Хмільницький район в роки війни (1941-1944)
(За пулблікацією В.Мариніча)
1. Оборонні бої в липні 1941 р.
22 червня 1941 року фашистська Німеччина, без оголошення війни, напала на Радянський Союз. Україна і Уланівський та Хмільницький (зараз вони об’єднані в єдиний Хмільницький) райони з перших же днів опинилися в епіцентрі подій. Районними військкоматами було оголошено загальну мобілізацію. Тисячі жінок, зі слізьми на очах, із прокльонами ненависному ворогові на вустах, проводжали своїх синів і чоловіків. Великою була надія на швидку перемогу. Але вже через два тижні фашисти стояли на околицях району.
7 липня 1941р. танкові і моторизовані дивізії ворога прорвали Новоград-Волинський укріпрайон, захопили Бердичів, Житомир і підійшли до Київського укріпрайону. 3-ій моторизований корпус німців стояв за 20 км. від Києва. Лінія фронту тепер починалася приблизно в 50 км. на захід від Коростеня, потім північніше Новоград-Волинського круто повертала на схід, досягала переднього краю Київського укріпрайону. Далі різко повертала на захід в сторону Бердичева до Любара, Острополя, Летичева, Бару і Копай-Города.(25, ст.172-199) Ворог навис над Хмільницьким і Уланівським районами. Територію району обороняли частини 6-ї та 26-ї армій в складі 24-го механізованого корпусу, 77-ї та 44-ї стрілецьких дивізій. 8 липня 1941 року німецькі підрозділи підійшли до села Подорожна, де зіткнулися з частинами Червоної Армії. Німці виселили місцеве населення в уже захоплені сусідні села, вщент спалили будинки та колгоспні споруди і лише ввечері 9 липня змусили поріділі, погано озброєні радянські війська відступити. Під час бою загинуло 11 червоноармійців. Тільки 13 липня населення повернулося в село. 10 липня о 12 годині дня фашисти вступили в с. Погоріла, 11липня в с. Сміла, 12 липня – в Гнатівку, Держанівку (три дні радянські війська стримували тут ворога, багато поруйновано будинків снарядами і мінами, загинуло два мирних жителя). З 12 по 14 липня тривав виснажливий бій за с. Клітенки, 16 солдатів і танкістів віддали своє життя, але зупинити ворога не змогли. 13 липня фашисти увійшли в с. Кропивна.(2, ст.16, 20, 34, 36)
13 липня наші війська готувалися до відсічі ворога біля села Торчин. Було підвезено гармати. Щоб менше постраждало місцеве населення окопи були відриті за селом. Люди підтримували солдат, просили, щоб не залишали їх на поталу німцям. До п’яти годин вечора тривав бій, тринадцять бійців віддали своє життя (Альохін Степан І. з Чкаловської області, Гавриловського району та Грицай Віктор М. з Житомирської області, с. Піски померли пізніше від ран), але відстояти село не вдалося. Три дні тривали бої за Сальницю.(2, ст.38, 42)
Таким чином, станом на 10-13 липня 6-та радянська армія героїчними зусиллями стримувала німців на лінії район Бердичева-Клітенка-Гнатівка-Держанівка-район Проскурова. Учасник тих подій Уманцев Р. Г. в своїй книжці “На боевых рубежах” так описує Хмільник 1941р.: ”А поки що з великими труднощами, на трьох машинах, ми в’їхали в Хмільник. Всі вулиці містечка забиті відступаючими військами і біженцями. А люди задихаються від жари. Біля всіх криниць черги по воду і ще довші біля продуктових магазинів.”(26, ст.6) Перегрупувавши сили фашисти завдали одночасного удару 1ТА з району Бердичева, 17А з району Проскурова і 11 А з району Ясс в загальному напрямку на Первомайськ, з метою оточення Червоної Армії і виходу на оперативний простір. Поріділі частини Червоної Армії в важких боях відступали під натиском переважаючих ворожих сил. Довгий час після війни ще біліли березові хрести на кордоні Вишеньки і Великого Острожка. Саме тут, під кулеметним вогнем радянського винищувача, знайшли свою погибель сотні знахабнілих завойовників. 14 липня фашисти захопили Вишеньку, Великий Острожок, Тараски, Чепелі, Пагурці (німецька розвідка, наткнувшись на радянських солдат, вела тридцятихвилинний рушнично-кулеметний бій і, з підходом головних сил, зайняла село), Воронівці (тут ворога намагалися зупинити артилеристи), Зозулинці, Лозну, Рибчинці, Чеснівку, Клітенку, Торчин, Журавне, Зоофіполь (Софіївку), Терешпіль. В ніч з 14 на 15 липня – Лип’ятин. 15 липня німці вступили в Ступник, Гатку, Уланів, Крижанівку, Червоний Степ, Осичну, Слободу-Кустовецьку, Митинці, Кривошиї, Лозову, Вугли, Педоси, Війтівці (Жданівку), Сандраки. 16 липня – в Білий Рукав, Вугринівку, Качанівку, Мазурівку, Соколову і місто Хмільник.(9, ст.211-217; 10, ст.1-60) При в’їзді в місто, ліворуч асфальтованого шляху, посеред чистого поля лежать бетонні плити. То населення зберегло дзот, збудований в 1937-1938рр.(26, ст.669) З нього у 1941р. захисники міста чинили відчайдушний опір фашистським загарбникам. Саме в цей день Гітлер видав указ про введення поліцейського режиму в окупованих областях.(22, ст.5) 17 липня ворог вступив – в Сидориху, Слободянськ, Вербівку, Крутнів, Лелітку, Осички, Порубинці, Крутнів, Філіопіль, Кушелівку, Томашпіль (село червоноармійці залишили після жорстокого бою. Від вибуху снаряда загинули місцеві жителі Гуменюк Микита і його дочка Гуменюк Ніна), Великий Митник. 18 липня – в Голодьки, Клітищі (Порик), Соломірку, Крупин, Олександрівка, Сербанівка, Дубрівка. 20 липня – в Широку Греблю. 21 липня – в Медведівку, Нову Гуту. 22 липня – в Майдан-Бобрик, Пиківську Слобідку, Шевченково. 23 липня – в Лисогірку.(10, ст.1-60)
Відступаючі частини Червоної Армії не тільки чинили запеклий опір, а й разом з державними органами готували людей до партизанської і підривної роботи в тилу ворога. Для цього в Колибабенцях залишалася група з 5 чоловік на чолі з Рудь Назаром С. В Лелітці – група з 13 чоловік під керівництвом Онищука Миколи А. (для зв’язку з ними оформлені явочні квартири в Фіца Дениса К. і Юрчика Івана Д.). в Чудинівцях – група з 8 чоловік під керівництвом Степанюк Авраама Ф. Для збору розвідувальних даних залишалися групи Данилішина Івана Т. (Думенки, 7 чоловік), Мовчан Івана І. (Пиківська Слобода, 6 чол.), Авдєєва Дмитра Д. (Журавне, 6 чол.), Майданського Михайла С. (Великий Митник, 5 чол.). Для індивідуальної диверсійної роботи залишено Білик Івана Є. (Іванівці), Булат Сергій О., Куций Юрій І. (Уладівка), Ваштелюк Федір В. (Шевченково), Гринчук Микола М. (Думенки), Золоторжинська Людмила С., Кухар Олександр А. (Хмільник), Калачик Григорій І., Хортюк Іван (Великий Митник), Касон Денис І. (Філіопіль), Мельник Кузьма П. (Кушелівка), Ткачук Степан А. (Білий Рукав), Шалагай Іван М. (Олександрівка), Липкан Андрій Є. (Курилівка), Фіц Денис К. (Лелітка), Колос Микола А. (Гулі), Гуменюк Михайло П. (Забужжя), Мартинюк Іван Є. (Жданівка) та Норков Олександр Ф., Ткачук Кіндрат А., Пенен Іван Є. Поспішність створення цих формувань привела до того, що лише три чоловіка були визнані учасниками боротьби – Булат С. О., Куций Ю. І. (обоє розстріляні гестапо в 1943р.) та Майданський М. С. Всі інші або зникли в період окупації невідомо куди, або ніякої антифашистської боротьби не вели.(12, ст.1-26) Німецькі солдати, захопивши село, розходились по хатах, забираючи у населення хліб, молоко, яйця, цінні речі, різали худобу, птицю. Виганяли селян на різні роботи: тягнути машини з болота, носити воду, чистити картоплю на кухню. Шукали комуністів, комсомольців, євреїв. 14 липня фашисти замордували майже 100 радянських військовополонених і мирних жителів в Терешполі. 17 липня в Томашполі розстріляли двох радянських активістів. В Уланові учинили масове побиття мирного населення (одна людина померла). В Слободі-Кустовецькій під час екзекуцій вбито Чернюк Онуфрія Гр., Чернюк Антоніну Ігн., Чернюк Мечислава О. Затравивши собаками стару жінку, фашисти сміялися: ”Собака-гут, баба-капут”. В Зозуленцях зібрали по хатах і спалили всю радянську літературу, розстріляли комуніста Сороку А., безпартійного Долюка Н., єврейську сім’ю. Одну жінку замучили в Кривошиях. В Ступнику спалили сільську бібліотеку.(2, ст.40; 10, ст.68) По всіх селах було знищено колгоспну і сільрадівську документацію, розграблено колгоспні склади і кооперації. Відпочивши, від трьох до семи днів (а в Порику цілих вісім), регулярні німецькі частини пішли далі, залишивши після себе “нову владу” – основне завдання якої полягало в підготовці до збору урожаю. Саме з цих міркувань окупанти не скасували колективних господарств і радгоспів, а залишили їх під назвами “громадські господарства”, “сільські громади”, “державні маєтки”. У листівках, які були масово розклеєні в селах попереджувалося: хто вчасно не здасть продподаток, того розстріляють, а хату його спалять.
2. Окупаційний режим
Окупанти створили величезний апарат насильства та грабування – гестапо, жандармерію, поліцію, міські та сільські управи, різні спеціальні групи, які часто в своїх діях спирались на регулярні військові частини. Надзвичайно розгалуженим цей апарат був на Вінниччині, яка в планах гітлерівців посідала особливе місце. Тут вони збирались створити так звані “опорні пункти” німецької нації, “очистивши” ці території Указом Гітлера від 1 серпня 1941р. Хмільницький і Уланівський райони увійшли до “рейхскомісаріату Україна” в складі Житомирської генеральної округи.від корінного населення.
Новообрана фашистами влада навипередки спішила показати свою відданість “Рейху”. 5 січня 1942р. німецький комісар видає розпорядження про вилучення радіоприймачів у населення і знищення поштових голубів. 18 серпня 1941р. призначений фашистами у Хмільнику староста Купрієвич, оголосив накази, в яких євреї були поставлені поза законом. Поряд із табором для військовополоненних, у місті утворюють єврейське гето. 11 березня 1942р. начальник СС і поліції м. Вінниці видав наказ про заборону розповсюджувати листівки. За невиконання – розстріл. 12 березня 1942р. керівник Вінницької жандармерії надав право жандармським постам проводити розстріли підозрюваних. 22 березня 1942р. на території Вінницької області введено “коменданську годину”.(22, ст.12-26) Фізичні розправи, залякування, погрози, розстріли стали буденною справою. В 1943 році в с. Пагурці заарештовано і розстріляно радянських активістів Литвинчука Семена Архиповича та М-----ка Юхима Івановича. Одного активіста розстріляно в Воронівцях. 12 квітня 1942 року в Гатці розстріляні комуністи Колесник Семен Степанович і Тимощук Гнат Зіньків. В Гнатівці розстріляно Олійника Миколу Леонтієвича та Козерчука Єфима Яковича, замучено Шинкарук Оксентія Федоровича. В Лип’ятині, за молотьбу хліба вночі, розстріляні Гуменюк Конон, Оверчук Григорій, Миколайчук Петро, Радецький Марк; а в грудні 1943 року Козак Яким, Богачук Панько, Оверчук Мирон, Оверчук Сергій, Нестерук Тодор.(тут і далі 2, ст.1-57; 10, ст.1-85) В Лозні 19-річного юнака, який ховався від німецької каторги, розстріляли на очах усього села, заставивши попередньо викопати собі могилу. В Митинцях німецький комендант, вистрілом із пістолета, вбив колгоспницю, при грабежі її майна. Не було жодного села де б фашистські кати не залишили свій кривавий слід. В серпні 1941р. в Забужжі розстріляно 18 радянських активістів. 25 серпня 1943р. в Уланові розстріляно, як заручників, 12 громадян з Малого Острожка: Бендик Леонід, Грищук Андрій М., Губкін Михайло І., Жилиховський Андрій У., Кудряков Федір А., Кудрявцева Олена, Ліонович Михайло, Мадай Макар М., Маркевич Броніслав Ц., Маньківський Станіслав Б., Маркевич Іван П., Ткачук Онисій М. 15 серпня 1943р. підпільники вбили на мосту між Сьомаками і Кривошиями місцевого коменданта Бертмана. Не знайшовши винних фашисти розстріляли 15 заручників – 7 жителів Кривоший (Галущак Микола К., Корнійчук Володимир Т., Коцяк Констянтин М., Колюх Захар І., Мамій Дем’ян У., Мединюк Олександр К., Мамій Кирило П.) та 8 жителів Сьомаків. За непокору “новій владі” в Старій Гуті розстріляні в жовтні-листопаді 1943р. Захожий Володимир М., Кузьменко Петро П., Мельник Авраам П., Побережний Ілля Ф.; в Великому Острожку 22 січня 1944р. – Безверхня Уляна Андріївна 1918р.н. Як активісти в Томашполі розстріляні Владимирець Іван М., Ошовський Юхим Ф. За зв’язки з партизанами з липня 1942р. по лютий 1944р. в Сандраках розстріляні Москаленко Федір С., Околіта Павло І., Москаленко Сергій І., Попсуй Василь Ф., Попик Петро К., Пянківський Володимир М., Рибак Матвій П., Снісарчук Олександр І. За цим же звинуваченням в лютому 1944р. в Слободі Пиківській – Ліщук Григорій С., Василишин Василь І., Римарович Франц А., Ткачук Дем’ян О., Ставінський Альфред Ф., Козубський Степан М. В лютому 1942р. німці вивезли в с. Вугринівку в концентраційний табір для військовополонених 200 психічнохворих із Вінницької психіатричної лікарні. 4 червня 1942р. всі вони були розстріляні. Вночі 10 червня 1942 року в Уланові німці заготовили яму 36 на 4 метра і о 8-й годині ранку зігнали все єврейське населення. Наказали роздітися, склавши в стороні всі цінні речі, по черзі сходити в яму і лягати лицем в низ. Там їх і розстрілювали, поки не заповнили всю яму. На другий день продовжили знову. Всього було страчено 2850 осіб. Замучили нелюдськими тортурами також 50 військовополонених. 400 євреїв було розстріляно в Сальниці.
Регулярно масові розстріли проводились в місті Хмільнику. 12 серпня 1941р. поблизу Хмільника розстріляно близько 400 радянських громадян. Згадує Кульчицький Борис Іванович, зараз мешканець м. Києва: “Приблизно через місяць (числа не пам’ятаю), після вступу німців у Хмільник, занесло мене з Борисом Таранковим у млин “Залєвського”, що біля ставка по дорозі на Уланів. Вилізли на горище. Через щілини покрівлі (тоді млин був покритий дранкою) побачили велику колону людей в оточені німців і поліцаїв. Багато було босих, в натільній білизні. З правої (нашої) сторони вели зо два десятки босих, але в галіфе і гімнастерках військових. Цей ряд був скручений колючим дротом і через те, йшли вони не рухаючи руками. У багатьох були спотворені обличчя. Розстріляли колону зразу за залізничною дорогою, біля мосту-віадуку. Там була велика виємка грунту, щоб збільшити підйом насипу для дороги на Уланів... В червні місяці 2005р. помер Борис Таранков. Привіз я його прах у Хмільник. Поховали на новому кладовищі, що зразу ж по закінченню підйому дороги на Уланів. Відстояли ритуал. Автобус повіз людей на поминальний обід, я ж вирішив спуститися з дороги пішки (трохи отямитися). На півдорозі глянув на те місце, де 64-и роки тому ніхто не поховав колону наших розстріляних людей – зарослий бур’яном похилий скат поля зупинився об насип. Ні каменя, ні стовпа, ні хреста. В центрі бувшого кар’єру (могили розстріляних) хтось прив’язав козу. Сфотографував. Подумалося: А в цьому щось є. Коза досить значний символ. Були ж кози і в Віфліємі, і на Синайській горі...”(з особистого листа до автора).
9 січня 1942р. німецькі окупанти здійснили масове знищення 6800 євреїв. Безпосередні учасники цих подій Є. Сокол і З. Кемпер, яким вдалося врятуватися, пригадують: “9 січня 1942р. о 4-ій годині ранку Хмільник був повністю оточений есесівцями... О 8-ій годині пролунали перші постріли. 80-річного Клубіса забили на порозі власного будинку. Родина Мамцісів – бабуся і троє онуків – розстріляні у власній квартирі. 14-річного Медніка Д. забили прикладами по дорозі... Зібраних людей повели в ліс, де з німецькою акуратністю була викопана яма зі східцями. Далі їх роздягали, заставляли сходити в яму і розстрілювали. Дітей вкидали живими. Кого не встигли розстріляти (закінчився робочий день), закрили в поліції. 16 січня на розстріл вели напівтрупів – голодних і холодних”.(27, 14.01.1945)
В цей день окупанти розстріляли 1240 радянських громадян. 12 червня 1942р. фашисти знову розстріляли в Хмільнику 360 чоловік, 3 березня 1943р. – ще 1300 і 26 червня 1943р. – 1650 жителів.
В с. Кропивна староста жорстоко побив Мальчика Миколу Даниловича за те, що він заявив, що не поїде в Німеччину на німців працювати. Цей же староста із сином жорстоко побив і кинув у воду Левчука Захара Федоровича за одну зловлену рибу. Управитель громадського господарства, разом з поліцаєм побили Тригубу Т. П. за взяті для голодних дітей десять картоплин, а інших побито за збирання на полі впавших колосків жита. 4 чоловік побито в Березні і Лозові, 3 – в Голодьках, 5 – в Мазурівці, 7 – в Педосах. В Білому Рукаві до напівсмерті побито Безобюка Сидора Аксентійовича тільки за те, що його батько був радянським активістом, 5 чоловік було розстріляно, а 6 активістам вдалося дивом втекти. В Жданівці і Качанівці місцеві поліцаї складали для коменданта Темпеля “чорні списки”, за якими людей ганяли до Дубрівки або до Ольгіно, по дорозі били, заставляли рахувати телеграфні стовпи, ставили в грязюку на коліна. Цим тортурам було піддано 60 чоловік тільки в Жданівці. 4 єврейські сім’ї (14 чоловік) було вивезено в Хмільник і розстріляно з Жданівки і одна (5 чоловік) з Качанівки. В серпні 1942р. в Жданівці закатовано Ющихіна Трохима Сергійовича. Для того, щоб молодь не тікала від німецької каторги, була створена система заложників. В Осичках піддано насиллю – 2 чоловіка, арештам – 4, побиттю – 8. В Педосах розстріляно за невихід на роботу Бондар Миколу Миколайовича (лютий 1944р.), за втечу від Німеччини – Мазура Іллю Карповича (березень 1944р.). Задля розваги 14-літній дитині німці дали цукерку з отрутою, довго спостерігаючи за її муками. В Журавному арештам і побоям піддано 15 осіб, в Вугринівці – 12. В Олександрівці 13 серпня 1943р. забрано і розстріляно на території Уладівського цукрозаводу кандидата в члени КП(б)У Коломійця Якова Федоровича.
В Шевченково за запізнення на роботу побито Рибака Івана Васильовича. 25 січня 1943р. в Широкій Греблі побито Наумчак Василя Ів., Гарачук Олександра Триф.
В Сандраках побито 23 чоловіка і 12 жінок, 10 заарештовані і піддані тортурам за зв’язки з партизанами. Одного пораненого чоловіка замучено, 6 розстріляно і трупи їх пущені під лід р. Південний Буг. 10 чоловік заарештовано, 5 жорстоко побито в Сидорисі, 7 заарештовано і 3 побито в Слободянську, 27 заарештовано і 38 побито в Софіївці, 15 заарештовано в Старій Гуті, 9 побито в Томашполі, 72 заарештовано і 127 побито в Терешполі, 14 заарештовано і 25 побито в Тесах, 12 заарештовано і 18 побито в Хуторі Петровському. 27 заарештовано і 38 побито в Софіївці. В Соломірці були заарештовані Рибіцький Ілля П., Гуменюк Павло, Кобринський Василь Д. Насиллю підверглася 13-річна Вінічук Ганна (якій чудом вдалося вирватись від фашистів), Шпур Тодось, Гуменюк Наум, Рибак Данило (його гітлерівці запрягли в мотоцикл з каляскою і заставили везти себе 18 км. по грязюці). За супротив проти грабування побито Мусевич Явдоху, Рихлецьку Броньку, Гуменюк Югину, Вихлецького Івана, Вонсович Ліонка, Порик Михася, Кульчук Ярину. Всього побито 81 особу, насилля зазнали 6 осіб, переслідування – 22.
В грудні 1943р. в Широкій Греблі пройшла чутка, що фашисти забиратимуть все працездатне населення для будівництва оборонних споруд в районі міст Тернополя і Львова. Люди від такої акції, як могли, рятувалися. Леон Рибак, Олександр Снісарчук, Федір Москаленко, Павло Околіта перебралися у село Курилівка, де ховалися у віддалених хатах поблизу лісу. Окупанти дізналися про їх сховок, вивезли на р. Південний Буг, де після знущань розстріляли. Трупи жертв розклали у формі зірки, кинувши між них гранату. Вода понесла тіла безневинних людей. Після звільнення їх останки були знайдені і схоронені на сільському кладовищі. На місці тієї жахливої трагедії, в яру біля річки, поставили хрест, як пам’ять про загиблих.
21 липня 1943р. в 4 години ранку частинами СС і жандармерії було оточене село Майдан-Бобрик і всі жителі вивезені в Калинівку, за співпрацю з партиза-нами. Там працездатні були переведені в фашистський трудовий табор. Матері з малими дітьми, інваліди, пожилі люди залишені напризволяще без права повернення додому (вони змогли повернутися лише в грудні 1943р.). Село ж було заселене іншими громадянами. Партизани розігнали табір, вбивши при цьому 3 гітлерівців. У відповідь гітлерівці 11 січня 1944р. розстріляли 3 заручників, евакуювали всіх жителів, а село спалили.
22 липня окупанти повторили операцію уже в Пиківській Слобідці. 3-х хворих селян розстріляли, працездатних – в трудовий табір, непрацездатних залишено на голодну смерть. В грудні 1943р. – дозвіл на повернення, в лютому 1944р. нове виселення, під час якого вбито ще 8-м чоловік. 9 січня 1944р. спалили Уладівку, розстріляли і спалили 80 радянських громадян. Свідчить Марія Валер’янівна Радківська: “Сашко Коваль і Володя Яремчук, молоді хлопці, сховалися на горищі. Побачили, що горить – почали тікати крізь полум’я. На подвір’ї стояли німці. Вони загелготали і повели їх в хату, коло Груницьких. Прив’язали хлопців до ліжка і кинули гранату. Сашка розірвало на шмаття, а Володя перед цим розв’язав мотузок і кинувся у вікно, але йому відірвало п’яту, кров потекла по стіні на землю... Тікати він не міг. Пішов сам просто на німців: “Стріляйте гади!” Його вбили”.(21, ст.86)
На каторжні роботи в Німеччину вивезено з Сальниці – 289 осіб, Пагурець – 80, Уланова – 10, Гатки – 85, Зозулинець – 85, Клітенки – 15 (7 із них по дорозі зуміли втекти і повернутись додому), Кропивни – 52, Слободи-Кривошиїнської – 21, Кустівець – 134, Лип’ятина – 120, Морозівки – 93, Погорілої – 21, Подорожної – 74, Рибчинець – 212, Ступника – 28, Торчина – 123, Чеснівки – 26, Чернятинець – 37, Смілої – 101, Тарасок і Чепелів – 70, Пустовітів – 73, Рогинець – 41, Сулківки – 103, Скаржинець – 180, Маркушів – 133, Воробіївки – 112, Вишеньки – 61, Хуторів Кривошиїнських – 97, Березна – 78, Майдан-Бобрика – 184, Білого Рукава – 99 (3 чоловіка втекли і зуміли добратися додому ще до визволення), Вербівки – 35, Вуглів – 25, Вугринівки – 164, Голодьок – 107, Держанівки – 48, Жданівки – 50, Журавного – 117, Порика – 45, Кривоший – 160, Крупина – 51, Крутнева – 27, Лелітки – 51, Лисогірки – 25 (одна жінка втекла по дорозі), Лозови– 69, Мазурівки – 61, Медведівки – 50 (12 втекло по дорозі), Олександрівки – 77, Осичок – 13, Педосів – 40, Порубинець – 60, Пиковської Слобідки – 144, Сандрак – 67, Сидорихи – 130, Слободянського – 74, Соколови – 79, Соломірки – 57, Старої Гути – 53, Томашполя – 105, Терешполя – 209, Тесів – 63, Хутора Петровського – 55, Шевченково – 70 (10 втекло по дорозі), Широкої Греблі – 219, Софіївки – 57. На жаль, відсутні дані про Філіопіль, Сербанівку, Нову Гуту, Лисогірку, Луку Івановецьку, Дубрівку, Янопіль, Кушелівку, Качанівку і ряд інших сіл. Але навіть неповні дані дають можливість говорити про перебування понад 6000 осіб з колишніх Хмільницького і Уланівського районів на німецькій каторзі.
Згадує жителька с. Ступник Ананьєва Анастасія Леонтіївна: “Було мені 18 років, як мене забрали в Німеччину. Була я там три роки. Робила на заводі і всякі труднощі відбувала, голодувала, але я тоді мала силу і норму виконувала. Живою зосталась дякуючи Богу, бо американці той завод 28 раз бомбили. Біля заводу було бомбосховище, і як тільки оголосять тривогу, німці та французи біжать до сховку. Нас, українців, туди не пускали. Поліцаї і ми бігали в лісосмугу, в якій росло товсте, крислате дерево. Під цим деревом ми і ховалися. Та не завжди таланило. Одного разу коли літаки почали чергову атаку, ми, 5 хлопців і 8 дівчат, в черговий раз сховалися під цим деревом. Чи то доля випадку, чи Бог поміг, але, коли літаки пішли на чергове коло для атаки, хтось з хлопців крикнув: “Тікаймо звідси!”. Бігли стрімголов, хто куди. А через мить дерево від розриву бомби вирвало з корінням. Дуже багато тоді загинуло наших. Після того випадку нас пускали в бомбосховище, але тільки на п’ятий поверх. А щоб українці не змогли сховатися глибше, у кожного на лівому рукаві був знак. Важко гадати чи вижила б я у тих умовах, коли б не щира порада людей, старших за віком, та допомога американців, які визволили нас ...”(33, ст.3)
Закатовано і розстріляно в Уланові 3000 осіб, Вишеньці – 26, Воробіївці – 1, Гатці – 2, Гнатівці – 3, Зозуленцях – 5, Кустівцях – 10, Лип’ятині – 10, Лисогірці – 3, Малому Острожку – 12, Великому Острожку – 1, Маркушах – 5, Морозівці – 11, Подорожні – 11, Пустовітах – 13, Рогинцях – 7, Сальниці – 789, Скарженцях – 2, Смілі – 20, Ступнику – 65, Тарасках – 4, Торчині – 2, Чеснівці – 49, Білому Рукаві – 5, Вербівці – 1, Вугринівці – 5, Жданівці – 9, Журавному – 10, Качанівці – 4, Кривошиях – 8, Порик – 1, Крупин – 1, Олександрівка – 1, Педосах – 3, Пиківській Слобідці – 11, Сандраках – 7, Слободянську – 3, Томашполі – 2, Терешполі – понад 100, Тесах – 2, Старій Гуті – 5, Широкій Греблі – 1 особа.
Газета “Більшовицька трибуна” від 20 травня 1944р. в статті “Кривавий злочин німецьких людожерів” писала, що на Лисій горі, в 1,5 км. від Хмільника виявлена могила з 19-ма трупами. Жертви були розстріляні 7-8 березня 1944р. при евакуації Хмільницького концтабору. Серед загиблих виявлено трупи 15-річного Івана Друзя з Думенок, Мазур Іллі К. З Педосів, Михайла Корнелішена, Олександра Онищука з Уладівки, Кирила Пилипчука з Журавного. На деяких трупах були сліди побоїв, один передавлений танковою гусинецею.(28, 20.05.1944; 11, ст.46)
Фашисти постійно забирали худобу, птицю, хліб, яйця, молоко і інші продукти, теплу одежу для потреб німецької армії. Населення змушене було платити податки грошима, одежею, продуктами (налог платили навіть за собак). В Жданівці з клубу зробили бойню, (все м’ясо звідки йшло в Faterland) в Качанівці - конюшню. В Олександрівці староста і голова господарства зібрали на потреби німецької армії в 1943р. 58 кожухів, 12 пар валянок, 18 шапок, 40 рукавиць; в Сандраках – 110 кожухів, 27 пар валянок, 50 пар рукавиць, 35 штанів. В Вишеньці перебили всіх собак, щоб представникам влади можна було безперешкодно ходити по дворах, збирати податки і розшукувати підпільників. На станції Крижанівка окупанти організували масовий вивіз в Німеччину українського чорнозему.
3. Рух опору
Населення не мирилось із існуючими порядками. Розгортався партизанський і підпільний рух. З грудня 1941р. по березень 1944р діяла Хмільницька підпільна партійна організація. До неї входили Цецуров Петро А., Воржев Олексій Я. (обидва розстріляні жандармами 28 березня 1943р.), Яковлєв Петро І., Павленко Іван Т. (загинув при визволенні), Дяченко Василь К., Ліщенко Антон П., Літинський Анатолій Г., Шестопал Данило Ф., Коновалов Іван М. (вбитий поліцейським надзором), Неспосудній Пилип П. (замучений жандармами), Хижняк Яків С., Медведь-Орликов Михайло І., Устименко Іван М. (вбитий після війни бендерівцями), Осадчук Іван І., Бойма-Гіллєр Лев М., Шевчук Іван А. (розстріляний в січні 1944р.), Врода Федір П., Цицурова Ольга П., Неспосудня Ольга Ф., Іванов Володимир К. (вбитий на фронті), Панчевський Петро Г., Яцюк Олександр П. (вбитий при виконанні завдання організації), Бойко Федір С., Кобринський Ксенофонд Д., Бондар Віра К., Соловей Павло П., Шевчук Ярема П., Федун Олексій П., Гринько Микола С., Олійник Андрій О., Нечипорук Володимир П. (загинув на фронті), Проценко Василь М., Мочнєв Микола, Липко Василь (загинув на фронті), Шабовта Степан С. (розстріляний німцями), Герунь Степан Т., Ярощук Давид Т., Каплинський Радіон С.(13, ст.1-12)
Організація ставила перед собою завдання: пропоганда та агітація, збір зброї і підготовка людей для формування партизанських загонів, саботаж на промислових і сільськогосподарських підприємствах, терор і диверсії. Підпільники на друкарських машинках друкували відозви до радянських громадян направлені проти поїздки в Німеччину; поширювали дійсні листи про тортури над людьми в Німеччині; видавали фальшиві документи з підробними печатками, які звільняли від поїздки, або давали можливість змінити євреям національність. Маючи два радіоприймачі приймали і поширювали звіти Радінформбюро, підбирали і поширювали листівки скинуті з літака.
В серпні 1942р. вони звільнили, обстрілявши конвой, близько 200 людей, яких відправляли в Німеччину. Було зібрано і передано на озброєння партизанського загону ім. Леніна 28 гвинтівок, 6 обрізів, 7 автоматів, 106 гранат, 9 наганів, 1 станковий кулемет, 15 мін, 14940 патронів, 8 кг. толу.
Павленко і Коновалов організували затримку випуску букш на два місяці і випустили їх з 75% браком. Неспосудній і Рухленко у вересні 1942р. поламали 10 верстатів в артілі “Металіст”. В приміських селах організована роздача хліба з урожаю 1942р. населенню. Для заторможення обмолоту виведена з ладу електролінія і спалено електромотор в Будкові.
В листопаді 1942р. в районі села Соломірка Яцюк і Кобринський розібрали полотно залізничної дороги і пустили під укіс військовий ешелон, який йшов на фронт. 2 серпня 1943р. Кобринський і Хижняк біля Соломірки підірвали німецький ешелон з рудою. Осінню 1942р. Бондар, Наумчак, Олійник спалили два мости на трасі Хмільник-Калинівка, що затормозило вивозку лісоматеріалу. В грудні 1942р. вбили районного старосту Чорного і старосту Терешполя. Всього вбито 17 німців і їх поплічників.
В вересні-жовтні 1943р. передано в партизанські загони поповнення, продукти харчування і розвіддані. Так в з’єднання ім. Леніна відправлено 5000 кг. муки, 700 кг. круп, 3200 кг. цукру, 500 кг. солі, 150 буханок хліба, 100 кг цибулі, 100 кг. гороху, 100 пар білизни, 2 комплекти теплого обмундирування, 50 кг. типографної бумаги, 100 штук зошитів, 62 штуки бинтів, 23 індивідуальні пакети, 1 літра йоду, 2 літри перекисю водню і інше.
Організація поширювала свою діяльність на Сандраки, Педоси, Сьомаки, Семки. В Педосах підпільно-комсомольська група виникла в грудні 1941р., в складі 7 чоловік під керівництвом Нечипорук Бориса П. У цей же період виникла підпільна група в с. Сьомаки, що об’єднувала 6 патріотів (2 з них загинуло) під керівництвом Шабовта Степана С. З травня 1942р. починає діяти очолена Марункевичем Антоном Д. підпільна група в с. Семки в складі Амонс Станіслава П., Гронського Вячеслава С., Загороднього Кирила П., Козловського Антона Й., Лук’янчук Гната К., Попель Франца І. і Ратушного Олексія С. З лютого 1942р. починає діяти підпільна група в с. Сандраки під керівництвом Моцінського Єліфарія О. Ця група поширювала свою діяльність на села: Голодьки, Гута, Широка Гребля, Курилівка, Клітищі, Томашпіль, Соломірка, Білий Рукав, Журавне, Уладівку. Так в Томашполі, з січня 1943р. по березень 1944р. зв’язковим, агітатором і розповсюджувачем листівок був рахівник місцевого колгоспу “Нове життя” Слободянюк Семен Тихонович. Він збирав продукти харчування для загону Мечковського з’єднання ім. Леніна, організував роздачу населенню зерна зі складу с. Томашпіль 150 т., щоб не відправити його німцям. В Соломірці подібні доручення виконував Кобринський Олексій Демидович (особливо багато зробив для звільнення людей від фашистської каторги), в Забужжі – Наталич Леонід Якович, в Курилівці – Криницький Роман Іванович.(11, ст.15; 12, ст.7)
Допомагали партизанам діставати зброю, виконували роль зв’язківців жителі Хмільника Гершон П. Т. і Дяченко О. І., Курилівки – Дибенко П. І., а також Ребчиніцир А. Й., Рожкова Ф. І., Сич О. К. Встановлювали і ремонтували приймач, розповсюджували зведення хмільничани Івницький І. У. та Циприн Ю. Я. Забезпечував партизан житлом, продуктами харчування і зброєю житель Порика Гуменюк П. Л. Бондар Фаїна з Кулибабинець була зв’язковою підпільників з партизанським загоном Дидашвілі з’єднання ім. Леніна.
Активними учасниками підпільних груп були жителі Хмільника Бабій Анатолій В., Вайман Олександр І., Дрейчук Олександр Т., Іралевич Софія І., Пугач Одарка Ф., Соколова Антоніна І., Шестопал Василь П., Шварц Олександр; Широкої Греблі – Вигорук Яків П., Ланова Надія С., Моцинський Єліферій О.; Куманівець – Базелінський Прокіп К., Березни – Бойчук Матвій М., Курилівки – Красовський Вячеслав К., Уладівки – Мазур Франц Я., Старої Гути – Побережний Пилип Ф., Голодьок – Шевчук Ярема П., Кожухова – Моргун Сергій С., Сандраків – Моцінська Марія О.
Особливо значну допомогу партизанським загонам надала Уладівська підпільна організація, яка сформувалася в березні 1943р. Підпільники доставляли для партизанів продукти харчування, одежу, проводили ремонт зброї, налагоджували друкарський верстат для типографії, збирали і доставляли цінні дані про розташування і дислокацію німецьких військ, саботували роботу Уладівського цукрозаводу і спиртзаводу, знищили 5 дорожних мостів на Пиків і Янів, розброїли 4 поліцая, 3 мадяр, 1 німця.
Тісно з уладівчанами співпрацювали підпільники Журавного і Кулибабинець. В Журавному підпільна група остаточно сформувалася в вересні 1943р. Передала партизанам 2 гвинтівки, 3000 патронів, 60 гранат, багато продуктів харчування. Доставляла в партизанський загін зрадників, спалили моста, зняли з німецького літака (змушений був сісти біля села через поломку) два кулемети. Підтримувала тісний зв’язок також з підпільниками Курилівки, Олександрівки, Клітищ. В кінці січня 1944р. перейшли в партизанський загін. Підпільна антифашистська група в с. Кулибабенцях виникла в жовтні 1943р., об’єднувала 5 осіб під керівництвом Мартинюка Мойсея А. До співпраці підпільники задіяли перекладача Агре, що зробило їх розвіддані особливо цінними.
З травня 1943р. по березень 1944р. діяла підпільно-партизанська група в с. Сальниця, яку очолювали Гудзенко Антон Павлович і Скоров (Борисенко) Іван Ілларіонович. До неї входили Мулярчук Володимир А., Шафорост Володимир А., Кондель Петро Г., Шпорта Анатолій Г., Гриньов Іван Ф., Плахотнюк Констянтин Є., Гудзенко Марія П. Вони знищили 23 вороги, спалили 3 трактори, 5 молотарок, 7 сепараторів, 2 дерев’яних мости. Проводилась велика агітаційно-пропогандистська робота. Під час нападу на ворога у с. Краснопілка загинули Плахотнюк К. Е. та Гриньов І. Ф. 4 січня 1944р. за знищення старости с. Сальниця схоплений і розстріляний Гудзенко А. П.(5, ст.1-8)
В Вишеньці в оселях Іщук Параски О. і Щербатюк Євдокії М. були явочні квартири. В 1942-1943рр. тут жили партизани Іванов Анатолій і Павло (один із них був старшим лейтенантом). Учасником партизанського загону і зв’язковим був житель Вишеньки Павлінський Володимир Петрович. Залишений в 1941р. для підпільної роботи, він всі зусилля доклав, щоб пришвидчити перемогу. Заарештований, він витримав всі тортури, нікого не видав і був розстріляний в липні 1943р. в Бердичеві.(4, ст.16)
В Крижанівці діяла підпільна група в складі Косовського Франца, Макарця Василя, Новаківських Аделі і Генефи, Базилєва Миколи, Канецького Вацлава, Лопчука Івана. Базилєва М. (родом із с. Маркуші) фашисти розстріляли, Канецького В. заарештували і піддали тортурам. 20 січня 1944р. вбито Новаківську Ганефу.
В Лозні в 1942 році підпільну групу організував Кучерук Д. І. Зв’язалися з підпільниками Пикова і партизанами загону ім. Леніна. Проводили агітаційно-роз’яснювальну роботу, маючи радіоприймач розповсюджували листівки, збирали зброю, розбирали мости. В серпні 1943р. було здійснено напад на комендатуру в с. Малий Острожок. Вбито охоронця, забрано з сейфу зброю, знищено документацію. Не знайшовши винних фашисти розстріляли 12 заручників.
В 1943 році в Воронівцях активісти спалили трактор і молотильну машину. В Гнатівці спалили молотильну машину, сепаратор сельпункта і попередили старосту та всіх німецьких посіпак. В Ступнику спалено молотильну машину, було вбито збіглого червоноармійця Бойка Івана за спробу вивести з ладу німецьку машину.
Осінню 1941р. в Житомирські ліси був висаджений десант для розгортання партизанської війни. Серед десантників був і Куликов Олександр Іванович. Він успішно виконав завдання налагодження зв’язку між житомирськими партизанами і партизанами Чорного лісу. Як зв’язковий і розвідник в 1942р. поселяється в Великому Острожку, одружується з господаркою явочної квартири Остапчук Секлитою Омельянівною. Тут з весни 1943р. на партизанів загону ім. Кармелюка партизанської бригади ім. Леніна завжди чекали продукти харчуван-ня, свіжа одежа і цінні розвіддані. Збирати все це допомагали місцеві жителі Вітрук Прокіп Петрович та Вознюк Василь Юхимович.(6, ст.1-9)
В Куманівцях тісно пов’язані з партизанський об’єднанням ім. Леніна, діяли підпільники Пилип Неспосудній, Матвій Бойчук, Прокіп Базелінський, Степан Базелінський, Домка Шклярук, Василина Лукова, Олексій Ядвіжин, Андрій Фаріон. Місцем зустрічі була школа, де партизани отримували розвіддані, одежу, продукти харчування. Директором її був Д. М. Мізяківський. Взимку провокатор видав господаря явки, його відправили в Староконстянтинівську польову жандармерію, де після чисельних тортур, нічого не добившись стратили. Дружину Мізяківського з немовлям врятувала жителька села Ганна Педос.
В Порику в січні 1944р. партизани Тушевського обезброїли 12 мадяр. Німці у відповідь забрали одну людину, доля якої залишилася невідомою. В Кривошиях у партизанському русі активну участь приймав син учительки Слизовської В. А. капітан Червоної Армії Барановський Всеволод Володимирович, який нажаль не дожив до перемоги.
Тісний зв’язок з партизанами встановили жителі с. Майдан-Бобрик Джумський К. М., Григус Г. Й., Онищук А. Ф., Кравчук П. Ф., Григус П. К., Педик В. А., Бурдяківський Г. В., Григус К. Г., Бурдяківська К. Й., Джумська Г. А., Кравець А. С., Кравчук Г. Ф. і інші. Говедов Іван Т. направив дві машини з окупантами на партизанську засідку. Кравця Тимофія К. німці заставили вести на залізничну станцію 18 мішків хліба для відправки на фронт. Хліб їздовий завіз партизанам, а в мішки позапихав скручене ганчір’я, яке й поїхало фріцам на їжу.
На Хмільницький і Уланівський райони поширювали свою діяльність партизани, які діяли в Чорному лісі: загін Дадишвілі (командир Дадишвілі А. А.), загін ім. Богуна (командир Посвятенко Ю. Т.), загін ім. Щорса (командир Шарабанський Т. М.), загін ім. Ворошилова (командир Мельник М. Г.), загін ім. Чапаєва (командир Кугай П. Т.), загін ім. Суворова (командир Вальчук К. Ф.), загін ім. Хрущова (командир Карєв О. В.). Восени 1943р. ними на території районів було завдано відчутних ударів по комунікаціях ворога. Коли при відступі фашисти пробували вивезти в Німеччину 57 жителів с. Соломірки, то партизани відбили їх аж в с. Насиківна Томашпільського району. 4-6 січня 1944р. партизани пустили під укіс військовий ешелон між Хмільником і Калинівкою, знищили міст у с. Широка Гребля. 16 березня партизани звільнили 914 (по іншим даним близько 1500) військовополонених і заарештованих місцевих жителів Уланівського, Хмільницького і Літинського районів. Кавалерійська бригада, створена на базі партизанського з’єднання ім. Леніна, здійснюючи рейд по районах області, поповнилась великою кількістю підпільників-хмільничан. Серед них Базелінський Прокіп К. (Куманівці), Бондаренко Семен А. (Хмільник), Бондар Фаїна І. (Колибабинці), Голобородько Віра П. (Хмільник), Данилевич Володимир Б. (Порик), Єханов Микола Ф. (Хмільник), Михальнюк Мойсей С. (Уланів), Новиков Кузьма П. (Чудинівці), Недорізанюк Михайло Ф. (Лозна), Соловей Павло С. (Порик), Сухін Олексій С. (Лозна), Серба Євгенія І. (Уланів), Тишенко Яків Б. (Хмільник), Тимощук Антін П. (Уланів), Тюреєва Валентина Д. (Уланів). В з’єднані Федорова партизанила Борсиловська Зінаїда К. (Хмільник), в з’єднанні Сабурова – Волосович Антін Б. (Білий Рукав) і Муляр Ліза В. (Терешпіль), в з’єднанні Ковпака – Кравець Ганна М. (Хмільник).(11, ст.1-43)
Часто партизани заходили в села, де населення збирало для них цінну розвідувальну інформацію, одежу, продукти харчування. В Білому Рукаві жили і лікувалися до повного виздоровлення два партизани.
Десятки військовослужбовців залишилися живими і не попали в пазурі жандармів завдяки тому, що їх переховувало і лікувало місцеве населення. Паламарчук Євдокія Семенівна в 1942р. прийняла і доглядала як сина, важкопораненого (залишився без правої руки), хворого на тиф Едигор’яна Арутюна Аслаповича з Азербайджана. Після одужання він пішов в партизанський загін. Школьнік Дем’ян Кузьмович в 1941р. 13 днів ховав у себе радянського солдата. В 1942р. переховує окруженця Зуєва Констянтина з Чернігова, який пізніше пішов у партизани. З літа 1943р. по березень 1944р. в нього перебуває важкопоранений парашутист Конлєв Іван Іванович. Легендою покрила себе сім’я Олійників. Олійник Кикеля Хтомівна в 1941р. разом із братом – колгоспним ветлікарем Січкар Семеном Хтомовичем і сестрою Січкар Катериною Хтомівною доглядала і переховувала 10 радянських воїнів. 9 із них, підлікувавшись, пішли на з’єднання зі своїми. В 1942р. Катерина Хтомівна відправлена окупантами на каторжні роботи в Німеччину. І тепер уже двох з братом Кикеля Хтомівна в 1942р. переховує і лікує на протязі декількох місяців Філонича Михайла (родом з Полтавської області, втік з полону) та Конлєва Івана Івановича (родом з Москви, парашутист з першого окремого загону військ особливого призначення МДБ СРСР). В 1944р. спасає життя і два місяці переховує радянського танкіста Воробйова Федора Микитовича (родом з Ленінграда). Все це були прості жителі села Сміла, які не чекали почестей, буденно здійснюючи ПОДВИГ.(4, ст.1-34)
Жителька Великого Острожка Ткачук Текля Петрівна місяць переховувала радянського капітана Коваля Андрія. Потім він 15 днів перебував в Остапчук Сиклити Омельянівни. Звідси і забрали його партизанські зв’язкові Борис і Михайло в Бердичівську партизанську групу. Солодка Серафима Миколаївна переховувала військовополоненого Солодкого Павла Гордійовича (вони одружилися), який пізніше в 1944р. загинув.
Згадує Слободянюк Валентина Михайлівна – жителька Пустовіт, господар явочної квартири: “Коли після триденного бою за Сальницю радянські війська відступили я, тоді вчителька початкової школи, сховала 1 офіцера і 1 солдата. Через два тижні, коли все заспокоїлося, вони пішли... Потім я переїхала до Пустовіт. Там дізналася, що збіглий військовополонений Бердніков Олександр Петрович, почав організовувати молодь на боротьбу з фашистами. Заарештований поліцією спробував утекти, але був поранений і забраний в Уланівську лікарню. Там його підлікували і відправили в Калинівку. Звідти він тікає, повертається в Пустовіти і знову переховується два тижні. Мартиненко К. М. принесла йому костюм і паспорт свого чоловіка, щоб вивезти його за межі Уланівського району. По дорозі він роззброїв місцевого поліцая і приєднався до Літинських партизан”. Бердніков О. П. став одним із засновників і керівників партизанського руху на Літинщині. В 1943р. школу займає німецька військова частина. Одному із військовополонених, який був при ній, Батуріну Максиму Степановичу вдалося з допомогою Соколюк К. М. втекти. Переховується він у Слободянюк В. М. Тут він зв’язався з партизанами і танкістами-оточенцями та як могли шкодили фашистам. Пізніше Батурін М. С. загине на фронті. В 1944р. на квартирі у Слободянюк В. М. перебували 10 днів партизанський лікар і медсестра. В 1943р. переховували військовополонених жительки с. Вишенька Іщук Параска Опанасівна та Щербатюк Євдокія Михайлівна. Декілька днів переховувала в 1944р. снайпера 317 стрілецької дивізії вчителька Вишеньківської школи Дубинчак Антоніна Борисівна. Збираючись відступати, фашисти зібрали всіх працездатних жителів і погнали до Німеччини. Разом з ними був і солдат, але йому вдалося дожити до Перемоги.(23, №37)
4. Визволення від фашистів
Нестримно йшло визволення. В грудні 1943р. вісім радянських розвідників прийшли у с. Воронівці. Пробули 15 днів, знищили 4 німців, зібрали необхідні розвіддані і повернулися назад до своїх. 10 січня 1944р. на есесівську засідку нарвалися радянські розвідники в Лип’ятині. Колгоспник Демчук Василь Євтодійович 23 дні переховував на своєму горищі розвідника-уральця Шликова Івана, незважаючи на те, що в хаті перебувало 17 есесівців. При евакуації німцями села, Шликов разом з місцевим населенням евакувався в с. Сальниця, де пробув п’ять тижнів до приходу Червоної Армії. 10 січня 1944 року Радянська Армія звільнила Погорілу, Клітенку, Кропивну, Подорожну і північну частину Ступника. Після жорстоких боїв зачепилися за північну окраїну с. Слобода-Кустовецька. Фашистам 25-ї танкової дивізії вдалося оточити в селі третій батальйон 338 гвардійського полку 117 гвардійської Бердичівської дивізії, що здійснювали розвідку боєм. Їм на допомогу був направлений взвод червоноармійців під командуванням гв. лейтенанта Семака Миколи Павловича. Проти жменьки воїнів гітлерівці кинули танки, бронемашини, піхоту. Вже горіли три танка і дві бронемашини, але атаки продовжувалися. Більше половини взводу загинуло. Бійці Мироненко, Дорофеєв, Бокрущенко, поранені, стікаючи кров’ю, відбивалися від ворога вогнем своїх автоматів, закінчувалися патрони. І тоді лейтенант Симак з гранатами в руках піднявся і кинувся під фашистський танк, зупинивши його і в цілому атаку, ціною свого життя. Указом Президії Верховної Ради СРСР Семаку Н. П.(уродженцю смт. Погребище, 03.05.1919р.н.) присвоєно звання Героя Радянського Союзу.(20, ст.230-231)
Прагнучи недопустити подальшого просування радянських військ до Південного Бугу гітлерівське командування кинуло проти наступаючих 20-й са-перний батальйон, 58-й запасний авіаційний полк, учбовий батальйон 2-ї авіа-польової дивізії, 68-у і 340-у піхотні дивізії і інші частини. В наслідок цього різко піднялась боєздатність 48-го і 24-го танкових корпусів ворога, дальше просування наших військ було зупинено масованим вогнем артилерії і мінометів, контратаками танків і мотопіхоти з району Любара.(19, ст.361)
13 січня 18 радянських танків по трасі Бердичів-Хмільник увірвалися в Уланів. Знищено було багато живої сили і техніки ворога. Прорватись назад тим же шляхом не вдалося. Танкісти натрапили на сильний ворожий заслон в с. Петриківці. За наказом командування почали виходити з оточення через Гатку, Пагурці, Тараски, але час було втрачено. У вогняному мішку Гатка-Пагурці радянські танки були розгромлені. Фашисти страчували всіх, прикладами добивали поранених. Місцеві жителі кинулися рятувати воїнів, розбирати по сім’ях, пазивали своїми синами і братами. Уцілілих воїнів переховувало населення 8 сіл. Бондарчук Ксенія Г., Глищук Степан П., Гуменюк Марія М., Деревіцька Катерина А., Колодій Параска Т., Кващук Марія П., Лебідь Ксенія І., Остапович Параска І., Остропільська Євдокія Д., Ремез Степанина Г., Ткачук Софія С., Фіщук Тетяна П., Червінська Надія М. з Чернятиць; Гудзь Наталія Т., Гудзь Тодор Т., Казмірчук Євдокія Т., Кузьмук Марія Я., Літвінчук Юхрем Д.,Малинівська Ксенія В., Майстерук Євдокія Г., Павлюк Ілля Ф. з Пагурець, Попуторівська Євдокія Ф., Олійник Кикеля Х. з Смілої; Устименко Ганна Г. з Рибчинець; Гуменюк Ганна В. з Маркушів; Демчук Василь Є. з Лип’ятина; Кващук Килина П. з Пустовіт; Кудін-Сенник Ольга І., Юшко Тетяна П., Карчевський Максим з Уланова; Гутнік Марія П., Довгалюк Ганна М., Линник Яків Д. з Морозівки; Гнед Гнат В., Женний Денис М., Шегерко Дмитро П., Мазур Ганна С. з Чеснівки. Пагурчанка Гудзь Наталія знайшла у скирді і переховувала 8 танкістів, уланівчанин Карчевський Максим – 7 танкістів. Танкіста Івана з Чернігівської області знайшли і переховали тільки на 48-й день його перебування в скирді – напівживого, з обмороженими ногами. 23 дні доглядали і переховували старшого лейтенанта, командира танкової роти Роміх Олександра Миколайовича, але 1 березня 1944р. він помер від ран. Поховали його в с. Рибчинцях.(4, ст.1-34)
Згадує Варвара Гудзь, дочка Тодора і Ликери Гудзів: “Січневого дня вранці, у вікно, що від поля, хтось тихенько постукав. Незнайомець у військовій формі повідомив, що у полі в скирті він залишив ще чотирьох танкістів. Щоб уникнути неприємностей гостя, Миколу Рябова, переодягли в цивільний одяг, нагодували і запропонували зачекати до вечора. А коли густа ніч покрила землю сусід Петро Береза, Микола Рябов і старша сестра Наталка підводою поїхали до скирти. В село повернулися перед ранком і привезли ще чотирьох танкістів. Москвич Микола Рибаков, Василь Чернов (уродженець Курської області) та Анатолій (Варвара не пам’ятає звідки він) залишилися в сім’ї Гудзів. Два інших поселилися в Євдокії Майстерчук та в Павла Клименюка. Не встигли гості переодягтися, як почалася облава. Німці забирали чоловіків і жінок для відправки в Німеччину. Щоб не наражати на небезпеку сім’ю і молодих солдат, Тодор Гудзь вийшов на подвір’я, де його і забрали фашисти, не проводячи в будинку обшуку. Повернувся він з німецької каторги лише після закінчення війни”.(29, 30.04.2005)
Відчуваючи нетривкість свого становища та прагнучи створити нову лінію оборони по р. Південний Буг, ворог почав масову евакуацію мирного населення з прифронтової полоси. Поступив наказ нікому не залишатися в селах. За порушення – розстріл або спалення в хаті. Не всі виконали наказ, а тому поплатилися життям. У Вишеньці спалили батька, матір і старшу сестру Романюк Надії Григорівни, згоріла сім’я Тригуби Федора (дружина і двоє дітей), Вітюка Філарета (дружина і троє дітей), Шпіхернюк Григорій...
14 січня 1944р. за наказом командуючого 1-м Українським фронтом Н. Ф. Ватутіна війська на цьому рубежі перейшли до активної оборони і підготовки до нового наступу. Безперервно велася розвідка, артилерія і міномети регулярно наносили удари по ворогу, снайпери влучним вогнем знищували ворожих солдат і офіцерів. 19 лютого розвідгрупа 320-го гвардійського стрілецького полку полковника Д. С. Новикова в районі Петриковець захопила полоненого з 1-ї роти 371-ї піхотної дивізії. Розвідка дозволила до кінця лютого доволі точно встановити склад і характер оборони ворога.(19, ст.366)
22 лютого розвідники 714 стрілецького полку дістали завдання привести “язика”. Солдати вночі підповзли до ворожого бліндажа, що знаходився на околиці села Осична. Залишивши прикриття вперед поповз Олександр Полін. У небі зависали ракети, не переставав строчити кулемет. Використавши хвилинне затишшя, воїн опинився біля чорного отвору, жбурнув гранату за гранатою, вскочив в бліндаж, зав’язав рукопашний бій. Три гітлерівці були вбиті, четвертого розвідник взяв в полон. 26 лютого 1944р. група розвідників на чолі з лейтенантом Макаровим отримала нове завдання – розвідати місцевість в районі с. Вишенька, виявити вогневі точки ворога. Улоговиною з боку с. Червоний Степ розвідники непомітно добрались до північно-східних околиць Вишеньки. Пагорб, на якому стояла крайня хата, нагадував укріплення, і дійсно біля самої хати замаскувався фашистський дзот. Німці не дрімали, різко заторохтів кулемет, і через декілька хвилин захлинувся. Розвідники кинулися у ворожі траншеї... На амбразурі ворожого дзоту залишилось лежати прошите кулями тіло розвідника 395-ї Таманської дивізії Олексія Володимировича Поліна. Він повторив подвиг Матросова, прикривши своїм тілом вогневу точку, тим самим давши змогу товаришам виконати завдання. В цьому бою було знищено 31 гітлерівця і 3 – захоплено в полон. О. В. Поліну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.(20, ст.6; 24, №56)
4 березня 1944р. розпочалась Проскурівсько-Чернівецька операція військ 1-го Українського фронту, яка й принесла радість визволення в усі села Уланівського і Хмільницького районів. 1-й Український фронт отримав завдання розгромити 1-у і 4-у танкові армії ворога і вийти до Карпат. Головний удар наносився силами трьох загальновійськових і двох танкових армій в загальному напрямку Ямпіль, Чортків, Чернівці. Допоміжний удар наносився силами 1-ї та 18-ї армій в загальному напрямку Хмільник, Жмеринка, Кам’янець-Подільський. 18-та армія повинна була силами трьох дивізій 11-го корпусу із засобами підсилення прорвати оборону ворога на правому фланзі в напрямку Острополь-Хмільник і на сьомий-дев’ятий день вийти на рубіж р. Південний Буг. На головному напрямку для розвитку успіху планувалося ввести в наступ також резерв армії – 395-у стрілецьку дивізію. 22-й і 52-й корпуси повинні були з початком операції розвивати наступ на Хмільник і Янів. На ділянці прориву створювалася щільність артилерії 81,5 гармати і міномета на 1 км. фронту, в тому числі 15 гармат прямої наводки; на інших ділянках плотність не перевищувала 7-10 гармат і мінометів на 1 км. фронту. 5 березня 1944р. звільнено с. Вишеньку і Червоний Степ. 6 березня, після 8-годинного бою, від німців очищено Держанівку, Софіївку, Терешпіль. 7 березня радянські війська увійшли в Гнатівку, південну частину Ступника, Торчин, Смілу, Сулківку, Жданівку (після бою переможцям дісталося 22 автомашини, 150 вело-сипедів, багато гвинтівок і автоматів, склад боєприпасів). Арсеній Ратушний так описує ці події; “В ніч із 6.03 на 7.03 із с. Шпичинці через Терешпільський яр, по лівому березі р. Пастуша, непомітно для німецького передового посту радянські війська зайшли в с. Качанівка. Вночі зайняли позицію вздовж шосе Качанівка-Семки і старалися зайняти позицію понад р. Пастуша. Окремі підрозділи почали роззброювати в хатах німецьких вояків. Частина військ пішла у с. Семки, де стояла велика німецька автотранспортна частина з інтендантством і захопила її. Було велике бездоріжжя і автомашини по грунтовій дорозі не могли проїхати. Більшість німецьких військ уночі, покинувши все майно і техніку, повтікали трасою до м. Хмільник. Одна танкетка вирушила із с. Семки, але зустрівши біля Качанівки навальний вогонь, повернула назад і застрягла в грязюці під с. Семки. Вранці почався обстріл с. Війтівці. На вокзалі повно вагонів. Передова лінія вздовж шосе від Качанівки, яку німці весь час обстрілюють з мінометів... Надвечір німецькі частини почали відступати на Дубрівку. Відступали рівним строєм.”(34, ст.79-80)
8 березня були визволені Пагурці, В.Острожок, Воронівці, Гатка, Крижанівка, Слобода-Кустовецька, Кустівці, Лип’ятин, Лозна, М.Острожок, Морозівка, Митинці, Сальниця, Чеснівка, Тараски, Чепелі, Рогинці, Скаржинці, Маркуші, Воробіївка, Березна, Качанівка, Крупин, Хутір Петровський, Осична.(2, ст.1-57; 10, ст.1-85)
Саме в Осичні стався унікальний випадок в історії війни. Жителька Соломірки Тушевська Ксенія Федорівна через партизанського зв’язкового, який повернувся з-за лінії фронту дізналася, що її син Владек, якого вона не бачила 6 років, служить в Війську Польському в танковому полку ім. Героїв Вестерплате. Тієї ж ночі вона вирушила на зустріч з сином. Пройшовши понад півсотні верст, ризикуючи кожної хвилини нарватися на фашистів, вона зустріла сина у щойно визволеній Осичні, коли вояки ховали загиблих товаришів. Польський генерал Ян Межицан дозволив матері залишитися в полку, де вона допомагала готувати їжу, прала сорочки, пришивала гудзики. А підчас переходу чи бою знаходилася у танку біля сина, допоки той не привіз її до рідної домівки. Влітку 1944р. в бою за м. Студзянки танк Тушевського був підбитий і згорів, а його самого врятували танкісти іншої частини. Однополчани вважали його загиблим. І лише в лютому 1970р., внаслідок випадкової зустрічі з другом-фронтовиком Генріхом Заморським, Володимир Іванович Тушевський дізнався, що за мужність і героїзм він нагороджений найвищою польською нагородою, став Героєм Польщі і прототипом одного з героїв книги Януша Пшимановського “Чотири танкіста і собака”.(17, ст.328; 30, 23.06.1970)
В Соломірці народився також Національний герой Франції, Герой Радянського Союзу Порик Василь Васильович. Офіцер 6-ї армії Південно-Західного фронту через поранення попав в полон і був доправлений в концтабір Бомон в Артуа (Франція). Став підпільником, командиром диверсійної групи, яка знищила понад 800 фашистів, пустила під укіс 11 потягів, зірвала два залізничних мости, спалила 14 автомашин, захопила велику кількість зброї. Після втечі з табору Порик продовжує боротьбу. Його ловлять, кидають у фортецю Сен-Нікез, він знову тікає. Коли він їхав на зв’язок з французькими партизанами, гітлерівці схопили героя і в той же день розстріляли.(20, ст.213-215)
Під кінець 8 березня 606-й стрілецький полк 317-ї стрілецької дивізії під командуванням майора М. С. Мисько підійшли до північних околиць Уланова. Вночі командир дивізії полковник Н. Т. Жердієнко наказав командиру 571-го стрілецького полку підполковнику Н. А. Карташкову ударом з південного сходу допомогти 606-му стрілецькому полку оволодіти цим населеним пунктом. Щоб уникнути повного оточення ворожі війська змушені були відступити. 9 березня звільнено Зозулинці, Рибчинці, Хутори Кривошиїнські, Чернятинці, Пустовіти, Білий Рукав, Кривошиї, Колибабенці, Томашпіль, Кушелівку, Дубрівку, Янопіль, Куманівці, Філіопіль, Сербанівку, лівобережну частину Сандрак, бійці 71-ї дивізії вели бій на околицях Великого Митника.
В цих боях відзначився Касян Андрій Пилипович (народився 13.12.1918р. в с. Киблич Гайсинського району). З наградного листка: “Виключний героїзм тов. Касян проявив в бою за визволення населеного пункту Сьомаки. 9 березня 1944р. першим переправився через річку Сниводу, незважаючи на сильний артилерійський вогонь ворога. Своїм кулеметним вогнем забезпечив переправу стрілкових підрозділів через водну перешкоду і атаку ворожих позицій. Коли у німців почалася паніка, тов Касян скочив на коня, галопом поскакав до німецьких окопів. Біля самих траншей кінь був вбитий, на Касяна накинулося 4 фашиста. Розстрілявши з пістолета трьох солдат, а четвертого – обер-єфрейтора взяв в полон. Першим тов. Касян форсував і річку Південний Буг.” За зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками і виявлену при цьому відвагу і мужність командиру кулеметної роти 330-го гвардійського стрілецького Червонопрапорного полку 129-ї гвардійської дивізії капітану Касяну А. П. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 11 березня герой поліг у бою за с. Журавне.(20, ст.113-115)
10 березня фашисти залишили Клітищі, Соломірку, Мазурівку, Журавне, Забужжя, Широку Греблю, Слободянськ, Соколову, Сидориху. В газеті “Прапор Перемоги” розповідалося: “Був жаркий липневий день 1941р. На подвір’я колгоспниці с. Сидорихи Киналь Ярини заїхало два червоноармійці – капітан Мутицін і лейтенант Олександр. Обоє стомлені дорогою, обличчя хмурі й сурові. Помившись і напоївши коней, вони швидко зібралися в дорогу:
-Не плачте, мамаша, надійтесь ми повернемось – говорив капітан...
О 4-й ранку 10 березня 1944р. радянська розвідка, а за нею і регулярні частини вступили в село. Всі жителі висипали зустрічати визволителів. І 60-річна Ликера Поліщук, троє синів якої на початку війни пішли бити фашистів, а дочка знемагала у німецькій неволі. І Киналь Ярина, яка з радістю впізнала, тепер уже підполковника Мутиціна:
-Я ж казав, що ми повернемося!”(31, ст.3)
На світанку 10 березня частини 276-ї дивізії полковника Т. У. Грінченко і 71-ї полковника Н. З. Біляєва штурмом оволоділи лівобережною частиною м. Хмільника і, разом з 129-ю гвардійською дивізією, вийшли на р. Південний Буг по всій території району. На правому березі наші війська зустріли наперед підготовлену оборону. Ворог частинами 8, 19, 25-ї танкових дивізій, танкової дивізії СС “Рейх”, 20-ї моторизованої, 208-ї і 371-ї піхотних дивізій пробував зупинити наступ наших військ. Савченко Андрій Євгенієвич, командир розвідвзвода 876 СП 276 СД згадує: “Німецьке командування м. Хмільник перетворило в великий опорний пункт. На околиці міста, прямо над самим Південним Бугом, стоїть стара міцна фортеця з багатьма бійницями, де німці встановили вогневі точки кулеметів та снайперів. Готуючись до оборони міста, німецьке командування замінувало всі доступні місця, опоясало все узбережжя дротяним огородженням. Там, де був ліс, німці випалили його так, щоб не могли пройти наші танки. Наші війська зайняли оборону вздовж височин, де стояв цегельний завод і проходила вузькоколійка. Нам розвідникам було поставлено бойове завдання: дістати “язика”. Але всі наші спроби добратися до німецьких окопів були безрезультатними. Наше командування також багато разів піднімало піхоту в бій, однак руху вперед не було”.(16, ст.33) Тоді командування пішло на солдатську хитрість: залишивши 873-й полк навпроти фортеці для відвернення уваги, 876-й полк передислоковано в район цегельного заводу, а 871-й – в Березну, де і було в ніч на 11 березня форсовано річку Південний Буг. На протязі дня підрозділи цієї дивізії відбили 11 контратак гітлерівців. В цей же час бійці 129-ї дивізії форсували Південний Буг поблизу с. Соломірки. Фашисти прагнули скинути гвардійців у воду. 9 танків, кілька самохідок і бронетранспортерів пішли на бойові позиції піхоти. Гвардії рядовий Павлюк з протитанковою рушницею висунувся вперед. Від першого пострілу спалахнула “пантера”. Згодом хоробрий бронебійник підпалив другий танк. Ворожі машини повернули назад. Тоді Павлюк перевів вогонь на бронетранспортери і двома пострілами підбив один із них. Вороги, мов горох, викотилися з палаючої машини. Та німці не встигли отямитися, як їх накрив шквальним вогнем кулеметник Джунов. Чергова атака була відбита.
В ніч на 12 березня стрілецький батальйон 131-го полку 71-ї дивізії під командуванням капітана М. Б. Мельникова форсували Південний Буг і захопили невеликий плацдарм південніше Хмільника, а потім стрімко атакували ворога і ввірвалися в центр с. Голодьки, захопивши декілька німецьких гармат, боєприпаси і тут же використали їх проти гітлерівців. Командир 5-ї роти того ж батальйону старший лейтенант М. А. Аніковський з бійцями пробився в тил ворога і вогнем із засади викликав паніку у противника. Гітлерівці спішно покинули село. Офіцери німецького штабу, відступаючи в паніці, кинули великий залізний сундук з орденами і медалями.(19, ст.378)
В наступну ніч форсування річки і нарощування сил на плацдармах продовжувалося. 317 дивізія форсувала Південний Буг в районі сіл Сандраки і Широка Гребля. На плацдарм в Голодьках, зайнятий батальйоном 131-го полку 71-ї дивізії, в ніч на 12 березня на плотах і дошках майже повністю переправився 367-й полк підполковника К. К. Воронцова цієї дивізії і зразу ж вступили в бій за його розширення. За ніч рядовий цього полку А. Погребняк зробив на лодці 60 рейсів, перевозячи на плацдарм солдат, кулемети і боєприпаси. Сміливо і рішуче діяли батальйони під командуванням капітанів Я. К. Чопорова і І. Г. Немчинова. На сві-танку вони вели важкі бої з ворогом на північній околиці Багринівець.
Богатирську силу, хоробрість при форсувані річки в районі Широкої Греблі частинами 317-ї стрілецької дивізії проявив старший сержант 606-го стрілецького полку В. А. Парчевський. Коли потрібно було перекинути на протилежний берег трос, він переплив з ним річку. Закріпив його і вплав вернувся назад. Під час переправи бійців і техніки натягнутий трос неодноразово рвався. Парчевський кидався в крижану воду і закріпляв його. За цей подвиг і проявлену мужність старший сержант був нагороджений орденом Червоного Прапора.
Масовий героїзм при форсуванні річки проявили солдати і офіцери 129-ї гвардійської стрілецької дивізії. 325-й полк під командуванням полковника В. О. Йосипенко і 320-й полк під командуванням полковника Д. С. Новикова, несподівано форсували річку і захопили важливий опорний пункт ворога Олександрівку.
Ворог відчайдушно огризався, контратакуючи піхотою при підтримці танків “тигр” і штурмових гармат “фердинанд”, прагнучи ліквідувати захоплені плацдарми. Ворожа авіація групами по 10-15 літаків бомбила бойові порядки військ на плацдармі, райони переправ і особливо Хмільник, де сапери, використовуючи наперед зібрані деталі, наводили міст через Південний Буг, будівництво якого здійснював 897-й окремий інженерно-саперний батальйон. Ворог прагнув зірвати будівництво моста ударами артилерії і авіації. 11 березня в 12 годин дня 20 Ю-87 бомбили переправу в районі Хмільника. Такі бомбардування проходили один за одним. Але міст будувався героїзмом воїнів і допомогою місцевого населення.
Жорстока боротьба за розширення плацдармів тривала. В ніч на 15 березня група розвідників під командуванням лейтенанта Андрія Савченко в брід переправилася через Південний Буг в районі с. Березна. 4 герої підповзли до німецького дота, закидали його гранатами і захопили “язика”, який дав цінні відомості. Це дало можливість розширити плацдарм, переправити туди 871-й і 876-й полки і обхідним маневром з двох плацдармів 18 березня почали звільнення Хмільника. Щоб вибити фашистів з Хмільницького палацу, бійці роти лейтенанта М. М. Волобуєва переправилися вночі через річку з боку, куди вогонь ворожих кулеметів не проникав. З протилежного боку до палацу ввірвалися партизани. Після рукопашного бою Хмільник був повністю визволений від окупантів.(18, ст.669)
Жорстокі бої йшли за с. Олександрівка. 11 березня о 4 годині ранку воїни 1, 2 і 3 батальйонів 606-го полку увійшли в село, але вже в 13.00 німці контратакою повернули втрачені позиції. В ніч на 14 березня війська Червоної Армії захопили половину села. Повністю вибити ворога вдалося лише 18 березня. Ворог в Олександрівці втратив 2 танки, 92 коня, 12 повозок, 219 солдат. 15 березня радянські війська вступили в Журавне і 5 днів вели бій за переправу через Південний Буг. 18 березня було звільнено Майдан-Бобрик, Вербівку, Вугли, Вугринівку, Крутнів, Лелітку, Лозову, Педоси, Порубинці, Крутнів, Пиківська Слобідка, Сандраки, Стара Гута. 19 березня – Осички, Нова Гута, Лисогірка, Гулі.(10, ст.1-85)
В боях гинули не лише воїни доблесної Червоної Армії. Від бомб і снарядів в Березні загинуло 2 місцевих жителі, в Білому Рукаві – 3 загинуло, 4 поранено, Кривошиях – 7 загинуло, 2 – поранено, Вугринівці – 9, Голодьках – 7, Держанівці – 2, Жданівці – 35, Журавному – 3, Качанівці – 8, Мазурівці – 4, Осичках – 1, Порубинцях – 1, Сандраках – 9, Сидорисі – 6, Слободянську – 8, Соломірці – 3, Тесах – 3, Широка Гребля – 1 (Закернична Віра Гнатівна, 1936р.н.).
Чоловіки призивного віку пішли воювати з ворогом. Все інше населення взялося за відбудову зруйнованого господарства. А відбудовувати було що. Збитки мирних жителів по Уланівському району становили 342708163 тис. крб. Найбільш постраждали Ступник (26127502 тис. крб.), Гатка (17728275 тис. крб.), Подорожна (13754844 тис. крб.), Кустівці (12678755 тис. крб.), Слобода Кустовецька (11299249 тис. крб.), Малий Острожок (11115414 тис. крб.) і так далі. Колгоспам в загальному завдано збитків на суму 372076312 тис. крб. В тому числі: знищено і пошкоджено будов на суму 18740451 тис. крб., розграбовано і знищено сільськогосподарського інвентаря на суму 2146886 тис. крб., загинуло посівів і врожаю на суму 52388304 тис. крб., знищено лісів і посадок на суму 681122 тис. крб., розграбовано і знищено худоби і птиці на суму 44690623 тис. крб., зерна, кормів, продуктів, матеріалів на суму 45313283 тис. крб., недополучено доходів на суму 208115643 тис. крб. Сума збитків Уланівському РОНО становила 7513417 тис. крб. 885 чоловік повернулося з війни інвалідами. Залишилось 286 дітей-сиріт. 1403 сім’ї втратили на війні своїх рідних.(1, ст.1-16; 3, ст.1-52; 32, ст.2)
У Хмільницькому районі загальна сума збитків колгоспів становила 480420202 тис. крб. В тому числі: знищено і пошкоджено будов на суму 19408200 тис. крб., розграбовано і знищено с.г. інвентаря на суму 5421787 тис. крб., загинуло посівів і урожаю на суму 96510406 тис. крб., знищено лісів і посадок на суму 627770 тис. крб., розграбовано і знищено худоби і птиці на суму 45616963 тис. крб., зерна, кормів, продуктів, матеріалів на суму 7436086 тис. крб., недополучено доходів на суму 305269490 тис. крб. Найбільш постраждали колгоспи ім. Петровського Куманівці (21277773 тис. крб.), Переможець Березна (26137677 тис. крб.), 8-го Березня Широка Гребля (16874-41 тис. крб.).(14, ст.1-54)
9 травня 1945 року завершилась Вітчизняна війна. На 15 червня 1946р. було демобілізовано 2046 тільки з Уланівського району, 1193 з них нагороджені урядовими орденами і медалями, 5 – іноземними нагородами.(7, ст.1-12; 8, ст.1-4) Герасимчук Давид Іванович (В.Острожок), Столярчук Флор Євстафієвич (Сальниця), Сиротюк Сергій Наумович (Уланів), Олійник Вадим Клавдійович (Клітенка), Порик Василь Васильович (Соломірка) – стали Героями Радянського Союзу, Гладкий Яків Лук’янович (Соломірка) – повним кавалером ордена Слави.