ІІ півріччя 

17.01.2023

Посилання на збірку "Лисття трави" 

«Листя трави» творча історія, сенс заголовка - 

ЗБІРКА «ЛИСТЯ ТРАВИ» - ВОЛТ ВІТМЕН 

Задум книжки Волт Вітмен пояснив так: «Листя трави» — це переважно спроба виразити мою власну емоційну й особистісну природу...» Це розповідь про духовну еволюцію поета протягом усього його життя. Ліричний герой — сам Поет, син Людства, Землі та Всесвіту. Можливо, саме тому протягом усього життя Вітмен удосконалював, доповнював і шліфував своє творіння. Автор порівнював це постійне вдосконалення чи то з деревом, яке з року в рік нарощує кільця свого стовбура, чи то із собором, що добудовується і зростає крізь риштування — усе вище й вище до неба.

Збірка «Листя трави» була вперше надрукована в 1855 р. і складалася з 12 поезій, які не мали назв. Так поет підкреслював нероз

ривну єдність, цілісність свого твору як ліро- епічного монологу в поемах і віршах. Він власноручно набирав текст у друкарні, художньо оформив видання. На зеленій обкладинці зображені стебла трави і відтиснута назва — «Leaves of Grass». Про ім’‎я автора читач дізнавався з віршів, оскільки замість імені й прізвища Вітмен помістив на титульному аркуші гравюру зі свого портрета, на якому він зображений у сорочці, робочих штанях і капелюсі, одягненому набакир.

За життя поета книжка перевидавалася дев’‎ять разів, в останній редакції міститься вже 400 різних за жанрами поезій: від невеличких віршів до значних за обсягом поем, таких як «Пісня про себе», «Пісня відкритого шляху», «Пісня про сокиру» та ін.

Про назву збірки написано немало. Слова, ужиті в її заголовку, в англійській мові є багатозначними. Так, слово «grass», яке означає «трава, пасовисько», неодноразово обігрується в тексті («О, нарешті, я усвідомив: трава промовляє назліченними язиками»), Показовим є уривок, де поет дає волю своїй бурхливій фантазії, індивідуально-авторським асоціаціям:

Послухай-но, що це — трава? — повні жмені простягши, дитина спитала. Що відповім я дитині? Я ж боне більше від неї знаю про це. Може, це прапор зелений вдачі моєї, зітканий із різнотрав’‎я надій. Може, це хусточка Бога, Дарунок запашний, на згадку зумисне кинутий, З іменем власника десь у куточку, щоб ми спостерігали, і міркували, і говорили: — Чиє? Може, трава й сама — дитина, новонароджене малятко рослинне... 

Переклад С. Хміля

Слово «leaves» в англійській мові означає «листки», «паростки», а ще — «стулки дверей», і навіть «аркуші паперу». Існує версія, що це також сучасний Вітменові друкарський термін — «аркуші рукопису, сторін набору книжки». Адже не забуваймо, що він працював у друкарні та особисто брав участь у наборі своєї книжки. Це, до речі, видно з її розмаїтого і рідкісного для того часу оформлення.

Книга всього життя

Книга віршів «Листя трави» побачила світу 1855 році і за життя Волта Вітмена, постійно доповнюючись і змінюючись, перевидавалася в 1856, 1860, 1867, 1871, 1872, 1876, 1881, 1889, 1891 роках.

Отже, ніжні листочки трави, що пробиваються крізь земну твердь назустріч сонцю, прикриті взимку снігом, щовесни заново відроджуються. Можливо, через цю асоціацію вони й стали для поета символом безкінечності життя, його вічної циклічності (перетворення матерії на інші види, її незнищенність, вічне оновлення світу).

Назва збірки відобразила поетове світосприйняття: трава (незнищенна, як і саме життя) стала метафорою, яка найточніше передає пафос його творчості. Так багатозначність слів, ужитих у заголовку збірки поезій Волта Вітмена, викликає думки про багатозначність смислів самого твору. Та й поетичний хист поета колись нагадував маленький пагінець майбутнього могутнього дерева, який ховається в траві, нічим не вирізняючись на її тлі. Однак прийшов час, коли він стрімко звівся вгору, сягаючи верховіттям небес...

31.01.2023

27 запитань

Запитання 1

Антична література - це література:

варіанти відповідей 

Давніх Греції та Риму;

Київської Русі;

Греції та Риму.

всіх давніх держав.

Запитання 2

У чому полягає суть «гомерівського питання»?

варіанти відповідей

Ким був для еллінів творець «Іліади» й «Одіссеї».

Чи справді Гомер народився у місті Смірна.

Чи справді існував на світі Гомер та його авторство «Іліади» та «Одіссеї».

Чи справді він був сліпий з народження.

Запитання 3

У якому місті народився Гофман?

варіанти відповідей

Кенігсберг

Берлін

Познань

Париж

Запитання 4

Своє третє ім’я Амадей Гофман обрав на честь композитора

варіанти відповідей

Моцарта

Шопена

Бетховена

Вівальді

Запитання 5

«Голова в потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку» — це портрет

варіанти відповідей

Проспера Альпануса

Бальтазара

Цахеса

Моша Терпіна

Запитання 6

Чарівна сила Цахеса полягала у

варіанти відповідей

вмінні перетворюватися на різних істот

надзвичайній фізичній силі

здатності привласнювати чужі здобутки

вмінні передбачати долю

Запитання 7

Фея Рожа-Гожа, прагнучи допомогти Цахесові, наділила його

варіанти відповідей

даром бачити душу людини наскрізь

незліченним багатством

трьома вогненними волосинами

чарівною паличкою

Запитання 8

Крихітка Цахес закінчив своє життя у

варіанти відповідей

срібній посудині з ручкою

чарівному саду

своєму ліжку

великому чайнику

Запитання 9

В.Вітмен є основоположником літератури

варіанти відповідей

французької

американської

німецької

Запитання 10

Яким віршованим розміром написано поезії В.Вітмена?

варіанти відповідей

дольником

верлібром

ямбом

Запитання 11

Перше видання збірки "Листя трави" побачило світ у

варіанти відповідей

1855 році

1857 році

1859 році

Запитання 12

Укажіть поезію Вітмена, присвячену президенту А. Лінкольну:

варіанти відповідей

«Блукаючи всесвітом»

«Пісня про широкий шлях»

«О, капітане!»

«Лінкольну»

Запитання 13

Провідні теми поезій В.Вітмена:

варіанти відповідей

Мандри і пригоди

Свобода і демократія

Містичне і реалістичне

Рівність і братерство

Життя і смерть

07.02.2023

Оскар Уайльд біографія

Оскар Фінґал О’Флагерті Вілс Уайльд  (1854-1900) – ірландський філософ, естет, письменник, поет.

Оскар Уайльд був представником літературно-художнього напряму естетизму.

Оскар народився 16 жовтня 1854 року в Дубліні, його батько був лікарем-хірургом, а мати письменницею і журналісткою. Першу освіту Оскар Уайльд здобув удома. Батьки, чудово освічені, прищепили йому з дитинства любов до книг і мов.

З 1864 по 1871 Оскар Уайльд навчався в Королівській школі Портора (поблизу Дубліна), яку закінчив із золотою медаллю. Уайльд був удостоєний Королівської шкільної стипендії для навчання в дублінському Трініті-коледжі (коледжі Св. Трійці). З 1871 по 1874 він навчався у Трініті-коледжі.

У цьому навчальному закладі Уайльд придбав не тільки знання, а ще деякі переконання, риси характеру, які він зберіг на все життя.

У 1874 році Уайльд, удостоївся стипендії на навчання в Оксфордському коледжі Магдалини на класичному відділенні. Ще під час студентства Оскар подорожував по Європі, а також написав кілька творів. За поему «Равенна» отримав Ньюдігейтську премію. Після закінчення університету в 1878 рокці, він оселився в Лондоні, їздив по США з лекціями.

Перший опублікований збірник Уайльда «Вірші» вийшов в 1881 році. Повернувшись до Лондона, Оскар одружується на Констанції Ллойд (у них було 2 сина, для яких він сам писав і видавав казки).

Наступний період його життя був літературно плідний. Він працював журналістом (був редактором журналу «Жіночий світ»), а також написав безліч оповідань в той час. У 1891 році був опублікований популярний роман Уайльда «Портрет Доріана Грея», а написаний він був у 1890..

Дотепність письменника прекрасно проявилося в комедіях «Ідеальний чоловік», «Як важливо бути серйозним», «Саломея» (1891). Після любовного зв’язку з Альфредом Дугласом (він кинув сім’ю через ці відносини), маркіз Куїнсберрі подав на Уайльда до суду. Оскар був засуджений на два роки в’язниці, в якій остаточно зламався морально. Звільнившись у 1897 році, оселився у Франції, змінивши ім’я на Себастьяна Мельмота, написав «Баладу Редінзької в’язниці».

30 листопада 1900 життя Уайльда обірвалося в результаті хвороби (менінгіту).

В цій статті викладена біографія Оскара Уайльда скорочено, також ви можете використати для підготовки хронологічну таблицю письменника.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/oskar-uayld-biografiya-korotko

14.02.2023

Оскар Уайльд — Портрет Доріана Грея (скорочено) 

«Портрет Доріана Грея» аналіз (портрет)

Автор: Оскар Уайльд

Рік написання: 1890 (опубліковано твір було 1891)

Літературний рід: епос

Жанр: філософський (інтелектуальний) роман

Літературний напрямок – синтез романтизму, реалізму, імпресіонізму, естетизму

Тема — історія життя і смерті молодого красеня Доріана Грея

Ідея – велич справжнього мистецтва

Композиція «Портрет Доріана Грея»

Роман складається з передмови (25 афоризмів) та 20 розділів

Експозиція – в майстерні художника Безіла Голу орда – робота над портретом Доріана Грея

Зав’язка – фатальне бажання Доріана Грея

Розвиток подій

– кохання і смерть Сибілли Вейн; – портрет – дзеркало душі Грея;

– втілення ідей гедонізму лорда Генрі у житті Доріана Грея.

– вбивство Безіла; – смерть Джеймса Вейна; – лицемірство по відношенню до Гетті

Кульмінація – замах на портрет

Розв’язка – смерть Доріана Грея

Конфлікт між мистецтвом і мораллю, між красою і мораллю

В основу роману Оскара Вайльда «Портрет Доріана Грея» покладено контраст між зовнішньою красою головного героя і його внутрішньою потворністю.

Образи-символи роману «Портрет Доріана Грея»

Доріан Грея — це втілення вічної молодості,

Безіл — символ служіння мистецтву,

лорд Генрі — виразник ідей гедонізму,

актриса Сибіл — уособлює театральність життя.

Портрет Доріана Грея символізує в романі душу і совість головного героя.

Головні герої твору

Доріан Грей – головний герой, якого називають «Чарівним Принцом». Лорд Генрі порівнює його з персонажем давньогрецької міфології Нарцисом. Доріан Грей поціновував у житті мистецтво, красу, насолоду, розкіш. Образ Доріана Грея споріднений з образом Фауста.

художник Безіл Голлуорд – автор живописного портрета головного героя.

лорд Генрі Уотгоном – аристократ, цинічний та скептичний лорд, який виховував свого учня — Доріана Грея — в дусі нового гедонізму та цілковитої свободи від будь-яких зобов’язань. Цей герой є ідеологом естетизму в романі.

кохана Доріана Сибіла Вейн – актиса,

її матір та брат Джеймс,

хімік Кемпбел.

Сюжет «Портрет Доріана Грея»

Сюжет роману побудовано на традиційному мотиві оборудки з дияволом.

Художник Безіл малює портрет прекрасного юнака Доріана Грея і розмовляє зі своїм другом лордом Генрі. Незабаром приходить і сам натурник, краса якого зачаровує Безіла і лорда Генрі. Портрет закінчено і Доріан мріє вголос: “Якби портрет мінявся, а я міг завжди залишатися таким як є!”. Безіл дарує йому портрет. Доріан поринає у світське життя ( під впливом лорда Генрі) і закохується в акторку Сибіл Вейн. Закохавшись у Доріана, Сивіла вже не може так гарно грати, але Доріан кохав не її, а зіграних нею героїнь. Дівчина скоює самогубство, а на портреті з’являється зморшка. В наступні дванадцять років Доріан шукає розради як у мистецтві, так і у притонах. Безіл намагається напоумити Доріана, той показує йому портрет, а потім вбиває його. Шантажуючи хіміка Кемпбела (свого колишнього спільника по гульбищах), він позбувся тіла Безіла. Одного разу вночі Доріан накинувся на портрет із ножем. Слуги, яки прибігли, коли почули крик, побачили мертве тіло потворного старого, а портрет набув своєї первозданної краси.

Цікаво: Роман «Портрет Доріана Грея» і його творці відразу після публікації обвинуватили в аморальності.

Проблематика роману “Портрет Доріана Грея”:

проблема співвідношення Мистецтва і Моралі,

Насолоди і Моралі, Мистецтва і Дійсності,

проблема Краси, проблема Мистецтва.

Роль Краси і Мистецтва в житті.

Утвердження краси як найвищої цінності, сенс буття людини;

добра і зла.

У цьому творі Оскара Вайльда стверджується думка, що немає краси поза істиною, а істини — поза мораллю.

Риси модернізму у романі

суб’єктивно-мистецька картина протиставлена реальності

кульмінація і розв’язка об’єднані

вишуканість художньої форми, мови, формування думки, образу

естетичні характеристики образів

елементи умовності й фантастики задля створення ірреальних світів та образів

елітарність

Риси імпресіонізму у романі

відмінності сприйняття дійсності різними персонажами

«вишуканість» описів у романі

пейзажі – фон сприйняття героя

герой ніби розчинився у навколишній красі

персонажі виявляють своє ставлення до подій

Риси символізму у романі

Фабула твору перегукується з центральною тезою символізму про невідповідність видимого сутності

На стильовому рівні — безпосереднє вживання парадоксів

Портрет набув символічного значення

Джерело: https://dovidka.biz.ua/portret-doriana-greya-analiz

21.02.2023

12 запитань

Запитання 1

У якому році з'явився широковідомий роман О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"?

варіанти відповідей

 а) 1891 р.;

  б) 1890р.;

   в) 1879р.

Запитання 2

Жанр роману "Портрет Доріана Грея":

варіанти відповідей

 а) інтелектуальний;

 б) психологічний;

 в) соціальний.

Запитання 3

Яка найкраща картина Безіла Голуорда?

варіанти відповідей

  а) портрет Доріана  Грея;        

 б) портрет леді Гамільтон;

 в) зимовий пейзаж.

Запитання 4

Чому Безіл не хотів, щоб Доріан Грей і лорд Генрі познайомилися?          

варіанти відповідей

   а) боявся, що буде розкрито родинну таємницю;  

  б) боявся, що лорд Генрі зробить Доріана банкрутом;

  в) боявся, що погляди лорда Генрі будуть мати згубний вплив на Доріана.

Запитання 5

У чому головна зброя лорда Генрі?                      .

  варіанти відповідей

   а) у його походженні;  

   б) у його красі;

   в) у його думці і слові.

Запитання 6

Що, на думку лорда Генрі, було в Доріана прекрасним?         

варіанти відповідей

  а) зовнішність; 

  б) походження; 

  в) розум.

Запитання 7

Як лорд Генрі познайомився з Доріаном?

варіанти відповідей

 а) Доріан прийшов до його доньки;  

 б) вони зустрілися у будинку Безіла;

 в) вони були коханцями однієї жінки.

Запитання 8

Ким була Сібіл Вейн?           

варіанти відповідей

  а) герцогинею;  

 б) актрисою;  

 в) покоївкою.

Запитання 9

Чому Доріан розчарувався в Сібіл?

варіанти відповідей

 а) він дізнався, з якої вона родини;

 б) з’ясувалося, що в неї є дитина;

 в) вона почала погано грати на сцені.

Запитання 10

 Що зробив Доріан з портретом, щоб ніхто не дізнався про його таємницю?                  

варіанти відповідей

 а) спалив;

 б) заховав;

 в) продав.

Запитання 11

Портрет у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея" є узагальнюючим символом...

варіанти відповідей

 а) біблійного гріха,

 б) міфологічного гріха;

 в) людського гріха.

Запитання 12

Гедонізм - це...

варіанти відповідей

 а) філософська наука про красу;

 б) філософсько-естетичне вчення, згідно з яким насолода, задоволення - це найвище благо, до якого прагне людина у житті і яке визначає її орієнтацію в моральних цінностях;

 в) філософська наука про мораль.

28.02.2023

КОНТРОЛЬНА РОБОТА 

О. Вайльд. «Портрет  ДоріанаГрея».

І-ІІІ рівні.

1.  Гедонізм утверджує цінності:

А сенс життя – насолода;  Б  перевага естетичних цінностей над етичними; В культ розуму; Г  культ краси.

2.  Споглядаючи власне відображення на портреті, ДоріанГрей захотів:

А  вигідно продати портрет; Б працювати над вдосконалення своєї краси;

В щоб фізичне старіння відображалося лише на портреті;

Г  щоб портретом могли милуватися всі бажаючі.

3.  Чому покінчить життя самогубством Алан Кемпбл:

А  щоб уникнути тюремного ув’язнення;

Б тому що допоможе Доріану позбутися тіла вбитого художника Безіла;

В не міг повернути картярський борг;

Г  від нещасливого кохання.

4. У якому університеті Оскар Вайльд здобув вищу освіту:

А  Болонському;  Б Кембриджському; В Оксфордському;

Г   Йєльському.

5. «Портрет ДоріанаГрея» - це:

А  єдиний роман письменника; Б  останній роман О. Вайльда;

В  перший роман митця;   Г  автобіографічний роман.

6.  Ключова проблема роману:   А   стосунки між батьками та дітьми;

Б   проблема переваги особистого над загальнодержавним;

В  краса і мораль;   Г   мистецтво і суспільство.

7.  ДоріанГрей покинув, СибілуВейн тому що:

А  дівчина втратила акторський  талант;  

Б  закохався в іншу;  

В  на цьому наполягав лорд Генрі;    

Г  взагалі зневірився у почутті кохання.

8. Перші зміни на портреті Доріана з’явилися після:

А  самогубства СибілиВейн;   Б  вбивства Безіла;

В  смерті Джеймса Вейна;   Г  смерті Алана Кемпбла.

9.  Наприкінці роману портрет, намальований художником Безілом, відображатиме:   А  духовну деградацію Доріана;Б  фізичну досконалість юнака; В  силу таланту художника Безіла; Г  красу душі героя.

ІІІ рівень.

Виконати 2 завдання. Правильна відповідь – 1,5 бали.

1. Що символізують фінальні події роману?

2. ДоріанГрей – жертва філософії гедонізму.

ІV. Написати  творчу роботу на одну із тем. (Максимальна кількість балів за  творчу роботу – 3).

1. У чому полягає актуальність роману «Портрет ДоріанаГрея» для сучасного покоління?

2.  «Прощальний лист СибілиВейн».

07.03.2023

МОДЕРНІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ НАПРЯМ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ - СИСТЕМА УРОКІВ ЗА ТЕМОЮ ЛІРИКА ХІХ СТОЛІТТЯ

Буржуазне суспільство з його раз і назавжди встановленою концепцією людини,

із його прямолінійною вірою у розум і прогрес для них [модерністів] перестало існувати.

Там, де інші бачили розум і порядок, вони бачили лише ірраціональність і хаос.

Д. Сулстад, норвезький письменник

— Межа XIX-XX століть — складна пора в мистецькому житті людства. Німецький філософ Фрідріх Ніцше проголосив: “Померли всі боги, залишилась одна людина!”, і людство опинилося на роздоріжжі думок, моралі, віри. Осягнути сучасність із погляду розуму виявилося неможливим, тому почалися активні пошуки нових форм пізнання дійсності. Мистецтво теж знаходило нові способи відображення змін, що відбулися насамперед у людській свідомості. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу. література на межі XIX-XX століть була тісно пов’язана з усіма перипетіями свого часу.

Ми бачимо численні напрями, течії, школи, стилі, простежуємо різноспрямованість руху поезії та прози в багатьох зарубіжних літературах. Їх протиріччя часом доходять до антогонізму, взаємозаперечення, і ні в жодну іншу епоху вони не були так яскраво виражені.

— Модернізм (від фр.— новий, сучасний) — загальна назва напрямів мистецтва та літератури останньої третини ХІХ — початку ХХ століття, що відбили кризу культури й розрив із естетикою минулого. Модернізм ґрунтувався на філософських концепціях Ф. Ніцше, А. Берґсона, З. Фройда, К. Ґ. Юнґа та ін.

Уперше слово модерн почали використовувати в кінці І століття для того, щоб розмежувати християнське теперішнє й язичницьке римське минуле. Протягом століть його зміст змінювався. Це випливає і з самого значення слова — приналежність до сучасного. Отже, модернізм є постійним оновленням і не може бути притаманним певному відрізку часу. Модернізм завжди постає з конфлікту, заперечення старого, попереднього, але існує паралельно в часі. Найбільш помітне протистояння на всіх ділянках суспільного та культурного життя почалося наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття.

Підґрунтям для раннього модернізму у мистецтві була творчість романтиків. Модерністський початок прихований у самій природі романтизму, від якого ранні модерністи перейняли неприйняття брудної реальності, протиставлення буденному світу сили духу й мистецтва незалежної особистості, утвердження творчої свободи митця, розвиток символьної природи мистецтва, творення нової художньої дійсності.

Модернізм вимагав від письменників нового слова, яке було б художньо інформативним. На думку модерністів, це повинні бути метафорична мова, лаконічні, рвані речення, запозичений у німого кіно принцип монтажу. Усе це — поетичні засоби, породжені прагненням надати художньому тексту більшої сповненості.

Основні теми модерністської літератури:

• ізольованість особистості, її відчуження й приреченість на самотність;

• знеособлення людини;

• напружене переживання скінченності життя;

• змалювання мертвої механістичності сучасної цивілізації;

• критичне ставлення до історії, зосередження на загальних засадах буття та ін.

Течії раннього модернізму

Символізм (від гр. symbolon — знак, символ, ознака) — одна із течій модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого “життя душі” та пошуку “вічної істини”.

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — мистецька течія в живописі, а також в літературі та музиці, котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася на початку XX століття у Франції. Основний стильовий прийом імпресіонізму — зображення не самого предмета, а враження від нього. Назва виникла після проведення 1874 року виставки, де була виставлена картина Клода Моне “Враження. Схід сонця”.

Неоромантизм (від гр. vέoς — молодий, новий і фр. romantisme) — течія в мистецтві (перш за все у літературі) на межі XIX-XX століть, що виникла як реакція на реалістичні й натуралістичні тенденції другої половини XIX століття.

1. Підсумкова бесіда

· Як ви розумієте поняття модернізм? Назвіть його визначальні риси.

· Пригадайте основні мистецькі напрями модернізму.

· Чому літературна молодь того часу тяжіла до модернізму?

· Із якими іменами пов’язаний розвиток прози та поезії кінця ХІХ — початку ХХ ст. і як саме?

— Кінець XIX — початок XX століття в літературі позначені активним творчим пошуком нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні письменники прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без прикрас, інші в метафоричності шукали й знаходили можливості для творення алегоричних картин буття.

Таким чином, ми маємо всі підстави стверджувати, що на межі століть з’явилася нова література, неповторна й оригінальна.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх учнів. 

-Скласти словничок базових термінів та понять (письмово) за темою уроку.

-Прочитайте уривки з творів письменників-реалістів та письменників-імпресіоністів. Зіставте їх і визначте, які уривки належать до імпресіонізму. Аргументуйте свою думку.

1) “Доріан Ґрей зачудовано слухав, широко розплющивши очі. Бузкова гілка впала з його ріки на рінь. Підлетіла пухнаста бджола, з гудінням покружляла над гілкою і рушила в мандри овальною зоряною китицею крихітних квіточок. Він спостерігав її з тією дивною зацікавленістю в буденних речах, яку ми намагаємося пробудити в собі, коли нас страхають думки про щось важливіше або коли якась моторошна думка несподівано облягає мозок”. (О. Уайльд “Портрет Доріана Ґрея”)

2) “Не знаю, чи можете ви з моїх слів уявити собі обличчя цього чоловіка, що його я, з дозволу академії, назвав би “місячним ликом”, так його жовтава блідість скидалась на колір срібла, з якого облупилася позолота. Волосся в мого лихваря було гладеньке, акуратно причесане, із сивиною попелясто-сірого кольору. Риси обличчя, незворушного, як у Тайлерана, здавалися відлитими у бронзі. Оченята, жовті, як у куниці, були майже без вій і боялися світла...” (О. де Бальзак “Ґобсек”)

3) “Я роблюсь занадто чутким, мої очі помічають те, чого раніше не бачили. Я бачу навіть себе, як я ходжу з кутка в куток поміж не потрібними мені й наче не моїми меблями; бачу своє серце, в якому немає найменшого горя. Що ж, смерть — то й смерть, життя — то й життя!” (М. М. Коцюбинський “Цвіт яблуні”)

14.03.2023

Шарль Бодлер 

Шарль Бодлер став предтечею модернізму.

Шарль П’єр Бодлер народився 9 квітня 1821 в Парижі в сім’ї сенатора. Коли Шарлю ще не було шести років, його батько, який, був на 34 роки старший за свою дружину, помер. А мати вийшла заміж за командира батальйону Жана Опіка, з яким Бодлер не знайшов спільної мови.

У 1833 сім’я переїхала в Ліон, а хлопчика віддали на навчання в пансіон (інтернат). Після його закінчення послідували роки навчання в Ліонському Королівському коледжі і Паризькому коледжі Святого Людовіка. Правда, з останнього Бодлер був з ганьбою виключений за погану успішність. Студентські роки Шарля Бодлера були дуже буйними, він вліз у борги, заразився сифілісом (який і стане причиною його смерті), і навіть пристрастився до наркотиків. Саме в цей час він і шокував своїх рідних заявою про те, що бажає присвятити своє життя літературі.

Щоб наставити сина на шлях істинний батьки відправляють Шарля в подорож до Індії. Правда, вже через два місяці, так і не допливши до місця призначення, Бодлер повернувся на батьківщину. Але ця коротка подорож знайшла відображення в творах поета.

Незабаром після повернення Шарль вступив в право успадкування і почав дуже швидко і бездумно витрачати батьківські гроші. Матері не залишалося нічого іншого, як відсудити спадок собі, в результаті чого юнак зміг отримувати лише невелику щомісячну суму на кишенькові витрати. Для нього це був удар.

Але життя багатого ледаря дало свої плоди і стало початком творчого шляху Бодлера. Його перші вірші («Малабарська дівчина», «Дама креолка», «Дон Жуан у пеклі») були надруковані в журналі «Артист» за 1843-44 рр. За віршами пішов ряд статей, присвячених живопису Делакруа і Давида. А через кілька років в друк вийшли збірка «Штучний рай», що оповіда про вплив наркотиків на життя і творчість.

У 1848 поет бере участь у повстанні Паризької комуни, стає співредактором демократичної газети «Салю Публік».

Майже 17 років життя Бодлер присвятив перекладу на французьку мову творів Едгара По, якого вважав своїм духовним братом, а також видав дві книги, присвячені його творчості.

В історію літератури Шарль Бодлер увійшов, як автор поетичної збірки «Квіти зла», виданої в червні 1857. Книга настільки шокувала публіку, що на неї тут же наклали цензурну заборону, а самому авторові довелося вилучити 6 віршів і виплатити чималий штраф.

У 1860 році Бодлер опублікував збірку «Паризький сплін», що складався з віршів у прозі. У 1861 вийшло друге видання «Квітів зла», перероблене і розширене автором.

У 1865 році Бодлер поїхав до Бельгії, де провів два з половиною роки, незважаючи на огиду до нудного бельгійського життя і на погіршення здоров’я. У 1866 році Шарль-П’єр Бодлер хвороба загострюється, але він приховує від усіх, що хворий на сифіліс.

Останній рік життя провів у лікарні Парижа, де і помер 31 серпня 1867.

Відомі твори Шарля Бодлера: “Вечорова гармонія”, “Альбатрос”,”Гімн красі”, “Відповідності”

Джерело: https://dovidka.biz.ua/bodler-biografiya-skorocheno

21.03.2023

ШАРЛЬ БОДЛЕР - ПІЗНІЙ РОМАНТИК І ЗАЧИНАТЕЛЬ МОДЕРНІЗМУ. ВІДОБРАЖЕННЯ СВІТОГЛЯДУ ТА ЕСТЕТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ БОДЛЕРА У ЗБІРЦІ КВІТИ ЗЛА - СИСТЕМА УРОКІВ ЗА ТЕМОЮ ЛІРИКА ХІХ СТОЛІТТЯ

— Шарль Бодлер — помітне ім’я в світовій літературі. Із ним, пізнім романтиком, пов’язують появу декадансу, у його творчості вбачають витоки символізму. Сам він заговорив про необхідність створення літератури, яку чітко назвав новою, тобто модерністською.

Доля подарувала Шарлю П’єру Бодлеру всього 46 років, позначивши печаткою вже при народженні. Коли 9 квітня 1821 року він народився, його батькові, Жозефу Франсуа Бодлеру було 62 роки, а матері, Кароліні — 28. Батько помер, коли хлопцеві не було ще й 6 років, але на все життя в душі Шарля залишилося тепле дитяче почуття до батька, що межувало з поклонінням.

Письменник залишив по собі поетичний світ, де душа веде одвічний поєдинок із собою, але ніколи не зупиняється у постійних пошуках незнаної і прекрасної Таїни. Спробуємо й ми долучитися до цієї таємниці.

Хто ж він, Шарль Бодлер,— людина і митець? Уже давно існує науковий інститут із вивчення бодлерівської спадщини, який налічує понад 15 тис. досліджень. Духовними дітьми Бодлера вважають таких поетів, як Рембо та Малларме, Верлен та Рільке, Блок та Білий, ранній Тичина. О. О. Блок (зверніть увагу на епіграф нашого уроку), оцінюючи творчий шлях і творчий доробок Бодлера, зазначав: “Перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини”.

— Шарль Бодлер, як і В. Вітмен, став поетом однієї збірки. Літературознавці розглядали “Квіти зла” як пов’язані між собою ліричні тексти і навіть як сюжетну поему. Книга має посвяту, вступ і складається із шести циклів, об’єднаних за проблемно-тематичним принципом.

Перший, найоб’ємніший розділ збірки — “Сплін та ідеал”. Це лірична драма, де ідеалові протиставлена не сама дійсність, а сплін — важкий хворобливий душевний стан поета, якому притаманні скептицизм, зневіра й туга. Цей душевний стан породжений дійсністю, адже бодлерівський сплін має реальну суспільно-психологічну мотивацію. У вірші, який відкриває цій розділ, Бодлер дає своє пояснення цього стану: сплін — це “найзліше Страховидло”, яке “ні повзати не вміє, ні ревти”, це “Хандра, що бачить плахи й страти”.

Пошук “сучасної краси” відображено у розділах “Паризькі картини”, “Вино”, “Квіти зла”. Самі назви віршів цих розділів символічні — “Сонце”, “Рудій злидарці”, “Сім старих”, “Скелет- землероб”, “Вечірні сутінки”, “Тумани й дощі”, “Фонтан крові” та інші. Передостанній розділ книги “Квіти зла” має назву “Бунт”. Це остання спроба поета поєднати мрію, ідеал та дійсність, це заклик постати не тільки проти своєї долі, а й проти всієї світобудови.

Трагічна тема блукань душі в пеклі життя, неможливість знайти ідеал стають основним мотивом кількох сонетів останнього розділу книги — “Смерть”.

Своєрідним епілогом до всієї збірки є поезія “Мандрівка”. У цій поезії вражає протиріччя між песимізмом головної думки про істинність лише смерті та тією бездоганною формою, у якій ця думка втілилася.

Виразне читання та аналіз поезії Ш. Бодлера “Відповідності”

Природа — храм живий, де зронюють колони

Бентежні стогони і неясні слова.

Там символів ліси густі, немов трава,

Крізь них людина йде і в них людина тоне.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

Їх зрівноважують співмірність і права,

Взаємного зв'язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них — захват розуму, в них відчуттям — хвала.

переклад Дмитро Павличко 

— Важливе місце в естетичній системі Ш. Бодлера посідав принцип відповідностей (таку назву має й одна із його поезій).

Згідно з цим принципом образи та метафори не використовуються для опису конкретних реалій, предметів та фактів, а символічно позначають певні ідеї, універсальні явища буття. Це визначило в бодлерівській поетиці тенденцію до переростання образів у символи, а також настанову на навіювання читачеві певних настроїв та душевних станів.

 Словникова робота ( записати в зошити)

 поняття символ, імпресіонізм, неоромантизм, символізм.

 Виразне читання та аналіз поезії Ш. Бодлера “Альбатрос”

Буває, пливучи дорогами морськими,

Аби розвіятись, полюють моряки

На альбатросів тих, що в вишині над ними

Серед блакиті й хмар пливуть віддалеки.

Коли на палубу вже люта сила збила,

Король небес, що знав всі грози без числа.

Волочить важко так свої великі крила,

Мов сніжно-білі два розкинуті весла.

Крилатий мандрівник — який незграбний в рухах,

В польоті буйнокрил — каліка на ногах!

Ще й дражняться — той в дзьоб йому із люльки дмуха,

А той, глузуючи, кульгає, ніби птах!

Поете! Князю хмар твоя подібна сила,

Між блискавок ти свій у грозовій імлі;

Але під шал образ перешкоджають крила

Тобі, вигнанцеві, ступати по землі. 

· Якого птаха спіймали моряки? Що він уособлює?

· Яким альбатрос виглядає на кораблі?

· Чим страшний гурт матросів, що він символізує?

· Що таке символ? Знайдіть символи у вірші.

· Символом чого у вірші є альбатрос?

· Яке порівняння застосовує Бодлер для образу альбатроса на небі та на кораблі?

07.03.2023

ПОЛЬ ВЕРЛЕН (1844-1896)

Поль Верлен посідає особливе місце серед видатних французьких ліриків кінця XIX століття. Проголошений "принцом поетів" і шанований як визнаний майстер символічного напряму, він, проте, не був ні його лідером, ні теоретиком.

Факти особистої біографії поета та його творчість нерозривно пов'язані. Натура пристрасна й неврівноважена, Верлен часто згинався під тягарем життєвих обставин, заплутувався в суперечностях власної долі й характеру. Але справедливо зауважив А. Франс: "Не можна застосовувати до цього поета те ж мірило, яке застосовують до людей розсудливих. Він має права, яких у нас немає, оскільки він стоїть незрівнянно вище і, разом із тим, незрівнянно нижче за нас. Це несвідома істота, і це такий поет, який зустрічається раз на століття".

Поль Марія Верлен народився в 1844 році в містечку Мец. Його батько був військовим інженером, і родина часто переїжджала, доки в 1851 році не залишилася в Парижі, де минули шкільні роки майбутнього поета. У 1862 році він отримує диплом бакалавра словесності. Уже в юнацькі роки у Верлена з'являється схильність до літературної творчості. Він зачитується віршами Ш. Бодлера, поетів — "парнасців" Т. де Банвіля і Т. Готьє. Восени 1862 року Верлен записується на факультет права — вивчати юриспруденцію, та незабаром через матеріальні нестатки полишає навчання і стає до роботи.

У 1866 році Верлен публікує свої вірші в журналі "Сучасний Парнас" і видає власним коштом збірку "Сатурнічні поеми" У першій збірці поета ще відчутний вплив естетики поетів-"парнасців". "Парнасці" відмовлялися від романтичного "кипіння почуттів", від "сповідальної лірики". Основним критерієм прекрасного, на їх думку, мала бути досконалість форми, "рівновага між об'єктивним і суб'єктивним", і цей принцип почасти зберігається в поетичних образах молодого Верлена. Однак вірші "Сатурнічних поем" вже мають ознаки оригінального верленівського стилю: меланхолійність інтонації, здатність передавати таємні порухи душі, її "музику".

Збірка присвячена тим, хто народився "під знаком Сатурна", усім, "хто нещасливий на землі, кого тривожить бентежна уява, хто приречений на земні, а можливо, і на віковічні страждання". Саме таким бачив поет себе й свого читача, сподіваючись на його співчуття. Поет захоплено говорить про твори та предмети мистецтва, часто вживає слова прекрасне, ідеал, безпристрасний, байдужий. Але в його сприйнятті світ не є холодно-гармонійним і прекрасно-байдужим, яким він поставав у "парнасців". Створені Верленом пейзажі здебільшого зображують осінь, захід сонця, сутінки ("Осіння пісня", "Сонце на спаді", "Never more"). Ліричний герой цих віршів статичний, у його застиглості відчутне щось фатальне.

Наприкінці 60-х років Верден співробітничає в літературних журналах; у 1869 році видає власним коштом збірку під назвою "Вишукані свята". Відправним пунктом для створення збірки прислужилися поетові книга братів Гонкурів про мистецтво XVIII століття, окремі вірші В. Гюго і Т. де Банвіля, а також відкриття залів Лувру, присвячених цій "галантній" епосі. У збірці "Вишукані свята" Верлен використав характерний для "парнасців" прийом створення пейзажу: не враження від живої природа, а її відображення в живописі надихають поетичні рядки. Поета захоплюють картини Ватто, Фрагонара, Греза, проте, замальовки природи набувають суто верленівського характеру "пейзажу душі", вони підпорядковані тут основному художньому завданню — виявити відтінки стану душі ліричного героя. Дами й кавалери, які з'являються в книзі, не живуть у реальному світі, а існують як гра уяви, як примхлива вистава на тлі витонченого "пейзажу душі": "Твоя душа — витворний краєвид, / Яким проходять з піснею і грою / Чарівні маски, радісні на вид,/ Та сповнені таємною журою".

Вірші "Вишуканих свят" написані в новій, абсолютно відмінній від "парнаської", меланхолійно-грайливій формі, яка допускає розмовну інтонацію. Поет бавиться новими, неможливими в традиційному віршуванні римами. Збірка "Вишукані свята" дала поштовх подальшим творчим шуканням самого Верлена і А. Рембо.

Любовна пристрасть до Матильди Моте, чарівної шістнадцятилітньої дівчини навіяла Верлену вірші, зібрані в третій книзі "Добра пісня" (1870). Це розповідь про палке й водночас несміливе кохання до дівчини, яка полонила поета чистотою і жіночою чарівністю. Віршам, які увійшли до збірки, притаманна спільна мелодія. Голос поета стає ніжним, ліричним. Він пише про очікування, про нетерпіння, з яким "чекає союзу двох сердець", про скромну принадність своєї нареченої, про пробудження в душі високих почуттів. У цілому збірка знаменує перехід від "епічного" до особистого, повсякденного, до вражень "цієї миті". Проникливе засвоєння подробиць буття, звичайних, щоденних речей, які Верлен перетворює на деталі істинно поетичного світу, на "пейзаж душі",— все це, як і характерна природність вірша, стає ознакою "імпресіоністичної поезії".

Збірку "Добра пісня" було видрукувано влітку г870 року, напередодні франко-прусської війни. Саме тоді відбулося й весілля Верлена та Матильди. Молодята оселилися в Парижі, і незабаром їм довелося пережити облогу столиці прусськими військами. Після 1871 року верленівска меланхолія поглиблюється. У цьому відіграють свою роль і поразка Паризької Комуни, і особисте життя, що не склалося. Родинні відносини перетворюються на справжню драму після знайомства поета з Артюром Рембо. Суцільний нігілізм і анархізм цього юного генія підштовхують Верлена до більш рішучого розриву з поетичною традицією.

Із січня 1872 року Верлен повсякчас перебуває із Рембо, який глибоко вплинув на нього своєю думкою про необхідність пошуку нових шляхів поетичної творчості. Поети вирушають у мандри до Бельгії, до Англії, знову повертаються до Бельгії. Між ними відбувається кілька суперечок і примирень, аж поки в липні 1873 року не вибухає кульмінаційна сварка. Верлен стріляє в Рембо з револьвера й легко ранить його в руку, за що його заарештовують, а згодом засуджують до двох років ув'язнення. На волю поет вийде тільки в січні 1875 року, тому першим виданням "Романсів без слів" (1874) він керує з в'язниці.

"Романси без слів" — найвище поетичне досягнення Верлена. Знову, як і в перших збірках, звучать ноти суму й меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Окремі вірші збірки нагадують пейзажі художників-імпресіоністів, часом у них усе ніби вкрите сірою пімлою або розчинене в тумані. При цьому чітко виявляється притаманна поезії межі століть тенденція до синтезу словесних і живописних образів, використання образотворчих художніх можливостей мови. Прислухаючись до монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею з печальним і таємничим світом. Навколишні предмети не існують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря: "-Зеленаво й малиново/ У непевнім світлі лампи /За вікном все знову й знову/ Мерехтять пригарки й рампи...".

"Романси без слів", імпресіоністичні за своєю природою, складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчні, сатиричні) безслідно зникають. Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки "пейзаж душі". Природа й душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною. "Миттєвість" вражень підкреслена тим, що Верден із усіх часів дієслова віддає перевагу теперішньому, а самі дієслова в нього поступаються місцем іменникам. Разом із дієсловом-присудком із поетичної фрази зникає дія. Верлен спробував довірити спілкування душі та природи барвам і звукам. Сама назва збірки "Романси без слів" свідчить також про прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів: "Мжиці зажурені звуки / і на землі, й по дахах! / В серці, що в'яне від скуки, /ллються зажурені звуки".

Поезія Верлена вперше у Франції покладається на сугестивну силу лірики: поетичне слово в його віршах впливає не стільки завдяки своєму предметному значенню, скільки завдяки "смисловому ореолу", який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме через це поети-символісти вважали Верлена своїм попередником.

По виході з в'язниці у світосприйнятті поета відбувся справжній переворот — він навернувся в католицтво. Наступна книга Верлена "Мудрість" (1881) явила світові нову властивість його поезії — релігійне натхнення. Релігійне обернення, бурхливе й пристрасне, було, як це притаманно Верлену, суперечливим і непослідовним, разом із тим, "Мудрість" — книга глибоко продумана. Поет, відрікаючись від свого розпусного минулого з Рембо, розраховував знайти "підкріплення" у вірі, за її допомогою розв'язати конфлікт між "життям" і "мистецтвом".

У 1875-1877 роках поет живе переважно в Англії, багато працює.

"Поетичне мистецтво"

У 1882 році Верлен публікує вірш "Поетичне мистецтво". Вірш ніби подає теоретичне обґрунтування тих особливостей поезії Верлена, які намітилися в "Сатурналіях" та "Вишуканих святах" і повністю втілилися в "Добрій пісні" й особливо в "Романсах без слів".

У "Поетичному мистецтві" в наспівних, ритмічно витончених віршах, які своєю якістю повинні були показати можливості нової поетики, Верлен протиставляє музичність вірша визначеності його смислу, закликає до максимального нюансування зображення і демонстрації відтінків. Замість барв певних тонів суттєвими виявляються переходи, напівтони. Саме звідси гасло "Музика перш за все" — адже музика знищує чіткість граней у зображуваному. Верлен закликає позбавитися у віршах розуму й дотепності, сміху й красномовства, оголошує війну римі як пустому брязкальцю. Вірш за Верленом, цінний лише своєю безпосередністю, за умови, однак, що він прагне "до небес інших". Він повинен бути, як "пісня захмелена", оскільки в ній до чіткого обов'язково домішується хистке: "Найперше — музика у слові! / Бери ж із розмірів такий,/ Що плине, млистий і легкий,/ А не тяжить, немов закови".

Правила традиційного французького олександрійського (силабічного) віршування вимагали певної кількості складів у рядку та наявності рим, мова мала "підкорятися" розміру.

Верлен же піддавав сумніву і рими, і мірність вірша, а поруч з тим демонстрував можливості "неправильностей"; Повтори, внутрішні рими, системи співзвучних голосних (асонанси) і приголосних (алітерації) — все це створює ефект справжньої музики слова. Мова тут покликана навіювати, а не описувати чи доводити. Поет вплітає у вірші просторіччя, провінціалізми, архаїчне мовлення й мовні "неправильності" Це створює ілюзію абсолютної спонтанності й мовної інтимності. Верлен розчленовує олександрійський вірш за допомогою незвичних цезур і неочікуваних переносів таким чином, що часом здається, ніби вірші переходять у прозу. Саме Верлен проклав шлях верлібру поетів-символістів.

"Поетичне мистецтво" було сприйняте молодими поетами-символістами як справжній маніфест, хоча сам Верлен застерігав своїх послідовників від буквального наслідування своїх настанов. У циклі "Прокляті поети" (1882) Верлен дав вичерпну характеристику найновішої школи поетів-символістів і визнав геніями зовсім невідомих у той час С. Малларме, А. Рембо, Т. Корб'єра та ін. Успіх "Проклятих поетів" викликав цікавість публіки і до самого Верлена — поет отримав змогу видавати свої твори та одержувати за них гроші. А доти він вів злиденне існування, хворий та переслідуваний постійними невдачами. Помер Поль Верлен 1896 року в лікарні від запалення легенів.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

поетичні збірки "Сатурнічні поеми" (1866), "Вишукані свята" (1869), "Добра пісня" (1870), "Романси без слів" (1874), "Мудрість" (1881), "Прокляті поети" (1882), "Далеке і близьке" (1884), "Любов" (1888), "Паралельно" (1889), "Щастя" (1891).

ЛІТЕРАТУРА: І.Андреев Л. Г. Импрессионизм.— М., 1980.; 2. Косиков Г. К-Два пути французского постромантизма: символисты и Лотреамон//Поэзия французского символизма.— М., 1993.; 3. Обломиевский Д Ю. Французский символизм.— М, 1973.

14.03.2023

21.03.2023

Поетичне мистецтво

Найперше — музика у слові!

Бери ж із розмірів такий,

Що плине, млистий і легкий,

А не тяжить, немов закови.

Не клопочись добором слів,

Які б в рядку без вад бриніли,

Бо наймиліший спів — сп'янілий:

Він невиразне й точне сплів,

В нім — любий погляд з-під вуалю,

В нім — золоте тремтіння дня

Й зірок осіння метушня

На небі, скутому печаллю.

Люби відтінок і півтон,

Не барву — барви нам ворожі:

Відтінок лиш єднати може

Сурму і флейту, мрію й сон.

Винищуй дотепи гризькі ті,

Той ум жорстокий, ниций сміх,

Часник із кухонь тих брудних —

Від нього плач в очах блакиті.

Хребет риториці скрути

Та ще як слід приборкай рими:

Коли не стежити за ними,

Далеко можуть завести.

Хто риму вигадав зрадливу?

Дикун чи то глухий хлопчак

Скував за шаг цей скарб, що так

Під терпугом бряжчить фальшиво?

Так музики ж всякчас і знов!

Щоб вірш твій завше був крилатий,

Щоб душу поривав — шукати

Нову блакить, нову любов,

Щоб мчав, де далеч непохмура,

Де чари діє вітерець,

Де пахне м'ята і чебрець...

А решта все — література.

Осіння пісня

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях.

Блідну, коли

Чую з імли —

Б'є годинник:

Линуть думки

В давні роки

Мрій дитинних.

Вийду надвір —

Вихровий вир

В полі млистім

Крутить, жене,

Носить мене

З жовклим листям.

Переклад Григорія Кочура

Ячать хлипкі

Хрипкі скрипки

Листопада…

їх тужний хлип

У серця глиб

Просто пада.

Від їх плану

Я весь тремчу

І ридаю,

Як дні ясні,

Немов у сні,

Пригадаю.

Кудись іду

Удаль бліду,

З гір в долину,

Мов жовклий лист

Під вітру свист —

В безвість лину.

Переклад Миколи Лукаша

Поетичною творчістю Верлена захоплювалися Іван Франко та Леся Українка. Вірші його українською мовою перекладали відомі поети. Зокрема, перекладав видатного француза Максим Рильський. І звернувся до нього з таким віршем:

Є така поезія Верлена,

Де поет себе питає сам

У гіркому каятті: «Шалений!

Що зробив ти зі своїм життям?»

В Україні було чимало послідовників поезії символізму. Так, поет Микола Вороний часто вдавався до поетичного реквізиту символістів задля розширення версифікаційних можливостей українського вірша та виведення його на європейські і світові обшири. Тож пропонуємо вам самостійно дослідити долю французького символіста в Україні.

28.03.2023

18.04.2023

АРТЮР РЕМБО

(1854-1891)

Артюр Рембо народився 1854 року в Шарлевілі й прожив коротке життя — лише тридцять сім років. Однак Рембо-поет помер задовго до офіційної дати своєї смерті: останній з відомих його творів — "Пора у пеклі" — був завершений улітку 1873 року, коли поетові було всього дев'ятнадцять. Тобто ця геніально обдарована людина спромоглася прожити ще майже два десятиріччя, назавжди вилучивши поезію зі свого життя.

Шарлевіль — невелике містечко на північному сході Франції. Там Рембо в семирічному віці почав писати прозою, а потім і віршами, там він здобув і шкільну освіту. Вже підлітком Артюр вражав своїх учителів не тільки надзвичайними успіхами в навчанні, а й феноменальною зрілістю розуму.

У серпні 1870 року Рембо залишив Шарлевіль, дістався до Парижа, а потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. За допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Так відтепер буде завжди, до самої смерті,— ніби націлений до якоїсь таємничої мети, Рембо намагається безперестанку пересуватися, щось шукає. Постійне оновлення стає пафосом його поетичного мислення.

У долі цього поета відобразилися переломні моменти сучасної історії Франції. Події Паризької Комуни допомогли бунтареві "вирвати коріння", піти з минулого, із буржуазного Шарлевіля. Перший протест поета був романтичним, романтизм надихав і його лірику. Починав Рембо з учнівської відданості тодішнім авторитетам: В. Гюго, поетам "Парнасу", Ш. Бодлеру — тобто французьким романтикам. Показовим для початку творчості Рембо є великий вірш "Коваль". Усе в ньому нагадує поезію Гюго: історичний сюжет часів Великої французької революції, епічний зміст і епічна форма, республіканська ідея і монументальний стиль.

Освоюючи досвід романтизму, Рембо за короткий час ніби повторив у власному творчому шляху етапи розвитку цього літературного напряму. Це відбулося в найпершій фазі творчої біографії поета, яка тривала півтора року — від 2 січня 1870 року, дати опублікування першого вірша Рембо, до травня 1871 року — дати поразки Комуни. Кожний крок поетичного зростання поета був позначений дивним на перший погляд бажанням — позбавитися того, що ним самим уже створено.

До осені 1870 року Рембо створив понад десять віршів, у яких найбільш відчутна залежність від романтичної традиції. Майже всі вони написані олександрійським віршем, який втілював усталені норми "правильного" французького віршування. При переході до наступної фази творчості тон і стиль поезії Рембо майже не змінюються. Патетика поступається місцем сарказму — від достойного захоплення минулого поет переходить до недостойного сьогодення. Образи величні й піднесені змінюються образами ницими й карикатурними. Затверджуються жорсткі, різкі, викличні інтонації.

Етапи шляху Рембо-поета вимірюються інколи кількома віршами. Так, засвоюючи досвід романтизму, Рембо захопився Бодлером. "Квіти зла" згадуються при читанні його сонета "Венера Анадіомена". Цей сонет уже є новим етапом у розвитку його естетики. Поет ніби викорінює "літературне" уявлення про красу. Втілення кохання — жінка та символ любові — Венера принижуються до карикатурного образу повії. Рембо робить замах і на саме кохання, наближуючись до суцільного невір'я.

Улітку 1870 року поет залишає Шарлевіль, що втілював для нього суспільний порядок, релігію, родину. У цей час Рембо вже був довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.

Франко-прусська війна набирала обертів, і своє шістнадцяти-річчя поет зустрічає віршами про війну. Це, зокрема, сонет "Сплячий у логу". Але, на відміну від традиційних сонетів, для яких вважалися обов'язковими стриманість і суворість у доборі тем і тропів, сонет Рембо характеризується жорстоким, саркастичним тоном, стрімким ритмом, наближеним до розмовного поетичним мовленням, лексичною свободою, використанням "прозаїзмів" і різкими змінами стилю. Це майже гротескне поєднання сонетної форми та "земного" сатиричного сюжету, сповненого анархічного виклику. Всім цим визначенням відповідає і сонет "Моя циганерія" — справжній гімн богемі, людині, яка відірвалась від суспільства й залишилася наодинці з небом і зорями. У вірші "Засідателі" торжествує закладена в "людях-функціях" тенденція до здерев'яніння, закам'янілості. Зникає будь-який натяк на життя і дію. Людину витісняє функція, а потім функцію заміняє її зовнішня оболонка, предметна характеристика. Так створюється сатиричний образ "людини-стільця".

До періоду Комуни — нової фази у творчості Рембо — належать лише чотири-п'ять віршів, але це дійсно нова епоха в розвитку поета. Усі ці вірші вражають мудрістю і глибиною, попри те, що Рембо ледве-ледве виповнилося шістнадцять років! Тільки-но він насміхався над бідними, знущався з жінок — і здавалося, що нігілізм поета не знає меж,— а тепер створює справжній гімн жінці-робітниці — "Руки Жанн-Марі" — символ, подібний до "Свободи на барикадах" Делакруа. Раптом зникають цинізм, напускна грубість,

Поразка Паризької Комуни, перемога версальців усвідомлюються поетом як найглибша трагедія. Вірші, написані Рембо в дні Комуни, показують, яке значення вона для нього мала. Поразка повстання означала для Рембо перемогу "Засідателів" — "тих, хто сидить".

Після загибелі Комуни Рембо всі свої надії покладає лише на мистецтво. Він припиняє навчання, незважаючи на вражаючі успіхи, і взагалі уникає будь-якої постійної діяльності. Це було перш за все демонстрацією бунтівних настроїв поета, тому що він не належав до нероб.

Починається новий цикл поневірянь. У серпні 1871 року Рембо надсилає свої вірші Верлену, і той, захопившись ними, запрошує поета до Парижа. Там Рембо зближується з Верленом, з іншими поетами й вдається до способу життя справжньої богеми. У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову їде до Парижа. Потім здійснює кілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю. На початку 1874 року Рембо перебуває в Англії, потім у Німеччині, Італії; деякий час живе у Шарлевілі, звідки від'їжджає до Австрії і Голландії. Ця нескінченна "подорож" тягнеться аж до 1880 року, коли поет остаточно залишає Європу. Це десятиріччя злиднів, випадкових заробітків, дивних експериментів. Поет живе, не зв'язуючи себе навіть фактом географічної присутності в одному місці.

Тринадцятого травня 1871 року він пише листа, в якому заявляє про свій намір створювати нову поезію: "Я хочу бути поетом, іія намагаюся перетворитися на ясновидця... Йдеться про те, щоб досягти невідомого шляхом розладу всіх почуттів...". Прагнення до "ясновидіння" прямо пов'язується Рембо з бунтом, а "розлад почуттів" протиставляється "нормальному" соціальному буттю.

У сонеті "Голосівки" Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. У "Голосівках" "поет-ясновидець" усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об'єктивних закономірностей; причинно-наслідкових зв'язків. Як і більшість віршів Рембо, "Голосівки" мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті й (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у "Голосівках" відіграє Принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя; потворне — прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати "Голосівки" як зразок символістського пошуку "відповідностей" між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.

Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію "навіювання", прямого впливу на почуття, "сугестивності", за допомогою чого й виявляється "невідоме". Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена "музика понад усе" (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.

У період "ясновидіння" Рембо по-справжньому вводить вірш "П'яний корабель", створений влітку 1871 року. "П'яний корабель" — розповідь про ту мандрівку, яку має намір здійснити поет-"ясновидець". Якийсь корабель, що починає плавання неспокійним морем, швидко втрачає і екіпаж, і кермо, і врешті-решт готовий піти на дно. Утім, Корабель цей "олюднюється", перетворюється на символ, наочне, зриме втілення "я" поетам стану його душі: "Підгривоюзатокя — корабель пропащий, — / Закинутий у вись етерну без птахів, / Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий / Не вирвуть остова, що від води сп'янів..." У вірші виникає подвійний образ "корабля-людини", подвійної долі — і розбитого корабля, і розбитого серця поета. Рембо не лише малює у вигляді "п'яного корабля" свою мандрівку за "невідомим". Він передбачає і швидку загибель корабля, що розпочав небезпечний шлях, і свою поетичну долю. "П'яний корабель" — це також своєрідний міф про світ, поетова сповідь в образі "маленької одіссеї", подорожі в пошуках самого себе. Поет ототожнює себе з кораблем, який, втративши команду, "позбувшись свого вантажу", у захваті віддається стихії. І в зовнішньому, оповідному плані "П'яного корабля", і у прихованому ліричному переплітаються протилежні почуття: завзятість і тривога, захоплення безмежною волею і страх загубитися назавжди. Образи поезії втрачають чіткість, деформуються, і важко визначити межу між реальним і уявним.

"Підстановка", яка відбулася в "П'яному кораблі", ознаменувала формування нової поетичної системи, заснованої на символічному відображенні дійсності.

Слідом за "П'яним кораблем" з'явилася низка поезій, написаних улітку 1872 року під час поневірянь поета.

Це останні вірші Рембо, і вони знов-таки становлять особливий етап його творчості. Поет став "ясновидцем". Образ суспільства майже зовсім зникає з його творів. Може здатися, що останні поезії Рембо — це ніби мандрівні замальовки, зроблені дуже спостережливим поетом підчас його поневірянь. Ось Брюссель, у якому так часто бував Рембо; ось мандрівник, утомившись, п'є ("Сльоза"), ось він розповідає про свої думки ("Добрі думки ранком"), про "юне подружжя", можливо, стрінуте по дорозі ("Мішель і Христина"). Утім, в "Останніх віршах" Рембо зовсім реальні, конкретні враження абстрагуються до рівня символу, який означає чи то "пейзаж душі", чи то пейзаж Всесвіту. Естетичний ефект цих творів визначається парадоксальним злиттям найпростішого й найскладнішого. "Ясновидіння" призвело поета до розхитування основ традиційної системи віршування — хоча об'єктивно це був процес збагачення, розширення можливостей французького вірша. Зберігаючи часом риму, Рембо впроваджує асонанси, дванадцятискладовий рядок замінює одинадцяти-, десяти-, восьмискладовим, застосовує скорочений рядок, який підпорядковує пісенним, розмовним ритмам, інколи не дотримується пунктуації і взагалі демонструє незалежність від "правил". Але, навіть звільняючись від правил, Рембо все ж таки продовжував писати вірші — тобто підкорявся умовності поетичної мови.

Визрівання прозаїчності в останніх творах поета робило передбачуваним те рокове звільнення від самого мистецтва, яким завершився шлях Рембо. "Осяяння" (1872-1873, опубл. у 1886році) — так називається створений у період "ясновидіння" цикл "віршів у прозі".

Жоден із фрагментів, які становлять цикл, не може бути чітко пояснений. Поетичне "я" створює свій Всесвіт, і в цьому просторі — свій час, свої виміри речей, які об'єднують увесь людський досвід у мить його таємничого переживаний особистістю. В "Осяяннях" Рембо враження відірвалися від своїх прототипів, живуть власним життям, а тому смисл є напрочуд багатозначним. Такий вірш уже вкрай близький до поетичної прози, де ритм створюється загальною емоційною інтонацією, яка то подовжує, то скорочує фрази, повтореннями, інверсіями, поділом на строфи вільного типу, продуманою звуковою системою.

Улітку 1873 року з'явився твір "Крізь пекло", акт безжальної самокритики. "Крізь пекло" презентує незвичайну людину, феноменальну особистість, здатну твердо й об'єктивно оцінити свій досвід, свій шлях — і рішуче його засудити. Рембо в цей час лише дев'ятнадцять років, але його прощальне творіння — це творіння мудрої дорослої людини. Спосіб життя поета до цього часу був своєрідним "експериментом", який він припиняє. В останньому творі він постає грішником, до якого прийшло каяття. "Крізь пекло" — щось подібне до судового засідання, під час якого виголошується монолог звинувачуваного, який бере на себе також роль прокурора.

Продовжуючи свої поневіряння, Рембо знову й знову шукав себе. До поезії він більше не повертався і незабаром залишив Європу. У 1880 році Рембо дістався до Кіпру, далі — до Єгипту, потім до Адена, доки нарешті опинився в місті Хараре в Ефіопії, де й перебував майже до кінця свого життя. Останній, африканський етап його шляху, був водночас і останнім актом зречення від поезії і самого себе. Займаючись у Хараре торгівлею, Рембо нікому ніколи не розповідав про своє минуле життя. До поезії він так і не повернувся, а те, що ним було написано під час нескінченних мандрувань, позбавлене будь-якої поезії. Листи, які від нього отримували в Європі, вражають надзвичайною сухістю і діловитістю, абсолютною відсутністю фантазії, уяви та будь-якого ліризму.

На початку 1891 року в поета почалися нестерпні болі у правій нозі. Рембо перевезли до Марселя, ампутували в клініці ногу, і він повернувся до матері. У листопаді того ж року Рембо помер від саркоми.

ОСНОВНІ ТВОРИ:

"Коваль", "Венера Анадіомена" "Голосівки", "П'яний корабель", "Останні вірші", "Осяяння", "Крізь пекло".

25.04.2023

Артюр Рембо “Голосівки” аналіз

Жанр – сонет

Рік написання1871

Рід – лірика.

Жанр – сонет.

Напрям – символізм.

Тема – автор змальовує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях.

Ідея. Голосні звуки дають імпульс творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя.

У сонеті «Голосівки» Рембо пропонує новий принцип формування образу, який будується на вільній асоціації між звуком і кольором, зорових враженнях. Сонет побудований як низка довільних асоціацій ліричного героя між звуками й кольорами, зоровими образами. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук «А» асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук «Е» пов’язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків. «І» символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті. «У» втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість. «О» асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.

Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту: чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов’язано, одне краще віддзеркалює інше.

У «Голосівках» «поет-ясновидець» усе підкоряє своїй свідомості й здатен бачити природу та світобудову позбавленими об’єктивних закономірностей, причинно-наслідкових зв’язків. Як і більшість віршів Рембо, «Голосівки» мають безліч трактувань. Наприклад, одне з них пропонує розглядати вірш як символічну картину людського буття: від темряви (чорний колір А) до світла (білий колір Е), через бурхливі пристрасті (червоний колір І) до мудрості (зелений колір У) і пізнання таємниці Всесвіту (синій колір О). Важливу роль у «Голосівках» відіграє принцип контрастності: чорне — біле, смерть — життя, потворне — прекрасне, швидкоплинне — випадкове. Рембо використовує форму сонета, який традиційно складається з тези, антитези та їх синтезу, тобто в самій його будові закладене протиріччя, і це дозволяє розглядати «Голосівки» як зразок символістського пошуку «відповідностей» між різними началами життя, як панорамну картину Всесвіту.

Уподібнення голосного звука кольору означало нехтування словом як смисловою одиницею, як носієм певного значення. Звук, ізольований від смислового контексту, набуває функцію «навіювання», прямого впливу на почуття, «сугестивності», за допомогою чого й виявляється «невідоме». Таку літературну техніку провіщав уже принцип Верлена «музика понад усе» (який, безсумнівно, прямо вплинув на Рембо), але верленівський імпресіонізм зберігав як образ даної душі, так і конкретний природний образ, а у Рембо непізнаванним стає все просте й відчутне.

Підхоплюючи бодлерівську ідею загальних «відповідностей» у храмі природи, Рембо вписує її у свою концепцію «яснобачення», що дає йому змогу побачити природу і світобудову позбавленими причинно-наслідкових зв’язків, об’єктивних закономірностей, де все підкоряється свідомості поета.

«Голосівки» вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, змінами інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління символістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.

Артюр Рембо “Голосівки” 

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О, – про вас я нині б розповів:

А – чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е – шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І – пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

У – жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій –

Печать присвячених алхімії ночей;

О – неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/artyur-rembo-golosivki-analiz

02.05.2023

ЗМІНИ В ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ ХІХ-ХХ ст. - ДРАМАТУРГІЯ наприкінці XIX - на початку XX ст.

Ми боролися не тільки за новий театр, а й за нову людину та новий світ.

Б. Шоу

Наприкінці XIX ст. в європейському театрі відбуваються кардинальні зміни, які засвідчили появу нових тенденцій у драматургії. У різних країнах письменники шукали нові шляхи відображення дійсності, поєднуючи здобутки попередніх літературних напрямів (реалізму, романтизму, натуралізму) із засобами модернізму (імпресіонізму, символізму, неоромантизму та ін.). Новітні тенденції в драматургії на межі ХІХ-ХХ ст. стали називати «нова драма». До неї належать різні за світоглядними позиціями й індивідуальними стилями митці, але їх об’‎єднує подібність ідейно-естетичних принципів, що відрізняють «нову драму» від «старої» (драматургічних творів попередніх епох — шекспірівський театр, класицистичні твори, реалістичні драми тощо).

«Ляльковий дім» Г. Ібсена на сцені Королівського театру в Данії

Одним із найдавніших театрів у Європі є Королівський театр у Данії, заснований у XVIII ст. До кінця XIX ст. на його сцені йшли переважно п’‎єси, у яких висміювалися звичаї дворян і міщан. До речі, тут з успіхом ставили комедії Мольера. Новий напрям діяльності театру був утілений 21 грудня 1879 р., коли на його сцені відбулася прем’‎єра п’‎єси Г. Ібсена «Ляльковий дім». Глядачі відразу помітили, що ця драма надзвичайно відрізняється від інших творів. Тоді її сприйняли як маніфест фемінізму. Однак у п’‎єсі йшлося не тільки про боротьбу за права жінки й засудження засилля «чоловіків» у різних галузях життя. Зміст «Лялькового дому» набагато глибший — трагізм усього тогочасного суспільства.

У п’‎єсі було подано багато життєвих драм персонажів, а конфлікти у фіналі не вирішені.

8 лютого 1884 р. «Ляльковий дім» був поставлений в Олександринському театрі м. Санкт-Петербурга. Головну роль зіграла видатна актриса М. Савина (Нора). П’‎єса справила значний вплив на оновлення російської драматургії, зокрема на творчість А. Чехова.

Королівський театр м. Копенгаген. (Данія). 

Засновником «нової драми» уважають Г. Ібсена (Норвегія). До драматургії цього періоду також долучилися інші талановиті митці: Б. Шоу (Англія), А. Стріндберг (Швеція), Г. Гауптман, Б. Брехт (Німеччина), А. Чехов (Росія), М. Метерлінк (Бельгія) та ін. «Нова драма» стала початком докорінної перебудови драматургії, яка тривала протягом усього XX ст.

Провідні ознаки «нової драми»

1. У центрі уваги «нової драми» постала особистість, переживання й відчуття якої визначали загальну атмосферу доби. Особистість у «новій драмі» зображували вже не як «соціальний тип» (це було притаманне реалізму), а як неповторний та унікальний світ, «духовний симптом» суспільства. Внутрішні порухи душі тепер найбільше цікавили авторів, які вбачали в них утілення моральних, соціальних і філософських проблем буття.

2. Якщо в «старому» театрі йшлося про окрему трагедію в житті певної людини, то в «новому» — про загальну трагедію життя особистості та людства. Драматурги закликали до осмислення глибинної сутності дійсності, звільнення людського духу, пошуку шляхів відновлення гармонії світу.

3. «Нова драма» перетворилася на місце ідейних дискусій і духовних поривань. Зовнішня дія поступилася внутрішнім конфліктам. Якщо в «старому» театрі автори наслідували реальне життя, достовірно зображували дійсність, то в «новому» — відтворювали лише загальну атмосферу часу, прагнучи показати внутрішні протиріччя особистості, духовні пошуки епохи.

Українська «нова драма»

Наприкінці XIX — на початку XX ст. принципи «нової драми» утверджуються також в українській драматургії. Леся Українка активно використовувала форми неоромантизму й символізму. У її творчості вперше у вітчизняному мистецтві досягає свого апогею інтелектуальна та психологічна драма, у якій увага з побутових обставин перенесена на переживання персонажів, їхні духовні шукання. Новим кроком у розвитку української драматургії стала творчість В. Винниченка, який розробляв філософську та морально-етичну тематику, прагнучи осмислити сучасні проблеми за допомогою засобів психологічної драми. Письменник органічно поєднав різні художні напрями й течії: реалістичні — з експресіоністськими, символістські — з натуралістичними, показавши складний синтез духовного буття епохи.

Одним із видатних представників українського ренесансу був М. Куліш, який у своїй драматургії пройшов шлях від реалізму до модернізму й показав, за його словами, «моральні втрати нового часу в душах людей».

Сміливі експерименти в театральній системі Л. Курбаса в співпраці з М. Кулішем свідчили про оновлення національного театру й прищеплення йому найкращих здобутків європейського театру. Але ці новації не сприйняла офіційна радянська влада. М. Куліш і Л. Курбас були заарештовані й розстріляні в урочищі Сандармох (Карелія, Росія).

4. На відміну від «старої драми» з ЇЇ конкретним змістом, «нова драма» характеризується більшою умовністю та узагальнювальним смислом. Драматурги на межі ХІХ-ХХ ст. не ставили за мету точно відобразити певні події, їхні твори — своєрідна метафора життя особистості (передовсім ЇЇ внутрішнього життя) і світу.

5. У той час змінюються відносини між драмою та глядачем (або читачем). Якщо раніше глядач лише спостерігав за дією на сцені та співчував персонажам, на яких дивився зовні, то тепер глядач мав переживати й мислити разом із героями, бути залученим до «внутрішньої Дії».

6. У «старому» театрі герої, як правило, поділялися на головних і другорядних, позитивних і негативних. У «новій драмі» немає такого поділу. Тут усі персонажі важливі, позбавлені однозначних характеристик, і кожен з них має певне значення для розуміння ідейного змісту твору.

7. «Стара драма» відзначається пафосом дії, активної боротьби, а «нова» — пафосом роздумів, глибоких переживань, духовних протиріч буття.

8. «Нова драма» змінила засоби традиційної поетики. Прагнучи розкрити ідейні та моральні проблеми доби, митці, використовуючи елементи реалізму й натуралізму, дедалі більше зверталися до можливостей модернізму, який набирав сили, відкривав нові обрії для мистецтва. У «новій драмі» виявилися ознаки символізму, імпресіонізму, неоромантизму, сюрреалізму, експресіонізму тощо.

9. Якщо в «старій драмі» досягнення окремих митців можна було об’‎єднати в єдиний напрям або течію, то в «новій драмі» цього зробити просто неможливо, оскільки авторські індивідуальності драматургів були неповторними, кожен із них створив власну художню систему. Наприклад, можна говорити про символістську драму М. Метерлінка, психологічний театр А. Чехова, інтелектуально-аналітичний театр Г. Ібсена, «драму ідей» Б. Шоу, епічний театр Б. Брехта та ін.

Домашня робота :

 1. Назвіть хронологічні межі та представників «нової драми» в європейських країнах. 

2. Визначте провідні ознаки «нової драми» порівняно зі «старою». 

3. Як змінилися конфлікти, персонажі, стосунки з глядачами в «новій драмі»? 

4. Які засоби поетики використовували драматурги на межі ХІХ-ХХ ст. 

5. Висловте позицію. Яку роль відіграє театр у наш час? Чи має він таку силу впливу, як, наприклад, на межі ХІХ-ХХ ст.? 

09.05.2023

МОРІС МЕТЕРЛІНК

(1862-1949)

Бельгійський поет і драматург Моріс Метерлінк, лауреат Нобелівської премії (1912), залишив яскравий слід в історії європейської драматургії. Метерлінк, подібно до Ібсена чи Стріндберга, був справжнім першовідкривачем у царині "нової драми", визначним теоретиком і драматургом європейського символістського театру.

М. Метерлінк народився і провів дитинство в бельгійському місті Генті. Згодом, за наполяганням батька, юнак їде до Парижа — вивчати право, і там захоплюється творчістю поетів-символістів. У 1,889 році Метерлінк випускає у світ збірку віршів "Теплиці" і першу свою п'єсу "Принцеса Мален". Рання драматургія Метерлінка базувалася на естетичній теорії, яку він виклав у книзі "Скарби смиренних" (1896), зокрема в есе "Трагічне щоденного життя". У ньому письменник виклав основні принципи символістської "нової драми", а також дав назву своєму театру — "театр статичний", або "театр мовчання".

Полемізуючи з традиційним поглядом на природу трагічного як на вічний розлад між пристрастю й обов'язком, Метерлінк вбачає сутність трагічного в "трагізмі повсякденності", в "самому факті життя". Завдання драматурга — зображувати не виняткові події, де все вирішує випадок, а душевне життя людини, яка прагне до вищих сфер буття. Для спілкування з "вищою духовною сферою", як для істинного спілкування людей між собою, слід оволодіти мистецтвом мовчання, навчитися вступати в "нечутний", внутрішній діалог один із одним (принцип "другого діалогу" в "театрі мовчання"). Як і для інших творців "нової драми", внутрішня дія, яка розкриває стан душі, для Метерлінка важливіша за дію зовнішню, яка фіксує поведінку та вчинки людини.

У своїх п'єсах-казках Метерлінк говорить про явища буденності, про те, що сам він постійно називав трагізмом повсякденного життя. Матеріальні сили набувають у нього духовного змісту, перетворюються на фатум, а люди — на ляльок, маріонеток. Вони говорять нечіткою мовою, дерев'яніють у вимушеній нерухомості. Дія відбувається в умовному місці: якийсь замок, ліс, острів, берег моря, вулиця тощо. Немає й ознак часу, умовними є декорації, відсутні деталі побуту; можна сказати, що немає у драмі й самої дії. Персонажі стають уособленням настроїв і почуттів, символами страху, сподівань, передчуттів, безнадії, зневіри. Людина зробить порух — і це означає, що невидима рука смикнула маріонетку за ниточку.

На перший план виступають поняття підтексту і настрою. Г. Ібсен вже використовував ці елементи нової драматургічної техніки, але в нього вони стоять поряд із старими прийомами — відкритим діалогом, сповідальними монологами, гострими сюжетними перипетіями. Нові прийоми драматургічного письма Метерлінк відокремив, надавши їм абсолютного значення.

У Ібсена діалог болісно роздвоєний — люди в нього думають одне, а говорити повинні інше. Вони приховують від співрозмовника свої справжні почуття і наміри. Для Ібсена підтекст — ознака вимушеної нещирості людських стосунків. На словах герої репрезентують себе людьми благопристойними та щасливими; в підтексті ж прихована ганебна таємниця їхнього існування. У Метерлінка через підтекст, через настрій ми одержуємо доступ до істинного, духовно змістовного життя людини, оскільки воно спливає поза словами і всупереч їм.

"Принцеса Мален" — перше значне досягнення символічного театру Метерлінка. Незабаром після цієї драми були написані дві одноактні п'єси "Непрошена" і "Сліпі" (1890), які утвердили славу драматурга нового напряму. Дія в них зведена до процесу очікування. Не випадково критики назвали їх "драмами очікування" — настільки точно вони відповідали програмним вимогам теорії "статичного театру". В обох п'єсах "непрошеною гостею" стає Смерть — одна з трансформацій невідворотної долі в театрі Метерлінка.

Мотив пасивного, "сліпого" очікування, де "сліпота" виявляється символом самосвідомості людства, звучить у п'єсі "Сліпі", яка викликає віддалені асоціації із відомою картиною П. Брейгеля. Кілька сліпих старих чоловіків і жінок, утворивши півколо, сидять у лісі й чекають свого проводиря, старого напівсліпого священика, який вивів їх із притулку на прогулянку і пішов, щоб принести хліба й води. Він довго не повертається, і вони не знають, що з ним сталося. До сліпих прибігає пес із притулку, який приводить їх до місця, де, застигнувши нерухомо, сидить мертвий священик. Чути шум кроків. Дитина однієї із сліпих жінок, яка спала в неї на колінах, прокидається з плачем. Хлопчика підіймають над головами, щоб він побачив, чиї це кроки чути поряд. Голос дитини зривається на крик. Сліпі просять про милосердя, але їм ніхто не відповідає.

У "Сліпих", як і в "Непрошеній", висловлений песимістичний погляд на людство, яке блукає в пошуках вищої мети, ніби натовп сліпих чоловіків і жінок у нічному лісі, і нічого не знаходить, крім Смерті, яка підстерігає всіх і кожного.

Цей же мотив варіюється і в наступних символістських п'єсах Метерлінка — "Смерть Тінтажіля", "Алладіна і Паломід", "Там, усередині", об'єднаних під спільною назвою "Маленькі драми для маріонеток" (1894). Ідея актора-ляльки, актора-маріонетки вказує на символістську природу театру Метерлінка. Через наочну метафору демонструється, що людина — лише слухняне знаряддя в руках фатуму.

Поступово погляди письменника на світ, на людину, її роль і становище в суспільстві змінюються. Утворах Метерлінка з'являються нові образи й теми. В одній із його маленьких драм "Смерть Тінтажіля" (1894) провідною, як і досі, є тема неминучої смерті, але поряд із нею присутня й інша — тема любові. Ігрена любить свого брата Тінтажіля і не боїться двобою зі Смертю, яку уособлює стара королева зі страшним обличчям. Любов Ігрени активна, її сила змушує Смерть першого разу відступити.

У п'єсах бельгійського драматурга часто виникає символічний образ важких залізних дверей, які створюють перешкоду й загрозу для людини. Люди в п'єсах Метерлінка розміщуються по цей чи по той бік дверей — одні ззовні, інші — "там, усередині", у звичному затишку або ж у темниці. У п'єсі "Там, усередині" двері розділяють мирну щасливу родину та старого чоловіка, який несе звістку про страшне нещастя. За "залізними дверима" закатовують маленького Тінтажіля. П'єса "Пелеас і Мелісанда" починається із вигуків: "Відчиніть двері! Відімкніть двері!". Тіль-тіль у "Синьому птахові" всупереч страхам рішуче відчиняє двері в палаці Ночі.

"Смерть Тінтажіля" — остання з п'єс Метерлінка, де долю героїв визначає фатум, вона завершує перший період його творчості.

Від 900-х років драматург відмовляється бачити в людині лише пасивне знаряддя в руках сліпої долі — і тим самим піддає глибокому сумніву свою концепцію символістського театру. Новий погляд на людину, яка кидає виклик долі, визріває в "любовних драмах" Метерлінка "Пелеас і Мелісанда", "Алладіна і Паломід" (1894), "Аглавена і Селізетта" (1896), "Аріана і Синя Борода" (1896), де всемогутня доля набуває форми всепоглинаючого почуття кохання. Яскрава особливість "любовних драм" Метерлінка — у зверненні до казкових сюжетів. Відкидаючи обставини історичного, соціального плану, драматург набуває можливості зосередитися на проблемах життя, смерті, кохання. Тому доволі закономірним є звернення Метерлінка до творчості братів Грімм і Ш. Перро.

Творчість Метерлінка в 1900-х роках багато в чому відрізняється від попереднього періоду. Його герої стають активними, творчими, здатними боротися за своє щастя і щастя інших.

Наступний етап творчості Метерлінка відкриває п'єса "Монна Ванна" (1902), у якій провідною стає тема самовідданої боротьби людини зі злими силами долі, які вона перемагає. У цій п'єсі знаходить відображення філософська концепція, сформульована Метерлінком у книзі "Таємний храм" (1902) — прагнення подолати містику й песимізм, оспівати життєву активність, жадобу пізнання. Страх перед таємничим, перед сліпою долею, яка найчастіше набуває форми смерті, здається йому тепер безплідним. Необхідно йти за тією істиною, яка "дозволяє зробити якомога більше добра і дає якомога більше надії". У центрі уваги драматурга, вважає тепер Метерлінк, повинна бути не проблема ставлення людини до вічності, долі, смерті, а проблема ставлення людини до інших людей, до суспільства.

Одним з найвизначніших досягнень драматургії М. Метерлінка стала п'єса-казка "Синій птах" (1908) — гімн життю, пізнанню, душевному здоров'ю, красі та шляхетності. Ця драма Метерлінка більшою мірою романтична, ніж символістська.

П'єса багата на фантастику, її головні герої з легкістю Переносяться в чарівний світ казкових образів. Персонажі, які оточують головних героїв,— Кіт у чоботях, Хлопчик-мізинчик, фея, пес в одязі лакея Попелюшки, Хліб у одязі Сиьої Бороди,— нагадують дійових осіб різних казок.

Головні герої п'єси — діти, брат і сестра Тільтіль і Мітіль, які вирушають за допомогою доброї феї Берілюни в довгу дорогу на пошуки Синього Птаха, який потрібен для хворої онуки феї. Чарівна зелена шапочка повинна допомагати дітям бачити те, що "вміщають у собі різні предмети, наприклад душу хліба, вина, перцю". За її допомогою можна переноситися в минуле і майбутнє. Пошуки Синього Птаха приводять героїв у палац феї Берилю-ни, у Країну Спогадів, Палац Ночі, Ліс, Цвинтар, Сади Блаженства і Царство Майбутнього. За цими казковими краями проглядає повсякдення з його клопотами. Кожна наступна картина п'єси розкриває специфічне бачення драматургом світу, його розуміння моральних обов'язків людей.

Разом із дітьми в далеку дорогу вирушають Душі Світла, Хліба, Цукру, Кішка, Пес, поруч з ними ми бачимо Душу Вогню, що з'явилася з багаття, Душу Води, Душу Годинника. Одні з цих істот є символами боягузтва, фальшу, улесливості, злодіянь, Інші — уособлюють добро. Так, Блаженства — це відображення самовдоволеного та тупого міщанства, а Душа Світла є символом пізнання нового. Одні з них з радістю відкриваються людині та готові прийти на допомогу, інші ж, наприклад Кішка й Ніч, намагаються перешкодити дітям упіймати Синього Птаха.

Наділяючи душами навколишній світ, Метерлінк використовує особливість дитячого світосприйняття бачити казку за найбуденнішими речами, бачити "невидиме життя предметів".

Країна Спогадів, куди потрапляють Тільтіль і Мітіль,— це країна тих, кого вже нема серед нас.

Тут діти зустрічають своїх померлих Дідуся і Бабусю, братів і сестричок. Словами Дідуся Тіля Метерлінк нагадує нам про моральний обов'язок пам'ятати про померлих.

Природа зберігає багато таємного, і хоронителькою її таємниць у п'єсі є Ніч. Разом з Кішкою Тілетою Ніч намагається перешкодити Тільтілю і Мітіль упіймати Синього Птаха, тобто оволодіти таємницями природи. Тільтіль пам'ятає, що повинен виконати наказ феї Берилюни — знайти Синього Птаха, і переборює страх перед невідомим у Палаці Ночі. Він відчиняє двері одні за одними, і перед ним постають розгадані й нерозгадані таємниці — і жахи, і краса, і Зірки, і Солов'їний спів, і світлячки, і Роси з Нічними Ароматами. Шлях до щастя — довгий і важкий, істину здобувати нелегко. Побороти страх перед невідомим ще не означає забезпечити успіх у досягненні мети.

Глибоко символічною є сцена в чарівних садах, де зосереджені всі земні Радощі та Блаженства. Пізнання їх — це пізнання самого себе. Щоб осягнути істину, потрібно мати силу волі побороти в собі слабкість, бути цілеспрямованим, не піддаватися спокусі Блаженств, які можуть зашкодити пізнанню істини, зробити неможливим справжнє щастя. Треба чинити опір і Блаженству Бути Наглим, і Блаженству Нічого Не Знати, і Блаженству Спати Більше, Ніж Потрібно. Рятуючись від них, Тільтіль повертає Діамант, і перед нами постає символічна сцена: усі ці Блаженства шукають порятунку в печері Нещасть — там, куди приходить людина, яка не може встояти перед спокусою бути багатою, нічого не знати чи навіть довго спати.

Але, крім негативних Блаженств, живуть у світі й інші Блаженства, які треба навчитися бачити і відчувати: Дитячі Блаженства, Блаженство Бути Здоровим, Блаженство Дихати Повітрям, Блаженство Любити Батьків, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Дощу та інші. Поряд з ними існують Великі Радощі: Радість Бути Справедливим, Радість Бути Добрим, Радість Думати, Радість Завтрашньої праці, Радість Материнської Любові.

Царство Майбутнього в п'єсі — це гімн людині, її необмеженим і прекрасним можливостям, а разом яскравий приклад віри драматурга в те, що людина зуміє зробити життя кращім. Єдиний, від кого залежить прихід майбутніх винахідників, учених, філософів, які зуміють ощасливити людство,— це Час. І він суворо стежить, щоб люди зуміли пізнати нове тоді, коли на це прийде пора.

В останній картині п'єси драматург підкреслює зв'язок казкових ідеалів з повсякденним життям. Сусідка нагадує Тільтілю і Мітіль фею Берилюну, її донька — Душу Світла. Тільтіль знаходить-таки Синього Птаха, але не в казці, а в себе в кімнаті: це горлиця, яка живе у клітці. Сама по собі вона не приносить щастя, але, коли Тільтіль віддає птаха сусідчиній доньці, та, ощасливлена, одужує. Щастя полягає не лише в пізнанні природи й світу, в осягненні істини. Щастя — в добрих справах, які слід робити для ближніх. У своїй хатині діти знайдуть щастя у простому: у свободі від заздрощів, у добрих Блаженствах і Радощах. І тоді всі дні тижня стануть "немов неділі", треба лише уважніше придивитись, "розплющити очі до найпотаємніших глибин душі".

ОСНОВНІ ТВОРИ:

"Сліпі" (1890), "Смерть Тінтажіля" (1894), "Там, усередині", (1894), "Монна Ванна" (1902), "Синій птах" (1908).

16.05.2023

«БЛАКИТНИЙ ПТАХ»

 Ідея одухотворення життя й відновлення втрачених зв’‎язків. М. Метерлінк писав: «Ми живемо сумно й безбарвно. Ми втратили в житті щось дуже важливе й цінне для нас. Ми не бачимо довкола нічого прекрасного, не цінуємо того, що поруч із нами. А головне — не піднімаємо наші голови вгору й не бачимо високого ідеалу. Живучи у світі буденного, ми забули дорогу до невідомого — прихованого смислу, який, незважаючи на всі негаразди й протиріччя, усе ж таки має наш світ». У п’‎єсі «Блакитний Птах» утілено провідну тему символістського театру М. Метерлінка — турботу про духовний стан людства, яке втрачає високі ідеали. Водночас письменник уважав, що мистецтво має допомогти людям відкрити їхній творчий потенціал, показати їхні величезні внутрішні можливості для того, щоб вони могли знайти загублений сенс буття. Завдяки мистецтву, на думку М. Метерлінка, люди знайдуть у собі духовні сили для відновлення втрачених зв’‎язків — з природою, минулим, теперішнім і майбутнім, а також з рідним для них довкіллям. Отже, ідейний зміст п’‎єси «Блакитний Птах» визначає духовний пошук смислу, любові, розуміння, причетності до життя й відповідальності за світ.

Сюжет і композиція п’‎єси. Дія відбувається напередодні Різдва. Автор не випадково визначає саме цей час, оскільки в п’‎єсі йдеться не тільки про казкові пригоди персонажів, а передовсім про диво духовного народження людського в людині, про відкриття вічної таємниці буття. Основа композиції — казкова подорож маленьких дітей лісоруба Тільтіля й Мітіль за чарівним Блакитним Птахом. Уві сні до дітей прийшла добра Фея Берилюна, яка попросила їх знайти Птаха щастя, що може вилікувати її хвору онуку, зробити її радісною та щасливою. За казковими пригодами персонажів прихований інший, зовсім не казковий, а філософський зміст. М. Метерлінк у фантастично-казковій формі змальовує блукання людської душі в Усесвіті, її зіткнення з добром і злом, пошуки особистістю істини й гармонії.

У творі об’‎єднані два плани: фантастичний та реальний. У реальному світі родина лісоруба живе дуже бідно, навіть на Різдво батьки не можуть подарувати дітям подарунки, маленькі Тільтіль і Мітіль із захопленням рахують тістечка, які їдять мешканці сусіднього будинку. Однак дивовижний сон Тільтіля й Мітіль про подорож за Блакитним Птахом змінює головних героїв та їхнє сприйняття дійсності. Вони прокидаються набагато мудрішими й щасливішими, бо зрозуміли найголовніше: за Блакитним Птахом не треба далеко ходити — він тут, удома, у рідному будинку, де живуть батьки й панують любов, мир і злагода.

Сюжет розвивається дуже стрімко, він насичений багатьма різноманітними подіями, які мають прихований зміст. Кожні ситуація, слово чи деталь набувають символічного значення. Фея Берилюна нагадує, що «люди повинні побачити суть речей», тобто відчувати духовну атмосферу світу, щоб впливати на неї силою добра. Для цього Фея Берилюна дає Тільтілю й Мітіль чарівний капелюшок, за допомогою якого вони можуть спілкуватися з різними предметами, природою, минулим і майбутнім. Чарівний капелюшок — це символ вічного прагнення людства пізнати таємниці буття.

Разом з домашніми тваринами й предметами (тобто їхніми душами) Тільтіль і Мітіль прямують до своєї мети. У зображенні М. Метерлінка навколишній світ наповнений не тільки добрими, а й злими силами. Душа Світла й Пес допомагають людям, а Киця, Хліб, Цукор та інші, навпаки, шкодять їм. У такий спосіб автор стверджує, що не всі істини ще відкриті людьми. Шлях Тільтіля та Мітіль є дорогою до непізнаного й несвідомого.

У Країні Спомину на них чекають покійні Бабуся та Дідусь, брати й сестри. Тут Тільтіль і Мітіль усвідомлюють важливість духовної пам’‎яті, зв’‎язок із своїми пращурами, бо без цього людина не може називати себе людиною.

У Палаці Ночі за зачиненими дверима сховані Хвороби, Примари, Страхіття, Темні Духи. Цариця Ніч каже, що люди давно вже нічого не бояться, тому мешканці її королівства «хворі». Та все ж таки людству загрожують великі біди — війни: «Вони могутніші й жахливіші, ніж будь-коли. Не доведи, Господи, якась із них вислизне!» У цих словах звучить попередження: автор застерігає людство від насильства й жорстокості.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Міфологічні уявлення давніх кельтів

У драмі-феєрії «Блакитний Птах» відображено вірування й міфи давніх кельтів, які жили колись на територіях сучасних Франції, Бельгії, Швейцарії, частини Німеччини, Австрії, Італії, Іспанії, Угорщини та Болгарії. Кельти вірили в реінкарнацію, вони вважали, що кожен предмет (живий або неживий) наділений власною душею й здатний промовляти до людини. Згідно з уявленнями кельтів, потойбічний світ є не тільки місцем, де на людину чекають жахи й страховиська. Там можуть відбуватися й чудесні перетворення, зустрічі з дивовижними істотами, трансформації людської сутності. Перебування в потойбічному світі давні кельти вважали духовною підготовкою до повернення в земний світ. Традиційні сюжети кельтських міфів — випробування героя, пошук заповітного предмета (або сили), подвиги заради добра і любові.

У чарівному лісі, куди потрапили Тільтіль і Мітіль, оживає все — дерева, трави, тварини. За допомогою голосу природи митець засуджує діяльність людей, які шкодять усьому живому, — вирубують ліси, убивають тварин. Думкою про повернення природної гармонії пронизана ця символічна сцена.

У Садах Блаженств діти дізнаються про те, що люди мають різні цілі в житті. Одні задовольняються Блаженством Нічого Не Знати, Блаженством Нічого Не Робити, Блаженством Нічого Не Розуміти, а інші прагнуть духовних «розкошів» — Блаженства Любити Батьків, Блаженства Чистих Помислів, Блаженства Бачити Схід Зірок тощо. Дітям відкриваються Великі Радощі: Радість бачити Прекрасне, Радість Справедливості, Радість Розуміти, а найголовніша з них — Неповторна Радість Материнської Любові. Зустріч із Материнською Любов’‎ю є психологічною кульмінацією твору, бо саме тоді герої усвідомили перевагу духовного над бездуховним, добра над злом, світла над темрявою. Не випадково після Садів Блаженств вони потрапляють до Царства Майбуття. На переконання письменника, тільки через духовність пролягає шлях людства до світлого майбуття.

Трактування фіналу. Наприкінці подорожі Тільтіль і Мітіль знов опиняються в рідному будинку. Навколо них — знайомі речі, кішка, собака. Замість казкових персонажів з ними поруч батьки, а Фея перетворилася на сусідку Берленго. Однак дітям рідний та знайомий світ видається тепер дивовижним, бо вони самі морально змінилися, а відповідно й по-новому оцінили все, що їх оточує. Відбулося диво Різдва — диво духовного пробудження людини, яка зрозуміла нарешті секрет свого щастя — бути сміливою, доброю, людяною, чесною, завжди йти нелегким шляхом до краси, любові, гармонії, утверджувати вічні цінності в реальному житті. Духовні зміни, що відбулися з Тільтілем і Мітіль, вплинули не тільки на них, а й на тих, хто поруч. Хвора онука Берленго під впливом доброго вчинку Тільтіля одужала й стала щасливою.

Маленькі герої не змогли знайти Блакитного Птаха. Кілька разів їм здавалося, що вони вже вхопили його, однак Блакитний Птах так і залишився казковою мрією. І все ж таки мрія про щастя не залишилася нездійсненною. Тільтіль і Мітіль знайшли його у своєму домі, в оточенні близьких людей. Горлиця Тільтіля видалася Дівчинці прекрасним, чарівним птахом, отже, звичайний світ можна одухотворити за допомогою творчої уяви. Щастя — поруч, щастя — у нас самих, щастя — наша внутрішня гармонія та зв’‎язок із природою, минулим і майбутнім. Ці ідеї утверджує М. Метерлінк у фіналі твору.

Драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки

У 1911 р. Леся Українка створила драму-феєрію «Лісова пісня», у якій яскраво втілено традиції символізму. Відносини людини й природи зображені в символіко-міфологічному плані. Світ людський та світ народних казок, легенд, міфів нерозривно поєднані між собою. У творі показано одвічний потяг людини до краси, природи, духовних джерел і водночас загрозу знедуховлення суспільства, знищення природного й морального начал. Головні герої твору (Мавка й Лукаш) відкривають для себе силу кохання, однак із часом вони втратили найцінніше — своє єство під впливом ворожих сил. У драмі-феєрії Леся Українка втілила ідею відновлення людяності, краси й природи у світі, сповненому небезпек і випробувань. «Людина має бути сильною духовно, не дати загинути прекрасному у своїй душі й у навколишньому світі», — стверджує мисткиня.

Символіка образів. У творі порушено межу між реальним і казково-міфологічним світом. Кожен з образів має два плани: дійсний та умовно-символічний.

Тільтіль і Мітіль — не тільки діти лісоруба, а втілення думки письменника про здатність особистості до духовного відродження. Герої нічого не бояться, вони мужньо дивляться в обличчя долі. Не випадково головними героями твору автор зробив дітей, бо він вірив у майбутнє людства, у сили молодого покоління відкрити таємниці буття.

Символічно, що сусідка Берленго перетворилася на Фею Берилюну, а образ Материнської Любові нагадав Тільтілю його рідну матір. У такий спосіб драматург увиразнив думку про те, що в кожній людині приховано щось дивовижне, чарівне. «Людина — над усе», «Людина — Бог» — ці слова неодноразово звучать у творі.

У п’‎єсі оживають предмети, рослини та тварини. М. Метерлінк за допомогою прийому персоніфікації втілює думку про те, що весь світ живий. Він рухається, розвивається, живе своїм життям, і людству потрібно докласти чимало зусиль, щоб навчитися жити в злагоді з ним, не шкодити всьому живому.

Абстрактно-алегоричні образи (Страхіття, Блаженства, Радощі та ін.) уособлюють приховані сторони людської душі — як темні, так і світлі. Письменник стверджує, що складна духовна боротьба відбувається не тільки в навколишньому світі, а й у серці людини. Від наслідків цієї боротьби залежить сучасне та майбутнє.

Особливого значення у творі набувають образи Душі Світла та Блакитного Птаха. Це символи духовної мети людства, яка, на думку автора, повинна спонукати його до пошуку істини та внутрішнього розвитку. Душа Світла веде за собою дітей, освітлюючи їм найпотаємніші куточки буття. Світло, урешті-решт, перемагає темряву, душі героїв просвітлюються й оновлюються. Блакитний Птах — це символ щастя й непізнаної таємниці життя, яких завжди прагнуло людство.

Жанр. П’‎єса «Блакитний Птах» належить до жанру феєрії, у якій дуже потужними є елементи казки та фантастики, а також усілякі театральні ефекти. Межі драми наприкінці XIX — на початку XX ст. стали надто відкритими для проникнення інших родів і жанрів. Тому в п’‎єсі-феєрії можна знайти не тільки елементи драми, а й лірики, казки та притчі.

1. Доведіть, що «Блакитний Птах» — п’‎єса «нової драми». 

2. Визначте дві лінії розвитку сюжету — зовнішню та внутрішню. Які основні події відбуваються в межах цих ліній? Намалюйте схему. Читацька діяльність. 

3. Проаналізуйте систему персонажів. На які групи їх можна поділити? Поясніть свою класифікацію. 

4. Виявіть подібність і відмінність п’‎єси «Блакитний Птах» із казкою, міфом, фантастичною драмою. 

5. Знайдіть у драмі М. Метерлінка символи, розкрийте їхній зміст. 

23.05.2023

Нар. 1947 р. - БРАЗИЛІЯ - СУЧАСНА ЛІТЕРАТУРА 

Чи замислювалися ви, що завдає більшого болю: висловитися й більше не мріяти або мовчати й продовжувати мріяти?

П. Коельйо

Одним із критеріїв справжнього мистецтва є перевірка його часом і простором. Сучасна література ще не пройшла випробування часом, але поширення в просторі творів бразильського письменника П. Коельйо записане до Книги рекордів Гіннесса. Тридцять книжок письменника, надруковані загальним накладом понад 300 мільйонів екземплярів у 150 країнах світу, свідчать про його велику популярність.

Пауло Коельйо народився 1947р. в м. Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Середню освіту здобув у католицькому коледжі, де умови життя й навчання були досить суворими. Тут почав захоплюватися зарубіжною класикою, написав перші твори. Батько юнака, який усе життя працював інженером, наполягав на подальшій юридичній освіті сина, але вступ до столичного університету не зробив з Пауло адвоката. Його вабили мистецтво та власна творчість: письменство, театр, музика. Батько ж уважав це проявами психічної хвороби. Конфлікт батьків і дітей у родині Коельйо був підсилений кризою поколінь на межі 1960-х років, коли почалася епоха радикальних технологічних і суспільних змін. Пауло належав до шістдесятників — покоління, протест якого проти насилля над особистістю поширився по всьому світі, особливо в тих країнах, де панували тоталітарні режими. У Бразилії на той час до влади прийшла військова диктатура, і будь-які захоплення мистецтвом викликали підозру влади в неблагонадійності. Спроби П. Коельйо ввійти до світу мистецтва закінчилися захопленням хіпі — молодіжним рухом, який виник як протест проти традиційної культури, політики війни та насильства. Хіпі називали себе «дітьми квітів», підкреслюючи свою асоціальність і потяг до природного життя. П. Коельйо займався журналістикою, писав вірші для рок-музикантів, вивчав окультні науки.

Письменник пройшов період шукань і поневірянь, які були пов’‎язаними з розчаруваннями в шоу-бізнесі, а також із заняттями алхімією та магією. Рятівним для себе вважає зустріч на початку 1980-х років з Учителем — Магістром ордену RAM, ім’‎я якого не розголошує. Він змінив ставлення Коельйо до життя, повернув до Бога та справжньої алхімії — науки перетворень не хімічних, а духовних. Учитель переконав письменника здійснити паломництво шляхами середньовічних пілігримів з Франції до м. Сантьяго-де-Компостело. За словами письменника, Шлях святого Якова відродив у ньому віру та благословив творчим натхненням. У книжці «Щоденник мага» (1987) П. Коельйо описав дорогу пілігримів і власні духовні зміни.

Справжній успіх прийшов до письменника з виданням другої книжки — «Алхімік» (1988), у якій він виклав власну філософію життя: релігійні, міфологічні, містичні думки про розум і почуття людини, про сенс її життя та призначення. Поєднання оригінальної філософії з багатозначними символами, фантастичними образами й містично-казкова манера оповіді зробили «Алхіміка» бестселером у багатьох країнах світу.

Відомі книжки письменника: «На березі Ріо-Пьєдра сіла я та й заплакала» (1994), «П’‎ята гора» (1996), «Книга Воїна Світла» (1997), «Вероніка вирішує померти» (1998), «Заїр» (2005), «Як течія річки» (2006), «Рукопис, знайдений в Аккрі» (2012) та ін.

Письменник продовжує подорожувати світом і зустрічатися з читачами. У вересні 2004 р. П. Коельйо відвідав Україну, був почесним гостем «Форуму видавців» у Львові, де відбулася презентація роману «Одинадцять хвилин» у перекладі В. Шовкуна з ілюстраціями В. Єрка. П. Коельйо є активним блогером. Його публікації в соцмережах викликають шалену реакцію людей різного віку та різних культур, бо бразильський письменник є кумиром для одних та об’‎єктом критики для інших.

«АЛХІМІК» (1988). Пошуки сенсу буття в романі. Твір П. Коельйо — це притча, оскільки за зовнішнім пригодницьким сюжетом пошуків скарбів прихований алегоричний зміст із моральним повчанням. Унікальність цього твору полягає в тому, що письменник зробив моральні настанови привабливими для сучасної людини, яка не любить довгих повчань і мріє покращити своє життя без особливих зусиль. Автор запропонував такий спрощений шлях, для якого потрібні лише мрія, бажання й уважність.

За пригодницьким сюжетом-квестом — пошуки скарбів пастухом Сантьяго — прихований філософський зміст твору: пошуки людиною сенсу буття. Поняття «Персональна Легенда» письменник зробив центральним, воно означає власну мрію, яку потрібно чітко уявляти й усім серцем бажати наблизити. Тоді на Персональну Легенду обов’‎язково відгукнеться Душа Світу — абсолютний розум Усесвіту, що живиться людськими емоціями. Головна теза філософії П. Коельйо проголошується на початку твору й підтверджується протягом сюжетної дії: «Коли ти чогось зажадав, цілий Усесвіт змовляється, щоб тобі допомогти».

За філософією письменника, поняття «Душа Світу» об’‎єднує ідею Бога («Рука, яка все написала»), людські прагнення та сокровенні мрії («Персональна Легенда»), єдність усього живого й неживого на землі («Мова Світу»), Люди формують Душу Світу й водночас мають у собі її частку. Якщо ти йдеш за власного мрією, Душа Світу допомагатиме орієнтуватися в бурхливому морі життя, повному спокус і хибних істин. Що ж має бути дороговказами для людини? У творі ці істини вкладені в уста двох наставників головного героя — Мелхиседека й Алхіміка. Вони спрямовують дії пастуха Сантьяго, відкриваючи головні правила: слухати серце, яке стає пророчим, якщо людина йде правильним шляхом; не зраджувати мрії, оскільки сила її в єднанні з Душею Світу; бути уважним до знаків долі, які спрямовують обраний шлях. Цими знаками доля підказує людині, що їй треба робити, куди прямувати, завдання людини — розгледіти їх, зупинитися, прислухатися до власного серця.

Письменник пише й про те, що людина має боротися за свій вибір, удосконалювати знання, набувати досвіду.

Першим перекладачем роману П. Коельйо «Алхімік» був композитор і співак Віктор Морозов. Він ознайомив українського читача з романами «Вероніка вирішує померти», «Чорт і панна Прим». В. Морозов особисто знайомий із бразильським письменником. За його словами, їх обох об’‎єднує література, рок-музика та юнацьке бунтарство проти влади. Твори П. Коельйо українською переклав також Віктор Шовкун. Це романи «Алхімік», «Одинадцять хвилин», «Заїр», «Брида».

Пастух Сантьяго та його вчителі. Образ пастуха має біблійні та літературні традиції. Пастухами були біблійні патріархи й царі: Авель, Авраам, Яків, Мойсей, Давид. Народженому Христу першими вклонилися пастухи, а Ісус називав себе пастирем людських душ. Подорож пастуха Сантьяго — це випробування казкового або міфічного героя, у результаті яких він набуває знання, отримує багатство й безмежні здібності для перетворень.

Мудрець не випадково обрав пастуха Сантьяго та спрямував його шлях, адже першу спробу обрати свій шлях юнак зробив самостійно. Героя чекали випробування: пограбування, робота на Кришталевого крамаря, подорож пустелею, кохання, полон.

Хлопець навчився читати знаки долі, тобто уважно приглядатися до нового й невідомого, слухати, що підказує серце.

Мелхиседек (з івриту цар справедливості) був першим, хто розповів юнаку, що важливо мріяти й уміти читати знаки долі. Цей святий згадується в Старому та Новому Заповітах як особа легендарна й загадкова. Його називають предтечею Христа та праобразом християнського священика. У творі він виконує функцію доброго чаклуна, який наставляє героя, дає поради й забезпечує магічними предметами.

Випробування коханням Сантьяго проходив двічі. Спочатку він був закоханий у доньку крамаря, але Мелхиседек переконав його, що це не справжнє кохання. І дійсно, у чужих краях хлопець більше не згадував про дівчину, з якою мріяв одружитися. У пустелі він зустрів іншу — Фатіму, і кохання з новою силою ввійшло в його душу. На цей раз Алхімік переконав Сантьяго, що заради кохання не треба зупинятися, бо так він зрадить своєму шляхові, своїй Легенді. Жінка пустелі буде чекати його завжди, як її вчили з дитинства.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Нарцис у пустелі

Алхімік як учитель і провідник головного героя в пролозі до роману переповідає притчу про Нарциса в інтерпретації О. Уайльда, який перетворив міфічний сюжет на свій улюблений парадокс: озеро не помітило краси Нарциса, бо дивилося на своє зображення в його очах, тобто вода була дзеркалом для Нарциса, а очі Нарциса слугували дзеркалом для озера. Міфічний символ егоїзму й самозакоханості, за О. Уайльдом, утілюється не тільки в образі Нарциса, існують інші приховані нарциси, як та вода, що дивиться на красеня й не помічає його. «Яка красива історія», — оцінив притчу Алхімік. Що ж сподобалося мудрецю? Пошук Персональної Легенди неможливий без розуміння єдності світу («увесь світ — одне ціле»), де кожен має свій шлях до мрії й не має права руйнувати чужу Легенду. Вочевидь, Алхіміку сподобалася притча О. Уайльда складністю віддзеркалень, які є частиною його філософії й урівнюють живих і неживих істот, бо всі в рівних умовах перед пізнанням і формуванням Душі Світу («усе на Землі має душу — мінерали, рослини, тварини й навіть звичайні думки»), У романі П. Коельйо людські мрії не оцінюються з точки зору моральності. Пошуки скарбів — це висока чи приземлена мрія? Головне, щоб ця мрія була підтримана вищими силами. В очах Нарциса віддзеркалилася душа води. Дзеркалом Персональної Легенди Сантьяго спочатку є кришталь, який юнак запропонував вимити від бруду, чарівні кристали Мелхиседека, а потім пустеля, що, за словами Алхіміка, колись теж була водою та досі зберігає мрії всіх: від людини — до мушлі.

Алхімік став для юнака справжнім учителем. У своїх поясненнях секретів пізнання життя Алхімік дослівно повторював слова Мелхиседека, ілюструючи це прикладами з алхімії — середньовічної науки про перетворення неживого на живе, одних хімічних елементів на інші, зокрема металів на золото. Пошуки «філософського каменю», «еліксиру тривалого життя» супроводжувала магічна символіка, занурення в питання безсмертя, сенсу життя. У передмові до твору автор визначає декілька категорій алхіміків, найвища серед них належить тим, хто осягнув мову «нерозуму, а серця». Саме таким алхіміком став наприкінці подорожі пастух Сантьяго, коли продемонстрував свої нові якості в екстремальній ситуації перед воїнами пустелі. Його серце навчилося слухати та розуміти мову пустелі, сонця, вітру й навіть Бога-Творця.

Юнак зрозумів, що його вчили не тільки люди, а й вівці, кришталь і пустеля, які є символами, пов’‎язаними з різними стихіями та періодами подорожі пастуха до своєї мрії: вівці — це символ теплого дому, де пастух був хазяїном і ватагом; холодний та крихкий кришталь — випробування чужиною, коли головним орієнтиром було лише власне віддзеркалення; пустеля — це складні життєві випробування. Скарби пастуха, до яких він прагнув, пустеля змінила на вищі — скарби пізнання, які підняли його над природними силами, зробили господарем власної долі.

Мотиви й образи світової культури. Роман П. Коельйо поєднав ознаки чарівної казки, міфу, твору-подорожі та філософської притчі. Сни героя, зустріч з царем та Алхіміком, розмови з вітром і сонцем створюють чарівний стиль твору, коли фантастичні предмети й події персонажі твору сприймають як реальність. Ця особливість зближує роман «Алхімік» з магічним реалізмом — течією літератури модернізму, де фантастичні елементи порівняні з реальними, а їхнє символічне значення та логіка не пояснюються автором чи персонажами. Твори письменників магічного реалізму наповнені символічними образами, пов’‎язаними з казками, міфами та віруваннями. Час і простір постійно змінюються. Навколо відбуваються події, складаються долі героїв.

Національні та релігійні питання у творі

Подорож Сантьяго поєднала простори Іспанії й Африки, нагадуючи про давню ворожнечу іспанців та арабів. Герой згадує про це ще до подорожі, а після приїзду до Єгипту скептичне ставлення до мусульман посилюється. Декілька разів він згадує зображення легендарного Апостола Якова — Сантьяго Матамороса (дослівно «убивати маврів») верхи на могутньому скакуні, який убиває маврів-загарбників (картини X. Фландеса, X. К. де Мірандо). Не випадково ім’‎я головного героя та святого покровителя Іспанії — Сантьяго — перекладається як «Бог допомагає Якову». Ставлення до арабів у юнака поступово змінюється: після року роботи його самого вважають мешканцем Єгипту. Образ Матамороса з’‎являється у творі ще один раз, коли Сантьяго відчув себе мавром під копитами велетенського білого коня й націленою на нього зброєю загадкового вершника. Алхімік так перевіряв відвагу серця майбутнього учня. Повторення картини з Матаморосом має й інший сенс: досвід життя в Єгипті та духовні зміни, що відбулися з пастухом Сантьяго, дали змогу йому зрозуміти давній національний конфлікт, змусили відчути себе на коні та під конем — переможцем і переможеним.

ПІДСУМКИ

• Творчість бразильського письменника П. Коельйо наближена до «магічного реалізму», який характеризується примхливим переплетенням реальності та фантастики.

• Роман П. Коельйо «Алхімік» поєднує казкові елементи, міфічні та символічні образи й мотиви (герой-пастух, наставники-чарівники, мотив подорожі, піраміди, пустеля, мушля, вівці, кришталь, вітер, сонце та ін.).

• Письменник створив власну філософію життя, засновану на палкій вірі в обрану мрію, увазі до голосу власного серця й знаків долі. На думку П. Коельйо, пристрасному бажанню обов’‎язково допоможуть сили Всесвіту.

СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

Алюзія (латин. allusio - жарт, натяк) — натяк на загальновідомий історичний, літературний чи побутовий факт, уживаний у художньому творі як риторичний прийом.

Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — система віршованих рядків, ритмічна єдність яких ґрунтується лише на інтонаційній подібності. Для верлібру характерні відсутність розмірів, рим та інших компонентів організації вірша. Велика увага надається ритму, інтонаційному малюнку. Верлібр, як правило, — вільний (тобто різностопний), неримований вірш, який не має строгої строфічної будови. Значну роль у ньому відіграють система повторів (анафори, епіфори), а також паузи.

Вічний образ (у художній літературі) — літературний образ, який за глибиною художнього узагальнення виходить за межі конкретних творів і зображеної в них історичної доби, містить невичерпні можливості для філософського осмислення буття.

Гекзаметр (з грецьк. шестимірник) — метричний вірш шестистопного дактиля. Остання стопа завжди двоскладова, з цезурою (паузою) переважно на третій стопі. Метрична схема гекзаметра така:

Декаданс (фр. decadance — занепад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві, культурі. Уперше цей термін використав поет Т. Готьє 1869 р. у передмові до книжки III. Бодлера «Квіти зла». Пізніше про декаданс писав П. Верлен у віршах 80-х років XIX ст. («Нудьга» та ін.).

Дія — 1) акт драматичного твору; 2) перебіг подій у художньому творі, через які розкриваються конфлікт, сюжетні колізії, риси характеру певного персонажа, дійової особи чи ліричного героя. Дія може бути зовнішньою та внутрішньою. Зовнішня дія — це вчинок персонажа, подія в його житті, різка зміна його долі, становища тощо; внутрішня дія — життя душі героя, його роздуми, зміни умонастрою, зіткнення ідей, позицій.

Драма-феєрія — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами й трюками.

Імпресіонізм (фр. impression — враження) — течія модернізму, яка відзначається ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань.

Літературне угруповання (школа) — об’‎єднання письменників на основі спільних ідейно-естетичних поглядів і творчих принципів, які реалізуються в їхній художній практиці.

Міф (з грецьк. mythos — слово, переказ, звістка) — розповідь, у якій явища природи або реальні події були творчо переосмислені колективною (первісною) свідомістю давніх людей як пояснення світу й утілення уявлень про нього.

Модернізм (фр. modem — сучасний, найновіший) — загальна назва нових літературно-мистецьких течій XX ст. нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.

Ранній модернізм — умовна назва ранніх модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст. й передували остаточному формуванню модернізму як нового культурного напряму (символізм, імпресіонізм, неоромантизм).

Натуралізм (фр. naturaliste, латин, nature — природа) — літературний напрям, який характеризується прагненням до об’‎єктивістського, фактографічного зображення дійсності та людських характерів, зумовлених біологічними, спадковими чинниками й соціально-матеріальним середовищем.

Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

«Нова драма» — сукупність тенденцій у європейській драматургії наприкінці XIX — на початку XX ст., які засвідчили перехід від традиційних засобів зображення до новітніх форм модернізму.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання. Виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові — семантичні, стилістичні, набувати додаткових значень унаслідок взаємодії з іншими елементами твору.

Поема — великий твір (як правило, віршований), у якому поєднуються елементи лірики (вираження внутрішніх переживань, мрій, прагнень) та епосу (зображення зовнішніх подій, фактів), зображуються значні події та яскраві образи персонажів.

Поліфонізм (грецьк. polyphonia — багатоголосся) — термін для визначення множинності поглядів на світ (боротьби ідей, полярних позицій, суперечливих думок) в одному творі, де права на остаточну істину не має ніхто (ані герої, ані автор).

Притча — повчальний алегоричний твір, у якому розповідь підпорядкована моралі, повчальному змісту. Характерні ознаки притчі: філософський зміст; використання алегорій та символів; прихований підтекст образів, епізодів, мотивів; афористичність мови.

Психологізм — художнє зображення внутрішнього світу персонажів, їхніх думок, переживань, бажань, розкриття складності та суперечливості духовних процесів, свідомого та підсвідомого, яскраво індивідуального та неповторного.

Реалізм (латин. realis — речовий, дійсний) — літературно-мистецький напрям, який полягає в усебічному відображенні відносин людини та середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування особистості.

Роман — один із жанрів художньої літератури, прозовий твір, місткий за обсягом, складний за будовою, у якому широко охоплено важливі проблеми, життєві події, розкрито історії багатьох персонажів протягом значного проміжку часу. Роман може бути пригодницьким, історичним, фантастичним, автобіографічним, виховним тощо.

Символізм (грецьк. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, застосовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної істини».

Сонет (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, який складається з 14 рядків п’‎ятистопного або шестистопного ямба, а саме: двох чотиривіршів з перехресним римуванням і двох тривіршів тернарного римування.

Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.

Терцина — строфа з трьох рядків п’‎ятистопного ямба, у якій середній рядок римується з крайніми — першим і третім — у наступній строфі (аба бвб вгв гдг і т. д.), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи.

Трансценденталізм (від латин. transcendens — те, що виходить за межі чого-небудь, підсвідоме) — самобутня релігійно-філософська й естетична система, за основу якої було взято вчення І. Канта про апріорне знання, яке нібито одвічно притаманне свідомості та є умовою будь-якого досвіду. Терміном «трансцендентний» позначається потойбічне, те, що знаходиться за межами людського пізнання.

Пауло Коельо «Алхімік» аналіз (паспорт)

Рік написання – 1988

Жанр – роман-притча.

Три ключові моменти твору: мрія, кохання, сон

Твору “Алхімік” притаманні такі риси художнього стилю автора, як:

–          притчовий характер;

–          автобіографізм;

–          синтез жанрів, простору, поєднання істин багатьох націй та релігій;

–          лаконічність;

–          філософічність;

–          запозиченість сюжету та персонажів твору.

Головна думка книги «Алхімік»: «Коли ти чого-небудь забажаєш дуже сильно, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього». Не важливо, чим ти займаєшся в житті (“жонглюєш апельсинами” чи будуєш будинки), головне – нести радість собі та іншим.

Головні герої:

Сантьяго –  головний герой, пастух  родом з Андалусії. Він з дитинства мріяв пізнати світ. Сантьяго вирушив у подорож до Єгипту. Алхімік навчив героя самопізнанню. Образ Сантьяґо асоціюється з Одіссеєм і біблійними героями-пастухами

Мелхиседек – Цар Салему

Фатіма

Головна проблема твору – зрозуміти свій шлях

Чому Коельо назвав твір “Алімік”?

Назва роману досить проста і водночас незвичайна. Алхімія — середньовічне містичне вчення, спрямоване на пошук чудодійної речовини — «філософського каменя», за допомогою якого можна було б перетворити прості метали на золото, срібло та лікувати різні хвороби.

«Алхімік» — назва символічна. Алхімія, як стверджував Коельо, не обмежувалася пошуком Філософського Каменя або, як його іноді називали, «червоного лева», чи створенням Еліксиру Безсмертя. Один із героїв твору — Англієць — так і не зміг осягнути таємниць алхімії, тому що не розумів головного: істинний Алхімік — це той, хто збагнув Душу Світу і знайшов там призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у житті.

Пауло Коельо добре розкрив філософію цих пошуків. Можливо, саме тому роман «Алхімік» називали ще «мудрою казкою». Це книга про мрії і бажання людини, яка поступово пізнавала свою мету в житті.

“Алхімік” сюжет і композиція

Послідовність подій у романі «Алхімік»:

юнак вирішує стати чабаном

Сантьяго зустрічається з Мельхіседеком

чабан Сантьяго закохується у Фатіму

Сантьяго дістався Пірамід

За сюжетом «Алхімік» — це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.

Сантьяго наснився сон, один і той самий, декілька разів. Наснився скарб, до якого він може дійти. Хлопець не був впевнений, що це щось значить, але якась сила підштовхувала його до дії, і, як сказала йому ворожка, сон – це розмова Господа з нами, це те, що Він хоче сказати нам. Існує загальна мова, але є й та, яку під силу зрозуміти лише йому. Сантьяго вирішує послухатися знаків, які поставали на його шляху, і згодом, дійшов до пустелі, до пірамід, де мав бути скарб…

Він вирушив туди зі шматком золота, який подарував йому славнозвісний Алхімік. Сантьяго почав копати, відшукувати скарб, який був так близько. І тут з’явилися розбійники, які жорстоко його відлупцювали. Адже саме вони не один рік подорожують у пошуках скарбу, але їм так і не вдалося його знайти. Тоді Сантьяго розповів розбійникам, що це місце біля пірамід він бачив увісні, на що один з бандитів відповів насмішкою, сказавши що «той дурень, вірить у такі нісенітниці». Він розповів, що йому колись також наснився такий сон, але ж він не такий безрозсудний і наївний, щоб в це повірити. Розбійник описав місце, яке побачив у сновидінні. І тоді Сантьяго зрозумів, це – саме те з чого він починав. Це неймовірно, але то була його домівка, в цьому місці він бував часто, і тому впізнав його. Так, скарб, який він шукав знаходився там, де він був найчастіше, зовсім поруч. Та щоб це зрозуміти, йому довелося так багато пройти, пережити. Та результат був цього вартий. І що головне, треба слухати знаки, підказки, якими життя нас щедро наділяє, і які ми у сучасному коловороті подій часто просто не помічаємо. Ми, впавши у відчай, після безрезультатних пошуків вибираємо «тиху гавань»… Ми не ризикуємо втілити свою мрію в реальність, не відважуємося пройти перешкоди і все ж таки знайти те, заради чого варто жити.

Зізнаймося самим собі, чи наважимося ми пройти важкий шлях з випробуваннями без будь-яких гарантій на успіх? Єдиний гарант – ми самі, наші відчуття, наша сила та мужність, наша здібність слухати мову світу, мову Бога. Адже все – доля людства і доля кожного з нас пишеться однією рукою, все так пов’язано, все – одне ціле. І поки ми цього не зрозуміємо, доти не зможемо сповна відчути і переконатися в можливостях, які постають перед нами.

Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання, яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.

Як закінчується ця незвичайна історія пошуків скарбів? Сантьяго знайшов скарб і поїхав за своєю коханою

Символи у творі “Алхімік”

Як і кожен постмодерновий твір, «Алхімік» глибоко символічний. Символіка розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку «забуло» людство. Ця істина прийшла через сон — це дзеркальне відображення реального життя, це спосіб, за допомогою якого людина спілкувалася з Богом.

Через сон Бог послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти істину, згідно з якою кожна людина повинна була виконати на Землі лише одну місію: навчитися Алхімії життя. А це означало — навчитися жити в гармонії зі світом, «зрозуміти, що наші долі і вся світова історія написані однією Рукою» — Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно слідувати й коритися божественним законам. Тоді зникав будь-який страх перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа.

На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами, безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб зрозуміти цю просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо знайти її можна скрізь, навіть на власному подвір’ї: треба тільки пильніше прислухатися до власного серця. Там, де воно заплаче, там і скарб.

«Алхімік» — це біографія письменника, завуальована філософськими роздумами, а Сантьяго — це сам Пауло Коельо. Адже сюжет твору тісно переплітався з багатьма епізодами із життя митця: наприклад, заперечення батьківських вимог щодо побудови життя Пауло; бажання досягти мрії — стати письменником. Можливо, саме за це Пауло Коельо і називали «алхіміком», яким став і Сантьяго.

Цікаво! Роман “Алхімік” зазначений у Книзі рекордів Гіннесса як книга найбільше за всю історію літератури перекладена іншими мовами за життя свого автора

Джерело: https://dovidka.biz.ua/alhimik-paulo-koelo-analiz

30.05.2023

І півріччя 

20 вересня 

Тема:

Данте Аліґ’єрі (1265 – 1321). «Божественна комедія» (Пекло, І, V). 

Роль Данте Аліґ’єрі в історії європейської культури. Поема «Божественна комедія» як філософсько-художній синтез середньовічної культури й утілення ідей раннього Відродження. Особливості композиції поеми.

“Божественна комедія” Данте узагальнила досягнення середньовічної культури, синтезувавши поезію, філософію й теологію, заклавши підвалини нового життєрозуміння, що руйнували загальноприйняті канони, і зумовивши відповідну реакцію. Про поему Данте точилися суперечки: від повного її неприйняття (Вольтер називав цей твір “неправдоподібним науковим трактатом”, написаним варварською мовою) до критичного переосмислення або навіть називання її священною книгою, сенс якої не здатні осягнути смертні: у деяких теософських вченнях Данте та його поемі відведено пророцьку роль. чим саме цей твір вразив сучасників і захоплює наступні покоління — досліджуватимемо сьогодні. 

Назва твору. Данте назвав свою поему “комедією” за усталеними середньовічними канонами: так називали твори із сумним початком (пекло) і щасливим фіналом (рай), написані не “високим”, а “середнім” стилем. Згодом перший біограф Данте Джованні Боккаччо оголосив поему “Divina Commedia” — “божественною комедією”. Слово божественна означало високу оцінку твору й те, що це “твір про Бога та його оточення”. Саме з такою назвою поема Данте Аліґ’єрі вийшла друком 1555 р. у Венеції.

Мова комедії — народна, “vulgare”, рідний авторові тосканський діалект, адже Данте адресував її широкому загалу читачів, що не знали латини.

Жанр. Ліро-епічна поема, у якій розповідь про зовнішні події переплетено з ліричними й філософськими роздумами автора. Написана у жанрі християнського видіння, вона водночас продовжує лінію античної літератури (пригадайте: царство Аїда вже відвідали Одіссей та Еней).

Тема “Божественної комедії” — зображення уявних мандрів поета потойбічним світом. Супутником Данте є римський поет Верґілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу.

Ідея — відвернути людину від гріха й навернути її до праведного життя, урятувати людей від ганебного стану й привести їх до щастя. Письменник мріяв про духовне спасіння людини й усього світу.

Мета поеми — звільнити людей від стану гріховності й привести на шлях блаженства, тобто висловлено морально-релігійну думку про звільнення від гріха як шлях до щастя.

Особливості сюжету. Основний сюжет твору — подорож героя потойбічним світом (уві сні, протягом Великоднього тижня 1300 р.). Данте розповідає, що в середині життєвого шляху, тобто в 35 років, він заблукав у життєвому лісі. У супроводі Верґілія поет спочатку потрапляє до пекла, потім — до чистилища. До раю його веде тінь Беатріче. У поемі автор спостерігає страждання грішників, вислуховує їхні пристрасні оповіді й розмовляє з ними (“Пекло”, “чистилище”). Мандруючи раєм, Данте змальовує блаженство праведників та красу царства небесного, яке постає перед ним у сліпучих променях божественного світла.

Композиція. “божественну комедію” поділено на три частини (“Пекло”, “чистилище”, “Рай”), кожна з яких містить 33 пісні. Усього в поемі 100 пісень: 1 (вступ) + 33 (“Пекло”) + 33 (“чистилище”) + 33 (“Рай”). як математик Данте обчислив просторові параметри: а) у “Пеклі” — 9 кіл; б) у “чистилищі” — 2 передчистилища і 7 сходинок гори; в) у “Раю” — 9 небесних сфер.

Жанрова своєрідність. За жанром “божественна комедія” є ліро- епічною поемою, у якій розвинутий сюжет (оповіді про події) переплетено з філософськими й ліричними роздумами.

Поетика. Данте вдається до різних стилів, вільно змінюючи їх, залежно від змісту. Мова емоційна й образна. Найчастіше вживано порівняння та метафори, звертання та паралелізми. Твір написано трирядковою строфою — терциною.

Своєрідність “Божественної комедії”:

■ композиційний прийом сну-мандрівки;

■ мандрівник — автор (поет), а не його герой;

■ символічність образів;

■ емоційна, образна (метафори, порівняння, звертання, паралелізми), проста народна мова;

■ трирядкова строфа — терцина;

■ гуманістичний погляд на життя й людину;

■ ідея твору — пізнати ідеал, здолавши шлях морального очищення.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати вступ та фрагменти першої частини (“Пекло”) “Божественної комедії” Данте.

"Пекло" Зміст 

Концепція світу й людини. Алегоричний зміст образів та епізодів. Жанрова своєрідність твору. 

Поема "Божественна комедія" — вершина творчості відомого італійського поета, основоположника італійської літератури Данте Аліґ'єрі. Сучасники поета вважали, що Данте побачив потойбічний світ і розповів про його устрій у своєму творі. Але насправді суть поеми не тільки у зображенні потойбічного світу і життя після смерті. Тлумачення смислу поеми можливе з декількох ракурсів бачення. В буквальному розумінні — це дійсно подорож душі після смерті у потойбічному світі. Але, крім буквального, правомірним є також алегоричне розуміння поеми, тобто кожна подія, кожна деталь несе у собі додаткове значення.

За традиційними релігійними уявленнями, пекло — місце, в якому знаходяться грішники. Страждання через досконалі гріхи в чистилищі призначено для тих, хто має можливість очиститися і врятуватися для нового життя. Рай — нагорода для тих, хто жив праведним життям. Йдеться про моральну оцінку вчинків людей: куди саме потрапляє душа людини після смерті, визначається її земним життям.

Так навіть у буквальній інтерпретації поеми світ людей розмежовується на праведників і грішників. Проте в "Божественній комедії" йдеться не про окремих осіб, а створені автором образи символізують певні принципи або явища. Так, образ Вергілія, який супроводжує головного героя у подорожі колами пекла, є не лише зображенням поета Вергілія, а утілює принцип пізнання світу, позбавленого віра. Данте визнає велич Вергілія, проте зображує його мешканцем пекла. Беатріче є не тільки зображенням улюбленої жінки, а й алегорією любові, рятівної і всепрощаючої.

Дивіться також

Алегорії в поемі також неоднозначні. Наприклад, звірі, які зустрічаються на шляху Данте в похмурому лісі, наділені традиційними для епохи Середньовіччя значеннями: рись символізує підступність, вовчиха — ненасиття, хіть, лев — гординю. Існує й інше тлумачення зображених поетом образів: рись — політичні супротивники Данте, лев — король Франції, вовчиха — римське папство. Значення алегорій нашаровуються одне на одного, надаючи творові додаткових вимірів.

Розгорненою алегорією є і власне подорож — це пошук правильного духовного шляху для людини, оточеної гріхами, спокусами і пристрастями. Вибір шляху-дороги — це пошук сенсу життя. Головна дія розгортається в душі ліричного героя. Вся подорож здійснюється у свідомості поета. Пізнавши те, що є злом, пройшовши колами пекла, у душі поета відбуваються зміни, він підноситься до усвідомлення найважливіших істин про світ і про себе.

Саме у частині, яка зображує рай, розкривається головна таємниця життя, яке полягає в любові. Не тільки в любові до єдиної і прекрасної жінки, а в любові всепоглинаючій і всепрощенній, любові в широкому сенсі цього слова. Любов як рушійна сила, сила, якою рухають небесні світила. Данте наштовхує нас на думку, що Бог є любов.

У добу Середньовіччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто сміливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголовнішою цінністю. 

"Божественна комедія"//Стислий переказ//Данте//Шкільна програма 

04.10.2022

12 запитань

Запитання 1

Творчість Данте припадає на добу

варіанти відповідей:

Передренесансу 

Високого Ренесансу 

Раннього Ренесансу 

Бароко

Запитання 2

Поет у Дантовій «Божественній комедії» проходить через

варіанти відповідей:

десять кіл пекла 

п’ять кіл пекла 

сім кіл пекла 

дев’ять кіл пекла

Запитання 3

Містичної символіки в «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі набуває число

варіанти відповідей:

три 

дванадцять 

сім 

дев’ять

Запитання 4

У «Божественній комедії» Данте

варіанти відповідей:

33 пісні 

77 пісень 

133 пісні 

100 пісень

Запитання 5

«Божественна комедія» Данте Аліг’єрі за жанром

варіанти відповідей:

комедія

поема 

трагедія 

роман у віршах

Запитання 6

Епітет «божественна» до «Комедії» Данте Аліг’єрі додав

варіанти відповідей:

Франческо Петрарка 

Джованні Боккаччо 

Мігель де Сервантесу 

Вільям Шекспір

Запитання 7

Ім’я коханої Данте, яку він увічнив у своїх творах

варіанти відповідей:

Лаура 

Беатріче 

Форнаріна 

Джоконда

Запитання 8

Провідником Данте по пеклу в «Божественній комедії» став античний поет

варіанти відповідей:

Овідій 

Горацій 

Вергілій 

Гомер

Запитання 9

В поданому уривку з «Божественної комедії»

На півшляху земного світу

Я трапив у похмурий ліс густий…

Данте має на увазі вік

варіанти відповідей:

50 років 

35 років 

40 років 

30 років

Запитання 10

Найтяжчим гріхом (за «Божественною комедію») Данте вважав

варіанти відповідей:

жадібність 

зраду 

єресь 

убивство

Запитання 11

Кожна частина «Божественної комедії» Данте складається з

варіанти відповідей:

100 пісень

90 пісень 

33 пісень 

30 пісень

Запитання 12

Поема «Божественна комедія» написана … мовою

варіанти відповідей:

іспанською 

італійською 

французькою

латинською

01.11.2022

Ренесанс в Англії: здобутки та представники. Здобутки драматургії Вільяма Шекспіра. Філософські й моральні проблеми в трагедії В. Шекспіра Гамлет. 

— Вільям Шекспір, англійський драматург і поет,— одна з найвидатніших постатей доби Відродження. Його п’‎єси і зараз грають в усіх театрах світу, вивчають у школах і не перестають дивуватися силі генія їхнього автора.

· Що нового вніс В. Шекспір у жанр сонету? (Змінив схему сонета (три чотиривірші й один двовірш); розширив тематику; збагатив зображально-виражальні засоби, застосовуючи символіку, метафори, яскраві порівняння, поетичні асоціації.)

· Чому саме В. Шекспіра називають геніальним поетом і драматургом доби Відродження? (Тому що він не мав рівних за здатністю заглибитися в людську психологію, її найпотаємніші куточки, опоетизував людину та красу її почуттів, досконало володів майстерністю драматурга.)

· Скільки сонетів написав В . Шекспір? (154.)

· Кому Шекспір присвячував свої сонети? (Другові та «смаглявій леді».)

· Хто перекладав твори В . Шекспіра українською? (М. Старицький, П. Куліш, Ю. Федькович, Панас Мирний, І. Франко, Леся Українка, М. Кропивницький, М. Рильський, Борис Тен, М. Бажан, В. Мисик, І. Сстешенко, Д. Паламарчук, Г. Кочур та ін.).

 Хронологічні межі й періоди англійського Відродження

Час розквіту англійського Ренесансу — XVI та початок XVII ст.

Періодизація англійського Відродження

• Передвідродження (з кінця XIV ст.) — Джеффрі Чосер (24 віршованих «Кентерберійських оповідання», написаних у дусі «Декамерона» Дж . Боккаччо).

• Раннє Відродження (I половина XVI ст.) — Томас Мор («Утопія»).

• Середнє Відродження (II половина XVI ст.) — Філіп Сідні (108 сонетів «Астрофіл і Стелла», Едмунд Спенсер (поема «Королева фей»), Джон Лілі (роман «Евфуєс»), Крістофер Марлоу (драма «Трагічна історія доктора Фауста»).

• Пізнє Відродження (межа XVI-XVII ст.) — Вільям Шекспір (сонети; трагедії «Ромео і Джульєта», «Макбет», «Отелло», «Гамлет», «Король Лір» та ін.; комедії «Приборкання норовливої», «Сон літньої ночі», «Багато галасу даремно» та ін.; історичні хроніки).

Англійське Відродження в музиці й образотворчому мистецтві

Інтерес до античної культури виник в Англії вже на початку XVI ст., а розквітло англійське Відродження за часів правління Єлизавети I, яку сучасники називали матір’‎ю нації. Мистецтво Середньовіччя стрімко поступалося вимогам нової доби. Заможні меценати охоче підтримували творчих особистостей матеріально. Аристократи захоплювалися мистецтвом і замовляли свої портрети запрошеним до Лондона іноземним художникам Гансу Гольбейну Молодшому (німцю за походженням) та Гансу Еворту (фламандцю з Антверпена). Популярності зажив також англієць Ніколас Xіллард (Гіллард) — ювелір, художник і майстер мініатюри. Музиканти позбувалися суворих лещат середньовічних правил, створюючи вокальну та світську музику (Томас Вілкс, Джон Дауленд та ін.), танцювальні мелодії й обробки народного фольклору (Френсіс Каттінґ та ін.), клавірну музику (Вільям Берд та ін.). Навіть церковна музика за часів Ренесансу здобула нове звучання: зокрема, у месах і мотетах Роберта Ферфакса й Томаса Талліса, антемах (багатоголосний вокальний твір за текстом Псалтирі англійською мовою) Томаса Томкінса

Англійське Відродження в літературі

Досягнення англійського Відродження найбільше відбилися не в образотворчому мистецтві, а в літературі осягнення ідей Відродження й гуманізму в Англії збіглося з добою маньєризму та раннього бароко, що також певною мірою мали обмежений характер у цій країні. Тут часто використовували форми, вироблені в інших мистецьких центрах — Італії, Нідерландах, частково — Франції. Англійська література була представлена жанрами ліричної поезії, психологічної прози та драматургії, особливо трагедії. Їй були властиві демократизм, оптимізм, реалістичні тенденції.

Англійське Відродження мало аристократичний характер, а королівський двір посів місце головного ренесансного центру країни. Інтелектуальна еліта Англії мала всі умови для освіти й самовдосконалення, опанування найкращих здобутків попередників, із якої б країни вони не були. Саме при дворі короля Генріха VIII працювали гуманіст Томас Мор і художники Ганс Гольбейн Молодший та Ніколас Xіллард, а при дворі королеви Єлизавети I — поет Філіп Сідні та драматург Вільям Шекспір.

У поезії та драматургії тогочасні англійські митці посіли провідні позиції в Європі, а імена англійських митців уславили країну — Філіп Сідні (1554-1586), Крістофер Марлоу (1564-1593), Бен (Бенджамін) Джонсон (1573-1637) та ін. Саме в Англії склалися передумови для розвитку таланту величної постаті європейської культури — Вільяма Шекспіра.

— У часи Шекспіра було прийнято створювати п’‎єси на основі вже наявних. Не була винятком і трагедія Шекспіра «Гамлет». Сюжет її досить давній: існувала скандинавська сага про данського принца Амлета, який жив у VIII ст. Легенду про нього уперше записав данський літописець Саксон Ґрамматик наприкінці XII ст.

П’‎єсу на цей сюжет 1589 р. склав один із сучасників Шекспіра. Ім’‎я автора невідоме, але припускають, що це був Томас Кід (1558-1594) . Шекспір переробив цю п’‎єсу (1600-1601). Трагедія мала настільки приголомшливий успіх, що глядачі наступні шедеври порівнювали з нею, висловлюючись так: «Це прекрасно як «Гамлет»!». Зауважимо, що для сучасників Шекспіра це була передусім драма кровавої помсти данського принца за вбивство свого батька.

Словникова робота (запис до зошитів)

Трагедія — це драматичний твір, що втілює непримиренний конфлікт між героями й завершується смертю одного або кількох героїв

Аналіз тексту літературного твору

· Яка подія приголомшила офіцерів королівської варти? (Поява Привида.)

· від кого про це дізнався Гамлет? (Від свого друга Гораціо.)

· Про що дізнається Гамлет від Привида? (Гамлет дізнається, що його батько помер не від укусу змії, як було оголошено у королівстві, а від отрути, яку влив у вухо королю Клавдій, коли той спав у саду. Привид закликає принца до помсти, але просить його пощадити матір, яка не причетна до смерті чоловіка.)

Інтерактивна вправа «хто є хто?»

· Поєднайте стрілками героїв трагедії та їхній соціальний статус.

Ім’‎я героя

Соціальний статус

Лаерт

Королева данська

Фортинбрас

Король данський

Гертруда

Принц данський

Гамлет

Друг Гамлета

Полоній

Придворний

Клавдій

Дочка Полонія

Розенкранц

Син Полонія

Ґільденстерн

Принц норвезький

Офелія

Королівський радник

Гораціо

· Інтерактивний прийом «Незавершене речення»

· Завершіть речення:

• «Мені вже було відомо...»;

• «Проте я навіть не здогадувався (не здогадувалася), що...»;

• «Відтепер я знатиму про...».

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати дії II та III трагедії В. Шекспіра «Гамлет».

08.11.2022

“Гамлет” аналіз твору допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, сюжет та композиція, проблематика.

 Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.

Шекспір “Гамлет” аналіз

Автор – Шекспір

Літературний рід: драма

Жанр: філософська трагедія

Дата першої публікації‎: ‎1603

Дата написання‎: ‎1600—1601

Головна тема твору “Гамлет” – злочин заради влади. В її контексті розвиваються теми зради і нещасливого кохання.

Ідея. Розчарування в людях, в любові, роздуми про швидкоплинність буття

Провідні мотиви трагедії “Гамлет”:

божевілля;

зволікання;

смерті;

заміни;

“гнилі”;

помсти;

тлінності буття.

Проблематика твору “Гамлет”

Автор піднімає проблеми: протиріччя між дійсністю і ідеалом, невідповідності мрії і способу її досягнення, роль особистості в історії людства.

Проблема життя та смерті є лейтмотивом п’єси. Більшість героїв твору помирають, майже всі вони розмірковують про смерть та життя. Важливим моментом для усвідомлення швидкоплинності людського життя є сцени на кладовищі.

Проблема боротьби й бездіяльності. Що краще: змиритися чи боротися зі злом? А чи буває добро з кулаками? чи не перетворюється воно в цей час на зло? Більше питань, ніж відповідей.

Проблема любові та зради. Зрада — поняття, що присутнє у п’єсі майже постійно. На зрадників та шпигунів перетворюються навіть близькі для Гамлета люди. Чому королева зраджує пам’ять батька Гамлета, Офелія — Гамлета, Клавдій — брата, Розенкранц і Ґільденстерн — друга? Зрозуміло одне: справжня любов і зрада — несумісні.

Головні герої твору “Гамлет”:

Клавдій (король Данії),

Гамлет (син короля),

Полоній (королівський радник),

Гораціо (друг Гамлета),

Лаерт (син Полонія),

Гертруда (королева Данії, матір Гамлета),

Офелія (дочка Полонія),

Привид батька Гамлета.

“Гамлет” композиція

Зав’язка, п’ять сцен першої дії. Зустріч Гамлета з Привидом померлого батька, який покладає на Гамлета завдання помститися за підле вбивство. З цього і починаються його душевні терзання, які не відпускають його до самої смерті. Життя стає для нього безглуздим. 

Розвиток дії: Принц вирішує прикинутися божевільним, щоб обдурити Клавдія і дізнатися правду про його вчинок. Також він випадково вбиває королівського радника – Полонія. У цей момент до нього приходить усвідомлення того, що він є виконавцем вищої волі небес.

Кульмінація, що отримала назву «мишоловка». Гамлет остаточно переконується у вині Клавдія, сам Клавдій усвідомлює, що його таємниця розкрита, Гамлет розкриває очі Гертруді т.д . Клавдій розуміє, наскільки небезпечний його племінник, і вирішує “усунути” його. Принца відправляють до Англії, щоб там стратити. В цей же момент Офелія божеволіє і трагічно гине. 

Розв’язка. Гамлет уникає страти, але йому доводиться битися з Лаертом. У цій частині гинуть всі основні учасники дії: Гертруда, Клавдій, Лаерт і сам Гамлет. 

"Гамлет" сюжет

Основою сюжету є легенда про ютландського (датського) принца Омлета.

Драматичні події розгортаються за кам’яними стінами королівського замку в Ельсінорі (Данія). Сюжет трагедії розповідає про данського принца Гамлета, який мстився за зрадницьке вбивство батька. Від примари молодий Гамлет дізнався, що батько його був убитий під час сну своїм братом Клавдієм, який захопив датський престол і одружився на вдові вбитого Гертруді, матері Гамлета.

Наділений проникливістю і всеосяжним розумом, Гамлет бачить в цій події тривожне знамення часу. Ельсінор став заповідником лицемірства, підступності, зла. Данію ж Гамлет називає в’язницею. Гамлет відчуває трагічну самотність. Його матір стала дружиною головного лиходія, мила Офелія не знаходить в собі сил опиратися волі батька, приятелі дитинства Розенкранц і Гільденстерн готові прислужитися тирану, тільки Гораціо вірний Гамлету і розуміє його.

Гамлет – людина нового часу, людина думки. Роздуми – його природна потреба. У знаменитому монолозі «Бути чи не бути» Гамлет як би зводить рахунки зі своєю власною думкою. Приїзд в Ельсінор бродячих акторів допомагає йому з’ясувати істину.

Гамлет доручає акторам зіграти п’єсу «Вбивство Гонзаго», в якій обставини в деталях нагадують вбивство батька Гамлета. Клавдій не витримує і в хвилюванні залишає зал для глядачів. Тепер Гамлет точно знає, що Клавдій – убивця. Щоб ввести його в оману, Гамлет надягає на себе личину божевільного. Смертельний удар вражає Клавдія, коли той, сповнений підступності, готовий вчинити нове лиходійство.

У фіналі трагедії молодий норвезький принц Фортінбрас наказує віддати померлому Гамлету військові почесті. Гамлет – герой. Тільки для глядача він вже не герой старовинного сказання, що жив ще в язичницькі часи, а герой нового часу, освічений, розумний, що піднявся на боротьбу проти темного царства себелюбства і підступності.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/hamlet-analiz

16.11.2022

Контрольний твір №1 за трагедією Вільяма Шекспіра «Гамлет». 

Зразок !

Твір на тему: “У чому трагедія Гамлета”

Шанувальники Шекспіра, дослідники його творчості стверджують, що за всю історію літератури і драматургії так ніхто і не створив настільки ж сильну та видатну трагедію, аналога п’єси “Гамлет” за її популярністю і стійкістю просто немає. У всіх театрах світу майже 300 років всі захоплювалися п’єсою Шекспіра. Люди різних поколінь і національностей жадають відповідей на питання, які їх хвилюють. Такий інтерес до трагедії викликаний через філософську глибину цього твору.

Шекспіру вдалося показати загальнолюдські проблеми, втіливши їх в художній образ.

Читаючи трагедію, вже відразу видно мету героя – це помста сина за батька. Враховуючи, що дії відбуваються в часи середньовіччя, Гамлету властиве відчуття помсти. Але в п’єсі він зображений як людина нового часу, тому жорстока помста повністю суперечить його натурі. Йому треба задуматися, що дасть йому смерть Клавдія. На свій погляд Гамлет бачить тільки зраду, (його рідна мати полюбила вбивцю батька і вийшла за нього, його друзі зраджують і допомагають Клавдію).

Гамлет постає самотнім, в любові він розчаровується. Він починає замислюватися, а для чого ж живе людина, в чому її призначення.

Зло в розумінні Гамлета є загрозою його королівству та усьому людству, а люди не можуть йому протистояти. Прикладом цього може бути смерть Офелії, коли зло знову залишається безкарним. Гамлету не властиво мовчати і він не може так все залишити. Він знаходить у собі сили протидіяти злу.

Але скоївши вбивство, він і сам стане на бік зла. За п’єсою Шекспір дає йому шанс помститися, Гамлет починає стежити і йому дається така можливість. Він бачить, як Клавдій на колінах молиться, але вбивши його під час молитви, для Гамлета те ж саме, що пробачити йому його гріхи. І все це змушує вирішувати – вбити або піти проти своїх переконань. І ось така боротьба все ж дає можливість зробити висновок: весь світ – в’язниця, де немає місця людським чеснотам, де кожна людина приречена на самотність. Мабуть, такою людиною і був Гамлет, мабуть, саме в цьому і полягає його трагедія.

Гамлет веде війну, війну зі своїм розумом. Він не може вирішити, чи здатний він на вчинок, та й бездіяльності свій він теж не дасть шанс. Такі думки наводять його на самогубство, але проблема в тому, що буде там, у потойбічному світі, які проблеми будуть його чекати там? І його зупиняє питання “Бути чи не бути?” . Рішення його – “бути”.

Наприкінці трагедії Клавдій поніс покарання, але все з нагоди збігу обставин, а ніяк ні по волі героя. За п’єсою Гамлету доводиться прикинутися божевільним. Його вчинки змушують задуматися, зрозуміти і відчути все те, що пережив головний герой.

Шекспір??пропонує поміркувати, в чому ж сенс життя, чому люди не можуть бути щасливими і чи можливо побороти зло.

Гамлет у трагедії показаний як гуманіст, який легко міг оцінювати недоліки. Дуже гідно розкрито його світогляд, він ніби поділений на дві частини, як приклад добра і зла. З одного боку, він – ідеал свого часу, творіння Боже, а з іншого боку Гамлет нічим не відрізняємося від жорстоких тварин.

Він не вірить в існування потойбічного світу. Гамлета Шекспір зображує рішучою людиною, але його людські якості, такі, як совість і сумнів не дають спокою думок. Він занадто розумний і занадто багато міркує, він робить все, що потрібно, але тільки те, що не стосується найголовнішого.

Завдяки таким героям, як Гамлет, людство залишається існувати, виживаючи у світі добра і зла, роблячи висновки, вирішуючи проблеми, здійснюючи вчинки. Завдяки Гамлету ми завжди будемо гнатися за відповіддю, якої ніхто не знає. І в пошуках істини, щоб не допустити помилок у житті, завжди будемо ставити собі одне питання: “Бути чи не бути?”

22.11.2022

асинхронно Заміна 

Специфіка переходу від романтизму до реалізму. Романтизм у Німеччині. Ернст Теодор Амадей Гофман: віхи мистецького шляху - Німеччина - ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ Й ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТ.

Усі уроки зарубіжної літератури 10 клас I семестр - Профільний рівень + рівень стандарту - 2018

Наполеонівські війни спровокували тотальну реакцію в Німеччині: для збереження основ феодального устрою створено Священний Союз на чолі з Пруссією, суворий режим якого протримався з 1815-го до 1830 р. Опонентом Священного Союзу виступив письменник, композитор і художник Ернст Теодор Амадей Гофман. як мислитель він є спадкоємцем єнської школи, що висувала до ідеального художника вимоги універсальності й синтезу мистецтв, дотримання концепції романтичної іронії. Усі ці вимоги повною мірою реалізовано у творчості Гофмана, з життям та творчістю якого ми розпочинаємо знайомитися. Також ми розглянемо специфіку переходу літератури від романтизму до реалізму.

— XIX століття називають століттям історії невипадково: саме в цей період відбуваються значні соціальні зміни, які, безумовно, відбилися на літературному процесі. Для літератури XIX ст. характерні два глобальні літературні напрями: романтизм і класичний реалізм, що розвивалися практично паралельно, постійно взаємодіяли, збагачуючи одне одного. Романтизм уважають старшим за класичний реалізм, оскільки романтики раніше за реалістів сформулювали естетичну теорію, що спочатку виникла в Німеччині (Єнський і Гейдельберзький університети), а потім поширилася світом. Відбулося це у 1790-1810-ті pp. Термін реалізм увійшов до арсеналу літературознавства лише наприкінці XIX ст., коли напрям уже сформувався: Стендаль уважав себе романтиком, Бальзак — еклектиком, хоча обидва втілювали у своїй творчості реалістичні принципи. Деякі ознаки французький реалізм успадкував від класицизму: наприклад, характерну для трагедії XVIII ст. боротьбу двох пристрастей.

Література революційної доби була спрямованою на аналіз суспільства. “Поетичним правосуддям” займалися і романтики, і реалісти. Але робили вони це у різний спосіб. Критик Ш. О. де Сент-Бев дотепно охарактеризував різницю, що існувала між романтичним і реалістичним ставленнями до дійсності: “Це вже не поет, який делікатно стягує покрови з інтимних таємниць, це — лікар, який безсоромно споглядає найінтимніші хвороби своїх пацієнтів”.

Особливості німецького романтизму

Етап

Роки

Здобутки

1-й — ранній (енський)

1795-1805

Розроблено естетичну теорію німецького романтизму (твори Ф. Шлеґеля, Новаліса). Герой німецьких романтиків (поет, музикант, художник) силою своєї фантазії перетворював світ, який після цього лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ — підґрунтя мистецтва енських романтиків, що ідеалізували далеке Середньовіччя. Характерним є намагання звернутися до внутрішнього світу людини замість зображення конкретно-історичної дійсності. Єнські романтики зі своїх суб’єктивно-романтичних позицій випередили бурхливий розквіт роману в літературі XIX ст.

2-й — гейдельберзький

1806-1815

Гейдельберзькі романтики присвятили свою діяльність вивченню і збиранню німецького фольклору. У їхній творчості посилене відчуття трагічності буття втілено у фантастиці, ворожій особистості

3-й — пізній (романтизм)

1815-1848

Виникають локальні романтичні школи, а головне — з’являються такі яскраві індивідуальності, як Ґ. Бюхнер і Г. Гейне, що стають лідерами літературного процесу країни

Ернст Теодор Вільгельм Гофман

— Ернст Теодор Амадей Гофман народився 24 січня 1776 року в Кеніґсберзі (тодішня територія Східної Пруссії) у родині судового урядовця (адвоката). Родина була звичайною, а от місто було не зовсім звичайним. Кеніґсберґ був одним із центрів культурного й духовного життя Німеччини. Ернст був веселим, дуже дотепним хлопцем і ще в школі виявив хист до музики й малювання. З-поміж іншого також наполегливо опановував мистецтво слова: залюбки брався за створення віршів, оповідань, казок. Хлопець рано осиротів; його забрав до себе дядько, дуже “правильна” людина, сухий педант, який не бачив користі в музичних захопленнях Ернста. Вирішивши долю юнака, дядько відправив Гофмана до місцевого університету на юридичний факультет. Під час навчання Ернст для заробітку дає уроки музики та продає свої малюнки, а в 19 років пише свій перший музичний твір і перші 2 романи, які не збереглися.

Після закінчення університету Гофман працює в суді Варшави; не витримуючи атмосфери криводушності й корисливості, що панувала там, удається то до керування оркестром, то до створення декорацій для театру. Хоча Гофман як юрист ретельно виконує свої службові обов’язки, його душа просить музики, а його серце належить їй. Навіть своє друге ім’я — Амадей — він бере на честь видатного австрійського композитора Вольфґанґа Амадея Моцарта. У Варшаві Гофман створює першу оперу та ставить її на сцені. Потім з’являються інші твори: опери, дуети, вокальні п’єси, статті про музику й музикантів. Музика завжди була насолодою для нього, вона стала окрасою його найщасливіших днів. “Музика — найбільш романтичне з усіх видів мистецтва, можна навіть сказати, єдине достеменно романтичне, оскільки має своїм предметом тільки нескінченне”,— так говорив він про своє захоплення.

Музика подарувала Гофманові кохання — Юлію Марк: йому було 35, а їй — лише 15. Проте Гофман уже був одружений з Михалиною Тищинською. Юлія (у щоденнику він називав її Кетхен) була недосяжним дивом, і незабаром її видали заміж, навіть не спитавши, чи кохає вона нареченого. Гофман покинув Бамберґ і переїхав до Берліна. Там він отримав призначення на посаду судового радника.

Із 1812 року він майже цілком віддається літературі. Відтоді він написав два романи, багато повістей та оповідань, що разом склали 6 великих томів (і всі створено за одне десятиліття!).

До кінця життя Гофмана вважали політично неблагонадійним. 1818 року письменник захворів, а 25 червня 1822 року помер. Йому було тоді тільки 46 років. Отак і закінчилося недовге життя людини, яку доля не жаліла: нещасне дитинство, безрадісна робота, яка не приносила ані задоволення, ані грошей, вічні злидні, хвороби, боротьба за людську гідність. Попрощатися з видатним Гофманом прийшло зовсім мало людей. У похоронній процесії брав участь Генріх Гейне. Епітафією стали слова: “Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився 24 січня 1776 р. і помер у Берліні 1822 р. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець”.

— Саме завдяки літературній творчості Гофман зажив світової слави. Більшість його оповідань та повістей і навіть один роман мають казковий сюжет: у них поруч із людьми співіснують феї, чаклуни, добрі й лихі духи. ці казкові істоти живуть у творах митця за власними законами, а іноді за несправедливими й підступними людськими законами, що служать не добру, а злу. Письменник дотепно висміює і такі закони, і тих, хто їх запроваджує.

1819 року вийшла друком казка-новела “Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер”, де у жанрі казки приховано гостру соціальну сатиру, а для перемоги добра мусять втрутитися добрі чарівники. У славетній казці про малого Цахеса митець майстерно змалював соціальний механізм закону відчуження — привласнення реальних заслуг тими, кому вони не належать.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ :

1. Складання опорного конспекту (запис до зошитів)

2. Прочитати повість-казку Е. Т. А. Гофмана “Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер”

29.11.2022

 асинхронно Заміна 

“Крихітка Цахес” короткий зміст Джерело: https://dovidka.biz.ua/krihitka-tsahes-korotkiy-zmist 

06.12.2022

асинхронно Заміна 

Е. Т. А. Гофман “Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер”. Гофман як представник гротескної течії романтизму. Протиставлення філістерів та ентузіастів як провідний конфлікт творчості Е. Т. А. Гофмана. Особливості сюжету та проблематика твору - Німеччина - ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ Й ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТ.

 Це слова Ернста Теодора Амадея Гофмана. Сучасники згадували про нього так: “У ньому була зовнішня різкість: різкі рухи, гострі, високо підняті плечі, високо і прямо посаджена голова, неслухняне волосся, з підстрибом хода”; “Він говорив дуже швидко і раптом замовкав”; “Він був не такий, як усі, наче зітканий із протиріч: м’який, лагідний погляд — й іронічна посмішка, добрий гумор — і зла іронія”; “Друзів у нього було мало, більшість не розуміла дивака й не любила його”. За згадками, він так боявся того, що описував, що просив дружину сидіти з ним поруч. Що ж такого він писав, щоб відчувати страх перед зображуваним? Саме на це запитання ми сьогодні шукатимемо відповідь.

1. Теорія літератури (запис до зошитів)

Філістер (книжн.) — самовдоволена, обмежена людина з міщанським світоглядом і святенницькою поведінкою; міщанин, обиватель.

2. Аналіз тексту літературного твору

· Як ви вважаєте, із якою метою автор поєднав реальне й фантастичне? 

(Фантастика слугувала письменникові засобом розуміння умовностей життя. У творах Гофмана, який відкрив подвійність людської натури, персонажі нерідко страждають на роздвоєння особистості. Ознаки протиріч людини у нього виступають окремо, не змішуючись, і матеріалізуються у творчій свідомості в образах двійників.)

· Кого з героїв можна вважати головним у творі? Назвіть риси його характеру. Якою є його постать: фантастичною чи реальною? 

(У новелі головний герой — студент Бальтазар. Він бере участь у реальній боротьбі проти політичного деспота і тирана. Бальтазар — поет, складає вірші про солов’я і троянду, укладаючи в поетичні образи свою палку пристрасть до красуні Кандіди. Не має значення, наскільки талановиті твори Бальтазара, бо важливіше, що йому притаманне поетичне світосприйняття, що наодинці з природою він перебуває у стані блаженного схвилювання. Автор наділив свого героя даром прозорливості. Він — поет, але бачить оточуючих людей такими, якими вони є насправді, жодне чаклунство не примусило його в потворному мерзотникові і кар’єристі визнати особу, гідну слави. У постаті Бальтазара немає нічого фантастичного: його життя є реальним, як і він сам.)

Знайдіть опис малюка справжнього і спробуйте змалювати, яким його бачать філістери. 

(“...Те, що на перший погляд можна було цілком сприйняти за химерно скручений цурпалок дерева, було ніщо інше, як спотворений малюк якихось дві п’яді на зріст, що досі лежав у коробі впоперек, а тепер виліз і борсався у траві. Голова у потвори глибоко запала між плечима, на спині виріс горб, як гарбуз, а зразу ж від грудей звисали тонкі, немов ліщинові палички, ноги, тож весь він був схожий на роздвоєну редьку. На обличчі неуважне око нічого і не розгледіло, але, придивившись пильніше, можна було помітити довгий гострий ніс, що витикавсь з-під чорного скошланого чуба, пару маленьких чорних очиць, що виблискували на зморщеному, як у старого, обличчі,— проява, та й годі...”)

3. Творчо-аналітична робота

· Згадайте ознаки романтичного героя. Чи можемо ми назвати Бальтазара романтичним героєм? чому? (Бальтазар тому і є романтичним героєм, що стає до двобою зі злодієм, перевертнем, який краде все, що потрапляє в його поле зору. Знаючи, що Бальтазар закоханий у Кандіду, Цахес відбирає у нього кохану. Тоді студент розшукує чарівника Альпануса, і той розкриває таємницю Цахеса. Бальтазар, за законами казки, одружується з коханою й отримує подарунок від Альпануса — помешкання та засоби до життя.)

· Визначте ознаки романтизму цієї повісті-казки. 

(а) Основний конфлікт твору (протистояння митця Бальтазара й філістера Цахеса) як утілення неприйняття романтиками буденності реального життя і звеличення “життя духу”; 

б) є переплетіння реальності та нестримної фантазії; 

в) контраст високого, прекрасного і заземлено-буденного, потворного у творі як конкретне втілення антитези: з одного боку — недосяжного романтичного ідеалу, з другого — жалюгідної буденності.)

Творча робота

Напишіть твір-мініатюру “Наскільки актуальна повість-казка “Крихітка Цахес...” сьогодні?”.

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Повторити значення термінів алегорія, сатира, гротеск, іронія, гумор

13.12.2022

Сатирико-метафоричний зміст та композиція повісті “Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер”. Гротескні образи. Викривальний зміст твору та його символіка 

Теорія літератури (запис до зошитів)

· Що таке алегорія? Як її використовує Гофман? (Алегорія — інакомовлення, у якому конкретний образ є формою розкриття абстрактного уявлення, судження, поняття. Суть алегорії становить внутрішнє порівняння певного явища з іншим. Вона постала на межі понятійного образно-художнього мислення з розкладом культової міфології, звідки взято багато алегоричних образів. Складніший вид алегорії — наділення істот, предметів рисами людського характеру. Алегоричні образи завжди можна розкрити аналітично, наприклад, у байках і сатиричних творах. У творі Гофмана алегоричними є образи фей, головних, прямо протилежних літературних героїв, золотих волосинок тощо.)

· Що таке сатира? Чим вона відрізняється від гумору? (Сатира — різновид смішного, комічного; особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в осудливому осміянні негативного — суспільних явищ, людських вад тощо. На відміну від гумору, сатира має гострий, непримиренний характер.)

· У чому виявляється сатирична спрямованість повісті? (Сатирична спрямованість твору полягає у змалюванні звичаїв, що панують у князівстві, зображенні порядків у політиці й системі освіти, чиношанування та самозасліплення філістерів тощо.)

· Що таке гротеск? Знайдіть елементи гротеску на сторінках твору. (Гротеск — вид художньої образності, для якого характерними є фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм, поєднання в одному предметі або явищі несумісних, контрастних якостей (комічного з трагічним, реального з фантастичним тощо), що веде до абсурду;заперечення усталених художніх і літературних форм. Гротеск відкрито й свідомо створює особливий надприродний, химерний, дивний світ: саме таким демонструє його читачеві автор. Прикладом гротеску є змальований образ Цахеса.)

· Що таке іронія? Чи можемо ми стверджувати про наявність іронії у повісті-казці? (Іронія — негативна оцінка предмет чи явища через його висміювання. В іронічному висловлюванні комічний ефект досягається завдяки тому, що справжній смисл висловлювання замасковано: автор говорить прямо протилежне тому, що потрібно розуміти. У літературному творі іронія може мати і більш широкий і значущий смисл: вона надає художньому зображенню особливої тональності, своєрідно розкриваючи незадоволеність автора навколишнім світом. Іронія стає художнім принципом, якого дотримує письменник у відображенні життя. Мета іронії — не викликати сміх, не розважати, а підкреслювати всю серйозність, навіть трагічність становища, ситуації. У повісті-казці з різкою іронією, наприклад, зображено самозасліплення оточення Цахеса та його, Цахеса, відчуття значущості та величі.)

2. Аналіз тексту літературного твору

· Зачитайте епізод, який містить опис запровадження освіти в князівстві. цитату прокоментуйте. (Події казки відбуваються у вигаданому князівстві Керепес, де колись заходами князя Пафнутія Великого було запроваджено “освіту”. Сплинули роки, а плоди “освіти” наочно зримі: у місцевому університеті пояснюють природу за допомогою фізичних дослідів, роблять дивовижні відкриття на зразок того, що “темнота походить від нестачі світла”. Серед молоді поширене чиношанування, прагнення зробити кар’єру та збагатитися. Гофман висміює псевдопрограму освіти, де корисне змішане з безглуздим, важливе — з дурницею. Освітою керує колишній лакей, який спромігся стати міністром. Ось які новації в галузі освіти пропонує цей невіглас князеві: “Вирубати ліси, зробити річку судноплавною, розвести картоплю, покращити сільські школи, насадити акацій і тополь, навчити юнацтво співати на два голоси ранкові й вечірні молитви, прокласти шосейні дороги і привити віспу”. Автор наводить у цьому переліку те, що дійсно робили в Прусії на межі століть. Гофман дає чудову пародію на так звану філософію здорового глузду і тверезих міркувань, яка визначала суть суспільного життя тогочасної Німеччини.)

· Чого автор досягає, використовуючи у творі іронію та гротеск? (Автор із сумом констатує непереборну владу реальності, яка поглинає романтичні мрії.)

3.

— Усім відомо, що казка має щасливий кінець. У реальному житті керують цахеси, і нема кому вирвати ті три золоті волосинки. Тільки деякі бальтазари бачать ту правду — та й то тільки тому, що в них викрали наречену. У казці з’являється добрий Проспер Альпанус, але в житті таких чаклунів немає, і циннобери одружуються з прекрасними кандідами, вони при владі, доля ж ентузіастів — вигнання, а то й ув’язнення. Гофман висміює не стільки “пасинка природи” — маленького Цахеса, нікчемного й безпомічного обранця феї, скільки середовище, що сприяє процвітанню циннобера, те суспільство, яке схильне бачити у виродку — красеня, у бездарності — талант, в абсолютній тупості — мудрість, у недолюдку — “окрасу суспільства”. Цахеси народжуються, цахеси живуть і процвітають, ніби промовляє Гофман своєю казкою, лише завдяки нікчемності, вульгарності середовища, що їх породило. І вже не дивує те, що в такій країні знецінюються таланти, знання, моральні якості, навіть любов. Але автор, дуже точно викриваючи симптоми хвороби суспільства, не дає прямолінійних, раціональних пояснень причин її виникнення, а лікування — й поготів. У “Крихітці Цахесі...” присутні кілька припущень про джерела виникнення цинноберів. Це — влада грошей, людське божевілля, різні прояви чарівних сил. Кожне з них є гіпотезою. Романтичне щастя за Гофманом — тільки казка, фікція, поетична фантазія.

Гофман завдяки особливій уяві писав про небувале настільки переконливо, що його фантазії видавалися реальнішими за дійсність. Він був не байдужим спостерігачем, а дотепним іронічним критиком тих жалюгідних чи відразливих явищ, які спостерігав щодня. Як справжній романтик Гофман протиставляв ницому світу, бездуховному існуванню черні постать талановитого митця, який уособлював для нього ідеал чистої, безкорисливої творчої людини. Його проза напрочуд поетична, образний світ настільки багатий, барвистий, музикальний, що полонить читача, зачаровує, упливає на всі його почуття — зір, слух, дотик...

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Скласти тезовий план до твору “Повість-казка “Крихітка Цахес...” спонукала мене замислитися над такими проблемами...”.

20.12.2022

Тема: Контрольна робота з тем «Золоті сторінки далеких епох», «Поезія й проза пізнього романтизму та переходу до реалізму ХІХ століття». 

Рівень 1 (3б)

1.Слово «античний»  означає:

а) найкращий;

б) давній;

в) новий;

г ) повчальний.

2.  Трагедія «Гамлет» належить перу:

а) Гомера;

б)  Данте Алігєрі ;

в) В. Шекспіра;

г)  Е.Т.А.Гофмана. 

3. У чому полягає « гомерівське питання»?

а)Чи справді  існував на світі Гомер;

б)чи був Гомер автором « Іліади» та « Одіссеї»;

в) чи справді Гомер народився у місті Смірна;

г) ким був для еллінів творець «Ілліади» й «Одіссеї» ;

4. Яка  поезія В.Вітмена , присвячена президенту:

а) «Блукаючи всесвітом»;

 б).«Пісня про широкий шлях»;

 в). «О капітане!»;

 г) «Лінкольну».

 5. Де відбуваються події  у творі  Гофмана «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»?

а) у королівстві Керепес;

б) у королівстві Данії;

в) у Німеччині;

г) у Англії.

6. Автором «Божественної комедії» є:

а) Гомер;

б)  Данте Алігєрі ;

в) В. Шекспір;

г)  Е.Т.А.Гофман. 

Рівень 2 (3б)

1.З якого твору  Вітмена  ці рядки? Кому вони присвячені?

   О капітане! Батьку! Встань і кругом подивись!

   Для тебе дзвони й горни звучать, для тебе стяги звились…

2. Чому поема Данте називається «божественною»?

Рівень 3 (3б)

 Що означає  термін «романтизм»?

                                                           Рівень 4 (3б)

 Дайте розгорнуту відповідь на тему « Гамлет- переможець чи переможений?»

23.11.2022

Специфіка переходу від романтизму до реалізму. Романтизм у Німеччині. Ернст Теодор Амадей Гофман: віхи мистецького шляху - Німеччина - ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ Й ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ ХІХ СТ.

Усі уроки зарубіжної літератури 10 клас I семестр - Профільний рівень + рівень стандарту - 2018

Наполеонівські війни спровокували тотальну реакцію в Німеччині: для збереження основ феодального устрою створено Священний Союз на чолі з Пруссією, суворий режим якого протримався з 1815-го до 1830 р. Опонентом Священного Союзу виступив письменник, композитор і художник Ернст Теодор Амадей Гофман. як мислитель він є спадкоємцем єнської школи, що висувала до ідеального художника вимоги універсальності й синтезу мистецтв, дотримання концепції романтичної іронії. Усі ці вимоги повною мірою реалізовано у творчості Гофмана, з життям та творчістю якого ми розпочинаємо знайомитися. Також ми розглянемо специфіку переходу літератури від романтизму до реалізму.

— XIX століття називають століттям історії невипадково: саме в цей період відбуваються значні соціальні зміни, які, безумовно, відбилися на літературному процесі. Для літератури XIX ст. характерні два глобальні літературні напрями: романтизм і класичний реалізм, що розвивалися практично паралельно, постійно взаємодіяли, збагачуючи одне одного. Романтизм уважають старшим за класичний реалізм, оскільки романтики раніше за реалістів сформулювали естетичну теорію, що спочатку виникла в Німеччині (Єнський і Гейдельберзький університети), а потім поширилася світом. Відбулося це у 1790-1810-ті pp. Термін реалізм увійшов до арсеналу літературознавства лише наприкінці XIX ст., коли напрям уже сформувався: Стендаль уважав себе романтиком, Бальзак — еклектиком, хоча обидва втілювали у своїй творчості реалістичні принципи. Деякі ознаки французький реалізм успадкував від класицизму: наприклад, характерну для трагедії XVIII ст. боротьбу двох пристрастей.

Література революційної доби була спрямованою на аналіз суспільства. “Поетичним правосуддям” займалися і романтики, і реалісти. Але робили вони це у різний спосіб. Критик Ш. О. де Сент-Бев дотепно охарактеризував різницю, що існувала між романтичним і реалістичним ставленнями до дійсності: “Це вже не поет, який делікатно стягує покрови з інтимних таємниць, це — лікар, який безсоромно споглядає найінтимніші хвороби своїх пацієнтів”.

Особливості німецького романтизму

Етап

Роки

Здобутки

1-й — ранній (енський)

1795-1805

Розроблено естетичну теорію німецького романтизму (твори Ф. Шлеґеля, Новаліса). Герой німецьких романтиків (поет, музикант, художник) силою своєї фантазії перетворював світ, який після цього лише віддалено нагадував реальність. Міф, казка, легенда, переказ — підґрунтя мистецтва енських романтиків, що ідеалізували далеке Середньовіччя. Характерним є намагання звернутися до внутрішнього світу людини замість зображення конкретно-історичної дійсності. Єнські романтики зі своїх суб’єктивно-романтичних позицій випередили бурхливий розквіт роману в літературі XIX ст.

2-й — гейдельберзький

1806-1815

Гейдельберзькі романтики присвятили свою діяльність вивченню і збиранню німецького фольклору. У їхній творчості посилене відчуття трагічності буття втілено у фантастиці, ворожій особистості

3-й — пізній (романтизм)

1815-1848

Виникають локальні романтичні школи, а головне — з’являються такі яскраві індивідуальності, як Ґ. Бюхнер і Г. Гейне, що стають лідерами літературного процесу країни

Ернст Теодор Вільгельм Гофман

— Ернст Теодор Амадей Гофман народився 24 січня 1776 року в Кеніґсберзі (тодішня територія Східної Пруссії) у родині судового урядовця (адвоката). Родина була звичайною, а от місто було не зовсім звичайним. Кеніґсберґ був одним із центрів культурного й духовного життя Німеччини. Ернст був веселим, дуже дотепним хлопцем і ще в школі виявив хист до музики й малювання. З-поміж іншого також наполегливо опановував мистецтво слова: залюбки брався за створення віршів, оповідань, казок. Хлопець рано осиротів; його забрав до себе дядько, дуже “правильна” людина, сухий педант, який не бачив користі в музичних захопленнях Ернста. Вирішивши долю юнака, дядько відправив Гофмана до місцевого університету на юридичний факультет. Під час навчання Ернст для заробітку дає уроки музики та продає свої малюнки, а в 19 років пише свій перший музичний твір і перші 2 романи, які не збереглися.

Після закінчення університету Гофман працює в суді Варшави; не витримуючи атмосфери криводушності й корисливості, що панувала там, удається то до керування оркестром, то до створення декорацій для театру. Хоча Гофман як юрист ретельно виконує свої службові обов’язки, його душа просить музики, а його серце належить їй. Навіть своє друге ім’я — Амадей — він бере на честь видатного австрійського композитора Вольфґанґа Амадея Моцарта. У Варшаві Гофман створює першу оперу та ставить її на сцені. Потім з’являються інші твори: опери, дуети, вокальні п’єси, статті про музику й музикантів. Музика завжди була насолодою для нього, вона стала окрасою його найщасливіших днів. “Музика — найбільш романтичне з усіх видів мистецтва, можна навіть сказати, єдине достеменно романтичне, оскільки має своїм предметом тільки нескінченне”,— так говорив він про своє захоплення.

Музика подарувала Гофманові кохання — Юлію Марк: йому було 35, а їй — лише 15. Проте Гофман уже був одружений з Михалиною Тищинською. Юлія (у щоденнику він називав її Кетхен) була недосяжним дивом, і незабаром її видали заміж, навіть не спитавши, чи кохає вона нареченого. Гофман покинув Бамберґ і переїхав до Берліна. Там він отримав призначення на посаду судового радника.

Із 1812 року він майже цілком віддається літературі. Відтоді він написав два романи, багато повістей та оповідань, що разом склали 6 великих томів (і всі створено за одне десятиліття!).

До кінця життя Гофмана вважали політично неблагонадійним. 1818 року письменник захворів, а 25 червня 1822 року помер. Йому було тоді тільки 46 років. Отак і закінчилося недовге життя людини, яку доля не жаліла: нещасне дитинство, безрадісна робота, яка не приносила ані задоволення, ані грошей, вічні злидні, хвороби, боротьба за людську гідність. Попрощатися з видатним Гофманом прийшло зовсім мало людей. У похоронній процесії брав участь Генріх Гейне. Епітафією стали слова: “Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився 24 січня 1776 р. і помер у Берліні 1822 р. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець”.

— Саме завдяки літературній творчості Гофман зажив світової слави. Більшість його оповідань та повістей і навіть один роман мають казковий сюжет: у них поруч із людьми співіснують феї, чаклуни, добрі й лихі духи. ці казкові істоти живуть у творах митця за власними законами, а іноді за несправедливими й підступними людськими законами, що служать не добру, а злу. Письменник дотепно висміює і такі закони, і тих, хто їх запроваджує.

1819 року вийшла друком казка-новела “Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер”, де у жанрі казки приховано гостру соціальну сатиру, а для перемоги добра мусять втрутитися добрі чарівники. У славетній казці про малого Цахеса митець майстерно змалював соціальний механізм закону відчуження — привласнення реальних заслуг тими, кому вони не належать.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ :

1. Складання опорного конспекту (запис до зошитів)

· Складіть опорний конспект уроку за здобутою інформацією.

2. Складання сенкана

· Складіть сенкан “Е. Т. А. Гофман”.

Очікувана відповідь

Гофман.

Таємничий, обдарований.

Страждав, захоплювався, кохав.

Політ птаха, безжально обірваний.

Талант.

(Охочі зачитують складені сенкани.)

VІ. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ. РЕФЛЕКСІЯ

Інтерактивний прийом “Незавершене речення”

· Завершіть речення: “Найцікавішим для мене сьогодні було...”.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати повість-казку Е. Т. А. Гофмана “Крихітка Цахес, на прізвисько Циннобер”, застосовуючи “Щоденник подвійних нотаток”.

Примітка. Методика “Щоденник подвійних нотаток” допомагає читачеві тісніше пов’язати текст із власним досвідом та допитливістю. Зошит поділяють на два стовпці. У перший записують фрази, що найбільше вразили у тексті, у другий — міркування щодо цього фрагмента.

Список літератури

для 11 класу

• Йоганн Вольфґанґ Ґете. «Фауст»

• Франц Кафка. «Перевтілення»

• Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита»

• Ґійом Аполлінер «Зарізана голубка й водограй», «Міст Мірабо»

• Райнер Марія Рільке. «Згаси мій зір…», «Орфей, Еврідіка, Гермес», збірка «Сонети до Орфея»

• Федеріко Ґарсіа. «Про царівну Місяцівну», «Гітара»

• Олександр Блок. «Незнайома»

• Анна Ахматова. Вірші (1-2 за вибором учителя). Поема «Реквієм»

• Володимир Маяковський. «А ви могли б?..», «Послухайте!», «Борг Україні»

• Борис Пастернак. «Гамлет», «У всьому хочу я дійти...», «Зимова ніч»

• Джордж Оруелл. «Скотоферма» або «1984»

• Бертольт Брехт. «Матінка Кураж та її діти»

• Генріх Белль. «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…»

• Пауль Целан. «Фуга смерті»

• Ернест Міллер Гемінґвей. «Старий і море»

• Ґабріель Ґарсіа Маркес. «Стариган із крилами»

• Ясунарі Кавабата. «Тисяча журавлів» (2 твори за вибором учителя)

• Милорад Павич. «Скляний равлик»

• Хуліо Кортасар. «Менади»

• Таїр Халілов. «До останнього подиху»

• Джон Майкл Ґрін. «Провина зірок»

• Маркус Френк Зузак. «Крадійка книжок»