Гра дитини та дихальна гімнастика

Дорослим слід навчити малюка правильно користуватись диханням під час мовлення. Такі вправи використовуються з метою вироблення цілеспрямованого струменя повітря, необхідного для вимови звуків. Перед початком дихальної гімнастики необхідно провітрити приміщення. Під час виконання логопедичних дихальних вправ потрібно стежити, щоб дитина дихала діафрагмально. Під час вдиху живіт випинається вперед, плечі не піднімаються. Під час видиху живіт втягується.

Дихальна вправа "Кулька" Надути щоки. Повільно, плавно випускати повітря через губи, витягнуті вперед.

Дихальна вправа "Хом'як" Поперемінно надувати щоки.

Дихальна вправа "Футбол" Губи витягнуті вперед. Здувати ватну чи пінопластову кульку на протилежний край столу. Слідкувати, щоб видихуваний струмінь повітря був цілеспрямованим, а щоки не надувались.

Дихальна вправа "Бульбашки" Рот трохи відкрити. Широкий кінчик язика впирається у нижні зуби. Посередині язика покласти соломинку для коктейлю, кінець якої опустити у склянку з водою. Дути у соломинку так, щоб утворювались бульбашки. Слідкувати, щоб губи були нерухомими і щоки не надувались.

Дихальна вправа "На гойдалці" На нитці прикріпити різнокольорові паперові фігурки ляльок (квіти, листочки, сніжинки тощо). Дитині потрібно силою видихуваного повітря розгойдувати їх.

Дихальна вправа "Повітряна кулька" Надувати повітряні кульки.

Дихальна вправа "Зігріємо ручки" Зліпити уявну снігову бабу, а потім дихати у долоні, вимовляючи звук «х-х-х», ніби зігрівати їх.

Дихальна вправа "Кораблик" Підготувати паперовий кораблик. Пустити його у миску або у ванну з водою. Спочатку дитина дує на кораблик, не поспішаючи, склавши губи як для звука «ф-ф-ф». Кораблик пливе плавно. А потім ніби налітає поривчастий вітер. Дитина складає губи як для звука «п», або витягає їх трубочкою, але не надуваючи щік. Кораблик рухається швидше.

Психогімнастика, як метод набуття емоційного досвіду в дошкільному віці

Душа дитини в період дошкільного віку найчутливіша і найвразливіша, тому в цей час найбільше треба плекати її, пильнувати, щоб серце, воля і розум розвивалися гармонійно.

Емоції є індикатором стану і настрою дитини, її ставлення до навколишнього світу та самої себе, а також – самі істотно впливають на поведінку, розумову і рухову діяльність. Чим менша дитина, тим більше вона перебуває в полоні емоцій. Їй важко управляти своїми почуттями, діями, вона схильна до імпульсивної поведінки.

Організовуючи життєдіяльність дитини в дошкільному закладі, ми створюємо умови для попередження дискомфорту та проявів її нервозності , виявляємо причини емоційних переживань, тривоги, підбираємо адекватні засоби впливу.

Емоційний дискомфорт зумовлює певні типи поведінки дошкільнят:

* діти неврівноважені, збудливі, імпульсивні, запальні ( прикрі емоції часто дезорганізовують їхню діяльність. За конфліктних ситуацій з однолітками спостерігаються бурхливі афективні прояви: голосний плач, некеровані рухи, спалахи гніву. Негативні емоції зазвичай призводять до сварок з іншими дітьми.)

* діти, схильні до усамітнення, скуті (певна закомплексованість зумовлює занижену самооцінку, уникнення близьких контактів, уповільнену адаптацію до дитячого колективу. Емоційний дискомфорт у цих дітей викликаний невпевненістю в собі, небажанням відвідувати дитсадок).

* діти, які мають різні страхи (надмірна лякливість породжує сталу тривожність. Тут слід вирізняти нормальні прояви страху як природної ознаки емоційного зрушення. Страх – завжди кепський помічник: він заважає правильно оцінити ситуацію, допомогти товаришеві в грі або в реальній потребі).

В дошкільному віці емоційна сфера дитини не стабільна. У цей період діти саме починають диференціювати різні емоційні прояви та вчаться керувати власними емоціями. У цьому їм допомагають психогімнастичні вправи, ігри, етюди, як методи нетрадиційного оздоровлення.

Завданням психогімнастики є збереження психічного здоров’я, запобігання емоційним розладам у дитини через зняття психічного напруження, розвиток кращого розуміння себе та інших, створення можливостей для самовираження особистості.

Більшість психогімнастичних завдань побудовані на імітації певних почуттів та емоційних станів людини. Решта передбачає відтворення дітьми дій та вчинків уявних героїв. Оволодіння виразними рухами, що закріпилися у процесі еволюції за будь-якими відчуттями і станами людини, дає змогу малюкам не тільки більш адекватно спілкуватися, тонше розуміти почуття інших, а й створює умови для формування їхньої власної емоційної сфери: виховання емоцій та вищих почуттів. Уже в чоритирічних дітей моторика обличчя досить розвинена. Навіть трирічні малюки розуміють значення жестів і вміють жестикулювати. Більшість трирічних дошкільнят легко імітують голос злого вовка або зайчика-боягузика. П’ятирічні діти можуть набрати умовні пози, коли їх просять зобразити, ніби їм холодно або у них болить живіт.

Відставання розвитку виразної моторики нерідко зустрічається у психологічно неблагополучних дітей. Малюки з бідною експресією не повністю розуміють значення слів, звернених до них, невірно оцінюють ставлення людей до себе, що в свою чергу може спричиняти розвиток у них астенічних рис характеру.

Психологічні вправи корисні не тільки емоційно загальмованим дошкільнятам, а й малюкам з добре розвиненою експресією, а також надто чутливим та реактивним. Це зумовлено тим, що вплив психогімнастики на емоційно особистісну сферу дитини забезпечується цілим рядом як формуючих, так і корекційних механізмів. На заняттях по психогімнастиці всі діти успішні: правильно все, що вони роблять, розігрують той чи інший образ, при цьому кожен робить по-своєму, як вміє. Але у всіх виникають м’язеві та емоційні відчуття, кожен може вловити і навчитися їх довільно регулювати.

Розглянемо деякі з провідних механізмів впливу психогімнастики на психіку дитини.

1. У процесі оволодіння технікою виразних рухів дитина вчиться розпізнавати відповідні почуття і емоційні стани оточуючих, називати їх словами й адекватно реагувати на них. Розвиток емоційного словника, вміння усвідомити і висловити свої переживання запобігає виникненню у малюка емоційних проблем, нервового напруження.

2. У спеціальних етюдах та іграх діти тренують свою увагу, пам’ять, спостережливість, витримку, а також оволодівають марним компонентом відповідних психічних станів (увага, зосередженість, розслабленість, гнів, страх) Можливість, граючи, уявно пережити зосередженість або страх робить ці стани більш контрольованими, більш залежними від воді дитини.

3. Один з провідних механізмів впливу психогімнастики на розвиток емоційно-особистісної сфери дошкільників ґрунтується на психотерапевтичній роді гри та мистецтва. Дітей спонукають до відображення своїх емоційних переживань у розповідях, малюнках, інсценівках. Зображаючи уявні небезпечності і переживаючи перебільшені страхи, через пересичення звільняються від психотравмуючої дії емоційних переживань. Цей механізм психокорекції поширюється н тільки на страхи, а і на гнів, агресивність, гидливість, ревнощі т ін.

4. У вихованні вищих моральних почуттів велике значення має механізм “вживання в образ”. Це, з одного боку, можливість побути в ролі тих істот, що лякають малюка, а також тих людей, з якими він спілкується. Таким чином дитина відходить від егоцентричної позиції у сприйманні ситуації. З іншого боку, виконуючи роль позитивного героя, який не злякався, виявив турботу, надав допомогу іншим, малюк одержує позитивний зворотний зв’язок: йому дякують, його хвалять, ним пишаються. Переживання радості з приводу того, “який я хороший”, “як я добре вчинив”, змінює самооцінку малюка і значно краще впливає на його поведінку, ніж докори і повчання.

В сюжет кожного заняття обов’язково включають 2-3 вправи на емоції і емоційний контакт. Ці вправи спрямовані на розвиток у дітей здібностей розуміти, усвідомлювати свої і чужі емоції, правильно їх висловлювати і повноцінно переживати, кінцевою метою є саме оволодіння навиками керування своєю емоційною сферою.

Ігровий психогімнастичний зміст вправ не випадковий, він повинен

відображати процес оволодіння навиками контролю рухової та емоційної сфери, повинно бути придумане так, щоб виконувати наступні завдання:

· дати дитині можливість відчути різноманітні м’язеві відчуття – шляхом наслідувального повторення рухів та дій Ведучого;

· тренувати дитину спрямовувати і затримувати увагу на своїх відчуттях, вчити розрізняти і порівнювати їх;

· тренувати дитину визначати характер фізичних рухів, які супроводжуються різними м’язевими відчуттями;

· тренувати дитину міняти характер своїх рухів, опираючись на контроль м’язевих відчуттів і роботу уяви і почуттів.

В послідовності психогімнастичних вправ особливо важливо дотримува-тись чергування і порівняння протилежних за характером рухів:

· напруження і розслаблення;

· різких та плавних рухів;

· частих та рідких;

· дрібних та цілих гармонійних;

· ледь помітних коливань і повних застигань;

· помахів тіла і стрибків;

· свобідність просування в просторі і наштовхування на предмети.

Таке чергування рухів рефлекторно впливає на гармонізацію психічної діяльності мозку: впорядковується психічна і рухова активність дитини, покращується її настрій, зкидається інертність самопочуття.

Пантоміміка – це виражальні рухи всього тіла людини або окремих його частин, пластика тіла. Пантоміміка допомагає людині виокремити основне, намалювати образ. Жести бувають описовими та психологічними. Перші допомагають педагогу більш образно тлумачити вихованцям зміст матеріалу, що викладається, другі – спрямовані на показ внутрішнього емоційного стану педагога, тобто вони показують його почуття.

Зоопарк на прогулянці (3-4 роки)

Діти рухаються один за одним по залу (бажано під музику) як ведмежата, як зайчики, крокодили, лошата, чаплі, жаби, лисички. Ведучий спочатку показує ходу кожного звіряти, а потім може лише називати його. Звернути увагу дітей на особливо виразні рухи різних тварин.

Лікар Айболить (4-5 років)

Діти пригадують, кого лікував Айболить (лисичку, яку укусила оса, зайчика, що не міг стрибати, метелика з поламаним крильцем, бегемотиків, в яких боліли животики). На протилежних кінцях залу знаходяться “ліс” і “лікарня”. Всі діти колоною йдуть з “лісу” до лікаря (шкутильгають, тримаються за животики, стогнуть, зойкають), а від нього повертаються в ліс, весело підстрибуючи і радіючи своєму одужанню. Гра повторюється три-чотири рази, щоб кожна дитина могла побувати в ролі кількох хворих звірят.

2. Міміка – це мистецтво виявляти свої думки, почуття, психічний та інші стани за допомогою виражальних рухів м'язів обличчя. Міміка обов'язково повинна доповнюватися пантомімікою.

Хто що любить (3-4 роки)

Діти приходять у лісове кафе. Старус-офіціант не знає, що люблять людські діти, і не розуміє людської мови. Томи від пропонує все, що у нього є (можна ілюструвати малюнками), а діти мімікою показують, що їм подобається, а що вони не їдять. Приблизне меню: солодкі цукерки, солоні равлики, горіхи лущені, гусінь та черв’яки смажені, яблука червоні, поганки бліді, сіно сушене, курка печена, жатки в юшці, суниці в цукрі тощо.

Ведучий сам демонструє зразки виразних мімічних рухів, заохочує тим, вдало зобразив задоволення або огиду.

Кошеня (4-5 років)

Ведучий читає вірш, а діти зображують кошеня, про яке йдеться:

Є у мене кошенятко.

В нього шкірка гладка-гладка.

Як ідемо ми із хати:

Ледь не плаче кошенятко.

А додому повертаємось,

Радо нам воно всміхається.

А вночі малюк не спить,

Від мишей нас боронить,

І з-під ліжка серед ночі

Грізно сяють його очі.

Прикро тільки, що собак

Він лякається ось так...

. Жести. Жест — рух (дія) для вираження емоції чи інформації замість розмови, або під час розмови. Дія або рух людського тіла або його частини, що має певне значення або сенс, тобто є знаком або символом.

Мова жестів багата на способи вираження людьми найрізноманітніших емоцій і значень, наприклад, образи, ворожості, дружелюбності або схвалення по відношенню до інших. Більшість людей використовують при розмові жести і мову тіла на додаток до слів. Багато жестів використовуються людьми підсвідомо. Жести - це сигнали, які можуть розповісти про те, що думає людина в даний момент. Тільки тлумачити їх треба правильно. Від цього часто залежить підсумок розмови. Мова тіла унікальний і неповторний в кожному випадку. Психологи вважають, що потрібні жести можна виробити. Проте на це потрібно набагато більше часу, ніж хотілося б.

Курча (3-4 роки)

Діти створюють “Книжку з живими малюнками”: слухають оповідання К.Чуковського “Курча” та відтворюють жести і виразні рухи, про які йдеться в тексті. Ведучий після слів “ось так” робить паузу і сам зображує героя оповідання. Діти повторюють за ним.

Глуха бабуся (4-5 років)

Глуха бабуся запитує про щось у дітей. Наприклад: “Хто з вас любить цукерки? Хто ту дівчата? А хто – хлопчики? А якого росту Дядя Стьопа? тощо). Відповідати їм можна тільки жестами, оскільки вона нічого не чує.

4. Голос. Інтонація (від латів.(латинський) intono — голосно виголошую), сукупність звукових засобів мови, які, накладаючись на ряд вимовних і чутних складів і слів: а) фонетично організовують мову, розчленовувавши її згідно сенсу на фрази; б) встановлюють між частинами фрази смислові стосунки; в) повідомляють фразу, а інколи і знаменним відрізкам розповідне, питальне, наказове і ін. значення; г) виражають різні емоції. Зовні виявляється варіаціями емоційного тембру голосу.

Три ведмеді (3-4 роки)

Вихователь читає дітям казку про трьох ведмедів і пропонує кожному промовити слова персонажів: “Хто брав мою ложку? Хто їв з моєї миски? Хто лежав у моєму ліжку?” Потім хтось із дітей відвертається і намагається вгадати, чиїм голосом промовляє та чи інша дитина. Ведучий жестами дає завдання дітям говорити за Тата Ведмедя чи за малого Ведмедика.

Хто як кричить (4-5 років)

Діти слухають вірш А.Барто “Хто як кричить”. Потім ведучий виразно промовляє кожний перший рядок вірша, а діти наслідують його інтонацію і міміку, закінчують строфу другим рядком.

-Ку-ку-рі-ку! – починає ведучий, поважно підносячи голову, розвівши руки.

-Курей стережу, - промовляють діти, ставши в подібну позу і з такою ж самовпевненою неквапливість в голосі.

-Кудах-тах-тах! – метушливо починає ведучий, підстрибуючи, збуджено плескаючи себе руками по боках та озираючись.

-Знеслась у кущах! – закінчують діти, зобразивши метушливість та збудженість.

Вираження уваги та зосередженості

Ці ігрові вправи виділені в окремі групу, оскільки вони не тільки сприймають розвитку виразних рухів, а й допомагають дитині через засвоєння моторного компонента психічних станів наблизитися до оволодіння довільною увагою. Такі вправи рекомендують дітям з психомоторною гіперактивністю, із зниженим настроєм, затримкою психічного розвитку та іншими видами, що призводять до незрілості уваги.

Працюючи з надто збудливими дітьми, доцільно зацікавлювати їх самою грою, а не перемогою в ній.

Робота проводиться у формі театральних дій, концертів, живих картин тощо, але не змагання, щоб н травмувати психіку збудливих дітей, запобігти негативним переживанням та нервовими зривом. Вихователю слід пам’ятати, що в іграх з елементами змагання надто збудливі вихованці одержують емоційне напруження.

Лисичка підсуховує (3-4 роки)

Лисичка стоїть під вікном хатинки, в якій живуть котик з півником, і прислухається, про що вони говорять.

Виразні рухи: голова нахилена вбік (слухає, підставляє вухо), погляд, спрямований в інший бік, напіввідкритий ротик.

Поза: нога виставлена уперед, корпус злегка нахилений вперед.

Слухаємо тишу (4-5 років)

Діти йдуть під музику один за одним. Коли музика стихає, всі зупиняються, заплющують очі і слухають тишу. В тиші ледь чутно лунає команда ведучого на виконання спокійних рухів (сісти на підлогу, лягти на спину, підняти догори праву руку тощо). Рухи треба виконувати так, щоб не сполохнути тишу.

Виразні рухи: палець однієї руки притулений до губів, друга приставлена до вуха, очі заплющені.

Поза: Тулуб нахилений уперед.

5. Вправи на розслаблення м’язів

Вправи допомагають в ігровій формі оволодіти приймами знаття психом’язового напруження. Само розслаблення необхідне дітям з надто збудливою або надто чутливою нервовою системою, малюкам, яким властиві страх, нав’язливі стани та рухи, істеричні реакції, заїкання тощо.

Котик спить (3-4 роки)

Діти слухають вір і зображують стомленого котика: лягають на підлогу, потягуючись, і починають рівно, спокійно дихати. Вихователь підходить до них, підіймає руки (“лапки”) одного, другого, але руки падають, мов ватяні.

Захотілось котику спати,

Кулачками тре оченята.

Зачекай, мій котику, трішки,

Постелю для тебе я ліжко.

Але мій мисливець завзятий

Вже не міг на ніжках стояти.

Він повільно впав на підлогу,

Розкидавши руки і ноги.

Я його хотіла підняти,

Але став мій котик як з вати.

Уві сні непомітно він диха,

Тільки носом посапує тихо.

Живі загадки (4-5 років)

Руки вгору, з моркви ніс

Сонце вийшло – він розкис.

(Сніговик.)

Цвях на сонці вигравав

та підтанув і упав.

(Бурулька.).

Перший рядок – руки над головою, виструнчитися. Другий – опустити (кинути) розслаблені руки та присісти.

Вираження спокою та розслабленості

Ці вправи дають змогу через оволодіння виразними рухами розслаблювати м’язи і таким чином управляти емоційним станом дитини. Навіювання спокою краще здійснюється в групових завданнях, де всі вихованці гуртом уповільнюють рухи, переходять на шепіт і завмирають.

Сніжинки (3-4 роки)

Подув вітерець. Діти-сніжинки кружляють під жваву музику. Та ось вітерець затихає, музика уповільнюється, сніжинки ледве рухаються і нарешті лягають на землю (діти присідають, опускають руки, схиляють голову, ніби заснули). Все тихо.

Заводні іграшки (4-5 років)

Діти граються в заводною іграшкою, звертають увагу, як її рух уповільнюється, коли закінчується завод. А потім самі зображують заводне курча, зайчики, паровозик тощо (поступово уповільнюють рухи, зупиняються, завмирають).

6. Вираження настрою: психофізичні ігри

Вираження веселого і радісного настрою

Ігрові вправи, в яких діти зображують сміх, радість, задоволення, допомагають створити теплу атмосферу в групі, підняти настрій, емоційно наблизити малюків один до одного. Ці ігри корисні дітям з психомоторними та емоційними труднощами. Вони виключають здорове емоційне збудження, відволікають від хворобливих фантазій та переживань. Бадьорий настрій, створений ними, має тривалу стійкість.

Мамі усміхаємось (3-4 роки)

Ведучий співає пісеньку “Мамі усміхаємось” В.Анафонникова:

Ой, лади, лади, лади,

Не боїмося води,

Чисто умиваємось –

ось так!

Мамі посміхаємось –

ось так!

Діти слухають пісню і повторюють рухи за ведучим. На слова першого рядка плескають у долоні, другого – розводять руки долонями догори, третього – гладять свої щоки, четвертого – опускають руки і посміхаються.

Несподівана радість (4-5 років)

У кімнату, де гралися малюки, зайшла мама. Вона посміхнулася і сказала: “Закінчуйте, діти, свою гру. Мені вдалось купити квитки в цирк. Вистава починається через дві години”.

Діти спочатку завмерли, а потім заходились танцювати кругом мами.

Виразні рухи: сміються, потирають руки, плещуть в долоні пританцьовують.

Вираження спокою і задоволення

Ці ігри допомагають заспокоїти дітей, створити у групі теплу психологічну атмосферу, викликати почуття прихильності один до одного. Їх рекомендують проводити з агресивними, збудливими дітьми, у яких часто виникають конфлікти з однолітками.

Смачні цукерки (3-4 роки)

У одного із дітей у руках уявна коробка з цукерками. Він пригощує по черзі дітей. Малята беруть по одній цукерці, дякують господарю, потім розгортають цукерку і беруть її в рот. По виразу їхніх облич одразу видно, що частування смачне.

Міміка: жувальні рухи, посмішка, вираз насолоди, задоволення.

Золоті краплинки (4-5 років)

Іде теплий дощ. Танцюють бульбашки в калюжах. Із-за хмаринки визирнуло сонце. Дощ став золотим.

Діти підставляють обличчя і долоні золотим краплинам теплого літнього дощу.

Під час етюду звучить музика Д.Христова “Золоті краплинки”.

Виразні рухи: голова закинута, рот напіввідкритий, очі заплющені, м’язи обличчя розслаблені, плечі опущен

Вираження спокою і задоволення

Ці ігри допомагають заспокоїти дітей, створити у групі теплу психологічну атмосферу, викликати почуття прихильності один до одного. Їх рекомендують проводити з агресивними, збудливими дітьми, у яких часто виникають конфлікти з однолітками.

Смачні цукерки (3-4 роки)

У одного із дітей у руках уявна коробка з цукерками. Він пригощує по черзі дітей. Малята беруть по одній цукерці, дякують господарю, потім розгортають цукерку і беруть її в рот. По виразу їхніх облич одразу видно, що частування смачне.

Міміка: жувальні рухи, посмішка, вираз насолоди, задоволення.

Золоті краплинки (4-5 років)

Іде теплий дощ. Танцюють бульбашки в калюжах. Із-за хмаринки визирнуло сонце. Дощ став золотим.

Діти підставляють обличчя і долоні золотим краплинам теплого літнього дощу.

Під час етюду звучить музика Д.Христова “Золоті краплинки”.

Виразні рухи: голова закинута, рот напіввідкритий, очі заплющені, м’язи обличчя розслаблені, плечі опущен

Вираження гніву

Сердитий дідусь (3-4 роки)

Дідуся в село приїхав Петрик і одразу пішов гуляти. Дідусь розсердився, що Петрик вийшов за хвіртку. А якщо з лісу вибіжить вовк? Що станеться з онуком?

Міміка: насуплені брови, стиснуті губи.

Король Лісовик (4-5 років)

Інсценізація вірша

Ой ховайтесь хто куди,

Щоб не трапилось біди!

Бо сьогодні Лісовик

Розсердився геть на всіх!

як затупає ногами!

Замахає кулаками!

Зуби стиснув, брови звів!

Хто його так розлютив?

З чого стався весь той гнів?

Може, він щось люте з’їв?

А нічого і не сталось.

Просто мухи покусали!

Навчимо дітей піклуватися про планету

Навчити дитину піклуватися про нашу планету — першорядне завдання для всіх батьків, які хочуть, щоб їхні діти виросли свідомими та здоровими. Ми розповімо про прості кроки, які допоможуть це зробити. Навчити дитину піклуватися про нашу планету — першорядне завдання для всіх батьків, які хочуть, щоб їхні діти виросли свідомими та здоровими.

Кожен день діти пізнають світ, досліджують природу та її таємниці. Діти дуже допитливі й охоче цікавляться всім новим — все це допоможе батькам розповісти й показати, як піклуватися про нашу планету. Знання, навички та звички, отримані від батьків, дуже важливі для дитини і будуть відігравати важливу роль протягом усього її життя.

Почніть з найпростіших кроків: запропонуйте дітям піклуватися про Землю разом, розповідаючи про важливість тих чи інших дій.

1. Ходити до магазину з еко-сумкою. Щоразу, роблячи покупки в магазині, ми приносимо додому десятки одноразових поліетиленових пакетів. Ці пакети — одні з головних забруднювачів у наших містах: щорічно в світі використовується 500 мільярдів пластикових пакетів. Кожен з нас користується пакетом не більше кількох днів, після чого він відправиться на звалище розкладатися не один десяток років. Пакети також потрапляють в океани, а потім — у шлунки морських тварин.

Покажіть дитині, що пакети можна замінити стильним рюкзаком, тканинним мішечком, плетеною сумкою-сіточкою або еко-сумкою, які не тільки практичніші, але і не будуть шкодити довкіллю (якщо ви їх, звичайно, згодом не викинете у відро для сміття; для правильної утилізації здайте їх до пунктів прийому старого одягу та речей, позначених на інтерактивній мапі).

Розкажіть дітям, чому важливо навчитися сортувати сміття і здавати його на переробку до пунктів прийому вторсировини

2. Сортувати сміття. Розкажіть дітям, чому важливо навчитися сортувати сміття і здавати його на переробку до пунктів прийому вторсировини. Навчити дитину відрізняти один матеріал від іншого допоможе цікава гра «Recycle Roundup» («Сортуємо сміття»).

Рослини потрібні для очищення повітря і збагачення його киснем.

3. Дивитися фільми про природу та екологію. Дивіться підбірку найкращих екофільмів, що змінюють погляд на світ.

4. Брати тару із собою. Купуйте менше розфасованих товарів: 33% того, що ми викидаємо на звалища, — це упаковка. У багатьох магазинах і на ринках можна купити продукти «на вагу» — це і екологічніше, і економніше.

5. Вирощувати кімнатні рослини. Рослини потрібні не тільки для прикрашання інтер'єру, але і для очищення повітря і збагачення його киснем. Підберіть рослини, які найкраще очищують повітря в кімнаті. Вирощування рослин — захопливе і корисне заняття як для дітей, так і для дорослих.

6. Економити воду. Навчіть дітей вимикати воду, коли вони чистять зуби. Розкажіть дитині, як важлива вода для життя і чому її потрібно економити. Це стосується і миття посуду: багато дій у роботі по дому в цьому процесі не вимагають постійного потоку води.

7. Вимикати світло. Виходячи з кімнати, не забувайте вимикати світло, якщо у вас встановлено лампу розжарювання. Що стосується люмінесцентних ламп, то вони перегорають у разі частих вмикань-вимикань тому вимикайте тільки в разі, якщо виходите з кімнати більш ніж на 15 хв.

8. Не викидати небезпечне сміття в загальний смітник. Розкажіть дитині,чому не можна викидати батарейки, акумулятори та подібні токсичні речі.

Розкажіть дітям про простий і корисний спосіб переробки залишків органічних відходів, які викидаються багатьма.

9. Обирати не пластикову тару, а скляну. Після використання скло і пластик можна здати до пунктів прийому відходів на переробку. Але скляну тару легше переробити, крім цього, пластик часто містить шкідливі речовини.

10. Брати багаторазову еко-пляшку з собою. Такі пляшки зроблені з більш міцних і екологічно чистих матеріалів і прослужать набагато довше.

11. Використовувати харчові відходи з користю. Якщо у вас є город або сад, організуйте ділянку для приготування компосту — натурального органічного добрива для рослин з харчових відходів. Розкажіть дітям про простий і корисний спосіб переробки залишків овочів, фруктів, зелені тощо.. відходів, які викидаються багатьма. Нескладна робота на присадибній ділянці зміцнить імунітет дитини і поліпшить настрій.

Використовуйте обидві сторони паперу.

12. Активувати енергоощадний режим техніки. Комп'ютери, телевізор і інша домашня електроніка має функцію енергоощадного режиму. Покажіть дітям, як встановити в електроніці оптимальні енергоощадні налаштування для економії електроенергії протягом дня, і нагадайте, що на ніч електроніку краще вимикати. Вимкнення комп'ютера допоможе заощадити до 40 Вт електроенергії на добу.

13. Користуватися електронними квитками. Якщо є можливість зробити вибір, краще вибирати електронний квиток: ціна на його створення в рази менша, ніж на паперовий.

14. Використовувати обидві сторони паперу. Кожен лист має дві сторони, і в більшості випадків не буде проблемою, якщо ви надрукуєте або скопіюєте що-небудь на обох сторонах. Це допоможе скоротити кількість вживаного паперу.

Іграшки з натуральних матеріалів легше переробляються і не шкодять довкіллю.

15. Купувати тільки потрібні товари і не викидати зайвого. Розкажіть, що непотрібні речі можуть бути корисними для когось: їх можна роздати друзям або віднести в благодійний фонд.

16. Обирати іграшки з натуральних матеріалів: тканини, дерева, паперу. Такі іграшки легше переробляються і не шкодять довкіллю. Також, вони безпечніші для дитини.

Я люблю Україну!

У контексті сучасних подій, що відбуваються в Україні, багато свідомих українців бажають проявити своє почуття національної гідності і підтримати своїх співвітчизників. Треба розуміти, наскільки важливо передати свою українську ідентичність наступному поколінню і прив’язати дітям любов до Батьківщини.

Перш ніж приступати до виховання у дитини любові до Батьківщини, необхідно пояснити, що таке Батьківщина. Батьківщина викликає у людини багато почуттів – від любові до поваги. Любов до Батьківщини проявляється не тільки в прихильності людини до певного географічного місця. Ця любов складається також з особливих почуттів до мами, тата, інших дорогих людей, до свого дому, місця, де живеш, або звідки походиш, природи і країни. Любов до рідних місць входить в коло загальнолюдських цінностей. Любов до Батьківщини має найглибші історичні особливості.

Виховати у дитини любов до Батьківщини повинні батьки і дорослі, які наділені подібними повноваженнями. Це – вчителі, вихователі, наставники. Але у вихованні в дитини любові до Батьківщини головну роль відіграють батьки. Саме від їх ставлення до Батьківщини – як вони демонструють свої почуття до рідних місць – і буде залежати, які почуття можуть зародитися в дитини. Дитині треба привити інтерес до історії країни і почуття гордості за національні перемоги. Любов до Батьківщини, прихильність до місця народження, повага до своєї мови, традицій і культури – ці всі поняття включаються в один термін, “патріотизм”.

Виховуючи в дитині патріотичні почуття, потрібно підтримувати в неї постійний інтерес і цікавість до подій, які відбуваються в країні. Необхідно розмовляти з дітьми про події та явища, що відбуваються в суспільно-соціальному та суспільно-політичному житті країни. У майбутньому всі ці явища стануть для них цікавими та близькими. Не можна любити Батьківщину, але при цьому не відчувати з нею тісного зв’язку. Для цього дитина повинна знати, як любили, берегли і билися за Батьківщину їхні дідусі та бабусі. Глибоке почуття любові до Батьківщини завжди живе в людях, саме це почуття і “змушує” їх піклуватися про Батьківщину.

Так, в процесі формування патріотичних почуттів одним з головних чинників в залученні дітей до історичних цінностей є їхнє знайомство з родоводом. Потрібно ретельно пояснити, який внесок їхні предки зробили в історію своєї країни. Адже, напевно, чимало хто з них були гідними борцями за свою державу чи навіть історичними постатями. Знання історії роду вселяє в дитину гордість за свою сім’ю, і він чи вона також старатиметься шанувати і підтримувати традиції своєї родини.

Дуже важливо привити дитині любов до навколишнього середовища. Дитина, що не любить природу, не зможе полюбити Батьківщину. Відчуття захоплення багатствами і дарами природи, це чинник справжнього патріотизму. Тут термін “навчити” має лише умовний характер. Ніхто не повинен насильно садити дитину за парту і пояснювати йому красу квітки або дерева. “Навчання” проводиться щодня і в ненав’язливій формі: під час прогулянки, в поході до лісу або у подорожах по місцевих визначних пам’ятках.

Звісно, не дуже легко прищепити любов до мальовничої природи України, знаходячись за багато кілометрів від неї. У такому випадку, варто ознайомити дітей з природою України візуально і це ознайомлення має бути цікавим і інтерактивним. Адже найяскравіші і позитивні переживання людина отримує в дитячому віці і зберігає це в пам’яті.

Дорослі повинні навчити дитину бачити пам’ятки, помічати навколишню красу, а також відзначати неповторні особливості місць, звідки походять їхні батьки, дідусі та бабусі, а можливо й вони самі. Ця робота, навіть поза межами України, здійснюється кожного дня вихователями і вчителями, а батьки закріплюють все це, висловлюючи своє ставлення до побаченого, почутого і вивченого дітьми. Таким чином у дитини будуть формуватися громадянські і патріотичні почуття.

Отже, любов до Батьківщини у дитини формується в перші роки її життя. На зародження цього почуття впливає патріотична атмосфера, яка спостерігається в сім’ї, в школі чи в дитячому садку. Особливу увагу дитини приваблює життя і робота людей на благо Батьківщини, події, які відбуваються в країні, національні свята, спортивні змагання та ін. Крім того, високий емоційний підйом викликає контакт дитини з природою.

Дорослі повинні пам’ятати, що коли вони щиро люблять свій рідний край і демонструють цю любов своїм дітям, їхні діти теж будуть сильно любити Батьківщину, а патріотизм не буде для них порожнім поняттям. Необхідно постійно показувати дітям привабливі сторони любові до рідних місць і навколишнього середовища. Ось тоді можна повністю бути упевненим в тому, що діти стануть саме гідними громадянами своєї Батьківщини. Пам’ятаймо, що патріотизм, це вираження єдиних почуттів громадян країни у формі національної гордості, а також у вигляді шанобливого ставлення до інших народів.

Повага до Батьківщини

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх гро­мадян держави, дорослі мають їм прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста. Важливо, щоб малята усвідомили, що вони не просто споживачі багатств рідної землі, а її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного міста, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність збе­рігати і примножувати багатства рідного краю, якщо ви хочете, щоб запах квіту­чих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

• Йдучи вулицею рідного міста, роз­повісти про визначні пам’ятки, які зна­ходяться на цій вулиці.

• Познайомити дітей із назвою вули­ці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?

• Відвідати разом всією родиною краєзнавчий музей. Після відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там поба­чили.

• Побувати в прабабусь та прадідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного міста. Які цікаві легенди, при­казки, забавлянки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

• Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного міста, а ввечері запропонуйте намалю­вати свої враження від прогулянки.

• В День Перемоги всією родиною відвідати парк Пам’яті. Вшануйте вете­ранів Великої Вітчизняної війни, покла­діть квіти до пам’ятника.

• Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у рідному місті. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб місто завжди було охайним і привабливим.

• Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

• Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи про­живають і донині в рідному місті.

• Знайомте дітей зі звичаями та тра­диціями рідного краю.

• А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співай­те, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору та видатних вітчизняних поетів і пись­менників.

• Запропонуйте дітям намалювати Куп’янськ в майбутньому.

• Створіть сімейний фотоальбом «Я і місто моє — Куп’янськ». Разом з дити­ною придумайте вірші про рідне місто. Запишіть їх під фотографіями.

Якщо ви щиро бажаєте виростити дитину патріотом, не кажіть при ньому погано про ту країну, де ви живете. Адже Батьківщину, як і батьків не вибирають. У кожній країні є свої проблеми, свої труднощі і з екрана телевізора нам їх ніхто не показує. Всі хочуть, щоб про них думали тільки добре. Тому не допускайте при дитині вираження великого невдоволення про вашу Батьківщину, говоріть більше позитивного. Але в теж час не сильно прикрашати ситуацію, вчите дитину бути ще й реалістом .

Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю, рідного міста.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутнього громадянина, дорослі мають передусім прищепити дітям глибоку повагу і турбо­тливе ставлення до своєї малої батьків­щини — рідного міста, району.