Створювати умови для розвитку волі в дитини означає заохочувати її активність, самостійність у прийнятті рішень, обранні шляхів для досягнення мети. Надання дітям простору для розвитку вольових якостей характеру припускає певний ризик із боку батьків: звісно, значно спокійніше самому все спланувати, розрахувати, обміркувати, запропонувати дитині готові рішення, а потім контролювати поетапно, як вона з ними впоралася.

Дорослим дуже важливо зрозуміти роль психічної активності в житті дитини: наскільки активно вона прагне розв’язувати ті проблеми, які постають перед нею під час формування навичок, навчання та розвитку. Також важливо пам’ятати про те, що рухова активність і внутрішня психічна активність дитини — це зовсім різні категорії: якщо дитина активна, тоді вона і здатна приймати рішення.

Відомий американський психолог Е. Еріксон виділив стадії розвитку особистості, на кожній з яких формуються певні якості. У кожній особистісній якості, що виявляється в певному віці, закладене глибинне ставлення людини до світу та до самої себе. Це ставлення може бути позитивним, пов’язаним із прогресивним розвитком особистості, і негативним, яке призводить до негативних порушень у розвитку, спричиняє його регрес.

Дитині дошкільного віку доводиться обирати одну із двох полярних категорій — ініціативність або пасивність. Обираючи для себе певну категорію, дитина закріплює певну якість своєї особистості: дошкільник активно пізнає навколишній світ, моделює під час гри взаємини дорослих, швидко й жадібно вчиться всього, набуваючи нових справ і обов’язків. Коли поведінка дитини стає агресивною, ініціатива обмежується, з’являється почуття провини та тривожності; у такий спосіб закладаються нові внутрішні інстанції — совість і моральна відповідальність за свої дії, думки та бажання. Обмеження самостійності дитини, її внутрішньої активності гальмує ініціативу та розвиває її пасивність.

Якщо дитина намагається впоратися із чим-небудь самостійно, дорослому необхідно допомогти їй. Допомога дорослого полягає у відстеженні умов для виконання самостійної дії.

Наприклад, чи дістане дитина до своєї зубної щітки й чи не лежать поблизу небезпечні речі. Чи візьме дитина свою чашку з полиці у шафі так, щоб не розбити при цьому ваші улюблені скляночки? Пам’ятайте, що дитина відмовляється робити те, що супроводжується постійним нагадуваннями: «Будь обережнішою!»

Дитина повинна навчитися думати, а не просто виконувати вказівки. Звісно, не можна повністю розраховувати на те, що ухвалене рішення буде правильним, особливо якщо воно може вплинути на стан здоров’я дитини (припустимо, дитина вирішить, що зуби потрібно чистити раз на тиждень).

За умови правильно організованого життя дитина може прийняти рішення в конкретній ситуації (наприклад, вона може почистити зуби, коли хоче: зараз або після мультфільмів; обрати на вечерю одну із двох приготовлених страв тощо).