ІІ семестр 

09.01.2023

Тема: Вірші зарубіжних поетів про кохання (Р. Бернс “Любов”,   Г. Гейне «Коли настав чудовий май», К. Симонов «Чекай мене»)

Без кохання немає життя…

Конфуцій

Нехай я буду злидарем

В чужiм краю, сумнiм краю —

З тобою буде скрiзь менi

Як у раю, як у раю…

Роберт Бернс

Німецький поет Генріх Гейне народився 13 грудня 1797 р. у Дюссельдорфі на Рейні в родині збіднілого торгівця. Дитинство його припало на ті роки, коли французька армія Наполеона окупувала Рейнську область, принісши у феодально-дворянську відсталу Німеччину нові, прогресивні порядки.

У родині Гейне панував культ Наполеона. Батьки Гейне готували сина до фінансової кар'єри. Після закінчення Дюссельдорфського ліцею і кількох років нецікавої та обтяжливої роботи в Гамбурзькому банку Гаррі (таким було справжнє ім'я Гейне) навідріз відмовляється продовжувати кар'єру фінансиста. Перший літературний виступ Гейне належить до 1817 р., коли в журналі «Гамбурзький страж» були надруковані його перші вірші. Юнацька лірика Гейне була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії.

У 1819 р. Гейне став студентом, він навчався на юридичному факультеті в університеті Бонна, потім — Геттінгема, Берліна. Але юридичні науки цікавили його так само, як і торгівля. Проте він охоче студіював літературу, історію, фольклор, мовознавство, філософію, писав вірші. У 1825 р. Гейне закінчив університет і одержав диплом доктора прав. 1825-1830 рр. пов’‎язані з пошуками служби. Гейне жив у різних місцях Німеччини, познайомився з багатьма цікавими людьми.

Липнева революція 1830 р. у Франції справила на поета таке велике враження, що він через рік залишив Німеччину й переїхав до Парижа, де жив до самої смерті. Вірші поета перекладали на французьку мову і більше друкували у Франції, ніж у Німеччині. Особисте щастя Гейне також знайшов у Франції, одружившись із Матильдою Міра, яка стала справжнім другом і вірною супутницею життя поета.

У 1843-1844 рр. поету дозволили приїхати на короткий час у Гамбург до родичів. Результатом поїздки стала сатирична поема «Німеччина. Зимова казка». Майстерно користуючись романтичними образами для створення гострої політичної сатири, поет висміяв убозтво німецького життя, яке прикро вразило його після 13 років вимушеної відсутності. У Німеччині поему було заборонено.

У 1845 р. здоров’‎я Гейне різко погіршилося, почався прогресивний параліч, захворювання спинного мозку. Вісім років поет був прикутий до ліжка, яке він з гіркотою називав «матрацною могилою». В останній період життя Гейне створив поетичну збірку «Романсеро» («Книга пісень»), низку політичних і ліричних віршів. «Книга пісень» принесла Гейне визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора її видавали 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін.

У ніч проти 17 лютого 1856 р. Гейне помер. Похорон відбувався на кладовищі Монмартр, згідно із заповітом поета — без релігійних обрядів і промов.

КОЛИ НАСТАВ ЧУДОВИЙ МАЙ... - Генріх Гейне (1797-1856) - ВІРШІ 

* * *

Коли настав чудовий май,

Садочків розвивання,

Тоді у серденьку моїм

Прокинулось кохання.

Коли настав чудовий май,

І пташок щебетання,

Тоді я милій розказав

Мою журбу й кохання.

Переклад з німецької Лесі Українки

* * *

Im wunderschónen Monat Mai,

Ais alle Knospen sprangen,

Da ist in meinem Herzen

Die Liebe aufgegangen.

Im wunderschónen Monat Mai,

Ais alle Vogel sangen,

Da hab ich ihr gestanden

Mein Sehnen und Yerlangen.

11.01.2023

Гейне “Коли настав чудовий май” аналіз (паспорт)

Автор – Генріх Гейне

Рік написання – 1827

До якого циклу належить вірш “Коли настав чудовий май” Г. Гейне? Вірш Гейне «Im wunderschönen Monat Mai» був написаний у 1827 році й увійшов до циклу «Ліричне інтермеццо» в «Книзі пісень».

Збірка – “Книга пісень”

Жанр – елегія

Рід – лірика

Лірика – інтимна

Тема – зображення пробудження кохання в душі ліричного героя.

Ідея – оспівування великого почуття, яке приносить і радість, і сум.

Настрій – сумний, бо закоханого не помічають

“Коли настав чудовий май” художні засоби

Еітети: чудовий май,

Метафори: прокинулось кохання, розказав журбу й кохання

Уособлення – садочків розвивання, у серденьку… прокинулось кохання

Анафора – Коли настав чудовий май…

Коли настав чудовий май…

Тоді…

Тоді…

Інверсія –  Тоді у серденьку моїм

Прокинулось кохання.

Цей вірш входить до збірки “Книга пісень” і присвячений нерозділеному коханню до кузини Амалії. Переживання ліричного героя виходять далеко за межі біографії митця. У вірші йдеться про високе почуття кохання, що дає життя людському серцю.

У вірші “Коли настав чудовий май” Генріх Гейне застосував принцип фольклорного паралелізму – тобто проведення паралелей між світом природи і почуттями людей.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/koli-nastav-chudoviy-may-analiz-virsha

16.01.2023

Ульф Старк

Біографія

Старк (швед. Ulf Stark; 12 липня 1944, Стокгольм, Швеція — 13 червня 2017, там же) — шведський письменник і сценарист. Як автор книг для дорослих дебютував у 1964 році. У 1975 році почав, а з 1984 року цілком присвячує себе дитячій літературі. Удостоєний багатьох престижних літературних премій.

Ульф Старк народився в 1944 році в Стокгольмі в сім'ї дантиста. Рано втратив матір, що залишило глибокий слід у його житті. Згадки про своє радісне й сумне дитинство, Старк зберіг у собі назавжди, і, ймовірно, у цьому причина його успіху, як письменника. Дебютував у 1964 році як автор книг для дорослих. Перші твори Старка для дітей були надруковані в 1975 і 1976 роках. У 1984 році прийняв рішення присвятити себе дитячій літературі. Зараз він вважається одним з найвідоміших і шанованих у світі дитячих письменників, співпрацював з ілюстраторами Анною Хегланд і Маті Леппом. Ним написано близько 30 книг, які перекладені більш ніж на 25 мов. Його твори удостоєні престижних премій. У 1998 він отримав скандинавську Дитячу Книжкову премію, а в 2000 році Міжнародне журі Премії Х. К. Андерсена відзначило його заслуги особливим дипломом.

Як сценарист, адаптував кілька своїх власних книжок для фільмів і написав до них сценарії. Будучи, на думку критиків і читачів, справжнім спадкоємцем Астрід Ліндгрен, письменник не боїться відвертої розмови з юними, не оминає найважчих тем, чесно й з великою часткою гумору відтворює діалог поколінь. Має ясний і доступний стиль, інколи, навіть, відвертий. Сюжет намагається будувати близьким дітям і підліткам усього світу. Знається на психології дітей і підлітків, що в поєднанні з дивовижною прямотою викладу, роблять його твори зрозумілими й близькими читачам усіх країн.

Старк уміє писати про найскладніші проблеми так просто і ясно, "що зрозуміло навіть дорослим". Не повчаючи, він серйозно говорить з дітьми про дружбу й ненависть, любов, жертовність і горе, про безпорадність дорослих і мудрість дітей та старих. У дитячих книгах йдеться про те, як непросто дорослішати й шукати себе. Перша його книга "Петер і червоний птах. Петер і поросята" на просторах СНД появилась у 1981 році. Але по-справжньому письменника, "якого по праву вважають спадкоємцем традицій Астрід Ліндгрен", відкрили в 2005 році, у зв'язку з появою двох повістей: "Чи вмієш ти свистіти, Йоханна?" (1992) і "Сикстен" (1992). Це зворушливі історії поєднують комічне та трагічне, доступні для читання. А в 2007 році діти мали можливість прочитати повість: "Моя сестричка — ангел", яка багато в чому біографічна. У ній маленький хлопчик Уффе свариться з братом, мріє про собаку й дивує вчительку питаннями про ангелів.

Дружина — Яніна Орлов (нар. 1955) фінська шведськомовна перекладачка, професор Стокгольмського університету.

У квітні 2016 року за сприяння Посольства Швеції в Україні, Swedish Arts Council і Шведського інституту Ульфа Старка запросили до Києва як почесного гостя Дитячої програми Книжкового Арсеналу. Автор презентував свої твори "Чи вмієш ти свистати, Юганно?", "Диваки і зануди", які вийшли в українському перекладі у "Видавництві Старого Лева".

Бібліографія

1975 — Петтер і червоний птах

1976 — Петтер і поросята-бунтарі

1986 — Нехай танцюють білі ведмеді

2002 — Тоді я був просто Ульф

2002 — Диваки і зануди

2005 — Чи вмієш ти свистати, Юганно?

2005 — Сикстен

2007 — Моя сестричка — ангел

2009 — Зірка по імені Аякс

2011 — Чорна скрипочка

2011 — Маленький Асмодей

2015 — Мій друг Персі, Баффало Білл і я

18.01.2023

“Маленька книжка про любов” аналіз

Автор – Ульф Старк

Жанр – повість

Літературний рід – епос

Час подій. Історія розгортається напередодні Різдва в часи Другої світової війни.

Тема: розповідь про часи війни, переживання дитини у такі складні часи.

Ідея: уславлення взаємної підтримки, поваги, розуміння між дітьми й дорослими

Головна думка: війна – зло

Головні герої:

Фред – головний герой. Це 10-річний хлопчик, закоханий в однокласницю Ельсу. Він невисокий («найменший у класі»), чутливий і з багатою уявою, йому бракує відваги. Він незграбно намагається завоювати її прихильність. Він легко вирішує контрольну з математики, допомагає продавати ялинки, зароблені гроші віддає мамі, готує суп, розмовляє і радиться з фотографією тата. Фред не скаржиться на талони, директора, голод та інше. Він насолоджується чудовими моментами, які дарує йому життя. Він цінує те, що має, але й сподівається на світле майбутнє. Завдяки Ельсі Фред долає страх і йде на жертви, вчиться розуміти й поважати думку іншої людини. Завдяки їй він відкриває собі себе — хлопця, в якого можна закохатися.

батьки Фреда – мама Едіт та батько Едвін (знаходиться на війні);

Ельса – дівчинка, в яку закоханий Фред. Вона фізично сильна, рішуча, готова вести за собою.

Оскар – однокласник та товариш Фреда,

Конрад – однокласник Фреда;

Ліна Лундстрем – учителька;

Гранфош – торговець ялинками

Сюжет

Події відбуваються напередодні Різдва в часи Другої світової війни. Автор розповідає, як важко жити під час війни: люди голодують, їм холодно в оселях, вони сумують за рідними, яких забрали на війну. Війна хоче вкрасти і Різдво: людей не можуть приготувати святкову вечерю, зібрати за столом усю родину.

У цей непростий час хлопчик Фред, чиє ім’я означає «мир», закохується в однокласницю й незграбно  намагається привернути її увагу. Він розповідає про свою закоханість фотографії батька, бо його самого забрали до війська.

Фред наважується на сміливий вчинок, але через нього отримує догану за погану поведінку в школі. Хлопчик дарує однокласниці Ельсі, в яку закоханий, шоколадку, яку так мріяв з’їсти на Святвечір.

Кожна людина продовжує жити і це уже сміливість. Тато Фреда, який захищає кордон і зрештою відвойовує Різдво у війни. Мама, яка готується принести у світ нове життя. Вчителька, яка не сварить за бешкетування, а пишається сміливістю хлопчаків. Пані, схожа на фею, яка дарує клаптики миру: шоколадку й парфуми. Продавець ялинок, який ділиться прибутком з бідною родиною. І Фред, який порушує правила, навіть влаштовує бійки. Він лише знайомиться зі світом почуттів,  тому коли він хоче допомогти дівчині — ненароком ображає її, коли хоче висміяти «того ідіота, що затіяв війну» — отримує від директора догану, а коли рветься захистити кохану — йому розбивають носа.

Врешті решт, Фред перемагає свій страх, нерозуміння дівчини, та й самого Гітлера, коли перетворює його на вусатого скелета (таким він і залишиться в пам’яті всіх школярів). Фред перемагає війну тим, що закохується, і тим, що продовжує бути дитиною всупереч обставинам.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/malenka-knyzhka-pro-lyubov-analiz-tvoru

Аудіокнига 

Текст 

23.01.2023

12 запитань

Запитання 1

1.Яким іменем назвали сина?

варіанти відповідей

Фред

Фред 

Фреш

Фрейд

Запитання 2

2.Що означає ім’я Фред?

варіанти відповідей

 Перемога

 Мир

 Знання

 Дружба

Запитання 3

Що плела мама?

варіанти відповідей

Нісенітниці

Килимок

Шкарпетки, рукавиці

Шкарпетки

Запитання 4

Куди довелося поїхати татові?

варіанти відповідей

У відпустку

На війну

У відрядження

До родичів

Запитання 5

Де працювала мама Фреда?

варіанти відповідей

Кондуктором трамваю

Медсестрою

Вчителькою

Прибиральницею

Запитання 6

Яку таємницю розказав Фред уявному татові?

варіанти відповідей

Що заробив одиницю

Що впав на сковзанці

Що закоханий в однокласницю

Що розбив мотоцикл

Запитання 7

З ким завжди говорив Фред на самоті?

варіанти відповідей

З мамою

З другом

З однокласницею

З уявним татом

Запитання 8

Хто не знає про любов Фреда?

варіанти відповідей

Тато

Мама

Друг

Ніхто

Запитання 9

Куди треба було поспішати Фреду?

варіанти відповідей

Додому

До друга

На іспит

До однокласниці

Запитання 10

Що долинало до хлопчика замість татового голосу?

варіанти відповідей

Шум вентилятора

Шум мотоцикла

Шум вітру

Шум вокзалу

Запитання 11

Як стає у Фреда на душі, коли бачить Ельсу?

варіанти відповідей

Холодно

Тепло

 Страшно

 Погано

Запитання 12

Хто є найкращим другом Фреда?

варіанти відповідей

Тато

Мама

Оскар

Дід

30.01.2023

Детектив як жанр літератури, характерні ознаки жанру. Жанрове розмаїття детективів. Едгар Аллан По - засновник жанру детективу у світовій літератури Захопливий сюжет повісті Золотий жук

Ми розпочинаємо вивчення нової теми «Літературний детектив». Перший урок у системі надзвичайно важливий, адже сьогодні ви дізнаєтеся про те, як у світовій літературі виник жанр детективу, хто був його зачинателем, чим відрізняється детектив від інших літературних жанрів і в чому полягає секрет його надзвичайної популярності в читачів. Розуміння особливостей жанру детективу допоможе вам отримати естетичну насолоду від знайомства з повістю «Золотий жук» Едгара Аллана По та оповіданнями «Пістрява стрічка» й «Спілка рудих» Артура Конан Дойла на наступних уроках.

Коли мова йде про Едгара Аллана По, найчастіше звучать слова «таємничий», «загадковий», «страшний», «король жахів», «зачинатель детективу», «майстер готичного оповідання», «неперевершений поет», «зачинатель американської класичної літератури». Про нього написано величезну кількість книг, зі сторінок яких він постає то злочинцем, то містиком, то жертвою, то генієм. Та яким же він був насправді, ми й спробуємо з’‎ясувати, спираючись на матеріали підручника та відеопрезентацію «Едгар Аллан По».

З’‎ясування жанрових особливостей літературного детективу

- Які твори літератури, по-вашому, називають детективами?

Літературознавча довідка

Детектив (англ. detective — агент розшуку, з латин, detectio — розкриття) — різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, у яких розкривається певна таємниця, пов’‎язана зі злочином.

Детектив - жанр пригодницької літератури, у якому розкривається певна таємниця, пов’‎язана зі злочином

Види детективів:

Інтелектуальний детектив: у центрі сюжету інтелектуальна загадка (таємниця).

Психологічний детектив: у центрі твору - психологічний конфлікт детектива й злочинця, особливості їх характерів.

Кримінальний (поліцейський) детектив: стрімкий сюжет, гострота подій, досить велика кількість персонажів, декілька ліній розслідування.

Гумористичний детектив: у сюжеті органічно поєднане трагічне з комічним.

Жіночий детектив: розслідування веде детектив-аматор, і це жінка.

Молодіжний детектив: молода людина опиняється в центрі таємниці, стає мимовільним свідком злочину, проводить власне розслідування, відмінне від офіційного.

Характерні ознаки

· Наявність таємниці, яку потрібно розкрити, щоб запобігти злочину або розкрити його. (Що важче - запобігти злочину чи розкрити його?)

· Наявність детектива (нишпорки, слідчого), наділеного винятковими розумовими здібностями, що розкриває таємницю злочину виключно логічними методами (образ головного героя ).

· Наявність кращого друга детектива, який виступає очевидцем і учасником подій, пов’‎язаних із розслідуванням злочину, та описує їх (образ оповідача).

Шляхи розслідування таємниці, пов’‎язаної зі злочином

Незалежний шлях

Лінія розслідувань головного героя

Лінія розслідувань представників офіційних слідчих органів Лінія розслідувань друга детектива Лінія розслідувань самого читача

Істинне розслідування проводиться приватним детективом (або детективом-аматором), людиною, наділеною неординарною логікою, спостережливістю, аналітичними здібностями, нерідко не виходячи з кабінету. Детектив вибудовує алгоритм злочину й розкриває його на основі інтуїції та чіткого математичного прорахунку дій злочинця. Для детектива найважливіше - зрозуміти мотив злочину. Розслідування детектива - це двобій двох інтелектів - його власного та інтелекту злочинця.

Представник офіційних слідчих органів працює традиційно: збирає речові докази, свідчення очевидців, але не вміє вибудувати логічного ланцюжка і йде хибним шляхом розслідування, на який його часто штовхає більш розумний злочинець. Цей персонаж завжди стоїть в опозиції головному героєві.

Кращий друг детектива - свідок подій та їхній хронікер. Зазвичай саме від його імені ведеться розповідь у творі. Нерідко виконує механічні доручення сищика і вважає себе також готовим до власного розслідування завдяки тривалому спілкуванню з детективом-інтелектуалом. Проте йому бракує того винятково аналітичного розуму, яким володіє головний герой, і його розслідування зазвичай заходить у глухий кут (або йде хибним шляхом, більш близьким до офіційного розслідування).

Читач, йдучи «слідом за автором», «проводить власне розслідування», весь час ловлячи себе на думці «так я і думав» або «як же я цього не помітив», залежно від того, прихильником істинної чи хибної лінії розслідування він є у момент читання твору. Це підтримує читацький інтерес, тому детективи зазвичай читаються невідривно від початку до кінця.

Оповíдач — вигадана автором особа, від імені якої в художньому творі письменник оповідає про події і людей. Позиція оповідача виявляється у викладі від першої особи («я»). Оповідач може мати вигадану літературну біографію, вступати в певні стосунки з персонажами, брати участь у подіях чи спостерігати за ними.

Розповíдач — вигадана автором особа, від імені якої в епічному творі розповідається про події і людей, за допомогою розповідача формується весь уявний світ літературного твору. Позиція розповідача наближена (хоча не тотожна) до автора й виражена (па відміну від оповідача) формою викладу від третьої особи («він», «вона»). Автор може не називати свого розповідача, але читач може здогадатися про його характер, соціальний статус, участь у подіях тощо.

Тóчка зóру — погляд на події і персонажів, ставлення до них, що виявляється у формах оповіді й залежить від того, хто розповідає про події і людей, його участі (чи неучасті) в сюжеті, зацікавленості, часової дистанції тощо.

 Рефлексія

- Коли і завдяки кому у світову літературу ввійшов жанр детективу?

- Чим, по-вашому, детектив відрізняється від інших різновидів пригодницької літератури? Використайте для порівняння свій досвід вивчення творів пригодницької літератури у 6 класі.

- Складіть композиційну формулу літературного детективу.

Композиційна формула літературного детективу

Структурний елемент композиції

Особливості його сюжетного втілення

Експозиція

Знайомство читача з головними персонажами твору

Зав’‎язка

Надходження інформації про таємницю або злочин, пов'язаний із нею

Розвиток дії

Розгадування таємниці: огляд місця злочину, опитування свідків, збирання речових доказів, слідкування за підозрюваними

Кульмінація

Кульмінацією є висновки з розслідування детектива- інтелектуала, він знаходить рішення загадки чи таємниці. Часто кульмінація збігається з розв’‎язкою.

Розв’‎язка

Детектив повідомляє іншим персонажам твору, хто є злочинцем, якими були мотиви його злочину та яким шляхом сищику вдалося вивести його на чисту воду.

- Що є найважливішим для розкриття злочину в жанрі літературного детективу? (Логічні умовиводи сищика.)

- Назвіть особливості стилю літературного детективу. (Відсутність розлогих характеристик та описів, динамічність розгортання сюжету, перехрещення ліній розслідування.)

- Хто зазвичай у детективі йде хибним шляхом розслідування?

- Які риси забезпечують головному героєві детективу успіх у розслідуванні таємниці?

- Як ви вважаєте, що є більш важливим для детектива - розслідувати злочин чи запобігти йому? А що, по-вашому, є складнішим? Чому?

- Яких авторів детективу ви знаєте? (На розроблені Едгаром Апланом По принципи літературного детективу в подальшому спиралися такі відомі автори цього жанру, як А. Конан Дойл, А. Крісті, Г.К. Честертон (Великобританія), Ж. Сіменон (Франція), Р.Т. Стаут, Дж. X. Чейз (США), Борис Акунін, Дар’‎я Донцова, Олександра Марініна (Росія), А. Курков (Україна) та ін.)

Домашнє завдання :

Золотий жук Едгар Аллан По 

Едгар Аллан По. Золотий жук. Особливості композиційної будови твору - розповідь у розповіді, її художнє значення

Істина не завжди знаходиться на дні колодязя.

Едгар Аллан По

Хід уроку

З’‎ясування первинного рівня сприйняття твору

- Що вам відомо про задум і створення повісті «Золотий жук» Едгаром Апланом По? (У 40-50-х роках XIX століття американська публіка захоплювалася розгадуванням шифрів, ребусів, загадок, криптограм, які у великій кількості друкувалися в журналах. Це надихнуло письменника на задум повісті «Золотий жук»(1843), значною мірою побудованої на розгадуванні піратської криптограми. Рукопис твору не одразу був схвалений до друку й досить довго чекав на публікацію. Коли повість все ж була надрукована, вона відразу стала шалено популярною в читачів.)

Словникова робота:

Криптограма - напис, зроблений спеціальними умовними знаками - шифром. (Найчастіше використовуються замість літер цифри.)

- Розкажіть про свої враження від прочитання повісті Едгара Аплана По «Золотий жук»?

- У чому полягала складність читання цього твору? Наскільки вам допомогли теоретичні знання про специфіку жанру детективу? Які ознаки детективу ви помітили під час читання?

- Про що цей твір Едгара Аллана По? Чи зустрічалися ви раніше у творах літератури з описом пошуку скарбів? Пригадайте, чим керувалися герої в своїх пошуках? (Згадується пошук скарбів Томом Сойєром і Геком Фінном у повісті Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра». Том і Гек відштовхувалися у пошуках скарбів від дитячих мрій про скарби та від книг, у яких цей процес було описувано. Шукають вони інтуїтивно, навмання. І тільки наполегливість та випадок наштовхують хлопчаків на успіх. Ще один страшний досвід пошуку скарбів розказаний учасником подій Джимом Хоккінсом у романі Роберта Льюїса Стівенсона «Острів скарбів», де пошуки золота капітана піратів Флінта були пов’‎язані з ризиком для життя. Відправною точкою у пошуках скарбів є карта острова Кістяка, яку Джим знайшов у скрині Біллі Бонса.)

- Яким чином тема пошуку скарбів увійшла в повість «Золотий жук» Едгара По? У чому полягає різниця зі згаданими творами Марка Твена та Роберта Льюїса Стівенсона?

- Чому Едгар По в якості орієнтира для пошуку скарбів використав не карту, а криптограму? (Авторові потрібен був герой-інтелектуал, з нетрадиційним способом мислення й унікальними розумовими здібностями. Такими стали в його творах Вільям Легран та Огюст Дюпен.)

- Які епізоди «Золотого жука» вам найбільше сподобалися? Чим?

- Як ви вважаєте, до якого різновиду детективу належать повість Едгара По «Золотий жук»? Наведіть аргументи. (Це інтелектуальний детектив.)

Текстуальний аналіз твору

- Від чийого імені ведеться розповідь? Яку роль відіграє епіграф до повісті «Го-го! Він скаче, мов скажений: Його тарантул укусив. «УСІ ПОМИЛЯЮТЬСЯ»? Аргументуйте свою відповідь. (Розповідь ведеться від імені оповідача, який був свідком зображених у творі подій, тобто від першої особи. Це близька людина головному героєві повісті Вільяму Леграну, його друг. У повісті «Золотий жук» Едгар По використовує композиційний принцип «розповідь в розповіді» Сюжет твору вміщено в додаткову оповідь (що може передувати сюжету або утворювати його «рамку»), а розповідач перебирає на себе роль свідка описуваних ним подій. Такий спосіб побудови твору дає змогу представити різні точки зору на зображуване. На важливість урахування різних точок зору в повісті «Золотий жук» указує епіграф, що містить рядок «Усі помиляються». Він, власне, є ключем до розгадування основної загадки твору, що перетворюється на своєрідну інтелектуальну гру для читача.)

- Як ви думаєте, чому розповідь розпочинається з детального опису Салівенового острова? Поміркуйте, чому так багато уваги приділяється зображенню місця подій? Вирахуйте площу Салівенового острова, спираючись на інформацію про його розміри, подану на початку твору. (Для довідки: миля (англ.) - міра довжини: морська миля дорівнює 1,852 кілометра; суходільна миля - 1,60934 кілометра; фут (англ.) - 0,3048 метра.) Учні доходять висновку, що це обмежений простір, доволі безлюдний, це миртові хащі, а у хащах завжди ховається якась таємниця. Підрахунок площі острова залучає школярів до аналітичної розумової діяльності, яка є центром зображення у тексті.)

- Яку інформацію читач отримує про Леграна на початку твору? Чия це точка зору на героя? Знайдіть ключові слова в характеристиці Леграна та прокоментуйте їх: «...у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу. Легран мав добру освіту й надзвичайно сильний розум, але був заражений мізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію».

- Чим захоплювався Легран? Яку роль мали в сфері його інтересів книжки?

- Яка роль у «Золотому жукові» належить негру Джупітеру? Ким він був для Леграна? Яка його функція згідно з жанром детективу?

- Доведіть, що на Салівеновому острові відбувається зав’‎язка подій, описаних у повісті «Золотий жук».

- За яких обставин Легран знайшов жука?

- Чому Едгар По спочатку знайомить оповідача й читачів з жуком опосередковано? Чим, по-вашому, є жук , знайдений Леграном, у розвитку подій відповідно до жанру детективу? (Важливий не сам жук, а шматок пергаменту. Жук мав міцні щелепи й вкусив Леграна. Джупітер загорнув жука в шматок брудного паперу, підібраного на березі. На ньому Легран і малював жука своєму другові. Випадок з жуком, з одного боку, дав у руки Леграна шматок пергаменту з криптограмою, а з іншого боку, жук потрібен для відведення читацької уваги від головного - від таємниці пергаменту.)

- Чому Легран, розкритикований товаришем за нікудишні малярські здібності, не викинув шматок брудного пергаменту, а мовчки замкнув його в шухляді столу? Чи одне й те ж саме бачили на клаптику пергаменту Легран і оповідач? Чому оповідач сприйняв жука на малюнку схожим на череп? (Герої дивилися на зображення з різних боків пергаменту. Оповідач перевернув клаптик, коли з ним «вітався» Легранів ньюфаундленд Вовк, тому він і побачив замість зображення жука череп, що був частиною піратської криптограми, яка почала проявлятися під впливом камінного тепла.)

- Як ця знахідка змінила життя Леграна? Що було насправді з головним героєм? Як сприйняв дивовижну поведінку Леграна Джупітер? Чому він звернувся по допомогу до оповідача?

Завдання!

- Складіть план дій Леграна під час з’‎ясування таємниці золотого жука? На що спирається Легран у своїх пошуках? Чому він не розказав нічого ні Джупітеру, ні оповідачеві? 

(Дивовижна поведінка Леграна створює таємничість та підсилює напругу. Все відповідно до правил детективу, які створював сам Едгар Аллан По.)

- За рахунок чого ще в повісті створюється таємнича атмосфера та напруга подій? Чому в розповіді оповідача є прогалина тривалістю один місяць? (Цей місяць був потрібен Леграну для дослідження таємниці та підготовки до пошуку піратських скарбів.) 

Визначте роль різних точок зору на зображення подій (розповідь Джупітера про дивовижну поведінку Леграна та записка самого Леграна).

- Навіщо автор через місяць повертає оповідача на Салівенів острів? Яку роль цей персонаж відіграє в подальшому розвитку подій згідно з вимогами жанру детективу?

- Чому оповідач непокоївся стосовно здорового глузду Леграна? Що саме в поведінці та зовнішньому вигляді друга його стурбувало?

- У якому сенсі Легран назвав жука «золотим» під час другої зустрічі з оповідачем? Що змінилося в первинній характеристиці золотого жука? (Спочатку жука називають «золотим» за його зовнішній вигляд, а під час другої зустрічі Легран вкладає у цей вислів інше значення - жук для нього є своєрідним дороговказом до скарбів капітана Кіда, але він не відкриває цього секрету товаришам. Напруга зростає разом із хвилюванням оповідача про стан здоров’‎я Леграна.)

- Що відбулося з героями повісті «Золотий жук» на материку? Складіть алгоритм подій. Поясніть, чому Легран вирішив йти по скарби саме о четвертій годині пополудні.

- Чому герої прямували саме до тюльпанового дерева?

- Навіщо Легран змусив Джупітера залізти на дерево? Що було його істинною метою, а що - маскою?

- Яку роль відіграли маніпуляції Леграна із золотим жуком? Що заміняв череп на тюльпановому дереві?

- Чому герої, викопавши першу яму, не знайшли скарбів? Яким шляхом пішло їхнє розслідування - істинним чи хибним? Хто був у тому винен? Аргументуйте свої висновки.

- Схарактеризуйте стан героїв твору під час пошуку скарбів. Які почуття й стан охоплювали їх у цей час? Чому?

- Виразно прочитайте опис коштовностей, які були знайдені Леграном та його друзями. Чи сподівалися герої, що скарб буде таким цінним?

- Визначте роль Леранових пояснень друзям стосовно історії з золотим жуком у композиції повісті. Доведіть, що в цьому випадку Е. По застосовує художньо-композиційний прийом «розповідь у розповіді».

- З якого моменту логіка Легранових міркувань починає працювати таємно? Які ланки ланцюга його міркувань наштовхнули Леграна на думку про піратські скарби? Яку роль у цьому відіграли образ золотого жука та холодний день на Салівеновому острові?

- Чому пергамент поступово розкривав свою таємницю Леграну? Що побачив Легран за зображеннями черепа та кота? Яку роль у цьому відіграли легенди про скарби капітана Кіда?

- Яким був процес розгадування криптограми Леграном? Що було зашифровано? Чи важкою була ця ломиголовка для Леграна? Поясніть.

- Який крок, за словами Леграна, є найважливішим у розгадуванні криптограми? (Визначення мови.) Чому він відразу розпочав з англійської?

Побудуйте ланцюжок міркувань і дій Леграна в процесі розгадування піратської криптограми.

1. Вибір мови (англійська).

2. Створення таблиці підрахунків частоти вживання знаків у криптограмі.

3. Підстановка літер під знаки криптограми.

4. Визначення найменшого найуживанішого слова («the»).

5. Визначення ключового слова зашифрованого тексту («tree» - дерево).

6. Визначення десяти найважливіших літер.

7. Розшифровка всіх інших літер.

8. Підстановка літер під знаки криптограми.

Результат: «А good glass in the Bishop's hostel in the Devil's seat twenty one degrees and thirteen minutes northeast and by north main branch seventh limb east side shoot from the left eye of the death's-head a bee-line from the tree through the shot fifty feet out». («Добре скло в єпископовім заїзді на чортовім сідалі двадцять один градус і тринадцять мінут північ-північ-схід головний сук сьома гілляка східний бік стріляй з лівого ока мертвої голови пряма лінія від дерева через постріл на п'ятдесят футів»).

- Чому навіть після розгаданого змісту криптограми Легранові нелегко було визначити місце сховку скарбів капітана Кіда? Виразно прочитайте слова Едгара Аллана По, узяті за епіграф до даного уроку. Яким чином вони, по-вашому, пов'язані з головним героєм повісті «Золотий жук»? (Потрібно було, по-перше, чітко розмежувати суцільний текст на слова та речення, розставити розділові знаки. По-друге, необхідно було зрозуміти прихований сенс таких понять, як «єпископів заїзд», «чортове сідало», «ліве око мертвої голови», знайти дерево з головним сучком на сьомій гілляці за координатами «двадцять один градус і тринадцять мінут північ - північ-схід» та визначити істинне місце знаходження скарбів).

- Що особисто вам підказав би такий текст, який отримав Легран після розгадування криптограми? До позиції якого персонажа близька ваша особиста думка?

- Що допомогло Легранові з’‎ясувати істинне значення словосполучень «єпископів заїзд», «чортове сідало», «добре скло» та роль вказаних координат?

- Чому твір завершується розмовою героїв про людські кістки, знайдені у ямі зі скарбами? Встановіть асоціації з романом Роберта Льюїса Стівенсона щодо жорстокої поведінки піратів під час ховання скарбів.

V. Домашнє завдання

I варіант - дібрати цитати до характеристики Вільяма Леграна, переказати про перебіг подій від імені героя*

II варіант - дібрати цитати до характеристики негра Джупітера, переказати про перебіг подій від імені героя*

III варіант - дібрати цитати до характеристики оповідача.

13.02.2023

“Золотий жук” аналіз (паспорт)

Автор – Едгар Аллан По 

Рік написання – 1843

Жанр – новела

Тема: розгадування таємниці захованого скарбу Леграном.

Ідея: утвердження не сили золота, а сили людської думки, багатства уяви та розуму особистості, завдяки яким Легран і знайшов скарби.

Дія відбувається в Південній Кароліні на острівці Салівон поблизу атлантичного узбережжя

Головні герої “Золотий жук”:

Вільям Легран,

Юпітер- вірний слуга головного героя,

оповідач

Сюжет “Золотий жук”

Нащадок старовинного аристократичного роду Вільям Легран, переслідуваний невдачами і банкрутством, біжить з Нового Орлеана і оселяється на пустельному острівці Салівон поблизу атлантичного узбережжя зі своєю собакою — ньюфаундлендом і старим слугою Джупітером. Одного разу під час прогулянки було знайдено «золотого» жука, якого вони загорнули у шматок знайденого поблизу пергаменту. Прийшовши додому, Легран зовсім випадково виявляє на пергаменті зображення черепа, намальоване прихованими чорнилом, які проявилися від дії тепла — каміна в будинку Леграна. Розпитуючи про подробиці, Оповідач зауважує, що Легран сприймає цю знахідку як щасливе знамення. Слуга Джупітер був дуже схвильований поведінкою «масса Вілла», вважаючи, що золотий жук вкусив його в голову й хазяїн збожеволів. Та й дійсно, Легран поводився більше, ніж дивно: він бігав удень і вночі, шепочучи якісь слова, малюючи дивні знаки, лазив у гори. Через якийсь час Оповідач отримує від Леграна записку з проханням відвідати його з якоїсь важливої справи. Інтонація листа змушує Оповідача поквапитися, і він того ж дня опиняться у друга. Легран очікує його з нетерпінням і пропонує всім відразу відправитися в дорогу — на материк, у гори — в кінці експедиції вони зрозуміють, що він має на увазі. Мандрівники довго йшли, знайшли тюльпанове дерево. Джупітер заліз на нього, прибитий до суку череп і отримує вказівку пропустити золотого жука на шнурі крізь ліву очну ямку. Забивши кілочок туди, де опустився жук, Легран, скосивши траву, наказав копати під деревом. Через деякий час виявляється, що негр переплутав очниці і їхні зусилля виявилися марними. Легран переміряє все заново і вони відновлюють розкопки. Їх працю перериває відчайдушний гавкіт ньюфаундленда. Собака рветься в яму і знаходить два скелети. Через кілька секунд компаньйони виявляють скриню, в якій знаходиться справжній скарб — купи золота і дорогоцінного каміння. Подолавши насилу зворотний шлях, бачачи, що друг згорає від цікавості, Легран розповідає, що привело його до знахідки і розгадки шифру, який дозволив знайти скарби.

Ланцюжок міркувань Леграна: Знахідка на узбережжі → Малюнок → Дослідження пергаменту (вогонь — череп — кіт — тепла вода — сковорідка — криптограма) → Розшифрування криптограми → Легенда про Кідда → Нічна подорож → Піратський скарб.

Отже, Легран знайшов жука – Джупітер загорнув його в пергамент – оповідач і Легран піднесли пергамент до вогню – на пергаменті з’явилося спочатку зображення черепа – потім – кота – Легран промив пергамент теплою водою- поклав його на сковорідку – з’явилася криптограма.

Композиція “Золотий жук” 

1. Легран на острові Салівен (експозиція).

2. Розповідь про жука (зав’язка).

3. «Хвороба» Леграна (розвиток дії).

4. Експедиція в гори (кульмінація).

5. Хід думок Леграна (розв’язка).

Композиційний принцип – «розповідь в розповіді». Такий спосіб побудови твору дозволяє представити різні точки зору на одну подію, створити емоційне напруження, таємничу атмосферу.

“Золотий жук” ознаки детективу

наявність таємниці, пов’язаної із злочином (чи справді є якісь скарби сховані піратом, таємничі обставини за яких пірат Кідд вбив своїх спільників)

головний герой – детектив-непрофесіонал Легран (відлюдник-натураліст),

наявність друга і помічника сищика; (поруч з Ленграном є друг-оповідач);

детально описано думки головного героя;

серію доказів читач отримує одночасно із головним героєм;

передбачуваність фіналу. В кінці Легран детально пояснює як він розшифрував криптограму та знайшов місце скарбу.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolotiy-zhuk-analiz

Едгар Аллан По

Золотий жук

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу.

Го-го! Він скаче, мов скажений:

Його тарантул укусив.

"УСІ ПОМИЛЯЮТЬСЯ"

Багато років тому я був заприятелював з містером Вільямом Леграном. Він походив з давнього гугенотського роду і колись був маєтний, потім збіднів і, щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з Нью-Орлеана, міста своїх предків, і поселився на Салівеновому острові поблизу Чарльстона у штаті Південна Кароліна.

Острів невеликий, від материка його відділяла ледве помітна протока. Рослинність на острові не багата і хирлява. Весь острів покривають зарості пахучого мирту. Серед чагарів, у найвіддаленішому місці від материка, Легран поставив собі невеличку хатину. Наше з ним знайомство незабаром перетворилося на дружбу, бо у вдачі цього відлюдника чимало було такого, що збуджувало цікавість і викликало повагу. Легран мав добру освіту й надзвичайно сильний розум, але був заражений мізантропією, і раз у раз то проймався запалом, то впадав у меланхолію. У нього було багато книжок, хоч заглядав до них він рідко, натомість воліючи ходити на полювання та ловити рибу або блукати над берегом і шукати різні мушлі та комахи. У нього була велика колекція комах. З Леграном жив негр Джупітер. Хоч негр був відпущений на волі, він не хотів покидати хазяїна і називав його "маса Віл".

Якось ввечері я прийшов до Леграна, якого не бачив уже кілька тижнів. Господарів не було, тому я став чекати. День був холодний, у хатині горів камін. Легран і Джупітер повернулися, коли смеркло. Джупітер заходився готувати вечерю, а Леграна посів черговий напад гарячкового запалу: він знайшов новий різновид двостулкового молюска, та ще й вистежив і з Джупітеровою допомогою вполював жука, нібито зовсім невідомого науці, і завтра збирався вислухати мою думку про нього. Він не знав, що я прибуду сьогодні, тому віддав жука одному лейтенанту.

Легран сказав, що жук яскраво-золотої барви, завбільшки з великий горіх гікорії і має дві чорні цятки вгорі на спині, а третю таку саму – внизу. Джупітер сказав, що жук наче золотий. Легран сказав, що намалює мені форму жука. У його кишені камізельки знайшовся клапоть дуже брудного паперу, і друг став побіжно накреслювати на ньому обриси жука. Легран скінчив своє малювання і передав мені папір. Аж раптом знадвору почувся голосний гавкіт, а тоді шкряботіння у двері. Це прибіг Легранів здоровенний ньюфаундленд. Я погладив собаку і почав розглядати малюнок, який нагадав мені череп із кістками навхрест. Жук дуже скидався на емблему смерті.

Я спитав, де ж вусики жука, бо їх не було. Але Легран сказав, що намалював їх. Я віддав папірець. Легран сердито забрав папірця і вже майже зіжмакав його, коли це раптом щось прикувало його увагу до малюнка. Вмить лице йому побагровіло, а тоді зробилося смертельно бліде. Кілька хвилин він пильно придивлявся до малюнка. У найдальшому кутку кімнати він ретельно розглядав папір з усіх боків. Він не озивався, я мовчав, аби не погіршувати й без того лихий гумор приятеля.

Невдовзі Легран дістав з кишені сурдута гаман, обережно вклав туди папірця і, заховавши його у письмовий стіл, замкнув шухляду. Тепер він трохи заспокоївся. Друг впадав у глибоку задуму. Спершу я мав намір переночувати в хатині, але вирішив, що краще піти.

Не бачився я з Леграном десь так із місяць. Одного дня до мене в Чарльстоні прийшов Джупітер. Він сказав, що його господар трохи нездужає: снується цілі дні похнюплено, а сам білий зробивсь і весь час щось рахує. Негр був певен, що той золотий жук укусив господаря у голову. Джупітер говорив, що йому той жук зразу не сподобався, і він знайшов клапоть паперу та й завинув його, а крайчик паперу запхав йому в пащеку. Негр передав записку він Леграна. Той писав зайти до нього і не ображатися за те, що тоді він був роздратований. Легран писав, що має надзвичайно важливу справу. Тон цієї записки чомусь неабияк мене стривожив. Ні хвилини не вагаючись, я зібрався піти разом із негром.

Коли ми дісталися до пристані, на дні човна, яким ми мали перебратися через протоку, я завважив косу і три лопати. Джупітер пояснив, що це все наказав купити Легран.

Нарешті, ми добралися до хатини Леграна. Обличчя у друга було бліде, а очі ряхтіли гарячковим блиском. Легран сказав, що жук дійсно золотий і принесе йому багатство. Він подав мені жука у заскленій коробочці. Жук і справді був прегарний і з наукового погляду вельми цінний, бо на той час натуралісти ще не знали такого різновиду. На спині в жука були дві круглі чорні цятки з одного кінця і одна довгаста з другого.

Я сказав Леграну, що він нездужає і повинен полежати кілька днів. Але він сказав, що цілком здоровий, і збирається з Джупітером на материк у гори. У цю експедицію він просив і мене. Я погодився за умови, що після цього він більше не згадуватиме про жука, а відпочине.

Вибрались ми – Легран, Джупітер, собака і я – близько четвертої години. Джупітер сам ніс косу й обидві лопати, чимдалі від хазяїна. За всю дорогу він лише сказав: "цей клятий жук". Я ніс два потайні ліхтарі, тоді як Легран задовольнився самим жуком, прив'язаним до шворки. Ідучи, він раз у раз вимахував шворкою з жуком, ніби чаклуючи. Помітивши в приятеля цю безперечну ознаку потьмарення розуму, я насилу стримався від сліз. Друг нічого не пояснював.

Човном ми перебралися через протоку біля виступу острова, вийшли на високий берег материка і рушили в північно-західному напрямку. Місцина мала дикий і пустельний вигляд. Ми подорожували години зо дві і добралися до ділянки біля підніжжя майже неприступної гори, зарослої густим лісом аж до самої вершини. Де-не-де на крутосхилі стирчали здоровезні уламки скель. Площина, на яку ми вийшли, всуціль поросла ожиною, і незабаром ми зрозуміли, що без коси далі не продертися. Джупітер став прокладати нам стежину до височезного тюльпанового дерева.

Коли ми дісталися під тюльпанове дерево, Легран обернувся до Джупітера і спитав, чи зможе він видертися на цей стовбур. Старого негра мовби ошелешило це запитання, і якусь хвильку він не відповідав. А тоді сказав, що полізе. Але Легран сказав взяти і жука. Джупітер відмовлявся, але Легран сказав, що мертвий жук нічого йому поганого не зробить. Негр обережно взяв шворку за самий кінчик і, тримаючи жука якнайдалі від себе, поліз на дерево. Джупітер добувся до першого великого розгалуження. Легран сказав лізти далі вгору по найгрубшому суку. Джупітер виконав команду. Легран наказав оглянутися назад і порахувати, скільки гілок він проминув на тому суку, по якому лізе. Негр нарахував п'ять. Легран наказав лізти далі. Джупітер доліз до сьомої гілки. Легран закричав у верх дерева, щоб негр ліз по цій гілці так далеко, як тільки зможе, а коли побачить щось чудне, озватися. У цю хвилину я подумав, що Легран дійсно збожеволів. Джупітер озвався, що далі не полізе, але коли Легран пообіцяв йому гроші, негр поліз і побачив на гілці череп, прикріплений до гілки величезним цвяхом. Легран наказав знайти ліве око черепа. Джупітер був лівшею, тому довго думав, де ліве, а де праве око. Потім Легран наказав пропустити жука через ліве око, не відпускаючи шворки.

Забивши кілочок саме в тому місці, де впав жук, Легран дістав з кишені рулетку. Один кінець її він прикріпив під стовбуром дерева, — з того боку, що найближчий до кілочка, — потім розмотав рулетку і через кілочок протяг далі, у напрямку, визначеному двома пунктами: деревом і кілочком. Джупітер ішов попереду й підтинав косою кущі ожини. За п'ятдесят футів від кілочка Легран зупинився і забив ще один кілочок. Взявши його за центр, він окреслив коло діаметром десь так у чотири фути. Після цього схопив сам лопату, дав по одній Джупітерові й мені і сказав якомога швидше братися до роботи.

Я мусив копати, незважаючи на безглуздість усього, що відбувалося. Я вирішив, що треба копати, аби швидше Легран переконався у безглузді своїх марень. Ми засвітили ліхтарі і ревно заходилися працювати. Коли ми докопали яму до п'яти футів завглибшки, але нічого не знайшли, на обличчі Леграна з'явилося гірке розчарування. Джупітер став збирати інструмент. Ми в глибокій мовчанці рушили додому. Так ми пройшли з десяток кроків, коли це Легран, голосно лайнувшись, підскочив до Джупітера й схопив його за комір. Він казав, що негр помилився, де знаходиться ліве око. Джупітер дійсно вважав своє праве око лівим. А Легран сильно зрадів. І він перший рушив знову до тюльпанового дерева. Там Легран, у божевіллі якого тепер мені вже привиджувалася певна система, переставив кілочка, що позначав те місце, де впав жук, на три дюйми західніше. Друг простягнув знов рулетку від стовбура дерева до кілочка, відміряв ще п'ятдесят футів по прямій і таким чином установив нову кінцеву точку, на відстані у кілька ярдів від викопаної ями. Цього разу Легран окреслив коло трохи більше діаметром, ніж попереднє, і ми знову заходилися копати. Я страшенно втомився, але вже не відчував нехіті до роботи. Незвичайна цікавість охопила мене, ба навіть – збудження. Через півтори години собака, що був з нами, дуже розгавкався. Пес скочив у яму і став скажено рити лапами землю. За кілька секунд він вигріб купу людських кісток, що колись були двома скелетами, усуміш із металевими ґудзиками та зітлілою вовняною одежею. Ще кілька ударів лопатою – і на видноті показалося лезо здорового іспанського ножа, а далі – три-чотири золотих та срібних монети.

Побачивши їх, Джупітер пройнявся нестримним захватом, але на обличчі його хазяїна проступило цілковите розчарування. Легран наполягав, щоб ми не кидали роботи. Та тільки-но він скінчив свої слова, як я упав долілиць, перечепившись ногою через велике залізне кільце, що випиналося з землі.

Згодом ми очистили від землі довгасту дерев'яну скриню, яка була оббита залізними обручами. З боків скрині, під самим віком, видніли шість кілець, по три з кожного довгого боку, щоб зручно було її переносити шістьом чоловікам. Усі ми гуртом, хоч як натужувалися, спромоглись тільки ледь зрушити скриню з місця.

Нам відразу стало ясно, що втрьох ми такої ваги не подужаємо винести. На щастя, віко скрині закріплювали тільки два висувні прогоничі. Задихаючись із хвилювання, ми тремтячими руками вирвали їх. І вмить – незмірний скарб зблиснув перед нами. Коли світло ліхтарів упало в яму, від мішма накиданої купи золота та самоцвітів сяйнуло таким блиском, що нас мало не посліпило.

Легран майже не озивався. Джупітер стояв не просто приголомшений, а ніби аж громом уражений. А тоді раптом упав навколішки в ямі, занурившись руками по голі лікті в золото.

Ми довго стояли й думали, не знаючи з чого починати. Нарешті ми вийняли зі скрині зо дві третини вмісту і аж тоді насилу спромоглися витягти її з ями. Вийняті скарби поховали в кущах ожини, а вартувати коло них залишили собаку. О першій годині ночі ми дісталися до хатини. Нас посіла така втома, що ми спершу повечеряли і цілу годину відпочивали, а вже потім подалися назад у гори, захопивши з собою три міцних лантухи. Близько четвертої години ми були коло ями. Поділивши решту здобичі на приблизно рівні три частини і не засипаючи ям, ми вдруге вирушили до хатини і приставили туди свою золоту ношу.

Ми до того знемоглися, що й не сказати, а проте гостре збудження все не покидало нас. Передрімавши неспокійним сном три-чотири години, ми, неначе змовившись, усі посхоплювались і стали розглядати свої скарби.

Пильно все переглянувши, ми виявили, що багатство це навіть більше, аніж спочатку нам видавалося. Самих золотих монет було на чотириста п'ятдесят тисяч доларів із гаком. Де-не-де знаходилися великі й важкі монети. Щодо самоцвітів, то визначити їхню вартість було важче. Там були діаманти, всього сто десять штук, вісімнадцять неймовірно яскравих рубінів, триста десять прегарних смарагдів, двадцять один сапфір і один опал. Усе це коштовне каміння було повиймано з оправ і абияк накидано в скриню. Поза цим усім там була ще сила-силенна всіляких золотих оздоб, близько двох сотень масивних перснів та сережок, розкішні ланцюжки, три дуже важких розп'яття, п'ять безцінних золотих кадил, здоровенна золота чаша на пунш, два руків'я від шпаг і чимало інших, дрібніших речей. Було ще сто дев'яносто сім золотих годинників, з яких три варті були щонайменше по п'ятсот доларів кожен. Тієї ночі весь вміст скрині ми оцінили десь так на півтора мільйона доларів; подальша реалізація золота й коштовностей (собі на вжиток ми залишили їх зовсім мало) показала, що ми були надміру стримані у своїх підрахунках.

Коли ми переглянули ввесь скарб, Легран усе мені пояснив. Того вечора він побачив на пергаменті, на якому малював мені жука, з іншого боку череп. Легран знав, що, коли починав малювати жука, на звороті пергаменту ніяких обрисів не було. Коли я пішов, а Джупітер заснув, Легран взявся розглядати пергамент. Він пригадав, за яких саме обставин пергамент потрапив до нього. Коли він схопив жука, він боляче куснув Леграна. Жук упав біля ніг Джупітерові. Той розглянувся туди-сюди, шукаючи листка або чогось такого, щоб було безпечніше пальцям. У цю мить обидва завважили клапоть пергаменту, що тоді видався папером. Він лежав, присипаний піском, і тільки крайчик його виднів назовні. Джупітер узяв той пергамент, загорнув у нього жука й дав Леграну. Тоді на березі моря лежав човен, а неподалік валявся пергамент із намальованим черепом. Тому Легран відразу щось запідозрив. Череп зі схрещеними кістками під ним – це піратська емблема. У кожній сутичці пірати виступають під прапором із зображенням черепа. Отже, то був пергамент, а не папір. А пергамент майже вічний. Для поточних записів до нього вдаються лише вряди-годи, бо писати чи малювати на пергаменті важче, аніж на папері. Це міркування навіяло Леграну думку, що череп на пергаменті щось має значити. Коли Легран малював жука, ніякого черепа на пергаменті не було. Але тоді надворі було холодно, і в каміні палав вогонь. Легран сидів біля столу, а я біля каміну. Але тоді прибіг Вовк – собака, і я гладив його, а іншою рукою тримав пергамент близько каміна. Тому Легран здогадався згодом, що саме тепло спричинило появу черепа на пергаменті.

Згодом Легран розпалив вогонь і рівномірно прогрів увесь пергамент. Спершу чіткішими зробилися тільки лінії черепа, але згодом у протилежному від черепа – по діагоналі – кутку пергаменту проступили обриси кота. Колись був капітан Кід. Легран відразу зрозумів зображення кота немов своєрідний підпис-ієрогліф, як-от малюнок у ребусі абощо. І кота було намальовано саме в тому місці, де підписуються. А зображення черепа в протилежному по діагоналі кутку навіювало думку про герб чи печатку. Існують тисячі туманних легенд про капітана Кіда і його спільників, ніби вони позакопували свої скарби десь на Атлантичному узбережжі. В основі цих легенд мусять лежати якісь дійсні факти. А що перекази ці живуть так довго й так уперто – це був доказ для Леграна, що скарбів досі не знайдено.

Легран ще більше нагрів пергамент над вогнем, але ніяких знаків не проступило. Тоді він вирішив обмити пергамент теплою водою. Потому поклав його на сковороду, донизу тим боком, що з черепом, а сковороду поставив на жарівницю з деревним вугіллям. За кілька хвилин, коли сковорода добре прогрілась, на превелику свою радість Легран побачив розташовані вряд так начебто цифри. Поміж черепом та котом видніли такі знаки, незграбно виведені червоним чорнилом:

53∆∆ = 305) ) 6+ ; 4826) 4∆§) ) 4∆) ; 806+ ; 48=8 || 60) ) 85 ;;] 8+;:∆+8=83(88) 5+ = ; 46 ( ; 88+ 96+ ? ; 8) +∆ ( ; 485) ; 5+ = 2 : +∆ (; 4956+ 2 (5+ — 4) 8 || 8+ ; 4069285); ) 6= 8 ) 4∆∆ ; 1 ( ∆9 ; 4 8081 ; 8 : 8 ∆ 1 ; 48 = 85 ; 4) 485 = 528806+ 81 (∆9; 48; ( 88 ; 4 (∆ ? 34 ; 48) 4 ∆ ; 161; : 188 ; ∆ ? ;

Легран підрахував, що знак 8 вжито 34 рази, знак ; вжито 27 разів, знак 4 вжито 19 разів і так далі. В англійській мові, як відомо, на письмі найчастіше зустрічається літера е. В міру дедалі меншої частотності літери розташовуються так: a o i d h n r s t u y c f g l m w b k р q х z. На основі цього Леграну вдалося розшифрувати знаки, ось що вийшло:

"A good glass in the Bishop's hostel in the Devil's seat twenty one degrees and thirteen minutes northeast and by north main branch seventh limb east side shoot from the left eye of the death's-head a bee-line from the tree through the shot fifty feet out".

("Добре скло в єпископовім заїзді на чортовім сідалі двадцять один градус і тринадцять мінут північ-північ-схід головний сук сьома гілляка східний бік стріляй з лівого ока мертвої голови пряма лінія від дерева через постріл на п'ятдесят футів").

Леграну вдалося розшукати одну стару бабцю, яка сказала, що чула про такий собі "єпископів заїзд", і це – просто висока скеля. "Заїзд" виявився нагромадженням диких урвищ та скель, найвища з яких стояла трохи осторонь і скидалася на штучну споруду.

Легран видерся на вершечок цієї скелі й побачив вузький прискалок на східному узбіччі скелі. Заглибина в скелі саме понад ним робила його трохи подібним до крісла з увігнутою спинкою. Це і було "чортове сідало", згадане в криптограмі. "Добре скло", ясна річ, означало не що інше, як підзорну трубу. А "двадцять один градус і тринадцять мінут" та "північ-північ-схід" означали, безперечно, спрямування труби. Легран озброївся підзорною трубою, сів на "чортове сідало" і побачив крізь трубу череп на дереві. Уся загадка видалась розгаданою. Адже ясно було, що слова "головний сук сьома гілляка східний бік" могли означати лише розташування черепа на дереві, а вказівка "стріляй з лівого ока мертвої голови" також дозволяла тільки одне тлумачення, коли йшлося про пошук захованого скарбу. А коли ми вперше копали, то схибили місцем через те, що Джупітер з дурного свого розуму опустив жука із правої очниці черепа замість лівої. Друг сказав, що був сердитим через те, що ми з Джупітером вважали його божевільним, томі вирішив трохи нас "провчити" і тому так носився з тим жуком.

Мені ще було цікаво, звідки ж скелети у ямі зі скарбом. Друг сказав, що, очевидно, капітанові Кіду хтось помагав закопувати скарб. А коли основну частину роботи було виконано, він, мабуть, вирішив усунути зайвих свідків.

16.02.2023

Едгар Аллан По. Золотий жук. Образи Вільяма Леграна, Джупітера, оповідача. Оповідач і розповідач

Зарубіжна література 7 клас ІІ семестр - розробки уроків

Читання є одним із способів мислення розумом іншої людини,

це змушує вас розвивати ваш власний розум.

Чарльз Скрібнер молодший

Бесіда.

- Назвіть персонажів твору. Як ви думаєте, чому їх так мало?

- Скільки оповідачів у творі? Поясніть, чому Едгар По передає право оповіді Леграну після того, як скарби було знайдено.

- Знайдіть у тексті опис зовнішності персонажів. Чому ви не змогли цього зробити? На чому зосереджує автор свою увагу, створюючи персонажів повісті? Чому художній прийом «точка зору» є одним із ключових у створенні системи образів?

- Як уже було зазначено, ми отримуємо уявлення про героїв твору за їхніми думками, вчинками з різних точок зору. Розкажіть про перебіг подій від імені кожного персонажа твору.

- У чому полягає композиційна особливість повісті «Золотий жук»? (Твір має дві сюжетні лінії

- Яке місце в системі образів повісті «Золотий жук» належить Леграну? Аргументуйте.

Словникова робота

Меланхолік (грец. мелена холе, «чорна жовч») —темперамент у класифікації Гіппократа. Люди з таким типом нервової системи характеризуються боязкістю, замкненістю, надмірною чутливістю, схильні перебільшувати труднощі. Меланхолікам властива стриманість, приглушеність моторики та мовлення, але вони мають тонку душевну організацію, часто виражають себе у мистецтві. Понад усе меланхоліки цінують здоров'я, моральне обличчя, родинний статус. Потребують непорушних звичних стереотипів, любові, віри, роботи. Схильні до ідеалів та ідеалізації. Дуже романтичні. У меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена, аж до хворобливості, емоційна вразливість, замкненість, відчуженість, схильність до тяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це не заслуговують.

(Видатні меланхоліки: французький філософ Рене Декарт, англієць Чарльз Дарвін, український письменник Микола Васильович Гоголь, польський композитор Фредерік Шопен, російський композитор Петро Ілліч Чайковський. Вони зуміли здолати недоліки такого темпераменту і творчо використали пере-ваги: високу чутливість нервової системи, тонку реакцію на щонайменші відтінки відчуттів, глибокі емоційні переживання, що відрізняються великою стійкістю.)

Мізантроп - (гр., людиноненависник) людина, яка уникає спілкування з іншими людьми, ненавидить, цурається їх; відлюдок, людиноненависник, нелюд, гаспид.

Містифікатор - людина, котра займається містифікаціями.

Містифікація - вигадка, витівка з метою ввести кого-небудь (читачів, публіку тощо) в оману жартома або зі злісним наміром.

- Обізнаність у яких науках допомагає Леграну досягти поставленої мети? (Знання з англійської мови, крім того, згадується, що він знає французьку та іспанську; з математики, логіки, хімії, історії, географії, фольклору (легенди про піратів) тощо.)

- Визначте позитивні й негативні характеристики персонажа. Поміркуйте, чому Едгар По не ідеалізує свого головного героя.

- З усіх характеристик Леграна виокремте п’‎ять, які, на вашу думку, допомогли йому знайти скарб пірата Кіда. Поясніть свій вибір.

- Видатний французький поет, дослідник творчості Едгара Аллана По Шарль Бодлер так характеризував героїв творів По: «Його герой - людина з винятковими здібностями, розладнаними нервами, запальна воля якої кидає виклик усім перепонам; людина з поглядом, гострим, як меч, зверненим на предмети, котрі ростуть тому, що вона на них дивиться». Як ви вважаєте, що із загальної характеристики героя творчості Едгара По стосується Вільяма Леграна? Аргументуйте, спираючись на текст.

- Що, по-вашому, утілює в собі образ Леграна згідно з авторським задумом? («...Хоча в оповіданні «Золотий жук» ідеться про пошуки скарбів, та все ж таки у творі утверджується не сила золота, а сила людської думки, багатство творчої уяви й розуму, завдяки яким герой розгадав таємницю та знайшов сховок.... Герой оповідання Е. По наділений великими інтелектуальними здібностями, що дає йому можливість подолати важкі обставини й бідність. В образі Леграна втілено американську мрію - утвердження особистості в житті за рахунок власних сил, енергії і розумових можливостей.» )

Секрет успіху Леграна

Особисті якості

Знання

Вміння

цілеспрямованість, спостережливість, кмітливість, допитливість, уважність

з хімії, фольклору, англійської мови, географії, історії

логічно мислити, фантазувати, розгадувати криптограми

- Латиною слово «жук» означає «людська голова». Згідно з цим тлумаченням спробуйте визначити смислове навантаження назви повісті Едгара Аллана По «Золотий жук». Якому героєві твору пасувало б визначення «золота голова»?

- Едгар По називав свої твори, які згодом увійшли в світову літературу як детективи, раціоналіями (від лат. розум). Поміркуйте, чому він їх так називав.

- Доведіть, що повість Едгара По «Золотий жук» - це літературний гімн можливостям людського розуму та силі волі.

Цікаво знати, що:

у 1907 році у Франції було створено короткометражний фантастичний фільм «Золотий жук» (тривалість - 2 хв. 38 сек.). Режисери Фернан Зекк та Сегундо де Шимон. За сюжетом, вчений зловив золотого жука, який став причиною його власної загибелі.

З 1964 року Шведським інститутом кінематографії щосічня вручається національна винагорода «Золотий жук» (швец. Guldbagge)

Домашнє завдання

Прочитати оповідання Шерлока Холмса «Пістрява стрічка»; підготувати повідомлення про цікаві факти із життя письменника*.

20.02.2023

АРТУР КОНАН ДОЙЛ

(1859-1930)

Англійський письменник, публіцист і журналіст Артур Ігнаті-ус Конан Дойл народився 22 травня 1859 року в столиці Шотландії Единбурзі на Пікарді-плейс в сім'ї художника й архітектора. Його батько Чарльз Алтамонт Дойл одружився з Мері Фолі в 1855 році. Мері Дойл мала пристрасть до книжок і була головним оповідачем у сім'ї, і згодом Артур дуже зворушливо згадував про неї. На жаль, батько Артура був хронічним алкоголіком, і тому сім'я іноді бідувала, хоча він і був, за словами свого сина, дуже талановитим художником. У дитинстві Артур багато читав, мав різнобічні інтереси. Його улюбленим автором був Майн Рід, а улюбленою книжкою — "Мисливці за скальпами".

Після того, як Артур досяг дев'яти років, упродовж семи років він повинен був ходити до школи-інтернату єзуїтів Ходдеру — підготовчої школи для Стоуніхерста. Через два роки Артур перебрався до Стоуніхерста. Там викладали кілька предметів: абетку, лічбу, граматику, синтаксис, поезію, риторику. Харчування там було убогим, до того ж учнів часто піддавали тілесним покаранням.

Саме протягом цих важких років у школі-інтернаті Артур зрозумів, що він має талант до вигадування різних історій, отож його часто оточували захоплені молоді студенти, котрі слухали ці дивовижні оповіді, котрі він складав на розвагу їм. Різдвяними канікулами 1874 року він на три тижні на запрошення своїх родичів їде до Лондона. Там він відвідує театр, зоопарк, цирк, Музей воскових фігур мадам Тюссо. Він залишився дуже задоволений цією поїздкою.

На останньому році навчання він випускає журнал коледжу і пише вірші. Крім того, він займався спортом, переважно крикетом. Потім їде до Німеччини в Фельдкірх вивчати німецьку мову. У 1876 році він отримав освіту, і традиції сімейства Дойл диктували слідувати артистичній кар'єрі, але Артур вирішив зайнятись медициною. Це рішення було прийнято під впливом доктора Брайана Чарльза, врівноваженого, молодого квартиранта, котрого мати Артура взяла, щоб зводити кінці з кінцями. Доктор Валлер отримав освіту в Університеті Единбурга, і тому Артур вирішив учитися там же. У 1876 році Артур стає студентом медичного університету. Під час навчання Артур зустрічався з багатьма майбутніми письменниками, такими як, Джеймс Баррі та Роберт Льюіс Стівенсон, котрі відвідували університет. Але найбільший вплив на нього мав один з його викладачів доктор Джозеф Белл, котрий був майстром спостережливості, логіки та аналізу. У майбутньому він став прототипом Шерлока Холмса.

Навчаючись, Дойл старався допомогти своїй родині, котра мала семеро дітей. Він працював і аптекарем, і помічником лікаря.

Дойл багато читає, і через два роки після початку навчання Артур вирішив спробувати себе в літературі. Весною 1879 року він пише маленьке оповідання "Таємниця Сасасської долини"). Оповідання вийшло дуже скороченим, що засмутило Артура, але отримані за нього три гінеї надихають його писати далі. У цей час здоров'я його батька погіршується, його відправляють до психіатричної лікарні, отже, Дойл стає єдиним годувальником своєї сім'ї. У віці двадцяти років, навчаючись на третьому курсі університету, Артур отримав у 1880 році пропозицію зайняти посаду хірурга на китобої "Надія", котрий коло берегів Гренландії полював на тюленів. Молодий студент-медик був вражений жорстокістю цих ловів. Ця пригода описана в оповіданні "Капітан "Полярної зірки"".

У 1881 році Артур закінчив Единбурзький університет, де отримав ступінь бакалавра медицини й ступінь магістра хірургії. Він отримав посаду корабельного лікаря на судні "Mayuba", котре курсувало між Ліверпулем та західним узбережжям Африки. Невдовзі Артур залишає корабель, і в 1882 році перебирається до Англії в Плімут. Ці перші роки практики добре змальовані в його книзі "Листи старого Монро". Затим Дойл від'їздить до Портсмута, де відкриває свою першу практику. Спочатку клієнтів було мало, і тому Дойль має час для літератури. Він пише оповідання "Кістки", "Блуменсдайкський яр", "Мій друг — убивця".

6 серпня 1885 року Артур одружився з Луїзою Хоукінс. Після одруження Дойл активно займається літературою і намагається стати професійним письменником. У журналі "Корнхілл" виходять друком його оповідання "Повідомлення Хебекука Джексона", "Довге небуття Джона Хаксфорда", "Каблучка їота". У березні 1886 року Конан Дойл почав писати роман, котрий зробив його популярним. Двома роками пізніше цей роман був виданий у різдвяному щотижневнику Бітона за 1887 рік під назвою "Етюд у багряних тонах", котрий познайомив читачів з Шерлоком Холмсом (прототипи: професор Джозеф Белл, письменник Олівер Холмс) та доктором Ватсоном (прототип — майор Вуд). Окремим виданням роман вийшов на початку 1888 року з малюнками батька Дойла — Чарльза.

У кінці лютого 1888 року письменник закінчує "Пригоди Михея Кларка". Артура завжди приваблювали історичні романи. Його улюбленими авторами були Мередіт, Стівенсон і Вальтер Скотт. Саме під їхнім впливом Дойл пише й низку історичних творів. На хвилі позитивних відгуків Дойл отримує від американського редактора "Ліппінкотс мегезин" пропозицію написанти ще одне оповідання про Шерлока Холмса. І в 1890 році в американських і англійських випусках цього журналу з'являється "Знак чотирьох".

Попри літературний успіх і успішну медичну практику, сімейне життя Конан Дойла не було гармонійним. 1890 рік був не менш продуктивним, ніж попередній, хоча й почався зі смерті його сестри Аннет. До середини цього року він закінчує "Білий загін", котрий беруть для публікації в "Корнхіллі" й оголошують його кращим історичним романом з часів "Айвенго". У травні 1891 року Дойл захворів на грип і декілька днів був при смерті. Коли він одужав, то вирішив полишити медичну практику, і присвятити себе літературі. До кінця 1891 року Дойл стає дуже популярним у зв'язку з появою шостого оповідання про Шерлока Холмса "Людина з розсіченою губою". Але після написання цих шести оповідань редактор "Стренд" у жовтні 1891-го запросив ще шість, погоджуючись на будь-які умови з боку автора. І Дойл запросив, як йому здавалось на той час, фантастичну суму у 50 фунтів, бо він уже не хотів більше займатися цим персонажем. На привеликий подив, редакція погодилась. І оповідання були написані. Дойл починає працювати над "Вигнанцями" і отримує запрошення на вечірку журналу "Айдлер", де знайомиться з Джеромом К. Джеромом, Робертом Барром, з котрими згодом подружився. Він починає працювати над "Великою тінню" (епоха Наполеона).

У 1892 році журнал "Стренд" знову запропонував написати ще серію оповідань про Шерлока Холмса. Дойл сподівався, що журнал відмовиться виконати умови — 1000 фунтів, але журнал погодився. Дойл уже стомився від свого героя. Кожного разу необхідно було вигадувати новий сюжет. Тому, коли на початку 1893 року Дойл з дружиною їде на відпочинок до Швейцарії й відвідує Райхенбахський водоспад, там він поклав собі будь-що завершити серію про цього героя, незважаючи на загальні прохання. (Упродовж 1889 та 1890 років Дойл пише п'єсу "Ангели пітьми" за сюжетом "Етюда у багряних тонах"). Головним персонажем у ній є доктор Ватсон. Про Холмса в ній навіть не згадується. Цей твір за життя автора не друкувався.

Раптово помирає батько Артура — Чарльз Дойл. А згодом Артур дізнається, що у його дружини Луїзи туберкульоз, і знову від'їздить до Швейцарії. Там він пише "Листи Старого Монро"; з 1893 по 1906рік Дойл веде боротьбу за життя своєї дружини, разом вони перебираються в Давос, розташований в Альпах. У Давосі Дойл активно займається спортом, приступає до написання оповідань про бригадира Жерара, створених за книгою "Спогади генерала Марбо". У 1894 році Конан Дойл здійснив подорож до Америки і в 30 містах Сполучених Штатів виступав з читанням уривків з своїх творів. Ці лекції мали успіх, хоча Дойл дуже стомився від них, саме американській публіці він уперше прочитав своє оповідання про бригадира Жерара — "Медаль бригадира Жерара".

Через тривалу хворобу дружини сім'я Дойлів переїздить до Єгипту. Наприкінці 1896 року він узявся до написання "Трагедії в Короско", котра створювалась на основі вражені,, отриманих в Єгипті.

Коли в грудні 1899 року почалась англо-бурська війна, Кошт Дойл йде добровольцем. Він вирушає до Африки як лікар і відпливає 28 лютого 1900 року. На місці у шпиталі виникають проблеми з питною водою, що спричинило епідемію кишкових захворювань, це тривало 4 тижні. Потім послідували переможні бої і 11 липня Дойл відплив назад до Англії. Цей період дав світові книгу "Велика бурська війна".

У 1902 році Дойл закінчив роботу над ще одним великим твором про пригоди Шерлока Холмса — "Собака Баскервілів", хоча й досі точаться суперечки, що він запозичив ідею роману у свого друга журналіста Флетчера Робінсона.

У 1902 році король Едвард VII нагороджує Конан Дойла рицарським титулом за заслуги у англо-бурській війні. Дойл продовжує писати оповідання про Шерлока Холмса та бригадира Жерара. Після смерті дружини він займається благочинністю, допомагає Джорджу Едалджі, котрий був засуджений незаконно.

18 вересня 1907 року Конан Дойл одружується з Джеан Лекі. Вони перебираються в новий будинок. Дойл живе щасливо з новою дружиною й активно починає працювати, що приносить йому достаток. На сцені з'являються його п'єси: "Пістрява стрічка", "Окуляри долі", "Бригадир Жерар". Після успіху Конан Дойл хоче відійти від літературної праці, але народження двох його синів, Дениса у 1909 та Адріана в 1910, змушує до продовження. Остання дитина, дочка Джеан, народилася в 1912 році. У 1910 році Дойл опублікував книгу "Злочини в Конго" про звірства в Конго, котрі творили бельгійці. Написані ним фантастичні твори про професора Челенджера "Загублений світ" та "Отруєний пояс" мали успіх не менший, ніж серія про Шерлока Холмса.

Конан Дойл з родиною відвідує у 1914 році Канаду, читає там лекції. Згодом сімейство повертається додому, бо Конан Дойл був упевнений у майбутній війні з Німеччиною. Він пише статтю "Англія і наступна війна", попереджаючи про можливу війну. Письменник пропонує побудувати тунель під Ла-Маншем, щоб забезпечити Англію провізією на випадок блокади. Перед початком війни (4 серпня 1914 року) Дойл вступає в загін цивільних добровольців, що був утворений на випадок вторгнення ворога на територію Англії.

Після війни Конан Дойл гаряче захопився окультизмом, що викликало глузування з боку преси. Витративши чималу суму грошей на своє захоплення, Конан Дойл, щоб поправити своє фінансове становище у 1926 році пише твори "Коли земля скрикнула", "Країна туманів", "Дезінтеграційна машина". Восени 1929 року він від'їздить у подорож до Голландії, Данії, Швеції й Норвегії. На той час він був уже хворим.

У 1930 році, уже прикутий до ліжка недугою, він із усиллям встав зі свого ложа й пішов до саду. Коли його знайшли, він лежав на землі із проліском у руці. Артур Конан Дойл помер 7 липня 1930 року в оточені своєї родини. Його останні слова перед смертю були адресовані його дружині. Він прошепотів: "Ви чудові". Артур Конан Дойл похований на кладовищі Мінстед Хемпшір.

"Пістрява стрічка"

Твір А. Конан Дойла "Пістрява стрічка" входить до циклу оповідань про Шерлока Холмса, надзвичайно талановитого й розумного детектива. Оповідь ведеться від імені доктора Ватсона, друга Шерлока Холмса. Одного квітневого ранку у дім Шерлока Холмса завітала незнайома молода дівчина. Це була Еллен Стонер, головня героїня змальованих подій. Міс Стонер розповіла Холмсу, що живе в маєтку свого вітчима, містера Ройлотта. У дівчини була сестра, але вона померла два роки тому при дуже загадкових обставинах. Перед тією трагічною подією дівчина часто чула вночі якийсь свист, а в ніч своєї смерті вона вибігла з кімнати з криком: "Пістрява стрічка" і упала замертво. Причину її смерті з'ясувати так і не вдалось. Між тим мати дівчат заповіла їм невеликий спадок, з тією умовою, що грошима може користуватися її чоловік, містер Ройлотт, але тільки доти, доки дівчата не вийдуть заміж. Незадовго до смерті сестра Еллен збиралася вийти заміж... Міс Стонер підозрює вітчима, але ніяких доказів проти-нього немає. До Шерлока Холмса її привело те, що якось уночі, коли вона ночувала в кімнаті своєї загиблої сестри, вона почула дивний свист, котрий колись уже був провісником однієї смерті.

Шерлок Холмс та доктор Ватсон попрямували до маєтку містера Ройлотта, і, поки він був у місті, обстежили всі кімнати. У кімнаті загиблої сестри, де через ремонт тепер жила міс Стонер, було виявлено багато дивовижного. Ліжко чомусь було пригвинчене до долівки, щоб його неможливо було пересунути. Над ліжком висів шнур для дзвінка — викликати служницю, але дзвоник не працював. Поряд зі шнуром був отвір вентилятора, котрий виходив чомусь не на вулицю, а в сусідню кімнату, де жив містер Ройлотт. З оповіді Еллен Стонер було відомо, що містер Ройллот колись жив у Індії і привіз звідти павіана, пітонів і пантеру. Багатьом видалося дивним, Що він пристрасно захоплювався екзотичними тваринами Індії. У кімнаті самого містера Ройлотта був знайдений батіг, залізний шкаф-сейф для паперів і блюдце з молоком. Котів у домівці ніхто не тримав.

Шерлок Холмс умовив молоду леді провести цю ніч таким чином, щоб у її спальні залишились Шерлок Холмс та доктор Ватсон. Ждати довелось недовго. Раптом почувся дивний свист, а потім Холмс підскочив, став бити своєю палицею по шнурові для дзвоника й кричати, чи бачить Ватсон щось? Раптом з сусідньої кімнати пролунав моторошний зойк, котрий, здавалось, чула вся округа. Потім усе замовкло. Коли Шерлок Холмс та доктор Ватсон зайшли до кімнати Ройлотта, вони побачили страшну картину. Коло столу сидів містер Ройлотт. На колінах у нього лежав батіг, а сам він сидів, задерши підборіддя. У погляді мертвого чоловіка застиг божевільний страх, а навкруги його голови обвивалась якась картата стрічка. Це й була та сама "пістрява стрічка", про яку кричала загибла дівчина, за стрічку вона сприйняла болотну гадюку, найсмертоноснішу індійську змію. Смерть від укусу подібної змії настає через кілька секунд, а крихітний слід її зубів виявити майже неможливо. Таким чином, Шерлок Холмс запобіг черговому вбивству — містер Ройлотт намагався убити й Еллен, адже вона невдовзі збиралася вийти заміж. Оскільки Шерлок Холмс вдарив своєю палицею змію, вона відповзла в протилежному напрямку й вкусила Ройлотта. Саме дедуктивний метод допоміг Шерлоку Холмсу дуже швидко зорієнтуватися на місці, зіставити з подіями оповідь молодої дівчини й спрогнозувати майбутні дії вбивці. Миттєві дії детектива характеризують його як людину мужню, безстрашну і зосереджену, котра вміє керувати екстремальною ситуацією.

ОСНОВНІ ТВОРИ: "Таємниця Сасасської долини", "Повідомлення Хебекука Джексона", "Довге небуття Джона Хаксфорда", "Каблучка Тота", "Білий загін", "Ангели пітьми", "Етюду багряних тонах", "Знак чотирьох", "Медаль бригадира Жерара", "Собака Баскервілів", "Пістрява стрічка" "Коли земля скрикнула", "Країна туманів", "Дезінтеграцїйна машина".

ЛІТЕРАТУРА: 1. Карр Дж. Жизнь сэра Артура Конан Дойла.— М.,1989.

23.02.2023

“Пістрява стрічка” аналіз (паспорт)

Автор – Артур Конан-Дойл

Дата публікації – 1892

Жанр – детектив

Тема «Пістрява стрічка» – розслідування злочинних дій лікаря Ройлотта проти його пасербиць Джулії та Хелін Стоунер.

Ідея «Пістрява стрічка» – кожен злочин карається, а жадібність до добра не доводить.

Хитромудрий і жорстокий доктор Ройлотт винайшов бездоганний план вбивства, щоб заволодіти спадщиною дівчат. Але, завдяки проникливості Шерлока Холмса, підступи лиходія проти нього ж і обернулися. Болотяна гадюка, яку він обрав знаряддям вбивства, вжалила не чергову жертву, а господаря, убивши його на місці.

“Пістрява стрічка” головні герої:

Елен Стоунер – молода леді, вдягнена в усе чорне, не більше 30 років; змарніла, аж сіра; неспокійні очі злякано бігають. Портрет героїні: «Змарніла, аж сіра, неспокійні очі злякано бігають, немов у зацькованої тваринки. Риси обличчя, фігура — усе засвідчувало, що їй не більше тридцяти років, але у волоссі вже з’явилася передчасна сивина, і виглядала вона стомленою і виснаженою». Видно, що героїня пережила якусь страшну подію, що так вплинула на неї.

Грімсбі Ройлотт – закінчив університет, лікар, з ним сталися дивні зміни, його нестриманість межує з безумством, зовні схожий на якогось старого хижого птаха

Шерлок Холмс – Працював з любові до мистецтва, а не заради грошей; робив швидкі ьумовивводи, все лоргчно обґрунтовував; брався лише за надзвичайні , фантастичні справи

Джулія Стоунер – Заручилася із відставним флотським майором, їй виповнилося 30 років; пронизливий переляканий жіночий крик; пополотніле від жаху обличчя; «стрічка»

Джеймс Устон – Лікар, неодружений, ніколи не зраджував своїх звичок

“Пістрява стрічка” сюжет та композиція

Експозиція. Ватсон згадує про справи Шерлока Холмса і справу родини Ройлоттів

Зав’язка. Прихід Хелін Стоунер на Бейкер-стріт-221-б, її розповідь про власні страхи та смерть сестри Джулії.

Розвиток дії.  Детальна розповідь ранкової гості про смерть сестри, про своє майбутнє заміжжя, про несподіваний ремонт у квартирі, про тихий свист. Прихід Грімсбі Ройлотта.

Кульмінація. Засідка у будинку Ройлотта. Ганебна смерть вітчима.

Розв’язка. Холмс розтлумачує Ватсону незрозумілі деталі справи родини Ройлоттів.

Приклад дії методу дедукції у «Пістрявій стрічці»: проблема Хелін Стоунер – факти з розповіді дівчини – сутичка з Ройлоттом – з’ясування істинної причини переслідування пасербиць Ройлоттом  – переконання в активності дій злочинця – обстеження місця злочину, що може статися  (чітке розуміння способу злочину на основі зібраних фактів)– засідка – порятунок Хелін та покарання злочинця. Головний принцип створення уявлення про картину злочину – сувора логіка, яка допомагає Холмсу за розрізненими і мало значущими відокремлено деталями встановити картину так, якби він бачив її на власні очі.

План твору “Пістрява стрічка”

Рання гостя

Розповідь Елен про смерть сестри

Холмс береться за справу

Погрози Ройлотта

У маєтку

Огляд кімнат

Шнур і блюдце

Нічна засідка

Смерть Ройлотта

Чому вчить твір “Пістрява стрічка”? Розповідь вчить думати, міркувати, помічати дрібні деталі і знаходити між ними зв’язки. Вчить дедуктивного методу Шерлока Холмса. Вчить захищати тих, хто потрапив в біду, допомагати іншим людям. Вчить карати зло і злочинців.

Відгук про твір “Строката стрічка”. Це дуже цікава детективна розповідь, яка розповідає про невідворотність відплати. На цей раз негативний герой постраждав від власних підступів, в чому вбачається вища справедливість. Шерлок Холмс знову опинився на висоті, легко розкривши заплутаний випадок.

Прислів’я до твору “Пістрява стрічка”

Не рий іншому яму, сам в неї потрапиш.

Віділлються вовку овечі сльози.

Яке частування таке й дякування.

Хто до нас з мечем прийде, той від меча і загине.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/pistryava-strichka-analiz

27.02.2023

12 запитань

Запитання 1

Хто є автором твору «Пістрява стрічка»?

варіанти відповідей

 Едгар По

 Артур Конан Дойль

 Агата Крісті

Запитання 2

До якого літературного жанру належить твір «Пістрява стрічка»?

варіанти відповідей

 оповідання

 повість

 роман

Запитання 3

До будинку, у якому мешкали Шерлок Холмс і його товариш доктор Вотсон, одного ранку завітала

варіанти відповідей

 жінка похилого віку

 маленька дівчинка

 молода леді

Запитання 4

Коли молода вдова вийшла заміж за лікаря Грімсбі Ройлотта, у неї були

варіанти відповідей

 двоє синів

 дочки-близнята

 дві дочки 7 і 8 років

Запитання 5

Дітей звали

варіанти відповідей

 Хелен і Сью

 Марія і Жаннет

 Хелен і Джулія

Запитання 6

Джулія раптово померла за ... до власного весілля:

варіанти відповідей

 3 дні;

 2 тижня;

 місяць.

Запитання 7

У вітчима Хелен по садибі вільно розгулювали:

варіанти відповідей

 мавпа і поні;

гепард і бабуїн.

слон і лев;

Запитання 8

Що здивувало Холмса у шнурі, який був прив'язаний над ліжком дівчини?

варіанти відповідей

 він був золотий

 він був підроблений та не міг дзвонити

  був занадто короткий

Запитання 9

 Чому Хелін Стоунер звернулася до Шерлока Холмса?

варіанти відповідей

 хотіла розкрити таємницю загадкової смерті сестри

  хотіла розкрити таємницю нічного виття на пустищі

 щоб відсудити у вітчима частину спадщини

Запитання 10

Прозовий твір з ускладненим сюжетом, побудований на розкритті загадкового злочину або на з’ясуванні таємничої загадки – це :

Варіанти відповідей

детектив;

притча.

новела

Запитання 11

Чому вітчим хотів знищити прийомних дочок ?

варіанти відповідей

 хотів жити сам

 боявся їх

 хотів забрати їхнє майно

Запитання 12

Якою жахливою смертю загинув містер Ройлотт?

варіанти відповідей

  його загриз гепард

  його вкусила болотяна гадюка

 його задушив бабуїн

06.03.2023

НОВЕЛА ЯК ЛІТЕРАТУРНИМ ЖАНР - СВІТОВА НОВЕЛА

З історії жанру. Одним із малих оповідних жанрів є новела. Витоки новели сягають у XIII-XIV ст. В європейській культурі то була епоха Відродження (або Ренесанс). Тоді в 1281 р. в Італії з’‎явилася збірка під назвою «Новеліно», де було вміщено понад сто різноманітних оповідок, де йшлося про цікаві випадки з життя городян. Хто був автором цієї збірки, достеменно невідомо. Імовірно, вона мала багатьох авторів, а хтось один потім зібрав і записав ті історії, які люди переказували одне одному на міських площах і вулицях. Значним кроком в утвердженні жанру новели була творчість італійського письменника Джованні Боккаччо. Талановитими авторами новел були: у XIX ст. — Едгар Аллан По, Вашингтон Ірвінг, Проспер Меріме (США), Ернст Теодор Амадей Гофман (Німеччина), Антон Чехов (Росія) та ін; у XX ст. — Іван Бунін (Росія), Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський (Україна), Акутаґава Рюноске (Японія), Герберт Джордж Уеллс (Англія) та ін.

Ознаки новели. Новела є невеликим за обсягом твором, у ній небагато персонажів і, як правило, одна сюжетна лінія, не розгалужена, не переобтяжена описами й характеристиками. Новела дуже подібна до оповідання. Утім, на відміну від оповідання, вона відзначається гостротою й напруженістю дії, несподіваним перебігом подій і незвичайним фіналом. Отже, новелі властиві незвичайність, оригінальність явища, що зображується у творі, гострота сюжету, несподівана розв’‎язка, а також яскравість і влучність художніх засобів, серед яких велику роль відіграють символи, виразні деталі, підтекст. Внутрішній світ персонажів у новелі показаний не прямо, а через прихований смисл подій, образів і ситуацій. Йоганн Вольфганг Ґете писав: «Новела є ніщо інше, як нечувана подія». Едгар По визначив одну з провідних ознак новели — «єдність ефекту або враження». Антон Чехов уважав головним у новелі лаконізм (тобто мінімум словесних засобів) і при тому широчінь думки.

Хоча новела відрізняється від оповідання цілою низкою ознак, ці жанри не можна протиставляти. Нерідко їх важко відокремити навіть у творчості одного письменника. Так, у деяких оповіданнях Дж. Лондона, Е. По та інших можна знайти й ознаки новели.

Види новел. Існують такі різновиди новел, як психологічна (побудована на розкритті особливостей характерів персонажів), філософська (порушує важливі питання сенсу буття людини), фантастична (де є фантастичні події), гумористична чи сатирична (де зображуються комічні ситуації, смішне в характерах персонажів) тощо. Нерідко різновиди новел можуть перехрещуватися між собою, що є цілком природно для літератури, у якій художній твір є багатозначним явищем.

Новела (з італ. novella — новина) — невеликий за обсягом епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом.

Перевірте себе

1. Дайте визначення новели. 

2. Назвіть жанрові ознаки новели. 

3. Яких представників жанру новели у світовій літературі ви знаєте? 

4. Визначте подібність і відмінність між оповіданням і новелою. 

5. Які оповідання, що ви прочитали, можна назвати новелами? Поясніть свою думку.

09.03.2023

О. ГЕНРІ (1862 - 1910) - СВІТОВА НОВЕЛА

Життя — не трагедія і не комедія. 

У ньому поєднуються і комічне, і трагічне одночасно.

О. Генрі

Сторінки життя і творчості

Уже понад століття, читаючи твори американського письменника О. Генрі, людство сміється й водночас сумує. До новел митця хочеться повертатися в різні періоди життя. У них ми вчимося милосердя, любові й мудрості.

Справжнє ім’‎я письменника — Уїльям Сідні Портер.

Він народився 11 вересня 1862 р. в м. Грінсборо (штат Північна Кароліна, США). Його батька, лікаря за професією, шанували в місті за знання й співчутливе ставлення до хворих. Мати рано померла, залишивши сиротами трьох маленьких синів.

Після смерті матері вихованням Уїльяма займалася тітка Евеліна Портер, яка керувала в Грінсборо приватною школою для дівчаток. Саме в школі тітоньки Уїльям прочитав твори В. Скотта, Ч. Діккенса, А. Дюма та В. Гюго, які залишилися його улюбленими книжками на все життя. Згодом хлопець почав працювати в аптеці свого дядька.

Коли Уїльямові виповнилося двадцять років, він погодився на пропозицію друга — доктора Джеймса Холла — поїхати до Техасу, де той мав невеличке ранчо. Невдовзі юнак навчився їздити верхи, купив модний ковбойський капелюх і розмовляв іспанською мовою не гірше, аніж місцеві ковбої. Саме тут він написав перші гумористичні оповідання.

Пізніше У. Портер оселився в м. Ос- тіні — столиці Техасу. Він часто змінював професії, шукаючи справу до душі. Одного разу юнак побачив на вечірці красуню Атол Естес Роуч і закохався.

Молоді люди обвінчалися. Атол була лагідною, чуйною, турботливою й цілеспрямованою дружиною. Під її впливом Уїльям почав серйозно працювати над оповіданнями й друкувати їх у місцевих газетах. Фінансовий стан молодої родини покращився — У. Портер працював бухгалтером-касиром Остінського національного банку. Проте ревізія в банку обернулася трагедією для молодого подружжя. За порушення у веденні бухгалтерської документації Уїльямі загрожувало ув’‎язнення, і він вирішив утекти спочатку до Нового Орлеану, а потім у Гондурас. Так почалися найважчі часи в його житті.

Можливо, Портер якось би влаштувався на півдні Америки, знайшов би згодом прибуткову справу, але змушений був повернутися. Дізнавшись, що дружина помирає, Уїльям, незважаючи на небезпеку, приїхав додому.

Атол померла в нього на руках. Одразу після похорону У. Портера заарештували. Почалися довгі роки ув’‎язнення, які остаточно сформувалинового американського письменника — О. Генрі. Саме такий псевдонім узяв собі Уїльям Портер.

За три роки, проведених за ґратами, він зіткнувся із сотнями людей, які втратили надію на кращу долю. Своїми творами О. Генрі намагався допомогти їм повернути втрачені почуття, подолати темряву, запалював вогник надії. Перше оповідання «Різдвяний подарунок Діка-свистуна» він відправив до журналу, сподіваючись заробити на різдвяний подарунок для дочки Маргарет. І автору пощастило!.. Він отримав гроші, на які купив подарунок для дочки.

Незабаром літературна Америка помітила письменника О. Генрі, навіть не знаючи, хто ховається за псевдонімом. У 1902 р. митця запросили працювати до нью-йоркського журналу. Він переїхав до великого міста, його ім’‎я стало відомим в усій країні. У 1904 р. вийшов роман письменника «Королі і капуста», у 1906 р. — перша збірка новел «Чотири мільйони». Пізніше було ще сім збірок, у яких ідеться про героїв, яких доля випробовує різними обставинами, а нерідко кидає на самісіньке дно суспільства. Однак герої О. Генрі не втрачають справжніх почуттів і людяності. Цим вони нам і цікаві.

Зауважте

Що означає псевдонім письменника, достеменно не відомо. За однією з версій, його походження пов’‎язане з фармацевтичним довідником, який написав Етьєн Оссіан Генрі. Працюючи в аптеці, Уїльям Портер часто користувався цією книжкою. За іншою версією, псевдонім митця походить із вигуку «Oh, Henry!», який часто звучав на адресу шкідливого кота Генрі. Той кіт мешкав в остінського друга письменника — Джозефа Гаррела, у родині якого Уїльям жив у 1884-1887 рр.

13.03.2023

Останній листок (1905)

Коментарі. За словами О. Генрі, найвеличніша книжка у світі — це життя, у якому поєднуються романтичне й буденне, смішне та сумне. Демократизм О. Генрі полягає у виборі героїв — звичайних людей, до яких доля не завжди прихильна. Художникам — героям новели «Останній листок» — скрутно живеться у великому місті, де панує влада грошей, а мистецтво витісняє масова культура. Проте всіх героїв твору об’‎єднує мрія про служіння справжньому мистецтву.

У невеличкому районі на захід від площі Вашингтона вулиці показалися й розбилися на вузькі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють химерні кути й повороти. Там одна вулиця перетинає навіть сама себе разів зо два. Якомусь художникові пощастило відкрити надзвичайно цінні властивості цієї вулиці. Уявімо собі, що збирач боргів з рахунком за фарби, папір і полотно, ідучи цим маршрутом, раптом стрічає самого себе, коли він уже повертається назад, не діставши в оплату жодного цента!

Отож люди мистецтва незабаром налетіли в старий чудернацький Грініч-Вілідж1 у пошуках вікон, що виходять на північ, гостроверхих дахів XVIII століття, голландських мансард і низької квартирної платні. Потім вони притягли туди з Шостої авеню кілька олов’‎яних кухлів та одну-дві жаровні й утворили «колонію».

1 Грініч-Вілідж (Манхеттен) — район у західній частині м. Нью-Йорка, де мешкали художники, поети, музиканти, актори.

Студія Сью та Джонсі містилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку. Джонсі — пестливе від Джоанна. Одна дівчина приїхала із штату Мен, друга — із штату Каліфорнія. Вони познайомилися за табльдотом1 у місцевому «Дельмоніко»2, ресторанчику на Восьмій вулиці, побачили, що їхні погляди на мистецтво, салат з листя цикорію та широкі рукави цілком збігаються, і вирішили найняти спільну студію.

Це було в травні. А в листопаді холодний, невидимий пришелець, якого лікарі називають Пневмонією, почав бродити по колонії, торкаючись то одного, то другого своїми крижаними пальцями. По Іст-Сайду цей зарізяка розгулював сміливо, ішов швидко, уражаючи десятки жертв, але тут, у лабіринті вузьких, порослих мохом проїздів, насилу переставляв ноги.

Містера Пневмонію не можна було назвати благородним старим джентльменом. Для цього підтоптаного задишкуватого бовдура з червоними кулацюрами мініатюрна дівчина, недокрівна від каліфорнійських зефірів, навряд чи була тією дичиною, на яку дозволялося полювати. Проте він напосівся на неї, і тепер Джонсі, нездатна й поворухнутись, лежала на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь невеличкі шибки голландського вікна на глуху стіну сусіднього мурованого будинку.

Одного ранку заклопотаний лікар порухом кошлатої сивої брови запросив Сью в коридор.

— У неї один шанс... ну, скажімо, з десяти, — повідомив він, збиваючи ртуть у термометрі. — І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити. Та коли люди починають діяти в інтересах гробаря, то вся фар- макопея3 — марнота. Ваша маленька подруга вже вирішила, що ніколи не одужає. Які в неї були наміри на майбутнє?

1 Табльдот — меню.

2 «Дельмоніко» — дорогий ресторан у центрі Нью-Йорка.

3 Фармакопея — посібник для аптекарів.

— Вона... вона хотіла намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку,— сказала Сью.

— Намалювати? Дурниці! Чи немає в неї чогось такого, про що справді варто було б думати — наприклад, якогось хлопця?

— Хлопця? — перепитала Сью голосом, подібним на звуки натягнутої струни.— Хіба хлопець вартий... ні, докторе, нічого такого немає.

— Ну, тоді це просто занепад сил, — підсумував лікар.— Я зроблю все, що тільки може наука, знаряддям якої я є. Але коли мій пацієнт починає рахувати карети у своїй похоронній процесії, я скидаю з цілющої сили ліків п’‎ятдесят процентів. Якщо вам удасться, щоб вона хоч раз спитала, який буде цієї зими новий фасон рукавів у пальтах, я зможу поручитися, що в неї буде один шанс не з десяти, а з п’‎яти.

Коли лікар пішов, Сью вибігла в майстерню й плакала в японську паперову серветку, аж доки та геть не розмокла.

Потім узяла креслярську дошку і, насвистуючи веселий мотивчик, незалежно ввійшла до кімнати.

Джонсі, майже непомітна під ковдрою, лежала, повернувшись обличчям до вікна. Сью перестала насвистувати, подумавши, що Джонсі заснула.

Вона прилаштувала дошку й почала малюнок тушшю — ілюстрацію до журнального оповідання. Молоді художники мусять мостити свій шлях у Мистецтво, малюючи ілюстрації до журнальних оповідань, які молоді автори пишуть для того, щоб вимостити собі шлях у Літературу.

Малюючи героя оповідання, ковбоя з штату Айдахо в елегантних штанях, з моноклем, Сью почула тихий шепіт, що повторився кілька разів. Вона швидко підійшла до ліжка.

Очі в Джонсі були широко розплющені. Дівчина дивилась у вікно й лічила — лічила у зворотному порядку:

— Дванадцять, — мовила вона й трохи згодом: — Одинадцять, — потім: — Десять і дев’‎ять, — а тоді, майже одночасно: — Вісім і сім.

Сью стривожено подивилась у вікно. Що там лічити? Адже перед очима лише порожніє безмежно похмуре подвір’‎я та глуха стіна цегляного будинку на відстані двадцяти футів. До половини тієї стіни видряпався старезний плющ, вузлуватий і підгнилий біля коріння. Холодний подих осені струсив з нього листя, і було добре видно, як майже голі галузки рослини чіпляються за потріскані цеглини.

— Що там таке, серденько? — спитала Сью.

— Шість, — ледь чутно мовила Джонсі. — Тепер вони падають швидше. Три дні тому їх було майже сто. Аж голова боліла рахувати. А сьогодні вже легко. Он іще один упав. Тепер лишилося тільки п’‎ять.

— П’‎ять чого, серденько? Скажи своїй Сьюді.

— Листків. На плющі. Коли впаде останній, я помру. Я знаю це вже три дні. Хіба лікар нічого тобі не сказав?

— Таких дурниць я ще ніколи не чула, — пирхнула Сью, чудово вдаючи зневагу. — Яке відношення має листя старого плюща до твого одужання? А ти ж, капосне дівчисько, так любила цей плющ! Не будь дурненькою. Бо ж іще сьогодні вранці лікар мені казав, що твої шанси одужати, та й то скоро... стривай, як же він сказав?.. Він сказав, що в тебе десять шансів проти одного! А це майже стільки, як у кожного з нас у Нью-Йорку, коли їдеш у трамваї або проходиш повз новий будинок. Спробуй-но тепер з’‎їсти бульйону й дай твоїй Сьюді закінчити малюнок, щоб можна було продати його редакції і купити своїй хворій дівчинці портвейну, а собі, ненажері, свинячих котлет.

— Не треба більше купувати вина, — мовила Джонсі, не відриваючи погляду від вікна. — Он іще один полетів. А бульйону я не хочу. Залишилось усього чотири листочки. Я хочу, поки не стемніло, побачити, як одірветься останній. Тоді помру і я.

— Джонсі, люба, — сказала Сью, схиляючись над ліжком, — ти можеш пообіцяти мені, що заплющиш очі й не дивитимешся у вікно, поки я закінчу роботу? Я повинна здати ці малюнки завтра. Мені потрібне світло, інакше я опустила б штору.

— А чи не могла б ти малювати в другій кімнаті? — холодно спитала Джонсі.

— Краще я побуду біля тебе, — відповіла Сью. — До того ж я не хочу, щоб ти весь час дивилася на ті дурні листки.

— Тоді скажи мені, коли закінчиш, — заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя, — бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків.

— Спробуй заснути, — порадила Сью. — Мені треба покликати сюди Бермана, щоб намалювати з нього відлюдька-золотошукача. Я вийду на хвилинку, не більше. А ти лежи й не рухайся, поки я не повернуся.

Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело «Мойсей», кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. У мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним роботи. Уже кілька років, як він не малював нічого, крім якоїсь мазанини — вивісок і реклам. На шматок хліба він заробляв, позуючи тим молодим художникам з колонії, які не могли платити натурникові-професіоналу. Він занадто багато пив і ще не облишив балачок про свій майбутній шедевр. Що ж до всього іншого, то це був буркітливий дідок, який нещадно знущався з усякої делікатності, у кому б вона не виявлялась, і дивився на себе як на сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць у студії нагорі.

Сью застала Бермана, від якого дуже тхнуло ялівцівкою, у його тьмяно освітленій комірчині внизу. У кутку стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’‎ять років чекало перших штрихів шедевра. Сью розповіла старому про химери Джонсі й про свої побоювання відносно того, як би її подруга, легенька й тендітна, немов листок, не відлетіла від них, коли зв’‎язок із світом у неї ще послабшає.

Старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися, галасливо виявив свою зневагу, знущаючись із таких ідіотських вигадок.

— Що, — кричав він із жахливим німецьким акцентом, — хіба ще є такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща? Уперше чую. Ні, не хочу позувати для вашого йолопа відлюдька! Як це ви дозволяєте їй забивати голову такими дурницями? Ах, маленька бідолашна міс Джонсі!

— Вона дуже хвора й зовсім знесилена, — сказала Сью, — а від високої температури ще наче й схибнулася, бо в голові в неї повно всяких химер. Гаразд, містере Берман, якщо не хочете позувати мені, то й не треба. Просто я думаю, що ви гидкий, старий... старий базіка.

— Ви справжня жінка! — загорлав Берман. — Хто каже, що я не хочу позувати? Ану вперед. Я йду з вами. Півгодини я намагаюся пояснити, що готовий позувати. Боже мій! Тут зовсім непідходяще місце хворіти такій гарній дівчині, як міс Джонсі. Колись я намалюю шедевр, і ми всі виберемося звідси. Ій-бо, виберемося!

Джонсі спала, коли вони піднялися нагору. Сью опустила штору аж до підвіконня й знаком веліла Берманові пройти в другу кімнату. Там вони зупинилися біля вікна й з острахом подивилися на плющ. Потім мовчки перезирнулися. Надворі вперто йшов холодний дощ із снігом. Берман у старій синій сорочці, зображаючи відлюдька-золотошукача, усівся на перекинутому догори дном чайнику, що правив за скелю.

Наступного ранку, прокинувшись після короткого сну, Сью побачила, що Джонсі не зводить сумних, широко розплющених очей з опущеної зеленоїштори.

— Підніми її, я хочу подивитися,— пошепки наказала Джонсі.

Сью стомлено послухалася.

Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер, а на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі.

— Це останній, — мовила Джонсі. — Я думала, що він неодмінно впаде вночі. Я чула, який був вітер. Сьогодні він упаде, тоді й я помру.

— Та Бог з тобою! — сказала Сью, схиляючись змученим обличчям над подушкою.— Подумай хоч би про мене, якщо не хочеш думати про себе. Що буде зі мною?

Джонсі не відповіла. Душі, яка лаштується вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв’‎язували її з подругою і всім земним.

День повільно минув, але навіть у присмерку вони бачили на тлі цегляної стіни, що самотній листок плюща тримається на своїй ніжці. А потім, коли настала ніч, знову зірвався північний вітер, знов у вікна періщив дощ, тарабанячи по низьких голландських карнизах.

Коли розвидніло, Джонсі безжально звеліла підняти штору.

Листок плюща був ще на своєму місці.

Джонсі лежала й довго дивилася на нього. А потім озвалася до Сью, яка на газовій плитці розігрівала для неї курячий бульйон.

— Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі. — Щось примусило цей останній листок залишитися там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти. Тепер ти можеш дати мені трохи бульйону й молока з портвейном... Або ні, принеси спочатку дзеркало, потім обклади мене подушками — я сидітиму й дивитимусь, як ти готуєш їсти.

Через годину вона сказала:

— Сьюді, я сподіваюся намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку.

Удень прийшов лікар, і Сью, проводжаючи його, знайшла привід вийти в коридор.

— Шанси рівні, — сказав лікар, потискуючи худеньку тремтячу руку Сью. — Гарний догляд — і ви виграєте. А тепер я повинен навідатися ще до одного хворого, тут унизу. Його прізвище Берман, здається, він художник. Теж пневмонія. Він старий, немічний, а хвороба в тяжкій формі. Надії ніякої, але сьогодні його заберуть до лікарні, там йому буде зручніше.

Наступного дня лікар сказав Сью:

— Небезпека минула. Ви перемогли. Тепер харчування й догляд — і більше нічого не треба.

А надвечір того ж дня Сью підійшла до ліжка, де лежала Джонсі, умиротворено плетучи дуже синій і зовсім непотрібний вовняний шарф, і однією рукою — разом із подушками та плетивом — обняла подругу.

— Мені треба щось тобі розповісти, біле мишенятко,— сказала вона. — Сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер Берман.

Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг гетьпромокли й були холодні як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі. Потім знайшли ліхтар, який ще горів, драбину, перетягнуту в інше місце, кілька розкиданих пензлів і палітру, на якій було змішано зелену та жовту фарби. А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок.

(Переклад Миколи Дмитренка)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Розкажіть про життя героїв новели О. Генрі. 2. Як автор зображує помешкання художників, їхні мистецькі уподобання? 3. У які моменти змінюється інтонація, ставлення розповідача до своїх героїв? Чому? 4. Як поводяться Сью і Джонсі в момент випробування? 5. Чому останній листок виявився для Джонсі таким важливим? 6. Яке враження справив Берман при першій появі у творі? 7. За допомогою яких образів до твору входить тема справжнього мистецтва? 8. У чому полягає символічне значення малюнка Бермана? 9. Яка сила, на думку письменника, здатна подолати смерть? 10. У чому полягає несподіваність фіналу?

Для обговорення. 1. Який момент твору ви вважаєте кульмінацією? 2. Збірка, у якій уміщено новелу, має назву «Запалений світильник». Дляхарактеристики яких ситуацій у творі можна використати цей образ?

Творче завдання. 1. Розкажіть про «історію хвороби» від імені Сью й від імені Джонсі (за вибором). 2. Простежте за змінами переживань Сью і Джонсі.

Краса слова

Про мистецькі плани художника Бермана автор докладно не розповідає, він лише називає шедевром його майбутнє створіння, яке мусить відповідати засадам краси. Зображуючи портрет художника, автор згадує про видатного майстра Відродження, символ найвищої мистецької досконалості — Мікеланджело та його відому статую «Мойсей». Мойсей — біблійний персонаж, предтеча Христа, утілення людяності й самопожертви. Поєднуючи різні образи в характеристиці Бермана, автор стверджує ідею, що мистецтво разом з людяністю здатне творити дива. Але чомусь полотно в кімнаті майстра залишається чистим. Можливо, це своєрідне неприйняття тих цінностей, що процвітають у сучасному мистецтві. Про це можна подумати й посперечатися. Але Берман урятував юну художницю ціною власного життя. Останній листок — це центральний образ, у якому поєдналося багато значень: лист плюща, який в уяві дівчини перетворився спочатку на символ смерті, а потім — на волю до життя; останній малюнок майстра, у який він вкладав свою душу; а ще це символ милосердя та самопожертви.

• Придумайте сюжет для картини Бермана.

Перевірте себе

1. Виявіть ознаки жанру новели у творах О. Генрі. До якого різновиду новели належать прочитані вами твори? 2. Визначте провідні теми й ідеї новел О. Генрі. 3. Які цінності автор утверджує в новелі «Дари волхвів»? 4. Які біблійні образи й мотиви знайшли втілення в новелах письменника? 5. Розкрийте тему мистецтва в новелі «Останній листок». 6. Поясніть символічний смисл назв новел О. Генрі.

16.03.2023

«Останній листок» аналіз твору (паспорт)

Автор – О.ГенріРік видання – 1907.

 Вперше твір було надруковано у збірці «Палаючий світильник».

Жанр твору – новела

Тема – розповідь про хворобу Джонсі і її одужання

Ідея – готовність до самопожертви в ім’я іншої людини

Головна думка – людина живе, поки вірить у краще, поки жива надія.

Головні герої “Останній листок” – Сью, Джонсі і Берман – стають втіленням кращих людських якостей: любові, турботи, терпіння, вміння пожертвувати собою заради іншого.

Джонсі. Хвора дівчина, зневірена, втомлена.

Сью. Її подруга. Добра і чуйна. Художниця.

Берман. Старий чоловік, зловживає спертним.

Сюжет і композиція 

Експозиція – опис кварталу, де поселились герої.

Зав’язка – хвороба Джонсі.

Розвиток дії – догляд Сью за хворою Джонсі.

Кульмінація – картина холодної осінньої негоди уночі.

Розв’язка – одужання Джонсі та смерть художника.

Подруги Сью і Джонсі знімали студію в артистичному кварталі. Джонсі захворіла на пневмонію і їй не хотілося боротися з хворобою.

Вона рахувала листя, яке облітало, і думала, що з останнім листком помре.

Сью розповіла про це Берману, і той сильно розсердився.

Останній лист не хотів облітати, і Джонсі стала одужувати.

Берман захворів і помер, а на стіні залишився намальований ним лист.

Особливості новели «Останній листок»

«Останній листок» — одна з найкращих новел у світовій літературі, присвячених темі відданості людини іншій людині, любові до ближнього. Вона відзначається великою увагою до «маленької людини», порушує проблеми злиденного життя людей мистецтва, боротьби за виживання, взаємопідтримки і самопожертви.

Крім того, новела «Останній листок» вирізняється динамічним сюжетом і зразковою композицією. Автор використав свій улюблений прийом побудови сюжету — несподівана кінцівка, однак цього разу ще й з подвійною розв’язкою. Тобто, ця маленька за обсягом новела має дві сюжетні лінії, одна з яких розповідає про життя і хворобу молодої дівчини Джонсі і її подругу Сью, а друга — про старого художника-невдаху Бермана та його шедевр. Спочатку здається, що головною сюжетною лінією є хвороба дівчини, але насправді це самовідданий вчинок Бермана, на який ніхто не очікував. Обидві сюжетні лінії набувають несподіваного розв’язання в кінці новели, коли стає відомо чим пожертвував старий художник заради порятунку молодої дівчини, яка вже втратила надію на одужання і віру в себе. Ніхто навіть не міг сподіватись, що саме Берман врятує життя Джонсі, ще й втративши своє. Завдяки такому прийому автор тримає читача в напрузі аж до кінця новели. Образ Бермана кардинально змінюється, він виростає в очах читача завдяки вчинку самопожертви, врятувавши життя, створивши свій перший і останній шедевр. Через образ Бермана автор розкриває найкращі риси характеру, притаманні людині, зокрема почуття любові до інших, небайдужість до чужого горя, взаємовиручка.

О. Генрі створив чудовий твір, який вже понад століття не лишає байдужим читача і вражає своєю неповторністю.

20.03.2023

12 запитань

Запитання 1

Де містилася студія Сью і Джонсі ?

варіанти відповідей

 У художній школі

 У квартирі

 На горищі

Запитання 2

Через яку хворобу занедужала Джонсі?

варіанти відповідей

 Вітрянка

 Сухоти

 Пневмонія

Запитання 3

Про що мріяла Джонсі?

варіанти відповідей

Намалювати Неаполітанську затоку

Намалювати Бенгальську затоку

Намалювати Мексиканську затоку

Запитання 4

Очі у Джонсі були широко розплющені. Дівчина дивилась у вікно й лічила...

варіанти відповідей

 листки клена

 листки плюща

 листки каштана

Запитання 5

За словами Джонсі, що станеться з нею, коли впаде останній листок?

варіанти відповідей

 Одужає

 Засне

 Помре

Запитання 6

Хто такий Берман?

варіанти відповідей

 Художник

 Лікар

 Злодій

Запитання 7

Про що розповіла Сью Берману?

варіанти відповідей

 Про свої досягнення

 Про хворобу подруги

 Про свою хворобу

Запитання 8

Який образ хотіла намалювати Сью з Бермана?

варіанти відповідей

 Простого старого

 Відлюдька-золотошукача

 шукача скарбів-печерника

Запитання 9

Який шедевр написав Берман?

варіанти відповідей

 Останній сніг

 Останні квіти

 Останній листок

Запитання 10

Від якої хвороби помер Берман?

варіанти відповідей

 Висока температура

 Запалення легенів

 Зупинка серця

Запитання 11

Чим займалася Джонсі, лежачи в ліжку?

варіанти відповідей

 Писала вірші

 Вишивала

 В'язала шарф

Запитання 12

Чи одужала Джонсі?

варіанти відповідей

 Так

 Ні

23.03.2023

Герберт Джордж УЕЛЛС 1866-1946 - СВІТОВА НОВЕЛА

Своїми найбільшими набутками людство завдячує уяві.

Герберт Уеллс

Сторінки життя і творчості

Англійський письменник-фантаст Герберт Уеллс відкрив безмежні можливості людської уяви. Він вигадав чудовий образ — машину часу, яка даламожливість рухатися в різних вимірах і навіть перенестися в майбутнє. Разом із своїми героями письменник здійснював фантастичні подорожі в космічні світи, прогнозував розвиток науки та техніки, попереджаючи людство про згубність знедуховлення й безвідповідальності за свої вчинки.

В одному зі своїх оповідань Г. Уеллс створив незвичайний образ-символ — чарівну крамницю. Там усе відбувається не так, як у реальному світі. Речі то з’‎являються, то зникають, неживі предмети стають живими, а диво відбувається завдяки польоту фантазії. У чарівній крамниці автор розмістив не тільки дивовижні предмети, а ще й роздуми про людину. Та чи зможемо ми розгадати загадки письменника-фантаста? Чи зможемо ввійти в його чарівну крамницю? Чи відчиняться для нас її двері?..

Герберт Джордж Уеллс народився 21 вересня 1866р. у м. Бромлі неподалік від м. Лондона (Англія). Його батько був крамарем, мати працювала економкою в багатому маєтку.

Батьки хотіли, щоб син став крамарем. З 13 років він почав допомагати в крамниці. Герберт Уеллс вступив до Комерційної академії, але через скрутне матеріальне становище родини мусив припинити навчання. Деякий час йому довелося працювати й крамарем, і аптекарем, і розсильним. Однак самотужки він опановував латину й інші науки. Зрідка йому вдавалося відвідувати заняття, проте чимало часу забирала важка праця задля заробітку.

Зауважте

Герберт Уеллс уважав, що фантастика — це засіб прогнозування життя людей у майбутньому. Проте з розвитком науки, на думку письменника, не повинна руйнуватися мораль людини, інакше досягнення розуму можуть стати згубними для світу.

Невдовзі юнакові нарешті пощастило вступити до Кінгс-коледжу при Лондонському університеті (King’‎s College London), який готував викладачів природничих наук. Один із небагатьох, він одержував стипендію за успіхи в навчанні. Ним зацікавився видатний учений-біолог Томас Гакслі, послідовник Чарльза Дарвіна. Герберт Уеллс працював у лабораторії Т. Гакслі асистентом. За наукові досягнення йому присвоїли вчене звання доктора з біології. У 1890-х роках були опубліковані підручники з біології та фізіології, а в 1930 р. — три томи науково-популярної праці «Наука життя».

Свої перші художні твори митець почав писати ще в студентські роки. Нотатки до роману «Машина часу» він зробив саме під час навчання в Кінгс-коледжі. З цього твору, виданого в 1895 р., розпочалась історія наукової фантастики XX ст.

Фантастика письменника відрізняється від інших фантастичних творів, наприклад від романів Жуля Верна. Герберт Уеллс як науковець і дослідник завжди спирався на досягнення сучасної науки. У його творах можна знайти відгомін визначних відкриттів у галузі фізики, хімії, природознавства, математики, астрономії. У своїй фантазії автор вийшов за межі земної цивілізації і свого часу. Його герої відвідують інші планети й навіть галактики. Окрім того, його завжди цікавила духовна сутність суспільства, про що він писав у романах «Невидимець» (1897), «Острів доктора Моро» (1896), «Війна світів» (1898) та інших творах.

Герберт Уеллс помер у м. Лондоні 13 серпня 1946 р. Однак його ідеї, твори й думки давно належать майбутньому. В одному зі своїх нарисів митець зазначив: «Кожна моя книжка — це заклик до змін». За допомогою фантастики митець прагнув зупинити війни, знедуховлення суспільства, соціальне розшарування між людьми. Можливо, і ми змінимося, коли прочитаємо його твори?..

За мотивами творів Г. Уеллса знято чимало кінофільмів. У 1933 р. з’‎явилась екранізація роману «Невидимець» (США, режисер Джеймс Уейл). У 2002 р. було екранізовано роман «Машина часу» (США, режисер Саймон Уеллс — правнук письменника). У 2005 р. здійснено екранізацію роману «Війна світів» (США, режисер Стівен Спілберг) та ін.

• Прочитавши один із творів Г. Уеллса (додатково за вибором), подивіться один із цих фільмів, порівняйте його з текстом твору. Висловіть враження про прочитану книжку та кінофільм.

Твори Герберта Уеллса українською мовою перекладали Сергій Іваненко, Микола Іванов, Олекса Логвиненко та ін.

Чарівна крамниця (1903)

Коментарі. У цій фантастичній новелі Г. Уеллс проголошує цінність творчої уяви. Людина повинна бути вільною, мріяти, бути собою, уважав митець. На думку письменника, справжнє життя відбувається лише в глибинах власного «я», здатного творити великі дива. Те, що в людській душі, не менш важливе за світ реальний. Творча уява може змінити все довкола, одухотворити земний світ.

Ще раніше мені доводилося здаля бачити цю крамницю.

Разів зо два я проходив повз її вітрину, де було напрочуд багато різних привабливих товарів: чарівні кульки, дивовижні ковпаки, ляльки для фокусів, кошики з начинням для фокусників, колоди карт і багато інших дрібниць. Чомусь ніколи мені не спадало на думку зайти в цю крамницю. Але одного разу Джип, узявши мене за палець і не кажучи ні слова, повів мене до вітрини; при цьому тримався він так, що не зайти з ним туди було ніяк неможливо.

Правду кажучи, я й не підозрював, що ця скромна крамничка знаходиться саме на Ріджент-стріт, між магазином, де продаються картини, і закладом, у котрому виводять курчат у патентованих інкубаторах. Але це була вона. Мені чомусь здавалося, що вона ближче до Серкуса, або ж за рогом на Оксфорд-стріт, або навіть у Холборні, і завжди я бачив її на протилежному боці вулиці, так що підійти до неї не було ніякої змоги; щось у ній було невловиме, подібне до міражу. Але зараз вона тут, у цьому немає геть ніяких сумнівів, і пухкенький указівний пальчик Джипа стукає по її вітрині.

— Коли б я був багатий, — сказав Джип, показуючи пальцем туди, де лежало «Зникаюче яйце», — я придбав би собі ось цю річ. І цю. — Він показав на «Маля, яке плаче зовсім як живе». — І цю.

То була таємнича річ, котра звалася «Купи і дивуй друзів» — саме так зазначалося на акуратному ярличку.

— А під цим ковпаком, — сказав Джип, — зникає все, що туди не поклади.

Я читав про це в одній книжці. А ось, тату, «Невловимий гріш», тільки його так поклали, щоб не було видно, як це робиться.

Джип успадкував чарівні риси своєї матусі: він не кликав мене до крамниці й не набридав приставаннями, він тільки тягнув мене за палець до дверей, зовсім позасвідомо, і було зрозуміло, чого йому хочеться.

— Ось! — сказав він і показав на «Чарівну пляшку».

— А якщо б вона в тебе була? — спитав я. І, вловивши в цьому запитанні обіцянку, Джип зрадів.

— Я показав би її Джессі! — відповів він, переповнений, як завжди, піклуванням про інших.

— До дня твого народження залишилося менше ста днів, Джипе, — сказав я й узявся за ручку дверей. Джип не відповів, але ще сильніше здавив мій палець, і ми зайшли до крамниці.

Це була не звичайна крамниця, це була чарівна крамниця. І тому Джип не пішов до прилавка попереду мене, як це бувало завжди, коли ми купували іграшки. Тут весь тягар переговорів він покладав на мене.

Ми потрапили в крихітну, темнувату крамничку. Дзвіночок на дверях, коли ми їх зачинили, жалібно дзенькнув. У помешканні нікого не було, і ми могли роздивитися навколо. Ось тигр з пап’‎є-маше на склі, котре покриває прилавок, спокійний, розсудливий тигр, помірковано хитає головою; ось різноманітні кришталеві кульки; ось мармурова рука з чарівними картами; ось цілий набір чарівних акваріумів, від великих до найменших. Навколо було кілька чарівних дзеркал. Одне витягувало й звужувало вас, друге віднімало у вас ноги й розплющувало вашу голову, а третє взагалі робило з вас якусь круглу, товсту бочку. І поки ми сміялися перед цими дзеркалами, звідкись з’‎явився чоловік, вочевидь господар.

Він стояв за прилавком, дивний, блідий, з темним волоссям. Одне вухо було в нього довше за друге, а підборіддя — ну чистісінько як ніс черевика.

— Чим можу прислужитися? — запитав він і розчепірив свої довгі чарівні пальці на склі прилавка.

Ми здригнулися, тому що не підозрювали про його присутність.

— Я бажав би придбати своєму малюкові якусь іграшку, — сказав я.

— Фокуси? — запитав він. — Ручні? Механічні?

— Щось забавніше, — відповів я.

— Гм... — проказав продавець і почухав голову, начебто роздумуючи. І прямо в нас на очах витяг у себе з голови скляну кульку.

— Щось подібне? — запитав він і простягнув її мені.

Це було несподівано. Багато разів мені доводилося бачити такий фокус на естраді — без нього не обійдеться жоден фокусник, — але тут я цього не чекав.

— Непогано! — сказав я, усміхаючись.

— Чи не так? — відповів продавець.

Джип відпустив мій палець і потягнувся за скляною кулькою, але в руці продавця вже нічого не було.

— Вона у вас у кишені, — сказав продавець, і, дійсно, кулька була там.

— Скільки за кульку? — запитав я.

— За скляні кульки ми грошей не беремо, — відповів продавець. — Вони дістаються нам, — тут він піймав у себе на рукаві ще одну кульку, — задаром.

Третю кульку він піймав у себе на потилиці й поклав її на прилавок поряд з іншими. Джип, не поспішаючи, оглянув свою кульку, потім ті, що лежали на прилавку, потім запитально глянув на продавця.

— Можете взяти собі й ці, — сказав той, усміхаючись, — а також, якщо не гребуєте, ще одну, з рота. Ось!

Джип глянув на мене, шукаючи поради, потім у глибокому мовчанні згріб усі чотири кульки, знову схопився за мій палець і приготувався до подальших подій.

— Так ми дістаємо весь наш товар, — пояснив продавець.

Я засміявся і, відмітивши його дотепність, сказав:

— Замість того, щоб купувати їх на складі? Воно, звичайно, дешевше.

— Так, мабуть, так, — відповів продавець. — Хоча, кінець кінцем, і нам доводиться платити, але не так багато, як дехто думає. Більші товари, а також їжу, одяг і все, що нам потрібно, ми дістаємо ось із цього капелюха. І дозвольте мені запевнити вас, сер, що на світі зовсім не буває оптових складів справжніх чарівних товарів. Ви, мабуть, помітили нашу марку: «Справжня чарівна крамниця».

Він витяг із-за щоки перелік товарів і подав його мені.

— Справжня, — сказав він, указуючи пальцем на це слово, і додав: —

У нас без обману, сер.

У мене промайнула думка, що його жарти не безпідставні.

Потім він звернувся до Джипа з ласкавою усмішкою:

— А ти, знаєш, непоганий хлопчик.

Я здивувався, не розуміючи, як він міг здогадатися. В інтересах дисципліни ми тримали це в секреті навіть удома. Джип вислухав похвалу мовчки й продовжував дивитися на продавця.

— Тому що тільки хороші хлопчики можуть зайти в ці двері.

І нараз, як на підтвердження, почувся грюкіт у двері й писклявий дитячий голос:

— І-і! Я хочу зайти туди, тату! Тату! Я хочу зайти! І-і-і!

І благання вимученого татуся:

— Але ж зачинено, Едуарде, не можна!

— Зовсім не зачинено! — сказав я.

— Ні, сер, у нас завжди зачинено для таких дітей, — сказав продавець.

І при цих словах ми побачили хлопчика: крихітне личко, хворобливо-бліде від великої кількості з’‎їдених ласощів, скривлене від вічних скиглень. Обличчя безсердечного маленького егоїста, що дряпав зачароване скло.

— Не допоможе, сер, — сказав продавець, помітивши, що я пішов до дверей, бажаючи допомогти.

Незабаром збалованого хлопчика забрали від дверей.

— Як це у вас робиться? — запитав я, перевівши дух.

— Магія! — відповів продавець, недбало махнувши рукою. І-ах! — з-під його пальців вилетіли різнокольорові вогники й згасли в напівтемряві магазину.

— Ти говорив там, на вулиці, — сказав продавець, звертаючись до Джипа, — що хотів би мати нашу коробку «Купи і дивуй друзів!».

— Так, — признався Джип після героїчної внутрішньої боротьби.

— Вона в тебе в кишені.

І, перехилившись через прилавок (тіло в нього виявилося дуже довгим), цей незвичайний суб’‎єкт витяг у Джипа з кишені коробку.

— Папір! — сказав він і дістав великий аркуш з порожнього капелюха. — Мотузок! — І в роті в нього опинився клубок, від якого він відмотав безконечно довгий мотузок, перев’‎язав ним коробку, а клубок, як мені здалося, проковтнув. Потім об ніс однієї ляльки запалив свічку, сунув у вогонь палець (котрий нараз перетворився на паличку червоного сургучу) і запечатав пакунок.

— Вам ще сподобалося «зникаюче яйце», — сказав він, витягуючи це яйце з внутрішньої кишені мого пальта, і загорнув його в папір разом із «Малям, яке плаче зовсім як живе». Я передав кожен готовий пакунок Джипу, а той міцно пригортав його до грудей.

Джип говорив дуже мало, але погляд його був красномовнішим за слова, красномовними були і його руки, які охоплювали подарунки. Його душею заволоділо хвилювання. Дійсно, це була справжня магія.

Але тут я здригнувся, відчувши, що в мене під капелюхом ворушиться щось м’‎яке й трепетне. Я схопився за капелюх, і голуб із зім’‎ятими крильцями пурхнув звідти, побіг по прилавку й заховався в картонній коробці позаду тигра з пап’‎є-маше.

— Ай, ай, ай! — сказав продавець, спритно відбираючи в мене капелюх. — Скажіть, на милість, ця дурненька пташка звила собі тут гніздечко!..

І він почав трясти мого капелюха й витряс звідти два чи три яйця, мармурову кульку, годинник, з півдесятка скляних кульок, зім’‎ятий папір, потім ще папір, ще і ще, увесь час говорячи про те, що багато хто зовсім даремно чистить свої капелюхи тільки зверху й забуває почистити їх зсередини, — усе це, звичайно, дуже виховано, але не без особливих натяків.

— Назбирується ціла купа сміття, сер. Звичайно, не у вас одного. Майже чи не в кожного покупця. Чого тільки люди не носять із собою!

Купа зім’‎ятого паперу росла й росла на прилавку все вище й вище й зовсім затулила його від нас. Тільки голос його звучав, як і раніше:

— Ніхто із вас не знає, що ховається іноді за пристойною зовнішністю людини, сер. Усі ми тільки одна видимість.

Його голос завмер, точнісінько, як у ваших сусідів завмер би грамофон, якби ви вцілили в нього влучно кинутим каменем, — таке ж раптове мовчання. Шелест паперу припинився, стало тихо.

— Вам більше не потрібен мій капелюх? — запитав я.

Відповіді не було. Я подивився на Джипа, Джип подивився на мене, і в чарівних дзеркалах відобразилися наші змінені обличчя — таємничі, серйозні, тихі.

— Я думаю, нам пора! — сказав я. — Будьте ласкаві, скажіть, скільки ми винні. Слухайте, — сказав я, підвищуючи голос, — я хочу розрахуватися. І, будь ласка, мій капелюх.

З-за купи паперу начебто почулося сопіння.

— Він сміється з нас! — сказав я. — Ану, Джипе, глянемо за прилавок.

Ми обійшли тигра, який похитував головою. І що? За прилавком нікого не було. Долі валявся мій капелюх, а поряд з ним у глибокій задумі, скоцюрбившись, сидів білий кролик — звичайнісінький, дурнуватенький із виду кролик, якраз такий, котрі бувають тільки у фокусників. Я нахилився за капелюхом, кролик відскочив убік.

— Тату! — шепнув Джип винувато.

— Що?

— Мені тут подобається, тату.

«І мені також сподобалося б, — подумав я, — якби цей прилавок не витягнувся раптом, закриваючи нам вихід». Я не сказав про це Джипу.

— Кицю! — промовив він і простягнув руку до кролика. — Кицю, покажи Джипу фокус.

Кролик шмигнув у двері, яких раніше я чомусь не помічав, і в ту ж хвилину звідти знову показався чоловік, у котрого одне вухо було довше за друге. Він, як і раніше, усміхався, але, коли наші погляди зустрілися, я помітив, що він дивиться чи то з викликом, чи то з насмішкою.

— Чи не бажаєте оглянути нашу виставку? — спокійнісінько запитав він.

Джип потягнув мене за палець. Я подивився на прилавок, потім на продавця, і погляди наші знову зустрілися. Я вже починав думати, що чари тут занадто вже справжні.

— На жаль, у нас обмаль часу, — почав я.

Але ми вже опинилися в іншій кімнаті, де була виставка.

— Усі товари в нас однієї якості, — сказав продавець, потираючи гнучкі руки, — найвищої. Справжня магія, без обману, іншої не тримаємо! З гарантією. Прошу вибачення, сер!

Я відчув, як він відривав щось від мого рукава, обернувся й побачив, що він тримає за хвіст крихітного червоного чортика, а той звивається, дригається й хоче вкусити його за руки. Продавець спокійно закинув його під прилавок. Звичайно ж, чортик був гумовий, але в якусь мить. І тримав він його в руках так, як тримають якусь кусючу гадину. Я подивився на Джипа, але його погляд був спрямований на чарівну дерев’‎яну конячку. Мені відлягло від серця.

— Слухайте, — сказав я продавцеві, стишуючи голос і вказуючи очима то на Джипа, то на червоного чортика. — Я маю надію, у вас не дуже багато таких. виробів, чи не так?

— Зовсім не тримаємо! Мабуть, ви занесли його з вулиці, — сказав продавець, також стишуючи голос і сліпучо усміхаючись при цьому: — Чого тільки люди не тягають із собою, самі того не помічаючи! — Потім він звернувся до Джипа: — Подобається тобі тут?

Джипу подобалося багато чого. Він запитав, довірливо звертаючись до продавця:

— А ця шабля теж чарівна?

— Чарівна іграшкова шабля — не гнеться, не ламається й не ріже пальці. У кого така шабля, той вийде цілим і неушкодженим із двобою з будь-яким ворогом, молодшим вісімнадцяти років. Від двох із половиною шилінгів до семи з половиною залежно від розмірів. Ці картонні обладунки для юних рицарів також незамінні в подорожах. Чарівний щит, чоботи-скороходи, шапка-невидимка.

— Ой, тату! — скрикнув Джип.

Я хотів знати їх ціну, але продавець не звернув на мене уваги. Тепер він повністю заволодів Джипом. Він відірвав його від мого пальця, заглибився в опис своїх проклятих товарів, і зупинити його було вже неможливо. Я з хвилюванням і ревнощами побачив, що Джип ухопився за його палець, точнісінько як за мій.

«Звичайно, він людина цікава, — думав я, — і в нього є багато привабливих дрібничок, але все-таки.»

Я поплентався за ними, не кажучи ні слова, але уважно приглядаючи за цим фокусником. Кінець кінцем, Джипові це приносить задоволення... І ніхто не затримає нас, коли ми захочемо піти.

Виставка товарів займала довгу кімнату, безліч коридорів вели в бокові приміщення, де товклися без діла й позіхали від нудьги прикажчики дивного вигляду; на кожному кроці нам перегороджували дорогу й збивали нас із пантелику різні портьєри та дзеркала, так що швидко я згубив ті двері, у котрі ми ввійшли.

Продавець показав Джипу чарівні потяги, котрі починали рухатися без пари й пружини, тільки-но ви відкривали семафор, а також дорогоцінні коробки з олов’‎яними солдатиками, які оживали, як тільки ви піднімали кришку й промовляли. Як передати цей звук, я не знаю, але Джип — у нього тонкий слух його матері — зразу ж його повторив.

— Браво! — сказав продавець.

Безцеремонно покидавши олов’‎яних солдатиків у коробку, він передав її Джипові.

— Ви берете цю коробку? — запитав він мене.

— Ми б узяли цю коробку, — сказав я, — якщо ви тільки продасте нам її зі знижкою. Інакше треба бути мільйонером.

— Ну що ви! Із задоволенням.

Продавець помахав коробкою в повітрі — і нараз вона виявилася перев’‎язаною мотузком і загорнутою в сірий папір, а на ньому з’‎явилася повна адреса та ім’‎я Джипа.

Помітивши моє здивування, продавець розсміявся.

— У нас справжні чари, — сказав він. — Підробок не тримаємо.

— Як на мене, то вони вже аж занадто справжні, — відгукнувся я.

Після цього він почав показувати Джипові різні фокуси. Він пояснював, як зроблені іграшки, і вивертав їх навиворіт, і мій любий малюк, страшенно серйозний, дивився й хитав головою з виглядом знавця. Я не міг устежити за ними. «Гей, швидко!» — вигукував чарівний продавець. І слідом за ним чистий дитячий голос повторював: «Гей, швидко!» Але мене відволікло інше. Мною заволоділа вся ця чортівня. Вона була всюди: на долівці, на стелі, на стінах, у кожному кутку, у кожному цвяху.

Мене не залишало дивне відчуття, що тільки-но я відвернуся, як усе це затанцює, заворушиться й почне гратися в мене за спиною.

Раптом увагу мою привернув один із прикажчиків, дуже дивний чоловік. Він стояв і, вочевидь, не знав про мою присутність. Зі своїм обличчям він робив неможливі речі. Особливо жахливим було те, що він виробляв із своїм носом. І все це з таким виглядом, начебто вирішив побавитися від нудьги. Спочатку в нього був коротенький приплюснутий ніс, потім несподівано витягнувся, як підзорна труба, а потім став робитися тоншим і тоншим і, кінець кінцем, перетворився на гнучкий, довгий червоний хобот. Як у страшному сні! Він розмахував своїм носом у боки й закидав його вперед, як рибалка закидає вудку.

Тут я схаменувся, що це видовище зовсім не для Джипа. Я обернувся й побачив, що увага хлопчика звернута на продавця. Вони про щось перешіптувалися, дивлячись на мене. Джип став на стільчик, а продавець тримав щось на зразок великого барабана.

— Тату, зіграємо в піжмурки? — крикнув Джип. — Ти жмуришся!

І не встиг я втрутитися, як продавець накрив його великим барабаном.

— Підніміть барабан! — закричав я. — Зараз же! Ви злякаєте дитину! Підніміть!

Чоловік із різними вухами послухався мене й простягнув мені цей великий циліндр, щоб я краще впевнився, що він порожній. Але на стільчику теж нікого не було! Мій хлопчик зник!..

Вам, напевне, знайоме почуття, котре охоплює вас, як чиясь хижа рука боляче здавлює вам серце! Ви зразу напружуєтесь, ви не поспішаєте, але й не хапаєтесь, страх і гнів щезають. Так було зі мною.

Я підійшов до продавця й ударом ноги перекинув стілець.

— Облиште свої жарти, — сказав я. — Де мій хлопчик?

— Ви ж самі бачите, — сказав він, показуючи мені порожній барабан, — у нас ніякого обману.

Я простягнув руку, щоб схопити його, але він спритно вивернувся. Я знову кинувся до нього, але йому вдалося й на цей раз відхилитися. Він відчинив якісь двері.

— Стій! — крикнув я.

Він побіг, сміючись, я кинувся за ним і нараз вилетів. у пітьму.

— Фу ти! Я вас і не помітив, сер!

Я був на Ріджент-стріт і наштовхнувся на якогось солідного робітника. А недалеко від мене, трохи приголомшений, стояв Джип. Я вибачився, і Джип з ясною усмішкою підбіг до мене, начебто тільки-но на секунду загубив мене з виду. У руках у нього було чотири пакунки. Він одразу ж ухопив мене за палець.

Спочатку я не знав, що подумати. Я обернувся, щоб побачити двері чарівної крамниці, але їх ніде не було. Ні крамниці, ні дверей — нічого! Звичайнісінький простінок між магазином і вікном із курчатами. Я зробив єдине, що було можливим у такому становищі: став на край тротуару й помахав парасолькою, гукаючи кеб.

Я посадив Джипа й сів сам. Тут я відчув щось незвичне в себе в кишені й витяг звідти скляну кульку. З огидою я кинув я її на бруківку.

Джип не промовив ні слова. Деякий час ми мовчали.

— Тату, — сказав нарешті Джип, — це була гарна крамниця!

Тут я вперше задумався, як він сприйняв цю пригоду. Він був цілим і неушкодженим. Це головне. Він не був наляканим, не був засмученим. Він просто був страшенно задоволений тим, як провів день, і до того ж у нього в руках — чотири пакунки.

— Гм! — сказав я. — Маленьким дітям не можна кожного дня відвідувати такі крамниці!

Він сприйняв ці слова спокійно, і на хвилину я навіть пожалкував, що я його батько, а не мати. І не можу зараз же при всіх його розцілувати. «Кінець кінцем, — подумав я, — не так уже все це страшно».

Але повністю я в цьому впевнився тільки тоді, коли ми розпакували наші покупки. У трьох пакунках були коробки із звичайними, але такимичудовими олов’‎яними солдатиками, що Джип зовсім забув про тих «справжніх чарівних солдатиків», яких бачив у крамниці. У четвертому пакунку було кошеня, маленьке, біле, жваве кошеня, дуже веселе, з чудовим апетитом.

* * *

Це було шість місяців тому. І тепер я починаю думати, що ніякого лиха не трапилося. У кошеняті виявилося не більше чарів, ніж у всіх інших кошенятах. Солдати виявилися такими стійкими, що ними був би задоволений кожний полковник. Що ж до Джипа.

Батьки, мабуть, погодяться, що з ним я мав бути особливо обережним. Але недавно я все ж відважився на серйозний крок. Я запитав:

— А що, Джипе, якби раптом твої солдати ожили й пішли б крокувати?

— Мої солдати живі, — сказав Джип. — Мені потрібно тільки промовити одне словечко, коли я відкриваю коробку.

— І вони марширують?

— Аякже! Інакше за що їх і любити!

Я не виказав свого здивування й спробував кілька разів, тільки-но він візьметься за своїх солдатиків, раптом зайти в кімнату. Але ніякої чарівної поведінки за ними не помітив. Так що важко сказати, чи правий Джип.

І ще одне питання — про гроші. У мене звичка завжди оплачувати рахунки. Я пройшов уздовж і впоперек усю Ріджент-стріт, але не знайшов тієї крамниці. Та думаю, що в цій справі моя честь не постраждала, бо якщо цим людям — хто б вони не були — відома адреса Джипа, вони можуть будь-коли з’‎явитися до мене й отримати гроші.

(Переклад Сергія Іваненка)

Осмислюємо прочитане. 1. Що ви помітили незвичайного у творі? 2. Хто був ініціатором відвідування чарівної крамниці — Джип чи його батько? 3. Які речі привернули увагу Джипа? 4. Які фокуси показав їм крамар? Прочитайте й перекажіть відповідні епізоди. 5. Знайдіть найбільш напружений момент твору. Чому саме цей момент ви вважаєте кульмінаційним? 6. Що, на вашу думку, означають ті подарунки, які залишилися в Джипа після відвідування чарівної крамниці?

Порівнюємо. 1. Як сприймав фокуси Джип? Наведіть відповідні цитати. 2. Про що постійно думав батько хлопчика, спостерігаючи за фокусами крамаря? 3. У який момент твору вам стало зрозуміло, що батько та Джип відрізняються своїми поглядами й позиціями? Для обговорення. 1. Чому двері чарівної крамниці відчинилися для Джипа й не відчинилися для іншого хлопчика — Едуарда? 2. Як ви думаєте, чи стане Джип схожим на свого батька, коли виросте?

Творче завдання. 1. Придумайте (усно) сюжет фантастичної новели «Чарівна крамниця-2» про те, як Джип став дорослим. 2. Напишіть твір-роздум про свої улюблені речі або іграшки «Світ, який для мене завжди живий...» (1 за вибором).

Краса слова

У центрі твору — два погляди на світ: творчий (романтичний), здатний зазирнути за видиму площину явища чи предмета, і прагматичний (реалістичний), заснований виключно на розумовому сприйнятті дійсності. Прийом контрасту дає змогу письменникові показати багатий внутрішній світ хлопчика, відкритий для фантазії, і прагматичне, приземлене світовідчуття його батька. Перебуваючи в крамниці, Джип захоплюється дивами, які в ній відбуваються. Вони викликають у його душі яскраві картини. Для нього світ — це щось дивовижне, загадкове й непізнанне. Краса внутрішнього світу Джипа безмежна у своїх проявах. Він здатний не тільки сприймати диво, а й дарувати його іншим. Отже, майбутнє, на думку митця, належить саме таким людям із креативною фантазією й чутливою душею.

• Використовуючи текст, розкрийте ставлення Джипа та його батька до речей, що знаходилися в крамниці, і подій, які там відбувалися.

Перевірте себе

1. Які факти біографії Г. Уеллса відтворені в новелі? 2. Які проблеми порушуються у творі? 3. Поясніть фінал. 4. Розкрийте багатство внутрішнього світу Джипа. 5. Охарактеризуйте образ оповідача в новелі. 6. Виявіть характерні ознаки жанру новели у творі Г. Уеллса. 7. Визначте роль фантастики в ньому. 8. Розкрийте символічне значення назви новели. 9. Порівняйте фантастичні твори Г. Уеллса та Ж. Верна, які ви прочитали.

03.04.2023

АКУТАГАВА Рюноске (1.03.1892, Токіо — 24.07.1927, там само) — японський письменник.

А. народився у сім'ї торгівця молоком Иіїхара Носідзо. Його дитинство важко назвати щасливим. Батько був байдужим до нього, матір незабаром після народження сина збожеволіла. Ще за життя батьків А. віддали на виховання у сім'ю дядька, начальника будівельного відділу Токійського муніципалітету Акута-гави Мітіакі, прізвище якого він прибрав. Названий батько А. мав багату бібліотеку, був любителем середньовічної поезії Японії та Китаю. Під його впливом А. заохотився до читання японської та китайської класики, західноєвропейських авторів. У чотирнадцять років він відкрив для себе А Франса, Г. Ібсеиа, замолоду ознайомився з творами III. Бодлера, А. Стріндберга, з філософією А. Берґсоиа, А. Шопеиґауера, Ф. Ніцше.

У 1913 р. А. вступив у Токійський університет на відділення англійської літератури. У студентські роки він розпочав писати новели, у 1914 р. разом з друзями — письмеиниками-початківцями Куме Macao та Кікуті Хіросі — створив групу "нової майстерності" і заснував журнал "Сіисіте". Після закінчення університету (1916) А. працював викладачем англійської мови у Морському механічному училищі в Но-косуці. Викладацька праця не задовольнила А., котрий усвідомив, що його покликання — література. У 1919 р. він залишив училище і переїхав у Токіо. Деякий час А. працював у редакції газети "Осака манніті", згодом цілком віддався літературній творчості.

У Токіо А. зблизився з найвідомішим тогочасним письменником Японії Нацуме Сосекі, який справив на нього помітний вплив. Твори А. зажили популярності, він почав відігравати значну роль у літературному житті країни, але спогади про долю матері, жах перед божевіллям, стан "пекла самоти", змальований ним в одній з иовел, відчуття того, що він опинився у творчому тупику, мучили свідомість письменника. У віці тридцяти шести років А. вчинив самогубство, прийнявши смертельну дозу вероналу.

А. прийшов у літературу в період пошуків шляхів оновлення країни, захоплення японською молоддю Заходом, часто за рахунок відмови віл національних традицій. А. мріяв поєднати у своїй творчості кращі сторони національної та європейської літератур, що значною мірою визначило характер розвитку японської прози XX ст.

Коли публікувалися перші новели А, в японській літературі домінував натуралізм. Його межовим вираженням стала егобелетристика, яка грунтувалася на уявленні про те, що достовірно письменник зможе зобразити лише самого себе. "Школа нової майстерності", заснована А, Куме та Кікуті, була протестом проти фотографічності, відмови від ідеалу в мистецтві, декларованих японськими натуралістами. Письменники нової школи боролися за право на вигадку, фантазію, гротеск у художній творчості, на відбір яскравих життєвих фактів, які б розкривали тему якнаивиразніше, з використанням образної мови.

Принципи "школи нової майстерності" А втілив у своїй творчості. Письменник перейняв прозорий, лаконічний стиль середньовічної літератури. У його творчості використовується прийом ремінісценції, що сягає своїм корінням стародавньої японської та китайської поетичної традицій, згідно з якими мотив запозичення передбачав наявність підтексту, який виявляв усвідомлений зв'язок творчості поета з історично-культурним минулим країни. Використовуючи прийом ремінісценції, А. не обмежувався японськими сюжетами, але прагнув установити зв'язок своєї творчості з європейською літературною традицією. Значний вплив на письменника справила російська література.

В А. чимало новел на середньовічні японські сюжети. Проте їх не можна назвати історичними, оскільки письменник не ставив собі за мету відтворення епохи. А. цікавила людина, її внутрішній світ у взаємозв'язку зі світом зовнішнім. Вважаючи, що "душа людини у давнину і душа сучасної людини мають багато спільного", А. шукав у середньовічних сюжетах психологічні мотиви вчинків своїх сучасників.

Сюжет однієї з ранніх новел А. "Ворота Ра-сьомон "("Рашомон", 1915) запозичений зі збірки кінця XI ст. "Кондзяку моногатарі" ("Стародавні повісті"). А. цілком зберіг кістяк сюжету, але наповнив його новим змістом. У "Кондзяку моногатарі" йшлося про злодія, який пограбував стару жінку у верхньому ярусі воріт Расьо-мон. У новелі А. злодій перетворений у слугу, який втратив роботу після розорення господаря. Лаконічні деталі змальовують обстановку у столиці, що пережила землетрус, ураган, пожежу, голод. Навкруги розруха, запустіння, люди на грані відчаю. Побачивши старчиху, яка виривала волосся в мертвої жіики біля воріт Ра-сьомои, слуга спочатку обурився її поведінкою. Але старчиха доводить йому, що без крадіжок у цей час не вижити, і слуга засвоює її мораль, сам стає злодієм, обкрадаючи старчиху. На відміну від середньовічної повісті, в новелі А. психологічно осмислюються вчинки персонажів: умови життя перетворюють людину в егоїста, роблять їі злочинцем. Але письменник при цьому підкреслює і нелюдяність філософії вседозволеності.

У "Муках пекла"("Дзі гокухен", 1918), іншій новелі, зверненій до минулого, письменник вирішує одвічну проблему мистецтва і художника, морального обличчя творчої особистості, "генія та злочину". Правитель Хорікава доручив талановитому художникові Йосіхіде зобразити на ширмах муки пекла. Впевнений у тому, що творити можна лише з натури, Йосіхіде малює чортів, побачених ним у сні; щоб відтворити муки грішників, одного з учнів він закував у кайдани, на іншого нацькував хижу сову. Але йому не вдається центральна частина картини із зображенням жінки, яка гине у палаючій кареті. Він звернувся зі зухвалим проханням до правителя, і Хорікава жертвою обрав дівчину, яка не піддалася його залицянням, — дочку Йосіхіде. Художник став свідком загибелі своєї дочки у полум'ї палаючої карети. Страшна сцена пробудила у ньому натхнення, але, завершивши картину, Йосіхіде вчинив самогубство. Виразні деталі портрета (занадто червоні губи, похмурий вигляд, схожість із мавпою) покликані викликати у читача неприязнь до Йосіхіде. Не випадково поряд з художником у новелі виведений образ Хорікави. Вони близькі за характерами. У своїй жорстокості, в задоволенні своїх бажань вони не визнають жодних моральних обмежень. Йосіхіде створив шедевр, але його загибель закономірна. Мистецтво, доводить А., не може бути вільним від моралі, і художник повинен бути обережним при виборі засобів для створення свого твору.

Світ, який вибудовує у своїх ранніх новелах А., — це світ духовної спустошеності, егоїзму, краху моральних цінностей. Цей світ страшний для самотньої, незахищеної особистості. У "Бататовій кйш/"("Імогаю", 1916) А. звернувся до образу маленької людини. Сюжет новели не пов'язаний із "Шинеллю" М. Гоголя, але образ героя "Бататової каші" виник під враженням А. від гегелівського персонажа. Як і Акакій Акакійович, герой А. — непомітна, нікчемна людина у зношеному одязі, з якої вічно кепкують. Нікчемне і також найзаповітніше бажання героя — досхочу наїстися бататової каші. Вирішивши покепкувати з нього, могутній воїн Тосіхіто запросив героя в гості і змусив його з'їсти стільки каші, що він зрозумів: ніколи вже більше він не зможе взяти її до рота. Так зазнає краху сокровенна мрія маленької людини. Беззахисний герой зіткнувся з грубою силою, владою в особі Тосіхіто. А. не ідеалізує свого героя, підкреслюючи його нікчемність, невміння боротися за свою гідність, але в новелі звучить думка про неприпустимість знущань над слабкою особистістю.

У похмурому світі, що постає зі сторінок новел А., єдиним світлим променем виявляється людська доброта. У новелі "Мандарини "("Мікан", 1919) непоказна сільська дівчина, яка сидить у вагоні навпроти оповідача, несподівано відчиняє вікно і кидає дітям, які прийшли провести поїзд, жменю мандаринів. її простий учинок — свідчення її доброти і щедрості — перетворює дійсність в очах оповідача, змушуючи його забути про втому і сум, про ницість і нудьгу людського життя.

Думка про одвічну гріховність, егоїзм, духовну надламаність людини, утверджувана в ранніх новелах А., була досить актуальною. Вона народилася під впливом конкретних історичних умов Японії, що прагнула до колоніальних загарбань, ігноруючи моральні принципи у своєму бажанні просунутись уперед. Наприкінці 20-х рр. А. все частіше звертався до сучасних сюжетів. Коло тем, порушених у його новелах цього періоду, широке. А. пише про внутрішню чистоту, радісне світовідчуття людини, яка стоїть на порозі життя ("Бал " — "Бутокай", 1920), про абсурдність сліпої віри ("Мадонна у чорному " — "Кокуї сейбо", 1920), про суб'єктивність людських знань про світ, неможливість пізнати істину ("Ухащі" — "Ябу но нака", 1922), про духовну загибель людини під тиском сучасного світу ("Грудка землі"— "Іккай-но путі", 1923).

Однією з найголовніших проблем творчості А. 20-х років стало розвінчання культу бусідо, широко поширеного в Японії початку XX ст. Дотримання норм бусідо — етичного кодексу вважалося засобом відродження країни. Модними стали твори, які прославляли шляхетність та войовничість самурая.

До критики культу бусідо А. звернувся вже в одній з ранніх новел "Носова хустинка "("Хан-кеті", 1916), де він доводив абсурдність і штучність спроб перенесення середньовічних традицій у XX ст. У 20-х рр. критика культу бусідо у творчості А. стала різкішою. У новелі "Генерал" ("Сьогун", 1922) виведений образ сучасного автору самурая. Генерал змальований у різних життєвих ситуаціях: з "театральним пафосом" він напучує солдатів перед боєм, закликаючи їх зробити свої тіла схожими на снаряди; він стає суворим захисником моральності, забороняючи показувати солдатам п'єсу, що видається йому вульгарною; його обмеженість і у ставленні до мистецтва, і в сліпій відданості ідеалам бусідо повністю розкривається у сімейній обстановці, під час розмови з сином.

У "Момотаро "(1924), пародії на відому японську казку про народженого з персика хлопчика Момотаро, який підкорив Острів Чортів, А. вивів сатиричний образ японця-завойовника.

Підсумковим твором письменника стала новела "Украініводяників"("Капна", 1927). Продовжуючи традиції Дж. Свіфта, А. Франса, А. зобразив суспільство як країну водяників — капп. Таким воно бачилося оповідачеві — пацієнтові психіатричної лікарні. Єдиною тверезо мислячою істотою у цьому суспільстві виявляється божевільний оповідач.

А. цілком правомірно визнаний письменником-класиком XX ст. З 1935 р. в Японії заснована літературна премія імені А.

06.04.2023

Рюноске Акутагава — Павутинка (скорочено)

Одного дня Будда походжав берегом озера Лотосів. Крізь листя лотосів йому було видно пекло, яке містилося під озером. Ясно прозирала ріка Сандзунокава й Шпиляста гора. Будда побачив чоловіка на ім'я Кандата. То був великий лиходій, який за життя вбивав людей і чинив інші злочини. Та якось, мандруючи густим лісом, він передумав розтоптати павучка, який переходив йому дорогу. Будда вирішив віддячити Кандаті: поблизу райський павук плів свою сріблясту нитку. Будда взяв павутинку і спустив її до самого пекла.

Кандата у Кривавому озері звивався, корчився, задихався. Раптом він побачив над Кривавим озером павутинку. Чоловік вирішив вибратися з пекла та, можливо, навіть вибратися у рай. Кандата учепився обома руками за павутинку і відчайдушно почав дертися вгору. Коли він трохи піднявся, то побачив, що за ним лізе сила-силенна грішників. Чоловік налякався, що тонка павутинка увірветься. О, це жахливо! А тим часом тисячі й тисячі грішників видиралися з темряви над Кривавим озером і один за одним піднімалися блискучою павутинкою вгору. І Кандата щосили закричав: "Гей, грішники! Це моя павутинка. Хто вам дозволив чіплятися за неї? Ану, спускайтеся вниз!". Але тої ж миті павутинка розірвалася саме над Кандатою і він швидко зник у темряві.

Стоячи на березі озера Лотосів, Будда стежив за цією сценою. Мабуть, жалюгідним здався йому Кандата, який намагався тільки сам вилізти з пекла, але був заслужено покараний за своє черстве серце і знову опинився в безодні.

Стислий переказ, автор переказу: Світлана Перець.

Авторські права на переказ належать Укрлібу

«Павутинка» аналіз (паспорт)

Автор – Рюноске Акутаґава

Жанр. Філософська новела (твір короткий за обсягом,  має одного головного героя – Кандату; розповідається про два епізоди з його життя; сюжет твору  напружений: читач весь час очікує, чи дістанеться Кандата раю; фінал  несподіваний. Автор порушує важливі питання людського буття – сенс життя, місце в ньому милосердя та гуманізму, відповідальності за свої вчинки)

Тема: протистояння добра і зла,   Будда дає шанс Кандаті вибратися з пекла.

Ідея: утвердження принципів гуманізму;  тільки добрі справи допоможуть досягти гармонії із собою, жити в добрі і злагоді зі світом; людина  несе відповідальність за кожний свій вчинок.

Головна думка – Кожен повинен відповідати за свої вчинки. Існує вища справедливість, і за все прийде розплата.

Художній простір – події відбуваються у потойбічному світі: у раю та в пеклі

Художній час чітко прописується лише для подій, що відбуваються в раю: з ранку до полудня. Саме цей час асоціативно пов’язаний із сонцем, світлом, красою, добром та гармонією, що панують у раю. У пеклі час зупинився. В цій «безодні» панує суцільна темрява

Композиція. Три частини: Рай →  Пекло → Рай. (композиційний прийом – обрамлення)

Реальне і алегоричне у творі “Павутинка”

Реальне Алегоричне

Кандата ─ великий лиходій.

Можливість спокути гріхів

Рай.

Пекло.

Павутинка з грішниками

Антитези на яких побудовано новелу “Павутинка”

Антитези: рай – пекло, озеро райське – Криваве озеро.

Вони показують важливість правильного вибору у житті людини.

Художні засоби твору “Павутинка”: у тексті дуже багато порівнянь, епітетів: білосніжні, як перли, квіти; прозору, як кри­шталь, товщу води; над зеленим, як малахіт, листям лотосу; сніжно-білих, як перлина, кві­тів та ін.

“Павутинка” сюжет

Одного ранку Будда бродив на самоті по берегу райського лотосового ставка. Він зупинився в роздумах і раптом побачив все, що творилося на дні лотосові ставка, що доходило до самих надр пекла. Там, внизу, товпилося безліч грішників. Погляд Будди впав на одного з них. Звали його Кандата, і був він страшним розбійником: вбивав, грабував, підпалював, але він зробив одну добру справу. Якось в гущавині лісу він мало не наступив на крихітного павучка, але в останню мить йому стало шкода тваринки і він прибрав ногу. Будда захотів винагородити розбійника за добру справу і врятувати його з безодні пекла. Побачивши райського павучка, Будда «підвісив прекрасну срібну нитку до зеленого, як нефрит, листу лотоса» і опустив її кінець у воду. Павутинка стала спускатися вниз, поки не досягла глибин пекла, де Кандата разом з іншими грішниками терпів люті муки в Озері крові. Раптом він підняв голову і почав вдивлятися в темряву. Він побачив, як з неба до нього спускається, поблискуючи тонким промінцем, срібна павутинка, немов побоюючись, як б її не помітили інші грішники. Кандата заплескав в долоні від радості. Схопившись за павутинку, він почав щосили дертися вгору – для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до неба далеко, і Кандата втомився. Зупинившись перепочити, він глянув униз. Він піднявся так високо, що Озеро крові сховалося з очей, а вершина страшної Голковий гори була під ногами. Він радісно закричав: «Врятований! Врятований!». Але побачив, що безліч грішників обліпили павутинку і повзуть слідом за ним все вище і вище. Кандата злякався, що павутинка може порватися і він знову потрапить в пекло, і закричав, що це його павутинка і він нікому не дозволяв підніматися по ній. І тут павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з розірвалася саме там, де за неї чіплявся Кандата, і він полетів вниз. Будда все  бачив. Коли Кандата занурився на саме дно Озера крові, Будда з засмученим обличчям продовжив прогулянку.

Композиція “Павутинка”

Експозиція – Будда прогулюється в раю.

Зав’язка – Будда випадково заглядає в пекло і бачить Кандату та вирішує йому допомогти.

Розвиток подій – негідник бачить павутинку й дереться нагору, прагнучи потрапити до раю.

Кульмінація – Кандата дивиться вниз, на пекло, бачить грішників, що лізуть за ним, проявляє свою агресивну егоїстичну сутність.

Розв’язка – павутинка обривається над головою Кандати, грішник тепер назавжди летить у пекло.

Епілог – Будда розмірковує про нереалізований грішником Кандатою шанс. Будда і лотоси.

Філософський зміст новели: У творі йдеться про сенс людського буття. Всі новели автора сприймаються як повчальні, як ті, що засуджують зло, а звеличують добро.

 “Павутинка” символи

Будда – Добро, гармонія, умиротворення, моральний ідеал.

Лотос вважається в Японії священною квіткою, пов’язаною з буддизмом. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й просвітлення. Згідно з японською міфологією – Світове Дерево, що з’єднує три рівні світобудови: його корінь знаходиться в мулі (болоті), стебло – у воді, а листя і квітка – звернені до неба. Лотос нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого та світлого ідеалу. Адже Лотос починає рости на дні озера, у бруді й воді; він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку. Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя.

Вода, озеро  – початок і кінець усього сущого на землі, символ очищення душі й тіла, джерело життя. (Опуститися в озеро означає , з одного боку, смерть, а з іншого – зцілення і відродження)

Павук для японців (з позицій буддизму) – Великий Ткач, Творець світу, його центр; посередник між світами, простором і часом; символ мудрості; символ життя – пряде нитку Долі.

Павутина (з позицій буддизму) – символ сходження, підйому (синонімічні поняття – гора, хрест, драбина, дерево, ліана); нитка Доля, якою Великий Ткач (павук) прив’язує людей до павутини життя (минуле – теперішнє – майбутнє); символ скороминущості життя і плинності часу; спіраль, що уособлює собою творіння і розвиток; символ праведного життя, шлях до спасіння душі

Срібляста нитка – у східних філософіях це нитка, яка тримає життя людини.

Павутинка-нитка:

-на земному шляху Кандати лише одна добра справа;

-нитка долі, один кінець якої – в руках людини, інший – у владі вищої сили, провидіння;

-зв’язок між світами: рай – земля – пекло.

Річка Сандзунокава, Криваве озеро, Шпиляста гора, Кандата – зло, гріховність людини, розплата за злочинне життя на землі.

Ранок – початок нового, схід сонця, надія, переродження душі

 Історія написання  “Павутинка”

Новелу «Павутинка» вперше надруковали в журналі «Червоний птах», який видавала група письменників спеціально для дітей, маючи на меті розвивати моральні якості та творчі здібності дітлахів. Провідна думка твору А. Рюноске цілком відповідала меті видання, адже письменник зміг утілити глибокий моральний зміст у довершеній формі.

План “Павутинка”

І частина. Рішення Будди віддячити за добро Кандаті.

ІІ частина. Невикористаний шанс.

ІІІ частина. Засмучений Будда

Чому у новели “Павутинка” така назва? Цей твір автор назвав так, щоб показати, що кожен сам пряде павутиння своєї долі, що може допомогти, а може і полонити людину, зробивши її рабом власних лихих намірів

Які важливі питання порушуються в новелі «Павутинка»? У цьому творі порушені загальнолюдські питання — добро і зло, життя і смерть, справедливість і несправедливість, сенс життя, місце в ньому милосердя та гуманізму, відповідальності за свої вчинки, тощо.

Чого навчає новела “Павутинка”? Навчає нас повірити, що у кожній ситуації є ,,рятувальна павутинка”, але ця павутинка може зірватися, якщо ти зробиш щось не обдумавши.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/pavutinka-analiz

10.04.2023

Очне навчання 

13.04.2023

Очне навчання 

17.04.2023

Айзек Азімов

Біографія

АЗІМОВ, Айзек (Asimov, Isaac — 2.01.1920, Петровичі, тепер Білорусь — 6.04.1992, Нью-Йорк) — американський письменник-фантаст, учений.

У 1923 р. трилітнього А. батьки забрали до США. Оселились у Нью-Йорку, згодом у Брукліні. Батько письменника став власником невеликого магазину, за прилавком якого часто доводилось стояти й А. Щойно навчившись читати, А. виявив схильність до точних наук. Водночас у нього зародилася пристрасть до фантастики. Дев'ятилітньому А. випадково потрапив до рук один з випусків першого у світі періодичного видання творів наукової фантастики, заснованого у 1926 році американським письменником-фантастом Х'юго Гернсбеком. А. заохотився до читання цього журналу, а через три роки сам почав писати науково-фантастичні оповідання.

А. закінчив Колумбійський університет (1939) за спеціальністю "біохімія", а в 1941 р.

отримав звання магістра. У цьому ж році визнали і його літературний талант: ідеться про публікацію його оповідання "Прихід ночі" ("Niqhtfall", 1941), визнаного американськими читачами найкращим оповіданням сучасної наукової фантастики.

Розпочалась успішна діяльність А. як ученого і як письменника. Він читав лекції у ряді американських університетів, проводив дослідження у галузі біохімії, математики, став доктором наук, згодом — професором, а також відомим ученим.

Літературна спадщина А перевищує три з половиною сотні книг. Це здебільшого науково-фантастичні романи, повісті, новели, праці з біохімії, математики, астрофізики, міфології.

В А.-фантаста дві центральні теми, два магістральні напрями розвитку його думки, що дають змогу чітко виокремити два цикли творів, розпочатих у 40-х pp. і продовжених у майбутньому.

Перша тема — створення і використання роботів. Повісті, оповідання, романи про роботів зібрані у книгах, що складають перший цикл: "Я,робот"("І, Robot", 1950), "Сталевіпечери" ("The Caves of Steel", 1954), "Оголене сонце" ("The Naked Sun", 1957), "Решта оповідань про роботів "("The Rest of the Robots", 1964), "Повне видання оповідань про роботів " ("The Complete Robot", 1982), "Роботи зорі" ("The Robots of Dawn", 1983), "Роботи й імперія "("Robots and Empire", 1985), "Мріїробота "("Robot Dreams", 1986).

Перша збірка цієї серії "Я, робот " принесла А. світову славу. У книзі розказана вигадана історія розвитку науки робототехніки. А. сформулював три основні закони, які сьогодні вийшли за межі фантастики, оскільки покладені в основу теорії програмування та масового використання роботів у виробництві. Захоплює прозірливість А., його вміння передбачати події, які стануть реальністю вже завтра, глибина осмислення ним закономірностей еволюції людства. Його уява створила яскраві картини завтрашнього дня техніки, сповнені дивовижних чудес, — людиноподібні автомати, які здатні навчатися та вдосконалюватися.

Друга тема А. — розселення людей у космосі, освоєння ближніх планет, а потім вихід за межі Галактики. Ця ідея А. увійшла в історію розвитку людства як "галактична концепція". До другого циклу входять романи: "Установа " ("Foundation", 1951), "Установа а імперія" ("Foundation and Empire", 1952), "Друга Установа "("Second Foundation", 1953), "Установа у небезпеці"("Foundation's Edge", 1982), "Установа та Земля"("Foundation and Earth", 1986), "Прелюдія до Установи "("Prelude to Foundation", 1988), "Вперед до Установи " ("Forward to Foundation", 1993).

Надзвичайно широкий діапазон зацікавлень А. Він захоплювався замолоду зоологією, серйозно вивчав історію, пізніше багато уваги приділяв природознавству, математиці. Став відомим спеціалістом у галузі хімії, згодом захопився біохімією. Як зізнавався письменник, він багато чого зміг досягти завдяки працелюбству, наполегливості та любові до свого фаху. З кінця 50-х років А. займався популяризацією різноманітних галузей знань. Його вабив великий "сад науки". Життя не вистачить обійти увесь сад, але можна оглянути його зверху, а потім поділитися знаннями з іншими, викласти на папері те, що відкрилося з "висоти". Так виникла серія науково-популярних книг із різних галузей знань — фізики, історії, хімії, психології, астрономії і т. д. Величезні тиражі книг А., але його світова слава грунтується на науковій фантастиці.

Йому належить серія повістей для юнацтва, написаних у жапрі пригодницької фантастики, значна кількість збірок оповідань, з-поміж яких слід виокремити "Шлях марсіан "("The Martian Way and Other Stories", 1955), "Дев 'ять завтра " ("Nine Tomorrows", 1959), "Прихід ночі" ("Nightfall and Other Stories", 1969), "Ранній Азі-мов"("The Early Asimov", 1972), Купити Юпітер" ("Buy Jupiter and Other Stories", 1975), "Двохсотлітня людина "("The Bicentennial Man and Other Stories", 1976), "Вітри перемін"("The Winds of Change and Other Stories", 1983), "Грань завтра "("The Edge of Tomorrow", 1985).

A. — неодноразовий лауреат багатьох національних і міжнародних літературних премій, у тому числі "Х'юго" та "Неб'юла", найвищих нагород в американській фантастиці. А. — типовий кабінетний учений, який не любив подорожувати, уникав різких перемін, гострих відчуттів, що могли порушити напружений робочий ритм. Артур Кларк, друг А., жартував, що А. — це "екологічна катастрофа": щоб опублікувати все иим написане, потрібно було знищити незчисленну кількість дерев. Про свій творчий шлях А. розповів у тритомній автобіографії "Ще свіжа пам 'ять"("In Memory Yet Green", 1979), "Ще відчуваю радість життя " ("In Joy Still Felt", 1980) і продиктованій уже в госпіталі "А. Азімов"(". Asimov", 1993).

А. укладав антології фантастичних оповідань, писав до иих передмови. Цікавими є його висловлювання про високу моральну відповідальність пнсьменника-фантаста: "Історія сяг-ла моменту, коли людству вже не можна ворогувати. На землі повинна запанувати дружба. Я завжди намагаюсь підкреслити це у своїй творчості... я впевнений, що наукова фантастика — це одна із ланок, яка допомагає об'єднати людство ".

Замолоду А вірив, що вчені та інженери очолять людство і зможуть Вй|

економічні, а й соціальні проблеми. Він визнавав право за вченими впливати на хід історії. Пізніше погляди письменника змінилися. У романі "Кінець вічності" ("The End of Eternity", 1955) він застерігає від небезпеки використання технічних досягнень на шкоду людині.

Від того, як будуть використані практично наукові досягнення, багато в чому залежить майбутнє людства. Роман-триптнх "Навіть боги " ("The Gods Themselves", 1972) — це попередження про небезпеку порушення встановленої природою гармонії. Назва трьох частин роману — давнє прислів'я "Супроти глупоти // навіть боги // безсилі боротися". Супроти людської нерозумності постає молодий учений, який усвідомив, що порушення енергетичного балансу Всесвіту неминуче призведе до катастрофи. Люди не думають про майбутнє, вони бездумно використовують джерела енергії, що надходять з космосу. Письменник порушує в романі проблему відповідальності ученого за наукове відкриття.

Захопливі, гостросюжетні, спрямовані в майбутнє, твори А. мають успіх у читачів усього світу. Сам письменник убачав високе призначення своєї творчості у тому, що вона допомагає людству вижити: "Людство виживе, якщо сміливо погляне в обличчя теперішньому, якщо матиме мужність прийняти історичні зміни, а не протидіяти їм. Цьому вчить нас... наукова фантастика, і я горджуся тим, що скільки моїх сил пропагую її уроки".

А., один із найвідоміших у світі письмен-ннків-фантастів, помер 6 квітня 1992 року від серцевої та ниркової недостатності в госпіталі Нью-Йоркського університету. З волі покійника тіло його було кремоване, а потім — розвіяне.

20.04.2023

 «Фах» аналіз твору (паспорт)

Автор – Айзек Азімов

Рік написання – 1957

Тема “Фах” — зображення моделі майбутнього суспільства, здобуття освіти та фаху

Ідея“Фах” – Утвердження сили людського інтелекту, самостійності мислення, творчої уяви, моральних цінностей.  Довести, що глибокі знання дає тільки само-освіта; треба розвиватися в різних напрямках, щоб бути ерудованою людиною, правильно визначитися у своєму професійному виборі

Мета А.Азімова: глибокі, ґрунтовні знання здатна дати тільки самоосвіта; щоб бути ерудованою людиною і правильно визначитися зі своїм професійним вибором, необхідно розвивати і вдосконалювати свої знання в різних напрямках й сферах життя.

Головна думка – утвердження сили людського інтелекту, самостійного мислення, творчої уяви, моральних цінностей

Жанр “Фах”: науково-фантастичне оповідання (повість: у творі йдеться про тривалий період із життя головного героя Джорджа Плейтена, події відбуваються в різних місцях, існує паралельна сюжетна лінія – лінія Тревеліяна)

Місце дії — Земля. В оповіданні згадується єдина конкретна географічна назва — місто Сан-Франциско. Ні назви рідного міста Джорджа, ні місця перебування в Інтернаті автор не вказує. Та й те, що усе людство розмовляє однією мовою і проживає на півтори тисячі планет, вільно переміщається не лише на Землі, а й в космічному просторі, створює відчуття всеосяжності

Час подій. Описані події відбуваються в майбутньому, коли земляни почали успішно заселяти планети в усій Галактиці. Описані події — фантастичні (спосіб здобуття освіти, заселення інших планет, спілкування з інопланетянами). Автор використав наукові гіпотези про освоєння космосу, про програмування інтелекту, про необмежені можливості людини.

Події твору відбуваються фактично трохи більше, ніж добу. Йдеться про незвичайний день — Перше травня, день Олімпіади. Але художньо час подовжено, оскільки у власних спогадах його переживає Джордж Плейтен — від Дня Читання до дня Олімпіади. Це період формування людини, здобуття нею знань, вибору життєвого шляху.

Заселені планети, що згадуються в оповіданні: Діпорія, Новія, планети класу А

“Фах” головні герої

Джордж Плейтен – мріє стати дипломованим програмістом на планета класу А. Відрізнявся від своїх однолітків тим, що читав книги, займався самоосвітою;

Арманд Тревіліан – прагне стати дипломованим металургом на планеті Новія.

Хейлі Омейні (психолог),

Інженеску Ладислас (історик-соціолог),

лікар Ллойд,

лікар Зекері Антонеллі,

лікар Сем Елленфорд

Конфлікт твору. Людина і суспільство: чи має людина право на власний вибір життєвого шляху; стандартизована система освіти і здатність до творчого мислення окремої людини

Назва «Фах» – це не лише освіта, професія людини, а ще і її справжнє покликання, талант, її людська сутність, призначення на землі.

Композиція твору “Фах”

Експозиція – мрія Джорджа стати дипломованим програмістом

Зав’язка – День Освіти. Життя в інтернаті

Розвиток дії – втеча Плейтена з інтернату для недоумків

Кульмінація – розмова Плейтена з новіанином.

Розв’зка– Джордж не такий як всі

Проблематика твору “Фах”

У творі Айзек Азімов піднімає такі проблеми:

основна мета освіти; внутрішня сутність людини, її покликання;

місце людини в суспільстві;

людина та досягнення науки і техніки;

людина і цивілізація.

Чого навчає твір “Фах”? Повість показує, що для того щоб бути ерудованою людиною і правильно визначитися зі своїм професійним вибором, необхідно розвивати і вдосконалювати свої знання в різних напрямках й сферах життя.

Система освіти майбутнього за повістю «Фах» Айзека Азімова

День Читання

Проводиться щороку у вересні для дітей восьмирічного віку; «він ще не знав таємниці алфавіту»

Мета: навчити всіх дітей восьмирічного віку читати «нас цікавила будова твого мозку» (у восьмирічному віці лікарі здійснюють вимірювання особливостей структури мозку кожної дитини, виявляючи таким чином володаря унікального мозку, здатного бути творчим, а не тільки засвоювати готову інформацію). Вміння читати отримують всі.

Процедура проведення: лікарське обстеження, після якого за допомогою спеціального пристрою та стрічок (своєрідна операція) закладається певна інформація, після якої через 15 хвилин людина вже читає. «Його і ще чотирьох хлопчиків упустили до кімнати і наказали роздягатися. Вони швидко скинули свій новий одяг і стояли так, голі й маленькі, тремтячи швидше від хвилювання, ніж від холоду. Медичні працівники по черзі обстежували їх за допомогою якихось дивних приладів, кололи їм пальці, щоб узяти кров. Кожен лікар брав їхні картки і чорною паличкою вправно виводив на них акуратні рядки значків. Джордж пильно вдивлявся в них, але вони були так само незрозумілі. Потім дітям звеліли одягтися» «Вони сіли на маленькі стільчики і знову чекали. їх почали викликати по одному. Джорджа Плейтена назвали третім…»

Роль цього етапу Освіти: У кожній родині очікували на те, що дитина, яка навчилася читати, в майбутньому буде генієм. «Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення» «Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, що вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння…» «Він намагався пригадати, як це не вміти читати, і не міг. Здавалося, він завжди вмів. Завжди»

День Освіти

Проводиться щороку в листопаді для молоді, що досягла вісімнадцяти років «Перше листопада того року, коли виповниться вісімнадцять»

Мета: визначення фахової відповідності кожної молодої людини на основі медичного обстеження. Зіставлення бажань і можливостей молодої людини у виборі фаху. Останнє слово за собою залишає Система Освіти, а не сама людина Фах отримують не всі. Люди з унікальними розумовими можливостями не стають запрограмованими дипломованими спеціалістами. їх відбирають для отримання вищої освіти

Процедура проведення: закладання в мозок людини за допомогою інформаційних стрічок певного обсягу інформації, необхідного для виконання тих чи інших професійних обов’язків. У великих містах обсяг інформації більший, тому «спеціалісти» отримують різний рівень фахової підготовки. «Цього разу система була інша, ніж у день Читання. Все відбувалося набагато повільніше, а інструкції їм роздавали вже надрукованими —- неабияка перевага проти тих дітей, що не вміють читати» «Більшість людей, до здобуття освіти, не називають ніякої конкретної професії. Видно, вони бояться нашкодити собі»

Роль цього етапу Освіти: «день Освіти — велика подія в житті кожного». «У вісімнадцять років Джордж Плейтен твердо знав, що стане дипломованим програмістом; він прагнув цього, відколи пам’ятав себе». Для людей з унікальними розумовими здібностями: «Закон забороняє, Джордже. Та послу-хай, усе буде гаразд. Твоїй сім’ї ми все пояснимо так, щоб нікого не образити. А там, куди тебе помістять, ти матимеш пільги. Ми дамо тобі книжки, і ти вивчатимеш усе, що забажаєш». «Адже ще лишається останнє випробування. Навіть після відсіву в день Освіти дев’ять чоловік із десяти, що потрапили сюди (до Інтернату для недоумків), виявляються не зовсім підходящими для творчості, й нема такого апарата, який допоміг би нам вирізнити з цієї десятки того єдиного, хто нам потрібен. Цей десятий повинен виявитися сам. — Яким чином?— Ми поміщаємо вас сюди в Інтернат недоумків, і той, хто не бажає з цим змиритися, і є людина, яку ми шукаємо. Щоправда, метод жорстокий, зате себе виправдовує. Не слід казати людині: «Ти можеш винаходити нове. Тож-бо, твори». Набагато розумніше зачекати, поки вона сама мовить: «Я можу творити і творитиму, хочете ви цього чи ні». Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів. Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з їх числа або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань»

День Олімпіади

Проводиться в травні щороку в різних фахових галузях для забезпечення професійних запитів у Всесвіті в цілому й зокрема на Землі.

Мета кожного учасника: показати найвищий рівень фахової майстерності й отримати призначення на роботу на планету класу А

Процедура проведення: змагання між дипломованими фахівцями на виявлення кращих професіоналів згідно із запитами планети-покупця.

3 кожного фаху проводиться своя Олімпіада, до участі в якій допускаються дипломовані спеціалісти за їхніми заявками. Людина з дипломом може брати участь в Олімпіаді щороку, але рівень її знань залишається таким, який вона отримала у День Освіти

Роль цього етапу Освіти: «Земля також експортує висококваліфікованих спеціалістів, і кількість її населення не перевищує припустимого рівня. Оскільки за вивозу фахівців зберігається статева рівновага, вони можуть самовідтворюватися, що сприяє зросту населення на тих планетах, де є така проблема. Крім того, за стрічки та спеціалістів нам платять сировиною, яка конче необхідна і від якої залежить наша економіка» «Фактично через нестачу належно підготовлених фахівців людство довго не могло по-справжньому колонізувати планети за межами Сонячної системи. Злом настав, коли розкрили механізм зберігання знань у людському мозку. Після цього відкриття почалася розробка стрічок освіти, які б змінили цей механізм таким чином, щоб можна було відразу вкласти в мозок значну кількість, так би мовити, готових знань. А втім, ви це знаєте.Відтак стало можливим випускати тисячі й мільйони фахівців, і ми розпочали те, що хтось назвав

«Заповненням Всесвіту». Зараз у Галактиці півтори тисячі заселених планет і заселенню наступних не видно кінця.» «Ви розумієте, що з цього випливає? Земля експортує стрічки освіти, що дають змогу готувати фахівців низької кваліфікації, і це гарантує єдність культури для всієї Галактики. Так, наприклад, завдяки стрічкам, які навчають читати, ми всі говоримо однією мовою… Не дивіться так вражено. Можуть бути й інші мови, і в минулому люди на них розмовляли. їх були сотні»

«Інтернати для недоуків», кодована назва Інститутів вищої освіти

Мета Системи Освіти: надати можливість людям з високими та унікальними можливостями розвиватися, самостійно за допомогою книжок та наставників отримувати поглиблені й розширені знання, ставати творчими особистостями, що рухають розвиток науко-во-технічного прогресу

Процедура проведення: «Збирати знання по зернині». «Двісті п’ять. Джордже, і це не єдине таке місце. їх тисячі» (Омейні про вихованців Інтернатів). «Зроду він не уявляв, що може бути така сила книжок — ними були забиті, саме забиті довгі полиці». «Ми вміємо аналізувати інтелект, Джордже, і визначати, що ця людина може стати пристойним архітектором, а та — хорошим теслярем. Однак не вміємо визначити, чи здатна людина до оригінального творчого мислення. Це надто делікатна галузь. Є деякі кустарні методи, що дозволяють визначити тих, хто, можливо, має такий талант. Про цих людей доповідають у день Читання, як, наприклад, повідомили про тебе. За дуже приблизними підрахунками, таким чином сповіщають про одну людину з десяти тисяч. У день Освіти цих людей перевіряють знову, і виходить, що в дев’яти випадках з десяти тривогу зчинили помилково. Тих, хто залишається, направляють у такі установи, як ця» (Хейлі Омейні)

Роль цього етапу Освіти: «А хто створює стрічки освіти? Фахівці по виробництву стрічок? А хто ж тоді складає стрічки для їхнього навчання? Фахівці ще вищої кваліфікації? А хто складає стрічки… Ти розумієш, що я хочу сказати. Десь має бути кінець. Десь мають бути чоловіки та жінки, здатні оригінально мислити» (Джордж Плейтен)

Модель цивілізації майбутнього

Мета поділу людства на групи: «Не можна, щоб усі оті люди вважали себе невдахами. Вони прагнуть здобути фах, і тим чи іншим шляхом здобувають його. Кожен може додати до свого ім’я слова: «дипломований такий-то чи така-то». Так чи інакше, кожен посідає своє місце в суспільстві. Це необхідність».

Принцип існування системи: швидка підготовка за єдиними стандартами Дає змогу економити ресурси, колонізувати Всесвіт, зберігаючи єдність усіх 1500 світів.

Прагматичність системи: «Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з них (геніїв) або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань

Джерело: https://dovidka.biz.ua/fah-azimov-analiz-tvoru

24.04.2023

Тести 

12 запитань

Запитання 1

Ким мріяв бути Джордж Плейтен?

варіанти відповідей

 програмістом

 космонавтом

 машиністом

 економістом

Запитання 2

На який місяць припадає День Освіти?

варіанти відповідей

 вересень

 травень

 листопад

 червень

Запитання 3

Яка тема "завжди була предметом суперечки між Джорджем і коротуном Тревіліяном"? Тема …

варіанти відповідей

 вибору фаху

 майбутнього людства

 освоєння космосу

 майбутнього Галактики

Запитання 4

Хто бачив, що Джорджа "чекає блискуче майбутнє"?

варіанти відповідей

 батько

 Омейні

 Тревіліян

 Інженеску

Запитання 5

Якого числа народився Джордж? 

варіанти відповідей

 6

 3

 21

 13

Запитання 6

Чий це опис: "У цього ніс був картоплиною, волосся рідке, підборіддя помережане складками, наче він раніше був товстун, а тоді зненацька схуд"?

варіанти відповідей

 батька Джорджа

 історика Інженеску

 нігерійця Омейні

 лікаря Антонеллі

Запитання 7

Де саме " … про Джорджа піклувалися. Його оточили увагою і ставилися до нього добре"?

варіанти відповідей

 у Сан-Франциско

 в гостях

 вдома

 в інтернаті

Запитання 8

Що спричинило невдачу Тревіліяна, який не отримав права потрапити на одну із планет Галактики?

варіанти відповідей

 обмеженість інтелекту

 нечитання книг

 самовпевненість

 навчання за старими стрічками

Запитання 9

Про побачення з якою особою попросив Джордж Плейтен?

варіанти відповідей

 з новіанином

 з нігерійцем

 з лікарем

 з викладачем

Запитання 10

Що потрібно, на думку Джорджа, для того, щоб спеціаліст йшов в ногу з науково-технічним прогресом?

варіанти відповідей

 писати наукові роботи

 отримувати знання зі стрічок

 вірити в себе

 вчитися самостійно

Запитання 11

Як, за А.Азімовим, точно звуться такі установи, як Інтернати для недоумків?

варіанти відповідей

 університет вищої освіти

 інститут післядипломної освіти

 академія вищої освіти

 інститут вищої освіти

Запитання 12

Хто повинен сам про себе сказати: "Я можу творити і творитиму, хочете ви цього чи ні"?

варіанти відповідей

 творча людина

 впевнена у собі особистість

 винахідник

 знаюча і розумна людина

27.04.2023

Айзек Азімов Фах. Роздуми про майбутнє людини й людства. 

Образ Джорджа Плейтееа

Історія досягла точки, коли людству

більше не дозволяється ворогувати.

Люди на Землі повинні товаришувати.

Я завжди прагнув це підкреслити в своїх творах...

Не думаю, що можна змусити всіх людей любити одне одного,

але я бажав би знищити ненависть між людьми.

Айзек Азімов

Усі, мабуть, хотіли б бути розумними, ерудованими, успішними особистостями, щоб усе в житті давалося легко і при цьому не докладати багато зусиль. Було б добре, якби усе можна було б отримати в одну мить. Такі дива можуть траплятися тільки завдяки особливим предметам у фантастичному світі, де виконують найскладнішу роботу незвичайні машини, зроблені наукові відкриття. Але чи принесе швидкий процес задоволення, духовне зростання і успіх?

Портфоліо письменника.

Прізвище, ім’‎я, по-батькові: Ісаак Юдович Озимов

Літературний псевдонім: Айзек Азімов

Дата народження: 02.01.1920 року

Місце народження: м. Петровичі (Білорусь) поблизу м. Смоленська (Росія)

Національність: єврей Громадянство: громадянин США

Володіння мовами: ідиш, англійська

Освіта: Колумбійський університет

Фах: біохімік, доктор наук, викладач Колумбійського та Гарвардського університетів, мав 14 почесних наукових ступенів і відзнак різних університетів світу

Літературний кумир: Шолом-Апейхем

Жанр, в якому працював митець: наукова фантастика

Найвідоміші твори: творчий набуток - 467 творів, збірка оповідань «Я - Робот» (1950), романи «Сталеві печери» (1953), «Оголене сонце» (1954), «Кінець Вічності» (1955), «Самі боги»(1972) Нагороди: п’‎ятикратний лауреат премії «Х'юго»

Дата смерті, місце поховання: 06.01.1996 року, Нью-Йорк.

Аналітичне дослідження повісті «Фах» Айзека Азімова

Літературознавча довідка

Наукова фантастика — різновид художньої літератури, основною темою якої є дослідження й прогнозування наслідків досягнень науково-технічної думки. Сюжети таких творів зазвичай побудовано на певному науковому припущенні. Змальовуючи фантастичні картини майбутнього, письменники-фантасти, як правило, розкривають реальні проблеми сучасного суспільства. Найкращі твори наукової фантастики порушують вагомі морально-філософські питання. До таких, зокрема, належать книжки Веллса, Бєляєва, Бредбері, Азімова, Шеклі, братів Стругацьких та інших.

Фантáстика (від дав.-гр. φανταστική — мистецтво уяви, фантазія) — жанр художніх творів, в якому за допомогою додавання вигаданих, уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального.

З’‎ясування рівня первинного сприйняття- розуміння тексту повісті «Фах»

- Розкажіть про враження, яке ви отримали від прочитання повісті Азімова.

- Яке відчуття було головним у процесі читання твору? (Здивування, почасти обурення.) Поясніть, що саме в тексті викликало такі емоції.

- Про що цей твір? Визначте його тему.

- Назвіть персонажів твору. Чи можна систему образів назвати розгалуженою? Чому?

Аналітико-інтерпретаційне дослідження тексту в просторі означеної теми

- Розкажіть, де і коли відбуваються події, зображені в повісті Азімова «Фах». Як ви вважаєте, що визначає розвиток сюжетної лінії - простір чи час? (Розвиток сюжетної лінії визначає художній час. Більш важливим для читача є усвідомлення того, що події відбуваються в майбутньому на Землі, зокрема в США (Сан-Франциско).) Чи окреслює автор хронологічні рамки майбутнього? Чому?

- Виразно прочитайте початок повісті до слів «не відчувати самотності цього вмирання повільною смертю!». Виберіть ключові фрази фрагменту та визначте проблему, яка стоїть перед головним героєм. («не міг приховати суму в голосі», «Завтра перше травня. Олімпіада.», «Джордж мав худорляве обличчя, його риси ще більше загострилися майже за півтора року, проведених у Інтернаті. І сам він був худорлявий, та в його синіх очах горів колишній невгамовний вогонь, а розпачливістю, з якою він уп'явся в ковдру, Джордж нагадував зацькованого звіра»; «Тільки б не лишатися на самоті зі своїм гнівом! Тільки б із кимось поділитися обуренням, вихлюпнути його, не відчувати самотності цього вмирання повільною смертю!». З перших абзаців читач відчуває, що головний герой стоїть перед якоюсь не вирішуваною для нього проблемою, пов’‎язаною з Олімпіадою та Інтернатом. І вже на початку твору ми можемо сказати про героя, що він особистість, він не хоче змиритися з чимось у його долі й відчуває себе самотнім, але не полишає бунтарських настроїв.)

- То в чому ж проблема? Чому Джордж сердитий і обурений одночасно? Про яку Олімпіаду він говорить, що за Інтернат обмежує його дії?

- Хто такий Хейлі Омейні? Яку роль він відіграє у долі Джорджа? Чому про істинні функції цього героя Плейтен дізнається аж у кінці випробування, зображеного в повісті? (Нігерієць Омейні - психолог Інституту вищої освіти, приставлений до Плейтена для адаптації героя в навчальному закладі. Проте Азімов створює парадокс: Джордж думає, що він розумово відсталий, оскільки його переконують, що він знаходиться в Інтернаті для недоуків, куди збирають професійно непридатну молодь. Автор розкриє карти і головному героєві, і читачам аж у кінці твору, хоча читач підозрює, що Джордж зовсім не недоумок.)

Побудуйте схему, яка б відобразила структуру освіти в майбутньому. Порівняйте її з чинною системою сучасної освіти. Визначте, в чому переваги й недоліки системи освіти майбутнього, запропонованої Айзеком Азімовим?

Система освіти майбутнього за повістю Айзека Азімова «Фах»

День Читання

Проводиться щороку у вересні для дітей восьмирічного віку; «він ще не знав таємниці алфавіту»

День Освіти

Проводиться щороку в листопаді для молоді, що досягла вісімнадцяти років «Перше листопада того року, коли виповниться вісімнадцять»

День Олімпіади

Проводиться в травні щороку в різних фахових галузях для забезпечення професійних запитів у Всесвіті в цілому й зокрема на Землі.

«Інтернати для недоумків», кодована назва Інститутів вищої освіти

Мета: навчити всіх дітей восьмирічного віку читати «нас цікавила будова твого мозку» (у восьмирічному віці лікарі здійснюють вимірювання особливостей структури мозку кожної дитини, виявляючи таким чином володаря унікального мозку, здатного бути творчим, а не тільки засвоювати готову інформацію). Вміння читати отримують всі

Мета: визначення фахової відповідності кожної молодої людини на основі медичного обстеження. Зіставлення бажань і можливостей молодої людини у виборі фаху. Останнє слово за собою залишає Система Освіти, а не сама людина Фах отримують не всі. Люди з унікальними розумовими можливостями не стають запрограмованими дипломованими спеціалістами. їх відбирають для отримання вищої освіти

Мета кожного учасника: показати найвищий рівень фахової майстерності й отримати призначення на роботу на планету класу А

Мета Системи Освіти:

надати можливість людям з високими та унікальними можливостями розвиватися, самостійно за допомогою книжок та наставників отримувати поглиблені й розширені знання, ставати творчими особистостями, що рухають розвиток науково-технічного прогресу

Процедура проведення:

лікарське обстеження, після якого за допомогою спеціального пристрою та стрічок (своєрідна операція) закладається певна інформація, після якої через 15 хвилин людина! вже читає. «Його і ще чотирьох хлопчиків упустили до кімнати і наказали роздягатися. Вони швидко скинули свій новий одяг і стояли так, голі й маленькі, тремтячи швидше від хвилювання, ніж від холоду. Медичні працівники по черзі обстежували їх за допомогою якихось дивних приладів, кололи їм пальці, щоб узяти кров. Кожен лікар брав їхні картки і чорною паличкою вправно виводив на них акуратні рядки значків. Джордж пильно вдивлявся в них, але вони були так само незрозумілі. Потім дітям звеліли одягтися» «Вони сіли на маленькі стільчики і знову чекали. їх почали викликати по одному. Джорджа Плейтена назвали третім...»

Процедура проведення:

закладання в мозок людини за допомогою інформаційних стрічок певного обсягу інформації, необхідного для виконання тих чи інших професійних обов’‎язків. У великих містах обсяг інформації більший, тому спеціалісти» отримують різний рівень фахової підготовки. «Цього разу система була інша, ніж у день Читання. Все відсувалося набагато повільніше, а інструкції їм роздавали вже надрукованими — неабияка перевага проти тих дітей, що не вміють читати» «Більшість людей, до здобуття освіти, не називають ніякої конкретної професії. Видно, вони бояться нашкодити собі»

Процедура проведення: змагання між дипломованими фахівцями на виявлення кращих професіоналів згідно із запитами планети-покупця. 3 кожного фаху проводиться своя Олімпіада, до участі в якій допускаються дипломовані спеціалісти за їхніми заявками. Людина з дипломом може брати участь в Олімпіаді щороку, але рівень її знань залишається таким, який вона отримана у День Освіти

Процедура проведення: «Збирати знання по зернині». «Двісті п'ять, Джордже, і це не єдине таке місце. Їх тисячі» (Омейні про вихованців інтернатів). «Зроду він не /являв, що може бути гака сила книжок — ними були забиті, саме забиті довгі полиці». «Ми вміємо аналізувати інтелект, Джордже, і визначати, що ця людина може стати пристойним архітектором, а та — хорошим теслярем. Однак не вміємо визначити, чи здатна людина до оригінального творчого мислення. Це надто делікатна галузь. Є деякі кустарні методи, що дозволяють визначити тих, хто, можливо, має такий талант. Про цих людей доповідають у день Читання, як, наприклад, повідомили про тебе. За дуже приблизними підрахунками, таким чином сповіщають про одну людину з десяти тисяч. У день Освіти цих людей перевіряють знову, і виходить, що в дев’‎яти випадках з десяти тривогу зчинили помилково. Тих, хто залишається, направляють у такі установи, як ця» (Хейлі Омейні)

Роль цього етапу Освіти: У кожній родині очікували на те, що дитина, яка навчилася читати, в майбутньому буде генієм. «Сам по собі день Читання, либонь, мало що означав, та воднораз тільки він міг виявити бодай щось до настання того другого знаменного дня. Коли діти повернулися додому, всі батьки Землі вслухалися в їхнє читання, прагнучи віднайти якусь особливу легкість читання, щоб витлумачити її як щасливе знамення» «Восьмирічна дитина легко звикає до найдивовижніших явищ. І те, ще вчора вона ще не вміла читати, а сьогодні вже вміє, здається їй чимось цілком природним, як сонячне проміння...» «Вії намагався пригадати як це не вміти читати, не міг. Здавалося, він завжди вмів. Завжди»

Роль цього етапу Освіти: «день Освіти — велика подія в житті кожного». «У вісімнадцять років Джордж Плейтен твердо знав, що стане дипломованим програмістом; він прагнув цього, відколи пам'ятав себе». Для людей з унікальними розумовими здібностями: «Закон забороняє, Джордже. Та послухай, усе буде гаразд. Твоїй сім'ї ми все пояснимо так, щоб нікого не образити. А там, куди тебе помістять ти матимеш пільги. Ми дамо тобі книжки, і ти вивчатимеш усе, що забажаєш». «Адже ще лишається останнє випробування Навіть після відсіву в день Освіти дев'ять чоловік із десяти, що потрапили сюди (до Інтернату для недоумків - уточ. О. Г. виявляються не зовсім під ходящими для творчості, нема такого апарата, який допоміг би нам вирізнити з цієї десятки того єдиного, хто нам потрібен. Цей десятий повинен виявитися сам. — Яким чином? — Ми поміщаємо вас сюди в Інтернат недоумків, і той, хто не бажає з цим змиритися, і є людина, яку ми шукаємо. Щоправда, метод жорстокий, зате себе виправдовує. Не слід казати людині: «Ти можеш винаходити нове. Тож-бо, твори». Набагато розумніше зачекати, поки вона сама мовить: «Я можу творити і творитиму, хочете ви цього чи ні». Таких людей, як ти, Джордже, десять тисяч, і вони сприяють технічному прогресові півтори тисячі світів. Ми не можемо дозволити собі загубити бодай одного з їх числа або ж витрачати наші зусилля на того, хто не виправдає наших сподівань»

Роль цього етапу Освіти: «Земля також експортує висококваліфікованих спеціалістів, і кількість її населення не перевищує припустимого рівня. Оскільки за вивозу фахівців зберігається статева рівновага, вони можуть самовідтворюватися, що сприяє зросту населення на тих планетах, де є така проблема. Крім того, за стрічки та спеціалістів нам платять сировиною, яка конче необхідна і від якої залежить наша економіка» «Фактично через нестачу належно підготовлених фахівців людство довго не могло по-справжньому колонізувати планети за межами Сонячної системи. Злом настав коли розкрили механізм зберігання знань людському мозку. Після цього відкриття почалася розробка стрічок освіти, які Є змінили цей механізм таким чином, щоб можна було відразу вкласти в мозок значну кількість, так би мовити, готових знань. А втім, ви це знаєте. Відтак стало можливим випускати тисячі й мільйони фахівців, і ми розпочали те, що хтось назвав «Заповненням Всесвіту». Зараз у Галактиці півтори тисячі заселених планет і заселенню наступних не видно кінця.» «Ви розумієте, що з цього випливає? Земля експортує стрічки освіти, що дають змогу готувати фахівців низької кваліфікації, і це гарантує єдність культури для всієї Галактики. Так, наприклад, завдяки стрічкам, які навчають читати, ми всі говоримо однією мовою... Не дивіться так вражено. Можуть бути й інші мови, і в минулому люди на них розмовляли. їх були сотні»

Роль цього етапу Освіти: «А хто створює стрічки освіти? Фахівці по виробництву стрічок? А хто ж тоді складає стрічки для їхнього навчання? Фахівці ще вищої кваліфікації? А хто складає стрічки... Ти розумієш, що я хочу сказати. Десь має бути кінець. Десь мають бути чоловіки та жінки, здатні оригінально мислити» (Джордж Плейтен)

- Спираючись на текст повісті «Фах» Айзека Азімова, зробіть три головних висновки щодо того, чого не можна робити ні в сучасній системі освіти, ні в освіті майбутнього.

Висновок: Головна цінність будь-якої системи освіти - це дитина. Тому в Освіті має бути три табу:

Перше - дитину не можна «підганяти» під стандарти, потрібно допомогти їй самовизначитися й досягти мети в отриманні фаху. У кожного свій талант.

Друге - фаховий вибір робить сама людина, а не Система.

Третє - людина може навчатися новому без обмежень. Найцінніші ті знання, які людина отримує по краплі. Це розвиває її як творчу особистість.

Домашнє завдання:

Створити презентацію (малюнок) «Яким я уявляю світ майбутнього?

І семестр 

 5,8 вересня 

Билúни — епічні пісні про історичні події Київської Русі (IX—XIII ст.), які переосмислені й легендаризовані відповідно до уявлень та ідеалів давніх людей. їх виконували народні співці — гуслярі, скоморохи, а також кобзарі. Унаслідок татаро-монгольської навали в XIII—XIV ст. билини були занесені в далекі, окраїнні землі княжої держави, поширилися на Уралі й у Сибіру.

Згодом билини втратили пісенну основу.

Відповідно до часу зображуваних подій та особливостей їх висвітлення билини поділяються на певні цикли (за Михайлом Грушевським):

Ads by optAd360

1. Міфологічний або дохристиянський цикл, багатий відголосками язичницького світогляду, древніх вірувань слов'ян. До цього циклу зараховують билини про Микулу Селяниновича, Святогора, Вольгу Всеславича (які віддзеркалюють мотиви переказів про київських князів Олега і Ольгу).

2. Київський цикл з центральним образом князя Володимира, в якому поєднано риси Володимира Великого і Володимира Мономаха. (Героїчні билини)

Він поділяється на тематичні підцикли про Іллю Муромця (Муровця) - чернігівського богатиря, Альошу (Олексія) Поповича, Добриню Микитовича та інших.

3. Новгородський цикл про Василя Буслаєва, Садка та ін. (Соціально-побутові билини)

У билинах трапляються імена реальних історичних діячів. В образі билинного князя Володимира (Володимир Красне Сонечко) поєдналися риси київських князів Володимира Святославича (бл. 960-1015, за його правління в 988 р. відбулося хрещення Русі) і Володимира Мономаха (1053-1125, під час його правління відбулося зміцнення держави).

У билинному епосі також діють реальні князі Вольга (Олег) Святославич, Добриня, Гліб, Всеслав Полоцький, бояри Ставр і Путята, купець Садко та ін. Згадуються половецькі хани Шарукан (Шарк-великан, Кудреван), його син Отрак і внук Кончак (Коньшак), хан Сугра, Тугоркан (Тугарин-Змій), татарські хани Батий і Калинцар. Ці імена історичних діячів уможливили визначення хронологічних меж сюжетів билин — приблизно 975-1240 роки. У билинах ідеться про військові походи київських князів, їхню боротьбу з кочовими племенами, що загрожували Київській Русі (печеніги, половці, татари та ін.), а також про інші аспекти тогочасного буття — працю, торгівлю, мистецтво. Билини мали на меті укріпити дух народу, об'єднати людей різних соціальних станів довкола рідної держави. Географія билин досить широка й конкретна. Київ, Чернігів, Новгород, Муром і південні краї — місце дії в багатьох билинах. Інколи в них згадуються «заморські землі» — Царград (або Візантій, Константинополь, нині Стамбул), Єрусалим. Однак, які б історичні події не були взяті за основу билин, які б реальні імена й місця не згадувалися, вони обов'язково переосмислювалися народними співцями, котрі давали легендарне трактування тому, що колись відбувалося в Київській Русі.

Героями билин виступають богатирі — люди з винятковою моральною та фізичною силою, також люди, які не є воїнами, проте відрізняються гострим розумом і є уособленням моральної чистоти.

12,15 вересня 

Тема : Балада як жанр фольклору і літератури. Характерні ознаки балади. ТЛ. Балада. Фольклорні балади. «Король Лір і його дочки». Моральний урок у творі. Король Лір як вічний образ 

Повторення:

Що таке билина? 

Сьогодні ми вирушаємо до неповторного та загадкового світу народних балад, дізнаємося багато цікавого про баладу як жанр фольклору та літератури, ознайомимося з жанровою специфікою балад. Також ми розпочнемо розмову про нещасного короля Ліра, який власноруч знищив особисте щастя. Чому так сталося в житті головного героя, у чому трагічність та невмирущість образу короля Ліра й чому ця балада така популярна, що передається від покоління до покоління, нам належить з'ясувати впродовж двох уроків, присвячених вивченню народної балади.

Вивчення теоретичного матеріалу

 Європейська балада, зародившись як літературний жанр ще під кінець першого тисячоліття нашої ери, пройшла складний шлях розвитку. Так, середньовічні провансальські, італійські та старофранцузькі балади тісно пов’‎язані з весняними хороводними піснями любовного змісту. Провансальське слово balada означає «танцювальна пісня» (від balar - «танцювати»), італійське ballata - лірична танцювальна пісня (від ballare - «танцювати»), французьке ballade або ballette (буквально - «танцювальна пісня») - всі ці значення походять з піздньолатинського ballare - «танцювати» (що розвинулося з грецького - «танець»).

Балада - невеликий за обсягом ліро-епічний твір фольклорного походження на легендарну чи історичну тему. (Ліро-епічний - тобто такий, що поєднує в собі розповідь та опис почуттів, розкриває внутрішній світ людини (ліричне) у поєднанні з глобальними проблемами (епічним). У баладі, як правило, розповідається про щось незвичайне, виняткове, героїчне; реальне часто поєднується з фантастичним.

За тематикою літературні балади бувають фантастичними, історико-героїчними, соціально-побутовими. В основі сюжету балад надзвичайний випадок, протистояння між людьми або між людиноюта природою, людиною та фантастичними істотами, наявність містики. Зло нерідко перемагає.

Жанрові особливості балад:

· оповідний характер;

· напружений сюжет;

· наявність героя;

· елементи фантастики;

· драматична, гостра, несподівана розв'язка.

Народна балада надихнула митців різних часів та народів на створення власних творів — літературних балад. Серед них такі славні імена, як Франсуа Війон (Франція), Роберт Бернс (Англія), Фрідріх Шиллер, Йоганн Вольфганг Гете (Німеччина), Адам Міцкевич (Польща), Василь Жуковський, Олександр Пушкін (Росія), Петро Гулак-Артемовський, Тарас Шевченко (Україна). Серед названих поетів є ті, яких ви добре знаєте й любите, тому що їхню творчість вивчали в попередніх класах. Назвіть їх.

Створення опорно-смислової схеми «Балада як жанр фольклору та літератури»

Методична порада. Дана схема може створюватися впродовж вивчення теоретичного матеріалу. Роботу можна проводити з усім класом або об'єднати учнів у динамічні групи та запропонувати кожній групі скласти власну схему, записуючи туди основне. Кожна група демонструє й захищає власну схему. Результат - корекція схем та створення уніфікованого варіанту.

V. Аналітичне дослідження тексту балади «Король Лір» (з початку тексту до випробування дочок королем Ліром, переклад Івана Франка)

1. Бесіда на з’‎ясування первинного рівня сприйняття тексту

- Чи всі прочитали баладу?

- Які почуття вона викликала у вас? Чому?

- Що в творі виявилося для вас незрозумілим чи неприйнятним? Поясніть.

- Хто з героїв викликав співчуття, захоплення, а хто, навпаки, — огиду та осуд?

2. Бесіда на основі запитань

- Де й коли відбуваються події? Яким чином читач дізнається, що події в баладі відбуваються в давні часи? (Колись.) У якому ще жанрі фольклору використовуються узагальнені характеристики художнього часу?

- Поміркуйте, чому час в баладі чітко не окреслюється? (Мова йде про вічні моральні проблеми.)

- Назвіть головних героїв балади? (Король Лір та три його дочки.)

- Доведіть текстом балади, що король Лір був мудрим правителем та піклувався про свою державу.

(«І панував собі на честь і славу,

Мав повагу він, і в сусідів мир,

І забезпечену державу.»)

- Що в баладі сказано про дочок Короля? (Дочки короля гарні, як троянди.)

- Яке питання поставив король своїм дочкам? Як характеризує героя влаштований ним іспит? (Короля цікавило питання, хто з дочок найбільше любить свого батька. Поступово починають розкриватися риси короля як людини, він демонструє авторитарність, егоїзм та недовіру щодо власних дітей.)

 Підсумкова бесіда в просторі означеної теми

- Спираючись на знання, здобуті впродовж уроку, доведіть, що «Король Лір та його дочки» є фольклорною баладою?

- Яким постає перед нами король Лір на початку твору?

- Чим Корделія відрізняється від своїх сестер?

- Чи можемо ми вже на початку твору визначити, хто із сестер любив батька по-справжньому?

- Як ви вважаєте, чому давніх авторів зацікавила сімейна тема?

- Чим літературна балада відрізняється від народної?

- Які різновиди балад ви можете назвати? Чому науковці їх об’‎єднали в такі групи?

- Назвіть імена митців, яких надихнула народна балада на створення власних творів.

VIII. Домашнє завдання

Всім: 

1. Вивчити визначення балади.

2. Перечитати текст балади «Король Лір та його дочки».

За бажанням: Намалювати ілюстрації до балади, на яких розкривалася б трагедія життя короля Ліра.

19 вересня 

Робота з портретом Ф. Шиллера.

Німецький поет Й. В. Ґете створив такий словесний портрет Ф. Шиллера: «Статура його, постава, хода, навіть кожен його рух були сповнені гордості. І лише очі в нього були ніжними. І талант його був таким же, як його зовнішність. Він сміливо брався за великий сюжет, досліджував його звідусіль, розглядав з усіх боків».

Повідомлення підготовлених учнів про життя та творчість Ф. Шиллера.

Відомий німецький поет Й. В. Ґете так писав про Ф. Шиллера: «Його ніщо не сковувало, ніщо не спиняло вільного польоту його думки. Усі великі плани він творив вільно. Це справжня людина». Чим пояснюється така висока оцінка, яку визнаний майстер дав своєму молодшому товаришеві по перу?

Йоґанн Крістоф Фрідріх Шиллер народився у сім'ї полкового лікаря у м. Марбаху на території Вюртемберзького герцогства. За традиціями герцогства, батьки віддали сина до «Академії» — закритого навчального закладу, де юнак мав вивчати медицину (оскільки його батько був лікарем). «Академією» опікувався герцог Карл Євген, який полюбляв армію, муштри, тому цей навчальний заклад більше був схожий на військовий.

Така атмосфера згубно впливала на вразливого юнака. Єдиною його втіхою було читання творів класиків грецької літератури, а також Шекспіра, Лессінґа, Руссо. На час навчання припадають і перші літературні спроби та наполеглива праця над драмою «Розбійники».

1780 року Шиллер закінчив медичний факультет і стаз військовим лікарем. Побоюючись вільнодумства юнака, герцог заборонив йому писати будь-що, окрім медичних творів. Шиллер покидає герцогство, розлучившись із батьком, сестрами, друзями. Починаються його поневіряння, але писати він не припиняє. З-під пера Шиллера виходять драми «Підступність і кохання», «Дон Карлос», ліричні вірші.

Улітку 1787 року Шиллер оселився у невеличкому містечку Веймарі, де жив кумир його юності Й. В. Ґете. Згодом вони стали друзями, й уславлений Ґете підтримував свого молодшого товариша і морально, й матеріально.

У 1804 році у Шиллера з'являються ознаки невиліковної хвороби, але він продовжує наполегливо працювати, займається філософією. Поет багато розмірковує про сенс людського буття. На думку Шиллера, цивілізація мала для життя людини не тільки позитивні наслідки (наука, техніка, удосконалені закони), а й негативні. І найстрашнішим було те, що людина втрачала кращі моральні риси (простоту, щирість, сердечність, віру). Людина ставала надто раціональною. Шиллер вважав, що єдиним, що може повернути людину на правильний шлях, є мистецтво. Ось чому він говорив: «Краса

На думку письменника, краса вічна й всюдисуща, тільки вона здатна облагородити душу людини.

9 травня 1805 року Шиллера не стало. Його урочисто поховали на цвинтарі церкви Св. Якова. Пізніше останки поета були перенесені до склепу веймарських герцогів, де вони лежать і тепер поруч із тілом . Ґете. Наступного дня після поховання відбувся урочистий молебень, після якого виконали «Реквієм» Моцарта. (Звучить музика Моцарта.)

Історія задуму й створення балади «Рукавичка»

- Згадайте, що таке літературна балада.

- Які ви знаєте художні особливості цього жанру?

- Чому 1797 рік бібліографи Й.К.Ф. Шиллера називають «роком балад»? (Гете й Шиллер взяли участь у своєрідному змаганні. Листуючись, вони обов'язково додавали до своїх листів балади. У цей час Шиллер захоплювався античним мистецтвом та хроніками про середньовічне феодальне життя.)

Балади Шиллера відзначаються глибоким філософським змістом і водночас близькістю де проблем сучасного йому життя. Вони побудовані не на фантастичних подіях, а на зіткненні різних характерів, поглядів, ідей. Нагадують невеликі драматичні твори, де кожний персонаж виконує свою роль.

Балада «Рукавичка» переносить нас до середньовічної Європи. Це була епоха, коли одне із чільних місць у суспільному житті держав займало лицарство, розквіт якого відбувся в XII— XIV століттях. Лицарі були творцями власної культури, як спочатку розвивалася під впливом християнської релігії та церкви: воїн-християнин, кодекс честі «військо христове», христові походи.

Військові походи змінилися мирним часом, якому знайшлося місце для розваг та лицарські турнірів. Кодекс честі поповнився новими правилами: служити Прекрасній Дамі Серця.

Розваги людей, що проживали в Середні віки, звичайно, не обмежувалися лише турнірами. Життя мешканців феодальних замків проходило в оточенні різноманітних тварин і птахів. Маєток феодала інколи був схожий на справжній звіринець, повною окрасою таких звіринців вважали лева, їх звірів завозили в Європу з Північної Африки.

На честь Дами серця лицар здійснює доблесні подвиги, змагається на турнірах, їй він присвячує вірші, втішається одним лиш її поглядом чи посмішкою, загубленими нею хустиною, рукавичкою, які перетворюються потім на священну для лицаря обовну реліквію.

Дама серця, як правило, заміжня жінка, уявлялася лицарю земною богинею. Але людські взаємостосунки не можуть бути завжди постійними - часом вони теж зазнають змін. Так і звичай сліпо хилятися перед Дамою серця, беззаперечно виконувати будь-яку її примху уже до середини XVI ст. почав вироджуватися.

Починалася епоха більш простих, природних стосунків чоловіка й жінки; взаємин, побудованих на рівних правах обох закоханих. Атмосферу цього періоду яскраво передають французькі хроніки, що достовірно змальовують події при дворі короля Франциска І XVI ст.. Одну з історій літописець описав так: «Одного разу, коли Франциск І збирався дивитись на борню левів, одна дама впустила свою рукавичку і сказала закоханому в неї лицарю Делоржу: «Якщо хочете справді переконати мене, що так сильно мене кохаєте, як оце щоденно в цім присягаєтесь, то підніміть рукавичку». Делорж спустився вниз, взяв рукавичку, що лежала посередині між цими жахливими звірами, повернувся на трибуну і кинув дамі в обличчя. Відтоді він уже не хотів її ніколи бачити, незважаючи на неодноразові запрошення та натяки з її боку».

Ф. Шиллер використав цей сюжет для написання балади «Рукавичка», яка була названа автором у підзаголовку «Повість».

Проблемне питання:

- Як ви думаєте, чому в основу сюжету балади «Рукавичка» покладено подію середньовічної давнини? Чому Ф. Шиллер обрав для балади саме цей історичний сюжет? Чому середньовічна історія про вередливу юну особу так зацікавила поета?

26.09.2022

“Рукавичка” Шиллер аналіз (паспорт)

Автор – Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер

Жанр – балада

Тема: Зображення поведінки людини, яка обстоює особисту гідність і честь.

Ідея: Автор засуджує деспотичні закони суспільства, утверджуючи пріоритет високої людяності; утверджує необхідність перемоги сили духу особистості над світом зла і насильства

Головна думка: Утвердження самоцінності людського життя.

Головні герої:

Король Франциск – правитель Франції,

Делорж – лицар, який виконує прохання дами свого серця, але зрозумівши, що вона його не кохає по-справжньому вчинив справжній подвиг! Гордо повернувши рукавичку власниці, він дає їй зрозуміти, що більше не має наміру дозволяти їй грати з його почуттями.

Кунігунда – красуня, яка забажала випробувати щирість почуттів Делоржа

Проблематика:

 лицарська честь й людська гідність,

проблема цінності людського життя.

Художні засоби балади “Рукавичка”

У баладі використані: епітети, метафори та інші художні засоби:

“Рукавичка” сюжет та композиція

1-ша частина – опис хижаків, короля, його оточення.

2-га частина – випробовування придворною дамою сили кохання лицаря Делоржа

3-я частина – Делорж кидає виклик Кунігунді та оточенню короля.

Експозиція  – король і придворні очікують у звіринці початку вистави.

Зав’язка – король даж знак і хижих звірів випускають на арену.

Розвиток дії – опис поведінки звірів: тигр і леопарди підкорюються леву, Кунігунда кидає рукавичку на арену між хижаками і просить Делоржа принести рукавичку, і таким чином підтвердити, що він її кохає.

Кульмінація – Делорж отримує рукавичку, його вітають глядачі з перемогою, щаслива Кунігунда чекає на свою рукавичку.

Розв’язка – лицар кинув рукавичку Кунігунді в лице, сказавши, що йому не потрібна її подяка.

Риси характеру Делоржа та Кунігунди

Делорж

Хоробрий, самовпевнений, гордий, внутрішньо незалежний, наділений гідністю, почуттям честі.

Кунігунда

Лицемірство, кокетство, пустота душі, жорстокість, гоноровитість, пихатість

Конфлікт. Людина – суспільство, Делорж – Кунігунда, Делорж – придворний світ, Делорж – король

Історія створення балади “Рукавичка”

Сюжет балади «Рукавичка» запозичений із французької хроніки XVI ст.: придворна дама піддала закоханого в неї кавалера жорстокому випробуванню. Він гідно витримав його, довівши на очах королівського двору і своє кохання, і свою мужність. Але після цього рицар залишив даму свого серця.

У Шиллера сюжет драматичніший. У творі є опис місця дії, оточення короля, поведінки хижаків; протиставлення хвилинної примхи Кунігунди смертельній небезпеці для Делоржа.

Чому балада “Рукавичка” має таку назву? Тому що драматичні події, смертельна небезпека сталася через дрібницю – дамську рукавичку. У співставленні рукавички і цінності людського життя персонажі виявляють свою сутність, а балада – свою ідею).

Чому вчить балада “Рукавичка”?

Балада вчить шляхетності, мужності, сміливості, чесності. Вчить не використовувати людей в корисливих цілях. Вчить розуміти, тих хто гідний любові, а хто ні.

Домашнє завдання 

Написати відгук про баладу “Рукавичка”

29.09.2022

Адам Міцкевич (1798-1855). «Світязь». 

Два великих і таємничих озера мають однакову назву, дуже схожі за будовою, належать до низки Шацьких озер. Світязь — найглибше озеро в Україні, одне із семи природних чудес нашої країни. У Білорусі — озеро дитинства видатного польського письменника Адама Міцкевича, оповите легендами й оспіване поетами. На сьогоднішньому уроці ми й поринемо в чарівну поетичну стихію, яка зачіпає найглибші струни душі кожного патріота своєї землі, викликає багато емоцій

— Світязь — озеро в Гродненській області Білорусі, розташоване на кордоні Новогрудського і Корелицького районів за 20 км на південний схід від Новогрудка. Озеро знаходиться на вододілі басейнів Німану і Щари, в басейні річки Мовчадзі на території Світязького ландшафтного заказника.

Озеро карстового походження, утворилася в результаті провалу ґрунту в підземну порожнечу Близько Світязя немає великих озер і річок, в нього не впадає жодна річка, а витікає лише Своротва — приплив Мовчадзі. Практично завжди рівень води в озері однаковий. Озеро знаходиться на південному схилі Новогрудської височини на висоті 258 м над рівнем моря і має форму, схожу на колесо.

В озері і поблизу нього росте велика кількість реліктових рослин. В озері поширені плотва, краснопірка, карасі, щуки, піскурі, окуні, але переважають лини Народний переказ розповідає, що колись давно на місці озера було місто Світязь, де княжив чи то князь Мирський, чи то князь Туган, союзник великого князя Міндовга, столиця якого була у Новогрудку Під час військової кампанії з росіянами союзники зазнали поразки і над містом, де залишалися самі жінки і діти, нависла небезпека. Щоб уникнути ворожої наруги, вони звернулися до богів, і їх голос був почутий — місто провалилося під землю, а на його місці утворилося красиве озеро.

Із душ непокірних жінок утворилися красиві квіти-царі — легендарні білі водяні квіти, які зацвітають на озері як вічне нагадування про ті події.

Переказ говорить, що і досі на озері можна почути стогони світязянок — міфічних мешканок озера, які представляються білолицими дівчатами з довгим розпущеним волоссям. Спіймана в невід світязянка розповідала сумну історію свого міста.

Сюжет про затоплене місто активно використовувався поетами в ХІХ столітті для балад.

Виразне читання балади «Світязь»

 Повний текст за посиланням :

 Світязь : https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=310

4.  Визначте, що реальне, а що фантастичне в баладі. Завдання в зошиті! 

Реальне - 

Фантастичне - 

(Напади ворогів; деякі патріоти віддають перевагу смерті, а не ганьбі, неволі; підкорення ворогом

Персонаж — світязянка, яку витягли рибалки; занурення міста у воду)

V. Закріплення знань, умінь та навичок

Літературознавча робота

♦ Доведіть, що твір А. Міцкевича — балада.

♦ Визачте, які символи зустрічаються в баладі «Світязь».

Довідка «Символи»

Вода — символ першоматерії, плодючості, початку й кінця всього сущого на землі; у християн — символ очищення від гріхів, смерті й поховання, життя і воскресіння із мертвих, чесності й правдивості, сили, дівчини та жінки.

Синій, блакитний колір — символ довір’‎я, безкінечності, суму. Це колір неба і води. У християнській культурі він асоціюється з вічною божественною істиною. Означає також доброчесність, добру славу, вірність.

Білий колір — символ невинності, чистоти, доброчесності, світла, сонця, життя, вічності. У християнських традиціях біле означає спорідненість із Божим світом. У білому зображуються ангели, святі. Водночас білий має і протилежну символіку: це знак смерті, порожнечі, мовчання.

Лілія (купава) — символ цноти, чистоти, непорочної краси. Водночас вона — символ смерті, відданості, квітка Пресвятої Діви.

Зелений колір — колір трави, символ природи, молодості, плодючості, краси і радості, ствердження життя, миру.

VI. Домашнє завдання

Навчитися виразно читати, переказувати баладу А. Міцкевича «Світязь», аналізувати її, висловлювати свої думки і почуття

03 жовтня 

Тема. А. Міцкевич «Світязь». Утвердження любові до батьківщини й героїзму в баладі Міцкевича. Символічні образи, елементи фольклору у творі

Писати про Міцкевича – означає говорити про прекрасне… про справедливість, жовніром якої він був, про обов’язок, героєм якого став, про свободу, виразником якої був.., про визволення, пророком якого він був.

В. Гюго

www.ukrlib 

Щоденник подорожі

Батьківщина Міцкевича

Яку країну вважають Батьківщиною поета: Польщу, Литву, Білорусію? А.Міцкевич народився 24 грудня 1798 року на  хуторі Заосся, неподалік від міста Новогрудок в Білорусі. Раніше ці землі належали Литві. В ХІ ст. Литва і Польща злились в єдину державу. В родині поета польський патріотизм поєднувався з любов’ю до Литви, її природи і звичаїв. Батько поета походив з дрібної шляхти,  працював юристом; мати вела домашнє господарство і виховувала дітей. Навчатися Міцкевич розпочав у домініканській школі в Новогрудці. В шкільні роки відбуваються і перші спроби пера, і перші уроки патріотизму, які діти отримали вдома, уважно слухаючи патріотичні промови гостей про свободу та незалежність Польщі.

Студентські роки

 Після смерті батька сім’я зазнала матеріальної скрути. У 1815 році Міцкевича, як бідного шляхтича, зараховують на державні кошти студентом Віленського університету, де він навчається до 1819 року спочатку на математично-природничому, а згодом на історико-філологічному факультеті. В університетські роки Міцкевич вивчає багату і самобутню польську літературу, вважає, що література повинна в першу чергу цікавитися людиною, підносити її духовно. Саме в цей період поезія Міцкевича активно включається в революційну боротьбу польського народу.

Дружба двох вигнанців: Міцкевича та Шопена

 Польща ХІХ ст. Тяжке ярмо російської корони. І дух боротьби. Він усюди: і в студентських аудиторіях, і на міській бруківці, і в літературі, і в музиці. Кожен прагнув вибороти незалежність держави. Музикою протесту стають твори геніального польського композитора, сучасника Міцкевича, теж гнаного з рідного дому, котрий все життя присвятив Польщі, а вимушений був поневірятися на чужині, вмерти в Парижі, не дочекавшись зустрічі з рідною домівкою. Ми говоримо про Ф. Шопена, музика якого супроводжує 

Коли Міцкевич перебував у Парижі, вони дуже часто спілкувалися. Музика Шопена трохи зменшувала біль розлуки з Батьківщиною, переносила його в рідну Польщу.  Шопен відкладав всі свої справи і часами грав для  співвітчизника. Завдяки Міцкевичу, народилося багато творів Шопена… 

                                  Того не вибити в граніті.

                                  Не відтворити в бронзі й сталі:

                                 Як він страждав на цьому світі:

                                  Ніхто не кличе, їдьмо далі!..

                                  Він весь із онімілим смутком,

                                  З печаллю, що навік знебула, –

                                  Поміж сіреньким Новогрудком

                                  І чорним цвинтарем Стамбула.

Усе життя А. Міцкевича вмістилося між Новогрудком – містечком, де народився поет, і Стамбулом – містом, де він помер. Життя, що вмістилося між 24 грудня 1798 року та 26 листопада 1855 року. Дві межі: початок і кінець, а між ними – навчання в Віленському університеті, палкі промови в гуртках філареті (любителів чеснот), радість першої поетичної збірки «Балади і романси» 1822 року, гіркота розлуки з батьківщиною і нескінченні вимушені мандри-поневіряння Росією, Україною, Німеччиною, Швейцарією, Францією.

Перша поетична збірка

 А. Міцкевич мріяв про боротьбу, а зброєю йому слугувало слово. Ліричний герой Міцкевича бореться з байдужістю, ситістю, шукає стан природи, співзвучний власній душі. Перша поетична збірка поета приваблювала читачів істинними почуттями, вмінням оповити чарами таємничості навіть звичайні, буденні події. Досить виразно виступає в баладах фантастика. Але вона завжди поєднується з реальними деталями побуту і природи. До найкращих балад поета відносяться «Світязь», «Світязянка», «Рибка», «Чати», «Пані Твардовська».

2.   Робота з питаннями теорії літератури

1.   Який літературний жанр називається баладою? (Балада – невеликий за розміром ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного, соціально-побутового  або героїчного змісту з напруженим сюжетом).

2.   Чим літературні балади відрізняються від народних? (В літературній баладі звучить голос автора, читач відчуває його ставлення до зображуваних подій і героїв. Літературний твір незмінний, фольклорний має варіанти).

3.   Які фольклорні ознаки запозичили літературні балади? (В основі – історичні факти і легенди. Невеликий обсяг. Трагізм долі персонажів. Драматизм подій. Сюжетність: в основі сюжету – надзвичайний, трагічний випадок. Героїзм: герой гине, стверджуючи цим моральну перемогу над силами зла. Використання художніх засобів, які наявні в народних баладах: епітети, порівняння, метафори, антитези, анафори, рефрен, діалоги)

4.   Яку країну вважають батьківщиною балади? (Жанр балади прийшов у світову поезію із Західної Європи. Батьківщиною балади вважають Францію. Cпочатку балади виникли як пісні до танцю).

5.   Які письменники звертались до жанру літературної балади? (Франсуа Війон – Франція, Р.  Бернс – Англія, Й. Гете, Ф. Шиллер – Німеччина, А. Міцкевич – Польща,  Т. Шевченко – Україна).

6.   Міцкевич – поет-романтик. Які риси романтизму вам відомі? (Заперечення гнітючої дійсності, заклик до боротьби, поривання до ідеалу, використання елементів містики, звернення до фольклорних джерел).

Українські враження

Життя та діяльність Міцкевича пов’язані з Україною, де продовжувалися переговори між декабристами і польськими патріотами. На Україні, в Києві, Міцкевич зустрівся з діячами польських таємних організацій. Поетові дуже сподобалось стародавнє українське місто. Він побував у Лаврі та інших визначних місцях Києва. Відвідав Одесу, де діяли таємні організації та відбували заслання «неблагонадійні» з Москви та Петербурга. Побував Міцкевич в Єлисаветграді та Харкові, де познайомився з П. П. Гулаком-Артемовським – українським письменником, добрим знавцем польської літератури.

Особливо пам’ятною для поета була подорож до Криму, завдяки якій з’явився цикл «Кримські сонети» (1826 рік). Книга стала творчим успіхом поета і набула популярності в Україні.

Перебування на Україні творчо збагатило Міцкевича. Він познайомився з українською мовою, зацікавився фольклором, народними звичаями і обрядами,  до яких він не раз звернеться у своїй творчості. На матеріалі українського життя напише він одну з найкращих балад – «Чати», яка має підзаголовок «Українська балада». Тут, на Україні, виникне у поета задум створити поему «Конрад Валленрод».

Перебування поета на Черкащині

На Черкащину бурхлива доля приводить Міцкевича в лютому 1825 року, коли він подорожує до Одеси. Познайомившись у Києві з родиною Головінських, Міцкевич кілька днів гостював у їх маєтку в  Стеблеві. Очевидно, саме про Стеблів ці рядки із листа поета: «У Київській губернії звернув з дороги в село і оглядав вперше скали, про які ми знаємо тільки з книжок. Для мене це було нове і цікаве видовище: величезні брили граніту і похмурі поміж ними ущелини, що виходять далі на великі рівнини. Хочеться лише пожалкувати, що цю сцену я не спостеріг влітку, коли її прикрашають води, зелень і виноград». До сьогодні над чистими водами Росі височіють легендарні скелі: Бурлачка, Козак-камінь, Сфінкс, Нечуя-Левицького, Адама Міцкевича. Україна з її живописною природою нагадувала поету рідну Литву, край, де пройшли його дитячі і юнацькі роки. Не випадково Міцкевич з такою теплотою згадує у своїй поемі «Пан Тадеуш» про липу, що стояла перед домом Головінських на березі Росі:

Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав.

Що сотню панночок і сотню хлопців бравих

Ховала в холодку при танцях і забавах,

Як вечір повивав блакитнооку Рось.

Ми вже говорили про знайомство в 1825 році Міцкевича з П. П. Гулаком-Артемовським, уродженцем міста Городище. Наслідком цього знайомства став переспів байкарем балади Міцкевича «Пані Твардовська», позначений українським колоритом і гумором. Добрим знайомим поета був М. Максимович, вчений-енциклопедист, перший ректор Київського університету, родом із Золотонощини. Міцкевич був присутній на захисті Максимовичем дисертації в Московському університеті у 1827 році.

  Проведемо літературну вікторину і перевіримо, чи були ви уважними на уроці.

1.     Яким чином потрапив Міцкевич на Черкащину? (В лютому 1825 року  Міцкевич подорожує до Одеси. Познайомившись у Києві з родиною Головінських, Міцкевич гостює в їх маєтку  Стеблеві Корсунь-Шевченківського району).

2.     Чому величні гранітні скелі на березі Росі носять ім’я А. Міцкевича? (Тому що Міцкевич, під час перебування в Стеблеві, любив оглядати скелі, брили граніту, похмурі ущелини, між якими несе свої води красуня Рось. Красу української землі відобразив він у своїх творах).

3.     З якими вдатними особистостями пов’язане с. Стеблів  на Черкащині? (В Стеблеві народився І. Нечуй-Левицький, тут перебував А. Міцкевич, це батьківщина Василя Авраменка – видатного хореографа, генія українського національного танцю).

4.     Хто з наших земляків перекладав твори А. Міцкевича? (П. П. Гулак-Артемовський, український письменник, байкар, уродженець Городища, переспівав баладу «Пані Твардовська» українською мовою. М. Старицький, М. Терещенко, О. Навроцький проникливо передавали думки і творчий темперамент А. Міцкевича).

5.     Хто з відомих письменників гостював в маєтку М. Максимовича в Прохорівці? (Відомий історик, філолог, етнограф, ботанік Михайло Максимович підтримував тісні творчі зв’язки з П. Гулаком-Артемовським, А. Міцкевичем, М. Гоголем, Є. Гребінкою, Т. Шевченко. А. Міцкевич підтримував Максимовича, під час захисту дисертації в Московському університеті).

6.     В якому році Міцкевич познайомився з Пушкіним? (В 1826 році. «Пушкін майже одного зі мною віку, в розмові надзвичайно дотепний і натхненний; читав багато і добре знає нашу літературу; про поезію у нього чисті, піднесені поняття» – писав поет своєму другові).

7.     Перебуваючи в засланні, Міцкевич багато подорожує. Яка географія його мандрівок? (Петербург, Москва, Київ, Харків, Одеса, Крим, Черкащина с.Стеблів).

8.     Яку назву має низка ліричних віршів, написана поетом в Стеблеві? («Подорожні»).

9.     Яка балада А.Міцкевича має підзаголовок «Українська балада»? («Чати»).

10. Який польський композитор, сучасник Міцкевича, змушений був поневірятися на чужині, але серце заповів батьківщині? (Фредерік Шопен).

11. Яку країну, перебуваючи на Україні, згадував Міцкевич? (Україна з її живописною природою і побутом нагадувала поету рідну Литву. Край, де пройшли його дитячі і юнацькі роки).

  Робота над змістом балади «Світязь»

̶        Як ви гадаєте, ілюстрацію до якої балади намалював художник? (До балади «Світязь»)

̶        Розкажіть про цей мальовничий куточок України. (Озеро Світязь – один із мальовничих куточків України. Воно належить до групи Шацьких озер, які розташовані у Волинській області. Це найглибше, а також найбільше за об'ємом прісноводне озеро України. Його площа 26 км2, найбільша глибина більше 59 м. Утворилося  воно  внаслідок провалу шарів земної кори в підземні пустоти. Версія геологів про походження унікального озера співпадає з народною легендою. В різні часи територія, на якій розташовано Світязь, належала до різних країн: Білорусії, Литви, Польщі)

̶        Яку легенду взяв за основу свого твору Міцкевич? (З озером пов’язано багато переказів, легенд, повір’їв. В основу балади «Світязь» покладено народну легенду про жителів старовинного міста, які, не бажаючи потрапити у полон до російських завойовників, перетворилися на водяні рослини)

̶        Які художні засоби допомагають уявити його красу? (Епітети, порівняння, метафори)

̶        У чому полягає таємниця озера Світязь? (На дні його поховане старовинне місто, мешканці якого, не бажаючи потрапити у полон до ворогів, прийняли смерть і перетворилися на білі купави)

̶        Якими ви уявляєте жінок-захисниць міста Світязь? (Мужніми, сильними духом, з почуттям гідності, сміливими, волелюбними, відданими своїй Батьківщині)

̶        Чи можливо назвати їх патріотами? (Так, вони віддали своє життя заради свого міста)

̶        Що вони вважають за ганьбу? (Підкоритися ворогам, здати своє місто)

̶        Знайдіть опис білих купав, на які перетворилися жінки. Якими художніми засобами увиразнено їхню красу?

Так врятувався народ безборонний,                                              

Так ми уникли неслави. 

Бачиш квітки? То дівчата і жони, 

Змінені в білі купави. 

Мов сніжно-білі метелики, линуть 

Скрізь над водою німою, 

В листі зеленім, як віття ялини, 

Всипане снігом зимою.

̶        Чому народна фантазія перетворила жінок саме на квіти?

̶        Як ви гадаєте, символом чого є білі купави, прозвані в народі «цар-зіллям»? (Квіти – це не лише пам'ять про героїзм світязянок, але і символ сили патріотизму як вічного духовного оберегу народу)

Хто лиш сягнув там рукою у воду, 

Вирвав вологі стеблини, 

Раптом, хворобою вбитий страшною, 

Згинув тієї ж хвилини. 

̶        Чому в баладі не згадується ім’я героїні? (Княжна – виразник ідеалів всього народу)

̶        Хто насправді отримав перемогу – ворог чи народ? (Народ, тому що він не піддався ворогові, вибравши смерть на волі, аніж життя у полоні)

5.   Робота над композицією балади «Світязь»

Експозиція – таємнича атмосфера твору, опис озера Світязь.

Зав’язка – проникнення у таємницю, перехід до далекого невідомого минулого.

Розвиток дії – розповідь світязянки, «оживлення» історії та подій давнини.

Кульмінація – смерть замість неволі. Утвердження ідеї свободи, протесту проти гноблення.

Розв’язка – життя народу, волю якого вбити неможливо, триває.

6.   Створення візитної картки балади «Світязь»

Автор – Адам Міцкевич

Назва балади – «Світязь»

Джерела – фольклор, історія, вірування.

Тема твору – розповідь про жителів старовинного міста, які, не бажаючи потрапити в полон до ворогів, перетворилися на білі купави.

Ідея – уславлення єдності та стійкості народу у боротьбі з іноземними загарбниками.

Персонажі – жителі міста та російські завойовники .

Художні засоби – епітети, метафори, порівняння, використання діалогів, образи-символи.

7.   Робота над образами-символами

Вода – символ плодючості, початку і кінця всього сущого на землі. У християнстві – символ очищення від гріхів, смерті і воскресіння. У баладі з озером (водою) пов’язана тема смерті і відродження народу, мотив духовної сили народу, яка полягає в його єдності й прагненні до волі.

Синій (блакитний) колір – символ безкінечності, суму, довіри. Це колір неба і води. У християнській культурі він асоціюється з вічною божественною істиною. Означає також доброчесність, вірність. «Безодня блакить» озера – це згадка про сумне минуле, про загибель держави, міста, народу. Образ жінки, що раптово з’явилася із синіх хвиль, утілює думку про вірність своєму народові.

Білий колір – символ невинності, чистоти, доброчесності, світла, життя, вічності, святості.

У християнстві – спорідненість з Богом (ангели та святі у білому).

Але існує і протилежна символіка – це знак смерті, порожнечі, мовчання. Слов’яни одягали покійників у білий одяг.

«Біле нас щось огортає» – ця фраза символізує смерть, яку мужньо приймає народ. Але водночас це і знак божого світла, яке рятує людей із неволі і через смерть наближає до вищого божественного смислу.

Білі квіти (лілії, купави) – символ цноти, чистоти, непорочної краси. Білі квіти, на які перетворилися дівчата й жінки Світязя, уособлюють духовну чистоту та невинність. Однак тим, хто загрожує всьому «білому», ­­­­чистому, вільному, доброчесному – квіти несуть смерть.

 Поет розвинув фольклорний мотив «помсти покійника» у мотив «помсти квітів». У такий спосіб автор показує продовження боротьби за свободу, карає гнобителів, закликає всі народи звільнитися від поневолення.    

Зелений колір – колір трави, символ природи, молодості, плодючості, краси і радості, ствердження життя, миру.

Білі купави у «листі зеленім» – це втілення віри поета у свій народ, у його відродження, продовження мирного та вільного життя.

Цар-зілля – символ смерті і відродження.

Герої балади А.Міцкевича нагадують казкового птаха Фенікс, який приносить себе у жертву,  щоб потім відродитися з попелу. Ніколи не зможе загинути народ, який відстоює свою свободу та незалежність, який готовий жертвувати життям заради майбутнього.

8.   Роль фантастики у баладі.

Зачитайте фрагменти, в яких використовується фантастика. Як ви їх розумієте?

«Вабить це озеро, тихе й погоже... Страшно і слухати навіть» – загадкова атмосфера.

«Часом пори там почуєш нічної ... Тужне благання дівоче » – згадка про минуле, таємниця.

«Бог захистить нас... Я буду вам оборонцем!...» – янгол – символ Божої охорони народу, який захищає свою свободу.

«Боже,- гукнула я,- боже! ... Бачу: землі вже немає» – Бог допоміг людям у справі здобуття незалежності.

«Хто лиш сягнув там рукою у воду... Так його вславлено чари» – помста ворогам.

9.  Творче завдання (Допишіть фрази, які розкривають ідеї твору)

Без волі немає… (життя).

Неволя – …(загибель) для народу.

Людина – …(частина) народу.

Краще смерть, ніж життя без …(свободи).

Сила народу в його …(єдності).

Які приказки і прислів’я ви знаєте на цю тему?

Підсумок уроку

 Балади Міцкевича поставили його ім’я на вершину світової слави.  В них він підніс людську особистість, зобразив духовне життя народу, вдаючись до змалювання незвичайних фантастичних явищ і обставин. Міцкевич своїм поетичним словом запалював серця людей і освітлював їм шлях до дружби і братерства. Зірка поета світить і нашому поколінню, а його поезії актуальні і зараз, тому що закликають до добра, дружби, братерства, взаєморозуміння.

Ти не як пам’ятник над нами

У голубій височині, –

Ти з нами поруч, наш Адаме,

Ідеш в безсмертні наші дні.

Ти з Олександром, ти з Тарасом

Дивився мудро в даль віків.

Тому не поржавіє з часом

Ваш вічний вайделотський спів.

Ти не лише всесвітній подив

Не тільки слава ти із слав, –

Це ж ти «Трибуною народів»

Серця народів потрясав!

І в час, коли земної кулі

Одна єднається сім’я.

Лунає у всесвітнім гулі

Твоє, Міцкевичу, ім’я!

                           Максим Рильський

VІ. Домашнє завдання

Виразно читати баладу А. Міцкевича.

Прочитати біографію Стівенсона та його баладу «Вересовий мед».

10.10.2022

Міцкевич "Світязь"

Тести  Зарубіжна література  

12 запитань

Запитання 1

Хто автор балади "Світязь"

варіанти відповідей

Р.Бернс

А.Міцкевич

В.Гете 

Т. Шевченко

Запитання 2

Кого витягли рибалки з води?

варіанти відповідей

лілію

Тугана

 княжну

 воїнів

Запитання 3

Визначте жанр твору "Світязь"

варіанти відповідей

роман

вірш

поема

балада

Запитання 4

Яка ідея балади "Світязь"?

варіанти відповідей

ідея вічного кохання

ідея дружби

ідея свободи та любові до рідної землі

ідея рівності

Запитання 5

Хто переміг у баладі?

варіанти відповідей

народ

вороги

всі

лілії

Запитання 6

У що перетворилися дівчата

варіанти відповідей

у зілля

у лілеї

у верби

у калину

Запитання 7

Білі лілеї символізують

варіанти відповідей

любов

вічне життя

цноту, чистоту, непорочну красу

смерть

Запитання 8

Які символи використовує Міцкевич у баладі?

варіанти відповідей

Вода

Калина

Лілеї

 хліб

Запитання 9

Які кольори домінують у баладі?

варіанти відповідей

Білий

Зелений

Синій

червоний

Запитання 10

Хто допомагає народові?

варіанти відповідей

озеро

ніч

рибалки

Бог

Запитання 11

Чому балада називається "Світязь?

варіанти відповідей

бо так називався народ

бо так називалася княжна

бо так називалися вороги

бо так називалося озеро

Запитання 12

Які з наведених ознак наявні у творі "Світязь"?

варіанти відповідей

Зв'язок з фольклором

Правдиві історичні події

Використання фантастики

Велика кількість героїв

13.10.2022

Роберт Льюїс Стівенсон. Балада про вересовий трунок. Основний конфлікт балади. Утвердженім духовної сили пиктів, їхнього героїзму в захисті національних цінностей. Символіка твору

— Україна полюбилася поляку Міцкевичу своїм непереборним прагненням до волі та незалежності. Народ, який ладен померти, але не скоритися, гідний пошани. Чим ще, окрім героїчного минулого, славиться українська нація? (Звичаї та обряди, традиції та вірування, вишиванки, страви, пісні, мелодійна барвиста мова.)

— Уявіть себе в ролі екскурсовода, який зустрічає іноземну делегацію. Що, окрім озера Світязь, ви запропонували б гостям відвідати у нас в Україні?

— Проте сьогодні ми не зустрічатимемо гостей, самі відправимося у подорож до далекої північної країни - Шотландії. Гадаю, той, хто любить і цінує власну культуру, з гідністю може поцінувати крім природи, звичаї та традиції, історичні пам'ятки минулого іншого, нехай і далекого для нас, народу. Таж сьогодні ми розпочнемо знайомство з героїчною баладою Стівенсона «Балада про вересовий напій».

 Віртуальна екскурсія: «Шотландія: далека і невідома»

Об'єднане королівство Велика Британія - 5 тисяч островів. На одному з найбільших розташована невелика країна Шотландія. Це країна надзвичайної краси: яскраві гейзери; історичні замки з привидами, місця екранізації багатьох фільмів, загадка озера Лох-Несс. Тільки тут хлопці носять спідницю (кілт) частіше ніж жінки, і картата тканина ніколи не виходить із моди - все так і манить у ці дивовижні краї. Клімат тут суворий, адже береги омиває Атлантичний океан, тому частим явищем є дощі, це важливо для високогірних пасовиськ. Більшу частину Шотландії займають гори, які покриті вересом. Найвища вершина країни - гора Бен-Невіс (1343 м).

Гленко - це найбільш мальовнича і захоплююча місцевість Шотландії. Густі ліси, хвилясті пагорби, вічнозелені луки й витягнуті тонкі озера. Тут надихають краєвиди, їх хочеться фотографувати щохвилини. Стоячи на обриві скелі, здається, що перебуваєш на краю світу й відчуваєш себе маленькою частинкою в колі первозданної природи.

Острів Скай - це єдине місце, де мешкають неймовірні хайлендські корови з довгими чубчиками і густою шерстю. Колись їх вивели для виживання в суворих кліматичних умовах. Країна розвивається завдяки сільському господарству, риболовлі, лісництву та туризму. Найвідоміші міста - Глазго, Обан, Единбург.

Единбург - столиця Шотландії, одне з найбільш містичних місць, сюди з'їжджаються дослідники паранормальних явищ з усіх куточків світу. Джоан Роулінг писала книги про Гаррі Поттера саме в Единбурзі. Напевно, є мало людей, які не чули або не цікавилися б лохнеським чудовиськом, чутка про нього вже не змовкає понад 15 століть. Лох-Несс - найзнаменитіше й найбільше озеро Британії з протяжністю 38 км і завглибшки до 270 м. Озеро набуло великої популярності завдяки, можливо, існуючому чудовиську, що начебто живе тут із далеких часів. Перші згадки про Нессі з'явилися ще в VI столітті до нашої ери. У будь -якому випадку Нессі, безумовно, асоціюється з Шотландією.

Ці місця заворожують настільки, що сюди хочеться повернутися знову й знову... Природа Шотландії спонукає до глибоких філософських роздумів. Звуки волинки створюють враження, ніби перебуваєш у далекому від цивілізації краю. Чисте прозоре повітря, яскрава зелень, містичні замки дозволяють з упевненістю сказати, що Шотландія - чарівна країна.

Трагічні сторінки історичного минулого Шотландії

Проблемна бесіда:

— На основі знань про історію, культуру української нації висловіть думку, чим український народ відрізняється від шотландського і що нас об'єднує, що у нас спільного. (Різне: мова, національні традиції, музичні інструменти, одяг, фольклор. Спільне: мальовнича природа й талановиті люди-майстри, які створили давні архітектурні пам'ятки, що е свідками героїчних подій минулого, розвинули народні ремесла, а головне - зберегли любов до рідної країни, бажання жити у вільному незалежному краї.)

— Чи кожен може стати майстром-умільцем? (Лише той, хто опанує секрет ремесла.)

— Як ви вважаєте, чи кожному потрібно знати секрет ремесла? Чи потрібне ремесло людині, наділеній владою? Королю-можновладцю? Вельможі?

— Чи може ремесло бути зброєю, адже воно покликане нести лише красу та життя? Як ви гадаєте, коли і за яких обставин це можливо? Чи може майстер пожертвувати життям, щоб таємницю ремесла забрати з собою?

Творча робота «Проба пера»

Завдання: Скласти героїчну легенду (до 5 речень) зі словами: смерть, король, народ, батько і син, військо, секрет ремесла, круча, бурхливий потік.

(Самостійна робота. Презентація творчих робіт.)

— Про давні таємниці, героїв-майстрів, готових померти, але не зрадити, жорстоких завойовників, які не цінують людського життя, створено багато легенд. Є така легенда й у шотландців. Це легенда про піктів, де історична правда тісно переплітається з уявленням народу про мужність і героїзм.

Презентація легенди про піктів

Колись давно на північних землях Шотландії (5-9 ст.) жили маленькі на зріст люди, яких називали піктами. Це найдавніший із народів, який населяв коли-небудь Шотландію, відважне й миролюбне плем'я. Вони боролися проти всіляких ворогів, програвали іноді війни, втрачали території, але вперто захищали свою землю. Завойовники були вражені їхньою сміливістю й не розуміли, звідки у невисоких на зріст людей стільки відваги. Лише пікти володіли таємницею приготування цілющого та чарівного за своїми властивостями напою - вересового меду. Він давав людям силу та повертав молодість.

Та цей мирний народ підкорили войовничі скотти. Король Шотландії вирішив заволодіти секретом приготування напою і послав своє військо на це плем'я. Але волелюбний народ не підкорився, не розкрив своєї таємниці, а забрав її з собою у вічність. Так говорить легенда.

Історики ж стверджують, що пікти не зникли, а злилися з племенами завойовників - кельтськими племенами скоттів. Шотландія (Scotland) - у перекладі земля скоттів. Кельти були відомі в Європі своєю магією. Р.Л. Стівенсон - відомий англійський поет шотландського походження був свідком народних страждань, приниження гордого шотландського духу, який прагнув протистояти англійському поневоленню. Серце й думки письменника - завжди з народом. Йому, своєму народові, він присвятив «Баладу про вересовий напій», в основу якої покладена легенда про піктів.

V. Аналітико-інтерпретаційне дослідження «Балади про вересовий напій»

1. Виразне читання «Балади про вересовий напій».

2. З'ясування первинного рівня сприйняття художнього твору

— Що найбільше вражає в баладі? Який її загальний настрій? (Смуток, відчай і біль викликають картини знущання над піктами, їх знищення, смерть підлітка. Вражають маленькі, неначе дитячі, могилки, квіти вересу, що ростуть на них. Здавалося б, нічого, крім гіркоти втрати, ця балада викликати не може. Але після її прочитання в душі залишається світлий слід.)

— Чи очікували ви саме на таку розв'язку? Чому? Думку аргументуйте.

— Які таємниці, секрети твору ви помітили?

— Чи звернули ви увагу, хто автор перекладу балади на українську мову? (Є. Крижевич — український перекладач та поет.)

— Чи всі слова зрозумілі? Які потребують пояснень?

3. Словникова робота.

Пікти - це давній кельтський народ.

Отрок (застар.) - хлопець-підліток.

«Отрочі літа» (застар.) - вік від 13 до 17-18 років.

Верес - вічнозелений низенький кущик з дуже дрібним численним листям та лілово-рожевими або червоними квітками.

Трунок - напій.

Можновладець - особа, яка керує країною, правитель, володар.

Васал - у середньовічній Європі феодал, який одержував від могутнього феодала (сюзерена) земельні ділянки й заступництво, за що виконував для нього ряд повинностей.

Пучина, нурт, нурта - вир.

Броварі - пивовари.

4. Аналіз змісту «Балади про вересовий напій»

— Якими змальовує автор піктів на початку твору? Що сказано про характер маленьких героїв та спосіб їхнього життя? Який настрій цих рядків? (Початок твору ліричний, зворушливий. Автор наголошує на працьовитості піктів («варили» чудодійний напій, який був «за мед солодший, Міцніший, аніж вино»), майстерності пивоварів, їхній волелюбності («долі раділи своїй»), простоті, скромності, терплячості та невибагливості (умови життя були тяжкими: «в темрявих підземеллях»). Вони мали свою культуру, звичаї, жили власними маленькими радощами, мирно, нікому не заважали, були самодостатніми. Вартий уваги той факт, що всі дієслова і строфи вжито в минулому часі, у множині: «варили», «випивали», «раділи». Тим самим утверджується думка, що процес приготування вересового напою - це не тільки ремесло, традиція, а й символ духовної єдності піктів, секрет їхньої величі, стійкості та моральної переваги. У цьому й полягає секрет його «чарівної» сили. Категорія часу виконує й іншу функцію - є першим вісником майбутньої трагедії.)

— Якою була мета короля: підкорити чи безжально знищити цілий народ? Чому? Чи рівними супротивниками є для нього пікти? Які засоби художньої виразності допомагають це усвідомити? (Перекладач Є. Крижевич акцентує увагу читача на владолюбстві короля - завойовника: «володар шотландський». Саме тому всі, хто мешкав поряд із ним, - «його вороги», а сам він асоціюється з жахом («жахались»), його сила - зброя, яка несе смерть. Мирні ж пікти взагалі не мали зброї. Тому прагнення короля «знищити їх до ноги» не просто жорстоке, а й цинічне.)

— Доведіть або спростуйте думку, що похід шотландського володаря радше схожий па полювання, ніж на доблесне військове протистояння. (Художнє порівняння «гнав їх, неначе ланей» не тільки виражає авторське ставлення до того, що відбувається, воно жахливе та жорстоке за своєю суттю. Виникає опозиція: з одного боку свавільний мисливець- убивця, з іншого - беззахисна жертва (народ-лані).)

— У творі немає опису сцени самої битви. Як же вдається автору змусити читача відчути весь жах тієї події? Які рядки твору говорять про те, що пікти чинили відчайдушний опір завойовникам?

(«Сіяв і смерть, і жах./І знову настало літо, /Верес ізнов червонів, Да трунок медовий варити /Вже більше ніхто не вмів».

Ми бачимо наслідки звірячого «полювання» й можемо лише здогадуватися про відчайдушні спроби маленького народу протистояти великій армії: «Мчав по тілах спогорда, Сіяв і смерть, і жах», «В могилках, немов дитячих, На кожній червоній горі, Лежали під квітом червоним Поснулі навік броварі». Такий же відчайдушний опір будуть чинити й останні представники цього роду.

Символіка образу вересу розширюється не тільки за рахунок кольору квітів (червоний - символ не лише життя, свободи, любові до своєї землі, а й насильницької смерті, невинно пролитої крові), більш глибоке розуміння образу: верес живе й умирає разом із піктами, але після їхньої смерті оновлюється (настає літо), наче нагадуючи про колообіг життя й смерті та про історичну пам'ять поколінь.)

— Після опису побоїща, трагічної загибелі мирних піктів здаються недоречними картини літнього пейзажу. Поміркуйте, природа в баладі - фон байдужий свідок подій чи справедливий месник?

— Чому, досягнувши мети, король не відчува задоволення? Чому не радіє красі завойованого краю? Чи зламав він дух маленького народу? Які почуття володіли можновладцем? Думку обґрунтуйте. («Та був можновладець похмурий», «Влада вересового краю - чом з вересу трунку не п'ю?»

Все у світі має глибокий природний зв'язок, порушити який не можуть навіть королі. Сила, могутність, слава правителів не має влади над культурними цінностями та духовними надбаннями цілого народу. Знищивши піктів, завойовник усвідомив, що вони могли б служити йому, бо напій, який готували пікти, не може варити ніхто. Стівенсон показав, що всі народи з притаманними тільки їм надбаннями в культурі та побуті є щасливими. Знищити їх легко, а відновити - майже неможливо.)

— Оцініть авторську ідею ввести у твір образи останніх піктів. Чому їх двоє? Чому це саме старий батько і син, хлопець отрочих літ? (Батько й син: старість і молодість, досвід і юнацька незрілість, теперішнє й майбутнє. Але важливо й те, що автор підкреслює єдність цих образів. Від самого початку ці образи сприймаються як різні частинки одного цілого: сім'ї, роди- народу.)

— Поет дає шанс королю все виправити. Чи використав цей шанс можновладець, коли до нього привели останніх піктів? Думку аргументуйте текстом. («Дивився король на бранців, сидячи у сідлі», що король сидить на коні, створює враження, що він височіє над маленькими піктами; відчуває себе хазяїном становища. Але горде мовчання піктів змушує його вдатися до хитрощів, погроз та шантажу.

«Наказав поставить їх на кручі» - король створює ситуацію безвиході, вирішує все з позиції сили, знає, що страх смерті розв'яже німі вуста, змусить піктів підкоритися. Запропонував життя в обмін на секрет приготування вересового напою.)

— Як змальовує поет останніх піктів, які потрапили в полон? Як вони реагують на поведінку, дії, слова короля? («Мовчки дивились на нього ті броварі малі».)

— Чому на короля дивляться не батько й син, а саме броварі? Якого смислового навантаження набуває мотив мовчання в цьому епізоді? (Ці двоє уособлюють весь народ, знищений королем. Пікти славилися своїми майстрами-умільцями, ремісниками. Секрет вересового напою - це не стільки таємниця його приготування, як секрет стійкості піктів, який полягає в любові до рідної землі, прагненні бути вільними. Цей секрет важливий для всіх часів і народів. Мовчання - це німий докір, зневага і моральна зброя не тільки батька й сина, а й в алегоричному розумінні усіх померлих піктів. А ще був погляд: герої жодного разу не відвели очей, трималися впевнено і гідно.)

— У жорстокому протистоянні зійшлося дві сили. Одна темна (фізична), що несе в собі смерть і розруху, інша - світла (духовна), життєдайна.

Як розв'яжеться цей конфлікт? Чому саме так? Які ідеї проголошує автор у своєму творі? Чи мають вони сенс у сучасному житті?

— Опишіть місце героїчного подвигу піктів. Чому саме такий пейзаж змальовує автор? У чому його особливість? Чому автор звужує простір у найнапруженіший момент оповіді?

— У чому трагічна велич цієї картини? Які художні деталі допомагають досягнути драматичної грандіозності зображуваного? (З одного боку - крутий берег моря і «хвилі злі». З іншого - король верхи на коні.)

— Чи такими беззахисними є герої? Що дає їм сили мовчати? (Мовчання героїв увиразнюється на фоні рідного краю, вічної природи, яка ніби їх підтримує: «Довкола - червоний верес, Під ними - клекіт пучин». Маємо можливість спостерігати за незвичайним двобоєм: протистояння сили духовної силі фізичній. Якою різною силою „ наділені герої! Тож «бій» обіцяє бути непередбачуваним.)

— Чому король звертається до старого батька, а не до сина? (Ставка на батьківські почуття старого.)

— Чи можна говорити про проблему вибору для піктів? Думку аргументуйте. (Увесь народ піктів знищено, і вже нічого не можна вдіяти. Для чоловіків (і молодого, і старого) неволя - гірша за смерть. А надто коли ти - останній із племені! Тому вибору в героїв немає. Та й вся постать жорстокого владаря говорить про те, що смерть - невідворотна. Залишається одне - зберегти честь племені та протистояти насильству, померти мужньо, не принижуючись. Це розуміє мудрий батько. Але єдина зброя старого - досвід і мудрість. І він приймає виклик, вступає в двобій, наперед знаючи, яким буду кінець.)

— Чому неможливо повірити в зраду старого пікта? Чим для нього був верес та рецепт напою? Чи вартий він того, щоб пожертвувати найдорожчим: сином та життям? («Не смію я честь продавати, / Як в очі дивиться син». Предметом «торгівлі» є рецепт приготування напою з вересу. Відкрити секрет напою - це для останнього пікта зрада честі (та ще й на очах у власного сина), Батьківщини, народу («таємницю ... клявся повік берегти»), І старий в ім'я високої мети приносить у жертву власного сина й самого себе. Такий вчинок називають самопожертвою. В даному випадку вона виправдана глибоким досвідом та мудрістю старого батька - це був єдиний вихід.).

— Батько дає декілька характеристик своєму синові. Одна з них - зневажлива («Боюся лише синка», «Смерть його не лякає, / Життя не цінує він»), інша - сповнена любові й гордості за сина («Не смію я честь продавати, / Як в очі дивиться син»). Які слова, по-вашому, є правдою, а які - частиною хитрого плану? У чому виявилася подвійна хитрість і мудрість батька? (Незважаючи на слова батька, читача не полишає думка про духовну єдність батька й сина. Вони сприймаються як єдине ціле: разом стояли, разом мовчали, разом не відвели погляду й протистояли ворогові. Але головним доказом батьківської гордості за сина є той факт, що син для нього - найвищий судія («в очі дивиться син»), за ним він звіряє свою честь.)

— Протягом усієї сцени ми не чуємо жодного слова юнака, лише його передсмертний крик. Оцініть таку позицію автора. (Крик, сповнений смертельного жаху, зірвався з уст і порушив горде мовчання юнака. Можливо, це натяк нате, що підліток міг не витримати фізичних тортур.)

— Як показано незламність старого? Чому герой не має імені? Розкрийте символічний сенс цього образу. («А батько стояв на кручі - / Останній пікт на землі». Вражає контраст маленької людини, яка жила в «темрявих підземеллях», і її великого світлого серця, яке «не злякає тортура» за відмову відкрити секрет напою. Його небажання підкоритися ворогу, горде презирство до нього, ненависть за страчених рідних та друзів підносять старого над королем, який сидить верхи на коні. І приходить розуміння, що так би вчинив кожен із племені вільних піктів, ось чому герой безіменний, як і його син, мужній юнак.)

Дослідження авторських засобів характеристики персонажів

— Чи виражає автор своє ставлення до героїв? Чи можна сказати, що його позиція - це позиція стороннього спостерігача? Думку аргументуйте. (Автор про короля: «жахались його вороги», «був можновладець похмурий», «король наказав». Письменник про піктів: «бідні пікти», «броварі малі», «бідолаха», «останній пікт на землі». Авторська симпатія, захоплення й щире співчуття - на боці останніх.)

Характеристика дій і вчинків персонажів

— Як ви оцінюєте вчинок батька? Старий пікт-герой чи синовбивця? (Завжди варто пам'ятати, що життя складне й суперечливе. І бувають випадки, коли людина опиняється в ситуації страшного вибору, й іншого виходу немає, як за життя народу заплатити власним життям, життям рідних. Зневага до смерті народжує героїв. Життя підлітка стало ціною стійкості, незламності й гідності всього племені.)

— Чому автор не зображує смерті старого пікта, хоча трагічний кінець зрозумілий, прогнозований? Хто ж, на вашу думку, виграв у протистоянні - могутній король чи його безпорадний полонений? Розкрийте символічний сенс цієї сцени. (Останнє слово останнього пікта - про життя й свободу. Авторська позиція: сила духу - непереможна.)

— У чому полягає трагізм балади? (Старий батько повинен вибирати між любов'ю до дитини та обов'язком перед Батьківщиною, народом. Батько змушений віддати сина на смерть, щоб уберегти від принизливих знущань короля. Загинув народ, а разом із ним - його культура, його таємниця.)

— То що ж важливіше: збезчещене життя чи смерть із честю? Поміркуйте, фінал твору - оптимістичний чи песимістичний? (Твір закінчується не тільки загибеллю старого пікта, а й моральною поразкою короля. Як завойовник, він може знищити піктів, але не може скорити волелюбний народ. Такий кінець твору є трагічним, але й оптимістичним водночас, залишає відчуття світлої печалі.)

— Сформулюйте головну ідею «Балади про вересовий напій». (Уславлення єдності та стійкості піктів, утвердження права кожного народу на незалежність.)

Значення пейзажних замальовок.

— Знайдіть у тексті балади пейзажні замальовки.

— Яку роль вони відіграють у творі? (Природа у баладі «Вересовий трунок» є не лише фоном. Вона співчуває героям, живе і вмирає разом з ними, а потім оновлюється, немов нагадуючи про вічність життя і про пам'ять поколінь.)

Зіставлення твору Р.Л. Стівенсона з іншими літературними баладами

— Чи погоджуєтеся ви з думкою, що Делорж, герой балади Ф. Шиллера «Рукавичка», цінує своє життя, а старий пікт Стівенсона - ні? (Лицар Делорж доходить висновку, що немає нічого ціннішого за життя, й не варто ризикувати ним заради дрібних примх. Р. Стівенсон вважає, що на світі є речі, варті такої високої ціни. Це любов до Батьківщини та її народу, власна честь та гідність.)

— Чи можна вважати самопожертвою вчинок світязьких жінок і піктів? А подвигом? Чи може слово бути подвигом? Думку аргументуйте.

— Які твори української літератури розповідають про боротьбу українського народу за незалежність

— Чи втратила ця балада свою актуальність для сьогодення, наприклад, для сучасної України? Думку аргументуйте. (У баладі звеличується стійкість простого народу, його непокірність жорстокій силі зла й насильству, відданість рідним святиням. Твір вчить любові до рідної землі і її народу, стійкості перед ворогом, гідності й честі - рисам, які так необхідні зараз кожному українцеві, щоб згуртуватися, перемогти і жити.)

Порівняльний аналіз балад «Світязь» А. Міцкевича та Р. Стівенсона «Вересовий трунок».

1.     В чому полягає ідейно-тематична близькість балад? (Героїчна загибель останніх піктів і жителів Світязя. Оспівування патріотизму, волелюбності та мужності людей, які не підкорилися загарбникам)

2.     Чи схожі сюжети балад? (В основі балад – легендарно-історичні події, сторінки боротьби народів за незалежність)

3.     Чи подібні образи в баладах «Вересовий трунок» і «Світязь»? (І останніх піктів, і жінок Світязя зображено в переломний момент їхньої долі, коли життя ставить їх перед важливим вибором. Герої балад протестують проти неволі, кидають виклик ворогові)

4.     За яким принципом побудовані балади? (За принципом контрасту)

5.     Чому у головних героїв відсутні імена? (Уособлюють весь народ)

6.     Чому долі героїв трагічні? (Не було іншого вибору)

7.     До якого типу балад можна віднести ці твори? (Героїчні балади)

8.     За допомогою яких художніх засобів автори створили художній світ своїх балад?

9.     Чи актуальні проблеми, порушені в баладах?

Самостійне створення «досьє» на художній твір

Автор твору. (Англійський поет Роберт Льюїс Стівенсон.)

Назва твору. («Балада про вересовий напій».)

Особливості жанрової форми. (Героїчна балада.)

Джерела створення. (Фольклор, історія.)

Тема твору. (Розповідь про боротьбу піктів проти завойовників та героїчну смерть батька і сина.)

Ідея твору. (Уславлення духовної єдності та гідності піктів, їх героїзму в захисті національних цінностей. Утвердження права кожного народу на свободу та незалежність.)

Головні персонажі твору. (Шотландський володар, васали короля, пікти, старий батько)

Домашнє завдання.

підготуватися до контрольної роботи.

Завдання на 20.10.2022

Оригінальна література - це

варіанти відповідей:

відтворення тексту іншою мовою

 інша відповідь  

 авторський твір

Запитання 2

Переклад - це

варіанти відповідей:

авторський твір  

відтворення тексту іншою мовою  

інша відповідь

Запитання 3

Билина - це

варіанти відповідей: 

усне народне оповідання про яку-не-будь історичну подію.  

розповідний твір про чарівні фантастичні події;  

давня епічна пісня, що розповідає про героїчні звершення легендарних героїв;

Запитання 4

Невеликий за обсягом ліро-епічний твір на історично-героїчну, легендарну, фантастичну чи соціально-побутову тему з напруженим сюжетом і драматичною, часом несподіваною розв'язкою - це ...:

варіанти відповідей:

билина  

балада  

легенда

Запитання 5

В якому лісі орудувала ватага Робін Гуда

варіанти відповідей

чорному  

ноттінгемському  

шервудському

Запитання 6

Що зробила Кунігунд для того, щоб лицар переконав її у своєму коханні?

варіанти відповідей:

Зажадала привселюдного поцілунку  

попросила кинути рукавичку собі в лице  

 Попросила підняти рукавичку, яку кинула у клітку із дикими тваринами

Запитання 7

У баладі Шиллера "Рукавичка" показаний конфлікт між

варіанти відповідей:

лицарем і королем  

лицарем і хижими звірами  

особистою честю і коханням

Запитання 8

Дочок Короля Ліра звали (по старшинству):

варіанти відповідей:

Регана, Корделія, Гонорелія  

Регана, Гонорелія, Корделія  

  Гонорелія, Корделія, Регана

Запитання 9

Яка ідея балади "Світязь"?

варіанти відповідей: 

 ідея рівності

 ідея свободи та любові до рідної землі  

 ідея вічного кохання

Запитання 10

Що можна почути вночі біля озера Світязь?

варіанти відповідей

 стогін жіночий, поклики й грім  

 вигуки дикого бою  

усі відповіді правильні

Запитання 11

Історичною основою балади "Вересовий трунок" Р. Стівенсона стала..

варіанти відповідей:

епізод із життя Р. Стівенсона  

легенда про пиктів, які боролися проти іноземних загарбників  

міфологічна історія

Запитання 12

«Смерть його не лякає, Життя не цінує він. Не смію я честь продавати, Як в очі дивиться син» - так у баладі Стівенсона сказав

варіанти відповідей

 король про молодого пикта

 король про старого пикта

 батько про сина

31.10.2022

Вальтер Скотт (1771-1832). «Айвенго». 

В. Скотт — засновник історичного роману - БИЛИНИ ТА БАЛАДИ

ВАЛЬТЕР СКОТТ

(1771 — 1832)

Вальтер Скотт народився 15 серпня 1771 року в столиці Шотландії Единбурзі, в родині шотландського баронета, заможного юриста. Був дев'ятою дитиною в родині, у якій було дванадцятеро дітей. У січні 1772 року Скотт захворів на дитячий параліч, втратив рухливість правої ноги і назавжди залишившись кульгавим. Двічі (в 1775 і в 1777 роках) маленький Скотт перебував на лікуванні в курортних містечках Бат і Престонпанс. У 1778 році Скотт повертається до Единбурга. З 1779 року він навчається в единбурзькій школі, у 1785 році вступає до единбурзького коледжу.

Важливим для Скотта стає 1792 рік: в Единбурзькому університеті він витримав іспит на звання адвоката. З цього часу Вальтер Скотт стає поважною людиною з престижною професією, має власну юридичну практику. Двадцять четвертого грудня 1796 року Скотт одружується з Маргарет Карпентер, у 1801 році у нього народжується син, а в 1803 році — дочка. З 1799 року він стає шерифом графства Селкерк, з 1806 року — секретарем суду.

Перші літературні виступи В. Скотта припадають на кінець 90-х років: у 1796 році виходять переклади двох балад німецького поета Г. Бюргера "Ленора" та "Дикий мисливець", а в 1799 році — переклад драми І. В. Гете "Гец фон Берліхінгем". Першим оригінальним твором молодого поета стала романтична балада "Іванів вечір" (1800). Саме з цього року Скотт починає активно збирати шотландський фольклор і, як результат, у 1802 році видає двотомну збірку "Пісні шотландської межі". До збірки увійшло кілька оригінальних балад та безліч опрацьованих південно-шотландських легенд. Третій том збірки вийшов у 1803 році.

Вальтер Скотт, при слабкому здоров'ї, мав феноменальну працездатність: як правило, він публікував не менше двох романів на рік. Протягом понад тридцятирічної літературної діяльності письменник створив двадцять вісім романів, дев'ять поем, безліч повістей, літературно-критичних статей, історичних праць.

Романтичні поеми 1805-1817 років принесли йому славу видатного поета, зробили популярним жанр ліро-епічної поеми, що поєднує драматичну фабулу середньовіччя з мальовничими пейзажами та ліричними піснями у стилі балад: "Пісня останнього менестреля" (1805), "Марміон" (1808), "Діва озера" (1810), "Рокбі" (1813) та ін. Скотт став засновником жанру історичної поеми.

У сорок два роки письменник вперше подав на суд читачів свої історичні романи. Як і його попередники на цьому терені, Скотт називав численних авторів "готичних" й "антикварних" романів, особливо його захоплювала діяльність Мері Еджуорт, у творчості якої відображена ірландська історія. Але Скотт шукав свій власний шлях. "Готичні романи" не задовольняли його надмірним містицизмом, "антикварні" — незрозумілістю для сучасного читача.

Після довгих пошуків Скотт створив універсальну структуру історичного роману, провівши перерозподіл реального й вигаданого так, щоб показати, що не життя історичних осіб, а постійний рух історії, який не може зупинити жодна з видатних особистостей, є справжнім об'єктом, вартим уваги художника. Погляд Скотта на розвиток людського суспільства називають провіденціалістським (від лат. Providence — Божа воля). Тут Скотт іде слідом за Шекспіром. Історичні хроніки Шекспіра осягали національну історію, але на рівні "історії королів". Скотт перевів історичних особистостей у площину тла, а на авансцену подій вивів вигаданих персонажів, на долю яких впливає зміна епох. Таким чином, Скотт показав, що рушійною силою історії виступає народ, саме народне життя є основним об'єктом художнього дослідження Скотта. Його давнина ніколи не буває розмитою, туманною, фантастичною; Скотт є абсолютно точним у зображенні історичних реалій, тому вважається, що він розробив явище Історичного колориту, тобто майстерно показав своєрідність певної епохи. Попередники Скотта зображували історію заради історії, демонстрували свої видатні знання і таким чином збагачували знання читачів, але заради самих знань. У Скотта не так: він знає історичну епоху детально, але завжди пов'язує її з сучасними проблемами, показуючи, як подібні проблеми знаходили своє вирішення в минулому. Отже, Скотт —— творець жанру історичного роману; перший із них — "Уеверлі" (1814) — з'явився анонімно (наступні романи аж до 1827 року виходили як твори "автора "Уеверлі"").

У центрі романів Скотта лежать події, що пов'язані зі значними соціально-історичними конфліктами. Серед них — "шотландські" романи Скотта (що написані на основі шотландської історії) — "Гай Маннерінг" (1815), "Антикварій" (1816), "Пуритани" (1816), "Роб Рой" (1818), "Легенда про Монтроза" (1819). Найбільш вдалими з-поміж них є "Пуритани" і "Роб Рой". У першому зображено повстання 1679 року, що було спрямоване проти реставрованої 1660 року династії Стюартів; герой "Роб Роя" — народний месник, "шотландський Робін Гуд".

У 1818 році з'являється том Британської енциклопедії зі статтею Скотта "Лицарство". Після 1819 року посилюються протиріччя у світогляді письменника. Ставити гостро, як раніше, питання класової боротьби Скотт більше не наважується. Проте тематика його історичних романів стала помітно ширшою. Виходячи за межі Шотландії, письменник звертається до давніх часів історії Англії і Франції. Події англійської історії зображено в романах "Айвенго" (1820), "Монастир" (1820), "Абат" (1820), "Кенілворт" (1821), "Вудсток" (1826), "Пертська красуня" (1828). Роман "Квентін Дорвард" (1823) присвячений подіям у Франції часів правління Людовіка XI. Місцем дії роману "Талісман" (1825) стає східне Середземномор'я. Якщо узагальнити події романів Скотта, то ми побачимо особливий, своєрідний світ подій і почуттів, гігантську панораму життя Англії, Шотландії і Франції протягом кількох століть, з кінця XI до початку XIX століття.

У творчості Скотта 20-х років, при збереженні реалістичної основи, часом збільшується присутність і суттєвий вплив романтизму (особливо в "Айвенго" — романі з епохи пізнього середньовіччя). Особливе місце в ній посідає роман із сучасного життя "Сент-Ронанські води" (1824). У критичних тонах показано обуржуазнення дворянства, сатирично змальовується титулована знать. У 20-х роках було опубліковано низку творів Вальтера Скотта на історичні та історико-літературні теми: "Життя Наполеона Бонапарта" (1827), "Історія Шотландії" (1829 — 1830), "Смерть лорда Байрона" (1824). Книга "Життєописи романістів" (1821 — 1824) дає змогу уточнити творчі зв'язки Скотта з письменникам XVIII століття, особливо з Г. Філдінгом, якого він називав "батьком англійського роману".

Зазнавши наприкінці 20-х років фінансового краху, Скотт за кілька років заробив стільки, що майже повністю розрахувався з боргами, які перевищували сто двадцять тисяч фунтів стерлінгів. У житті він був зразковим сім'янином, людиною доброю, чутливою, тактичною, вдячливою; любив свій маєток Ебботсфорд,— який перебудував, зробивши з нього невеличкий замок; дуже любив дерева, свійських тварин, хороше застілля в сімейному колі. У 1830-1831 Скотт зазнає три апоплексичні удари. Помер він від інфаркту 21 вересня 1832 року.

Створивши історичний роман, Скотт встановив закони нового жанру й блискуче втілив їх на практиці. Навіть сімейно-побутові конфлікти він пов'язав з долями нації й держави, із розвитком суспільного життя. Творчість Скотта суттєво вплинула на європейську та американську літератури. Саме Скотт збагатив соціальний роман XIX століття принципом історичного підходу до подій. У багатьох європейських країнах його твори лягли в основу національного історичного роману.

"Айвенго" (1820)

Роман "Айвенго" — чи не найпопулярніший з усіх романів Вальтера Скотта. У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара — лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.

Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго — справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.

Під маскою паломника-пілігрима — він єдиний, хто зглянувся на слабкого старця — лихваря Ісаака, поступився йому місцем біля вогнища. Анонімно він викликає на бій лицаря Храму нездоланного Буагільбера; заступаєтся за честь сина Седріка (тобто за свою власну, але ж знову анонімно); рятує Ісаака від пограбування та смерті; перемагає в кількох поєдинках лицарів-тамплієрів; змагається разом із Річардом Левове Серце; бере участь у хрестовому поході; рятує красуню Ревекку, протягом усього роману не зраджуючи лицарським поняттям честі.

Побудований на захоплюючому відгадуванні загадок, що послідовно виникають (таємниця сина Седріка Сакса, таємниця пілігрима, таємниця Лицаря, Позбавленого Спадку, таємниця Чорного Лицаря), роман поєднує в собі інтригу, мальовниче видовище й філософське осмислення подій.

Крім Айвенго, в романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Річард Левове Серце. Річарда з роману понад усе цікавить життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче — слава, яку він здобуває самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Це про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, каже: "Він йде на битву, мов на веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами — здається, ніби він усю свою душу вкладає в кожен удар, що наносить ворогу. Це страшне і величне видовище, коли рука й серце однієї людини перемагає сотні людей". Важливо вказали на відмінності між історичним прототипом і його літературним двійником.

Справжній лицар Айвенго, якого не існувало в дійсності, та справжній лицар Річард Левове Серце, чий історичний образ, м'яко кажучи, не зовсім відповідає романтичному образу необхідні Вальтеру Скотту для втілення в романі власних ідей, причому він прекрасно усвідомлює те, що реальний Річард І не був романтичним лицарем без страху й догани.

Особливу увагу в романі привертають жіночі образи.

 Домашнє завдання

Уміти розповідати про письменника, прочитати першу умовну частину роману, переказувати, виділяти основні епізоди, висловлювати свої думки та враження

03.11.2022

12 запитань

Запитання 1

Вальтера Скотта вважають "батьком"...

варіанти відповідей: 

фантастичного роману;

історичного роману;

пригодницького роману

Запитання 2

Чим письменника з дитинства найбільше приваблював Прикордонний край?

варіанти відповідей: 

Чистим повітрям; 

прекрасними краєвидами; 

героїчним і історичним минулим.

Запитання 3

Серед однокласників В. Скотт користувався популярністю як...

варіанти відповідей: 

неперевершений оповідач історій; 

відмінник; 

поет.

Запитання 4

В Единбурзькому університеті В. Скотт навчався на ....

варіанти відповідей: 

філологічному факультеті; 

історичному факультеті; 

юридичному факультеті; 

філософському факультеті.

Запитання 5

Одразу після закінчення університету В. Скотт працював...

варіанти відповідей: 

адвокатом; 

шерифом; 

учителем у школі; 

викладачем в університеті

Запитання 6

В. Скотт багато подорожував Прикордонним краєм, щоб...

варіанти відповідей: 

зібрати рослини для гербарію; 

зібрати колекцію старовинних речей; 

зустрітися з друзями дитинства; 

записати старовинні балади та пісні.

Запитання 7

Перша книга В.Скотта, яка вийшла друком, називалася...

варіанти відповідей: 

"Пісні шотландського кордону" 

"Айвенго" 

"Діва озера"

Запитання 8

В. Скотт вперше став відомим у літературних колах як

варіанти відповідей: 

засновник історичного роману; 

талановитий поет; 

видатний драматург.

Запитання 9

Чому В. Скотт припиниа писати поетичні твори?

варіанти відповідей:

не міг поєднувати поезію з діяльністю юриста; 

утратив інтерес до поезії; 

віддав перевагу поету Джорджу Байрону

Запитання 10

Свої перші романи В. Скотт підписував...

варіанти відповідей: 

під власним прізвищем; 

не вказував свого прізвища

Запитання 11

Перший історичний роман В. Скотта називався...

варіанти відповідей:

"Веверлі" 

"Айвенго" 

"Роб Рой"

Запитання 12

Який роман письменник вважав своїм першим справді історичним романом?

варіанти відповідей: 

"Квентін Дорвард" 

"Роб Рой" 

"Айвенго"

Словникова робота

Нормани — до вікінгів Скандинавії, до данів в Англії, до словенів на Русі термін нормани франками застосовувався тільки як узагальнюючий (люди з півночі), що спустошували з VIII по XI століття морськими розбійницькими набігами християнські міста півдня Європи. Їх ще називали варягами.

Барон — один із титулів феодальної аристократії.

Лицар, рицар — середньовічний титул в Європі.

Йомени — починаючи з періоду норманського завоювання Англії в ХІ столітті соціальний статус індивідуума дуже жорстко прив’‎язується до кількості землі і ступеня володіння нею. І саме поняття йомен починаючи з темних віків позначає людину, яка володіє своїм наділом по праву фрігольда, копігольда чи оренди.

Франкліни — дрібна шляхта, небагаті землевласники.

Олдермен — термін англосаксонського походження, що позначав шляхетного правителя графства, після норманського вторгнення був замінений словом шериф. Із ХІХ століття до скасування цього інституту в 1974 році олдермени були старшими членами міських чи сільських рад в Англії й Уельсі, їх обирали інші члени ради. Цей титул збережений у Лондонському Сіті. Сьогодні Олдермен — це член муніципальних зборів або муніципальної ради у деяких англомовних країнах.

Закріплення знань, умінь та навичок

1. Фронтальне опитування

♦ Відтворіть панораму соціального життя середньовічної Англії. (Сваволя гнобителів — вельмож; вельможі зневажали Державну раду Англії, дбали про укріплення своїх замків; усі барони намагалися збити собі таке військо, щоб стати могутньою фігурою; завоювання Англії норманським герцогом Вільгельмом — ще тяжча тиранія вельмож та страждання нижчих верств; уся влада в руках норманських баронів, а всі саксонські вельможі позбавлені права на спадщину; усі королі норманської крові віддавали явну перевагу одноплеменцям; уживали тільки франко-норманської мови, французька мова була мовою почестей, лицарства і правосуддя. Дві сили протиставлені одна одній — це сакси (корінне населення Англії) і нормани (загарбники).)

♦ Назвіть героїв роману та сюжетні лінії.

Сюжетні лінії

Герої роману

Лінії кохання: Айвенго — Ровена; Айвенго — Ребека

Айвенго, Ровена, Ребека, Седрік Сакс, Ісаак із Йорку

Політична лінія: король Ричард — принц Джон

Принц Джон, Річард Левове Серце (Чорний Лицар), Фрон-де-Беф, де Брасі, Фіц-Урс, де Буагільбер

Локслі, лісові розбійники

Локслі

Жорстокі звичаї та забобони середньовічної доби; Ребека — де Буагільбер

Ребека, де Буагільбер, Лука Бомануар, Ісаак, Гурт, Вамба

«Це цікаво!»

Є у Шотландії, у самому центрі Единбурга, на Принцес-стріт, незвичайний пам’‎ятник. Ця величезна споруда складається зі стрілоподібної вежі 60-метро- вої висоти, що нагадує готичні собори Під її покрівлею, на постаменті, до якого ведуть сходи,— статуя Вальтера Скотта з білого мармуру. Письменник сидить із книгою в руці Поруч із ним — улюблений собака, який віддано дивиться на хазяїна. У нішах вежі — фігури героїв книжок В. Скотта. Це одна з визначних пам’‎яток столиці Шотландії. Але життя Вальтер Скотта продовжується не в білому мармурі, а в його чудових творах, серед яких «Айвенго» — найкращий.

Переказ Айвенго по розділах 

10.11.2022

Айвенго (переказ скорочено)

Вальтер Скотт

Розділ І

Події відбуваються в мальовничому куточку Англії. Там протікає річка Дон, ростуть широкі ліси, які простягаються від Шефілда аж до Донкастер. Події належать часам царювання Ричарда І.

Автор змальовує красу природи: крислаті дуби, пагорб правильної форми.

На галявині знаходяться два чоловіки. Старший з них виглядає похмурим. Він одягнутий у шкіряну куртку, підперезану широким поясом. До неї прикріплена сумка та сопілка. На шиї в чоловіка кільце, схоже на собачий ошийник. На ньому написано: "Гурт, уроджений раб Седрика Ротервудського".

Інший чоловік вдягнутий, як свинар. Він теж має ошийник, але з написом: "Вамба, раб Седрика Ротервудського". До його шапки прикріплені дзвіночки, які є характерною ознакою зовнішності в клоуна або блазня, якого багаті люди тримають для розваги.

Свинар сумний, якийсь байдужий до всього, проте його очі показують, що він усвідомлює свій пригноблений стан і готовий боротись. Зовнішність Вамби, навпаки, вказує на задоволеність своїм становищем. Чоловіки говорять про те, що лише їхній господар Седрик захищає простий люд від іноземних колонізаторів. Раптом вони бачать вершників.

Розділ ІІ

Коли вершники наближаються, чоловіки розуміють, що один з них — духовна людина високого рангу. На плечах у нього плащ "із каптуром з найкращого фламандського сукна". Риси його обличчя здаються приємними, але очі блистять "лукавим вогником". Усупереч монастирському статуту його одяг є розкішним.

Супутником духовної особи є високий, смаглявий, мускулистий чоловік. Він теж вдягнений у довгий плащ, під яким видніється кольчуга й великий кинджал.

За ними йдуть слуги та броненосці. Їхні темні обличчя вказують на походження зі Сходу.

Вамба впізнає Еймера — пріора Жорвоського абатства. Чернець відомий як шанувальник полювання, веселих гулянок і прекрасної статі.

Його начитаність досить велика, щоб переконувати людей у своїй святості. Еймер є дуже щедрою людиною. Йому належить велика частина доходів з монастиря, тому він багато витрачає як і на свої примхи, так і на допомогу селянам.

Еймер запитує Вамбу і Гурта, де недалеко можна переночувати. Вамба відповідає, що найближче розташоване Бринксвортське абатство. Там їм влаштують почесніший прийом. Пріор каже, що в церковних осіб не заведено просити один в одного гостинності, тому вони звертаються за цим до простих людей. Вершники просять показати, де розташований замок Седрика Сакса. Вамба вказує їм неправильну дорогу, бо не хоче, щоб вони побачили вихованку сакса — прекрасну леді Ровену.

По дорозі мандрівники обговорюють сера Седрика. Вони б'ються об заклад, що пріор віддасть лицарю Бріану де Буа-Гільберу золотий ланцюжок, якщо той не визнає красу Ровени.

Пройшовши половину шляху, всі починають сперечатися куди йти далі. Аж ось вони бачать людину, яка лежить на землі. Цей чоловік йде разом з ними до Ротервуда.

Вони бачать величезний будинок. Його розміри свідчать про багатство господаря, однак будівля дуже відрізняється від замків норманських дворян. Навколо садиби є рів, наповнений водою. Тамплієр сурмить у ріг. Вони квапляться, бо починається дощ.

Розділ ІІІ

Всі знають, що Седрик Сакс — запальний чоловік. Він середнього зросту, має міцну будову тіла, широке обличчя. У його очах видніється гордість і постійна нашорошеність, що потрібно усе життя захищати свої права. Седрик має довге русе волосся, хоч йому вже повернуло на шістдесят років.

Сакс одягнений у каптан з дорогоцінним поясом.

Седрик почувається не надто веселим: Гурт все ще не пригнав череду, немає поруч блазня Вамби, який зазвичай його веселить.

Слуга доповідає, що піп Еймер та лицар ордену тамплієрів Бріан де Буа-Гільбер просять переночувати у замку. Вони прямують до турніру, який буде у Ашбі через декілька днів. Седрик не зустрічає гостей, бо вони належать не до саксонського роду. Він наказує впустити та найкраще обслужити гостей. Сакс знає, що Еймер "надає більшу перевагу келиху з вином і мисливському рогу ніж дзвону й требнику", а Бріан — зухвалий, злий, проте один із найхоробріших лицарів ордена Храму.

Розділ ІV

Перед тим як зайти, Еймер і Бріан де Буа-Гільбер перевдягаються у свій розкішний одяг.

Пріор носить багато дорогих каблучок, хоч це забороняється монастирським статутом, його борода підстрижена так коротко, наскільки це допускається його саном.

Тамплієр одягається не так розкішно, проте справляє краще враження, ніж його супутник.

Седрик зустрічає гостей і пригощає найкращими стравами. До кімнати входить леді Ровена. Тамплієр програє спір пріору, бо визнає, що леді і справді красуня.

"Ровена є ставною на зріст. Її шкіра сліпучо-білого кольору. Має ясні блакитні очі. Густе русяве волосся розпущене, що є ознакою шляхетного походження. На шиї у дівчини виблискує золотий ланцюжок, а на оголених руках браслети.

Ровена помічає, як палко дивиться на неї лицар, і відразу прикриває обличчя тканиною.

Пріор запрошує Седрика з Ровеною на турнір, куди він з тамплієром власне і прямує. Він також додає, що дороги до міста є небезпечними. Седрик відповідає, що йому не цікаві такі розваги, а за безпеку він не переживає, бо має "добрий меч та вірних слуг".

З'являється воротар і каже, що якийсь незнайомець благає впустити переночувати. Седрик дозволяє.

Розділ V

Седрика повідомляють, що той незнайомець — іудей, він називає себе Ісаком із Йорка. Абат і лицар-храмовник незадоволені тим, що в їхньому товаристві буде невірний, проте Седрик наказує впустити чоловіка і посадити його біля Вамби. Сакс вважає, що "дурень і шахрай — ідеальна пара". Іудей — "сухорлявий старий, доволі високий на зріст. Має орлиний ніс, чорні очі, високе чоло, довге сиве волосся й велику бороду. Його зовнішність одразу виказує, що він належить до іудеїв, яких постійно переслідують.

Усі в домі дивляться на Ісака з відразою, ніхто не поступається місцем. Несподівано один прочанин пропонує йому сісти, а сам йде в інший кінець зали.

Якийсь чоловік розповідає про англійських лицарів, "які не поступаються за силою тамплієрам". За його словами, король Ричард і п'ятеро його лицарів взяли фортецю Сен Жан де Акр і організували турнір. Всі вони здобули перемогу і у числі їхніх супротивників були лицарі Храму.

Бріан де Буа-Гільбер виправдовується, що лицар Вільфред Айвенго випадково скинув його з коня. Айвенго був наймолодшим, проте здобув найбільшої слави на турнірі. Тамплієр каже, що якби Вільфред був у Англії, то обов'язково викликав би його на турнір. Чоловік відповідає, що коли лицар повернеться з Палестини, то передасть йому цей виклик. У заставу цих слів він дає ковчег, у якому зберігається частка справжнього хреста Господнього, привезена з Монт-Кармельського монастиря. Тамплієр залишає золотого ланцюжка.

Розділ VI

Всі лягають спати. Служниця леді Ровени передає чоловіку, який розповідав про Айвенго, прохання пані зайти до покоїв. Прочанин розповідає про приблизний час повернення і безпеку лицаря. Чоловік каже, що у Палестині Айвенго зміг врятуватися від своїх ворогів, тому він уже повертається до Англії. Леді Ровена дуже переживає за хлопця, щоб він добре доїхав і взяв участь у майбутньому турнірі, бо якщо виграє Ательстан Конінгсбурзький, то Айвенго почує недобру звістку.

Уранці прочанин будить Ісака і каже, що старому потрібно негайно залишити замок, бо тамплієр таємно наказав своїм слугам відвезти єврея до замку Реджинальда Фрон-де-Бефа. Чоловік обіцяє безпечно вивести Ісака з лісу і передати в руки якомусь баронові чи поміщику задля його безпеки. Єврей відчуває недовіру, проте не має іншого виходу.

Вони будять свинаря Гурта, щоб той відкрив браму. Проте Гурт наказує чекати певної години. Тоді прочанин щось шепоче йому на вухо саксонською, а той відразу ж скочує з ліжка і погоджується все виконати.

Прочанин з євреєм відходять на безпечну відстань. Щасливий Ісак хоче віддячити своєму ряті

внику. Він розуміє, що тому необхідні кінь та зброя, адже вранці він побачив під його верхнім одягом блиск лицарських обладунків. Ісак радить чоловікові звернутися до багатого єврея Кірджата Джайрама з Ломбардії та отримати в нього зброю й коня.

Розділ VII

Люди засмучені, бо підступний і жорстокий Австрійський герцог ув'язнив Ричарда Левине Серце. Місцезнаходження короля невідоме.

Принц Джон співпрацює з ворогом Ричарда, французьким королем Філіпом. Джон герцога якнайдовше тримати у полоні свого брата, який зробив йому багато милостей.

Коли Ричард помре, Джон планує змагатися за престол зі своїм племінником Артуром, Британським герцогом.

Джон незаконно захоплює владу і привертає до себе колишніх хрестоносців і злочинців. Всі вони очікують війни, щоб покращити своє матеріальне становище.

Через утиски феодалів, селяни об'єднуються у загони, які контролюють ліси. У свою чергу дворяни наймають розбійницькі банди. Щоб їх утримувати феодали позичають гроші у євреїв, з яких потім знущаються, щоб не віддавати борг. Також у країні поширюється якась небезпечна хвороба.

Незважаючи на всі нещастя, люди прагнуть на турнір. Він відбуватиметься біля містечка Ашбі.

Всі поспішають до місця поєдинку. Там повинно визначитись ім'я найпривабливішої жінки. На турнір також приходить Ісак з дочкою Ребеккою. Ніхто не поступається єврею місцем, починаються конфлікти. Це привертає увагу Джона. Краса Ребекки заворожує чоловіка. Дівчина має ладну поставу, приємне обличчя, розпущене чорне волосся. На шиї видніється діамантове намисто. Жінки часто поглядають на чарівну єврейку, заздрячи її красі та багатству.

Джон, під'їжджаючи до єврея з дочкою, каже "саксонським хлопам" звільнити місце для цих гостей. Людьми, до яких так образливо звертається принц, є Седрик Сакс та його родич Ательстан Конінгсбурзький, який є нащадком останнього короля саксонської династії.

Ательстан — "високий чоловік, у розквіті років". Але всі на нього кажуть Ательстан Неповороткий, тому що його рухи ледачі і він повільно приймає рішення.

Джон наказує де Брасі наставити на Ательстана спис. Седрик виймає меч і одним ударом відтинає спис.

Кров потрапляє на обличчя Джона. Він змовчує, бо натовп схвально вітає вчинок Сакса. Тоді знову принц наказує звільнити місце єврею і пильнує за Седриком. У справу втручається блазень Вамба. Щоб розрядити ситуацію, він різко підносить до носа єврея свинину, а той оступається і котиться сходами. Всі сміються. Джон бере в Ісака торбину, кидає Вамбі декілька монет і їде по арені під оплески глядачів, що вітають його, наче він зробив шляхетний вчинок.

Розділ VIII

Принц Джон згадує, що вони забули найголовніше — призначити королеву кохання й краси. Принц пропонує Ребекку, проте його ніхто не підтримує. Вони вирішують, що переможець турніру сам обере королеву.

Правила цього турніру:

1) На змаганні є п'ять лицарів-заводіїв, які викликають на двобій усіх бажаючих.

2) Кожний лицар повинен обрати собі супротивника із тих заводіїв. Для цього він торкається списом щита свого супротивника. Дотик тупим кінцем означає двобій тупою зброєю. У такому разі вершники повинні зіткнутись. Якщо лицар торкається щита гострим кінцем списа, це означає битву на смерть.

3) Після битв, Джон обирає переможця першого дня і вручає йому найкращого бойового коня. Також переможець сам обирає королеву.

4) На наступний день відбувається загальний турнір. Усіх присутніх лицарів розділяють на дві рівні команди, і вони чесно б'ються, доки принц не скаже зупинитись. Королева, обрана попереднього дня, увінчує переможця лавровим вінком.

5) На третій день призначаються інші невеликі змагання та розваги для простих людей.

Організацією цього турніру принц Джон хоче отримати прихильність усіх людей.

Кожний з лицарів торкається щита супротивника тупим кінцем списа. Прості глядачі розчаровані таким вибором битви.

Перемога залишається на боці п'яти заводіїв.

Седрик Сакс засмучений турніром, тому що у кожній перемозі норманів він бачить образу для Англії. Седрик хоче, щоб Ательстан захистив саксонську честь, однак той надто млявої вдачі, щоб наважитись на таку спробу.

Довгий час ніхто не продовжує поєдинок, аж раптом на арену виїжджає новий боєць "вищий середнього зросту й здається швидше тендітним, ніж сильним. На його щиті намальований дуб, вирваний із коренем; під ним напис "Позбавлений Спадщини".

Лицар одразу завойовує увагу глядачів своєю спритністю керування конем. Лицар вдаряє гострим кінцем списа у щит тамплієра Бріана. Усі насторожені самовпевненістю молодого бійця. Буа-Гільбер здивований таким вчинком, адже бій буде смертельним для когось з них.

Коли сурми подають сигнал, лицарі зіштовхуються з неймовірною силою. Їхні списи розлітаються на уламки. Біля воріт вони одержують нову зброю.

Дивлячись на цей поєдинок, народ завмирає.

Вдруге Джон подає знак битись. Вершники знову зіштовхуються з неймовірною силою.

Позбавлений Спадщини в останній момент сутички ударяє Бріана по шолому, однак тамплієр не втрачає самоконтроль. Храмовик і далі б продовжував битись, якби не тріснула попруга. Він з конем падає на землю.

Лютий Бріан вихоплює меч і замахується на молодого лицаря. Позбавлений Спадщини також виймає меч. Маршали нагадують, що такий двобій не допускається правилами турніру. Буа-Гільбер каже лицарю, що вони ще зустрінуться. Лицар відповідає, що завжди до цього готовий.

У всіх боях з лицарями-заводіями Позбавлений Спадщини здобуває перемогу.

Розділ IX

Маршали змагання Вільям де Вівіль та Стівен де Мартіваль просять переможця показати обличчя, перш ніж отримати від принца Джона нагороду. Позбавлений Спадщини каже, що не зніме шолом з причини, про яку він повідомив герольдів перед боєм. Відповідь не дивує маршалів, бо вони часто чують обітниці лицарів залишатися невідомим на деякий час.

Джон хоче бачити обличчя переможця. Також він незадоволений турніром, бо всі його улюблені лицарі програли одному й тому самому супротивнику.

Багато з підданих принца припускають, що тим лицарем може бути Ричард Левине Серце.

Джон наляканий цими словами.

Принц вручає бойового коня, проте Позбавлений Спадщини мовчить і на привітання обмежується тільки поклоном.

Переможець обирає королеву краси й кохання. Йому радять Алісію, дочку лицаря Вальдемара Фіцурса. Джон навмисно радить цю дівчину, бо хоче отримати прихильність батька дівчини, якого він боїться.

Лицар Позбавлений Спадщини кладе вінець до ніг леді Ровени.

Переможець турніру і королева краси відмовляються бути присутніми на бенкеті Джона, чим також сильно його дратують.

Розділ Х

Як тільки лицар Позбавлений Спадщини входить у намет, з'являються зброєносці, охочі допомогти зняти обладунки і дізнатись, хто цей лицар. Лицар категорично відмовляється від будь-яких послуг, кажучи, що він має слугу.

Пізніше до нього приходять зброєносці п'ятьох лицарів-заводіїв турніру і пропонують обладунки та коней або викуп. Позбавлений Спадщини бере половину призначеної суми, а решту роздає цим воїнам та іншим слугам. Лицар категорично відмовляється прийняти речі від Бріана де Буа-Гільбера і наголошує, що їхня суперечка не скінчиться, доки вони не поб'ються в смертному бою.

Лицар наказує Гуртові, який є його особистим зброєносцем, віднести золото євреєві Ісакові, який дав йому зброю та коня. Стає зрозуміло, що переможець турніру і чоловік, який просився на нічліг у замку Седрика Сакса, є однією особою.

Гурт, прибувши до єврея, віддає вісімдесят цехінів і прощається. Як тільки виходить на двір, бачить Ребекку. Вона дає сотню цехінів і каже повернути гроші його господарю. Задля безпеки Гурта, дівчина відправляє з ним свого слугу.

Розділ ХІ

Як тільки Гурт виходить за місто, на нього нападають чотири чоловіки. Вони вимагають торбину, яку несе свинопас. Гурт пропонує їм свої особисті гроші, залишивши суму свого пана. Вони бажають дізнатися, кому він служить. Дізнавшись про лицаря-переможця турніру, вони відмовляються щось від нього брати. Гурт вихоплює палицю, збиває з ніг ватажка цього загону і ледве не забирає торбину, але розбійники знову схоплюють Гурта. Ватажок наказує свинопасу битись, щоб довести свою спритність.

Гурт так сильно вдаряє свого супротивника, що той просто падає на траву.

Ватажок відпускає Гурта, але відправляє з ним двох чоловіків, щоб вони захистили від нічних волоцюг.

Гурт розповідає лицарю про свої пригоди. Він здивований як і щедрістю Ребекки, так і великодушністю невідомих розбійників. Втім, недовго міркувавши, лягає спати, щоб набратися сил для завтрашнього змагання.

Розділ ХІІ

Вранці маршали складають списки учасників турніру. За правилами кожний лицар повинен повідомити, на чиїй стороні він буде виступати. Це потрібно для того, щоб однаково розподілити бійців.

На турнір прибуває Седрик Сакс і Ровена. Ательстан одягнувся у бойовий одяг, щоб взяти участь у боях. Седрик дуже здивований, що його товариш записався в команду Бріана. Причиною цього є королева турніру. Ательстан вважає, що скоро відбудеться його весілля з Ровеною. Седрик та родичі красуні вже дали на це свою згоду.

Леді Ровену з почестями проводять до трону.

За вказівками бій має відбуватися на вигострених мечах і списах.

Оголошують нові правила: учасникам дозволено тільки рубати мечами. Також вони мають можливість використати палицю або сокиру. Той, хто падає з коня, повинен битись лише з пішим супротивником. Вершникам забороняється нападати на пішого. Бій повинен зупинитись, коли Джон кине на арену свій жезл. Це є запобіжним заходом, якщо турнір буде дуже довгим і з великими жертвами.

Розпочинається люта битва. Здіймається така курява, що глядачі не можуть розгледіти лицарів. Вони б'ються відчайдушно, перемога переходить з однієї сторони на іншу.

З часом ряди бійців рідшають. Тамплієр сходиться з лицарем Позбавленим Спадщини один на один. Ватажки б'ються напрочуд безстрашно.

Загін Позбавленого Спадщини програє. З однієї сторони його тіснить Реджинальд Фрон де Беф, з іншої — Ательстан. Утрьох з Бріаном вони нападають на Позбавленого Спадщини. На щастя, глядачі встигають попередити лицаря від небезпеки. Сила лицаревого коня, що дістався йому напередодні турніру, рятує хазяїна — він відбивається одразу від трьох супротивників, проте сили нерівні. Це бачить лицар у чорному панцирі, якого звуть Чорним Ледарем. Раніше він просто спостерігав за боями, а тепер кидається на допомогу. Чорний Ледар перемагає Реджинальда та Ательстана. Чорний лицар від'їжджає з поля і дає можливість Позбавленому Спадщини самому розправитись з Бріаном де Буа-Гільбером. Принц Джон стурбований безпекою лицаря Храму, тому, щоб позбавити тамплієра приниження, кидає на арену жезл і зупиняє змагання.

У літописах ці бої називають "шляхетним і веселим ігрищем під Ашбі". Під час цього турніру чотири лицарі помирають, близько тридцяти дістають тяжкі поранення.

Принц Джон, вибираючи найсильнішого бійця, зупиняється на Чорному Ледарі, бо вважає, що Позбавлений Спадщини програв би змагання, якби не він.

Ніхто не може знайти Чорного лицаря, тому Джону доводиться визнати Позбавленого Спадщини героєм дня.

Переможець підходить до Ровени, щоб вона увінчала його вінком. Дівчина дуже хвилюється. Лицарю знімають з голови шолом. Люди бачать парубка двадцяти п'яти років, з гарним обличчям та коротким світлим волоссям. Лицар цілує руку дівчини і падає. Седрик здивований раптовою появою свого сина Айвенго, якого вигнав з дому. Всі розуміють, що лицар поранений.

Розділ ХІІІ

Піддані принца припускають, що переможець захоче повернути замок, подарований йому Ричардом, які завдяки Джону перейшли у володіння Фрон де Бефа. Принц відповідає, що лише він роздає маєтки.

Ровена дуже переживає за Айвенго. Про це доповідають принцу, і він вирішує дівчину видати заміж за де Брасі.

Джон отримує записку. Він дізнається, що його брат Ричард отримує волю.

Організатори не можуть розпустити людей і тому ввечері влаштовують змагання з стрільби. У ньому перемагає ненависний Джону йомен Локслі. Джон пропонує служити йому, але Локслі відмовляється, бо заприсягся нести службу лише королю Ричарду.

Джон наказує слугам віднайти єврея Ісака, щоб той надіслав дві тисячі крон.

Розділ ХІV

Принц Джон дає розкішний бенкет у незаконно захопленому замку. Він розпоряджається майном Роджера де Квінсі.

На святкову вечерю прибувають і Седрик з Ательстаном.

Гості розмовляють про подвиги турніру, а саме про невідомого стрільця, Чорного Лицаря і Айвенго. Принц Джон пропонує випити за здоров'я Айвенго, проте Седрик, його батько, каже, що не вважає "непокірливого юнака сином, бо той не послухав наказів і відрікся від звичаїв і традицій пращурів".

Принц Джон сам забуває, що із всіх братів був самим непокірливим батьку.

Далі кожний придворний по черзі з насмішкою говорить на Седрикову адресу.

Джон звертається до сакса, щоб той назвав, на його думку, найкращого нормана. Він очікує почути своє ім'я. Проте Седрик мститься своїм ворогам, виголошуючи тост за здоров'я короля Ричарда. Після цього він покидає замок. Джон залишається наляканим.

Розділ ХV

Вальдемар Фіцурс намагається зібрати людей навколо Джона. Він обіцяє їм різні блага: владу, багатство. Вальдемар каже, що Ричард вже без друзів, його військо загинуло у Палестині. Фіцурз доводить, що принц дуже вигідний для знаті. Люди домовляються з'явитися в Йорку, щоб коронувати Джона.

У замку Вальдемар зустрічає переодягненого де Брасі. Де Брасі каже, що хоче викрасти Ровену. Коли на саксів нападуть розбійники, Моріс, як благородний лицар врятує дівчину і відвезе в замок Фрон де Бефа або в Нормандію. Допомагатиме у всьому Буа-Гільбер. Вальдемар каже, що скоріше за все Буа-Гільбер забере красуню собі, проте Моріс впевнений, що такого не буде, адже тамплієрам не можна одружуватись.

Розділ ХVІ

Одразу після турніру, Чорний Ледар залишає арену. Ніхто його не може знайти. Він дістається західного Йоркширу. Поблизу немає ніяких хатинок, тому чоловік вирішує ночувати просто неба. Проте кінь виводить лицаря на галявину.

Під скелею він бачить хатину. Чорний лицар стукає в двері, і йому відповідає чоловік. Він не хоче впускати Чорного Ледаря. Тоді гість силою заходить в будинок.

Самітник — "високий чоловік, міцної статури, у довгій волосяниці, підперезаній солом'яним джгутом". Він представляється паламарем із Копменгерста. Самітник пригощає гостя сухим горохом та джерельною водою. Лицар помічає здорове тіло чоловіка, яке не може бути таким на цій їжі. Тоді самітник приносить пиріг і вино. Чорний Ледар багато про що запитує паламаря, проте той нічого не відповідає і лише показує зброю та арфу, заховані в коморі.

Розділ ХVII

Чорний лицар співає англійську баладу "Повернення хрестоносця" та грає на арфі. Самітник теж співає пісню. Їхня пиятика триває довго. Раптом хтось сильно стукає у двері…

Розділ XVIII

Автор починає розповідати вже про Седрика. Сакс не може сказати прямо, що хоче подбати про свого пораненого сина, тому наказує Освальду за ним наглядати. Проте принц зникає. Слуга помічає Гурта.

Освальд дізнається, що Айвенга підібрали довірені люди.

Довідавшись, що син знаходиться у добрих руках, Седрик знову відмовляється від нього і каже, щоб його лікували ті, від яких він дістав рани.

Після бенкету, Седрик зганяє злість на Гурті. Сакс разом з Ательстаном вирушають до абата Вальтофа, який відомий, як дуже гостинний чоловік. Наступного ранку вони залишають замок.

Коди вершники виїжджають з двору, бачать, як худий чорний пес жалісно виє, а потім біжить за подорожніми. Сакси насторожені. Вони пропонують їхати після обіду, проте Седрик не погоджується. Він упізнає собаку Гурта — Ікланя і кидає у нього дротиком. Це обурює свинопаса, котрий і так у немилості свого господаря через допомогу Айвенго. Гурт наказує Вамбі передати свою відмову служити Седрикові. Проте Вамба нічого не каже.

По дорозі Седрик і Ательстан розмовляють про країну і ворожнечі в королівському роді. Сакс розуміє, щоб відновити незалежність Англії потрібен сильний і мудрий ватажок. Він вважає, що Ательстан саме такий. Седрик планує одружити Ровену й Ательстана, щоб воєдино злити дві партії. Але Ровена закохана у Вільфреда. Це і є причиною вигнання Айвенго з дому.

Леді Ровена, як і раніше, заявляє, що не хоче бути з Конінгсбурзьким.

Розділ ХІХ

Мандрівники йдуть дрімучими лісами, які дуже небезпечні. Раптом вони чують крики на допомогу.

Під'їжджаючи, вони бачать ноші, біля яких сидить молода дівчина і старий Ісак. Він розповідає саксам, що найняв людей для перевезення та охорони хворого друга. Провідники, злякавшись вольниці, забрали віслюків і втекли. Єврей з дочкою залишились самі. Ательстан відмовляє у допомозі подорожнім, але Ребекка переконує Ровену допомогти не тільки їм самим, а й пораненому, не кажучи, хто він такий. Ровена наказує, щоб Ребекка їхала поруч з нею. Вамба легко зав'язує Гурту руки. Свинопас втікає.

Як тільки подорожні минають струмок, на них нападають розбійники. Всі потрапляють у полон, окрім Вамби. Блазень зустрічає в лісі Гурта з Ікланем. Вони вирішують визволити свого пана, але як тільки підходять ближче, бачать стрільця Локслі. Він наказує їм чекати, поки не розвідає ситуацію. Повернувшись, стрілець розповідає, що знає цих людей і їхній шлях. Він припускає, що вони не вбиватимуть своїх бранців, а нападати на них утрьох – божевілля, адже це справжні досвідчені воїни. Локслі збирається зібрати дружину, яка може їх здолати, а Гурта й Вамбу просить йти за ним.

Розділ ХХ

Слуги Седрика разом з Локслі дістаються місця, де збираються всі товариші стрільця. Двом з них він наказує їхати за розбійниками.

Поводир разом з Вамбою та Гуртом прямують до келії самітника. З хатини лунають пісні ченця та Чорного Ледаря. Самітник впускає свого товариша Локслі разом з слугами. Чернець озброюється, щоб допомогти Локслі. Чорний лицар теж вирішує брати участь у визволенні людей. Всі вони їдуть брати приступом замок Реджинальда Фрон де Бефа.

Розділ ХХІ

Доки вживаються заходи для звільнення сакса, озброєний загін поспішає до замку, де передбачається тримати невільників в ув'язненні. Але декілька разів викрадачі зупиняються. Відбувається розмова між двома ватажками. Моріс каже, що його план змінився, і він не покидатиме їх. Тамплієр запевнює, що Моріс може не переживати за Ровену, бо йому подобається Ребекка.

Седрик намагається довідатись, хто їх взяв у полон, однак спроби марні. Перед ними постає Торкілстон, старовинний замок Реджинальда Фрон-де-Бефа. Це невелика фортеця, що складається з величезної високої башти.

Леді Ровену розлучають зі служницями. Ісак пропонує гроші, щоб Ребекка залишилась поряд з ним, проте йому відмовляють.

Сакси не можуть повірити, що потрапили в полон до підлого Фрон-де-Бефа, і їх утримують у залі, де їхні батьки влаштовували урочисті бенкети.

Надворі лунає звук з ріжка. Сакси поспішають до вікна, але нічого не бачать, бо вікна виходять у двір замку. Однак, всі розуміють, що щось сталося.

Розділ ХХІІ

Ісака кидають до однієї з підземних в'язниць. До нього приходить Реджинальд Фрон де Беф разои з двома сарацинськими невільниками.

Фрон де Беф — "чоловік високого зросту й міцної статури, у обличчі читається переважно жорстокість і злість. Численні шрами додають обличчю ще злостивішого вигляду. Грізний барон одягнений у зашмаровану шкіряну куртку, яка щільно облягає тіло".

Служник дістає з кошика терези і гирі. На цих терезах Фрон де Беф наказує єврею відважити тисячу фунтів срібла, бо інакше той лежатиме в "теплому ліжечку", тобто на вогні.

Бачачи, що де Беф не жартує, єврей просить, щоб Ребекка поїхала в місто і взяла гроші. Фрон де Беф каже, що приставив його дочку за служницю до Буа-Гільбера.

Ісак відповідає, що не заплатить, доки йому не повернуть його Ребекку. Розлючений Реджинальд наказує негайно припнути старого ланцюгами до ґрат. Як тільки вони починають це робити, з подвір'я лунає звук рогу. Це зупиняє служників і змушує де Бефа покинути підземелля.

Розділ ХХІІІ

Леді Ровену поселяють у найкращу, на їхню думку, кімнату. В цей час Реджинальд, де Брасі й тамплієр розподіляють між собою ролі. Вони довго сперечаються щодо майбутньої вигоди і нарешті вирішують долю своїх бранців.

Де Брасі хоче одружитися на Ровені, проте горда дівчина докоряє чоловіку за поведінку. Де Брасі вдається до шантажу: розповідає, що Айвенго — поранений, якого везли Ісак та Ребекка. Він пропонує їй одружитись, рятуючи у такий спосіб життя коханому та опікуну.

Ровена починає сильно плакати. Це зворушує навіть жорстоке серце де Брасі. Він просить її заспокоїтися й запевняє, що немає причин переживати. Їхню розмову перебиває звук рогу, що стривожує усіх людей у замку.

Розділ XXIV

Єврейку Ребекку зачиняють у віддаленій башті. У її кімнаті знаходиться стара Урфрида. Служники замку намагаються вигнати її, проте спроби марні. Урфрида каже Ребецці, що втекти звідси неможливо і розповідає про своє життя. Коли вона була молода, батько Реджинальда, Фрон-де-Беф тримав у облозі замок її сім'ї. Батько із синами загинули, захищаючи свою спадщину. Урфрида залишилась, як здобич переможця. Таку долю стара пророкує й Ребецці.

Ребекка не розгублюється. Вона ретельно оглядає кімнату і розуміє, що втекти неможливо: кімната не має потаємних дверей. Єдине вікно виходить на майданчик, проте і звідти немає виходу.

Хоч як не готує себе Ребекка до зустрічі з небезпекою, проте тремтить, коли до кімнати заходить лицар Бріан де Буа-Гільбер. Він освідчується їй в коханні. Вона грубо відмовляє і каже, що кожному лицарю його ордена буде відомо, що він грішив з іудейкою. Тоді його виженуть з ордену і вкриють ганьбою. Буа-Гільбер розповідає, що єдиним виходом для неї є покора. Тоді дівчина відчиняє заґратоване вікно, стрибає на парапет і зупиняється на самому краю. Буа-Гільбер пробує кинутися до неї, але вона наказує не наближатися. Тамплієр дає слово, що не образить її, і розповідає, що саме Аделаїда де Монтемар зробила його таким жорстоким. Вона одружилася з іншим чоловіком, коли він воював. Тоді тамплієр і відмовився від родини, спадкоємців, які б продовжували рід Буа-Гільберів. Він просить Ребекку добровільно стати його дружиною, адже він може отримати жезл Великого Магістра. Він запевняє, що розбіжність у вірі — це лише дитячі казки. Ніхто з воїнів точно не дотримується всіх правил. Його воїни "не відмовляються від насолоди життя, щоб прийняти мучеництво, помираючи і даремно захищаючи пустелю, яка не має цінності. Буа-Гільбер чує звук сурми і покидає кімнату. Дівчина молиться за порятунок і згадує у своїй молитві ім'я пораненого християнина.

Розділ ХХV

Де Брасі каже Буа-Гільберу, що не може встояти перед жіночими сльозами. Тамплієр розповідає про рішучість Ребекки. До них приходить Фрон де Беф, перериваючи свої жорстокі діяння з Ісаком. Ріг сурмить дедалі гучніше. Вони отримують лист, у якому йдеться, що Гурт, Вамба, Локслі, Чорний Ледар вимагають віддати всіх полонених, бо інакше битимуться й чинитимуть всіляку опору їм. Фрон де Беф каже, що ті розбійники хоч і не мають потрібного обладнання напасти, проте в них сміливий ватажок. Додає, що в замку мало людей оборонятися, на відміну від їхніх ворогів. Тамплієр пише повстанцям, щоб вони направили до них священика висповідати полонених, перед смертю.

Навколо замку збираються все нові й нові загони.

Визволителі отримують лист. Вамба погоджується зіграти роль священика, щоб потім передати друзям, що відбувається у замку.

Розділ XXVI

Вамбу впускають у замок.

Блазень просить Седрика одягти його ряси і спокійно вийти із замку, а йому залишити свій плащ і пасок, щоб він посів його місце. Седрик наполягає, щоб вийшов Ательстан, адже він — нащадок владик Англії. Вамба на це відмовляється і каже, що готовий висіти на шибениці лише за свого господаря. Седрик перевдягається.

У замку Ребекка помічає Сакса в рясах і просить, щоб він відвідав хворого Айвенго. Це також чує Урфрида. Стара наказує Ребецці доглядати хворого, а сама просить поговорити з отцем.

Розділ XXVII

Урфрида веде Седрика в комірку. Там розповідає про своє життя рабині чоловіка, який вбив її батька Торкіля Вольфгангера та братів. Седрик розуміє, що Урфрида – дочка благородного сакса, друга його батька. Урфрида бачить, що перед нею Седрик Сакс. Він каже, що якби знав, що Ульріка (Урфрида – її друге ім'я) тут знаходиться, обов'язково звільнив би. Стара все життя ненавидить де Бефа і намагається шкодити йому. Вона зробила ворогами сім'ю Фрон де-Бефів. Син вбив свого батька.

Де Беф шукає священика і наказує швидше передати листа.

Седрік щасливо покидає замок. Фрон-де-Беф викриває обман. Де Беф і де Брасі вимагають викуп, але він не стосується іудея, Ребекки, Ровени і блазня.

Ательстан каже, що ні за що не віддасть Ровену, адже вона його наречена.

До замку заходить чернець Амвросій. Він повідомляє, що отця Еймера взяли в полон, пограбували і вимагають викупу. Тому Еймер звертається в цей замок з проханням сплатити за нього необхідний викуп або ж зброєю відбити у ворога.

Де Беф відповідає, що в них немає таких грошей, які має духовенство, до того ж замок оточив вдесятеро сильніший ворог.

Де Брасі повідомляє, що військом керує Чорний Ледар.

Починається штурм.

Розділ XXVIII

Автор починає розповідати вже про Ребекку та Ісака. Ребекка просить батька забрати з арени пораненого Айвенго, і відвезти до Ашбі.

Взагалі Ісак добрий чоловік, але знущання з його племені зробило його недовірливим.

Ребекка отримала медичну освіту від дочки знаменитого єврейського лікаря, жінки Міріам. Вона стала жертвою марновірства: її спалили. Але лікарські секрети перейшли до обдарованої учениці.

Ребекка наділена красою та розумом, тому користується пошаною у людей.

Оглянувши хворого, дівчина розуміє, що його можна швидко вилікувати. Проте вона сама повинна за ним доглядати. Дівчина нагадує батькові, що Айвенго — улюбленець Ричарда Левине Серце. У разі повернення короля до Англії, Ісак матиме могутнього захисника.

Коли Айвенго опритомнює, Ребекка розповідає на його прохання все про Седрика, Гурта та Ровену. Дівчина обіцяє вилікувати хлопця за вісім днів, тільки потрібно перевезти його в інше місце. Як відомо, в дорозі на них натрапляють грабіжники і всі вони опиняються в руках де Брасі. Лицарська честь не дозволяє де Брасі вбити пораненого лицаря або ж віддати його в руки де Бефу, який, безперечно, його вбив би. Тому в замку Айвенго відносять у найвіддаленішу кімнату і за ним доглядає Урфрида. Стара, охоплена спогадами про давні образи і мріючи про помсту, передає свій обов'язок доглядати хворого Ребецці.

Розділ XXIX

Ребекка рада, що постійно бачить Айвенго. Дівчина ніжно доглядає за юнаком, а він лише думає, як захистити Ровену і батька, не думаючи про рятівницю.

Оскільки під стінами замку вже розгортається битва, дівчина стає біля вікна, щоб переказувати Айвенго все, що відбувається ззовні.

Стріли сиплються, мов рясний град. Воїни валять стовпи і частоколи, рубають огорожу сокирами. Чорний Лицар долає Фрон-де-Бефа. На деякий час битва стихає, сакси укріплюються в завойованій вежі.

Ребекка згадує про свого батька.

Розділ XXX

Після успішного облогу настає тиша. Одна сторона укріплюється на нових позиціях, інша вирішує, що робити далі. Бріан і Моріс де Брасі усвідомлюють, що володар замку помирає, і вони залишаються без допомоги.

Фрон-де-Беф, конаючи, лежить на своєму ліжку. Він знає, що більшість людей спокутують свої гріхи великими пожертвуваннями на церкву. Але він вважає неприпустимим купувати собі відпущення гріхів ціною золота.

Крізь агонію він чує таємничий голос, і постать того, хто розмовляє з ним, з'являється біля ліжка. Це стара Ульріка. Вона жадає помститись за свою сім'ю та знівечене життя. Стара підпалює замок і подає саксам сигнал, щоб вони впевненіше наступали.

Розділ XXXI

Седрик не дуже довіряє Ульріці, однак повідомляє Чорного Лицаря та йомена Локслі про її обіцянку. Вони вважають, що потрібно спробувати взяти замок приступом, оскільки це єдиний спосіб випустити бранців.

Чорний Лицар просить Локслі уважно спостерігати за облогою, тому що ворог може зробити вилазку.

Чорний Ледар робить пліт, за допомогою якого сподівається переплисти рів.

Обложники відчиняють браму, Седрік та Лицар намагаються спустити на воду пліт. Сакс помічає червоний прапор, про який говорила Ульріка. Вони з усіх сил намагаються проломити браму замку. Де Брасі не встигає звалити величезний камінь на лицаря та Седрика, бо дізнається, що зсередини горить замок.

Тамплієр наказує де Брасі вести людей униз і йти до передової вежі, а тим часом тамплієр атакуватиме з іншого боку. Він запевнює, що вони зможуть захищатися доки не надійде допомога, а в іншому разі вони зможуть здатися на вигідних умовах.

Коли де Брасі спускається вниз, то зустрічає Чорного Ледаря. Лицар наказує здатись, проте Моріс відповідає, що ніколи не здасться безіменному воїну. Тоді лицар шепоче якісь слова, і де Брасі відступає, повідомляючи, що в палаючому замку знаходиться поранений Айвенго.

Пожежа розгоряється дедалі сильніше і проникає в кімнату, де Ребекка доглядає за Айвенго. Вільфрід благає дівчину рятуватись, проте вона відповідає, що без нього й батька нікуди не піде. В кімнату заходить Буа-Гільбер і забирає дівчину — Айвенго не може йому перешкодити. Чорний Ледар знаходить Айвенго.

Седрик рятує Ровену і наказує Гурту вивести дівчину до звільненої вежі. Сам же Седрик шукає Ательстана, проте Вамба завдяки своїй винахідливості вийшов разом з ним. Коли битва починалась, Вамба голосно стукав зброєю. Вартовий злякався і, відкривши двері, побіг доповісти, що ворог увірвався до старої зали. Тим часом вони спокійно вийшли з кімнати.

Воїни мужньо і відважно б'ються. Ребекка знаходиться в самому центрі загону, і тамплієр постійно піклується про її, захищаючи щитом. Ательстан бачить жіночу постать біля Буа-Гільбера і вирішує, що та жінка Ровена. Він кидається рятувати дівчину, проте тамплієр вбиває його.

Храмовик в супроводі своїх людей покидає місце битви. Йому вдається дістатись вежі, яку мав захопити Моріс. Буа-Гільбер пропонує де Брасі свою допомогу, проте той відповідає, що здався і тримає своє слово.

Воїни, що залишаються, не перестають відчайдушно битися, адже не мають надії на ласку переможців.

На верхівці однієї з бічних башт з'являється Ульріка, "немовби якась древня фурія", і співає бойову пісню. Вежа падає, і Ульріка разом зі своїм ворогом та катом гине.

Розділ XXXII

Розбійники збираються на Оленячому пагорбі. Всю ніч вони відпочивають.

Їхня здобич чимала. Незважаючи, що більшість цінностей горить у пожежі, вонивсе-таки награбовують срібний посуд, дорогу зброю і гарний одяг. Проте ніхто з них не привласнює собі трофеї, усі чекають розподілу добра, зваленого на купу.

Ніхто не бачить паламаря. Локслі наказує розшукати ченця у замку.

Седрик сумує за Ательстаном Конінгсбурзьким.

Локслі пояснює, що вони мають тікати, адже загони де Брасі, Мальвуазена та інших союзників барона Фрон де Бефа їх шукатимуть.

Сакс наголошує, що не братиме награбованого, адже має достатньо багатства. Він хоче віддячити своєму вірному слузі Вамбі. Блазень просить, щоб господар вибачив його друга Гурта за службу Айвенго. Седрик оголошує Гурта вільною людиною і дає йому ділянку землі для проживання.

Ровена знає, що Ательстан помер, а Айвенго живий. Леді відчуває полегшення від того, що тепер скінчилися її непорозуміння з Седриком. Вона дякує Локслі та іншим людям за порятунок. Несподівано вона бачить полоненого де Брасі. Він просить в дівчини вибачення. Вона прощає його, як християнка, але не пробачає лихо, до якого спричинило його безумство.

Седрік висловлює свою особливу подяку Чорному Лицарю й просить його їхати з ним до Ротервуду, на похорон Ательстана. Проте Лицар Пут і Кайданів Лазурових відповідає, що має негайні справи.

Замість багатств, які пропонують, Чорний лицар обирає де Брасі. Невдовзі він відпускає його.

Раптом всі бачать п'яного ченця з Копменгерста, котрий звільнив із палаючого замка єврея Ісака, а ще пізніше приводять полоненого пріора Еймера Жорвоського.

Розділ XXXIII

Локслі та його підданці вимагають від абата та іудея викуп. Ісак дізнається, що його дочка з тамплієром. Локслі радить йому піддобритися до абата, адже той має вплив на Буа-Гільбера. Стрілець нагадує єврею історію про хворого чоловіка, якого викупила і лікувала Ребекка. Коли ж він одужав, Ісак дав йому на дорогу монету. Саме цим йоменом і був Локслі або Дик Самостріл.

Еймер погоджується за гроші допомогти з визволенням Ребекки. Він пише листа і каже Ісаку, щоб він не шкодував грошей за викуп.

Чорний Лицар здивований, що знайшов добрих людей серед розбійників.

Розділ XXXIV

У Йорку принц Джон влаштовує для шляхтичів і духовних осіб бенкет. З їхньою допомогою він сподівається посісти престол брата. Вальдемар Фіцурс таємно керує зібранням і намагається підняти людей на виступ. Проте справа затримується через відсутність оборонців замку. Єврей Ісак також зникає, а з ним і надія на гроші.

До зали приходить де Брасі. Він повідомляє, що тамплієр утік, Реджинальд загинув, і Ричард прибув до Англії. Чорний Лицар, який мав у полоні де Брасі, — це і є Ричард Левине Серце.

Де Брасі каже, що планує з військом тікати в Гулль, а Фіцурс — пристати до названого брата архієпископа. Джону теж радять тікати. Принц відповідає, що в них нічого не вдасться, адже архієпископ викаже Вальдемара, якщо це допоможе йому вислужитися перед Ричардом, а табір Роберта Естотвіля і графа Ессекського втопить військо де Брасі. Тому в них єдиний вихід — посадити Ричарда у в'язницю.

Фіцурз береться за цю справу. Принц Джон наказує розвіднику стежити за Морісом, котрому він повністю не довіряє.

Розділ XXXV

Ісак вирушає до Темплстоу на перемовини щодо викупу своєї доньки. За декілька миль до міста Ісак знесилюється і зупиняється у свого приятеля, єврейського лікаря Натана Бена Ізраїля. Той повідомляє старому, що у місті перебуває Лука Бомануар, голова ордену тамплієрів. Він готовий карати всіх порушників обітниці ордену.

Старий прибуває до Темплстоу. В цей час у саду прогулюється Лука. У його зовнішності поєднуються риси воїна і священика. Він розмовляє з своїм товаришем про те, що хоче заборонити безкарність та розбещеність тамплієрів.

Ісак передає Бомануару листа від пріора, у якому йдеться, щоб тамплієр відпустив єврейку, отримавши за неї викуп. Магістр обурений, що мужній лицар ордену закохався у невірну єврейку. Лука наказує виштовхати старого за браму. Ісак повертається до свого друга і через нього намагається дістати якусь звістку про доньку.

Розділ XXXVI

Альберт Мальвуазен — рідний брат Філіпа Мальвуазена, головний у обителі Темплстоу.

В ордені Храму, Альберт вважається одним з аморальніших, проте він вміє приховати свої вади за лицемірством.

Лука Бомануар наказує Альберту стратити Ребекку. Буа-Гільбер погоджується на це, проте вирішує зробити ще одну справу заради спасіння дівчини.

Коли Ребекка входить до зали суду, хтось дає їй шматок паперу. Вона тримає пергамент в руках, не читаючи його. Усвідомлення того, що в цих страшних зборах у неї є якийсь доброзичливець, додає їй сміливості озирнутися.

Розділ XXXVII

Магістр звинувачує Ребекку в тому, що вона зачарувала найкращого лицаря ордену. Він запитує декількох людей про вчинки обвинуваченої. Селянин Гігга розповідає, що одужав завдяки якомусь бальзаму дівчини. Ці свідчення не переконують магістра.

Ребецці дають слово. Вона не просить помилування, лише приймає їхнє рішення стратити. Коли тамплієру дають слово, він дивиться на дівчину і промовляє слово "згорток". Ребекка читає на папірі, що потрібно вимагати двобою. За стародавніми законами, хтось може прийняти виклик на двобій і таким чином врятувати дівчині життя.

Дівчина кидає до ніг магістра рукавичку.

Розділ XXXVIII

Краса і вираз обличчя Ребекки справляють глибоке враження навіть на байдужного Луку Бомануара.

Він наказує Буа-Гільберові битись, а Ребецці дає три дні на пошуки захисника. Гігг погоджується передати батькові про ситуацію дочки. Він передає Ісакові листа, у якому дівчина просить, щоб Айвенго відстоював її життя. Старий єврей разом зі своїм другом вирушає на пошуки Седрікового сина.

Розділ XXXIX

Ввечері в кімнату Ребекки заходить Буа-Гільбер. Він хоче порозумітись із дівчиною. Бріан каже, що якщо "проявиться у фатальному бою", то Ребекка помре повільною смертю. Якщо ж він відмовиться битись із захисником, то буде зречений ордена, зганьблений та звинувачений у чаклунстві. Однак він готовий пожертвувати собою, заради Ребекки.

Дівчина відкидає пропозиції Буа-Гільбера. Він, засмучений, вже готовий відмовитися від ордена. В коридорі тамплієр зустрічає пресептора Альберта Мальвуазена, який переконує не робити цього.

Альберт очікує для себе великої користі у разі, якщо Буа-Гільбер очолить орден. Він сподівається отримати місце, якщо Ребекку засудять.

Розділ ХL

Автор повертається до пригод Чорного Лицаря. Від'їхавши від дуба, він вирушає до абатства святого Ботольфа, де лежить поранений Айвенго під наглядом Гурта і Вамби.

Айвенго каже абатові, що одужав, і просить коня.

По дорозі Вамба розповідає про озброєну челядь Мальвуазена. Раптом на них нападають розбійники. Серед них вирізняється Синій лицар: він ранить коня Чорного Лицаря. Вамба сурмить у ріг, і на допомогу приходять Локслі та йомени. Вони швидко вбивають розбишак.

Вамба знімає шолом пораненого Синього Лицаря, і всі впізнають Вальдемара Фіцурса. Поранений зізнається, що принц Джон підбив його на цю справу.

Ричард дарує йому життя за умови, якщо той протягом трьох днів залишить Англію. Якщо ж затримається на англійській землі, то помре.

Чорний Лицар зізнається йоменам, що він – Ричард Англійській. Локслі каже, що він — Робін Гуд із Шервудського лісу. Поява двох людей привертає увагу всіх присутніх. Це прибуває Вільфрід Айвенго та Гурт.

Розділ ХLI

Ричард розповідає Вільфріду, що не просто приховує своє перебування в Англії. Він дає час своїм підданим зібрати війська. Це потрібно, щоб налякати ворогів і придушити заколот.

На галявині влаштовується бенкет. Робін Гуд наказує затрубити в ріг, який Ричард приймає за Мальвуазенів, і зупинити розваги, які займають у короля дорогоцінний час.

Король без перешкод дістається замку, у якому ще триває поминальний обід за Ательстаном.

Розділ ХLII

Седрік вітається з Ричардом, якого знає лише як Чорного Лицаря. Айвенго постійно мовчить, щоб батько не впізнав його.

В іншій кімнаті знаходяться дівчата разом з Ровеною. Вони вишивають і плетуть вінки.

Король Ричард просить Седрика помиритись із сином. Батько пробачає Вільфреда. Раптом двері відчиняються, і заходить блідий, як смерть, Ательстан, одягнений у саван.

Він розповідає, що в битві меч Буа-Гільбера перекинувся і удар ковзнув. Коли він прийшов у свідомість, то побачив себе у домовині. Монахи-негідники ув'язнили його у монастирі, проте Ательстанові вдалося втекти.

Ательстан каже, що не одружуватиметься з Ровеною, адже вона байдужа до нього.

Всі помічають, що зник Вільфрід. Врешті довідуються, що до нього приходив єврей.

Ричард розшукує того Ісака, і разом з ним мчить за Айвенго.

Розділ ХLIII

Люди збираються навколо пресепторії Темплстоу, де вирішується доля Ребекки.

Буа-Гільбер не втрачає надії на кохання дівчини і пропонує їй разом втекти. Ребекка відмовляється. На арену з'являється Айвенго.

Здивований Буа-Гільбер відмовляється від битви з пораненим лицарем, але той нагадує, що тамплієр колись заставив золотий ланцюжок за битву з Вільфредом. Храмовик стає до бою.

Стається те, чого всі й очікують: Айвенго не вистоює перед сильним тамплієром. Всі передбачають, чим закінчиться сутичка, але раптом Буа-Гільбер падає.

Айвенго підхоплюється на ноги і поспішає добити храмовика. Але супротивник не підводиться. Коли з тамплієра знімають шолом, всі розуміють, що він помер.

Розділ XLIV

Магістр визнає Айвенго переможцем.

На арені з'являється Чорний Лицар разом зі своїм загоном воїнів. Він звинувачує Альберта Мальвуазена та його брата у державній зраді. Магістр каже, що їхню справу з Ричардом розсудять лише королі Європи та Папа. Лука наказує тамплієрам відступати, залишивши зброю.

Ісак просить Ребекку подякувати лицарю, проте дівчина просить якнайшвидше поїхати.

Люди кричать: "Многая літа Ричарду Левине Серце! Геть тамплієрів!"

Граф розповідає Айвенго, що король залишив всі свої справи, щоб розібратись з тамплієром і єврейкою, незважаючи, що принц збирався на бунт. Однак його прибічники розбіглися, і на подив усіх Джон приїхав повідомити про це Ричарда. Король навіть не наказав заарештувати брата.

Пізніше з'ясовується, що Моріс де Брасі виїхав з країни і служить вже Філіппу Французькому, Філіппа і Альберта де Мальвуазенів стратили, Вальдемара Фіцурза вигнали з держави, а принц Джон навіть не отримав догану.

Седрик кориться правлінню Ричарда, крім того визнає, що план одруження Ровени з Ательстаном провалився: обидві сторони відмовляються.

Вільфред і Ровена хочуть одружитися, проте на заваді стоїть Седрикова впертість і недовіра до норманській династії. Проте Сакс дає дозвіл на одруження.

Весілля Айвенго святкують у Йорці. Ричард теж гуляє на весіллі. Він добре ставиться до саксів, яких раніше принижували. У людей з'являються надії на втрачені права.

Ребекка приходить привітати Ровену і повідомляє, що назавжди покидає Англію. Єврейка дарує Ровені дороге діамантове намисто та сережки. Дівчина розповідає, що планує всіляко допомагати людям.

Ровена розповідає чоловіку про зустріч з Ребеккою, проте це не справляє на нього глибоке враження.

Ричард Левове Серце передчасно гине у Франції.

14.11.2022

Вальтер Скотт. Айвенго. 

Зіткнення добра, краси й справедливості із жорстокістю і підступністю. 

Образи Бріана де Буагильбера, принца Джона, Фрон де Бефа, Моріса де Брасі

Айвенго надзвичайно цінував закони шляхетного лицарства. "Лицарство! ... воно є джерелом найчистіших і найшляхетніших прихильностей, підпора пригноблених, захист скривджених, твердиня захисту супроти сваволі владарів! Без нього честь дворянина була б пустим звуком. Свобода теж знаходить своїх найкращих заступників у списах і мечах лицарів!" Що ж є, за думкою Айвенго, найголовнішим у кодексі честі лицарів? (Захищати пригноблених, скривджених, відстоювати честь і свободу).Чи погоджуєтесь ви з тим, що це є справді найголовніший обов'язок лицаря?

А що означало "лицарство" для лицарів-норманів: хрестоносця Бріана де Буагільбера, Моріса де Брасі, Фрон-де-Бефа? Чи вважали ці лицарі своєю справою захищати людей, відстоювати честь і свободу?

Ви знаєте, що серед правил лицарського турніру було таке: "Лицар, що... зламав закони шляхетного лицарства, мав бути обеззброєний, посаджений з перекинутим щитом верхи на тин і привселюдно висміяний".

 Робота над текстом твору.

— Що сталося? — спитав Гурт нетерпляче.

— Звичайна сьогодні річ, — відповів Вамба. — їх схопили: і нашого пана, й леді Ровену, і Ательстана...

Розкажіть, хто, чому і за яких обставин схопив Седріка, леді Ровену, Ательстана? 

(Моріс де Брасі, Фрон-де-Беф, Бріан де Буагільбер, переодягнувшись у саксонських розбійників, напали на подорожніх у лісі. Це було частиною плану де Брасі, який хотів примусити Ровену, спадкоємицю великих маєтків, вийти за нього заміж).

• Хто стали випадковими бранцями норманських лицарів-розбійників? (Ісак з донькою Ребекою та поранений Айвенго).

Вамба і Гурт висловлювали готовність допомогти своїм господарям.

"Вамбо, — сказав Гурт, — ти маєш зброю, а відваги в тебе навіть більше, ніж розуму. Хоча нас тільки двоє, та рішучі люди, несподівано напавши, можуть зробити багато. Йди за мною!"

• Хто прийшов на допомогу відважним слугам Седріка Сакса? (Локслі).

• Що його найбільше обурило? (Ті, хто здійснив напад, вдавали з себе лісових розбійників-саксів).

"Ви обидва — вірні слуги Седріка Сакса, оборонця англійських прав. Тому не забракне англійських рук, щоб допомогти йому в цій скруті", — заявив Локслі. І поки він готував допомогу Седріку та його супутникам, переодягнені нормани, супроводячи своїх бранців до замку Фрон-де-Бефа, цинічно ділили між собою "здобич".

Запитання.

• Кого називав своєю "привабливою здобиччю" Моріс де Брасі? (Ровену).

• Про кого Буагільбер заявив, що це його "власна нагорода"? (Про Ребеку).

• "Старий єврей є наполовину моя здобич", — вважав Буагільбер. Для кого ще єврей був здобиччю? (Для Фрон-де-Бефа).

• На світанку бранців привели на місце. Що зрозумів Седрік, коли побачив замок Торкілстон? (Те, що їхні поневолювачі — нормани, і серед них відомий своєю жорстокістю господар замку Фрон-де-Беф. А значить становище полонених надзвичайно небезпечне).

"Скажіть мені, пси, чого жадає ваш пан? Відібрати мені життя чи майно?" — запитав Седрік у супроводжуючих.

Фрон-де-Беф

1. Які, на вашу думку, були плани у Фрон-де-Бефа щодо полонених? (Його найбільше цікавили гроші Ісака).

2. Як ви гадаєте, як би закінчилося для Ісака перебування в замку Фрон-де-Бефа, якби опівдні не пролунала сурма визволителів? (Фрон-де-Беф міг закатувати його до смерті, вимагаючи гроші).

3. Що в описі підземелля свідчить про те, що Фрон-де-Беф жорстокий вбивця, на рахунку якого десятки вбивств? (У підземній в'язниці знаходилися пристосування для катувань, ланцюги та кайдани. "Серед кілець одного ланцюга було видно ще напівгнилого кістяка, — мабуть, полоненого, що не лише загинув тут, а й зотлів". Фрон-де-Беф: "Це підземелля — не місце для жартів. Полонені, вдесятеро шляхетніші від тебе, вмирали в цих стінах, і доля їхня лишилася довіку невідома").

4. Про які криваві таємниці замку Фрон-де-Бефа розповідає стара Урфріда? ("Фрон-де-Беф, батько нинішнього Реджинальда, разом зі своїми норманами приступом узяв цей замок. Мій батько й семеро його синів стояли на смерть, захищаючи кожну п'ядь свого родового гнізда. Не було жодної кімнати, жодної приступки на сходах, які б не скропила їхня кров. ... я стала ницою жертвою їхнього переможця").

5. Як відображає сутність Фрон де Бефа його щит з намальованою чорною бичачою головою і написом "Начувайся, ось я"?

• За що, на вашу думку, варто перекинути лицарський щит Фрон-де-Бефа? (За численні криваві злодіяння заради збагачення, придбання нових земель і замків, поширення своєї феодальної влади; за жорстокість і ницість, за вбивство батька, за загублене життя Ульріки тощо).

Моріс де Брасі

"Було коло півдня, коли де Брасі, задля кого взялися до цієї справи, з'явився, щоб здійснити свій намір, — прохати руки, а вкупі з нею й маєтків леді Ровени".

Ми вже знаємо, що кохання — святе почуття для лицаря. Айвенго відстоював свою любов до Ровени у лицарських поєдинках.

Запитання.

1. А що робить Моріс де Брасі, щоб завоювати кохання Ровени? (Організовує підступний напад, силою захоплює її разом із супутниками, ув'язнює в замку і вимагає, щоб вона вийшла за нього заміж).

2. Як ви гадаєте, чи кохає він її? Яка справжня мета норманського лицаря? (Отримати маєтки Ровени).

3. Які погрози де Брасі викликали сльози у Ровени? (Кривдник починає шантажувати її тим, що через відмову Ровени стати дружиною де Брасі загине Айвенго. "Врятуйте його, ради бога, врятуйте!" — звертається до де Брасі охоплена відчаєм дівчина. "Але ж лише твоє кохання може купити це захисництво").

Завдання.

У романі немає опису щита Моріса де Брасі. Запропонуйте варіант щита де Брасі, який найкраще відображав би сутність свого власника (малюнок, напис).

• Чи зламав Моріс де Брасі закони шляхетного лицарства, вчиняючи так з Ровеною? За що, на вашу думку, варто перекинути лицарський щит Моріса де Брасі? (За насильство, підступність, шантаж, лицемірство, брехню, підлість по відношенню до жінки, готовність до будь-яких нечесних, злочинних дій заради збагачення та розширення феодальних володінь).

Бріан де Буагільбер

А в далекій усамітненій вежі дожидалася вирішення своєї долі Ребека. На неї чигала страхітливіша небезпека, ніж на леді Ровену.

"Свій викуп ти маєш заплатити вродою і коханням, ншого мені не потрібно", — заявив Буагільбер красуні зврейці.

• Чому Буагільбер, який був у захваті від краси Ребеки, не пропонує їй вийти за нього заміж, так як це зробив Моріс де Брасі по відношенню до Ровени? (Лицар-хрестоносець не мав права одружуватися. До того ж Ребека була іншої віри).

• Поясніть, чому Ребека називає Буагільбера "негідником", "чернецем-кривоприсяжником"? (Буагільбер, посягаючи на честь єврейки, порушує Правила статуту ордену хрестоносців, які забороняли стосунки з жінками, до того ж іншої віри; порушує обітниці, ганьбить хрест).

• "Одне лишень може врятувати тебе, Ребеко: скорися долі й перейди в нашу віру". Доведіть, що для Ребеки її віра і честь дорожчі за життя. (Ребека, зважившись на відчайдушний вчинок, вискочила на терасу і зупинилася над безоднею, готова кинутися вниз).

Зійди, — попросив її храмівник, — зійди сюди, навіжена дівчино. Присягаюся землею, морем і небом, я не завдам тобі ніякої кривди! Коли вже не заради тебе самої, то хоча б заради свого батька зійди вниз.

Я буду йому за друга, а тут, у цьому замку, він потребує дуже могутнього захисника

— Ой, лишенько, — зітхнула Ребека, — я це знаю. Але ж чи можна вірити твоєму слову?»

— ... Я порушив чимало законів, зневажав заповіді, та слова свого не ламав ніколи, — заприсягався Бріан де Буагільбер".

• А як ви гадаєте, можна вірити слову лицаря-храмівника Буагільбера?

Пройде зовсім небагато часу. Замок Фрон-де-Бефа палатиме у вогні. І Буагільбер прийде за Ребекою, щоб врятувати її.

Я розшукав тебе, — сказав він Ребеці, — ти бачиш, як я додержую свого слова поділяти з тобою і радощі й горе...

— Сама одна я не піду з тобою, — відповіла Ребека, — врятуй мого старого батька, врятуй цього пораненого лицаря".

• Що, на вашу думку, відповів їй Буагільбер? ("Лицар має сам зустрічати свою долю... А щодо долі якогось там єврея, то кого вона обходить?") То дотримав свого слова бути "могутнім захисником" батька Ребеки храмівник Буагільбер?

• Як ви зрозуміли із зізнання Буагільбера Ребеці, чому він став лицарем-храмівником? Якою була його мета? (Мав честолюбиві мрії про владу і багатство. Хотів стати магістром могутнього ордену, мати "маєтки в усіх королівствах Європи, вояцьку славу").

• "Я шукав сміливої душі, що могла б поділити зі мною мої поривання, і знайшов її в тобі". Чому Буагільбер навіть не поцікавився у Ребеки, чи хотіла б вона "поділити з ним його поривання"? (Буагільбер себелюбець, егоїст, він думає лише про себе).

• Що означає той факт, що лицар-храмівник відмовився від свого першого щита, на якому були зображені два лицарі верхи на одному коні? Чому він замінив його іншим щитом з написом "Стережися во- эона" і зображенням ворона, що летить, тримаючи в пазурах череп? (Можливо, перший щит символізував дію лицарського ордену храмівників (взаємодопомога, підтримка). Буагільбер зраджує цим ідеалам. Він обирає інший щит, який відображає справжню хижацьку і розбійницьку сутність Буагільбера).

• За що, на вашу думку, варто перекинути лицарський щит Бріана де Буагільбера? (За жорстокість, не гідну лицаря поведінку з жінкою, відступництво у вірі, порушення обітниць лицарського ордену храмівників, порушення присяг, нечестивість, егоїзм, прагнення досягнути мети будь-якою ціною тощо).

Зробіть висновки, якими зображені нормани. (Нахабними, жорстокими, свавільними. Вони поводять себе так тому, що прийшли в Англію завойовниками.)

— Подумайте, на прикладі яких героїв роману показані міжусобні війни? (На прикладі Уїлфреда Айвенго і Фрона де Брефа. Останній, як відомо, забрав володіння Айвенго.)

— Як ви гадаєте, у чому полягала складність боротьби Ричарда I за владу? (У тому, що деякі саксонські феодали зраджували його й переходили на бік норманів.)

Хочу звернути вашу увагу на те, як у романі зображено короля Ричарда I. Він відважний, благородний лицар, простий у спілкуванні, добре почувається у будь-якому товаристві: чи то монахи, з якими він п'є, чи ватага лісових сміливців із загону Робіна Гуда, чи саксонські вельможі. А яким же був реальний Ричард Левове Серце. Зараз у нас є чудова нагода познайомитися з цією видатною людиною, бо Ричард I власною персоною завітав до нас у клас.

Рольова гра.

Ричард I. 

Я був одним із синів Генріха II. Я був відомий не лише своєю силою, витривалістю й відвагою, а й упертістю і жорстокістю. Сліпо додержувався правил лицарської честі, а тому не міг бути розумним політиком. Не раз гордість і гнів штовхали мене до дій, що були приречені на провал. Улюбленими моїми заняттями були полювання і війна. Своєю батьківщиною я вважав Аквітанію. За 10 років свого правління я жив у Англії менше року: на декілька років вирушив у хрестовий похід, 2 роки був у полоні, а потім вів безнадійну боротьбу з Філіппом II Августом. Від Англії я вимагав тільки грошей, які потрібні були мені для утримання війська.

Я всіх хотів перевершити славою, та досяг успіхів лише в умінні наживати ворогів. Під час штурму Акри один із предводителів німецьких хрестоносців Леопольд Австрійський першим підняв свій прапор на башті захопленої фортеці. Розлютившись, я наказав своїм воїнам зірвати цей прапор і втоптати його в грязюку. Леопольд Австрійський став моїм запеклим ворогом.

Я помер так само недоладно, як і жив. Дізнавшись, що знатний лицар в Аквітанії знайшов нібито величезний скарб, я узяв в облогу його замок, був поранений стрілою в плече і загинув від зараження крові.

Історики не одне століття сперечаються щодо особи Ричарда Левове Серце. Одні вважають, що він відстав від свого часу. Коли його батько і його ворог Філіпп II зміцнювали свої королівства, створювали національні держави, Ричард метався світом, забувши про Англію. Інші історики стверджують, що Ричард був справжнім сином своєї епохи - епохи розквіту лицарства. Ричард шукав воїнської слави і безсмертних подвигів, залишившись у пам'яті поколінь як великий герой і безуспішний політик.

Проблемне питання.

— Як ви вважаєте, чим було викликане таке вільне поводження В. Скотта з історичними фактами (король у романі мало нагадує свого реального прототипа)? Чи є такий підхід виправданим?

Справа в тому, що король Ричард зображувався у старовинних народних баладах справді «народним королем». Слід зазначити, що багато епізодів роману взяті письменником саме звідти. Ричард у баладах - втілення народної мрії про демократичного, справедливого короля. В. Скотт розвиває цю тему далі. У його романі король штурмує замок барона Фрона де Бефа разом із селянами і «лісовими лицарями» Робіна Гуда, виступає на боці принижених, відновлює справедливість. Чорний Лицар на руках виносить із палаючого замку Айвенго, він рятує Ровену і Седріка, він же примиряє Айвенго з батьком.

Короля зображено так тому, що він є в романі виразником корінного населення Англії - саксів, а головне - народу. Він сприяє утворенню єдиної англійської нації, що на той час було необхідно, історично прогресивно, є виразником ідеї централізації королівської влади, яка покладе кінець внутрішнім роздорам і кровопролиттям.

Звичайно, Вальтер Скотт розумів, що образ Ричарда, створений ним у романі, - це лише поетична правда. Та саме вона найбільш повно відповідала головній ідеї всього роману.

Переказ тексту.

— Розкажіть про битву під замком Торкільстон і пожежу. (р. 29)

— Хто брав участь у битві за замок? (Воїни Робіна Гуда, селяни, котрі люто ненавиділи барона Фрона де Бефа)

— Що об'єднувало цих людей? (Усі вони ненавиділи гнобителей-феодалів.)

— Зачитайте листа, якого Гурт і Вамба надіслали норманам.

— Що в ньому образило норманів? (Норманів обурив той факт, що їм насмілилися погрожувати раби. Окрім того, ці раби називали їх нікчемами і волоцюгами.)

— Хто допоміг погано озброєним нападникам захопити замок? (Ульріка)

— Чому Ульріка так учинила? (Вона помстилася за своє безчестя, образи, смерть рідних.)

Самостійна робота.

— Знайдіть та зачитайте опис пожежі замку. (р. 31)

— Які художні засоби використовує автор для змалювання пожежі?

(Епітети: «нестримне полум'я», «палаючі дахи та балки», «пурпурові відблиски пожежі»...

Робота з репродукцією картини Ежена Делакруа «Викрадення Ребекки»

Зверніть увагу, як зображений цей епізод на картині художника Ежена Делакруа. Що постає перед нашими очима?

Проблемне запитання.

— Чому автор зображує серед учасників штурму військо Робіна Гуда? (Вони були серед тих, хто штурмував замок, тому, що боролися з ворогами і гнобителями народу.)

— Подумайте, яку роль відіграє образ Робіна Гуда в романі? (Робін Гуд і його військо є втіленням ідеї боротьби за свободу і справедливість.)

Закріплення вивченого матеріалу.

Закінчуючи роботу,  пропоную вам таке завдання: обрати із запропонованих мною рис ті, що стосуються Айвенго, Робіна Гуда (саксонців) і ті, що стосуються норманів. Записати їх, розділивши на групи.

(Прийом «валіза»)

Доброзичливість, заздрісність, грубість, щирість, відкритість, чесність, вседозволеність, намагання загарбати якнайбільше земель, мужність, насильство, благородство.

Висновок. Перед читачем роману «Айвенго» постає сувора доба раннього Середньовіччя з її звичаями, певними вчинками людей, з їхнім розумінням тих чи інших надій. Конфлікт у романі відбувається між добром і злом, честю і підлістю. І кожне нове покоління читачів, відкриваючи заповітні сторінки, знову й знову ставить себе на місце добрих і справедливих героїв, відкидаючи зло і брехню, розуміючи, що не можна втрачати свою гідність, за будь-яких обставин треба залишатися людиною достойною.

 Домашнє завдання.

Повторити вивчений матеріал 

17.11.2022

Вальтер Скотт. Айвенго. Образи Ровени і Ребекки

Якою б силою та мужністю не відзначалися чоловіки, однак нічого, напевне, не були б вони варті без жінок. Адже жінка не просто дає їм життя, вона надихає лицарів на подвиги, чекає з походів, омиває рани, вміє розрадити у скрутну хвилину, дає розумні поради. В усі часи жінок оспівували у творах мистецтва, їм поклонялися, їх просто кохали. Мабуть, немає жодного літературного твору, в якому б були відсутні жіночі образи. Звичайно, є вони і у романі В. Скотта «Айвенго».

Там за віками, за гірким туманом,

Де трубить вічність у Роландів ріг,

Любов була єдиним талісманом,

А талісман ще звався - оберіг.

Було життя, осяяне красою,

Любов і честь цінились над життя.

І що там смерть з великою косою? –

Мужчина, лицар, сонячне дитя.

В моїх садах мелодії Провансу,

І жінка, жінка, жінка всіх віків!

За неї лицар гинув без авансу,

Вона чекала цокоту підків.

В монастирях, фортецях і столицях,

З глухих палаців, схожих на тюрму,

Якщо він лицар, - о, якщо він лицар! –

Вона троянду кидала йому.

Гриміли вальси, пурхали амури,

Давили будні, смикала сім'я –

Жіноча туга билася об мури:

Де лицар мій? Молитва де моя?!

І хоч в'яжіть, хоч клітку або плітку,

Хоч бозна-хто розкаже бозна-де,

Якщо він лицар - жінка кине квітку,

На все життя очима проведе.

Картина художника І. Кускова «Леді Ровена і Ребека».

- Назвіть імена жінок, зображених у творі....

- У своєму творі великий шотландець створив їх надзвичайно привабливими, гідними кохання. І хоч «Айвенго» перш за все лицарський роман, мужність і вірність притаманні у його творі не тільки чоловікам. Отже, на сьогоднішньому уроці ми поговоримо з вами про жінок, в образах яких воєдино злились краса і шляхетність, мужність і гідність. Відомо, що О. Пушкін, прочитавши роман, в одному із своїх листів так писав про цих героїнь: «...У душі Ровени горить чистий вогонь святості і шляхетності. А Ребекку відрізняє палка віра й високе почуття власної гідності».

Портрети Ровени та Ребекки.

«Впізнай героя за описом».

Опис Ровени.

«Ясні блакитні очі під витончено вигнутими темними бровами, що надавали виразності чолу, були неначе спроможні й запалювати, і власкавлювати, і наказувати, і благати. До такого обличчя більше пасував лагідний вираз».

Опис Ребекки.

«Уся її постать була напрочуд доладна, і красу її ще більше підкреслював східний убір. Тюрбан жовтого шовку чудово пасував до смаглявого обличчя. Блискучі очі, горді дуги брів, гарної форми орлиний ніс, перлово-білі зубки і смоляно-чорні кучері, що окремими спіральками спадали на гарну шийку й груди. »

!!!

- На що звертає увагу автор у портретах Ровени і Ребекки? 

(На їхню красу, зовнішню привабливість. Леді Ровена втілює саксонський тип краси, Ребекка - східний тип.)

- Чи можна за описом зовнішності визначити характер героїнь? 

(Так. Леді Ровена - лагідність на обличчі, Ребекка - гордість, твердість волі.)

Який соціальний статус вони мають? 

Як це позначилося на їхніх характерах? 

Ровена.

Я - дворянка, онука саксонського короля Альфреда Великого, мені належать великі багатства і землеволодіння. Виховувалася у сім'ї опікуна Седріка Роттервудського, де до мене ставилися, як до рідної доньки. Звідси - і характер, і вдача справжньої леді.

Ребекка.

Я - донька єврея-лихваря. З дитинства зазнавала переслідувань, бо належала до Богом проклятого народу: за вбивство єврея у середньовічній Європі навіть не карали. Тому за своє життя, незважаючи на чисельні багатства батька, я зазнала багато поневірянь, образ, страждань. Але все це загартувало мій характер.

Завдання!!!

Самостійна робота. 

1. Розподіліть подані словосполучення відповідно до образів Ровени та Ребекки, запишіть їх у зошити.

Прекрасна королева, прекрасна квітка Палестини, саксонська красуня, троянда Сходу, Лілія Долин, дочка Сіону, прекрасна саксонка, перлина єврейського народу.

2. Назвіть епізоди, які пов'язані з леді Ровеною. (Вечеря в домі Седріка, проголошення королевою турніру, нагородження переможця турніру, перебування у полоні.)

3. Назвіть епізоди, що стосуються Ребекки. (Повернення Гуртом грошей, на лісовій галявині, опір Буагільберу у замку, допомога пораненому Айвенго, суд, третій турнір.)

«Ланцюжок думок»...

Як відомо, характер людини найкраще розвивається у складній, екстремальній ситуації. Таким епізодом у житті Ровени і Ребекки виявився полон. Що саме вразило вас у поведінці Ровени, коли вона знаходилася у полоні? 

(Її гордість, нескореність. Те, що вона, не думаючи про себе, просила Моріса де Брасі врятувати Айвенго. ЇЇ самовпевненість. Вона не уявляла, як можна не підкоритися її бажанням.)

 А як поводилася в полоні Ребекка? (Гідно і гордо.)

Як ви гадаєте, за що Бріан де Буагільбер покохав Ребекку? Чим вразила його ця дівчина? (Храмовник захоплювався її розумом, твердістю, гідністю, з якою вона трималася, сильною душею.)

Чи згодні ви з такими словами храмовника: «Я шукав лише спорідненої душі і в тобі знайшов таку душу?» У чому, на вашу думку, може виражатися ця спорідненість? (Обидва герої наділені сильним характером.)

Суд у середньовічній Англії

Але на долю Ребекки випало ще одне випробування. Суд.

Запитання.

• У чому звинувачувалася Ребека? 

("Своїм чаклунством вона збурила кров і ушкодила розум не простої людини, а лицаря").

• Як відбувалося правосуддя? Що розповів про Ребеку бідний селянин-сакс? (Селянин-сакс розповів, як Ребека вилікувала його від паралічу, допомогла встати на ноги). Як цей факт перекрутили судді і обернули проти Ребеки? (Вирішили, що бальзам, яким єврейка лікувала хворого, був зроблений з чаклунського зілля, а незнайомі єврейські літери на флакончику — незаперечний доказ, що сам диявол готував ці ліки).

"Викликали двох найманців, котрих Альберт Мальвуазен заздалегіть навчив, що вони мають свідчити".

• Про що розповіли ці підкуплені свідки? ("...свідки говорили, що інколи Ребека бурмоче щось незрозумілою мовою, а співає так солодко, що у слухачів починає дзвеніти у вухах..., що на перснях у неї таємничі знаки, а запинало помережене якимись чудернацькими візерунками". Один з вояків розповів, що Ребека вилікувала пораненого чаклунством: начеркала якісь знаки на його рані, і з рани вийшло залізне вістря. Інший розповів, що бачив, як Ребека, ставши на краєчку парапету, обернулася сніжно-білим лебедем, тричі облетіла круг замку і знову опустилася на вежу, набувши жіночої подоби).

• Чому Ребека не намагається виправдатися перед судом? "Благати про співчуття... було б, як бачу, даремно і принизливо". (Вона знає, що єврейці ніхто не повірить).

• Чи міг у цій ситуації їй допомогти Бріан де Буагільбер? Що він мав зробити, щоб врятувати Ребеку? (Заступитися за неї, сказати, що вона ні в чому не винна).

Уже після суду храмівник сказав Ребеці: "Я втрачу свою славу, свою честь, втрачу надії. І всім цим я ладен пожертвувати".

• То чому ж не жертвує, не рятує Ребеку? (Він ставить умову: врятує Ребеку, якщо вона заплатить за це своїм коханням. "Зречуся і слави, і величі, і влади, хоча вона вже майже в моїх руках, — кину все, аби тільки ти сказала: "Буагільбере, будь моїм коханим").

"Не призначай плати за моє визволення, пане лицарю, не продавай великодушного подвигу — заступись за скривджену з самого лише милосердя. А не з особистої вигоди".

• Чи погоджується Буагільбер стати на захист Ребеки без "особистої вигоди"? (Ні, він виходить на двобій проти лицаря — захисника Ребеки).

• Що означала рукавичка, яку Ребека кинула до ніг великого магістра? ("Я заперечую всі ваші звинувачення, оголошую себе невинною, а свідчення неправдивими. Вимагаю призначення Божого суду, і нехай мій захисник підтвердить, що я кажу правду").

• Чому великий магістр сумнівався в тому, що знайдеться лицар, який стане на захист Ребеки? (Вважав, що захищати єврейку — не гідна лицаря справа).

• А чому у читачів не виникає сумнівів, що Айвенго не залишить у біді Ребеку? (Айвенго — справжній лицар, для якого захищати скривджених — лицарський обов'язок. Він порядний і чесний: ту, яка врятувала його від смерті, він не залишить у біді. Крім того, читачі не раз переконувалися, що Ребека подобалася Вілфреду).

• Розкажіть, як завершився Божий суд...

• Як ви гадаєте, чому слабкий після поранення Айвенго переміг сильного, добре озброєного лицаря-храмівника Буагільбера? У чому символічність його перемоги? (Айвенго відстоював правду і справедливість. Божим судом було доведено, що звинувачування єврейки Ребеки у злі — це велика несправедливість. Бог дав знак, що Ребека та її народ заслуговують на гідне життя без гонінь, зневажань і переслідувань).

Створення психологічного портрету через знакову систему.

Завдання !!! треба назвати  на кожну літеру імені слова - риси героїнь....

Наприклад )

Р - розумна

Р - рішуча

О - охоче допомагає людям

Е - енергійна

В - вірна коханому

Б - благородна

Е - етико-моральна

Е - емоційна

Н - наполеглива

К - красива

А - ангел

К - кохає Айвенго

А - альтруїстка

Висновок. 

Леді Ровена - типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснює свої подвиги. Образ красуні-єврейки складніший. Вона поставлена в особливе становище через своє походження, смілива і великодушна. Ребекка висловлює незалежні думки. Вона не боїться назвати лицарські подвиги жертвоприношенням демону марнославства. Ребекка активна, дієва: лікує рани, допомагає хворим, вона розумна, вміє доводити свої переконання про честь, віру, об'єктивно оцінює людей. Ця героїня втілює ідею автора про те, що самозречення і самопожертва своїми пристрастями в ім'я обов'язку рідко винагороджуються і що внутрішнє усвідомлення виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду - душевний спокій.

Сенс нашого обговорення в тому, що не тільки час, історичні події, походження, соціальний статус та національність людини впливають на її вдачу і долю, але й людина сама формує свою особистість, займається власною освітою й вихованням, загартовує характер, а значить, є володарем своєї долі.

Для Ровени доля визначена наперед, а Ребекка є володаркою своєї долі.

Айвенго "довго й щасливо жив з Ровеною, проте часто пригадував Ребечину вроду та величну її душу, — може, частіше, ніж це було бажане Ровені".

Так, Айвенго міг обрати Ребеку і прожити з нею щасливе життя, якби не... Якби не що? (якби не нетерпимість до єврейської віри, деспотичний гніт релігійних забобонів, які панували у середньовічній Англії).

Ось чому Вальтер Скотт, залишаючись вірним історичній правді, не міг на сторінках свого історичного роману зробити єврейку Ребеку щасливою.

Історія Ребеки вчить нас тому, що чесні, порядні люди незалежно від їх вірувань заслуговують на повагу, щире кохання, гідне і щасливе життя у будь-якому суспільстві.

Підсумок уроку...

А зараз я б хотіла дізнатися, на боці якої з красунь ваша симпатія. Хто викликає вашу повагу і співчуття? Прошу прокоментувати вашу думку....

Домашнє завдання.

Підготуватися до тестових питань по темі "Айвеного" В. Стотта 

21.11.2022

Тестові завдання

(оберіть любий варіант)

Вальтер Скотт. Роман «Айвенго» Варіант 1

1.Роман "Айвенго" написав …

а) Вальтер Скотт  б) О'Генрі   в) Джек Лондон

2.Вальтер Скотт — це видатний письменник …

а) французький б) англійський в) німецький

3.Засновником жанру історичного роману був …

а) В. Скотт б) Р. Л. Стівенсон в) Ж. Верн

4.Щит з написом "Desdichado" належить …

а) Чорному Лицареві б) Бріану де Буагильберу

в) лицарю Айвенго

5.Ребекка – це …

а) чаклунка б) дочка єврея Ісаака

в) вихованка Седріка Сакса

6.У вирішальному поєдинку на лицарському турнірі переміг…

а) Айвенго б) Ательстан в) Чорний Лицар

Вальтер Скотт. Роман «Айвенго» Варіант 2

1.Дія роману "Айвенго" розпочинається…

а) з останніх років ХІ ст. б) з початку ХІІ ст.

в) з останніх років ХІІ ст.

2.Король Річард І і принц Джон в романі Вальтера Скотта "Айвенго" є …

а) вигаданими персонажами

б) реальними історичними особами

3.Айвенго служив…

а) королю Річарду І б) принцу Джону

в) французькому королю Філіпу

4.Айвенго брав участь в Ешбі на лицарському турнірі як …

а) Чорний Лицар б) лицар Позбавлений Спадку

в) Локслі

5.Народну оцінку ситуації в країні виражають …

6.Нареченою Ательстана та королевою турніру в Ешбі була…

7.Хто і як врятував із полону Седріка Сакса?

8.Над ким звершився суд Божий у кінці роману? Арґументуйте відповідь.

Вальтер Скотт. Роман «Айвенго» Варіант 3

1. Головні герої роману — це

2.Седрік мав намір одружити леді Ровену з Ательстаном, щоб…

а) допомогти закоханим; б) провчити сина ;

в) об'єднати англосаксонські політичні партії для опору норманам

3.Під одягом невідомого пілігрима, що завітав до дому Седріка в негоду, приховувався …

а) Фрон де Беф; б) Моріс де Брасі; в) Айвенго

4. Седріка Сакса, Айвенго, леді Ровену, Ісаака і Ребекку захопив у полон …

а) Бріан де Буагильбер; б) Фрон де Беф; в) Моріс де Брасі

1. Справжнє ім’я Айвенго …

а) Уїлфред; б) Джон; в) Еймер

1. У чому полягає роль Ульріки під час штурму замку? Що з нею трапилося?

7. Як склалася подальша доля леді Ровени?

8.Що спільного було між Айвенго та Бріаном де Буагильбером?

9.Хто і від чого врятував Ребекку?

24.11.2022 Заміна 

Асинхронно 

Джон Бойн (англ. John Boyne; нар. 30 травня 1971) — ірландський письменник, лауреат численних літературних премій. Автор десяти романів для дорослих і п'яти романів для дітей, а також двох збірок оповідань. Його книги перекладені більше ніж 51-ю мовою. Один із найвідоміших романів Бойна — "Хлопчик у смугастій піжамі", що був екранізований 2008 року.

Джон Бойн народився в Дубліні, Ірландія, 1971 року. Вивчав англійську літературу в Триніті Коледжі, (Дубліні) та письменницьку майстерність в Університеті Східної Англії (Норвіч), де став володарем премії Кертіса Брауна (премія, якою нагороджують за найкращий студентський твір у прозі). Вчився письменницької майстерності у Малкольма Бредбері. Певний час працював у книгарні "Waterstone's" в Дубліні.

Його рання проза представлена переважно оповіданнями. Перше оповідання Бойна — "Entertainments Jar" ("Фляга розваг") — було надруковане в Sunday Tribune і 1993 року потрапило до шорт-листа Hennessy Literary Award в Ірландії. Всього Бойн видав близько 70 оповідань.

У 2015 році був головою журі канадської літературної премії Scotiabank Giller Prize. Є постійним книжковим оглядачем для The Irish Times.

Живе в Дубліні.

Один із найвідоміших творів автора — "Хлопчик у смугастій піжамі", що зачіпає тему Голокосту. Бойн написав роман за 60 годин і закінчив його 30 квітня 2004 року, у день смерті Адольфа Гітлера, який не з'являється в книзі, але незримо присутній там. Роман отримав дві премії Irish Book Awards, премію Bisto Book of the Year і був призером декількох міжнародних нагород. Крім того, роман 80 тижнів очолював список бестселерів Ірландії та New York Times Bestseller List і лідирував у 2007-му і 2008-му роках за продажами в Іспанії. У світі продано понад 9 мільйонів примірників книги.

Домашнє завдання :

Опрацювати біографію 

читати "Хлопчик у смугастій піжамі"

28.11.2022 Заміна 

Асинхронно

Скорочено текст  

“Хлопчик в смугастій піжамі” аналіз (паспорт)

Автор – Джон Бойн (ірландський письменник)

Рік написання – 2006

Жанр – роман

Тема –  зображення ницистського світу очима дитини;

Ідея – кожна людина має однакову цінність.

Проблеми, які порушує Джон Бойн у романі: нацизму, антисемітизму, рівності та людських прав.

Сюжет

Історія описана очима дев’ятирічного німецького хлопчика Бруно. Він безтурботно живе у чудовому будинку в Берліні. Життя Бруно кардинально змінюється, коли його батька призначають комендантом і сім’я змушена переїхати в Аж-Вись. Але нове місце Бруно не подобається: не побачивши поблизу дітей, з якими можна було б пограти, він нудьгує. Тоді він вирушає досліджувати територію, що проглядається з вікна у його кімнаті, де люди розгулюють у однакових смугастих піжамах.

Там він і зустрів свого нового друга — єврейського хлопчика, Шмуля, який сидів по той бік огорожі. Виявилося, що обидва хлопчики народилися в той самий день, і, як вважав Бруно, у них багато спільного. Вони регулярно зустрічалися біля огорожі, але час йшов і батьки вирішили, що Бруно з мамою та сестрою мають поїхати назад до Берліна. Тоді Бруно вирішив піти попрощатися зі своїм другом. Саме в цей момент Бруно вирішує допомогти Шмуелю розшукати батька, який зник напередодні. Бруно зважився  пробратися в табір в’язнів, переодягнувшись попередньо в смугасту піжаму,

Історія про дружбу двох хлопчиків закінчилась смертю у газовій камері. Останні слова, які говорить Бруно Шмулю: “Ти мій друг на все життя”.

Батько здогадується, що стало з Бруно, коли бачить місце, де син залишив свій одяг, і підкоп під сіткою на територію табору;

Головні герої:

Бруно — головний герой, дев’ятирічний німецький хлопчик, який не розуміє, що відбувається навколо. Розумний, любить читати, допитливий, досить спокійний та неконфліктний. Йому цікаво все нове, особливо новий друг та незвичайна ферма за колючим дротом.

Шмуль — новий друг Бруно, який живе за колючим дротом. До війни жив у Польщі, розмовляє польською та німецькою. Виріс у родині годинникаря.

Ральф — батько Бруно, військовий офіцер, прагне зробити кар’єру, тому з радістю погоджується на переїзд, незважаючи на думку інших членів сім’ї. Цілком відданий Рейху, але трагедія повністю руйнує його світ.

Ельза — мати Бруно. Красива, емоційна жінка. Їй не подобається сусідство з концтабором, вона турбується про дітейи.

Гретель — сестра Бруно. На початку роману Гретель – звичайнісінька дівчинка 12-ти років, що любить ляльок. Перейнявшись ідеологією, нав’язаною новим учителем історії, Гретель викидає всіх ляльок у підвал, а на стіну у своїй кімнаті вішає портрет Гітлера і карту Європи, де активно зазначає просування німецького фронту, починає читати газети. Незважаючи на часті суперечки і якусь зарозумілість Гретель, між нею і Бруно добрі стосунки. Дівчинка важко переживала втрату брата.

Фюрор — начальник Ральфа, який і направляє його на службу у віддалений табір.

Наталі – бабуся Бруно. Не підтримує прагнення сина досягти успіху у військовій сфері, відкрито засуджує його успіхи, зневажає Гітлера і нові ідеали Німеччини. Любить своїх онуківм.

Матіас – дідусь Бруно.

Хлопчик у смугастій піжамі: чи зможе колючий дріт розділити душі людей?

Чи зможе колючий дріт розділити душі людей? І чи приходить розплата за наші гріхи? Розібратися у цьому вам допоможе роман ірландського письменника Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» (Видавництво Старого Лева).

Коли я роблю помилки, мене карають, - наполягав Бруно.-роздратований, що правила, які застосовуються до дітей, схоже не застосовуються до дорослих (попри те, що вони ж таки їх вигадують).

На перший погляд, назва книжки не викликає особливих емоцій. Вона навіть асоціюється з чимось теплим, по-справжньому милим і дитячим, однак тільки доти, доки не задумаєшся над тим, що означає слово «смугаста». Саме воно поступово відсилає читача до історії дев'ятирічного хлопчика.

Головний герой роману - маленький німець Бруно. Він має усе: п'ятиповерховий будинок в Берліні, «найкращих друзів у світі», купу веселих занять та мрій. Лише старша сестра, «безнадійний випадок», ніяк не дає йому спокою. Життя Бруно кардинально змінюється, коли його батько стає комендантом концентраційного табору. Сім'ю хлопчика очікує переїзд. Однак на новому місці Бруно знайомиться з маленьким в'язнем - євреєм на ім'я Шмуль. Тоді і починається ця історія... Події роману розгортаються на тлі Другої світової війни, але автор жодного разу не каже про це прямо. Читач сам розуміє історичний контекст через окремі деталі. Абсурдність реальності автор вміло підкреслює завдяки наївному «рожевому» світогляду дитини. Багатий хлопчик, який жодного разу не відчував голод, не розуміє, чому фермери у смугастих піжамах такі худі та сумні, а головне - чому їх не випускають.  У своєму творі Джон Бойн порушує найболючіші проблеми ХХ століття: нацизму, антисемітизму, рівності та людських прав. Не оминає він і проблему виховання. Автор розмірковує над тим, що змушує добру, щиру дитину вирости безжальним тираном, який ладен знищувати тисячі людей заради кар'єри. Показуючи історію дитячими очима, Джон Бойн пише просто. У цій книзі ви не знайдете розлогих описів, авторських відступів чи «складних» слів. Цікаво, що мова роману не драматична, по суті в книзі немає жодної жорстокої сцени. Автору вдається їх оминути, однак читач все одно розуміє, що вони є, розуміє всю несправедливість та трагізм цих подій. Композиція твору така ж фрагментарна, як і думки дитини, яка нічого не розуміє. Такий виклад, безперечно, проявляє стиль Джона Бойна. Письменник вміє писати про найтрагічніші сторінки в історії людства надзвичайно просто, він не виснажує читача емоційно, не доводить до нестримних сліз, однак його книжки не можна забути ще довго, вони залишають чимало запитань, на певний час вводять у стан шоку. Єдине, що може відволікати читача -  надмірна наївність Бруно, яка не відповідає реаліям того часу. У 40-і роки минулого століття психіка німецьких дітей була просякнута нацистською ідеологією. Тому, насправді, дев'ятирічний Бруно мав би розставляти кнопки по лінії фронту на карті та готуватися до вступу в «гітлер-юнтер» і правильно б вимовляв слово «фюрер». Цікавим є і образ слуги у комендантському домі - Павла. Для того часу це було б нонсенсом, бо, як рабинь, до свого будинку офіцери брали переважно жінок. До того ж, Павло був в минулому лікарем, а комендатни не могли «розкидатись» кадрами. Здається, ув'язнений мав би працювати медиком у самому таборі. Це підтверджує у своїй книзі «Людина у пошуках сенсу» психотерапевт Віктор Франкл, який у свій час також був лікарем в Освенцимі.  Привертає увагу і сам факт зустрічі Бруно зі Шмулем. Де єврейський хлопчик міг знайти місце у концтаборі, яке б не охоронялось?  І як взагалі рум'янощокий, повний сил німець і ледь живий в'язень з пальцями, як «засохлі гілочки», могли бути «схожі як брати»? Однак, незважаючи на це, книжка залишає приємний післясмак і її варто прочитати. До того ж, останні речення в романі, в якому немає жодного слова «війна», звучать як заклик до всього людства усвідомити її абсурдність та страшні наслідки, а також як віра у краще майбутнє:

Усе це сталося дуже давно й ніщо подібне більше не станеться. Не в наші дні й не в нашу історичну добу.

Роман «Хлопчик у смугастій піжамі» екранізували у 2008-му. Фільм отримав кілька престижних кінопремій. Він дійсно знятий близько до тексту, передає всю атмосферу у сірих тонах, однак  все одно поступається книжці, адже в ній, хоча й максимально лаконічно, але промовисто розкривається психологія хлопчика та його батьків, пояснюються їх вчинки, а також увага привиртається до надзвичайно зворушливих деталей, яких чомусь немає у стрічці. Сам роман отримав дві премії Irish Book Awards та премію Bisto Book of the Year Крім цього, він 80 тижнів очолював список бестселерів Ірландії та був першим у New York Times Bestseller List. Книжка дійсно полюбилась читачам. Всього у світі продали понад 5 млн її примірників. The Guardian коротко схарактеризували роман, назвавши його «маленьким шедевром». Однак цільова аудиторія цього твору зовсім не маленька. Його варто прочитати не лише людям, які цікавляться тематикою Другої світової війни, а й просто всім дітям, і дорослим, адже книжка навчить цінувати життя та рідних, покаже, якою буває жорстокість та до яких фатальних наслідків вона може призвести. 

12.12.2022

12 запитань

Запитання 1

Жанр твору ,,Хлопчик у смугастій піжамі''

варіанти відповідей

 повість

оповідання

роман

Запитання 2

Бруно опинився в таборі, щоб

варіанти відповідей

знайти батька Шмуля

побачити Котлера

поговорити з Гретель

Запитання 3

 Шмуль за національністю

варіанти відповідей

поляк

німець

єврей

Запитання 4

Події твору відбуваються під час

варіанти відповідей

Першої світової війни

Другої світової війни

революції

Запитання 5

Джон Бойн - це письменник

варіанти відповідей

американський

ірландський

німецький

Запитання 6

Як звали хлопчика, з яким потоваришував Бруно?

варіанти відповідей

Шмуль

Даніель

Корнель

Запитання 7

6.Колесо з шиною було потрібно для облаштування

варіанти відповідей

 гойдалки

 клумби

паркану

Запитання 8

Скільки років головному герою?

варіанти відповідей

10

12

9

Запитання 9

Яку назву мав новий будинок сім'ї?

варіанти відповідей

Десь-Там

 Геть- Звідси

 Чому- Сюди

Запитання

У якому місті мешкала сім'я Бруно?

варіанти відповідей

Берлін

Краків

Відень

Запитання 11

Безнадійний Випадок- це

варіанти відповідей

 бабуся хлопчика

 сестра хлопчика

 мама хлопчика

Запитання 12

Як звати головного героя твору ,,Хлопчик у смугастій піжамі''?

варіанти відповідей

Бруно

Карл

Мартін

15.12.2022

Олдрідж Джеймс

Біографія

НадіслатиОЛДРІДЖ, Джеймс (Aldridge, James — нар. 10.07.1918. Вайт-Ґілс, Австралія) — англійський письменник.Син літературного працівника (батько майбутнього письменника редагував місцеву газету), Олдрідж здобув добру освіту: навчався спочатку в коледжі у Мельбурні, потім у Лондонському університеті. Живе і працює в Англії. Літературну діяльність Олдрідж розпочав з журналістики. У 1939 р. як воєнний кореспондент приїхав на радянсько-фінський фронт. Однак його репортажі не влаштували газету, що його послала, й Олдріджа відкликали з фронту. У роки Другої світової війни він побував у багатьох країнах і на багатьох фронтах. Його безпосередні спостереження й дали йому матеріал для перших романів.

У 1942 р. вийшов друком перший роман Олдріджа "Справа честі" ("Signed with their Honour"). Його героєм є англійський військовий льотчик Джон Квейл, котрий служить в англійській ескадрильї, що базується у Греції. Але головною темою твору стала боротьба героїчного народу проти фашистської окупації. Героїчний план роману тісно переплітається з планом ліричним — зустріч героя з грецькою патріоткою Єленою Стангу, її рідними та друзями приводить його не лише до шлюбу з нею, а й до кращого розуміння розстановки сил на політичній арені епохи, трагізм якої визначає фатальний кінець роману. Джон Квейл гине, як і чимало з його бойових друзів, під час одного з бойових вильотів, саме у той час, коли він отримує від Єлени звістку про те, що в них буде дитина. Образ Джона овіяний не лише трагізмом, а й поезією — він поєднує в собі недовговічність Ахілла та горду самозреченість іншого знаменитого англійця — Дж.Н.Ґ. Байрона, котрий віддав життя за свободу Греції століттям раніше.

Антифашистському опору грецького народу присвячений і другий роман Олдріджа "Морський орел " ("The Sea Eagle", 1944). Його дія розгортається на острові Крит, відразу ж після початку німецької окупації й евакуації англійської армії, що захищала його, до Єгипту. Роману передує епіграф, що є вільним перекладом давньогрецького міфу: "Ніс захищав Мегару, коли в країну вторгнувся Мінотавр. Його зведений брат задумав захопити Мегару в свої руки, як тільки Ніс подолає Мінотавра. Ніс розгадав його замисли й розповів про них Зевсові. Зевс перетворив зведеного брата на рибу, а Нісові дав владу за бажанням перетворюватися в морського орла, щоб у цій подобі переслідувати зведеного брата і спостерігати за діями ворогів".

На перший погляд міф видається лише віддалено пов'язаним зі змістом роману. Провідною лінією в розвитку його сюжету стає історія трьох англійських солдатів, котрі відстали від своїх частин. Один із них, Рід, гине на самому початку, Енгес Берк і Стоун намагаються пробитися до узбережжя, де сподіваються знайти човна, щоби переправитись у Єгипет. Перша їхня спроба виявилася невдалою — перешкодив сильний зустрічний вітер. Прибиті назад до берега, вони бачать село, де взяли човна, зруйнованим карателями, а мешканців — повішеними. Знайомство з грецьким патріотом Нісом — згадаймо епіграф! — спонукає їх приєднатися до боротьби грецьких партизанів, яким доводиться воювати не лише проти німецько-фашистських загарбників ("залізноголових"), а й проти місцевих профашистських угруповань, названих за найменням їхнього провідника "метаксистами". Під час операції зі звільнення полонених гине Стоун, гине й Хаджі Михаїлі, котрий очолював партизанський загін. Коли, врешті, Енгес Берк, котрий зостався живим, знову виходить до моря і з допомогою Ніса здобуває човна, Ніс, котрий досі мріяв приєднатися до англійської армії, вирішує залишитися на Криті: боротися з ворогом, який захопив батьківщину, треба тут.

Третя книга Олдріджа про антифашистський опір у Європі має назву "Про багатьох людей" ("Of Many Men", 1946). Вона поєднує різнорідні жанрові ознаки: вирісши з журналістських репортажів Олдріджа, книга зберігає заявлений у заголовку політематизм. Олдрідж прагне відобразити широту і могутність антифашистського опору, змальовуючи його різночасові та різнорідні епізоди, починаючи з виходу бійців інтернаціональних бригад з Іспанії після поразки республіканців і закінчуючи наступом радянської армії на Берлін. Образом, що пов'язує ці різнорідні епізоди в єдине ціле, є журналіст Вольф, котрий відіграє роль своєрідного alter ego письменника.

Єдина у творчості Олдріджа п'єса "Сорок дев'ятий штат" ("Forty Nineth State", 1946) продовжила традиції сатиричної комедіографії Дж. Б. Шоу. Це типова п'єса-екстраваганца, п'єса-попередження. Вона відобразила тривогу письменника, спричинену зростаючою залежністю Англії від США. Кризова ситуація, що виникла в ній, пов'язана із нездатністю англійського уряду сплатити борг Сполученим Штатам, вирішується шовіанським парадоксом: прем'єр-міністр позбавляється боргу, скасувавши... державу.

У 1949 р. вийшов друком один із найбільш зрілих і довершених психологічних романів Олдріджа "Дипломат"("The Diplomat"). У ньому показано гостру дипломатичну боротьбу у вищих ешелонах влади на самому початку "холодної війни". Дія відбувається у 1946 р. у Москві, куди прибуває зі своєю місією старий "вовк" британської дипломатичної служби лорд Ессекс, продовжується в іранському Азербайджані і завершується у Лондоні. Неправедна спроба Ессекса довести, що росіяни "експортують революцію", виявляється нейтралізованою і фактично зірваною через протидію його помічника, скромного та сором'язливого іраніста-палеонтолога Айвора Мак-Ґрегора. Цей нащадок оспіваного В. Скоттом і Р. Л. Стівенсоном бунтівного шотландського клану здобуває перемогу над Ессексом і в особистому плані — йому врешті-решт віддає перевагу Кеті Клайв, співробітниця британської місії у Москві, котра супроводжує їх у далекій і нелегкій поїздці та повертається з ними в Англію.

Майже через чверть віку, у 1974 р., у романі "Гори і зброя" (умовний переклад оригінальної назви — "Мое Kery in Arms") Олдрідж розповість про подальшу долю Мак-Греґора, котрий залишився після свого конфлікту з англійським дипломатичним корпусом працювати в Ірані та пов'язав свою долю із визвольною боротьбою іранських курдів.

Особливе місце у творчій історії Олдріджа посідає роман "Мисливець" ("The Hanter", 1960), у якому з великою теплотою розповідається про нелегку боротьбу за життя та щастя Роя Мак-Нейра, людини з народу, котрий промишляє мисливством у лісах Канади.

Романи межі 50-х — 60-х pp. — "Герої пустельних обріїв" ("The Heroes of the Empty View", 1954), "He хочу, щоби він умирав" ("Wish Не would not Die", 1958), "Останній вигнанець" ("The Last Exile", 1961) — присвячені боротьбі арабських народів за незалежність і справедливий соціальний устрій.

У романах 60-х pp. "Бранець чужої країни" ("A Captive in the Land", 1962) та "Велика гра" ("A Statesman's Game", 1966), що утворили своєрідну дилогію, Олдрідж порушує проблему відносин Англії та Росії.Олдрідж намагався вийти у ці роки і на тему відносин Європи й Америки — вона постає у його романах "Останній погляд" ("One Last Glimpse", 1977), "Прощавай, Америко" ("Goodу, America", 1979), утім, вельми слабких у художньому плані.

Темою, у якій пізній Олдрідж знайшов себе, стала тема дитинства й отроцтва. Її розробці присвячені його кращі романи, повісті й оповідання останнього тридцятиріччя. Дія їх, зазвичай, відбувається в країні дитинства самого О., в австралійському провінційному містечку Сент-Елен. Персонажами, що переходять із повісті в повість, тут стають адвокат Квейл, педантично суворий, справедливий і непідкупний, та його сини — Кіт, котрий зазвичай виступає в ролі оповідача, і Том. Долі Тома, його коханню, що не відбулося внаслідок заборони з боку батьків його обраниці, присвячено повість "Мій брат Том. Історія одного кохання" ("My Brother Tom. A Love Story", 1966). Історія гордих підлітків-злидарів, котрі відкриті для щирого співчуття та любові дорослих, що їх оточують, але не приймають релігійного святенництва та показного буржуазного благодійництва, що обмежують їхню свободу, присвячені повісті зі схожими заголовками — "Правдива історія Ліллі Стьюбек" ("The True Story of Lilly Stubeck") і "Справжня історія плюваки Мак-Фі" ("The True Story of Spit Mac-Phee", 1988).

Осібно стоїть у цій серії творів про дітей і підлітків повість "Дивовижний монгол" (197Ч), присвячена долі одного з "братів наших менших", занесених до Червоної книги. У ній ідеться про конячку Пржевальського, жеребця Таха, виловленого у монгольських степах і засланого з науковою метою у далекий британський заповідник. Скоряючись могутньому інстинкту, Tax втікає із заповідника і, долаючи майже непереборні перешкоди, повертається до рідних степів. Історія ця простежується в листуванні монгольського хлопчика Байрюта Мінгі з онукою англійського професора Кітгі Джемісон, котрі з хвилюванням слідкують за пересуванням Таха Європейським континентом. Наймудрішою виявляється мати Байрюта. Вона, раніше за всіх вловивши напрямок, у якому простує Tax, робить висновок: "Наш дорогий дикий кінь йде додому". Наповнена величезною добротою до всього живого, ця книга вносить, безумовно, вагомий вклад в екологію природи та культури. Українською мовою твори Олдріджа перекладати В. Гнатовський, Л. Гончар, М. Пінчевський. П. Соколовський, Л. Солонько, П. Шарандак.М. Воропанова

19.12.2022

Останній дюйм 

“Останній дюйм” Олдридж короткий переказ розповість скорочено про мужнього хлопчика, який зміг врятувати себе та пораненого батька.

“Останній дюйм” дуже скорочено

Робота в Канаді на старенькому літаку «ДС-3» дала Бену «хороше загартування», завдяки чому останні роки він літав на «Фейрчальді» над єгипетськими пустелями, розшукуючи нафту для нафтоекспортної компанії. Щоб висадити геологів, Бен міг приземлитися де завгодно: «на пісок, на чагарник, на кам’янисте дно пересохлих струмків і на довгі білі обмілини Червоного моря», кожного разу «відвойовуючи останній дюйм над землею».

Але зараз і ця робота закінчилася: керівництво компанії відмовилося від спроб знайти велике родовище нафти. Бену виповнилося 43 роки. Дружина, не витримавши життя в «чужоземному селищі Аравії», поїхала до рідного Массачусетса. Бен обіцяв приїхати до неї, але розумів, що на старості років він не зможе найнятися льотчиком, а «благопристойна і порядна» робота його не приваблювала.

Тепер у Бена залишився тільки десятирічний син Деві, якого дружина не вважала за потрібне забрати з собою. Це була замкнута дитина, самотня і неприкаяна. Мати ним не цікавилася, а батька, різкого і небагатослівного, хлопчик боявся. Для Бена син був чужою і незрозумілою дитиною, з якою він навіть не намагався знайти спільну мову.

Ось і зараз він шкодував, що взяв сина з собою: прокатний літак «Остер» сильно мотало, і хлопчика нудило. Взяти Деві на Червоне море було черговим великодушним поривом Бена, які рідко закінчувалися добром. Під час одного з таких поривів він спробував вчити хлопчика керувати літаком. Хоча Деві був кмітливою дитиною, грубі окрики батька зрештою довели його до сліз.

На відокремлений берег Червоного моря Бена привело бажання заробити: він мав знімати акул. Телевізійна компанія добре платила за метр плівки із таким фільмом. Саджаючи літак на довгу піщану мілину, Бен примусив сина дивитися і вчитися, хоча хлопчикові було дуже погано. «Вся справа в останньому дюймі», – наставляв льотчик.

Мілина утворювала Акулячу бухту, названу так через зубастих мешканців. Віддавши синові кілька різких наказів, Бен зник у воді. Деві до обіду сидів на березі, дивлячись на пустельне море і думаючи, що буде з ним, якщо батько не повернеться.

Хижачки були сьогодні не дуже активні. Він вже відзняв кілька метрів плівки, коли ним зацікавилася кошача акула. Вона підпливла занадто близько, і Бен поспішив вибратися на берег.

Під час обіду він виявив, що взяв із собою тільки пиво, – про сина, який пива не п’є, він знову не подумав. Хлопчик цікавився, чи знає хто-небудь про цю поїздку. Бен сказав, що в цю бухту можна потрапити тільки по повітрю, він не розумів, що хлопчик боїться не непроханих гостей, а залишитися один.

Бен ненавидів і боявся акул, але після обіду пірнув знову, на цей раз з приманкою – кінською ногою. На гроші, отримані за фільм, він сподівався відправити Деві до матері. Хижачки зібралися навколо м’яса, але кошача акула кинулася на людину …