Embedded Files
На сучасному етапі реформування системи вищої освіти, особливу увагу привертає оптимізація освітнього процесу та створення умов для освоєння студентами професійних навичок безпосередньо у стінах закладу вищої освіти.
Працівники соціально-психологічної служби ЗВО підвищують ефективність освітнього процесу засобами практичної психології і соціальної педагогіки, сприяють створенню комфортних умов навчання і виховання студентів. Основною метою діяльності практичних психологів є підвищення рівня розвитку особистісного, професійного потенціалу майбутнього фахівця та забезпечення психологічної підтримки здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних працівників, співробітників закладу.
Однією з проблем, з якою зіштовхуються психологи закладу у роботі зі студентами постає наявність особливих психологічних труднощів, пов’язаних з їх підготовкою, а саме – низький рівень стресостійкості особистості.
Підготовка до заліків, іспитів, відкритих публічних виступів на науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах, а також перехід до змішаного та дистанційного навчання – напружений і відповідальний період у житті майбутнього спеціаліста, який може призвести до появи деяких психологічних проблем, через навантаження нервової та розумової систем.
Сильні емоційні переживання, що супроводжуються фізичною та психічною перенапругою об’єднані терміном стрес. Стрес (від англ. Stress – тиск, напруга, натиск) – «психічний стан загального збудження, психічної напруги при діяльності в складних, незвичайних, екстремальних ситуаціях». Поняття стресу було введено канадським фізіологом Г. Сельє.
Предметом уваги і безпосереднього розгляду у роботі практичних психологів ЗВО зі студентами є проблема підвищення стресостійкості особистості. Саме екзаменаційний стрес посідає одне з перших місць серед причин, що викликають психічну напругу в студентів. Це пояснюється тим, що іспит сприймається ними як своєрідна критична ситуація, яка впливає на соціальний статус, отримання стипендії і подальші перспективи навчання в ЗВО. Такі фактори, як необхідність укласти відповідь у відносно твердий ліміт часу, випадковий вибір квітка або питання, що вносить у процедуру іспиту елемент невизначеності, а також підвищена відповідальність, страх, зайва напруга є ймовірними причинами посилення емоційного дискомфорту. Стресостійкість – загальна якість особистості, яка характеризується здатністю протистояти стресовим факторам. Її слабка сформованість спостерігається в значної кількості студентів у сучасному ЗВО з його інноваціями і змінами в підході до системи оцінювання знань.
Тривалість сесійного періоду продовжується 2-3 тижні, чого буває досить для виникнення і розвитку синдрому екзаменаційного стресу, що проявляється порушенням сну, підвищеною збудливістю, виникненням почуття тривоги, й інших показників, викликаючи в студентів необґрунтований страх перед іспитами, невпевненість у власних силах. Якщо такий стан триває довгий час, можливі соматичні захворювання (серцеві напади, збільшення або зниження тиску). Характер реакції організму на екзаменаційний стрес залежить не тільки від самого стресового фактору, але й від особистісних особливостей студентів, типу темпераменту, мотивації до навчання та ін. У деяких студентів процедура іспиту може мати значний травматичний вплив на психіку аж до появи невротичних розладів.
Серед рекомендацій, які практичні психологи закладу пропонують студентам у випадках порушень психоемоційних станів, низької стресостійкості на момент складання сесії, участі у виступах на публіці, концертах, можна запропонувати методику поетапної роботи щодо стабілізації стресового стану. Сутність цієї методики складається трьох етапів поступової роботи психолога зі студентом. Використання саме такого підходу є дуже важливим, бо своєчасно дає можливість не тільки діагностувати свій психоемоційний стан, а й оволодіти методами саморегуляції та керування певними психофізіологічними станами.
1 етап – інформаційно-діагностичний: передбачає проведення тестування, співбесід зі студентами та викладачами для визначення особистісних особливостей, стану тривоги, ознайомлення з методами психологічної стійкості до стресу.
2 етап – основний: включає навчання ефективного засвоєння програми іспиту; ознайомлення із засобами поліпшення пам’яті, уваги; надання рекомендацій щодо режиму харчування та сну; оволодіння прийомами аутогенного тренування (методами м’язової релаксації Е. Джекобсона).
3 етап – постекзаменаційний: містить застосування прийомів емоційної саморегуляції реабілітаційного етапу – змочити обличчя, шию, руки у холодній воді, уявити себе у приємній обстановці (у саду, на пляжі, на гойдалках тощо); використання формул прискорення гальмування нервових процесів («Досконалість недосяжна і у кожного є своя вершина», «Сьогодні я не звертаю уваги на дрібниці» тощо).
Одним із найулюбленіших напрямів роботи, апробованих зі студентами закладу, є впровадження арт-терапевтичних методів. Використання в роботі з майбутніми фахівцями арт-терапевтичних тренінгів, вправ, технік як у груповій, так і в індивідуальній формах вирішує багато особистісних проблем студентів, пов’язаних із бар’єрами комунікації, конфліктами, психологічними травмами, депресіями, пошуками ресурсних станів, актуалізацією проблемних моментів. Метод допомагає розвитку здібності до зняття внутрішнього контролю, розвитку уяви, релаксації у цілому, є ефективним психологічним ресурсом вирішення проблем у навчанні, професійно-педагогічній діяльності (проходження практики), в особистому житті.
Отже, свою задачу в роботі по підвищенню стресостійкості та життєстійкості особистості, практичні психологи ЗВО вбачають у набутті студентами психолого-педагогічних знань про походження внутрішніх механізмів, які створюють і утримують відчуття стресу у свідомості; оволодінні необхідними прийомами психоемоційної саморегуляції, які складаються з релаксації, візуалізації, самонавіювання; приділенні достатньої уваги таким компонентам психіки, як воля та самоконтроль.
Page updated
Google Sites
Report abuse