Василь Королів-Старий народився 4 лютого 1879 року в селі Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині (нині Чернігівська область). У сім’ї виховували трьох дітей, але коли Василю було два роки, мати і двоє його братів померли від холери.
Батько майбутнього письменника був священнослужителем при Троїцькій церкві у знаменитому селі Диканька. Дядько також був священником. Отож, аби продовжити сімейну традицію, на десятому році життя Василя віддали спочатку у Полтавську духовну бурсу, потім – у Полтавську семінарію. Але юнак бути священиком не захотів. Його завжди цікавило мистецтво, він захоплювався фольклором, досконало вивчив творчість Тараса Шевченка, Миколи Гоголя. Згодом Василь вирішив послужити своєму народові практично й після десяти років навчання на богослова вступає до Харківського ветеринарного інституту, який закінчив у 1902 році. Після отримання диплома працював сільським дільничним ветлікарем, займався освітою селян, дописував до газет і навіть видав популярний посібник з ветеринарії «Скотолічебник» та книжку «Кролики».
У той час відбуваються революційні заворушення, і Василь Королів-Старий не стоїть осторонь. У 1906 році його заарештували і сто днів протримали у тюрмі. Після звільнення Василь Костянтинович починає займатись журналістською та видавничою справою. У 1908 році разом з товаришами заснував видавництво «Час», що стало одним із найбільших в країні, редагував журнал «Книгар». У часи існування Української Народної Республіки працював шефом Київського міського ветеринарного бюро. 7 березня 1917 року Королів був обраний до складу членів Української Центральної Ради.
У 1919 році як член дипломатичної місії УНР виїхав до Праги (Чехословаччина). Коли ж Українську Народну Республіку було придушено російськими більшовицькими загонами, Василь Костянтинович не повернувся на Батьківщину. Він викладав у Подєбрадах в Українській господарчій академії, одночасно активно займаючись видавничою та літературною роботою. Тоді ж він одружився з українською письменницею Наталеною Королевою. У 20-ті роки письменник написав роман «Чмелик», в якому розповідається про мандри юнака з Полтавщини чужими землями, збірку казок «Нечиста сила» та збірки п’єс-казок «Русалка-жаба» і «Лісове свято». Крім того, по смерті письменника залишилося багато перекладів з чеської мови, а також малюнки, на яких відтворено природу і побут Закарпаття. Спочатку Василь Королів-Старий жив у селі Ували, згодом – оселився у селі Мельник, де і доживав віку. Часом він виїжджав у Прагу та Закарпаття, де працював художником у церквах.
У 1941 році письменник закінчив свій останній твір – роман «Згадки про мою смерть». На початку грудня 1943-го Василь Королів-Старий поїхав на кілька днів у Прагу, щоб забрати книжки та листівки з друкарні, зупинився у друзів. Повернувся 11 грудня й просто на порозі будинку помер. Лікарі констатували серцевий напад. Похований письменник на міському кладовищі. Мерія міста Мельник взяла під свою опіку могилу Василя Короліва-Старого та його дружини Наталени Королевої.
Василь Королів-Старий – це псевдонім українського письменника-казкаря Василя Костянтиновича Короліва. Відомий дитячий письменник Анатолій Костецький зробив припущення, що додатком «Старий» Василь Королів хотів підкреслити, «що він начебто такий-собі сивобородий дідусь, який малим онучатам розповідає всілякі химерні казочки». Окрім цього псевдоніма письменника, зареєстровано аж 30 інших псевдонімів та криптонімів. Серед них, крім найбільш уживаного Королів-Старий, зустрічаються й такі, як К-ьов В. та Диканський В., що прямо пов’язує його з Полтавщиною.
Прапрадід Короліва-Старого прийшов в Україну як старшина шведської армії Карла XII. та був ранений під Полтавою, відповідно, дні свої провів на засланні. Прадід був ігуменом Соловецького манастиря, а батько професором гімназії в Полтаві, а потім, як православний священник, парохом у славнозвісній Диканьці.
Навчаючись у Полтавській духовній семінарії, Василь познайомвся з Симоном Петлюрою, підтримував цю дружбу довгі роки. У 1930 році опублікував спогади про Симона Петлюру, з яким не тільки навчався в Полтаві, але й співпрацював у Київському губернському земстві, зокрема в питанні упорядкування могили Т. Г. Шевченка.
Ще семінаристом Василь Королів-Старий остаточно вирішив вчитися на ветеринара. Але через масову втечу духовної молоді з парафій, на вимогу Синоду російської церкви, влада заборонила юнакам з духовною освітою вступати до вищих світських шкіл, хіба тільки з дозволу самого міністра освіти. Писати «прошеніє» Василь не став , а разом зі своїм приятелем Олександром Чаковським подався до Петербурга. З допомогою земляка, якого зустріли в міністерстві, їм вдалося достукатися до міністра й завершити свою справу. Позбувшись духовних зобов’язань, хлопець вступає до Харківського ветеринарного інституту.
На вакації (канікули) Василь приїздив у Диканьку, де його батько тоді правив службу у Троїцькій церкві. Настоятелем іншого сільського храму був батьків брат, отець Яків, голова великої родини. Дядько зібрав добру бібліотеку, передплачував часописи, вечорами в родині любили слухати музику. Доньки панотця Якова грали на роялі, а він сам – на скрипці, разом співали. Василь Королів став завсідником тих вечорів: прекрасно декламував, робив перші літературні спроби.
Знання, набуті під час навчання у Харківському ветеринарному інституті, Василь Королів підкріплює практикою: у 1911 році він відкрив у Києві першу в Україні ферму «Зааненталь» з утриманням заанентальської породи кіз, яку завіз із Швейцарії.
Коли у 1919 році В. Королів-Старий був відряджений із дипломатичною місією УНР до Праги, його дружина відмовилася їхати разом з ним. З часом він одружився вдруге. Саме Василь Королів-Старий заохотив дружину, яка досконало знала 12 мов, взятися до красного письменства. Але вже українською мовою. Так світ дізнався про українську письменницю Наталену Королеву, мати якої була іспанкою, а батько поляком.
В еміграції Василь Королів-Старий багато пише, зокрема й для дітей. Разом з дружиною вони часто бувають на Закарпатті, яке тоді входило до складу Чехословаччини, де підробляють, малюючи ікони та розписуючи церкви. Зокрема, сам Василь Костянтинович написав багато ікон та виконав розпис василіанської монастирської церкви в селі Імстичево.
Як художник, Василь Королів-Старий створив живописну серію «Природа та побут Закарпаття».
Як ім’я Василя Короліва-Старого, так і його твори тривалий час були в Україні незаслужено забуті. Вони повернулися на рідну землю лише в 1990 році збіркою «Нечиста сила».