Мостовський  Адольф

МОСТОВСЬКИЙ  (Mostowski)  Адольф (1839—1904)  —  письменник,  поет,  колекціонер. Походив  зі  шляхетського  роду  герба  Доленга (Dolega), який  брав початок у Плоцькому воєводстві, де  представники  роду  вже  в  першій  половині  XVI  ст.  володіли  Мостувом,  від  якого  і  взяли  своє прізвище Мостовські, можливо, належав до графської лінії  роду,  принаймні  використовував  графський титул.Народився  4 квітня  в Христищі  Ольгопільського повіту. Був сином Кароля та Цецилії. Початкову освіту отримував у школі бенедиктинців у Пултуську Ломжинської губернії. Потім закінчив гімназію в Кишиневі. Свій письменницький шлях розпочав з поезії. Опублікував у Житомирі  збірки віршів i noeм: «Kwiaty i chwasty» («Квіти і бур’яни» 1866) i «Dwa węzly» («Два вузли», 1867); до кількох ліричних творів Мостовського скомпонував мелодії композитор М.Завадський «Wśród zieleni i głazów» («Серед зелені і скель» Bаршава. 1875) i збірка віршів «Ptaszęta boże» («Божі пташки») Bаршава. 1881). У поемах звертався до романтичних традицій поетичної повісті. Піднімав також тематику,  пов’язану  з мистецтвом,  і  захищав цінності романтичного  ідеалізму від матеріалізму сучасності.

Написав близько 20 комедій віршем, зокрема «Konsumenci» («Споживані», В., 1871), «Doktryna» «Доктрина», В., 1872), «Каmіеппе serca» («Кам'яні серця». В., 1877), «Znakomici і  wielcy» («Знамениті і великі». В., 1878), або прозою, м. ін. «W ogrodzie» («В саду». В., 1879), «Nieznajoma» («Незнайомка», В., 1879), «Wykolejeni» («Схиблені», В., 1881). Деякі комедії були поставлені й мали успіх на варшавській і краківській сценах. У комедійних перипетіях героїв Мостовського важливу роль відіграють гроші: вони значною мірою визначають поведінку шляхетських гульвіс і розтринькувачів, які ганяються за посагом, а також міщанських скнар, лихварів, марнотратних чи зубожілих поміщиків. Багато комедій Мостовського концентруються навколо еротичних сюжетів, перебіг яких теж залежить від майнових можливостей сценічних персонажів. Автор критикує ідеологію позитивізму, яку ототожнює з практичним матеріалізмом. Попри рельєфні постаті героїв і часом оригінальні сценічні ситуації, драматичні твори мають велику композиційну незавершеність. Оптимістичне закінчення багатьох з них надто часто є штучним і виникає з неймовірних  і  художньо непереконливих драматичних нагромаджень чи плутанини.

А. Мостовський писав також прозаїчні твори на побутову тематику,  зокрема  видав  повісті  «Szal  і  mitra» («Шаленство  її мітра»),  «Ріоlunу»  («Полинь»), «Kartki pisane» («Списані сторінки»), «Dumania przy  cygarze»  («Роздуми  за  цигаркою»)  у  збірці «Zbior powiesci»  («Збірка  повістей», Варшава,  1884). Як журналіст публікувався у варшавських часописах,  зокрема  в  газ.  «Gazeta Polska»  помістив 1874  р.  цикл  статей  «Korespondencja  z Podola» («Кореспонденція з Поділля»), Свої поетичні твори публікував, м. ін., у часописах «Zorza» (1866), «Biesiada  Literacka»  (1877),  «Kurier  Poranny» (1886),  «Tygodnik  Polski»  (1900),  гумористичні -  у часописах  «Mucha»  і «Kolca».  Його твори  тогочасні критики (особливо Г. Сєнкевич) оцінювали досить суворо.

В останні роки життя Мостовський присвятив себе музиці й мав певні успіхи як композитор  і віртуоз. Крім  того,  захопився  колекціонуванням  рідкісної  порцеляни,  слуцьких  пасів,  цінних  книг  і передусім  полотен  польських  живописців.  За  кільканадцять років створив багату картинну галерею. Тривалий час мешкав  у Великому Митнику Літинського повіту, посаговому маєтку дружини.

Помер 28.VI. 1904 року у Великому Митнику від прогресуючого  паралічу,  похований  2 липня  на парафіяльному  цвинтарі  в  Хмільнику Літинського  повіту.  Був  одружений  з  донькою  маршалка шляхти Бердичівського повіту Вінценти Мазаракі Стефанією  Марією  (1838-1907),  нащадків не зоставив. Великий  Митник і частину тамтешніх зібрань успадкував його шурин Тадеуш Мазаракі.  Він  перевіз  успадковані  колекції  до  Києва, де вони були націоналізовані під час революції. Друга частина зібрань М., успадкована донькою його шурина Мєчислава Людвіка Мазаракі Марією Ґлембоцькою, зберігалася в її маєтку в Райгороді  Житомирського  повіту,  звідки,  ймовірно, 1918 р.  була перевезена до Бердичева та захована в підземеллі кляштору кармелітів босих.  Їхня подальша доля невідома. Можливо, певна частина  зібрань Мостовського  припала  і  трьом  іншим  донькам Мєчислава Людвіка Мазаракі.