Іван Нечуй-Левицький

Іван Семенович Нечуй-Левицький  – наш земляк. Народився майбутній  майстер слова  в Стеблеві на Корсунщині  25 листопада 1838 року. Його батько, Семен Степанович,  був потомственим священником.  Істинний проповідник і просвітитель,  він шанував козаччину й Шевченка. Проповіді виголошував українською. Не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником,  збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Любов’ю до літератури І. С. Нечуй-Левицький завдячує саме батькові. Мати, Ганна Лук’янівна,  була неписьменна, але  мала дуже чутливу душу: не могла дослухати до кінця житія якогось святого й плакала, а малий Іван услід за нею. 

Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей. Проте вона  проіснувала недовго. Пан-управитель закрив школу, мотивуючи це тим, що не буде кому працювати на полі, якщо всі мужики стануть грамотними.

  У 1847 році вступив до Богуславського духовного училища, яке закінчив у 1853 році і в якому згодом викладав. Там вів вивчав латинську, грецьку та церковнослов’янську мови.

З 1853 року І. Левицький навчається в Київській духовній семінарії. Закінчивши навчання, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.

1861-1865 роки  – час навчання  в Київській духовній академії, яку Левицький закінчив з дипломом магістра.  Майбутній письменник  відмовився від духовної кар’єри. Учителював у Полтаві, Польщі, з 1873-го  – у  Кишиневі. Викладав російську мову. Гімназисти любили уроки свого словесника.   Він читав на уроках власну прозу, спілкувався українською мовою. Потрапив під жандармський нагляд. У доповідній начальника Бессарабського губернського жандармського управління його названо «завзятим хохломаном». 

Початок  літературної діяльності Нечуя-Левицького  припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі.  Понад усе боявся, що батько дізнається про його літературну діяльність,  і всі свої твори підписував псевдонімами. Тільки  після смерті батька 37-літній письменник почав підписуватись подвійним прізвищем – Нечуй-Левицький. Лише з 1868  року починає друкувати свої твори.

У 1885 році, після більш ніж двадцяти років учителювання, пішов у відставку. Переїхав до Києва, усамітнився й повністю віддався літературній праці.  Він брав активну участь у суспільному житті, став членом «Громади».

За 50 років творчої діяльності Нечуй-Левицький написав понад 50 різних творів: оповідання, повісті, романи, п’єси, рецензії, статті.

До кінця життя Іван Левицький жив майже в злиднях, у маленькій квартирі, яка була тісна і вся заставлена книгами. Лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей».  Самотній, у голоді та холоді, І. Нечуй-Левицький помер у 1918 р., на 80-му році життя, у будинку для престарілих. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.