Зробіть висновок. (Верба — символ туги, печалі, трагічної долі; вітер — швидкості, руйнації і водночас змін, місце перебування багатьох духів, душ померлих; ніч — злих сил; туман — невизначеності шляху, блукання, небезпеки. Пана, бога лісів, череди й пастухів, покровителя всієї природи, зображали як напівлюдину-напівцапа — з хвостом, ріжками, бородою; довкола нього танцювали німфи й сатири. Коли хтось порушував його спокій, Пан наганяв на нього страх (звідси — слова паніка, панічний). Висновок: у Ґете ці символічні художні образи мають ширше, ніж у фольклорі, значення; символізують темні, підсвідомі сили та всемогутність Природи, гармонію в ній.)

— Улюбленими темами Ґете були природа та любов. Його поезія вирізняється довірою до життя, конкретністю, розмаїттям, повнотою, а також реалістичністю, що надає творам митця простоти та природності. Т. Манн писав про лірику Ґете: «Яким все це було новим, скільки тут чаруючої свободи, мелодійності та барвистості, як під буряним поривом цих ритмів летіла пудра з раціоналістичних перук». Ці ідеї поет утілив у ліриці: «Травнева пісня» та «Побачення і розлука» — перші приклади якісно нової поезії. На час створення вірша поет навчався у Страсбурзькому університеті. Він закохався у дочку пастора Фредеріку Бріон, чий образ «у всій її ніжній привабливості» закарбувався в душі поета та відбився в його творчості. В автобіографічній збірці Ґете писав: «Я відчув, як у мені знову відродилась потреба поетичної творчості, якої я давно вже не знав. Я створив для Фредеріки багато пісень на знайомі мелодії. їх назбиралося б, напевно, на цілий том». У «Травневій пісні» два мотиви: замилування природою та щасливі переживання закоханого. У центрі — людина, яка почувається частиною природи. радісний настрій передається танцювальним ритмом та двостопним ямбом. Усе це — вибух радості поета, викликаної коханням.

Аналіз літературного твору 

“Травнева пісня” Гете читати вірш 

Сміється природа радо мені,

Як сяє сонце по зимнім сні!

Барвисті квіти по всіх лугах,

Пташині хори по всіх гаях,

І в кожнім серці радість, весна:

О земле, сонце, любов ясна!

Любов моя, ти світлий чар!

Ти злото ранніх нагірних хмар!

Твій подив свіжим лугам, полям,

Благословення траві й квіткам…

Дівчатко любе, дівча ясне!

Як зір твій сяє: ти любиш мене!

Як жайворонок – повітря й спів,

Як чиста квітка – росу полів,

Тебе люблю я гарячим чуттям,

Ти радістю, сміхом, новим життям

Підносиш спів мій, хвилюєш кров..

О, будь щаслива, моя любов!

Переклад М. Зерова

Джерело: https://dovidka.biz.ua/travneva-pisnya-gete-analiz

Виразно прочитайте поезію Й. В. Ґете «Травнева пісня». яким описом починається твір? (Пейзажем, описом весняної природи.)

Це був перший великий вірш молодого поета.

Вірш написано у 1771 р., а опубліковано у 1774 р. Він викликаний почуттями до Фрідеріки Бріон і просякнутий любовними почуттями.

У цьому творі почуття палкого юнака зливаються з  радісним воскресінням весняної природи. Молодість, любов, весна переповнюють все єство поета.

 Які почуття переплітаються в душі у ліричного героя? (Кохання до дівчини та любові до природи, захоплення нею.)

 Як герой описує свої почуття, із чим їх порівнює?

 Завдяки чому досягається висока емоційність поезії? (Риторичним окличним реченням, риторичним поетичним звертанням.)

Як можна зрозуміти останній рядок поезії? (Ліричний герой переповнений почуттям кохання, але з якихось причин змушений розлучитися з коханою; він щиро бажає їй щастя. Можлива й інша інтерпретація,.)

Аналіз вірша “Травнева пісня” Гете (паспорт)

Автор: Йоганн Гете

Рік створення: 1771

Літературний рід: Лірика

Жанр – Вірш

Лірика – інтимна

“Травнева пісня” Гете – це зразок лірики інтимної.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб.

Тема: возвеличення любові, що освітлює життя й дарує щастя людині.

Ідея: Зображення кохання через образи природи.

Основна думка: автор хоче нам сказати, що потрібно бачити прекрасне через прості речі.

“Травнева пісня” художні засоби:

Епітети: “зимнім сні”, “барвисті квіти”, “пташині хори”, “любов ясна”, “свіжим лугам”, “ранніх нагірних хмар”, “дівчатко любе”, “дівча ясне”, “гарячим чуттям”.

Метафора: сміється природа.

Порівняння: сміється природа, як сяє сонце.

риторичні оклики – Любов моя, ти світлий чар! Дівчатко любе, дівча ясне! Як зір твій сяє: ти любиш мене! О земле, сонце, любов ясна!

анафора –

Як жайворонок – повітря й спів,

Як чиста квітка – росу полів

Джерело: https://dovidka.biz.ua/travneva-pisnya-gete-analiz

Повідомлення про Прометея

— Уперше образ Прометея з'явився в давньогрецькій міфології, потім Есхіл увічнив образ титана в трагедії «Прометей закутий». Одним із перших інтерпретаторів міфу про Прометея був Гесіод. У його «Теогонії» Прометей — борець проти свавільного захоплення влади олімпійськими богами. Гесіод протиставляє Прометея Зевсові у притчі про Пандору в поемі «Роботи і дні». Тут згадується про те, як «Прометей хитродумний» одурив Зевса, як громовержець, «взявши вогонь, заховав».

Із трагедією Есхіла «Прометей закутий» перегукується твір іншого грецького письменника — лукіана, що має красномовну назву «Прометей, або Кавказ».

Творче начало діяльності Прометея підкреслюється в «Метаморфозах» римського поета Овідія. До образу Прометея зверталося чимало німецьких письменників — Й. В. Ґете, Й. Ґ. Гердер, А. В. Шлегель.

Особливої популярності образ Прометея набуває за доби романтизму. Титан стає романтичним символом непокори, тираноборства і людинолюбства. яскравим свідченням цього є спадщина видатних англійських романтиків — Дж. Ґ. Н. Байрона і П. Б. Шеллі, у творчості яких образ Прометея відіграє важливу роль. Недарма ж Байрона називали «Прометеєм XIX століття», а Мері Шеллі, дружина другого поета, зазначала, що «Прометей — душа поезії Шеллі». Вірш Байрона «Прометей» — це ліричний монолог поета, у якому висловлюється співчуття героєві, прославляється готовність пожертвувати собою заради інших. Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може пробачити титанові того, що він створив людей, що викрав для них небесний вогонь і залишився непохитним. Прометей не тільки не кається, а й кидає виклик громовержцеві. Він пишається тим, що зробив людей подібними до себе.

В українській літературі була своя традиція сприйняття і переосмислення античного образу. У поемі Т. Г. Шевченка «Кавказ» (1845) образ Прометея висвітлено по-новому. Дослідники вказують на те, що він — символ народу, який бореться. Про це свідчать і рядки поеми, звернені до борців проти поневолення і тиранії: «Борітеся — поборете...» Ім'я титана досить часто згадують у своїх листах і творчості Леся Українка, Іван Франко. До образу титана зверталися П. Г. Тичина, Л. С. Первомайський, І. І. Нехода, М. Д. Руденко. Вірш М. Т. Рильського «Прометей» невеликий за обсягом (містить чотири катрени), пройнятий оптимістичним пафосом і цікавий прямим авторським зверненням до міфічного героя через віки. У поемі А. С. Малишка «Прометей» спостерігається героїзація життя простої людини, пораненого бійця зі Смоленщини, якого в часи окупації знайшли і прихистили жителі українського селища.

У XX ст. Франц Кафка підсумував мотиви міфу про Прометея в чотирьох притчах про міфічного героя.

Отже, Прометей — справді вічний образ у світовій літературі, а прометеїзм як символічне вираження служіння людям, правді, красі є наскрізним мотивом літературного процесу. За кожної історичної епохи міф про Прометея приваблював письменників багатою символікою та різноплановістю ідей, закладених у ньому. Основними з них були ідеї тираноборства, свободолюбства, непокори й гуманізму. Прометеєві розум, сила духу, героїчне служіння людям і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.

Аналіз літературного твору 

Виразно прочитайте вірш Й. В. Ґете «Прометей». У якій формі його побудовано? (У формі монологу.)

До кого звертається Прометей, у зв'язку з чим? (До Зевса, через його жорстоке та зверхнє ставлення до людей.)

Які аргументи наводить герой як доказ того, що ані він особисто, ані люди не мають за що йому дякувати? (Зевс не втішив і не підтримав нікого, не допоміг нікому.)

Яким є пафос цього твору? (Критично-сатиричним.)

Що нового вніс Ґете в образ Прометея? (Різку критику тиранії й жорстокості з боку верховної влади.)

Домашня робота :

• Доведіть на прикладі творів Ґете, що письменник закликає не коритися долі, а виборювати своє щастя.

11.10.2022

Тести

Запитання 1

Різновид лірики "Травневої пісні":

варіанти відповідей: 

інтимна

пейзажна

філософська

 громадянська

Запитання 2

Возвеличення любові, що освітлює життя й дарує щастя людині - така тема твору ...

варіанти відповідей: 

"Вільшаний король"

"Травнева пісня"

 "Прометей"

Запитання 3

Художній троп, використаний автором у рядках:

Як жайворонок – повітря й спів,

Як чиста квітка – росу полів

варіанти відповідей:

порівняння

 персоніфікація

 анафора

 рефрен

Запитання 4

Автор доводить, що потрібно бачити прекрасне через прості речі - така ... вірша "Травнева пісня".

варіанти відповідей

основна думка

ідея

тема

Запитання 5

Дорослий – дитина,

життя – смерть,

надія – відчай,

реальне – фантастичне - такі конфлікти твору ...

варіанти відповідей

"Прометей"

"Вільшаний король"

"Травнева пісня"

Запитання 6

Художній засіб, викристаний автором у рядку:

Хвостатий пан – вранішній туман

варіанти відповідей:

гіпербола

епітет

метафора

порівняння

Запитання 7

"Вільшаний король" складається з ... строф.

варіанти відповідей

 12

 6

 10

 8

Запитання 8

Твори, що лягли в основу створення "Вільшаного короля":

варіанти відповідей

старонорвезька народна балада “Танець ельфів”

німецька легенда про королівство лісових жителів

біблійні оповідки

датська народна пісня «Дочка короля ельфів»

Запитання 9

Засудження тиранії та самодержавства, уславлення самопожертви та сили духу у боротьбі з деспотичною владою - така ідея твору ...

варіанти відповідей

"Прометей"

 "Вільшаний король"

 "Травнева пісня"

Запитання 10

Твір, побудований у формі діалогу:

варіанти відповідей

"Вільшаний король"

"Прометей"

"Травнева пісня"

Запитання 11

Випиши правильні твердження:

варіанти відповідей

-        "Прометей" - це балада

-        вільха, верба, туман, вітер, тупіт коня ... - символи твору "Вільшаний король"

-        Метафора сміється природа використана у творі "Травнева пісня"

-        "Прометей" написано білим віршем

Запитання 12

Знайди правильні твердження:

варіанти відповідей

-        тема "Травневої пісні": зображення кохання через образи природи

-        до громадянської лірики відноситься "Прометей"

-        композиція "Вільшаного короля" - 8 строф, а "Прометея" – 7

-        у "Прометеї" митець трактує ліричного героя в дусі Просвітництва. Герой утілює ідею творчості, волі та суспільного служіння.  

13.10.2022

Опрацювати біографію письменника та законспектувати у робочі зошити 

ЙОГАНН КРІСТОФ ФРІДРІХ ШИЛЛЕР (1759-1805) - ПРОСВІТНИЦТВО ЯК ІСТОРИЧНА ДОБА

Для німецьких патріотів, до яких належав і Ф. Шиллер, ця феодальна роздробленість, що призводила до зубожіння населення, була не лише національною катастрофою, а й особистою трагедією...

У XVIII ст. Німеччина була розділена на безліч графств, марк-графств і герцогств - така собі «клаптикова» держава. І хоча ці «могутні» держави часто можна було обійти пішки не лише за день, а й за кілька годин, амбіцій у їхніх володарів було не менше, ніж у монархів найбільших держав Європи.

Ф. Шиллер народився в місті Марбах-на-Неккарі. Його батько був бідним полковим фельдшером, а мати походила з родини пекаря. Фрідріх з дитинства мріяв про літературу, та батькові хотілося, щоб син став священиком. Проте майбутнє хлопчика вирішувалося поза межами батьківської хати. За наказом герцога Карла Євгенія дванадцятирічного Фрідріха Шиллера забрали до військової школи.

Можливо, саме тогочасна муштра і залізна дисципліна посіяли в душі юнака зерна вільнолюбства. Уже перша його трагедія «Розбійники» перетворилася на заклик до боротьби з тиранією. А що це таке, Шиллер знав з власного досвіду: герцог не лише заборонив письменнику бувати на виставах його власної п’‎єси, а й займатися літературою. І письменник, чиїми віршами і п’‎єсами захоплювалася вся мисляча Європа, мусив таємно тікати, щоб знайти прихисток у сусідніх «клаптикових» державах. А це було непросто.

Наприклад, директор театру в Мангеймі, якому п’‎єси Шиллера принесли не лише славу, а й непогані гроші, спочатку відмовлявся дати письменникові роботу, бо боявся гніву Карла Євгенія.

Попри матеріальну скруту і хворобу (письменник хворів на туберкульоз, який тоді був невиліковним), Шиллер плідно і багато працював. Ще у військовій школі він захопився ідеями штюрмерів, які особливу увагу приділяли боротьбі за об’‎єднання німецьких земель. Сюжети своїх творів Шиллер черпав з минулого. Фактично Європа знайомилася зі своєю історією на виставах Шиллера, тож драматурга справедливо вважають засновником жанру історичної драми в європейській літературі. Він уважав, що театр має знову стати засобом виховання громадян, як колись у Елладі.

Улюблений театральний жанр Шиллера — драма, адже письменника в першу чергу хвилювало буденне життя з його напруженими, гострими і життєво важливими конфліктами, розв’‎язання яких, як і доля світу, залежить від особистості, її сили духу і здатності до самопожертви. Повністю реалізувати свій творчий потенціал Шиллеру було важко. Його родина збільшувалася, хвороба прогресувала, а грошей катастрофічно бракувало. Ситуація змінилася 1787 р., коли Ґете запросив його переїхати до Веймара. Мандрівки Німеччиною у пошуках кращого заробітку залишилися в минулому. Дружба двох геніїв, які з погляду обивателя мали бути якщо не ворогами, то принаймні суперниками, стала однією з найпрекрасніших і найшляхетніших сторінок історії світової літератури. Вони були справжніми друзями, а їхнє творче суперництво, яке отримало назву «року балад», коли поети змагалися, хто краще пише балади, переможця так і не визначило. Як зізнався сам Шиллер, спілкування з Ґете було «цілою епохою» в його житті.

НАРОДНА ДРАМА «ВІЛЬГЕЛЬМ ТЕЛЛЬ»

Одним із найкращих творів Шиллера вважається народна драма «Вільгельм Телль». Розмірковуючи над долею свого народу, прагнучи його об’‎єднання в єдину державу, Шиллер звернув увагу на національно-визвольний рух швейцарців під проводом Вільгельма Телля. Письменник ніколи не був у Швейцарії, тож, щоб краще уявити місце дії драми, обвішав стіни свого кабінету ліногравюрами швейцарських пейзажів. Він старанно вивчав історичні й фольклорні джерела і в результаті написав, як вважають, свій найкращий твір. Ми можемо лише уявити, що відбувалося у серцях німців, коли вони чули запальні Шиллерові рядки:

Хоч гори й озеро нас розділяють

І хоч окреме в нас урядування,

Ми роду одного й одної крові,

З єдиної походимо вітчизни.

Заклик до національної єдності, віра в щасливе життя вільного і незалежного народу, помножені на геній письменника, зробили п’‎єсу «Вільгельм Телль» непересічним явищем і в літературі, і в національно-визвольному русі багатьох народів. У ній немає єдиного головного героя, кожен персонаж, навіть якщо він на сцені з’‎являється на декілька хвилин, має свій характер і своє обличчя. Так на поміст світового театру вийшов народ, що його Шиллер сприймав не як знеособлений натовп, а як союз однодумців, непересічних особистостей і водночас звичайних людей простих і буденних професій. Тріумфальної ходи своєї народної драми театрами Європи і світу Шиллер так і не побачив - цьому завадила смерть. Вдячні швейцарці проголосили Шиллера своїм національним письменником, а його драму - національним героїчним епосом.

У Веймарі Шиллер разом із Ґете заснував театр, що став одним із найкращих у країні. 1802 р. імператор Священної Римської імперії Франц II надав Шиллерові дворянство. Помер великий драматург 9 травня 1805 р. від туберкульозу.

20.10.22

 Шиллер. «Вільгельм Телль».

1. Шиллер – засновник жанру:

а) історичного роману;            б) історичної повісті;

в) історичної новели;                        г) історичної драми.

2. За присутність на прем’єрі своєї п’єси «Розбійники» Шиллера:

а) посадили під арешт на 2 тижні;    б) нагородили відпусткою на 2 дні;

в) відрахували з училища;                               г) ніяк не відмітили.

3. Другом Шиллера був відомий поет:

а) Гете;  б) Гейне     в) Гюго;    г) Петефі.

4. «Вільгельм Телль» – драма про:

а) боротьбу Телля з Геслером;              б) протистояння батька і сина;

в) боротьбу за національну незалежність і свободу особистості.

5. Створити рух опору Штауффахеру порадили:

а) його друг Пфайфер;             б) дружина Гертруда;               в) барон Аттінгаузен.

5. Простий народ, зображений у творі, зазнає кривди від:

а) власних панів;            б) Австрійської імперії;                  в) Угорської імперії.

6. Телль був затриманий австрійцями за те, що:

а) не поклонився капелюхові;        б) відмовився зняти капелюха;         в) зняв капелюх.

7. Яблуко, в яке треба було влучити Теллю, знаходилося:

а) на дереві;     б) на голові сина Вальтера;                  в) в руці Геслера.

8. Друга стріла потрібна була Вільгельму, щоб:

а) вбити нею Геслера;                б) убити себе;                     в) дотриматися звичаю стрільців.

9. Яким чином Вільгельму Теллю вдалося уникнути в’язниці?

а) він убив охоронців та втік; б) його звільнили люди, які стали свідками несправедливості;  в) під час бурі він зістрибнув з човна, яким його перевозили до в’язниці,  на скелю.

Advertisements

REPORT THIS AD

10. Геслер, дізнавшись про призначення другої стріли:

а) пробачив Телля;               б) наказав його вбити;                 в) ув’язнив його.

11. Через кохання до Берти він ледве не зрадив свій народ:

а) Геслер;         б)Руденц;              в) Мельхталь.

12. Драма «Вільгельм Телль»:

а)  завершується суспільною радістю;           б) завершується суспільним горем;        в)  має відкритий фінал.

13. Укажіть, хто з цих авторів не жив у добу Просвітництва:

а) Д. Дефо; б) Д. Дідро;                  в) Ж.-Ж. Руссо; г) Г. Гейне.

14. Укажіть жанр твору Ф. Шиллера «Вільгельм Телль»:

а) комедія; б) трагедія;                 в) драма; г) повість.

15. Укажіть, твори якого жанру вперше з’являються в добу Просвітництва:

а) історичні романи; б) енциклопедії;   в) драми; г) хроніки.

16. Укажіть, коли відбуваються події, описані у драмі Ф. Шиллера «Вільгельм Телль»:

а) наприкінці ХІІ ст.; б) наприкінці ХVІ ст.;    в) на початку ХІV ст.; г) у ХVІІ ст.

17. Першим національним драматургом Шиллера вважають…

а) німці;   б) швейцарці;   в) австрійці: г) угорці.

18. Хто подарував Шиллерові сюжет “Вільгельма Телля”?

а) герцог Карл-Євгеній;   б) батько;    в) друзі-студенти;   г) Гете.

01.11.2022

Джордж Ноел Гордон Байрон

 «Хотів би жити знов у горах...», «Мій дух як ніч.». 

Вплив творчості Дж. Байрона на розвиток романтизму в Європі. 

Протиставлення мрії і дійсності в ліриці поета. 

Фольклорні і біблійні мотиви у віршах Дж. Байрона 

ДЖОРДЖ НОЕЛ ГОРДОН БАЙРОН

(1788— 1824)

Байрон народився 22 січня 1788 року в Лондоні у знатній, але зовсім збіднілій аристократичній родині. Англійський поет належав до давнього англійського роду, а по лінії матері, уродженої Гордон, був прямим нащадком короля Шотландії Якова І. Його батько, який вів безпутне життя (прізвисько "Mad Jack"), протринькав залишки свого майна та посаг дружини, втік до Франції, рятуючись від кредиторів, де й вмер, коли Байронові було три роки. Мати, майже позбавлена засобів до існування, відвезла сина на свою батьківщину в Абердин. У 1798 році по смерті двоюрідного діда Байрон успадкував титул лорда й родовий маєток — Ньюстедське абатство. У 1801 році Байрон вступив до аристократичної школи Хароу; у 1805 році — до Кембриджського університету.

У грудні 1806 року Байрон видав першу збірку віршів ("Fugitive Pieces"), які, за порадою друга, який вважав окремі вірші надто чуттєвими, вилучив з продажу і знищив. Незабаром у світ вийшло друге видання цієї збірки. Обидва видання з'явилися без посилання на авторство. Уперше своє ім'я Байрон поставив на збірці "Години дозвілля", яка побачила світ у червні 1807 року.

У січні 1808 року на сторінках впливового "Единбурзького огляду" була надрукована рецензія. Критик, ознайомившись із віршами, вказав на те, що вони: незрілі й наслідувальні. Байрон зробив першу й свою найбільш невдалу спробу створити за прикладом інших романтиків образ-маску: юнака-поета, поета-аристократа. Образ був сконструйований з використанням новітніх романтичних мотивів: у прихильності до родового замку ("Прощання з Ньюстедом") було щось від вальтер-скоттівського середньовіччя; у пристрасті до спогадів — від властивої Вордсворту мрійливої самозаглибленості; в анакреонтичних любовних віршах, героїні яких ховаються за вигаданими іменами Еми, Кароліни, угадувався вплив Т. Мура.

Однак за межами збірника залишилося те краще, що вже було написано й що саме тоді писав Байрон. Наприклад, вірші, звернені до Мері Чаворт: "Уривок, написаний невдовзі після заміжжя міс Чаворт", "Спогад",— свідчення юнацької любові поета, що назавжди залишилися в його віршах як перше й найщиріше почуття.

Визнання, несподіване у вустах поета-романтика, але виправдане Байроном, який віддавав перевагу романтичній біографії над романтичною фантазією. Інші уявляли екзотичні дива Сходу, а Байрон здійснив туди подорож та оцінив все пильним поглядом політика. Інші бунтували в уяві, а він спочатку у своїх парламентських виступах і віршах підтримав руйнівників верстатів — лудитів, повсталу Ірландію, а пізніше сам взяв участь у змові італійських карбонаріїв і в грецькому повстанні. Він бачив себе передусім політиком, діячем суспільним, а вже потім — поетом, хоча поезія була його найзначнішим суспільним діянням. Звідси ж і скептичне ставлення до романтизму в цілому. Байрон не прийняв сучасного романтизму, хоча більшість його виступів проти Вордсворта, Саути, Мура, В. Скотта мали особистий характер. Скандал, що вибухнув, не застав Байрона в Англії. У червні 1809 року він відбув у дворічну подорож по Середземномор'ю. У липні 1811 року Байрон повертається до Англії й визнає, що сатира його була занадто різкою, і вибачається. Але далеко не все в ній можна пояснити хвилинним роздратуванням. У ній є оцінки, від яких Байрон не відмовиться. Він не приймає, по суті, головного — ролі поета, якою вона уявлялася романтикам. Для нього поет не маг, не баладник, не самотній мрійник, а оратор, суспільна особистість. Це він підтвердить і іншим своїм маніфестом, що його він привіз зі східної подорожі,— поемою "З Горація".

Байрон надавав йому великої ваги, але розчарував своїх друзів, які сподівалися отримати від нього щось інше. їхнім очікуванням більше відповідали дві перші пісні нової поеми "Паломництво Чайльд-Гарольда", робота над якими почалася ще восени 1809 року, в Албанії, де поет вперше усвідомив необхідність закріпити в поетичній формі свої враження від подорожі.

Третя і четверта пісні будуть пов'язані з іншою подорожжю Байрона — з його мандрівним життям після того, як 25 квітня 1816 року він буде змушений назавжди покинути Англію. Це було викликано остаточним розривом з англійським світським суспільством після того, як його залишила дружина Анабела Мільбенк одразу ж після народження дочки Ади.

Лондонський період (1812-1816) — час романтичної слави, роки успіху, що виявилися для поета важким іспитом. Залишитися собою, жити своїм життям повною мірою йому не вдавалося.

У 1812-1813 роках Байрон здійснив важливі виступи в палаті лордів, однак йому швидко "набридла парламентська комедія. Я виступив там три рази, але не думаю, що з мене вийде оратор" ("Щоденник", 14 листопада 1813 року). Було написано ним кілька гострих політичних віршів — відгук на те, що відбувається, але в цілому поезія тих років справляла враження, що невдоволеність власним життям лондонського денді змушувала його люто кидати героя на зіткнення зі світом, на бунт проти нього.

Саме в ці роки Байрон створює цикл так званих східних поем, що розробляють уже знайдений у "Чайльд-Гарольді" новий жанр лисичанської поеми, що складно вибудовує відносини між автором і героєм. У новому циклі автор трохи відступає в тінь і з більшою чи меншою послідовністю розповідає історію свого героя. Історію, у якій майже завжди є центральним любовний епізод. Поеми утвердили за Байроном славу відчайдушного самотнього, романтика, їх відразу ж перекладали іншими мовами, у тому числі й російською: "Гяур" (1813), "Абідоська наречена" (1813), "Корсар" (1814), "Лара" (1826), "Облога Коринфа" (1816), "Паризіна" (1816).

У героях східних поем читачі впізнавали самого Байрона. Створювалися цікаві легенди, згідно з якими все, що відбувалося з героями, траплялося і з автором. Герой Байрона ввібрав у себе різноманітні романтичні риси, ніби розчинившись в біографії й образі самого поета. Тиражування цього героя, масове наслідування його в житті й у літературі створили течію "байронізм".

Складність, з якою розрізняли автора й героя, проявлялася в незвичності самої форми — лисичанської поеми, яку створив Байрон. Однак новизна форми була наслідком нової особистості, що безпосередньо позначилася й на ліричних циклах лондонського періоду. Він починається шістьма віршами, об'єднаними під умовно-грецьким жіночим ім'ям "До Тирзи" і присвяченого померлій жінці. У ній іноді намагаються вгадати якесь конкретне обличчя, "безіменну" чи "приховану" любов, але біографічний привід має більш широкий зміст, передає атмосферу й обставини особистого життя Байрона після його повернення до Англії.

Першого серпня 1811 року помирає мати поета, з якою його пов'язували стосунки важкі, але близькі. Потім протягом двох місяців він одержує звістки про смерть кількох друзів з Хароу і Кембриджа. Цикл "До Тирзи" — один з перших для Байрона у поемах і драмах образів приреченої любові, що гине.

Другим важливим ліричним циклом тих років була низка віршів, об'єднаних особистістю Наполеона. Спочатку в зв'язку з його зреченням 6 квітня 1814 року за один день пишеться велика "Ода Наполеону Бонапартові". Роком пізніше він пише також такі твори: "На втечу Напалеона з острова Ельби", "Ода з французького", "Зірка Почесного легіону", "Прощання Наполеона".

Ліричним завершенням цього періоду життя Байрона були вірші, звернені до зведеної сестри Августи Лі: "Станси до Августи", "Послання до Августи",— однієї з небагатьох, хто не покинув поета. Вірші були написані вже у Швейцарії, куди Байрон спочатку вирушив після розриву з дружиною. Місяці — з травня по жовтень 1816 року,— проведені там, були душевно важким часом для Байрона й водночас творчо плідним. Відразу ж з'являється збірник, що об'єднав вірші й нову поему,— "Шильйонський в'язень". У ті ж місяці написані невеликі ліричні поеми: "Пітьма" і "Сон", що доводять морок і безвихідність романтичної свідомості до апокаліптичного бачення загальної загибелі. Він також пише філософську драму "Манфред", що її розпочав у Швейцарії і, яка чимось подібна до "Фауста" Ґете, хоча, разом з тим, і полемізує з цим твором.

Місяці, що їх Байрон провів 1816 року у Швейцарії, не були для поета самотніми. На цей час випадає його зустріч і спільне проживання на віллі Діодаті з П. Б. Шеллі. Там у Байрона виникає роман з його своячкою Клер Клермонт. У січні народжується дочка Алегра (померла в 1822 році).

У листопаді 1816 року Байрон переїздить до Італії, де спочатку зупиняється у Венеції. Потім, після зустрічі з Терезою Гвічіолі, живе з нею в Равені (грудень 1819р.). Переслідуваний за свої зв'язки з карбонаріями поліцією, Байрон у жовтні 1821 року їде до Пізи, а через рік поселяється в Генуї.

Якщо друга пісня "Паломництва Чайльд-Гарольда" була сповнена спогадів про велике минуле Греції, то четверта, остання пісня, присвячена минулому Давнього Риму та Італії.. Італійські враження загострюють історичне почуття Байрона. У цей час він пище невеликі поеми "Скарга Тасо" і "Пророцтво Данте"( 1819). У 1818 році була створена історична поема "Мазепа". Після переїзду до Равени в будинку графа Гвічіолі, втягнутий карбонаріями в безпосередні дії, Байрон починає цикл історичних трагедій: "Марино Фал'єро" (1820), "Сарданапал" (1821), "Обидва Фоскарі" (1821). Два сюжети — з історії середньовічної Венеції, третій — з Давнього Сходу. У передмовах до цих п'єс Байрон уже вкотре підтвердив свою пристрасть до мистецтва класицизму, обіцяючи виконання його умовностей аж до правила трьох єдностей.

Зростаючий інтерес Байрона до історії поширюється і на історію сучасну. Його, як і раніше, цікавить усе, що відбувається в Англії. Він підтримує політичний журнал Лі Ханта "Ліберал" (1822-1823), у першому номері якого публікує свої сатири, "Бачення суду" і "Бронзове століття" (1822-1823). Паралельно

з ними до самого від'їзду до Греції він продовжує працювати над "Дон Жуаном" (1817-1823).

Робота ця почалася незабаром після приїзду до Італії. її тон збігався з першою італійською поемою — "Бепо" (1817), що іскриться усіма барвами венеціанського карнавалу, багато гри уяви, пристрастей, але не трагічних, не фатальних, а легких, святкових. Пасує до них у "Бепо" і тон, разом зі стрбфою-октавою, позначений італійським колоритом.

— У творах Байрона постав новий тип героя — байронічний. Охоплений найглибшою меланхолією, він втратив зв’‎язок з навколишнім світом, адже рано «переситився життям». Це герой-вигнанець, герой-бунтар, сильна, пристрасна особистість, яка шукає скарбів духовних, а не матеріальних. З образом «байронічного» героя безпосередньо пов’‎язане і поняття байронізму — ідейно-естетичної тенденції, філософського світобачення, що дістало яскраве втілення у творчості Дж. Байрона та його послідовників.

Ознаки байронізму: «світова скорбота»; неприйняття дійсності, протест проти неї, інтелектуальний бунт (зневіра у можливості переробити світ, песимізм.); відчуження особистості; розкриття суперечностей між життям людини і суспільства; злиття ліричного героя з природою; протиставлення мрії та життя, ідеалу і дійсності.

Складання паспорту-характеристики твору «Мій дух як ніч...» (запис у зошитах)

Мій дух як ніч

Мій дух як ніч. О, грай скоріш!

Я ще вчуваю арфи глас,

Нехай воркує жалібніш

І тішить слух в останній час.

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

Як є сльоза, вона збіжить,

Поки мій мозок не згорів.

Але суворо й смутно грай,

Додай жалю в свій перший звук.

Молю тебе, заплакать дай,

Бо розпадеться серце з мук.

Воно в собі терпить давно,

Давно вже в ньому вщерть образ,

Як не поможе спів, воно

Од мук тяжких порветься враз!

Паспорт-характеристика твору «Мій дух як ніч...»

Автор

Дж. Байрон

Назва

«Мій дух як ніч...»

Цикл

«Єврейські мелодії», 1814-1815

Рік написання

1815

Літературний рід

Лірика

Жанр

Поезія

Різновид

Філософська лірика

Віршовий розмір

Чотиристопний ямб

Тема

Зіткнення суперечливих начал у душі людини, самотність. Провідна інтонація віршів цього циклу — це відчуття смутку, безвихідь, охоплення відчуттям «світової скорботи»

Ідея

Утвердження сили мистецтва, що просвітлює душу

Композиція

Байрон назвав поезії цього циклу мелодіями. Вірш вражає своєю музичністю і мелодійністю

Мотиви

Написаний за мотивами Біблії (Старий Заповіт.). В основу вірша «Мій дух як ніч» покладено звернення біблійного царя Саула до співця Давида. Цар нарікає, що душа його похмура і жадає полегшення в сльозах і просить Давида зцілити її за допомогою гри на арфі

Образи твору

Співець зі своєю арфою має божественну силу, яка буквально здатна змінити весь світ. Але він — це лише маленька частина Мистецтва, яке може повертати втрачені надії, сподівання, ідеали, здатне звільнити людину від страждань

Художні засоби виразності

Епітети — останній час, віщий спів, перший звук; метафори — глас арфи воркує і тішить слух, надія в серці спить, розпадеться серце, поки мозок не згорів; порівняння — Мій дух як ніч; спонукальні речення — О, грай скоріш! та ін.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ:

1. Скласти паспорт-характеристика твору  «Хотів би жити знов у горах...»

2. Прочитати поему Дж. Байрона «Мазепа».

3. Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення або презентації про життя І. Мазепи, історичну основу поеми.

08.11.2022

Джордж Ноел Гордон Байрон. Поема «Мазепа»

Історична довідка

Іван Мазепа — видатний політичний і культурній діяч України. Був обраний гетьманом 1687 року. Постійно опікувався станом освіти, науки, мистецтва і релігії. Виділяв значні кошти на будівництво і відновлення церков, монастирів.

Народився Іван Мазепа 1639 р. у шляхетській родині на хуторі Мазепинці. Здобув чудову європейську освіту, знав вісім іноземних мов. Був пажем при дворі польського короля Яна Казимира. 1674 році потрапив до запорозьких козаків, де став генеральним осавулом. З 1687-1708 — гетьман Війська Запорозького. Тривалий час він був одним із найближчих сподвижників Петра I. Іван Мазепа гетьманував в Україні протягом майже 22 років, і весь цей період характеризувався економічним піднесенням в Україні, стабілізацією соціальної ситуації та церковно-релігійного життя й культури. На початку XVIII ст., в умовах Північної війни, гетьман таємно перейшов на бік шведського короля Карла XII. За зраду присязі його позбавили титулів і нагород, а Російська православна церква піддала Мазепу анафемі. Утікаючи після поразки від переслідування російської кінноти, Мазепа і Карл XII знайшли притулок у Молдові. 1709 року у селі Варниця Іван Мазепа помер.

Поема Байрона «Мазепа» цікава для українського читача передусім тим, що автор звертається до образу України і показує одного з її видатних історичних діячів. Працюючи над твором, англійський поет користувався «Історією Карла XII» Вольтера. В основу сюжету поеми покладено лише один епізод із життя Мазепи — його кохання до дружини багата

Теорія літератури

Поема — віршований твір, у якому зображені значні події (що мають загальнолюдське значення) та яскраві характери. Розповідь супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів. Поеми бувають героїчні, дидактичні, сатиричні, бурлескні, ліро — драматичні, романтичні.

Романтичний міф про Мазепу

Постать Мазепи — чи не найвизначніша в новій українській, а разом із Богданом Хмельницьким — і у всесвітній історії. Як відомо, образ Мазепи надихав багатьох митців і дослідників. Митців манила пов'язана з його особистістю легенда, в якій зображено його як романтичного героя любовних пригод. Мазепа в західному світі — постать любовного героя Вольтера або Байрона, а не історична особистість.

До популяризації українського гетьмана в Західній Європі прилучився в першу чергу Вольтер у своїй відомій історії про Карла XII, в якій між іншим описав, як один польський шляхтич, бажаючи помститися за те, що Мазепа «вів романс» із його дружиною, покарав його оригінальним способом, а саме: у піймавши Мазепу, наказав роздягнути його, а опісля прив'язати до дикого коня й пустити в степи, сподіваючись, що Мазепа неминуче загине. На щастя, юнака врятували козаки. Опісля з козаками Мазепа брав участь у походах проти татар. «Завдяки своїм знанням,— пише Вольтер,— Мазепа здобув собі на Січі велику пошану, а цар уважав обов'язковим зробити його князем України».

Історія написання Байроном поеми «Мазепа»

Поему «Мазепа» Байрон написав під час перебування в Італії (у Венеції та Равенні) в 1818 або 1819 році. Дехто з дослідників уважає, що на розповіді Мазепи про його закоханість у молоді роки в юну красуню Терезу, дружину старого багатого графа — воєводи, позначилися взаємовідносини самого Байрона з юною дружиною графа Гвічіоллі, яку також звали Терезою.

На початку своєї поеми Байрон подав довідку, яка свідчила, що в її основу був покладений один із епізодів з «Історії Карла XII» французького письменника Вольтера про те, як «шляхтич» Мазепа в юності за зв'язки з жінкою польського вельможі був покараний — прив'язаний до дикого коня, якого відпустили в степ. Тоді «Мазепа від страждань і з голоду трохи не вмер». Ця подія й становить основний зміст поеми. Про неї розповідає Мазепа шведському королеві Карлу XII, коли після розгрому Петром І під Полтавою 1709 року вони втікали до Туреччини.

Евристична бесіда

♦ Які враження у вас виникли після прочитання поеми?

♦ Які інші твори про Мазепу ви читали?

♦ Як побудована поема? (Поема побудована як монолог-сповідь Мазепи.)

♦ Чому автор використав саме таку жанрову форму? (Щоб створити враження достовірності, бо це відверта розповідь самого героя.)

3. Колективне складання таблиці «Образи Мазепи в поемі Дж. Байрона»

Образи Мазепи в поемі Дж. Байрона

Юний Мазепа-коханець

Паж при дворі польського короля Яна- Казимира — веселий, стрункий, красень-юнак, до нестями закоханий у дружину польського шляхтича Терезу

Мазепа-гетьман

Переживши багато тяжких випробувань, він змінюється зовні, стає «похмурий і старий, і сам, як дуб той віковий», але залишається сильним, сміливим, зберігає мужність та шляхетність

Літературний диктант

1) Які події зображено в поемі? 

2) Хто в поемі розповідає про незвичайний випадок, що трапився з Мазепою? 

3) Як звали жінку, у яку закохався Мазепа?

4) Якою постає Україна в поемі Дж. Байрона? 

5) Як король Карл XII ставиться до Мазепи?

6) Куди несе дикий кінь Мазепу? 

7) Яким зображений в поемі Карл XII? 

8) Що відновило сили Мазепи?

9) Хто врятував Мазепу? 

10) Чим закінчується поема? 

10.11.2022

Робота над змістом поеми Д. Байрона «Мазепа»

 плану твору

Орієнтовний план

XIII. Поразка шведів під Полтавою.

«В жахливий день біля Полтави / Від шведів щастя утекло, / Навкруг порубане, криваве / Все військо Карлове лягло...». (Тут і далі — переклад Д. Загула)

XIII. Мазепа серед почту короля Карла XII.

«А поруч в лицарській юрбі, / Де звісив дуб гілля дебеле, / Мазепа стомлений собі / 3 трави тверду постелю стеле. / Гетьман — похмурий і старий / І сам, як дуб той віковий...».

XIII. Розмова Карла із Мазепою.

«Король з усмішкою гіркою / Свою мізерну пайку взяв / І, приховавши приступ болю, / Бадьоро, голосно сказав: / "У всіх із нашого гуртка / Відважний дух, тверда рука, / Та хто в цей час маршів, боїв, / Балакав менше й більш зробив, / Ніж ти, Мазепо?.."».

XIII. Розповідь Мазепи про себе:

а) при дворі короля Казимира

«...Так років з п'ятдесят назад. / Мені двадцятий рік минав... / Ще Казимир королював, / Ян Казимир... Шість років я / Був паж у того короля...»;

б) дружина графа — воєводи

«Молодша щось на тридцять літ, / Все важче зносила вона / Свою нудьгу і графів гніт»;

в) зародження кохання

«...Це несвідоме поєднання — / І ми ніколи не збагнемо, / Як раптом іскорка кохання / Шаленим вибухне вогнем. / За нею стежив я здаля, / Зітхав, дививсь і плакав я, / Аж доки нас удвох звели,— / І відтоді здибались ми...»;

г) взаємність почуття

«Кохав я і коханим був... / Кохав я і зазнав кохання. / Хоч і щаслива доля ця, / А все ж кінець її — страждання / Ми потай бачились...»;

д) викриття

«...нас двох одної ночі / Схопила зграя шпигунів... / Від гніву граф оскаженів — ... / Яка Терезина судьба, / Не скажу вам — не знаю й сам. / Отак нас доля розлучила! / Але ж і лютий був, аж страх, / Прегордий воєвода — граф! / Він сам для себе був святий / І думав, що в очах народу, / Як і в моїх, він теж такий...»;

е) покарання

«...Годованця степів / Ведуть спітнілого до мене. / Мене десяток гайдуків / Йому до спини прикрутив / Тугим ремінням — і пустив... / Свисток, батіг... і кінь побіг, / Що так би й водопад не зміг»;

ж) бажання помсти

«...Що прийде день і я вернусь / З десятком тисяч верхових /І за ганьбу свою помщусь, /І дяку графові складу . На тих зухвалих дворових — / За негостинну ту їзду».

и) на спині у коня

«Який же був мій гнів і страх, / Одчай і холод, голод, жах, / Які ж я мусив мати болі — / Коли-то, зв'язаний і голий, / Кудись у безвісті летів!»;

к) загибель коня

«Тут сам остався я в одчаї, / Прив'язаний тугим ременем / До цього трупа без життя...»;

л) порятунок

«...Я зрозумів, що ще не вмер, / Що це й не сон, бо хтось не дав / Мене на жир шулік і ґав»;

м) пояснення порятунку

«...Я б не хотів / Надокучати вам згадками, / Як гостював я в козаків. / Вони знайшли мене в долині, / Внесли мов трупа в ближній дім / І врятували...».

Завершення поеми

«..."А потім / Я став гетьманом в їх країні..." / Та ви дивуєтесь, чому / Король не дякував йому. За повість? Він причину знав: / Король уже з годину спав».

"Україна у поемі Байрона “Мазепа"

Багато українських письменників із захопленням описують свій рідний край, адже вони тут виросли, змужніли, набралися свого життєвого досвіду і завдяки своїй країні стали тими, ким вони є. Завжди приємно читати патріотичну літературу. Водночас вмілі письменники можуть описувати і з цікавістю ставитися не тільки до своєї країни, а й до будь-якої іншої. Цілком можливо перейнятися національним колоритом, інтересом до чогось невідомого і навіть чужого навіть за умови, що ти там ні разу не побував.

Прикладом цього є поема Джорджа Гордона Байрона під назвою “Мазепа”.

У своєму відомому поетичному творі англійський письменник описав велич українського народу, красу місцевої природи і ще багато чого цікавого. В якості головного героя своєї поеми Байрон обрав Івана Мазепу, оскільки саме цей український військовий і державний діяч представлявся автору таким, який реально бореться на незалежність козацької держави, не шкодуючи власних сил і власного тіла. Але боротьба цього українського діяча за праве діло стала не єдиною причиною того, що саме він став головним героєм твору Байрона. Англійський письменник також був украй вражений легендою про те,

що Мазепа був закоханий у дружину вкрай багатого шляхтича з Польщі. Чомусь ця легенда була дуже цікавою для Байрона, і він вирішив описати її в своїй поемі.

Також варто зауважити, що, незважаючи на неможливість побувати в Україні, англійський письменник прекрасно вивчив багато чого про неї, в тому числі і про українську природу, зокрема, він зміг описати українські степи. Крім того, особливої??уваги в поемі були удостоєні ліси України, на опис яких він виділив відразу кілька красномовних рядків свого твору. Опис Мазепи, інших історичних персонажів того часу вражає своєю ретельністю, детальністю і аналітичністю.

Мені дуже приємно усвідомлювати, що найвідоміші і найпопулярніші світові письменники удостоїли настільки пильної уваги у своїх творах саме мою батьківщину. Байрон був явно небайдужий до долі української землі, українського народу і в цілому призначення України на території світу, адже його цікавив прообраз сучасної України – держава козаків. Наявність у творчості Байрона твору “Мазепа” робить цю творчість дійсно важливою для кожного українця. Ми повинні відплатити такою ж увагою самому Байрону, добре ознайомившись з його творчістю, поглядами на життя і біографією.

Хотілося б вірити, що й сучасні автори будуть приділяти увагу Україні у своїх творах, всі ми цього потребуємо.

Домашнє завдання :

Підготуватись до виразного читання напам'ять поезій Байрона; намалювати ілюстрації до творів Байрона (за бажанням).

15.11.2022

 Розвиток зв'язного мовлення. Образ гетьмана І. Мазепи у світовій 

Митці присвятили йому 186 гравюр, 42 картини, 22 музичні твори, 17 літературних творів, 6 скульптур... Іван Мазепа — один із найвідоміших і найзагадковіших гетьманів України. Що більше про нього дізнаємося, то більше запитань виникає. Про це ми й поговоримо на сьогоднішньому уроці.

1. Інтерактивна вправа «Асоціативне ґроно»

— Яким постає перед вами гетьман Іван Степанович Мазепа?

Очікувані відповіді: високоосвічена людина, поліглот, патріот, дипломат, політичний діяч, меценат

поема Віктора Гюго «Мазепа»

— Вражений поемою Байрона «Мазепа», Віктор Гюго 1829 року також пише однойменну поему. Та поеми Байрона й Гюго є творами, зовсім різними за стильовими та змістовими ознаками. Якщо у Байрона герой веде розповідь від першої особи, що надає поемі характеру ліричної сповіді, то у поемі В. Гюго «Мазепа» переважає живописний елемент, який витісняє ліричний. Про те, наскільки приблизно уявляв поет український колорит, свідчить поява в ньому піщаної пустелі з барханами, «схожими на смугасте покривало».

поема Володимира Сосюри «Мазепа»

— Володимир Сосюра, на відміну від своїх попередників, по-своєму трактує постать Мазепи. Не ідеалізуючи його як неординарну особистість, поет творить насамперед художній образ, а не політичний портрет гетьмана. Він намагається розкрити психологію особистості Мазепи і в такий спосіб піднести в поемі ідею державності України, її незалежності. Щирість і громадська мужність у розмові з читачем про найскладніші періоди в історії України є головними ознаками поеми В. Сосюри «Мазепа».

Мазепа до останньої хвилини життя залишається вірним своєму народові й Україні. Весь час звучить у поемі пристрасне зізнання Мазепи в любові до своєї Батькіщини, до своїх співвітчизників. Але ті не зрозуміли його намірів і «...його покинули в біді».

Інтерактивна вправа «Сенкан»

Мазепа.......

Сильний, рішучий.

Кохає, страждає, не скоряється.

Кидає виклик законам суспільства.

Бунтар.

17.11.2022

Контрольна робота за творчістю Г. Гейне, Дж. Байрона 

І варіант

( запропоновано на вибір початкового рівня два варіанта)

Початковий та середній рівні

1. Для романтизму характерні такі ознаки:

а) суворі правила;

б) підвищена емоційність;

в) складна метафоричність;

г) незвичайні герої діють у незвичайних обставинах.

2. Представником романтизму НЕ є:

а) Г. Гейне; в) Ф. Шиллер;

б) Дж. Байрон; г) А. Міцкевич.

3. Фольклорний мотив кохання як страшної сили розкрито у творі:

а) Дж. Байрона «Мій дух як ніч...»;

б) Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах...»;

в) Г. Гейне «Не знаю, що стало зо мною...»;

г) Г. Гейне «На півночі кедр одинокий...» .

4. Про почуття самотності, прагнення дружби, кохання йдеться у творі:

а) Г. Гейне «Не знаю, що стало зо мною...»;

б) Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах...»;

в) Г. Гейне «На півночі кедр одинокий...»;

г) Дж. Байрона «Мій дух як ніч...».

5. Основною думкою у творі Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах…» є:

а) оспівування краси кохання;

б) осуд жорстокості, кровопролитних війн;

в) уславлення свободи, засудження лукавства;

г) заклик до повстання, до збройного опору.

6. Байрон зображує Мазепу в молодості як людину:

а) розважливу, помірковану; в) патріотичну, героїчну;

б) захоплену, дещо безрозсудну; г) мрійливу, спокійну.

ІІ варіант

Початковий та середній рівні

1. Романтизм зародився на межі:

а) ХVІ-ХVІІ ст.; в) ХVІІІ-ХІХ ст.;

б) ХVІІ-ХVШ ст.; г) ХІХ-ХХ ст.

2. Романтизму властиві ознаки:

а) мінливість, поліфонічність, тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності;

б) культ природи і почуття, підвищена емоційність сприйняття навколишнього світу;

в) типізація героїв та обставин як основний засіб художнього відтворення дійсності;

г) неприйняття буденності, творення на противагу їй незвичайної художньої дійсності.

3. Назва поетичної збірки Г. Гейне:

а) «Книга життя»; в) «Книга пісень»;

б) «Книга віршів»; г) «Книга спогадів».

4. Ідею мистецтва, що просвітлює душу, розкрито в поезії:

а) Г. Гейне «Не знаю, що стало зо мною...»;

б) Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах.»;

в) Г. Гейне «На півночі кедр одинокий.»;

г) Дж. Байрона «Мій дух як ніч...».

5. Народна легенда про красуню Лорелей стала основою балади:

а) Дж. Байрона «Мій дух як ніч.»;

б) Г. Гейне «На півночі кедр одинокий.»;

в) Г. Гейне «Не знаю, що стало зо мною.»;

г) Дж. Байрона «Хотів би жити знов у горах.».

6. Байрон зображує головного героя в поемі «Мазепа» як:

а) історичну постать;

б) романтичного героя;

в) героя фольклорних творів;

г) образ, що втілює ідеї Просвітництва.

Достатній рівень 

(спільний для обох варіантів)

7. Установіть відповідність між цитатами та автором і назвою твору.

Цитата

Автор, назва твору

1. «Мій дух як ніч...»           

 а) Моя ж душа, мов птах прип’‎ятий, 

Що прагне скель і висоти, 

Страждає в Англії пихатій.

2. «Не знаю, що стало зо мною...»

б) ...Ніколи не плакали ми;

Той сум, оті тяжкі зітхання 

Прийшли до нас згодом самі. 

3. «Коли розлучаються двоє...»

в) Я ще вчуваю арфи глас,.. 

Як ще надія в серці спить,

Її розбудить віщий спів.

4. «Хотів би жити знов у горах...»

г) І бачить він сон про пальму, 

Що десь у південній землі ...

8. Визначте ознаки романтизму як літературного напряму. Назвіть найвідоміших його представників.

Високий рівень 

9. Дайте розгорнуту відповідь, у чому відмінність літератури доби Просвітництва від літератури доби романтизму.

10. Схарактеризуйте романтичного героя. Наскільки цей образ, на вашу думку, актуальний у наш час?

Високий рівень 

(спільний для обох варіантів)

9. Дайте розгорнуту відповідь, у чому відмінність літератури доби Просвітництва від літератури доби романтизму.

10. Схарактеризуйте романтичного героя. Наскільки цей образ, на вашу думку, актуальний у наш час?

22.11.2022 Заміна 

24.11.2022 Заміна

29.11.2022 Заміна

01.12.2022 Заміна

06.12.2022 Заміна

 08.12.2022 Заміна

13.12.2022

Джейн Остін (1775 – 1817). 

Джейн Остен - одна з найвідоміших письменниць Англії.У неї багато послідовників і багато противників було і є зараз. Вона вплинула на творчість багатьох письменників, так як вона з перших письменниць-реалісток. Також, її називають родоначальницею так званого «жіночого роману».

Провівши дослідження, ми переконалися, що для героїв Остен важлива їх мова. Кожному властива своя особлива манера мови, заснована на мисленні, вихованні, освіті. Через діалоги розкриваються характери героїв.Письменниця практично не використовувала опис пейзажу або зовнішності героїв. У всьому творі найважливішим є процес становлення характеру і внутрішній світ людини, а не його зовнішні атрибути.

Особливостями стилю Остен єстриманість і іронія. Джейн не використовує барвистих епітетів, метафор, але від цього твір бідніший не стає.

Остен зображує повсякденне життя людей. Як зазначає Є. Генієва: «Світ романів Джейн Остен - це світ звичайних чоловіків і звичайних жінок: молоденьких" повітових "дівчат, які мріють про заміжжя, ганяються за спадком, поважних матрон, аж ніяк не блискучих розумом, самолюбні і егоїстичних красунь, які думають, що їм дозволено розпоряджатися долями інших людей ». Більшість епізодів твору засновані на особистому досвіді письменниці.

ОСТІН (Остен), Джейн (Austen, Jane — 16.12.1775. Стівентон, Гемпшир — 18.07.1817, Вінчестер) — англійська письменниця.Її внесок у літературу влучно охарактеризував В. Скотт: "Творець сучасного роману, події якого зосереджені довкола повсякденного укладу людського життя і стану сучасного суспільства". Одначе Скотт був одним із тих небагатьох, хто поціновував романи Остін за її життя. Визнання прийшло до неї значно пізніше, і пов'язане це було з тим, що Остін багато в чому випередила свій час. її романи, в яких відобразилися притаманні Остін розуміння людських стосунків і "глибокий такт, з яким вона малює характери" (В. Скотт), відрізнялися від романтичних творів її часу. їм не була властива атмосфера незвичного, екзотичного, таємничого. Вони були пов'язані з традиціями пізнього англійського Просвітництва (О. Ґолдсміт. Л. Стерн). їхній витончений психологізм, як свідчить наступний літературний розвиток, був призвістям прози майбутніх десятиліть. І тому невипадково, що справжнє відкриття Остін сталося значно пізніше від того часу, коли були написані та видані її книги. Але водночас Остін була дочкою своєї епохи, шанувальницею Дж. Н. Ґ. Байрона, і дух романтичних поривів та бунтарства був їй притаманний. Він проявився у неспокої духу її героїнь, невдоволених своєю долею, у їхній меланхолійності, гостроті розуму й іронії. Схожими властивостями була наділена й сама письменниця.

Достовірних свідчень про життя Остін збереглося небагато. Папери, що зосталися — письмові свідчення її короткого життя, — були спалені її сестрою, залишилися лише поодинокі, то дозволили С. Моему в його есе про Остін заузажити: "У міс Остен був гострий язичок і рідкісне почуття гумору", "Джейн безпомилково згадувала в людях глупство, претензії, афектозаність і нещирість, і до її честі слід сказати, що все це звеселяло її, а не завдавало прикрощів". Вона писала про найбуденніше, про те життя і тих людей, які її оточували. "На той час в Англії були сотні родин, які жили таким тихим, одноманітним і пристойним життям; чи не диво, що в одній із них, ні з того ні з сього, з'явилася високообдарована письменниця?" (С. Моем).

Батько Остін здобув освіту в Оксфорді, став священиком, мав парафію в Гемпширі. Його дружина належала до знатного дворянського роду. У сім'ї було восьмеро дітей: шестеро братів і дві сестри. Вони обидві не вийшли заміж : залишалися в батьківському домі до самої смерті, але жваво цікавилися всім, що відбувалося у великому світі, дізнаючись про новини від братів, друзів, родичів. Велося жваве листування, приходили газети, відбувалися зустрічі з очезидцями важливих подій. Остін лише кілька разів була в Лондоні; її життя проминуло у Стівентоні, Баті, куди, полишивши справи, разом з дружиною та доньками переселився батько, у Чотені та Вінчестері. Постійними супутниками Остін були книги. Вона почала писати в чотирнадцять років, і її першою літературною спробою став роман-пародія, в якому Остін висміяла популярні тогочасні чуттєві романи в листах. Іронічна інтонація звучить в усіх книгах Остін.

Усі романи Остін були опубліковані в 1811 — 1818 pp., чотири з них побачили світ за життя письменниці, два — посмертно. До ранніх належать романи "Почуття і чуттєвість"("Sense and Sensibility"), "Гордість і упередження" ("Pride and Prejudice"), "Нортенґерське абатство" І "Northanger Abbey"); до пізніших — "Менсфілд-парк"("Mansfield Park"), "Емма" ("Emma") та "Доказирозуму" ("Persuasion"). Останньою прижиттєвою публікацією був роман "Емма ". У 1818 р. вийшли друком "Нортенґерське абатство" і "Докази розуму". Вдосконалення художньої майстерності Остін виявилося в поглибленні психологізму. Кожен роман складається з образків родинного життя людей, що належали до "середньої" верстви англійського суспільства. Продовжуючи традиції С. Річардсона, Г. Філдінґа, Л. Стерна, Остін розвиває форми звичаєвого роману, відображаючи в конкретних ситуаціях повсякденності явища суспільної значущості (мораль, виховання, грошові проблеми, ведення господарства, вади та чесноти). Остін створила галерею соціальних типів, використовуючи сатиричні прийоми зображення, не плекаючи ілюзій стосовно своїх героїв, оскільки щоразу вона писала про життя, яке знала зі свого власного досвіду. У неї пильне око, тонка спостережливість, майстерність оповідача.

Головна тема "Нортенгерського абатства" — прилучення до реальності молодої дівчини Кетрін Морланд, котра входить у життя. Літературні захоплення перешкоджають Кетрін бачити життя таким, яким воно є. Вона зачитується "романами жахів", "Удольфськими таємницями" Е. Редкліф, її сприйняття навколишнього підпало під вплив цього "сенсаційного" роману. Відчуття реального прокидається в Кетрін під час її перебування в Баті, під впливом знайомства і бесід з розумним та освіченим Генрі Тілні, котрий розуміє її; кохання до нього допомагає їй знайти себе. Це один із варіантів "роману виховання". Остін звертається до традиційної теми подорожі, під час якої перед героїнею відкриваються нові сторони життя. Кетрін проходить школу "виховання почуттів". Сюжетна лінія роману невибаглива, розповідь про події ведеться у їхній часовій послідовності: дитинство героїні, поїздка в Бат, відвідання Нортенгерського абатства, повернення додому. Але тепер уже Кетрін стала іншою. Особливий інтерес становлять не події, а те, як ведеться оповідь, як зображаються люди і все, що з ними відбувається, той іронічний коментар, який дається від особи автора. Щирість почуттів, безкорисливість у коханні, вірність у дружбі, порядність, прагнення до знань, розумне ставлення до життя утверджуються як головні вартості буття. Свої уявлення про прекрасне Остін пов'язує з гідним і добрим.

Роман "Менсфілд-парк" належить до зрілого періоду творчості Остін. Він був видрукуваний у 1814 р. Невеликий наклад розійшовся за шість місяців. У цьому романі блискуче виявилася майстерність художньої виразності Остін. Письменниця передає "гру почуттів", переливи настроїв героїв, вона захоплена складністю людських взаємин. Життя мешканців англійського маєтку стає джерелом, що наснажує творчу уяву письменниці. Створена картина життя невеликої групи людей містить в собі не лише спостереження, а й узагальнення про мораль та звичаї провінційного дворянства та духовенства, критику корисливості й егоїзму. Читач потрапляє у середовище людей нічим не примітних, їхні інтереси дрібні, а помисли не сягають далі особистих вигод і вподобань. Низка безглуздих вчинків і дій, здійснюваних персонажами, нагадує карусель, що крутиться без упину. Між дійовими особами спектаклю, що розгортається на сторінках роману, немає розуміння і єдності. "Кожен з них, далебі, не всім задоволений і не від усього отримує радість, вимагає чогось, чого в нього немає, і тим самим дає решті підстави для невдоволення".

Як жити? Як внести розумний первень у цей хаос загальної незгоди? Це питання постає в усіх романах Остін, а в "Менсфілд-парку" воно стає головним. Серед героїв немає нікого, хто би міг відповісти. Розповідаючи історію Фанні Прайс, на нього відповідає сама Остін. З образом Фанні пов'язана головна тема роману — тема морального прозріння. Сама присутність дівчини серед мешканців Менсфілд-парку, її доброта, безкорисливість, стійкість допомагають виявити слабкості та вади тих, хто її оточує: себелюбство та жадібність місіс Норріс, хибні погляди Едмунда, хитрість і обачність Мері Крофорд, тупість Рашуота, нахабність Генрі. Історія Фанні, обставини, в які вона потрапляє, її страждання допомагають їй збагнути себе і знайти своє щастя. До морального прозріння приходить і Едмунд. Перероджується Том Бертрам. "Він спізнав страждання та навчився думати", — пише Остін про Тома. Ці слова стосуються й інших героїв роману.

Романи Остін — поєднувальна ланка між творчістю романістів епохи Просвітництва і реалістами XIX ст. Як явище перехідне, романи Остін виявляють тенденцію до висвітлення не стільки руху героя у просторі та часі, скільки зацікавлення його характером, взаєминами з навколишніми, фіксацією настроїв і почуттів.

Тема морального прозріння, пошуку моральних орієнтирів та етичних вартостей Остін продовжила в "Еммі" й "Доказах розуму".Серед англійських письменників XX ст. шанувальниками Остін були В. Вулф, С. Моем, Ґ. К. Честертон, Р. Олдінгтон, Дж.Б. Прістлі; до числа своїх учителів її зараховував О. Форстер. "Вона проста і природна, як сама природа", — писав про Остін Честертон. "Їй притаманні особлива довершеність і досконалість", — зауважувала Вулф. "Її хвилюють не абстрактні принципи, а щастя людей", — каже про Остін сучасний англійський літературознавець А. Кета.

Гордість і упередженість 

15.12.2022

Аналіз твору гордість і упередження. Образ провінції в романі Джейн остен гордість і упередження. Рецензії на книгу «Гордість і упередження»

 Історія створення

Цю історію Джейн Остін почала писати у віці 21-го року. Закінчивши працювати над нею, письменниця віддала рукопис до видавництва, але там їй відмовили. Довелося відкласти видання книги на довгі 15 років. Перш ніж знову спробувати надрукувати цей роман, Остін добре постаралася, повністю відредагувавши і удосконаливши матеріал.

Спочатку роман називався «Перше враження», саме так вона назвала його в листі своїй сестрі. Потім в 1811 або 1812 (точних даних немає) письменниця перейменовує книгу в «Гордість і упередження». Імовірно назва була змінена для того, щоб уникнути Путніца з іншими однойменними творами. Існує гіпотеза, що до повного редагування рукопису, «Перше враження» було романом в листах.

Джейн Остін продала «Гордість і упередження» видавцеві Томасу Еджертану. Він в свою чергу опублікував перше видання в трьох томах 27 січня 1813 року. Друге видання вийшло в листопаді цього ж року. Третє видання опубліковано в 1817 році. У виданні книги не було написано ім'я Джейн Остін, в рядку «автор» було зазначено: «написаний автором Сенсу і Чутливості» ( «Розум і Почуття»).

Жанр, напрямок

Робота написана в жанрі роман. Для всіх творів Остін характерно напрямок реалізму. Всі ситуації в її роботі пов'язані з шлюбом за розрахунком, з любов'ю між людьми з різних рівнів суспільства - характерна риса того часу. Це було актуально тоді, і актуально досі.

Всі оповідання роману йде від імені Елізабет. Читач переймає точку бачення героїні. Відчуває світ її очима, її думками. Дана особливість характерна майже для всіх творів автора. Про почуттях інших персонажів ми дізнаємося через листи. Вони також сприяють подальшому розкриттю характерів певних дійових осіб. Так, в одному з листів ми дізнаємося про суть Містера Уікхема. Через нього ж розкривається внутрішній світ самого Містера Дарсі.

Суть

У той час заміж виходили з розрахунку. Грубо кажучи, якщо партія вигідна для майбутнього і для сім'ї, то нема про що тут говорити. Весілля буде. Виходити заміж, одружуватися по любові - рідкість для людей того часу. Саме цій проблемі присвячена книга: героїня вперто відстоює своє право розпоряджатися своїми почуттями. Можливо, цим твором письменниця хотіла показати, що відстоювати своє бажання вийти заміж по любові не так уже й погано. Так, буде нерозуміння з боку суспільства, але з іншого боку не буде труднощів життя в компанії не особливо коханої людини.

Advertisement

Незважаючи на тиск оточення, як доводить нам приклад героїні, варто залишатися вірним собі. Якщо ти відчуваєш, що робиш правильно, що твої відчуття тебе не обманюють, і ти розумієш, що інакше тобі буде гірше, значить, треба продовжувати бути впевненим в цьому і не піддаватися на провокації інших людей. Тільки так можна залишитися щасливим і уславитися твердим людиною, якого не можна зламати чужими думками.

Головні герої та їх характеристика

1. Головною героїнею роману є Елізабет Беннет - розважлива дівчина, точно знає, чого вона хоче. Ліззі, як ласкаво називає її батько, не здатна підлаштовуватися під чиїсь бажання. Вона готова піти проти думки більшості, якщо вона впевнена, що запропоноване ними рішення не принесе їй щастя. Незважаючи на здоровий глузд, вона не позбавлена ​​легкого і веселої вдачі. Любить пожартувати і посміятися, прихильно ставиться до капризів своєї сім'ї. Вона не настільки прониклива, але в цьому її чарівність. Згодом вона зможе розглядати справжнє обличчя людей поруч. Вона судить їх виходячи з першого враження, але також легко може поміняти свою думку, коли зрозуміє, що помилялася в людині.

2. Містер Дарсі - ще один головний герой. Його образ складний з основних рис багатого і гідного чоловіка. У ньому поєднується благородство з пихою, великий розум зі зверхністю, замкнутий поведінку з великим серцем. Для Містера Дарсі характерно інше виховання, ніж чим для Елізабет Беннет. Він - людина благородних кровей, належить до іншого рівня суспільства. Він шанує все стримане, акуратне і чітке. Йому не зрозуміти життя маленького міста. Спочатку, здається, нібито цей герой є негативним персонажем, але протягом оповіді його образ розкривається. Стає ясно, що незважаючи на зраду друга, який був йому як брат, не дивлячись на те, що йому було складно прийняти свої почуття до «простушке» Елізабет, він виявляв своє благородство, він допомагав міс Лідії Беннет без будь-якої особистої вигоди. Він - ідеал багатьох дівчат.

Advertisement

Теми і проблеми

1. Очевидно, що зачіпається проблема гордості, Яка стає перепоною між закоханими або близькими людьми. Вона руйнує почуття, змушує чинити опір і відчувати себе абсолютним «бараном» від того, що ти стоїш в глухому куті і не бажаєш зрушити з місця хоча б на міліметр. Ти бачиш перед собою тільки стіну, але якщо напружитися і подивитися в сторону, то можна побачити, що цю стіну легко обійти, варто тільки зрозуміти, що гордість нічого не означає, коли вона перетворюється в гординю і зарозумілість, вигодувану забобонами.

2. Проблема соціальної нерівності і, як наслідок, упередження. Джейн Остін вельми вдало змінила назву книги. Адже, по суті, воно змушує задуматися, хто з них гордий, а хто упереджений. Містер Дарсі зачепив гордість Елізабет, сказавши, що не так вже вона і красива, і розумна, щоб мати можливість скласти йому компанію в танці. Містер Дарсі ж саме упереджений щодо Ліззі через її сім'ї та першого враження. Йому здається, що жінка, яка нижче його за походженням і має таких «дивних» родичів, не може бути поруч з ним. Але все це можна повернути і в зворотний бік. Містер Дарсі занадто гордий, щоб взагалі помітити Елізабет і проявити хоч краплю поблажливості до неї, а Елізабет занадто упереджений щодо його поведінки в суспільстві, адже він поводився досить зверхньо і зарозуміло. У неї склалося певне думку на його рахунок, отже, вона вже упереджений і не може розглядати щось більш серйозне і інше в ньому.

3. Знову і знову автор зачіпає тему впливу інших людей на думку і дію людини. Так, містер Бінглі був серйозно схильний до впливу містера Дарсі. Той, сам не переконавшись у власних доводах, запевнив бідного коханого, що Джейн не особливо-то зацікавлена ​​в ньому як в майбутньому улюбленому дружині, скоріше, її просто хвилює бажання вийти заміж, щоб скоріше задовольнити запити її матінки і покинути рідний дім. Але на самій-то справі Джейн була більш тонкої натурою, яка ретельно приховувала свої почуття, щоб не здатися легковажною.

4. З цього можна вивести ще одну невелику проблему, розкривається в цьому творі - проблему закритості характеру. Приховувати свої почуття настільки, що коханий ні краплі не здогадується про взаємність - не завжди є добре. Але це особиста справа кожного. Занадто індивідуально.

5. Також в якійсь мірі зачіпається тема сім'ї та виховання. Відносини між Джейн і Ліззі - відмінна пропаганда для сучасного суспільства. Дружба між сестрами, шанобливе ставлення до батьків, любов між батьками, частка гумору - все це поєднання ідеальних компонентів, які формують міцний зв'язок в сім'ї. Хоч їх середня сестра Мері сильно відрізнялася за характером від двох інших-вона була любима. Сім'я многохарактерна і тим хороша. Крім того, діти виховувалися самостійно Місіс Беннет, без гувернанток. Для вищого суспільства це показник нерозсудливості, але, тим не менш, вона впоралася і виховала гідних дочок. Хоч Міс Ліді і не зовсім виправдала очікування матері. Можливо, дійсно через не достатнього виховання вона виросла такою легковажною.

Сенс

Ідея роману полягає в тому, що всі наші людські забобони не мають значення, коли справа стосується любові. Людина відчайдушно забиває голову цими вірусами, отруйними всякі почуття. Якщо розібратися у всьому цьому, то залишаються тільки емоції. І це самому головне. Містер Дарсі, як і Елізабет Беннет, заплуталися у власній гордості і упередженнях, але, зумівши подолати їх, стали абсолютно щасливі.

Крім того, письменниця вклала в свою героїню вольові риси характеру, показавши дамам свого століття приклад. Елізабет знає собі ціну, не дивлячись на бідність сім'ї. Вона не збирається торгувати собою на ярмарку наречених, аби влаштуватися багатший. Нею рухає гідність, про який вона ні на хвилину не забуває. Ця жінка вільна від жадібності і впливу з боку. Зобразивши таку добродійне і незалежну героїню, автор дав урок своїм сучасниць, який не гріх повторити і сьогодні, адже нас часом оточують меркантильні і ведені дівчата, готові на все заради просування по соціальних сходах.

Критика

Романи Джейн Остін завжди на слуху. Навіть в нинішній час її книги визнані еталоном англійської прози по всьому світу. «Гордість і упередження» займає другий рядок у топі «200 кращих книг за версією BBC». У 2013 році по всьому світу було відзначено 200-а річниця твори. У святкуванні взяли участь навіть такі відомі видання, як The Huffington Post, The New York Times і The Daily Telegraph.

Перше видання книги мало успіх у публіки і критиків. Дружина Лорда Байрона, Анна Ізабелла Байрон, назвала цей твір «модним романом». Джордж Генрі Льюїс, відомий критик і рецензент, також виступав з позитивною критикою цього твору.

Але, тим не менш, були і ті, хто повністю розкритикував цей роман. Так, Шарлотта Бронте в листі Льюїсу, порівняла роман Остін з культивованими садом з акуратними межами, ніжними кольорами, де немає жодного пагорба, відкритій місцевості. Іншими словами, письменниці не вистачило чогось актуального і освіжаючого в роботі. Шарлотта Бронте вважала, що роман не заслуговував ні краплі хвалебних відгуків і захоплень. Вона дорікала Остін в невмінні бачити життя свого народу такою, яка вона є. Існує ще кілька негативних відгуків про твір від відомих людей, але, мабуть, краще мати власну думку з приводу книги. Прочитавши її, Ви можете любити або ненавидіти цей роман, але треба визнати, що це класика в літературі, яку треба знати і вміти розуміти.

Сама ж Джейн Остін в листі до своєї сестри говорила про те, що сильно переживає, що роман вийшов занадто «сонячним і іскристим», вона хотіла зробити його суворіше і правильніше.

Остін “Гордість і упередження” скорочено

Події твору відбуваються на початку XIX століття в Англії: у графствах Хартфордшир та Дербішир, у Лондоні.

Головні герої:

Містер Дарсі – розумний, гордий, замкнутий молодий аристократ. Має почуття власної гідності.

Містер Бінглі – гарний хлопець, багатий, романтичний. Має гарні манери.

Елізабет (Ліззі) Беннет – розумна, прониклива, розважлива дівчина.

Джейн Беннет – старша дочка Беннетів, вродлива та розумна дівчина. Краща подруга Елізабет.

Містер Беннет – голова сімейства, іронічний, замкнутий, розумний чоловік.

Місіс Беннет – дружина містера Беннета, дивна та неосвічена.

Мері, Кітті, Лідія – молодші дочки Беннетів.

Містер Коллінз – священик, родич Беннетів.

Містер Вікхем – молодий привабливий офіцер, підлий та меркантильний.

Подружжя Гардінер – родичі Беннетів, добрі, порядні люди.

Роман починається з розмови містера і місіс Беннет про приїзд молодого джентльмена містера Бінглі в Незерфілд-парк. Дружина вмовляє чоловіка провідати сусіда і завести з ним більш тісне знайомство. Вона вважає, що містеру Бінглі неодмінно сподобається одна з їхніх дочок, і він зробить їй пропозицію. Містер Беннет приходить в гості до молодого сусіда, і через якийсь час той відповідає йому тим же.

Елізабет Беннет друга з п’яти доньок містера Беннета. Містер Беннет не багатий, але що гірше, економічне становище його родини залежить від родового маєтку, який після його смерті повинен перейти до спадкоємця по чоловічій лінії, а, отже, родина опиниться без засобів існування. Доньок украй необхідно одружити. Це головна турбота місіс Бенет, його дружини й матері Елізабет. Ліззі розумна, незалежна, горда, але не особливо вродлива — красуня в родині найстарша сестра Джейн.

Коли до найближчого містечка навідуються двоє багатих юнаків, усі матері розпочинають полювання. Красуня Джейн одразу ж полонила серце містера Бінглі, а от містеру Дарсі не сподобався ніхто. Коли йому натякнули на асамблеї, що непогано б запросити когось із дівчат до танцю, натякаючи на Елізабет, яка якраз не танцювала, від відповів, що найкраща дівчина вже зайнята, а з іншими танцювати йому не хочеться.

Містер Дарсі нашкодив також Джейн, розповівши містеру Бінглі, що всі тут полюють тільки за його багатством, а почуття Джейн до нього вдавані. Після цієї розмови містер Бінглі несподівано поїхав, почалася тривала розлука, яка розбила серце Джейн.

Тим часом до Елізабет посватався містер Коллінз, далекий родич, до якого перейде у спадок маєток містера Беннета. Здавалося б, життя Ліззі влаштувалася, але їй зовсім не подобається педантичний і нудний містер Коллінз. Елізабет відмовилася, чим дуже засмутила місіс Беннет.

Містер Коллінз не розгубився і одружився з Шарлотою, подругою Елізабет.

Незабаром Елізабет поїхала до Шарлоти в гості в Кент. Тамтешня парафія була неподалік від помістя Розінгз-Парк, яке належало леді Катрін де Бург, тітці містера Дарсі. Леді Катрін запрошувала до себе священика, містера Коллінза та його гостю. Там Елізабет знову зустрілася з містером Дарсі. Мабуть, незалежна поведінка Елізабет змусила містера Дарсі звернути на неї увагу, і одного дня він, неочікувано, запропонував їй руку та серце. Елізабет з погордою відмовила йому — він був причиною розбитого серця сестри Джейн, він так несправедливо вчинив з молодим офіцером, містером Вікемом.

Містер Дарсі написав Елізабет листа, в якому пояснив, що містер Вікем злидень і картяр, безвідповідальна людина, ще й хотів викрасти та знеславити сестру містера Дарсі Джорджіану, щоб добратися до статків родини. Йому дали належну відсіч. А от щодо Джейн і містера Бінглі, то він вчинив правильно, бо жодних почуттів з боку Джейн не помітив, а поведінка родини Елізабет, її матері та молодших сестер зовсім безтактна.

Через кілька місяців Елізабет разом із дядьком та тіткою Гардінерами їде подорожувати до Дербіширу. Дядько та тітка Гардінери були в комерції. За тих часів джентльмен міг мати тільки три професії: військового, священика й правника. Заняття комерцією — означало втрату статусу. Шляхетні люди при зустрічі з такими повертали голову в інший бік. Щодо грошей, то Гардінери, втім, були досить забезпечені.

Дорогою, коли в них зламався екіпаж, Гардінери та їхня супутниця скористалися нагодою відвідати Пемберлі, маєток містера Дарсі. Його тоді не було вдома, маєток їм показала старенька економка, яка знала містера Дарсі змалечку. Вона не скупилася на похвалу господарю. Несподівано повернувся містер Дарсі. Він вразив Елізабет тим, що не лише цивільно поводився з нею — вона ж погордувала ним, незважаючи на нижчий статус. Містер Дарсі надзвичайно ввічливо поводився навіть із Гардінерами. А під кінець представив Елізабет своїй сестрі Джорджіані — це була нечувана честь.

Тут прийшла новина, що молодша сестра Лідія втекла з дому з містером Вікемом. Спочатку всі сподівалися, що вони одружаться, але виявилося, що одруження не входить у плани містера Вікема, і родина Беннетів опинилася перед загрозою безчестя. Отримавши звістку про ці події, Елізабет поспішає додому. Вона впевнена, що тепер Дарсі про неї навіть не захоче чути.

Незабаром утікачів знайшли й зусиллями, начебто, дядька Гардінера, Вікема зобов’язали одружитися з Лідією. Після весілля молода пара приїздить до Беннетів, і Лідія згадує, що на весіллі був містер Дарсі. Елізабет довідується від тітки Гардінер, що всю справу насправді владнав саме він, взявши на себе значні витрати.

Повертається містер Бінглі й робить пропозицію руки та серця Джейн. Джейн згоджується.

Далі до оселі Беннетів здійснює несподіваний візит леді Кетрін. Вона хоче знати, чи не заручена Елізабет із містером Дарсі. Вона вимагає, щоб ця нахабна особа й не думала одружуватися з містером Дарсі — вона йому не рівня. Елізабет її випровадила, нічого не сказавши. Розлючена леді Кетрін вимагає відповіді у містера Дарсі, і містер Дарсі дізнається про вперту поведінку Елізабет. Він квапиться повторити свою пропозицію руки й серця, і Елізабет згоджується. Вони одружилися, і жили спокійним сімейним життям у Пемберлі.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/gordist-i-uperedzhennya-skorocheno

Тести 

20.12.2022

Запитання 1

Скільки дітей у сім'ї Беннетів?

варіанти відповідей

 5 доньок

 5 синів

 1 син і 5 доньок

 3 синів і 2 доньок

Запитання 2

Найстаршу доньку Беннетів звати:

варіанти відповідей

Ліззі

Джейн

Лідія

Мері

Запитання 3

Якою була перша назва роману 'Гордість та упередження'?

варіанти відповідей

'Перше враження '

'Сенс і чутливість'

'Розум і почуття'

жодна

Запитання 4

Дж.Остін перша, хто запровадив у літературу:

варіанти відповідей

історичний роман

сентиментальний роман

жіночий роман

пригодницький роман

Запитання 5

Яку думку хотіла донести до читача Дж.Остін? 

варіанти відповідей

для життя важливо обирати фінансове благополуччя

виходити заміж та одружуватись по любові

важливо приховувати свої почуття

відмовлятись від почуттів через гордість

Запитання 6

Творчість Дж.Остін належить літературі:

варіанти відповідей

 англійській

американській

 австрійській

німецькій

Запитання 7

Яку проблему порушує авторка у романі?

варіанти відповідей

 проблема гордості

соціальної нерівності

проблему закритості характеру

 усі зазначені

Запитання 8

Дайте визначення терміну "Упередження" — ...

варіанти відповідей

-        почуття особистої гідності, самоповаги

-        хибна думка, яка складається щодо кого-, чого-небудь наперед, без ознайомлення, та пов'язане з нею відповідне ставлення.

-        поняття моральної свідомості, яке виражає уявлення про цінність всякої людини, як моральної особистості

20.12.2022

Шарлотта Бронте 

(21 червня 1816 — 31 березня 1855) (псевдонім Коррер-Бель) — англійська романістка.

Народилася в родині сільського священика. Шарлотті Бронте тільки но виповнилося п'ять років, коли померла її мати, залишивши бідному священику 5 доньок та сина. Батько мало приділяв уваги вихованню дітей, які і так доволі рідко його бачили. Ув'язнені в похмурому церковному будинку, який ізольовано стояв біля цвинтаря, діти були майже покинуті. Подією, що залишила глибокий відкгук у замкнутому житті цієї дивної родини, був вступ старших сестер, Марії та Єлисавети, до школи в Ковен-Бриджі (1824). Непривітна школа, яка не дала ніякого живлення для їхнього розумового розвитку й підірвала їх і без того слабке здоров'я — була яскравими фарбами замальована Шарлоттою в романі "Джен Ейр". Утім, недовго залишалися сестри в школі. Через рік старша, Марія, хвора повернулася додому та померла, а через кілька місяців — і друга сестра, Єлисавета. Залишившись старшою в домі, 9-річна Шарлотта була вимушена взяти на себе обов'язки господарки. У 1835 році Шарлотта поступила на місце гувернантки, але слабке здоров'я і непривабливість життя в чужому домі примусили її відмовитися від цих занять. З матеріальною підтримкою старої тітки Шарлотта та Емілія провели два роки в Брюсселі (1842—44), де перед нервовою та зворушливою Шарлоттою відкрився новий світ.

Навесні 1846 року з'явився невеликий томік їх віршів під псевдонімом Коррер (Шарлотта), Элліс (Емілія) і Актон (Анна) Белль, який залишився непоміченим публікою. Невдача ця не засмутила сестер-письменниць, і вони з тим же захопленням почали писати прозу: Шарлотта написала повість "Учитель", Емілія — "Грозовий перевал", а Анна — "Агнес Грей". Останні дві повісті знайшли собі видавця, a "Учитель" був відкинутий усіма. Попри це, Шарлотта з притаманним їй жаром та пристрастю продовжила свою літературну діяльність. У жовтні 1849 року з'явився її новий роман "Джен Ейр", який відразу завоював успіх, його було перекладено багатьма європейськими мовами.

"Шерлі", другий роман Шарлотти Бронте, був написаний при вельми сумних обставинах; у вересні 1848 року помер її брат. В грудні 1848 року померла Емілія, а в травні 1849 — Анна. Коли після виданняя її другого роману (1849) псевдонім Шарлотти Бронте було розкрито, перед Шарлоттою відкрилися двері кращих літературних гуртків Лондону, але для хворобливої і звиклої до самотності дівчини була неприємна загальна увага, і вона більшу частину часу проводила в старому церковному домі в Гаворті. У 1853 році з'явився її останній роман "Вільєтт".

Шарлотта вийшла заміж в червні 1854 року, вона прийняла пропозицію помічника свого батька, священика Артура Белла Ніколлса. У січні 1855 року стан її здоров'я різко погіршився. У лютому місяці лікар, що оглядав письменницю, дійшов висновку, що симптоми нездужання свідчать про початок вагітності і не становлять небезпеки для життя.

Шарлотту мучила постійна нудота, відсутність апетиту, надзвичайна слабкість, що призвело до швидкого виснаження. Однак, за словами Ніколлса, тільки в останній тиждень березня стало зрозуміло, що Шарлотта помирає. Причина її смерті так і не була встановлена.

Шарлотта померла 31 березня 1855 року у віці 38 років. У свідоцтві про її смерть причиною значився туберкульоз, однак, як припускають багато біографів Шарлотти, вона могла померти від зневоднення і виснаження, викликаного важким токсикозом.

Письменниця була похована у фамільному склепі в Церкві Св. Михайла, розташованої в Хауорті, Західний Йоркшир, Англія.

Після смерті Шарлотти Бронте залишилося кілька незакінчених рукописів. Один з них містить дві глави під заголовком "Емма", його було опубліковано незабаром після смерті автора (Клер Бойлан закінчила книгу в 2003 році, назвавши її "Емма Браун").

Відео для перегляду 

12 запитань

Запитання 1

Шарлотта Бронте - це

варіанти відповідей

 Німецька письменниця

 Французька письменниця

 Англійська письменниця

Запитання 2

Псевдонім Шарлотти Бронте

варіанти відповідей

Вільєтт

Каррер Белл

Еллен Нассі

Меррі Тейлор

Запитання 3

Жанр роману "Джейн Ейр"

варіанти відповідей

Біографічний роман

Філософський роман

Соціальний роман

Соціально-психологічний роман

Запитання 4

Дитинство Джейн Ейр пройшло в будинку

варіанти відповідей

Батьків

Сент Джона

Тітки Рід

Запитання 5

За непослух маленьку сироту зачиняли в

варіанти відповідей

червоній кімнаті

кімнаті для неслухняних дітей

підвалі

Запитання 6

Тітка вирішила відправити дівчинку до

варіанти відповідей

Лондонської школи

Ловудської школи

Лестерської школи

Запитання 7

У сирітському притулку дівчинка провела 8 років в якості

варіанти відповідей

вихованки

служниці

вихованки і вчительки

Запитання 8

Містер Рочестер найняв Джейн Ейр в якості

варіанти відповідей

гувернантки для дівчинки Адель

помічниці для міс Ферфакс

доглядальниці за своєю дружиною

Запитання 9

Джейн Ейр не стала дружиною пана Рочестера, тому що

варіанти відповідей

вона його не кохала

він мав наречену

він був одружений

Запитання 10

Покинувши Торнфілд, Джейн Ейр

варіанти відповідей

знайшла притулок у священника Ріверса

повернулась до своєї тітки

стала жити у родині Ферфакс

Запитання 11

Джейн Ейр отримала спадок від

варіанти відповідей

тітоньки Рід

Едварда Рочестера

дядька по лінії батька

Запитання 12

Відвідавши Торнфілд знову, Джейн Ейр дізналась, що Рочестер

варіанти відповідей

одружився з міс Бланш і виїхав з Англії

живе у замку зі своєю божевільною дружиною

втратив зір і живе в глухому маєтку

помер

22.12.2022

Твір-роздум за романом Шарлотти Бронте "Джейн Ейр". 

Роман Шарлотти Бронте "Джейн Ейр" - це "нове слово в англійській літературі ХІХ століття

Зразок!!!

На уроках зарубіжної  літерату ми вивчили роман Шарлотти Бронте "Джейн Ейр".В творі розповідали про дівчинку у якої загинули батьки і за нею до самої смерті приглядав містер Рід ,перед смертю він взяв обіцянку з дружини,щоб та доглядала Джейн.Але тітка погано поводилася з дівчиною,та згодом вона віддала діву в школу в якій вона була навіть на канікулах.Далі джейн переїхала в дім Рочестера.Там вона навчала Адель.Згодом посеред лісу вона зустріла чоловіка в лісі,який впав з коня.Це був містер Рочестер.Наступного дня він запросив Джейн на розмову де розповів що він зацікавлений в дівчені.Вночі вона прокинулася від сміху та помітила що кімната господара горить,вона повідомила про це Ротчестера.Згодом чоловік перестрів Ейр,та запронував одружитися,адже кохав Джейн.Під час весілля, два чоловіка зайшли до церкви та заявили що Ротчестер вже одружений.Чоловік все пояснив дівченні,але Джейн не хотіла бути його коханкою та вночі втекла з маєтку.Після цього Джейн голодувала та жила просто неба доки Сент-Джон не впустив її до маєтку.Згодом він запропонував Ейр одружитися,але та відмовила бо знала що той ніколи не буде її кохати а тільки буде задоволений нею.На слідуючий день вона вирушила до Торфілда.Там вона побачила згорілий будинок Роджестира.Сам чоловік залишився живим але він втратив два ока та покалічив свою руку.Джейн дізнавшись про це,швидко вирушила до чоловіка.Роджестер не міг повірити своїм вухам,тому вирішив знову одружитися.Дівчина погодилася та вони одружилися.Протягом десяти років дівчина була щаслива а чоловік почав трохи бачити,та навіть побачив очі первістка,вони були такі ж як у нього.

   Любов може бути цілком найсильнішою емоцією яку ми відчуваємо.Автор хотів щоб ми зрозуміли що кожна проведена хвилина з близькою людиною це найбільша цінність в нашому житті.

Тема. Рей Дуглас Бредбері (1920–2012). «451° за Фаренгейтом». Тривога за майбутнє суспільства в романі-антиутопії «451° за Фаренгейтом».

Прочитати:

Книга – одне з найбільших чудес, створене людиною. З тих пір, як люди навчилися писати, всю свою мудрість вони довірили саме книгам. Адже вони відкривають нам навколишній світ, допомагають уявити минуле та заглянути в майбутнє.Коли ж людина припиняє читати - вона перестає мислити.

«451° за Фаренгейтом» - це книга, що описує життя людей постіндустріального суспільства, де панує повний контроль суспільства урядом. Читання книг – це найбільший кримінальний злочин, який безпощадно карається державою, а пожежники, покликані розпалювати вогонь. 451° за Фаренгейтом – температура, за якої горить папір – температура суспільного настрою та сердець мешканців антиінтелектуального світу. Саме таким постає життя людей майбутнього на сторінках роману Рея Бредбері. Думати, до речі, заборонено також. І, схоже, уряд країни досяг би своєї мети, змусивши націю відмовитися від усіх знань і почуттів, якби не пожежник, внутрішня свобода якого сягнула вище термометра за Фаренгейтом.

Із минулого звертаємо погляд до майбутнього. Над можливими розбіжностями розвитку людства у майбутньому замислювалося й замислюється багато людей. Одні письменники змальовували майбутнє як рай на землі, перемогу розуму, справедливості й технічного прогресу, інші — як загальну деградацію внаслідок надрозвитку техніки, глобальних катастроф, війн або втручання космічних прибульців. Письменник Рей Дуґлас Бредбері, з творчістю якого ви вперше ознайомилися в 6-му класі (за новелою «Усмішка»), належить до останніх. І не тому, що він песиміст: просто митець вважає своїм обов’язком застерегти людство від фатальних помилок, він подає надію, що кожне молоде покоління буде обачнішим, розумнішим, духовнішим за попереднє.

Словникова робота (запис до зошитів)

Науково-фантастична література — художні твори, у яких автори під впливом науково-технічного прогресу намагаються в образній формі прогнозувати майбутнє, показувати прийдешню долю людства.

Утопія (у перекладі з грец. — місце, якого немає) — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться, не справдиться. Поняття утопія вперше з’явилось у однойменному творі Томаса Мора (так у його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство). Сьогодні утопія — це літературний жанр, наближений до наукової фантастики. Для нього характерна неабияка переконаність автора в бездоганності проголошеної ним ідеї.

Антиутопія — вигадане суспільство, яке є антитезою утопії. Зазвичай для нього характерний гнітючий суспільний контроль, що здійснюється авторитарним або тоталітарним урядом.

Уперше термін антиутопія вжив британський філософ і економіст Джон Стюарт Мілль 1868 р. У жанрі антиутопії писали Дж. Орвелл, О. Гакслі, Р. Д. Бредбері та інші.

Домашнє завдання.

  1. Законспектувати життєпис Бредбері з мережі Інтернет.

  2. Прочитати першу частину його роману «451° за Фаренгейтом» .

«451° за Фаренгейтом» 

(скорочено)

Частина перша

ТАК ПРИЄМНО БУЛО...

Події відбуваються у майбутньому. Гай Монтег – пожежник, менестрель вогню, який, тримаючи у руках мідний наконечник брандспойта, випускає гас і палить книжки. Йому було приємно дивитися на те, як палають книжки. На його символічному шоломі була намальована цифра 451.

Вночі після роботи Монтег їде додому у передмістя. Ось уже кілька вечорів, ідучи при світлі зір до повороту, за яким тротуар вів до його дому, Монтег почував себе дивно. Йому здавалося, що за рогом хтось стояв. І ось сьогодні він зустрів там дівчину. Вона дивилась, як її черевички чіпляють рухливе опале листя. На її тонкому, матово-білому обличчі застиг вираз цікавості й подиву. Дівчина мала темні очі, вдягнена була у білу сукню. Вона побачила Монтега, який стояв за кілька кроків посеред тротуару. Була осінь, на них падало листя з дерев. Чоловік привітався. Він зрозумів, що дівчина – його нова сусідка. Дівчина сказала, що її звати Кларіс Маклелен.

Теплої, але свіжої ночі вони йшли срібним від місячного сяйва тротуаром. Кларіс сказала, що їй 17 років, і вона божевільна. Дівчина зрозуміла, що Монтег пожежник, і сказала, що не боїться цього. Чоловік розповів, що відколи йому виповнилося 20 років, він уже 10 років працює пожежником. "А ви коли-небудь читаєте книжки, які палите?" — спитала дівчина. "Це протизаконно!" — відповів чоловік. Вони пройшли ще трохи. Раптом Кларіс запитала: "А чи правда, що колись пожежники гасили пожежі, а не розпалювали їх?". Та Монтег відповів, що будинки завжди були вогнетривкі. "Дивно. Я чула, ніби колись горіли будинки, а пожежники існували для того, щоб гасити вогонь", — сказала Кларіс.

Дівчина почала говорити про машини, які тепер їздять дуже швидко, а коли її дядько їхав сорок миль на годину, його на 2 дні посадили у в'язницю. Кларіс вважала, що водії навіть не можуть помилуватися краєвидом довкола, коли так швидко мчать. "Ви надто багато думаєте", — мовив Гай зніяковіло. "Я рідко коли дивлюсь телевізійні передачі, не ходжу на автомобільні гонки й не буваю в парках розваг. Певне, тому в мене досить часу для всяких безглуздих думок", — розповіла дівчина.

Кларіс сказала, що люди тепер не помічають, що вранці на траві є роса. А зараз, наприклад, якщо подивитися догори, на місяці можна побачити маленького чоловічка.

Вони підійшли до її будинку. Дівчина пояснила, що її мама, тато й дядько сидять разом і розмовляють. Зараз таке рідко зустрінеш, так само, як і пішохода. Її дядька арештували раз, коли ішов пішки. Кларіс повернула до свого будинку. Тоді, ніби щось пригадавши, зупинилась, підійшла до Монтега й подивилася, здивовано й допитливо, йому в обличчя. "Ви щасливий?" — запитала. "Що?!" — вигукнув він. Але дівчини вже не було поряд.

Монтег засунув руку в спеціальний отвір у дверях свого будинку, й вони відчинились. У будинку його погляд натрапив на вентиляційну решітку в передпокої. І він нараз пригадав, що там сховане.

Чоловік пригадав обличчя дівчини. Йому здавалося, що в її обличчі відбивалося його власне. "Хіба часто побачиш на обличчях інших людей відбиток свого власного лиця, своїх найглибших, потаємних, трепетних думок". І тепер він думав: "А й справді, вона ніби навмисне чекала мене там, на вулиці, о такій пізній порі...".

У його спальні була непроглядна темрява, але чоловік знав, що на ліжку лежить його дружина. Монтег подумав, що він нещасливий. Він носив своє щастя, мов маску, а дівчина зірвала її і втекла. Не вмикаючи світла, він уявив собі кімнату: дружина на ліжку, не вкрита ковдрою й холодна, її нерухомі очі втупилися в стелю. А у вухах – манюсінькі "черепашки", радіоприймачі-втулки завбільшки як наперсток, і океан електронних звуків – музика й голоси. Протягом останніх двох років не було жодної ночі, щоб Мілдред не засинала без тих звуків.

Ногою Монтег наштовхнувся на щось маленьке, що з дзенькотом покотилося. Він прислухався до жінки і зрозумів, що її дихання дуже слабке. Він намацав запальничку-саламандру і натис... Монтег побачив тільки скляний погляд і слабке, майже нечутне дихання дружини. На підлозі лежала пляшечка від снодійного, у якій ще вранці було тридцять таблеток. Тепер вона була порожня. Раптом над будинком почулися звуки реактивних бомбардувальників. Монтег подзвонив і викликав "швидку". Чоловіки, які приїхали на виклик, привезли дві машини: одна заповзла в шлунок жінки і витягала отруту, а друга викачувала з тіла кров, замінюючи її свіжою кров'ю й плазмою. За ці процедури чоловіки взяли 50 доларів і сказали, що жінці зараз потрібен спокій, а коли вона прокинеться, то буде голодна.

Минуло півгодини. Монтег подумав, що тепер у жилах його дружини тече чужа кров. Він підвівся, розсунув завіси й широко розчахнув вікна, впустивши в кімнату свіже нічне повітря. Була друга година ночі. Невже лише годину тому він зустрів на вулиці Кларіс Маклелен, увійшов до цієї темної кімнати й зачепив ногою кришталеву пляшечку? З будинку, де жила Кларіс із батьками й дядьком, долинав спокійний і щирий сміх. Крім того, цей сміх був природний, сердечний і невимушений, він долинав з будинку, яскраво освітленого цієї пізньої пори, тоді як інші будинки мовчали, занурившись у пітьму. Монтег чув голоси людей, вони щось говорили, запитували, відповідали. Він підійшов до будинку Кларіс і почув, як її дядько сказав: "…ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої цінності. Людина – наче паперова серветка: в неї висякуються, зминають, викидають. Ніхто не має свого обличчя".

Монтег пішов додому, вкрив дружину, випив снодійну таблетку і заснув. Надворі йшов дощ.

Вранці о дев'ятій Мілдред уже не було в ліжку. Вона готувала собі сніданок і навіть не знала, що вчора сталося з нею. Вона думала, що вчора просто була якась пиятика, тому вона так погано почувається. Монтег сказав, що вчора дійсно була компанія, і вони всі випивали.

У другій половині дня йшов дощ. Мілдред сиділа і телевізорній кімнаті і читала п'єсу. Чоловік приніс пляшечку з-під снодійного і сказав дружині, що вчора вона випила усі таблетки. Жінка не могла повірити, що вона це зробила. "Що сьогодні по телебаченню?" — стомлено спитав він. Мілдред сказала, що п'єса з розгортанням на всі чотири стінні екрани, яка починається через десять хвилин. Жінка попросила Монтега купити четверту телевізорну стіну за дві тисячі доларів, бо в них було лиш три.

Монтег вийшов з дому на мокру від дощу вулицю. Дощ ущухав. Дівчина йшла серединою тротуару, підвівши голову, — на її обличчя падали окремі краплини. Побачивши Монтега, вона посміхнулась. Кларіс сказала, що гуляє під дощем і навіть пробує його на смак. Вона тримала кульбабу, хоч і не сподівалася знайти її такої пізньої осені. Дівчина розповіла про прикмету: треба доторкнулася підборіддям до квітки, і коли залишиться слід, значить, вона закохана. У дівчини залишився слід, а в Монтега не лишилося нічого. Кларіс сказала, що мусить іти зараз до психіатра. Її примушують ходити, тому доводиться вигадувати для нього всякі дурниці. Психіатр хотів знати, чому дівчина блукає в лісі, дивиться на птахів і ловить метеликів. "Вони хочуть знати, як я проводжу свій час. Кажу їм: іноді просто сиджу й думаю. Але не кажу, про що. А іноді кажу, що люблю закинути голову, як оце зараз, і ловити дощові краплини язиком. Вони смачні. Ви хоч раз пробували?" — питала Кларіс. Монтег запитав, чи дівчині дійсно 17, і додав: "Моїй дружині тридцять, але ви з вигляду часом набагато старша". А Кларіс було цікаво, чому чоловік став пожежником. Вона вважала, що ця професія йому не підходить: "…Я бачила декотрих, я знаю. Коли я базікаю, ви дивитесь на мене. Коли я вчора сказала щось про місяць, ви глянули на нього. Ті, інші, ніколи б так не зробили... Люди тепер не мають часу одне для одного. Мало хто так добре ставиться до мене, як ви. Тому мені й дивно, що ви пожежник – це якось не личить вам". Йому здалося, ніби він роздвоївся: одна його половина була гаряча, друга – холодна, одна – ніжна, друга – жорстока, одна – тремтлива, друга – незворушна, ці половини намагалися знищити одна одну. Монтег повільно пішов від дівчини і раптом, відкинувши голову, підставив під дощ обличчя і відкрив рота...

На роботі він дивився на механічного пса, який був ніби живий і водночас мертвий у своїй буді. Пес мав латунні, мідні і сталеві частини. Механічний пес скидався на велетенську бджолу. З його пащі висувалося отруйне жало. По ночах, коли ставало нудно (а таке бувало щоночі), пожежники настроювали механізм нюхової системи пса на певний запах і впускали до нього в підвал пацюків, курчат чи кошенят, яких однаково треба було втопити, а потім билися об заклад, кого пес ухопить першим. Під час цих розваг Монтег звичайно залишався нагорі. Колись, два роки тому, він побився об заклад з одним із найдосвідченіших гравців – і програв тижневу платню. Він і досі пам'ятає несамовитий гнів Мілдред.

Монтег доторкнувся до морди пса. Пес загарчав. Чоловік побачив, як у пса з морди вистромилася на дюйм отруйна голка, щезла, знову вистромилася, знову щезла. Монтег вийшов, намагаючись опанувати себе. Позад нього, в кутку, за столом, четверо пожежників грали в карти. Брандмейстер Бітті спитав Монтега, що сталося. Чоловік сказав, що пес його не любить. Брандмейстер сказав, що пес – всього лише машина. Тоді Монтег сказав, що хтось, напевне, налаштував пса проти нього. Чоловік почав думав про вентиляційну решітку в передпокої свого дому й про те, що було сховане за нею. А що, коли хто-небудь із пожежників довідався про це й "розповів" механічному псові? Брандмейстер Бітті пожартував: мовляв, у Монтега нечисте сумління, що він так боїться пса.

Тиждень Монтег виходив з дому і знав, що Кларіс десь поблизу. Одного разу він бачив, як вона трусила горіхове дерево, другого разу вона сиділа на лужку й в'язала синій светр, разів зо три чи з чотири він знаходив на своєму ґанку букет осінніх квітів, пригорщу каштанів у маленькій торбинці, кілька опалих листків, дбайливо пришпилених до аркуша білого паперу і прикріплених кнопками до вхідних дверей. Щодня Кларіс проводжала його до повороту.

Якось він запитав: "Чому мені здається, ніби я знаю вас дуже давно?". Дівчина відповіла: "Бо ви мені подобаєтесь, а мені від вас нічого не треба. І тому, що ми розуміємо одне одного". "Коли я з вами, мені здається, що я дуже старий і годжуся вам в батьки". – "Тоді скажіть, чому в вас немає дочки, такої як я, якщо ви так любите дітей". Монтег розповів, що його дружина не хоче дітей. Чоловік спитав, чому дівчина не в школі. Вона сказала, що в школі її вважають нетовариською. "По-моєму, спілкуватися з людьми – це розмовляти, як ось ми з вами. Або ж розмовляти про те, який дивний світ. Спілкуватися з людьми приємно. А хіба це спілкування, коли зібрати всіх докупи й нікому не давати й слова сказати. Урок по телебаченню, урок з баскетболу, з бейсболу чи з бігу, ще урок з історії – примушують щось переписувати, потім примушують щось перемальовувати, а тоді знову спорт. Знаєте, ми ніколи нічого не запитуємо в школі, принаймні більшість; а нас обстрілюють відповідями, потім ще сидимо чотири години, дивимось учбовий фільм. Як на мене, це ніяке не спілкування", — розповідала дівчина.

Кларіс розповіла, як її однолітки лупцюють одне одного, вбивають одне одного. Лише минулого року застрелено шість її ровесників. Десять загинули в автомобільних катастрофах. Дядько розповідав Кларіс, що його дід пам'ятав часи, коли діти не вбивали одне одного.

Дівчина любила спостерігати за людьми і зробила висновок, що вони ні про що не говорять: "Одне й те саме – марки автомобілів, моди, плавальні басейни…".

Через тиждень Кларіс зникла. Монтег ходив на роботу, його друзі по роботі грали карти, пес, як завжди, гарчав на нього, десь бурмотіло радіо: "...будь-якої хвилини може бути оголошена війна. Країна готова захищати свою...", у небі мчали ракетні літаки.

Якось Монтег запитав друзів на роботі: "Я... я задумався. Згадав пожежу на минулому тижні й того чоловіка, чию бібліотеку ми спалили. Що з ним сталося?" — "Він волав як несамовитий, і його відвезли до божевільні". – "Але ж він не божевільний!". – "Кожен, хто вважає, що можна обдурити уряд і нас, божевільний". – "Я намагався уявити, — вів далі Монтег, — що відчуває людина в такій ситуації. От коли б, приміром, спалювали наші будинки й наші книжки?" — "У нас немає книжок". – "А якби були?" — "Може, у вас є?" — "Ні", — відповів Монтег. Тоді він запитав, чи дійсно колись пожежники не палили книжок. І тут же подумав, що сам себе видає.

Раптом пролунав сигнал тривоги. Пожежники поїхали до якогось старого будинку у старій частині міста. Бітті, Стоунмен і Блек у своїх грубих вогнетривких комбінезонах розтрощили вхідні двері й схопили літню жінку, дарма що та й не намагалася тікати чи ховатися. Монтег у будинку побачив багато книжок. Жінка лише з докором дивилася на пожежників. Коли ніхто не бачив, Монтег сховав одну книжку за пазуху. На купи книжок пожежники почали лити гас. Кожну книжку, кожну кімнату було полито гасом. Тоді всі квапливо спустились униз. Монтег, похитуючись і задихаючись від випарів гасу, йшов останній. Жінка не хотіла виходити з будинку, що мав горіти. "Ходімо зі мною", — просив її Монтег. "Ні, — відказала та. — Але вам – дякую". Монтег потягнув за собою жінку. Але в руці у неї вже був сірник. Забачивши його, пожежники метнулися геть із дому. "Ідіть", — промовила жінка, і Монтег відчув, що мимохіть задкує до дверей. Жінка вийшла за ними, зупинилась на ґанку і зміряла їх спокійним поглядом, але в цьому спокої виразно відчувався осуд. Вона тернула сірником об поруччя…

Дорогою назад Монтег сказав друзям, що коли вони ввійшли до тієї жінки, вона сказала: "Рідлі" і ще щось. Бітті пояснив, що чоловік на ймення Латімер сказав Ніколасу Рідлі, коли їх за єресь спалювали живцем на багатті в Оксфорді 16 жовтня 1555 року, такі слова: "Божою милістю ми сьогодні засвітимо в Англії таку свічку, якої, я вірю, їм ніколи не загасити". Бітті пояснив, що знає ці слова тому, що він, як і більшість брандмейстерів, напханий такими всякими цитатами й висловами.

Вдома Монтег помацки дістався до свого ліжка, незграбно запхнув книжку під холодну подушку й сам упав на постіль. Мілдред злякано скрикнула. А йому здавалося, що вона десь далеко, в протилежному кінці спальні. Дружина довго говорила щось, але Монтег не слухав і не відповідав.

Уночі він подивився на Мілдред. Вона не спала, у її вухах знову сиділи "черепашки", і знову вона слухала далекі голоси з далеких країв. Дружина здалася йому такою чужою, ніби він ніколи й не знав її. Раптом він запитав її, коли вони зустрілися, і де. Це було 10 років тому, але ні він, ні вона не могли цього пригадати. Мілдред встала і пішла знову пити снодійне. Чоловік пригадав, як її відкачували. І ще він пригадав, що подумав тієї ночі: коли вона помре, він не плакатиме за нею. Бо ця смерть буде для нього смертю чужої людини. Раптом він заплакав, але не від думки про смерть Мілдред, а від думки, що не зможе плакати, коли вона помре. Монтег подумав, що між ним і дружиною стоїть стіна. Навіть не одна, а три. І дуже дорогі, до речі! Всі ці "дядечки", "тітоньки", "двоюрідні брати" й "сестри", "племінниці", "племінники", які жили на цих стінах, зграя балакучих мавп, що торохтять, не кажучи нічого. Він з самого початку назвав їх "родичами". Мілдред наче заблукала у своїй "балакучій вітальні". А коли не вітальня, коли не ці три стіни, що розмовляють, до яких Мілдред мріяла додати четверту, тоді це був "жук" — відкритий автомобіль. Мілдред їздила на шаленій швидкості. А ще у її вухах майже завжди були оті "черепашки".

Монтег почав розказувати жінці про дівчину-сусідку. Мілдред раптом згадала і сказала йому, що дівчина попала під машину, і її вже нема.

Вранці його кидало то в жар, то в холод. Мілдред, схилившись над ліжком, зацікавлено дивилася на нього. Він відчував її присутність, бачив її, не розплющуючи очей, — волосся, спалене хімічною фарбою, ламке, мов солома, очі, наче прикриті невидимими більмами, намальовані закопилені вуста, худорляве від дієти, сухе, ніби тичка, тіло, біла, як сало, шкіра.

Монтег попросив зателефонувати Бітті і сказати, що на роботу він не вийде. Раптом він почав блювати, бо йому здалося, що почув запах гасу. І тоді він розповів дружині: "Ми разом з книжками спалили стару жінку". Та дружину це зовсім не вразило. Вона сказала, щоб чоловік сам дзвонив Бітті. "Я не можу дзвонити йому. Не можу сказати, що я хворий", — сказав він. – "Чому?". – "Тому що я боюся", — відказав він подумки.

Монтег засунув руку під подушку. Схована книжка була на місці. Він знов почав говорити дружині про книжки: "Певне, в книжках є щось таке, чого ми не можемо навіть уявити собі, тому ця жінка залишилась у будинку, охопленому вогнем. Певне, щось таки має бути в книжках! Бо хто піде на смерть отак, ні сіло ні впало?". Та Мілдред сказала, що треба йти на роботу. Монтег вів далі: "Учора я подумав про всі свої змарновані десять років. А ще думав про книжки. І вперше зрозумів, що за кожною стоїть людина. Людина плекала свої думки. Потім витрачала хтозна-скільки часу, аби їх викласти на папері… Хтось, може, поклав усе життя, щоб записати те, що думав, що бачив, а тут з'являюся я і за дві хвилини все перетворено в попіл".

Брандмейстер Бітті наближався до будинку Монтега. Монтег перевірив, чи добре схована книжка під подушкою, і сів у ліжку. Через якусь хвилю Мілдред рушила до дверей і незабаром брандмейстер Бітті ввійшов до кімнати. Він сів, почав курити люльку і сказав, що здогадався, що Монтег хворий, бо воно до того йшло. Він сказав: "Кожен пожежник, раніше чи пізніше, проходить через це. І йому треба допомогти, розтлумачити; треба, щоб він знав історію нашої професії: колись новачкам усе пояснювали, а тепер – ні". І Бітті почав розповідати, що на початку двадцятого століття кіно, радіо, телебачення дуже скоро стало масовим і спростилося. Коли кількість населення збільшилася вдвоє, втроє, вчетверо, зміст фільмів, радіопередач, журналів, книжок зменшився до певного стандарту. Темп прискорювався, а обсяг книжок зменшувався: стисле видання, переказ, екстракт. Твори класиків скорочуються до п'ятиадцятихвилинної радіопередачі. Чимало людей ознайомилися з "Гамлетом", прочитавши одну сторінку переказу в збірнику, який твердив: "Нарешті ви зможете прочитати всіх класиків!..".

Мілдред була у кімнаті, раптом підвелась і почала ходити по кімнаті, бездумно переставляючи речі з місця на місце. Незважаючи на неї, Бітті вів далі про те, що термін навчання в школах скорочувався, дисципліна знижувалася, філософія, історія, мови скасовувалися, а дітей вчили натискувати на кнопки, вмикати перемикачі, загвинчувати гайки і припасовувати болти.

Мілдред почала поправляти подушку Монтега і раптом рукою намацала книжку. Та чоловік попросив дати йому спокій, бо він розмовляє, і жінка, дуже здивована знахідкою, вийшла з кімнати.

Бітті розповідав далі: з театрів викинули все, крім клоунади, а в кімнатах зробити скляні панелі, які показували веселі передачі. Людям давали більше спортивних ігор, розваг. Видавали більше книжок з малюнками, більше фільмів, а поживи для розуму менше й менше. Залишилися лише комікси, солоденькі любовні сповіді чи торговельно-рекламні видання. Коли школи почали випускати дедалі більше бігунів, стрибунів, плавців, автогонщиків, льотчиків, механіків, ремісників замість дослідників, критиків, учених і людей мистецтва, слово "інтелектуал" стало лайкою. Обдарованих дітей, що краще за інших читали і відповідали у школі, ненавиділи. А конституція говорила, що всі мають бути схожими, рівними. Кожен схожий на кожного, мов дві краплі води, і тоді всі будуть щасливі. А книжки – це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Тому їх треба спалити. І коли будинки в усьому світі стали вогнетривкими, то робота, яку доти виконували пожежники, стала непотрібна. На них були покладені нові обов'язки – стежити, щоб нічого не бентежило людського розуму. Цивілізація стала така величезна, що не можна було дозволити заворушень і незадоволень. Наприклад, кольоровим не подобається книжка "Негреня Самбо". Спалити її! Білим не по собі від книжки "Хатина дядька Тома". І її спалити! Хтось написав книжку про те, що вживання тютюну призводить до раку легень. Тютюнові фабрики у розпачі! Спалити книжку! Все, що викликало тривогу, почали знищувати. Наприклад, похорон скасували, і через десять хвилин після смерті людину просто спалювали, і все.

Монтег розповів про дівчину з сусіднього будинку. Вона була не така, як усі, і йому було цікаво, як це могло трапитися. Бітті сказав, що її родина під наглядом. Вони диваки, і саме домашнє оточення може звести нанівець усе, що намагається прищепити школа. Ось чому весь час зменшується вік дітей для вступу в дитячі садки і тепер вихоплюють їх мало не з колисок. Бітті назвав дівчину бомбою сповільненої дії. Вона хотіла знати не те, як щось робиться, а чому. А така допитливість може бути небезпечною. "Отож воно й краще для бідолахи, що вона вмерла", — підсумував Бітті і додав, що людям потрібен спокій, а задумуватися над чимось не потрібно. Для людей краще клуби, вечірки, акробати, фокусники, реактивні автомобілі, мотоцикли-гелікоптери, секс і героїн, якнайбільше того, що викликає автоматичні рефлекси.

На прощання Бітті сказав: "Вам слід запам'ятати, Монтег, що ми – борці за щастя, і ви, і я, й решта наших колег. Ми протистоїмо тій купці людей, які своїми суперечливими теоріями й думками хочуть зробити всіх нещасними. Ми захищаємо греблю. Тримайтеся, Монтег! Не дайте потокові меланхолії та похмурої філософії затопити світ". Він сказав, що колись прочитав декілька книжок, з цікавості, але у них нічогісінько немає! Нічогісінько, чому можна було б повірити чи навчити інших. "Гаразд, тоді скажіть: що буде, коли пожежник випадково, зовсім без ніякого наміру, візьме додому книжку?" — спитав Монтег. "Цілком зрозумілий вчинок. Природна цікавість. Нас це не турбує і не злостить. Ми дозволяємо пожежникові тримати книжку протягом доби. Якщо він потім сам її не спалить, ми це зробимо за нього", — відповів Бітті і спитав, коли Монтег вийде на роботу. "Я ніколи більше не прийду", — подумав Монтег.

Крізь вікно Монтег побачив, як поїхав Бітті. Було видно і будинки, і чоловік пригадав, що розказувала Кларіс. Її дядько розповідав, що будинки тепер будують без веранд, щоб люди не могли вечорами сидіти в них і говорити, думати та розмірковувати. Адже небажано, аби люди отак сиділи, розмовляли і нічого не робили.

Мілдред запропонувала чоловікові взяти машину і прокататися, щоб забути усе, розвіяти поганий настрій швидкою їздою. "Мені хочеться зберегти це почуття. Господи, щось наче кипить у мені! Я не знаю, що це. Я такий нещасний, такий розлючений, сам не знаю чому. Мені здається, ніби я пухну, розбухаю, ніби я надто багато ховав у собі, і не знаю, що саме... Я, може, навіть почну читати книжки", — сказав чоловік.

Монтег виключив екрани, на які дивилася дружина, і розповів, що має таємницю. Він зняв решітку кондиціонера і почав витягати книжки. Їх було біля двадцяти. Мілдред відсахнулась, наче вздріла мишей, що вискочили з-під підлоги. Монтег чув її уривчасте дихання, бачив сполотніле обличчя й широко розплющені очі. Вона вхопила книжку і побігла до сміттєспалювача. Монтег перейняв її, міцно схопивши обіруч. Він дав їй ляпаса і, вхопивши за плечі, струсонув. Він сказав, що хоче заглянути у книжки, а якщо все виявиться так, як казав Бітті, то спалить їх. "Впродовж усіх цих років я нічого не просив у тебе, а тепер прошу, ні, — благаю. Ми повинні з'ясувати, чому все так трапилося, звідки ця халепа – оті твої таблетки, гонки на автомобілі, моя робота. Ми над прірвою, Міллі. Але я не хочу падати в неї, хай їй грець! Нам буде нелегко. Ми навіть не знаємо, з чого почати, однак давай спробуємо розібратися, обміркуємо все й допоможемо одне одному. Ти навіть не уявляєш, як ти мені зараз потрібна. Міллі! Якщо ти хоч трохи любиш мене, зачекай день чи два, оце все, що я прошу, й на тому край!" — просив Монтег.

Мілдред уже не пручалась, і він випустив її. У двері хтось подзвонив, але Монтег сказав дружині, що відчиняти вони не будуть. Мілдред боялася, що це Бітті, і що він їх зараз спалить разом з книжками.

Вони не відчиняли і почали читати книжки.

1. Прочитати другу частину, скласти план.

«451° за Фаренгейтом» 

(скорочено)

Частина друга

РЕШЕТО І ПІСОК

Вони читали впродовж цілого дня, а холодний листопадовий дощ падав з неба на принишклий дім. Вітальня була мертва, Мілдред безтямно поглядала на мовчазні стіни, а Монтег то ходив по кімнаті, то сідав навпочіпки і по кілька разів перечитував яку-небудь сторінку вголос. Він вважав, що у книгах є щось, що пов'язане з Кларіс. За вхідними дверима почулося шкрябання, Мілдред сказала, що це просто собака. Жінка вважала, що книги нічого не показують, їй хотілося до "родичів". Тоді Монтег пригадав їй про спалену жінку і про те, як дружину відкачували. Вони почули в небі звуки бомбардувальників. Монтег згадав, що після 1960 року його країна виграла дві атомні війни, і він чув, що у всьому іншому світі люди голодують, але "родичі" чомусь мовчали про це.

До Мілдред зателефонувала подруга, і вони почали говорити про Білого клоуна у вечірній програмі. Монтег подумав, що йому потрібен вчитель, щоб розібратися у книжках. І він згадав, як торік зустрів у парку старого чоловіка, який мав книжку (правда, він її швидко сховав, але Монтег помітив). Вони трохи говорили, і старий зізнався, що він колишній викладач англійської мови, став безробітним сорок років тому, коли за браком студентів і матеріальних дотацій закрився останній гуманітарний коледж. Старого звали Фабер, і він знав напам'ять вірші. Фабер дав свою адресу Монтегу.

Монтег тоді не виказав старого, а тепер подзвонив до нього і спитав, скільки примірників Біблії залишилося в їхній країні. Фабер не хотів розмовляти і кинув трубку. А Монтег тримав у цей час в руках саме Біблію.

Дружина сказала, що ввечері прийдуть її подруги, а книгу, яку він вкрав, треба віддати Бітті. Монтег подумав, що треба зробити копію перед тим, як віддати.

Монтег вирушив до Фабера. У метро він згадав, як у далекому дитинстві, одного спекотнього літнього дня він сидів на морському узбережжі й намагався наповнити піском решето, бо двоюрідний брат підступно обманув його, пообіцявши гроші, якщо він наповнить решето. Руки німіли, пісок обпікав їх, а решето все було порожнє. Монтег мовчки сидів на березі того липневого дня, і сльози котилися по його щоках. Тепер, коли пневматичний поїзд мчав його, він пригадав жорстоку логіку решета і, опустивши очі, побачив, що в нього в руках розкрита Біблія. В вагоні було повно людей, а він тримав Біблію. І раптом у нього сяйнула безглузда думка: якщо читати швидко і все поспіль, може, в решеті затримається хоч трохи піску. Монтег почав читати, але слова висипалися в дірки, й він подумав, що через кілька годин він зустрінеться з Бітті й треба буде віддати йому книжку, отже, не можна пропускати жодного речення, слід запам'ятати кожен рядок. Та читати заважала реклама, що голосно лунала з рупорів. Люди у вагоні вважали, що Монтег якийсь божевільний. Він вийшов з метро.

Фабер відчинив двері чоловікові. Старий здавався дуже старим, кволим і переляканим. Раптом його погляд упав на книжку під пахвою Монтега – і старий ураз перемінився, тепер він уже не був ані таким старезним, ані кволим. Його страх поступово минав.

Вони зайшли у кімнату, і Монтег розповів, що вкрав книжку. Він говорив, що його дружина вмирає, дівчина, яка була його другом, уже померла, а жінку, яка би могла стати його другом, спалили живцем лише добу тому. "Ви єдиний, хто може допомогти мені. Я хочу бачити... Бачити!", — просив Монтег.

Фабер перегортав сторінки Біблії і говорив, що тепер Ісуса Христа зробили одним з "родичів". Старий признався, що він боягуз, бо бачив, що робиться, знав, що буде, але нічого не робив. Фабер сказав, що тепер щось робити занадто пізно. "Вам потрібні не самі книжки, а те, що колись було в них. Це могло б бути і в теперішніх програмах наших "віталень". Таку саму увагу до подробиць, таку саму обізнаність і свідомість могли б виховувати й наші радіо та телевізійні передачі, але вони цього не роблять. Ні, ні, дарма шукати все це лише в книжках! Шукайте це всюди, де тільки можна, — в давніх грамофонних записах, у давніх фільмах, у давніх друзях; шукайте в природі і в самому собі. Книжки – лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути. В них немає ніяких чарів. Чари в тому, що вони говорять, у тому, як вони зшивають клапті Всесвіту в єдине ціле", — говорив старий.

Він сказав, що людям тепер бракує трьох речей: якості наших знань, дозвілля, щоб засвоїти ці знання, і права діяти на основі того, про що ми дізнались із взаємодії двох перших.

Монтег запропонував друкувати книжки, та старий знову сказав, що їх двоє нічого вже зробити не зможуть. Монтег не хотів так просто здаватися, тому почав на очах старого виривати сторінки з Бібілії. Фабер підскочив, наче його вдарили. Він кинувся до Монтега, але той відштовхнув його. Руки Монтега й далі рвали книжку. Фабер попросив не робити цього і сказав, що допоможе Монтегу. Старий розповів, що має знайомого друкаря книжок. "Ми можемо надрукувати кілька книжок і чекати, коли почнеться війна, яка зруйнує заведений порядок і дасть нам потрібний поштовх. Кілька бомб – і всі "родичі" на стінах віталень, уся ця блазенська зграя замовкне назавжди! І тоді, у цій тиші, може, почують наш шепіт".

Монтег попросив допомоги ще в дечому: увечері у нього мала бути розмова з брандмейстером Бітті, потрібна була підтримка. Фабер розповів, що довгий час працював біля електронних приладів і радіоприймачів, і дещо показав. Це було схоже на радіоприймач "черепашку", але по ньому можна було бути на зв'язку з Фабером. Монтег вклав зеленаву кульку в вухо і міг спілкуватися з Фабером, чи просто його слухати.

Гай лишив Біблію Фаберу, попрощався і пішов. Монтег ішов од станції метро; в кишені лежали гроші, які він забрав з банку, щоб мати на свої справи з Фабером. По "черепашці" він почув, що "Мобілізовано мільйон чоловіків. Якщо почнеться війна, швидка перемога гарантована...". "Мобілізовано десять мільйонів, — шепотів голос Фабера в другому вусі, — але кажуть, що один. Так спокійніше".

Увечері до Монтегів прийшли місіс Фелпс і місіс Бауелс. Жінки відразу ж зникли у вітальні. Вони дивилися на екрани, і раптом Монтег вимкнув їх. Всі три жінки повернулися до Монтега з неприхованим роздратуванням і неприязню. Він запитав їх, коли почнеться війна, на їхню думку. Місіс Фелпс сказала, що її чоловіка Піта вчора призвали, але він повернеться наступного тижня, бо війни тепер короткі. Монтег хотів поговорити з жінками і запитав, як поживають їхні діти. У пані Фелпс дітей не було, а місіс Бауелс мала двоє. Вона розповіла, що обидва рази, коли народжувала, їй робили кесарів розтин, бо "Хіба варто терпіти пологові муки через якусь там дитину? Однак люди мусять розмножуватися. Крім того, діти іноді бувають схожі на батьків, а це дуже кумедно". Далі вона сказала, що дев'ять днів з десяти її діти в школі. З нею вони лише тричі на місяць, коли приходять додому. Та й це не так уже страшно. Вона їх заганяє до "вітальні", вмикає стіни – і все.

Згодом Гай приніс у вітальню книжку. "Що це? Невже книжка? А я вважала, що нині фахівців навчають за допомогою учбових фільмів. — Місіс Фелпс закліпала очима. — Ви читаєте теорію пожежної справи?" Та Монтег відповів, що це поезія. Фабер в цей час зашепотів Гаю: "Монтег, тримайте себе в руках, схаменіться...". Ситуацію врятувала Мілдред: вона сказала, що пожежникам раз на рік дозволяють приносити додому книгу, щоб показати родині, якими дурницями колись захоплювалися люди. Монтег (за проханням Фабера) підтвердив це. Тоді Мілдред розгорнула книжку і просто так, задля розваги, дала Гаю прочитати якийсь вірш. Він почав читати "Берег Дувра":

Довіри океан

Колись безмежний був і землю звідусіль

Він обіймав, як пас барвистий, залюбки.

Але тепер мені

Чутні лише плачі й протяглий стогін хвиль,

Що ринуть крізь туман

Під вітру свист назад, назад, сумні,

Розбившись об життєві стрімчаки.

Стільці рипіли.

Прошу, любове, я

Нам вірність зберегти. Бо цей примарний світ,

Що, як здається нам, цвіте, мов первоцвіт,

Прекрасний і новий, веселками сія —

Насправді це сумна, печальна круговерть,

Нема любові в ній, ні втіх, ні співчуття;

Він – темне поле битв, поразок сум'яття,

Це бродять втікачі, що пережили смерть,

Де ми – як решта військ, в бою розбитих геть.

Місіс Фелпс ридала. Монтег сам був зворушений і приголомшений. Місіс Бауелс сказала, що поезія – це сльози, самогубства, істерики, погане самопочуття; поезія – це хвороба. Монтег мусив спалити книжку на очах жінок, а тоді спокійно місіс Фелпс, яка зібралася з місіс Бауелс іти додому: "Ідіть додому й подумайте про свого першого чоловіка, якого ви покинули, про другого чоловіка, який розбився в реактивному автомобілі, про третього чоловіка, який теж незабаром розтрощить собі голову! Йдіть і подумайте про десятки зроблених вами абортів, про ваші кляті кесареві розтини, про ваших дітей, які вас глибоко ненавидять! Ідіть і подумайте, як це трапилось і чи ви намагалися зробити що-небудь, аби цього не було!".

Гості пішли, а Мілдред пішла у ванну пити снодійне. Гай знайшов свої книги і сховав на подвір'ї у кущах, бо дружина уже декілька спалила.

Монтег рушив на свою роботу. Він слухав у "черепашці" голос Фабера. Спочатку він сварив Монтега, потім розраджував. Фабер просив бути обережним на роботі: "Протягом кількох наступних годин, які ви пробудете з Бітті, ходіть круг нього навшпиньки, дайте мені послухати його, дайте мені змогу оцінити становище. Вижити – ось наша мета. Забудьте про цих бідолашних жінок...".

На роботі Монтег не побачив механічного пса в буді. Фабер на якийсь час затих у вусі. Бітті сказав: "Ось іде вельми цікавий звір: він на всіх мовах світу називається дурнем". Монтег поклав йому книжку на долоню. Навіть не подивившись на назву, Бітті жбурнув книжку в кошик для сміття, а тоді сказав, що, надіється, у Монтега уже все пройшло. Гая запросили до гри в покер. Двічі протягом півгодини Монтег підводився і йшов до вбиральні мити руки. Повернувшись, він ховав їх під стіл. Бітті радів, що заблудна вівця повернулася до отари. Він почав розповідати, що йому снився сон, у якому він з Монтегом перекидався цитатами і таки переконав його повернутись до роботи пожежника. Гай хвилювався, але Фабер шепотів йому, щоб тримався і не піддавався на провокації Бітті.

Задзеленчав сигнал тривоги. Бітті записав собі адресу і сказав, що це особливий випадок.Сирена ревіла, все гуркотіло, скреготали гальма, вищали шини, хлюпав гас у блискучому мідному череві "саламандри". Монтег весь час думав про трьох жінок у його вітальні, з яких неоновий вітер давно вже вимів останні крихти розуму, і про свою дурну затію – читати їм книжки. Звичайно Бітті не сідав за кермо, але сьогодні він правив "саламандрою". Монтег побачив, що вони зупинилися біля його будинку. Гай подумав, що підпалити власний будинок не зможе.

Ерік Вольф Сігал 

Прочитати в підручнику ст. 168-169

Опрацювати життєвий і творчий шлях, законспектувати:

Сторінки життя і творчості

Ерік Вольф Сігал

(16 червня 1937 р. - 17 січня 2010 р.)

Ерік Вольф Сігал народився 16 червня 1937 в Нью-Йорку в родині раввіна. Закінчив школу в Брукліні. Навчався в Гарвардському університеті (бакалавр, 1958; магістр, 1959: доктор, 1965).

Сігал був професором грецької та латинської літератури в Гарвардському, Єльському та Принстонському університетах. Він став почесним співробітником Вольфсон-коледжу Оксфордського університету. Як запрошений професор читав лекції в Мюнхенському університеті, Дартмутського коледжі і університеті Тель-Авіва.

У 1967 році написав для групи “Бітлз” сценарій анімаційного фільму “Жовтий Підводний Човен” (1968).

В кінці 1960-х років Ерік Сігал написав сценарій про романтичне кохання студента Гарварду і студентки Редкліффа, але не зміг його опублікувати. За пропозицією Луїса Уоллеса, літературного агента агентства Вільяма Морріса, він перетворив сценарій в повість. У1970 році повість “Історія кохання” стала бестселером і була перекладена 33 мовами. Однойменний фільм став лідером прокату 1971 року. За сценарій до фільму “Історія кохання” був удостоєний премії “Золотий глобус” (1971). У 1977 році опублікував книгу “Історію Олівера” - продовження “Історії кохання”.

Сігал є автором ряду наукових праць з давньої класичної комедії, перекладав комедії давньоримського комедіографа Тита Макцій Плавта (бл. 254-184 до н е.), досліджував творчість Евріпіда.

З 1975 року був одружений на Керен Маріанне Джеймс, мав двох дочок. Старша дочка – Франческа, стала журналісткою і письменницею.

Сігал, який страждав від хвороби Паркінсона, помер від серцевого нападу 17 січня 2010 року і був похований у Лондоні.

Твори Еріка Сігала:

• Історія кохання (1970)

• Сценарій щастя (1973)

• Історія Олівера (1977)

• Чоловік, жінка, дитина (1980)

• Однокурсники (1985)

• Сильнодіючі засіб (1988)

• Зберігаючи віру (Автодафе) (1992)

• Prizes (1995)

• Цілюща любов (1998)

17.05 - 18.05.2022

Ерік Вольф Сігал. "Історія одного кохання"

1. Прочитати, записати паспорт твору.

2. Записати характеристику образів головних героїв.

3. Виконані роботи надіслати до вівторка (24.05) на номер 0977266211.

4. Переглянути фільм "Історія кохання" ("Love Story" 1970 р. Реж. Артур Хіллер (за кіноповістю Е.Сігала "Історія одного кохання") 

Історія одного кохання (скорочено)

Розповідь ведеться від першої особи – хлопця на ім'я Олівер Берретт.

1

Олівер вчився на останньому курсі Гарварду і часто ходив у бібліотеку Редкліффа, якій надавав перевагу тому, що там була справжня тиша. Одного разу у Олівера мав бути екзамен з історії і йому була потрібна одна книга. Дівчина на видачі не хотіла давати книгу. Дженніфер Кавіллері дивувало те, що хлопець прийшов саме у цю бібліотеку, адже його Гарвардська бібліотека мала більше книг, ніж бібіліотека Редкліффа. Дівчина назвала хлопця містером Шпаргалето, бо в хлопця був, на її думку, багатий та дурний вигляд. Оліверу дівчина видалася Гризуном Науки, ученою мишкою, бо була в окулярах. Але Олівер запросив її на каву, щоб отримати потрібну книгу.

Дженні була американкою італійського походження, спеціалізувалася з музики. Олівер тішився, що дівчина не зауважила йому, що його прізвище таке ж, як і того, хто збудував Корпус Берретта, найбільшу й споруду на території Гарвардського університету. Адже Олівер був з багатої родини. Олівера дивувало, що дівчина ходила на нудні лекції порівняльного літературознавства, вивчала поліфонію ренесансної доби. Хлопець запросив Дженні на хокейний матч в п'ятницю, адже він грав у команді.

2

Олівер зробив так, щоб на матці дівчина мала програмку і прочитала у ній усе про нього. Там було вказано, що Оліверу 20 років, він з Массачусетсу, здобуває спеціальність суспільствознавство, його зріст 5 футів 11 дюймів, вага 185 фунтів.

Під час матчу виникла бійка між гравцями, у якій брав участь і Олівер. Суддя відправив його на лаву. Коли він сів, Дженні підійшла і спитала, чи не соромно йому сидіти, поки команда грає. Олівер навіть не обертався до дівчини, бо вболівав. Вона образилася і пішла. Олівера знову викликали на поле, і коли він очима вирішив знайти Дженні, суперники посадили його на лід. Для хлопця це була ганьба. У вирішальний момент Олівер почув голос Дженні, яка вболівала разом з усіма. Хлопець забив шайбу, а згодом його команда розгромила суперників з рахунком 7:0.

З усіх приміщень Гарварду Олівер найбільше любив Діллон-хаус – спортивну роздягальню. Це було єдине місце, де він по-справжньому спочивав душею, коли приходив зі стадіону Вотсона. Олівер любив скидати мокру від поту форму, брати рушник і йти до душової, де хлопці довідувалися, хто, що саме, з ким і скільки разів зробив минулої суботи. Олівер сидів під душем і рахував синці та садна (для нього це було не позбавлене приємності заняття) й ліниво думав про щось, а то й не думав зовсім. Олівер ніжився у ванні і раптом згадав про Дженні. Надворі було холодно і темно. Олівер переживав, чи дівчина не пішла сама додому, аж до Редкліффа. Біля якогось куща Олівер знайшов Дженні, закутану в шарф. Від радощів хлопець поцілував її у чоло, а потім у губи, до солодкого запаморочення. Коли поцілунок скінчився, Дженні не випустила з рук його рукави. "Мені це не подобається", — сказала вона. "Що саме?" — запитав Олівер. "Те, що мені це подобається".

Вони вирушили пішки до Редкліффа, і Дженні весь час трималася за Оліверів рукав. На прощання хлопець сказав, що кілька місяців не дзвонитиме, а може статися й так, що подзвонить, щойно вскочить до своєї кімнати. "Свиня", — прошепотіла дівчина.

Рей Стреттон, товариш Олівера по кімнаті, грав у покер з двома своїми дружками-футболістами, коли Олівер повернувся. Хлопці питали Олівера про Дженні, називали її Дореміфасоль. Але Олівер не зважав на них. Він взяв телефон і подзвонив до дівчини. Олівер признався їй, що закохався. "Я б відповіла... котися під три чорти!" — сказала Дженні і кинула трубку. Та Олівера це не збентежило.

3

Матч з Корнеллським університетом для Олівера скінчився сумно: його побили (через його ж провину), а суддя відправив його на 5 хвилин з поля. Матч команда програвала, і тернер Джекі Фелт рвав на собі волосся. Серед нечисленних уболівальників був батько Олівера – Олівер Берретт III. Син називав батька Кам'яним Обличчяя, Не-хи-хи та навіть Сучим Сином.

Команда Олівера програла з рахунком 6:3. Лікар наклав Оліверу на щоку дванадцять швів та заборонив на тиждень тренування.

Олівер вечеряє з батьком, хоч це не дуже йому подобається, адже батько любить його повчати, розпитувати про плани на майбутнє, а хлопець дуже цього не любить. Олівер хотів усього добиватися сам, а батько хотів зробити декілька дзвінків і вирішити усе замість сина. Він запропонував синові влаштуватися у Корпус миру. Синові ідея не подобається. Врешті, Олівер провів батька до машини. Син вважає, що батько проїхав на матч таку відстань тільки тому, що любить їхати машиною на шаленій швидкості.

У мотелі Олівер подзвонив до Дженні, і це було найприємніше за весь день.

4

У понеділок Олівер прийшов у Бріггс-хол до Дженні. Вона саме розмовляла з кимось по телефону. Олівер почув уривки розмови: "Добре. Звичайно! Абсолютно. І я теж, Філе. І я скучила за тобою. Дуже скучила". Хлопцеві не сподобалися такі слова, але згодом він дізнався, що Філ – батько Дженні, який працює пекарем і живе в Кренстоні, у штаті Род-Айленд. Її мати загинула в автомобільній катастрофі, тому дівчині батько заборонив їздити машиною. Олівера дивувала любов Дженні до батька, адже у хлопця з батьком були погані стосунки: син відчував себе в затінку батькової слави, відчував його зверхність. Хлопець вперше з кимось відверто поговорив про взаємини з батьком, але Дженні вважала, що батько любить сина, а Олівер перебільшує.

5

Між Олівером і Джейн довгий час не було фізичної близькості, хоч на вдачу хлопець був вельми напористий і нетерплячий. Він не наважувався зробити перший крок, бо боявся дістати відкоша. І не менше боявся згоди, продиктованої не тими почуттями, на які розраховував. Олівер ставився до Дженніфер зовсім не так, як до інших дівчат, і через те не наважувався підступитися до неї.

Однієї неділі вони сиділи в кімнаті Олівера в гуртожитку й читали, готуючись до сесії. Тоді між ними все і відбулося. Олівер Берретт IV дивувався, який він був ніжний і лагідний з дівчиною. Він помітив, що Дженні носить хрестик на запаяному ланцюжку. Цей хрестик належав матері дівчини, і вона носила його на пам'ять про маму. Того вечора Дженні вперше сказала, що кохає хлопця.

6

З сусідом по кімнаті – Реєм Стреттоном Олівер мав домовленість: коли котромусь потрібна була кімната, щоб "не заважали", потрібно було вивісити на клямці краватку. Олівер тепер часто вивішував краватку, але ніяких подробиць, як було раніше, Рею не розповідав. Олівер признався другові, що по-справжньому закохався, але Рей переживав, що дівчина просто заарканила друга.

Олівер йде у Данстер-хаус на концерт Дженні. Вона грала соло на клавесині в П'ятому Бранденбурзькому концерті Баха. Після концерту Олівер і Дженні йшли вулицею. Того вечора дівчина проговорилася, що їде в Париж на уроки до Наді Буланже – відомої вчительки музики. Дженні навіть призначити пристойну стипендію. Олівер не міг зрозуміти, як тепер вони зможуть бути разом. Дженні сказала, що вони закінчать університет, і їхні шляхи розійдуться, адже хлопець належить до династії мільйонерів, а вона – соціальний нуль. Тоді Олівер сказав, що хоче одружитися з нею. Вона закинула голову і, не всміхаючись, запитала: "Чому?". Дивлячись їй просто в очі, він відповів: "Тому". "О,— сказала вона,— це дуже поважна причина". І вони мовчки пішли понад річкою.

7

Олівер везе Дженні на знайомство зі своїми батьками. Цього хотіла Дженні, бо так було заведено, а крім того, батько платив за навчання сина. Закохані їхали на недільний обід.

Дженні була вражена багатством родини Олівера. Вона хвилювалася, та й хлопець теж. Двері будинку їм відчинила покоївка і назвала хлопця "мастер Олівер". Хлопцеві це дуже не подобалося.

Йдучи повз портрети у бібліотеку до батьків, Дженні раз у раз вражено охала. "3 цієї галереї я зрозуміла нарешті топонімію половини гарвардських споруд!". Дівчина побачила і безліч нагород з веслування, які належали батькові Олівера.

Дженні познайомилася з батьком і матір'ю Олівера. Мама намагалась оцінити Дженніфер – придивлялася до її одягу, її манери триматися, прислухатися до її вимови та інтонацій. Олівер III, як завжди, зосередився на синові. Олівер сказав, що на обід вони не залишаться, але Дженні сказала, що вони лишаються.

За столом мама Олівера підтримувала розмову, а після обіду батько сказав, що його призначили керівником Корпусу Миру.

8

На радість Олівера, вони з Джейн нарешті поверталися до Кембріджа. Дівчина і далі вважала, що Оліверу треба краще ставитися до батька, адже він любить сина. Дженні вважала, що Олівер у всьому хоче дошкулити батькові. І врешті, сказала, що одруженням з нею він теж хоче дошкулити батькові. Хлопець зупинив машину і намагався сказати, що це не так. Джейн сказала, що він по-своєму, по-ненормальному, закоханий у її низьке соціальне походження. Олівер мимоволі подумав, що в цьому є таки зерно істини, але він по-справжньому кохає дівчину. Джейн не хотіла образити Олівера, вона сказала, що любить у нім не тільки його самого, а й закохана і в його ім'я, і в числівник, що за ним стоїть. Вона мало не плакала. Та Олівер був щасливий, що, знаючи його вади, вона все-таки кохала його і визнала власну недосконалість.

Батько Олівера приїздить до сина і намагається попередити його надмірну квапливість. Вони обідали у бостонському Гарвардському клубі. Там були батькові однокурсники, клієнти, шанувальники і т. ін. Батько сказав, що Дженніфер чудова дівчина, і це дуже добре, що вона, маючи таке походження, спромоглася пробитись аж у Редкліфф... Але він вважав, що цим одруженням син просто бунтує проти нього. Олівер Берретт III просив трішки почекати з одруженням: здобути учений ступінь з юриспруденції. Врешті, батько сказав, що коли Олівер одружиться тепер, у нього не буде ні цента за душею. "Татуню, в мене зостанеться душа. Але ти не знаєш, що це таке", — відповів Олівер.

9

Олівер і Джейн їдуть до батька дівчини. Після минулого знайомства з батьками Олівер не мав особливого ентузіазму щодо майбутньої зустрічі з тестем. Хлопця хвилювало те, що він не мав грошей на утримання дружини, адже батько позбавив його усіх коштів. Цього разу Олівер їхав повільно, випитував Джейн про її батька і хвилювався.

Коли вони приїхали, Олівера здивувала кількість людей на вулиці. Усі впізнавали, що приїхала мала Кавіллері, гордість і окраса вулиці. Хлопець боявся не сподобатися сусідам Дженні. І ось він знайомиться з Філом Кавіллері, жилавим чоловіком років десь під п'ятдесят. Боячись образити господаря, Олівер ум'яв рекордну кількість італійських тістечок (Кавіллері були за походженням італійці). За обідом Філ пропонував, що він подзвонить до батька Олівера і все владнає, але Олівер просив не дзвонити. Для Філа-католика було дивно, коли йому повідомили, що шлюбу у церкві закохані не братимуть. Дженні сказала, що церемонію проведе в Гарварді університетський капелан, а наречений і наречена обміняються відповідними фразами.

Коли вони поверталися до Кембріджа, Олівер спитав Дженні, якої вона думки про візит. Вона сказала, що все було гаразд.

10

Містер Вільям Ф. Томпсон, заступник декана юридичного факультету Гарварда, не міг повірити власним вухам, коли Олівер попросив його про стипендію. Олівер змушений був пояснити, що наступного місяця одружується з Джейн, ціле літо вони працюватимуть, а потім Джейн буде викладати у приватній школі. Томпсон сказав, що термін подачі заяви на стипендію давно минув, і він нічого не може зробити.

11

Дженніфер одержала диплом, і з цієї нагоди до Кембріджа приїхали її родичі. За попередньою домовленістю Олівера рекомендували не як жениха, і Дженні була без обручки: все це для того, щоб ніхто не образився, не одержавши запрошення на весілля.

Згодом і Олівер дістав диплом Гарвардського коледжу. Обидва їхні дипломи були з відзнаками. Олівер не знав, чи був батько на врученні диплому, бо того дня в університетському дворі зібралася величезна юрба. Квитки, призначені для його батьків, він віддав Філові й Дженні.

Одружилися закохані в неділю в корпусі Філліпса Брукса, старій будівлі на північ від університетського двору. Керував церемонією Гімоті Блаувелт, унітаріанський капелан Оліверового коледжу. З запрошених були Рей Стреттон, Джеремі Нахум (давній приятель Олівера), дві подруги Дженні і Філ.

Молодята обмінялися словами: Дженні прочитала вірш, сонет Елізабет Берретт-Браунінг:

Коли ці дві душі устали на весь зріст,

Докупи їх звела якась мовчазна сила.

Зійшлись вони, і спалахнули вмить

Їх розпростерті крила…

Олівер обрав уривок з "Пісні відкритої дороги" Уолта Уїтмена:

...Я даю тобі руку!

Я даю своє кохання, цінніше за гроші,

Я даю всього себе перед олтарем і законом.

Чи даси мені себе? Чи підеш зі мною в дорогу?

Чи ми йтимемо поряд аж до краю й кінця?

Тімоті Блаувелт проголосив їх чоловіком і дружиною. Усі пішли випити пива, за яке заплатив Філ.

12

Перші три роки Олівер з Джейн жили у скруті. Після весілля вони працювали в морському клубі в Денніспорті (недалеко від Гейєнніса). Клубові належав великий готель, басейн і кілька десятків котеджів, що їх здавали в оренду відпочиваючим.

У Норт-Кембріджі вони зняли дешеву квартирку у будинку, що перебував у жахливому стані. Олівер заніс у квартиру свою дружину на руках. У Шейділейнській школі Дженні влаштувалася викладачем. Школа була приватна і платили там менше, ніж у державній. За гроші з літніх заробітків, платню Джейн, гроші, що Олівер одержував на пошті за нічну працю напередодні Різдва, вони зводили кінці з кінцями. Дженні більше не грала на концертах, Олівер не ходив дивитися на гру з регбі, а тільки вчився.

13

Олівер Берретт III прислав синові запрошення на святкування свого шістдесятиріччя. Олівер сказав дружині, що вони не поїдуть. Дженні сказала, що пора помиритися з батьком, бо він старий, і іншого разу може не настати. Також вона сказала, що коли б у Олівера був син, він би все зрозумів.

Дженні вирішила подзвонити до батьків Олівера, хоч він казав написати відмову письмово. Трубку підніс батько Олівера, Дженні зі сльозами на очах просила чоловіка сказати хоч слово до батька, але Олівер відмовився. Тоді Дженні сказала у трубку: "Містере Берретт, Олівер хоче переказати вам, що по-своєму… Він дуже вас любить". Олівер зірвався з місця, вихопив з її рук телефон, висмикнув із розетки шнур і пошпурив апарат через кімнату. Дженні кудись зникла, Олівер кинувся шукати її. Була мало не перша година ночі, а Дженні не було. Олівер подзвонив до Філа і під час розмови мусив пообіцяти, що приїде до нього разом з Джейн, але про те, що сталося, тестеві не сказав. Олівер повернувся додому і побачив на сходах Дженні. Вона забула ключі і не могла зайти у дім. Чоловік почав просити вибачення: "Дженні, я так шкодую...". "Не треба! Кохання — це коли ні про що не шкодуєш", — відповіла Дженні.

14

У липні Оліверу прийшов лист з Гарварда. Олівер був третім за успішністю і міг надіятись, що працюватиме у журналі "Юридичний вісник". Того вечора вони дозволили собі піти у ресторан, де замовляли навіть омарів.

Олівер навчався і писав статті для журналу.

15

Нарешті, Олівер закінчив навчання. Він і досі був третім за успішністю, тому його всі запрошували на роботу. Олівер відмовився від посад, які давали змогу зробити кар'єру; відхилив пропозицію стати помічником судді, не схотів піти на державну службу. Він шукав роботу, яка б дала змогу вийти зі скрути.

Вони вирішили залишитися на атлантичному узбережжі. Дженні один час схилялася до того, щоб оселитися у столиці, але Олівера вабив Нью-Йорк. Отож, він прийняв пропозицію Джонаса і Марша, дуже солідної адвокатської контори, яка спеціалізувалася на справах, пов'язаних з порушенням громадянських прав.

16

Відтепер Дженні і Олівер мешкали у Нью-Йорку. Місячні витрати на машину Олівера мало не дорівнювали квартплаті за колишнє помешкання у Кембріджі, що дуже дивувало Олівера.

Олівер став членом нью-йоркського відділення Гарвардського клубу. Вони з Реєм тричі на тиждень грали в теніс, а колишні "друзі" відразу стали виявляти до Олівера інтерес.

Олівер і Дженні почали говорити про майбутню дитину. Вони планували народити сина, якого б назвали Бозо, і який би став відомим хокеїстом.

17

Але зачати дитину у них не виходило. Пара вирішила порадитися з доктором Мортімером Шеппардом. Лікар призначив різні аналізи в понеділок. Дженні вдень, а Оліверу після роботи, бо він вже з головою поринув у юридичну практику. Доктор Шеппард подзвонив Дженні у п'ятницю і попросив зайти ще раз: мовляв, його медсестра щось наплутала і йому треба повторити деякі аналізи.

Незабаром доктор Шеппард подзвонив Оліверу на роботу і попросив зайти до нього. Олівер зрозумів це як те, що саме Дженні не може мати дітей. Лікар повідомив Олівера, що Дженні дуже хвора, вона помирає. Аналіз крові був зроблений тричі. Дженні лікар сказав, що у неї і її чоловіка усе гаразд. Лікар пояснив, що проти тієї форми лейкемії, на яку захворіла Дженні, немає ніяких засобів, і лікування буває тільки паліативним, тобто воно може полегшити страждання, уповільнити хід хвороби, але не може її вилікувати. Тому за даних обставин Олівер мав вирішити, що робити. Йому було боляче думати, що у 24 роки його дружина помирає. Лікар порадив поводитися з Дженні якомога звично і нічого їй не говорити.

18

Олівер став думати про Бога, став дякувати йому, коли прокидався і бачив, що Дженні поряд. Він силкувався поводитись якомога нормальніше і хотів виконувати усе, що просила дружина.

На роботі Оліверу пропонують узяти одну важливу справу, але потрібно їхати до Чікаго. Він відмовився, вигадавши різні причини.

Йому було страшно повертатися додому. Бо тепер, через кілька тижнів після того, як він довідався про хворобу Дженні, вона стала худнути.

Якось Олівер придумав, що треба полетіти з Джейн у Париж. Ввечері він повідомив цю новину дружині, але вона вже все знала: Дженні почувала себе "препаскудно", пішла знову до доктора Шеппарда, і він все їй розповів. Дженні сказала, що знайшла гематолога, ієльського лікаря, який візьметься лікувати її.

19

Тепер Оліверу принаймні було не страшно повертатися додому. Вони жили душа в душу, навіть знаючи, що дні спільного життя злічені. Дженні просила чоловіка підтримати Філа, бо для нього це буде найважчим ударом.

Минув місяць. Вони саме пообідали. Дженні й досі готувала їжу, а Олівер насилу переконав її, щоб вона дозволила йому мити посуд. Раптом Дженні зупинилася і сіла, опустивши руки. Вона сказала, що пора в лікарню. Олівер зрозумів: настала фатальна хвилина. У таксі шофер виявився жартуном, і коли почув, що треба в лікарню, то сказав, він з лелекою працює в парі ось уже багато років. Олівер і Дженні сиділи на задньому сидінні. Дженні попросила Олівера бути люб'язним з таксистом. Тому Олівер на запитання чоловіка відповів, що це у них перша дитина.

У лікарні прибуття Дженні не було несподіванкою. Про те, що вона скоро поступить сюди, їх попередив доктор Бернард Екерман. Тепер він став її лікарем. Лікар сказав Оліверу, що вводить Дженні білі тільця й тромбоцити, і можна обійтися без антиметаболітів, які дають неприємні побічні наслідки. Олівер попросив Екермана якомога краще доглядати дружину, а гроші він заплатить будь-які.

20

Олівер їде до свого батька на Стейт-стріт. Секретарка повідомила про прихід Олівера, батько вийшов назустріч синові. За три роки він трохи зблід, волосся посивіло. Син відразу попросив 5 тисяч доларів, не назвавши причини. Батько спитав, чи Олівер не ускочив у халепу з якоюсь жінкою. Син сказав, що ускочив. Батько виписав чек, одірвав його і простягнув. Секунду Олівер не розумів, що йому слід простягнути руку, щоб узяти чек. Батько збентежився, забрав руку і поклав чек на край столу. Тоді поглянув на сина і кивнув головою.

Оліверу не хотілося йти. Але він не міг підшукати слів, які б звучали нейтрально. Вони з батьком сиділи мовчки, хоч поговорити хотілось обидвом. Олівер забрав чек і пішов, сказавши лиш: "Дякую, тату".

21

Олівер повідомив Філа Кавіллері про хворобу Дженні. Філ переїхав у їхню квартиру. Він переносив своє горе, наводячи лад. Філ мив, чистив, натирав. Мабуть, він сподівався, що Дженні повернеться, тому й наводив блиск у квартирі. Він просто не хотів миритися з реальним станом речей.

Коли Дженні опинилася в лікарні, Олівер подзвонив старому Джонасу і сказав, що не зможе ходити на роботу, і пояснив чому. Відтоді кожен день Олівера поділявся на дві частини: години, які він проводив у лікарні, й години на все інше.

Одного вечора Дженні залишилася з Філом віч-на-віч, щоб щось обговорити. Потім вона так само поговорила з Олівером. Вона говорила, що їй не боляче, що відчуття таке, ніби вона повільно падає зі скелі. Щоб не заплакати, Олівер зціпив зуби і не міг розтулити рота. Дженні сказала, що поговорила з Філом про похорон і дала згоду влаштувати католицьку відправу і сказала, що Олівер дасть згоду. Олівер погодився. Вона просила чоловіка не робити себе винним і не мучитися. "Чхала я на Париж, на музику, на весь той непотріб, що, як тобі здається, ти вкрав у мене. Все це мені байдуже, запевняю тебе, сучий сину. Віриш чи ні?" — питала Дженні. "Ні", — відповів Олівер. "Тоді забирайся к бісовій матері. Не хочу я, щоб ти сидів біля моєї — будь вона проклята! — смертної постелі". Тепер Олівер сказав, що вірить, а Дженні попросила виконати останнє її бажання: міцно-міцно стиснути її в обіймах. Олівер ліг поряд неї у ліжко й обняв її. "Дякую, Оллі", — це були її останні слова.

22

Філ по виразу Олівера зрозумів, що сталося. Олівер підійшов і поклав руку йому на плече. Він боявся, що Філ розплачеться. Філ поклав руку на плече Олівера.

Олівер хотів побути на самоті і пішов вниз у вестибюль. Раптом хтось покликав його. Це був його батько. Олівер не міг розмовляти з ним і пішов прямо до обертових дверей. "Олівере, треба було розповісти мені",— сказав батько. Він говорив, що приїхав допомогти. Олівер сказав, що Дженні уже мертва. І сам не знаючи чому, він повторив те, що почув колись від мертвої красуні-дружини: "Кохання — це коли ні про що не шкодуєш". А потім син обійняв батька і заплакав.

Підсумкова контрольна робота із зарубіжної літератури

за матеріалами, вивченими у 9 класі

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

1.   Як називалися  філософи і письменники ХVІІІ століття?

а) ученими;            б) просвітителями;   в) мислителями; г) учителями.

2. Кому присвятив свою «Книгу Пісень» Генріх Гейне?

а) матері;           б) сусідці Бетті;       в) кузині Амалії;     г) сестрі Марії.

3. Коли народився Й. – В. Гете?

а)1849 р.;                 б) 1749 р.; в) 1487 р.;           г) 1659 р.

4. Яка основна тема  І ч. роману «Мандри Гуллівера»?

а) безплідність науки, відірваність від життя;  б) страшна сила влади;   

в) ницість і безглуздя суспільних порядків;   г) романтика почуттів.

5. Яка історія створення оди «До радості» Ф. Шиллера?

а)твір написано в атмосфері кохання і радості;

б) твір написано в зв’язку зі своїм одруженням;

в) оду написано в період. коли поет отримав роботу;

г) ода написана на замовлення

6. Кому Мазепа розповідає пригоду зі своєї молодості?

а) Карлу ХІІ;       б) Петру І;             в) Пилипу Орлику; г) коханій.

7. Який зв'язок має Бальзак з Україною?

а)Бальзак приїжджав до друзів;                   а) Бальзак лікувався в Україні;                    

в)Бальзак одружився з мешканкою України; б) батько Бальзака з України.

8. Яким перевіреним способом…місцеві чиновники «здобувають прихильність» Хлестакова?

а) показують свою роботу; б) ведуть з ним мудрі бесіди;

в) дають хабарі;г) співають для нього.

9. Яка головна думка драми Г. Ібсена «Ляльковий дім»?

а) ставлення матері до дітей;   б) небажання віддавати позичені гроші;

в) роль жінки в суспільстві; г) стосунки між подругами.

10. Про який час йдеться у романі Р. Бредбері «451 градус за Фаренгейтом»?

а) минуле Риму;                      б) сьогодення Африки;   

в) минуле слов’ян;                   г) майбутнє світу.

11. Записати визначення понять фабула, романтизм, реалізм.

Установитивідповідності: «Автор- країна, де народився митець»

1.           Джордж Байрон;

2.           Оноре де Бальзак;

3.           Михайло Лермонтов;

4.           Микола Гоголь;

5.           Генрік Ібсен;

6.           Бернард Шоу;

7.           Рей Бредбері.

1. Росія;

2. Німеччина;

3. Франція;

4. Норвегія;

5. Ірландія;

6. Англія

Установити відповідності: «Твір - автор»

1.  Ода «До радості»;

2.  Роман у віршах «Євгеній Онегін»;

3.  Поезія «Я мить чудову пам’ятаю»;

4.  Повість «Гобсек»;

5.  Повість «Шинель»;

6.  П’єса «Ляльковий дім»;

7.  П’єса «Пігмаліон»;

8.  Роман «451 градус за  Фаренгейтом».

1. Й. – В. Гете;

2. Генріх Гейне;

3. Джордж Байрон;

4. Оноре де Бальзак;

5. Олександр Пушкін;

6. Михайло Лермонтов;

7. Микола Гоголь;

8. Генрік Ібсен;

9. Бернард Шоу;

10. Рей Бредбері.

Написати твір-роздум на одну з тем:

-      «Чи роблять гроші людину щасливою?» (за повістю О. де Бальзака «Гобсек»),

або

-      «Актуальність роману Рея Бредбері «451 градус за  Фаренгейтом» сьогодні.

Рекомендованої літератури

Світова література на літо 10 клас

1. Віктор Гюго. “Собор Паризької Богоматері”

2. О. Бальзак. “Гобсек”

3. Ф. Достоєвський. “Злочин і кара”

4. Лев Толстой. “Анна Кареніна”

5. Еміль Золя. “Кар’єра Ругонів”

6. Генрік Ібсен. “Ляльковий дім”

7. Антон Чехов. “Чайка”

8. Бернард Шоу. “Пігмаліон”

Рекомендованої літератури

Світова література на літо 10 клас

1. Віктор Гюго. “Собор Паризької Богоматері”

2. О. Бальзак. “Гобсек”

3. Ф. Достоєвський. “Злочин і кара”

4. Лев Толстой. “Анна Кареніна”

5. Еміль Золя. “Кар’єра Ругонів”

6. Генрік Ібсен. “Ляльковий дім”

7. Антон Чехов. “Чайка”

8. Бернард Шоу. “Пігмаліон”