Хліб-сіль — коровай хліба й сіль, які за українським звичаєм підносять на знак великої поваги до того, кого зустрічають, під час урочистих церемоній. У кожній українській селянській хаті хліб-сіль, покриті рушником, були необхідним атрибутом.
Богданцева Ділара
Роль солі в раціоні. Сіль як консервант.
Сіль – це хлорид натрію NaCl. Іншими словами сіль складається з хімічних елементів натрію і хлору.
Деякі сорти солі можуть містити невелику кількість кальцію, калію, заліза, цинку і йоду.
Яка користь від солі?
Сіль – важлива складова життя, що приводить до норми життєдіяльність організму. Сіль надходить разом з їжею та водою, потім переміщається в кров і поширюється по всьому тілу, далі виконуючи найрізноманітніші функції.
У спектрі її функціональних ролей:
сприяння виробленню соляної кислоти як важливого компонента шлункового соку;
участь у мінеральному обміні та утворенні ферментів;
налагодження водно-електролітного балансу в якості складника плазми крові;
запобігання труднощам із серцем (зокрема, зниження ризику серцево-судинних захворювань, забезпечення належного кровозгортання);
нормалізація ростових процесів;
оздоровчий вплив на м’язовий функціонал та нервові імпульси;
позитивний вплив на шлунково-кішковий тракт;
усунення метаболічних порушень;
підтримка внутрішньоклітинного енергетичного обміну;
позбавлення проблем з нирками та сечовим міхуром;
зниження кількості астматичних нападів;
антиоксидантна дія, захист клітин від руйнування;
виведення токсинів із організму, допомога при отруєннях;
антимікробний та антирадіаційний ефект;
підвищення життєвого тонусу.
Мінерали солі допомагають підтримувати м'язову функцію й водний баланс. Натрій потрібен для формування кісток і скорочення м'язів, необхідний для нормальної роботи нервової системи, оскільки без нього неможлива повноцінна передача нервових імпульсів. Недолік солі може призвести до ди сфункції нервової та м'язової систем. Хлориди також беруть участь в роботі імунної системи, при їх нестачі також страждає функція детоксикації.
Сіль додають для поліпшення смаку. Історично - для збереження їжі. Велика кількість приправи може запобігти розмноженню бактерій.
Яка шкода від солі?
Надмірне вживання солі здатне завдати шкоди навіть здоровій людині. Надлишок натрію сприяє за тримці в організмі рідини, виникають набряки, до того ж посилюється спазм судин, що небезпечно д ля тих, хто страждає захворюваннями серця і судин.
При надмірному вживанні солі можуть виникнути такі хвороби, як:
-захворювання серцево-судинної системи, в тому числі гіпертонія, серцева недостатність;
-хвороби нирок;
-порушення роботи підшлункової залози;
-виразкова хворобу шлунку, гастрит з підвищеною кислотністю;
-запальні процеси у кишківнику;
-ревматизм;
-запальні процеси очей і носа хронічного характеру, а також глаукома;
-захворювання шкіри;
-ожиріння.
У прагненні дотримуватися раціонального харчування не варто взагалі відмовлятися від солі.
При нестачі солі в раціоні організм почне використовувати свої внутрішні резерви, запозичивши необхідні компоненти з органів і тканин, тому людина, яка невиправдано дотримується безсольової дієти, спочатку відчуває слабкість у м'язах, далі швидко стомлюється, та її самопочуття стрімко погіршується.
Нестача солі також призводить до численних порушень:
-набряків,
-судом,
-зниження інтелектуальних здібностей.
Кому небезпечний недолік солі в раціоні?
- Спортсменам та людям, що займаються фізичною працею;
- вагітним жінкам;
- людям, що перебувають у спекотному кліматі;
- людям із захворюваннями травлення.
Першими симптомами, що свідчать про нестачу солі в організмі, можуть стати:
-головний біль;
-слабкість;
-запаморочення;
-дратівливість;
-часте сечовипускання;
-неможливість сконцентруватися.
Чому сіль є консервантом?
Спочатку слід розібратися, що в принципі вважається консервантом. Даним терміном називаються речовини, які заважають шкідливим організмам розмножуватися усередині продуктів. Потрапляючи на їжу, консерванти в прямому сенсі вбивають бактерії різними способами. Також до даного виду речовин відносяться ті, які заважають взаємодії продуктів з повітрям і перешкоджають їх окислення.
Сіль є консервантом завдяки своїм незвичайним властивостям. Потрапляючи на їжу, речовина починає витягувати з нього рідину, в тому числі і з шкідливих мікроорганізмів, що мешкають в ній. Через мембрану рідина витягується в бік більш насиченого сольового розчину. Від зневоднення бактерія стає неактивною, перестає розмножуватися, обмін речовин її клітин з навколишнім середовищем стає неможливий, через що вона гине. Також сіль не дозволяє рідини насичуватися киснем, через що поміщені в неї продукти зберігаються довше, тому що бактеріям в даному розчині нічим дихати. Таким чином, сіль за короткий період часу робить їжу нешкідливою.
Сіль активно використовується при виготовленні солінь. Потрапляючи в воду, вона витісняє з неї кисень і заважає подальшому проникненню повітря в рідину. Таким чином, бактерії, що живуть усередині, починають задихатися і відмирають. Також відсутність кисню уповільнює процес окислення, що продовжує термін придатності.
Якщо в продукті міститься хоча б 10% солі, більшість шкідливих бактерій перестають розмножуватися. При 15% припиняється поширення мікробів, що викликають гниття, при 20% стафілококи перестають проявляти ознаки життя.
Саме завдяки цим властивостям сіль вважається консервантом, причому одним з найдешевших і легкодоступних.
Чумацький шлях
Чарівна зоряна смуга на небосхилі сьогодні в більшості європейських мов називається «Молочним шляхом».
В Україні ця спіральна галактика, у якій розташована наша Сонячна система, має назву Чумацький шлях.
Згідно з легендою чумаки їздили до Криму по сіль, орієнтуючись вночі на світлу смугу на небі. Ніби перші чумаки, їдучи з Криму, позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір в мажарах. Господь переніс соляну дорогу на небеса. Відтоді чумаки знали шлях по сіль і додому.
Сон чумака. 2023. Олег Шупляк
Кілька століть тому пересічна людина на території теперішньої України споживала вп’ятеро більше солі, ніж сучасник. Сіллю не лише присмачували страви, а й консервували продукти.
А до комор вона потрапляла з півдня України, зі сходу або Карпат завдяки чумакам.
Ян Левицький "Чумак з околиць Умані", 1841 рік
Чумацтво, чумакування — купецький, торговельно-візницький промисел українців на землях Великого Степу від XV століття до середини XIX століття.
Осіб, які займалися чумакуванням, називали чумаками, купцями (у XV-XVI століттях — «солениками», інколи «коломийцями» («коломійцями»).
Коломийці возили сіль із Прикарпаття. Основним місцем оптової купівлі товару була Коломия. Торяники виварювали сіль у районі Бахмута й Тора, що на Слобожанщині. Чумаки ж везли товар із півдня. Тоді ці землі належали Кримському хану.
Архип Куїнджі "Чумацький шлях у Маруполі", 1875 рік
У післямонгольські часи цей торгівля сіллю для купців стала не привабливою. Передовсім через постійну небезпеку від татар і неперервні війни в регіоні. Тодішні підприємці надавали перевагу іншим товарам, торгівля якими була не такою громіздкою та приносила більші прибутки. Відтак "соляну" нішу зайняли інші групи населення. У джерелах XVII–XVIII століть зазначено, що "за сіллю до Криму" їздили переважно козаки та селяни.
Наталя Багацька. Чумаки, 2017 р.
Фах чумака вимагав різносторонніх здібностей: тямити у цінах на ринку, знатися на технічному обслуговуванні возів і раціоні худоби, домовлятися з митниками і здирниками, а якщо потрібно, то й ставати у кругову оборону зі зброєю в руках. Дорога, сповнена небезпек, обіцяла великі прибутки.
Чумак. Костянтин Трутовський. 1850 р.
Чумацька справа вимагала стартового капіталу. Для початку потрібно було мати щонайменше двох здорових вгодованих волів, віз та гроші на купівлю солі. Бо чумак ніколи не торгував на виплат. Для селянина середнього достатку мандрівка на південь була великим ризиком, адже якщо втрачав худобу та гроші, то ставав злидарем.
Воли вирощувалися у селянських та панських господарствах із телят. Вони повинні були бути сірими, довжина ріг мала бути щонайменше півтора аршини в сторони. Рябих, гнідих та волів іншої масті в південній Київщині не зустрічалося. Дуже рідко траплялися чорні воли. У таких волів на лобі повинна була обов’язково бути пляма білого кольору, а самі воли — високі і рівномірно чорні. Чумаки вважали, що такі воли оберігали інших волів від хвороб.
Окрім того, чумацький віл повинен був iти рівно, не шкутильгати і не бити п’яткою. Назви волам давали переважно такi: Дунай, Журавель, Чорноморець, Юзко, Юрко, Сикса, Розвага, Буг, Ріжко, Кевондзь, Козак, Лебідь, Сокіл та ін.
Щоб воли були кучерявими, їх мили водою і витирали соломою. Хвости розчісували дерев’яною гребінкою, роги чистили склом і витирали кожушкою так, щоб ті блищали. Налигачі для волів були ремінні, інколи — шовкові. Влітку волів пасли, взимку кормили і напували тричі на день.
На Харківщині. Пейзаж з волами. Сергій Васильківський
Готуючись у дорогу, чумак оглядав воза та все приладдя, лагодив, якщо щось було зіпсовано. Чумак, який мав тільки 5 возів, приєднувався до якоїсь валки, а той, що мав свою валку, наймав наймитів для її обслуги. Валка складалася з 25—30 возів, а найбільша мала 40 возів. Якщо чумак мав більше 40 возів, то він робив дві валки, оскільки у дорозі могли виникнути проблеми з водою, бо в криниці вистачало води для 40 волів. Валки очолювали чумацькі отамани. Під час перепочинку в дорозі 2 чумаки пасли волів, інші варили обід. Волів пасли пiвтори години, потім їх напували. Після цього чумаки обідали, мастили вози і знову виїжджали в дорогу.
Найвідомішими були два чумацьких шляхи – Чорний і Муравський. Чорний вів від Волині через Умань, доходив до Балти завершувався біля Микитинської переправи на Дніпрі.
Муравський шлях (давніша назва Сольний), відомий ще з ХV ст., вів від Перекопу, а далі – по Харківщині на Курщину, а потім межиріччям Дону, Оки до міста Тули.
Сіль і риба – найпоширеніші продукти чумацьких валок на перших порах. Згодом вони почали возити й інші товари, насамперед пшеницю, чавун, казани, канати, кукурудзу, тютюн, інжир, юхтові чоботи, папір, картон, цукор, овес тощо.
З розвитком залізничного транспорту чумацький промисел став не витримувати конкуренції.
Чумацтво унікальне українське явище, народний логістичний бізнес аналогів, якому немає у Європі, стиль життя, який сформував велику частину національної культури.
Чумацький шлях на небі
На небі розгортається магія, невловима та заворожлива, мерехтливі зірки переплітаються зі старовинними легендами про Чумацький Шлях. У різних культурах це космічне явище набувало різних назв та тлумачень.
Давньогрецькі міфи повідомляють про богиню Геру (Юнону), яка, розливши своє материнське молоко по небу, створила світлу смугу, що перетинає його – Молочний Шлях.
Звідси й походить "Галактика" - від грецького слова "галактос", що означає "молоко".
Поляки вірять, що Галактика – це слід розлившогося молока, яке перевернулося на небі. Ця легенда нагадує нам про віру в дивовижне та незвичайне.
У болгарських легендах Галактика уособлює молоко місяця та зірок, які розлилися по небу, створюючи світлу дорогу для подорожуючих у царство мрій і фантазій.
Ескімоси вважають, що Галактика – це молоко або пил, розсипаний на небі, яке допомагає людям знайти дорогу додому вночі, коли зорі особливо яскраві.
У венгерських віруваннях Галактика є дорогою воїнів. Їхній міф розповідає про те, як великий воїн Аттила спускається по цьому світлому шляху, якщо його народу загрожує небезпека.
Фінське вірування пов'язує Галактику з птахами. Вони вважають, що ця світла дорога – це шлях, яким летять птахи в зимовий період, коли небо особливо яскраве.
У вірменській міфології Галактика вважається "Дорогою соломокрада". За легендою, бог Ваагн викрав солому і скрився в небі, залишаючи за собою світлу смугу на небі.
Український народ має свою назву для Галактики - Чумацький Шлях.
Чумацький Шлях став для українців символом свого подорожнього досвіду. Чумаки, які тягли каравани з сіллю через простори степу, бачили на небі мерехтливу дорогу.
Тому ця світла смуга для них стала відома як "Чумацький Шлях", який відображав їхню дорогу за сіллю та торговельні маршрути.
Дороговказом для чумаків у їхніх степових мандрах – зоряною дорогою – служив Молочний Шлях, який чумаки називали Чумацьким Шляхом.
Українська легенда говорить, ніби перші чумаки, їдучи з Криму, позначили дорогу сіллю, яка сипалася з дір в возах. Господь переніс соляну дорогу на небеса. Із того часу чумаки знали шлях по сіль і додому.
Галактика – це величезне скупчення газу, пилу та мільярдів зірок та їх сонячних систем, що утримуються разом гравітацією.
У Всесвіті існують мільярди галактик, серед яких є і наша Галактика - Чумацький Шлях, до якої входить наша Сонячна система.
Наша Галактика — це величезна система, у якій обертаються навколо центра мільярди зір.
Сонячна система розташована на відстані 8 кілопарсеків від центру Галактики і рухається навколо нього зі швидкістю 220 км/с.
Гарячі зорі розміщені у вигляді диска зі спіральними рукавами. Дуже важко визначити вік, коли сформувався Чумацький Шлях, але наразі вік найдавніших зір у Галактиці оцінюється у 13,6млрд років, що приблизно дорівнює віку Всесвіту.
Важливу роль у вивченні нашої Галактики зіграв космічний телескоп Hipparcos, запущений у 1989 році, за допомогою якого було виміряно координати, власні рухи та відстані до великої кількості зір. З 2013 року це завдання виконує космічний телескоп Gaia.Важливу роль у вивченні нашої Галактики зіграв космічний телескоп Hipparcos, запущений у 1989 році, за допомогою якого було виміряно координати, власні рухи та відстані до великої кількості зір. З 2013 року це завдання виконує космічний телескоп Gaia.
Чумацький шлях (пісні)
Якщо про козаків складено козацькі пісні,
то які пісні про чумаків?
Так, звичайно, чумацькі!
Деякі чумацькі пісні виникли щонайменше п'ять століть тому й увійшли до репертуару кобзарів та лірників. Частково вони були записані в рукописних співаниках першої половини 18 століття, а з друку вийшли на початку 19 століття.
Чума́цькі пісні́ — народні пісні про життя, побут, пригоди й переживання чумаків.
Довгий шлях, невлаштованість побуту, небезпека ворожих нападів, хвороби і смерть на чужині — основні мотиви чумацьких пісень. В них показані й причини, які змушували селян вдаватись до чумакування:
Ой тим же я чумакую,
Що так мені лучче жити:
На панщину не ходити,
не платити…
Злидні,— «ані солі одробинки, ані хліба окрошинки» гнали з дому, змушували шукати долі в далекому краю:
Ой хвортуно, ти, небого,
Послужи мені немного,—
служила ж у хазяйстві,
та й служила у бурлацтві,
ще й послужи у чумацтві.
Але нерідко надії не справджувались і повертався чумак з Дону додому тільки з батіжком у руках, «за плечима торбина, ще й латана свитина — дочумакувався!»
Серед лихих пригод — хвороб, каліцтва — пісні з осудом називають і пияцтво, яке призводило до гіркого фіналу:
Не знать за що пропив вози,
пропив ярма ще й занози,
а сам ходиш по дорозі,
проливавши гіркі сльози ".
Їхали чумаки по сіль дуже довго, тому й був час пісні складати та співати.
Малюнок "Чумацький шлях" Жила Іллі, 7-А
Найвідоміші чумацькі пісні: «Ой у степу криниченька», «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой ясно, ясно сонечко сходить», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар...»), «У Києві на ринку» тощо.
Прослухавши чумацьку пісню «Їхали чумаки в Крим по сіль», виникло бажання передати фарбами на папері почуте.
Їхали чумаки у Крим по сіль,
Да воли пристали, чумак заболів,
Да воли пристали, чумак заболів.
Чумак заболів, під возом лежить,
Ніхто не спитає, що його болить,
Ніхто не спитає, що його болить.
Болять ручки й ножки, болить голова,
Вдома малі діти, жінка молода,
Вдома малі діти, жінка молода.
Ой, ви чумаченьки, ви ріднії мої,
Воли напуваєте, напійте мої,
Воли напуваєте, напійте мої.
Воли води не п'ють, не п'ють да ревуть
Нема чумаченька, самі воли йдуть,
Нема чумаченька, самі воли йдуть.
Ідуть воли самі до свого двора,
Заплакали діти, що батька нема,
Заплакали діти, що батька нема.