Йод належить до мікроелементів, які постійно присутні в організмі людей і тварин. Препарати йоду також являються сильними окислювачами і згубно діють на мікроорганізми. У ветеринарній практиці йод застосовують як антисептик. Також йод використовуються для лікування хвороб з порушенням обміну речовин.

Сильними окисниками виступають перекис водню і калію перманганат. Ці речовини діють на більшість вегетативних форм збудників. Перекис водню частіше застосовують для очищення рани від гною або для знезараження вуликів. Розчин калію перманганату нестійкий у зберіганні, але його фармакологічні властивості відповідні розчину перекису водню.

Препарати групи формальдегіду теж широко використовуються у ветеринарії - у вищих концентраціях для дезінфекції тваринницьких приміщень, у низьких концентраціях як антисептик або протипаразитарний засіб.

Кислоти і луги мають протилежні фармакологічні властивості тому можуть бути використані для нейтралізації один одного або доповнення дії. Протимікробна дія кислот забезпечується коагуляцією білків та зневодненням клітин.

Луги діють не менш агресивно. Обидві групи можуть бути використані як антисептики або для дезінфекції приміщень.

Феноли і крезоли здатні знищувати майже усі вегетативні форми мікробів, а також велику кількість різних паразитів. 

Препарати цієї групи не використовується лише для дезінфекції харчоблоків, оскільки, містять специфічний стійкий запах.

Досить давно в історії медицини для дезінфекції і антисептики використовуються препарати важких металів – це, перш за все, препарати ртуті, срібла, цинку. 

Залежно від концентрації вони проявляють в'яжучу, припікаючу або подразнюючу дію.

При нанесенні на шкіру препаратів сірки, протимікробний і протипаразитарний ефект.

Бактерицидна дія спирту етилового починає проявлятися з 20 % розчину.

До хіміотерапевтичних засобів відносять: сульфаніламіди, нітрофурани, антибіотики, противірусні, протигрибкові препарати та деякі барвники.

Згубна дія хіміотерапевтичних засобів на збудників суттєво відрізняється від дії інших протимікробних засобів. 

Ефективність хіміотерапевтичних речовин залежить від багатьох умов, наприклад, від чутливості збудника захворювання до препарату. 

Тому перш ніж застосовувати хіміотерапевтичні засоби слід встановити діагноз та вид збудника хвороби. 

Лікування розпочинають ударними дозами, створюючи таким чином максимальну концентрацію ліків в організмі. Підтримувати надалі її потрібно оптимальними дозами ліків. Частота та тривалість використання препарату залежить від його дії. 

З метою запобігання появи стійких форм збудників введення препарату продовжують протягом двох-трьох днів після так званого клінічного видужання тварини. Це необхідно для попередження рецидиву захворювання та резистентності збудника при повторному прийманні ліків. Поряд із хіміотерапевтичними препаратами слід застосовувати патогенетичні і симптоматичні засоби.

Антибіотики являють собою продукти життєдіяльності мікроорганізмів, рослин і тварин, а також їх напівсинтетичні похідні та синтетичні продукти цього ряду. 

За діапазоном антимікробної дії антибіотики поділяють на препарати вузького спектру (тобто ті, що діють переважно на грампозитивну чи грамнегативну мікрофлору) та препарати з широким спектром дії, що діють на грам позитивні, грамнегативні бактерії, деякі віруси, рикетсії, протозої, лептоспіри та інші збудники захворювань. Антибіотики діють бактеріостатично або бактерицидно.

Антимікробну активність антибіотиків визначають в одиницях дії. 

Помічено, що порушення синтезу мікробного білка під дією різних препаратів відбувається на різних стадіях розвитку мікроба. 

Таким чином, вчені визначили механізм дії антибіотиків на молекулярному рівні і поділили їх на чотири групи: 

• інгібітори синтезу клітинної стінки,

•  інгібітори синтезу РНК, 

• антибіотики, що порушують синтез білку на рівні рибосом,

• антибіотики, що порушують організацію та функції клітинних мембран.

Пеніциліни порівняно з іншими антибіотиками найменш токсичні для тварин. Біосинтетичні (тобто природні) пеніциліни об'єднують в своєму складі калієву, натрієву та новокаїнову солі бензилпеніциліну. Їх культивують із гриба роду пеніциліну. Дія пеніциліну на тваринний організм позитивна, стимулююча, але іноді вони викликають алергічні реакції. Природні пеніциліни мають вузький спектр антимікробної дії. Напівсинтетичні пеніциліни об'єднують в собі оксациліну натрієву сіль, ампіцилін. Ці препарати мають широкий спектр дії.

Найширший спектр антимікробної дії мають антибіотики групи тетрацикліну. Молоді бактерії, що розмножуються більш чутливі до цих препаратів ніж ті, які перебувають у спокої. Деякі мікроорганізми, особливо стафілококи, резистентні проти одного із тетрациклінів  стають стійкими й проти інших препаратів цієї групи, формуючи таким чином перехресну стійкість. Препарати цієї групи різняться один від одного ступенем антимікробної дії на різні види бактерії.

Цефалоспорини мають широкий спектр антимікробної дії. За принципом дії вони близькі до пеніцилінів. Проте, вони високоефективні стосовно пеніциліностійких збудників. Стійкість проти них розвивається повільно.

Аміноглікозиди відноситься до антибіотиків широкого спектру антимікробної дії. Антибіотики цієї групи різняться один від одного за активністю спектру і тривалістю антимікробної дії та токсичністю. Резистентність до збудників захворювань проти цих препаратів розвивається поступово і в значній мірі залежить від препарату та виду збудника.

Фторхінолони - одна з найсучасніших груп антибіотиків з широким спектром антибактеріальної активності. Будучи  нетоксичними і дуже ефективними препаратами, фторхінолони відіграють найважливішу роль у лікуванні важких, загрозливих життю інфекцій.

Окрім перерахованих існують і інші групи антибіотиків. Обираючи відповідний протимікробний препарат потрібно враховувати параметри фармакокінетики такі як здатність всмоктуватись, розподіл в тканинах, період напіввиведення та інше. До уваги беруться також лікарські форми ветеринарних препаратів та шляхи їх введення. 

Варто зазначити, що при пероральному застосуванні антибіотиків зростає ризик виникнення резистентних штамів мікроорганізмів, що знаходяться у кишечнику тварин. 

У разі застосування протимікробного препарату необхідно враховувати спектр його активності. Як правило антибіотики широкого спектру дії призводять до розвитку резистентності у нецінових мікроорганізмів швидше ніж ті, що мають вузький спектр, оскільки вони виявляють протимікробну дію на більшу кількість мікроорганізмів. 

Тому при виборі необхідно надавати перевагу ветеринарними препаратами з вузьким спектром протимікробної дії. Слід уникати неконтрольованого використання одночасно кількох антибіотиків через ризик виникнення токсичності, фармакологічного антагонізму і селекції стійких мікроорганізмів. Тим не менш, використання декількох антибіотиків може бути виправдане коли лікування одним антибіотиком не зменшує смертності або захворюваності.

Механізм бактеріостатичні дії сульфаніламідів зумовлений конкурентним відношення між сульфаніламідом і параамінобензойною кислотою, яка зумовлює ріст і розмноження мікробів. Внаслідок цього мікроорганізм замість параамінобензойної кислоти засвоює сульфаніламідний препарат, який не може її замінити. Слід мати на увазі, що новокаїн та інші анестезуючі засоби є похідними параамінобензойної кислоти, а тому несумісні з сульфаніламідами, оскільки знижують їх антимікробну активність.

Нітрофурани володіють бактеріостатичною та бактерицидною дією. Ні параамінобензойна кислота, ні новокаїн, кров чи гній не знижують антимікробну активність більшості нітрофуранів. Важливо й те, що нітрофурани діють антимікробно на антибіотико- і сульфаніламідостійкі штами мікробів. Крім антимікробної активності нітрофуранам притаманна і фунгістатична дія. 

Стійкість мікроорганізмів проти нітрофуранів розвивається поступово і залежить від виду мікроорганізмів та особливості препаратів. Якщо мікроб нечутливий хоча б до одного препарату, то на нього не діють і інші нітрофурани. Завдяки невеликій молекулярні маси нітрофурани швидко і легко проникають в усі тканини та рідини, а також крізь бар'єри організму.