ІІ семестр 

10.01.2023

Епоха Відродження в Європі. Гуманізм. Культ античності. Характерні риси ренесансної культури і літератури

В історії людської цивілізації є епохи, що спалахують, мов зорі, і вже ніколи не згасають, посилаючи нащадкам яскраве світло. Такою яскравою зіркою в історії світової літератури стала епоха Відродження. Це була доба сміливих мореплавців і шукачів пригод, які відкривали невідомі землі, час релігійних війн, епоха нового покоління вчених. Доба Відродження вражає нестримним злетом фантазії, величним піднесенням духу, вірою у творчі можливості людини. Чотири століття відмежовують її від сьогодення, але ні на мить не дають права забути нам, що така епоха була, що вона дала нам Сікстинську Мадонну і Мону Лізу, Рафаеля і Мікеланджело, Тіціана і Дюрера, Джорджоне і Леонардо да Вінчі, Лауру і Біатріче. Титанів світової слави подарувало нам Відродження!

Сьогодні ми з вами, як ви вже здогадалися, будемо вивчати нову літературну епоху, а саме - епоху Відродження. Наш урок сьогодні має форму інтегрованого уроку. Інтегрований урок означає об’‎єднаний з декількох тем, предметів або видів діяльності навколо однієї теми. Сьогодні, на уроці ми маємо експертів з історії та культурології. Саме вони допоможуть нам у вивченні нової теми та дадуть необхідну та дуже цікаву інформацію.

Зоряна ніч заворожує та надихає. Із завмиранням серця розглядаємо ми різні за яскравістю і кольором високі зорі, які немов нагадують нам, що наша душа - небесного походження. Спробуйте відшукати внутрішнім поглядом у нічній блакиті чудовий міст, що немов вибудуваний із великих сяючих зірок. Цей зоряний міст буде для нас образом епохи Відродження, а кожна зірка на ньому символізуватиме геніїв-митців. Адже епоха Відродження була справжнім зоряним часом, коли народжувались не просто талоновиті в різних сферах люди, а титани духу, яким було все під силу.

Відродження - могутній європейський культурний рух, у ході якого виникла нова культура, звернена до прагнень і вищих можливостей людини, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука, небувалого розквіту досягло мистецтво.

Словникова робота

Відродження або Ренесанс — могутній ідеологічний та культурний рух, зумовлений переходом суспільства до нової соціально-економічної формації.

Експерт з історії

Пригадаємо найважливіші історичні події із курсу історії 13-15 століть. (Початок 13 ст. означився розгромом Константинополя хрестоносцями, середина- відновленням Візантійскої імперії, а кінець - остаточною втратою хрестоносцями володінь на Сході; у 1265 - в Англії вперше зібрався парламент ,який обмежував владу короля; 1337-1453-роки Столітньої війни; 1347-1351- час епідемії «Чорної смерті» (чуми); 1376-1417-роки великого розколу католицької церкви; 1453- відбулося падіння Константинополя, загибель Візантії; 1455-1485- роки війни Пурпурової і білою троянд.

У середині 14 ст. епідемія чуми знищила майже третину населення Європи. «Чорна смерть» сіяла паніку в пустих селах, серед занедбаних ланів відчувалося лише очікування найгіршого. Одним із наслідків стала спроба повернутися до панщини, залежності від сеньйора. Королівські чиновники вимагали податків, забирали останні гроші. У 1337 році розпочалася тривала війна між Англією та Францією за французькі землі. Ця війна увійшла в історію під назвою «Столітня» бо йшла вона з короткими перервами понад сто років. У Франції та Англії розпочалися селянські повстання (Жакерія, повстання Вота Тайлера). На кінець 15 ст. Англія та Франція завершувала «збирання» земель, тобто здійснювала об’‎єднання та централізацію держав. Однак в Італії та Німеччині нічого подібного не відбувалося. В Німеччині імператор не мав реальної влади над численними князівствами та вільними містами. А італійські Г енуя, Флоренція, Венеція були окремими містами-державами.

Величезну роль у становленні і розвитку Відродження відіграла античність. Звідси і назва доби: «відродження» у вузькому сенсі означає відродження культури античності, вивчення її пам’‎яток. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської культури. З неї черпали сюжети, образи митці та мислителі Нового часу. У більш широкому сенсі термін «відродження» можна трактувати як прояв інтересу до родини, відкриття людської природи, взаємин людини і світу. Синонімом Відродженню є Ренесанс (розквіт).

Історична та культурна епоха Відродження починається в XIV столітті в Італії, на батьківщині античності, і завершується в XVII столітті, поширившись на території всієї Європи, але набуває в кожній країні свій національний характер. Вона поділяється на:

- Раннє Відродження - XIV-XV ст.

- Високе Відродження - кінець XV ст - перша половина XVI ст.

- Пізнє Відродження - друга половина XVI ст. - перші десятиліття XVII ст.

Подивимося, що є опорами зоряного мосту епохи Відродження - які причини появи нової культури. Цими опорами є розвиток міст та міського населення, винахід друкарства Гутенберном у 1440-х роках, поява світських шкіл, виникнення інтелігенції, розвиток природничих наук і технічних знань, великі географічні відкриття і як наслідок - розширення уявлення про масштаби землі і Всесвіту.

Чудова і зухвала сама мета - обійняти думкою цілий Всесвіт. Філософи схилялися перед розумом людини і його творчою міццю. Вони були впевнені в тому, що людський розум здатний осмислити, зрозуміти, розгадати світобудову, створити в своїй уяві повну картину світу, знайти модель ідеального суспільства.

Духовною основою епохи Відродження є гуманізм - світогляд, у центрі якого знаходиться ідея людини як вищої цінності. Культурних діячів цього періоду відповідно називають гуманістами. Гуманісти поставили перед собою грандіозне завдання: пояснити людині, хто вона, якою вона повинна стати, який є навколишній світ і яким він може стати завдяки людині. У добу Відродження відбувається відкриття світу і людини. Предтечею Відродження і європейського гуманізму вважається великий поет Середньовіччя Данте Аліг’‎єрі.

Ренесанс запропонував уявлення про гармонійно організований світ з людиною у центрі. Влучною ілюстрацією цієї ідеї виступив філософський малюнок Леонардо да Вінчі «Вітрувіанська людина». На малюнку зображено оголеного чоловіка, тіло якого вписане в коло (символ духовної сфери) і квадрат (матеріальний символ). Зробивши акцент на гармонійних пропорціях людини, да Вінчі, як справжній гуманіст, помістив її в центр Всесвіту.

Гуманізм став вираженням нового світосприйняття, нового розуміння сутності людини, яке розвивало ідеї права людини на земні радощі й інтелектуальний розвиток, на задоволення чуттєвих і духовних запитів, на земну, прижиттєву славу. Проголосивши людину вільною, гуманісти боролися з усім тим, що цю волю обмежувало, за духовне розкріпачення особистості.

Основні філософські ідеї епохи Відродження:

- безмежна віра в людину, її силу, енергію, волю;

- утвердження гідності людини, оспівування її краси, величезних можливостей людського розуму, волі, творчого потенціалу;

- плекання ідеалу гармонійного і всебічного розвитку людини.

Ці принципи є гуманістичними, тобто вони утверджують людину. Виникає новий культурний ідеал - «універсальна людина», яка реалізує себе в різних сферах діяльності.

Культура Відродження склалася в численних розвинутих місцях Італії - саме там античні традиції були найбільш міцними. Римська імперія зосередилася на кращому: свобода наукових диспутів, розмаїття філософських шкіл, чиста, неспотворена мова. Так утвердилася підходяща назва для часу їх життя - Відродження. Ренесанс охоплював різні галузі культури, але найяскравіше виявився в архітектурі, живописі, літературі та філософії.

В основі культури Відродження лежав гуманізм. У ті часи це значило все те, що допомагає вивчити людину. Потрібні нові науки, що змогли б виявити істину про людину, такими науками, на їхню думку, були ті, що пов’‎язані зі словом та мовою. Від гуманістів вимагали знання латини та грецької мова, літератури, поезії , античного ораторського мистецтва. Гуманізм переконує людину, що вона сама творить власну долю. Людина повинна наполегливо, цілеспрямовано йти до поставленої мети. І ця мета конкретна

- особисте щастя, отримання нових знань, зростання по службі.

Центром раннього італійського Відродження була Флоренція - батьківщина великих поетів, письменників, скульпторів, архітекторів. Італійська література була створена генієм Данте Алігєрі, Франческо Петрарки, Джованіні Бокачо.

Англійське Відродження розпочалося пізніше, але було плідне та жваве. Вільям Шекспір - одна з найвеличніших постатей цієї доби.

Для доби Відродження мистецтво слова було найважливішим, тому що слово розумілося як вищий прояв людської природи. Культура цієї епохи і почалася, власне, з проголошення літератури царицею всіх наук і мистецтв. Художня творчість стає засобом вироблення і поширення ренесансних ідеалів, уславлює нову людину - гармонійну, вільну, сміливу, творчу, всебічно розвинену особистість. Ренесансний літературний герой має особисті думки, часто кидає виклик загальноприйнятим нормам і законам моралі, він захоплює читача своїми чеснотами, активною творчою діяльністю, людяністю, життєрадісністю. Такими є герої Шекспіра, Рабле, Сервантеса.

Основними ідеями літератури Відродження є:

- ідея національного мистецтва, опора на народну літературну традицію;

- світський характер літератури;

- поетизація людини, утвердження позитивних ідеалів;

- пристрасний інтерес до реального світу;

- пошук нових форм і стилів.

Найбільш яскраві зірки в нашому зоряному мості немов оточені сяючим мерехтливим ореолом і випромінюють стільки світла, що нагадують маленькі сонця. Вони мають власні імена, це видатні генії-митці, велетні епохи Відродження: скульптор Донателло, художники Сандро Ботічеллі, Мікеланджело Буонаротті, Рафаель Санті, Тиціан, художник і інженер Леонардо да Вінчі; письменники-титани, Франческо Петрарка, Лопе де Вега, Франсуа Рабле, Вільям Шекспір, Мігель де Сервантес. Їх твори й до сьогодні зберігають значення неперевершеного взірця.

Немає нічого вищого за зоряне небо, на яке дивимось із захопленням і трепетом перед незбагненністю Всесвіту. Так і епоха Відродження - це зоряна вершина, яка сформувала нову духовність, створила багато шедеврів мистецтва, виплекала прекрасні ідеали.

Дамашнє завдання: опрацювати матеріал 

12.01.2023

Франческо Петрарка. Сонети № 61, 132.

 Історія кохання в сонетах Ф. Петрарки

Ця казка днів — вона була недовгою.

Цей світлий сон — пішов без вороття.

Це тихе сяйво над моєю долею! —

Воно лишилось на усе життя.

Ліна Костенко

Розпочалося наше знайомство з добою Ренесансу в Західній Європі. Перевіримо, як ви усвідомили, в чому полягають основні здобутки доби Відродження. Зробіть висновок щодо головного надбання східного (мусульманського) та європейського Відродження. Як воно змінило світоглядну модель людства? (Головне надбання ренесансних епох - це піднесення цінності й гідності людини на небувалу до того висоту. Гуманістичні ідеали Відродження знову перевернули світоглядну модель, поставивши у центр світобудови людину.)

Відродження!

1 - до XIV століття католицька Європа була занедбаною окраїною цивілізованого світу. Однак на кінець Зрілого Середньовіччя в Європі розпочалися зміни, які швидко переросли в справжній економічний і культурний вибух.

2 - це був початок Відродження - епохи небаченого розвитку науки, техніки, промисловості, який дозволив західним європейцям захопити світове лідерство. Добу Відродження називають ще Ренесансом (розквіт).

3 - найважливішою передумою європейських досягнень доби Відродження став розвиток міст і міського життя. Почала розвиватися промисловість, з’‎явилися перші банки, потоки товарів йшли у різні країни світу. Нові городяни-багатії прагнули розвивати бізнес, поліпшувати умови свого життя та урізноманітнювати дозвілля.

4 - тому в Європі виник великий попит на інженерів, юристів, бухгалтерів, лікарів, учителів, митців. Уперше після падіння Римської імперії в Європі з’‎явилася така велика кількість освічених людей.

5 - література доби Відродження народилася в Італії.

6 - бо італійська культура була тісніше пов’‎язана з культурою Давнього Риму, ніж інші європейські культури. Головна особливість розвитку літератури доби Відродження - це надзвичайна цікавість ренесансних митців до античної літератури Всі освічені європейці вважали античні твори неперевершеним взірцем для наслідування.

7 - найвидатнішими митцями цієї доби стали італійці Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Рафаель Санті. Вони втілили у собі проголошений гуманістами ідеал універсальної людини - творця та знавця багатьох галузей науки і культури.

8 - доба Відродження в італійській літературі починається із початком творчості Франческо Петрарки, якого вважають вождем освічено. Європи XIV століття, носієм ідеології нової людини, яка усвідомлює свою індивідуальність і неповторність.

9 - нове філософське розуміння сутності людини гуманізм - стало провідною ідеєю всієї доби Відродження, яка тривала до початку XVII століття. У центрі уваги постала людина. Гуманісти вважали, що кожен здатен до самовдосконалення і творчості.

— Відгадайте, хто це.

 він народився і жив в Італії.

 писав сонети.

 уславився своєю освіченістю.

 був увінчаний лавровим вінком.

 усе життя кохав одну жінку, яку вважав ідеалом та поклонявся їй.

Так, ці факти належать біографії великого данте. Але не тільки. Усе Це також стосується іншого італійського поета — Франческо Петрарки.

Ми розпочинаємо поглиблене ознайомлення з кращими надбаннями доби Європейського Відродження. Першим у низці видатних митців-гуманістів ми відкриваємо для себе Франческо Петрарку. Уважно прочитайте слова О. Веселовського про Петрарку, взяті як один із епіграфів до уроку. Знайдіть у цьому висловлюванні ключові оцінки геніальності Франческо Петрарки та його ролі для світової культурно-філософської думки. Ми маємо зрозуміти, чому саме Італія стала простором Раннього Відродження, чому саме Петрарку вважають першим гуманістом Європи та чим його спадщина, й особливо сонети, актуальні й у наш час.

Франческо Петрарка — поет і історик, Один із найосвіченіших людей свого часу. Його вирізняла особлива любов до класичної давнини, пристрасна віра у відродження Риму та Італії, нечуваний авторитет, який дозволяв йому наставляти пап та імператорів і навіть робити їм суворі догани. Петрарка був увінчаний лавровим вінком римським сенатом, офіційно визнаний великим поетом, істориком і римським громадянином.

1304 р. — народився в Ареццо у сім’‎ї Петракколо ді Паренцо та Елетти Каниджані. Батько-флорентієць; після приходу до влади гібеллінів (у 1302 р.) був вигнаний із Флоренції. Слід зазначити, що Петрарка, на відміну від Данте, не дуже страждав через це.

1316 р. — в університеті Монпельє вивчає право протягом 4-х років.

1326 р. — помирає батько Петрарки. Франческо разом із братом Джерардо обирають духовне поприще. Отримавши сан «світського каноніка», від подальшої церковної кар’‎єри відмовляється.

1327 р. — у церкві Св. Клари зустрічає лауру, яку покохав із першого погляду і на все життя. Це кохання буде нещасливим для Франческо, але саме завдяки йому з’‎являються на світ його поетичні твори народною (італійською) мовою, що отримають назву «канцоньєре», або «Книга пісень».

1340 р. — одночасно надходять пропозиції про увінчання лавровим вінком від Паризького університету та Римського сенату. Петрарка, що мріє про повернення колишньої величі Риму, його відродження, обирає пропозицію Римського сенату. Король Роберт Анжуйський благословляє його вибір та дарує йому пурпурову королівську мантію.

1341 р. — Петрарка увінчаний лавровим вінком на Капітолійському холмі у Римі.

1348 р. — під час епідемії чуми помирає Лаура.

1374 р. — Петрарка помирає в Аркуа.

Завдання: дайте пояснення до понять і власних назв, пов’‎язаних з життєвим і творчим шляхом Петрарки.

Флоренція (Місто, в якому народився Франческо Петрарка.)

1304 рік (Рік народження Франческо Петрарки.)

Петракко (Прізвище батька митця.)

Авіньйон (Місто на півдні Франції, де пройшло майже усе свідоме життя Петрарки.)

Данте Аліг’‎єрі та Блаженний Августин (Кумири Франческо Петрарки.)

Гуманістична латина (Літературна мова доби Відродження.)

Капітолійський пагорб у Римі. (Петрарку увінчано лавровим вінком. Зберігся переказ про те, як Боккаччо, що був присутнім на Капітолії під час церемонії, сказав пророчі слова про те, що «настав час відродження» величних традицій минулого.)

«Canzoniere» («Книга пісень».)

Лаура (Кохана Петрарки, оспівана ним у віршах «Книги пісень».)

«Моя таємниця» (Або «Книга про зневагу до світу», у якій Петрарка намагається розібратися у власній душі, у суперечливих почуттях. Написана у формі діалогу Франциска (герой Петрарки) та Святого Августина. Це своєрідний внутрішній діалог світського та релігійного начал у свідомості й душі людини Раннього Відродження.)

«Співець Лаури» (Франческо Петрарка.)

1370 рік (Рік смерті Франческо Петрарки.)

Відомості про «Книгу пісень» Петрарки

«Книга пісень», або «Канцьоньєре»,— збірка сонетів та віршів, написаних італійською мовою. Роботу над цією книгою Петрарка почав, коли закохався у Лауру, і продовжував протягом усього життя. Сонети народжувалися і тоді, коли двадцятирічної Лаури не стало. Книга має два розділи: «На життя мадонни Лаури» та «На смерть мадонни Лаури». Кохання не залишило поета, воно лише стало просвітленим і трагічним водночас.

Композиційна формула «Книги пісень» Франческо Петрарки («Канцоньєре»)

Написана італійською мовою. Витримала 9 редакцій (з 1336 по 1374 рік)

Відкривається вступним сонетом.

Містить 365 віршів (стільки днів у році): 317 сонетів, 29 канцон, 15 секстин і балад, 4 мадригали

Частина і «На життя донни Лаури»

Частина II «На смерть донни Лаури»

«Канцоньєре» містить не тільки любовну лірику - це перша в літературі різнотематична збірка віршів. До неї входять вірші на політичні та моральні теми; поезії, в яких оспівується дружба і краса природи, передаються філософські роздуми.

Словникова робота

Сонет (пісенька) — старовинна форма вірша, особливістю якої є строга будова, через що її називають канонічною. Сонет складається із 14 рядків і чітко поділяється на 2 катрени (чотиривірші) і 2 терцети (тривірші). Крім того, композиційно сонет складається з двох частин: перша є зав’‎язкою, а друга - розв’‎язкою.

Сонет виник в Італії у першій половині ХІІІ століття. Його основоположником був італійський адвокат Якопо да Лентіні, але неперевершеним майстром визнаний Петрарка. Завдяки йому сонет став однією з найпопулярніших поетичних форм італійської лірики.

«Книга пісень» - своєрідна поетична сповідь, історія щирого й безкорисливого кохання поета до жінки на ім’‎я Лаура.

Коментар:

Петрарка побачив Лауру навесні 1327 р. в церкві Святої Клари. Покохавши її з першого погляду, митець до кінця життя зберіг вірність своєму почуттю. Двадцять один рік поет оспівував жінку за її життя, ще десять років - після її смерті. Образ коханої - утілення ренесансного ідеалу краси й вищої любові, — створений у знаменитій збірці, суттєво відрізнявся від звичних на той час уявлень. Тож ще в сучасників поета виникли сумніви щодо реальності Лаури. Суперечки із цього приводу точаться й сьогодні, але більшість дослідників визнає факт існування заміжньої дворянки з Авіньйона, яка полонила серце митця. Додатковим доказом можна вважати й численні реалістичні деталі в поетичних описах як самої жінки, так і переживань ліричного героя. Утім, не так уже й важливо, чи була Лаура насправді. Важливо, що в її образі поет утілив напрочуд життєвий, а тому безсмертний, жіночий ідеал, у якому гармонійно поєдналися краса й моральність, природність і натхненність. |

Саме ім’‎я коханої повнилося для Петрарки важливими символічними смислами. У «Книзі пісень» воно перегукується і зі словом «лавр» (італ. lauro), натякаючи на лавровий вінок - символ поетичної слави, і зі словом «вітрець» (італ. l’‎аurа), народжуючи в уяві лагідні пейзажі, і зі словом «золото» (лат. аurum), що нагадує про вищі цінності1, і зі словом «година» (італ. l’‎ora), відсилаючи до роздумів про плинність часу. Любов до Лаури, не реалізована в житті, стала для поета невичерпним джерелом поетичного натхнення й філософських думок.

Роботу над «Книгою пісень» Петрарка розпочав у 1330-х роках і завершив незадовго до смерті. До останньої, дев’‎ятої, редакції збірки увійшло триста шістдесят шість віршів, написаних переважно в жанрі сонета.

 У творчості Франческо Петрарки знайшла своє відображення гуманістична ідеологія європейського Ренесансу, яка, спираючись на кращі світоглядні надбання античності, була зорієнтована на людину, а не на релігію. Поет-мислитель закликав до відходу від аскетичного самозречення та вчив людей радіти земному життю, бачити його багатогранність у повсякденному предметному світі. Петрарка геніально втілив у своїй спадщині ідею Відродження античного розуміння людини як мірила усього на землі. Найпрекраснішою для Петрарки стала земна, реальна, внутрішньо вільна людина, здатна на глибокі почуття. Новий погляд на людину відбився у збірці «Книга пісень», яка стала новаторською не лише за змістом, а й за формулою.

Сонети Петрарки викликали величезну кількість наслідувань і заклали основу для розвитку лірики петраркізму, для якої властива ідеалізації коханої і зображення любові як почуття, невіддільного від страждання.

Бесіда:

- які факти з біографії Петрарки вам запам’‎яталися найбільше?

- як називається найвідоміша книга Петрарки?

- дайте визначення сонета.

- назвіть головну тему сонетів Петрарки.

Домашнє завдання.

Сонет № 61 вивчити напам’‎ять.

17.01.2023

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564-1616) - ЛІТЕРАТУРА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

З-поміж усіх великих людей Шекспір найзагадковіший.

 Єдине, що ми знаємо про нього, - це те, що він жив і страждав.

Дж. Джойс

Про життя Вільяма Шекспіра відомо не дуже й багато. Народився він у невеличкому містечку Стретфорд-на-Ейвоні в міщанській родині. День народження великого драматурга невідомий, зате ми знаємо, що 26 квітня 1564 р. його хрестили.

А далі все було, скоріше за все, як і в усіх дітей із заможних міщанських родин: школа, де в основному вивчали грецьку й латинську мову, і, звичайно, міські розваги, серед яких найулюбленішою були виступи бродячих театральних труп, яких на той час в Англії було дуже багато. Вони перекочувалися країною від ярмарку до ярмарку, від містечка до містечка, від графства до графства, примушуючи публіку то реготати до нестями, то ридати без упину. Прийде час, і серед акторів однієї з таких труп опиниться і Шекспір...

У вісімнадцять років Шекспір одружився з дівчиною, яка була старша за нього на вісім років. Протягом трьох років дружина народила йому трьох дітей: старшу доньку Сусанну і близнюків - сина Гамнета і доньку Джудіт. Подальша доля, здавалося, була визначена назавжди.

І раптом у житті Шекспіра відбулася надзвичайно стрімка зміна: у двадцять три роки він покинув родину і відправився до Лондона, щоб стати актором. Що примусило його це зробити? Дослідники відповіді шукають до цього часу, і залежно від того, яким вони уявляють собі Шекспіра, пропонують різні варіанти.

Одні стверджують, що це був бунт проти провінційної рутини і нудьги, намагання реалізувати себе і ствердити свій талант. Збереглася легенда, за якою Шекспір вимушений був покинути рідні міста, тікаючи від переслідування місцевого аристократа, бо полюбляв полювати на оленів у його парку. Інші вважають, що справа набагато простіша: батько Шекспіра майже збанкрутував, треба було шукати заробітку, а в Лондоні його було знайти набагато легше. В усякому разі, згодом Шекспір не тільки розрахувався з батьковими боргами, але й вклав гроші у Стретфордську нерухомість, йому належав і найбільший будинок містечка.

Достеменно відомо одне: 1587 р. Шекспір покинув рідне містечко і 1590 р. опинився в лондонській театральній трупі. Що з ним було впродовж трьох років - невідомо. Чи то він із бродячою театральною трупою кочував шляхами Англії, чи то відправився разом з експедиційними військами у Нідерланди, чи то побував у самій Італії...

Великої акторської слави Шекспір не зазнав, а от драматургом став управним. У кожному разі, коли Шекспір повернувся до столиці після того, як знову відкрилися театри, що були на два роки закриті через чуму, за нього сперечалися вже декілька театральних труп. Драматург віддав перевагу театру Джеймса Бербеджа, для сина якого Річарда, видатного актора, написав найкращі трагічні ролі.

Шекспір став відомим автором. Його трупа виборола право ставити вистави при королівському дворі, що відкрило шлях письменнику у вищі прошарки суспільства. Подейкували, що сама всесильна королева Єлизавета І не без задоволення спілкувалася з геніальним письменником.

Театральне життя в Лондоні початку дев’‎яностих років XVI ст. було бурхливим і дещо відрізнялося від сучасного. Справа в тому, що репертуар тодішнього театру був справою колективною: брався певний сюжет, який дуже часто розроблявся цілою трупою і пристосовувався саме до неї. Скажімо, в трупі було шістнадцять акторів. Отже, дійових осіб у п’‎єсі повинно було бути не більше чи дія мала розгортатися таким чином, щоб один актор міг зіграти декілька ролей. Якщо хтось із акторів хворів чи кидав трупу і йому не було заміни, то відповідно перероблялася і п’‎єса, яка повинна була протягом усієї дії утримувати увагу публіки, щоб після вистави невдоволені глядачі не побили акторів-невдах. До речі, дехто з дослідників млявість і нерішучість Гамлета в однойменній трагедії пояснює саме необхідністю тримати у напрузі глядачів.

Частенько конкуренти крали один у одного сюжети, характери чи якісь сценічні розв’‎язки. Зазвичай у цій боротьбі вигравала та трупа, у якої, крім гарних акторів, був ще й свій автор, який швидко міг переробити чужі п’‎єси, а то й написати свою власну і пристосувати її до можливостей конкретного театру.

У 1596 р. Шекспір пережив велике горе - помер його одинадцятирічний син Гамнет. Від цієї втрати письменник не відійшов упродовж усього свого життя й обезсмертив синове ім’‎я в трагедії, яку написав через п’‎ять років. У цьому ж році батько Шекспіра отримав дворянство, спадковий герб: золотий гербовий щит, на темному поясі посріблений сталевий спис; зверху, замість шолома чи емблеми, срібний сокіл, що простер крила на плетиві родинних кольорів і тримає в лапці позолочений сталевий спис, - і девіз «Не без прав». Джон Шекспір домагався цього майже тридцять років і досяг свого не без допомоги впливових друзів сина Вільяма.

У 1599 р. в Лондоні відкрився новозбудований театр «Глобус», пайовиком якого був Шекспір і без якого годі уявити сьогодні культурне життя людства. Саме в цьому театрі вперше були поставлені «Гамлет», «Король Лір» і «Отелло», а девіз театру - весь світ лицедіє - відомий усьому світові.

У 1609 р. вийшла друком єдина прижиттєва збірка сонетів Шекспіра, що засвідчила неабиякий ліричний талант письменника. А 1612 р. Шекспір повернувся в рідне місто, припинивши свою театральну діяльність.

Вистава у театрі «Глобус», відтвореному на основі археологічних і документальних свідчень 1997 р. Новий театр «Глобус» був побудований за планом єлизаветинського часу на прохання американського актора і режисера Сема Венамейкера. Сем Венамейкер має українське коріння: його предки на початку ХХ ст. емігрували з Миколаєва до Чикаго.

ШЕКСПІРІВСЬКЕ ПИТАННЯ

Для сучасників Шекспіра його літературні заслуги, авторство були поза сумнівами, його талант ставили вище за здобутки так шанованих у добу Відродження античних авторів, Джон Мільтон назвав його «сином Вічності і Слави». Але вже у XVIII ст. почали висловлюватися сумніви щодо авторства Шекспіра. Мовляв, провінціал, другорядний актор без освіти не міг створити такі глибокі філософські твори; хтось із якихось важливих і об’‎єктивних причин за домовленістю з Шекспіром користувався його прізвищем, щоб приховати своє авторство. Так виникло шекспірівське питання. Серед можливих авторів шекспірівських творів кого тільки не називали: від філософа Френсиса Бекона до королеви Єлизавети І!

Ще за життя сучасники Шекспіра надзвичайно високо цінували його дарування, називаючи письменника «солодкозвучним і медоточивим». Правда, в цей самий час вони звинувачували його і в тому, що він не гребував «запозиченнями» з чужих творів, на що Шекспір не без гумору відповідав, що запозичені сюжети і сцени - це як гарні дівчата, яких він забирає з непристойного товариства, щоб увести до шляхетного. Крім того, поняття авторського права в нашому розумінні в ті часи не існувало. Безперечно, що у самого Шекспіра «позичали» набагато більше: просто нам про це невідомо.

Хай там як, неможливо уявити духовне життя людства без творчості стрет-фордського лебедя, як часто називають великого письменника, бо навіть людина, надзвичайно далека від літератури, перебуває в полоні безсмертних шекспірівських образів: Ромео і Джульєтти, Гамлета і Офелії, короля Ліра і Отелло...

ТРАГЕДІЯ «РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА»

Коли Шекспір написав трагедію «Ромео і Джульєтта», достеменно невідомо. Дослідники, за стилістичними ознаками, вважають, що вона була написана не пізніше від 1595 р. Сюжетною основою п’‎єси стала старовинна італійська легенда, яка неодноразово приваблювала італійських письменників того часу: родини Монтеккі і Капулетті згадуються, наприклад, у «Божественній комедії» Данте («Чистилище»). У тогочасній книжці, яка розповідала про історію Верони початку XIV ст., йшлося про трагічне кохання двох молодих веронців, які належали до ворогуючих родин Монтеккі і Капулетті. Ця оповідь привернула увагу англійського поета Артура Брука, який написав поему «Ромео і Джульєтта». Саме цей твір і став джерелом для трагедії Шекспіра.

Дія «Ромео і Джульєтти» розгортається протягом п’‎яти днів - з неділі по п’‎ятницю. На початку твору нібито нічого не віщує її трагічного фіналу - навіть смерть Тібальта і Меркуціо, адже Ромео щиро хотів припинити сутичку, яку затіяв Тібальт. Герої гинуть через підступи фортуни: варто було Ромео отримати листа від брата Лоренцо чи прибути до Верони на півгодини пізніше, ніякої трагедії би не сталося. Скоріше за все, князю, якому від самого початку п’‎єси набридли сварки Монтеккі й Капулетті, сподобалася б ідея оженити єдиних дітей ворогуючих родин, припинивши таким чином сварки. Саме відчуття вселенської несправедливості стосовно двох закоханих і робить цю п’‎єсу великою трагедією, а її головних персонажів - вічними образами.

Цей твір часто називають апофеозом любові, піснею торжествуючої любові. Тож невипадково імена Ромео та Джульєтти стали уособленням чистого і пристрасного кохання. А в м. Вероні зустрічає нас тендітна бронзова Джульєтта, яка, за сучасною легендою, дарує щастя і любов усім, хто до неї доторкнеться: «Любішого не буде силуету, / Аніж в коханні вірної Джульєтти...

«Ромео і Джульєтта» - п’‎єса, за якою створено чи не найбільше кінофільмів. Уперше Ромео і Джульєтта з’‎явилися на екрані 1902 р. - у французькій чорно-білій німій стрічці.

Стрічку, яку зняв Франко Дзеффіреллі 1968 р., вважають найкращою екранізацією трагедії. Олівії Хассі, виконавиці ролі Джульєтти, було 16 років, а Леонарду Вайтінгу, Ромео, - 17.

19.01.2023

РОМЕО І ДЖУЛЬЄТТА - ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР (1564-1616) - ЛІТЕРАТУРА ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

Дійові особи

Ескал, князь Веронський. Паріс, молодий дворянин, родич князя. Монтеккі, Капулетті, глави двох ворогуючих родин. Старий, дядько Капулетті. Ромео, син Монтеккі. Меркуціо, родич князя і друг Ромео. Бенволіо, небіж Монтеккі і друг Ромео. Тібальт, небіж синьйори Капулетті. Брат Лоренцо, чернець-францисканець. Брат Джованні, чернець того ж ордену. Балтазар, слуга Ромео. Самсон, Грегорі, слуги Капулетті. П’‎єтро, слуга Джульєттиної мамки. Абрам, слуга Монтеккі. Аптекар. Троє музикантів. Паж Паріса. Паж Меркуціо. Стражник. Синьйора Монтеккі, дружина Монтеккі. Синьйора Капулетті, дружина Капулетті. Джульєтта, дочка Капулетті. Мамка Джульєтти. Веронські городяни, родичі обох родин, маски, носії смолоскипів, пажі, сторожа, вартові та слуги. Хор.

Дія відбувається у Вероні, початок п'ятої дії - в Мантуї

ПРОЛОГ

Входить Хор.

Хор

Однаково шляхетні дві сім’‎ї

В Вероні пишній, де проходить дія,

Збували в ворожнечі дні свої.

Аж враз кривава скоїлась подія.

Коханців двоє щирих, запальних

Ворожі ті утроби породили;

Нещастя сталося у сім’‎ях тих, -

Вони одвічні звади припинили.

Життя коротке і сумну любов,

Трагічну смерть, що потрясла родини,

Як змила ту ненависть чиста кров,

Ми вам покажемо за дві години.

Даруйте нам недоліки пера,

Всі хиби виправить старанна гра. (Виходить)

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА 1

Верона. Міський майдан. На майдані починається сварка між слугами Капулетті та Монтеккі. Пізніше до сварки приєднуються прибічники обох родин. Найзаповзятішим у сутичці був небіж Капулетті Тібальт. На площі з’‎являються очільники родин із дружинами та князь з почтом. Князь, обурений нескінченими чварами між Монтеккі і Капулетті, погрожує смертною карою тому, хто ще раз стривожить Верону. На спустілому майдані з’‎являється Ромео, що страждає від безнадійного кохання до веронської красуні.

Ромео

Страшна ненависть, та любов страшніша.

З ненависті любов. О гнів кохання!

З нічого - все: і розквіт, і буяння.

О легкості тягар. Сенс пустоти.

Безформний хаос пречудових форм.

Свинцевий пух і полум’‎я холодне,

Цілюща слабість і блискучий дим...

Безсонний сон, єство, що не існує.

Тим часом граф Паріс домовляється з Капулетті про шлюб із Джульєттою. Вирішили, що на родинному святі у будинку Капулетті буде оголошено про заручини Паріса і Джульєтти. Капулетті віддає слузі список із переліком гостей і наказує запросити їх на свято. Слуга, який не вміє читати, звертається за допомогою до Ромео, який разом з Бенволіо з’‎являється на площі. Дізнавшись про маскарад, Бенволіо пропонує Ромео піти в будинок Капулетті. Адже, зустрівши серед красунь Верони Розаліну, в яку закоханий Ромео, той відразу втратить до неї будь-який інтерес, «бо лебідь той обернеться в ворону». Ромео погоджується піти на маскарад, щоб зустрітися з Розаліною.

СЦЕНА 5

Зала в домі Капулетті. Входять Капулетті, синьйора Капулетті, Джульєтта, Тібальт з іншими членами родини, гостями й масками

Ромео (до свого слуги)

Хто синьйорина та, що подає

Свою прекрасну руку кавалеру?

Слуга

Не знаю я, синьйоре.

Ромео

Померкли смолоскипи перед нею!

І світить вродою вона своєю

На щоках ночі - діамант ясний

У вусі мавра; скарб цей дорогий

І для землі, і для життя сія.

Вона - омріяна любов моя!

Її оточують прекрасні дами,

Вона ж між них - голубка між галками!

Коли танок закінчать вже, саму

За ніжну ручку я її візьму,

І щастя неземне тоді відчую...

Чи ж я коли любив? Чи ще люблю я?

О ні! Зрікайтеся, брехливі очі!

Не знали ви краси до цеї ночі!

Тібальт

По голосу це мусить буть Монтеккі.

Мою рапіру, хлопче! Як! Цей раб

Наважився прийти в блазенській масці,

Щоб глузувати з нашого бенкету?

Ні, честю роду я клянусь, за сміх

Убить його, вважаю я, не гріх!

Капулетті

Ромео тут?

Тібальт

Так, він, негідник, тут.

Капулетті

Спокійно, друже. Не чіпай його.

Поводиться він ввічливо й шляхетно.

Сказати правду, вся Верона славить

Його за честь, за виховання добре.

За всі скарби Верони я не дам

Його в моїй господі зневажати.

Тому вгамуйся й не звертай уваги -

Так хочу я. Коли мене шануєш,

Розвеселись, кинь хмурити чоло,

Бо хмуритись на святі непристойно.

Тібальт

Мій дух скорився й змовк, я ж не змовчу.

Від гніву й сорому я весь тремчу!

Це вторгнення зухвале стерплю нині,

Та згодом в жовч обернеться терпіння! (Виходить)

Ромео (до Джульєтти)

Коли торкнувсь рукою недостойно

І осквернив я цей олтар святий,

Уста - два пілігрими - хай пристойно

Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий.

Джульєтта О пілігриме, в тім гріха немає -

З молитвою торкатись рук святих:

Такий привіт нам звичай дозволяє.

Стискання рук - то поцілунок їх.

Ромео

Але, крім рук, ще дано й губи їм...

Джульєтта

Так, для молитви, любий пілігрим...

Ромео

О, то дозволь мені, свята, й устами

Молитися побожно, як руками!

Джульєтта

Нас незворушно слухають святі.

Ромео

Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! (Цілує її)

Твої уста очистили мій гріх...

Джульєтта

Взяли твій гріх мої уста з твоїх.

Ромео

Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую!

Верни ж мій гріх. (Знову цілує її)

Джульєтта

Мов з книги ти цілуєш...

Мамка

Вас просить ваша мати, синьйорино.

Ромео

А хто у неї мати?

Мамка

Що, юначе?

Таж господиня в домі цім вона.

Така вже добра пані, мудра й чесна,

Я викохала донечку її,

З якою щойно розмовляли ви.

Скажу вам чесно: хто її здобуде -

Здобуде той повнісінький гаман.

Ромео

Що? Капулетті?.. Ох! Де ж вороття?..

У ворога в руках моє життя!

Бенволіо

Ходім, ходім! Жарт видався на славу!

Ромео

Ох, я боюсь - кінчається забава.

Виходять усі, крім Джульєтти й мамки.

Джульєтта

Глянь, няню, і скажи, хто той господар?

Мамка

Монтеккі він, і звуть його Ромео;

Єдиний син того, хто ворог нам.

Джульєтта

Злоба єдина у душі буяла,

І зі злоби любов єдина встала!..

Не знаючи, зустріла надто рано,

Та пізно я дізналась, безталанна!

Ох, не на радість ти, любов моя, Бо ворога кохаю ніжно я!

Виходять.

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА І

Верона. Фруктовий сад Капулетті.

Входить Ромео.

Ромео

Сміється з шраму той, хто ран не мав.

Вгорі, край вікна, з’‎являється Джульєтта.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

Він і без того зблід, він занедужав

Від прикрості, що ти - його служниця,

А все ж затьмарила його красою.

Тож не служи ревнивцеві блідому!

Весталчин одяг, бляклий, зеленавий

Лише безумці носять. Скинь його!

Он владарка моя, моє кохання!

Дізналася б вона, як я люблю!

Вона заговорила? Ні, мовчить...

Ну що ж. Нехай. Адже говорять очі.

Я відповім... Який-бо я зухвалець.

Ні, не до мене очі ці говорять.

Дві зірки найяскравіші на небі

Десь мають пильні справи і повинні

На час покинути небесні сфери

Й очам її своє благання шлють -

За них тим часом сяяти в блакиті.

О, що, коли б і справді тії очі

На небі сяли, зорі ж - на обличчі?

Обличчя ясні зорі ті затьмило б,

Як сонечко - ліхтар; та з неба ж очі

Лили б такі потоки променисті,

Що всі пташки співати почали б,

Подумавши, що то вже сходить сонце!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки...

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта

О лишенько!

Ромео

Вона заговорила...

Мій світлий ангеле, мов ясні далі,

Ти сяєш наді мною серед ночі,

Як легкокрилий посланець небес

Перед очима вражених людей,

Що, голови закинувши, слідкують,

Як серед хмар лінивих він ширяє

І по ефіру грудях чистих плава.

Джульєтта

Ромео! О, навіщо ти Ромео?

Зміни своє ім’‎я, зречися батька;

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Ромео (вбік)

Послухать - чи відповісти відразу?

Джульєтта

Лише твоє ім’‎я - мій ворог лютий;

А ти - це ти, а зовсім не Монтеккі...

Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть

Лице і плечі, ноги, груди й руки

Або якусь частину тіла іншу?

О, вибери собі нове ім’‎я!

Та що ім’‎я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео - він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому.

Хоч би він був і зовсім безіменний...

О, скинь же, скинь своє ім’‎я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін

Візьми мене усю!..

Ромео

Ловлю на слові!

Назви мене коханим, і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео

Яким ім’‎ям назвать себе - не знаю.

Своє ім’‎я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно - твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний.

Згадай-но, хто ти: смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео

Кохання принесло мене на крилах,

І не змогли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, -

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта

Вони тебе уб’‎ють, коли побачать.

Ромео

В очах твоїх страшніша небезпека,

Ніж в двадцяти мечах. Поглянь лиш ніжно -

Й мені ненависть їхня не страшна.

Джульєтта

О, не хотіла б я нізащо в світі,

Щоб тут вони побачили тебе!..

Ромео

Своїм плащем мене прикриє ніч.

Та, як не любиш ти, - нехай знаходять...

Хай краще смерть від лютої злоби,

Ніж довгий вік без ніжності твоєї.

Джульєтта

Хто показав тобі сюди дорогу?

Ромео

Моя любов! Вона мене навчила,

Дала мені пораду, я ж за те

Позичив їй очей. Я не моряк,

Та будь від мене ти хоч так далеко,

Як щонайдальший берег океану,

Я б зважився такий здобути скарб!

Джульєтта

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...»

Тобі я вірю, з мене досить слова.

О, не клянись! Зламати можеш клятву:

Недурно ж кажуть, що з любовних клятв

Сміється сам Юпітер. О Ромео!

Скажи, якщо ти любиш, правду щиру.

Коли ж вважаєш - переміг мене

Занадто швидко, я тоді насуплюсь,

Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав.

Інакше - ні, нізащо в світі! Ні!

Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна

І, може, легковажною здаюсь...

Повір мені, і я вірніша буду,

Ніж ті, що хитро удають байдужість.

І я б могла байдужою здаватись,

Якби зненацька не підслухав ти

Любов мою й слова мої сердечні...

Пробач мені, мій любий, і не думай,

Що мій порив палкий - це легковажність;

Мою любов відкрила темна ніч.

Ромео

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео

То чим я поклянусь?

Джульєтта

Не треба зовсім.

Або, як хочеш, поклянись собою -

Душі моєї чарівним кумиром, - І я повірю.

Ромео

Серця почуттям...

Джульєтта

Ні, не клянись! Хоч ти - єдина радість,

Та не на радість змовини нічні...

Все сталось несподівано занадто -

Так швидко, так раптово й необачно,

Як блискавка, що блисне й раптом зникне

Ледь встигнемо сказати: «Он сяйнуло!»

Добраніч, любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео

Без нагороди так мене й покинеш?

Джульєтта

Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео

Повинна ти в коханні присягти.

Джульєтта

Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео

Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта

Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая,

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

То більше їх у мене зостається,

А їм немає меж...

Мамка кличе за сценою.

У домі гамір!

Прощай, мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь. (Виходить)

Ромео

О, ніч свята! Благословенна ніч!..

Таж ніч тепер... А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь -

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Знову з’‎являється Джульєтта.

Джульєтта

Три слова ще, Ромео, й на добраніч!

Якщо любов твоя до мене щира

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То взавтра сповісти мене про це,

І я пришлю по відповідь когось,

Де і коли ти хочеш повінчатись;

Тобі до ніг складу я свою долю -

З володарем піду хоч на край світу!

Мамка (за сценою)

О синьйорино!

Джульєтта

Я йду! Як ти не будеш з чистим серцем,

Тоді благаю...

Мамка (за сценою)

Синьйорино!

Джульєтта

Зараз!

...Облиш мене і більше не приходь,

Зостав мене на самоті з журбою,

То взавтра я пришлю.

Ромео

Душі спасінням...

Джульєтта

Сто тисяч раз тобі привіт! (Виходить)

Ромео

В сто тисяч раз без тебе хмурий світ!

Так, як школяр від книжки утікає,

Так ревно і любов любов шукає;

Як гидко їм на школу знов дивитись,

Так тяжко їй з любов’‎ю розлучитись! (Ступає до виходу)

У вікні знову з’‎являється Джульєтта.

Джульєтта

Ромео, стій!.. О, стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру Ехо,

Й повітря б голос більш, ніж я, захрип.

Повторюючи це ім’‎я невпинно:

«Ромео, де ти? Де ж ти, мій Ромео?!»

Ромео

То кличе знов мене моя душа!

Бринять, як срібло, голоси коханців

І солодко скрашають тишу ночі, -

Мов ніжна музика милує вухо!

Джульєтта

Світає... Хтіла б я, щоб ти пішов,

Але не далі, аніж птах отой,

Який літає на шовковій нитці.

Пустунка дівчинка його відпустить,

Як бідолашного в кайданах в’‎язня,

Й відразу знов назад за нитку тягне.

Ревнуючи до волі ту пташину.

Ромео

Хотів би птахом бути я твоїм!

Джульєтта

І я, мій любий, теж цього хотіла б,

Та ласками замучила б тебе...

Прощай, прощай! Тяжкий час розставання...

О, стільки в нім солодкого страждання,

Ромео

Тебе хай сон і спокій повиває!

Як хтів би я тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого -

Почуть пораду хочу я від нього. (Виходить)

Ромео домовляється з братом Лоренцо, щоб той обвінчав його з Джульєттою. Монах погоджується, бо через шлюб «злоба та родинна у дружбу обернутися повинна».

ДІЯ ТРЕТЯ

Верона. Міський майдан. На площі Тібальт затіяв сварку з Меркуціо. Ромео, який щойно обвінчався з Джульєттою, намагається їх розборонити. Смертельно поранений Меркуціо проклинає Монтеккі та Капулетті: «Чума, чума на ваші дві родини!». Ромео, бажаючи помститися за смерть друга, вбиває Тібальта і відчуває себе «блазнем у руках фортуни». Князь вирішив вигнати Ромео із Верони. Мамка повідомляє Джульєтті, що Ромео вбив Тібальта та йде у вигнання.

СЦЕНА З

Келія брата Лоренцо. Входить брат Лоренцо.

Брат Лоренцо

Виходь хутчій, Ромео нещасливий!

У тебе закохалася печаль,

І одружився ти з бідою.

Входить Ромео.

Ромео

Отче!

Що чути там? Який же присуд князя?

Яке ж іще страшне, незнане горе

Загрожує мені знайомством?

Брат Лоренцо

Сину!

Ти надто вже з негодами здружився!

І князеве я рішення приніс.

Ромео

Віддав він справу до страшного суду?

Брат Лоренцо

Ні, князь наш не суворий: засудив

Тебе він не на смерть, а на вигнання.

Ромео

Вигнання? Зглянься і скажи - на смерть.

Лице вигнання грізне і страшне,

За смерть страшніше! Не кажи - вигнання...

Брат Лоренцо

Ти звідси вигнаний лише, з Верони.

Вгамуйся. Май терпіння. Світ широкий.

Ромео

Нема за мурами Верони світу:

Чистилище там, пекло і тортури.

Вигнання звідси - це вигнання з світу;

Це - смерть, лиш названа фальшивим словом;

Сокиру так позолотивши, ти Мені стинаєш голову й смієшся,

Милуючись своїм ударом згубним.

Брат Лоренцо

О смертний гріх! Яка невдячність чорна!

За вчинок твій закон скарав би смертю,

Та князь наш добрий, зглянувшись на тебе,

Закон наш відхилив і обернув

Ласкаво на вигнання слово «смерть».

Однак це милість. Ти ж її не бачиш!

Ромео

Тортури, а не милість! Небеса

Тут, де живе Джульєтта. Кожна кицька

І миша, навіть пес - тварина кожна,

Дрібна й нікчемна, жити може тут,

У цім раю, дивитися на неї...

Та тільки не Ромео! Муха, й та

Утіхи, шани й права більше має:

Вона ж торкатись зовсім вільно може

Руки її - Джульєттиного дива.

Блаженство раю красти в неї з уст,

Що чисті і цнотливі, як весталки,

І червоніють з сорому, за гріх Вважаючи свій власний дотик. О!

Ромео ж - ні, не може! Він - вигнанець!

Стукіт у двері.

Брат Лоренцо

Хтось стукає... Ромео, заховайсь!

Ромео

О ні! Нехай мої гіркі зітхання

Мене туманом від людей окриють.

Стукіт.

Брат Лоренцо

Ти чуєш? Хто там? Заховайсь, Ромео!

Тебе захоплять!.. Почекайте! Встань же!

Входить мамка.

Мамка

О отче, отче, розкажіть мені,

Де чоловік синьйори? Де Ромео?

Брат Лоренцо

Ось, долі він. Сп’‎янів від власних сліз.

Мамка

Ох, і моя синьйора так лежить,

Точнісінько так само!

Брат Лоренцо

О нещасна

Спорідненість сердець! Сумна подібність!

Мамка

Ось саме так лежить і синьйорина.

Ридає й плаче, плаче і ридає.

Та встаньте, встаньте ж! Ви ж таки мужчина.

Задля Джульєтти, задля неї встаньте.

Ну, та й чого впадати так у розпач?

Ромео (підводиться)

Ох, няню!..

Мамка

Синьйоре мій! Лиш смерть - всьому кінець!.

Ромео

Ти про Джульєтту говорила? Як їй?

Я, мабуть, лиходієм їй здаюсь?

Дитинство щастя нашого убив я,

Заплямувавши рідною їй кров’‎ю.

О, де моя дружинонька таємна?

Скажи, що думає вона тепер

Про вщент зруйноване кохання наше?

Мамка Таж ні, вона нічого не говорить,

А тільки плаче, плаче; то на постіль

Враз упаде, то підведеться знов.

Тібальта кличе, скрикне враз «Ромео!» -

І знову падає...

Ромео

О, це ім’‎я

До кулі смертоносної подібно

Її убило так, як ця рука

Проклята вбила кревного її!

Мій отче, о, скажи мені, скажи:

Де саме криється, в якій частині

В моїм ганебнім тілі це ім’‎я?

Скажи мені, щоб міг я зруйнувати

Житло мерзенне!

Брат Лоренцо просить Ромео схаменутися і говорить, що вночі він зможе відвідати Джульєтту, а потім відправитися до Мантуї, щоб дочекатися примирення родин. Капулетті обіцяють Парісу обвінчати його із Джульєттою у четвер.

СЦЕНА 5

Кімната Джульєтти. З’‎являються Ромео і Джульєтта у вікні.

Джульєтта

Ти вже ідеш?.. До ранку ще далеко:

Не жайворонок то, а соловей

Збентежив вухо боязке твоє;

Він раз у раз там уночі співає

Між віт граната. І повір мені,

Коханий, любий мій, - то соловей.

Ромео

То жайворонок, оповісник ранку, -

Не соловейко. Глянь, моя кохана!

Дивися - он заграла вже зоря

І облямовує промінням заздрим

Завісу хмар суворих там, на сході.

Згасила ніч світильники свої.

Веселий день стає уже навшпиньки,

З-за верховин туманних визирає.

Піду - я житиму, лишусь - помру.

Джульєтта

Те світло ще не денне... Вір, я знаю:

То метеор, - його послало сонце,

Щоб смолоскипником служив тобі

І осявав до Мантуї дорогу.

Тому побудь іще, не треба йти.

Ромео

Нехай мене захоплять, хай уб’‎ють!

Я буду радий, як цього ти хочеш.

Те сіре світло - ще не очі ранку,

Блідий то відблиск Цінтії чола.

І то не жайворонка спів бринить

У нас над головами, в вишині.

Мені зостатись легше, ніж піти.

Приходь же, смерть! Джульєтта так бажає.

Ми будем розмовляти, серце, так?

Ще маєм час. До ранку ще далеко.

Джульєтта

Ні, ні, вже ранок! Ранок! Поспішай!

Іди! Мерщій тікай! Ти чуєш? Справді,

То жайворонок так співа невлад;

Яка огидна і фальшива пісня!

А кажуть - солодко співає він...

Та це брехня, бо нас він розлучає.

Ще чула - помінявся він очима

Із жабою. О як би я хотіла,

Щоб з нею й голосом він помінявсь!..

Це ж він обійми наші розірвав,

Він темну ніч, він і тебе злякав.

О, йди, іди мерщій! Уже світає.

Ромео

А лихо нас пітьмою огортає.

Входить мамка.

Мамка

Синьйоро!

Джульєтта

Няню?

Мамка

Синьйоро, мати ваша йде до вас.

Світає вже, тож будьте обережні! (Виходить)

Джульєтта

Впускай же день, вікно, й візьми життя!

Ромео

Прощай, прощай! Один лиш поцілунок,

І я спущуся. (Спускається)

Джульєтта

Як? Ти вже пішов?

Моя любов! Мій муже! Друже мій!

Щодня і щогодини сповіщай.

Для мене днів багато у хвилині.

За цим рахунком буду я старою,

Коли побачу знов мого Ромео!

Ромео

Бувай! Нагоди я не омину,

Щоб привітать тебе, любов моя!

Джульєтта Ти думаєш, ми зійдемося знову?

Ромео

Так, певен я; а злигодні оці

Нам будуть потім спогадом солодким.

Джульєтта

О господи! Передчуття зловісне

В моїй душі віщує щось недобре...

Мені здається, як стоїш внизу,

Немов ти мрець в глибокій домовині.

Я бачу зле чи й справді ти блідий?

Ромео

І ти також бліда, моя любов.

Прощай, прощай! Журба п’‎є нашу кров. (Виходить)

Джульєтта

О доле, доле! Ти така зрадлива!

Коли це так, то що тобі до нього?

Адже Ромео - вірності взірець.

То й будь же ти зрадливою, о доле!

Тоді, я сподіваюсь, ти недовго

Триматимеш його й мені повернеш.

Синьйора Капулетті допитується у доньки, чому вона плаче. Джульєтта їй відповідає, що оплакує Тібальта. Матір її запевняє, що вони обов’‎язково помстяться Ромео за смерть родича, і повідомляє про весілля з Парісом. Джульєтта благає батьків не віддавати її заміж, але сеньйор Капулетті пригрозив зректися доньки, вигнати її з дому та позбавити спадку, якщо дівчина не зашлюбиться з Парісом. Джульєтта вирішала шукати допомоги у брата Лоренцо, а якщо він їй не допоможе, то вкоротити собі віку.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Паріс просить брата Лоренцо обвінчати його з Джульєттою. У цей час з’‎являється Джульєтта, яка начебто прийшла сповідатися брату Лоренцо. Паріс іде. Брат Лоренцо пропонує Джульєтті прийняти зілля, від якого вона на певний час засне. Сон буде настільки глибоким, що всі вирішать, що дівчина померла, і поховають її у склепі. Брат Лоренцо викличе з Мантуї Ромео, і вони чекатимуть, доки Джульєтта прокинеться.

СЦЕНА 5

Спальня Джульєтти. Входить мамка.

Мамка

Синьйоро!.. Синьйоро!.. О Джульєтто!..

Ягняточко! Як довго бідна спить!

Голубонько, прокинься!.. Наречена!..

Ні слова?.. Серденько, ти наперед,

Мабуть, поспать за цілий тиждень хочеш?

Що? Вже прибралася!.. І знов лягла!..

Синьйоро! Гей, вставай же, синьйорино!

О боже милий! Поможіть! Померла!

О, нащо я родилася на світ!

Дать aqua vitae!.. Ax, синьйор! Синьйоро!

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті

Що тут за гам?

Мамка

О, нещасливий день!

Синьйора Капулетті

Ох боже! Донечко! Життя моє,

Прокинься, глянь, бо вмру з тобою разом!

Рятуйте! Поможіть!

Входить Капулетті.

Капулетті

Ведіть Джульєтту! Наречений тут.

Мамка

Вона умерла! Нежива! О горе!

Синьйора Капулетті

О боже милий! Вмерла, вмерла, вмерла!

Капулетті

Що?.. Дай же глянути... Рятуй нас, боже!

Вона холодна! Кров спинилась в жилах,

Заклякли всі суглоби! Вже давно

Її уста покинуло життя...

Убила люта смерть її раптово,

Як убива мороз дочасний квітку,

Найкращу квітку із усіх квіток.

Будь проклятий цей час. О горе, горе!

Мамка

День нещасливий.

Синьйора Капулетті

О скорботний час!

Капулетті

Смерть, що взяла її, щоб нарікав я,

Язик зв’‎язала й мову відняла...

Входять брат Лоренцо й Паріс із музикантами.

Брат Лоренцо

Готова йти до церкви наречена?

Капулетті

Готова йти, щоб більше не вернутись! (До Паріса)

О сину, знай: напередодні шлюбу

З твоєю молодою спала смерть...

Глянь, ось лежить вона - розкішна квітка,

З якої нагла смерть зірвала цвіт.

Мій зять тепера - смерть, а водночас

І спадкоємець... Тож і я помру!

Життя й добро - я все покину смерті!

Паріс

Як довго ранку я цього чекав,

І як жахливо він мене стрічає...

Синьйора Капулетті

Ненависний, проклятий, день страшний!

О, це найтяжчий, найстрашніший день,

Якого у одвічнім мандруванні

Не бачив на шляху своєму час!

Одна, одна дочка моя, єдина,

Одна-єдина радість і утіха,

І ту жорстока відібрала смерть!

Мамка

О горе! День гіркий, гіркий, гіркий!

Нещасний, найсумніший день гіркий,

Якого я не бачила ніколи!

О день, о день, о день! Проклятий день!

Чорнішого й на світі не бувалої

О день гіркий, о день гіркий!

Паріс

Одурений, розлучений, убитий!

О люта смерте, одурила ти!

Жорстока смерте, вбила ти мене!

Любов моя! Життя!.. О ні! О ні!

Ні, не життя - любов мою убито!..

Синьйора Капулетті

Зневажений, збезчещений, убитий!

Пошарпаний і змучений украй!

Скорботний часе, ти

31.01.2023

Твір-роздум на морально-етичну тему за трагедією Шекспіра "Ромео і Джульєтта"

Зразок!

"Немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту" - цими словами герцога закінчується трагедія Шекспіра "Ромео і Джульєтта". Так, історія ця має дуже сумний кінець: гинуть зовсім молоді головні герої - Ромео Монтеккі та Джульєтта Капулетті, а також троє інших персонажів трагедії. Але ж, з іншого боку, над тілами дітей, що так трагічно загитнули, знатні веронські родини Монтеккі і Капулетті остаточно припиняють ворожнечу, яка йшла кілька сторічь.

Саме ця багатовікова ворожнеча і "вбила" закоханих - якщо б не вона, ця історія могла б не стати трагедією. Не вбили б себе закохані юнак і дівчина (а самогубство - страшний гріх, тоді самогубців взагалі ховали за межами кладовищ). Не гинули б сторіччами  люди з обох родин у запеклих сутечках, не лилася б кров. І може, життя Ромео і Джульєтти не обірвалися б так рано й трагічно.  

Але сталося так, як сталося, і вже більше чотирьохстот років (трагедія була написана близько 1595 року) "Ромео і Джульєтта" залишаються гімном палкому і щирому коханню - коханню, яке є сильнішим навіть за смерть.  

02.02.2023

Тема. Мігель де Сервантес Сааведра. Нелегка доля письменника

Десь на небесах Сервантес, творець «Дон Кіхота»,

з сумною посмішкою очікує на того,

хто народиться, щоб зрозуміти його.

Хосе Ортеґа-і-Ґассет

У 2002 році, підбиваючи підсумки минулого тисячоліття, Нобелівський комітет зібрав авторитетне журі, до складу якого увійшли 100 відомих письменників з 54 країн світу. Їх попросили визначити найкращий твір світової літератури. «Книгою усіх часів і народів»був названий «Дон Кіхот», автором якого є наш - Мігель де Сервантес Сааведра.

Зрозуміло, що така людина написала глибокий психологічний твір повинна мати великий життєвий досвід. 

Домашнє завдання.

Опрацювати біографію письменника і підготувати невеличку статтю про його життєвий та творчий шлях.

Життя Мігеля де Сервантеса Сааведри, видатного іспанського письменника-гуманіста доби Відродження, схоже на пригодницький роман з героїчними подвигами, невдачами й розчаруваннями, безперервною боротьбою з нуждою й відсталістю навколишнього світу.

Майбутній письменник з’явився на світ 1547 р. в містечку Алькала-де-Енарес неподалік від Мадрида. Рід його мав давнє лицарське коріння і був добре відомий не лише в Іспанії, а й в Америці, однак на час народження Мігеля збіднів, утратив високі дворянські привілеї та землі. Батько майбутнього письменника Родріго де Сервантес був хірургом. У пошуках заробітків разом із сім’єю він об’їхав майже всю Іспанію. Ті подорожі збагатили хлопчика яскравими враженнями. Незважаючи на матеріальну скруту, скромний лікар таки спромігся дати синові добру освіту. У десять років Мігель вступив до колегії єзуїтів, а після її закінчення продовжив навчання в Мадриді. Там один з кращих на той час іспанських педагогів Хуан Лопес де Ойос першим помітив літературне обдаровання юнака.

Обставини, що змусили юного Сервантеса терміново полишити Іспанію, досі не встановлені. За легендою, він заступився за циган перед загоном королівських гвардійців, що прибули розганяти табір. У сутичці Мігель вихопив шпагу й поранив капітана гвардійців. За іншою версією, захищаючи свою честь, він на дуелі вбив іспанського дворянина. Хай там як, але щоб негайно покинути країну, Сервантес став камерарієм (ключником) надзвичайного папського посла, що саме вирушав до Італії. У Римі молодий письменник відкрив для себе мистецтво античності й італійську літературу Відродження. Численні посилання у творах Сервантеса свідчать про те, що він добре знав спадщину Гомера, Вергілія, Горація, Овідія, розумівся на Біблії та літературі Давнього Сходу.

У XVI ст. Іспанська імперія була могутньою державою, що продовжувала розширювати свої чималі володіння в Європі, Америці, Азії та Африці. На початку 1570-х років у Середземномор’ї спалахнула війна між Османською імперією та Священною лігою. Військова кар’єра відкривала перед нащадком збіднілого дворянського роду гідні перспективи, тож Сервантес вступив до армії. За п’ять років служби в іспанських військах, розквартированих в Італії, він відвідав Мілан, Болонью, Венецію, Палермо, вивчив італійську мову.

7 листопада 1571 р. Сервантес узяв участь у знаменитій морській битві біля острова Лепанто, під час якої отримав три вогнепальних поранення: два в груди й одне в передпліччя. Відтоді письменник не володів лівою рукою, але військової служби не залишив. У складі полку він захищав острів Корфу, брав участь у битві біля Наварина, у складі експедиційного корпусу укріплював фортеці в Північній Африці, кілька років провів у Сардинії та в Неаполі.

У 1575 р., повертаючись додому на галері «Сонце», Сервантес потрапив у піратський полон. П’ять років вірний солдат Іспанії був рабом в Алжирі, тричі намагався втекти, але це лише погіршило його тяжке й принизливе становище. Омріяне звільнення відбулося 19 вересня 1580 р., коли рідним зрештою вдалося зібрати потрібну для викупу суму.

Відтоді бурхливе, сповнене пригод життя Сервантеса заступили рутинна цивільна служба й боротьба з нестатками. Родина Мігеля тяжко бідувала, і всі турботи про близьких лягли на його плечі. Не маючи ані грошей, ані покровителів, він змушений був повернутися до війська. Кілька років Сервантес служив військовим кур’єром, але це не допомогло. Протягом 1585-1604 рр. він безуспішно змагався зі злиднями. У пошуках удачі письменник влаштувався комісаром з продовольчого постачання «Непереможної армади» (іспанського флоту, створеного в 1585-1588 рр. для завоювання Англії). Нечесним шляхом декому вдавалося за рік заробити на цій посаді чималі статки. Тим часом Мігель жив на скромну платню й постійно їздив селами й містами, закуповуючи провіант для королівського флоту. Незважаючи на це, саме його звинуватили у приховуванні грошей. Відтак Сервантеса призначили збирачем податків, але невдовзі банк, у якому зберігалися зібрані кошти, збанкрутував. Письменника оголосили розтратником і засудили до семи місяців ув’язнення. Так тривала боротьба з бідністю завершилася ще однією сумною історією.

Надалі Сервантес вирішує заробляти літературною працею. У січні 1605 р. в книгарнях Мадрида з’являється перша частина його роману «Премудрий гідальго1 Дон Кіхот з Ламанчі». Автор зізнавався: ще під час перебування у в’язниці в його уяві виник образ людини, яка збожеволіла від читання лицарських романів і вирушила вершити подвиги, наслідуючи персонажів улюблених книжок. Твір про цього героя, задуманий як новела, у процесі роботи перетворився на роман і зажив неабиякого успіху в Іспанії та за її межами. Згодом Сервантес видає збірку «Повчальні новели» (1613), до якої увійшли любовно-героїчні повісті, фантастичні, автобіографічні, філософські, психологічні новели, сатиричні оповідання; автобіографічну поему «Подорож на Парнас» (1614); збірку прозових і віршованих драматичних творів «Вісім комедій і вісім інтермедій». Відтак, окрилений численними листами захоплених шанувальників «Дон Кіхота», письменник береться за другу частину роману про «премудрого гідальго». Утім, прикра несподіванка чекала на Сервантеса й тут: продовження його знаменитого твору, підписане псевдонімом Фернандес де Авельянеда, вийшло за кілька місяців до того, як він устиг завершити роботу. Відомо, що письменника образив не так сам факт запозичення його сюжету та ідеї, як спотворення головних героїв і численні нападки на справжнього автора в «Лже-Кіхоті» (так пізніше назвали цей твір літературознавці). Друга частина «Дон Кіхота», написана Сервантесом, побачила світ 1615 р.

1 Гідàльго - іспанський дворянин, здебільшого зубожілий.

А. Сола. Пам’ятник М. де Сервантесу. Мадрид

Незважаючи на світове визнання, нужда не припиняла переслідувати митця. Навіть у зеніті слави він залишався «старим солдатом, гідальго, бідняком». Останні десять років Сервантес прожив у Мадриді, що на той час став столицею Іспанського королівства. Як і раніше, уславлений письменник ледве зводив кінці з кінцями. Його дружина й сестри через бідність змушені були піти в монастир. За два тижні до смерті й сам Сервантес прийняв чернечий сан Францисканського ордену, сподіваючись на безкоштовне поховання. Великий іспанський гуманіст пішов із життя 23 квітня 1616 р. За іронією долі місце його поховання довго залишалося невідомим, оскільки на гробниці не було навіть напису. Лише 1835 р. в Мадриді автору «Дон Кіхота» встановили пам’ятник роботи скульптора Антоніо Сола, на п’єдесталі якого зроблено два написи латинською та іспанською мовами: «Мігелю де Сервантесу Сааведрі, царю іспанських поетів».

«Якщо людство покличуть на Страшний суд, то йому... досить буде подати лише одну-єдину книгу - “Дон Кіхот”... щоб усі людські гріхи було прощено», - писав російський письменник Ф. Достоєвський. Чому ж знаменитий роман визнано справжнім відкриттям у літературі доби Відродження?

Протягом усієї розповіді про «премудрого гідальго» Сервантес переконує читача, що єдина причина, з якої він узявся за перо, - це бажання висміяти безглуздість лицарських романів, що заполонили Іспанію. І справді, за підрахунками дослідників, від 1508 до 1612 р. у країні було видано сто двадцять творів лицарської літератури. Отже, на перший погляд, «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» - пародія на лицарські романи.

Літературознавча довідка

Пародія - літературний твір-насмішка, створений за мотивами художнього тексту, що вже існує, але зі спеціальним комічним ефектом, який виникає через навмисне повторення унікальних особливостей відомого твору.

Сервантес зберігає всі формальні складові лицарського роману: авантюрний сюжет, побудований на мандрах, подвигах і пригодах лицаря, елементи фантастики, гіперболізацію. Само прибране ім’я головного героя - Кіхот - вводить читача у світ лицарства, адже іспанською означає частину бойового спорядження. Проте замість незламного вояка, який іде на подвиги заради слави, морального вдосконалення, за честь дами серця, перед читачем постає збіднілий гідальго Кикоть, що вирішив боротися зі злом, начитавшись лицарських романів. Його обладунок - латаний та іржавий, бойовий кінь - худюща шкапа, а Прекрасна Дама - проста селянка. Кумедні подвиги нерозважливого Дон Кіхота, які він здійснює спочатку самотужки, а потім у товаристві зброєносця (свого сусіди Санчо Панси), часто обертаються не допомогою, а шкодою.

Сервантес блискуче впорався зі своїм завданням: після публікації першої частини «Дон Кіхота» лицарські романи в Іспанії почали втрачати популярність і незабаром майже не видавалися.

Однак пародійність як жанр вичерпується вже в шостому розділі твору, де йдеться про знищення бібліотеки Дон Кіхота. Далі роман набуває ознак авантюрного, побутового, філософського. На унікальності його жанрової природи наголошував, зокрема І. Франко: «Була це не тільки пародія рицарського роману, не тільки перший й найвизначніший гумористичний роман, у ньому було щось значно більше. Це був перший рішучий крок до реалістичного зображення дійсного життя і дійсного народу, а поряд з ним і перший роман, у якому автор спробував глибше дослідити характер свого героя, поруч зі смішними сторонами показати також і його симпатичні і навіть благородні риси і висловити устами цього героя або інших дійових осіб ряд критичних та позитивних думок про стан тодішнього суспільства, його потреби і прагнення».

Дон Кіхот загубився між двома світами: реальним та ілюзорним. Чуйний, шляхетний і водночас дивакуватий, він живе за героїчними законами минулого, не бажаючи сприймати дійсність. Тому його справи, слова, бурхлива фантазія викликають сміх і навіть обурення оточуючих. Комічний ефект у романі створено саме завдяки плутанині реального з уявним.

Однак попри все Дон Кіхот мріє змінити світ на краще: скільки «зла треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати!». Мета лицаря з Ламанчі - захищати тих, кого «Господь і природа створила вільними». Герой «знехтував життєві блага, але не честь». «Людина не може вбивати людину», - проголошує він. А на запитання, чи визнає себе винним, відповідає: «Так, я визнаю себе винним у тому, що всупереч здоровому глузду вірю в людяність, добро і красу». У своїй сповіді лицар з Ламанчі радить: «Не називай своїм нічого, крім своєї душі».

На відміну від Дон Кіхота, його зброєносець Санчо Панса доволі гармонійно поєднує у своїй свідомості фантазії та реальність. Ім’я цього героя Сервантес, імовірно, запозичив з приказки «Там Санчо їде на своєму віслюкові», а прізвище в перекладі з іспанської означає «черево», «живіт». Хазяйновитий і практичний Санчо зазнав чимало утисків, тож так і залишився бідняком. Він легко спокушається пропозицією Дон Кіхота бути йому за джуру, сподіваючись стати губернатором. Його мрія ґрунтується на глибокій вірі у власну людську гідність. І справді, у ході розгортання сюжету Санчо Панса розкриває перед читачем найкращі якості допитливого іспанського землероба. Головна відмінність зброєносця від Дон Кіхота - твереза розсудливість. Єдиний годувальник своєї родини, Панса живе насущними проблемами, тому завжди щось вимагає у свого лицаря: грошей, віслюків, рецепт чудодійного бальзаму. Простодушність і наївність поєднуються в ньому із селянською хитринкою і дещицею шахрайства. Після кожного подвигу Дон Кіхота зброєносець вишукує на полі битви трофеї, мріє збагатитися за рахунок работоргівлі. Однак із часом Санчо підпадає під вплив лицаря, починає підтримувати його фантазії та безумства, вірити в його ідеали. Проста, неписьменна людина з народу виявилася здатною зрозуміти гуманістичні ідеї Дон Кіхота.

14.02.2023

Роман «Дон Кіхот» - Мітель де Сервантес Сааведра «Дон Кіхот» - ВІДРОДЖЕННЯ

«Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі» - книга про пригоди героя, що уявив себе мандрівним лицарем у епоху, коли лицарські ідеали існували вже тільки на сторінках книжок. Твір Сервантеса задумувався як пародія на лицарські романи. Бідний гідальго Алонсо Кіхано, збожеволівши на читанні лицарських романів, у всьому намагається наслідувати героїв цих книжок: він озброюється іржавили уламками старих обладунків, називає себе Дон Кіхотом з Ламанчі, сідає на жалюгідну шкапу із звучним ім’‎ям Росинант, бере собі за зброєносця хитруватого селянина Санчо Пансу та виїздить на подвиги прославляти даму свого серця — прекрасну принцесу Дульсінею Тобоську, яка насправді є простою селянкою Альдонсою Лоренсо.

Мета подорожі Дон Кіхота - захищати ображених і принижених, допомагати усім, хто на це потребує. Центральна проблема твору - конфлікт між ідеалом і дійсністю. Іспанські шляхи, змальовані Сервантесом, зовсім не героїчні, і Дон Кіхоту - Лицарю Сумного Образу - доводиться боротися не з велетнями, чудовиськами і ворожими військами, а з вітряками, похоронними процесіями, овечими отарами. Тому часто «подвиги» героя здаються читачам і персонажам роману сміховинними і навіть шкідливими. Ті, кого Дон Кіхот захищає і врятовує, глузують з нього, побивають камінням і проклинають. Але усі перешкоди і негаразди долі не засмучують благородного лицаря з Ламанчі, а тільки зміцнюють у його свідомості віру в ті ідеали, заради яких він і вирушив у мандри. Створивши пародію на лицарські романи, Сервантес водночас високо підійняв справжній ідеал лицарського служіння людству, який максимально наближався до гуманістичного ідеалу всебічно розвиненої людини.

Роман, який розвінчує утопічні ілюзії, не дивлячись на це, залишає глибоке світле почуття. Лицар Сумного Образу - герой, що втілює загальнолюдську віру в добро, справедливість, свободу, кохання. Твір про Дон Кіхота максимально ввібрав у себе гуманістичні настрої епохи Відродження, змалював складний економічний і політичний період зламу в іспанському суспільстві XVI - початку XVІІ століть, відобразив духовні й моральні пріоритети Сервантеса.

25 лютого 1615 року до Іспанії приїхали з візитом французькі посли. Мова пішла про найбільш популярні й визнані книги у Європі. Коли посли почали розпитувати іспанського ліценціата про вік, заняття, соціальне становище та майно Сервантеса, той був вимушений відповісти їм, що автор «Дон Кіхота» старий, він солдат, гідальго і бідний. На це один з послів відповів: «Отже, таку людину Іспанія не зробила багатою і не підтримує за державний рахунок?» Інший же кавалер висловив цікаву думку: «Якщо бідність вимушує його писати, дай Боже, щоб він ніколи не жив у достатку, бо своїми творами, будучи бідним, він збагачує ввесь світ».

Надзвичайна популярність роману про Дон Кіхота, який у 1605 році прочитала вже більша частина Європи - явище унікальне. Читачі надсилали авторові численні відгуки, давали цікаву і оригінальну оцінку першій частині роману та просили продовження пригод лицаря Дон Кіхота та його зброєносця Санчо Панси. Сервантес почав працювати над другою частішою твору, яка була надрукована у Мадриді наприкінці 1615 року у того ж видавця і у тій же типографії, що і перша.

Книгу про Дон Кіхота сам автор називав «правдивою історією» і включав у це визначення як іронічний, так і серйозний зміст.

Український контекст

Перший переклад твору Сервантеса на Україні зробив Іван Франко, відомий український поет, публіцист, мислитель, а також популяризатор світової літератури. І. Франко пішов складним і сміливим кроком: переказав 24 значні епізоди «Дон Кіхота» у віршованій формі і опублікував свою поему під назвою «Пригоди Дон Кіхота» (1891 рік). Поет мав на меті познайомити українського читача з визначним твором іспанської літератури епохи Відродження та розповісти про головного героя - лицаря Дон Кіхота з Ламанчі. Поема мала успіх, хоча сам І. Франко суворо оцінив свою працю: «Дон Кіхотом я сам дуже невдоволений і взявся до нього нерадо, тільки на налягання Шухенича. Я знав, що в римованій переробці, та ще й для молоді не зможу дати вірного відбиття того високого образу, котрий змалював Сервантес... Мій Дон Кіхот вийшов не таким, як би був повинен і яким я сам бажав його вивести» (лист до М. Драгоманова за 5 квітня 1892 року).

Для І. Франка роман про лицаря з Ламанчі - це втілення благородних ідеалів Сервантеса. Па думку поета, історична і культурна ситуації в Іспанії епохи Відродження та України кінця XIX століття дуже схожі, тому він і демонструє «Дон Кіхота» українському читачу-сучаснику, щоб створити золотий міст взаєморозуміння між двома народами.

Український контекст

Другий український переклад «Дон Кіхота» спіткала трагічна доля. У 1919 роді під час вандалізму молодої радянської влади загинула бібліотека іспанських авторів відомого поета й перекладача Володимира Самійленка, а заразом і переклад кількох розділів роману Сервантеса. Можна припустити, що переклад такого чудового автора, як В. Самійленко, мав би стати справжньою літературною подією, якби не зник безслідно.

Наступний переклад іспанського твору в Україні вийшов у видавництві «Молода Україна» у 1924-1925 роках під назвою «Високодумний лицар Дон Кіхот Із Ламанчі» у двох томах. Це була українська версія для молодіжі автора А. Лотоцького. Переклад виявився не дуже вдалим і не користувався попитом читачів.

Більш відомим був переклад Миколи Олексійовича Іванова «Вигаданий гідальго Дон Кіхот з Ламанча», що вийшов у скороченій версії і пережив два видання - 1927 та 1935 року. Під час радянських репресій М. Іванова було заарештовано, і точно не відомо, чи він загинув у таборі, чи був розстріляний.

Довгий час працював над перекладом «Дон Кіхота» видатний майстер українського перекладу Микола Лукаш

16.02.2023

Стислий переказ твору «Дон Кіхот» Мігель де Сервантес Сааведра

Частина перша

Розділ І, де оповідається про побут та звички славнозвісного ідальго Дон Кіхота Ламанчського

В одному із сіл Ламанчі жив дрібний дворянин (ідальго). Майна він мав небагато. У нього була ключниця, небога та хлопець, що працював надворі.

Ідальго був чоловіком років п’ятдесяти, міцної будови, але з худим обличчям. Він завжди рано прокидався та любив полювати. Говорять, що звали його Кіхана. Свій вільний час він проводив за читанням рицарських романів. Його улюбленим автором був Фелісіан Сільванський. Ідальго понад міру переймався його персонажами. Врешті-решт чоловік втратив здоровий глузд та почав жити власною фантазією.

Ідальго вірив у реальність книжкових пригод. Раптом він вирішив стати мандрівним рицарем, який би шукав собі пригод та захищав скривджених.

Чоловік почав готувати собі обладунки та коня. У нього була стара шкапа, яку він назвав Росінантом. Собі ідальго теж обрав нове ім’я — Дон Кіхот. Але потім вирішив назватися Дон Кіхотом Ламанчським, щоб своїм ім’ям прославляти батьківщину. Тепер йому була потрібна лише дама серця. Він згадав про гарну дівчину із сусіднього села, яку звали Альдонса Лоренсо. Дон Кіхот вирішив назвати її Дульсінеєю Тобоською, бо проживала дівчина в Тобосі.

Розділ ІІ, де оповідається про перший виїзд Дон Кіхота з його садиби

Не гаючи часу, Дон Кіхот вирішив податися в мандри. Виїхавши в поле, він раптом згадав, що його досі не посвячено в рицарі і він не має девізу. Це засмутило чоловіка, але він вирішив, що посвятить його перший, кого він зустріне. А девіз він здобуте за першої можливості.

Мандрував ідальго весь день, але пригод не трапилось. Під вечір він стомився, тому вирішив зупинитися біля найближчої корчми. Але корчма йому здавалася величним замком. Дві дівчини біля корчми злякалися озброєного чоловіка. Він намагався запевнити дам, що він приїхав захищати їх. Дівчат розсмішили дивний вигляд та промови чоловіка.

Корчмар мало не засміявся. побачивши Дон Кіхота, але вирішив бути ввічливим. Він запропонував йому відпочити в корчмі. Там рицар розповів присутнім про себе. У якості вечері у нього була погано зварена тріска та черствий хліб. Він кумедно виглядав, бо відмовився зняти свій шолом. Забрало заважало рицареві їсти, тому його кормила одна з тих дівчат.

Дон Кіхот думав, що корчма це замок, звук сопілки свинаря — вишукана музика, черствий хліб — булка, а тріска — форель. Тут він вирішив пройти посвяту в рицарі.

Розділ ІІІ, де оповідається про незвичайний спосіб, яким Дон Кіхота висвячено на рицаря

Дон Кіхот навколішках попросив корчмаря виконати його прохання. Він бажав, що його висвятили на рицаря. Корчмар погодився. Він відправив До Кіхота нести варту на подвір’ї. Чоловік запитав, чи має рицар гроші. грошей у нього не було. Корчмар порадив мати при собі гроші та ліки.

Хазяїн корчми всім розповів про божевільного.

Потрібно було напоїти худобу, але на кориті була зброя Дон Кіхота. Він заборонив її чіпати, але погонич не послухав. За це він отримав по голові.

Дон Кіхот вбив другого чоловіка, що підійшов до корита. Погоничі кидали в нього каміння, але корчмар наказав припинити. Він вибачився за тих людей. Йому не сподобалися витівки рицаря, хазяїн корчми хотів нарешті позбавитися мандрівного рицаря. Тому корчмар вирішив висвятити Дон Кіхота на рицаря негайно. Той став на коліна, а корчмар читав записи зі своєї книги, де він занотовував продажі ячменю. Потім ударив рицаря його власним мечем. Також мечем його оперезала одна з дам. Вона побажала Дон Кіхотові удачі.

Дон Кіхотові вже набридли ці церемонії, він прагнув пригод. Корчмар навіть не просив грошей від ідальго, він був щасливий, що той нарешті його покидає.

Розділ ІV про те, що трапилося з нашим рицарем, коли він виїхав з корчми

Дон Кіхот перебував у піднесеному настрої. Він вирішив заїхати додому за речами та знайти зброєносця. На роль підходив його сусід, що був бідним хліборобом.

Раптом рицареві почувся зі сторони гайка чийсь голос, який ніби жалівся. Дон Кіхот поїхав у той бік. Там він побачив хлопця років п’ятнадцяти та кобилу, що були прив’язані до дерев.

Хлопця лупцював чоловік. Він кричав на нього, а той вибачався. Це розгнівало мандрівного рицаря. Він викликав селянина на поєдинок. Той розповів йому, що карає недбалого наймита, який погано стежить за вівцями. Дон Кіхот наказав звільнити хлопця та заплатити йому. У селянина не було з собою суми боргу. Він запропонував Андресу піти з ним, але той побоявся. Тоді Дон Кіхот сказав, що його ніхто не буде чіпати, оскільки він так наказав. Хлопець все ж заперечував йому, але рицар був несхитний.

Потім Дон Кіхот поїхав звідти. Коли селянин побачив, що його вже не видно, відлупцював хлопця майже до смерті. Потім він його відпустив шукати свого захисника.

Тим часом Дон Кіхот був дуже задоволений собою. Він доїхав до перехрестя і дав Росінанту обирати їхній шлях. Згодом рицар побачив натовп купців, що їхали по шовк. Йому вони здалися рицарями. Дон Кіхот їм сказав, що Дульсінея Тобоська — найкраща у світі дівчина. Купці здогадалися, що перед ними божевільний. Він вимагав від них визнати красу Дульсінеї, а один із купців попросив показати її портрет. Тоді Дон Кіхот кинувся на нього зі списом, але послизнувся і впав. Один із погоничів зламав його спис і побив рицаря.

Дон Кіхот все одно був задоволений і звинувачував у всьому коня.

Розділ V, де оповідається далі про лихі пригоди нашого рицаря

Дон Кіхота знайшов його сусід. Той розповів йому свою історію. Але чоловік впізнав сеньйора Кіхада і запитав, хто з ним таке вчинив. Той відповідав йому лише по-рицарськи. Потім вони разом пішли до села. Селянин зрозумів, що Дон Кіхот був божевільним, але намагався нагадати йому про реальність.

Потім чоловіки під’їхали до до дому мандрівного рицаря. Там їх чекали цирульник, священик і ключниця. Остання дуже журилася за своїм хазяїном і звинувачувала у всьому рицарські романи. Священик запропонував віддати їх на суд, а потім спалити. Їх розмови було чутно Дон Кіхотові і його сусіду.

Потім Дон Кіхота завели до хати та почали лікувати. Його просили все пояснити, але він хотів лише спати та їсти. Тому із запитаннями звернулися до селянина. Той усе розповів про нісенітниці, почуті від Дон Кіхота. Священик переконався у своєму намірі спалити книги.

Розділ VІ про другий виїзд славетного Дон Кіхота Ламанчського

Уранці до Дон Кіхота прийшов священик, щоб поквитатися з книжками. Тим часом Дон Кіхот звав когось до себе. Він знову викрикував нісенітниці. Його ледве вклали в ліжко, а потім принесли їжу.

Уночі ключниця спалила книжки, а цирульник і священик замурували вхід до бібліотеки. Дон Кіхотові сказали, що це витівки якогось чарівника. Той впізнав у ньому Фрестона, свого давнього ворога. Небога Дон Кіхота просила його облишити свої мандри. Він почав гніватися, але потім кілька тижнів був спокійним.

У цей час Дон Кіхот багато часу проводив зі своїми друзями. Також він підмовляв дурнуватого сусіда стати своїм зброєносцем. Санчо Панса погодився, бо Дон Кіхот пообіцяв призначити його губернатором острову, який завоює.

Потім рицар накопичував гроші, поміняв щит, полагодив шолом. Нарешті він призначив зброєносцеві час, коли вони вирушать у дорогу. Той сказав, що візьме з собою віслюка.

Одного вечора, ні з ким не попрощавшись, мандрівники покинули дім. Вони повернули на вже знайомий шлях. Санчо Панса постійно нагадував про обіцяний острів. Дон Кіхот наобіцяв йому ще більше, наприклад, зробити його королем. Але зброєносець сказав, що його дружина не варта бути королевою.

Розділ VІІ про великий успіх, що мав Дон Кіхот під час жахливої, ніколи не чуваної пригоди з вітряками і про інші, гідні спомину пригоди

Раптом подорожуючі побачили в полі вітряки. Дон Кіхотові вони здалися ворожими велетнями. Санчо Панса не зміг переконати його у протилежному.

Рицар кинувся на вітряки зі списом. Крило одного з них збило його з коня. На допомогу Дон Кіхотові прийшов Санчо Панса. Потім вони продовжили їхати.

Дон Кіхот згадав про рицаря, який вчинив безліч подвигів, маючи при собі дубову гілляку. Він теж вирішив знайти собі таку. Також рицар сказав, що ніколи не буде скаржитися на біль.

Вночі Дон Кіхот зробив собі нового списа з дерева. Він думав про свою Дульсінею і не міг заснути. Санчо Панса, навпаки, спав дуже міцно. Рицар не думав снідати, задовольняючи себе мріями про даму серця.

Рицар зі своїм зброєносцем дістався Пуерта Лапіса. Дон Кіхот передчував пригоди та давав настанови своєму приятелеві. Він не мав права допомагати йому в поєдинку з іншим рицарем.

Раптом перед приятелями з’явилися два монахи на мулах, позаду них була карета з жінкою, що їхала до свого чоловіка, і погоничі. Монахи і жінка зустрілися випадково.

Дон Кіхот вирішив, що монахи вкрали якусь принцесу і захотів її врятувати. Він перегородив їм шлях і наказав відпустити дівчину. Бенедиктинці чемно йому відповіли, що не мають полонених. Тоді Дон Кіхот ледве не вбив своїм списом одного монаха, а інший швидко втік.

Санчо Панса знімав одяг з першого монаха як бойовий трофей, але його побили погоничі. Дон Кіхот розмовляв з жінкою, що була в кареті. Але поруч був ще біскаєць, який погрожував убити Дон Кіхота, якщо той не залишить їх у спокої. Тоді він викликав його на поєдинок. Біскаєць поранив мандрівного рицаря, а той почав наступ. Але знову отримав удар мечем. Потім Дон Кіхот сильно поранив біскайця, але на прохання дам не вбив його.

Розділ VІІІ про цікаві розмови між Дон Кіхотом і його зброєносцем Санчо Пансою

Після поєдинку Санчо Панса зажадав острів, виграний у ньому. Дон Кіхот йому пояснив, що бувають битви, які закінчуються лише пораненнями. Але також продовжив обіцяти різні речі, що зробило щасливим Пансу.

Росінант віз Дон Кіхота в ліс. Санчо Панса запропонував сховатися в церкві від Святого братства, якщо те надумає кинути їх до в’язниці. Але Дон Кіхот був упевнений, що мандрівних рицарів не судять. У нього з вуха текла кров, зброєносець вирішив допомогти йому маззю. Р же почав розповідати казки про цілющий ф’єрабраський бальзам, що зданий відрубану голову знову приставити до тіла. Санчо Панса навіть був готовий відмовитися від острову в обмін на рецепт бальзаму. Дон Кіхот сказав, що треба почекати, і попросив його розпочати лікувати його поранене вухо.

Дон Кіхот лише тепер помітив, яких збитків йому завдали. Він пообіцяв помститися, але потім передумав. Рицар просто вирішив, що свій новий шолом він забере в іншого рицаря. Санчо Панса просив свого пана бути обачнішим, адже вони ще довго можуть не зустріти людей у шоломах. Але рицар був несхитним.

Зброєносець запропонував поїсти, але нічого значного з собою не мав. Тоді Дон Кіхот йому розповів, що рицарі їдять або плоди дерев, або дуже прості селянські страви. Заночували вони в халупі козопасів.

Розділ ІХ, де оповідається про нещасливу пригоду, яка спіткала Дон Кіхота, коли він зустрівся з немилосердними янгуесцями

Прокинувшись, мандрівники пішли лісом і вийшли на луг, де сіли снідати. У долині тим часом паслися коні янгуеських погоничів. Росінант побіг до них, але отримав і від коней, і від погоничів. Дон Кіхот вирішив помститися за свого коня, незважаючи навіть на кількість янгуесців. Санчо Панса міг йому допомагати.

Дон Кіхот вдарив мечем одного з янгуесців, а потім ті їх оточили і почали бити. Потім погоничі залишили мандрівників лежати на землі і втекли.

Санчо попросив у свого господаря трохи живильного бальзаму, але його в Дон Кіхота не виявилось. Мандрівний рицар вважав, що його покарали боги війни за битву зі звичайними людьми. Він пообіцяв надалі виймати меч лише проти рицарів.

Потім приятелі виїхали до корчми, замість якої Дон Кіхот бачив прекрасний замок.

Розділ Х про те, що трапилося з вигадливим ідальго у корчмі, яку він прийняв за замок

Корчмариха наказала своїй доньці лікувати постраждалого рицаря. Вона разом ще з однією дівчиною постелила йому на горищі.

Санчо Панса запевняв, що синці на тілі Дон Кіхота це наслідок падіння зі скелі. Він також сказав, що йому самому теж потрібно лікуватися. Потім зброєносець почав розповідати про те, чим займається його пан.

Хазяйка корчми зі своєю донькою також зачаровано слухали дивну мову самого Дон Кіхота.

Вночі мандрівний рицар вирішив приготувати бальзам і наказав Санчо принести йому всі інгредієнти. Коли бальзам був готовий, Дон Кіхот його випив, почав блювати, а потім спітнілий заснув. Прокинувся він бадьорим і був дуже вдячний таким гарним лікам.

Рештки бальзаму випив Санчо Панса. Йому стало дуже погано. Дон Кіхот подумав, що цю настоянку не можна пити простим людям. Зброєносець ледве не помер, а от його хазяїн почував себе дуже добре і був готовий рушати далі.

Дон Кіхот почав прощатися з корчмарем, а той зажадав від нього плату за ночівлю. Рицар відмовився платити і поїхав звідти. Тоді гроші вимагали із Санчо Панси, який теж їх не віддав. Тоді одні з постояльців поклали Санчо на ковдру і почали підкидувати. Його крики почув Дон Кіхот і повернувся назад, але нічого зробити не міг.

Потім Санчо відпустили, але в корчмаря залишилися його торбинки. Їхнє зникнення зброєносець не помітив.

Розділ ХІ, де оповідається про розмову Санчо Панси з Дон Кіхотом та про інші, варті уваги, пригоди

Дон Кіхот визнав, що то була корчма, а не замок. Він думав, що люди, які підкидали Санчо, були привидами, тому він не міг їм помститися. Зброєносець хотів повернутися додому, але Дон Кіхот не залишив своїх мрій. Він забажав дістати гарний меч, але зброєносець не був у захваті від цього.

Раптом мандрівники побачили куряву, що здіймалась на дорозі. З іншого боку була така сама. Їх зняли отари овець та баранів, але Дон Кіхот вважав, що то два ворогуючі війська з його книжок. Він навіть впізнав деяких рицарів. Дон Кіхот довго описував склад обох армій. Але Санчо Панса не міг побачити жодну з названих осіб. Він чув лише бекання овець. Дон Кіхот виїхав на дорогу, а Санчо намагався його зупинити, щоб той не бився проти отари.

Дон Кіхот кинувся зі списом на овець, а в нього жбурляли каміння їхні господарі. Санчо стояв на пагорбі і проклинав долю, а потім пішов допомагати побитому панові. Він хотів полікувати його, але торбинок не було. У подорожуючих не залишилося навіть їжі, а їсти трави вони не хотіли.

Дон Кіхот доручив Санчо знайти нічліг. Тим часом рицар сумував, що втратив багато зубів цього разу.

Розділ ХІІ, де оповідається про славну пригоду та здобуття шолома Мамбріна й про інші речі, що трапилися з нашим непереможним рицарем

Дон Кіхот заночував у корчмі, а наступного дня побачив на дорозі чоловіка з чимось блискучим на голові. Він подумав, що то шолом Мамбріна і вирішив його відібрати. Цього разу Санчо вирішив триматися осторонь.

Насправді той чоловік на ослі був цирульником, що віз на голові мідний таз для гоління, щоб сховатися від дощу. На нього кинувся Дон Кіхот зі списом, той скотився з віслюка і побіг у долину, залишивши таз на землі. Дон Кіхот його надягнув як шолом. Санчо це розсмішило, адже він розумів, що то таз для гоління. Але рицар вирішив, що це краще, ніж нічого.

Віслюка Дон Кіхот вирішив не чіпати, але Санчо хотів забрати його собі, але за рицарськими законами забрав лише збрую.

Розділ ХІІІ, де оповідається про те, як Дон Кіхот визволив багатьох нещасних, яких вели туди, куди вони не хотіли йти

Дорогою, якою прямували Дон Кіхот і Санчо Панса, озброєні люди вели чоловік дванадцять у кайданах. Рицар прийняв їх за рабів, але Санчо зрозумів, що то злочинці.

Дон Кіхот звернувся до конвойного, який пояснив, що ті люди йдуть на галери. Рицар зажадав дізнатися причину ув’язнення кожного з них. Перший з них опинився тут за кохання до кошика з білизною, інший — через зізнання у крадіжці худоби. Позаду всіх ішов чоловік, закований у кайдани більше інших. Хінес де Пасамонте був найтяжчим злочинцем. У в’язниці чоловік написав власний життєпис.

Дон Кіхот співчував поневоленим, він попросив комісарів відпустити їх. Коли йому відмовили, він кинувся на комісара з мечем і поранив його. Вершники почали його захищати, а полонені рвати ланцюг. Останньому злодію допоміг Санчо.

Мандрівний рицар назвав себе Рицарем Сумного Образу і просив звільнених людей піти до його дами серця в Тобос, але ті відмовилися і закидали Дон Кіхота камінням. Також вони забрали в мандрівників дещо з одягу. Рицаря розізлила така невдячність.

Розділ ХІV про те, що трапилось зі славетним Дон Кіхотом у Сьєрра-Морені і що становить одну з найдивніших пригод у цій правдивій історії

Дон Кіхот визнав, що треба було послухатися Санчо. Вони разом поїхали до гір, а зброєносець запропонував перечекати у Сьєрра-Морені. Він боявся, що на них полює Святе братство.

Там же переховувався звільнений злочинець на ім’я Хінес де Пасамонте. Він вирішив викрасти віслюка, що належав Санчо. Уранці той помітив, що його тварини немає, і заплакав. Дон Кіхот його заспокоював.

Рицар перебував в очікуванні пригод, а Санчо Панса дбав лише про свій шлунок.

По дорозі Дон Кіхот натрапив на сідельну подушку і чемодан, який не міг підняти. У ньому була білизна, гроші та записник. Рицар подумав, що на людину, яка загубила валізу, мабуть, напали розбійники. Йому було цікаво дізнатися про цього чоловіка.

Раптом Дон Кіхот когось побачив, але не зміг наздогнати. Він запропонував Санчо разом його знайти. Але той не погодився. Горбок вони вирішили об’їхати разом. Хоча Санчо не хотів нікого шукати, а гроші прагнув залишити собі.

Об’їхавши пагорб, мандрівники знайшли лише дохлого мула, а потім побачили череду кіз і старого козопаса. Старий сказав, що теж бачив сідло і чемодан, але підбирати не став. Він розповів, що півроку назад до них навідався гарний юнак, який шукав найвідлюдніше місце. Наступного разу він напав на пастуха та вкрав молоко і сир. Він виявився божевільним, який ставав дуже лютим під час припадків.

Нарешті юнак сам вийшов до Дон Кіхота.

Розділ ХV, де міститься дальша частина пригоди в Сьєрра-Морені

Чоловік подякував рицареві за добрі наміри. Дон Кіхот запитав, чи є якісь ліки проти божевілля. Обшарпанець попросив їжі. Його пригостив Санчо Панса. Потім юнак повів чоловіків на пасовище і почав розповідати свою сумну історію.

Його звали Карденіо. Він був заможного походження. Юнак закохався в дівчину Люсінду, вони прагнули побратися. Потім батько Карденіо отримав листа, у якому багатий герцог Рікардо просив відправити хлопця до нього. Карденіо мав їхати. Він попросив Люсінду зачекати.

Обом синам герцога юнак дуже сподобався. Один з них, Фернандо, запропонував поїхати до його батька. Карденіо побачив у цьому шанс зустрітися з Люсіндою. Фернандо теж її побачив і закохався. Одного разу Люсінда попрохала привезти їй один рицарський роман. Тут Дон Кіхот зразу повірив у гострий розум дівчини. Він почав обговорювати з Карденіо один рицарський сюжет. Напад божевілля був уже близько.

Раптом Карденіо вдарив Дон Кіхота і Санчо Пансу та втік у гори.

Розділ ХVІ, де оповідається про інші незвичайні речі, що трапилися в Сьєрра-Морені зі славним рицарем Ламанчським, і про покуту, яку він наклав на себе, наслідуючи Бельтенеброса

Дон Кіхот зі своїм зброєносцем попрямував у хащі в пошуках божевільного та з наміром здійснити подвиг. Рицар розповів Санчо про Бельтенеброса, який добровільно став відлюдником. Потім Дон Кіхот сказав, що хоче наслідувати Амадіса і прикинутися безумним. А Санчо він вирішив послати з листом до своєї Дульсінеї. Той ще раз переконався, що його хазяїн збожеволів.

Мандрівники підійшли до високої гори, під нею біг струмок. Рицар Сумного Образу обрав це місце для своєї спокути і відпустив Росінанта. Дон Кіхот хотів, щоб Санчо розповів Дульсінеї про його вчинки.

Санчо Панса радив Дон Кіхотові спокутуватися обережно, а не битися головою об скелі. Але той хотів, щоб усе було по-справжньому.

Рицар хотів написати листа дамі серця, але в нього не було паперу. Тоді він вирішив скористатися записником Карденіо. Раптом виявилося, що Санчо добре знає Дульсінею, тобто Альдонсу Лоренсо. Це була дужа і сильна дівчина. Зброєносець не розумів, навіщо їй подарунки Дон Кіхота. Потім рицар зачитав Санчо свого листа, у якому звернувся до своєї коханої. Також він написав наказ своїй небозі віддати зброєносцеві ослят.

Санчо осідлав Росінанта і вирушив у дорогу, але відразу повернувся подивитися ще на одне безумство Дон Кіхота, щоб упевнитися в його божевіллі.

Розділ ХVІІ, де оповідається про зустріч Санчо в корчмі зі священником та цирульником

Санчо шукав шлях до Тобоса, потім доїхав до вже знайомої корчми. Він не хотів там зупинятися, але вирішив усе-таки пообідати. На подвір’ї зброєносця впізнали цирульник і священик, приятелі Дон Кіхота. Вони почали запитувати про рицаря, але Санчо тримав місце знаходження свого пана в таємниці. Ті почали погрожувати і Санчо здався. Він хотів показав їм листа, адресованого Дульсінеї, але забув його взяти. Санчо подумав, що загубив записник, де воно було. Але він пам’ятав зміст листа, це його заспокоювало. Цирульник захотів його записати, але пам'ять підвела Санчо і переказ листа виявився дуже смішним.

Далі Санчо розповів про всі пригоди свого пана. Він також згадав і про свій острів. А чоловіки дивувалися, як могло божевілля Дон Кіхота вразити і Санчо Панса. Вони не стали йому заперечувати, бо його розмови було весело слухати.

Потім Санчо залишився чекати, поки йому винесуть поїсти, бо зайти до корчми не наважився. Тим часом приятелі Дон Кіхота придумали план його порятунку. Було вирішено переодягнутися у пригноблену дівчину і зброєносця, а потім обманом привезти його додому і там лікувати.

Розділ ХVІІІ про те, як священик та цирульник здійснили свій намір і про інші речі, гідні того, щоб розповісти про них у цій великій історії

Священик взяв спідницю та хустку в хазяйки корчми, а цирульник приліпив собі бороду з бичачого хвоста. Вони коротко розказали свою історію. Корчмариха зрозуміла, про кого йде мова і виклала подробиці, про які не згадав Санчо.

По дорозі священик вирішив помінятися ролями, бо не личить йому вдавати з себе дівчину. Цирульник погодився. Побачивши чоловіків, Санчо не міг не сміятися. Вони наказали йому сказати Дон Кіхотові, що Дульсінея отримала листа і кличе його додому. Санчо вирішив спочатку зробити це, а потім уже вдаватися до плану з переодяганням.

Священик і цирульник залишилися чекати Санчо. Вони раптом почули чийсь сумний спів і побачили чоловіка, схожого на Карденіо, про якого їм розповідав зброєносець. Священик заговорив до нього і намагався допомогти йому. Карденіо попросив подорожніх вислухати його історію, яку вже знає Дон Кіхот та інші. Але цього разу він її закінчив. Отже, він тоді запропонував Люсінді одружитися. Фернандо пообіцяв його знищити. Він вислав Карденіо з міста на деякий час. Там він отримав листа від Люсінди. Там розповідалося про те, що Фернандо має стати її чоловіком проти волі дівчини. Карденіо відразу рушив додому. Там уже мало статися вінчання Люсінди. Вона розповіла юнакові про кинджал, який здатний припинити її страждання. Потім він сховався у її будинку. Він спостерігав за вінчанням коханої. Хлопець сподівався, що Люсінда дістане кинджал, але вона згодилася бути дружиною Фернандо. Потім дівчина знепритомніла. Під сукнею вона мала якийсь папірець, який попав читати Фернандо. А Карденіо помчав у гори.

Коли розповідь закінчилася, чоловіки почули якийсь жалібний голос.

Розділ ХІХ, де говориться про нову і приємну пригоду, що трапилася зі священиком і цирульником у тих самих горах

Цей голос належав хлопцю незвичайної вроди, що мив ноги у струмку. Він не помітив, як до нього підійшли. Потім виявилося, що насправді це дівчина. Коли вона помітила спостерігачі, то кинулася тікати, але босоніж далеко побігти не змогла.

Священик заговорив до красуні і намагався заспокоїти її. Вона його мовчки слухала, а потім розповіла про своє життя.

Доротея красномовно говорила про своє кохання до Фернандо, який взяв за дружину Люсінду. Карденіо заплакав, коли почув ім’я коханої. Доротея розлютилася, коли дізналася про одруження Фернандо. Вона вирішила зустрітися з ним. Дівчина дізналася про зміст записки, яку знайшли в Люсінди. Там йшлося про її заручини з Карденіо і майбутнє самогубство. Тоді Фернандо сам вирішив її убити, але йому завадили. Потім Люсінда отримала листа з доріканнями Карденіо і кудись зникла. Також Доротея побачила оголошення про власне зникнення і вирішила переховуватися в горах.

Розділ ХХ, де оповідається про цікавий і дотепно вжитий спосіб звільнити нашого закоханого рицаря від тяжкої спокути, яку він сам на себе поклав

Раптом усі почули крик Санчо. Він розповів їм, що бачив схудлого і змученого Дон Кіхота, який відмовився повертатися додому. Священик сказав, що все одно вони не покинуть рицаря. Доротея запропонувала вдати ображену дівчину. Вона дуже сподобалася Санчо Пансі. Священик сказав, що її звати принцеса Мікомікон.

Цирульник, Санчо та Доротея вирушила до Дон Кіхота. Доротея впала перед ним на коліна та почала благати виконати її прохання про помсту. Вона хотіла, щоб він поїхав з нею і помстився її кривднику. Дон Кіхот погодився і наказав сідлати Росінанта.

Санчо був упевнений у майбутньому весіллі Дон Кіхота і цієї принцеси. Карденіо зі священиком також переодяглися і приєдналися до мандрівників. Дон Кіхот упізнав священика.

Раптом борода цирульника впала, але священик швидко все полагодив.

Потім виявилося, що шлях до королівства Мікомікону пролягає через село Дон Кіхота.

Рицар поцікавився, що робив у горах священик майже без багажу. Той йому розповів про напад розбійників, яких звільнив якийсь негідник. Священик почав описувати цього поганого чоловіка, а в Дон Кіхота відразу падав настрій від його слів.

Розділ ХХІ, що оповідає про кмітливість вродливої Доротеї і про інші дуже приємні та втішні речі

Санчо зауважив, що саме Дон Кіхот звільнив тих злочинців. На це рицар відповів, що не розкаюється у скоєному. Він попросив принцесу розповісти про причину її смутку.

Доротея почала розповідати, але забула вигадане ім’я, яке їй доречно підказав священик. Отже, її батько був королем, який дізнався, що його донька приречена скоро залишитися сиротою. Але більше його турбував велетень, що жив на сусідньому острові і мав захопити королівство після смерті короля і королеви. Запобігти цьому можна лише одруженням з принцесою, на яке вона ніколи не погодиться. Саме тому їй потрібна допомога Дон Кіхота, щоб перемогти велетня. Його прикметою була родинка. Також дівчина обіцяла вийти заміж за Дон Кіхота.

Раптом подорожнім зустрівся Хінес де Пасамонте з віслюком Санчо. Він прикинувся циганом і хотів продати тварину. Санчо почав кричати на нього, а злочинець втік, залишився віслюка.

Потім Дон Кіхот запитав про листа до Дульсінеї. Санчо все йому розповів.

Розділ ХХІІ про втішні розмови Дон Кіхота з Санчо Пансою, його зброєносцем, та про інші пригоди

Дон Кіхот хотів знати, чим займалася його дама серця. Виявилося, що вона пересівала пшеницю, а пахло від неї потом. Рицар не міг у це повірити. Також Дульсінея порвала листа і захотіла, щоб Дон Кіхот повернувся до неї. На прощання вона дала зброєносцеві бринзу.

Потім мандрівники перепочили біля струмка. До них прийшов хлопець, якого Дон Кіхот колись відв’язав від дерева. Він розповів йому про сумний кінець тієї історії. Андрес сказав, що рицареві не потрібно втручатися в чужі справи. Дон Кіхот хотів знайти і покарати хазяїна хлопця, але це суперечило його обіцянці принцесі. Андрес попросив їжі та грошей, а потім прокляв усіх мандрівних рицарів і втік.

Розділ ХХІІІ, де оповідається про те, що трапилося в корчмі з усією компанією Дон Кіхота

Мандрівники знову прибули до вже знайомої корчми, де Дон Кіхот знову спав на горищі. Цього разу їх обслуговували краще, бо сподівалися на більшу платню.

Корчмар повідомив про компанію людей у масках, що наближалися до корчми. То були чотири вершники, одна пані та хлопці, що йшли пішки. Пані плакала, Доротея намагалася дізнатися, що з нею трапилось. Здавалося, що її везуть у монастир проти її волі.

Раптом Карденіо почув голос жінки і впізнав його. Її фата впала і відкрила прекрасне обличчя. Раптом один із чоловіків також втратив маску. Доротея впізнала Фернандо. Він тримав на руках Люсінду.

Потім вийшов Карденіо і побачив своїх знайомих. Люсінда просила Фернандо вбити її, щоб довести вірність Карденіо. Доротея звернулася до Фернандо і нагадала, що вона його дружина. Той погодився бути з нею. Карденіо кинувся до Люсінди. Фернандо був ладний йому завадити, але Доротея не дала йому це зробити.

Розділ ХХІV, де оповідається про те, що трапилося в корчмі і про багато іншого, вартого уваги

Потім Дон Кіхот прокинувся і всі сіли вечеряти. Він також запропонував нести варту на подвір’ї, а Санчо примостився на збруї свого осла. Не пішли спати лише корчмарівна та служниця. Вони спостерігали за рицарем. Він же у своїх речах звертався до дами серця. Корчмарівна погукала його. Дон Кіхот вирішив, що донька корчмаря закохалася в нього. Служниця Маріторнес попросила Дон Кіхота подати їй руку. Дівчина прив’язала його обротом і залишила стояти на коні, просунувши руку у віконце.

Рицар засмутився, що його знову тут ображають. Також він боявся, що Росінант зрушить із місця, тому руку намагався визволити дуже обережно. Дон Кіхот почав кликати на допомогу, але до нього ніхто не підійшов, окрім чотирьох вершників на світанку.

Подорожні хотіли ненадовго зупинитися в корчмі і просили Дон Кіхота відчинити їм. Але він запевняв, що це замок, а не корчма. Тоді вершники почали стукати у ворота, що всіх розбудило.

Один із коней підійшов до Росінанта, той поворухнувся. Дон Кіхот повис на оброті, страждаючи від нестерпного болю.

Розділ ХХV, де нечувані пригоди в корчмі тривають далі

Всі збіглися на крик Дон Кіхота. Служниця непомітно визволила рицаря, той упав. Корчмар розповів подорожнім про безумство рицаря, щоб ті не дивувалися. Вони ігнорували будь-які слова Дон Кіхота.

На подвір’ї корчми з’явився цирульник, якому належав шолом Мамбріна. Він упізнав свою збрую на ослі Санчо. Чоловік прагнув повернути свої речі. Санчо його вдарив, але той не поступався. Потім втрутився Дон Кіхот. Він наказав принести шолом, який цирульник називає тазом. Санчо приніс цю річ.

Розділ ХХVІ, де остаточно розвіюється сумнів щодо шолома Мамбріна та в’ючного сідла і оповідається про інші правдиві історії

Цирульник і Дон Кіхот сперечалися про таз. Цирульник Ніколас, приятель рицаря, звернувся до свого колеги. Від прагнув продовжити жарти і сказав, що це насправді шолом, але пошкоджений. Священик і решта це підтвердили.

Тоді цирульник спитав про сідло і збрую, але Дон Кіхот не дав однозначної відповіді. Люди, що не знали витівок рицаря, були вражені. Серед цих людей було і троє квадрієрів (поліцейських). Врешті-решт, вирішили проголосувати. Виявилося, що то збруя. Поліцейський заперечив, Дон Кіхот замахнувся на нього списом. Решта квадрієрів почали кликати Святе братство. Дон Кіхот кинувся до бою. Почалася бійка.

Раптом Дон Кіхот зрозумів, що це все дурниці і треба припинити колотнечу. Він закликав усіх до примирення. Лише корчмар хотів продовжити битву.

Тут один із поліцейських згадав, що має наказ заарештувати Дон Кіхота за звільнення злочинців. Рицаря це розізлило, він хотів побити чоловіка. Але йому завадили. Поліцейський просив допомоги в арешті цього розбійника. Раптом Дон Кіхот почав промову про честь мандрівного рицарства.

Розділ ХХVІІ про славетну пригоду з квадрієрами і про велику лють нашого доброго рицаря Дон Кіхота

Священик намагався пояснити квадрієрам, що Дон Кіхот божевільний, тому немає сенсу його заарештовувати. Але поліцейський сказав, що він має наказ, та все-таки залишив рицаря у спокої. У корчмі стало тихо та спокійно.

Коли настав час їхати, всі почали міркувати над тим, як Доротеї і Фернандо позбутися Дон Кіхота. Священик і цирульник вирішили посадити його у клітку і так повезти додому на волах, яких вони взяли в якогось селянина. Потім чоловіки викрали сплячого рицаря. Той не чинив опору, бо думав, що то якесь марення.

Цирульник зміненим голосом проголосив пророцтво. Згідно з ним, Дон Кіхот не має зараз пручатися, бо його чекає належна винагорода. Рицаря це переконало. Він сказав, що у своєму заповіті залишив щось значне для Санчо.

Розділ ХХVІІІ, де оповідається про незвичайний спосіб, яким зачаровано Дон Кіхота Ламанчського, та про інші цікаві події

Дон Кіхот здивувався, що його несуть так повільно, адже у книжках рицарів переправляли повітрям чи на якомусь дивному звірі. Він поцікавився думкою Санчо, але той нічого не відповів.

Потім настав час покидати корчму. Хазяйка з дочкою робили вигляд, ніби плачуть за Дон Кіхотом, а він їх заспокоював.

Скоро громада вже дісталася села Дон Кіхота. Ключниця зустрічала рицаря разом із його небогою. Вони мали його вилікувати, але ті розуміли, що скоро він знову їх покине. Жінки мали рацію.

Частина друга

Розділ І про те, що священик і цирульник говорили з Дон Кіхотом з приводу його хвороби

Священик і цирульник не бачили Дон Кіхота близько місяця, але постійно спілкувалися з його небогою та ключницею. Ті казали, що Дон Кіхотові вже краще.

Потім чоловіки все ж наважилися побачити самого рицаря, але не говорити з ним про минулі пригоди. Вони обговорювали політику, Дон Кіхот міркував дуже мудро і розсудливо. Здавалося, що від його безумств не лишилось і сліду.

Все ж таки священик заговорив про королівські справи, щоб переконатися у здоровому глузді свого друга. Він сказав, що на них насуваються турки. Дон Кіхот мав пораду для короля. Приятелі хотіли її почути, але рицар зволікав, бо боявся, що хтось інший привласнить його пораду. Але потім він розповів, що королю необхідно скликати всіх мандрівних рицарів, а він буде одним із них.

Цирульник розповів одну історію, яка відбулася в Севільї. У ній йшлося про божевільного богослова, якого родичі запроторили до лікарні. Потім він запевняв усіх у своєму одужанні і просив відпустити його. Архібіскуп наказав перевірити стан здоров’я богослова. Виявилося, що той і досі божевільний, але говорить розумні речі. До нього прислали капелана, якому хворий скаржився на директора лікарні та своїх родичів. Капелан вирішив показати богослова архібіскупу. Отримавши свій одяг, хворий захотів попрощатися з рештою божевільних. Він звернувся до одного хворого з питанням, що йому передати з волі. Але його слова почув інший і сказав, що то все обман і що невдовзі богослов повернеться. Він обіцяв накликати на місто засуху, якщо той піде, а він залишиться. Божевільний нарік себе Юпітером. Тоді богослов сказав, що він Нептун, тобто володар вод, а значить засухи не буде. Через це чоловіка відвели назад у палату.

Дон Кіхот вислухав і сказав, що мріє про повернення мандрівного рицарство, але додав, що нинішня епоха не заслуговує такого скарбу. Адже всі рицарі зараз живуть у замках, а не в чистім полі. Перевелися хоробрі чоловіки, їх замінили ліниві нероби. Дон Кіхот згадував минулі часи та їх героїв. Потім він сказав, що все одно залишиться вдома, якщо його вважають божевільним.

Священик запитав, чи існувало колись мандрівне рицарство насправді. Йому це все здавалося вигадками. Дон Кіхот запевнив, що всі історії про рицарів є правдою, а щодо існування велетнів він не має чіткої відповіді.

Тим часом ключниця і небога сперечалися з кимось на подвір’ї.

Розділ ІІ що оповідає про гідну уваги суперечку, яку Санчо мав з небогою та ключницею Дон Кіхота, і про інші втішні пригоди

Жінки намагалися прогнати Санчо Пансу, який хотів побачити Дон Кіхота. Вони були впевнені, що це він винен у божевіллі їхнього пана. А його все ще не покидали мрії про власний острів. Дон Кіхот почув цю розмову і наказав впустити зброєносця. Священик і цирульник вийшли з кімнати, вони були певні, що ключниця перекаже їм зміст розмови.

Дон Кіхот став дорікати Санчо, що той говорить, ніби рицар змусив його подорожувати разом. Той же знову пригадав про килим і корчму. Дон Кіхот запитав у зброєносця, що говорять про його подвиги. Санчо чесно відповів, що Дон Кіхота вважають божевільним, а справжні рицарі не хочуть мати праву з ідальго. Рицаря не засмутили такі новини, адже він був готовий до всіляких наклепів. Потім Санчо сказав, що вийшла книжка Сіда Ахмета Беренхена під назвою «Вигадливий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», де описано їхні пригоди. Дон Кіхот просив привести Самсона Карраско, бакалавра, який розповів зброєносцю про книжку.

Розділ ІІІ про смішну розмову Дон Кіхота з Санчо Пансою та бакалавром Самсоном Карраско

Дон Кіхота дуже зацікавила та книжка. Він бажав дізнатися її зміст, але не міг збагнути, хто є її автором. Рицар вважав, що це магічна робота якогось друга чи ворога. Хтось хоче чи прославити, чи принизити його. Його засмучувало те, що автор, скоріш за все, є мавром. А маврів Дон Кіхот не любив. Також він хотів, щоб письменник шанобливо описував його даму серця.

До Дон Кіхота прийшов бакалавр. Він був схожий на веселого і жартівливого чоловіка. Самсон відразу почав кепкувати з Дон Кіхота, називаючи його найславетнішим рицарем. Він сказав, що книжку перекладуть багатьма мовами світу. Там описано всі дрібниці пригод Дон Кіхота і його кохання до Дульсінеї. Згадано навіть невдачі Санчо Панси. Дон Кіхот не дуже зрадів, що автор описав навіть не зовсім вдалі моменти його історії. Він просив розповісти, що ще містить ця книга.

Раптом почулося іржання Росінанта. Дон Кіхот прийняв це за знак і вирішив, що знову вирушить мандрувати цими днями. Він запитав у бакалавра, куди було б найкраще поїхати. Той порадив йому відвідати змагання в місті Сарагосі, що в Арагонському королівстві. Там можна було б перемогти інших рицарів. Але перш за все треба поїхати до Дульсінеї.

Дон Кіхот подякував, вирішив вирушати через тиждень і попросив нічого не говорити своїм приятелям та ключниці з небогою. Самсон же хотів, щоб рицар йому першому повідомляв про свої нові звершення.

Насправді дії Карраско були скеровані священиком і цирульником.

Розділ IV, де оповідається про те, що трапилося з Дон Кіхотом, коли він їхав побачитися зі своєю сеньйорою Дульсінеєю Тобоською

Коли Дон Кіхот і Санчо залишилися одні. їхні тварини почали голосно ревти. Віслюк Сірий був голоснішим, тому Санчо приготувався, що здобуде більше слави, ніж його пан.

Дон Кіхот зауважив, що вже стає темно, а йому необхідно побачити Дульсінею. Без її благословення рицар не може братися за нові діла. Санчо сказав, що Дульсінея не така витончена, як її описує Дон Кіхот, але той йому не повірив. Рицар вважав, що її, напевне, зачаклували.

Наступного вечора подорожні дісталися Тобоса. Вони обидва хвилювалися, бо ніколи не бачили прекрасну Дульсінею.

Розділ V, де оповідається про те, що можна буде побачити в ньому

Опівночі мандрівники в’їхали до Тобоса. Усі спали, тому було чутно лише звуки тварин. Дон Кіхот просив Санчо провести його, до замку коханої, але той відповів, що мешкає вона в халупі. Рицар побачив якусь велику темну будівлю і вирішив, що то палац Дульсінеї. Санчо не міг повірити, що це правда. Вони обидва попрямували туди. Виявилося, що це церква.

Санчо сказав, що палац знаходить на завулку, а не в центрі. Він зізнався, що теж знає Дульсінею лише з чуток.

Повз чоловіків пройшов селянин. Дон Кіхот запитав у нього, де мешкає Дульсінея Тобоська. Він виявився не тутешнім та послав подорожніх до священика чи паламаря, бо ті знають усіх.

Починався ранок. Санчо запропонував Дон Кіхотові перечекати за містом. поки він дізнається точну адресу панянки. Дон Кіхот прислухався до нього та пішов шукати місце, де можна сховатися. Санчо зрадів цьому, бо злякався, що рицар довідається про його обман щодо відповіді на лист. А сам зброєносець тим часом пішов до міста, де його чекали нові пригоди.

Розділ VІ, де оповідається про те, як майстерно зачарував Санчо сеньйор Дульсінею Тобоську, та про інші смішні, але правдиві пригоди

Залишивши Дон Кіхота, Санчо сів під дерево та почав розмову з самим собою. Він розмірковував про пошуки Дульсінеї, про божевілля рицаря. Зброєносець розумів, що й сам втрачає розум. Раптом він вирішив, що якщо Дон Кіхот так радо приймає вітряки за велетнів, то й першу-ліпшу селянку можна буде видати за чарівну Дульсінею. Санчо радів, що якщо рицар побачить, що він недбало ставиться до доручень, то перестане йому їх давати.

Увесь Санчо просто сидів під деревом, а ввечері побачив трьох селянок на ослах. Потім він рушив до Дон Кіхота з гарними новинами. Зброєносець сказав їхати йому в чисте поле, де на нього чекає Дульсінея зі своїми служницями. Санчо майстерно описав красу панянок. Дон Кіхот обіцяв подарувати йому лошат.

Коли Дон Кіхот побачив селянок на ослах, він здивувався, куди ж поділися прекрасні пані. Але Санчо запевняв, що то не осли, а породисті коні. Він впав на коліна перед однією не дуже гарною селянкою, Дон Кіхот зробив так само. Дівчина попросила дати їй дорогу. Дон Кіхот вирішив, що її зачаровано. Селянка, яка мала бути Дульсінеєю, помчала на своєму ослі вперед, але він скинув її додолу.

Дон Кіхот кинувся на допомогу дівчині, але та сама вправно скочила на сідло і рушила вперед зі своїми подругами.

Дон Кіхот почав скаржитися на злих чарівників. Санчо його підтримав.

Зброєносець радів, що все так вийшло. Потім мандрівники рушили до Сарагосу.

Розділ VІІ про незвичайну пригоду хороброго Дон Кіхота з відважним рицарем Лісу

Повечерявши, Дон Кіхот і Санчо вирішили поспати. Рицаря розбудив сторонній шум. Його джерелом було двоє вершників. Один з них брязкотів зброєю, тому Дон Кіхот вирішив, що це теж мандрівний рицар. Він кинувся будити Санчо.

Незнайомий рицар почав співати. Він звертався до гарної, але невдячної Кальсідеї Вандалійської, вроду якої визнали всі мандрівні рицарі. Ці слова обурили Дон Кіхота.

Рицар Лісу, почувши чужі голоси, перестав співати. Він запросив незнайомців до себе. Дон Кіхот розмовляв з ним про кохання та сум. До їхньої розмови приєднався Санчо, але рицар Лісу сказав, що зброєносці мають мовчати. Тоді зброєносець невідомого рицаря покликав Санчо на прогулянку, залишивши рицарів поговорити про своїх коханих. Між зброєносцями також сталася цікава розмова.

Розділ VІІІ, де продовжується пригода з рицарем Лісу й подається розумна, нова та мила розмова, що відбулася між двома зброєносцями

Зброєносці обговорювали свою тяжку долю. Потім перейшли до винагород за гарну службу. Рицар Лісу обіцяв своєму зброєносцю посаду каноніка, соборного священика. Власне губернаторство того не приваблювало, бо з ним дуже багато клопоту. Потім незнайомий зброєносець сказав, що хоче повернутися до своєї родини. Санчо теж пригадав своїх дітей. Він розказав новому знайомому про свою гарну доньку, яку той назвав шельмою, мовляв, що це комплімент. Санчо попросив говорити ввічливіше.

Потім зброєносці обговорювали божевілля своїх рицарів. Рицар Лісу шукав якогось іншого рицаря, що втратив розум. Санчо розповів, що Дон Кіхот не має жодних нечистих помислів, що він щира та чесна людина.

Потім зброєносець Рицаря Лісу почастував Санчо вином і пирогом. Той поскаржився, що він часто залишається голодним. Санчо Пансі дуже сподобалося запропоноване вино. Зброєносець Рицаря Лісу ще раз закликав облишати рицарські справи та повернутися до дружини і дітей. Потім вони, випивши вино та добре поговоривши, обидва заснули.

Розділ ІХ, де далі оповідається про пригоду з рицарем Лісу

Рицарі вели не менш цікаву розмову. Рицар Лісу розповів про свою даму серця, про свої подвиги, які здійснив заради неї. Він боровся з велетнями, кидався у провалля для своєї незрівнянної Кальсідеї. Рицар хвалився своєю перемогою над Дон Кіхотом Ламанчським, якого змусив визнати красу своєї пані. Він сказав, що слава Дон Кіхота тепер належить йому.

Рицар сумного Образу хотів сказати, що той бреше, але стримував себе. Потім він зауважив, що цей рицар не міг перемогти Дон Кіхота. Але Рицар Лісу запевнив, що ні з ким не сплутав би цього чоловіка. Дон Кіхот цього разу теж вирішив, що у всьому винні злі чарівники. Як доказ своїх слів, він запропонував влаштувати двобій. Рицар Лісу погодився, але попросив дочекатися світанку. Потім вони пішли до зброєносців.

Санчо злякала новина про майбутній бій, адже від хвилювався за Дон Кіхота. Потім зброєносець Рицаря Лісу сказав, що їм теж доведеться битися, адже в Андалузії існує такий звичай. Санчо відповів, що не має меча. Тоді інший зброєносець вирішив битися торбами. Санчо відмовився битися з людиною, що нічого поганого йому не зробила. Тоді зброєносець пообіцяв дати йому ляпаса, але й це не переконало Пансу.

Почало світати. Санчо раптом помітив великий ніс зброєносця Рицаря Лісу, це його дуже злякало. Дон Кіхот же не міг гарно роздивитися обличчя свого супротивника. Він рвався до бою. Рицар Лісу нагадав, що переможений повинен остаточно здатися. Дон Кіхот теж помітив страшний ніс другого зброєносця. Санчо попросив підсадити його на дерево, бо його лякав той ніс усе сильніше.

Дон Кіхот напав на іншого рицаря, якого трохи підвів власний кінь, а той перелетів через сідло і впав на землю. Санчо кинувся до свого пана, а Дон Кіхот вирішив допомогти постраждалому рицареві. На землі лежав бакалавр Самсон Карраско. Його зброєносець зняв свій ніс і виявився Томе Сесьяль, кумом і сусідом Санчо.

Тим часом Дон Кіхот тикнув мечем у Рицаря Лісу і вимагав визнати красу Дульсінеї. Той визнав це і обіцяв нанести їй візит. Також він визнав, що не міг перемогти Дон Кіхота.

Санчо теж повірив словам Дон Кіхота про злих чарівників. Вони обидва вирушили далі.

Розділ Х, де оповідається і пояснюється, хто такі були Рицар Лісу та його зброєносець

Дон Кіхот радів своїй перемозі. Також він був задоволений, що дізнається, що трапилося з Дульсінеєю.

Бакалавр Самсон прикинувся рицарем, щоб повернути додому Дон Кіхота. Він мав перемогти і наказати Дон Кіхотові не виїздити із села два роки. Томе Сесьяль після невдачі вирішив повернутися додому, а бакалавр рушив шукати Дон Кіхота через бажання помститися.

Розділ ХІ про те, що трапилося між Дон Кіхотом і одним розумним ідальго з Ламанчі

Гарний настрій Дон Кіхота продовжувався. Рицар прямував далі і був повністю собою задоволений. Він не вірив Санчо, який казав, що рицарем був бакалавр, а зброєносцем — його кум.

Подорожніх наздогнав якийсь вершник, гарно одягнений і на чудовій кобилі. Його зупинив Дон Кіхот і запропонував подорожувати разом. Чоловік у зеленому плащі здивувався. Дон Кіхот відразу назвався незнайомцю. Той здивувався ще більше, бо думав, що мандрівні рицарі існують лише на сторінках книжок. Подорожній запідозрив Дон Кіхота в божевіллі.

Вершник розповів, що він ідальго на ім’я Дієго де Міранда. Він любить читати світські книжки про історію, рідше про релігію. Чоловік ніколи не читав рицарські романи. Він також любить давати обіди та допомагати стражденним.

Раптом на дорозі з’явився фургон з королівськими прапорами. Дон Кіхот побачив у цьому свою нову пригоду.

Розділ ХІІ, де виявляється крайній і найвищий щабель, якого дійшла й могла дійти нечувана мужність Дон Кіхота і де оповідається про щасливо закінчену пригоду з левами

Санчо купував сир, коли Дон Кіхот попросив принести йому шолом. Тому він приніс його разом із сиром.

Дієго сказав, що у фургончику перевозять гроші з казни, але Дон Кіхот йому не вірив. Рицар не глянув на шолом, тому надягнув його разом із сиром, але не здогадався, що трапилось. Потім він помітив сир. Санчо сказав, що це не він поклав його туди.

Фургон наближався. Погонич розповів, що перевозить у ньому величезних голодних левів. Дон Кіхот наказав випустити тварин, що він міг з ними боротися. Санчо просив Дієго завадити своєму пану. Але Дон Кіхот нікого не слухав. Санчо безрезультатно благав рицаря зупинитися. Усі глядачі від’їхали якомога далі.

Дон Кіхот вирішив, що здолає левів пішки, тому що не був певен у Росінантові. Доглядач відчинив першу клітку. Лев ліниво глянув на пихатого рицаря і навіть не вийшов із клітки. Дон Кіхот хотів, щоб лева роздратували, але доглядач відмовився і визнав рицаря переможцем. Він погодився з цим і став гукати своїх товаришів. Доглядач розповів їм про нечувану мужність рицаря.

Потім Дон Кіхот, Санчо і Рицар Зеленого Плаща знову вирушили в дорогу. Вони погостювали в селі Дієго, а потім рушили далі.

Розділ ХІІІ про славетну пригоду із зачарованим човном

Незабаром Дон Кіхот і Санчо Панса були вже біля річки Ебри. Рицар замислився, дивлячись на воду. Раптом чоловіки помітили невеликий човен, що був прив’язаний до дерева. Дон Кіхот вирішив, що повинен у нього сісти та вирушити на допомогу іншому рицареві, адже так пишуть у книжках.

Санчо намагався попередити рицаря, що, скоріш за все, цей човен належить тутешнім рибалкам. Але Дон Кіхот уже стрибнув у нього. Санчо здався. Він почав боятися, коли вони від’їхали від берега. Прив’язані Росінант і Сірий голосно ревли. Санчо заплакав. Дон Кіхот же не розумів, чому той скаржиться. Він думав, що вони вже пропливли сотні миль і скоро перетнуть рівноденну лінію. Це можна перевірити. Адже воші дохнуть на кораблі, коли цю лінію перетинають. Але зброєносець був певен, що вони й сажня не пропливли, а потім піймав кілька бліх.

Побачивши млини, Дон Кіхот вирішив, що то ворожа фортеця. Човен почав плисти швидше, бо натрапив на течію. Мельники вийшли, щоб вберегти човен від колес млинів. Рицар вирішив, що то розбійники. Він почав кричати і махати перед ними мечем. Потім човен перевернувся і рицар зі зброєносцем упав у воду. Мельники витягли їх на берег.

Рибалки побачили понівечений човен і вимагали від Дон Кіхота повернути гроші. Він згодився на це, але попросив відпустити полонених, яких тримають у фортеці. Ті його не зрозуміли. Розчарований Дон Кіхот заплатив, а потім разом із Санчо повернувся до Росінанта і Сірого.

Розділ XIV про те, що трапилося між Дон Кіхотом і прекрасною мисливицею

Мандрівники мали поганий настрій. Санчо остаточно переконався в божевіллі Дон Кіхота і чекав слушної нагоди покинути його.

Наступного дня Рицар і зброєносець побачили мисливців на лузі. Серед них була вродлива жінка в зеленому вбранні та із соколом у руці. Рицар послав до неї Санчо, щоб той виказав його прихильність.

На промову Санчо сеньйора разом із своїм чоловіком герцогом запросила Дон Кіхота у свій заміський будинок. Пані зрозуміла, що Рицар Сумного Образу це той, про кого написано книжку. Санчо переказав Дон Кіхотові відповідь красуні.

Перед маєтком герцога Дон Кіхот упав з Росінанта, а Санчо заплутався в мотузці і також упав. Герцог зауважив, що саме зброєносець винен у такій неприємності. Коли Санчо нарешті дав собі раду, він разом із рицарем почав вихваляти красу герцогині. Дон Кіхот сказав, що Санчо надто багато розмовляє. Тепер він називав себе Рицарем Левів, а не Сумного Образу. Потім усі рушили до замку. Герцогиня дуже вподобала Санчо.

Розділ XV, що розповідає про багато видатних речей

Санчо радів прихильності герцогині. Слуги ставилися до Дон Кіхота, як до вельможі. Він вперше почував себе справжнім мандрівним рицарем.

Санчо забув прив’язати осла, тому попросив це зробити одну із дуеньї. Та відмовила, бо не звикла до такої роботи. Вони почали сваритися. Їхню розмову почула герцогиня і була засмучена Санчо. Але герцог був на його боці.

Потім Дон Кіхот переодягнувся і ввійшов до гарної зали, де йому омили руки. Потім його запросили до столу. Дон Кіхота посадили в голові столу. Герцогиня почала розпитувати про Дульсінею. Рицар розповів, що її зачаровано.

Священик, що теж був за столом, впізнав цього мандрівного рицаря. Він почав йому докоряти за його витівки. Священнослужитель сказав, що Дон Кіхот має повернутися додому та забути про мандрівне рицарство.

Розділ XVІ про відповідь Дон Кіхота своєму ганьбителеві та про інші важливі й цікаві події

Дон Кіхот розгнівався. Він сказав, що священик не має права його судити. Адже рицар міг би прислухатися лише до думки інших рицарів. Наміри Дон Кіхота завжди були добрими, тому він не вважав себе божевільним.

Сан6чо сподобалася промова Дон Кіхота. Герцог передав у володіння зброєносця один і своїх островів. Священик ще більше розлютився і вийшов із їдальні. Герцогиню дуже розсмішили такі бесіди.

Потім увійшли дівчата, вдаючи, що тут прийнято мити бороду замість рук. Герцог і герцогиня не знали про цей жарт, але їм стало дуже смішно. Герцогу теж потім помили бороду. Цього ж забажав і Санчо. Він вийшов разом із дворецьким.

Герцогиня попросила описати Дон Кіхота свою даму серця. Але той відповів, що її перетворено на страшну селянку. Герцог був наляканий такою новиною. Дон Кіхот почав скаржитися йому на злих чарівників. Тут герцогиня зауважила, що Дульсінеї не існує. Дон Кіхот не зміг надати точної відповіді. Раптом вони получили якийсь галас.

З’явився Санчо, якому бороду ледь не помили помиями. Він був дуже злий. Герцогам стало смішно, а Дон Кіхот пожалів свого зброєносця. Герцогиня почала жартома сварити прислугу, але ті подумали, що вона серйозно. Також вона похвалила Санчо.

Потім Дон Кіхот пішов спати, а Санчо був запрошений до герцогині.

Розділ XVІІ, де оповідається, як знято чари з незрівнянної Дульсінеї Тобоської, що становить одну з найвизначніших пригод цієї книги

Герцог і герцогиня вирішили розіграти Дон Кіхота. Жінку дивувала простота його зброєносця.

Незабаром подружжя запросило своїх гостей на полювання. Вони поїхали до лісу, де звичайно були дикі кабани. Раптом собаки пригнали одного з них. Санчо виліз на дерево зі страху, але впав і почав кричати. Коли кабана вбили, Дон Кіхот звернув увагу на зброєносця. Санчо сумував, що зіпсував виданий йому дорогий одяг. Потім мисливці сіли обідати.

Вночі звідусіль почувся галас. Усі стривожилися. Навіть ті, хто знали про жарт. До них під’їхав поштар. Він назвався дияволом, що шукає Дон Кіхота. Диявол сказав Дон Кіхотові, що рицар Монтесінос хоче йому розповісти, як зняти чари з Дульсінеї Тобоської. Він наказав чекати на нього тут.

Темнішало. Було чутно звуки сурми. До подорожніх наблизилася колісниця. На ослоні сидів дід, який назвався вченим Ліргандо. На іншій колісниці був учений Алькіфе. Третя колісниця була з чарівником Аркалаусом. Усі вони спинилися неподалік.

Розділ XVІІІ, де оповідається про зроблені Дон Кіхотові вказівки, як зняти чари з Дульсінеї, та про незвичайні пригоди

До мисливців наближалася колісниця. Вона була запряжена кількома мулами, була більшою за попередні, її супроводжували люди з факелами. Це вражало.

На колісниці сиділа німфа, закутана в дорогі тканини. Її супроводжувала постать зі страшним обличчям. Вона нагадувала смерть. Це був той самий чарівник Мерлін. Він сказав, що Санчо повинен дати собі три тисячі і триста ударів батогом. Зброєносець запротестував. Дон Кіхот почав погрожувати зброєносцю, але чарівник сказав, що все має бути добровільно. Німфа, обличчя якої не було повністю видно, заговорила не дуже жіночим голосом. Вона сказала, що соромно ухилятися від батога. Дівчина просила Санчо побити себе заради неї та Дон Кіхота. Санчо був непохитним. Він поскаржився, що до нього звертаються так грубо, коли б можна було попросити ввічливо. Також чоловік нагадав, що тепер він не лише зброєносець, але й губернатор.

Герцог сказав, що не може доручити губернаторство такому жорстокому чоловікові. Санчо попросив два дні на роздуми. Мерлін сказав, що вирішувати треба негайно. Санчо раптом згадав про рицаря Монтесіноса, якого вони так і не зустріли. Мерлін відповів, що він і сам потребує допомоги.

Санчо згодився побити себе, але з умовою, що він сам встановлює кількість ударів у день та їхню силу. Усі почали радіти та дякувати Санчо.

Розділ ХІХ, де оповідається про надзвичайну й неуявленну пригоду дуеньї Долоріди, по-інакшому графині Тріфальді

Мерліна грав дворецький герцога. Один із пажів переодягнувся в панянку. Саме дворецький був ініціатором цих витівок.

Після обіду подорожні почули сумні звуки флейти. З’явилися чоловіки в траурному одязі. Серед них був якийсь велетень у чорній мантії. Він мав кривий турецький кинджал, ятаган. Чоловік звернувся до герцога. Він назвався Тріфальдіном або Білою Бородою, зброєносцем графині Тріфальді, тобто дуеньї Долоріди. Вона послала його сюди, щоб він просив для неї дозволу розповісти про її нещастя. Графиня шукала Дон Кіхота. Герцог наказав дуеньї увійти. Їй тут радо допоможуть.

Розділ ХХ, де розказується те, що оповідала про свою недолю дуенья Долоріда

З’явилися дванадцять дуеній. Після них зайшла графиня Тріфальді разом зі своїм зброєносцем. Шлейф її сукні несли пажі. Обличчя всіх жінок були вкриті серпанками.

Долоріда звернулася хриплим голосом до герцога з герцогинею та Дон Кіхотом. Вона почала говорити про себе в чоловічому роді, але вчасно зупинилася. Санчо прагнув побачити її обличчя. Жінка хотіла дізнатися, чи присутні тут Санчо Панса і Дон Кіхот. Зброєносець відповів, що вони готові її слухати. Дон Кіхот його підтримав.

Графиня кинулася в ноги Дон Кіхотові, потім почала хвалити Санчо. Той уже не міг дочекатися, коли жінка розповість про себе.

Долоріда почала розповідь про молоду інфанту Антономасію, що була дуже гарною і розумною. Раз у неї закохався хлопець простого походження. Він сподівався на взаємність. Долоріда сам дала йому ключі від фортеці інфанти. Вони одружилися, а королева Магунсія померла. Потім прийшов її злий брат, велетень і чарівник. Він хотів помститися за сестру. Маламбруно перетворив інфанту на бронзову мавпу, а її чоловіка дона Клавіхо — на металевого крокодила. Врятувати їх може лише рицар з Ламанчі.

Велетень хотів убити Долоріду, але все ж таки відпустив. Але він зачарував дуеній. Вони скинули серпанки, а на їхніх обличчях росли бороди. Долоріда довго жалілася на таку долю, а потім впала непритомною.

Розділ ХХІ про речі, що стосуються до цієї пригоди і цієї пам’ятної історії

Санчо був вражений такою жорстокістю. У дуеній навіть не було грошей, щоб сходити до цирульника. Вони вирували собі волосся смолою. Дон Кіхот був їхньою останньою надією. Він поклявся їм допомогти.

Долоріда прийшла до тями. Вона сказала, що королівство Кандаї дуже далеко. Але Маламбруно обіцяв послати чарівного коня, який мчить дуже швидко і не потребує їжі та води. На це Санчо почав вихваляти свого Сірого. Усі засміялися. На чарівному коні могли їхати лише дві людини. Коня звали Клавіленьо Прудконогий. Він був зроблений з дерева та мав кілок на лобі. Саме тим кілком ним потрібно керувати. Санчо відмовився від такої подорожі, але зброєносця запевнили, що його присутність необхідна. Чоловік не міг у це повірити. Але Дон Кіхот наказав йому їхати разом з ним. Рицар ще раз пообіцяв допомогти дуеньям.

Розділ ХХІІ про появу Клавіленьо й кінець цієї довгої пригоди

Настала ніч. За півгодини до півночі мав з’явитися кінь. Він запізнювався, але потім якісь дикуни занесли дерев’яну статую коня. Санчо продовжував відмовлятися сідати на нього. Один з дикунів повідомив, що сідаючи на коня, потрібно зав’язати очі.

Пройшла Долоріда. Вона просила Дон Кіхота не гаяти часу. Санчо відмовлявся їхати. Герцог знову шантажував його островом. Зброєносця це переконало. Він сів на коня по-жіночому, щоб не було так твердо.

Дон Кіхот торкнувся кілка, а всі присутні сказали, що він уже в повітрі та порадили Санчо триматися міцніше. Зброєносець здивувався, що голоси було чутно так добре, ніби вони все ще були на землі. Дон Кіхотові теж здалося, що вони стоять на місці, але він вірив у рівну ходу коня. Тим часом на них дули повітрям, щоб зімітувати політ. Санчо хотів зняти пов’язку, але Дон Кіхот йому не дозволив.

Герцог з герцогинею слухали ті розмови і сміялися. Потім вони підпалили коня, якого було напхано петардами. Дон Кіхот і Санчо впали на землю.

Вони здивувалися, коли побачили той самий сад. На землі лежало багато людей, але дуеній уже не було. На пергаменті, що був настромлений на спис, було написано, що жінок врятовано. Залишилося лише допомогти Дульсінеї. Дон Кіхот кинувся до герцога та герцогині. Він хотів розповісти їм про щасливе закінчення такої небезпечної пригоди.

Розділ ХХІІІ про губернаторування Санчо на острові

Герцоги раділи, що рицаря і його зброєносця можна так легко дурити. Тому вирішили продовжити свої жарти. Герцог відправив Санчо на острів, а слугам розказав, як треба себе з ним поводити.

Санчо з усіма попрощався та вирушив у дорогу. Сірий був разом з ним. Зброєносець дістався гарного міста, яке називали острів Баратарія. Його з усіма почестями проголосили там губернатором.

Дворецький герцога повідомив Санчо, що губернатор має відповісти на складне запитання, щоб можна було судити про його розум. Санчо побачив якісь написи. Дворецький сказав, що там написана дата початку його правління. Санчо образився, що його називають доном.

У залі суду з’явилися селянин і кравець. Вони звернулися до Санчо. Селянин хотів, щоб кравець пошив йому шапку. Потім він захотів уже п’ять шапок з того самого сукна, щоб не залишити кравцеві жодного клаптика. Коли вони були готові, він відмовився платити. Санчо вирішив віддати шапки в’язням, а селянин і кравець нічого не отримали.

Потім прийшли два діди. Один був з очеретиною. Інший сказав, що цей чоловік позичив у нього гроші, а тепер відмовляється визнавати свій борг. Дід без палиці вимагав, щоб інший заприсягся, що брав гроші, тоді його борг буде пробачено. Другий чоловік визнав, що брав гроші, а потім заприсягнув, що вже повернув їх. Потім він вийшов. Санчо наказав повернути його, а потім віддав його ціпок іншому діду. Той обурився, адже очеретина не коштує стільки грошей. Але розламавши палицю, у ній знайшли позичені золоті.

Спостерігачі вважали Санчо і дурнем, і розумним одночасно.

Розділ ХХIV, де оповідається далі про те, як поводився Санчо, бувши губернатором

Санчо повели до палацу, де було накрито розкішний стіл на його честь. На столі було безліч страв. Але як тільки Санчо хотів щось скоштувати, цю страву відразу ж прибирали та приносили іншу. Цим керував якийсь чоловік із жезлом, що назвався лікарем. Йому було доручено слідкувати за здоров’ям губернатора. Він обирав лише корисні страви, а шкідливі наказував прибирати зі столу. Санчо обурився і запитав, що йому взагалі можна їсти. Лікар відповів, що трубочки з кремом та айва можуть покращити здоров’я. Санчо запитав ім’я лікаря та місце його навчання. Звали його Педро Ресіо де Агуеро, а освіту він здобув в Осунському університеті. Санчо розлютився, наказав лікареві тікати і погрожував йому розправою. Губернатор був ладен відмовитися від посади, аби тільки мати змогу поїсти.

Потім до Санчо прийшов поштар. Він доручив секретареві, який був біскайцем, відкрити пакет. Той наказав усім вийти, а потім зачитав листа. Герцог писав, що Санчо в небезпеці. Чотири переодягнені людини вчинили проти нього змову. Герцог радив бути обережним та обіцяв допомогти. Санчо сказав дворецькому, що підозрює лікаря, який хотів заморити його голодом. Дворецький сказав, що Санчо справді не слід куштувати страви зі столу.

Санчо Панса наказав принести йому хліба та винограду. Він наказав секретареві поцілувати герцогині і Дон Кіхотові руки від його імені. А потім Санчо вирішив нарешті поїсти, щоб мати сили на боротьбу зі шпигунами.

Розділ ХХV про те, що трапилося із Санчо Пансою, коли він обходив свій острів

Вночі губернатор вирішив обійти свій острів. Він узяв із собою кілька приближених людей, а сам йшов посередині. Раптом вони почули брязкіт ножів. Один з чоловіків кинувся до губернатора, він скаржився. що в місті крадуть серед білого дня. Чоловік розповів, що був присутнім при грі в карти. Дехто постійно вигравав не без його допомоги, а потім навіть не поділився своїм значним виграшем. Тоді помічник попросив свою винагороду, але йому дали лише чотири реали. Чоловік хотів витрясти з іншого свої гроші.

Картяр вважав, що йому мають бути вдячними і за таку винагороду. Санчо мав оголосити свій вирок. Він наказав віддати чоловікові сто реалів, а ще тридцять для бідних в’язнів. Помічник мав покинути острів на десять років. Санчо взагалі хотів закрити всі картярські доми. Але один із писарів сказав, що не можна закривати картярські доми великих вельмож.

Розділ ХХVІ про бурхливий кінець губернаторствування Санчо Панси

Санчо вже хотів спати, коли раптом почув галас. До нього додавалися звуки сурми та дзвонів. По коридору йшли люди з факелами, вони сказали, що острів атаковано. Санчо необхідно було братися до зброї. Він сказав, що нічого в цьому не тямить, а краще звернутися до Дон Кіхота. Але губернатор повинен бути полководцем.

До Санчо прив’язали два дерев’яні щити і дали спис. Він не міг навіть поворухнутися, а йому наказували йти вперед. Губернатор упав. Жартівники почали лише дужче кричати і бити мечами по щиту. Санчо острів уже був непотрібен.

Раптом залунали крики про перемогу. Санчо попросив вина, а потім зомлів. Прийшовши до тями, він сів на свого Сірого і сказав, що покидає острів, щоб повернути собі колишню волю. Його благали залишитися, але Санчо сказав, щоб його відпустили. З нього вимагали звіт про його діяльність. Але Санчо сказав, що буде звітувати лише перед герцогом.

Колишній губернатор взяв трохи їжі в дорогу та покинув острів. Усі дивувалися такому розумному рішенню.

Розділ ХХVІІ про те, що трапилося з Санчо дорогою, та про інші речі, цікавіших за які бути не може

Санчо затримався в дорозі, тому йому довелося перечекати ніч. Було темно і він разом із Сірим упав в яму. Санчо зрозумів, що сам він не вибереться. Його засмутило те, що Сірий так постраждав. Колишній губернатор здивувався такому повороту долі. Він кляв себе за свої вчинки і скаржився на таке лихо.

Удень Санчо впевнився, що не має змоги вибратися з колодязя, а його крики ніхто не почує. Раптом він побачив невеликий отвір в одній із стін ями. Це був вхід до печери, якою почав іти Санчо зі своїм ослом.

Тим часом Дон Кіхот пустив Росінанта швидкою ходою, а той мало не впав у печеру. Рицар придивився до неї. Він почув чийсь голос, який кликав на допомогу. Це був Санчо Панса. Дон Кіхот подумав, що це блукає душа його зброєносця. Але той впізнав голос свого пана. Дон Кіхот спочатку думав, що Санчо мертвий, але рев осла переконав його в протилежному. Він пішов до герцога за допомогою.

Герцоги були здивовані, коли дізналися, що Санчо відмовився бути губернатором. Коли зброєносця визволили, один із студенті почав дорікати йому поганим правління. Але Дон Кіхот сказав Санчо, щоб він не засмучувався.

У палаці Санчо розповів герцогам про свої негоди на посту губернатора. Він сказав, що більше не може займати цю посаду. Санчо знову повернувся до Дон Кіхота і став його зброєносцем.

Після цього герцог пообіцяв Санчо кращу посаду, а герцогиня веліла його накормити.

Розділ ХХVІІІ, де оповідається про те, як Дон Кіхот розлучився з герцогом, і про те, як на Дон Кіхота сипонуло стільки пригод, що одна переганяла іншу

Дон Кіхот вирішив покинути герцогський замок. Герцоги дуже засмутилися, але відпустили рицаря. Наступного дня він попрямував до Сарагоси. Санчо був у гарному настрої, бо герцоги дали йому гроші, про які не знав Дон Кіхот.

У полі Дон Кіхот радів знову отриманій свободі. Ніякі скарби та палаци не могли замінити йому волю. Тут Санчо нагадав рицареві про отримані від герцогів гроші.

Раптом мандрівники натрапили на десяток селян, які обідали на траві. Біля них лежали статуї для церковного олтаря, накриті рядном. Люди їх перевозили. Дон Кіхот захотів їх побачити.

Першою статуєю був святий Юрій. Дон Кіхот вважав його небесним мандрівним рицарем. Інша статуя зображувала святого Мартіна. Третьою була статуя патрона Іспанії, святого Дієго Матамороса.

Дон Кіхот подякував подорожнім за те, що вони дозволили подивитися на статуї, адже вони зображували таких рицарів, як і він сам. Тільки то були небесні рицарі, а він — земний. Селяни не зрозуміли його слів і продовжили свою подорож.

Санчо був у захваті від обізнаності Дон Кіхота. Він радів такій мирній пригоді.

У лісі Дон Кіхот заплутався в сітці, натягнутій між дерев. Перед ним і Санчо з’явилися дві гарні молоді дівчини, одягнені, як пастушки. Одна з них попросила не рвати сітку, яка призначена для пташок. Вона запросила Дон Кіхота приєднатися до їхніх розваг. Дівчата впізнали мандрівного рицаря і його зброєносця. Але він не міг залишитися з ними. Потім прийшов брат тих дівчат і запросив лицаря до наметів. Він погодився.

У наметі рицаря всі вітали. Дон Кіхот за столом сказав, що найбільшим гріхом вважає невдячність, тому пообіцяв усім розповісти про красу присутніх панянок. Санчо вразила така дурна плата. Дон Кіхот розгнівався і наказав сідлати Росінанта. Але його переконали на здійснювати свою обіцянку.

Але Дон Кіхот прокричав посеред шляху, що ці дівчата найкращі у світі, за винятком Дульсінеї. Його слова ніхто не почув. Але на нього сунула купа людей зі списами. Вони сказали йому звільнити шлях, а він вимагав визнати слушність його слів. Тоді Дон Кіхота повалили на землю бики, яких гнали на завтрашній бій. Вони потовкли також Санчо, Сірого і Росінанта.

Підвівшись, Дон Кіхот кричав погоничам погрози, але вони не слухали. Пригнічений він рушив у путь.

Розділ ХХІХ, де розповідається про незвичайний випадок, який можна вважати за пригоду, що трапилася з Дон Кіхотом

Подорожні зупинилися біля струмка. Санчо почав їсти, а Дон Кіхот замислився. Потім вони поїхали шляхом, що вів до Барселони. Одного разу їм довелося заночувати в лісі.

Санчо відразу заснув, а Дон Кіхот думав про Дульсінею. Він гнівався, що Санчо не дав собі достатню кількість ударів батогом, тому вирішив бити його силоміць. Він заходився знімати його штани, але Санчо прокинувся і нагадав, що батоги повинні бути добровільними. Дон Кіхот не здавався. Тоді Санчо повалив його на землю. Дон Кіхот поступився.

Санчо прихилився до дерева і відчув на голові чиюсь ногу. Уранці подорожні побачили, що це повішені розбійники. Мертві їх не налякали, але згодом прийшли й живі. Дон Кіхот вирішив не рватися до бою. Розбійники вкрали все, що було на Сірому. Санчо радів, що сховав гроші за поясом.

Приїхав отаман зі своїми зброєносцями. Ті хотіли обшукати Санчо, але ватажок зупинив їх. Він назвався Роке Гінартом і сказав, що має лагідну вдачу. Дон Кіхот засмутився, що його застали зненацька. Роке зрозумів, що той божевільний, він кілька разів чув про нього.

Роке наказав повернути вкрадене та повернутися до своєї стоянки. Потім ватажок почав ділити свою останню здобич. Санчо здивувався, що й серед злодіїв потрібна справедливість. Тоді його ледве не вдарив один із них.

Потім Роке написав листа до свого приятеля в Барселоні. У ньому йшлося про те, що розбійники натрапили на Дон Кіхота і скоро привезуть його до Барселони.

Розділ ХХХ про те, що трапилося з Дон Кіхотом, коли він в’їжджав до Барселони, і про інші речі, в яких правдивого більше, ніж розумного

Деякий час Дон Кіхот пробув серед розбійників, дивуючись їхньому побуту. Потім вони дісталися Барселони, а незабаром і набережної.

Уранці Санчо і Дон Кіхот вперше побачили море. По ньому рухалися галери. Раптом до спостерігачів наблизилися вершники. Вони привітали Дон Кіхота і повели до міста.

Якісь розбишаки причепили Росінантові і Сірому до хвостів терен. Тварини скинули своїх наїзників. Розбійники хотіли покарати хлопців, але не знайшли їх.

Розділ ХХХІ, що розповідає про пригоди з зачарованою головою і про інші нісенітниці, про які не можна не розповісти

Дон Кіхота привели до Антоніо Морено. Той хотів спровокувати рицаря не безумства. Його роззброїли і залишили на ганку, щоб люди могли спостерігати. Потім на його честь дали обід.

Приятелі Антоніо думали, що Санчо ненажера, але той це заперечив. Дон Кіхот розповів, що його зброєносець раніше був губернатором. Він переказав усі його пригоди.

Після трапези Антоніо повів Дон Кіхота до кімнати, де вони залишилися одні. Там на столі лежала бронзова голова. Антоніо почав розповідати одну таємну історію. Він сказав, що ту голову зробив відомий чарівник. Вона відповідає на всі запитання будь-коли, окрім п’ятниці. Тому Дон Кіхот може підготувати запитання на завтра. Дон Кіхот не дуже повірив чоловікові, але запитання почав готувати.

Потім Дон Кіхота повезли на прогулянку, а Санчо залишили в домі. На рицареві висів пергамент з його ім’ям. Він дивувався, що його всі знають.

Вночі було влаштовано бал. Дон Кіхот танцював із дамами. Він так утомився, що Санчо довелося віднести його до ліжка.

Наступного дня Антоніо запросив до таємної кімнати ще й Санчо та двох приятелів і сеньйор. Він розповів усім історію про голову. Лише два приятелі знали її справжній секрет. Голова відповідала на запитання Антоніо. Потім настала черга Дон Кіхота. Він запитав про Дульсінею. Санчо запитав, чи повернеться він до родини. Він розчарувався, бо голова говорила мало і незрозуміло.

Насправді голова і ніжка столу були порожні. Вони з’єднувалися з нижньою кімнатою, де сидів студент і відповідав на запитання.

Розділ ХХХІІ, де мова йде про пригоду, що завдала Дон Кіхотові неприємності більше, ніж усе, що трапилося з ним досі

Під час прогулянки набережною Дон Кіхот побачив рицаря в обладунках. Той звернувся до Дон Кіхота і назвався Рицарем Білого Місяця. Він закликав його до бою або просив визнати, що його дама серця краща, ніж Дульсінея. Також у разі програшу Дон Кіхот має залишити зброю на цілий рік. Дон Кіхот прийняв виклик.

На набережній почали збиратися люди. Дон Антоніо не знав, чи то жарти, чи справжній поєдинок. Але віце-король подумав, що жарти, тому дозволив битися.

Рицар Білого Місяця мав кращого коня, тому він легко переміг Дон Кіхота. Той відмовився визнати, що є хтось вродливіший за Дульсінею. Рицар Білого Місяця був згодний лише на те, що Дон Кіхот не буде більше рицарем.

Усі були засмучені і пригнічені. Росінант дуже постраждав. Віце-король хотів дізнатися, хто був Рицарем Білого Місяця.

Розділ ХХХІІІ, де подаються відомості про те, хто був Рицар Білого Місяця

Дон Антоніо поїхав за переможцем, щоб познайомитися з ним.

Це був бакалавр Самсон Карраско. Він вирішив повернути Дон Кіхота додому. Чоловік розповів про свою невдачу в образі Рицаря Лісу. Тепер же він нарешті здійснив свої наміри.

Дон Кіхот довго сумував. Санчо намагався його підбадьорити. Він запевняв, що час їхати додому. Але Дон Кіхот сказав, що проведе там лише рік.

Розділ ХХХIV, де говориться про те, що бачитиме той, хто його читатиме, і чутиме той, кому його читають

Потім Дон Кіхот і Санчо покинули Барселону. Рицар із сумом дивився на місто своєї поразки. Він обіцяв повернутися до мандрівного рицарства через рік.

Санчо йшов пішки, бо на Сірому була зброя. Він запропонував залишити її десь, щоб він міг їхати верхи. Дон Кіхот сказав, що це гарна ідея, але зброю все ж таки залишив.

Розділ ХХХV про те, як Дон Кіхот вирішив стати пастухом і хотів жити на вільнім повітрі, поки мине обіцяний ним рік, і про інші справді цікаві і гарні пригоди

Дон Кіхот знову почав докоряти Санчо, бо він все ще не побив себе батогом. Зброєносець не вірив, що це допоможе Дульсінеї.

Дон Кіхот вирішив бути чабаном. Він мріяв купити овечок, мандрувати, пасучи їх. Рицар хотів назватися пастухом Кіхотісом, а Санчо був би Пансіно. Зброєносцю сподобалась така пропозиція. Вони обидва думали, що їхні друзі теж захочуть до них приєднатися.

Розділ ХХХVІ про щетинувату пригоду, що трапилася з Дон Кіхотом

Вночі Дон Кіхот розбудив Санчо. Він дивувався його байдужій вдачі і закликав дати собі кілька батогів. Санчо відмовився. Він хотів спати, а Дон Кіхот докоряв йому.

Раптом почувся шум. Там гнали свиней на ярмарок. Вони потоптатися по Санчо, Дон Кіхотові та їхніх тваринах. Санчо дуже скаржився на таку неприємність. Потім він заснув, а Дон Кіхот почав складати вірші.

Вдень подорожні продовжили свій шлях.

Розділ ХХХVІІ про те, що трапилося з Дон Кіхотом та його зброєносцем Санчо, коли вони їхали додому

Дон Кіхот був засмучений Санчо. Він мріяв зняти чари з Дульсінеї. Рицар запропонував Санчо гроші за бичування, той погодився. Він пообіцяв побити себе вже цієї ночі.

Вночі Санчо так бадьоро пішов себе бити, що Дон Кіхот почав хвилюватися за нього. Після кількох ударів Санчо попросив збільшення винагороди. Дон Кіхот подвоїв ціну. Санчо почав бити дерево, постійно зітхаючи. Рицар турбувався, щоб зброєносець себе не вбив. Спокуту було відкладено.

Наступного дня Дон Кіхот і Санчо зупинилися в сільському заїзді. Дон Кіхотові він не здавався замком, бо він став уважнішим і розумнішим.

Розділ ХХХVІІІ про те, як Дон Кіхот і Санчо приїхали додому, та про інші події, що прикрашають цю велику історію і надають їй правдивості

Уночі Санчо знову дурив Дон Кіхота. Удень Дон Кіхот жадав побачити свою прекрасну даму серця, щоб переконатися, що з неї знято чари.

Потім подорожні дісталися рідного села. Якийсь селянин сказав іншому, що той «не побачить її все своє життя». Дон Кіхот вирішив, що йдеться про нього і Дульсінею. Потім вони побачили зайця, що тікав. Дон Кіхот сприйняв це як поганий знак. Санчо намагався його переконати в протилежному.

Потім Дон Кіхот зустрів своїх товаришів. Усі його радо вітали.

Розділ ХХХІХ про те, як Дон Кіхот захворів, та про його смерть

Вдома Дон Кіхот захворів. У нього була пропасниця. Усі вирішили, що це від суму, тому постійно його підбадьорювали. Запрошений лікар сказав, що хворий у небезпеці. Лікар наказав дати Дон Кіхотові поспати. Прокинувшись, рицар покликав своїх друзів.

Дон Кіхот сказав, що тепер він Алонсо Кіхано. Йому набридло рицарство, він відчував наближення смерті. Усі присутні дуже здивувалися. Санчо, небога та ключниця гірко плакали.

Три дні ще прожив Дон Кіхот. Санчо уже мріяв про його спадщину.

Помираючи, Дон Кіхот ще раз прокляв усі рицарські романи.

• Висновки:образ Дон Кіхота є одним із вічних образів літератури;

• темою роману є зображення пригод чоловіка, який хотів наслідувати улюблених персонажів книжок;

• у творі протиставлено реальний жорстокий світ та мрійника;

• друга частина роману вийшла друком лише через десять років після першої;

• Мігель де Сервантес Сааведра своїм романом зробив значний внесок у формування сучасної іспанської мови;

• «Дон Кіхот» вплинув на творчість таких митців, як: Пікассо, Гюстав Доре, Гранвіль та ін.;

• по всьому світу існують статуї, що зображують славетного рицаря та його зброєносця.

21.02.2023

Бароко як доба і художній напрям у європейській літературі и мистецтві. Видатні представники європейського бароко та їхні здобутки

Мистецький напрям бароко набув поширення в європейській культурі в XVI-XVII століттях (у деякиx країнах до початку ХVIII століття).

Епоху бароко можемо порівняти з прекрасною мушлею, дві розкриті стулки якої є символом складної, суперечливої барокової свідомості, яка неначе розривалася на протиріччя, контрасти. Навіть сам термін «бароко» не має однозначного трактування. В італійському корені baroco закладено значення «химерний, дивніш, надмірний»; деякі дослідники припускають, що назва епохи походить від португальського la perrola bаroca - «перлина неправильної форми».

На зміну заспокійливій, врівноваженій, гармонійній картині буття, створеній культурою Відродження, прийшла картина бурхливого світу, що втратив внутрішню врівноваженість. Людина бароко переповнена суперечностями і постійною боротьбою зі своїми пристрастями, з навколишнім природним і соціальним середовищем. Суперечності дивним чином поєднуються в культурі бароко: реальність та ілюзії, емоції та розум, матеріальне і духовне, природне і божественне, трагічне і комічне, піднесене і вульгарне тощо. Однак у цих протиріччях життя людина шукає єдність.

Бароко зобразило уявлення про складність, різноманітність, мінливість і трагізм світу, відчуття життя як швидкоплинного відрізка, де панує сліпа доля. Людина В епоху бароко відчуває себе як мала тлінна піщинка у безмежності й нескінченості Всесвіту.

У нашій мушлі епохи бароко захована перлини як образ найважливіших істин і найбільших цінностей даного напряму. Такими специфічними цінностями бароко можна вважати: універсальність художнього мислення; посилення релігійної тематики, особливо тем, пов'язаних з мучеництвом, чудесами, видіннями; емоційність образів; пошук єдності в протиріччях життя.

Літератури бароко відтворювала власний світ, метою якого було вразити читача. Бароко прагнуло до надмірності у всьому, що, як і перлини неправильної форми, проявлялось у підкресленій, навмисній ускладненості художньої образності, красномовстві. Твори цього стилю характеризувались тяжінням до гіпербол, антитез, алегоричністю, символізмом, поєднанням фантастики з реальністю, мотивами світу-лабіринту, хаосу.

 В історії Західної Європи XVII століття відзначалося складними соціально-економічними процесами та своїм змістом і суттєво відрізнялося й від попередньої доби Ренесансу, й від наступного Просвітництва. Активного розвитку набули процеси заміни феодальних відносин капіталістичними. Завершується формування абсолютистської влади майже в усьому регіоні та відбувається формування національних держав. У країнах Західної Європи посилилась роль церкви, на яку спирався абсолютизм. Проте позиції церковників значно похитнулися у зв’‎язку з розвитком науки.

Галілео Галілей (італійський учений) знайшов докази та підтвердження теорії Коперника, винайшов телескоп, сформулював принципи класичної механіки, основи кінематики, розвинув закони статики, утвердив ідею нескінченності світу;

Йоганн Кеплер (німецький математик і астроном) узагальнив астрономічні спостереження в математичних формулах, відкрив закони руху планет, обґрунтував цілісну теорію руху всіх небесних тіл, пояснив сутність земних припливів та відпливів;

Вільям Гарвей (англійський лікар і природознавець) здійснив ряд відкриттів у галузі ботаніки, медицини, хімії, довів, що центром системи кровообігу є серце, започаткував дослідження людського організму;

Рене Декарт (французький філософ, фізик і математик) першим здійснив спробу побудувати універсальну фізико-космологічну та космогонічну картину світу, крім того, Декарт здійснив ряд важливих відкриттів в алгебрі та геометрії, розробив раціоналістичний метод, ствердивши ідею пізнання світу за допомогою розуму;

Ісаак Ньютон (англійський фізик і математик) заклав засади наукового розуміння світобудови, сформулював основні закони класичної механіки, відкрив закон всесвітнього тяжіння, розробив методи диференціального та інтегрального числення, відкрив дисперсію світла;

Значно змінили світ і географічні відкриття та розквіт торгівлі.

Активно розвивається виробництво, що стало можливим з розвитком прикладних наук. Утвердження монархічних устроїв супроводжувалося запеклою боротьбою між буржуазією та дворянством як в економічній, так і в політичній сферах. Загальна політична ситуація була дуже хисткою, що врешті-решт призвело до боротьби за переділ територій й вилилося в одну з найкровопролитніших воєн - Тридцятилітню війну (1618-1648 роки). До масових заколотів й убивств призвели й буржуазні революції в Нідерландах та в Англії.

Наукові відкриття спричинили чергову світоглядну революцію в просторі Західної Європи. Були зруйновані старі уявлення про світ та переглянуто місце людини у Всесвіті.

Світоглядні концепти XVII століття та його естетичні домінанти

Світ не статичний, а динамічний, мінливий у своїх формах. Він безмежний, розмаїтий, не пізнаний до кінця, таємничий. Основи світобудови впорядковуються передовсім дією законів природи, невідомими силами й стихіями, ще не до кінця зрозумілими людству, а не тільки Богом. Для цієї доби характерні дуалізм та універсалізм світосприйняття.

Посилення ролі держави й церкви.

Людина в XVII столітті постала як багатогранна та суперечлива частка буття: відчула силу свого розуму, внутрішніх можливостей. Вона прагнула проникнути в глибини світу й власної душі. Але це знання її лякало й викликало ще більше запитань. Відкриття таємниць світу жахало людину його безмежністю. Людина прагнула до повноти життя та гармонії з навколишнім світом, але приховані пристрасті й бажання ставили її в ситуацію боротьби з самою собою та всім буттям, душа людини стає ареною битви світла й темряви. Людина прагнула єднання з Богом і водночас віддалялася від нього.

У культурі сформувалася, з одного боку, антитеза Ренесансу, а з іншого - закріпилися тенденції до використання античних сюжетів, що переосмислювалися в контексті сучасності. Розвивалася ідея внутрішнього багатства людини, невичерпних можливостей Ті розуму та моральних якостей. Діячів культури цікавила проблема свободи. Думка про гармонію, що була стрижнем культури Відродження, відчувається й у мистецтві XVII століття. Але підґрунтям для її втілення стали різні точки зору: думки про неможливість досягнення гармонії внаслідок суперечливості людської душі та світу; бачення гармонії у вічному русі всього сущого; можливість досягнення гармонії лише за допомогою розуму.

Специфіка розвитку культури у XVII столітті

Особливістю культури цього періоду було паралельне панування двох художніх систем, двох мистецьких напрямів у межах однієї епохи - бароко й класицизму. Вперше в історії Західної Європи ці мистецькі системи стали домінуючими практично в усіх країнах.

Бароко втілило безмежність і суперечливість світу й людини, той «вічний хаос», який не підлягає раціональному пізнанню, боротьбу різних сил, таємницю сущого. А класицизм, навпаки, прагнув знайти логіку в усьому, він висунув розум як критерій оцінки й засіб пізнання світу й людини, засвідчив прагнення щодо завершених і досконалих форм, до гармонії на противагу дисгармонії буття.

Література XVII століття, епохи кричущих соціальних контрастів, у яку відбувся радикальний злам усталеного суспільного устрою, втрачає характерну для Ренесансу гармонійність світовідчуття, уявлення про цілісність людської натури, про нерозривну єдність суспільного й особистого начал. На перший план передусім висувається спроба зобразити внутрішні суперечності людини й, зокрема, осмислити антагонізм між особистістю та суспільством, між високими життєвими ідеалами та реальною дійсністю. У цьому сенсі письменники XVII ст. розвивали трагічні мотиви, що намітилися в творах представників Пізнього Відродження, але водночас формували такий новий потужний художній стиль (напрям), як бароко.

Бароко (італ. barоссо - дивний, химерний) - напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII століть, для якого характерне поєднання релігійних та світських мотивів, образів, тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності. Бароковий світ динамічний, алегоричний, емблематичний. Для нього характерний барвистий стиль, прагнення вразити читача контрастністю та пишністю.

Нерідко визначення «бароко» поєднують з португальським виразом реrrоіа barоссa - «перлина неправильної форми», підкреслюючи тим самим якість барокового мистецтва, справжньої перлини в історії культури людства. Його цінність та краса не принижується від того, що воно має «неправильну форму», а навпаки, постає привабливішим, чарівнішим, оскільки вражає несподіваними гранями й дивовижними формами та грою фантазії.

Особливості розвитку бароко. У культурі бароко утвердилося уявлення про світ як поєднання різних суперечливих начал, як про арену боротьби добра й зла, Бога й диявола, світла й темряви, життя й смерті, людини й звіра. Світ постає як складна єдність, у якій багатогранно втілилися його можливості, безмежності, вияви. Барокове мистецтво нагадувало не тільки про трагізм буття, але й про його повноту, насиченість. У ньому дивним чином поєдналися велика жага до життя, до кохання, до земних насолод та відчуття песимізму, самотності людини, суперечливості її натури й поведінки. Таїна світобудови постає як центральний образ барокової мистецької системи, що відтворила багатство світу, його естетичну невичерпність. Звідси - атмосфера містичності, надсвідомого, непідвладного людському сприйняттю. Митці відтворювали загадковість світу за допомогою мотивів сну, марень, ілюзій. Вони вважали, що в світі є сили, які стоять вище людського розуміння. Людина у мистецтві бароко постає як складна й багатопланова особистість, яка несе в собі суперечливість і напруженість духовного буття, емоції й пристрасті, які нерідко подібні до тваринних інстинктів. У внутрішньому світі барокових героїв поєднуються духовне й тілесне, нице й піднесене, жага до насолод і аскетизм, добро та зло, Бог і диявол. За доби Бароко були відкриті небачені глибини людської душі в її постійних внутрішніх діалогах та контрастах.

Специфіка культури бароко полягає в синтезі різних світоглядно-естетичних концепцій - готики Середньовіччя й ідеалів Відродження, античних і християнських традицій.

В Україну бароко прийшло в XVII столітті із Західної Європи, переважно з Італії та Німеччини, й набуло самобутніх національних рис, що закріплено культурологічним терміном «українське бароко». Однією із визначних особливостей розвитку бароко в Україні є близькість його низьких жанрів (призначених для розваг) до українського фольклору. Відмінною рисою його також була відсутність суворих норм у літературній мові того часу, що проявилося в насиченості творів світського характеру запозиченнями з інших мов, передовсім із російської та польської. Риси барокового стилю притаманні творчості таких українських митців, як Г. Смотрицький, І. Вишенський, Л. Баранович, І. Величковський, І. Галятовський, Д. Туптало, А. Радивиловський. Останнім і найвизначнішим представником українського бароко в літературі вважають Григорія Сковороду. Саме його творчість як філософа та поета стала вершинним явищем цієї доби в українській культурі. Роль бароко в розвитку української літератури досить вагома. Цей стиль був провідним впродовж двох століть. Він втілився й в інших видах мистецтва як світського, так і духовного спрямування: в проповідях, і віршах. 

«Мистецтво бароко. Митці й творіння» з коментарями

Живопис: Мікеланджело Мерізі да Караваджо (Італія), Рубенс (Фландрія), Рембрандт (Голландія), Дієго Родрігес де Сільва Веласкес (Іспанія), Пуссен, Лорен та ін. В їхніх полотнах бароко виявило себе в гіперболізації образів, контрастності й одночасній колористичній єдності цілого. Художники розробляли релігійні й міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. Велике значення в їхніх картинах надавалося світлотіні, прийомам розширення простору, вільній темпераментній манері, широті мазків.

Музика: Георг Фрідріх Гендель (Німеччина), про нього говорили, що він вміє малювати музикою; володів вмінням відображувати внутрішні драми людини й усього людства; Йоганн Себастьян Бах (Німеччина), безсмертя його творінь полягає в їх високому моральному змісті, зверненні до внутрішнього світу людини, а також у світлі ідеалу, що пробивається в творах попри трагізм звучання його шедеврів.

Архітектура: відзначається широтою форм, масштабністю будівель, пануванням «хвилястих ліній», неврівноваженістю композицій. Архітектурні ансамблі вписуються в оточуюче середовище, стаючи частиною рухливого й мінливого світу. Яскравий приклад барокової архітектури - церква Сан Карло алле Куатре Фонтане (1665-1667), побудована за проектом Ф. Борроміні.

Українська архітектура багата на взірці барокового мистецтва. Це Покровська церква, церква Святого Андрія Первозванного, церкви Печерської лаври, Софіївський собор в Києві, церкви в Чернігові та інших містах України.

Скульптура: барокова складність композицій, їх динамізм, плавність ліній, що створює враження мінливості образів, їх постійного руху (скульптури Л. Берніні та ін.)

Література: Луїс Гонгора-і-Арготе, Педро Кальдерон, Тірсо де Моліна, Аларкон, Франсиско де Кеведо-і-Вільєгас (Іспанія); Т. Тассо, Дж. Маріно (Італія); Джон Мільтон, Джон Донн (Англія); Ганс Гріммельсгаузен (Німеччина). Виявами бароко в літературі є преціозна література у Франції, гонгоризм в Іспанії, маринізм в Італії, «метафізична поезія» в Англії та інші.

Висновок. Література бароко, різнопланова й суперечлива, побудована на контрастах та метафорах, вичерпала себе до кінця XVII століття. Проте деякі естетичні принципи мистецтва бароко (зокрема особлива увага до людської особистості та її переживань) знову стали актуальними на початку XIX століття в культурі романтизму та на початку XX століття в культурі модернізму.

Домашнє завдання:

Опрацювати конспект.

23.02.2023

10 запитань

Запитання 1

1.Виберіть слова, які відповідають витворам мистецтва, створеним у стилі барокко :

варіанти відповідей

А)статичний, безживний;    

Б) динамічний, розкішний, пишний ;

В)стриманий, величавий;    

Г)образи бароко похмурі, негативні, реалістичні.

Запитання 2

Хто з цих художників творив в епоху бароко?

варіанти відповідей

 А) Нікола Пуссен      

 Б) Сальвадор Далі 

 В) Караваджо               

 Г) Пабло Пікассо

Запитання 3

Назвіть скульптуру, яку створив в епоху бароко відомий італійський скульптор Лоренцо Берніні 

варіанти відповідей

А) "Екстаз Святої Терези"      

 Б)" Давид" 

 В) "Явище ангела"        

 Г) " П’ета"

Запитання 4

В українській архітектурі стиль раннього бароко проявився в...

варіанти відповідей

 А) у будівництві театрів;             

 Б) в будівництві фортець;

 В) у будівництві культових споруд

 Г) у будівництві замків.

Запитання 5

Аpхітектоp, скульптоp, автоp площі св.Петpа у Римі:

варіанти відповідей

 А) Баppоміні;    

 Б) Мадеpна;      

 В) Беpніні

Запитання 6

Мистецтво Бароко зародилося в:

варіанти відповідей

 а) Україна

 б) Італія

 в) Іспанія

 г) Франція

Запитання 7

Перший художник короля у добу рококо:

варіанти відповідей

 А) Франсуа Буше  

 Б) Антуан Ватто  

 В) Веласкес  

 Г) Пікассо

Запитання 8

Класицизм притаманний:

варіанти відповідей

 А) Усі країнам Європи

 Б) Країнам Близького Сходу;

 В) країнам Африки та Азії.

Запитання 9

Які музичні жанри з'явились у добу бароко?

варіанти відповідей

 А) симфонія

 Б) опера

 В) соната

 Г) поліфонія

28.02.2023

Опрацювати біографію за посиланням :

Джон Донн Біографія 

Джон Донн – життєвий та творчий шлях

ДОНН, ДЖОН (Donne John) (1572–1631) - англійський поет. Народився в Лондоні між 23 січня і 19 червня 1572. Батько його, процвітаючий купець, помер, коли Джону не було і чотирьох років. Мати, дочка поета і драматурга Д. Хейвуда, враховувала до своїх предків Т. Мора. У дванадцятирічному віці Донн вступив в Харт-холл Оксфордського університету, а трьома роками пізніше перебрався до Кембріджа. Ні в одному з цих університетів він не отримав вченого ступеня. Схоже, що і його ранній вступ до університетів, і відмова від формального завершення освіти пояснюються небажанням присягати на вірність Англіканської церкви, що вимагалось від претендента вченого ступеня, але було немислиме для католика. Залишивши університет, Донн якийсь час подорожував по Італії та Іспанії, але дуже мало відомо про його життя до його вступу в 1591 в юридичну корпорацію «Тейвіс Інн». Пізніше через рік він перейшов в «Лінкольнз Інн» і залишався там близько трьох років.

У 1596–1597 Донн входив до числа «джентльменів-добровольців» з числа «золотої молоді», що відправилися за популярним в народі графом Ессексом в піратську експедицію проти порту Кадіс, а потім в нещасливий «Острівний похід» на Азори, затіяний ради перехоплення іспанських кораблів, що поверталися з Америки зі скарбами. У подальші чотири роки кар'єра Донна в Лондоні була успішною, в 1601 він навіть став членом парламенту. Не надрукувавши ні єдиного віршового рядка, він уславився поетом; викликали захоплення його прозаїчні Парадокси і проблеми (Paradoxes and Problems) і спроби відродити такі класичні форми, як епіграма, любовна елегія, сатира і віршоване послання.

У січні 1602 Донн таємно одружувався на сімнадцятилітній Енн Мор. Батько Енн постарався, щоб новоспечений зять опинився у в'язниці Фліт і позбувся місця на службі у лорда-хранителя печатки

Вийшовши з в'язниці, Донн залишився без справ, а колись солідний спадок був майже повністю вичерпаний. 1602 - 1615 роки видалися суворими і безпросвітними. Він марно шукав гідного застосування своїм талантам. Енн народила 12 дітей, семеро з них пережили свою матір – вона померла в 1617. Перші два-три роки Донни прожили в графстві Суррей у родичів дружини, а в 1605 перебралися у будиночок в Мітчеме, поблизу Лондона.

Донн довго і грунтовно вивчав церковне право, богослів'я і історію церкви і в 1605–1607 допомагав Т. Мортону, а згодом єпископові Даремському, в написанні полемічних творів проти католицтва. Не пізніше 1607 р. Мортон пообіцяв Донну хороший дохід, якщо той прийме духовний сан, але Донн як і раніше розраховував на світську кар'єру. Він без успіху пробував отримати місце секретаря – спочатку в Ірландії, потім у Віргінії, або пост посла в Гаазі або Венеції. Тоді ж було написано багато шедеврів його любовної лірики, велика частина релігійних віршів і немало витончених компліментарних епістол.

Перший опублікований твір Донна Уявний мученик (Pseudo-Martyr) вийшов у 1610 і був присвячений королю Якову. Це блискучий захист присяги на вірність короні, поставленій католикам в обов'язок після Порохової змови (1605). За цю працю Донн був винагороджений почесним ступенем магістра мистецтв Оксфордського університету, і з тих пір король відкрито заявляв, що просуватиме Донна по службі, якщо той вибере церковний терен. У тому ж році Донн нарешті знайшов покровителя в особі Р. Друрі. З листопада 1611

Домашнє завдання: вивчити напамять :

Священні сонети. 19-й сонет "Щоб мучить мене..."

Щоб мучить мене, крайнощі у всім

Зійшлися; я — клубок із протиріч;

В душі моїй зустрілись день і ніч;

Веселий щойно — враз стаю сумним.

Впадаю в гріх й розкаююсь у нім.

Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;

Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;

Німий в мольбі, великий у малім.

Я зневажав ще вчора небеса —

Молюсь сьогодні й Богові лещу,

А завтра вже від страху затремчу —

Й набожність потім знов моя згаса.

Коли тремтів від страху я — ті дні

Спасіння, може, принесуть мені.

(Переклад Віктора Марача) 

02.03.2023

Класицизм (від лат. classcus – зразковий) – це була орієнтація на античність, надання переваги розуму над почуттям, обмеження творчості зображення прекрасного. Основними жанрами класицизму були трагедія, комедія, ода, сатира, байка, епічна поема. 

Історичні умови, філософське та естетичні підґрунтя класицизму. Характерні ознаки класицизму як художнього напряму - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Доба бароко, з якою ми ознайомилися на попередніх уроках, була добою великих містиків та філософів-ідеалістів. Та не всі мислителі та митці кінця XVI — початку XVII ст. тяжіли до бароко, тобто зосереджували свою увагу на складності, парадоксальності, непевності буття. Паралельно з ірраціональною бароковою свідомістю формується принципово нова — раціональна, яка виробила інший підхід до людини. Сьогодні уроку ми ознайомимося ще з однією історико-літературною епохою, яка називається класицизмом

Найбільш повний розвиток у драматургії й театрі класицизм дістав у Франції, в епоху утвердження абсолютної монархії (цей період припав на правління Людовіка XIV («Короля-сонце»), що виголосив знакову для свого часу фразу: «Держава — це я!»), коли після смутного час релігійних війн країна здобула довгоочікуваний мир.

Піднесення класицизму XVII ст. пов’‎язане з епохою Просвітництва. Просвітителям була близька стверджувана класицистами позиція людини, що свідомо ставиться до світу і власне до себе, що може підпорядкувати громадському та моральному обов’‎язку свої прагнення та пристрасті. Сутність людини просвітителі шукали не в соціально-історичних умовах її життя, а в абстрактній людській природі, ідеальне утілення якої вони вбачали в античній класиці. З мистецтва греків і римлян вони узяли лише те, що вважали втіленням суворого порядку, логіки та гармонії. Класицисти сприймали цей принцип як перемогу розуму над почуттями, натомість за часів Відродження цінувалося насамперед почуття. Класицисти вважали, що існують певні правила краси. Якщо митець точно буде дотримувати їх, він зможе створити досконалий художній твір. Отже, класицизм - мистецтво найсуворішої дисципліни форми і змісту.

Французький письменник Нікола Буало став теоретиком класицизму. У своєму трактаті «Поетичне мистецтво» він вивів правила класицизму.

Класицизм породив таких великих драматургів, як П. Корнель, Ж. Расін, Ж. Б. Мольєр.

Характерні ознаки

Класицизм

Основний пафос

Культ розуму. У конфлікті пристрасті (серця) і обов’‎язку (розуму) розум перемагає

Взаємини особистості і держави

Людина — передовсім громадянин, інтерес до державних діячів

Зображення героя

Зовнішній бік життя, акцент на вчинках героїв; однозначність характерів.

Герої або позитивні (зразок для наслідування), або негативні (моральний урок читачам). Підкреслення у героїв однієї риси характеру (честь, обов’‎язок, хоробрість, лицемірство, жадібність тощо)

Авторська позиція

Об’‎єктивність оповіді

Провідні жанри

Літературні жанри поділялись на : «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; мова — величава, урочиста), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; мова — загальновживана), «низькі» ( комедія, пісні, листи у прозі, епіграми; мова — розмовний стиль).

Роль літератури

Повчати, виховувати

Нормованість

Суворі правила. Дотримання в драматургії правил трьох єдностей: дія (чітка композиція), час (один день), місце (в одному місці).

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Знайти у словниках і виписати в зошити значення таких понять: трагедія, трагікомедія, драма.

2. Знайти відомості про біографію та новаторство у творчості Мольєра.

07.03.2023

Мольер (1622-1673 рр.). Міщанин-шляхтич. Мольер - майстер класицистичної комедії. Художнє новаторство Мольера у драматургії, вплив його відкриттів на світове театральне мистецтво - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Зірка, яка ніколи не згасне...

Н. Буало

Нема нічого, чого б не вистачало його славі,

але для нашої слави не вистачало власне його.

Напис на пам'ятнику Мольеру в залі засідань Французької Академії

Експрес-опитування

• Що означає термін класицизм?

• Яка причина виникнення класицизму?

• Що наслідував класицизм від античності?

• Яке мистецтво в епоху класицизму вважалося зразком досконалості?

• На яких персонажів поділялись герої у творах класицизму?

• Що ви знаєте про правило трьох єдностей?

• Яка основна для багатьох класицистичних творів сутність конфлікту?

• Кого вважають головним теоретиком класицизму?

• Які жанри набули розвитку в добу класицизму?

— Мольєра вважають засновником жанру «високої комедії». Хто ж такий Мольєр? 

 МОЛЬЄР (ЖАН БАТІСТ ПОКЛЕН)

(1622-1673)

Великий французький драматург, театральний діяч народився в Парижі 15 січня 1622 року в буржуазній сім'ї й повинен був успадкувати професію свого батька, придворного шпалерника, або стати юристом але він вирішив стати актором. За розповіддю Гримаре, першого біографа Мольєра, дід частенько водив онука до Бургундського готелю на вистави трагедій, трагікомедій, в яких блискуче виступав Бельроз, і можна уявити, що зачарований Жан-Батіст мріяв бути схожим на кумира парижан. Але ця професія вважалась однією з найнікчемніших. Актори були прокляті церквою, їх не дозволяли ховати на кладовищі, якщо перед смертю вони не відмовилися від свого заняття. Коли Мольєр став найуславленішим письменником свого часу, Французька Академія запропонувала йому стати академіком, але за умови, що він покине театральну діяльність. Мольєр залишився актором і керівником свого театру, тому двері Академії для нього назавжди зачинилися.

Випробувавши свої акторські сили в шкільних спектаклях і постановках, він вступив до трупи "Блискучого театру" (1644), але цей театр аж ніяк не процвітав, всі актори були аматорами, а не професіоналами. Зрештою він зазнав фіаско, і Поклен, який відповідав за фінансування театру, навіть якийсь час сидів у борговій ямі. Актори вирішили покинути Париж у пошуках щастя в провінції. Там вони пробули дванадцять років (1646-1658). Спочатку їх спіткали серйозні невдачі: вони грали лише трагедії, оскільки класицисти вважали комедії низьким жанром, що не міг торкатися значних проблем, бо дійсність в комедіях відображалася дуже поверхово й вульгарно, широко використовувалися грубі жарти, непристойні ситуації. Комедія мала розважати. Аристократичний глядач з презирством ставився до комедії, а паризька театральна трупа могла розраховувати на успіх, тільки підкоривши аристократів, інакше їй було не бачити ані слави, ані грошей.

Класицизм з його презирливим ставленням до комедій стримував розвиток цього жанру. Мольєр — теж класицист за способом відображення дійсності, але цей геніальний драматург вільно ставився до правил і норм, заявляючи, що люди повинні бути представлені в комедіях такими, якими вони є, щоб у дійових особах можна було пізнати сучасне суспільство; а якщо правила класицизму не допомагають цьому, на них не треба звертати уваги.

Працюючи у провінції, Мольєр починає опановувати принципи й прийоми комедійних жанрів, пише сценарії для своєї трупи. Трупа знайшла свій репертуар і свого глядача. Актори досягли вершин комедійної майстерності, і Мольєр у їх складі формував свій талант. Він сипав жартами, імпровізував, його легке заїкання давало комічний ефект, а обличчя з масивним носом, великим ротом і густими бровами сяяло веселістю. Через декілька років актор стає на чолі театрального товариства. Слава про провінційну комедійну трупу доходить до Парижа. Мольєр не тільки сам цілковито віддавався сцені, він став першим учителем нових принципів сценічної гри.

У 1658 році трупа Мольєра повернулася до Парижа. Вона зіграла перед Людовіком XIV і його двором трагедію Корнеля "Нікомед". Знову трагедія — знову невдача. Але Мольєр, бажаючи виправити становище, відразу ж показав свою комедію "Закоханий доктор" у дусі італійських комедій масок. Успіх був величезним. Король залишив трупу в Парижі, віддав їй театр Пті-Бурбон, виділив Мольєру щорічний пенсіон. Першою п'єсою для нового театру стала одноактна комедія "Смішні манірниці" (1659). У ній висміювалися провінціалки, які захоплювалися преціозною культурою, мріяли про аристократичне життя, відмовивши своїм буржуазним нареченим. Комедія мала величезний успіх, але аристократки образилася на Мольєра, вважаючи, що він висміяв їх. Дійсно, Мольєр зі злістю висміяв наміри аристократії відгородитися від народу за допомогою умовної культури, химерної мови та манер. Вороги вирішили помститися драматургу. Трупу виселили з Пті-Бурбона, а будинок театру знесли так швидко, що в ньому загинули декорації й костюми. Актори опинилися на вулиці, але не покинули Мольєра, хоча їх запрошували в інші театри. Король виділив трупі нові приміщення — залу в палаці Пале-Ройяль. У цьому приміщенні Мольєр буде працювати до кінця свого життя. Король опікував молодий мольєрівський театр: з двадцяти восьми спектаклів половина була вперше показана саме королю, а багато з комедій були написані й зіграні за спеціальним велінням короля.

Постановка трагедій, що не приносила успіху трупі, наштовхує Мольєра на думку перемістити моральну проблематику з трагедії з її умовними античними персонажами на комедію, котра зображує сучасне життя звичайних людей. Вперше ця ідея була втілена в комедії "Школа чоловіків" (1661), слідом за нею була "Школа жінок" (1662), в яких драматург поставив проблему виховання. Прославляючи вільне гуманне виховання, право людини на шлюб за любов'ю, Мольєр виступив проти офіційної моралі свого часу. Феодальне суспільство, церковники, багаті буржуа не могли вибачити Мольєру порушення феодальної моралі. Однак попри злостивість ворогів, комедія йшла з великим успіхом.

Мольєр своїм завданням у творчості бачив безжалісне викриття пороків — егоїзму, честолюбства, святенництва й користолюбства, що породжувалися суспільством, заснованим на дворянських привілеях і власницьких інстинктах. На 1664-1670 роки припадає найвищий розквіт творчості великого драматурга. Саме в цей час він створює свої кращі комедії: "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп", "Скупий", "Міщанин-шляхтич". Найзначніша комедія Мольєра "Тартюф" мала найважчу долю. Постановка вперше відбулась у 1664 році під час грандіозного свята, що було влаштовано королем на честь своєї дружини й матері. Мольєр написав сатиричну п'єсу, в який викривав "Товариство святих дарів" — таємничу релігійну установу, що намагалася підкорити своїй владі всі сфери життя в країні. Королю комедія сподобалася, він побоювався посилення влади церковників. Але ко-ролева-мати Анна Австрійська була глибоко обурена сатирою, вона опікувалася цим товариством. Церковники вимагали, щоб автора спалили на вогнищі за неповагу до церкви. Комедія була заборонена, але Мольєр продовжував працювати над нею. Художня форма третього варіанта була найдосконалішою — її надрукували, її читають і виконують на сцені вже понад трьохсот років.

Мольєр помер у своєму театрі відразу ж після постановки останньої комедії "Удаваний хворий" (1673), де він виконував головну роль. Тільки після тривалих клопотань його удови й особистої вказівки короля Людовіка XIV змогли поховати тіло Мольєра за християнським обрядом, проти чого заперечувала церква. Мольєрівська трупа була указом короля об'єднана з трупою Бургундського готелю, внаслідок чого з'явився театр "Комеді Франсез" — "дім Мольєра", як його й донині називають французи.

Остання визначна комедія Мольєра "Міщанин-шляхтич" (1670) написана в жанрі "комедії балету": за вказівкою короля до неї були включені турецькі танці. Мольєр зміг, вводячи танцювальні сцени в сюжет комедії, зберегти єдність її структури. Основний закон структури полягає в тому, що комедія характеру постає на фоні комедії звичаїв. Носії звичаїв — це всі герої комедії, за винятком головної дійової особи Журдена. Сфера звичаїв — традиції, звички суспільства. Персонажі здатні виразити цю сферу лише разом (такими є дружина й дочка Журдена, його слуги, вчителі, аристократи Дорант і Доримена, які мають ціль нажитися за рахунок багатого буржуа Журдена). Вони наділені характерними рисами, але не характером; ці риси комічно загострені, але не порушують правдоподібності. Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Особливості мольєрівських характерів полягають у тому, що тенденція, що існувала насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой виходить з рамок природного, розумного порядку. Такими є Дон Жуан, Альцест, Гарпагон, Тартюф, Аргон — герої найвищою мірою чесні й безчесні, мученики шляхетних пристрастей і дурні. Таким є Журден, буржуа, який вирішив стати дворянином.

Постановці самої комедії передувала увертюра, після чого на сцені з'являлися вчителі музики й танців, вони надзвичайно задоволені, що відшукали собі багатого покровителя — пана Журдена, прихильного до дворянства й світського обходження. Так одразу ж, з перших реплік п'єси, визначається її основна тема. Журден марить вирватися з нікчемності й стати знатною особою. Це визначає всі його помисли, бажання й дії, повністю підкоряє його натуру, робиться сенсом його життя. Знаменним є перший вихід пана Журдена: вбравшись так, як вбирається знать,— йому вже здається, що його мрія — мрія буржуа — стає дійсністю. Пан Журден дуже охоче входить у нову роль і справді вважає себе гідним цього високого звання. Він підтримує дружбу з тими людьми, які близькі до королівського двору. Але що впевненіше поводиться Журден, то більш пихатим стає, чим далі комічніше виглядає його бажання бути аристократом. Що ж спричинило "божевілля" пана Журдена? А те, що його уявлення про виключність дворянства були облудними. І тому сатира народжувалась з кричущої невідповідності суджень про велич і шляхетність знаті і справжньої ціни панівного стану. Сміючись над Журденом, який так хоче стати аристократом, Мольєр одночасно сміявся і над тим ідеалом, що його вигадав для себе Журден. Але хоч як намагався шляхтич Журден не бути схожим на самого себе, все ж таки він залишався таким, яким він був. Позичаючи графові гроші, він рахує їх до останнього су; сварячись з кравцем, служницею або дружиною, він вдається до лайки і навіть до бійки, забуваючи про всі "великосвітські" уроки; вивчаючи науки, він вибирав ту з них, в якій бачив практичну необхідність, а перед тужливим співом віддавав перевагу простій веселенькій пісеньці. Його жага до дворянства менш за все була хитрим розрахунком буржуа, суб'єктивно вона ставала щирою мрією, яка захопила всю натуру Журдена. Це призводить до того, що шановний пан Журден легко вступає в останній, буфонний акт комедії і вільно діє у примхливому маскараді посвячення в сан "мамамуші". Дарма що його лупцюють палками, зате він досяг бажаної мети. І дуже знаменно, що в цій атмосфері загальних веселощів лунають серйозні слова, що відверто виражають позицію автора.

На запитання, що ставить Журден Леонту, нареченому своєї доньки Люсіль, дворянин він чи ні, Леонт не без гордощів відповідає, що він не має наміру привласнювати собі дворянське звання і не є дворянином. Він прослужив шість років у армії й почуває себе людиною, яка корисна державі й суспільству. Шляхетність Леонта, на думку Мольєра, набута його способом життя і діяльності, тоді як поведінка змальованих у п'єсі аристократів — графа Доранта й маркізи Дорименти — повністю позбавили їх тієї шляхетності, що була надана їм від народження. У загальній композиції п'єси її карнавальний фінал був спрямований на осміяння ганебної і вульгарної пристрасті до "одворянення" — пан Журден стає загальним посміховиськом.

ОСНОВНІ ТВОРИ: "Школа чоловіків", "Тартюф", "Дон Жуан", "Мізантроп", "Скупий", "Міщанин-шляхтич".

ЛІТЕРАТУРА: 1. Бордонов Ж. Мольер.— М., 1983; 2. Булгаков М. А. Жизнь господина де Мольера.— М., 1991.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати конспект.

09.03.2023

Мольєр — Міщанин-шляхтич (скорочено) 

Міщанин-шляхтич — комедія-балет на 5 дій Мольєра, вперше поставлена у 1670. П’єса висміює намагання буржуа підвищити свій соціальний статус переходом у дворянство і є сатирою як на вульгарність середнього класу, так і на гонор та зазнайкуватість аристократії. В основу комедії покладено візит делегації турецьких послів.

Автор – Жан Батист Мольєр

Рік написання – 1670 (Твір написаний на замовлення короля Людовика, який хотів висміяти турецькі звичаї. Це бажання було пов’язано з невдалим і вкрай принизливим прийомом посланників-самозванців турецького султана).

Літературний напрям – класицизм

Жанр – соціально-побутова комедія, з елементоми любовної та соціально-психологічної комедії

Тема – прагнення багатого буржуа Журдена потрапити до вищого товариства

Ідея – людина повинна прагнути до внутрішньої шляхетності, здобувати знання та досвід, не втрачаючи свою гідність.

Основні ідеї – викриття соціальних і людських вад

Головні герої:

Пан Журден – прагне потрапити у вище товариство.

пані Журден,

Люсіль – дочка пана Журдена,

Клеонт – хлопець, закоханий в Люсіль. Його образ є втіленням честі та людської гідності.

Дорант – граф, закоханий в Дорімену,

Дорімена,

Ковєль – слуга Клеонта.

Ніколь – служниця Журдена.

Всі події відбуваються протягом одного дня в будинку пана Журдена в Парижі.

“Міщанин-шляхтич” проблематика

 місце людини у суспільстві; чинники, якими це місце визначається;

панівні моральні ідеали у державі;

проблеми освіти, виховання, мистецтва, кохання, людської гідності та ін.

Основний конфлікт твору – конфлікт між пристрастю та розумом.

Художні особливості п’єси

різні види комічного: гумор, іронія, сатира, сарказм, буфонада, фарс.

Комедія писалася в рамках класицизму, в ній збережена обов’язкова для класичної  п’єси триєдність: єдність місця (будинок пана Журдена), часу (дія укладається о 24 годині) і дії (вся п’єса побудована довкола однієї головної ідеї). У кожному з основних персонажів підкреслена одна провідна межа в сатиричному перебільшенні.

Тема “Міщанин-шляхтич” — схибленість пана Журдена на шляхетності; критика аристократії і викриття рабського плазування буржуазії перед панівним класом.

Сюжет “Міщанин-шляхтич” 

Пан Журден, буржуа середнього віку, батько якого розбагатів, торгуючи тканинами, має марнославне бажання стати аристократом. Він замовляє собі новий барвистий аристократичний одяг, демонструючи відсутність смаку, починає брати уроки із шляхетних мистецтв: фехтування, танцю, музики й філософії, роблячи дурня з себе, зі своїх учителів, і з шляхетних мистецтв. Його заохочує розорений аристократ Дорант. Він зневажає Журдена, проте потакає його ілюзіям, намагаючись вициганити в нього гроші для сплати своїх боргів.

Журден мріє одружити свою доньку Люсіль з аристократом, але сама Люсіль закохана в міщанина Клеонта. Слуга Журдена Ков’єль з допомогою пані Журден, розсудливою жінкою, організовує інсценізацію — видає переодягненого Клеонта за турецького принца. Журден хапається за можливість поріднитися із закордоним монархом, його переконують, що як батько нареченої, він теж буде висвячений у дворянство. П’єса завершується церемонією цього гротескного посвячення, балетною сценою, відомою як «турецька церемонія».

Головна проблема, на якій побудований сюжет «Міщанина у дворянстві», відображає певний історичний етап розвитку буржуазії у Франції. Новоспечені буржуа, які накопичили чимало грошей, зароблених різними шляхами, почувалися дворянам. Саме тому вони намагалися наслідувати дворянським манерам, стилю поведінки, одязі, способу життя.

Композиція

Комедія складається з V актів.

Експозиція (дія 1): знайомство з паном Журденом, який наймає вчителів, щоб навчитися аристократичних манер

Зав’‎язка (дія 2): Журден хоче укласти шлюб з маркізою Доріменою, щоб отримати дворянський сан (Журден на цей час одружений і має доньку на виданні). Сварка вчилів через першість в освіті. Кравець одягає Журдена в  кумедний костюм, переконуючи, що це «останній писк моди» серед аристократів. Журден щедро всіх винагороджує.

Розвиток дії (дія 3):  Дорант обманює Журдена, витрачає його гроші на дорогі подарунки маркізі від свого імені, бо і сам хоче з нею одружитися. Дружина Журдена хоче видати заміж за Клеонта свою дочку Люсіль, у чому їй допомагає служниця Ніколь, закохана в слугу Клеонта Ков’‎єля. Журден проти шлюбу, бо Клеонт – міщанин, а не аристократ.

Кульмінація (Дія 4) – Журден залицяється до Дорімени, але його дружина виганяє гостей. З’‎являється переодягнений Ков’‎єль і каже Журдену, його доньці має зробити пропозицію син турецького султана, а майбутнього тестя він посвятить у сан «мамамуші». Журден  щасливий – він нарешті стане дворянином. Відбувається комічна церемонія, яку проводять «турки», найняті Клеонтом, і він сам, вдаючи сина турецького султана.

Розв’‎язка (Дія 5): Журден дає згоду на шлюб Люсіль з Клеонтом, вважаючи, що видає її заміж за сина турецького султана. Ніколь щаслива з Ков’‎єлем, а Дорант одружується з Доріменою, переконавши Журдена, що це таємний хід, що відверне увагу пані Журден від почуттів її чоловіка до маркізи. Всі щасливі – переміг розум над дурістю. Комедія закінчується балетом.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mishhanin-shlyahtich-analiz

14.03.2023

24 запитання

Запитання 1

Батьківщина Мольєра?

варіанти відповідей

 Англія

 Франція

 Італія

 США

Запитання 2

Театр, що відкрив у Парижі Мольєр, має назву:

варіанти відповідей

 Блискучий

 Глобус

 Яскравий

 Королівський

Запитання 3

 За жанром «Міщанин-шляхтич» - це

варіанти відповідей

 трагедія

 драма

 п'єса

 комедія

Запитання 4

Події п’єси «Міщанин-шляхтич» відбуваються в ...

варіанти відповідей

 Рим

 Париж

 Венеція

 Мілан

Запитання 5

Де відбувається дія комедія “Міщанин-шляхтич”?

варіанти відповідей

 В домі графа Доранта

У школі танців

У школі філософії

В домі пана Журдена

Запитання 6

П'єса "Міщанин-шляхтич" була написана на замовлення...

варіанти відповідей

 короля

 директора театру

 мами

 учителя мистецтва

Запитання 7

Драматург взяв за головну тему комедії…

варіанти відповідей

 спробу головного героя уникнути набридлої дружини

 бажання всіх бути щасливими

 думку, що музика єднає світ

 спробу буржуа проникнути у вищий світ

Запитання 8

Хто з Героїв твору вдавав з себе впливову особу при королівському дворі:

варіанти відповідей

 Дорімена

 Дорант

 Журден

 Клеонт

Запитання 9

Кого хотів таємно прийняти в своєму домі пан Журден?

варіанти відповідей

 Ніколь

 Доранта

 Дорімену

Дульсінею

Запитання 10

Хто, на думку одного з героїв, "до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто"?

варіанти відповідей

 філософ

 музикант

 танцюрист

 вельможа

Запитання 11

Ім'я дочки Журденів?

варіанти відповідей

 Ніколь

 Люсіль

 Дорімена

 Дульсінея

Запитання 12

 Хто запитав Журдена: "Чи не задумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало"?

варіанти відповідей

 дочка

 син

 дружина

 покоївка

Запитання 13

Кого посвятили в неіснуючий сан "мамамуші"?

варіанти відповідей

 Піні Журден

 Доранта

 Люсіль

 Пана Журдена

Запитання 14

Ким Журден, на думку дружини, "так захопився, що й розум втратив"?

варіанти відповідей

 маркізою

 княгинею

 графом

 принцесою

Запитання 15

Церковна влада відмовлялася ховати Мольєра за християнським обрядом, тому що він був...

варіанти відповідей

 атеїстом

 актором

 самовбивцею

 грішником

Запитання 16

Головна риса пана Журдена?

варіанти відповідей

 прагнення до знань

 ерудиція

 пихатість

 щедрість

Запитання 17

Події у комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» тривають

варіанти відповідей

 1 день

 3 дні

 2 тижні

 1 місяць

Запитання 18

Хто з героїв був переодягнений турком?

варіанти відповідей

 Дорант

 Ков'єль

 Клеонт

 Журден

Запитання 19

Як маркіза Дорімена ставиться до пана Журдена?

варіанти відповідей

 кохає його

 сприймає, як справжнього шляхтича

 байдужа до нього

мріє про його подарунки

Запитання 20

Що було метою графа Доранта?

варіанти відповідей

 Одруження з маркізою Доріменою

 Залицяння до Люсіль

 Перетворення Журдена на справжнього шляхтича

 Встановлення торгових відносин з Туреччинною

Запитання 21

Що висміює Мольєр в комедії

варіанти відповідей

 скнарість, жадобу до наживи

 представників царя

 одруження за розрахунком

 бажання потрапити будь-що у “вищій світ”

Запитання 22

Для чого Клеонт розігрує пана Журдена, переодягнувшись на турка?

варіанти відповідей

 бажає провчити його

 щоб потішити маркізу Дорімену

 догоджує графові Доранту

 щоб пизичити грошей

Запитання 23

Кого "хай бере, хто хоче":

варіанти відповідей

 маркізу Дорімену

 пана Журдена

 Люсіль

 пані Журден

Запитання 24

Фразеологізм, який характеризує сутність пана Журдена

варіанти відповідей

  собака на сіні

 вовк в овечій шкурі

 ворона в павиному пір’ї

 як кіт на глині

16.03.2023

Контрольна робота за темою Бароко і класицизм (різнорівневі запитання і завдання) - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Варіант І

Початковий та середній рівні (кожна правильна відповідь — 7 бал)

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

1. Укажіть, про який стиль літератури ідеться: « Вирізняється художньою яскравістю й пишністю, великою силою емоційного впливу, ідейною багатозначністю, в основі якої — драматично загострене сприйняття світу та людини».

а) Романтизм;

б) класицизм;

в) Відродження;

г) бароко.

2. Укажіть країну, у якій виник класицизм.

а) Англія;

б) Франція;

в) Італія;

г) Іспанія.

3. Укажіть назву театру, який заснував Мольєр.

а) «Сучасний театр»;

б) «Блискучий театр»;

в) Славетний театр»;

г) «Класичний театр».

4. Укажіть назву твору іспанського драматурга Педро Кальдерона де ла Барки:

а) «Сон літньої ночі»;

б) «Любов до життя»;

в) «Життя — це сон»;

г) «Поетичне мистецтво».

5. Укажіть основну пристрасть пана Журдена.

а) Пристрасть до всього нового;

б) до всього прекрасного;

в) до всього старовинного;

г) до всього дворянського.

Достатній рівень (кожна правильна відповідь — 1 бал)

Завдання з вибором кількох правильних відповідей

6. Укажіть риси характеру пана Журдена:

а) інтелігентність;

б) брутальність;

в) самозасліпленість;

г) довірливість;

д) чемність;

е) освіченість.

Завдання з вибором однієї правильної відповіді

7. Укажіть зайве правило в естетиці класицизму:

а) єдність дії;

б) єдність характерів;

в) єдність місця;

г) єдність часу.

Високий рівень

Завдання відкритої форми з короткою відповіддю (1 бал)

8. Узагальнене судження в стислій, художньо-ефектній формі, в основі якого нерідко лежить логічно несподіваний поворот думки, — це ...

Завдання відкритої форми з розгорнутою відповіддю (2 бали)

9. Чому сцени навчання пана Журдена викликають сміх?

21.03.2023

Антуан де Сент-Екзюпері (1900-1944 рр.). Маленький принц - філософська алегорична казка-притча - ЛІТЕРАТУРА ХХ-ХХІ ст. У ПОШУКАХ СЕБЕ І ВИСОКОГО ПОЛЬОТУ

Найскладніший політ — це політ над собою...

Антуан де Сент-Екзюпері

День народження: 29.06.1900 року

Місце народження: Ліон, Франція

Дата смерті: 31.07.1944 року

Ім'я Антуана де Сент-Екзюпері не тільки назавжди увійшло в золотий фонд літератури, але і стало синонімом романтики. Нащадок хрестоносців, військовий льотчик, дивовижний письменник і глибокий філософ – він був загадкою за життя і залишився таким навіть у своїй смерті.

Відомий французький письменник і легендарний військовий льотчик при народженні отримав кілька імен – Антуан — Марі — Сент-Батист —Роже, але в подальшому житті обходився тільки першим з них. Він став третім з п'ятьох дітей Жана де Сент-Екзюпері, віконта і спадкоємця стародавнього роду перигорских аристократів, і з'явився на світ 29 червня 1900 року у французькому Ліоні. У чотири роки Антуан залишився без батька. Його мати, Марі, уроджена де Фонколомб, красива, освічена і тонко відчуває жінка, стала головною людиною для всього подальшого життя Антуана. Хлопчика багато хто вважав некрасивим – при його зростанні і високому атлетичному складення у нього були неправильні риси обличчя і кирпатий ніс, за який однолітки дражнили його ‘звіздарем'. Але мати називала сина ‘король — сонце' за його рідкісну доброту, веселий незлобивий характер і любов до природи.

За сімейною традицією, Антуан навчався в католицьких навчальних закладах. Він навчався в ліонській Школі Братів-християн, потім у католицьких коледжі єзуїтів у Manse і в Швейцарії. У 12 років Антуан вперше піднявся в повітря на літаку, проте не мріяв про польоти, а про море. Він готувався до екзаменів у Вищу військово-морську школу і займалася на підготовчих курсах паризького військово-морського ліцею, але зазнав невдачі на вступних іспитах. Тоді Антуан вирішив стати архітектором і записався вільним слухачем в паризьку Школу витончених мистецтв. У 1921 році, ще до отримання диплома, Сент-Екзюпері призвали в армію. Він не став наполягати на продовженні при відстрочки від скликання, належної йому для завершення освіти, і записався в винищувальний полк.

Армійська служба Антуана почалася з роботи в бригаді ремонтників, і несподівано він відчув, що авіація – це його справжнє покликання. Сент-Екзюпері здає іспит на цивільного льотчика, і передислоковується в Марокко, де отримує кваліфікацію військового пілота. У 1921 році, після закінчення офіцерських курсів, він стає молодшим лейтенантом. Військову службу Антуан закінчує вже у Франції. У січні 1923 року його літак потрапить в аварію, пілот отримує травму голови і йде у відставку. Сент-Екзюпері оселяється в Парижі. Він намагається писати, але його літературна творчість нікого не цікавить. Майбутній знаменитий письменник береться за будь-який заробіток, аж до торгівлі книгами та уживаними автомобілями. До того ж Антуан не збирався розлучатися з авіацією, і, незважаючи на перенесені травми, продовжував польоти на цивільних літаках. В цей час він закохується в багату красуню Луїзу де Вільморен. Проте дівчина не брала Сент-Екзюпері всерйоз, на його визнання та пропозиції про шлюб відповідала ухильно, а коли літак, який він відчував, що потрапив в аварію, навіть не провідала потрапив у лікарню Антуана.

Поховавши в глибинах свого серця любов до Луїзи, Сент-Екзюпері став удосконалюватися в авіації. У 1926 році він став літати на поштових літаках французької компанії ‘Авиапосталь', що здійснювали рейси в північноафриканські країни. Незабаром Сент-Екзюпері був призначений начальником аеропорту Кар-Джуба, розташованого на краю Сахари. В очікуванні рейсів він знову взявся за перо, і результатом його праць стала рукопис роману ‘Південний поштовий", в яких розповідалося про рейсах в Сахару пілота поштового літака.

У 1929 році Сент-Екзюпері повертається у Францію. Він вступає на Вищі курси військово-морської авіації і пропонує свою рукопис видавцям. ‘Південний поштовий', опублікований в кінці 1929 року, зробив свого автора знаменитим і багатим, хоча Луїза де Вільморен продовжувала дивуватися, слухаючи розповіді про свого колишнього поклоннике. У 1930 році Антуана де Сент-Екзюпері призначають технічним директором Південно-Американського відділення ‘Авиапосталь' і нагороджують орденом ‘Почесного легіону" за його внесок у розвиток французької цивільної авіації. У Буенос-Айресі Антуан знайомиться з Консуело, вдовою відомого письменника Гомеса Карило. Ця чарівна і освічена жінка стала його музою і його злим генієм. Екстравагантність і неврівноваженість Консуело часом межували з божевіллям, але Антуан, який ще в дитинстві приручав диких звірів, а в дорослому віці – африканських лис і пум, терпляче зносив усі витівки коханої жінки. У квітні 1930 року вона втекла з урочистої церемонії їх одруження, не дочекавшись кінця, в присутності гостей могла залізти під стіл, розповідала спільним знайомим абсолютно неправдоподібні історії про їхнє життя з чоловіком.

У 1931 році компанія ‘Аэропосталь' збанкрутувала, і Сент-Екзюпері повернувся до льотної роботи. У цьому ж році він видав роман ‘Нічний політ", який приніс йому літературную премію "Феміна'. Антуан літає в Африку, Індокитай, Південну Америку, працює кореспондентом газети ‘Парі-суар'. В 1935 році за результатами поїздки в СРСР він публікує серію нарисів, які були прихильно сприйняті радянським керівництвом, завдяки чому твору Сент-Екзюпері регулярно видавалися в нашій країні. У грудні 1935 року Сент-Екзюпері на власному літаку Симун намагається поставити рекорд дальності перельоту Париж – Сайгон, але терпить аварію над Лівійською пустелею. Непрямою винуватицею аварії називали дружину письменника, яка в ніч перед вильотом вирушила в подорож по всьому паризьким барам. Через три дні Сент-Екзюпері і механіка Прево врятували бедуїни, а під враженням аварії був написаний знаменитий "Маленький принц', героїня якого, Троянда, відображає риси характеру Консуело.

Восени 1939 року Сент-Екзюпері, який до того часу був володарем ще двох літературних премій за роман "Земля людей', добровільно з'явився в армію. Він зробив декілька бойових вильотів, був представлений до ‘Військової хреста'. Після поразки Франції письменник переїхав до США, де в 1943 році вступив у ВПС ‘Вільних французьких сил', керованих генералом де Голлем. Свій останній виліт Антуан скоїв 31 липня 1944 року. Доля літака і великого письменника залишалася невідомою до 1988 року, коли поблизу Марселя був виявлений браслет з ім'ям льотчика і його дружини. Залишки літака були підняті в 2003 році, але їх дослідження не дало відповіді на питання про те, як саме загинув Антуан де Сент-Екзюпері.

— Казка-притча «Маленький принц» була написана Екзюпері під час його перебування у вимушеній еміграції в США, звідки письменник рвався на фронт. Книжку замовило 1942 року видавництво як різдвяну історію для дітей. Опублікували ж її 1943 року, незадовго до загибелі письменника. Ця поетична казка — про мужність і просту мудрість дитячої душі, такі важливі «недитячі» поняття, як життя і смерть, любов і відповідальність, дружба і вірність. Прикметно, що малюнки до книги зробив автором, і вони не менш цікаві, ніж сама книга. Важливо, що це не просто ілюстрації, а органічна частина твору: сам автор і герої казки весь час посилаються на малюнки і навіть сперечаються щодо них.

Книгу присвячено Леонові Верту, другу Екзюпері.

23.03.2023

«Маленький принц» аналіз (паспорт) твору

Автор -Антуан де Сент-Екзюпері

Рік написання – 1942

Напрям – реалізм

Жанр «Маленький принц» – філософська алегорична казка-притча

Елементи казки: незвичний сюжет, персоніфікація рослин, тварин (Лис, Троянда, Змія)

Елементи притчі: багато алегорій (баобаби, вода), подаються морально-філософські роздуми письменника

Повчальні моменти: твір містить філософські роздуми про сенс життя людини. Письменник прагне переконати людей, що головне — це їхні душі, відношення до матеріальних та моральних цінностей. Треба любити життя, людей і ти будеш щасливим.

Тема – подорож Маленького принца

Ідея – треба любити життя, людей і ти будеш щасливим.

Головні герої – маленький принц, льотчик, лис, король, честолюбець, пияк, ділок, ліхтарник, географ

Проблематика — сенсу буття, дружби, кохання, відповідальності, влади; честолюбства; пияцтва; ділової людини; почуття відповідальності; черствої душі.

Сюжет «Маленький принц»

«Маленький принц» — казка про льотчика, який опинився в африканській пустелі Сахара внаслідок аварії літака. Тут чоловік зустрів маленького принца, у якого була своя планета завбільшки з будинок і якому не вистачало друга. Подорожуючи від астероїда до астероїда, маленький принц знайомиться з їх досить дивними мешканцями. Але головна зустріч у нього відбулася на Землі — він познайомився з мудрим лисом, який відкрив йому таємницю дружби й любові.

Гуманістичний зміст твору: твір пройнятий любов’ю до людини, прагненням достукатися до її душі, сколихнути, змусити замислитися й очиститися від усього нещирого й непотрібного, повернути втрачену дитячу щирість, чистоту, безпосередність.

Центральний конфлікт казки – зіткнення двох систем цінностей, справжніх і фальшивих, духовних і химерних.

Принцип побудови – мандрівки та діалоги Маленького принца, які стали діалогами душі людини і самим собою.

«Маленький принц» композиція

Твір складається з 27 глав, протягом яких головні герої подорожують по планетам і розмовляють один з одним, розмірковуючи про життя.  Їх тісне спілкування дозволяє з’єднати дві абсолютно різні всесвіти: світ дітей і світ дорослих.

Розставання не стає для них трагедією, адже за цей час вони стали набагато мудріше і змогли краще зрозуміти один одного, поділившись частинкою своєї душі.

У казці розкриті дві сюжетні лінії – це історія льотчика-оповідача, і безпосередньо пов’язана з ним тема реальності «дорослих» людей, та історія життя Маленького принца.

 Образ Маленького принца

Маленький принц втілив у казці людські якості, які надали сенс людському життю. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працелюбний, стійкий у своїх симпатіях. Він не мав агресивних чи жадібних прагнень. Він ще не зіпсований світом ділків та честолюбців. Маленький принц – ідеал, романтична мрія, яка ще не загинула в світі. І світ багатий саме завдяки їй. Час від часу мрія оволодівала людьми. І тоді знову з’явився на нашій планеті Маленький принц. У фіналі казки появився мотив смерті. До цієї теми Екзюпері підійшов зі своєї точки зору. “Смерть неминуча, – розмірковував Маленький принц. – Та чи можна вважати, що смерть позбавляє життя змісту?” Маленький принц так не думав. Він змусив людину примиритися з неминучістю смерті і запевнив, що інакше йому не повернутися на свою планету. Казка закінчилася сумно, проте вона лишила не тільки сум, а прагнення до світлого, красивого, щоб у “дорослих” людей, у буденній метушні, дріб’язкових клопотах не відмирали щедрість і щирість душі, не згасло чисте бачення світу, не притупилося почуття відповідальності за тих, кого ми “приручаємо”.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/malenkiy-prints-analiz

 Робота над текстом казки 

• Який висновок робить автор у присвяті стосовно світу дорослих та світу дітей? (Усі дорослі колись були дітьми, але «мало хто з них про це пам'ятає».)

• Що розповідає автор про себе? (Через дорослих, які не розуміли його малюнків, він давно втратив віру в себе. Сам себе дорослим він не відчував, а тільки намагався пристосуватись до світу дорослих.)

• Які почуття сповнюють льотчика? (Спочатку це відчуття суму, самотності через нерозуміння оточення, потім — здивування, коли зустрів маленького хлопчика.)

• Що попросив хлопчик намалювати? (Баранця)

• Які перші «прописні істини» озвучив хлопчик? Процитуйте їх та поясніть. («Якщо йти все вперед та вперед, далеко не зайдеш...»; «Дорослі дуже люблять цифри»; «Діти повинні бути поблажливими до дорослих»; «Ми ті, хто розуміє, що таке життя, — ми, звичайно, сміємося над номерами й цифрами!»)

• Як би ви охарактеризували настрій вже прочитаних розділів? (Основний настрій — це сум відчуженості. І пілот, і Маленький принц схожі у своїх почуттях.)

• Як ви думаєте, чому місцем їх зустрічі була саме пустеля? (Пустеля — символ духовної порожнечі суспільства та спустошеності людської душі.)

 Бесіда-узагальнення

• Як ви вважаєте, чому саме дитина постає в центрі казки? Хто їй протистоїть? (Дитина — душа світу. Її бачення — природніше, людяніше, отже, правильніше, ніжу дорослих. Дитина більше відчуває серцем, ніж розумом, тому її почуття — це ніби духовний барометр світу. Журба дитини говорить про те, що в небезпеці не тільки сучасність, а й майбутнє. Дитині в казці протистоять дорослі.)

• Протистояння «дорослі — діти» подано за віковими категоріями? Чи конкретних людей автор мав на увазі? (Протистояння «дорослі» і «діти» не залежить від віку: пілот також зріла людина, але він зберіг у собі дитячу душу. Вплив має система цінностей, що важлива для них, у них різні прагнення. «Маленький принц» — це розповідь не про конкретних людей, а про людство й душу людини взагалі.)

04.04.2023

Річард Бах

Біографія

З ім'ям Річарда Баха асоціюється, в першу чергу, його культова твори "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", і його шанувальники знають, що він є льотчиком вищого класу. Майже всі твори Баха автобіографічні; це не розважальна література, а, радше, філософські трактати, переконливо доводять, що фізичні можливості і навіть сама смерть – не більше, ніж наші уявлення про них.

Річард Бах (Richard David Bach) вже немолодий – він з'явився на світ у 1936 році, в американському Оук-Парку (штат Іллінойс). В сім'ї Бахов збереглася легенда, що вони ведуть свій рід від знаменитого композитора. Річард був середнім з трьох синів Роланда і Рут Бах; згодом у його книгах описані спогади про старшого брата на ім'я Рой і ранньої смерті молодшого, Боббі. Річард з дитинства був справжнім фанатом літаків, саморобними моделями яких заповнив весь будинок. У 17 років він вперше піднявся в небо на любительському біплані.

У 1955 році Річард Бах поступив в Коледж Лонг-Біч (в даний час — Каліфорнійський університет Лонг-Біч), який закінчив у 1959 році, вже проходячи службу в армії.

У 1956 році Бах став військовим льотчиком і служив у Морському резерві США, Національної гвардії Нью-Джерсі, 141 повітряному ескадроні, літав на реактивному бомбардувальнику F-84F.

У 1957 році він одружився на Бетті Джин Франкс; у цьому шлюбі народилося шестеро дітей.

Першим, що Річарду Баху довелося викладати на папері, були технічні інструкції. У 1962 році, після закінчення військової служби в чині капітана, він став займатися гастрольними польотами, під час яких демонстрував фігури вищого пілотажу і одночасно співпрацювати зі спеціальними журналами "Douglas Aircraft" і "Flying".

У 1963 році Річард Бах опублікував свою першу книгу "Чужий на землі". Ця частково автобіографічна повість стала першим втіленням основної думки льотчика про те, що людина фізично пов'язаний з землею, а станом польоту він зобов'язаний не стільки техніки, скільки силі духу. Втім, цей твір, як і наступні книжки Баха, "Біплан" (1966) і "Ніщо не випадково" (1969), особливого успіху не мали. Тріумф настав у 1970 році. Книгу "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", яку частинами друкував журнал "Flying", насилу вдалося прилаштувати в видавництво "Макміллан'. Однак це твір, оснащене унікальними фотографіями чайок, несподівано стало бестселером. Невелика притча про те, що літати можна не для добування їжі, а з любові до польотів, долаючи для цього заборони, посіла друге місце в американській літературі, пропустивши вперед лише "Віднесених вітром", і була переведена на багато мов, включаючи російську (1974, "Іноземна література").

У цьому ж році Бах розлучився зі своєю дружиною, заявивши, що не вірить у шлюб (при тому, що Бетті витратила чимало сил на редагування його книг). Молодший син письменника, Джонатан, згодом описав свої стосунки з батьком, якого фактично дізнався вже в студентському віці, в книзі "Над хмарами".

У 1971 році Річард Бах з'явився на кіноекрані, виконавши повітряні трюки для фільму "Червоний барон", а також брав участь у зйомках шоу ‘Вечірнє шоу Джонні Карсона'. У 1973 році почалися зйомки фільму за книгою "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон", проте знімальний процес супроводжувався скандалами, пов'язаними із змінами сюжету без узгодження з Бахом. Посередником у владнанні конфлікту виступала актриса Леслі Перріш. Між актрисою і письменником виникли відносини, згодом викладені в романі ‘Міст у вічність' (1984). Леслі навіть стала співавтором книги "Єдина" (1988). У 1981 році Леслі і Річард одружилися, але цей шлюб розпався в 1997 році.

Черговою книгою Річарда Баха, яка принесла гучний успіх її автору, стала "Ілюзія, або пригоди месії мимоволі" (1977), в якій по-новому розкривається думка про особисту відповідальність за свої можливості. Продовження цієї книги, "Кишеньковий довідник месії", вийшов в 2004 році, а в 2014 Бах опублікував свою останню на сьогоднішній день книжку — ‘Ілюзія 2, або пригоди студента мимоволі'. Успіхом у читачів користувалися також серія казок для дітей "Хроніки тхорів' (2002-2005 рр.), езотеричний роман "Гіпноз для Марії' (2009) та інші твори Баха.

У 1999 році письменник одружився на двадцатидевятилетней Сабріні-Нельсон Алексопулос. Незважаючи на велику різницю у віці, подружжя заявляють, що щасливі у шлюбі.

У 2012 році Річард Бах здійснював політ на біплані і зачепив дроти електропередач. Літак розбився, і його тільки на наступний день виявили туристи. Письменник провів чотири місяці в лікарні, а після одужання розповів, що книгу "Подорожі з Puff" він передав у видавництво рівно за день до події. Крім того, пережита аварія надихнула Баха на створення четвертої частини "Чайки на ім'я Джонатан Лівінгстон".

06.04.2023

“Чайка Джонатан Лівінгстон” аналіз (паспорт)

Автор – Річард Бах

Рік видання – 1970

Жанр твору – повість-притча

Тема – розповідь про молоду чайку, яка навчилася літати та присвячує себе самовдосконаленню і самопожертві

Ідея – потрібно прагнути до самовдосконалення

“Чайка Джонатан Лівінгстон” головна думка – потрібно вчитися та розвиватися, а не пливти по течії.

Алегоричні образи “Чайка Джонатан Лівінгстон”

зграя чайок – наше повсякденне життя;

політ Джонатана Лівінгстона – свобода;

прагнення Джонатана вдосконалювати політ – шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі

Джонатан – людина, яка прагне до знань, досконалості.

Крила – символ свободи, волі, духовності.

Основний конфлікт в творі “Чайка Джонатан Лівінгстон” – це конфлікт між сірою масою людей (Зграя) та особистістю (Джонатан). Зграя вважає, що вони не здатні пізнати сенс життя, бо він недосяжний, вони кинуті у цей світ лише для того, щоб їсти та жити доти, доки вистачить сил. З цим категорично не згоден Джонатан, яким керує жага пізнання: «Тисячі років ми рискаємо в пошуках риб’ячих голів, але зараз нарешті стало зрозуміло, навіщо ми живемо: щоб пізнавати, відкривати нове, бути вільними».

Композиція повісті складається з 3 частин, і це не випадково, бо Р. Бах показав 3 ступені духовного вдосконалення Джонатана.

1- усвідомлення ідеї свободи;

2- досягнення досконалості;

3-прагнення поділитися знанням вищої істини з учнями, щоб вони також втілили ідею Великої Чайки – всеосяжну ідею свободи.

Сюжетний ланцюжок твору “Чайка Джонатан Лівінгстон” 

Джонатана бентежить звичність існування чайок, які стурбовані лише щоденною боротьбою за виживання – Лівінгстон прагнення до вдосконалення – Він вивчає мистецтво польоту– Джонатан не може змиритися з правилами примітивного існування чайок  – Лівінгстона вигнали зі зграї – Життя на самоті – Зустріч із сяючими чайками, які забирають його на Небеса – знайомство з Чіангом, мудрою чайкою-старійшиною, яка вчить його переміщатися зі швидкістю думки в просторі та часі – Джонатан вирішує повернутися на Землю, щоб передати отримані знання іншим чайкам його зграї – Флетчер стає першим учнем Джонатана – до Лівінгстона приєднуються інші чайки, яких вигнали зі зграї – Лівінгстон навчає учнів майстерності польоту – Джонатан з учнями летить до зграї, щоб навчати їх майстерності польоту – згодом до нього приєднується все більше прихильників – передача ролі наставника Флетчеру – Флетчер навчає молодих чайок.

“” анкета твору може бути доповнена інформацією кожним читачем через форму коментарів.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/chayka-dzhonatan-livingston-analiz

11.04.2023

12 запитань

Запитання 1

Назвіть жанр твору Р. Баха "Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон".

варіанти відповідей

Повість-притча

Казка

Роман

Запитання 2

Що найбільше любив робити Джонатан Лівінгстон?

варіанти відповідей

Читати 

Літати

Подорожувати

Запитання 3

Кого зустрів Джонатан на небесах?

варіанти відповідей

Альбатросів

Чайок

Пеліканів

Запитання 4

Завдяки яким якостям, Джонатан досяг досконалості у польотах?

варіанти відповідей

Впертості та оптимізму

Самоконтролю та витривалості

Мужності та безстрашності

Запитання 5

Кого зустрів Джонатан на Землі?

варіанти відповідей

Саллі

Чіанга

Флетчера

Запитання 6

Що Джонатан зробив вперше як чайка?

варіанти відповідей

Зміг знайти їжу у повітрі

Навчився робити фігури вищого пілотажу

Навчився розмовляти

Запитання 7

Що таке небеса на думку Чіанга?

варіанти відповідей

Досягнення досконалості

Безмежність простору 

Свобода

Запитання 8

Що мучило Чайку, коли він став вигнанцем?

варіанти відповідей

Що батьки залишились в Зграї

Що він залишився один

Що чайки не захотіли повірити в радість польоту

Запитання 9

Як поставилася Зграя до повернення Джонатана?

варіанти відповідей

Не звертала уваги на Джонатана та його учнів

Знову вигнала його з рідних місць 

Сварилася  з учнями Джонатана

Запитання 10

Хто допоміг Флетчеру повернутися до життя?

варіанти відповідей

Джонатан

Чіанг

Мартін

Запитання 11

Чому Джонатан та Флетчер вимушені були покинути Зграю?

варіанти відповідей

Засумували за домом

Чайки їх ненавиділи та хотіли вбити 

Набридло жити в Зграї

Запитання 12

Що сталося з Джонатаном в кінці твору?

варіанти відповідей

Він зник у просторі небес

Він продовжував тренувати Флетчера

Він загинув у сутичці

13.04.2023

Барбара Космовська біографія 

Барбара Космовська – сучасна польська поетеса і письменниця.

Народилася 24 січня 1958 року в місті Бітова Поморського Воєводства в Польщі. Писати вірші почала, будучи ученицею ліцею. Можливо, тому в якості майбутньої професії вибрала польську мову і літературу, вступивши на філологічний факультет Гданського Університету. В студентські роки брала участь в різних поетичних конкурсах та неодноразово вигравала престижні міжнародні літературні призи.

Деякий час викладала польську мову і літературу в одній із середніх шкіл рідного міста. Трохи пізніше вступила до аспірантури і в 1999 році отримала ступінь кандидата наук, захистивши дисертацію по творчості З. Урбановського. Примітно те, що і ця розробка була відзначена спеціальним дипломом «За кращу роботу».

У 2000 року випущений перший роман “Голодна кішка”. У 2001 вийшов роман «Приватна територія», 2002 «Провінція», «Гобелен» та «Буба». У 2003 «Вгору по річці», 2004 «Блакитний автобус», у 2005 — книга «Думчики». Автор романів «Пушка» та «Буба — картковий сезон».

У 2007 році письменниця опублікувала повість “Позолочена рибка”. Цей твір став  Книгою Року у Польщі, а Космовська отримала першу премію на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен. Книжка ввійшла до шкільної програми із зарубіжної літератури за 9-ий клас.

Пізніше були написані такі твори:

2008 — Hermańce (Германьці)

2008 — Puszka (Бляшанка)

2011 — Samotni.pl (Самотні)

2011 — «Українка» (твір для дорослих читачів)

В даний час Барбара Космовская читає лекції на кафедрі історії літератури при Поморській Академії міста Слупськ, там же займає посаду Доцента. Крім цього працює над вивченням питань позитивізму в галузі дитячої та молодіжної літератури, друкується в журналі «Гулівер» і є депутатом Бітовської Міськради.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/barbara-kosmovska-biografiya

Домашнє завдання 

18.04.2023

“Буба” Барбара Космовська короткий зміст

Півтори партії

Буба жила разом з батьками та дідусем паном Генриком на вулиці Звіринецькій у великій квартирі. Її батьки були відомі у Польщі: батько був ведучим на телебаченні, а мати (Марія) письменницею. Бубі було 16, вона не була вродливою, постійно носила джинси і нікому не зізнавалась, чия вона дочка. Батьки не цікавились нею і її навчанням у школі. Буба – це було прізвисько дівчини і всі її називали лише так і навіть у сім’ї мало хто згадував її справжнє ім’я. Буба постійно забувала ключі, так було і в цей день, вона прийшла і зателефонувала у домофон. Їй відчинила хатня робітниця Барташова.

Вдома була мати, яка збиралася на зустріч у бібліотеці. Вона як завжди не звертала увагу на доньку, лише перемовилась з нею кількома словами і дізналась, що забула про день народження дочки. Далі мати почала сваритись з дідусем Буби, своїм батьком, звинувачуючи один одного в поганому батьківстві.

В гості до них приходить сім’я Маньчаків (Віолета і Вальдек), щоб пограти в бридж. Мати просить пограти дідуся і Бубу замість неї з батьком і йде на зустріч. Буба з дідусем як завжди програють, але гру їм завершити не вдалось.  Сусідка пані Коропова зателефонувала до них з вимогою прибрати автомобіль Маньчакових. Гості змушені піти, не закінчивши виграшну партію. Коли дзвонить по телефону батько, дідусь жаліється тому на погану гру Буби.

Буба йде до своєї кімнати і нарешті на самоті відчуває спокій.

Запеклий атеїст починає діяти

Наступного ранку мати збирається до ксьондзя Корека і батько сміється з її вигляду. Він атеїст і не розуміє, чому мати ходить до нього. Барташова запрошує всіх до столу їсти рибу. Мати втікає, а дідусь бубонить, що він не любить рибу і Барташову. За столом батько розповідає про нове шоу “Повір мені”, де він буде ведучим. А Барташова розповідає, що дідусь знов ходив у “Спортлото” і програв там всю пенсію.

Гілка на грудях

Увечері батьки посварилися, так як мати повернулась дуже пізно додому. Буба і дідусь пішли в магазин за покупками, щоб не чути їх криків. В магазині у відділі алкогольних напоїв дідусь постійно збирав слухачів і розповідав цікаві історії… Так було і цього разу. Коли Бубі вдалось забрати його з магазину, вона сказала, що хоче поїхати по справах. Але Буба боялась залишити його самого, щоб він знов не пішов грати. Та дід дав їй гроші на таксі і пообіцяв йти одразу додому.

Коли Буба повернулась додому, то в них були гості і батьки вже помирились. Дідусю вона розповіла про подругу Йольку, яка випередила її у зустрічі з Адасем, в якого Буба була закохана. Дідусь підтримує її і каже, що він її любить більше, ніж матір і її старшу сестру.

Наступного ранку всі були в хорошому настрої і коли їли Буба сказала, що за два дні у ліцеї батьківські збори. Батько одразу сказав, що він зайнятий, а мати не могла згадати в якому класі її донька і Буба нагадала, що у 1 “А”. До них в гості приходять Маньчаки, пані Віолета, як завжди смішно одягнена і дідусь з неї кепкує. Пані Віолета наминає млинчики і каже, що вона не голодна, а зайшла запросити батьків Буби на ковзани. Маньчаки залишаються у них і на обід.

Хліб не надто насущний

Мати повертається з батьківських зборів і вчиняє ґвалт удома, так як виявляється, що про Бубу ніхто в ліцеї не знає і тепер вона не може довіряти дочці. Та Буба уточнює куди ходила мати і виявляється, що мати ходила в інший ліцей. Мати починає сміятись з ситуації, але Бубі зовсім не смішно.

Наступного дня батько жалівся на зубний біль, та мати не звертала на нього уваги. Мати почала просити Бубу допомогти придумати фразу для любовної сцени, на що Буба відповіла, що в неї не має досвіду і як варіант нехай герої помовчать. Дідусь з мамою як завжди сперечаються, він каже, що її романи нудні і давно нікого не цікавлять. Буба дзвонить до Адася і запрошує повчити фізику, під приводом відсутності підручника, а сама ховає власний підручник у хлібницю. Адася не впізнають батьки Буби і дідусь пояснює хто він. Батьки з дідусем хочуть прослідкувати, що робить Буба з Адасем в кімнаті. Вони роблять чай, бутерброди, знаходять підручник Буби і заходять до кімнати. Адась йде додому і Буба плаче.

На захисті шедевру

В гості приїжджають Маньчаки після катання на лижах. Вони побиті, стомлені, але захоплено розповідають свої пригоди. Потім ідуть на кухню і з’їдають усі голубці Барташової. Коли повертаються батьки, то бачать, що на вечерю нічого немає. Спочатку мати заспокоює батька та коли взнає, що Маньчаки забрали в них і яйця, то підтримує батька і вони вирішують взяти пляшку і іти до Маньчаків на вечерю…

Мати отримує розгромну рецензію на свою книгу і ридає. Буба і дідусь підтримують її, Буба обіцяє прочитати всі її книги. Потім вони декламують уривок материного роману і вона заспокоюється.

Час на сцену

Увечері Буба з дідусем на прохання батька дивляться його нове шоу і дідусь постійно насміхається як з батька так і учасників. Дідусь каже, що він хоче, щоб Буба не була схожа на батьків, а стала королевою бриджу. До дому вривається старша Бубина сестра Олька з маленьким сином Францішеком на руках. Вона знову кинула свого чоловіка Роберта “назавжди”. Приблизно кожні три місяці між Олькою і Робертом відбувається суперечки, виною яких стають феміністичні погляди Ольки і постійне її невдоволення. Олька спершу іде їсти і розповідає Бубі, що їхні батьки також нещасливі разом. Дідусь постійно кепкує з Ольки і не хоче, щоб вона залишалась. Приходить батько після ефіру і також невдоволений появою старшої доньки. З появою матері малий Францішек обцюняв її любимий килим.

Грибочки для душі

Поки всі обговорювали в сім’ї приїзд Ольки прийшов Роберт і попросив її повернутись. Він розповів, що його мати переїхала до нього як тільки поїхала Олька. Це настільки заділо Бубину сестру, що вона одразу згодилась повернутись до чоловіка.

Одного разу мати застає Бубу, яка сидить у своїй кімнаті у позі лотоса, і вирішує, що її донька приймає наркотики. Вона вже готова вести Бубу до лікаря, щоб той лікував від наркотиків чи галюциногенних грибів. Бубі доводиться пояснити, що вона медитує, щоб розібратись у любовному трикутнику між нею, Адасем і її кращою подругою Йолькою.

Маленький успіх

Буба повертається зі школи і плаче. Вона розповідає дідусеві, що вони з Йолькою більше не подруги, так як Буба відмовилась помінятися з Йолькою зошитами з фізики. Тепер в неї немає подруги, та дідусь пропонує зіграти у бридж і розважую її.

В гості приходять Маньчаки, пані Віолета, як завжди, химерно одягнена. Тепер у неї на шиї ланцюг з величезним шаром, а ще вона зламала каблук, коли піднімалась до них. Починається гра в бридж і Буба з дідусем постійно програють, про що записує до свого блокнота пан Маньчак.

За вечерею дідусь хотів поскаржитись на погану гру онуки та між батьками вчинився власний скандал через покупку бюстгальтеру в інтернет-магазині аж за 400 злотих.

Лев зі Звіринецької взуває мартенси

Мати запрошує в гості ксьондзя Корека, але хоче в якусь кімнату сховати чоловіка, щоб він своїм атеїзмом не зіпсував вечір. Буба і дідусь відмовляються, щоб батько сидів у них. Приходить Корек і мати сама за всіх говорить, щоб хтось не образив ксьондзя. Та Корек говорить батькові, що з нього був би хороший священник і батько, вже знущаючись, нагадує це матері при кожній нагоді.

Після Корека приходять Маньчакові і розповідають як вони ходили на аукціон, хоча гроші в них відсутні. Батько і мати відмовляються з ними грати у бридж, і знову Буба з дідусем сідають за ігровий стіл.

Наступного вечора мати вирішила одягнутись як старшокласниця, так як у неї була зустріч з молодим видавцем. Вона позичила у Буби її мартенси, в які ледве влізла, одягла коротеньку спідницю, зробила незвичайну зачіску. Дідусь постійно її дражнив і порівнював з Маньчаковою, а коли мати побачив батько, то взагалі розсміявся. Мати ображена пішла на зустріч, а батько з дідусем назвали її “левом”.

Фанатка фітнесу

Все змінилось у домі: мати закохалась і постійно займалась фітнесом у кімнаті, бігала першою до телефону, почалися розмови між батьками про розлучення. Барташова не звертала ні на кого уваги. В школі у Буби були проблеми з фізкультурою і Адась вже ходив з Йолькою і з Бубою говорив лише про Йольку. Буба хоче хоча б раз першою взяти слухавку і поговорити з залицяльником.

Гора заговорила

У пані Коропової (сусідка з дому) з’явився кіт. А так як вона ніколи не любила котів, дід змусив Бубу піти до сусідки і дізнатися чи вона не знущається над твариною. Коли ж Буба дізналась, що пані Коропова любить свого кота їй стало соромно за власні і дідові підозри. Потім вони разом спустились у підвал годувати бездомних котів.

Мати невдало сходила в солярій, вона стала червона як помідор і почала звинувачувати всіх у своїх бідах. Барташова заявила, що звільнюється, але зізнається Бубі, що вона залишиться, так вона хоче зробити шокову терапію для батьків.

Молодий видавець кидає матір і вона мириться з батьком, вся сім’я сідає грати в бридж.

Хепі-енд із “ТРАБАНТОМ”

Життя у сім’ї налагодилось і Буба насолоджувалась ним. В гості прийшла Олька і заявила, що вона відкриває власне агентство з допомоги молодим акторам у пошуку ролей. Дідусь їй зауважує, що вона сама ще не мала жодної нормальної ролі, а режисери знають її за вимолювання маленьких ролей для себе. Буба йде до школи, де її хвалить вчитель англійської мови пан Клінтон. Вона стає успішною ученицею, а Адась зустрічається з Йолькою. Вдома батько з матір’ю сварять дідуся, що той вкотре відніс всі гроші в спортлото.

Наступного дня мати з батьком сповіщають дідуся, що тепер вони будуть отримувати його пенсію, а йому видавати кошти по необхідності. Дід каже, що сподівається, що таке саме очікує їх у старості від Буби.

Вечері приходить сама Маньчакова і плаче, що її покинув чоловік через її протест проти продажу їх старенького автомобіля. За мить вбігає Маньчак, цілує дружину і дякує, що та була проти продажу. Щойно він потрапив у аварію, у якій було повністю розбито Сеат Толедо, а їх Трабант був майже неушкоджений і сам він також не постраждав.

Ніколи не вір шахраям

Одного вечора тато, мама, дідусь і Буба зібрались перед телевізором. Батько дивився новини, давав пояснення іншим членам родини. Та коли дідусь попросив перемикнути на розіграш лотереї, його присоромили і він вийшов. Через деякий час дідусь повернувся зі звісткою, що він виграв у лотерею мільйон. Коли батьки перевірили білет, вони почали вітати дідуся і просити виділити їм частину коштів. Дід же попросив у батьків налити йому і дати сигару, Барташовій підняти платню, а для Буби купити нові мартенси з власних заощаджень. Батьки погодились.

Камінець у мартенсі

У школі Буба постійно помічає Йольку з Адасем, який постійно слідує за нею і виконує всі її забаганки, на Бубу ж не звертає уваги. Вдома на Бубу чекав скандал. Виявилось, що дідусь нічого не виграв, а обдурив батьків. Дідуся було покарано перебуванням у власній кімнаті. Але мати купила за власні кошти Бубі нові мартенси і Буба оцінила вчинок дідуся. Буба пропонує батькам поїхати на відпочинок і побути разом. Вони погоджуються, але на час  своєї відсутності запрошують бабу Риту (мати батька Павла) наглянути за іншими. Барташова, Буба і дідусь не знають, як пережити приїзд баби Рити, адже в неї кепський характер.

Млинці — це вам не кожух

У школі Буба жаліється подружці на приїзд баби Рити, а потім одна отримує трійку з геометрії від вчительки Сокири, у інших двійки. Однокласник Мілош вітає її і провидить до дому. Дорогою Буба побачила Мілоша з іншого боку і вважає його за “гарного хлопця”. Буба запрошує Мілоша якось зайти до неї повчити геометрію разом, Мілош погоджується і радіє.

Вдома баба Рита під час вечері сварить Бубу і діда, що ті сьорбають, а Барташову, що та готує не корисну їжу. Баба Рита хоче піти до Буби в ліцей, щоб подивитись на її оцінки і поговорити з вчителями. Та дідусь рятує Бубу, він запрошує бабу Риту на сирники та каже, що похід баби викличе заздрість у вчителів, так як Рита висококваліфікований вчитель з 40-річним досвідом.

Увечері приходять Маньчакові. Баба Рита приймає їх за свідків Єгових та хоче випровадити, коли ж дізнається, що вони приходять грати в азартні ігри, то злиться остаточно. Дідусь каже Маньчаковим, що Рита їх далека родичка з Сибіру. Маньчаки жаліють її і думають навіть віддати якісь свої речі, але дідусь відмовляє їх. Дідусь і Буба вперше виграють у бридж у Маньчакових.

Кухонне пекло

Баба Рити зробила Барташовій вихідний і сама приготувала сніданок: овочі і біойогурт. Буба швидко втекла до ліцею, а ниття дідуся ще довго було чути у всьому під’їзді. На перерві Буба розмовляє з Агатою та бажає з нею потоваришувати. Увечері у баби згоряють багети і задоволений дідусь запрошує їх до китайського ресторану, там дідусь і Буба смачно наїдаються і тільки баба Рита невдоволена вечерею і вечором. Повертаються батьки, мати приревнувала під час відпустки батька до офіціантки Сильвії і тепер з ним постійно свариться. Баба Рита їде одразу після повернення батьків.

Дорогою до школи Буба зустрічає Адася, який розповідає, що Йолька отримала головну роль у театральному гуртку і каже, що вона краща за Бубу. В той день Буба повертається з Мілошем з ліцею і він каже, що Йолька зовсім не гарна і він сам її відшив колись.

Гуру на телефоні

Мати запрошує жити до себе в кімнату пані Астрід, яка змушує позбутися спершу всіх речей з кімнати, так як у них погана енергетика: мобільний телефон та депілятор забирає для брата Бенедикта — їхнього духовного наставника. Мати зо всіма спілкується через Астрід, яка підмовляє її до розлучення з батьком.

У ліцеї Буба розповідає про свої негаразди Агаті і розуміє, що у дівчини теж не все добре, але в чім річ Агата їй не розповідає. Після уроків Мілош запрошує Бубу до піцерії, в якій вони зустрічають Йольку з Адасем. Йолька про щось сперечається з Адасем, потім намагається привернути увагу Мілоша, а перед виходом кепкує з Буби.

В гості приходять Маньчаки, дізнаються про дивацтва мати та йдуть до дідуся в кімнату грати в бридж.

Золота середина пана Маньчака

Через тиждень сім’я дочекалась моменту, коли Астрід вийшла з квартири, і попросили мати повернутись до них. Мати отямилась і не впустила Астрід до квартири. В сім’ї запанувала ідилія, мати почала писати нову книгу “У пастці почуттів”.

Барташова захворіла на ангіну і мати сама почала куховарити. Її страви хвалив батько, а Маньчаки взагалі відмовились таке їсти. Маньчаки здивували всіх: пан Маньчак вставив собі золотого зуба, а пані Віолета зробила тату зі зміями на плечі. Дідусь розповідає батькам, що вони з Бубою вже місяць постійно виграють у бридж.

У школі Буба похвалилась Агаті, що дуже гарно грає в бридж, а потім пішла на контрольну з хімії, якої зовсім не знала. Мілош дав їй шпаргалку з трьома задачками і Буба вдало написала контрольну і відчула, що вона закохується. До дому вони повертались як завжди разом.

Буба з Мілошем отримують п’ятірки з хімії, а Йолька двійку. Бубі дуже приємне товариство Мілоша і вона дізнається багато цікавого з його життя та розуміє, що у них доволі схожі сім’ї. Повертаючись з ліцею, Буба випадково зустрічає дідуся і знайомить його з Мілошем.

Добавка на додачу  

Мати пише свій роман, сюжетною лінією якого ні з ким не ділиться. Дідусь з Бубою продовжують вигравати у бридж у Маньчакових, Буба читає книги про бридж.

Буба приносить до дому цуценя на прізвисько Добавка, яке знайшли зв’язаним у кущах, коли спостерігали з Мілошем за птахами. Спочатку всі були проти та потім згодились і Добавка почала жити у Буби.

До Буби приходить Йолька, каже, що вони розійшлись з Адасем та просить допомогти Бубу і Мілоша підтягти їй хімію. Буба відповідає, що вона хімію знає погано, а з Мілошем хай Йолька говорить сама. Ображена Йолька йде.

Мілош почав по вівторках увечері ходити до Буби, вони разом вчились і допомагали один одному. Мілош в школі став третім по успішності хлопцем в класі і на нього почали звертати увагу інші дівчата, та Буба знала, що він лише її. Буба відчувала себе тепер дуже щасливою.

У кожного свої проблеми

Щастя швидко закінчилось, приїхала Олька зі звісткою, що Роберт забрав Францішека і пішов від неї. Всіх приголомшила новина, Буба набрала Роберта і домовилась про зустріч. Увечері Буба пішла вигуляти Добавку і зустрілась з Робертом. Роберта Буба поважала, з розмови вона довідалась про їх сімейні проблеми, що кожен вважав, що лише він все робив для існування сім’ї, в той час як інший лише руйнував. Буба підказала, що потрібно зробити Робертові і в той же день Олька повернулась до себе.

Наступного вівторка Мілош не прийшов, а дідусь вмовив записатись Бубу до якогось турніру.

У школі Мілош уникає Бубу і вона розмовляє після уроків з Агатою. З бесіди вона дізнається, що Агатин батько колись був відомим хірургом і гарним батьком, а коли його лишили ліцензії став алкоголіком і постійно б’є дітей. Агата нікому не признається про походження синців, щоб її в школі не називали “донькою алкоголіка”.

Вдома розгорається скандал між батьком та матір’ю, що та купила стрінги. Та коли Барташова зізнається, що в неї такі ж самі, батько не знає, що сказати і скандал припиняється.

Світло долає морок

В школі Буба нарешті розмовляє з Мілошем і дізнається, що той бачив, як Буба поцілувала у щоку Роберта, і вирішив, що Буба його зраджує. Коли ж Буба все пояснила, Мілош з Бубою помирились і пішли закохані у піцерію.

Через два тижні має відбутися турнір з бриджу, на який дідусь записав Бубу.

Бубин батько лишився роботи і вечорами став пити коньяк. В цей час мати закінчила книжку, яка отримала одразу підтримку критиків і мати запропонувала батькові роботу у неї, а потім пообіцяла виділити кошти батькові для власного шоу.

Буба зустрічається з Адасем і розмовляє з ним про Йольку, їй стає його шкода і вона розуміє, що в неї вже інші почуття до Адася. Мілош запрошує Бубу до себе в гості, а коли Йолька хоче знову образити Бубу, то каже їй, що він любить Бубу і завжди любитиме.

Дрозди прилетіли

У школі має відбутися дискотека з нагоди початку весни. Так як Бубі немає, що одягнути, дідусь йде разом з нею і купує їй джинсову сукню. Вдома всі приголомшені красою Буби. На дискотеці Буба відчуває себе Попелюшкою, всі хлопці навколо неї. Та Буба хоче бути лише з Мілошем, як і він. Мілош називає Бубу “своїм синім дроздом” – найулюбленішим птахом.

Вдома вперше всі чекають на Бубу і цікавляться дискотекою та її відносинами з Мілошем.

Дідусь відправляє Бубу на турнір з бриджу, але всім каже, що Буба їде на вихідні з класом. Вдома батьки сумують за Бубою, приходять Маньчаки (пані Віолета хвора на свинку) і вперше за довгий час Маньчаки грають в бридж з батьками.

Дівчина варта, як найкраща карта 

Буба повертається з турніру з перемогою. В школі взнають її досягнення і ставлять за приклад, навіть чоловік Сокири, чемпіон Польщі з шахів, просить автограф у Буби. Буба розмовляє з Адасем, який хоче знову з нею проводити час, але Буба каже, що він її вже прогледів і хай тепер краще придивляється до інших. Вдома Буба влаштовує дідусеві псевдо день народження і дарує йому нового дорогого телевізора. Батьки не можуть зрозуміти звідки у неї гроші. Тато випадково потрапляє на газету, в якій йдеться про нову шістнадцятирічну чемпіонку в бридж на ім’я Агнешка. Батьки розуміють, що це їх дочка, і всіх переповнює гордість.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/buba-barbara-kosmovska-skorocheno

20.04.2023

“Буба” аналіз (паспорт) твору

Автор – Барбара Космовська

Рік написання – 2002

Жанр – підлітковий роман

Тема: Стосунки з рідними; непорозуміння з подругами; перша нещаслива закоханість; переживання з приводу зовнішності Буби

Ідея: Батьки не завжди є авторитетом, бо вони недосконалі, можуть помилятися, говорити неправду, мати безліч проблем з дітьми

“Буба” головні герої:

Буба – 16-річна головна героїня. Справжнє ім’я Агнешка,

Батько Павел – ведучий сльозливих телевізійних ток-шоу,

мати Буби Марися – відома авторка жіночих романів, 

дідусь Генрик – єдиний добре розуміє онуку, підтримує її. Улюблене його заняття – гра в бридж та спортлото.

бабуся Рита,

Олька – старша сестра Буби;

однокласники – Адась, Мілош, Агата, Йолька

Барташова – помічниця по дому у родині Буби.

Провідна ідея романів Космовської про Бубу – це ідея любові й поваги до людини, незалежно від її статусу в суспільстві, незалежно від дивацтв та слабкостей, притаманних людям; та ідея родинного тепла, що робить життя людини освітленим щастям.

“Буба” — це сучасний молодіжний сімейно-побутовий  роман. Оскільки письменниця тонко розкриває психологію героїв, то його можна вважати і психологічним. У творі багато кумедних ситуацій, що є ознакою гумористичного роману. Гумор у романі — це засіб подолання реального трагізму в реальному житті. Сюжет твору розкрито через світобачення головної героїні та вчинки інших персонажів. Діалоги та життєві ситуації — ось основна форма розвитку сюжету.

“Буба” проблематика роману

Наркоманія, алкоголізм, ігроманія, інтернет залежність. Підлітки відчувають себе самотніми, невпевненими в собі, вважають своє тіло недосконалим, заманювання до сект.

Письменниця добре обізнана із життям молоді, тому не боїться порушувати в своїх романах такі болючі проблеми сучасності, як самотність, непорозуміння між членами сім’ї, алкоголізм, наркоманія, жорстокість, анорексія, інтернет залежність, бідність.

“Буба” характеристика Буби

Буба — головна героїня повісті. Дівчині 16 років, вона не була ні дуже вродливою, ані дуже негарною, ані дуже високою, ні дуже низькою. Вона нічим не вирізнялася серед своїх ровесників, такі ж самі джинси і мартенси. А ось батьки Буби були відомими.

Мама Буби — відома авторка жіночих романів, а тато — ведучий сльозливих телевізійних ток-шоу.

У сім’ї Буба почувала себе нещасною, тому що її батьки були заклопотані, і не мали жодного уявлення про доньчине життя.

« Як твої спра­ви, Бу­бо? Усе га­разд? Бу­ба по­дума­ла, чи бать­кові спа­ло ко­ли-не­будь на дум­ку, що кож­ну роз­мо­ву він по­чинає од­на­ково. Нібищой­но по­вер­нувся з да­лекої по­дорожі. За­питан­ня, чи все в неї га­разд, бу­ло за­галь­ним, і аж ніяк не за­охо­чува­ло Бу­бу до звірянь».

«Уро­ки зро­била? — так ре­агу­вав на її по­яву бать­ко, ко­ли пох­му­рий і по­гано по­голе­ний, до­лав шлях зіспальні до ту­але­ту.

Він ніко­ли не че­кав, до­ки донь­ка щось ска­же, тож во­на й не відповіда­ла».

«Не впер­ше ма­ти в при­сут­ності донь­ки роз­мовля­ла са­ма із со­бою, своїм тілом, кол­го­тами й пур­пу­ровим свет­ри­ком. Але во­ни настіль­ки рідко зустріча­лися вдо­ма, що дівчи­на бу­ла вдяч­на їй навіть за пос­тать у дзер­калі, яка час від ча­су зу­пиня­ла пог­ляд на доньці, очіку­ючи схва­лен­ня в та­ких важ­ли­вих спра­вах, як колір шар­фи­ка, кот­рий ма­ти са­ме приміря­ла»).

І батьки Буби були нещасливі. Вони уни­ка­ли роз­мов, брехали, дра­ту­валися, у них не було ча­су для се­бе. Вони краще почуваються за межами родини, на роботі.

Але Буба не лише переживає через відносини з батьками. Також вона переживає через нещасне кохання до Адася, з яким вона дружила з дитинства, а він її покинув заради її найкращої подруги Йольки.

«На­решті те, що Адась, той са­мий, з  яким Бу­ба знай­ома з дит­са­доч­ка і яко­го лю­бить, по­чав зустріча­тися з Й­оль­кою. І що він навіть не по­думав піти з Бу­бою на «Міс Сай­гон», хо­ча в неї бу­ли два квит­ки».

«Не­щас­тям на­зива­ла Бу­ба й спра­ву із крип­тонімом «Адась». Бо хло­пець, зда­вало­ся, аб­со­лют­но її не помічав. Як­що й за­питу­вав у неї, то про Й­оль­ку. Як­що ба­лакав, то про Й­оль­ку. А ко­ли дівчи­на ба­чила й­ого на пе­рер­вах ве­село­го й у чу­дово­му нас­трої, то по­руч зав­жди бу­ла Й­оль­ка».

Йолька не була спражньою подругою Буби. Вона сміялася над Бубою, використовувала її в своїх цілях, підставляла на уроках, ображала через її уподобання до солодкого.

Ім’я Агнешка, називають Бубою

Місце проживання Польща, вул. Звіринецька, третій поверх

Родина Батько Павел, мати Марися, дідусь Генрик, бабуся Рита, сестра Олька

Вік 16 років

Опис зовнішності Буби «Буба не була ані дуже вродливою, ані негарною. Не була й надто високою, хоча низенькою її теж не назвеш. Можна було б сказати, що вона товста, проте насправді гладкою вона також не здавалася.»

Освіта Навчається у ліцеї ім. Костюшка в1-А класі

Однокласники Адась, Мілош, Агата, Йолька

Улюблені заняття Грає в бридж, слухає симфонічну музику

Риси характеру Буби Доброзичлива, розумна, старанна, чуйна, вміє цінувати дружбу, готова допомогти іншим, кмітлива, дотепна.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/buba-analiz-ta-harakteristika   

25.04.2023

Тести 

12 запитань

Запитання 1

Справжнє ім’я Буби?

варіанти відповідей

 Ольга

 Марися

 Агнешка

Запитання 2

Улюблений одяг Буби?

варіанти відповідей

 джинси і мартенси

 плаття і підбори

 спортивний костюм.

Запитання 3

Яка професія була у мами Буби?

варіанти відповідей

 телеведуча

 письменниця

 учителька

Запитання 4

Хто підтримує Бубу у важкі хвилини?

варіанти відповідей

сестра

подруга

дідусь

Запитання 5

Улюблене заняття дідуся Генрика?

варіанти відповідей

 гра в бридж і спортлото

 полювання і рибалка

 читання книг

Запитання 6

Чому тато не любив гостей - подружжя Маньчаків?    

варіанти відповідей

 вони були галасливі

 вони довго засиджувалися в гостях

 вони занадто багато їли

Запитання 7

Чому мама прийшла розгнівана з батьківських зборів?

варіанти відповідей

через погані оцінки Буби

вона не знала, де навчається Буба

через пропуски уроків.

Запитання 8

Що зробила Буба аби Адась прийшов до неї?    

варіанти відповідей

 заховала підручник з фізики

 захворіла

 запросила на День народження.

Запитання 9

Хто займався хатніми справами в родині Буби?

варіанти відповідей

 Барташова

 мама Марися

 дідусь Генрик

Запитання 10

Чому в батьківському домі з’являється сестра Буби Олька?

варіанти відповідей

 щоб батьки приглянули за малим Францішеком

 вчергове йде від чоловіка

 щоб допомогти матері по господарству.

Запитання 11

Хто в сім’ї Буби постійно впадає в крайнощі?     

варіанти відповідей

 батьки Буби

 Марися і Олька

 Барташова.

Запитання 12

Чому фото Буби потрапило на першу сторінку газети?    

варіанти відповідей

 вона була донькою відомих батьків

 вона стала чемпіонкою з бриджу

 вона стала фотомоделлю.

27.04.2023

Шкільний твір - Сімейні цінності у творі Барбари 

Космовської Буба

Усе найкраще, що є в нашому житті, починається з родини. Мамина турбота, батькова підтримка, бабусина ласка, дідусева мудрість, тепло хатнього затишку в колі рідних назавжди залишають глибокий слід у душі та серці кожної дитини.

Сімейні цінності — це те, що поважають і шанують усі члени родини. Для більшості з нас вони однакові: любов, взаємоповага батьків та дітей, вірність, довіра, родинний затишок. Це те, що служить надбанням для нащадків, предметом гордості та поваги до старших поколінь.

Проблема збереження сімейних цінностей порушена в романі відомої польської письменниці Барбари Космовської «Буба». Це книга про життя шістнадцятирічної Агнешки, яку всі по-домашньому кличуть Бубою. Батьки дівчини — відомі та шановані у Варшаві люди: мати — популярна письменниця, яка створює жіночі романи, а тато — ведучий телепрограми про людські долі. Також із ними живе дід Генрик, який усі гроші програє в спортлото та захоплюється грою в бридж. Є у дівчинки й старша сестра Олька, яка вже має власну родину, але постійно свариться із чоловіком, приділяє мето уваги маленькому синові та заявляє про своє бажання стати то кіноактрисою, то відомою співачкою, то продюсером.

Отже, в Буби все складається не так вже й легко й дівчинка не відчуває себе щасливою, бо її батько та мати настільки заклопотані, що не мають жодного уявлення про доньчине життя. Вони уникають щирих розмов із дитиною, інколи брешуть, часто дратуються, ’‎скандалять. Я думаю, це тому, що батьки Буби егоцентристи, вважають себе неперевершеними, талановитими й переконані, що весь світ повинен обертатися навколо них. Саме тому вони краще почуваються за межами родини: батько в телестудії, а мати на зустрічах із різноманітними видавцями. Здається, що лише двом людям не байдужа доля дівчинки. Понад усе Бубу любить дідусь Генрик, дбає про онучку, розраджує в тяжкі хвилини й мріє, що колись вона стане відомою бриджисткою. Саме дідусеві дівчина розповідає всі свої таємниці. Також дуже важливою для неї є мовчазна підтримка хатньої робітниці Бартошової, зовні стриманої та суворої жінки. Одного разу Буба навіть мимоволі думає про те, що добре було б, якби її справжньою мамою виявилася Бартошова. Можна уявити, наскільки самотньою почувалася дівчина без турботи батьків! Чого ж не вистачає родині Буби, щоб вона була щасливою? Напевно, любові, уваги одне до одного, піклування про членів родини, спільних інтересів — тобто всіх тих сімейних цінностей, без яких родина, фактично, перестає існувати.

Проблеми в родинному житті старшої доньки, на мою думку, також можна пов’‎язати із її вихованням, точніше його відсутністю. Адже Олька не мала прикладу нормальних сімейних взаємин, де рідні люблять та поважають одне одного. Це призвело до того, що вона ледве не втрачає свою сім’‎ю. Лише завдяки старанням Буби молоде подружжя мириться та кардинально змінює свої погляди на родинне життя.

До речі, проблема взаємин у родині порушується на прикладі образу Бубиної подруги Агати, яка приходить на уроки із синцями й дуже соромиться свого батька-пияка. На жаль, ця тема є болючою для багатьох сучасних родин. Агата розповідає сумну історію про те, як її батько, у минулому талановитий хірург, став пити, був позбавлений ліцензії й почав виміщати свою злість на рідних. Але, незважаючи на це, дівчина не втрачає оптимізму, завжди підтримує подругу, піклується про свого молодшого братика.

Твір закінчується оптимістично: батьки Буби таки роблять переоцінку цінностей. Вони остаточно миряться, мати нарешті пише справді актуальну й цікаву книжку, удвох вони піклуються про собаку-знайду, яку донька принесла додому (раніше вони вимагали, щоб усі навколо дбали лише про них). Затишок і спокій настає й у родині їхньої старшої доньки. Мати з батьком нарешті помічають, що Буба стала зовсім дорослою. А звістка про те, що донька перемогла на республіканському чемпіонаті із бриджу, стає для них величезним подивом. Батьки починають дивитися на свою дитину не лише з любов’‎ю, а й із повагою: «Бубині очі засяяли щастям. Як це приємно, коли батьки іноді пригадують собі, що про власну дитину знають геть усе. Ну, може, не зовсім. Це справді занадто. Майже все. Так воно буде найкраще».

Мені дуже сподобалася книжка Барбари Космовської, бо вона цікава, наповнена теплотою та гумором. У ній ідеться не лише про дорослішання підлітків, пошуки дружби, перше кохання, гіркоту поразок, а й про те, наскільки важливою є для нас любов близьких та рідних, злагода в родині. А це, мабуть, близьке кожному читачеві.

16.05.2023

  Барбара Космовська біографія скорочено

Барбара Космовська – сучасна польська поетеса і письменниця.

Народилася 24 січня 1958 року в місті Бітова Поморського Воєводства в Польщі. Писати вірші почала, будучи ученицею ліцею. Можливо, тому в якості майбутньої професії вибрала польську мову і літературу, вступивши на філологічний факультет Гданського Університету. В студентські роки брала участь в різних поетичних конкурсах та неодноразово вигравала престижні міжнародні літературні призи.

Деякий час викладала польську мову і літературу в одній із середніх шкіл рідного міста. Трохи пізніше вступила до аспірантури і в 1999 році отримала ступінь кандидата наук, захистивши дисертацію по творчості З. Урбановського. Примітно те, що і ця розробка була відзначена спеціальним дипломом «За кращу роботу».

У 2000 року випущений перший роман “Голодна кішка”. У 2001 вийшов роман «Приватна територія», 2002 «Провінція», «Гобелен» та «Буба». У 2003 «Вгору по річці», 2004 «Блакитний автобус», у 2005 — книга «Думчики». Автор романів «Пушка» та «Буба — картковий сезон».

У 2007 році письменниця опублікувала повість “Позолочена рибка”. Цей твір став  Книгою Року у Польщі, а Космовська отримала першу премію на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен. Книжка ввійшла до шкільної програми із зарубіжної літератури за 9-ий клас.

Пізніше були написані такі твори:

2008 — Hermańce (Германьці)

2008 — Puszka (Бляшанка)

2011 — Samotni.pl (Самотні)

2011 — «Українка» (твір для дорослих читачів)

В даний час Барбара Космовская читає лекції на кафедрі історії літератури при Поморській Академії міста Слупськ, там же займає посаду Доцента. Крім цього працює над вивченням питань позитивізму в галузі дитячої та молодіжної літератури, друкується в журналі «Гулівер» і є депутатом Бітовської Міськради.

Барбара Космовська є авторкою радіоспектаклів для дітей і юнацтва.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/barbara-kosmovska-biografiya

Переглянути презентацію БАРБОРИ КОСМОВСЬКОЇ

18.05.2023

“Коли відпочивають янголи” аналіз

Автор – Марина Аромштам

Жанр – повість

Рік написання – 2011

Головні герої “Коли відпочивають янголи”

дівчинка Аліна

вчителька Марсем (Маргарита Семенівна)

Ольга – мама Аліни

дідусь Аліни

В.Г. – друг дідуся, хімік

Розповідь ведеться від імені дівчинки Аліни. Ми знайомимося з Аліною, коли їй ведуть до першого класу, а завершується розповідь, коли дівчинка закінчує 4 клас. Також є щоденникові записи вчительки Марсем. Складається враження, що обидві героїні ведуть розповідь.

Особливість твору: Особливість в тому, що читач бачить одну і ту ж ситуацію і очима дитини, і з позиції дорослого. Це допомагають розкрити щоденникові записи Марсем.

Тема “Коли відпочивають янголи”. Тут знайшли відображення гострі проблеми нашого суспільства. Автор показала, як варто любити дітей, вміти бачити їхні проблеми, як не просто їх навчати, а дати їм «внутрішній стержень». Ця книга про добро, про кохання, про вміння дати можливість відпочити ангелам.

Конфлікт в повісті “Коли відпочивають янголи”

Конфлікт «батьків і дітей», внутрішній (сумніви Марсем – чи правильно вона виховує своїх учнів), міжособистісний (відносини між учнями в класі).

“Коли відпочивають янголи” проблематика

Проблема виховання духовності, моральності у підростаючого покоління.

Проблема зіткнення молодших школярів зі дорослим життям.

Проблема батьків і дітей”.

Проблема неповних сімей.

Сюжет

Цей твір про дітей, про школу, про взаємини дітей і дітей, дітей і дорослих, про внутрішні переживання (Наташа важко переживає розлучення батьків, намагаючись привернути до себе увагу), про перше кохання (Аліна закохана в Єгора, це перше серйозне почуття), про надії (Марсем сподівається, що діти її класу навчаться управляти бісами всередині себе, сподівається, що «ангели будуть відпочивати»), про вірність (Петя відчуває щирі почуття до Аліни, не перестає дружити з нею навіть після того, як вона не вибрала його в грі Коровай»), про взаємодопомогу, про добро, про моральність.

Характеристика героїв “Коли відпочивають янголи”

Характеристика Аліни

Аліна – особлива дитина, не дарма вона «не зійшлися характерами з Тетяною Володимирівною, першою вчителькою».

Характер Аліни розкриває ситуація з малюнком неваляшки в перші дні навчання в 1 класі. Аліна малює не одну неваляшку, як вимагала вчителька, а трьох, створює картинку сім’ї – вона, мама і дідусь. Реакція вчительки не забарилася – виставити на осуд усьому класу малюнок дівчинки, підкреслюючи, що «жодного разу не зустрічала в природі неваляшку з бородою». «І всі відразу відчули, що я зробила щось погане …».

«1 вересня Тетяна Володимирівна привела нас в клас і веліла здати букети. Першокласники повинні йти в школу з квітами. Це теж закон. Тому 1 вересня в школі буває багато квітів … Ми склали букети на стіл, а потім Т.В. поставила їх у відра для миття підлог … Тільки два букета вона поставила на стіл в вази … ». Здивована і ображена неувагою до свого букету, вирощеного власноручно до 1 вересня, Аліна розуміє, що це неправильно, принизливо і намагається по-дитячому міркувати. Далі показана ситуація з малюванням вази. І Аліна знову не виконує вимоги вчительки намалювати і прикрасити вазу: «Чому я повинна малювати вазу, якщо мій букет сидить у відрі?». З перших днів Аліна поводиться по-особливому, але особливість дитини в тому, що вона не механічний солдатик, готовий до виконання вимог, і не фарфоровий пупсик.

Марсем багато думає про виховання дітей, про їх навчання, свої роздуми вона записує в щоденник.

Марсем вважає, що «Діти – не порцелянові пупсики». Вона чесна і відкрита в своїх переконаннях.

«Вони люди. І, як люди викликають у нас найрізноманітніші почуття. Нам може бути з ними добре, а може бути – огидно. Ми хочемо, щоб було цікаво. В цьому наша вчительська користь. Наш розумний егоїзм».

Таким чином, потрапивши в клас до Марсем, Аліна стає кращою ученицею, вона бере активну участь у житті класу. Це і похід на Чорного Дрегона, і бал, і іменини. Ми бачимо, як змінюється дівчинка за 4 роки навчання в класі Марсем. Аліна відверта, чуйна, щира, навіть в бажанні пограти в гру, за яку було покарання.

Але Аліну турбує проблема відсутності батька. Дівчинка виховується мамою і дідусем. Повість починається роздумами героїні про те, що могло все скластися інакше, якби був тато. «Все могло скластися по-іншому, якби у мене був тато». Безумовно, Аліні не вистачає батьківської любові та уваги. Тато Аліни – математик, він живе у Франції. Дівчинка часто згадує про нього, розмірковує. Але величезну роль у формуванні характеру Аліни зіграв мудрий, витриманий, спокійний дідусь, який знаходив підхід до неї в будь-якій ситуації, відчував, що необхідно дівчинці в першу чергу, звертав увагу на будь-які дрібниці, навіть ті, які залишалися мамою непоміченими.

Марсем теж зіграла величезну роль у формуванні характеру Аліни і всього класу в цілому. У кожного з героїв-дітей багато складнощів і труднощів: тут і перша закоханість, як правило, нерозділена, і сімейні складності – багато сімей перебувають на межі розлучення або за його межею, тут і поведінка нового учня Кравчика і гра, придумана ним, і ситуація з валентинками. Але всі ці труднощі долаються завдяки любові, турботі і творчому завзяттю Марсем.

Характеристика Марсем

Марсем – образ «нестандартної» вчительки і її не дарма вважають педагогом з особливим підходом. Вона намагається “бачити вглиб дитини” і використовує нестандартні методи.

Наприклад, придумує похід учнів на страшного Дрегона, якого повинні перемогти “принци”, адже хлопчику, який раз став героєм і вчинив подвиг набагато важче буде зробити потім якусь капость або підлість, щоб не зганьбити своє добре ім’я.

Робота для Марсем – це, перш за все, бажання розвивати «внутрішній стержень» кожного свого учня, вона сприймає дітей як рівних, не дарма вони обговорюють проблеми і деякі уроки проводять, сидячи в колі на килимі. «Частина уроків проходила на килимі. Ми сиділи, схрестивши ноги по-турецьки, іноді лежали на животах ».

Хоча в її щоденнику зустрічаються і такі висловлювання, наприклад: «Вбила б!» Вбила і розвісила б по ліхтарям … Ось як мене розлютили …… Ще трохи, і я кого-небудь трісну. Яку-небудь дитинку. Може бути, навіть не одну, а відразу декількох. Тоді мене, нарешті, виженуть з роботи … »

Але це говорить про те, що Марсем – жива, щира, справжня, вона відповідально ​​відноситься до своєї професійної діяльності, точніше для неї робота – це не механічне виконання ряду інструкцій, а весь навчальний процес для неї і є «вирощування внутрішнього стержня», інакше б вона не розповіла історію про ангелів.

Марсем не випадково розповідає дві історії дітям, щоб показати їх у порівнянні, як можна чинити, а як не варто. Друга історія про ангелів на перший погляд здається казкою, але дітям властиво вірити в казки, та й сама Марсем впевнена, що це і є суть педагогіки і її сенс, інакше і не вийде нічого. І діти розуміють.

Сенс назви повісті “Коли відпочивають янголи”

У кожної людини є ангел, який відповідає за її вчинки. Якщо людина щось робить правильно, вони відлітають з інших важливих справах. І тоді однією бідою в світі стає менше. Якщо ж людина паскудить, ангели повинні залишатися поруч – виправляти її капості. Не можна плутати крила ангелів поганими вчинками. Виховання свого внутрішнього стержня, вічних моральних моральних цінностей: розуміння, віри, терпіння, доброти, співпереживання, любові, допомоги близькому.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/koli-vidpochivayut-yangoli-analiz

І семестр 

13,15 вересня!!!

Тема :Веди як пам’‎ятка індоєвропейської словесності II-I тис. до н. е. Спільність міфів Вед для індійців та аріїв, слов’ян дохристиянської доби. Образи ведійської міфології. Космологічні міфи вед.

Завдання :

- Назвіть основні роди літератури.

- Назвіть головні ознаки епосу, лірики й драми.

- Що таке літературний жанр?

- Назвіть жанри епосу.

- Назвіть жанри лірики.

- Назвіть жанри драми.

- Що таке літературний процес?

- Які епохи вам відомі?

- Що таке літературний напрям? Які літературні напрями ви знаєте?

- Що таке літературна течія? Які літературні течії вам відомі?

- Які священні книги ви знаєте?

- Яке значення священних в історії людства?

Індійська цивілізація — одна з найдавніших на планеті. Назва ж ведичної релігії, яку сповідували тут, походить від назви збірника священних пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань Вед (веди із санскриту — дослівно «священне знання»). Це — одна з найдавніших релігій світу, яку, як вважають, принесли у II тис. до н. е. в Індію кочові племена аріїв. 

Словникова робота

Сакральне — священне, те, що володіє особливим статусом буття і протистоїть звичайному, повсякденному, вимагаючи певного типу вшанування, особливого до себе ставлення.

Веди (від санскр. священне знання) — найдавніші індоіранські тексти, пам’‎ятки давньоіндійської літератури (в індуїзмі вважаються священними, переказаними через одкровення).

Літературно оформлені Веди виникли в XV-V ст. до н. е. Вони утворені з чотирьох збірників (сам-хітів): Рігведа — збірка гімнів; Самаведа — збірка пісень; Яджурведа — опис ритуалів, правил жертвопринесення; Атхарваведа — збірка заклинань жерців.

Веди були написані для чотирьох груп жерців, які виконували певні дії під час жертвоприношення: Рігведа адресована головному жерцю, який співає гімни і спілкується з богами, Самаведа — знавцеві мелодій, Яджурведа — організаторові жертвоприношень, Атхарваведа — брахману, що керує всім процесом.

З художньої точки зору найцікавішою є Рігведа, що містить 1028 гімнів, зібраних в окремі книги. Вони написані ведичним санскритом — літературно опрацьованою давньоіндійською мовою, яка є одним із джерел індоєвропейських (у т. ч. української) мов. У складі Вед є віршовані і прозові твори, гімни богам і фольклорні пісні, героїчні легенди і притчі, дидактичні настанови і філософські коментарі.

У Ведах відбилися уявлення давніх індійців про довкілля, космос, ритуал, соціальний устрій, етичні цінності й мораль.

У Ведах утілено міфологію аріїв, а також здобутки наукової думки давніх індійців. У найголовнішому ведичному міфі (він є основним і для дохристиянських вірувань слов’‎ян, зокрема українців) ідеться про викрадення сонячної сили злим демоном Врітрою і звільнення її богами Індрою та Вішну, тобто про чергування пір року. Відлуння цього міфу збереглося в Україні, зокрема в петрогліфах (наскельних зображеннях) відомого кургану Кам’‎яна Могила поблизу Мелітополя. Існує версія, що арії (першотворці ведичної міфології і релігії) почали свій довгий шлях до Індії саме з Приазов’‎я, тобто з нині українських земель.

Серед гімнів Рігведи виділяються космогонічні гімни про виникнення світу та гімни-замовляння, що звернені не тільки до богів, а й до злих сил з проханням позбавити хвороб, навести лід у сім’‎ї тощо.

3. Читання гімну до Сонця (у перекладі Лесі Українки)

 “Гімн до Сонця” Веди

Сонце святе, що все віда, встає перед поглядом світу,

Коні блискучі несуть його. І перед сонцем,

Оком світовим, зникають, як злодії, темрява й зорі.

Промені, наче палкії вогні, освітили живучих.

Сурія, прудкий їздець! Ти нам світло приносиш,

Сяєвом небо сповняєш! Перед богами ти сходиш,

Ти очищаєш, од лиха борониш! Ти світлом вкриваєш

Землю і люди, а небо й повітря ти нам заливаєш.

Міряєш ночі і дні, споглядаєш створіння наземні.

Сім ясних коней твій повіз везуть, о Сурія, боже!

Боже-споглядачу, маєш вінець ти з проміння над чолом.

Їде твій повіз, сім коней упряг у ярма окремі.

Вглядівши сяйво твоє, що блищить після темряви ночі,

Падаєм ниць: ти найвищий з богів! Ти Найкращєє світло!

О доброчинець, зійшовши сьогодні високо на небо,

Тугу з серденька мого прожени, а з лиця мого блідість.

Кидаю блідість пташкам лісовим, щоб мені не марніти,

А жовтяницю на жовтії квіти я кину.

Син Адіти встав потужний,— він ворога мого поборе!

Сам же не маю я сили змагатися з лихом жерущим.

Переклад Лесі Українки

Джерело: https://dovidka.biz.ua/gimn-do-sontsya

Завдання :

Виразно прочитайте фрагмент гімну.

- Хто, по-вашому, звертається до богинь? З якою метою?

- Гімн має назву «До Світової Зорі». Поміркуйте, «Світова Зоря» - це

божество одноосібне чи багатоосібне? Підтвердите висновки, спираючись

на текст.

Загальні висновки щодо ведичної літератури.

Зміст ведичної літератури спрямований здебільшого до внутрішнього світу  людини. Центр нових релігійних книг - вчення про сансару, карму та дхарму (своєрідний кодекс морально-етичних норм поведінки особистості та суспільства, вдосконалення людини).

Ведичне багатобожжя трансформувалося в «індуїстську трійцю» - Брахма, Вішну,  Шива.

- Поміркуйте, чому саме боги Брахма (творення). Вішну (збереження) та Шива (руйнування) склали основну релігійну єдність індуїзму ?

Запис у зошиті :

На сьогоднішньому уроці я дізнався, що….

20 вересня 

Біблія як основа двох релігій – юдейської та християнської.

Зв’язок Біблії з історією і міфологією. Структура Біблії, її складники 

В океані книжок є такі, що стали материками духовності цілих народів. Особливе місце серед них належить релігійним текстам, які часто називають богонатхненними. Так, наприклад, давні індійці вважали Веди божественним одкровенням, що відкривалося лише втаємниченим. Мусульмани всього світу надзвичайно шанують місяць рамадан, бо вірять, що саме тоді Мухаммед отримав Коран від Аллаха. А український Президент під час інавгурації присягає на вірність країні та її народу, поклавши руку на Пересопницьке Євангеліє (1561), де Божі заповіді вперше з’‎явилися нашою рідною мовою. Саме про Біблію та найвідоміші біблійні тексти сьогодні ми розпочинаємо розмову.

— Слово Біблія давньогрецького походження. Мовою древніх греків воно означало книги. У наш час ми позначаємо цим словом не всякі книги, а одну певну книгу, що утворена з декількох десятків окремих релігійних творів. Це книга, яку віряни християнської та іудейської релігії вважають своїм Святим Письмом.

Писання Біблії тривало майже 1600 років, починаючи від 1513 року до Різдва Христового. У ньому брали участь 40 осіб (усі не прості люди, а обрані Богом, які праведно жили) — пророки й апостоли.

Новий Заповіт дійшов до нас у майже 5000 варіантах більш-менш повних давніх рукописів. Проте один із папірусів викликав справжню сенсацію в наукових колах. Йдеться про три невеликі фрагменти рукопису Євангелія від Матвія, які містять частини десяти віршів з 26-го розділу. Дослідження показали, що він був написаний до 70-го року.

Усі згадані книги були відібрані церквою з великої кількості інших текстів, які не увійшли до Біблії і відомі під назвою «апокрифічні» (такі, що перекручували зміст переданих подій, висловлювань, законів, часто мали сумнівне походження й мали розбіжності із церковним ученням).

2. Структура Біблії

(Виступ учня за заздалегідь підготовленим матеріалом.)

— Біблія — священна книга християнства, що має дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт. Усього у складі Біблії 66 книг (за православним каноном), створених різними авторами. Окрім канонічних книг, існують і неканонічні книги — апокрифи.

Старий Заповіт налічує 39 книг. У них йдеться про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Структура Старого Заповіту така:

• доісторичні книги;

• історичні книги;

• навчальні (поетичні) книги;

• пророчі книги.

Час створення — близько XIII ст. до н. е. — І ст. до н. е. Мова — давньоєврейська та арамейська.

Новий Заповіт охоплює 27 книг: чотири Євангелія, діяння Апостолів, 21 послання Апостолів та книгу Об’‎явлення Іоанна Богослова (Апокаліпсис). У цих книгах йдеться про життя та вчення Ісуса Христа, виникнення та існування перших християнських общин, про кінець світу, друге пришестя Христа та тисячолітнє царство Боже після Страшного суду.

3. Біблія в Україні. Пересопницьке Євангеліє

— У другій половині IX століття просвітники Кирило і Мефодій переклали новозавітні книги слов’‎янською мовою. Найдавніша пам’‎ятка цього перекладу відома як Остромирове Євангеліє. Першою друкованою книгою в Україні став «Апостол» Івана Федорова (Львів, 1574 р.). Першим повним друкованим виданням усіх книг Святого Письма церковнослов’‎янською мовою була Острозька Біблія Івана Федорова (1581 р.).

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати оповіді про створення світу, Каїна і Авеля та 10 заповідей Божих (для всіх учнів); випереджувальне завдання: підготувати виразне читання вищезгаданих оповідей.

27.09.2022

Зайдіть за посиланням та опрацюйте матеріал  

29.09.2022

Тема. Контрольна робота № 1. Вступ. Розділ «Священні книги людства як пам’ятки культури і джерело літератури»

І варіант

Початковий рівень (0,5 б)

1. Література – це мистецтво…

а) слова;                  б) руху;

в) пензля;                г) звуку.

2. Слово «Євангеліє» означає…

а) нова радість;                  б) прихід Бога;

в) блага звістка;                 г) нове життя.

3. До Нового Заповіту увійшли … Євангелій

а) 3;                  б) 4;

в) 5;                  г) 6.

4. Псалми – це…

а) пісні розважального характеру;

б) збірка пісень, які співають віруючі люди;

в) пісні релігійного характеру;

г) біблійні притчі.

5. «Ряд каменів, ряд цеглин у стіні» перекладається як…

а) басмала;                  б) сура;

в) айят;                        г) коран.

6. Веди мають … походження

а) давньоарабське;                  б) давньоіндійське;

в) давньоєврейське;                г) давньоруське.

Середній рівень (1 б)

7. Установіть відповідність між пам’ятками словесності та дослівним значенням їх назв.

1. Веди                        а) слово

2. Біблія                      б) священне знання

3. Коран                      в) книга

8. Дайте визначення.

Літературний процес – це…

9. Поясніть вислів.

«Терновий вінок»

Достатній рівень (1,5 б)

10. До чого закликає Ісус Христос у Нагорній проповіді?

11. Чи можна стверджувати, що Веди, Біблія, Коран – це не лише релігійні книги; вони мають художню цінність?

Високий рівень (3 б)

Написати невеликий твір-роздум (1 тема на вибір)

1) Біблійні сюжети у світовій літературі

2) Найскладніша заповідь

3) Головні цінності християнства

ІІ варіант

Початковий рівень (0,5 б)

1. Термін «Всесвітній літературний процес» виник у…

а) 10-20 рр. ХХ ст.;                  б) 20-30 рр. ХХ ст.;

в) 30-40 рр. ХХ ст.;                  г) 50-60 рр. ХХ ст..

2. Слово «Веди» означає…

а) читання;                         б) духовне знання;

в) сповідь;                          г) одкровення.

3. Найдавніша частина Вед…

а) Рігведа;                       б) Самаведа;

в) Яджурведа;                  г) Атхарведа.

4. Усього у Корані … сур

а) 112;                               б) 113;

в) 114;                               г) 115.

5. Євангеліє написано…

а) давньогрецькою мовою;            б) давньоєврейською мовою;

в) давньоарабською мовою;          г) арамейською мовою.

6. Айяти – це … Корану

а) заголовки;                          б) розділи;

в) фрагменти;                          г) цитати.

Середній рівень (1 б)

7. Установіть відповідність між світовими релігіями та їх священними книгами.

1. Біблія   а) іслам

2. Веди     б) буддизм

3. Коран    в) християнство

8. Дайте визначення.

Притча – це…

9. Поясніть вислів.

«Нести свій хрест»

Достатній рівень (1,5 б)

10. Який морально-філософський зміст біблійного сюжету про Каїна і Авеля?

11. Чи можуть священні книги різних релігій бути культурним надбанням інших віросповідань?

Високий рівень (3 б)

Написати невеликий твір-роздум (1 тема на вибір)

1) Біблійні сюжети у світовій літературі

2) Найскладніша заповідь

3) Головні цінності християнства

 Д/З. Підготувати повідомлення про період античності.

04.10.2022

Поняття про античність, її хронологічні межі. Основні етапи, роди і жанри античної літератури. Специфіка розвитку літератури в Давній Греції і в Давньому Римі. Концепція людини і світу в античній літературі

Наш із вами шлях історичними стежками світової літератури продовжується. Ознайомившись із найдавнішими пам’‎ятками словесного мистецтва Ведами, Біблією та Кораном, дізнавшись про погляди стародавньої людини на світ, природу, життя, ми сьогодні розпочнемо мандрівку до епохи, яка започаткувала сучасну цивілізацію, стала колискою європейської культури та літератури. Це - доба античності. У глибинах історії приховані дорогоцінні скарби - досягнення давньої культури, що стала колискою європейської цивілізації. Без поетів, філософів, скульпторів Давньої Греції та Риму неможливо уявити світове мистецтво та шляхи його розвитку впродовж століть. Леся Українка і Микола Вороний, Осип Мандельштам і Дж. Байрон - це не повний перелік митців, котрі черпали в античності натхнення. Що ж приваблює людство в античності? У чому полягає своєрідність цієї доби? Які скарби античності не втратили своєї краси й сьогодні? 

Кілька тисячоліть тому на півдні Балканського півострова виникла культура, якій судилося відіграти велику роль у житті людства - культура давніх греків та римлян. Греція ніколи не прагнула до панування у світі, її мешканці були осторонь від багатьох історичних подій, і мало хто з грецьких полководців здобув велику славу. Греція не вирізнялася особливими природними умовами. Вона не відігравала значної політичної ролі у світі. Проте саме тут народилися видатні поети, скульптори, філософи, які заклали фундамент духовної культури людства.

Важко уявити, якою була б сучасна західна цивілізація, якби її витоки не сягали величного світу античності. Слово «античний» у перекладі з латини означає «стародавній», проте вживають його тільки щодо двох культур минулого — давньогрецької та давньоримської. Саме ці культури здебільшого визначили дух і обличчя Європи. За доби Відродження в Європі увійшло в моду колекціонування старожитностей, їх називали «антиками». Пізніше у Франції виникло поняття «античність» на позначення всіх ранніх форм мистецтва.

Історія античного світу охоплює тринадцять століть - від виникнення перших давньогрецьких держав (VIII ст. до н.е.) до падіння Західної Римської імперії та завоювання Риму варварськими племенами (V ст. н.е.). За цей час на його території було створено одну з найрозвинутіших цивілізацій давнини, що уславилася великими здобутками в галузі державотворення, юриспруденції, воєнної справи, науки, мистецтва, літератури. Золотими літерами в пам’‎яті людства закарбовані імена видатних творців античної культури - філософів, математиків,

істориків, художників, поетів. Протягом багатьох століть праці античних учених вважали найавторитетнішими джерелами знань, а пам’‎ятки античної архітектури, скульптури й літератури - найвищими зразками для наслідування.

Близько чотирьох тисяч років віддаляють нас від першопочатків дитинної людської цивілізації - Стародавньої Греції, або Еллади. Маленький, за нинішнім рахунком, народ Еллади створив мистецьку культуру, що стала золотим фондом світової, і з якої людство й дотепер черпає натхненні образи й моральні засади. Саме цей народ створив багатство літературних форм і жанрів, що під грецькими назвами стали взірцем всієї європейської літератури 9 трагедія, комедія, лірика, епос), а також заклав основу для більшості наукових дисциплін ( філософії, філології, математики, природознавства, музики, медицини).

Чи не тому здавна вважали високоосвіченою ту людину, що володіла знаннями про античний світ та його культуру? Саме в глибинах формування давньогрецької суспільності вироблялися закони людської моралі та правила стосунків між людьми, викристалізовувалися думки про загальнолюдські цінності. Давні греки першими порушили соціально-політичні й морально-психологічні питання, що й досі стоять на порядку денному людських спільнот. Зазнавши численних втрат від воєн, вони засуджували війну й славили мир, шукаючи шляхи розумного розв’‎язання воєнних конфліктів. Пройшовши у своєму історичному розвитку всі етапи суспільних формацій, давні греки першими визначили цінність людини як особистості та засудили рабство й експлуатацію людини людиною. Людина для давніх греків - вінець творіння, еталон прекрасного. Поєднання фізичного і духовного начал. Людські почуття - кохання, вірність, зрада, дружба, ненависть, душевні страждання - все це знайшло місце і в міфології, і в літературі давніх греків. А понад усе - людський розум, його неосяжність! (Пригадайте, найціннішим подарунком Прометея людям була саме іскра розуму, «вогонь Прометея» є контекстуальним синонімом поняття розумом.) Саме розум став рушієм земної цивілізації. Таким чином. Греки на чільне місце поставили людину.

Що спонукало давніх греків шукати місце людини в довколишньому світі і що сприяло цим пошукам? Гадається, передусім - умови життя. Територія Давньої Греції була гористою, з малородючими ґрунтами, що не сприяло розвитку хліборобства. Греки здебільшого займалися вирощуванням олив, винограду та розведенням кіз і овець. Зате в надрах землі крилося безліч корисних копалин - золото, срібло, мармур, що їх потребували сусідні країни. Склалися просто блискучі умови для розвитку торгівлі - вивільнені від хліборобської праці руки, а найголовніше - вихід до морських шляхів, його мала кожна історична область і відповідно кожне плем’‎я. Та не лише торгівля й колонізація стали рушіями давніх греків. Менталітету цього давнього народу був притаманний дух пізнання нового, допитливість, цікавість до усього, що їх оточувало, до незнайомих світів - країн, народів, географічних територій. Греки вміли побачити цікаве, незнане і зберегти свої враження в оповідях та піснях.

Особливість історичного розвитку Давньої Греції було її заселення спорідненими племенами. Єднання цих племен відбулося на основі створення і сповідування єдиної для всіх племен олімпійської релігії, а зрештою, спільної еллінської культури, однією з ланок якої була міфологічна та літературна творчість. Взаємозв’‎язок між літературою та суспільним розвитком Давньої Греції був надзвичайно тісним, і саме він визначив головні віхи розвитку давньогрецької літератури.

Опрацювання поняття античність, з’‎ясування особливостей давньогрецької культури.

Античність - це узагальнена назва історико-культурної доби, двох народів Середземномор’‎я - давніх греків та давніх римлян. Існувала ця доба з І тис. до н. е. до V ст. н. е.

Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Особистість була для давніх греків носієм розуму і гармонії. Вони утверджували її цінність, вірили у великі можливості. В античний період існувало таке поняття, як „калагатія», що в перекладі означає „прекрасний і добрий». Фізична краса у Греції тісно пов’‎язувалася з духовною досконалістю та красою. Таким був ідеал людини - громадянина античності. Характерно, що учасники Олімпійських ігор повинні були мати бездоганну репутацію у фізичному і моральному плані. Давні елліни уявляли світ як поєднання природних, історичних, соціальних, стихійних, божественних сил. Доля людини залежала від волі богів. Але людина не була безвольною. Вона мала певну моральну позицію щодо ударів долі. Елліни боялися смерті, але ще більше вони боялися негероїчного, бездуховного, негармонійного буття. Тому герої віддають перевагу віку короткому, але звитяжному. Греки любили життя в усіх його проявах. Вони вміли кохати, дружити, радіти життєвим благам і, водночас, уміли захищати свій народ, свободу. Давні греки намагалися надати життю високого, героїчного і світлого змісту, а це могли зробити лише духовно й фізично розвинені люди.

Етапи розвитку античної літератури

Архаїчний, або дописемний період, який охоплює ряд століть усної народної творчості, закінчується у першій третині І тисячоліття до н.е., завершується творами Гомера «Іліада» та «Одіссея» (VІII-VII ст. до н.е.).

Класичний період, який збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII-V ст. до н.е.). Характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман та ін.), жанру байки (Езоп). Розвиваються драматургія: трагедія (Есхіл, Софокл, Еврипід), комедія (Аристофан); прозові твори: історіографія (Геродот, Фукідід, Ксенофонт); філософські роздуми (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель); красномовство (Демосфен). Ні прозового епосу — роману, ні прозової драми в класичну епоху не існувало.

Елліністичний період — це етап Середземномор’‎я з часу походів Олександра Македонського (334-323 рр. до н.е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 р. до н.е. підпорядкуванням Єгипту.

Еллінізм — поширення впливу грецької культури на країни Малої Азії Близького Сходу і Північної Африки.

У грецькій літературі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тематики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Елліністичний етап представлений лірикою (Каллімах, Феокріт, Аиоллоній) та побутовою комедією (Менандр).

До цього періоду античної літератури належить і римська література, тому його частину називають елліністично-римським періодом.

Римський період (III ст. до н. е. - III ст. н.е.). Греція стає однією з провінцій Римської імперії. Римська література спочатку зростає на зразках грецької і зазнає П впливу.

Майже всі європейські літературні жанри: епос, елегія, ода, гімн, ідилія, трагедія, комедія і багато інших — зародилися і сформувалися в античну добу і живуть донині. Світова література отримала неоціненний спадок: зразки довершених художніх творів в усіх жанрах, які для нових європейських літератур стали справжньою школою і еталоном майстерності. Французький письменник XVII ст., ревний шанувальник античної класики Жан де Лабрюйер зазначав: «Щоб досягти досконалості в словесності і — хоча це дуже важко — перевершити стародавніх, треба почати з наслідування їм». Нові європейські літератури пройшли цей шлях.

У І столітті до н.е., коли Рим у результаті завоювань перетворився на величезну імперію і Греція увійшла до її складу, сталося те, що не раз бувало в історії: переможці на полі бою опинилися під впливом переможених у багатьох галузях культури. Римлянин учився в елліна, римська поезія засвоювала уроки грецької. Видатний римський поет Горацій писав: Греція, скорена воїном диким, його ж підкорила, Лацій1 суворий зріднила з мистецтвом. Виник тісний зв’‎язок грецької літератури з римською, яка почала розвиватись як друга антична література (вона зародилася в III столітті до н.е.). «Золотим віком» римської літератури став період з І століття до н.е. по І століття н.е., коли вона плідно взаємодіяла з грецькою літературою.

Антична література й культура відродилися в Італії у XIV столітті, давши назву одному з найвищих злетів людського духу й розуму —добі Відродження (Ренесансу), й охопила до початку XVII століття всі країни Західної Європи. Світлі ідеали античності: людина як міра всього, її духовна й фізична краса, особиста свобода й гідність — стали надбанням європейських культур. Духовну красу людини, вірність у коханні оспівували Данте і Петрарка, людську гідність і свободу відстоював Дон Кіхот, Ромео і Джульєтта боролися за право вибору в коханні...

У XVIII столітті увага до творів давньогрецьких авторів знову посилюється. Різними мовами перекладаються Гомерові епічні поеми, вірші інших поетів, античні трагедії і комедії, запроваджується в історії країн Східного вивчення давньогрецької й латинської мов у школах. Осторонь цих процесів не залишились і східнослов’‎янські літератури, які були тісно пов’‎язані з історією і культурою Візантії. До сюжетів і образів античної літератури зверталися Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Леся Українка.

- Визначити, яке значення мала антична література.

· Відкрила для людства невмирущі етичні цінності (людяність, милосердя, готовність до самопожертви, мужність і незламність у боротьбі)

· Греки першими визначили цінність людини як особистості, засудили експлуатацію людини людиною, рабство, війну і славили мир.

· Були закладені основи для більшості наукових дисциплін (філософії, філології, природознавства, медицини, музики).

· Виробила жанри, які згодом засвоїли молоді європейські культури: епос, драма, трагедія, комедія, лірика, ода, повість, байка.

· Виробила систему поетичних образів, фігур, тропів.

· Слугувала зразком для наслідування, особливо в епоху Відродження і класицизму.

· У лоні давньогрецької культури виник європейський театр.

· Образи та сюжети античності - невичерпне джерело натхнення для художників усіх часів. Вони надихали Шекспіра, Шіллера, Моцарта, Байрона, Шевченка, Лесю Українку, Ліну Костенко.

06.10.2022

Давньогрецька міфологія. Основні цикли давньогрецьких міфів. Міфологічна основа героїчного епосу. Відображення історичних подій у міфах троянського циклу. Аналіз міфів Троя, Паріс викрадає Єлену, Облога Трої

Наше головне завдання - більш детально ознайомитися з найвідомішими циклами давньогрецьких міфів, які стали не лише основою для багатьох творів античної літератури, а й увійшли до золотого фонду світової культури. У попередніх класах ви вже працювали з деякими з них. Пригадайте, які саме давньогрецькі міфи ви вивчали. (Це міф про Прометея та цикл міфів про Геракла.)

Отже, поняття «цикл міфів» для вас не нове. Згадаймо, що потрібно для того, щоб різні міфи були об’‎єднані у цикл. (Учні висловлюють своє розуміння, в якому обов’‎язково має бути зазначено дві особливості циклу міфів - спільність теми та наявність героїв, що діють у всіх міфах.)

Міфологія становить основу античної культури, в тому числі літератури. На вузькому зовнішньому сяючому ободі нашого щита позначені основні цикли давньогрецьких міфів за змістом: про богів, героїв, троянський, фіванський, цикл міфів про аргонавтів.

Пригоди аргонавтів з Ясоном у пошуках золотого руна складають цикл міфів про аргонавтів. Цей знаменитий похід оспівано в поемі Овідія «Метаморфози», у трагедії Евриніда «Медея».

Фіванський цикл об’‎єднує міфи про царя Едіпа, Антігону, нро невдалий похід Алкмеона та успішний похід Епігонів (нащадків) проти Фів, про загибель Алкмеона, проклятого своєю матір’‎ю. Усі ці міфи пов’‎язані з легендарним «семибрамним» містом Фіви, яке було важливим ПОЛІТИЧНИМ центром Давньої Греції.

Троянський цикл міфів своїм корінням сягає у IІI-IІ тис. до н. е. Давньогрецькі співці - аеди та рапсоди — з уст в уста, від покоління до покоління передавали пісні про події легендарного минулого в Іонії, про похід на Трою, або Іліон (звідси назва «Іліади» Гомера). Ці пісні знала вся Еллада. На їх основі виникали художні твори, де історія набувала рис легенди. Міфи троянського циклу знайшли відображення ще й у трагедіях Софокла, Евриніда, у поемах римських поетів Вергілія та Овідія.

Аед - (грец. aoidos - співець) - еллінський поет, котрий викопував епічний твір, акомпануючи собі па струпному інструменті - формінкзі, лірі чи кіфарі. Образ Аед відтворено у поемі Гомера «Одіссея» (Демодок, Фемій).

З’‎ясування первинного сприйняття змісту циклу троянських міфів на чуттєво-емоційному рівні

- Чи прочитали ви міфи троянського циклу в повному обсязі?

- Скільки міфів складають цей цикл?

- Назвіть їх у композиційній послідовності.

- Які фрагменти циклу вразили найбільше? Чим?

- Які герої запам’‎яталися найбільше? Чим?

- Що в тексті міфів залишилося незрозумілим?

- На які запитання ви хотіли б отримати відповіді?

Вікторина-змагання за змістом циклу троянських міфів

1. Хто і чому порадив богам віддати Фетіду (морську богиню) заміж за Пелея? (Прометей. Тому що від можливого шлюбу Зевса і Фетіди мав народитися син, могутніший за батька і здатний скинути його з Олімпу.)

2. Де відбулося весілля Пелея і Фетіди? (У печері кентавра Хірона.)

3. Хто і чому підкинув на бенкетний стіл яблуко розбрату? (Еріда, богиня чвар і розбрату, підкинула яблуко із садів Гесперид, тому що її забули запросити на весільний бенкет, тому вона була ображена й розлючена.)

4. Що було написано на яблуці, яке підкинула на стіл Еріда? («Найвродливішій».)

5. Які богині затіяли між собою сварку за право називатися найвродливішою? (Гера - дружина Зевса, богиня родинного вогнища; Афіна - донька Зевса, богиня мудрості та справедливої війни; Афродіта - богиня кохання і дружина бога-коваля Гефеста.)

6. Хто мав вирішити їхню суперечку? (Троянський царевич Паріс, найгарніший із земних юнаків.)

7. Чому він віддав яблуко Афродіті? (Богиня пообіцяла йому кохання найпрекраснішої із земних жінок - Єлени.)

8. Чиєю донькою була Єлена? (Єлена була донькою Зевса і Леди, дружини героя Тіндарея.)

9. Кого і за чиєю порадою Єлена обрала за чоловіка? (Її чоловіком став Менелай, якого вона обрала сама. Інші претенденти, за порадою Одіссея, мали пригнути йому на вірність і прийти на допомогу в скруті.)

10. Хто із троянських героїв був супутником Паріса до Спарти? (Еней.)

11. Як Паріс відповів на гостинність Менелая? (Коли Менелай терміново від ’‎їхав на Крит, Паріс викрав Єлену і пограбував Менелая.)

12. Хто став на чолі грецького війська? (Агамемнон - цар Мікен і рідний брат Менелая.)

13. Хто допоміг Менелаю і Агамемнону зібрати грецьких воїнів для участі у війні з троянцями? (Мудрий Нестор, цар Пілоса.)

14. Як вдалося розгадати хитрість Одіссея, що не хотів йти на війну? (Одіссей, що мав молоду дружину Пенелопу та новонародженого сина Телемаха, прикинувся божевільним і почав орати свої ниви та засипати їх сіллю. Паламед здогадався про це і поклав у борозну Одіссея його сина-немовля, який неминуче загинув би під плугом. Так була розкрита хитрість Одіссея і він змушений був іти на війну.)

15. Скільки років тривала Троянська війна? (Десять.)

16. Чиїм сином був Ахілл? (Сином царя Пелея та морської богині Фетіди.)

17. Чому було необхідно залучити Ахіллеса до участі у війні з троянцями? (Віщий Калхас передрік синам Атрея, що вони здобудуть перемогу, якщо у війні з Троєю прийматиме участь Ахілл.)

18. Чому Фетіда сховала Ахілла на Скіросі у палаці царя Лікомеда? (Згідно з пророцтвом, Ахілл мав загинути у Троянській війні, тому й хотіла його врятувати.)

19. Як вдалося переконати Ахілла взяти участь у війні? (Хитромудрий Одіссей з Діомедом під виглядом купців приїхали на Скірос і розклали перед царівнами, доньками Лікомеда, різні шати й прикраси. Ахілл, переодягнений у жіноче вбрання, також був серед них. Одіссей серед товарів поклав зброю. Ахілл вибрав щит, меч, поножі та панцир і з радістю прийняв пропозицію Одіссея.)

Повідомлення про Генріха Шлімана.

Генріх Шліман (1822-1890), автор відомої книги «Іліон: місто і країна троян». У книзі було приблизно 900 сторінок і вдвічі більше ілюстрацій. Шліман хвилювався, чи зрозуміють читачі ту наполегливість, з якою він ішов до поставленої мети? Восьмирічним хлопчиком Генріха вразив малюнок з книги, яку йому на Різдво подарував батько - «Всесвітня історія для дітей». На малюнку було зображене палаюче місто і герой, що ніс на спині старця, а за руку вів хлопчика в сльозах. Це був Еней. Могутні стіни Трої вразили уяву Генріха і він поклявся, що знайде ці стіни і башти, адже такі величні воїни не могли зникнути безслідно. На все життя хлопчик полюбив Гомерові вірші. Він знав напам’‎ять майже всю «Іліаду». Образи поеми полонили його душу. Довгі роки він виношував ідею віднайти стародавнє місто.

Шліман став багатою людиною, наживши статки на торгівлі, і вирішив їх витратити на розкопки стародавньої Трої. Вона мала бути в турецьких володіннях - на узбережжі Малої Азії. Кримська війна завадила здійсненню прагнень мрійника. Шліман уже став мільйонером, проте вважав, що половина життя минула марно. Він так хотів стати ученим! Довелося надолужувати! За три місяці він навчився читати й писати давньогрецькою. «Іліада» відкрилася Генріху Шліману у всій чарівності оригіналу. Науковці ХІХ століття вважали Трою вигадкою, а поему Гомера - казкою. Але Шліман вірив Гомерові!

1871 року Шліман прибув до Дарданелли - провінційного містечка на березі однойменного проливу. З невимовним хвилюванням він їхав до селища Гіссарлик, де, за легендами, колись стояла Троя. З хвилюванням їхав Шліман давньою Троадою. Турецький уряд дав дозвіл на розкопки за умови, що половина знайденого належатиме урядові. Шліманові хотілося якнайшвидше знайти стіни стародавньої Трої і довести всьому світові, що Гомер казав правду!

Шліман був аматорм в археології. Він гадав. Що треба шукати на великій глибині і нехтував залишками будівель, черепками, скелетами, які були майже на поверхні. Перший рік розкопок закінчився невдачею. Але наступного року розкопки дали результат! Гіссарлицький пагорб відкрив свої таємниці! Давні стіни зі слідами страшних пожеж явили себе світові. Далі Скейська брама, далі сховище, повне скарбів (близько восьми тисяч виробів зі срібла та золота!). Знахідки викликали переполох, але науковці вперто не визнавали Трої.

У 1879 році Шліман знову працює на розкопках Трої, враховуючи помилки минулих років. З’‎ясувалося, що на Гіссарлицькому пагорбі існувало дев’‎ять міст, які послідовно змінювали одне одного. Троя поеми Гомера була шостим містом. Її стіни Шліман зрив у перші ж роки роботи, шукаючи її у давніших і глибших пластах. Він сам знищив стіни давньої Трої!

Шліман відкрив і давні Мікени!

Завдяки Шліману відкрилася широка картина життя давньогрецьких племен у добу Гомера та за більш давніх часів. Шлімана почали поважати. Саме завдяки його подвижницькій праці й наполегливості людство дізналося про найдавніші сторінки Давньої Еллади.

Отже, Троя не міф, а реальність!

- Якщо Троя дійсно існувала, тоді чому Троянська війна овіяна численними міфами? Де саме закінчується реальність і починається міф? Чи, навпаки, де закінчується міф і починається реальність? (Завдяки Шліману науковці довели, що Троянська війна дійсно була. Відбулася вона близько 1250 р. до н.е. її причинами було бажання греків розширити свої володіння й захопити Малу Азію, що знаходилась на перетині морських торгових шляхів і була надзвичайно багатою, Але з такою версією в очах історії давні греки постають як завойовники-конкістадори, що несуть страждання і чужому, і власному народові. Вірогідно, що Троянський цикл виник з бажання стародавніх греків показати себе перед наступними поколіннями не завойовниками-руйнівниками, а поборниками справедливості, захисниками прав одного з їхнього роду (за образу Менелая має помститися весь рід - такий головний закон общинно-родового суспільства). Більш того, вони не самі розпочали війну, а з волі богів, що, граючись людськими долями, як іграшками, розпочали Троянську війну! Дев’‎ять років безуспішно штурмували греки Трою, пересварилися, настраждалися, втратили кращих із кращих героїв і, нарешті, здобули перемогу! Чи не правда, дуже приваблива версія!

Так гарно, поетично і вигідно для себе в історичному сенсі постав цей фрагмент із життя стародавніх греків. А можливо, це була своєрідна поетизація світобачення давніх греків? Науковцями доведено, що давній цар Мікен Агамемнон дійсно існував. Отже, можливе існування й інших героїв троянського циклу - Ахілла, Одіссея, Гектора, Паріса. І хоча це не підтверджено історичними знахідками, вони назавжди залишаються міфологічними постатями із живими людськими характерами - запальний і мужній Ахілл, хитромудрий Одіссей, славетний Гектор, сильні й відважні Аякси, вродливий Паріс. Вони вийшли за межі міфологічного циклу й розпочали мандрівку століттями в різних культурах).

Роль троянського циклу міфів важко переоцінити.

По-перше, саме цей цикл став висхідної точкою для міфів та міфологічних циклів більш давньої пори. Наприклад, цикл міфів про Одіссея розпочинається з того, що закінчилася Троянська війна і герої отримали можливість повернутися додому.

Чому саме повернення Одіссея на батьківщину перетворилося на цілий міфологічний цикл? Можливо, Одіссей став героєм цілого циклу тому, що саме завдяки йому відбулися найважливіші події війни: саме він розгадав хитрість Фетіди, що заховала на Лемносі Ахілла; саме він був серед тих, хто власним прикладом надихав грецьких воїнів, коли занепадав їх дух; саме він був посланцем Агаменона до Аполлона у справі Хрисеїди; саме Одіссей вигадав «троянського коня» тощо. Проте головна причина криється в тому, що в житті давніх греків настав час прославити не тільки і не стільки фізичну силу, а й людський розум. Одіссей був, безумовно, кращим претендентом серед давньогрецьких героїв, недарма він увійшов у світову культуру як «хитромудрий».

Своєрідним продовженням троянського циклу є порівняно невеликий цикл про Агамемнона та його сина Ореста.

По-друге, і це, безумовно, головне, троянський цикл був потужним джерелом сюжетів, мотивів, образів, проблем та ідей всієї античної літератури, оскільки торкався практично всіх найголовніших аспектів життя давньої людини. Назвемо хоча б головні, всесвітньовідомі літературні твори античності. В яких простежується вплив циклу троянських міфів:

· епічна поема Гомера «Іліада» (а згодом і «Одіссея»)

· трагедії Софокла «Аякс-биченосець», «Філоктет»

· трагедії Евріпіда «Іфігенія в Авліді», «Андромаха», «Гекуба», «Іфігенія в Тавриді»

· поема Вергілія «Енеїда»

· поема Овідія «Героїні», окремі фрагменти «Метаморфоз» (наприклад, частина, в якій зображується смерть Паламеда, якому помстився Одіссей за те, що Паламед розгадав його хитрість з безумством, коли ітакієць не хотів іти на війну)

· поема Гесіода «Теогонія»

· трагедії Есхіла «Агамемнон», «Хоефори», «Евменіди».

Парадоксальним і надзвичайно цікавим є той факт, що міфи та міфологічні цикли прийшли до сучасного читача здебільшого уже відтвореними з творів античної літератури, насамперед з поем Гомера «Іліада» та «Одіссея», які стали епосом , священними книгами стародавніх греків.

По-третє, троянський цикл міфів знайшов відображення і в античній скульптурі, а в більш пізній період (особливо за доби європейського Ренесансу) став джерелом сюжетів для живопису. Наведемо деякі приклади:

· скульптурна група « Лаокоон» (відомий сюжет Троянської війни - змії душать жерця Лаокоона та його синів) (невідомі скульптори IV-ІІІ ст. до н.е.)

· античні барельєфи були прикрашені скульптурними зображеннями на сюжети троянського циклу ( наприклад, «Єлена приймає Паріса», «Пріам біля ніг Ахілла» тощо)

· відомі античні статуї «Паріс», «Менелай», скульптурний фронтон Егінського храму «Битва греків і троянців»

· живописні зображення та різьблення на античних вазах та кубках (наприклад, різьблення на античному срібному кубку «Сварка через обладунки Ахіллеса», малюнок на античній вазі «Ахілл перев’‎язує рани Патрокла» тощо)

· античні зображення богів скульптора Праксителя

· у більш пізній період троянський цикл надихав відомих художників (наприклад, у французьких живописців Реньо і Делакруа ми бачимо серію картин, присвячених вихованню Ахілла кентавром Хіроном; англійський художник Флаксман створив серію ілюстрацій до «Іліади» Гомера, в основі якої лежить цикл троянських міфів; відома картина Жерара «Фетіда приносить зброю Ахіллесу»; картина Ліонелло Спади «Еней несе свого батька»; відомі картини різних авторів, що зображували суд Паріса і т.д.

По-четверте, ми знаходимо відлуння троянського циклу міфів і в більш пізній літературі:

· І. Котляревський «Енеїда» (частина системи образів, проблематики та ідей)

· Дж. Джойс «Улісс» (мотив повернення додому споріднений з мандрівками Одіссея) та інше.

V. Домашнє завдання.

Конспект

 11.10.2022

Тема. Поняття про античність, її хронологічні межі. Основні етапи, роди і жанри античної літератури. Специфіка розвитку літератури в Давній Греції і в Давньому Римі. Концепція людини і світу в античній літературі (ідея гармонії тілесного та духовного, любов до життя в усіх його проявах, відкриття світу, героїчне служіння, катарсис, поєднання реального і міфологічного та ін.)

Все, що існує на світі, завжди має витоки. Європейська література бере свій початок з дивовижної і неповторної культури античного періоду розвитку людства. Слово «античність» походить від латинського слова « antiquus», що означає «стародавній». У більш вузькому розумінні поняття «антична література» є загальною назвою літератур Давньої Греції і Риму, що охоплює період з II тисячоліття до н. е. до кінця V століття н. е. Відомо, що давньогрецька література була грецькомовною, а давньоримська – латиномовною.

«Давня Греція. Географічний коментар»

Стародавня Греція займала територію південної частини Балканського півострова, всі острови Егейського моря та західне узбережжя Малої Азії (до протоки Геллеспонт (сучасні Дарданелли).

Греція – гориста країна з важкооброблюваними і малородючими землями, поганим зрошенням. Греки займалися вирощуванням оливкових і фігових дерев, виноградників, розводили дрібну худобу – кіз та овець.

У країні було багато копалень, в яких видобували золото, срібло, мармур, залізо тощо. Технічна сировина й продукти сільського господарства сприяли розвиткові торгівлі.

Найхарактернішою географічною особливістю цієї країни є надзвичайно звивиста берегова лінія, багата, особливо у східній частині, на бухти і затоки. Це сприяло розвиткові мореплавства.

Греки були напрочуд допитливими людьми, можливо, саме ця риса штовхала їх

до подорожей, під час яких вони не тільки пізнавали нове, а й розширювали ринки торгівлі та колонізації.

Вже з початку II тисячоліття до н. е. греки розселяються на всіх островах Егейсьского та Іонічного морів, на західному узбережжі Малої Азії, де виникають такі великі міста, як Фокея, Ефес, Мілет, Галікарнас, Кнід тощо. У VIII столітті до н. е. греки захоплюють і колонізують острів Сицилія, частину Південної Італії.

Із VI століття до н. е. назва середньої Греції – Еллада – стала назвою всієї країни.

«Давня Греція. Культурологічний коментар»

Відомо, що греки прийшли на Балканський півострів з півночі. На думку

істориків, першими ці землі заселили ахейські племена, які відзначалися високим рівнем культури.

Слід зазначити, що значних успіхів у розвитку культурних і матеріальних

цінностей досягли й інші племена. Зокрема, це стосується критян. У першій половині II тисячоліття до н. е. острів Крит перетворився на могутню монархію, у якій вже було розвинуто рабовласництво. Острів став центром цивілізації, що ввійшла в  історію під назвою «критська культура». Значний пам’ятник цієї епохи - легендарний царський палац у м. Кноссі, відомий з міфів під назвою «Лабіринт». Цю пам’ятку архітектури у першій третині XX століття розкопав англійський учений Артур Еванс.

Майже водночас із Критом піднеслося місто в Пелопоннесі – Мікена, що породило «мікенську культуру» (XV-XIV ст. до н. е.)

На жаль, у XIII-XII ст. до н. е. критська і мікенська культури загинули. Це

відбулося під впливом переселення грецьких племен, що перебували на значно

нижчому рівні розвитку.

Племена дорійців, іонійців, еолійців, які прийшли на півострів, відрізнялися своєрідними діалектами грецької мови і пізніше плідно сприяли розвиткові грецької літератури.

Слід зазначити, що всі грецькі племена брали участь у створенні єдиної для всіх релігії й еллінської культури.

«Давній Рим. Географічний коментар»

Давньоримська держава виникла й сформувалася на території Апеннінського півострова. Саме греки, що прибули сюди в пошуках нових колоній, назвали південну частину півострова, де були буйні пасовиська, «Італією». Слово «vitulus» означає «теля, бичок», тому назва цієї держави перекладається як «країна телят».

З давніх-давен Італія була заселена племенами, які мали різне етнічне походження: лігури, кельти (що їх римляни називали галлами), етруски, умбри, марси, сабіни, латини, герніки та ін. Усі ці племена перебували на різних щаблях економічного та культурного розвитку.

Грецькі колоністи заснували на території півострова свої міста (Куми, Тарент, Кротон, Гераклея (в Італії), а також Сіракузи, Мессану, Гімеру, Гелу (на о. Сицилія).

Колоністи навчили місцевих жителів вирощувати оливкові дерева, виноград, кипариси, познайомили з металургійним та керамічним виробництвом, торгівлею. Вони принесли із собою рабовласницький лад з його ідеологією. Окрім того, культура Давньої Греції мала вплив на духовний розвиток усіх італійських племен.

«Державний устрій Риму»

На основі археологічних розкопок вчені довели, що Рим дійсно заснували латини й сабіни в 754 році до н. е. Навколо нього і відбулося об’єднання всіх італійських племен в єдину державу.

Відомо, що римське суспільство спочатку було племінно-родовим і складалося з трьох триб (племен). Кожна триба мала 10 куріїв, а курії – 10 родів. Саме ці триста родів трьох триб й утворили аристократичну верхівку римського народу – патриціат.

Слід зазначити, що лише патриції становили основну частину повноправних римських громадян. Народ, який складався з вільних селян, ремісників, торгівців, у родові об’єднання аристократів не входив. Другий стан називали плебсом (plebs – простий народ), а представників народу – плебеями. З появою рабовласництва з’явився ще один стан – раби, котрі не мали ніяких прав.

Державою керували сенат, що складався з 300 родових старійшин, обраний ним цар, і Народні збори, до яких входили чоловіки-воїни. Але в 510 році до н. е. царську владу в Римі було ліквідовано й управління державою перейшло до патриціїв. Вони і встановили новий державний устрій, назвавши його республікою (лат. respublica – загальна, всенародна справа). Римська республіка, що проіснувала майже 500 років, мала бути схожою на афінську демократію. Однак всі важливі справи в Римі вирішувалися аристократами, тому і Римська республіка була аристократичною. Це означало, що демократичних свобод, властивих Афінам, у Римі не існувало.

«Вплив античної літератури на культуру Західної Європи»

Антична культура мала значний вплив на розвиток сучасної культури Західної Європи. Так, алфавіт англійської, німецької, французької, італійської, іспанської та інших європейських мов заснований на латинській абетці стародавніх римлян. Алфавіти російської, української, білоруської мов – на грецькій абетці.

У багатьох європейських мовах, у тому числі й українській, є чимало слів

грецького та латинського походження (школа, клас, політика, геометрія, фізика, стадіон тощо). Давні греки залишили світові високорозвинену науку, представлену іменами видатних учених, серед яких можна назвати Архімеда, Піфагора, Аристотеля, Платона, Сократа тощо.

Багато слов’янських та католицьких імен мають грецьке та латинське походження (Василь, Петро, Павло, Олена, Наталія, Олександр, Сергій та ін.).

На території сучасної Західної Європи донині збереглися руїни античних міст, римські водогони. Зокрема, в Україні, в Північному Причорномор’ї є руїни давньогрецьких і давньоримських міст: Ольвія (неподалік від Одеси), Херсонес (поблизу Севастополя), Пантикапей (біля Керчі). До наших днів збереглася грецька назва Дніпра – Борисфен. Під впливом Візантії Київська Русь прийняла християнську релігію. У скіфських курганах, що розкидані серед безмежних південноукраїнських степів, археологи знаходять дорогоцінні вироби, виготовлені грецькими майстрами.

Багато відомих європейських письменників часто зверталися до античної

спадщини, яка стала невичерпним джерелом сюжетів, тем, образів. Серед них

Дж. Байрон, П. Шеллі, В. Гюґо, Г. Флобер, Г. Гейне,  Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко та ін.

У сучасних європейських літературах існують майже всі жанри й поетичні розміри, породжені античністю: епос, лірика, драма, трагедія, комедія, епітафія, ямб, хорей, дактиль.

Д/З. Вивчити конспект. Повторити поняття про міф. Почитати по одному міфу з різних циклів. Намалювати ілюстрації до міфів.

Завдання:

— Як ви розумієте поняття «антична література»?

— Назвіть хронологічні межі цього періоду?

— Що стало причиною розвитку мореплавства у давніх греків?

— Що нового ви дізналися про грецьку культуру?

— Яку роль в історії Давнього Риму відіграли греки-колоністи?

— Чим Римська республіка відрізняється від грецької демократії?

— У чому полягає вплив античної культури на розвиток європейської літератури?

13.10.2022

Аналіз міфів Смерть Ахілла, Троянський кінь. Ключові образи циклу, їхній гуманістичний зміст. Міфологічні символи

Бліц-вікторина «Впізнай»

(за запропонованими вчителем слайдами учні мають встановити, якому епізоду чи героєві з троянського циклу міфів вони відповідають; після «розгадування» секрету слайду вчитель надає додаткову інформацію про назву живописного твору, автора даного зображення та час його створення, чим розширює гало знань про культурне відлуння цього міфологічного циклу за різних культурно-історичних епох)

Фронтальна бесіда на з’‎ясування розуміння учнями міфологічних символів троянського циклу

- Поясніть сенс висловлювань, що стали крилатими. Перекажіть епізоди з міфів, пов’‎язані з цими афоризмами.

«яблуко розбрату» - предмет суперечок, ворожнечі;

«ахіллесова п’‎ята» - слабке, вразливе місце; єдине незахищене місце (Фетіда тримала Ахілла за ніжку, купаючи у підземних водах Стіксу, щоб його тіло було невразливим. Єдиним місцем, не омитим водою, була п’‎ята Ахілла, що й стала його вразливим місцем);

«троянський кінь» - підступний дарунок ворогів (цей вислів використовують, коли йдеться про чиїсь злі, підступні дії, адже вигадка Одіссея зробити дерев’‎яного коня як своєрідний повіз для грецьких воїнів обернулася для троянців страшною поразкою), синонімічний вислів - «дари данайців» - та інші.)

- Як ви думаєте, чому ці вислови вийшли за межі давньогрецьких міфів і активно використовуються за різних часів у різних країнах?

- Які з цих афоризмів безпосередньо пов’‎язані з міфами «Смерть Ахілла» й «Троянський кінь»?

III. Оголошення теми і завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів

Детальний переказ міфу «Смерть Ахілла» за принципом «ланцюжка»

(один учень розпочинає, інший продовжує; таким чином можна з’‎ясувати рівень виконання домашнього завдання багатьма учнями та оцінити їхнє вміння переказувати зміст близько до тексту зі збереженням стилю міфів)

Аналітична бесіда за змістом міфу «Смерть Ахілла»

- Визначте тему міфу «Смерть Ахілла».

- Спираючись на інші міфи троянського циклу, складіть компакт-біографію одного з його найвідоміших персонажів - Ахіллеса.

Компакт-біографія Ахілла Ім’‎я: Ахілл (Ахіллес)

Національна приналежність: грек (мірмідонянин)

Походження: напівбог

Соціальний стан: фессалійський царевич

Батьки, батько - грецький герой Пелей, мати - морська богиня Фетіда, донька бога морів Нерея

Доля Ахіллеса:

1. За умови участі Ахілла в Троянській війні на боці греків він має загинути й стати найславетнішим героєм, таємною зброєю греків та запорукою їхньої перемоги над троянцями.

2. Якщо Ахілл не братиме участі в Троянській війні, він проживе до глибокої старості й помре своєю смертю, але ніколи не буде славетним.

Призначення Ахілла: бути воїном та запорукою перемоги давніх греків у Троянській війні Виховання: був учнем кентавра Хірона.

Фізичний стан: надзвичайно витривалий, фізично сильний, найкращий бігун серед своїх сучасників (стосовно Ахілла у міфах завжди використовується постійний епітет «прудконогий»), майже безсмертний (мати скупала його немовлям у водах Стіксу, що зробило його тіло невразливим, єдиним не омитим водами священної річки місцем була п’‎ята Ахілла, за яку тримала його Фетіда; Ахіллесова п’‎ята стала єдиним вразливим місцем героя та його таємницею, відомою лише богам).

Моральні якості: жорстокий, ідеальна машина для вбивства, відповідає уявленням давніх греків про ідеального героя-воїна, безжальний, вірний друг, амбітний, нерідко ставить свої власні інтереси вище за інтереси спільноти (суть сварки з Агамемноном), не прощає образ, прекрасний воєначальник.

Смерть Ахілла: загинув від отруйної стріли, пущеної Парісом у його п’‎яту за намовленням Аполлона; передбачення справдилося - Ахілл став найславетнішим героєм-воїном, але загинув у розквіті літ.

- У який момент Троянської війни загинув Ахілл? Доведіть текстом міфу, що це було визначено Долею (Фатумом), що стояла й над людьми, й над богами.

- Яку роль у прискоренні смерті Ахілла відіграли боги? Хто і чому допоміг троянцям здолати славетного героя?

- Чому покровителька греків Афіна Паллада не вберегла кращого з грецьких воїнів?

- Чому саме Паріс став вбивцею Ахілла?

- Як ви думаєте, чому Паріс загинув також від стріли, а не від іншої зброї?

- Знайдіть у тексті міфу «Смерть Ахілла» емоційну оцінку цієї події давніми греками. Доведіть, що для них це була величезна втрата.

- Поясніть, чому греки отримали перемогу в Троянській війні попри те, що у фінальному її періоді Ахіллеса вже не було серед воїнів.

- Зробіть висновок про роль образу Ахілла у циклі троянських міфів, запишіть його у робочі зошити.

Детальний переказ міфу «Троянський кінь» за принципом «ланцюжка» від імені Одіссея (або від імені царя Трої Пріама)

Аналітична бесіда за змістом міфу «Троянський кінь»

- Схарактеризуйте стан воєнних дій на бойовищі після смерті Ахіллеса.

- Поясніть, чому воєнна перевага переходила з рук в руки.

- Чому десятирічна облога Трої не дала результату? Доведіть, спираючись на текст, що Троя була однією із найміцніших фортець стародавнього світу.

- Поясніть, чому цей міф троянського циклу має назву «Троянський кінь».

- Чому Одіссей запропонував саме таке рішення? Доведіть, що він добре вивчив звички та прихильності суперників. (Одіссей добре знав цікавість троянців до всього невідомого, екзотичного.)

- Яким було справжнє призначення дивовижної «іграшки»?

- Розкрийте сутність стратегічного плану Одіссея щодо використання «троянського коня». Визначте риси характеру героя, проявлені ним у цьому епізоді Троянської війни.

- Доведіть, що Одіссей є ще більш небезпечним для супротивника, ніж Ахілл.

- Визначте риси вдачі Одіссея, які він продемонстрував в історії з «троянським конем». Поясніть, чому він сам очолив небезпечну експедицію.

- Чому троянці не звернули уваги на застереження жерця Лаокоона та віщої Кассандри? Доведіть, що троянці були досить легковірними й поступалися в аналітиці та стратегії грекам.

- Якою була доля віщунів? Доведіть, що вона є відображенням вірувань давніх греків про стосунки людей і богів.

- Виразно прочитайте фрагмент проникнення греків до Трої. Доведіть, що це було початком падіння незламної цитаделі. (Доки Троя являє собою закритий для греків єдиний світ, вона здатна тримати облогу. Але хитрість Одіссея стає смертельним вибухом всередині світу троянців. Міцне кільце їхньої єдності розірване - ворог у місті. І це стало початком падіння Трої.)

- Чому афоризми з цього міфу («троянський кінь» або «дари данайців») залишаються актуальними й у наш час? Спробуйте застосувати їх до сучасної історико-політичної ситуації в Україні. Які, по-вашому, уроки Троянської війни, вкарбовані у циклі давньо-грецьких міфів, варто враховувати й сьогодні? Свої міркування запишіть у зошити як висновок.

Завдання:

- Визначте ключові образи троянського циклу міфів.

- Хто з них, по-вашому, найбільш утілює в собі уявлення давніх греків про ідеального воїна? Визначте за троянськими міфами критерії такого воїна.

- Назвіть найважливіші ідеї, яким керувалися давні греки. Поясніть, чому саме вони мали для них настільки велику цінність, що були увічнені в міфах.

- Поміркуйте, у чому полягає гуманістичний сенс троянського циклу міфів. Розкрийте його актуальність для сьогодення. Запишіть відповідь у формі висновку (4-5 речень).

Філологічний майстер-клас. Який епізод з прочитаних міфів ви обрали б для втілення в пам’‎ятнику герою Троянської війни? Створіть словесний пам’‎ятник міфологічному герою, який викликав інтерес.

18.10.2022

Гомер — легендарний засновник європейської літератури Щоб краще зрозуміти давньогрецьку літературу, пояснити виникнення світових шедеврів у цій країні, потрібно дізнатися про особливості менталітету давніх греків, або еллінів.

Важко назвати в історії інший народ, який за такий короткий період часу дав би світові стільки чудових зразків досконалої краси і був настільки захоплений ідеями доблесті і свободи, як давні греки.

Життя Давньої Греції не було легким. Але греки були одним із найжиттєрадісніших та найжиттєлюбніших народів. Це був народ-трудівник, народ-борець, що приніс людству ідеї патріотизму і явив світу взірці громадянської доблесті. Це був народ-мудрець, який замислювався над будовою Всесвіту, розмірковував про те, що таке матерія і дух, простір і час, що таке добро і зло.

Давньогрецьке мистецтво виховувало у вільних громадянах героїв, воно було силою, що об’єднувала і зближувала людей.

Греки вважали, що демократія може існувати лише тоді, коли громадяни матимуть такі найважливіші якості: справедливість, помірність, мужність та мудрість. Позбавлена цих рис, людина не може бути корисною державі. Честолюбство, лицемірство та лінькуватість вважалися пороками та головними ворогами демократії.

Достоїнством людини була любов до праці. Досить пригадати, що навіть боги у греків зайняті кожен своєю справою, вони повинні були трудитися.

«Добре жити,— говорили елліни,— означає жити суспільним життям». Інтереси полісу були для громадянина важливіші за його власні інтереси.

«Впевнені в тому, що щастя — в свободі, а свобода — у мужності сміливо дивитися в обличчя небезпеці»,— говорив Перікл, нагадуючи грекам, що вільна людина — це і громадянин, і солдат. Зрозуміло, що такі міркування були зумовлені необхідністю захищати поліс — свою батьківщину.

Ідеалом греків було гармонійне поєднання духовної і тілесної краси. Тому багато античних скульптур зображують людей і богів оголеними. Вміння володіти своїм тілом і духом було тим, що робило людину подібною до богів, бо й самі грецькі боги, непосидючі, діяльні, були схожі на греків.

 Гомер — знаменитий поет, батько грецької поезії. Жив він приблизно у VIII ст. до н. е. Ім’я його означає «сліпий», тож Гомера уявляли мандрівним сліпим співцем, аедом, що грав на кіфарі (музичному інструменті, подібному до ліри) і першим став складати замість коротких пісень героїчні поеми-епопеї — великі за обсягом епічні твори про героїчні подвиги та пригоди.

Слава його була настільки великою, що сім грецьких міст (Смірна, Родос, Колофон, Саламін, Хіос, Аргос, Афіни) сперечалися за право називатися батьківщиною Гомера.

У грецьких школах поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея» були предметом постійного вивчення. Герої поеми Гомера перетворились на взірці неперевершеної доблесті, а їхніми подвигами кожний грек пишався більше, ніж своїми власними.

Гомерівський епос — це взірець художньої творчості, зразок для наслідування.

Висновок. Кожний народ має свої пісні та легенди, з яких виростає національна література. Гомер своєю творчістю закінчує вікові традиції народних співців і відкриває перший етап грецької літератури.

Гомерівське питання

Сучасні вчені іноді піддають сумніву існування Гомера як автора «Іліади» та «Одіссеї» у зв’язку з тим, що залишилося занадто мало відомостей про його життя. Достеменно не відомо, коли він жив і де, яким було його походження. Але давні греки ніколи не сумнівалися в тому, чи існував насправді Гомер, дуже шанували його і називали просто — Поет.

До VIII ст. до н. е. існував лише грецький фольклор. Аеди — народні співці — краще від усіх знали міфи, передавали їх із покоління в покоління, додавали щось своє. Починаючи пісню, аед ударяв по струнах кіфари, і під музику розповідав один з епізодів міфу.

З ім’ям Гомера пов’язаний початок давньогрецької літератури. Він замість коротких міфів став виконувати поеми-епопеї — великі за обсягом твори про героїчні подвиги та пригоди. Гомер завжди вважатиметься давньогрецьким поетом № 1. Його справу продовжили Гесіод, Анакреонт, Есхіл, Софокл, Еврипід та інші поети та драматурги.

Поеми «Іліада» та «Одіссея»

Сюжети обох поем походять із циклу героїчних переказів про Троянську війну (ХІІ—ХІІІ ст. до н. е.).

 Троянська війна — наступ греків на місто Трою (Іліон). Вона тривала 10 років.

Поеми «Іліада» та «Одіссея» можна вважати енциклопедією життя давніх греків. З них можна дізнатися про звичаї, обряди, одяг, зброю, моральні закони, притаманні цьому народу.

Троянська війна, про яку йдеться в поемі «Іліада», тривала 10 років. Греки узяли в облогу місто Трою, яке ще називалося Іліоном; звідси й назва поеми. У поемі Гомера розповідається лише про останній, десятий рік війни.

У поемі «Одіссея» йдеться про повернення царя Гтаки Одіссея з Троянської війни додому. Цей шлях, сповнений пригод і втрат, тривав 10 років.

Літературний диктант

( записати у зошит)

1. У яких творах усної народної творчості стародавніх греків були уславлені звитяжні подвиги? (У героїчних піснях.)

2. Як називали у Давній Греції професійних співців? (Аедами.)

3. За якої доби відбувся розквіт народної героїчної пісні? (У Мікенську епоху.)

4. Кого греки вважали автором героїчних пісень? (Музу, богиню-покровительку мистецтва.)

5. Як називали себе ахейські племена, що осіли на західному узбережжі Малої Азії? (Іонійцями.)

6. Який жанр змінив героїчну пісню у VIII столітті до нашої ери? (Епічна поема)

7. Як називали виконавців епічних пісень? (Рапсодами.)

8. Чим відрізнялися рапсоди від аедів? (Рапсоди декламували епічні поеми, а аеди співали героїчні пісні у супроводі ліри.)

9. Назвіть ім’‎я найвідомішого рапсода Давньої Греції. (Гомер.)

10. Назвіть найвідоміші епічні поеми Гомера. («Іліада» та «Одіссея».)

11. За чиїм наказом і коли були впорядковані і записані поеми Гомера? (За наказом афінського правителя Пісистрата у VI ст. до н.е.)

12. Що стало основою поеми Гомера «Іліада»? (Цикл міфів про Троянську війну.)

Домашнє завдання

Підготувати розповіді за опорними конспектам

Індивідуальне завдання. Підготувати повідомлення про місто Трою.