Маленька кав'ярня

Щоночі, коли заколихуються від вітру і гаснуть закохані в небо ліхтарі, стихають голоси і лише де-коли порушує цей спокій самотнє авто, що кількома парами очей пантрує добробут міста, маленька Кав'ярня, що заховалася між розлогим віттям старих дерев, сумно зітхає і поринає у свої солодко-кавові думки.

Сон не йде, бо у пам'яті всі, кого пригощала сьогодні, кому всміхалася і гостинно відкривала двері.

Шкода, що через правила комендантської години вночі не можна засвітити своїх чарівних вогнів, що міцно причепилися до ганочка і невеликої копії Ейфелевої вежі, з якою ще із самого початку стали нерозлучними. Вона, по правді сказати, часто мріяла про Париж, про його французький гомін і вишуканий настрій. Звичайно ж, ніколи не шкодувала, що обжилася саме тут, серед зелені вербового і вишневого гілля, у затінку багатовіконних будівель, де зібралися тисячі різних життів.

Вдень її життя було розмірено-жвавим. Зранку нечасті, але дуже бажані гості заходили поласувати її кавою, аромат якої облітав кожен куточок і надовго зависав у повітрі. Згодом відвідувачів ставало більше. Дощової чи вітряної погоди вони смакували капучино, латте та інші різновиди улюбленого напою. А в спеку кава потроху ревнувала, бо перевага надавалася холодному мохіто, ароматному лимонаду чи молочним коктейлям.

Особлива гордість - тістечка! Щодня інші, але кожне зі своїм неповторним характером: шоколадним, ванильним, вершковим, фруктовим, із домішками рому чи молока, лимону або м'яти. Смаки змішувалися із напоями і настроями і якийсь щодня новий дух панував тут.

Вночі згадується кожен, хто знаходив тимчасовий прихисток на м'яких диванах, зручних стільчиках чи кріслах, схованих від спеки під розлогими парасолями, що так личили елегантності Ейфелевої вежі, аж шкода було ввечері закривати їх крила і ховати на ночівлю.

Кав'ярні завжди хотілося обійняти, пригорнути своїми вершково-шоколадними, а часом і фруктово-ванільними невидимий руками і подарувати все своє тепло гостям, особливо тим, хто заходив із сумними очима чи байдужими обличчями.

В її арсеналі ж не лише смаколики, а й книги, музика, неймовірна атмосфера, яка не допускає суму, а лише якийсь легкий, напівпрозорий романтік, спокій зі смаками сиропів, прохолоду, що залишається на губах від різнобарв'я морозива, і тиху радість.

Кав'ярня зі своїми думками засинає лише десь під ранок, коли в гіллі верб вже починають ворушитися птахи.

Головне, щоб не було повітряних тривог, які її так лякають. Вона боїться геть не за себе. А за них. За хлопчика із сусіднього будинку, що тягне маму за руку, щоб пострибати на батуті, який хазяїном розташувався на її дворі, за дівчинку, яка найбільше любить чизкейк із малиною, за сестричок, що часто забігають купити піцу й лимонад, за юнака із закоханими очима, що приводить сюди милу юнку і сором'язливо розповідає їй про свої мрії, за посивілу від життя пару, огорнуту мудрістю і досвідом, за кожну родину, за дорослих і малих, за всіх, хто заходить, смакує, радіє. І навіть за тих, хто просто проходить повз її двір.

Вона мріє, щоб тривог не було, щоб вранці відкривалися двері та її добрі відвідувачі вдихали новий дух, куштували свіжі смаколики і ділилися з Кав'ярнею своєю радістю.

#творче_натхнення_LiliiaBoiko