Жовті троянди під мелодію вальсу

Жовті троянди під мелодію вальсу

"Ірино Сергіївно, ми пишаємося Вами. Ви- просто молодець! Так провести наукову конференцію, зацікавити людей, привернути увагу до проблеми могли тільки Ви!"- обійнявши Іру за плечі, говорив задоволений ректор університету Степан Веніамінович до завідуючої кафедри, кандидата історичних наук, Ірини Коваленко.

"Колего, ми хочемо запросити Вас на міжнародний форум, за такими, як Ви - майбутнє", "Ірино Сергіївно, Ви - неперевершена, ми записували кожне Ваше слово!"- лунало з різних боків.

"Алло, мамо, все чудово, як завжди, ввечері розповім, передавай вітання татові,"- традиційно прозвітувала Іра мамі.

Її батьки - заслужені педагоги України, все життя працюють на благо рідної освіти, досягають, не сплять ночами, щоб отримати чергове звання чи відзнаку. Іра змалечку знала, що буде науковцем, її оточували лише "правильні" люди, розумні книжки, вона слухала класичну музику, на канікули їздила до столиці в оперу чи балет. Батьки ніколи не дозволяли ходити на вулицю, щоб не потрапила під поганий вплив. У неї не було друзів, лише кілька шкільних приятельок, яким вона допомагала з уроками. В школі Іру називали занудою або "прахвесоршой". Коли однокласниці бігали на перші побачення, Ірка писала наукові роботи чи готувалася до чергової олімпіади. Хлопці не наважувалися підходити до цієї красивої, але занадто розумної дівчини.

Ірині дуже хотілося навчитися танцювати вальс, та вона не сміла навіть думати про заняття танцями, бо "тітки Наді син саме там спробував наркотики і зійшов із праведного шляху."

Іринка, як називала її бабуся, була слухняною, ввічливою, виправдовувала сподівання батьків, реалізовувала їхні мрії, бо своїх у неї не було. "Невже така щаслива дитина у таких хороших батьків могла ще про щось мріяти?"

Наступного дня після отримання золотої медалі ( "випускний вечір, то для гуляк та малолітніх алкоголіків, тому відмінниці там не місце") батьки разом з Ірою поїхали до столиці завозити документи у престижний ВУЗ.

Студентське життя мало чим відрізнялося від шкільного, з однією лише відмінністю, що жила дівчина не вдома, а в одинокої маминої родички, яка чітко виконувала настанови батьків і слідкувала,щоб Іра добре їла, не спізнювалась на пари і не водилася із підозрілими особами. Сама ж студентка щовечора о восьмій мала звітуватися матері по телефону і детально розповідати про кожен день. Міжміські розмови вправно оплачувала родина Коваленків.

Ірина закінчила інститут, який на той час уже став університетом, її запросили залишитись на кафедрі, писати дисертацію. Батьки були щасливими, їх сподівання виправдалися, адже недарма вони стільки сил вклали у доньку.

Життя було не те, щоб нудним, а таким собі сірим. Аж поки Ірина Сергіївна не подумала, що закохалася у свого колегу, молодого, перспективного викладача кафедри філософії. Їх стосунки не були романтичними, навіть нічим не схожими на фільми про кохання. Коля вважав, що квіти - зайві розтрати, для походів у кіно вони вже старі, кафе та ресторани їм не по кишені, дискотека - то для малоліток, подорожі- колись, як закінчать свої величні праці, захистяться.

Іра познайомила родину із Миколою Івановичем, що приїхав до них у старенькому костюмі, зачовганих туфлях кількарічної давності, своє немите волосся стягнув чорною резинкою. Він видався батькам не надто гарним, але кандидатську захищає, на хорошому рахунку в університеті. Звісно, що батьки наполягли на одруженні, бо цивільний шлюб - то сором для їхньої родини. "Жодних суконь, святкувань, фотосесій, треба економити!"- відразу ж попередив Микола. Ірина, як завжди, не заперечувала, навіть не посміла нагадати про свої улюблені жовті троянди, головне, як говорила мати, скоро вона стане заміжньою. Батьки зібрали всі відкладені гроші і придбали молодій парі невеличку квартирку в передмісті столиці.

У Ірини почалося нове життя. Нудне і до крику сумне. Обоє були зайняті на роботі, вдома дочитували, дописували, додруковували. Іноді у них навіть був секс такий же нудний, як і все подружнє буття. Вряди-годи вони їздили відвідати батьків, зображуючи ідеальну пару, кілька разів ходили в гості до Колиних друзів.

Іра все частіше задумувалась, а чи кохала вона свого чоловіка... Почала ловити себе на думці, що дуже стискається щось всередині, коли помічала щасливу маму з візочком на вулиці, перестала завидна ходити додому, щоб не бачити, як весело граються на майданчику малюки. Точно знала, що у них з чоловіком дітей не буде. Мало того, що він не хоче "слухати писк і підтирати зади і, до речі, це досить дорого зараз для них" та ще і роботу покинути не могла, та і які з них батьки...

Щоб хоч якось відволікатися, Ірина почала все частіше їздити у відрядження. Кафедрі було зручно, не треба було нікого шукати...

Повертаючись із чергової поздки, Іра навіть не згадала, що треба подзвонити Колі, з яким кілька днів жодним словом не перекинулася. Повернула ключ в замку, відчинила двері, почула музику, яка ніколи не звучала в їхній квартирі, кинула погляд на гламурні жіночі туфлі, здається, саме про них співається у популярній пісні. На столі в кухні біля напівпорожньої пляшки червоного вина з красивою етикеткою та написом грузинською мовою стояли бокали (навіть не знала, що такий посуд є у них дома), у повітрі літав запах дорогих жіночих парфумів, на які, начебто, у її Колі була алергія.

Без жодних почуттів Іра слухала виправдання Миколи про те, як він скучав, як йому не вистачало жіночого тепла і уваги. І думала, як її дратують його шкарпетки, облізлий "хвостик" на потилиці і ця руда борідка. Дивилась на злякану брюнетку, зовсім юну, але досить красиву, яка похапцем збирала щось схоже на білизну та одяг і намагалася якомога швидше зникнути із квартири. Виходячи з дверей, особа шепнула: "Вибачте." Ірина мало не розсміялася: точно, студентка, і що вона тут робить із цим нечесаним кандидатом?

Жінка методично зібрала чоловікові речі, байдуже вислухала, яка вона нікудишня дружина, не здивувалася, що він ніколи її не любив, він, до речі, не говорив жодного разу про любов, побажала йому удачі і замкнула квартиру зсередини. Зайшла на кухню, помила бокали, сиділа і дивилась, як стікає по прозорих стінках вода. Взяла один, налила залишок вина і вперше за багато років без дозволу батьків та чоловіка випила. Музика продовжувала звучати, десь в сумці час від часу вібрував телефон, а Іра відчувала свободу, ніби дихати стало легше.

Лише через кілька годин подзвонила батькам, коротко відповіла, що все добре, а десять разів слухавку не брала бо стомилась.

Наступного дня вперше у своєму житті Ірина Коваленко не пішла на роботу. І коли зателефонували з кафедри, без жодного докору сумління відповіла, що захворіла. На іншому кінці дроту був шок.

Іра стояла перед дзеркалом і дивилася на себе - тридцятирічну красиву жінку, яка так і не навчилася мріяти, кохати, радіти, відчувати. Її розпатлане волосся, яке щодня ще о шостій було стягнуте у "хвіст", важкими пасмами спадало на плечі. " Може, змінити зачіску?"- промайнуло в голові. Погладила рукою з акуратно обрізаними нігтями по щоці, ніхто не торкався її тіла ніжно...

За вікном почулися сирени і шум. Іра підійшла, глянула у двір. До сусіднього під'їзду під'їхали кілька автівок , з них посипалися веселі люди з кульками і квітами. На кульках виднілися написи "It's a boy". З першої машини вибіг окрилений новоспечений татусь, відкрив двері і обережно взяв на руки блакитний конверт, подав руку дружині і гукнув "Народ, мій син приїхав додому! Дякую, кохана".

Раптом Іра розревілася чи то від радості, чи з відчаю. Довго не могла заспокоїтися, ридання перейшли у безкінечні схлипування, очі почервоніли, обличчя припухло. Їй страшенно захотілося хоч трішки побути на місці тієї незнайомої сусідки із третього під'їзду .

Невже вона мріє? Виявляється, вона вміє це робити, а навіть не знала.

Серед білого дня Іра лягла спати, знову порушивши всі закони і правила... Їй снилося пшеничне поле з волошками, усміхнена бабуся, яка колись просила свою Іринку бути щасливою. А ще уві сні вона бачила жовті троянди і чула прекрасну мелодію вальсу.

Жінка прокинулася відпочилою, спокійною. На вулиці було ще видно, годинник показував шістнадцяту. Заварила каву, випила її, відчуваючи безмежну насолоду, розпакувала колись подарований брасматик і нафарбувала вії. "Непогано!" На дні сумки знайшла стару помаду, якою користувалася лише кілька разів, підвела губи, розчесала волосся. На неї глянула якась незнайомка, з якою Ірі дуже хотілося потоваришувати. У них було усе ще попереду...

У своєму єдиному сірому пальто йшла осінньою вулицею, дивуючись навколишній красі, розглядала кольорове листя, сиділа на лавці в алеї, вдихаючи тепле жовтневе повітря і дивувалася, як вона могла не бачити цього неба над головою, не відчувати запах трави і листя.

"Добрий день, Ірино Сергіївно! Вас сьогодні не було на роботі, як справи?"-

Іра підняла здивовані очі на стрункого чорноволосого чоловіка. Він видався їй дуже знайомим, але, на жаль, не могла пригадати, звідки знає його. З'ясувалося, що вони часто зустрічалися в інституті, Артем керував будівельною бригадою, яка ось уже третій місяць робить там ремонт. Він частенько забігав до неї, як до завкафедрою, за вказівками, планом, просто привітатися. Ірина Сергіївна, постійно занурена у роботу, не дуже звертала увагу на цього чоловіка в брудному спецодязі, вона навіть не знала, як його звати . А сьогодні була здивована його гарним виглядом, від чоловіка приємно пахло. Іра зловила себе на тому, що їй подобається така увага,це ж треба, він знав, що її не було на роботі!

"Ви сьогодні надзвичайно красива. Когось чекаєте?"

"Ні, милуюся природою", - просто відповіла.

"Я часто приходжу сюди, тут красиво, особливо восени, коли все дихає жовтою свіжістю. Дуже люблю жовтий колір... А Вас ніколи тут не зустрічав. Ви, мабуть, завжди зайняті. Часто бачу, як пізно ввечері світиться вікно Вашого кабінета. А знаєте, що? Давайте пройдемо до кав'ярні, там затишно і кава дуже смачна, "- Артем подав свою теплу руку, Іра мовчки встала і відповіла на запрошення.

Вона сама не знала, чому пішла з чужим чоловіком, не думала, що скаже батькам про свій шлюб, про Миколу, про сьогоднішній день. Їй було байдуже. У неї сьогодні починалося нове життя... Вона це точно знала, відчувала, вірила...

Біля кав'ярні сиділа продавчиня квітів. Артем підійшов до неї і купив букет найсвіжіших жовтих троянд... Її найперших у житті жовтих троянд...

З вікна долинали звуки улюбленого вальсу, а в повітрі смачно завис запах кави, осені і мрії.