Лекція 5
засоби, що діють на периферійну нервову систему
лекція 5 Засоби, що діють на ПНС.mp4
Ця лекція присвячена засобам, що діють на периферійну нервову систему.
Периферійну нервову систему поділяють на дві частини: аферентні нерви (чутливі) та еферентні нерви (рухливі).
Фактори навколишнього середовища можуть діяти на чутливі рецептори шкіри, слизових оболонок, м'язів, внутрішніх органів і надмірно збуджувати або гальмувати їх.
Прояв такого процесу залежатиме від сили і тривалості дії негативного фактора.
Наприклад, при сильному збудженні з'являється болючість, яка може закінчитися шоком і смертю тварини, а пригнічення у ділянці закінчення чутливих рецепторів може призвести до парезів та паралічів органів.
Для нормалізації діяльності чутливих нервів застосовують відповідні препарати, які, або збуджують, або пригнічують їхню діяльністю.
До засобів, що пригнічують діяльність аферентних, тобто чутливих нервів, відносять місцево анестезуючі, пом'якшуючі, в’яжучі, обволікаючі та адсорбуючі засоби. А до засобів, що збуджують чутливі рецептори належать подразнюючі,блювотні, румінаторні, відхаркувальні, проносні, сечогінні, жовчогінні.
Місцевоанестезуючими засобами називають речовини, які на обмеженій ділянці тіла здатні знизити больову чутливість або взагалі її усунути.
Слід розрізняти два поняття - анастезія та аналгезія.
Анастезія - це відсутність будь-яких видів чутливості (тактильної, больової). При анальгезії втрачаються лише больові відчуття.
Залежно від способу та мети введення лікарського засобу, розрізняють види місцевої анестезії: поверхнева, інфільтраційна, провідникова, спинномозкова, внутрішньоартеріальна, внутрішньо кісткова.
Термінальна анестезія (поверхнева) - це вид анестезії при якій розчин або порошок застосовується на шкіру, слизові оболонки або рани.
Інфільтраційна анестезія - з допомогою шприца велику кількість розчину невисокої концентрації вводять в тканини просочуючи їх.
Провідникова анестезія характеризується введенням розчину навколо нервового стовбура. Спинномозкова анестезія характеризується введенням розчину під мозкові оболонки.
При внутрішньоартеріальній анестезії розчин вводиться в середину артерії.
Існує також внутрішньокісткова анестезія. Такі види анестезії використовуються широко в гінекології, офтальмології та хірургії.
До пом’якшувальних засобів відносять жири рослинного, тваринного та мінерального походження. Ними вкривають шкіру, слизисті оболонки, поверхню ран або опіки, щоб усунути подразнення чутливих рецепторів, сприяти нормалізації обміну речовин та прискорити загоєння ран. Ці речовини затримують вологу в шкірі, роблять шкіру м'якою, еластичною, попереджують висихання та утворення тріщин.
Наприклад, олію можна задати перорально, щоб пом’якшити стравохід при закупорці, або вмістиме кишечника при запорі.
Обволікаючі засоби набухаючи у воді утворюють слиз. Слиз можна приготувати з крохмалю, насіння льону, желатину, алейного кореню. При нанесенні на шкіру і слизові оболонки, вони вкривають їх тонкою плівкою, захищаючи, таким чином, від механічних, термічних і інших подразнень. Крім того, слизи, в деякій мірі, є адсорбентами. Застосовують слизи частіше всередину при запаленні слизових оболонок стравоходу, шлунку, тонкого кишечника, при отруєнні і для послаблення подразнюючої дії деяких лікарських речовин.
Інколи розчин желатину вводять внутрівенно для підвищення в’язкості крові.
Адсорбуючі засоби - це речовини, які здатні поглинати або утримувати на своїй поверхні інші речовини (рідкі, газоподібні або дрібні частинки твердих речовин). Адсорбентами є активоване вугілля, біла глина та синтетичні ентеросорбенти, поглинаюча здатність яких перевищує активоване вугілля в сотні разів.
В'яжучі засоби реагують з білками тканин – коагулюють їх, утворюючи щільні альбумінати. Така захисна плівка попереджує механічні, хімічні і фізичні подразнення. Припиняється надходження патологічних імпульсів до центральної нервової системи. Крім того, під їх дією поверхневі тканини стають щільнішими, звужуються капіляри, зникає гіперемія, зменшується ексудація, набряк та біль, що в кінцевому результаті усуває ознаки запалення.
Тому такі органічні в’яжучі як танін, кора дуба, квіти ромашки, листя шавлії можна застосовувати при запаленнях ротової і носової порожнини, усіх відділів шлунково-кишкового тракту, при опіках, пролежнях, кровотечах.
Також в’яжучу дію проявляють сполуки важких металів (неорганічні в’яжучі засоби). Ними є ксероформ, дерматол, вісмут. У високих концентраціях ці речовини здатні подразнювати, припікати, знищувати мікробів.
Наприклад, вісмуту нітрат застосовується для лікування виразок шлунку, дванадцятипалої кишки і гастриту.
Поряд з численними засобами, що пригнічують чутливі рецептори аферентних нервів, існує велика група лікарських засобів, за допомогою яких, збуджуючи чутливі рецептори, можна рефлекторно через центральну нервову систему підсилювати ослаблену функцію внутрішніх органів.
Залежно від переважаючої дії на окремі органи та системи, засоби, що збуджують чутливі рецептори, поділяють на подразнюючі, блювотні, румінаторні, відхаркувальні, гіркоти, проносні та жовчогінні.
Подразнюючі засоби збуджують чутливі рецептори шляхом їх подразнення. Місцево вони викликають штучне запалення, рефлекторно посилюють збудження на центри життєво важливих органів, діють відволікаюче і зумовлюють перерозподіл крові в організмі.
Саме такими властивостями володіють нашатирний спирт, скипидар, ментол, плоди гірчиці. Ними лікують запалення м’язів, суглобів, нервів. Плодами анісу, фенхелю і кропу стимулюють моторну і секреторну функцію шлунково-кишкового тракту. А ефірні олії рефлекторно збільшують діурез, пото- та жовчовиділення.
Проносні засоби застосовуються для пом’якшення і розрідження вмістимого кишечника, для прискорення евакуації вмістимого і акту дефекації. Це є актуальним при закрепах, інтоксикаціях, перед оперативним втручанням або для обстеження через пряму кишку.
Існує кілька груп проносних речовин. Одні з них в однаковій мірі діють і на товстий і на тонкий кишечник (сольові проносні), переважно на товстий кишечник діють рослини, що містять антраглікозиди, а на тонкий кишечник діють рослинні і мінеральні олії.
Сольові проносні затримують всмоктування води і навіть відсмоктують її в просвіт кишечника з тканин.
Більшість олій роблять оболонки органів травного каналу еластичними і слизькими – чинять послаблюючу дію. А от рицинова олія здатна ще й подразнювати чутливі рецептори.
Антраглікозиди посилюють перистальтику теж за рахунок подразнення рецепторів.
А ще існує група синтетичних проносних – фенолфталеїн. Він теж діє на товстий відділ кишечника. Також йому, на відміну від інших проносних, властива швидка і тривала дія, тоді як інші речовини проявляють себе через 4-8 годин.
Гіркоти мають гіркий смак, подразнюють чутливі рецептори, а тому застосовується тваринам для покращення апетиту і стимуляції травлення. З цією метою використовується корінь кульбаби, тирличу (чисті гіркоти) або трава полину, деревію, кореневище лепехи (ароматичні гіркоти). За рахунок наявності в останніх ефірних олій їхня стимулююча дія виражена сильніше.
Порушення секреторної функції печінки супроводжується зменшенням інтенсивності утворення жовчі та виведення її у кишечник. Це загрожує порушенням травлення, виникненням жовтяниці і інтоксикацією жовчю та утворенням каменів в жовчному міхурі.
Жовчогінні засоби поділяються на дві групи: холеретичні (стимулюють утворення жовчі) і холекінетичні (стимулюють виведення жовчі у дванадцятипалу кишку).
Чимала кількість рослин і хімічних сполук володіють тими чи іншими властивостями, але є універсальні засоби (наприклад алохол і квіти цміну піщаного).
Відхаркувальну, блювотну та румінаторну дію викликають, як правило, одні й ті ж самі лікарські засоби, але в різних концентраціях.
Відхаркувальна дія супроводжується посиленням секрецій залоз верхніх дихальних шляхів і застосовується для лікування хвороб органів дихання - прискорення виведення густого бронхіального слизу. Вона забезпечується мінімальними дозами тартрат-антимоній калію, кореню іпекакуани, а також може бути викликана травою термопсису, коренем солодки, натрієм гідрокарбонату та іншими речовинами.
Блювотна дія забезпечується максимальними дозами кореня іпекакуани (блювотний корінь) чи тартрат-антимоній калієм (блювотний камінь), але застосовуються лише тим тваринам у яких збережений блювотний рефлекс. Для звільнення шлунку і стравоходу від сторонніх предметів і токсинів використовують і засоби рефлекторної дії (згадані вище), і засоби прямої дії – апоморфіну гідро хлорид – він діє на блювотний центр відразу після всмоктування в кров.
Румінаторна дія викликається середніми дозами цих речовин. Вона супроводжується посиленням моторної і секреторної функцію шлунку, застосовується жуйним тваринам у яких з'являється застій шлунково-кишкового тракту, що супроводжуються вздуттям (утворенням газів). Румінаторна дія викликається також кореневищем білої чемериці та тимпанолом.
Більшість із згаданих в цій темі речовин легкодоступні для спеціалістів ветеринарної медицини, а тому мають надзвичайно важливе практичне значення.
