До 25-річчя перепоховання В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого
"ЗА МЕЖЕЮ... ПОЕТ. ПОБРАТИМИ. ДОБА"
вечір-пам’яті
Ми ще повернемось бодай – ногами вперед,
але: не мертві, але: не переможені, але: безсмертні.
В. Стус
До 25-річчя перепоховання письменників-дисидентів Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого у бібліотеці відбувся вечір пам’яті «За межею... Поет. Побратими. Доба». Мова йшла про справжніх українських патріотів, які ще могли би бути серед нас, але яких вже немає на землі 30 років. Вони жили і загинули, аби український народ мав те, що Богом дано кожному народові - свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру.
У листопаді 1989 року прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого з далекої уральської землі перевезли до Києва і з почестями поховали. Труни спочатку повезли на Софійську площу, потім до пам'ятника Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Рух у місті припинився. Люди стояли зі свічками по Володимирській. На мітингу виступили В'ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська.
На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. Винних не знайшли. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику.
Олекса Тихий був засуджений загалом на 22 роки – відсидів 14, Юрій Литвин прожив усього 49 років, а засуджений був на 43, відбув 22. Василь Стус зі своїх сорока семи з половиною років був невільником 12, засуджений був на 23. За що? За Слово істини…
ДУШІ МОЄЇ ТРИ ІКОНИ
Отут, на Байковій горі,
де три хрести зійшлись докупи.
Отут, на Байковій горі,
де навіть в спеку мерзнуть руки.
Отут, на Байковій горі,
сплять козаки-богатирі,
спить України світла мука.
Отут, на Байковій горі,
я підніму святе знамено
і закричу на всенький світ,
що Україна ще не вмерла!
І закричу на всенький світ,
що наш козацький перворід,
народе мій, до тебе верне.
Петро Овчар