Євген Гуцало

Тонко розуміти, відчувати прекрасний світ дитинства може не кожен. Для цього треба мати талант. Таким талантом, яскравим, самобутнім, володів Євген Гуцало – прозаїк, поет, кіносценарист.   

Євген Пилипович Гуцало народився  14 січня 1937 року в селі Старому Животові на Вінниччині в сім’ї вчителів. Батько викладав українську мову та літературу, а мама – хімію й біологію. Батькам доводилося переїздити з однієї сільської школи в іншу. Після звільнення Вінниччини від гітлерівців  Євгенові батьки вчителювали у школі села Гулівці. Тут хлопець пішов до першого класу, а середню освіту здобув у сусідньому селі Корделівка.

Серед страшної післявоєнної сільської бідності книги стають для хлопця дивовижним містком, що переносить його в зовсім інший світ. Першою книгою, за якою він вчився читати, була бабина пошарпана Біблія без палітурки.  Захопився читанням, бо йому цікаво було довідатись про життя, якого він не знав. У ту пору майбутньому письменникові  іноді здавалось, що твір значно цікавіший від життя.

Після блискучого закінчення середньої школи, на початку 50-х років, найкращий школяр села вирішив вступати  до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики, проте  не пройшов за  конкурсом.

Через рік Євген Гуцало став студентом Ніжинського   педагогічного інституту імені М. Гоголя, філологічний факультет якого закінчив у 1959 році й отримав диплом учителя. Але його продовжує манити професія журналіста, і тому він  йде працювати не в школу, а в редакцію вінницької молодіжної газети. Пише власні художні твори. Часті відрядження до різних куточків України дають можливість  ближче знайомитися з новими краями й новими людьми. Не випадково свою першу книжку,  яка вийшла у світ у 1962 році, коли йому було лише 25 років, письменник назвав «Люди серед людей».

За своє життя Євген Гуцало написав майже п’ять десятків книжок, його оповідання, повісті, романи стали класикою сучасної української літератури. Щороку в Україні  видавалися його твори, перекладалися в інших країнах, зокрема Болгарії, Польщі, Румунії, Чехії, Німеччині. 

Літературна спадщина  письменника  налічує понад 200 оповідань, 20 повістей, 2 романи, 3 збірки поезій, книжки для дітей та публіцистика. І хоча більшість його творів адресовані дорослому читачеві, однак найбільше Євген Пилипович любив писати для дітей. Можливо тому, що й сам тоді перетворювався на веселого, вигадливого, а часом бешкетного хлопчика, котрий щодня по-новому відкриває для себе світ і хоче поділитися цими неймовірними відкриттями з нами. Отож, значну  частку творчого доробку письменника становлять твори для дітей: «Олень Август», «З горіха зерня, «Дениско»,  «Дениско і відьма», «Лось», «Запах кропу», «Сім’я дикої качки», «Пригоди літнього дня», «Пригоди осіннього дня», «Пригоди зимового дня», «Ласун», «Камінчик, знайдений в садку», «Зелений папуга». За книги для дітей «Саййора» та «Пролетіли коні»   Євген Гуцало удостоєний  Шевченківської премії.

На жаль, письменникові судилось недовге життя. Його не стало – і  земля осиротіла ще на одного щедрого і талановитого майстра слова.  Помер Євген Гуцало  на 58-ому році життя  4 липня 1995 року.

Останній спочинок  знайшов на Байковому кладовищі у Києві.

• Першою книгою, за якою Євген Гуцало вчився читати, була бабина пошарпана Біблія без палітурки. А потім він уже не міг жити без книжок. Прочитав усе, що було в домашній бібліотеці, тоді «проковтнув» все, що було у сільській, згодом  їздив з Корделівки, де тоді вчителювали його батьки, до райцентру Калинівка. Найголовніше – в  Калинівці була районна бібліотека. А коли все  було прочитано й там, Женя почав замовляти книги з обласної вінницької бібліотеки.

• Як і в багатьох ровесників, у пам’яті Євгена Гуцала назавжди залишилася війна, чорні дні окупації України гітлерівськими загарбниками. Згодом з його дитячих спогадів прийдуть герої повісті «Мертва зона», і це буде така страшна й неприкрита правда про війну та окупацію України, що книжку цю заборонять на довгі 15 років.

• Батьки письменника тяжко працювали, щоб  мати приробіток до мізерної вчительської зарплатні, адже у сім’ї зростало троє дітей – Люда, Женя і Вітя. Мама шила на замовлення сільським модницям сукні, жакетки й спідниці. Все за одним фасоном. Треба було тримати птицю й корову й день у день працювати, щоб вижити.

• Талант до слова в Євгена проявився рано. Якось треба було написати твір на вільну тему, і він залюбки це зробив. Проте коли тато прочитав його роботу, то присоромив сина перед усім класом, запитавши, звідки він списав.

• Євген Гуцало  згадував, як   десь  ще в класі четвертому він власноруч збив неоковирного дерев’яного стола, поставив його у кущах бузку перед хатою і почав писати. Писав самовіддано й натхненно, висилав рукописи в усі дитячі газети й журнали. Але звідусіль приходила однакова трафаретна відповідь: «Працюй над словом!»

• З дитинства він мріяв стати журналістом, проте після закінчення школи  не зміг пройти за конкурсом на журналістський факультет Київського університету імені  Т. Г. Шевченка. Усі іспити склав на «5», але один – на «4». Цього виявилося замало, адже на 1 місце тоді претендувало аж 15 осіб.

• Євген Гуцало має багато нагород, серед них – Літературну премію імені Юрія Яновського за збірки оповідань «Полювання з гончим псом»,  «Орлами орано», «Що ми знаємо про любов» та «Оповідання з Тернівки» (1982); Державну премію України імені  Т. Г. Шевченка (1985), Міжнародну премію фундації                 О. і Т. Антоновичів (1995), Премію ім. І. Огієнка (1995).

• Євген Гуцало дружив з такими українськими літературними геніями, як Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Іван Драч, Григір Тютюнник.

• Особисте життя письменника було нелегким. Перша дружина Людмила народила йому двоє дітей і трагічно загинула у віці 27 років. Письменник самостійно виховував двох дітей. У 1977 році Євген Пилипович познайомився зі своє другою дружиною Лесею Ворониною. Із відомою дитячою письменницею разом вони прожили більше 18 років. Дружина була на 15 років молодшою за чоловіка і легко знайшла спільну мову з дітьми. У Лесі Ворониної та Євгена Гуцала є спільний син Дмитро.