На жаль доля так розпорядилась, що автор цієї курсової роботи, Нечипорук Олексій Володимирович, помер зовсім молодим, ледве увійшовши в свій третій десяток. Ця праця, виконана ним на другому курсі істфаку є ще одним пам'ятником цій достойній людині.

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний   університет ім.М.М.Коцюбинського    

 КАФЕДРА   ІСТОРІЇ   УКРАЇНИ

 ІСТОРІЯ  СЕЛА  ВЕЛИКИЙ  МИТНИК

Курсова робота

студента 2 курсу

історичного факультету

(очна форма навчання)

 Нечипорука О.М.

Вінниця  2003

План.

Вступ.

Розділ 1.  “Село  Великий  Митник з  найдавніших  часів  до  початку 20  сторіччя”

Розділ 2. Соціально-економічний розвиток села у ХХ сторіччі.

Висновки.

Список використаних джерел та літератури.

Вступ.

 В  наші  дні,  коли  Україна  нарешті  стала  і  впевнено  крокує  по  шляху  незалежності, починає  сходити  зоря  українського  національного  відродження, відродження  історичної  пам’яті  народу. Велику  роль  у  цьому   відродженні  відіграє  історичне  краєзнавство,  особливо  ті  його  проблеми, які  є  білими  плямами  в   історії,  а  білими  плямами  є  минуле  маленьких  населених  пунктів. Кожен  населений  пункт, як  і  кожна  людина, має  своє  минуле і  сьогодення,  має  історію  свого  походження, а  історію  не  викинеш  з  життя,   не  зітреш  із  пам’яті,   якою  б  вона  не  була:  зі  злетами  і  падіннями,   з  радісними   і  трагічними  сторінками,   з  розквітом  і  занепадом,   з  суворою  правдою  життя. Найбільш  значні  історичні  події  люди  зпокон  віків викарбовували  в  пам’ятки:  легенди  і  перекази,   в  глину  і  камінь,   в  мармур  і  метал. Історичні  пам’ятки  з  плином  часу  стають  надбанням  всього  народу  і  бережливо  передаються  з  покоління  в  покоління. Пам’ятки – зовсім  не  без  мовні. Вони  не  тільки  стоять  на  площі  чи  вулиці – вони  живуть   в  нашій  свідомості, в  нашій  уяві. Вони  борються  і  захищають, утверджують   істину  чи   кличуть  на  її  пошук. Вони  викликають  до  себе  певні відношення. Коли  проходиш  вулицями  будь-якого  населеного  пункту, знайомишся  з  його   красою,   природою  та  архітектурою, мимоволі  поринаєш  в його  історію,  минуле, переживаєш етапи  його   заснування,  становлення  і  розвитку.

Історія  кожного  населеного  пункту  є  унікальною  і  неповторною і,  пишучи  нарис  з  історії  села,  ми  ніби відроджуємо  мертвіючі  клітини  живої  тканини. Написання  курсової  роботи допомагає  краще  зрозуміти  весь хід  історичного  процесу,  його  круті  повороти, також  воно  дозволяє  відкрити для себе такі  неважливі  на  перший  погляд  моменти  і  примушує  оцінювати  їх  по  іншому.

Отже,  важливість  і  актуальність  теми  продиктована  нам  самим  життям. Висвітлюючи  історію  села, ми  тим  самим  залишаємо її  для  своїх  нащадків,   які  знаючи своє  минуле,  будуть  з  гордістю  та  оптимізмом  дивитись  у  майбутнє.

При  написанні  роботи автор  зіткнувся  з  такою  проблемою,  як  бідність  джерельної  бази.   Якщо  є  в наявності  загальна  література по  області,  району, то  кількість  спеціальної  літератури дуже  мала.  

Загальну  характеристику  соціально – економічного  життя,   політичного  устрою,  та  питань  культури  від  найдавніших  часів  включає в  себе “ Багатотомна  історія  міст  і  сіл  УРСР” ( Вінницька  обл.) К., 1972. Також  основну  інформацію автор почерпнув  з  праці  “Труды  подольского  епархиального  историко – статистического комитета” (під  редакцією  Сіцінського) Кам’янець- Подільський: 1901.  Тут  є  короткі  відомості про  село  з  найдавніших  часів  до  кінця  19 сторіччя. Давні  свідчення  про  найстарішу  церкву  яка  існувала  на  території  села  автор  знайшов  у  “Географічному  словнику  королівства  Польського” – т.4 – Варшава: 1885.  Тут  є  опис  самої  церкви  та  її  подвір’я. Особливе  місце  у  написанні  роботи  зайняли  “Подольские  Епархиальные  ведомости” за  різні  роки. Наприклад  у П.Е.В. 1893  N 6   і  1894  N 25  автор  знаходить  дані про  будівництво  і  діяльність  церковно  - приходської школи,  а у П.Е.В. 1903  N 1  відомості  про  будівництво  храму  на  території  села. Також  у  написанні  курсової роботи  допомогли  такі  збірники  документів  як: ”Общественно – политическое движение  на  Украине 1861 – 1864 гг.” К.,  1964,    де  автор  взяв  відомості  про  те  як  до  села   заходив  загін   Є.  Ружицького,   а  також  збірник  “Революционное  движение в  России  весной  и  летом  1905 г.”- т. 1. – ч.2 – М., 1961, де  є  відомості  про  страйк  селян  Великого  Митника  в  травні 1905 року. Ще  автор  використав  працю  В. Васільєва “Колективізація  та  селянський  опір  на  Україні” (листопад  1929 – березень 1930)  - Вінниця : 1997,  де  йде  мова  про  селянські  виступи  у  Великому  Митнику.  Значно  допомогли  матеріали  Державного  Архіву  Вінницької  області,  де автор  знайшов  дані  про  колективізацію,  окупацію  та  відбудову  народного  господарства. Викорастано  в роботі   і  свідчення  старожилів та  очевидці.

Метою  даної  курсової роботи  є  показ  історії  села  Великий  Митник  з  найдавніших  часів до  наших  днів. Дана  робота  складається  зі  вступу,  двох  розділів,  висновків,  списку  літератури  та  додатків.  

Звичайно,  автор не  претендує  на  повне  висвітлення  історії села  Великий  Митник,   хоча  намагався  як  найревніше  підійти до  висвітлення  даної  проблеми.  

 Розділ 1.  “Село  Великий  Митник з  найдавніших  часів  до  початку 20  сторіччя”

 Село  Великий  Митник  є  центром  сільської  ради  Хмільницького  району.   Крім  села  Великий  Митник  до  сільської  ради  відносяться  такі  села: Філіопіль,   Кушелівка,  Малий  Митник  та  Будків. Великий Митник  нараховує  921  двір  2500 чоловік  населення.  Село  розташоване  за  п’ять  кілометрів  на  північний  схід  від  районного  ценра  міста  Хмільника,   біля шосейної  дороги  Хмільник – Бердичів,  на  великій  похилості  до  долини,   яка  перетинається  невеличкою  річкою  Хвосою.   За  чотири  кілометри  на  північ  проходить  так  званий  Чорний  шлях,   який  йшов  зі  Львова  на Крим  і  ним  татари  гнали  українських  бранців  у  неволю.

Багато  років  нараховує  село  Великий  Митник.  В  історичних  джерелах  про  нього  згадується,   ще  у  17  стріччі.   Село  тоді  називалось  Пилипи  і  входило  до  Хмільницького  староства. Історія  села  тісно  пов’язана  з  історією  подільського  краю. Це історія  бортьби  народних  мас  проти   загарбників  і  гнобителів: татар,   поляків,  турків  та   інших  поневолювачів. З  розповідей  старожилів  поселення  спочатку  являло  собою  розкольницьку  слободу.    Під  час  одного з  набігів  татар поселення  було  повністю  зруйноване,  а  розкольники розбіглись  і  більше  не   селились  на  цьому  місці. Пізніше  тут  був  утворений  новий  хутірець  посиленцям  якого  було   надано  право  брати  мито  за  проїзд  через  греблю.  Звідси і  пішла  назва  села  Митник, а  з  утворенням  на  лівому березі  річки  Хвоси  нового  виселка,  село  стало  називати  Великий  Митник,  а  новий  виселок  в  свою  чергу  став  називатись Малий  Митник.[1]

З  приєднанням  Поділля  до  Росії,  село  було  подароване  імператрицею  Катериною  Другою  графу  Іллі  Андрійовичу  Кушельову – Безбородьку, який  недалеко  від  Великого  Митника  побудував  економічний  фільварок,  що   згодом  перетворився  у  виселок   Кушелівку.

Після  смерті  графа  Кушельова – Безбородька, села  Малий  Митник  і Кушелівка  перейшли  до  його  старшої  доньки  графині  Левашової,  а   Великий  Митник  успадкувала  менша  донька,   яка  вийшла  заміж  за князя  Лобанова.   Але  у  1816  році  Лобанов  продав  село  поміщику  Шадковському,   котрий  проправивши   тут  26  років  у  1842  році  теж  продав  село  Вінокентію  Мазараці,   і  село  в  ролі  приданого  за  дочкою  Мазараки  Стефанідою  дісталось  дворянину Адольфу  Мостовському.  

Що  стосується  церкви,   то  вона  спочатку  була  уніатською,  а у1795 році   стає   православною  при   священнику  Стефані  Бутовичі, який  був  священником  з  1790 по  1849 роки.   Існують  свідчення,    що   до  1770  року  серед  села  стояла  дерев’яна  церква із  кладовищем  при  ній,  коли  і  ким  вона  була  побудована  невідомо,   відомо  лиш,  що  посвячена  вона  була  в  честь  святого  Архістратига  Михаїла  і  знищена пожежею  з  невідомої  причини [2]. Церковище  являло  собою  площу  350 кв. сажнів, обгороджену  плетнем  і  засаджену  деревами[3].  Нова  церква  була  закладена  у  1776  році,   майже  за  селом  на  відкритій  площі. Побудована  вона  була  на  кошти  прихожан  і  графа  Осалінського.  Відомо,  що  вона  теж  була  дерев’яна  і  однокупольна. У1864  році  її  було  оновлено прибудовою  дерев’яної  дзвіниці. Священником  тоді  був  Аркадій  Шаравський  він  став  на  цю  посаду  у  1849  році   і  прбув  на  ній  сорок  років.  Зі  слів  Шаравського  в   церкві  дуже  гарно  і  рідкісно  був  розписаний  іконостас.   Його  розписав  ще  у  1776  році  якийсь  іноземний  художник,   запрошений  графом  Осалінським.    Що  стосується  початкової  церковно – приходської  школи,  то  вона  існувала  тут  із  давніх  часів ще  при  Стефані  Бутовичі. Можна  припустити, що  ця  школа  була  в  повному  розумінні  церковна,  тут  викладались:  граматика,  часослов і  псалтир. Вже  при  Аркадію  Шаравському  школа  за  вимогою  часу  змінилася, в її програму  вводились  арифметика, читання, письмо. Шаравський  дуже  піклувався  про  школу. Його  церковна  бібліотека  була  знаменита  у  всій  окрузі. При  Шаравському  вчителем  був  Стахій  Тарновський, а  після  його  смерті  його  син,  Никифор  Тарновський.[4]

Реформація  60-х років  19 сторіччя теж  знайшла  свій  відгук  серед  жителів  села.  Жителі  села  брали  активну  участь  у  громадсько – політичному  русі  1861 – 1864 років.  10  травня  1863  року  у  село  зайшов  загін  Є. Ружицького.   Відомо,   що  цей  загін  прийшов  з  Волині агітуючи і  розповсюджуючи  агітаційні  листи, так  звані “Золоті  грамоти”, які  агітували  проти  грабіжницьких  реформ  та  російського  самовладдя. У  Митнику  до  загону  приєдналось  багато  селян, які  вирушили  на  чолі  з  Ружицьким  далі,   на  Полісся.[5]

У 1896  році  відкривається  у  селі  окреме приміщення  під  школу. У  новій  школі  навчалось  44  хлопчики та  16  дівчаток. Завідував  цію  школою  49 – річний  Никифор  Тарновський,  про  якого  говорилося  вище. Слід  тепер  розповісти  про  становище  сільських  вчителів  у  той  період. Вчитель тоді  користувався  великою  повагою  серед  селян. Певної  заробітної  плати  за  вчителювання  вчителю  не  давали,  а  батьки  кожного  учня  домовлялися  з  ним  наперед  і  так  як  тоді  вивчали  буквар, часослов  і  псалтир  то  батьки  учня  платили  вчителю  окремо  за  кожну вивчену  книгу: за  буквар- дві  злоті, часослов – чотири злоті і  псалтир – одна  злота. До  того  як  у  1896  році відкрилась  школа,  окремого  приміщення  під   школу  не  було,  тому  діти  навчались  на  квартирі  у  дячка  учителя  і  деякі  з  них  у  зв’язку  з  тісністю  приміщення  змушенні  були  стояти  на  ногах. Через  це  виникла  крайня  необхідність  побудувати  нове  приміщення  під  школу. Було  вирішено  прихожанами  вкласти  у  цей  проект  600 карбованців. До  вересня 1892  року більша  частина  грошей  була  зібрана  і  13  вересня  цього ж  1892  року  відбулось  святкове  освячення  місця  під школу. Освячення  здійснював  священник  з  сусіднього  села  Зозуленець  Никонор  Ящинський. Також  на  освяченні  був  присутній  настоятель  Різдвяно- Богородницької церкви  міста  Хмільника  Микита  Родкевич. Уже  через  чотири  роки приміщення  під  школу  було  побудоване  і  школа  почала  діяти.[6]

У 1898 році у  Великому  Митнику  починається  будівництво  нового  цегельного храму, який  12 листопада  1903 року  був  освячений,  як  новий. Цей  храм  був  побудований  на  кошти  місцевого  священника Петра  Кремінського. Як свдчать  спогади  священника, він  дуже  давно  ставив  за  мету  будівництво  нового  храму, але  для  цього  не  було  ніяких  коштів. Віруючі  села  не могли  їх  дати,  тому  що  населення  тут  було  у  більшості  бідне  і  малоземельне. Тому  Петро  Кремінський  вирішив  узяти  будівництво  храму  на  себе. Але  так  як  потрібних  коштів  у  нього  не  було,  то  він  вирішив узяти  їх  у  Єпархії.[7] Переслідуючи  такі  цілі,  він  у  1898  році  почав  будувати  цегляну  дзвіницю  з п’яти  куполів. У 1902  році  Кремінський  звернувся  до  Єпархіального  керівництва  з  проханням  дозволити  йому  на  його  власні  кошти  побудувати  в  селі  храм, в  побудованому  раніше  приміщенні  дзвіниці. Керівництво  Єпархії  прийняло  його  пропозицію і він  в  короткий  час  побудував  іконостас  та  оформив  храм  всіма  необхідними  речами, а  також  побудував  дерев’яну  однокупольну  дзвіницю. При  вході  в храм  було  зроблено  ворота  на  красивих  цегляних  стовпах. Подвір’я  храму  було  обсаджено  молодою  ялиною, а  на самому  подвір’ї  були  клумби  з  квітками. Побудова  цього  храму  з  усіма  добудовами  і оформленням  обійшлась  Кремінському в  6000 карбованців. Свято  освячення  нового  храму  почалось  літургією, яку  читав  протоїрей  Олександр Кремінський,  потім  виступали  з  промовами  священники  з інших  сіл. Свято  закінчилось  о  14 годині  дня   12  листопада 1903  року.[8]

Революційні  події  1905  - 1907  років  на  Україні  знайшли  свій  гарячий  відгук  і  у  селах, зокрема  на  Поділлі. Відомо що у травні 1905 р. Селяни Великого Митника, перевязавши хустками сапи, пішли в контору економії, де поставили вимогу оплачувати робочий день чоловікам – 1карбованець, а жінкам 0,75 карбованця, заявивши що в разі відмови залишать роботу. Їхня вимога була задоволена.

4 червня 1905 року начальник Подільського губернського жандармського управління М. І. Дубель доповідав командиру окремого корпусу жандармів Д.Ф. Тропову, що адміністративним допитом який був проведений 27 травня було встановлено, прізвища селян села Великий Митник, які підбурювали своїх односельчан: це Карпо Поліщук, Мартин Попадюк, Зіновій Хмура, Іван Поліщук, Іван Попадюк і Філімон Вірчак. Під їх керівництвом, 24 травня селяни прийшовши у місцеву економію поміщика Мазараки, погнали сезонних і поденних робітників, припинили свої роботи по економії, а 25 травня тіж особи, які назвали себе уповноваженими від товариства знову з’явились в економію з вимогою звільнення робітників, службовців, домашньої прислуги, які залишати роботу не хотіли. Потім не дивлячись на умовляння їх підбурювачі і зачинщики і разом з ними натовп селян, який зібрався, вимагаючи свого, категорично заявив, що нікого до роботи в економії не допустять до тих пір доки робітникам не будуть виплачувати один карбованець в день. На підставі викладеного Митницький повітовий правник постановою від 31 травня 1905 року керуючись статтею 21 “Положення про посилення охорони” для збереження громадського спокою і попередження насильства із сторони вищезгаданих ватажків, заарештував їх і під конвоєм відправив  У Кам’янецьку тюрму. Через кілька тижнів 18 червня 1905 року, згідно доповіді №4314 Подільського губернатора А.А.Ейлера Міністру Внутрішніх справ, в селі Великий Митник та кількох інших селах відбувся страйк сільськогосподарських робітників. Для його придушення туди було послано два ескадрони кавалерії.[9]

Отже, ми розглянули досить великий період в історії села. Це період розвитку феодалізму й капіталізму, період процесів які відбувались в селі з найдавніших часів до Жовтневої революції. У цьому розділі ми отримуємо відомості про володарів і священників села і про те, що вони для нього зробили. Також у цьому розділі ми знаходимо легенду про заснування села, про походження його назви, про його давню архітектуру, культуру та побут. У цьому розділі ми також прослідковуємо участь селян в громадсько-політичному русі 60-х років ХІХ сторіччя та участь їх у першій Російській революції 1905 року. Таким чином, прослідкувавши закономірний історичний розвиток Великого Митника, можна зробити висновок, що це був період становлення та розбудови села, який зайняв свою особливу нішу в загальному історичному процесі.

 Розділ 2. Соціально-економічний розвиток села у ХХ сторіччі.

 Період жовтневого перевороту висвітлюється в попередніх джерелах тенденційно з позиції комуністичної ідеології. Зокрема повідомляється, що активну революційну роботу проводить матрос комуніст Лук’ян Чумак. Вказується на перебування в селі Петлюрівців, Білогвардійців, Поляків. Активну діяльність в райні Хмільника проводив загін отамана Чепеля, який підтримував Дерикторію. Повідомляється, що одного разу Чепель зібрав селян Митника і заставив їх повернути майно викрадене з панського маєтка. У 1922 році в селі Філіопіль організувалось перше колективне господарство по обробітку землі, яке називалось “Зірка”. До нього увійшло 12 господарств, а керівником став Яків Владимірець.[10] У 1925 році у Великому Митнику створено ТСОВ. Його організаторами стали: М.І.Фелько та вчитель П.І.Гуменюк. в цей час активно діяли перші комсомольці А.Гуменюк, А.Римарцов, Г.Калачик, а першим головою сільської ради став Денис Давидович Попадюк.[11] Також у 1929 році було створено колгосп “Перемога”. Першим головою колгоспу став Степан Іванович Ступніцький.[12] Є також відомості про перешкоди колективізації. Їх чинили селяни. Наприклад 16 лютого 1930 року в селі Великий Митник в сільській раді зібралося до трьохсот чоловік членів колгоспу, з метою обрання коллективу та затвердження статуту. Під час зборів невідомо ким підпалено будинок, в якому раніше містилась сільська рада. Таким чином збори членів колгоспу було зірвано. В цьому випадку вбачається певна мета зриву зборів з боку ворожого елементу колективізації. Розслідування справи проводилось райміліцією та райуповноваженим ДПУ Хмільницького району.[13]

Наступили 30-ті роки, звірств та злочинів сталінізму. Першим злочином сталінської влади був голодомор 1932 – 1933 років. Це була найбільша катастрофа, створена сталінською владою. Її розміри впродовж десятиріч вперто замовчувались. Нині ми знаємо, що то був голод, штучно організований, це був масовий сталінський геноцид свідомо спрямований на знищення українського народу. Не обминула трагедія і село Великий Митник. Тут як і скрізь живі не встигали хоронити мертвих. Живуть і нині в селі свідки того страшного голодомору. Не дуже охочі вони згадувати усе пережите, не хочуть ятрити душу болем важких втрат рідних і близьких їм людей. Але все те було і про нього повинні знати прийдешні покоління. Першою про голод розповіла Середа Явдокія Федорівна 1919 року народження. Із хвилюванням вона розповідала: “У 1929 році в мене померла мама, а 1930 сім’ю розкуркулили і забрали усе майно. Семеро дітей сиріт залишились без нічого. Але з її сім’ї на щастя усі залишильсь живі.” Також вона розповідає, що у селі жив Салив’ян, дружина у нього померла з голоду, а двох дітей він вивіз до міста і залишив там, подальша їхня доля невідома. Також у селі вимерла ціла родина Сафона Калачика. Явдокія Федорівна також розповідає, що опухлі від голоду люди лежали на вулицях і ніхто на них навіть не звертав уваги. В 14 років вона ходила у радгосп полоти моркву за що на день давали сто грам кукурудзяного хліба.

Також про голод у селі згадує Ніна Поліщук: “Я не пам’ятаю подробиць свого дитинства, але точно знаю що жили ми в старій хаті. В сім’ нас було дев’ятеро дітей – п’ять хлопців і чотири дівчинки. В нашій хаті було одне ліжко і піч. Із домашньої худоби у нас були коні і корова, але під час розкуркулення їх забрали. Коли наступив голод, ми їли гнилу картоплю тому що такої не було, також вживали кропиву. Інколи мама приносила трішки муки, щоб зварити щось малим дітям. Майже кожного місяця наша сім’я мала втрату. Із живих залишилось тільки двоє.”

Нелегко читати ці гіркі, тужливі записи з народних уст. Нелегко тому що йдеться про безмірне горе людей від якого сьогодні терпне душа.

Після голодомору наступили репресії. Багато селян було репресовано. Одним із варварських актів сталінської влади було знищення у 1936 році Великомитницької церкви тієї самої що була відкрита у 1903 році Петром Кремінським. Її було розібрано і побудовано школи у Великому Митнику, Кушелівці та сусідньому селі Зозуленці.[14] Нова школа була двоповерхова спочатку семирічна, а у 1951 році реорганізована в середню. Ця школа існує і донині.[15]

В сорокових роках настав час важких випробувань для селян. Почалась Велика Вітчизняна війна. 17 – 18 липня 1941 року територія Великомитницької сільської ради була окупована фашистами. 17 липня о 10 годині ранку в село в’їхала перша німецька кінна розвідка. Проїзжаючи селом, окупанти пильно розглядали все навкруги, не минаючи ні однієї вулички не оглянутої. Пробувши в селі біля години, розвідка поїхала. Відомо, що боїв при вступі німців у село не було. Протягом трьох днів з 18 по 21 липня німці щоденно приїздили в село і грабували селян, забираючи в них худобу та зерно. 22 липня 1941 року у село заїхав німецький обоз, який розташувався в колгоспному дворі. Ще через декілька днів в село приїхав німецький представник-агітатор, який організував загальноселянські збори, де було обрано старосту і коменданта. В березні 1942 року німецькі окупанти почали вивіз населення в німеччину на роботу. Молодь почала масово тікати хто куди міг аби уникнути цієї поїздки. Всього з села було вивезено до німеччини 45 осіб – 25 хлопців і 17 дівчат також дві малолітні дитини. Весь час окупації по території села проходили партизанські загони. Був випадок коли партизани у січні 1944 року раптово зайшли в село і взяли у полон місцевих поліцаїв, відвівши їх у поле закопали живцем. На другий день у село приїхало багато карателів, які хотіли найти винних у цій справі, але винних знайдено не було.[16]

9 березня 1944 року село Великий Митник було визволено від німецько-фашистських загарбників. Невмирущою славою покрили себе жителі села в роки війни. 250 чоловік воювали на фронтах і 92 із них загинуло. Молодь села воювала в окопах Сталінграда, захищала Малахів курган, брала участь в обороні Ленінграда. Важкі роки Ленінградської блокади витримав Павло Колісник. Груди нині покійного Григорія Літинського прикрашали числені нагороди, серед них ордени слави І і ІІ ступенів та орден Червоної зірки. Також бив ворога Іван Якимович Фелько, в бою загинув полковник Іван Васильович Літинський. Також пройшов тяжкими шляхами війни полковник медицинської служби Іван Денисович Андрощук. В центрі села знаходиться монумент слави, де на гранітних плитах викарбувані імена воїнів – односельчан, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. А біля школи є братська могила, де поховані воїни, що загинули визволяючи село.

Після визволення села почались роки відбудови. Сума матеріальної шкоди, завданої селу становила 24849865 крб. (в старих масштабах) також завдано великих моральних втрат населенню. Але не дивлячись на це люди самовіддано працювали і вже в 1949 році економіка стала такою, як була у 1940 році. Слід сказати, що у 1947-48 роках у селі знову був голод. Його причинами були: післявоєнна розруха та неврожай. Всі засоби продовольства було забрано. Люди важко працювали, але нічого не мали.

У 1950 році колгоспи сіл Філіопіль Великий Митник і Кушелівка об’єднались в один. Новий колгосп назвали іменем Мічуріна, а центром його стало село Великий Митник. В інших селах було створено комплексні бригади.

У 1961 році замість трудоднів було введено грошову оплату на базі господарського розрахунку. Після цього справи пішли на краще.

У 1970 році у колгоспі побудовано сучасну птахофабрику. Всі процеси на ній були повністю механізовані, спеціальні автомати сортували яйце по категоріях і штампували їх дату. Перед сортуванням яйце проходило через спеціальний автомат, який перевіряв його на якість. Звідси яйце відправляли прямо до споживачів у торгові точки.[17] На превеликий жаль, у наші часи птахофабрику розграбували. Тепер стоїть вона обшарпана і пуста як німий докір людям.

У 1980 році в селі побудована сучасна медична амбулаторія та у 1987 році дитячий садок, який відвідують діти навіть з інших сіл. Село ніби почало процвітати, але в ньому не було основної святині – церкви. Як вказувалось вище стара церква була зруйнована в 1936 році. І ось у 1992році жителями села вирішено було побудувати нову церкву. Новий храм виріс через п’ять років, будували його всією громадою на кошти жителів та колгоспу. Люди сподіваються, що цей храм вже ніким і ніколи не буде опоганений.[18]

Коли Україна стала на шлях незалежності то зміни відбулися і у селі. Першим кроком було розпаювання землі. Кожен колгоспник отримав по 3 гектара землі, але окремо вирішили господарювати одиниці. Решта селян залишили свої паї в колгоспі, який реорганізувався і називається тепер ТОВ “Мічурінське”. Частина селян довірили свої паї Кушелівському орендатору Цюрпіті Андрію Степановичу.

Життя селян не можна назвати заможним, але вони виживають як можуть. За п’ять років у селі побудовано асфальтний завод, також працює молокозавод та хлібопекарний цех, ведетсь будівництво цегельного заводу. Хочеться вірити, що життя селян буде кращим та заможним.

Закінчуючи цей розділ, який охоплює бурхливі події ХХ сторіччя хочеться сказати, що село в цей період пережило багато горя й потрясінь. Це перш за все стосується голодомору та війни. Якщо підсумувати дані, то за цих два періоди село втратило 300 своїх жителів. Для села ця цифра дуже велика. Якщо не брати до уваги цих аспектів можна вказати і на позитивні зміни, які відбулись у ХХ сторіччі особливо у другій його половині. Це перш за все стосується побудови нових підприємств на території села та будівництво церкви, яка є гордістю й окрасою села.

Отже на даному етапі село розвиваючись крокує в майбутнє, примножуючи на своєму шляху славу своїх героїчних пращурів, тому що без минулого неможливе майбутнє.

Висновки.

У своїй роботі автор намагався висвітслити питання історичного розвитку села Великий Митник наскільки це можливо, враховуючи те, що джерельна база дуже мала.

Історія села Великий Митник подається на тлі історичних подій в Україні. На історичну долю села випали важкі випробування: татарська навала, польське гноблення, революція, громадянська війна, голодомор та окупація. Та незважаючи на усі проблеми та негаразди село відроджувалось і ставало ще кращим. Найважливішу роль у відродженні та розвитку села відіграли його жителі, які справді любили свій край та батьківщину. Це люди, які не цурались своєї мови та історії, яку вони передавали із уст в уста  з діда – прадіда, яку вони і самі ж творили.

Перший розділ роботи охоплює історію розвитку села з початку його заснування до Жовтневої революції, тобто охоплює період розвитку феодалізму та капіталізму. В ньому автор використовуючи старі наукові та періодичні видання розповідає про розвиток села з найдавніших часів, а також про історію церковно-приходського життя села в той період. Також тут автор розкриває історію походження назви Митник і розповідає, як село називалось у давнину. У першому розділі розповідається легенда про заснування села, яка з давніх давен передавалась з уст в уста. Ще у першому розділі розповідається про володарів села, про їх сім’ї та те, що вони зробили для розвитку культури, архітектури та соціального становища села.

Другий розділ роботи включає в себе значно менші хронологічні рамки, ніж перший, але цей період теж не полишений цікавих історичних подій. Автор так само намагався розкрити всю історичну природу цього часу. Розділ включає в себе відомості про громадянську війну, колективізацію, голодомор, який страшною тінню впав на долю селян і забрав багато життів, окупацію та відбудову народного господарства. Також тут говориться про побудову нової церкви, яка зараз є окрасою села.

Слід сказати, що при написанні роботи автор не міг, хоч і намагався, об’єктивно та ідеально висвітлити історію села. Це перш за все пов’язано із браком джерельної бази, але дану роботу не слід вважати, як завершену, це етапна робота. Автор має намір продовжити її в такому ж напрямку.

Список використаних джерел та літератури.

Збірники документів і матеріалів.

1.    Гєографічний  словник  королівства   Польського  - т – 4 Варшава  1885   с 72

2.    “Труды   Подольского  Єпархиального   историко-статистичєского  комитєта “ (под ред  Синцинского)   Кам-Под  1901, с 658

3.    “Подольскиє  єпархиальныє  вєдомости” 1894-№25-  18 липня- с 468-475

4.    “Подольские   Епархиальные   ведомости”  1893- №6- с100- 102

5.    Там  само    1903 - №1 – с13 – 16

6.    Там  само     1903 - №1 – с13 – 16

Архівні джерела.

1.    ДАВО – ф.р 40 – Оп1 –Спр 132  Арк 6

2.    ДАВО – ф.р  934 –Оп 2- Спр17 – Арк 9

3.    ДАВО – ф.р  130 –Оп1   Спр 64 – Арк 77

4.    ДАВО – ф.р  968 – Оп 1 – Спр 10 –Арк 238

5.    ДАВО – ф.р  2817 – Оп 1 –Спр 8 – Арк 10

6.    ДАВО –ф.р 4422 – Оп 1 – Спр 44 – Арк 92

Література.

1.    “Общественно – политическое  движение  на  Украине  1861 – 1864 гг.” К, 1864 – с 121

2.    “Революцыонное  движение  в России  весной – летом 1905 года” – т 1,  ч 2,  М 1961.

3.    В. Васільєв, Лінн “Колективізація  та  селянський  опір  на  Україні ( листопад  1929 по березень 1930)”- Вінниця 1997 – с 287.

4.    В. Сидорук  “Птахофабрика”  Червоний  Прапор  1975  7 січня

5.    “Митці  України”  Енциклопедичний  довідник  К 1992 р.

6.    П. Комар “Бути  Храму”  /Житєві  Обрії /   1992 р. 30 січня №8  

1 «Труды  Подольского  Епархиального историко – статистического  комитета»  (под  ред.  Сицинского) Кам.- Под: 1901, с. 658.

[2] Там  само.

[3] «Географічний  словник  королівства  Польського»- т. 4 – Варшава : 1885 с.72.

[4]« Подольские  Епарыальные  ведомости» 1894  -  N 25- 18липня – с. 468 -475

[5] « Общественно – политическое  движеные  на  Украыне 1861 – 1864 гг.».К., 1864 – с. 121

[6] «Подольские  Епархиальные  ведомости»: 1893 – N6-с.100 –102.

[7] «Подольские  Епархиальные  ведомости» :1903 – N1 – с.13 - 16

[8] «Подольские  Епархиальные  ведомости» :1903 – N1 – с.13-16

[9] «Революционное движение в России весной – летом 1905 года» - т. 1 – ч. 2 – М., 1961

[10] ДАВО – Ф.Р. 40 – Оп 1 – Спр 132 – Арк 6

[11] ДАВО – Ф.Р. 934 – Оп 2 – Спр 17 – Арк

[12] ДАВО – Ф.Р. 130 – Оп 1 – Спр 64 – Арк 77

[13] В.Васільєв, Лінн “Коллективізація та селянський опір на україні” (листопад 1929 по березень 1930) – Вінниця: 1997. – с. 287

[14] ДАВО – Ф.Р. 968 – Оп 1 – Спр 10 – Арк 238

[15] ДАВО – Ф.Р. 2817 – Оп 1 – Спр 8 – Арк 10

[16] ДАВО – Ф.Р. 4422 – Оп 1 – Спр 44 – Арк 92

[17] В.Сидорук.  “Птахофабрика // Червоний Прапор. –1975р..   – 7 січня

[18] П.Комар. “Бути храму” // Життєві Обрії – 1992р.- 30 січня – № 8