Стоп булінг!

Зазвичай чоловіки, а інколи й жінки сприймають насильство в сім’ї через призму гендерних стереотипів на кшталт «б’є — значить любить». А отже й не звертаються до правоохоронних органів, аби отримати захист. Тим паче, що в Кримінальному кодексі не було конкретної статті, яка б чітко й однозначно встановлювала: насильство — це злочин, навіть якщо події розгортаються «в родинному колі» й нібито нікого, крім членів сім’ї, не стосуються.

       Набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 № 2229-VIII (далі — Закон № 2229-VІІІ). Законодавство чітко визначає, що таке домашнє насильство та які його форми. Проте й нині діти часто стають не лише свідками бурхливих сварок та бійок батьків, а й самі зазнають знущань та побоїв. Унаслідок цього вони отримують психологічні травми, тілесні ушкодження чи навіть гинуть.

       Із 11 січня 2019 року в Україні передбачена кримінальна відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства.

       Відповідно до ст. 1261 Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції РадиЄвропи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06.12.2017 № 2227-VIII кримінальна відповідальність передбачена за насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває чи перебував у сімейних або близьких відносинах, що призводить до:

· фізичних або психологічних страждань;

· розладів здоров’я;

· втрати працездатності;

· емоційної залежності;

· погіршення якості життя потерпілої особи.

       Таке насильство карається:

· громадськими роботами — на строк від 150 до 240 годин;

· арештом — на строк до шести місяців;

· обмеженням волі — на строк до п’яти років;

· позбавленням волі — на строк до двох років.

       Аби допомогти своїм вихованцям та протидіяти домашньому насильству, насамперед ознайомте батьків із чинним законодавством. Інформація про визначені законом види домашнього насильства та норми кримінальної відповідальності за такі протиправні дії допоможе зламати усталені стереотипи.

     ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

Діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

п. 3 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

     ЕКОНОМІЧНЕ НАСИЛЬСТВО

     Форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

п. 4 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

     ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

п. 14 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

     СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

       Форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності

п. 15 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО

Форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.                                     п. 17 ст. 1 Закону № 2229-VІІІ

Як дорослим виявляти та протидіяти насильству щодо дітей

Кожна дитина має право на захист — і вдома, і в школі, і в будь-якому середовищі, де вона зростає. Та, на жаль, саме ці середовища іноді стають джерелом болю. Домашнє насильство і булінг (цькування) — різні за формою, але подібні за наслідками: обидва руйнують базове відчуття безпеки, якого дитина гостро потребує для нормального розвитку.

Як дорослим виявляти та протидіяти насильству щодо дітей, розповідають юристи системи надання безоплатної правничої допомоги спільно з Міжнародною громадською організацією «Міжнародний центр розвитку і лідерства».

Важливо памʼятати: діти не перебільшують, не «вигадують» насильство, не «розпускають фантазії». Вони реагують так, як можуть — через поведінку, через тіло, через мовчання. І саме компетентний дорослий має бути тією фігурою, яка вміє побачити, зрозуміти і втрутитися вчасно.

Компетентний дорослий — це той, хто:

●       помічає зміни у поведінці дитини;

●       знає ознаки насильства;

●       знає, як діяти — не завдати шкоди, а підтримати.

Що таке домашнє насильство — і чому це стосується дітей, навіть якщо їх «не чіпають»

Коли фізичної, моральної чи іншої шкоди систематично завдають найближчі люди — ймовірно, це ситуація домашнього насильства. При цьому дитина вважається постраждалою від домашнього насильства, навіть тоді, коли є лише його свідком. Коли вона живе у домі, де лунають крики, є фізичне чи сексуальне насильство, навіть якщо воно не спрямоване безпосередньо на неї.

Сигнали, які не варто ігнорувати

Життя в постійній напрузі та страху запускає в мозку дитини «режим тривоги». У цьому стані важко гратися, вчитися, довіряти, мріяти. Замість того, щоб пізнавати світ, дитина весь час сканує його на небезпеку.

Які сигнали можуть свідчити про те, що дитина переживає домашнє насильство?

●       У молодших дітей — проблеми зі сном, нічні страхи, сльозливість, енурез.

●       У школярів — почуття провини, труднощі з навчанням, фізичні скарги.

●       У підлітків — замкненість, самоушкодження, конфлікти, вживання алкоголю/психоактивних речовин.

Відомо, що повторюване насильство впливає не лише на психіку, а й на фізичне здоров’я, і змінює навіть структуру мозку. Як наслідок дитина може мати комплексну травму розвитку.

Як діяти, щоб допомогти дитині

Якщо вам стало відомо, що дитина систематично є свідком домашнього насильства чи воно вчиняється щодо неї, повідомте про це:

●       службу у справах дітей того населеного пункту, де проживає дитина;

●       чи на Національну дитячу гарячу лінію 0 800 500 225;

●       на Національну гарячу лінію з протидії домашньому насильству 116 123 чи 0 800 500 335 (дзвінки безоплатні);

●       чи в поліцію 102.

Кожна дитина може отримати безоплатно послуги юриста чи адвоката від державної системи надання безоплатної правничої допомоги. Юристи можуть роз’яснити права дитини, як діяти у конкретному випадку їх порушення та, за потреби, представлятимуть інтереси дитини в суді для захисту від насильства.

Як звернутися до системи надання БПД:

●       за телефоном 0 800 213 103;

●       написати приватне повідомлення в Telegram або на сторінках системи у Facebook чи Instagram;

●       до найближчого бюро правничої допомоги.

Булінг (цькування): як розпізнати і протидіяти

Булінг від конфлікту відрізняється систематичністю, наявністю сторін (кривдник, потерпілий, спостерігачі), умисністю дій для заподіяння шкоди.

Він може мати різні форми і виявлятися офлайн чи в цифровому середовищі як:

●       насмішки, ігнорування, агресія;

●       штовхання, тілесні ушкодження, пошкодження одягу чи особистих речей;

●       поширення контенту принизливого змісту в інтернеті.

Коли дитина стає мішенню булінгу — принижень, тиску чи агресії в освітньому середовищі, вона не завжди скаже про це прямо. Але її поведінка змінюється.

До ознак того, що дитина може страждати від булінгу відносять:

●       замкненість або надмірну агресивність

●       небажання йти до школи

●       зниження оцінок, втрату інтересу до улюблених занять

●       спроби уникати спілкування, страх бути самій/самому

Куди звертатися по допомогу

Якщо ваша дитина постраждала від булінгу або вам стало відомо про таку ситуацію, звертайтесь:

●       до керівника закладу освіти — він зобов’язаний реагувати на випадки булінгу;

●       до поліції — особливо якщо є загроза життю або здоров’ю.

За вчинення булінгу передбачена адміністративна відповідальність — штраф від 850 до 3400 грн або громадські роботи. За повторне вчинення відповідальність більша.

Більше про форми насильства, їхні ознаки та індикатори, та як на них реагувати — у курсі «Від ризику до стійкості: робота з сім’ями, які переживають кризу» для фахівців, які працюють із дітьми та сім’ями у складних життєвих обставинах: https://surl.li/lxntjj

Законодавство України у сфері протидії домашньому насильству закріплює чотири форми такого насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне.

Фізичне насильство – це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Сексуальне насильство – протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство – це насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, у тому числі щодо третіх осіб, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе або завдається шкода психічному здоров’ю особи.

Психологічне насильство часто спричиняє депресії, нервові розлади, загострення хронічних захворювань, і навіть призводить до самогубства. Психологічне насильство в сім’ї супроводжує всі інші види насильства.

Особливості дітей, які піддаються емоційному (психологічному) насильству:

– затримка психічного розвитку;

– трудність в умінні сконцентруватися;

– низька самооцінка;

– надмірна потреба в увазі;

– невміння спілкуватися з однолітками (запобіглива поведінка, надмірна поступливість або агресивність);

– неправда, крадіжка;

– нервово-психічні, психосоматичні захворювання: невроз, енурез, порушення сну та апетиту, шкіряні захворювання, астма.

Особливості поведінки дорослих, тих, що здійснюють емоційне (психологічне) насильство:

– не втішають дитину, коли вона в цьому має потребу;

– публічно ображають, лають, висміюють дитину, принижують;

– порівнюють з іншими дітьми не в її користь, постійно понад критично відносяться до нього;

– звинувачують її у всіх своїх невдачах.

Що можна зробити, щоб допомогти дитині?

Будьте уважні до дитини, постарайтесь з’ясувати причини її емоційних та поведінкових особливостей;

Запропонуйте батькам звернутися до психолога, родинного терапевта по консультативну допомогу.

Економічне насильство – умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Одним із найбільш поширених проявів економічного насильства в Україні є вигнання з дому (квартири), що в переважній більшості випадків застосовується до жінок та дітей.

Щоб краще зрозуміти природу насильства, варто розглянути, хто такі постраждалий/постраждала та кривдник/кривдниця.

Насильником (кривдником) здебільшого стає людина, яка сама переживала насильство, має «занижену» самооцінку, прагнення контролю, домінування (ставить свої цінності, упередження вище за інші та нав’язує їх), не в змозі висловити свої потреби та зрозуміти потреби іншого. Нерідко насильник сприймає свої дії як єдину комунікацію – лише так його чують, поважають, бояться. Якщо насильник є соціопатом (людина з клінічною нездатністю до соціальної адаптації), його характеризує також невміння співпереживати, садизм.

Щодо постраждалого/постраждалої: це часто людина, яка сприймає акт насильницьких дій як спосіб отримання любові через страждання. Постраждалі мають проблеми із виставленням меж, кордонів, не вміють їх відстояти, в їхній простір можна втрутитися безкарно. Їхніми характерними рисами є сором, проблеми з відчуттям самоцінності.у34акп

Причини домашнього насильства

Насильство в сім’ї відбувається у всіх секторах суспільства, незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня. Особи, які чинять насильство, намагаються одержати владу та контроль над їхніми близькими партнерами. Влада набирає вигляду стратегічної образливої тактики (фізична, сексуальна, вербальна, емоційна), що забезпечує посилення контролю.

Виділяють такі причини, що призводять до домашнього насильства:

• (напруження, конфлікти, насильство в суспільстві; пропагування в засобах масової інформації насильства як моделі поведінки);

• (матеріальні нестатки; відсутність гідних умов життя та одночасно – відсутність умов для працевлаштування і заробітку грошей; економічна залежність; безробіття);

• (стереотипи поведінки);

педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової);

• (відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини);

• (ставлення до насильства як до внутрішньосімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї – як до власності; недостатня правова свідомість);

• (схильність до ґендерних стереотипів; недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків);

• (відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);

фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій; прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо).

Практично всі дослідники, які працюють з проблемою хронічного насильства, відзначають, що насильство завжди йде по колу, тобто має циклічний характер. Кожного наступного разу цей цикл може скорочуватися в часі, а насильство — ставати більше інтенсивним та жорстоким.

ПРОФІЛАКТИКА ЖОРСТОКОГО

 ПОВОДЖЕННЯ З ДІТЬМИ

Дослідження свідчать, що останнім часом значно збільшилася кількість дітей дошкільного віку з підвищеною тривожністю. Однією з основних причин такої негативної динаміки є жорстоке поводження з дітьми. Дитинство — пора становлення особистості. І саме у цей період дитина потребує найбільшої уваги і захисту. Тож найближче оточення має забезпечити дитині належний догляд та турботу, а головне — безпечне і радісне існування.

Профілактика жорстокого поводження з дітьми  в дитячому садку

Кожним зверненням до дитини — словом, інтонацією, жестом, і навіть мовчанням — ми повідомляємо їй не лише про себе, свій стан, а й про неї, частіше — саме про неї. Від повторюваних зна­ків схвалення, любові та прийняття у дитини з'являється відчуття: «зі мною все гаразд», «я — хороший». А від сигналів осуду, незадо­волення, критики — відчуття «зі мною щось не так», «я — поганий». Емоційна пам'ять дитини фіксує ці відчуття, і вони стають основою формування самооцінки. У ранньому та молодшому дошкільному віці вплив найближчого оточення відіграє вирішальну роль у станов­ленні особистості дитини.

      З огляду на це колектив дошкільного закладу повинен система­тично проводити роботу щодо профілактики жорстокого поводжен­ня з дітьми.

Формування у педагогів толерантного ставлення до дітей

Жорстоким поводженням з дітьми у дошкільному закладі мож­на вважати, зокрема:

- підвищений тон, крик педагога;

- необґрунтовані та неадекватно занижені оцінки;

- сувору дисципліну, яка тримається на страхові;

- авторитаризм, вимоги без пояснень.

- фізичне насильство;

- нехтування інтересами та потребами ди­тини.

- неприйняття;

- погрози або терор;

- ігнорування психологічних потреб дитини;

- ізоляція;

- розбещення.

Необхідною умовою попередження жорстокого поводження з дітьми є підвищення психологічної та педагогічної обізнаності педа­гогів. Дуже важливо, щоб педагоги усвідомлювали ті наслідки, до яких призводить жорстоке поводження з дітьми, та розуміли, які дії щодо дітей є жорстокими і де вимогливість межує з жорстокістю. А ще — необхідно формувати у педагогів толерантне ставлення до дітей. Адже педагоги мають за будь-яких умов проявляти великодушність до дітей, поважати їхні права, визнавати право кожної дитини бути ін­шою, сприймати її такою, якою вона є, вміти поставити себе на місце дитини, співпрацювати з нею на засадах партнерства.

Щоб домогтися гармонійних стосунків кожного педагога з дітьми, ми проводимо з педагогічним колективом різні форми методичної роботи. Зокрема, -

тиждень толерантності, тренінги, консультації типу «Гіперактивна дитина: прийоми налагодження довірливих стосунків»

Просвітницька робота з батьками

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім'ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров'я, вмін­ня контактувати з людьми.

 Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей. Тому метою співпраці з роди­нами вихованців є допомогти батькам зрозуміти і прийняти сучасні гуманістичні ідеї та переконання, які ґрунтуються на повазі до особистості дитини. Адже батьки часто не розуміють, що їхні дії є жорстокими щодо дитини і можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тож для попередження жорстокого поводження батьків з дітьми  доцільно проводити:

- інформаційні повідомлення на загальних батьківських збо­рах «Батьківська влада та обов'язок», «Ефективність вихо­вання без покарань», «Емоційно-особистісні проблеми ди­тини», «Почуйте серцем голос Вашої дитини»;

- лекторії «Чи треба карати дитину?», «Безпомилкове вихо­вання».

Попередження жорстокого поводження дітей з однолітками

Деякі діти інколи жорстоко поводяться з однолітками. Це вияв­ляється в образливих прізвиськах, глузуванні над зовнішнім вигля­дом, погрозах, приниженнях. Саме у п'ятирічному віці діти можуть демонстративно заздрити одноліткам, зачіпати їх, змагатися з ними та часом агресивно підкреслювати власну перевагу.

Для формування психологічної єдності з іншими дітьми, позитив­ного спілкування, педагоги  мають спрямували свої зусилля на розв'язання та­ких завдань:

Організовуючи освітній процес, варто використовувати різні ме­тоди і прийоми, що сприяють згурту­ванню дитячого колективу. Це систе­ма педагогічних впливів, що містить ігрові ситуації, прийоми, різні ко­лективні творчі ігри, ігрові заняття, спрямовані на створення позитивно­го емоційного настрою та атмосфери безпеки у групі однолітків.

Формуючи дружнє ставлення дітей до однолітків, керуватися твердженням, що дитина це не шма­ток глини, з якого можна виліпити усе, що захочеш. Дитина — особис­тість, яка здатна відчувати, пережи­вати, сприймати, розмірковувати, хотіти, і, спираючись на свій уні­кальний досвід, мати свою власну точку зору та вибирати, як їй поводитися у тій чи тій ситуації. Тож  намагатися сформувати у дітей морально-етичні цінності, збагачуючи їхній досвід добрими вчинка­ми, дружнім ставленням одне до одного, заохочуючи піклування про молодших та слабших, допомогу товаришам тощо.

Жорстоке поводження з дітьми та його наслідки

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов'язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров'я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

Психологічне (емоційне) насильство є стриж­нем усіх видів насильства і зневаги стосовно дітей. Переважна більшість дослідників вважають, що психологічні особливості жертв насильства спри­чинені не стільки фізичними травмами, скільки на­сильством над особою.

Психологічне (емоційне) насильство може виражатися як грубим поводженням з дитиною, так і нелюбов'ю, несхильністю до неї, які демонструються різними способами. Якщо батьки по­стійно принижують, залякують та ображають дитину, брутально поводяться з нею, створюють для неї стресові ситуації, якщо вони рідко бува­ють задоволені дитиною, насміхаються над нею, то з упевненістю можна говорити про психоло­гічне насильство над дитиною. Також емоційним насильством вважають відсутність емоційного контакту батьків з дитиною, коли батьки не проявляють своєї любові до дитини, не підбадьорю­ють і не приймають її.

Враховуючи думки провідних фахівців у цій галузі, пропонується таке робоче визначення пси­хологічного насильства: «Психологічним (емоцій­ним) насильством є одноразова або хронічна пси­хічна дія на дитину або її нехтування батьками чи іншими дорослими, що призводить до порушення емоційного розвитку дитини, її поведінки і здат­ності до соціалізації.»

Виокремлюють п'ять основних типів руйнів­ної поведінки значущих для дитини дорослих, зо­крема батьків, що заважають здоровому розвитку дитини, порушують її віру у себе, сприяють появі різних емоційних проблем і неадекватної пове­дінки:

Сексуальне насильство або розбещен­ня — це залучення дитини з її згоди або без такої до сексуальних дій з дорослим (або з людиною, старшою за неї на три й більше років) з метою отримання останнім сексуального задоволення або вигоди.

Існує поширена думка, що особи, які вчи­няють сексуальне насильство над дітьми, страж­дають психічними захворюваннями, настільки їх дії поза межами соціальних та етичних норм. Численні дослідження, переважно зарубіжних учених та фахівців, свідчать, що хоча сексуальні насильники дітей частіше хворіють на психічні захворювання, ніж інші люди, все ж таки пере­важно — це звичайні люди, але з певними психо­логічними особливостями.

Сексуальне насильство впливає на фізич­не та психічне здоров'я і розвиток дитини, пору­шує процес її соціалізації. Травматичні наслідки насильницьких дій можуть негативно впливати на особистісний розвиток дитини протягом три­валого часу, інколи — все життя.

Фізичне насильство — це навмисне нане­сення фізичних ушкоджень (травм) дитині бать­ками (іншими особами), що спричиняють пору­шення фізичного чи психічного здоров'я дитини і потребують медичного втручання, або позбавля­ють життя.

Основними психологічними наслідками фізичного насильства є симптоми, обумовлені стресом — напруженість, головний біль, психосоматичні розлади. Дитина, яку ображають, стає замкнутою, тривожною. Оскільки вона не знає, коли станеться наступний напад, дити­на завжди насторожі, для неї характерна підви­щена збудливість, готовність до нападу, а також страх перед майбутнім випробуванням болем. Щоб уникнути цього, дитина намагається не ду­мати і не говорити про травмуючи події, вона прагне витіснити всі думки і спогади про запо­діяну їй шкоду. На всі запитання, пов'язані з та­кими подіями, маленькі діти часто відповідають «не знаю».

Відчуваючи гнів проти того, що з нею від­бувається, дитина стає агресивною щодо слаб­ших — дітей чи тварин. Для дітей, що пережива­ють фізичне насильство, характерні нав'язливі думки, що з'являються ніби нізвідки, тому їм важ­ко зосередиться на грі або на занятті, вони неу­важні, уникають спілкування з однолітками, від­стають у розвитку.

Нехтування інтересами та потребами ди­тини — це відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, ви­хованні, освіті, медичній допомозі з боку батьків або осіб, які їх замінюють, в силу об'єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідче­ність) і без таких.

Звичайно ж, усім батькам добре відоме зна­чення повноцінного харчування, належного догля­ду, надання своєчасної медичної допомоги для нор­мального зростання і розвитку дитини. А от про значення емоційного спілкування для розвитку дитини, особливо у перші роки життя, на жаль, знають не всі. Перший рік життя дитина прово­дить з матір'ю, і порушення материнсько-дитячих стосунків у цей період завдає непоправної шкоди не лише психічному, а й фізичному розвитку ди­тини. Нехтування емоційними потребами дитини, відсутність доброзичливого, ніжного спілкування з дитиною під час догляду, відсторонення від про­блем розвитку дитини тісно пов'язані з психоло­гічним (емоційним) насильством.

Усі форми жорстокого поводження пов'язані між собою та негативно впливають на особистість дитини.

П'ять шляхів до серця дитини

Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам'ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

     На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

РЕАКЦІЯ ДИТИНИ НА СТРЕС

Виховна година " НЕ БУДЬМО БАЙДУЖИМИ, НЕ ДОПУСТИМО НАСИЛЛЯ! УСЕ В НАШИХ РУКАХ!"

Булінг - це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався в дитинстві. 

Булінг - це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самостврдження. Тому з метою попередження та недопущення дітьми та дорослими була проведена виховна година, для того щоб будь-яка дитина не могла стати жервою. Хай наші дітки ніколи не знають і не відчувають його на собі, а будуть щасливими, здоровими, успішними.

Хочу, щоб нікому не знадобилося, але прошу прочитати, бо коли втрата, вже не до вивчення інформації. 

      А враховуючи новини... 

                                        ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ, ЯКЩО ЇЇ (ЙОГО ТАТО) МАМА ЗАГИНУВ/ЛА НА ВІЙНІ