Кав'ярня на розі вулиць

Кав'ярня на розі вулиць визирала темними вітражами з-під новенько відремонтованого ганку. Іноді її оминали і не розуміли, для чого вона тут з'явилася. Але з часом постійних відвідувачів ставало все більше. Її п'янкий аромат круасанів, макарунів, тістечок, кави різних настроїв і якогось особливого домашнього духу манив працівників довколишніх офісів, перехожих, що жили неподалік і облюбували її. Вона привітно із дзенькотом скляних дверей зустрічала усіх, раділа.

Восени ставила біля входу яскраві гарбузи і хризантеми, взимку під різдвяною ялинкою відвідувачів мовчки, але щиро й усміхнено вітав Санта зі своїми ельфами, літо ще з порога пахло квітами, а весна сяяла теплими ароматами мімози, тюльпанів і бузку.

Кав'ярня на розі вулиць вірила кожному, хто переступав її поріг, навіть, якщо то був товстий смугастий кіт Марко, що жив поряд і знав напевно, що його тут нагодують смаколиками, головне, щоб відвідувачі розуміли все.

Тонка душа, наповнена ароматом мрій і смаком найвитонченішої кави, завжди відчувала тих, хто приходив сюди.

Вона назавжди запам'ятає погляд юнака, сповнений любові й щирого розпачу, коли красуня із довгим темним волоссям, нарощеними віями і яскравими чуттєвими губами прошептала "Ні." На дубовій поверхні надовго залишивсь відбиток рожевих троянд, які вона не змогла забрати із собою, коли швидко залишила залу, дзвінко вистукуючи тонкими підборами й одягаючись на ходу. Юнак ще трохи посидів і тихо зник, опустивши безнадійно плечі...

Їй неймовірно приємним видавався щебіт малюків, які забігали до кав'ярні після веселої гри, щоб посмакувати тістечком і насолодитись неперевершеним смаком лимонаду, секрет приготування якого шеф-кухар тримає під замком. Щастя, коли мама чи тато, дивлячись у дитячі очі, розуміють, усміхаються і вірять у дитинство. Коли їх не кличе телефон, коли не треба відповідати на дзвінки і повідомлення, коли світ належить тільки їм.

Були тут і ті, чиї думки і руки міцно трималися одна за одну і , здавалося, ніхто й ніщо не розлучить їх. Кав'ярня на розі була впевнена, що вона бачила у повітрі промені, які осяювали двох, які єднали і скріплювали. Вона раділа,коли закохані залишали на філіжанках свої поцілунки, коли Він обіймав Її поглядом, а Вона танула в тих обіймах, наче морозиво в гарячій каві.

Одного дня, десь напередодні новорічних свят вона побачила двох жінок. Одну старшу, сповнену досвідом і життєвою мудрістю, а іншу - зовсім юну, майже переможену душевним болем. Вони довго були тут, забули про капучіно, що самотньо захолов на столі. Одна слухала і ридала, а інша, що нарешті наважилася говорити, виливала словами й гіркими сльозами біль своєї найважчої у світі втрати. А маленький білий Ангел сидів поряд і гладив її схудлу руку. Старша, як мати розуміла, співчувала і воліла допомогти, а молодша поки ще не знала, наскільки вона сильна.

А потім веселі дівчатка із офісу, що виріс десь поряд, забігли пообідати, перекинутися парочкою пліток, відпочити від моніторів і звітів, передзвонити кожна у своє життя і вдихнути трунок затишку й неповторної домашньої атмосфери, що панувала тут.

Коли ввечері фінально брязкав дзвіночок на дверях, а замок хрускав, щоб спочити до ранку, Кав'ярня на розі вулиць збирала докупи всі спогади й думки. Їй так хотілося обійняти своїх відвідувачів, зігріти їх, допомогти, дати зрозуміти, що вони всі заходять сюди не просто так, що це Доля їх приводить. Шкода, що вони не знали, яка у неї велика душа, сплетена із аромату кави і мрії.

#творче_натхнення_LiliiaBoiko