Марго

П'ята година ранку... Втупила короткозорі очі в темну стелю... За вікном ще ніч, а вона вже так давно дивиться в нікуди... Скільки вже таких ночей без сну і відпочинку? Скільки покаянь і німих вибачень? Цього не знає ніхто... Лише її зболіла душа...

Давно, дуже давно почала шукати себе справжню, без голки і дози. Ніби і знайшла, та скільки втратила часу, нагод, зустрічей, шансів... Лише на третьому десятку, коли одного ранку відкрила очі в реанімації та усвідомила, що побувала там, на іншому боці, схаменулася, злякалася... Смерть була так близько, але чомусь не забрала... Поклялася, що більше ніколи не повернеться до минулого...

Нове життя стало невимовно складним і болючим...

...Пройшло п'ятнадцять років, важких років боротьби за здоров'я, життя, майбутнє. П'ятнадцять літ каяття і болю. Найважче було вибороти, ні, вірніше, заслужити, любов донечки, перед якою була винна так, що не описала б жодними фарбами і словами.

Вперше Марго спробувала зілля у п'ятнадцять. Було прикольно, але трохи страшно... Батьки, які без сумніву довіряли своїй єдиній красуні-доньці, не здогадалися, що вона одного осіннього вечора прийшла під кайфом. Наплела мамі щось про втому, контрольні, слабкість і шуснула до своєї кімнати. На ранок все було геть непогано, тому страх минув сам по собі і через пару днів спробувала знову. Поступово це перетворилося на звичку. Але безкоштовно давати перестали і Марго почала брати з дому гроші, щоб викупити нову дозу. Вічно зайняті батьки не помічали проблем дівчини, списували її стан на перевтому і обіцяли відправитися влітку на кримське узбережжя, щоб набратися сил і здоров'я.

У вісімнадцять вона вже не кайфувала від пігулок, трави і легкого зілля. "Друзі" запропонували спробувати серйозніші речі. Так Марго підсіла на голку... Крала гроші, виносила речі, платила собою аби лишень отримати дозу. Пропускала заняття в університеті, за що її відрахували вже після другої сесії. Батьки зрозуміли велич біди досить пізно. Коли вже жодні сварки, нотації, вмовляння, заборони не діяли і лише доза рятувала від ломки... Маргариту відправили на лікування в закритий заклад для наркозалежних. А там з'ясувалося, що вона вагітна... Родина ретельно ховала доньку від людей, берегли свою репутацію, відчищали заплямовану честь. Марго під тиском, у якомусь нарко-несвідомому мороці написала відмову від доньки - робила все, як говорили батьки. Вчилася на платному заочно, та якось випадково знову зустріла "друзів" і взялася за старе.

Таким і було життя - то кайф, то дика ломка, то лікування, то реабілітація... В голові вічний туман, на душі каміння, у крові дурман...

Донечку згадувала часто, дізналася, куди маленьку відправили, молила батьків забрати її з дитячого будинку, клялася і божилася зав'язати .

Сльоза скотилася щокою Маргарити від цих спогадів. Подушка вже була мокрою... В грудях пекло. За вікном почало сіріти... Марго незворушно дивилася в стелю кольору дощу...

Батьки чи то повірили доньці, чи каялися у власному гріху, та віднайшли внучку і всіма правдами і неправдами повернули в родину маленьку Сашуню. Марго кинулася було бути мамою, піклувалася, одягала крихітку в найкращий одяг, який лише могла дозволити собі родина. Новоспечена мама обожнювала гуляти з донечкою і шкодувала, що не мала нагоди покатати її ще малесенькою у візочку. Таке щастя тривало кілька місяців, а потім знову почалося кокаїнове пекло.

До них додому стали ходити соціальні служби, погрожували забрати Сашу, позбавити Марго прав на неї. Мати навколішки просила зупинитися, схаменутися, жити заради дитини. Наркотики виявилися сильнішими...

Батьки добилися опіки над Сашкою, а її мама вряди-годи поверталася додому чорна, змарніла, худа і нещасна. Погостювавши кілька днів, знову зникала. Сашуня спочатку чекала маму, а згодом почала боятися цієї чужої жінки, яка неприємно пахла і приносила їй засмальцьовані в кишені цукерки.

Рідні не хотіли, щоб Маргарита приходила в дім, щоб не травмувала дитину, і намагалися просто передати гроші, речі, аби вона не зустрічалася із дівчинкою.

Де жила, з ким спала, що їла, пила сама не пам'ятала. Хто були ті "друзі", до яких бігла на своїх худющих ногах?

Маргарита добре пам'ятала, як одного дня прокинулася в лікарні, біля неї сиділа стомлена мама. Згодом дізналася, що вже не один день перебуває в реанімації і лікарі буквально вирвали її із рук смерті. Вже було зроблено кілька операцій, перелито літри крові, закуплено і використано купу ліків. Родині допомагали рідні, колишні однокласники, волонтери. Марго раптом стало невимовно соромно, страшно, боляче і водночас якось приємно чи що, вона ж ніколи навіть не думала про те, кому потрібна і хто б їй допомагав у разі біди.

... За вікном стало геть світло, Маргарита повернула голову, поряд спокійно сопів Сергій. Вони знайомі вже п'ятнадцять років, ще з того часу, як зустрілися в реабілітаційному центрі, де він став її підтримкою на довгі роки. Саме завдяки йому вона знову стала "незалежною" людиною, змогла повернутися у світ, а згодом стала Сергієві вірною дружиною.

Скоро вставати, попереду безліч справ та домашніх клопотів: треба прибрати, приготувати смачний святковий обід, адже сьогодні приїде Сашуня знайомити маму зі своїм нареченим...