Лекція 3
Загальна фармакологія
лекція 3 Загальна фармакологія.mp4
Розділ «Загальна фармакологія» включає в себе три ключові частини:
фармакодинаміку,
фармакокінетику,
фармакотерапію.
Розглянемо: види дії лікарських речовин, явище комбінованої дії лікарських засобів, особливості дії ліків при повторному введенні, фактори, що впливають на дію лікарських речовин, види доз, принципи дозування, шляхи введення ліків в організм тварини, їх всмоктування, розподіл в тканинах, перетворення і шляхи виведення з організму, види фармакотерапії. А також з'ясуємо причини, ознаки і наслідки отруєння лікарськими речовинами.
Фармакологія вивчає взаємодію лікарських засобів і організму, адже не лише ліки впливають на функції органів, а й стан організму впливає на прояв лікарських засобів.
Те, як поводять себе лікарські засоби в організмі пояснює нам фармакокінетика.
А те, як реагує організм на дію лікарських засобів роз'яснює фармакодинаміка. Або ж так - фармакодинаміка вивчає зміни, що відбулися під дією ліків в організмі, а фармакокінетика вивчає рух цих лікарських засобів по організму тварини.
Фармакодинаміка - це розділ фармакології, який вивчає фізіологічні, біофізичні, біохімічні зміни в організмі, які виникають під дією лікарських засобів і приводять до певних терапевтичних або побічних ефектів, тобто до дії.
Пригадаємо, що лікарський засіб це речовина або суміш речовин, що мають лікувальні властивості і можуть застосовувати з метою лікування, профілактики або діагностики захворювань.
Види дій ліків на організм:
Більшість лікарських засобів проявляють одночасно кілька виражених дій на організм.
Місцева дія проявляється на місці застосування речовини до її всмоктування в кров. Наприклад, мазі, розчини, лініменти при нанесенні на шкіру чи слизисті оболонки проявляти можуть обволікаючу, в'яжучу, пом'якшуючу, подразнюючу, протимікробну дію, знеболюючу. Інколи в результаті подразнення поверхневих рецепторів шкіри або слизових оболонок виникає вплив на віддалені органи. Так місцева дія стає рефлекторною. Резорбтивною дією вважають ту, яка розпочинається після всмоктування ліків у кров (стінками шлунку, кишечника або шкірою). Добре виявляється ця дія при введенні ліків внутрішньом'язово.
Якщо лікарська речовина після надходження у кров взаємодіє з клітинами і тканинами організму – це вже буде приклад загальної дії на організм. Якщо лікарська речовина після всмоктування в кров взаємодіє лише з деякими органами і тканинами, таку дію називають вибірковою.
Розрізняють також пряму і непряму дію. Пряма дія проявляється безпосереднім впливом лікарської речовини на тканини і органи, і виникненням первинної реакції в цих органах та тканинах. Процеси, що виникають в інших органах називаються непрямою дією.
Переважна більшість лікарських засобів може проявляти, і головну, і побічну дію. Головна дія (основна) - це та заради якої застосовується препарат. Побічна дія як правило слабо виражена і може бути бажаною і небажаною. Бажана побічна дія може навіть доповнювати дію основної, нормалізуючий наприклад, обмінні процеси в тканинах. Якщо ж побічна дія проявляється послабленням головної дії або порушується робота інших органів і систем, то ця дія вважається небажаною. Небажана побічна дія може бути оборотною і необоротною.
Що таке етіотропна дія? Це такий вплив ліків на організм, який усуває причину захворювання. Ліки, які усувають симптоми хвороб, для полегшення загального стану організму, називають симптоматичними засобами. Ліки з патогенетичною дією застосовуються для усунення основних порушень в організмі.
Часто негативна дія ліків супроводжується такими явищами: алергія, ідіосинкразія та сенсибілізація. Часто при тривалому застосуванні лікарського засобу спостерігається ослаблення терапевтичного ефекту.
Залежно від ступеня зниження чутливості організму до ліків розрізняють такі явища як: тахіфілаксія, толерантність, звикання, десенсибілізація.
Для підсилення терапевтичного ефекту одночасно можуть застосовуватися кілька лікарських препаратів, при цьому можливі явища синергізму і антагонізму.
Під синергізмом слід розуміти дію лікарських речовин в одному напрямі. В результаті наступає більш високий лікувальний ефект ніж при застосуванні кожної речовини окремо.
Якщо загальний фармакологічний ефект дорівнює сумі ефектів кожної речовини, такий ефект називають сумацією (підсумовуванням дії).
Якщо загальний фармакологічний ефект перевищує суму ефектів кожної речовини, то таку дію називають потенціюванням.
В лікувальній практиці застосування препаратів-синергістів дає сильніший фармакологічний ефект у менших дозах і дозволяє уникнути побічних явищ.
Антагонізмом називають нейтралізацію або послаблення дії одного препарату іншим.
«Зняття» дії лікарських речовин або отрути активованим вугіллям є прикладом фізичного антагонізму. Нейтралізація кислот лугами є прикладом хімічного антагонізму. Фізіологічний антагонізм називають функціональним. Якщо лікарські засоби діють протилежно на одні й ті самі системи або органи, нейтралізуючи дію один одного, то це є прикладом прямого функціонального антагонізму. Непрямий (побічний) антагонізм буває тоді, коли речовини діють протилежно на різні системи або органами.
При повторному застосуванні дія лікарського засобу може як підсилюватися так і послаблюватися. Можуть виникати небажані явища: кумуляція, звикання, ідіосинкразія.
Кумуляція - це підсилення ефекту лікарської речовини або токсична дія, яка виявляється при нагромадженні речовин у тканинах.
Якщо речовина до повторного введення не встигає виділитися з організму або стати неактивною, така кумуляція називається матеріальною. Якщо сама речовина в організмі довго не затримуються, але сумуються фармакологічні зміни, така кумуляція називається кумуляцією ефекту або функціональною кумуляцією.
Звикання виникає внаслідок посилення виведення та руйнування речовин або зниження чутливості тканин до введеної сполуки. При щоденному використанні ослаблюється дія проносних засобів, анальгетиків, снодійних препаратів. Для досягнення терапевтичного ефекту потрібно поступово збільшувати дозу.
На дію лікарських речовин впливає багато факторів.
Від фізичного стану лікарської речовини залежить швидкість всмоктування і прояв фармакологічного ефекту. Від хімічної будови залежить терапевтичний ефект і тривалість дії препарату.
Доза і концентрація лікарської речовини впливає на силу прояву фармакологічного ефекту.
Наявність патологічних процесів в організмі впливає на всмоктування лікарських речовин, а значить і на фармакологічну активність. Захворювання нирок може призвести до токсичної дії внаслідок сповільнення виведення лікарських речовин з організму.
Загальний стан тварини теж впливає на дію ліків в організмі.
Особливості дії лікарських засобів залежать від функціонального стану окремих органів та систем. Наприклад, жарознижуючі засоби діють на збуджений центр терморегуляції і не впливають на температуру тіла здорових тварин.
Підвищують чутливість до лікарських речовин такі фактори:
особливість годівлі, утримання, експлуатація тварин, пора року та навіть, час доби.
Особливість, швидкість і тривалість дії лікарських речовин залежить насамперед, від дози.
Доза – це кількість лікарської речовини призначена для введення в організм з метою отримання фармакологічного ефекту. Та доза, яка викликає лікувальний ефект без появи токсичних явищ називається терапевтичною (або лікувальною). Її розділяють на мінімальну, середню, максимальну. Терапевтичну дозу застосовують, як правило, для тварин репродуктивного віку.
Максимальна терапевтична доза може бути токсичною. Токсична доза викликає ознаки отруєння і призводить до появи патологічних змін. Її теж поділяють на мінімальну і максимальну. Максимальна викликає сильне отруєння, але не викликає загибелі тварин. Діапазон між мінімальною терапевтичною і токсичною дозами (концентраціями) називається широтою фармакологічної дії. Чим менший цей діапазон, тим отруйнішою є лікарська речовина.
Залежно від кратності введення розрізняють дози разові, добові, на курс лікування і ударні.
Ударною називають ту дозу, яка перевищує середню ефективну. Її призначають на початку лікування для створення необхідної концентрації ліків у тканинах переважно при лікуванні антибіотиками.
У ветеринарній медицині прийнято визначати дозу як кількість лікарської речовини у міліграмах на 1 кг маси тіла або загальну масу ліків у грамах на одне застосування.
Повною терапевтичною дозою вважають дозу для введення всередину. При введенні іншими шляхами доза буде іншою, що зумовлено швидкістю всмоктування діючої речовини у кров та тканини організму.
Кожен вид тварини має анатомічні і фізіологічні особливості які потрібно враховувати при введенні ліків. Оскільки у жуйних тварин є передшлунки, їм призначають лікарські засоби у більших дозах ніж іншим тваринам такої ж маси. Птиця і свині чутливі до натрію хлориду, передозування якого спричиняє отруєння. На котів згубно діє фенол та його препарати. Слід враховувати також фізіологічний стан самок. Якщо тварина вагітна, у неї підвищується чутливість до екзогенних і маткових препаратів. Самки мають більш виражену реактивність і знижену опірність організму ніж самці. Самці як правило мають більшу масу тіла тому разові дози для них мають бути більшими. З віком тварин реакція на ліки змінюється. Більш чутливими є новонароджені тварини так як у них ще не встановилися ферментні системи та старі тварини у яких ослаблені функції печінки і нирок.
Лікарські речовини в організм вводять ентеральними і парентеральними шляхами.
Ентеральне введення - це введення ліків через травний канал (через рот, у рубець та пряму кишку). Цей спосіб введення ліків природній, зручний і тому найбільш поширений.
Парентеральне введення ліків (минаючи травний канал) забезпечує точність дозування і прискорення дії лікарських речовин. Парентерально вводять лише стерильні водні, олійні та спиртові розчини, що не проявляють вираженої подразнювальної дії. Парентеральне введення передбачає суворе дотримання правил асептики.
До парентерального введення відносять підшкірне введення, внутрішньом'язове введення, внутрішньовенне, внутрішньо-артеріальне, введення у черевну аорту, інгаляційне введення.
Крім того, лікарські речовини наносяться на шкіру, слизові оболонки і поверхню рани.
Всмоктування лікарських речовин - це складний фізіологічний процес з місця проникнення їх в організм, тобто з травного каналу, порожнин тіла, легень, поверхні ран, з підшкірної клітковини, слизових оболонок та шкіри у кров і лімфу, з яких вони потім потрапляють у клітини через бар'єрні мембрани.
Механізм транспортування лікарських речовин через біологічні мембрани відбувається по-різному. Одні лікарські речовини з легкістю долають бар'єри шляхом пасивної дифузії, іншим доводиться утворювати комплексні сполуки або знаходити для себе відповідні ферменти.
Розподіл лікарських речовин в організмі залежить від шляху введення. При введенні ліків в травний канал частина речовин зазнає інактивації в печінці, а частина потрапляє у загальний кровообіг. При парентеральному і ректальному введенні лікарські речовини надходять у загальний кровообіг минаючи печінку. З крові лікарські речовини проникають через мембрани до клітин певних органів де і відбувається первинна фармакологічна реакція. Більшість цих органів і клітин мають специфічні бар'єри. Найбільша концентрація лікарських речовин реєструється у печінці де вони піддаються інтенсивній біотрансформації.
Під час біотрансформації лікарські речовини розкладаються, нейтралізується, перетворюються у нові сполуки, а деякі виділяються у незмінному вигляді.
Перетворення речовин у нові сполуки призводить і до змін фармакологічної активності речовин. Біотрансформація (тобто метаболізм) залежить від видового складу мікрофлори травного каналу, від годівлі тварин, від виду тварин, віку, статі, у самок від фізіологічного стану.
Лікарські речовини крім печінки знешкоджуються також у кишечнику, нирках, легенях, м'язах та інших органах. Деякі речовини повністю руйнуються в організмі, але більшість виділяється у незмінному вигляді або у вигляді різних сполук.
Виділяються речовини різними шляхами - нирками з сечею, печінкою з жовчю, слизовою оболонкою кишок, молочними, слізними, слинними, потовими та бронхіальними залозами, а також легенями.
Фармакотерапія вивчає застосування ліків при певних захворюваннях.
Розрізняють фармакотерапії: етіотропну, патогенетичну, симптоматичну та стимулюючу.
Контакт тварин з лікарськими речовинами, кормовими добавками, пестицидами і мінеральними добривами і сполуками побутової хімії може призводити до отруєння.
Отруєння тварин можуть спричинити навіть терапевтичні дози препаратів. Так причиною отруєння може бути ідіосинкразія, кумуляція.
Діагноз на отруєння ставиться комплексно з урахуванням анамнезу, аналізу клінічних симптомів захворювання та результатів патологоанатомічного розтину трупів.
Клінічними симптомами при гострих отруєннях є розлади різноманітних систем і органів.
При розладі центральної та вегетативної нервової системи відмічається загальне збудження або пригнічення, порушення координації рухів, дрижання скелетних м'язів, судоми, підвищена тактильна чутливість або повна її відсутність, потовиділення.
При порушенні функції травлення відмічається блювота, пронос, коліки, атонія передшлунків, тимпанія, слинотеча.
При ураженні серцево-судинної системи та органів дихання відмічається збільшення або зменшення частоти пульсу та дихання, серцево-судинна недостатність, хрипіння, кашель, явище колапсу. Також, відмічається збільшення діурезу, звуження або розширення зіниці ока. Температура тіла тварини змінюється зрідка.
При гострих отруєннях застосовують загальні та спеціальні лікувальні заходи. Загальні заходи спрямовані на запобігання подальшому всмоктуванню токсичних речовин, прискорення виведення з організму тих речовин, що вже всмокталися і забезпечення нормального функціонування серцево-судинної і дихальної системи. Спеціальні лікувальні заходи включають антидотну терапію, спрямовану, перш за все, на зв'язування токсичних речовин, які всмоктуються у кров.