Кожен з батьків коли-небудь обов’язково стикався з цим, не самим приємним моментом з життя дитини — істерикою. Губи затремтіли, на очах з’явилися сльози, почувся несамовитий крик. І потім кілька хвилин (а іноді й довше) — усе на одній і тій же високій ноті. Таке може вивести з себе не тільки ласкаву й люблячу маму, але і вічно незворушного і спокійного тата.

А якщо істерика трапилася в людному місці (кафе, магазин, ігрова площадка), то ефект збільшується в багато разів. Але давайте не будемо виходити із себе, а замість цього спробуємо розібратися спочатку в причинах такої поведінки дитини.

По-перше, дитина в більшості випадків не хоче і не вміє чекати. Всі бажання, які у нього з’явилися, йому хочеться реалізувати негайно. А дуже часто це неможливо. І ми з вами це розуміємо. А от дитина — ні. Він розуміє тільки те, що рішенням батьків його бажання залишилися невиконаними. Причому з дитиною у віці 2 — 4 року прийом з поясненням причин зазвичай не проходить. Наші пояснення не можуть замінити для нього бажаного.

По-друге, дитина не завжди може сформулювати те, що йому хочеться. Це особливо характерно для дітей двох-трьох років. Звичайно, якщо дитині хочеться сік або цукерку, то проблем не виникає. Але часто потреби дитини можуть випереджати його розмовні здібності. У результаті батьки банально не розуміють, чого хоче їх чадо, зате чадо розуміє, що йому знову відмовили. І знову істерика.

Ситуацій, в яких починається істерика може бути дуже і дуже багато, але суть весь час залишається однією і тією ж — бажання дитини не були виконані. Так що ж робити Кидатися виконувати всі мислимі і немислимі бажання дитини Цікаво. Навіть у тому випадку, якщо у вас є можливість виконати всі його забаганки, не варто цього робити під тиском істерики. Дитина дуже швидко зрозуміє, що це хороший спосіб управління батьками, і тоді вам доведеться витримувати такі бурхливі прояви нові бажання ще дуже і дуже довго.

Непогано було б навчитися запобігати істерики. У деяких випадках це неможливо, але іноді все ж таки вдається. «Станом ризику» для дитини в цій ситуації є перезбудження або перевтому. До вас приходило багато гостей Ви вибралися на велелюдне шоу Або просто каталися по річці на катері. Імовірність того, що станеться істерика, в цьому випадку зростає. Як пом’якшити ситуацію. Нехай дитина послухає спокійну казку або подивиться красивий, з не дуже динамічним сюжетом, мультфільм. Можна просто посидіти і поспілкуватися з дитиною, пограти в спокійну, повільну гру.

Ще одна ситуація, коли істерика дуже ймовірна — у дитини не виходить якесь складне для його здібностей дію. Наприклад, не стикуються між собою панельки конструктора, розсипається побудована з кубиків башта, не вдягається плаття на ляльку. Тут дитині потрібно обережно і ненав’язливо допомогти. Саме допомогти — робити що-небудь за нього не потрібно. Не підриває віру дитини у власні сили. Ніколи не забувайте про те, що дитина — це вже особистість, хоча ще не повністю сформувалася.

Тепер, коли ми трохи розібралися в причинах такої поведінки дитини, перейдемо до того, як же боротися з дитячою істерикою. Відразу скажу, що не можна ні в якому разі кричати на дитину або карати його. Цим його можна тільки збурити. Самий простий і дієвий спосіб — це ігнорувати істерику повністю. Дитині обов’язково потрібен глядач і слухач. І, як будь-якій акторові, вкрай важлива реакція цього глядача. А якщо реакції не слід ніякої, то з часом істерики будуть відбуватися все рідше і рідше. Не слід очікувати, що це відбудеться швидко. Навпаки, перший час дитина буде подвоювати старання. Саме на цьому етапі важливо не піддаватися на провокації, зберігати самовладання. І тоді ви побачите, що істерика поступово перестає бути для вашої дитини інструментом впливу на вас.

Як вірно сварити дитину

Як зробити, щоб ваше маля реагувало на заборону, і вам не доводилося перехоплювати занесену для удару руку Вимовляєте «немає» або «стій» спокійним суворим голосом. Якщо малюк послухався, він молодець і потрібно його заохотити, адже цей прояв його власного самоконтролю. Обов’язково хваліть за те, що зупинився, послухався, і тільки в останню чергу робіть висновок про те, що битися не можна. Звучить приблизно так «Сергійко, не можна!.. Молодець, кинув палицю, маму послухався… Ти ж знаєш, що кривдити дітей не можна». У дітей коротка пам’ять, і через годину після події безглуздо влаштовувати “розбір польотів”, вичитуючи забіяку. Якщо відразу покарати неможливо, відмовтеся від покарання зовсім. Не читайте мораль, не пропонуйте подумати на тему «А тобі сподобається, якщо тебе вдарять!» Маленькі діти, через невміння абстрактно мислити, однаково не розуміють, до чого все це. Іноді забіяки «жаліють» скривджених, просять вибачення автоматично, тому, що мама наказала, — і через хвилину замахуються знову. Така поведінка заслуговує покарання, а краще покарання в цьому випадку — ізоляція. Відразу ж після удару без зайвих розмов ведете або несете маля подалі від інших дітей. Тривалість і спосіб ізоляції залежать від темпераменту дитини, від ваги провини, того, наскільки завзято маленький забіяка повторює свої спроби. Якщо сьогодні за бійку мама лає, а завтра не звертає на неї уваги, дитину це спантеличує. Карайте за будь-який прояв агресії, без виключень. Відповідати силою на силу недобре, це всі знають. Але що робити, якщо кривдник вашої дитини не йде на контакт, ні з вами, ні навіть із власними батьками Або агресія проявляється зненацька. Або ви в перший (і, можливо, в останній) раз у житті бачите маленького хулігана, тому будувати відносини ніколи, а втекти немає можливості Залишається одне – вчити свою дитину давати здачі. Важливо пояснити, що задиратися першим недобре, а от відповісти на удар треба вміти. Вдома розіграйте напад і захист по ролях розберіть, коли можна вирішити конфлікт мирним шляхом – дати пограти у свої іграшки, поступитися місцем на гойдалці, – а коли необхідно постояти за себе. Нехай дитина відчує, що ви не схвалюєте бійку, але в цьому випадку ви на його боці. Поясніть за допомогою гри різницю між атакою й обороною. Тепер ми знаємо, що робити, якщо дитина б’ється, штовхається.