Кожна мама, якій одного разу довелося звернутися по допомогу до логопеда, завжди ставить це запитання. Відповідь не може бути однозначною.

На все є свої причини. їх можна визначити саме під час детального обстеження. Тільки після цього почина­ються заняття, що в першу чергу спрямовані на усунен­ня причини недоліків мовлення. Це може бути невідпо­відність до вікових можливостей дитини (якщо у два ро­ки дитина замінює звук [ш] на звук [с]), брак уваги, що приділяється, зі сторони дорослих на розвиток мовлення дитини (якщо батьки зводять до мінімуму звичайне спіл­кування), наявність анатомічних вад («вовча паща», ко­ротка або зрощена під'язикова зв'язка, неправильний прикус), порушення слуху (загального або фонемного), зміни з боку нервової системи (заїкання, дизартрія). Дуже важко діти переносять двомовність у сім'ї. Вони «плутаються» в безлічі схожих звуків, оскільки в різних мовах за одними й тими самими буквами часто прихо­вуються різні звуки, тому діти користуються тільки тим звуком, який легше вимовляється (як приклад можна назвати букву «г» в російській і українській мовах, фран­цузький горловий і російський гуркотливий [р], а в івриті його повна відсутність). Навіть наявність меншої дитини в сім'ї може спричинити спотворення в мовленні стар­шої, яка, бажаючи також стати маленькою, починає на­слідувати меншу. З цього довгого переліку можна зроби­ти висновок, що вплинути на вимову може що завгод­но. Але всі перелічені причини спостерігаються тільки у 30 % дітей із порушеною вимовою. Що у решти? Еле­ментарна м'язова незрілість мовленнєвого апарату, не­достатня його рухливість і пластичність.

Для того щоб згодом виконувати складні трюки, гім­насти спочатку тривалий час розігрівають, розтягують і тренують м'язи свого тіла. Язик — це теж м'язовий ор­ган. І для того щоб потім правильно заговорити, потріб­но навчити його набувати правильної пози, виробити силу, щоб її утримати, витривалість, щоб довго не втом­люватися,— усе, як у спорті. Але чомусь усі знають, що таке «шпагат», хоча багато хто не вміє його робити, але не знають таку вправу язиком, як «грибок», хоча біль­шість людей виконають її з першої спроби. Мені зда­ється, що якби в дитячих садках (у першу чергу!) язи­ковій гімнастиці приділялася така сама кількість часу, як і ранковій, то картина статистики могла б бути абсо­лютно іншою. Тому що артикуляційна гімнастика — це найголовніший ступінь на шляху до правильної вимо­ви. Це найважливіша складова будь-якого логопедич­ного заняття.

Коли я починаю про це говорити, у багатьох батьків виникає запитання: «Тоді чому сусідський хлопчик виго­ворився без гімнастики, а моїй дитині без неї не обі­йтися?» Але ж сусідський хлопчик також її робив, просто сам він того не усвідомлював, а оточуючі не перешко­джали його навчанню. «А ми що, заважали? Та ми... Та ми...» Мабуть, одного разу це трапилося. А потім дити­на побоялася зробити ще раз те, за що посварили. Діти, виявляючи у себе в роті язик, ще не розуміють, навіщо він їм потрібен, але дуже хочуть дізнатися. У першу чер­гу хочуть його побачити.

У дитини виникають приблизно такі думки: «Зараз діс­тану — і побачу (дитина залазить пальцями у рот). Не хо­че. Тоді помацаю. Теплий, м'який, слизький. Довгий? Зараз потягну — перевірю». Ось таким вивченням себе дитина займається на другому-третьому році життя. Яка реакція зазвичай буває у батьків? «Витягни пальці з ро­та!» А дарма. Якщо пальці у дитини чисті, не відохочуй­те пізнати невідоме. Краще покажіть, що і у вас також є язик, що він уміє робити ось так, так і так. Підкажіть, що його можна побачити в дзеркалі. Це буде перший масаж язика, перші прості вправи. Однорічного малю­ка вже можна покатати на «конячці», посадивши його татові на плечі. Нехай тато не мовчить, коли «їде», а кла­цає язичком, створюючи звук цокоту копит.

Дитині, звісно ж, це сподобається, захочеться повто­рити, а як повідомити про це дорослим, якщо говорити вона ще не вміє? Будьте певні, що це бажання перетво­риться на необхідність заклацати язичком. І малюк тре­нуватиметься, поки у нього не вийде. Це дуже складна вправа артикуляції, але вона значно легше дається не­мовлятам, тому що дуже нагадує смоктальний рефлекс, ніж чотирирічним малюкам, у яких цей рефлекс уже зник. Мій син умів робити «конячку» вже у віці 10 міся­ців, я так раділа. Але у 2 роки усе кудись зникло. Для того щоб повернути це вміння, мені знадобився майже рік, а коли він був немовлям, то для цього знадобилося де­кілька днів без мого втручання. Я зрозуміла, що потріб­но було підтримувати це вміння, що воно може зникну­ти без тренування. Ґрунтуючись на особистому досвіді, даю пораду: грайте в «конячку» частіше, і не тільки з ма­ленькими дітьми, але і з великими.

Які ще вправи може виконати малюк?

«Вовк»

Попросіть малюка показати, як виє вовк (витягнути губи вперед і вимовити звук «у-у-у»). Якщо дитина не мо­же витягнути губи, її слід навчити дути в трубочку (почи­наючи дути в трубочку більшого діаметра, поступово йо­го зменшуючи).

«Кошеня»

Попросіть дитину похлебтати, як кошеня, швидко ви­совуючи і втягуючи язик.

«Бульбашка»

Навчіть малюка надувати щоки і різко «розривати» змичку губ.

Важливо навчити дитину користуватися серветка­ми, але не менш важливо й уміти облизуватися. Адже це влучення язичком у ціль, навчання його підійматися вгору із загинанням. Спеціально намастіть верхню гу­бу медом або варенням, нехай тренується. Дитині спо­добається.

Таким чином, язикову гімнастику можна починати змалечку, виконуючи окремі вправи. Чому окремі?

Тому що це вимагає посидючості й підвищеної ува­ги, яких у маленької дитини ще недостатньо. А ось у віці трьох років можна запропонувати вже цілий комплекс. Але якщо посадити малюка і наказувати йому робити так, а потім ось так, то він і хвилини не витримає. Дитині потрібна казка про язичок, який мешкав у своєму буди­ночку (в роті), і ось одного разу... Придумати можна все що завгодно, головне — утримати увагу дитини. Отже, сі­даємо перед дзеркалом разом із мамою, як перед теле­візором, дивитимемося і слухатимемо історію, яка од­ного разу відбулася з язичком, наприклад таку:

«Прокинувся язичок рано-вранці, визирнув у вікон­це (просунути язик крізь губи), подивився на небо і ска­зав: "Здрастуй, сонечко!" (потягнутися до носика), а по­тім подивився на землю, чи висушило сонечко вчорашні калюжі? (Потягнутися до підборіддя.) Озирнувся в кімна­ті на годинник (рот відкритий, горизонтальні рухи язи­ком із куточка рота в куточок, як маятник ходиків) і зро­зумів, що час іти снідати. Прийшов на кухню, узяв чаш­ку (рот відкритий, загнути кінчик язика вгору й утримати в такому положенні п'ять секунд, не торкаючись підне­біння і зубів) і попив молочка (хлебтальні рухи), умивав­ся (облизування), почистив зуби (горизонтальні рухи по поверхні верхніх і нижніх зубів, зовнішній і внутрішній їх стороні) і зібрався гуляти, але виявив, що він замкнений удома на замок (губи в усмішці, зуби стулити). Спробу­вав пролізти в шпаринку (штовхнутися язиком у зціпле­ні зуби), але нічого не вийшло. Тоді він вирішив навес­ти порядок у будинку. Почав складати іграшки на полич­ки (вертикальні рухи по внутрішній стороні щік), зняв павутину зі стелі (провести кінчиком язика по піднебін­ню), позамітав підлогу (горизонтальні рухи під язиком) і знайшов ключик від замка. Можна йти гуляти! У дворі він гойдався на гойдалці (кілька разів рухи вгору-униз), грав у футбол (штовхнутися язиком то в одну, то в другу щоку), поїхав на конячці (клацання язиком), пішов у ліс, де назбирав повний кошик грибів (широкий язик "при­клеїти" до піднебіння і відкрити рот). А потім сів на пе­ньок і заграв на гармошці (розтягування вуздечки)".

Коли дитина навчиться швидко й правильно все ви­конувати, можна попросити її стати вчителем і навчи­ти все це робити якусь іграшку.

Запропонуйте малюкові спробувати, йому це настіль­ки сподобається, що завтра навіть без вашої участі він посадить перед дзеркалом іншого ведмедя, післязав­тра — машинку і так далі, поки всіх не навчить. Таким чи­ном, у щоденній грі м'язи язика міцнішатимуть. Це при­швидшить процес становлення звуків. Якщо ж вашій дитині вже виповнилося більше ніж п'ять років, а ще не відбулася нормалізація мовлення, тоді не обійтися без постановки звука. Але це робиться дуже швидко і легко, і навіть без допомоги логопеда, а наслідуванням, якщо язик уміє здійснювати будь-які рухи, якщо дитина може вільно ним управляти.

На третьому-четвертому році життя у дітей різко збіль­шується потреба спілкуватися, дуже швидко відбуваєть­ся накопичення пасивного словника. У цьому віці ди­тині дуже потрібен слухач. Їй хочеться розповісти про все, але бракує запасу слів в активному словнику. То­му малюк говорить поволі, збивається, заїкається, по­вторюється. У жодному випадку в цьому віці не можна підганяти дитину, оскільки це може спричинити нерво­ве заїкання, не можна переривати хід її думок, оскіль­ки можна знеохотити розмовляти взагалі. Будьте терпля­чими до новоспеченого оратора. Утішайте себе думкою про те, що, повторюючи одне й те саме слово десятки разів (нехай неправильно, нехай проковтнувши його закінчення), дитина продовжує тренувати м'язи артику­ляційного апарату. Ваше завдання — дати дитині джере­ло емоцій, а потім просто її вислухати. Якщо дитина са­ма не виявляє бажання розповісти, ставте навідні пи­тання, нехай учиться висловлюватися.

Чому щороку збільшується кількість дітей, які потре­бують занять із логопедом? Не можна відповісти одно­значно, але однією з причин, я гадаю, можна вважати постійну зайнятість батьків. Вони намагаються зароби­ти якомога більше грошей для того, щоб зуміти якомога більше дати своїй дитині, забуваючи про те, що, в пер­шу чергу, вона потребує спілкування з батьками, які люблять її. Звісно ж, не варто звільнятися з роботи і си­діти вдома, займаючись тільки дітьми, але переглянути свій графік роботи не зашкодить. Намагайтесь знайти для спілкування з дитиною хоч би півгодини на день. Хі­ба це багато? Для вас — ні, а для малюка — це вічність. Але це спілкування не повинне зводитися до того, щоб тато сидів за комп'ютером, мама готувала вечерю, а син у цей час розповідає, як у нього справи. Вимкніть телевізор, радіо — усе, що може відволікати, на декілька хвилин забудьте про свої проблеми і послухайте те, що говорить дитина: разом посмійтеся або поплачте, зна­йдіть вихід зі складних ситуацій, що виникли у її житті. Так ви навчите дитину бути комунікативною, відкритою.

Якщо дитина спілкуватиметься, вона навчиться під час спілкування не тільки висловлювати свої думки, але й постійно порівнюватиме своє мовлення з мов­ленням оточуючих, помічатиме у своєму наявні недо­ліки, намагатиметься їх виправити. І все виявиться на­впаки. якщо дитина уникатиме спілкування Який ва­ріант вам більше до вподоби?

Обирати вам, шановні дорослі!