Іван Франко – один із митців чарівного слова для дітей – автор багатьох казок.
Хто ця видатна постать? Що спонукало його писати фантастичні твори? Про це дізнаєтеся, коли вирушите в мандрівку «Стежками дитинства Івана Франка.
27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту на Галичині у сім'ї відомого на всю округу коваля народився рудоволосий, ясноокий хлопчик. Ясьо (так звала мати сина) ріс розумною дитиною. У нього виникало безліч запитань, з якими він звертався до дорослих. А ті не завжди могли задовольнити допитливість хлопчика і здебільшого відповідали: «Виростеш — про все дізнаєшся сам».
Великою мрією неписьменних батьків було дати освіту своїй дитині. У шість років віддають Івася до школи в сусіднє село, звідки була родом мати, оскільки тамтешня школа вважалася кращою, ніж у Нагуєвичах. Вчився хлопчик легко, оскільки від природи був здібним, мав надзвичайну пам'ять. За допомогою дядька по матері, як пише І. Франко в автобіографічному листі, за десять днів він навчився читати українською мовою.
Івась рано залишився сиротою. Коли йому було дев’ять років, помер батько. У сім’ю прийшов вітчим, бідний наймит із сусіднього села. Працьовитий, добрий чоловік, він доклав усіх зусиль, щоб хлопець здобув освіту. У шістнадцять років Іван Франко втратив матір, вітчим одружився вдруге.
Зі спогадів його сучасників постає середній на зріст худорлявий юнак з рудуватою кучерявою чуприною, високим чолом, блакитними очима, з рішучим виразом обличчя, з привабливою, захоплюючою манерою вести розмову. Серед ровесників відрізнявся ще й тим, що все вмів робити, надзвичайно швидко писав, читав, швидко орієнтувався в різних ситуаціях.
Проте в перші ж роки навчання в університеті Іван Франко виявив себе як громадським діячем, до того ж соціалістичного, прогресивного напрямку. Він завів дружбу з Михайлом Павликом і Остапом Терлецьким. Через першого він зав'язав листування з М. Драгомановим, які перебували в той час у Женеві. Драгоманов був революційним соціалістом, небезпечним в очах української поліції. Через листування з ним наш герой був заарештований в червні 1877 року. Разом з товаришами Івана Франка звинувачували у створенні таємного соціалістичного суспільства. У січні наступного року суд визнав Івана винним. Він був засуджений до шести тижнів ув'язнення. Так як в той час термін слідчого ув'язнення не зараховувався до покарання, Івана випустили на волю лише через шість тижнів, 5 березня 1878 року. Однак переслідування тривали, він ще був арештований двічі – у 1880 і 1889 роках. У 1886 році Іван одружився. Дружиною його стала дівчина родом з Києва, Ольга Хоружинська. У сім'ї Франка було четверо дітей (Тарас, Андрій, Петро, Анна.)
Іван Франко був високоосвіченою людиною. Здобувши університетську освіту, письменник їде до Відня, де одержує ступінь доктора філософії. Він мріє про посаду викладача Львівського університету, але реакційні кола Галичини зробили все, щоб не допустити «політично ненадійного» Франка до університетської кафедри.
І. Франко любив одяг строгого кольору, нешнуровані черевики. Майже завжди носив вишивану сорочку. Був письменник завзятим рибалкою. Друга його пристрасть — грибництво, яке часто поєднував з пішими мандрівками. Мріяв купити велосипеда, але так і не купив його, бо жив скромно, невибагливо, навіть убого. Похований митець на Личаківському цвинтарі у Львові.
Франко — майстер літературної казки, особливого значення надавав казкам як найбільш доступній формі викладу й сприймання. Адже в казковій одежі, в алегоричних образах, на думку письменника, можна краще донести до дитячої уяви велику правду людського буття, розбудити в малят цікавість та увагу до явищ природи, навчити ненавидіти зло й несправедливість, сміятися і думати.
Ще в початковій школі, дев'ятирічним малим, Івась почав старанно записувати коломийки, приповідки, казки, довівши їх кількість за 800! Хлопчиком Івась вбирав у себе розповіді сільських оповідачів у кузні батька-коваля.
І. Франко написав майже п'ятдесят казок, двадцять із них увійшли до збірки «Коли ще звірі говорили» (1899). Це художньо опрацьовані переклади з грецької, індійської, німецької, російської, арабської та інших мов, своєрідні літературні обробки. Кожна казка І. Франка має висновок.
Найбільш особистим є оповідання «У кузні», де змальовано картини раннього дитинства майбутнього письменника, а найулюбленіший герой – хлопчик Мирон. З ним діти зустрічаються в багатьох оповіданнях «Малий Мирон», «Олівець», «Під оберегом».
Казки Івана Яковича Франка вчать юне покоління добру, справедливості, гуманізму, засуджуючи підступність, лінь. Пройде ще чимало часу, і не одна дитяча голівка, забувши про все вчитуватиметься у вічно захоплюючі, цікаві й повчальні казки безсмертного Каменяра.
Іван Франко відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.
Навчаючись у гімназії, виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі.
Жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні.
Пережив три арешти. Після другого (1880) ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та приютив старий служитель готелю.
У 1893-му захистив у Відні докторську дисертацію. Хоча коли в 1907-му пробував посісти кафедру у Львівському університеті, то на свій лист навіть не отримав відповіді.
Знав 14 мов. Писав свої твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав українською з 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його «академія в одній особі».
Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).
Став ініціатором того, аби в Галичині населення називало себе українцями, а не русинами. «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без офіціяльних кордонів…», писав він у листі до молоді в 1905-му.
Володів даром політичного передбачення. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».
Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. А його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.
Останні 7 років провів із паралізованою правою рукою, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.
Іван Франко – єдиний український поет, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. В 1916-му референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.
Син Івана Франка Петро став одним із засновників «Пласту», а згодом – сотником Легіону УСС.
Корисні посилання