Embedded Files
Боротьба за вогонь
Боротьба за вогонь
Важко уявити життя сучасної людини без використання вогню. Завдяки йому люди живуть у комфортних умовах – у теплих будинках, освітлених приміщеннях, харчуються смачною їжею і щодня користуються предметами, створеними за допомогою полум’я. Процес видобутку та підпорядкування вогню був дуже складним і довгим.
Історія розвитку людства – це історія виживання людей у навколишньому світі, прагнення людини комфортно адаптуватися до навколишнього середовища.
Освоєння вогню древніми людьми стало переломним моментом у соціальній еволюції людини, що дозволив людям урізноманітнити білкову та вуглеводну їжу, з'явилася можливість приготувати її, розвинути свою активність у нічний час, а також захищатися від хижаків, виготовляти знаряддя праці.
Найдавніші свідчення використання вогню датуються 2,0 - 1,7 мільйона років тому, задовго до появи перших Homo sapiens
Перші свідчення використання людьми вогню належать до таких археологічних стоянок стародавньої людини в Східній Африці, як Чесованья (Чесованджа) біля озера Барінго, Кообі-Фора і Ологесаліріє в Кенії.
Першим вогнем, яким скористалася для своїх потреб первісна людина, був вогонь небесний.
Першим вогнем, яким скористалася для своїх потреб первісна людина, був вогонь небесний.
Блискавки викликали вогонь на землі, хоча можливо, що подекуди людина познайомилась з вогнем і його застосуванням при вулканічних виверженнях, лісових та степових пожежах, самозайманні великих скупчень мертвих мікроорганізмів.
Лісова пожежа
Археологічні дослідження в печері Котцетанг (Китай) показали, що первісні люди регулярно застосовували вогонь для господарських потреб: попіл і дрібні часточки вугілля трапляються майже повсюдно, а в одній із галерей товщина шару попелу сягає 7 м.
Це ж стосується і першолюдей Європи: у центрі кожної з халабуд, розкопаних у Терра-Аматі, знайдені залишки вогнищ (ями діаметром 30—50 см або місця, вимощені галькою), захищені від північно-східного вітру кам'яною огорожею.
Печери Чжоукоудянь, об'єкт Світової спадщини в Китаї.
Багаття розташовували в задній частині печери, що сприяло меншій задимленості приміщення. Але печерні люди думали не лише про це. У них було безліч інших повсякденних турбот: готування їжі, обробка матеріалів, облаштування зручного місця для сну та роботи, облаштування місця для дозвілля і тощо. А тому палити багаття бозна-де в печері для них було не зручно.
Оптимальне місце розташування багаття в печері з точки зору безпеки.
Пітекантропи біля вогнища (сучасний малюнок).
Змінюючи стоянку, первісні люди переносили з собою палаючі головешки чи тліюче вугілля. Перенесення вогню пізніше стало звичаєм, що дотримувався довгий час нащадками первісних людей.
Так от цей вогонь вважався найбільшою цінністю. За ним стежили сильніше, ніж зараз за дітьми, не можна було допустити того, щоб цей вогонь погас, постійно його годували гілками та колодами.
Період натурального вогню, одержуваного з природи і підтримуваного у вогнищах, був, ймовірно, дуже тривалим.
Однак докази того, що людина регулярно та цілеспрямовано розпалювала вогонь, з’являються набагато пізніше – близько 400 тисяч років тому.
Регулярне використання вогню співпадає з часом переселення людей в зону помірного клімату та початком льодовикового періоду.
Перші, хто регулярно використовував вогонь, а з часом навчився добувати огонь штучним шляхом були неандретальці. Вони використовували вогонь для обігрівання та приготування їжі.
Термічно оброблена їжа легко засвоювалася. Обличчя людини змінюється: щелепи зменшились, об'єм мозку збільшився.
Природа не завжди надавала в розпорядження людини свій вогонь, тому його доводилось добувати самотужки. І от нове велике відкриття, перший крок до оволодіння силами природи – людина сама навчилася добувати вогонь різними шляхами.
Поштовхом до винаходу першого кресала стало спостереження, котре показало, що деякі камені при ударі по певних предметах висікають іскри.
Штучне добування вогню виникло, у трьох технічних варіантах: тертям дерева по дереву, висіканням іскор ударами каменю об камінь та пилянням дерева по дереву.
Для добування вогню висіканням іскри в первісних людей існували спеціальні пристрої. Підтвердженням цього служать знахідки пристроїв своєрідної форми, виготовлених з товстих призматичних каменів, знайдені при розкопках жител і гробниць поруч зі шматками вивітреного сірчаного колчедану, що і являли собою не що інше, як древні кресала.
Навіть у сучасній газовій запальничці використовується принцип кресала.
Цей спосіб використовувався головним чином у країнах з посушливим кліматом, де вологість атмосфери мінімальна. Невелика і коротка іскра, яка виникає від удару кременя об кремінь, вельми чутлива до стану атмосфери
Іншим способом добування вогню в давні часи служило тертя. Один з первісних людей, сидячи на землі, швидко обертав між долонями суху паличку, упираючи її кінець у сухе дерево.
Більш досконалим вважається метод одержання вогню свердлінням за допомогою лучка.
Не всі неадретальці регулярно використовували вогонь, хоч і жили в умовах льодовикового періоду. Широко використовувати вогонь стали Homo sapiens (Людина розумна). Кроманьйонці – ранні представники сучасної людини. Назва «кроманьйонець» походить від скельного грота Кро-Маньон, який знаходиться у Франції. У 1868 році Луї Ларте знайшов на цій території кілька скелетів людей, а також знарядь пізнього палеоліту.
Сучасна реконструкція зовнішності кроманьйонців, що мешкали на території Європи.
Який же вигляд мали кроманьйонці? Homo sapiens нагадували нинішніх людей. Археологічні знахідки дозволили з'ясувати, що кроманьйонці-чоловіки, що населяли найдавнішу Європу, досягали в зрості 180 см (жінки були нижче), мали широкі лоби і глибоко посаджені очі. Обсяг мозку людини розумної становив 1400-1900 сантиметрів кубічних, що відповідає цим показником у сучасних людей. Спосіб життя кроманьйонців, яким доводилося виживати в суворих умовах давнини, сприяв формуванню в них добре розвиненої м'язової маси.
Крім м'яса і риби, нащадки сучасної людини вживали в їжу дикорослі рослини. Їжа неандертальців і кроманьйонців була дуже схожа. Вони їли все, що давала їм природа (кору, листя і плоди дерев, стебла, квіти і коріння рослин, злаки, гриби, горіхи, водорості і т. Д.). Але кроманьйонці термічно обробляли їжу, сушили і коптили м’ясо, що дозволяло зберігати його тривалий час і використовувати по мірі потреби.
Постійно вживання термічно обробленої їжі змінило шлунково-кишковий тракт людини. Він став меншим. Отже, людина пострункішала.
Вогонь зіграв велику роль в еволюції людини.
Термічна обробка їжі
Термічна обробка їжі
Які процеси можуть відбуватися під час термічної обробки харчових продуктів?
Денатурація білка — це тимчасове або постійне порушення четвертинної, третинної і вторинної структури білка. Воно може бути викликане нагріванням, дією радіації, струшуванням тощо. Денатурація білка відбувається під час варіння яєць, приготуванні їжі тощо.
Під час теплової обробки білки зсідаються. Початкова стадія зсідання білків починається з нагрівання продукту до 40 °С. У результаті чого білки втрачають нативні властивості. За нагрівання продукту вище 70 °С відбувається коагуляція білків.
Денатурація білка не змінює його первинну структуру. Наприклад, білковий яєчний альбумін, знайдений в яєчних білках, може бути денатурований нагріванням, як проілюстровано на малюнку. Перехід від безбарвного до білого, який спостерігається при варінні яйця, є результатом денатурації білка.
Готувати яйце – це приклад незворотної денатурації. Білки можуть денатуруватись різними способами, включаючи:
нагрівання,
механічне збудження,
додавання мийних засобів,
зміни pH,
додавання катіонів певних металів,
дією органічних розчинників, наприклад, спирту.
Денатурований білок втрачає форму і, отже, свою біологічну активність внаслідок порушення електростатичних взаємодій.
Протягом тривалої теплової обробки білки піддаються більш глибоким змінам, які пов’язані з руйнуванням їх макромолекул. На першому етапі змін від білкових молекул можуть відщеплятися функціональні групи з утворенням таких летких сполук, як амоніак (NH3), сірководень (H2S), фосфін (PH3), вуглекислий газ (CO2) і ін. Накопичуючись у продукті, вони беруть участь в утворенні смаку і аромату готової продукції.
При подальшій гідротермічній обробці білки гідролізуються, при цьому первинний (пептидний) зв’язок розривається з утворенням розчинних азотистих речовин небілкового характеру (наприклад, перехід колагену в глютен). Деструкція білків може бути цілеспрямованим прийомом кулінарної обробки, що сприяє інтенсифікації технологічного процесу.
Клейстерізація крохмалю
Клейстеризація – це зміна структури крохмального зерна при нагріванні у воді яка супроводжується набряканням.
Крохмаль – рослинний полісахарид зі складною будовою. Він складається з амілози і амілопектину; їх співвідношення різне в різних крохмалях (амілози 13...30 %; амілопектину 70...85 %). Амілоза і амілопектин в рослинах формуються у вигляді крохмальних зерен, структура яких до кінця не з'ясована. Здатність до клейстероутворення зумовлена наявністю в крохмалі амілопектину.
Клейстеризація крохмалю проявляється в процесі його нагрівання у воді. Як правило, великі крохмальні зерна клейстеризуются за нижчої температури, ніж дрібні. Температуру, що відповідає руйнуванню внутрішньої структури крохмальних зерен, називають температурою клейстеризації. Температура клейстеризації крохмалю – величина досить постійна, і концентрація крохмалю майже не впливає на неї. Зазвичай температура клейстеризації знаходиться в межах 60-70°С
Клейстеризація крохмалю при нагрівання у воді і проходить три фази:
– перша фаза: вже під час нагрівання суспензії до температури 50-55оС вода повільно і оборотно поглинається зернами крохмалю, причому відбувається їх обмежене набрякання. Крохмальні зерна набухають, поглинаючи до 50 % води від маси крохмалю, але зберігають форму і шарову будову;
– друга фаза: зерна швидко набрякають, збільшуючись у багато разів, поглинаючи велику кількість вологи і швидко втрачаючи свою кристалічну структуру, в'язкість крохмальної суспензії швидко зростає, невелика кількість крохмалю розчиняється у воді;
– третя фаза: набрякання, відбувається за підвищених температур, зерна стають майже безформними мішечками, з яких вимилася найбільш розчинна частина крохмалю.
Чи стали люди краще їсти в результаті неолітичної революції?
В епоху неоліту, близько 10 тисяч років тому, кількість людей збільшилася настільки, що збирання дарів природи й полювання на диких звірів не могли достатньою мірою забезпечити їхнє існування. Отже, виникла потреба в нових способах добування харчування, здатних життєво підтримати зрослу популяцію.
Саме землеробство й скотарство стали рушійним еволюційним поштовхом у цій важливій справі.
Цей процес відомий британський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією.
Неолітична революція – це перехід людини від привласнення харчових продуктів, узятих у природи способами мисливства, рибальства та збиральництва до їх відтворення за допомогою землеробства й тваринництва.
Відтворювальне господарство (землеробство, скотарство) зародилося на Близькому Сході. У Європу (зокрема, й Україну) його носії потрапили з Малої Азії через Балканський півострів.
Карта світу, що показує приблизні центри походження сільського господарства і його поширення.
Якими же були природні та соціальні передумови неолітичної революції?
За льодовикової доби теплі й вологі повітряні маси з Атлантики рухалися не над Європою, як зараз, а значно південніше, зволожуючи клімат Середземномор’я, Північної Африки, Близького Сходу.
Геохронологічна шкала, зображена у вигляді спіралі.
Зникнення льодовика 10 тис. років тому спричинило переміщення смуги атлантичних циклонів північніше в Європу. На позбавлених океанської вологи теренах Північної Африки та Західної Азії поширилися великі пустелі: Марокканська, Лівійська, Сахара, Аравійська, Юдейська.
Карта сучасної Землі
Несприятливі кліматичні зміни призвели до збіднення рослинного й тваринного світу, що вимагало від первісних мисливців удосконалення засобів полювання для забезпечення колективів їжею. Поширення такої ефективної зброї, як лук зі стрілами, ще дужче зменшило популяцію промислових тварин і призвело до кризи мисливства, яке втратило перспективи прогодувати людство. Первісні спільноти були змушені шукати альтернативні способи харчування.
Значну частину раціону жителів Східного Середземномор’я здавна становило зерно дикої пшениці, ячменю, сочевиці, які у великій кількості росли в передгірних долинах Близького Сходу. У процесі збору диких злаків жінки набували навичок догляду за полями, поступово переходячи до культивації зернових у примітивній формі мотичного землеробства.
В умовах нестачі їжі чоловіки мусили раціональніше ставитися до продуктів полювання. Добутих під час мисливства диких козенят та ягнят почали певний час утримувати в спеціальних загорожах до досягнення ними кондиційної ваги. Так, на основі збирання диких злаків та мисливства на Близькому Сході відбулося становлення двох різновидів відтворювального господарства – скотарства й землеробства.
Цей процес був тривалим. Людські громади навчилися сіяти злаки, обробляти землю, вирощувати городину та розводити худобу, що і забезпечувало їх їжею впродовж усього року. Вони стали регулярно харчуватися м’ясом, а також молоком і сиром. Отже, саме епоху неоліту вважають найпродуктивнішим періодом у житті людства.
Після винайдення і запровадження землеробства і скотарства виникла зміна харчового раціону.
Хімічний склад та енергетична цінність харчових раціонів мешканців Європи в кам’яному віці та в епоху неолітичної революції.
Кількість їжі в землеробів зросла, однак її якість значно поступалася м’ясній дієті мисливців. Основу зернового раціону становили вуглеводи, бракувало білків, амінокислот, вітамінів. Це значно послаблювало людський організм, сприяло поширенню різноманітних захворювань. Зокрема, вважають, що деградація зубного апарата людини та грацилізація скелета (потоншання кісток) розпочалися через перехід від мисливського м’ясного до землеробського вуглеводного харчування.
"Боротьба за вогонь" Жозеф Роні-старший
Боротьба за вогонь Жозеф Роні-старший.mp4На замітку!
Перероблене м'ясо не відноситься до здорового харчування, воно не корисне.
Груба їжа середньовіччя
Епоха середніх віків для багатьох поколінь людей оповита серпанком загадковості й таїни. Незвідане зачаровує й приваблює, спонукає до роздумів і пошуків.
До появи технологій штибу пастеризації, до індустріалізації та відкриття Америки, до революцій і конституцій європейський континент жив цілковито іншим життям – зокрема й кулінарним.
Група мандрівників діляться хлібом та іншою їжею на полях; Livre du roi Modus et de la reine Ratio, XIV століття.
Сільське життя. Візантійська мініатюра ХІ ст.
У середні віки життя людини як і за античної доби продовжувало залишатися залежним від природно-кліматичних умов. Саме вони визначали спосіб життя, заняття і харчування людини.
На притаманну середнім вікам кухню впливала ціла низка чинників.
Недосконалість технологій тривалого зберігання означала, що більшість продуктів споживали приблизно в тій самій місцевості, де й вирощували.
Збирання капусти; Tacuinum Sanitatis, 15 століття.
До сезонних і дистанційних обмежень долучалися суворіші, ніж зараз, приписи церковного права: середньовічний піст був серйозною річчю. Він складався з двох довгих періодів (передріздвяного посту святого Мартина, що тривав із 12 листопада до 24 грудня, і Великого посту), численних вігілій перед великими святами, квартальних постів тощо; у більшість із них, крім Адвенту, заборонено було споживати не тільки м’ясо, а і яйця, і молочні продукти в усі дні, крім свят і неділь. Ці обмеження стосувались і бідних, і багатих.
Пітер Брейгель Старший «Битва між Постом та Масляницею» (1559), Віденський художньо-історичний музей
Суспільне розшарування диктувало свої правила харчування. низка суто соціальних обмежень ґрунтувалася частково на праві сили, яким користувалась аристократія, частково на уявленнях середньовічної людини про саму себе. Наприклад, вважали, що груба й тяжка праця селян вимагає так само простої та грубої іжі.
Груба їжа - це частина рослинної їжі, такої як цільне зерно, горіхи, насіння, бобові, фрукти та овочі, які ваш організм не може перетравити.
Шляхетному стану, чиї завдання складніші, а інтелект – вищий, потрібні витонченіші страви.
Кухарі, "Роман про Александра", 1338–1344 роки
Приготування смаженої птиці, "Роман про Александра", 1338–1344 роки
Кухня народів Середньовіччя була заснована на зернових, зокрема, на різних видах пшениці. Каша та рідка каша, хліб стали основними продуктами харчування, що становили основу калорій для більшості населення.
З VIII до XI століття, частка різних зернових у раціоні зросла з 1/3 до 3/4 споживання.
Хліб становив основу середньовічного раціону. Утім, його якість залежала від купівельної спроможності. Заможні люди їли хліб із якісного пшеничного борошна, поживного й ретельно обробленого.
Пекар з помічником. На ілюстрації видно, що хліб круглої форми найпоширеніший.
Брати Лімбурги, Мініатюра «Січень» з Дуже Розкішного Часослову герцога Беррійського (1412 – 1416)
Саме довгий технологічний процес зумовлював високу ціну білого хліба, якого бідніші люди щодня собі дозволити не могли. Часто для покращення смаку до нього додавали масло; найближчий сучасний аналог такого хліба, який потрапляв на столи королів і герцогів, – це французька булочка бріош.
Бідніші люди їли хліб із житнього чи ячмінного борошна, змішаного з другосортним пшеничним. Жито і ячмінь були менш вибагливими культурами, стійкішими до морозів і захворювань, ніж пшениця.
М'ясо — дуже дорогий продукт, ознака престижу, тому поширений лише на столах знаті. Зазвичай готували свинину, курятину та м'ясо інших свійських птахів; яловичина менш поширена, бо вимагала більших затрат на землю та велику рогату худобу. І часу і дров на приготування м’яса потрібно більше, ніж рослинної їжі.
Дичина довго залишалася суто прерогативою шляхти: полювання було одним із найважливіших аспектів аристократичного буття, забороненим селянам під страхом смерті.
Смаження пташок на рожнах. Під рожнами вузька неглибока посудина для збирання рідини від соусу, яким поливають м′ясо; Декамерон, Фландрія, 1432 р.
Споживали рибу насамперед із двох причин: по-перше, через доступність у приморських регіонах і біля великих річок; по-друге, як альтернативу м’ясу в піст.
Рибу коптили, сушили, засолювали й у такому вигляді продавали: на відміну від м’яса, оселедець від солі стає тільки смачніший. Саме торгівля тріскою та оселедцем стала економічною опорою для Ганзи і країн Балтійського Північного моря.
Йоахим Бейкелар. Рибний ринок. 1588 р.
М'ясо і риба були дорожчим, ніж рослинна їжа. А це означало, що раціон був дуже убогим для тих, хто не міг собі дозволити продуктів-альтернатив м'яса і продуктів тваринного походження, таких як молоко та яйця. І тільки після Чорної смерті, коли вимерло до половини населення Європи, м'ясо стало більш доступним навіть для бідних людей. Різке зменшення населення в багатьох населених пунктах спричинило нестачу робочої сили, а це означало зростання заробітної плати. Величезні території сільськогосподарських угідь залишились без нагляду, стали доступними для пасовищ, що спричинило збільшення м'яса на ринках.
Франц Гальс, "Кухонний інтер'єр з пані та служницею", 1625 - 1630 роки.
Молоко корів, овець і кіз, іноді свіже, але частіше у вигляді маслянки, вважали їжею дітей, старих і хворих. Технологій зберігання свіжого молока не було, тому його майже все переробляли на молочні продукти, здебільшого сири. Сучасні дорогі сорти сиру, на кшталт італійського пармезану, у середні віки були їжею бідняків і середнього класу. Багаті так само споживали їх, проте не вважали вартою значної уваги частиною раціону, бо мали постійний доступ до м’яса. Для бідних же сир, спроможний довго зберігатися, становив основне джерело тваринних білків. Проста селянська кухня досі зберегла супи, пироги й запіканки із сиром.
Приготування і подача сиру; Tacuinum Sanitatis, 14 століття.
Овочі вживали всі: капусту, моркву, цибулю, мангольд, порей. Знайомі нам сьогодні картопля, гарбуз, кабачок, томати й кукурудза ще не потрапили в Європу. Головним джерелом білків для ремісників і селян були бобові.
Їжа раннього Середньовіччя на фестивалі історичної реконструкції у Польщі.
Збір зеленого винограду для приготування соку. З довідника родини Корутті у Вероні, близько 1375 року.
Усі типи приготування їжі вимагали використання вогню. Далеко не кожна оселя мала власну піч: щоб збудувати її, потрібно було чимало коштів на матеріали й роботу майстра. Печі існували тільки в досить великих домогосподарствах та пекарнях.
У більшості домогосподарств приготування їжі відбувалось на відкритому вогнищі в центрі вітальні для ефективного використання тепла.
Мобільна піч для пирогів, XV ст. Хроніка Ульріха де Ріхенталя
Хатнє начиння на картині Пітера Брейгеля Молодшого «Відвідини сільської господи», 1611 р.
Більшість людей готували майже всі страви у звичайних горщиках, оскільки це було й ефективне використання дров і всі дорогоцінні рідини не випаровувались, що робило потаж і рагу найпоширенішими.
Кухар біля плити з ківшиком; ілюстрація з Kuchenmaistrey, першої друкованої кулінарної книги німецькою мовою, ксилографія, 1485.
Селянське житло
Хоча в ранньому середньовіччі (V-Х ст.), коли клімат порівняно з античними часами став більш вологим і теплим, більша частина Європи була вкрита лісами, але дров для приготування їжі не вистачало. У лісі заготовлювалися дрова для опалення і виготовлялося деревне вугілля, важливий компонент для виробництва залізних знарядь праці і зброї. Ліс давав і будівельні матеріали.
З введенням сільськогосподарської діяльності людство вирішило залучати більше землі під обробку для вирощування їжі та розвитку господарства. Це призвело до розорення лісистих угідь для отримання польових ділянок.
Середньовічний чоловік у середньому споживав 3,000 калорій, а жінка – 2,200. На долю аристократа випадало аж 4,000 – 5,000 калорій на добу, а монаха – аж 6,000 калорій.
Груба їжа робила харчування нижчих станів здоровішим. У Європі зазвичай їли два рази на день: обід в середині дня і легка вечеря у вечірній час. Постійно підтримувати вогонь вдома було дуже важким заняттям.
Фахівці з університету німецького міста Віттен під керівництвом професора Вольфганга Арнольда досліджували останки сільських жителів, похованих у період з V по IX століття н.е. Вчених чекало дивовижне відкриття - виявляється, середньовічні селяни могли похвалитися чудовими зубами, незважаючи на повну відсутність засобів профілактики карієсу.
Груба їжа передбачала тривале пережовування, тому зуби середньовічних селян постійно зміцнювалися від такого своєрідного тренування.
Груба їжа не завжди шкідлива - харчові волокна.
У побуті під виразом "груба їжа" ми зазвичай маємо на увазі продукти харчування, що містять харчові волокна. Харчові волокна також називають рослинною клітковиною або грубими чи баластними речовинами.
Харчові волокна - це невіддільна складова частина нашого харчування, яка має величезне значення для здоров'я. Харчові волокна - це неживі рослинні компоненти, які організм не може розщепити та засвоїти, але вони відіграють ключову роль у правильному функціонуванні нашої травної системи та загального здоров'я.
Різновиди харчових волокон
Жири, білки та вуглеводи — це макроелементи, які організм розщеплює та засвоює, щоб набути енергії. Харчові волокна унікальні тим, що перетравити чи засвоїти їх організм не в змозі. Є два різновиди харчових волокон — розчинні та нерозчинні. Деякі харчові продукти містять як розчинні, так і нерозчинні харчові волокна.
Харчові волокна поділяються на дві основні категорії: розчинні й нерозчинні.
• Розчинні волокна розчиняються у воді й утворюють гелеподібну масу в шлунку. Вони здатні знижувати рівень холестерину та глюкози в крові, покращують роботу кишківника та допомагають контролювати апетит. Продукти, багаті розчинними волокнами, включають овес, яблука, цитрусові фрукти, горох та боби.
У травному тракті зв’язуються з холестеролом, не даючи йому потрапити в кров’яне русло. Таким чином значно знижуючи ризик розвитку серцево-судинних захворювань – атеросклерозу, інфаркту, інсульту. Розчинні складні вуглеводи практично не перетравлюються, тому не викликають стрибків рівня глюкози. Це допомагає контролювати перебіг цукру в крові. Швидко призводять до відчуття ситості, проте мають мало калорій, що допомагає швидше скинути зайві кілограми або підтримувати нормальну масу тіла.
• Нерозчинні волокна не розчиняються у воді та сприяють переміщенню їжі через травну систему. Вони покращують функцію кишківника. Нерозчинні волокна зазвичай зустрічаються в шкірці фруктів та овочів, а також у зернових культурах, таких як пшениця та ячмінь. Сприяють здоровому травленню, покращують моторику кишківника.
Харчові волокна мають безліч корисних властивостей для нашого організму:
• Підтримка здоров'я кишківника: волокна допомагають підтримувати нормальну роботу кишківника та запобігають закрепам та діареї.
• Зниження ризику хвороб серця: розчинні волокна допомагають знижувати рівень "поганого" холестерину в крові, що зменшує ризик розвитку серцевих захворювань.
• Контроль рівня цукру в крові: волокна сприяють стабільності рівня глюкози в крові, що корисно для людей з діабетом або ризиком розвитку цієї хвороби.
• Зниження ризику розвитку ожиріння: вони допомагають заспокоювати апетит і сприяють відчуттю ситості, що може допомогти контролювати вагу.
• Підтримка здорової мікрофлори кишківника: харчові волокна сприяють росту корисних бактерій у кишківнику, що підтримує загальне здоров'я організму.
Щоб забезпечити себе достатньою кількістю харчових волокон, слід включати до свого раціону різноманітні продукти, такі як:
• Фрукти (яблука, груші, ягоди).
• Овочі (броколі, морква, шпинат).
• Зернові культури (овес, цільнозерновий хліб, квасоля).
• Горіхи та насіння (горіхи, соняшникове насіння, лляне насіння).
Харчові волокна - це важливий елемент збалансованого харчування, який сприяє здоров'ю кишківника, серця та загальному фізичному самопочуттю. Включення багатофункціональних продуктів у свій раціон допоможе вам забезпечити організм необхідними харчовими волокнами та покращити якість життя.
На замітку!
Цільнозерновий хліб містить корисні харчові волокна
Page updated
Google Sites
Report abuse