Перебуваючи за кордоном у далекій чужині, Олександр Олесь не один раз подумки линув на Україну в рідне Білопілля на Сумщині, де народився і виріс. І згадувався йому спів жайворонка і солов’їв, розкішна природа, річка Сула. Це була справді дивовижна казкова природа.
Батько його походив із чумаків, а мати з кріпаків. Змалечку Олександр був дуже здібним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, познайомився з творами Т. Шевченка. Першою Сашковою вчителькою була мама. Це вона навчила Сашка читати і вже в чотири роки з цим завданням хлопчик справлявся непогано. Щоліта Олександр разом із сестричками Галею і Марусею їздив до діда по матері Василя Грищенка. У маєток діда на літо з1їжджалися його доньки, і там завжди було людно й весело. Саме тут майбутній поет пізнав життя простого народу, його пісні й звичаї. У дев’ять років він навіть закохався в одинадцятирічну Тоню, а потім народився його перший вірш.
Так швидко закінчилося безтурботне дитинство. У батьківському роду була рибна традиція: дід О. Олеся – Федір Кандиба – торгував рибою, а батько працював на рибних промислах в Астрахані, де й втопився у Волзі, коли Олесю було 11 років. Поки ще жив дід, то допомагав сім’ї. А далі Кандибам прийшлося сутожно. В Олександра не було грошей, щоб навчатися в гімназії,тому він вступив до хліборобської школи. Доводилося водночас давати приватні уроки. Але замість математики він іноді свого підопічного навчав складати вірші.
Після школи Олександр Олесь продовжив навчання в Харківському ветеринарному інституті, де самостійно вивчав польську, сербську та болгарську мови. Під час навчання,на відкритті пам’ятника Котляревському у Полтаві, зустрівся з Панасом Мирним, Лесею Українкою та іншими видатними діячами. Після цієї зустрічі Олександр Олесь повністю перейшов на українську мову. Цього ж року він зустрів свою майбутню дружину Віру Антонівну Свадковську. Саме вона називала його Олесем, не відаючи, що дала життя відомому сьогодні псевдоніму поета.
А з дитячою літературою Олександр Іванович найбільше поріднився тоді, коли з’явився на світ його первісток – син Олег. Коли хлопчик виріс, то теж зацікавився літературою і став віршувати. (в майбутньому Олег Ольжич, якого було закатовано в концтаборі в 1944 році)
Сталося так, що під кінець життя Олександру Олесю доля подарувала ще одного сина, Якого назвали Олександром.
Саме йому він присвятив поему» Водяничок» з надією, що і цей хлопчик пізнає красу природи. Так і сталося. Олександр Кандиба – поет з чутливою душею. Зараз живе у Празі і пише вірші.
Свій творчий шлях Олександр Олесь почав в 15 років. Він брав участь у випуску рукописного журналу, де й з'явилися його перші вірші.
У 1905р. Олександр вперше публікується (в альманасі «Багаття»). Саме на цей час революційного піднесення визвольного руху припадає становлення поета .Любив писати свої твори у кав’ярнях чи дома вранці за чаєм. Він писав на клаптиках паперу,але часто їх губив. Його перша збірка поезій “З журбою радість обнялась” вийшла у 1907 році не за його кошти,а за кошти мецената Петра Стебницького.
Багато творів Олесь написав для дітей: «Ялинка», «Поєдинок», «Рак-рибалка», «Вовченя», «Іменини», поеми «Грицеві курчата», «Водяничок»; драми-казки, інсценізації за українськими народними казками. Відомий Олександр Олесь і як перекладач: казки В. Гауфа, «Пісня про Гайявату» Г. Лонгфелло.Історична тематика присутня в багатьох творах О. Олеся, але найбільший і найгрунтовніший серед них – історична поема « Княжа Україна». Олександр Олесь — неперевершений автор інтимно-особистісних та громадянських мотивів, один з найкращих продовжувачів справи Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка та інших корифеїв української літератури.
Останні роки поет жив у самотині та бідноті. Звістка про смерть сина 10 червня 1944 р. остаточно підкосила сили Олеся. Він помер через місяць. Поета поховали на Ольшанському кладовищі у Празі. 3 січня 2017-го року його перепоховали в Києві на алеї почесних поховань Лук’янівського кладовища.
Справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба. Олесем його називала дружина. Через це поет почав друкувати інтимну лірику (а згодом й інші твори) саме під таким псевдонімом.
Під час навчання у Харківському ветеринарному університеті самостійно вивчав польську, сербську та болгарську мови.
У 1919 році, рятуючись від більшовиків, Олександр Олесь з дипломатичним паспортом виїздить до Угорщини, залишаючи у Києві сім’ю. Через 4 роки Червоний хрест допомагає вивезти з УРСР дружину та сина.
У 1921 році видав збірку “Перезва”, де у саркастичному стилі висміяв українців-емігрантів. Через двозначність висловлювань книгу критикувала інтелігенція.
Двадцять п’ять останніх років свого життя поет жив поза межами України. Помер він у Празі 22 липня 1944 року, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель свого сина Олега Ольжича у концтаборі Заксенгаузен.
Після смерті поета поховали на Ольшанському кладовищі у Празі. 3 січня 2017-го року його перепоховали в Києві на алеї почесних поховань Лук’янівського кладовища.
Корисні посилання